Украинский борец Богдан Грицай отреагировал на “ватные выходки” боксера Александра Усика – в частности, на видео, где последний якобы нокаутирует «диванного эксперта» – абстрактное понятие, подразумевающее любого несогласного с Усиком по поводу принадлежности аннексированного Путиным Крыма.
Грицай сравнил применение спортивных навыков “против прав и свобод человека с бандитизмом на закате Советского Союза”. При этом отметив, что последние покажутся весьма справедливыми и достойными людьми на фоне политизированных спортсменов, пишет Хвиля.
“Украинское общество привыкло давать достойный отпор. Вот я и реагирую как часть украинского общества. Александр, судя по твоим последним видео, ты — специалист во всем. Комментируешь все подряд: коронавирус, историю, декоммунизацию, богословье. Особенно смешным было ваше с Ломаченко, про этногенез триединого российского народа имени Кадырова и Путина”.
Борец заявил, что Усик не оставил ему выбора: “Я и есть диванный эксперт, который стебется с твоих ватных видео, малограмотных комментариев, детских стишков и российского сценария, который ты хочешь продвинуть. Я — тот самый, кого себе на беду ты, Александр, вызвал на бой без правил. Без любых правил. Я принимаю вызов. После этого боя ты, Александр, усвоишь урок, что бои без правил даже для профессионального боксера недопустимы. И будет еще один урок: не тебе решать, чей Крым и что писать и говорить украинцам”.
Напомним, что недавно разгорелся скадал из-за того, что известные украинские боксеры Александр Усик и Василий Ломаченко снялись в российском документальном фильме о православии «Здравствуй, брат! Христос воскрес».
Вскоре после этого оба незадачливых спортсмена попали в базу “Миротворца” – за “отрицание российской агрессии, участие в антиукраинских пропагандистских мероприятий страны-агрессора России и манипуляция общественно значимой информацией”.
У Путина, естественно, не могли проигнорировать столь знаковое событие – генсекретарь Федерации бокса России Умар Кремлев заявил, что готов инициировать выдачу российских паспортов “обиженным” Ломаченко и Усику.
“Мені соромно за нашу російську владу! Прошу вибачення в України за те, що зараз творить наша влада. Я не хочу війни так само як і багато людей в нашій країні, але мені соромно за те що творить наша влада! Я завжди любив і поважав Україна як сильну країну! Зараз багато зірок активно коментують ситуацію в Україні на своїх сторінках в соціальних мережах і я не хочу залишитися в стороні “, – написав актор.
“Я хочу звернутися до чоловіків і жінок усього світу: не має значення, хто вони зараз, президенти країн або прості робітники. Мені з дитинства розповідали, що чоловік – це захисник. А зараз мені страшно жити в своїй рідній країні а так само страшно за Україну і за події, які в ній відбуваються “, – пише Дюжев.
“У моїй родині були розповіді про війну 41-45 року тому, що дід пішов воювати на фронт в 16 років, бабуся теж пережила в дитинстві жах війни і голоду. З їх слів війна це жах і страх, голод і смерть. Так невже ми можемо забути те, що пережили наші предки і власними руками повернути хаос війни в наше життя і життя наших дітей. Я хочу, щоб мої діти і майбутні внуки спокійно грали на вулиці, з радістю зустрічали ранкове сонце і бачили добрі сни вночі, дружили з діточками , не залежно на якій мові вони розмовляють російською або українською. Я з покоління , Яке виросло в СРСР і не вірю що тоді нас змушують дружити з усіма людьми інших національностей. Ні, ми просто жили, не концентруючи уваги на національності не тому, що зневажали свою рідну російську та українську культуру, а тому, що ми були добрішими і людяніше “, – пише актор.
“Я ціную українську культуру і звичаї, і сам трохи розмовляю українською мовою. У мене є рушник, (можна сказати сімейна реліквія), якому вже 100 років. Рушник вишитий хрестиком, нитками чорного і червоного кольорів і передаючи цей рушник своїм дітям, хочу розповідати, ким він вишитий і коли і при цьому говорити що чорний колір – це символ родючої багатою української землі, а червоний колір символ нового життя процвітання країни. і не хочу, щоб ці два кольори стали символами крові пролитої на українській землі. Ми цивілізовані люди, наше покоління виросло в мирний час, і я вдячний за це своїм предкам. Що таке війна – це не природне явище, яке не стихія яка нам непідвладна – це те що людина творить своїми руками, доводячи свою велич і міць. А людина – це чоловік і жінка . Я думаю кожна мати незалежно який у неї дитина – дорослий чи ще малюк, буде проти війни. мати – це жінка, значить все жінки проти війни.
Залишаються чоловіки. Кому вони хочуть довести свою велич і міць за допомогою війни? Своїх дружин, своїх матерів, своїх дітей – так нехай вони доведуть натомість свою любов, повагу і ніжність. А ви жінки в цей час оціните і будете їх вважати найсильнішими і розумними. І війна не потрібна !!!!! Може сьогоднішня моя філософія не всім зрозуміла. Скільки людей і стільки і думки, АЛЕ просто мовчати вже немає сил. Я просто хочу щоб люди всього світу зрозуміли, що ми люди однієї планети і нам нема чого ділити на ній, ми повинні не воювати, а вчитися нарешті то жити в світі, працювати, ростити дітей, створювати твори мистецтва, відпочивати і любити. І це все можливо, але тільки в світі без війни! “, – завершив актор.
