При цьому керівник МЗС нагадав, що Росія не застосовувала і не погрожувала Україні ядерною зброєю.
Очільник МЗС РФ Сергій Лавров заявляє, що Україна, допустивши Майдан, порушила 3, а не Росія, яка «так і не застосовувала» ядерну зброю проти української держави. Як передає власний кореспондент УНІАН в РФ, про це він сказав на щорічній підсумковій прес-конференції в Москві. «Ми багато разів відповідали на питання, зокрема й щодо Будапештського меморандуму від 1994 року, відповідно до якого Україна відмовилася від ядерної зброї, а Росія зобов’язалася не застосовувати ядерну зброю проти України. Я нагадаю, ми так і не застосовували і не погрожували ядерною зброєю Україні, тому жодного порушення Будапештського меморандуму не відбулося», – вважає Лавров.
Разом з тим, він наголосив, що Україна паралельно з Будапештським меморандумом взяла на себе в окремій заяві зобов’язання не «заохочувати расистські, неонацистські, ксенофобічні тенденції, а те, що сталося після Майдану було грубим порушенням цих зобов’язань наших українських сусідів». При цьому глава МЗС запевнив, що Росія «зацікавлена у виконанні Мінських домовленостей в повному обсягу, що вписується в повагу територіальної цілісності України в її нинішніх межах, які склалися після референдуму в Криму».
Про обезкровленість прокуратури, незалежність якої невигідна можновладцям, не розкриття резонансних злочинів через політиків, знищення оперативної бази та секретних співробітників бесідуємо з люстрованим екс-прокурором з багаторічним досвідом Олександром Шморгуном.
Олександр Семенович також пояснив, чому державі потрібно ліквідувати незаконні збройні формування, чому Україна не готова до викорінення корупції та чому депутати не знімуть з себе недоторканність…
Банки тріщать лише тоді, коли видаються кредити знайомим, які не планують їх повертати, фото – Дмитрий Бургела
– Як ви вважаєте, чому не розслідуються як належне – з результатами, такі публічні справи, як, наприклад, вбивство сотні людей на Майдані, спалення одеситів в будинку Профспілок 2 травня 2014 року, відповідальність генералів за Іловайський «котел» і «котел» в Дебальцеве, справа банків, які розорив НБУ, вбивство Бузини і Шеремета?
– Причин для цього може бути багато. Спробую озвучити основні з них. У нашій країні завжди існувала проблема з розкриттям резонансних злочинів. Тому що в більшості випадків вони так чи інакше переплітаються з політикою. Озвучені вами наскрізь політичні, тому, припускаю, що вони не розслідуються саме тому, що в цих справах можуть бути «замішані» люди, які займали (або займають) ті чи інші посади в органах влади.
Крім того, політична ситуація в країні постійно змінюється — проводяться сумнівні, недолугі зміни в організації роботи правоохоронних органів, такі, як, наприклад, реформа поліції, яка була проведена в 2015 році, коли велика кількість керівних посад була заміщена новими людьми. Тут варто розуміти, що зміни в будь-якій структурі здатні дещо «призупинити» роботу відомства, і суспільство це відчуло.
Також часто самі судді не бажають братись за розгляд тієї чи іншої справи, і це зрозуміло, адже кожен хоче працювати і спати спокійно.
З-поміж інших є ще одна причина — про резонансні справи політикам час від часу вигідно згадувати. І це відбувається насамперед тоді, коли потрібно відвернути увагу народу від життєвих проблем або ж просто «згадати» про неї, коли приходить час для популістських дій та гасел. У цьому випадку резонансна справа може слугувати так званою лялькою-неваляйкою.
Восени цього року, згідно закону, розпочало свою роботу ДБР (Державне Бюро розслідувань), і тепер резонансні справи будуть розслідуватись саме цим органом – це злочини, здійснені посадовими особами органів влади, тобто керівниками міністерств, відомств, депутатами, суддями, прокурорами, правоохоронцями та іншими. Але це на папері, а як і коли цей орган почне розслідувати справи насправді, невідомо. Адже Держбюро фактично ще не розпочало своєї роботи. Уже існує такий жарт: «Хто очолює, така й перспектива – Труба».
Якщо ж, наприклад, взяти справи про Майдан, то тут є декілька причин. Часто самі правоохоронці саботують їх розслідування. В правоохоронних органах країни ще й досі працюють особи, причетність яких до тих подій і нині перевіряється. Крім того, в нашій країні бракує ресурсів для злагодженої роботи органів слідства. Не вистачає кадрового потенціалу – і через скорочення в прокуратурі в тому числі.
Резонансні справи в Україні будуть розслідувані як належне лише тоді, коли за них візьмуться міжнародні фахівці
Якщо говорити про справи ліквідованих банків, то очевидно, що банк ніколи не може бути в програші, враховуючи відсоткову різницю між депозитами та кредитами. Банки тріщать лише тоді, коли видаються кредити знайомим, які не планують їх повертати. Такими схемами в Україні винищили 82 банки. Але, що найстрашніше, ні один із власників, керівників не поніс покарання.
Резонансні справи в Україні будуть розслідувані як належне лише тоді, коли за них візьмуться міжнародні фахівці. Це може статися після виборів президента.
– Нещодавно Генпрокурор Юрій Луценко повідомив, що в Україні залишаються нерозкритими 10 тисяч справ про вбивства, 61 тисяча нерозкритих грабежів, 9 тисяч розбоїв, 33 тисячі незаконних заволодінь транспортними засобами і ще 10 тисяч справ, пов’язаних з корупцією. Що ви можете сказати щодо такої статистики?
– Це страшна статистика, й у значній мірі – це результати «реформ». Криміногенна ситуація дуже напружена. Я живу під Києвом і постійно чую розповіді сусідів про пограбування. Якщо сьогодні ми не повернемося обличчям до правоохоронних органів та не відновимо ті структури, які повинні боротися зі злочинами, буде біда. Прикро за те, що за їх наслідки немає з кого запитати – ініціатори виїхали з країни.
