Теги Posts tagged with "Майдан"

Майдан

Основные версии насчет пустых палаток перед Верховной Радой условно можно разделить на две категории. Первая – майдан все же будет и настолько кровавый, что затмит предыдущий, и вторая – майдан, способный изменить политическую ситуацию в стране, невозможен в принципе.

Анализируем.

Сейчас на руках столько оружия, что революционным матросам сто лет назад в Питере и не снилось. И людей, научившихся его применять – в избытке. С учетом конфликта на востоке ценность человеческой жизни ничтожна. Политики, пришедшие во власть на крови протестующих, разочаровали до нельзя. Олигархизация власти достигла предела и даже с легкостью его перешагнула, пойдя дальше. Пропасть между богатыми и нищими углубляется с каждым днем. Казалось бы, самое время бежать с трехлинейкой наперевес и свергать ненавистных буржуев, ставших более ненавистными, чем предыдущий Янукович с его примитивной бандой… Однако!

Нашу власть можно награждать любыми эпитетами, но в дурости их обвинить сложно. Они-то как раз учли ошибки предшественников, и так просто распять себя не позволят, уже создав более мощное полицейское государство. Они вычеканили в умах украинцев очень осязаемый и очень удобный образ внешнего врага, с которым «война до победного конца», и тут двух мнений быть не может. Они беспощадно контролируют СМИ и манипулируют хаосом, царящим в головах. Любые бунтари объявляются «агентами Кремля». Поэтому при дальнейшем разворачивании событий из-под ВРУ навстречу одним вооруженным людям встанут точно такие же. Прошедшие те же бои, вышедшие из тех же котлов, но вооруженные куда лучше.

НАШУ ВЛАСТЬ МОЖНО НАГРАЖДАТЬ ЛЮБЫМИ ЭПИТЕТАМИ, НО В ДУРОСТИ ИХ ОБВИНИТЬ СЛОЖНО

REUTERS Gleb Garanich

Против грузинской идеи «снести власть барыг!» появится не менее сильная: «Нечего во время войны революции устраивать!». И если будет кровь, она будет быстрая, узконаправленная и результат совсем не обрадует революционеров. Этакий расстрел декабристов с показательным судом. И всё. И никто за них не вступится, как за побитых «онижедетей». Потому что эта кровавая и сволочная власть, как уже сказано, жонглирует общественным мнением так же легко, как напёрсточник на рынке.

Что касается мирного майдана, здесь все так же просто.

Нет идеи. Майдана не будет

На фоне катастрофического снижения уровня жизни и тотальной коррупции ситуация, казалось бы, не может не привести к народному бунту. Но не приведет! И не потому, что народ не желает перемен. Просто никто уже толком не представляет, что конкретно нужно менять. Идеи нет! Если перед предыдущим майданом при помощи огромного количества медиаресурсов и многочисленных грантовых программ годами методично создавался образ «светлого будущего» в виде Европы и четкое понимание «темного настоящего» в виде действующей власти, которая мешает развиваться, то сейчас этого нет. Реформы проводятся, но крайне спорные, а какие действительно нужны – общего понимания нет. Снести власть? Не вопрос, но кого вместо них поставить? Граждане видят воспламеняющиеся «майданы» по поводу и без повода, видят их нулевые результаты, развивая в себе аллергию на все политические свистопляски.

ЕСЛИ ПЕРЕД ПРЕДЫДУЩИМ МАЙДАНОМ ПРИ ПОМОЩИ ОГРОМНОГО КОЛИЧЕСТВА МЕДИАРЕСУРСОВ И МНОГОЧИСЛЕННЫХ ГРАНТОВЫХ ПРОГРАММ ГОДАМИ МЕТОДИЧНО СОЗДАВАЛСЯ ОБРАЗ «СВЕТЛОГО БУДУЩЕГО» В ВИДЕ ЕВРОПЫ И ЧЕТКОЕ ПОНИМАНИЕ «ТЕМНОГО НАСТОЯЩЕГО» В ВИДЕ ДЕЙСТВУЮЩЕЙ ВЛАСТИ, КОТОРАЯ МЕШАЕТ РАЗВИВАТЬСЯ, ТО СЕЙЧАС ЭТОГО НЕТ

Фото 24tv.ua

Саакашвили – куплен? 

Методы борьбы с каждым новым «майданом» все ловчее и ловчее. Элементарно ведь – Саакашвили может быть куплен Банковой! Почему нет?! Подкупаем «реформатора», ловко используем «маргиналов», «титушек», «агентов Кремля» (выбрать нужное) и… – выпускаем накопившийся у возмущенного народа пар.

ПОДКУПАЕМ «РЕФОРМАТОРА», ЛОВКО ИСПОЛЬЗУЕМ «МАРГИНАЛОВ», «ТИТУШЕК», «АГЕНТОВ КРЕМЛЯ» (ВЫБРАТЬ НУЖНОЕ) И… – ВЫПУСКАЕМ НАКОПИВШИЙСЯ У ВОЗМУЩЕННОГО НАРОДА ПАР

А ведь все очень похоже на это!.. Палатки полупустые, майдан, вроде, и объявлен, но какой-то неинтересный и без внятной идеи. С самого начала оглашаются три лозунга: отмена неприкосновенности, создание антикоррупционного суда и изменение избирательного законодательства. Лозунги – не меняющие систему в корне. Будучи главным политтехнологом действующей власти, я бы такое и зарядил, чтоб пипл схавал и успокоился.

А тот факт, что майдан против власти собрали депутаты от партии действующей власти (замазанные скандалами об их жизни не по доходам), только придает стойкий налет абсурда происходящему. Плюс соответствующие вбросы в СМИ и соцсетях, что, дескать, активистам в палатках не хватает трусов… Это все нивелирует уровень протеста до крайней нелепости.

И напоследок еще раз про Саакашвили. Вопрос его сговора с умным и изворотливым Порошенко – очень актуален. Слишком спорная фигура он сам, этот Саакашвили, слишком неоднозначны и разобщены его сторонники, слишком мало конструктива на фоне всех этих опостылевших лозунгов.

Вот поэтому, дорогие мои друзья, новый тиран будет править вечно.

Пока наш народ весь не кончится, не изойдет, не отдаст себя с потрохами на растерзание новым грабителям и кровопийцам.Олег Левадный, журналист, блогер, врач

persona.top


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Обвиняемого приговорили к 2 годам 5 месяцам лишения свободы и отпустили

Деснянский суд в Киеве отпустил из-под стражи Александра Серова, которого обвиняли в причастности к похищению активистов Майдана в 2014 году, информирует еizvestia.com.

Об этом сообщают «Украинские новости».

Приговор был озвучен с учетом так называемого закона Савченко.

Сначала суд приговорил обвиняемого к 2 годам 5 месяцам лишения свободы, но учитывая закон о зачислении 1 дня предварительного заключения как 2 дня основного наказания, который был отменен Радой 18 мая, отпустил осужденного.

Суду стало известно, что Серов 21 января 2014 за 800 гривен от своего знакомого прибыл в палаточный городок «титушек» и бойцов «Оплота» в лесопосадке недалеко от станции метро «Бориспольская» в Киеве.

Там он охранял активистов Евромайдана, похищенных «титушками» возле метро «Петровка».

Кроме того, подсудимому инкриминировали покупку наркотиков.

Суд признал его виновным по ч. 2 ст. 146 (незаконное лишение свободы или похищение человека) и ч. 1 ст. 309 (хранение наркотических средств) Уголовного кодекса и приговорил к 2 годам и 5 месяцам лишения свободы.

Судья заявила, что закон имеет обратное действие во времени, если улучшает положение лица, привлекаемого к уголовной ответственности.


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Ну що ж, усі усе зрозуміли. Після акцій протестів, уміло заглушених владою, постає питання щодо неї.

Вона краща, гірша чи така сама – в ставленні до протестів, до розхитування човна, до вуличних акцій? Чи не породили ми владу, яка буде захищатися спецпризначенцями так само, як і попередня? Чи не маємо ми грамотних хитрунів, які вміють не менш грамотно розводити?