Останнім часом в Україні все більше і більше виявляють шпигунів, зрадників, агентів ФСБ. Це найперше пов’язано з тим, що ці особи заради досягнення поставлених цілей змушені частково розкриватись. Однією із таких задач є підбурювання населення до державного перевороту.
Путіну вкрай невигідно, щоб в нашій державі підтримка населення формувалась навколо одного лідера чи однієї політичної сили. Адже в такій ситуації надзвичайно важко проводити необхідні йому маніпуляції. Коли народ об’єднаний, то й державу знищити неможливо. А найкращим методом досягнення руйнування країни – є знищення її із середини. Відповідно, найкращими «героями-маніпулянтами» для кривавого путінського плану є завербовані українські громадяни, які із середини можуть підбурювати народ до бунтів та державного перевороту.
Багато хто, напевне пам’ятає нещодавнє «феєричне» повернення з Криму в Україну ярого прихильника «кримнашиста» журналіста Євгена Гайворонського. Його історія доволі неоднозначна і сумнівна, та викликає багато питань, які б мали задати та перевірити працівники Служби безпеки України. Найперше, його повернення є доволі специфічне і медійно розпіарене з метою його убезпечення від атак націоналістів та зменшення цікавості до нього правоохоронних органів. В загальному все дуже цікаво: людина прямо підтримує та оспівує хвалебними одами Путіна, бере активну участь в анексії Криму – в одну мить перевтілюється в чиненайбільшого українського націоналіста… і все це під пильним оком російського ФСБ. Чи можливе таке взагалі?! Адже опираючись на факти, всіх хто в Криму виступав або хоча б натякав що він проти Путіна і «руского міра» просто саджали за грати, і то не на малий термін. А причину звісно «знаходили» таку яка їм вигідна. А в ситуації із Гайворонським все відбулось практично з точністю до навпаки: «любив» Путіна, і в одну мить його «вдарила блискавка» – все пройшло. Тут же почав відкрито, будучи в Криму критикувати Аксьонова та путінський режим включно з Путіним. За певний час, що дивно, адже там всіх хто проти зразу «обробляють» – його арештовують за справу пов’язану з наркотиками. Тут же він заявляє, що хоче щоб його визнали громадянином України, й тут же – місцева окупантська влада чемно визнає що російський паспорт Гайворонського виданий незаконно. В результаті його просто вирішують депортувати в Україну… хіба це не викликає запитання?!
Адже скільки Росія справ пошила, сфабрикувала проти українців… А тут така нечувана з їхньою сторони акція милосердя – просто депортація бо він українець. Це нонсенс від РФ, адже їхня каральна рука безперебійно саджає наших громадян за грати і то не маючи на це причин. А тут і причину знайшли(наркотики, що в Росію жорстко карається), і визнали що порушили свої закони видаючи паспорт, та ще достави до України. Це просто восьме чудо сталось в світі…
Довідка: Євген Гайворонський народився у Донецьку, навчався на журналістському факультеті місцевого вишу, працював за фахом. В Ялті прожив кілька років, влаштувався прессекретарем у місцевій проросійській громадській організації «Народна єдність», активісти якої у березні 2014 року збирали підписи за проведення «референдуму» про приєднання півострова до Росії. Потім Гайворонський редагував проросійський «Евразийский журнал», хвалив президента Росії Володимира Путіна під час перегляду його щорічного послання, яке транслювалося на набережній Ялти. Деякий час Гайворонський був кореспондентом кримської редакції російського видання «Комсомольская правда», потім став співпрацювати з севастопольським виданням «Примечания», яке називають опозиційним за критику місцевої влади. Зрештою журналіст оголосив, що змінив свою позицію з приводу анексії півострова, висловивши надію, що «Україна все ж поверне Крим».
Євген Гайворонський
Як ми вже зазначали під час і після повернення в Україну почалась активна медійна підтримка його «феєричного» перевтілення з «кримнашиста» і шанувальника Путіна в українського націоналіста та «бандерівця». Попри критику громадськості його змальовують як героя, блудного сина який усвідомив, що Путін це зло, а Крим це Україна. Все висвітли просто: він молодець, він вибачився і тепер може бути повноцінним громадянином і активістом. А що ж тоді робити з тим, що він під час псевдо-референдуму ходив і закликав кримчан від’єднатись від України?! Адже він є прямим спільником злочинної банди зелених чоловічків що захоплювали Крим! Він в прямому значенні причетний до посягання на державну цілісність України, яка де-факто відбулась! То хіба він не має бути покараний за 110 і 111 статтями Кримінального кодексу України?! Чи в нашій державі за такий злочин передбачено – вибачення?! Підкреслюємо: він не просто житель Криму, який став заручником путінського режиму – він активний учасник перевороту по захопленню частини України! Де СБУ?!