Юрій Луценко визнав, що маємо дуже великі проблеми зі слідством. Ми знищили серйозний потенціал міліції, УБОЗ, які мали своїх секретних співробітників. Для того, щоб оперативник володів інформацією, він має 3-4 роки пропрацювати на одному місці, щоб напрацювати інформаторів, зрозуміти криміногенну ситуацію, яка існує саме в цьому районі. Повинен знати, як йому діяти в тому чи іншому випадку. А в нашій країні за три місяці підготували до роботи поліцейських, і це жахливо!
Треба визнати, що правоохоронні органи втратили контроль над криміногенною ситуацією. І «реформа» міліції в певній мірі «посприяла» цьому. Колишні міліціонери знали «явки та паролі», тобто вони володіли інформацією, наприклад, про те, де найчастіше відбуваються крадіжки, в якому районі міста найнебезпечніше вночі, в якому підвалі збираються наркомани, де дислокується криміналітет тощо. В них були свої «донощики», а також відпрацьовані на багаторічній практиці схеми розкриття злочинів. Не «книжні» знання американців, а реальний досвід оперативної роботи саме в нашій країні.
Поки що, на жаль, нова правоохоронна система працює гірше за ту, яка залишилась у спадок від радянського минулого, фото – Дмитрий Бургела
Одного разу був особисто присутній при невеличкому ДТП, і поліцейський, який приїхав на місце події, навіть не поцікавився наявністю техпаспортів на автомобілі та водійських посвідчень в учасників аварії. Він почав складати протокол з їх слів. У іншому випадку після необґрунтованої зупинки та перевірки документів почув у відповідь: «Дядьку їдьте! Хіба я не бачу, чи що?».
Так, ми живемо в час змін. Довгий час в нашій країні існувала криміналістична система, яка залишилась у спадок від радянського минулого. Зараз же стару систему поступово змінює нова, проте вона лише вкорінюється, приживається. Вона далеко не ідеальна. І поки що, на жаль, працює гірше за «радянську». Ми творимо реформи, часто не задумуючись над тим, чи принесуть вони суспільству реальну користь.
Ми недієво боремось також з корупцією. Її викорінення, як правило, зводиться до гучних гасел та маніпуляцій з антикорупційним законодавством. В законі й досі існує багато «шпаринок», через які «просочується» можливість уникнути реального покарання. Можна «прикинутись» невиліковно хворим, потім вчасно втекти за кордон, або ж скористатися таким запобіжним заходом, як внесення застави.
Якщо брати показники всесвітнього рейтингу CPI (англ. Corruption Perceptions Index – індекс сприйняття корупції), то сьогодні за рівнем корупції Україна стоїть на одній сходинці разом з Росією, Іраном, Казахстаном та Непалом. І ця статистика насправді є дуже невтішною.
В нашій країні бракує ресурсів для злагодженої роботи органів слідства
– Прокурор представляє сторону обвинувачення в суді, і поліція спільно з СБУ повинні з ним узгоджувати кожну свою дію на всіх етапах слідства. Від прокурора залежить: відкривати справу чи ні, за якою статтею кваліфікувати ті чи інші дії і що говорити суддям під час судового процесу. Чи згодні ви, що в Україні прокурори, так само як і судді, перетворилися в «недоторканних» напівбогів?
– Не зовсім згоден. Якщо взяти роль прокурора в кримінальному процесі, то перелічені вами обов’язки дійсно є його роботою, проте не варто забувати і про інших його учасників – про поліцію, яка займається досудовим слідством, СБУ, котра розслідує справи, що загрожують національній безпеці нашої держави.
Прокуратура існує для того, щоб здійснювати нагляд за дотриманням норм закону органами досудового слідства.
З 1 грудня в прокуратурі мало залишитися лише 10 тисяч працюючих: у прокуратури забрали «руки» і «ноги». Після створення так званих місцевих прокуратур один прокурор очолює 5-7 прокуратур. Це при тому, що реформування не торкнулося судів та поліції.
Для прикладу: у Піщанському районі Вінницької області без змін залишилися суд і поліція, а прокуратури немає, тому що тепер вона знаходиться в Бершаді, а це за 76 кілометрів. Як прокурор може працювати в таких умовах? Важко ж володіти реальною ситуацією на відстані.
Думаю, було б доречніше спочатку провести адміністративно-територіальну реформу, а вже потім реформувати прокуратуру.
Викорінення корупції в Україні зводиться до гучних гасел та маніпуляцій з антикорупційним законодавством, фото – Дмитрий Бургела
Нам безперестанку показують на Європу, але, вважаю, що спочатку потрібно навести лад у себе та навчитись працювати з тим ресурсом, який зараз є в Україні, а вже потім переймати досвід інших.
Згадую, як під час малої судової реформи ми робочою групою їздили в Іспанію, вивчати їхній досвід. Як ми можемо рівнятися до Європи, в якій, щоб стати прокурором чи суддею, потрібно 17 років навчатися? Так от, на той час секретар прокурора області в Україні після закінчення інституту на заочному відділені через півроку стала суддею. Вражаюча різниця. Ми з Європою живемо в абсолютно різних реаліях. Тут доречне українське прислів’я: «Коня кують, а жаба ногу наставляє».
– На папері наша країна – одна з небагатьох у світі, де прокуратура – це незалежний орган влади. Згідно законодавства, вона не належить ні до однієї гілки: ні законодавчої, ні виконавчої, ні судової. Українські прокурори підвладні тільки своєму ж прокурорському керівництву. А як на практиці? Чи відповідає ця норма закону дійсності?