Гості:

– Микола Голомша, екс-заступник Генпрокурора

– Олег Петренко, народний депутат, корпус «Азов»

– Іван Лозовий, «Рух боротьби з корупцією»

– Олег Барна, народний депутат, БПП

ZIK


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Влада терпляче робить все, щоб забезпечити цю норму Конституції.

Знаю точно і в свій час доведу, що частина організаторів акції протесту зробили ставку лише на провокації. У спецслужб була інформація і є встановлені факти зберігання і закупівлі зброї членами незаконних формувань, що знаходяться серед мітингуючих. Саме цим пояснюються посилені заходи безпеки МВС.
Їхня задача – безпека учасників мітингу, Києва і країни.

Ніякого зносу наметів не буде.

Але для уникнення провокацій та для безпеки самих мітингуючих вхід в зону мітингу буде здійснюватися через рамки металошукачів.

Будь які зміни в країні можливі лише через політичний діалог. Насильство вб’є країну.

Випадки фізичних побоїв громадян, захищених законом силовиків та депутатів будуть жорстко переслідуватися.

Юрій Луценко


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Бывший народный депутат от Партии регионов Елена Бондаренко”нарвалась” на неприятные комментарии пользователей сети из-за поста о постмайданном периоде в Украине.

Так, экс-нардеп опубликовала в Facebook провокативное фото с надписью “МГМ – майдан головного мозга”, добавив к нему: “Вот просто не в бровь, а в глаз”.

Сообщение политика о современной украинской власти вызвало волну негативных комментариев.

Политтехнолог Алексей Голобуцкий обозвал Бондаренко “нелюдью” и “грязнейшей, мерзейшей нечистю”.

“Неужели ей вот вообще не приходит в кость черепа настолько очевидный вывод: что такая активная служба Кремлю привлекает к ней специфичное внимание ФСБ?” – написал он на своей странице.

“Интересно, у этой особи женского пола есть муж или дети? У нее от злобы и зависти уже лица не видно”, – отметила Луиза Буланова.

“Ей только и остается давиться желчью собственного производства”, – добавила Татьяна Хорунжая.

Часть пользователей обозвала Бондаренко больным человеком и призвала не обращать на нее внимание.

Майдан як явище і процес

– Майдани Свободи (2004 р.) та Гідності (2013-2014 рр.) дали надію українському суспільству на відродження, створення, як не прикро говорити це в рік 25-річниці незалежності, справжньої української держави. Сьогодні все частіше чутно слова розчарування Майданом. Невже все було марно?

  • Я би наполягав на розмежуванні учасників  Майдану Гідності і героїв Небесної сотні та тих, хто скористався майданним піднесенням і “вліз” у систему влади (часто про них говорять «сцена майдану»). Суспільство розчаровується не в своїх власних поступках. Хто по справжньому сприйняв Майдани України, той невпинно щоденно торує поступ України у майбутнє. Часто всупереч, а не завдячуючи підтримці з боку влади. Нерідко ціною життя чи власної долі. Суспільство обурюється безладом в державному управлінні країни та тими владними чиновниками-бюрократами, які взявши на озброєння гасла Майдану, забули про його ціннісні принципи і вимоги.

Наразі замість довгої державницької перспективи, яку ми очікували від нової влади, ми бачимо сповідування ситуативних чиновницьких інтересів. Замість високої посадової відповідальності ми знову стикаємося із бездушно-бюрократичною машиною, яка впритул не бачить громадянина. Замість того, щоб направити знання і зусилля на творення умов для розвитку середовищ життя, фіксуємо той же радянський принцип галузевого управління економікою.

Влада — це завжди функціональна відповідальність. І ті, хто приходять до  високих посад в різних гілках влади, автоматично перебирають на себе всю повноту і масштабність відповідальності перед суспільством. Тоді це — державники, що мають перспективу на шляху до довіри громад і народу України. В іншому разі — просто мародери чи скнари, які дорвалися до владного пирога і жадібно його поїдають, не звертаючи увагу на кричущі проблеми пересічних громадян і громад. В епоху глобальних технологічних змін, що збільшують інструментарій і можливості управлінської системи наблизитись до інтересів і розумінь громади і громадянина, наші владні «достойники» не втомлюються віддалятися від життя в Україні.

  • Але масштаби нерівності в суспільстві, державі, середовищах життя вражають. І демотивують громадян, які не можуть самореалізуватися в сучасній Україні.
  • Нерівність в чому? В статках? В розкоші? Так це тимчасове явище, якщо брати до уваги, що своїм накраденим багатством хизуються олігархи так званої епохи первинного накопичення капіталу. Дуже прикро, що цей етап іяк не закінчується і ще прикріше те, що їм в цьому потурає нинішня ціннісно вихолощена, але формально – Майданна влада. Попри всі сподівання, що влада набуде нових ознак української державності, вона все ще вибудовується на остові старої радянської номенклатурної системи.

Якщо проаналізувати життя громад, а я би говорив в такому випадку швидше про середовища життя, то там процеси, запущені Майданом набирають обертів. Громади все частіше і потужніше заявляють про себе як господарів землі, ресурсів, потенціалів (традиційних і нетрадиційних, особливо з позиції четвертої промислової революції). Вони живуть і трудяться заради того, щоб після них могли щасливо жити та мати перспективу їхні діти.

Щодо демотивації чи суспільних депресій, то нам всім варто зрозуміти, що основним мотиватором маємо бути ми самі і ті громадянські середовища життя, в яких ми перебуваємо і які маємо творити надалі як осередки щасливого буття. І саме ми з вами маємо відповідати – в прямому і переносному сенсі – сьогодні і потім перед вищим судом сумління та історії нації за результати наповнення цих середовищ творчою перспективою. Децентралізація, за умови її наповнення справжнім змістом, якраз дає нам ці можливості для творення нашого спільного щасливого майбуття. Проводитись ця реформа має за принципом субсидіарності і ніяк по іншому, бо все інше – це стилістика минулого і потужна зброя глобального гібридного агресора.

  • Зараз все частіше звучать заклики до нового Майдану. Ваша точка зору щодо цього?
  • Нового Майдану не має бути (він може бути лише технологічно імітований). Поясню свою думку. Був Майдан студентства на граніті, потім Свободи і Майдан Гідності — вищі виміри сучасних етапів підйому духу українського суспільства. Але їх не можна розділяти на окремі історичні моменти чи події, що відбулись і відійшли в історію. Майдан — це історично-ментальне явище духовної синергії української політичної нації: від зародження до сьогодення. Тому Майдан — це безперервне (в часі як історії формування і становлення нації) творення українського національного коду через призму десятків тисяч кодів всіх населених пунктів країни. І вирішувати на Майдані нагальні проблеми громадою — це абсолютно правильний і дієвий засіб нашої вітчизняної демократії.

Але це виключно мирний шлях пошуку виходу із найскладніших ситуацій. Будь-який силовий, тим паче збройний вплив на мирні зібрання, протирічить самому духу Майдану. Тому Майдан, до якого сьогодні закликають деякі політики, різнобарвні політичні сили буде, по суті, Антимайданом. Цього допустити не можна, ми всі за це відповідаємо і тут немає третьої сторони, як комусь здається…

  • Ви говорите весь час про Майдан як про певний вимір. А яке місце Майданна Україна займає у Вашому житті? Вона вимірює Ваші масштаби власних мрій чи звужує їх?
  • Перш за все я хотів звернути увагу на одну особливість, про яку чомусь забувають (або не розуміють її зовсім) нинішні очільники держави. Майдан — це не одномоментна подія. Це не революція, як люблять говорити вони у своїх доповідях, а їм вторить агресор в своїх комунікаційно-контентних впливах на глобальний світ.

Майдан — повторюсь, це історично-ментальний процес державницького натхнення найбільших мас людей та громад, який відбувається весь час в українському суспільстві, то стишуючи свій масштаб, то знову розбурхуючись до велетенських розмірів. Причому аж до планетарного рівня, як стверджує, зокрема, Френсіс Фукуяма. Якщо дивитися з цієї точки зору, то стає зрозумілим, чому після студентського Майдану на граніті постав Майдану Свободи, а згодом Майдан Гідності і чому це явище суто українське. З іншого боку, українці вперше у своїй історії і в історії світу продемонстрували настільки високу прихильність і жертовність людським гуманістичним цінностям і принципам демократичного життя, що вже вписали яскраву сторінку прикладу для наслідування всіма іншими народами і націями. Ми, до речі, самі цього ще не усвідомили по справжньому.