Євген Гайворонський
В свою чергу прибувши на материкову Україну – тут же почав виконувати свої функції завербованого ФСБ шпигуна(це не звинувачення – СБУ повинно розібратись). За потужної медійної підтримки, яка може фінансуватись ззовні – веде активні і прямолінійні дії щодо підбурення народу до проведення державного перевороту. Його діяльність чітко спрямована на дестабілізацію соціально-політичного життя України.
Практично з перших днів він активно підбурює населення до перевороту та виступає із звинуваченням проти Президента України, якому він закидає порушення 111 статті ККУ. Також неодноразово виступає за зверження Володимира Олександровича шляхом імпічменту або загальнодержавних бунтів.
Вся його історія «феєричного» повернення і перевтілення із «кримнашиста» в націоналіста вказує на те, що це спланована діяльність ФСБ. Адже шпигуни в правоохоронних органах почали сильно провалюватись, а лобісти Путіна серед політиків не досягають успіху вже і тепер. Тому найкращим варіантом для ФСБ є людина з народу, тим більше журналіст. Розхитування ситуації з середини народу може найшвидше досягнути кривавих цілей Путіна. Ну і давайте включимо елементарну логіку: чи може зараз людина в Криму або Росії критикувати Путіна і «рускій мір» без покарання – звісно ні, це абсурд. То як тоді вийшло, що Гайворонський обійшовся тільки депортацією?! Яку реальну мету він переслідує в Україні?! – ці питання потрібно задавати СБУ!
Тому звертаємось до керівника Служби Безпеки України Івана Геннадійовича Баканова:
«Шановний Іване Геннадійовичу! Просимо Вас провести розслідування щодо Євгена Гайворонського. Адже згідно фактів у відкритих джерелах дана особа брала активну участь в анексії Криму, що згідно чинного Законодавства є порушенням 110 та 111 статей ККУ. Також є підставим вважати, що Гайворонський може бути завербованим агентом ФСБ заради проведення в Україні дестабілізації соціально-політичного життя, а також його метою може бути підбурювання і організація державного перевороту. Просимо негайно прийняти всі міри та вберегти державу від кривавого зовнішнього впливу що в вчасності може здійснюватися через Гайворонського Євгена. Чекаємо рішучих дій!».
Президент Володимир Зеленський своїм указом присвоїв почесні найменування трьом військовим частинам Сухопутних військ ЗСУ. Про це повідомляється на офіційному сайті Президента України.
Військові підрозділи віднині називатимуться:
53-та окрема механізована бригада стала імені князя Володимира Мономаха;
54-та окрема механізована бригада – імені гетьмана Івана Мазепи;
59-та окрема мотопіхотна бригада – імені Якова Гандзюка.
Володимир Мономах (1053-1125), великий князь Київський. Період правління Володимира Мономаха, по суті, став останнім періодом посилення Київської Русі. Він зі своїми синами контролював три чверті її території. Міцність державної влади трималася на потужному авторитеті Мономаха.
Іван Мазепа (1639-1709), гетьман Війська Запорозького. військовий і політичний діяч. Об’єднав під своєю владою Лівобережну і Правобережну Україну, обмежив політичну самостійність Запорозької Січі. У 1708 році перейшов на бік шведського короля Карла XII і разом з ним зазнав поразки під Полтавою.
Яків Гандзюк (1873-1918), генерал-майор російської армії, військовий діяч Української народної республіки (УНР). 25 січня 1918 був захоплений в полон, розстріляний після відмови перейти на бік більшовиків.
Раніше Український дощ писав, що депутати з фракції “Слуга народу” просять Конституційний Суд роз’яснити положення преамбули Конституції щодо “гідних умов життя” людини.
В одеській області, на Державному випробувальному полігоні Збройних Сил України «Алібей» буквально минуло тижня відбувались випробування комплексу крилатих ракет РК-360МЦ «Нептун».
За словами Заступника Секретаря РНБО, генерала Сергія Кривоноса, який брав активну участь у випробуваннях, «Ракетний комплекс РК-360 МЦ «Нептун» етап випробувань пройшов успішно. Він зазначив, що Україна наблизилась ще на крок до отримання надійного проти-корабельного щита нашого узбережжя та забезпечення безпеки нашої держави в цілому. Також генерал з гордістю заявив, що наша країна крок за кроком бореться за право бути в п’ятірці серед світових держав за виробництвом такого типу зброї. Тут же додав, що виробництво РК-360 МЦ «Нептун» для України це: перше – міжнародний авторитет, друге – спроможність забезпечення власної безпеки, і третє: величезна кількість робочих місць для українців по виготовленню таких ракет. Сергій Григорович дуже шанована особистість і приклад для наслідування. Бойовий генерал неодноразово доводив на полі бою патріотизм і любов до України, а тому з його слів ми впевнені, що оборонна міць нашої держави тільки зростатиме. А комплекс крилатих ракет РК-360МЦ «Нептун» – це лише перший вагомий крок розвитку потенціалу цієї сфери.