– По-перше, фраза про незалежну прокуратуру – це тільки гасло. Через те, що орган по суті є нічийним. То, в одному випадку, Верховна Рада відправляла генпрокурора у відставку, а в іншому – президент сам ставив питання про відставку. Ми проголосили прокуратуру незалежною, але вона ніколи не мала гарантій самостійності. Хіба Луценко нині самостійний? Повинні бути прописані гарантії Конституції – чіткі та нерушимі.
Очевидно те, що незалежна прокуратура невигідна високопосадовцям
На жаль, у ці буремні часи український політикум не в змозі визначитись, якою повинна бути прокуратура в Україні. І очевидно те, що незалежна прокуратура невигідна високопосадовцям. На цьому підґрунті й виникають проблеми в реформуванні правоохоронних органів: з одного боку, участь у ЄС вимагає приведення державних органів у відповідність до Євростандартів, а з іншого – людям «зверху» не зрозуміло до кінця, як їх втілити в життя так, щоб було і нашим, і вашим…
Візьмемо навіть ті ж самі скорочення, які відбуваються в усіх прокуратурах. Мало того, що прокурори і так працюють понаднормово, їх ще й скорочують. На сьогодні в прокуратури також забрали повноваження загального нагляду, слідчі функції, які передали ДБР.
Згідно з дослідженням міжнародного фонду «Відродження», проведеного протягом 2016-2017 років, «Роль прокурора на досудовій стадії кримінального процесу», лише 11 прокурорів в Україні вважають себе незалежними. В ході дослідження проведено фокус-групи з адвокатами, прокурорами, суддями, слідчими та іншими; опитано 503 прокурорів.
Сьогодні за рівнем корупції Україна стоїть на одній сходинці разом з Росією, Іраном, Казахстаном та Непалом, фото – Дмитрий Бургела
Це означає, що в обхід норм закону вищі за посадою прокурори жорстко керують внутрішньою роботою підпорядкованих їм адміністративно прокуратур, що суперечить нормам Закону «Про прокуратуру». Проте, згідно з цим нормативним документом, прокурори вищого рівня мають право лише на дачу вказівок та доручень виключно з питань управління та адміністративної діяльності.
– Як прокуратурі працюється в ситуації, коли частенько принципи революційної справедливості переважають над законністю? Років п’ять тому навіть уявити було складно, щоб люди безкарно били депутатів і чиновників, кидаючи їх у сміттєві баки. А зараз такий підхід заохочується навіть Генпрокурором….
– Я великий противник подібних речей, і мені взагалі незрозуміло, хто такі активісти? Згадайте тільки ситуацію, коли на кордоні з Кримом активісти зупиняли машини, забирали паспорти та погрожували зброєю. Хто утримує таких активістів, за який кошт? Ці формування поза межею законодавства, і держава зобов’язана ліквідувати їх.
Вони перешкоджають будівництву, калічать людей за гроші… і я не розумію, чому влада допускає подібне. Громадськість дозволяє собі впливати на суди та прокурорів, влаштовувати бійки під час засідань.
Згадується ситуація, коли Конституційний суд намагався розглядати Закон про люстрацію. «Єгорка» зібрав натовп раз, другий, третій… і суд злякався, і перейшов розглядати закон у закритому режимі. Вже три роки розглядає, але рішення так і не винесене. Варто задуматися про користь для країни від такої громадськості…
– Дайте коротко оцінку реформі прокуратури.
– Прокурор фактично позбавлений права витребувати кримінальне провадження, скасувати повідомлення про підозру, відкликати звинувачення.
Також важливо, що ключові посади в прокуратурі займають колишні працівники міліції. Тобто ті, хто раніше був під наглядом прокуратури. З точки зору етики та організації роботи – це абсолютно неправильно.
Нині людина вимушена платити гроші за найменшу послугу, надану юристами та нотаріусами, а прокуратура має право на представництво в суді лише осіб з фізичними чи психічними вадами
Згадується, як раніше прокуратура мала право займатися представництвом інтересів пересічного громадянина в суді. Нині людина вимушена платити гроші за найменшу послугу, надану юристами та нотаріусами, а прокуратура має право на представництво в суді лише осіб з фізичними чи психічними вадами. Ці зміни, з точки зору практики, є абсолютно невиправданими, оскільки позбавляють людей додаткового захисту. Такі обмежуючі фактори абсолютно не сприяють розвитку держави та суспільства в цілому.
В Європі, щоб стати прокурором чи суддею, потрібно 17 років навчатися, фото – Дмитрий Бургела
– Розкажіть про найцікавіші епізоди своєї багаторічної прокурорської кар’єри. Наскільки типовий кіношний образ співробітника служби відповідає реальному?
– Звичайно, кіно значно відрізняється від реальності. Насправді робота прокурора не сказати, що рутинна, але дуже кропітка. Значна частина зайнятості витрачається на підготовку документів та часто невиправданої кількості інформації для прокуратури вищестоящого рівня.
Займаючи посади прокурора в різних областях, визначився, що кожен регіон має свою специфіку. В Луганській області пріоритетним завданням були нелегальні вугільні копанки. Спочатку не зовсім розумів, про що йде мова, але достатньо швидко зорієнтувався в проблематиці і побачив, які потужні фінансові потоки ховаються в тіньовій економіці.
Мова йде про 2006 рік, тоді із 48 шахт 22 вже були закриті. Але шахта вважається повністю закритою, коли проведена рекультивація. Закрити шахту коштує дорожче, ніж побудувати нову, тому якісній рекультивації ніхто особливо уваги не приділяв. Раніше існувала технологія, коли при добуванні вугілля його промивали та мілку фракцію скидали у природні балки, які заповнювали водою, щоб запобігти загоранню. Згодом, за допомогою податкових інспекцій так звані «бізнесмени» зверталися в райдержадміністрацію для визнання шламів безхазяйними. Потім згадувану мілку фракцію вугілля купували по 50 копійок за тонну. Екскаватор подавав на берег шлам, залитий водою, вода стікала і через декілька днів сухий шлам вивозили на гірничо-збагачувальні фабрики.