Для мене Майдан — це тест на справжність. Це була щаслива можливість перевірити себе та своїх колег на професійність і людяність. Це відповідальність серця і розуму. І це важка праця щоденного рутинного зосередження на буденних справах, адже саме вони відіграють велику роль в житті людей.

Щодо мрій, то Майдан дає те натхнення, коли навіть прикрощі сьогоднішнього дня і негаразди буденності не можуть здолати внутрішній оптимізм і віру в перемогу.

  • Однією з причин наших невдач після отримання незалежності називають відсутність національної еліти, яка би прийшла до влади. Де нам взяти цю еліту?
  • Перш за все, давайте визначимось із самим поняттям «еліта» та її місією. Причому як в історичному, так і сучасному розумінні.

У нас історично (історія імперськості, а значить зверхності, ієрархічності управління над громадами і їхнім життям) відклалося поняття еліт, як тих, хто знаходиться на піраміді влади, хто багатший, кому даровані (часто імперськими чи квазіімперськими центрами) відповідні привілеї.

На певних етапах це було дійсно так. Але у сучасному житті ці підходи вже не діють. Розвиток цивілізаційних динамік глобального світу доводить, що епоха стилістик елітарного правління – як контролю та брутального нав’язування волі купки обраних (управлінських еліт) – відходить в минуле. Образно кажучи, старі еліти і особливо їхній функціонал вмерли ще на Майдані Гідності.

Часто елітами називають інтелектуалів (вчених, конструкторів, мислителів, митців тощо). Ті, хто стояв на Майданах Свободи і Гідності, хто кладе життя в борні з путінськими агресорами теж входять до еліти, але тоді – з якого боку? І тут виникає питання визначення приналежності до еліти.

Фактично, еліта – це ті, хто має і відстоює на засадах патріотизму власну позицію, для кого важливим в житті є гуманістичні принципи миру, партнерства, довіри і віри в людей і Україну. Майдан довів, що люди з позицією і принципами сповідують загальноцивілізаційні цінності. І тоді ми доходимо висновку, що в сучасних умовах технологічно-креативного розвитку суспільства поняття еліти стає історичним, бо переходить в нову якість — це всі ті, хто творить добро, мир, хто натхненно, професійно і творчо працює на благо громади і опікується її інтересами, тобто несе місію захисника і творця мирного цивілізаційного майбуття.

  • А як тоді ми можемо назвати цих людей?
  • Давайте на цьому етапі боротьби за державну соборність назвемо їх патріотами-державниками майбутнього Соборної України. Майдан відстоював, передусім, людську гідність. А лише гідна особистість здатна творити модернову державу.

Ми сьогодні є свідками зростання патріотизму українців. А патріотизм апріорі несе в собі справжню складову місії перспективного державотворення.

Гідну державу можуть створити лише патріоти, для яких поняття гідність, честь, відповідальність, партнерство, довіра є абсолютним внутрішнім переконанням, життєвими принципами і цінностями.

  • Ось уже більше двох років на сході України ми ведемо боротьбу з путінськими окупантами. Чи можете Ви спрогнозувати, коли цій агресії покладуть край?
  • З історичної точки зору ми це протистояння виграли. Ціну заплатили і продовжуємо платити занадто високу, але виграли.

Хочу наголосити на тому, що Україна сьогодні — це найбільший полігон глобального гібридного тероризму, який технологічно та креативно продукує та розпосюджує по світу Кремль. Майбутнє світу залежить від того, чи зможемо ми разом із світом вчасно усвідомити масштаб цього явища-стратегії і встигнути  цивілізаційно вистояти у цій борні, захистити себе і захистити світ мирних людей і народів.

Наші предки свого часу зупинили просування тюркських завойовників-ординців в Європу. Зараз нащадки тієї ординської цинічної стилістики взаємин із народами світу пішли в новий наступ. І вже не стільки на Європу, а на планету мирної цивілізації. І знову їхній шлях до Європи і світу лежить через Україну. Я маю на увазі не фізичний шлях. Зараз не потрібно перекидати сотні танків і тисячі солдат, щоб завоювати далеку державу. Достатньо сучасними  комунікаційно-контентними технологіями змінити уяву громадян про ті чи інші речі, вплинути на формування та глобального втримання громадської думки у визначеному агресором ключі і можна святкувати перемогу.

Україна протистоїть не лише на полі бою. Насамперед, ми ведемо боротьбу за мирне цивілізаційне співжиття з націями і народами, за вибір справжнього демократичного розвитку нашої країни, за мирний розквіт наших громад, за можливість кожного з нас та громадян інших країн почуваттися на своїй землі щасливими.

Наша перемога — це не лише мир в Україні. Це збереження цілісності Європи, всіх світових міжнародних структур, а значить збереження мирних перспектив для народів Європи та світу.

Прикро, що наші європейські партнери інколи демонструють нерозуміння простої істини — у нас єдиний глобальнийворог, який загрожує всім нам, незалежно від країни і місця проживання.

  • Але допоки Європа це зрозуміє, ми вже сьогодні маємо вирішувати низку проблем. Зокрема, як нам облаштувати майже два мільйони внутрішньо переміщених осіб
  • Це велика помилка, що ми в угоду путінцям та застарілих міжнародних норм називаємо людей, які змушені були покинути домівки в Донецькій і Луганській областях, внутрішньо переміщеними особами. Вони справжні біженці від глобального гібридного тероризму путіністів. І саме так потрібно ставити питання на міжнародному рівні.

Міграція біженців і внутрішньо переміщені особи – це один соціальний феномен, але різні стилістики фіксації. А саме від юридично-публічної фіксації цього явища залежить відношення міжнародної спільноти до подій в Україні і до долі наших мігрантів.

Мігранти з Донецької та Луганської областей — це, крім іншого, індикатив глобального тренду реакції народів на нерівність соціально-технологічного та суспільно-управлінського характеру правил міжнародного життя.

  • Наскільки, Вашої точки зору, колумбійський урок суспільного примирення актуальний для України. Чи це технологія легалізації на міжнародній арені громадянського конфлікту?
  • Колумбійську стилістику примирення просувають в Україні, передусім, стратегічні центри путінізму. І це вже відповідь на питання, хоча маємо розуміти, що ні кримського народу, ні донбаського народу не було і не може бути, а значить питання громадянської війни в Україні штучно нав’язується міжнародній громаді з Кремля.

Однак маємо розуміти, що в окупованих АРК і ОРДЛО агресор направляє значні зусилля  на пришвидшене формування псевдонародностей в цих регіонах через молодь, яка найбільш піддатлива для обробки спеціальними технологіями впливу на свідомість. По суті, молодь на окупованих територіях є заручницею глобального гібридного тероризму. Важливо, щоб ми донесли це розуміння міжнародній спільноті.

Маємо докладати зусиль до того, що світ зрозумів, що як в АРК, так і в ОРДЛО живуть саме заручники, яких взяли в полон кремлівські технологи-терористи.

Надважливим є наша спільна відповідальність за політичний і міжнародний дискурс про те, що путінська Росія – як режим-окупант – не має права на партнерство в міжнародних інституціях, адже вона все роблять, щоб ці інституції та норми міжнародного права були знищені.

  • Багатоконфесійність в Україні тривалий час була предметом гордості влади як приклад мирного співіснування різних релігійних поглядів. Однак останнім часом ми спостерігаємо відверте намагання радикалізувати міжконфесійне протистояння і використати його як сегмент глобального гібридного тероризму  
  • Всі світові релігії – це вчення про мир і заради миру. Інститути конфесій часто хотіли приватизувати право на тлумачення основ церкви (релігії) і тому розходилися по групах прибічників, виходячи із людського чи політичного его, а не з основ гуманістичності і миротворчості будь-якої релігії. Сьогодні ми бачимо досить потужні глобальні технології зіштовхування людей на базі релігій через конфесійну відмінність, і це вже стало зброєю 21 сторіччя. Ми маємо право і нагальну відповідальність зупинити це за лекалами нашого Майдану Гідності, коли мультиконфесійна спільнота служителів різних релігій не просто були разом на Майдані, а разом служили Богу і людям задля миру.