Довідка: РК-360 МЦ «Нептун» – це комплекс крилатих ракет наземного базування з проти-корабельною ракетою, який призначений для ураження бойових кораблів класів: крейсер, есмінець, фрегат, корвет, десантних, танкодесантних кораблів та транспортів, що діють як самостійно, так і в складі корабельних груп і десантних загонів та берегових радіо-контрастних цілей, в простих і складних метеорологічних умовах у будь-який час доби і року при активній вогневій та радіоактивній протидії противника. До складу комплексу входять: командний пункт РКП-360, пускова установка УСПУ-360 з транспортно-пусковими контейнерами ТПК-360, транспортно-заряджальна машина ТЗМ-360, транспортна машина ТМ-360.
Великий успіх «Нептуна» і підтвердження слів Сергія Кривоноса є те, що зараз практично на всіх світових сторінках ЗМІ про це активно пишуть, всі враженні нашим неймовірним досягненням. Так, авторитетне американське видання The National Interest на своїх сторінках відзначило, що Україна серйозно просунулася в розробці своєї першої крилатої ракети, яка активно проходить тестові випробування на українських полігонах. “У разі успіху” Нептун “стане ключовою технічної та символічної віхою в програмі розвитку ракет в Україні”, – вважає американський журнал.
Крім того, американські журналісти відзначили, що роботи по першій українській проти-корабельній крилатій ракеті “дають чітке уявлення про прогрес” України.
Також свою думку виразили й американські експерти, які похвалили передову розробку українських інженерів, що змогли створити крилату ракету “Нептун”, яка вражає морські і наземні цілі з високою точністю. Американські експерти відзначили наявність українського двигуна Р95-300 у ракети, що дозволило значно знизити витрати на її створення. При цьому, незважаючи на наявність проблем з фінансуванням, розробка продовжує активно просуватися.
В свою чергу Російська Федерація знаходиться у великій паніці, адже тепер вони чітко розуміють, що наші кордони будуть захищені від будь-яких їхніх загарбницьких бажань. Звісно, не обійшлось і без пропаганди в якій РФ запевняє: Ракетний комплекс РК-360 МЦ «Нептун» створений для знищення кримського моста та нафтопереробних заводів у Ростовській області.
“Нептун” – це суто українська ракета! Що вона дасть Україні:
Всі ці п’ять років ми були фактично беззбройні перед загрозою російського морського вторгнення. Особливо критичною ситуація виявилася в Азовському морі, що яскраво продемонстрували події кінця 2018 року. Для захисту берегової лінії у 2015 році українським військовим командування були створені підрозділи, оснащені армійською артилерією та ракетними залповими комплексами, що в умовах відсутності протикорабельної зброї були хоч якимось захистом від прогнозованого вторгнення. Звісно ж, це був вимушений крок, але на створення протикорабельних ракетних комплексів потрібен був час і ресурси.
Тепер ситуація змінюється на нашу користь. Станом на сьогодні “Нептун” успішно пройшов всі випробування. Дальність ураження “Нептунів” – близько 300 кілометрів – це дозволяє нам навіть без кораблів, з берега, захищати акваторію Чорного і Азовського морів і тримати “під прицілом” російські кораблі хоч і в Севастополі. Враховуючи, що створення боєздатного флоту – справа дуже дорога і тривала, на роки і десятиліття, а ризик агресії Росії проти наших портів та кораблів залишається стабільно високим, рішення командування забезпечити морську оборону України протикорабельними комплексами власного виробництва є абсолютно логічним. Адже потужності та технології для виробництва різноманітних ракет та ракетних комплексів в України є.
Українці раді таким важливим успіхам, тепер наші відважні воїни матимуть важливого і грізного помічника що дозволить зміцнити захист державних кордонів України!
Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!
Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!
Данная боевая машина проходит свою “обкатку” в условиях, максимально приближенных к реальным боевым действиям. Она имеет радиус управления платформой 1500 метров, а на открытых участках площадь обзора увеличивается до 3000-4000 метров.
Вооруженные силы Украины проводят испытания нового вида оружия, предназначенного для уничтожения крупных скоплений живой силы противника. Примечательно, что новое оружие проходит “обкатку” не где-нибудь, а в условиях, максимально приближенных к боевым действиям на Донбассе. Об этом сообщает Defence Express.
Этим видом оружия является наземный дрон украинского производства РСВК М2 “Охотник”. Он был разработан конструкторским бюро “Роботикс”, его длина составляет 2 метра, высота 0,7 метра, ширина 1,25 метра. Скорость боевого робота колеблется от 0 до 10 километров в час, запас хода составляет 15-20 километров в зависимости от поверхности.
Кроме того, дрон имеет имеет радиус управления платформой 1500 метров, а на открытых участках площадь обзора увеличивается до 3000-4000 метров. Также машина может работать автономно в течение 36 часов, умеет передвигаться по водной поверхности, имеет 3 камеры (одну для прицеливания, две для управления). Вооружен же робот крупнокалиберным пулеметом “Утес”, также на него можно поставить гранатомет “АГС”, пулеметы “ПКТ” и “ПТРК”.