На той час в Україні працювало 8 ТЕС, і вагони з вугіллям для них завантажувалися по такому принципу: 1/3 вагону завантажувалася енергетичним вугіллям,1/3 – згадуваним шламом, потім зверху це все знову покривали енергетичним вугіллям.
Собівартість шламу була близько 25 гривень за тонну, а державі його продавали по 300 гривень. ТЕСи не виставляли постачальникам претензій у зв’язку з неякісним вугіллям із зрозумілих причин. Напрошується питання: чому держава не використовувала шлами?
Ще один вид копанок. Знімається верхній прошарок ґрунту товщиною 1-1,5 м і під ним залягає пласт вугілля, яке екскаватором вантажиться на автомобілі і вивозиться до занепадаючих шахт, щоб створити ілюзію їх роботи і отримати завищену ціну через те, що на той час видобуток вугілля державою дотувався на 70%.
Виходило, що вугілля добували незаконно, та ще й держава компенсувала серйозні гроші.
За перші три місяці роботи я порушив 32 кримінальні справи, в тому числі щодо відомих О.Єфремова та В.Тихонова, після чого мене перевели працювати до Вінниці, де розслідував справу про контрабанду продуктів з Придністров’я, яка після вилучення невідомо куди зникала.
З’ясував, що в Тульчині працював завод по утилізації вилученого. Тому зобов’язав, щоб при процедурі знищення був присутній представник прокуратури району. Після цього в місцевих ЗМІ з’явилися публікації, нібито я «кришую» контрабанду, хоча все було навпаки – я займався її викоріненням.
Зацікавила мене також ситуація, чому 70% закордонних авто середнього класу завозяться через Вінницьку область. З’ясувалося, що при покупці автомобіля за кордоном фірмами, що цим займалися, вказувалась невиправдана ціна. Таким чином, при його розмитненні вони отримували значну компенсацію з бюджету за кожен автомобіль. За нашого втручання виплати прикоротилися, і фірми, що займались цим бізнесом, перестали існувати.
– Як зміниться суспільство, якщо вмить звільниться від корупції? І чи готові ми до цього?
– Дуже багато говоримо про корупцію… Для отримання будь-якого дозволу люди шукають знайомих, не шкодують «нагород». Для прикладу, згадайте гучну справу про викриття газових схем за участю Олександра Онищенка, відповідно до яких ціна на газ завищувалася на 5-6 тисяч гривень. Минуло вже більше року, як він втік через це з країни. Проте ціна на газ так і не впала. Це говорить про те, що схеми і нині в дії, і хтось отримує ці надприбутки.
В Україні існує система, в якій невигідно чесно працювати та жити, а також мати прозорий бізнес. Якщо ми говоримо про викорінення корупції, то повинні розуміти, що потрібно починати не лише з корупціонерів, необхідно міняти систему. І починати ми повинні насамперед з самих законотворців, які мають приймати відповідні закони, але ж в людей немає поваги до влади, до державних установ. Нормальний рівень життя асоціюється в людей з багатством та олігархами. А порушення законів або їх обхід – гарантією добробуту.
Коли корупція стає сутністю державної системи, то її викорінення загрожує ввести країну в хаос, як це сталось із Бразилією і Італією свого часу.
Тут необхідний цілий комплекс заходів, у тому числі, повернення довіри до влади і посилення відповідальності за корупцію. Тому вважаю, що Україна ще не готова до повного її викорінення. Бо неможливо викорінити те чи інше явище без усунення його причини.
В світі я знаю лише кілька країн, яким вдалося викорінити корупцію. Це Сингапур, який піднявся під проводом Лі Куан Ю, Естонія, яку тягли з корупційної ями всі уряди, починаючи з 1990 року (зараз вона на 32 позиції, згідно рейтингу сприйняття корупції, поруч з Бутаном та Іспанією), Фінляндія, в законодавстві якої поняття «корупція» взагалі відсутнє, Гонконг, рівень корумпованості якого в 1974 році становив 94% чиновників, зараз всього 2-3%, що нижче, ніж, наприклад, в США і Японії.
Приклад цих держав доводить, що викорінення корупції або ж її мінімізація можлива. Це робота не одного року, проте вона в змозі привести країну до процвітання та економічного росту.
Мало того, що прокурори і так працюють понаднормово, їх ще й скорочують, фото – Дмитрий Бургела
Країна без корупції – це країна, в якій панує чесність та згуртованість суспільства, коли воно націлене на розвиток держави. Думаю, Україна без корупції стане сильною європейською державою, в якій процвітатиме бізнес та яка стане привабливою для інвесторів. Як результат, в ній з’явиться багато робочих місць.
– Протести перед Верховною Радою ознаменували один з перших великих зрушень у вітчизняній політиці з 2014 року: цілий ряд політичних сил, які підтримували тоді Майдан, зараз виступили проти проєвропейського президента. Як ви вважаєте, мітинги під Верховною Радою – це проплачене шоу з прицілом на вибори чи дійсно мирний прояв невдоволення чинною владою?
– Важко сказати… Але скажу, що досить потужно підтримував і перший Майдан, і другий. В 2014 році працював у Генеральній прокуратурі, і сильно ризикував, допомагаючи провізією та грошима Майдану.