Сьогодні ми маємо говорити про християнську церкву в Україні, яка буде мирно співіснувати з іншими релігіями. Але ідея повернення української церкви до часів Володимира викликає агресію з боку московського православ’я. Тому нинішні поділ в Україні по лінії православ’я та християнства давно перестав бути умовним, оскільки політика московського патріархату стала складовою глобального гібридного тероризму.

Майданна Україна започаткувало багато позитивних трендів для глобального світу. Думаю, що ми, українці, маємо право започаткувати ідею гуртування всього християнства як матрицю планетарного ойкуменізму. Пропоную це як глобальний тренд духовних стовпів українства та глобальної мультирелігійності ойкуменічного світу планети. А далі – об’єднання всіх релігій на шляху рятування людського життя і природи на планеті Земля. Бо мирна перспектива існування нашої планети – це наша сьогоднішня відповідальність.

Самоврядування: мода, необхідність, перспектива?

  • В країні відбуваються вибори до місцевих органів влади в нових територіальних громадах. Які проблеми, на Ваш погляд, вони висвітлили?
  • Вибори у нас завжди, з одного боку, емоції, а з іншого — статистика. Були емоції і цього разу. Але якщо на парламентських чи президентських виборах наш громадянин спрямовує більшість своїх образ і надій на центральну владу, в чергове очікуючи «мани небесної», то в даному випадку, як на мене, спрацювало розуміння суспільства, що чекати благ нема від кого, потрібно орієнтуватися на себе, сусіда, односельчан, громаду. Але це розуміння не набуло, на жаль, загального характеру, масового усвідомлення українцями того факту, що вони тепер безпосередньо впливають на стан свого життя. Тому явка на виборах у загальному не перевищувала 45 відсотків.

Мабуть, найточнішим індикатором зневіри людей до влади та недовірою до чергових обіцянок можна пояснити досить невисоку агітаційну передвиборну роботу політичних партій, які долучилися до цього процесу. Основні баталії, як і очікувалось, розгорілись у містах, тобто міських об’єднаних територіальних громадах. На рівні сільських громад партійна активність стишувалась і агітація переходила на внутрішньогромадський рівень.

Втім проблем уникнути не вдалось. І вони, на жаль, вже досить звичні для виборчого процесу — це, передусім, використання адміністративного ресурсу. Ще жодна влада – за всі роки незалежності – не змогла собі відмовити в такому «задоволенні», то ж цього разу ми бачимо більш ніж достатньо таких прикладів. Характеристикою цього, як на мене, є те, що більше половини новообраних голів об’єднаних територіальних громад представляють БПП або їхніх соратників по першій парламентській демократичній коаліції у Верховній Раді.

До кричущо-проблемних аспектів цієї виборчої кампанії відніс би також елементи банального підкупу виборців. Як не прикро, але допоки життєвий рівень населення, а з ним і усвідомлення власної відповідальності за стан життя, падатиме, з технологією підкупу – як прямого, так і прихованого – боротися буде надзвичайно важко.

Що насторожує найбільше, так це зафіксовані епізоди застосування кримінальних технологій у виборчому процесі. На щастя, вони не набули масового характеру, але правоохоронним органам варто задуматись над унеможливленням подібного у майбутньому, бо це реальний технологічний індикатив спроможностей влади як на регіональному, так і на центральному рівнях, що свідчить про феодалізацію управління і життя.

Наступний рік дасть нам можливість на прикладі цих громад зрозуміти плюси і мінуси процесу створення об’єднаних соціумних утворень. Буде це отримання додаткових переваг для розвитку і вирішення нагальних проблем, як запевняє центральна влада, чи ні — побачимо.

Наразі можу висловити свою думку щодо об’єднаних територіальних громад — ми маємо справу не з поточною реформою, а з цивілізаційним викликом втратити громаду як таку, що існувала віками і зберігає до цих пір свою автентичність, традиції, генетично-стратегічний код майбутнього нації. Відбутись це може через те, що за новим законодавством проглядається думка про те, що лише об’єднанні територіальні громади є юридичними особами. Всі населені пункти, які входять до ОТГ, втратили цей статус.

Ще один аспект, до якого хотів би привернути увагу. У Верховній Раді зареєстрований черговий законопроект “Про обіг земель сільськогосподарського призначення”. Не вдаючись в усі аспекти цього документи, хочу підкреслити одну особливість — з 2020 року планується повноцінний ринок землі, але до цього  — з 1 липня 2017 року —  тільки об’єднані громади отримають право продавати землю в межах своєї юрисдикції. Чи будуть враховані інтереси первинних громад, тобто сіл? Дуже сумнівно.

  • Тобто, Ви стверджуєте, що відкриття легального ринку землі – це насправді закінчення процесу ринкових умов в державі?
  • Це швидше початок турбулентності вільного ринку в умовах монополізму українського галузево-управлінського монополізму (олігархату всіх видів та форм) в симбіозі з фінансово-банківськими транснаціональними компаніями з українськими коренями в офшорах. Таким чином цілком може відбутися капіталізація унікальних земельних ресурсів в глобальному масштабі вже планетарної продовольчої безпеки. Наразі говорити про це рано, але передумови такого розвитку подій проглядаються вже зараз.

Втім хочу бути більшим оптимістом. Вважаю, що в Україні зберігається достатня кількість політиків, для яких патріотизм і традиції справжнього державництва не є порожнім звуком, хто відстоює цінності Українського Майдану та інтереси держави і суспільства, ставлячи їх вище власних.

Проблема, як на мене, не в пришвидшені легалізації ринку землі будь-якою ціною за діючої влади, проблема в адекватних цивілізаційних системах контролю і збалансованої відповідальності за взяті обов’язки щодо землі між різними гілками державної влади у партнерстві із спроможним самоврядуванням. І тут слово громади є вирішальним.

Сьогодні ми маємо понад одинадцять з половиною тисяч міських, сільських і селищних громад. Процес децентралізації, який передбачає створення об’єднаних територіальних громад, знизить кількість юридичних осіб-громад майже у 8 разів . Тобто, у 8 разів слабшим стане голос громад, у 8 разів зменшиться потужність середовищ життя у відстоюванні своїх прав, зокрема щодо розпорядження землями.

– Ринок землі, земельна реформа загалом – це проблема політиків чи життя українців на своїй землі?

– Україна стала рекордсменом. Але, на жаль, не в проведені економічних реформ, про що мріє кожний українець. Рекорд стосується термінів проведення земельної реформи, які цьогоріч нараховують уже двадцять п’ять років.

Двадцять п’ять років суспільство чекає продуманого і зрозумілого, ефективного та перспективного законодавчого кодексу про продаж землі сільськогосподарського значення та використання всіх видів земель з позиції культивування щасливого життя в природі, а не тільки технократично-прагматичного ресурсу виробництва заради виробництва. І 25 років нам розповідають з високих трибун про необхідність мораторію на цей продаж, мотивуючи такі дії піклуванням про селян. Тим часом технократичний наступ на землю є світовою тенденцією. Щорічно у світі площа сільськогосподарських угідь зменшується в середньому на 6 відсотків. Україна, на жаль, не є винятком із цього списку.

Варварське відношення до землі призвело до порушення стійкості агроландшафту. Надмірна розораність (56% території країни і 80% сільськогосподарських угідь), як один із основних факторів втручання людини у природу, стала причиною дисбалансу природного процесу грунтоутворення та зростання ерозії земельних площ. А це щорічні мільярдні збитки, які згодом можуть призвести до непоправних втрат.

Що ми маємо зараз на ринку землі? Практично застій з перспективою занепаду. Штучне стримування розвитку сільськогосподарської галузі завдяки постійному продовженню мораторію на продаж землі призвело у багатьох випадках до формування тіньових схем привласнення цієї ж землі.