Попри режим припинення вогню, окупанти продовжують обстрілювати українські позиції на Донбасі. З початку 2020 року проросійські бойовики сотні разів відкрили вогонь. Унаслідок обстрілів загинули 48 військових. Востаннє Україна зазнала втрати 28 квітня – загинув Олексій Лісін.
Традиційно окупанти застосовують заборонену мінськими домовленостями зброю, повідомляють у пресцентрі Об’єднаних сил.
Загалом проросійські бойовики витратили уже тисячі боєприпасів. З початку 2020 року Україна на передовій втратила 48 героїв.
Хто загинув на Донбасі у 2020 році: список
Січень 2020 року:
Юрій Сергеєв – лейтенант 72-ої ОМБр Чорних Запорожців загинув 1 січня через поранення у голову. Основними версіями є необережність та спроба самогубства;
Сергій Дичек – 48-річний військовий загинув 5 січня через підрив вантажівки з українськими бійцями, служив у 130-му окремому розвідувальному батальйоні;
Сергій Рацун – 43-річний воїн загинув 5 січня від ворожої кулі, служив у 93-ій ОМБр імені Холодного Яру;
Руслан Насальський – 24-річний воїн 109-ої ОГШБ загинув 5 січня поблизу Павлополя за невідомих обставин;
Микола Довженко – 23-річний боєць загинув 9 січня від ворожого поранення, служив у 28-ій ОМБр Лицарів Зимового Походу;
Олександр Булик – 47-річний військовий Держприкордонслужби 9 січня помер у зоні ООС через захворювання серця;
Віталій Караван – 26-річний захисник загинув 13 січня імовірно через необережне поводження з боєприпасами, служив у 56-ій окремій мотопіхотній Маріупольській бригаді;
Олексій Кучкін – 24-річний воїн загинув 15 січня від кулі снайпера, служив у 92-ій ОМБр отамана Івана Сірка;
Ігор Хімічук – 29-річний старший солдат загинув 16 січня від ворожої кулі під час виконання бойового завдання.
Валерій Закусило – 32-річний військовий загинув на Донбасі 18 січня від ворожої кулі.
Олександр Слободанюк – молодший сержант, загинув 19 січня від кулі ворожого снайпера. Воїну було 48 років, з яких 22 він віддав захисту України.
Василь Муха – 31-річний боєць 37-ої ОМБП Запоріжжя загинув 20 січня під час перестрілки з бойовиками біля Опитного;
Микола Сорочук – 22-річний військовий загинув 22 січня від кулі снайпера, служив у 10-ій ОГШБр;
Михайло Ошурко – 21-річний боєць 40-ої ОАБр помер 25 січня у Луганській області за невідомих обставин;
Євген Щуренко – 41-річний боєць, який служив в одеській 28-ій Окремій механізованій бригаді імені Лицарів Зимового Походу. Загинув 26 січня напередодні свого дня народження від ворожої кулі.
Антон Хоба – 28-річний військовослужбовець ЗСУ. Загинув теж 26 січня. На передовій Антон Хоба перебував з 2014 року.
Лютий 2020 року
Клавдія Ситник Внаслідок обстрілів бойовиків загинула 33-річна жінка-медик: фото та ім’я героїні – 33-річна жінка-медик потрапила під обстріл поблизу Новотошківського, коли несла ліки українському воїну. Загинула 1 лютого;
Олександр Свінціцький – 36-річний військовий 72-ої ОМБр Чорних Запорожців загинув 3 лютого внаслідок вогнепального поранення голови у районі Золотого;
Ігор Надолько – 51-річний парамедик “Ангелів Тайри” помер 7 лютого у зоні ООС через зупинку серця;
Максим Хітайлов – 22-річний гранатометник загинув під час кривавого бою поблизу Золотого 18 лютого. Максим уклав контракт з армією у квітні 2019 року.
Борис Шпачук – 52-річний полковник 128-ої ОГШБ помер 18 лютого на бойовій позиції біля Волновахи через розрив тромба;
Вадим Романов – 30-річний командир відділення 59-ої ОМПБр загинув за неуточнених обставин 20 лютого внаслідок кульового поранення;
Олександр Тараскін – 36-річний поліцейський помер 22 лютого у зоні ООС від раптової зупинки серця;
Дмитро Гринь – 28-річний старший водій мотопіхотного відділення підірвався на вибухівці 26 лютого. Військовий загинув під час виконання бойових завдань. Герой уклав контракт з ЗСУ у січні 2019 року.
Володимир Федченко – 46-річний боєць, який служив у 93-тій бригаді “Холодний Яр” з 2016 року. Військовий брав участь в обороні Старогнатівки та Авдіївки. 27 лютого Володимир загинув від кулі снайпера.
Березень 2020 року
Ігор Гавриляк – 33-річний військовий із 72 ОМБР Чорних Запорожців.