Чому я підтримував Майдан? Тому що, аналізуючи діяльність українських олігархів – таких, як Фірташ, Бойко та Ахметов, чітко розумів, яким чином вони прийшли до свого потенціалу. Вони торгують газом та електроенергією, брати Клюєви, наприклад, сонячною енергією. Ці люди нічого не побудували для суспільства, і вся їхня діяльність – це торгівля. Чого не можна було одразу сказати про Петра Олексійовича, який зберіг та активізував потенціал в частині харчової промисловості. До теперішнього часу його автобуси «Богдан» користуються успіхом. Я завжди думав, що ця людина зможе створити потужну економіку в країні. Але сталося інакше…
Якщо згадати часи Януковича, то він «обилечивал богатых», і якщо ти, наприклад, заробляв 500 тисяч, то 50 тисяч з них мав віддати. Проте ціни на газ та електроенергію не росли, а долар коштував менше 10 гривень.
В Україні існує система, в якій невигідно чесно працювати та жити, а також мати прозорий бізнес
Натомість маємо хвалений «безвіз», проте скористатися ним я не можу – навіть при своїй пенсії. Ось такі пост-майданівські реалії.
Долар та євро катастрофічно високі, ціни в магазинах ростуть, а більшість українців живуть поза межею бідності. Люди, стомлені від владних обіцянок, шукають виходу із свого становища, і одним із них є ось такі зібрання…
– Чи згодні ви з думкою, що, якщо суспільство «проковтне» пропозицію зняти недоторканність в 2020-му, то її не зніматимуть і через три роки? Як ви вважаєте, чому депутати так противляться зняттю недоторканності і чи зможе її скасування ще більше посилити тиск гаранта на Верховну Раду?
– Мало хто пам’ятає часи, коли у 2005-2006 роках до кримінальної відповідальності не можна було притягнути навіть депутата сільської чи районної ради. В ці роки я працював прокурором у Луганській області, брав участь у багатьох засіданнях обласної ради, представляючи подання про притягнення депутатів сільських та міських рад до кримінальної відповідальності, проте жодного разу сесія не дала згоди. Коли я звернувся до голови облради Тихонова з запитанням: «Чому депутати не дають згоди на притягнення до відповідальності порушників закону?», отримав відповідь: «Майже всі вони (депутати) пройшли через коридори прокуратури». Звідси висновок – або прокуратура, розслідуючи ці справи, працювала непрофесійно, або упереджено, або якісний склад обласної ради складався з депутатів, наближених до стану справ.
Тому переконаний, що в Україні недоторканність з нардепів ніхто не зніме, а якщо колись таке й станеться, то це не гарантуватиме притягнення їх до відповідальності. Не так давно Верховна Рада дала багато дозволів на притягнення до відповідальності народних обранців, проте дотепер немає жодного вироку. Де результати та де ці справи?
Згадаймо хоча б Юхима Звягільського, якого в 1994 році народні депутати позбавили недоторканності. Тоді йому інкримінували зловживання службовим становищем. 300 мільйонів доларів було вивезено ним нелегально до Ізраїлю. Історія закінчилась тим, що він жив на ці гроші в Ізраїлі, а через три роки, після зняття звинувачень, повернувся до України.
Хіба можна говорити про викорінення корупції в країні, в якій народні депутати звикли до безкарності за свої діяння?
– Склалася ситуація, коли низи вже не хочуть далі терпіти, а верхи майже не в змозі що-небудь робити. Чи може влада вважатися повноцінною, якщо їй не довіряє вже більше 80% громадян? Який ваш прогноз на рахунок стабільності влади, яка прийшла керувати нашою державою після Майдану? Що потрібно міняти?
– Недивлячись ні на що, я вважаю Порошенка досить потужною особистістю, і те, що за його правління я потрапив під люстрацію, нічого не міняє. Петро Олексійович прекрасно розуміє і знає про справжнє відношення людей до влади.
І все одно, на жаль, влада займається політиканством: піднімає зарплати та пенсії, незважаючи на занепад економіки. Для того, щоб в українців з’явилися реальні доходи, необхідний ріст товарного виробництва, щоб ринок був насичений товарами народного споживання. Тільки за цієї умови можна підвищувати пенсії, в іншому випадку гроші вкрай знеціняться.
На жаль, влада займається політиканством: піднімає зарплати та пенсії, незважаючи на занепад економіки
Також тривожним сигналом для країни є третя хвиля приватизації. Мене дуже вразило обговорення депутатами протягом цілого дня питання, чи потрібно долучати іноземних спеціалістів для оцінки майна чи ні. Але жоден з них, на превеликий жаль, не встав і не запропонував проаналізувати результати перших двох хвиль приватизації. Що ми реально отримали, окрім грубих порушень закону?
Навіть зараз можна ставити питання про повернення майна державі, адже для цього не існує терміну давності. Працівникам підприємств видали ваучери на приватизацію. Їх скупили на базарах по 10-15 гривень. Підприємства перестали існувати. Вважаю, що у такий спосіб приватизовувати державні підприємства не можна, тому що це робочі місця і економічний потенціал країни. Виходячи з цієї ситуації, виникає питання: чи потрібна нам така кількість мовчазних та нерішучих депутатів Верховної Ради?
Що міняти? Потрібно, в першу чергу, припинити війну на сході. Також варто посилити соціальний захист громадян, покращити правоохоронну систему, привести всі закони у відповідність до Конституції, підтягнути охорону здоров’я, забезпечити молодь доступною вищою освітою, створити кращі умови для розвитку бізнесу та інвестицій.
Щоб країна процвітала, в ній має переважати верховенство права.
Сьогодні за рівнем корупції Україна стоїть на одній сходинці разом з Росією, Іраном, Казахстаном та Непалом, фото – Дмитрий Бургела
Витяги з статті доцента Шморгуна О. С. «Шляхи удосконалення діяльності прокуратури» (Київський національний університет технологій та дизайну):
«Основною проблемою прокуратури в Україні є те, що на рівні Конституції досі не визначено її правову сутність в системі гілок державної влади (державної, виконавчої та судової). Як наслідок, прокуратуру постійно «реформують» у найгіршому розумінні цього слова, без елементарного державознавчого розуміння функціональної ролі даної інституції, яка покликана дбати про законність в усіх сферах суспільного життя».