Недопущення в Україну іноземних інвесторів, за якими стоять мільйонні інвестиції, породило систему вітчизняних власників землі. Кілька сотень багатіїв разом з низкою чиновників-феодалів, які ховаються в «тіні», володіють на правах копійчаної оренди тисячами гектарів. Намагання фермерів творити власне сільськогосподарське виробництво насправді стало битвою з бюрократичними перепонами і тиском агрохолдингів за виживання.

Нинішній мораторій на продаж землі, прийнятий за узгодженням всіма парламентськими партіями, є ще одним інструментом тиску на громади і селян. З іншого боку, продовження мораторію деякі політичні сили активно використовуватимуть для штучного розхитування політичної ситуації в країні. Виникає дилема, з якої, на перший погляд, немає виходу.

Але вихід є. І його пропонує політична партія «Патріот».

Ми наполягаємо на тому, щоб ринок землі розпочинався із юридично-технологічної моделі Статуту громади. Внесення окремого розділу про ринок землі в статути громад кардинально змінить ситуацію і перспективу на ринку землі. А вже від цього мають писатися центральні закони про використання землі в Україні.

Громада — кожний селянин — має стати учасником процесу запуску функціональної моделі продажу та комплексного використання землі. Бо тільки спроможна громада — а таку спроможність дає юридична можливість впливу на процес регулювання ринку землі — матиме перспективу і зможе розвиватися адекватно сучасним викликам та загрозам.

  • Як Ви можете відповісти на питання що таке територіальна громада і що таке об’єднана територіальна громада і чим вони відрізняються від середовищ життя?
  • На це питання мав би відповісти законодавець. Наразі Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” трактує поняття “територіальна громада” наступним чином: “територіальна громада – жителі, об’єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об’єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр”. У такої громади достатньо прав щодо управління комунальним майном громади, формування бюджету, управління об’єктами житлово-комунального господарства, організації будівництва, благоустрою тощо.

Тобто це повноцінна юридична особа, яка несе відповідальність за стан справ на території і вирішує всі питання, в межах компетенції, щодо перспектив громади (населеного пункту). А те, що самоврядна громада має такі перспективи, у мене немає сумніву.

Об’єднана територіальна громада, згідно із законом “Про добровільне об’єднання територіальних громад”, “є правонаступником всього майна, прав та обов’язків територіальних громад, що об’єдналися”. Тобто в такому випадку територіальна громада втрачає право власності та перестає бути юридичною особою.

Так от втрата статусу юридичної особи ліквідує територіальну громаду як середовище життя. Це найбільший мінус, як на мене, ось цього “добровільного” об’єднання.

– Але закон трактує об’єднання як добровільний процес. Тобто жодного примусу бути не може. І одночасно ми знаємо про районні та обласні перспективні плани територіального об’єднання громад.

  • Адміністративно-територіальний устрій має опиратися на процес децентралізації як продуманого, вивіреного, з аналізом пілотних проектів дійства та залежати від його результатів (а краще – демонополізації всіх видів та форм і запровадження субсидіарності, про що ніхто, на жаль, не говорить). Це в теорії. Практика свідчить про зворотне. Очевидно бажання відрапортувати про об’єднання як факт (чи план під пілотний продаж земель сільськогосподарського використання), що відбувся, спонукає багатьох керівників прискорювати цей процес адміністративно-корпоративними методами.

Добровільному об’єднанню, за нещодавніми дослідженнями соціологів, зокрема Фонду “Демократичні ініціативи” ім. Ілька Кучеріва, заважає відсутність необхідної системної публічної соціолінгвістичної інформації про сутність реформ, переваги децентралізації, етапність її проведення, конкретний результат, який отримає громада і кожен з її членів. Такий брак суспільної інформації викликає недовіру до самого процесу децентралізації та спротив примусовому об’єднанню під виглядом добровільного.

Варто навести такий факт цього дослідження — третина українців взагалі не знають про децентралізацію. Лише 12 відсотків громадян, як кажуть, у курсі справи. І такий стан з обізнаністю ми маємо вже по двох роках від старту цієї реформи.

Хотів би нагадати, що децентралізація в країнах Європи, зокрема, і в тих, на досвід яких ми орієнтуємось, тривала досить довго. Наприклад, у Франції процес децентралізації розпочався ще у другій половині минулого століття (приблизно на початку 60-х років), а триває й досі. Бо держава дуже зважено підходить до питання збереження суспільно-життєвих особливостей та традицій того територіального устрою, який існував віками, до інтересів своїх громадян. Жодного поспіху чи, посадового радикалізму, а тим паче бюджетного шантажу.

Основна територіальна одиниця життя громадян у Франції — комуна. Більшість цих громад — до 90 відсотків — нараховують у своєму складі менше 2000 громадян. Є такі, де проживають всього-навсього декілька десятків людей. Але ніхто не наполягає на їх об’єднанні, тим більше примусовому.

Є приклади реформи місцевого самоврядування іншого порядку. Наприклад, в Італії за законом 1990 року про устрій місцевих автономій ліквідовувались фінансово неспроможні громади, а нові комуни дозволяється створювати при кількості жителів не менше 10 тисяч. До речі, в Нідерландах хотіли мати громади в 100000 жителів, але відмовилися як від неперспективних і навіть шкідливих.

До чого веду? В кожній державі при проведені децентралізації, реформі місцевого самоврядування враховується низка особливостей — історичних, ментальних, фінансово-економічних, культурно-цивілізаційних, регіональнихтощо. Але враховується так, щоб не зашкодити громадам і з їхньої згоди, з метою розширення можливостей життя і самореалізації. В основі будь-яких реформ завжди має бути людина, громадянин, ойкуменістична гармонія із природним середовищем для розширення зон і середовищ щасливого життя. І держава його має розглядати як партнера, на якого можна покластися і в співпраці досягти успіху.

  • Як цього, на Вашу думку, можна досягти?
  • Є простий, але надзвичайно сильний рецепт. Називається він — Статут громади (юридична конституція норм і правил життя для всіх без виключення громадян чи гостей громади). Це той ключовий, стрижневий документ, який визначає громаду головною дієвою юридичною особою в партнерських стосунках суспільства із державою.

Варто згадати і націлити наших управлінців на історично-правові підвалини України, адже багато населених пунктів нинішньої України в сиву давнину мали так зване Магдебурзьке право. Як правова система міського самоврядування воно сформувалось на початку тринадцятого століття у Німеччині і вже незабаром на території нинішньої Західної України з’явились перші паростки цієї системи. За 14-15 століття Магдебурзьке право отримали десятки міст і містечок, а до 17-го — більшість міст України.

Магдебурзьке право, яке визначало автономність населеного пункту по відношенню до держави (стародавній принцип субсидіарності), активно впливало на формування засад громадянського суспільства.

Статут нинішніх громад, які в процесі децентралізації набувають нових ознак і характеристик, мають стати новітнім Магдебурзьким правом для середовищ життя – кожного населеного пункту модернової Майданної України.

Наразі посадовці держави часто роблять все, щоб цього не відбулося, а про принцип субсидіарності взагалі чомусь і не згадують, окрім науковців чи експертів.

  • На Вашу думку, управлінці самоврядування відрізняються від управлінців державних інституцій?
  • Не знаю, як Вам таке порівняння, але відрізняються як посіяний газон на дачі від зеленого лугу за селом. Тому що в одному випадку все планується, затверджується, плани важко змінити, навіть якщо в цьому є необхідність, щось нове прийняти надзвичайно проблемно, оскільки це пов’язано з масою погоджень та процедурою голосування, виділення додаткових фінансів потребує пройти “сім кіл бюрократичного пекла”… В іншому випадку існує потреба одночасно перспективного бачення і планування та щоденного прийняття відповідальних рішень, коли всі твої дії проходять публічну перевірку на правильність у громаді і одразу стає зрозуміло — можеш ти вести за собою односельчан, підтримують вони тебе чи ні.

Але і в цьому, і в іншому випадку ці люди мають бути, передусім, державниками, але не з позицій державного управління минулого, а з позицій концептуального публічного управління-координації майбутнім. Для них інтереси держави і громади — це питання їхньої прямої онлайн-публічної відповідальності, патріотизму і совісті.