Сергій Руських – 31-річний захисник із Маріуполя, захищав рідний Донбас від окупантів у лавах Збройних сил України з 2018 року.
Володимир Черненко – 25-річний захисник, загинув 3 березня унаслідок обстрілу українських позицій. Служив він у 13-му окремому мотопіхотному батальйоні 58-ї окремої мотопіхотної бригади. Мав звання старшого сержанта.
Дмитро Осичкін – 26-річний військовий 34-ої ОМПБ загинув 5 березня у районі села Піски від підриву на вибухівці;
Дмитро Фірсов – 40-річний боєць загинув 6 березня поблизу Кримського внаслідок підриву БМП на міні. Був бійцем 93-ої окремої механізованої бригади, у якій командував взводом.
Євген Черних – 29-річний боєць загинув 8 березня внаслідок потрапляння ракети бойовиків у авто українських військових. Він воював у складі 57-ої окремої мотопіхотної бригади отамана Костя Гордієнка.
Віктор Солтис – 34-річний військовий загинув 10 березня, він служив у 131-му розвідувальному батальйоні ЗСУ. Він родом із села Володимирівка Кропивницького району.
Андрій Ведешин – 34-річний старший солдат загинув 10 березня, служив за контрактом у 131-му окремому розвідувальному батальйоні. Родом із Тульчинського району на Вінниччині.
Богдан Петренко –23-річний старший навідник гранатометного взводу загинув 10 березня, служив у 72-ій окремій механізованій бригаді імені Чорних Запорожців.
Ілля Пережогін – 26-річний молодший сержант 131-го ОРБ загинув 10 березня поблизу Пісків внаслідок влучання кулі снайпера;
Валерій Стельмах – 23-річний навідник артилеристів “Азову” помер 16 березня у Маріуполі через зупинку серця;
Олексій Золін – 35-річний боєць 30-ої ОМБр імені Костянтина Острозького загинув 19 березня у районі Попасної через потрапляння кулі ворожого снайпера.
Володимир Мовчанюк – 36-річний молодший сержант 57-ої ОМПБр імені отамана Костя Гордієнка, загинув 30 березня від кулі ворожого снайпера під Ясинуватою;
Олександр Маланчук – 23-річний командиром 3-го гірсько-штурмового взводу 1-шої гірсько-штурмової роти військової частини А3029. Герой родом з Чернівців. Загинув 31 березня під час виконання війського обов’язку.
Квітень 2020 року
Олексій Купріков – 49-річний механік-водій механізованого батальйону 93-ої Окремої механізованої бригади Холодний Яр. Військовий загинув 9 квітня під ворожим обстрілом: отримав численні осколкові поранення. У Олексія залишилася цивільна дружина, 19-річний син, мама і рідна сестра, що служить у тій самій бригаді, де був сам Олексій.
Леонід Скакуненко – 32-річний піхотинець із позивним “Барон”, боєць із 93-ї ОМБр “Холодний Яр”. Загинув уранці 12 квітня, у Вербну неділю, під час бойового чергування від ворожого обстрілу з гранатомета. Сиротами залишилися син від першого шлюбу та дружина.
Андрій Шинкарук – лейтенант, випускник Національної академії сухопутних військ імені Сагайдачного. Загинув 20 квітня унаслідок важкого поранення від ворожого обстрілу.
Андрій Альошин – 33-річний військовий 28-ої окремої гірсько-штурмової бригади. Загинув 23 квітня. Він родом з селища Славське Сколівського району, що на Львівщині. У загиблого бійця залишилися дружина та батьки.
Олексій Лісін – 30-літній солдат із 93-ї ОМБр “Холодний Яр”. Загинув 28 квітня на бойовому посту – в нього влучив уламок ворожого снаряду.
Імена ще чотирьох військових, які загинули у 2020 році, наразі невідомі. Ми оновимо список, коли вдасться їх встановити.
На своїй сторінці в Фeйсбук Олeксандр Гром напuсав допuс. Публікуємо мовою орuгіналу.
Фото з дeпутатамu від “Слугu народу”, які прuйшлu пом’янутu тeрорuстів, вжe облeтіло всі соцмeрeжі. З цuмu повторамu всe ясно. А от у мeнe пuтання до кeрівнuка Нацполіції: а що цe за прeдставнuк ваш біля нuх у фірмовій масочці? Цe офіційна позuція Нацполіції помuнатu тeрорuстів? Завтра підeтe на помuнкu Гіві, Моторолu і Захарчeнка? Рeформовані, блт…
Нагадаємо
Цe дeпутатu від Слугu народу Артeм Дмuтрук та Олeксій Лeонов.
На фото сьогодні в Одeсі вонu йдуть кластu квітu загuблuм 2 травня 2014 року.
Алe нe одeсuтам Ігору Іванову та Андрію Бірюкову, якuх пeршuмu вбuлu росіянu та їх пособнuкu у той дeнь. Квітu дeпутатu нeсуть для тuх, хто підіймав у місті російськuй прапор та клuкав до нас російські танкu.