«Наступною проблемою, яка істотно знижує ефективність діяльності прокуратури, є відсутність професіоналізму на рівні кадрової ідеології. Як приклад, ліквідовано підготовку спеціалістів у Національній академії прокуратури. Практично функції Національної академії прокуратури зведені нанівець, у той час коли такі структури, як МВС та СБУ здійснюють повну підготовку фахівців у своїх учбових закладах».
«Як спосіб вирішення проблеми політизованості прокуратури, коли її використовують задля усунення конкурентів, так і для власного уникнення відповідальності, пропонується запровадження юридичного механізму, який виключав би будь-яку особисту залежність працівника прокуратури від рішень чи діяльності трьох гілок державної влади, органів місцевого самоврядування, політичних сил та бізнесу».
«Не менш важливою проблемою є непосильне навантаження на працівників прокуратури, що породжує неможливість своєчасно і якісно реагувати на порушення вимог кримінального закону. Відомо, що в даний час діє редакція Закону, де в статті 14 передбачено: “Загальна чисельність працівників органів прокуратури становить 15 000 осіб зі зменшенням кількості прокурорів з 1 січня 2018 року до 10 000 осіб».
– Бути чесним і тримати слово – чи приводять ці якості до успіху в житті і кар’єрі?
– Ці якості необхідні в житті. Але так сталося, що люди, які дотримуються принципів честі, в реаліях сьогодення мають матеріальні проблеми. Їх не можна назвати успішними.
– Що означає для вас поняття «особиста свобода»? Ви готові її обмежити? За яких обставин?
– Свого часу вивчав класиків Маркса та Енгельса. В Маркса дуже широке поняття свободи. Шлях до «справжньої» свободи, на думку Маркса, пролягав не через збільшення свободи індивіда, а через відмову від неї. В Енгельса досить коротке визначення: «Свобода – это осознанная необходимость». Для мене в цих словах закладена потужна істина. Якщо говорити про обмеження своїх свобод, то на користь суспільству та держави я б пішов на це в певній мірі.
– Які цінності для вас непохитні?
– Я – людина слова, яка не схильна до обману.
– Вам важко виходити із зони комфорту? Як справляєтесь із стресовими ситуаціями на роботі і в звичайному житті?
– Одного разу я їхав на мотоциклі та зламав ногу. Чотири місяці ходив на милицях, а на роботу мене заносили на руках. Для мене це був важкий період, після якого багато чого переосмислив. Тоді познайомився з гарним тренером і почав реабілітацію ноги. З того часу, вже більше шести років, після роботи ходжу до спортивної зали. Там ти відключаєшся і додому їдеш із зовсім іншим настроєм. Спорт – це мій спосіб життя, який допомагає впоратися з різними стресами.
Колишній заступник командира роти “Беркут” Дмитро Садовник отримав російське громадянство. Відтак Росія офіційно відмовила у його видачі Україні.
Про це в коментарі “Крим.Реалії” повідомив начальник департаменту спецрозслідування Генеральної прокуратури Сергій Горбатюк, пише 24 канал. “Російська Федерація надала відповідь, що він є громадянином Росії, йому надано громадянство і відмовлено в його видачі. Громадянство надано в грудні 2014 року”, – заявив Горбатюк. При цьому, за даними прокуратури, Садовник перебуває у Криму. Однак офіційного підтвердження цьому немає. У вересні 2014 року екс-командир роти “Беркута” Дмитро Садовник, якого підозрюють у розстрілі 39 майданівців, втік з-під домашнього арешту, його оголосили в розшук. Пізніше з’явилася інформація, що він ховається на території анексованого Криму.
Владна мафія вночі взірвала автівку Сергія Аверченко. Сергій живий. Хто забув – Сергій Аверченко – перший і останній ЧЕСНИЙ комендант Майдану, який читав з трибуни, яка розбіглася у ту страшну ніч розгону Майдану вірш РАБИ НЕ СТОЯТЬ НА МАЙДАНІ!
Він організував тоді відсіч бандитам януковоща. Ми вистояли, а Сергія трійка зрадників зняла з коменданта.
Сергій влився в Рух Нових Сил і читав на Віче біля Верховної Зради цей вірш. Мафія не пробачила ПРАВДУ! Бандити поросенка йому помстилися за януковича.
Сьогодні, в другий годині ночі підірвали машину Сергій Аверченко.
Сергій активно приймав участь в подіях на майдані, був одним з комендантів майдану, а зараз прийняв активну участь у Марші за імпічмент, Ході непокори, Заходу за збереження НАБУ, Мітингу за визволення Михаїла
Саакашвілі. На цих заходах йому погрожували особистою розправою.
Сьогодні, відбулось пошкодження особистого майна – і це можно вважати тиском та залякування влади на людей, які почали боротися з новим режимом !
В ленте сегодня постоянно попадается марш в Киеве. И вообще последние дни постоянно люди выходят на улицу. Неважно в каком количестве. Неважно за кого-то или против. Даже неважно – проплатили там какую-то часть или нет. Важен сам факт.
ЛЮДИ СВОБОДНО ВЫХОДЯТ НА СВОИ УЛИЦЫ.
С плакатами, флагами, лозунгами, сценами, палатками. В какой день захотят – в такой и выходят. И мысли ни у кого не возникает, что так делать нельзя. И страха ни у кого нет, что за это посадят, изобьют полицаи и швырнут в автозак. И предательско-жалкой неуверенности внутри нет, этого скулящего ничтожества: “Да кто я такой, да что я решаю, да не мое это дело, да вроде колбаса в магазине есть – чего рисковать-то…”
В России такое НЕВОЗМОЖНО.