  • Публічне управління доповнює державне управління чи змінює його?
  • Цей аспект управління, незалежно від того, державне воно чи самоврядне, виводить нас на рівень Майданних цінностей — відповідальності, партнерства, гідності та довіри як ознак якостей щасливого життя в соціумі бажаного, а не вимушеного… Тільки за умов сповідування Майданних цінностей і тотальної публічності як потреби і стилю управління на всіх рівнях в оновленій Україні ми зможемо досягти синергетичного ефекту держави і суспільного самоврядування.

Публічність є передумовою і одночасно головним якісним та технологічним фактором прозорості всіх дій влади. Заодно вона є пересторогою для корупції. Коли світить сонце, мряка зникає. Так і публічність в управлінні — коли вона абсолютна, зрозуміла і відповідальна, тоді всі негативи пропадають.

  • Однак виникає одвічне питання про довіру до управлінців…
  • Довіра до управлінських інституцій є умовою розбудови України, якщо хочете, опосередкованою характеристикою гармонійності суспільства та держави. Сьогодні над управлінським сектором тяжіє тінь минулого функціонального дубляжу та корпоративної конкуренції за увагу монопольно-одержавлених посадових статусів, а не за ефективність в служінні суспільству. З одного боку, у свідомості пересічного українця відклалася думка про те, що управлінець це бюрократ, канцелярський щур і хабарник. З іншого, деякі вищі посадові особи в державі навипередки з політиками роками говорили про надмірний бюрократичний апарат, його неповороткість і необхідність тотального скорочення. Однак радше це був процес ритуально-демонічного шантажу та схема кадрової корупції лояльно-догідливих проти професіоналів-державників.

Таким чином десятки тисяч кваліфікованих і добросовісних спеціалістів, справжніх фахівців своєї справи піддавались безпідставному державно-суспільному остракізму, який на певному етапі трансформувався у недолуге трактування права і реалізацію ще однієї схеми – корпоративної люстрації- імітації. А намагання кожного нового президента чи прем’єр-міністра реформувати держслужбу роками призводили до переформатування відомств і установ без якогось раціонального функціонального ефекту. Ретроспективно це вказує на застосування на вищому управлінському рівні системної політики українофобства. Таким чином управлінська індустрія України не набувала сучасної динамічної моделі управління, а залишається, як не дивно, на рівні функціональних недоінституцій 90-х років минулого століття.

Сьогодні ми черговий раз бачимо, як управлінський апарат “трясе” в прямому сенсі цього слова. На високі державні посади призначаються по суті випадкові люди-жертви, які не мають ні досвіду, ні тим паче державницької позиції. Цим самим нейтралізуються функції і навіть цілі інститути влади.

А персональну відповідальність за таку хибну кадрову політику часто ховають за «показушною» колегіальністю призначення кадрів. Парадокс, але нині престижно бути не відповідальним за стратегічну функцію державного управління, а членом комісії з відбору стратегічних кадрів.

Втім, залишаються питання до самої ідеї реформування державної служби. На що вона націлена? Якою має бути кінцева мета? Яка система відповідає заявленим намірам? Скільки державних службовців потрібно країні? Чому не створена єдина система конкурсного проходження на держпосади, яка б розповсюджувалася на всіх без винятку претендентів – і в системі державного управління, і в самоврядуванні?

Одним словом, питань наразі значно більше, ніж відповідей.

Партійні сподівання і суспільна довіра

– З Вашої точки зору, низький рівень суспільної довіри до партій як функціоналу суспільного розвитку – це індикація занепаду партійного будівництва чи тріумф олігархічно-бюрократичного монополізму політикуму в Україні?

– Партійне будівництво в Україні за чверть століття, на жаль, не вийшло на рівень європейського розуміння функціонально-перспективної ролі партій в житті суспільства і системної відповідальності перед громадами за законодавчо-владні умови управління та урядування в державі і суспільстві.

Партії у нас будуються як лобістські стартапи за лідерським, тобто вождистським, принципом. Допоки лідер існує (в політичному сенсі, звичайно) — існує і партія. Це, своєю чергою, ліквідує необхідність орієнтування керівництва партії на цінності, довкола яких мали би гуртуватись симпатики та системні послідовники партійного руху.

Як на мене, це орієнтація на старі підходи до формування партійних рухів. побудовані на принципах особистої лояльності і технологічно-ресурсної та посадово-матеріальної зацікавленості, такі партсили не мають майбутнього і приречені на розпад, в кращому випадку на перетікання в олігархічно-партійні проекти.

Як на мене, нові принципи партійного будівництва підказав нам Майдан. Це партнерство, відповідальність, гідність самодостатніх особистостей, зорієнтованих на прагнення самореалізації та творення інструментів спроможних мотивацій для себе і середовищ життя на шляху до щасливого майбутнього Майданної України.

Наразі існує проблема, яка не дозволяє партсилам такого типу активно розвиватися. Це відсутність самодостатнього середовища творчо-активних людей, які себе змогли б побачити в середовищі публічної реалізації життя, що все більше стає нагальною потребою цивілізаційних трендів у світі.

Пересічний українець змушений сьогодні боротися за виживання, тому йому простіше і вигідніше на цьому етапі поєднувати емоційне бажання до кращого життя з ситуативним практичним голосуванням «за гречку» практично будь-якого кандидата — адже всі вони, на його переконання, однакові. Громадянин нічого не вирішує і ні на що не впливає – цей міф насаджувався українцям за всіх імперій і особливо за радянщини, а сьогодні підкріплюється гіперцентралізованим управлінням, яке не відпускає громади в спроможну перспективу гідної самореалізації на засадах партнерської синергії відповідальності і громадянської довіри.

Четверта промислова революція

– Тренди майбутнього – штучний інтелект, робототехніка, big data, інтернет речей, 3D–принтинг, додані віртуальні реальності у всіх сферах життя – сьогодні розглядаються в багатьох країнах як перспектива розвитку держави і суспільства. Наскільки така реальність є актуальною для сучасної України?

– Держава, яка не бачить сьогоднішніх глобальних перспектив, приречена. Тому ми мали би сьогодні визначити ті перспективні напрями розвитку, які дадуть нам імпульс для зростання середовищ життя, а значить, і економіки.

При всіх розмовах про необхідність економічного зростання держави нинішнім очільникам слід пам’ятати про те, що справжнього громадянина формує сім’я, місцева школа, культура, історія, традиції та ментально-мовні коди. Коли ці сфери і напрями будуть пріоритетними, то необхідність в однобічних розповідях про економіку відпаде — це буде зрозумілим для кожного українця. Сучасні тренди глобалізованого мирного світу співжиття стануть нормою кожної громади, а не головним болем чиновників-імітаторів, які залежать від функціонерів, зв’язаних застарілими корпоратизованими путами управлінських стилістик минулих практик.

  • Сьогодні багато розмов точаться про цифрову демократію. З Вашої точки зору, цифрова демократія – це фундамент сучасної України чи ресурс для втрати суверенності в глобальному світі?
  • Однозначно фундамент. Але цей фундамент має назву-принцип, що функціонує в експертному середовищі — цифрова Конституція України.

У нас зараз, як і в світі загалом, діє, я б так сказав, аналогова версія законодавства. Сучасні динамічні процеси, які відбуваються потоково і безперервно, потребують нового осмислення, яке можливе лише в цифровому варіанті. Ми стоїмо перед необхідністю розв’язання глобальної теореми переходу міжнародної спільноти не тільки до норм цифрової демократії, але й до норм цифрового міжнародного права. Це пояснюється необхідністю приймати рішення дуже швидко і кожне таке рішення має ув’язуватись з комплексом інших рішень і ситуацій.

  • Тоді скажіть, будь ласка, чим є криптовалюти — перспективою розвитку чи інструментом глобальної монополізації і викликів глобального гібридного тероризму?
  • Досить часто з цього приводу чути голоси різних експертів щодо того, що нові форми фінансової взаємодії ліквідують з часом систему національних контролів за фінансово-банківською сферою. Досить дивна позиція, враховуючи, що людство все активніше занурюється в цифровий світ. А в цифровому режимі не може бути чогось утаємниченого, такого, що можна приховати. Відтак контроль навпаки, стане дієвішим і ефективнішим Тому криптовалюти вважаю одночасно форматом утвердження тотальної прозорості транзакцій на фінансовому ринку і потужним індикатором утвердження миру в цивілізації. З іншого боку – це найтехнологічніший виклик мирній цивілізації майбутнього.