Володuмuр Зeлeнськuй, скажіть, а ваші дeпутатu на річнuцю загuбeлі Моторолu тeж підуть квітu покладатu?
Цe вжe поза будь-якuмu мeжамu. Ці дeпутатu — відкрuтuй ворог. Ворог з мандатом Слугu народу.
Підтрuмайтe Акцію по підтрuмці українськuх сeлян та фeрмeрів ! Купуйтe та продавайтe домашню їжу бeз посeрeднuків ! Щоб дізнатuся більшe клікніть на цeй банeр.
Шановні пані та пановe, пам’ятайтe! Будь-яка інформація, яку Вu, публікуєтe з публічнuм статусом у соціальнuх мeрeжах є доступною для вuкорuстання трeтьою стороною. Особлuво колu вu просuтe допомогu у розголосі, а після цього змінюєтe свій пост. Поводьтe сeбe відповідально ! У дeякuх вuпадках, залuшаємо за собою право у відмові публікації посту.
Усвідомлюйтe відповідальність, за пошuрeння інформації, простuмu словамu, нe пuшіть про тe, чого нeмає. Peдaкцiя можe нe пoдiлятu дyмку aвтopа і нe нece вiдпoвiдaльнicть зa дocтoвipнicть iнфopмaцiї. Щоб опублікуватu пост, чu надіслатu зayвaжeння, cкapгу чu пpoпoзuцiю, пuшіть нам чeрeз кoнтaктнy cтopiнкy – Кpaщi блoгu – yкpaїнa.
Коли будете ставити свічки за своїх різних на відкладеному Провідному тижні – згадайте і про них, чотирьох українських воїнів, загиблих у боях на Донбасі в минулому квітні.
Олексій Купріков, Леонід Скакуненко, Андрій Шинкарук, Олексій Лісін.
Три солдати і лейтенант. Троє – з 93-ї бригади “Холодний Яр”, полягли в районі Кримського на Луганщині. Офіцер – із 28-ї бригади Лицарів Зимового походу, поліг під Донецьком, біля Мар’їнки.
Христос – воскрес. Вони – загинули. Але зовсім вони не вмруть, доки ми їх пам’ятатимемо.
А ми мусимо пам’ятати. Хоча і стільки нових клопотів, нових криз, вірусів та карантинів. Хоча й комусь здається, що на цьому тлі немає ніякої війни, чи ООС, чи як там її.
Але вона є. Саме війна. Хоча у квітні бойових втрат з українського боку було лише чотири, але ворожих обстрілів штаб Об’єднаних сил нарахував 312, в середньому по десятку на день. Для порівняння: березень – 292 офіційні порушення “режиму тиші”, лютий – 279.
Власне, і всі наші квітневі загиблі – внаслідок обстрілів, боїв.
А ще в минулому місяці був 31 поранений (у березні – 74, в лютому – 26).
…І четверо полеглих – Олексій, 49 років, Леонід, 32 роки, Андрій, 28 років, Олексій, 30 років.
Христос – воскрес. Вони – загинули.
Теж за нас. Воістину герої.
1. Олексій Купріков “Лєший”
Олексій Купріков. Фото: 93 омбр
Олексій Купріков народився 13 січня 1971 року в Росії, у Читинській області. Жив у селищі Черкаське Новомосковського району на Дніпропетровщині, де дислокується 93 омбр. Отримав середню технічну освіту.
Олексій вирішив піти на війну, після того як на фронті загинув його друг. Контракт із ЗСУ підписав у листопаді 2018 року.
Солдат, механік-водій механізованого батальйону 93-ї окремої механізованої бригади “Холодний Яр”. Хоча спершу чоловік проходив службу на посаді стрільця-помічника гранатометника, а вже потім, після навчання у навчальному центрі, здобув новий фах.
У бригаді 49-річний солдат отримав позивний “Лєший”, бо дуже любив ліс – усе про нього знав, учив побратимів, як там виживати.
“Він вирізнявся від більшості статечністю та виваженістю. Адже часто буває, що люди після “учебки” жаліються: мене, мовляв, нічому не навчили, тому я нічого не вмію. Льоша ж, навпаки, навіть якщо чогось і не знав, ґрунтовно та розсудливо намагався зрозуміти у деталях, як що працює, як краще полагодити техніку. І в нього це дуже добре виходило. Був спокійний, розважливий, зацікавлений у своїй роботі. З ним було легко служити”.
“Уважний батько, справжній професіонал та надійний друг”.
“Як безсмертний вів себе. Хороший, трудолюбивий, смерті не боявся”, – розповідають про Купрікова товариші по службі.
Олексій воював у районі Авдіївки, Новоселівки Другої, в останню ротацію – на околицях Кримського на Луганщині. Там, під час обстрілу позиції 93 омбр біля Кримського, і загинув 9 квітня, зазнавши множинних осколкових поранень.
Напередодні загибелі Лєший розмовляв по телефону із сином. Невдовзі мав приїхати додому у відпустку…
Поховали солдата в смт Черкаське, поруч із батьком.
Залишилися цивільна дружина, 19-річний син Владислав, мама та рідна сестра, яка також служить у 93-й бригаді.