Высказать свою гражданскую позицию, осуществить свои конституционные, человеческие права на свободу собрания и свободу слова, выйти больше двух человек в своих же городах, выйти, когда захочется и в любом количестве, потребовать чего-то, выразить недовольство – НЕТ и НИКОГДА.
Ребята, небо и земля. Уж поверьте мне, тому, кто живет в стране наглухо зашторенных окон, трусливого шепота на кухнях и самого низменного, рабского страха перед властью и перед свободой, как таковой. Поверьте в одно: чтобы сейчас не происходило в Украине, но она уже навсегда оторвалась от своего соседа.
Право чувствовать себя хозяевами в своей стране украинский народ заслужил своей кровью. Заслужил раз и навсегда. Обратного пути нет. Некоторые еще не до конца понимают и недооценивают Майдан, а это было без малого историческое событие, одно из главных вообще за всю историю Украины. Вырваться из пут столетнего совка, дать бой огромному соседу-угнетателю и поработителю, империи зла, которая на уничтожении и порабощении других народов, культур и государств собаку съела – это не просто дорогого стоит, это нечто запредельно героическое. Не зря Майдан зовется революцией Достоинства. Точка невозврата пройдена.
Потомки будут вам благодарны.
Александр Тверской
Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!
Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!
Со всех домов на густонаселенном Харьковском массиве вереницы людей тянулись к метро.
Поезд за поездом переполненные людьми в воскресенье (!) днем (!) ехали в центр. Такой плотности людей не бывает даже утром в “час пик” – но при этом никакой агрессии, нервов. При подъезде к станции Дворец спорта в вагоне кто-то запел гимн Украины, и вдруг гимн подхватила большая часть пассажиров. У меня не раз в тот день стояли слезы в глазах, в том числе от слезоточивого газа – но это был первый раз. Я до этого пел гимн на стадионе, на каких-то мероприятиях, но тут впервые гимн пели незнакомые друг с другом люди просто в транспорте, и все понимали, что гимн Украины – это пароль борьбы, опознавательный знак тех, кто уже не станет терпеть дальнейшие оскорбления общества, кто в этот день решил стать Гражданином.
Все кто пел, заявляли этим – я еду на митинг в поддержку разогнанного Евромайдана. Десятки незнакомых людей в вагоне с помощью гимна признались друг другу, что вместе едут, полные решимости и их уже не испугать. Потом гимн пели на эскалаторе, куда было трудно попасть – невероятная толпа заняла всю платформу станции, и невероятно вежливо и предупредительно, чтобы не задеть кого-либо, поднималась наверх. Гимн пели в подземном переходе, на улице, далее – везде. Колоссальное людское море захлестнуло центр Киева, и эта потрясающая солидарность незнакомых сотен тысяч людей говорила, что народ победит. Что тот, кто встанет на пути у народа будет сметен, потому что ничего сильнее этого людского моря на свете не было. Наверное, больше часа, с трудом я спускался с парка Шевченко до Майдана.
Там уже не было никаких кордонов, милиция и внутренние войска, охранявшие стратегически важную елку разбежались, заборы исчезли. Начало митинга задерживалось – две машины со звуком не могли проехать сквозь плотную толпу, которая со всех сторон окружала Майдан. Люди были невероятно вежливы и предупредительны. Я видел волынщика, который шел и играл. Видел парня в доспехах рыцаря. Народ спокойно ждал политиков, общаясь друг с другом и изучая интернет на смартфонах. И тут я впервые увидел, что это настоящая Революция. Это новое качество гражданского общества – людей уже не надо развлекать, им не нужен вождь, который что-то рассказывает. Люди стоят осознанно, и никто не отступит. И также отчетливо в самом начале митинга я понял, что на Майдане все будет хорошо, мое участие здесь не понадобится. И понял, что власти захотят применить какую-то технологию против Майдана – что-то что затмит в вечерних новостях невероятную по силе картину целого Киева, который почти в полном составе вышел на демонстрацию… Спасибо всем, кто был тогда 1 декабря на Майдане.
В ночь с 29 на 30 ноября 2013 года тогдашняя киевская власть применила силу для разгона палаточного лагеря сторонников европейской интеграции Украины на площади Независимости в Киеве.
Для меня именно этот разгон (несмотря на все последующие, нередко весьма драматические события) стал поворотным пунктом в истории Майдана. Потому что именно после него жители Киева вышли на улицы украинской столицы без всяких политических призывов, без всякой агитации – я бы сказал, что в те дни политикам скорее приходилось удерживать людей от радикальных действий, чем призывать к ним.
Примерно то же самое происходило и на грандиозном митинге 1 декабря, когда лидеры украинской оппозиции просто опешили от количества протестовавших, причем настроенных на немедленную отставку президента Виктора Януковича и прочих виновников разгона демонстрации студентов. Именно в этот момент обнаружилось очевидное противоречие между «правовым полем» и «полем протеста» – с правовой точки зрения Януковича нельзя было отправить в отставку просто так, решением митинга, а с точки зрения протестовавших он уже был нелегитимным президентом. И именно в этот момент обнаружилось противоречие в понимании событий оппозиционными лидерами с одной стороны – и Януковичем и его российскими союзниками с другой. Оппозиционные лидеры прекрасно понимали, что не они, не их призывы – причина появления такого количества людей на улицах Киева и других украинских городов. И что их главная задача – убедить власть пойти на компромисс, не допустить дальнейшей радикализации ситуации, силовых действий с обеих сторон, гибели людей. Именно поэтому оппозиционеры в первые недели Майдана придумывали для протестующих такой алгоритм действий, который выглядел бы давлением на власть, а не захватом власти.