Враховуючи, що в недалекій перспективі нинішні комп’ютери та інфраструктурні мережі стануть квантовими, то рівень захисту і збереження інформації стане недосяжним для зовнішнього враження. Але перед цим ми з вами маємо перемогти рецидиви проявів неоварваства, які сьогодні просувають криптовалюти як інструмент зброї для фінансування проектів глобального гібридного тероризму.

  • Електронні декларації, подані чиновниками, політиками, народними депутатами викликали у світі справжній шок. Українське суспільство наразі не виявило активності щодо притягнення до відповідальності осіб, чиї статки — а це очевидно — набуті нечесних шляхом. Нам уже все одно?
  • Для українського суспільства відкриття електронних декларацій не стали дивиною тому, що розміри тотальної корупції давно перестали бути якимось відкриттям. Сталося так, що все суспільство пронизане капілярами корупції. Різниця в тому, що “внизу” хабар дають і беруть як нагальну процедурну вимогу в не таких вже великих розмірах і з рук в руки, а “нагорі” – це нерідко статусна посадова безвідповідальність і злочин, де фігурують цифри бюджету невеликого міста і йдуть вони по “безналу”.

Нам не все одно. Ми це знаємо, пам’ятаємо і робитимемо висновки.

Хотів би підкреслити, що електронні декларації не лише вимога ЄС. Це подолання останньої барикади старої номенклатури, де вона утримувала свої статки і значення. Сучасне управління потребує публічності і саме в цьому полягає суспільне замовлення діючій владі. Певен, що якщо не відбудеться торпедування процесу декларування з боку старих псевдоеліт, то ніщо вже не зупинить реформування управлінської системи в державі і приведення її до рівня європейської якості.

  • Дотичне питання до декларацій. Чимало списів зламано довкола проблеми амністії капіталів та нульових декларацій. Який шлях вибрати?
  • В будь-якому випадку потрібно завершувати епоху первинного накопичення капіталів. Країна має жити за зрозумілими всім без виключень правилами  фінансово-кредитного етикету як для громадянина, так і, передусім, для чиновника.

Обидва варіанти мають плюси і мінуси. Вони застосовувались в різний час в різних країнах і з досить невеликою ефективністю. Але сам факт заявлення цих дій є елементом демократизації суспільства і виведення економіки (хоча б частково) з тіні.

Як би ми не відносились до законодавчої ініціативи про впровадження «нульової» декларації (такий законопроект зареєстрований у Верховній Раді), ми всі кроки маємо розглядати через призму розбудови нових цивілізаційних відносин між державою і громадянами, тобто між збирачами і платниками податків.

Водночас я би хотів звернути особливу увагу на правову захищеність інтелектуальної власності. З невідворотнім поступом четвертої промислової революції ця тема набуває все більшого значення. Ми мимоволі, за велінням часу все більше будемо переміщатися у сферу взаємин, де визначальною ставатиме інтелектуальна власність кожного. Крім всього іншого, це величезні суми прибутків для власників інтелектуальної власності і отримання надходжень для держави.

Певною мірою покладаюся в цьому питанні на Вищий суд з питань інтелектуальної власності, який має бути створений у цьому року. До цього спонукає прийнятий влітку Закон України «Про судоустрій і статус суддів».

Сподіваюсь, що такий європейський підхід до такої нагальної проблеми – подібні суди існують, наприклад, в Німеччині, Швейцарії, Великобританії – дасть абсолютний позитивний ефект і призведе до владнання всіх суперечок як у цій сфері, так і у всіх інших напрямах розвитку громад і громадян нашої рідної України.

Микола Голомша, голова політичної партії «Патріот»


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Вища рада правосуддя звільнила суддю Червонозаводського райсуду Харкова Марину Міндарьову за порушення законодавства, допущене при розгляді справ євромайданівців у 2014 році.Про це повідомляє офіційний сайт Вищої ради правосуддя.

Рішення було прийнято на підставі п.3 ч.6 ст.126 Конституції України відповідно до рішення Другої дисциплінарної палати ВРП від 20 лютого 2017року.

«Підставою для прийняття зазначеного рішення стали суттєві порушення законодавства, допущені суддею при розгляді справ про накладення на осіб, які були учасниками масових акцій протесту в період Революції гідності, адміністративних стягнень у вигляді арешту терміном на 15 діб на підставі статті 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення за злісну непокору законному розпорядженню або вимозі працівників міліції», – йдеться в повідомленні.

В інформації також зазначається, що 30 травня 2017р. Вища рада правосуддя розглянула скаргу Міндарьової на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 20 лютого і залишила її без змін.

«Вголос»


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Завтра, 19 травня, українські користувачі соцмережі “Вконтакте” збираються влаштувати пікет під стінами Адміністрації президента через указ Петра Порошенка про заборону найпопулярнішої в країні соцмережі.

Повідомлення про подію створено в VK і активно поширюється в різних групах під хештегом #savevk і #вкживи.

За словами веб-користувачів, владі потрібно дати зрозуміти, що демократичне суспільство не потерпить прийняття подібних рішень за один день. Також вони переконані, що критична маса людей здатна переломити ситуацію.

“Поки що ключові провайдери не знають, як технічно заблокувати Вконтакте, оскільки в нас на відміну від Росії відсутні системи стеження і фільтрації трафіку. Тому ми закликаємо всіх, прийти 19 травня о 16:00 під Адміністрацію президента (Банкова 11), і висловити свій виключно мирний протест, з плакатами і гаслами, проти заборони Вконтакте”, – йдеться в повідомленні.


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Розгляд у суді кримінального провадження проти екс-начальника міського управління міліції тривав з червня 2015 року.

Суд постановив визнати Олега Шевчука невинуватим виправдав колишнього начальника Миколаївського міського управління міліції Олега Шевчука, обвинуваченого в розгоні восени 2013 року місцевого Євромайдану. Як повідомили УНІАН у прес-службі суду, відповідне рішення прийнято сьогодні, 21 квітня, суддею Світланою Скрипченко. Читайте також Гончаренко та ще троє екс-беркутівців, підозрюваних у вбивствах на Майдані, втекли до Росії Розгляд у суді кримінального провадження проти екс-начальника міського управління міліції тривав з червня 2015 року. “Провівши судовий розгляд, дослідивши надані стороною обвинувачення та захисту докази, оцінивши їх у сукупності, суд дійшов висновку, що жодне із заявлених стороною обвинувачення тверджень щодо винуватості Олега Шевчука не знайшли свого підтвердження. Це доводиться численними показами свідків та потерпілих, наданих під час судового розгляду та низкою матеріалів кримінального провадження”, – заявили в суді.

Читайте також: «Беркутівці у суді рвали фото наших загиблих». Родичі героїв Небесної сотні закликають киян ходити на суди у справах Майдану

Державне обвинувачення просило суд визнати Шевчука винним у злочинах, передбачених по ч.2 ст. 365, ст.340 Кримінального кодексу України (перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу, що супроводжувалося насильством або погрозою застосування насильства, та в незаконному перешкоджанні організації або проведенню зборів, мітингів, походів і демонстрацій). “Суд постановив визнати Олега Шевчука невинуватим та виправдати за відсутності у його діях складу злочину, скасувати раніше обраний запобіжний захід у виді особистого зобов’язання” – повідомили у прес-службі суду. Як повідомляв УНІАН, за даними прес-служби прокуратури Миколаївської області, Шевчук віддав підлеглим працівникам міліції незаконні накази щодо припинення в ніч з 22 на 23 листопада 2013 року мирної безстрокової акції на підтримку підписання Угоди про асоціацію України та ЄС. До учасників акції було застосовано силу, їхні намети були демонтовані. 20 травня 2015 року Шевчуку було повідомлено про підозру у перевищенні повноважень.