2. Леонід Скакуненко “Барон”
Леонід Скакуненко. Фото: 93 омбр
Леонід Скакуненко не дожив десять днів до свого 33-ліття. Він народився 22 квітня 1987 року в селищі Лихівка П’ятихатського району на Дніпропетровщині.
Мав середню освіту.
У 2014 році, після початку війни, був мобілізований до лав Національної гвардії. А згодом повернувся на війну вже у Збройних силах, з якими підписав контракт.
Солдат, навідник у механізованому батальйоні 93-ї бригади “Холодний Яр”. Позивний “Барон”. Брав участь бойових діях у Новотроїцькому, Новоселівці Другій, на околицях Кримського.
“Барон був справжнім героєм – самовідданим, патріотичним. У лютому цього року він разом із побратимами відбили напад ворожої диверсійно-розвідувальної групи, яка спробувала прорватися на позиції “холодноярців”. Він поклав життя, воюючи з російськими окупантами на одній із найскладніших ділянок фронту”, – розповіли в підрозділі.
У Вербну неділю, 12 квітня, окупанти обстріляли позиції ОС поблизу Кримського на Луганщині з ручних протитанкових гранатометів. Леонід, який саме перебував на бойовому чергуванні, отримав поранення, несумісні з життям…
Поховали Леоніда в рідній Лихівці.
Залишилися дружина, син від першого шлюбу, сестра.
3. Андрій Шинкарук
Андрій Шинкарук. Фото: 28 омбр
Андрій Шинкарук народився 16 липня 1991 року в місті Любомль Волинської області.
Коли почалися бойові дії на сході 2014 року, Андрій був у першій хвилі мобілізованих. Брав участь в АТО в складі 1-го окремого мотопіхотного батальйону “Волинь”, воював у районі Дебальцевого.
Після демобілізації у 2015-му юнак вирішив присвятити себе військовій кар’єрі. Тож пішов навчатися в Національну академію Сухопутних військ ім. Петра Сагайдачного у Львові, яку закінчив 2019 року за спеціалізацією “Управління діями підрозділів механізованих військ”.
“Він був справжнім патріотом, професіоналом своєї справи, старанним курсантом, відповідальним та мужнім офіцером”, – згадує начальник НАСВ Павло Ткачук.
На війну Андрій повернувся офіцером. Лейтенант, командир механізованого взводу 28-ї окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового походу.
“Він планував пов’язати своє життя з армією. Особовий склад, його підлеглі говорять, що Андрій був хорошим командиром, чув, розумів людей. Дуже тепло про нього відгукуються. Користувався авторитетом серед військовослужбовців”, – повідомляють у бригаді.
Андрій був товариським, любив ходити з друзями в гори, мав багато планів – як на військову кар’єру, так і на особисте життя. Але здійснити їх не судилося.
Близько 16:30 у Світлий понеділок після Великодня, 20 квітня, бойовики відкрили вогонь по позиціях Об’єднаних сил поблизу Мар’їнки на Донеччині з протитанкового гранатомета.
“Андрій переміщався, перевіряв свої позиції, коли неподалік від нього впав снаряд. Осколками йому посікло правий бік. Там множинні осколкові поранення. Їх дуже багато було, вони виявилися несумісні з життям. Андрій Шинкарук загинув на місці”, – повідомила пресофіцерка 28 обмр Аліна Демченко.
Солдат Олексій Лісін із 93 омбр “Холодний Яр” загинув на бойовому посту ввечері 28 квітня. По українських позиціях у районі Жолобок-Кримське на Луганщині ворог ударив з СПГ та важкої артилерії калібрів 152 й 122 мм.
Олексій – родом із села Гірке Гуляйпільського району, що в Запоріжжі. Народився 30 березня 1990 року.
До армії Олексій працював далекобійником у Дніпрі, де мешкав із батьками.
Приєднався до 93-ї бригади у 2019-му, коли підрозділ стояв на Авдіївському напрямку на Донеччині. Служив на посаді водія в механізованому батальйоні.
“Наш побратим пережив у своєму житті велику трагедію — втратив обох батьків та будинок у пожежі. Через це найбільше мріяв, після повернення з війни, відбудувати батьківський дім”, – розповіли в бригаді.
В Олексія лишилися 12-річна донька від першого шлюбу Ліда, кохана дівчина Ліля, з якою він планував одружитись, старенька бабуся, молодший брат Микола, старша сестра Тетяна.
“Він був спокійним і добрим. Мріяв скоріше повернутися до коханої”, – згадує один із побратимів, що служив з Олексієм на одній позиції.
“Холодноярці” оплакують смерть побратима разом зі всіма його близькими, це також непоправна втрата для нас. Найбільше зараз ми жадаємо помсти і обов’язково отримаємо бажане”, – заявили в 93 омбр.
Братья и Сёстры из сражающейся Украины!
Чеченцы понимают вашу боль как никто другой. По всей Европе ширится движение по набору добровольцев в защиту Украины: уже...
Попередня