С точки зрения Януковича и Владимира Путина то, что происходило на Майдане, было технологией, стремлением захватить власть любым путем, помешать российско-украинскому сближению, «отдать» Украину Западу. Реагировать на эту «технологию» пытались, игнорируя протесты на Майдане или имитируя собственные «гражданские выступления» (так появился Антимайдан). То, что Антимайдан приходилось организовывать и оплачивать, тогдашнюю украинскую власть не смущало. Мне кажется, ее представители искренне верили, что главная мотивация участников Майдана – материальная заинтересованность, что нужно ответить деньгами на деньги. То, что можно выйти на улицы и оставаться в палатках просто так, по собственному желанию, не думая об обогащении и даже о последствиях своего решения, оставалось непостижимым для противников Майдана. Эти люди не верили и по-прежнему не верят в стихию. И именно поэтому не могут у стихии выиграть. Нельзя победить то, чего не хочешь хотя бы заметить.
В российском политическом сознании Майдан по-прежнему остается «государственным переворотом», заговором кучки людей против законной власти, хотя решение украинского парламента об отстранении Януковича от обязанностей президента после его бегства из Киева было скорее попыткой обеспечить хоть какую-то стабильность в стремительно разваливающейся государственной машине. В России посчитали, что этой машины уже нет, что некому будет ответить на Крым и на вторжение в Донбасс, но тут, к изумлению не только российских, но и украинских политиков, начала по-новому проявляться стихия Майдана, появилось волонтерское движение, добровольческие батальоны, все то, что дало Украине возможность выстоять в непростые зимние и весенние месяцы 2014 года.
И это проявление стихии – то, чем Украина действительно отличается от России. Стихия, нередко анархичная, наивная, далекая от стратегического мышления и уважения к государственным институциям, существует как бы параллельно самому государству. Нужно приложить немало усилий, чтобы заставить эту стихию обрушиться на власть, но у Януковича получилось. Нужно приложить немало усилий, чтобы заставить эту стихию организовываться в противоречащие самому ее характеру «добробаты» и идти на войну, но это получилось у Путина. Однако, если призадуматься, в этом нет ничего такого уж удивительного: стихия приобретает отчетливые формы, только когда внешний раздражитель угрожает самому ее существованию. Стихия – это Украина и есть. Именно поэтому насмешливо повторяемый российской пропагандой лозунг «Они же дети!» стал своеобразным спусковым крючком для действий сотен тысяч людей после разгона студенческого лагеря на Майдане. И именно поэтому вторжение на восток Украины воспринималось как попытка уничтожения всей страны, как возможность гибели и стихии, и государства.
Конечно, выстраивать на клокочущем фундаменте государство – задача не из легких. Но и имитировать стихию с помощью технологий, чтобы помешать этому строительству, – тоже неблагодарная задача. Невозможно выстроить в украинских условиях российскую авторитарную «вертикаль», потому что она будет рано или поздно сметена стихией. Даже классическое европейское государство с законопослушным населением так просто не построишь – стихия натурального обмена и привычного кумовства никуда не денется, даже если объявить ее коррупцией. Но и «третий Майдан» не организуешь только потому, что этого захочется кому-то в Москве или в Киеве – на улицы украинцы выходят сами, а не по приглашению.
Именно поэтому украинские государственные институции и украинская стихия обречены на сосуществование. Наверное, такое государство нельзя достроить «до конца», до европейской или российской модели. Но и победить его тоже невозможно.
1. Затримують добровольців, які пішли на війну захищати країну.
2. Такий силовий спосіб, як це робиться, серед білого дня із залученням спецпризначенців , нагадує такі ж дії ФСБ у Криму по відношенню до кримських татар. А це погана тенденція і співпадіння.
3. Невже добровольці, які пішли воювати, не прийшли б добровільно дати свідчення і захищати себе у суді, якщо до них є питання, підозри і звинувачення?
4.Навіщо ці агресивні силові дії по відношенню до добровольців? Хто до такого додумався? І чому не додумалися так затримувати сепаратистів, співробітників МВС, СБУ, які скоїли злочини на Майдані, на війні?
5. Такі дії можуть стати фатальною помилкою влади, бо викликають у активної частини суспільства не тільки обурення, але й злість, що переросте згодом у ненависть.
P.S. Це важко пояснити навіть з точки зору здорового глузду. Це ж проблему не вирішує, а тільки загострює.
Серед головних завдань З’їзду: аналіз реальної ситуації в країні, критична ревізія Майданівських декларацій та формування планів подальших дій.
Ініціатором заходу виступив Анатолій Ведмідь, один із лідерів Майдану під час Революції Гідності. На своїй сторінці в соціальній мережі Facebook він закликав сотників Майдану та усіх активістів, які відчувають свою відповідальність за сьогодення нашої країни, долучитися та взяти участь у роботі круглого столу, який відбудеться 21 листопада 2017 року.
Коментуючи захід нашому виданню, Анатолій Ведмідь зазначив, що, ніхто з так званих представників з Майдану у владі не прийде розповісти про «досягнення». А ті, хто зберуться, лише констатуватимуть факти погіршення життя в українців. Але проведення заходу наразі необхідне, адже суспільство має дати оцінку діяльності влади, що прийшла внаслідок Революції Гідності 2013-2014 років.
«На мою думку, люди котрі зберуться, мусять створити «коло Гідності» та поновити контроль над інституціями влади. В 2014 році Майдан видав «кредит довіри» певним політичним силам. Прийшов час провести ревізію», — зазначив Анатолій Ведмідь.
Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!
Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!
Пані Надія мама Героя Небесної Сотні Володимира Мельнічука, відновила меморіал свого сина який був розбитий безсердечним(и) вандалом(и) біля Жовтневого палацу у м. Києві!
Вічна слава Герою України який пожертвував своїм життям ради Гідності Честі та Волі нашої України!
Вічна пам’ять Герою Небесної Сотні!
Братья и Сёстры из сражающейся Украины!
Чеченцы понимают вашу боль как никто другой. По всей Европе ширится движение по набору добровольцев в защиту Украины: уже...
Попередня