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Слідчі прокуратури, які розслідують справи Майдану, працюють на совість. Проблема в судах. Через халатність чи, може, й умисні дії суддів підозрювані у злочинах легко втікають. Адвокати і рідні загиблих Героїв Небесної сотні провели прес-конференцію, на якій оприлюднили невідомі про беркутівця Гончаренка, який нещодавно втік у Росію.

Автор — Ольга Худецька

Однакова схема втеч

Володимир Бондарчук, син загиблого Сергія Бондарчука, нагадав про попередні випадки втеч підозрюваних у майданівських справах.

У 2014 році втік Віктор Тиднюк, учасник групи, яка викрала і катувала Юрія Вербицького та Ігоря Луценка. Слідство вважає, що саме в його гаражі знущалися з майданівців. Окрім того, Тиднюк був водієм групи тітушок під час вчинення цих злочинів. Йому призначили домашній арешт і він утік. Коли слідство завершилося справу і передали в суд для розгляду по суті, Тиднюк не дочекався першого засідання, і, скориставшись можливістю вільного пересування, утік.

За даними Бондарчука, водій групи Тиндюк, як і решта групи викрадачів, зараз перебувають у Росії.

Екс-беркутівці (зліва направо): Артем Войлоков, Владислав Мастега, Олександр Костюк, Віталій Гончаренко

Пізніше під домашній арешт Печерський суд відпустив командира «чорної роти» Дмитра Садовника (рішення прийняла суддя Волкова). Він утік перед розглядом апеляційної скарги. Суддя Лашевич, який пізніше відпустить під домашній арешт іншого беркутівця Бєлова, не сильно поспішатиме оголошувати примусовий привід до суду, що дасть Садовнику фору в кілька днів. За даними Бондарчука, Садовнику дали російське громадянство.

 Читайте також: Сходка реформаторів, які прийшли впрягатися в робочий час за Мартиненка. – блогер (фотодоказ)

У тому ж вересні 2014 року виходить з-під варти під домашній арешт Тавіккул Рагімов — учасник другої банди викрадачів. Очолювана Євгеном Жиліним з «Оплоту», вона діяла паралельно з першої групою (яка викрала Луценка з Вербицьким). Рагімов був одним із основних фігурантів справи про викрадення, які здійснювала група Жиліна і яку прокуратура повністю розслідувала і передала до суду. Розгляду Рагімов так і не дочекався, втікши до Росії.

Віталій Кузьменко, представник ініціативної групи потерпілих від побиття силовиків 30 листопада, каже, що однозначно прослідковується певна тенденція, яка сприяє втечам — пом’якшуються запобіжні заходи і майже не контролюється місце перебування підозрюваних відповідними структурами Національної поліції, після чого вони втікають до Російської Федерації.

Питання до силових відомств

Бондарчук заявив від імені родин загиблих героїв Небесної сотні про те, що вони вимагають звіту від силових відомств, включно з МВС та ГПУ, про те, як стали можливими такі втечі.

— Чому не вистачає електронних браслетів? Чому контроль місця перебування тих, кому призначено домашній арешт, відбувається лише після нагадувань з боку потерпілих або їхніх адвокатів? Як відбувається контроль на кордоні і чому прикордонників ніхто не просить зупиняти осіб, які перебувають під домашнім арештом? — озвучив свої питання до силових структур Бондарчук.

Справи, які люблять тишу

Бондарчук вважає, що захист та підозрювані прагнуть, аби розгляди їх запобіжних заходів відбувались за відсутності зайвих очей.

— Ці справи люблять тишу. Засідання не відбувається, коли громадськість приходить. Лише на третій чи четвертий раз, коли про засідання нічого не відомо, воно відбувається без присутності людей, і зазвичай на таких засіданнях підозрюваних і відпускають, — зауважує Бондарчук.

Він акцентує, що так було і з Садовником, і з Гончаренком. Коли протягом двох засідань приходила громадськість, засідання не відбувалось, бо Гончаренко не давав дозвіл на відеозв’язок. Коли нікого не повідомили про засідання, то одразу дав дозвіл на відеоконференцію. Сам Гончаренко в інтерв’ю іншому беркутівцю-втікачу для одного з російських видань каже, що, навпаки, з боку суду не було запиту на відеоконференцію.

Бондарчук вважає випадок Гончаренка показовим, бо в цьому провадженні досить ретельно фіксувалися порушення режиму домашнього арешту, і саме завдяки цьому вдалось знову взяти спецпризначенця під варту, оскільки в суді були наведені досить деталізовані докази ризиків.

Харківське земляцтво

Володимир Голоднюк, батько загиблого Устима Голоднюка, звернув увагу на те, що найчастіше втікають фігуранти з Харкова (окрім беркутівців, які минулого тижня покинули Україну, серед втікачів — і харків’янин Рагімов).

— Це збіг? Затримують, потім не знаходять підстав утримувати під вартою і потім вони тікають. Це налагоджена система?

Галина Дідич, дружина загиблого Сергія Дідича, також акцентувала на цьому свою увагу.

— Я не знаю, що сказати Авакову. Я вже три роки бачу, що означає харків’янин Аваков і харківський «Беркут». Це переступає всі можливі закони моралі. Він [беркутівець] має статус учасника бойових дій, уявіть, захищав Україну на фронті, і тепер поїхав до Росії, і ця корочка УБД не заважає йому хотіти громадянства РФ. Це плювок у тих, хто загинув на фронті, — каже пані Дідич і нагадує, що втікачі продовжували служити у поліції.

Залишив перед колесами вантажівки на вірну смерть

Дружина загиблого Сергія Дідича розповіла про загибель свого чоловіка, до якої, за її словами, причетний беркутівець Гончаренко.

Дідич був затриманий і побитий на Кріпосному провулку 18 лютого. Галина показує на екрані фото за кілька хвилин до його загибелі:

Сергій Дідич за кілька хвилин до загибелі

— Ось затримують мого чоловіка. Ось його затримує і б’є Гончаренко, є свідки. Коли над’їхала вантажівка, Гончаренко залишив Дідича під колесами, а сам відступив. У багатьох випадках часто важко довести, що стріляв або бив саме той беркутівець, а не інший. Часто питають: «а чи є докази, що саме цей стріляв у вашого сина?». Але цей випадок — однозначний. Тут це робив саме Гончаренко — є покази, є фото і є свідки, — каже пані Галина.

Галина Дідич дуже скептично ставиться до рішення апеляційного суду.

— Йому було скасовано запобіжний захід, бо, бачте, завершилось досудове розслідування. Виходить, що всіх підозрюваних у злочинах при передачі справи до суду нам треба відпускати? Суд зробив усе, щоб Гончаренко поїхав до Росії, бо запобіжного у нього не було.

Читайте також: Росія стягує військову техніку на кордон з КНДР

Рвали фотографії загиблих

Катерина Шаповал, мати загиблого Сергія Шаповала, ходить на всі суди — за себе і за родичів загиблих із інших регіонів, які не можуть приїжджати так часто, як би хотілось. Каже, що чим менше небайдужих громадян у суді, тим агресивніше себе поводила група підтримки підозрюваних.

— Коли затримували «чорну роту», нас було небагато в суді. За нашими спинами стояв «Беркут», кричали — «Слава Беркуту». На нашу підтримку до судової зали приходили козаки, беркутівці їм погрожували, вчиняли бійки, рвали фотографії наших рідних.

Вона звернулась до киян із проханням приходити на судові засідання і підтримувати родичів загиблих, не залишаючи їх у судових залах сам-на-сам із беркутівцями, які досі є чинними працівниками поліції.

Володимир Бондарчук також звернувся до громадськості з проханням відвідувати судові засідання, хоч не всі з них є резонансними. Бувають суди, на які взагалі ніхто не приходить, і це одразу відображається на тому, як проходить слухання, каже він.

Бондарчук також різко розкритикував судову владу.

— Така організація судових процесів, яка є зараз в більшості майданівських справ, є неприпустимою. Провадження по півроку «висять» між різними судами, не призначаються засідання, не обираються запобіжні заходи, підозрювані і обвинувачені втікають, і це вина суддів. Якщо не буде адекватної оцінки подій, то ми будемо вважати, що представники судової влади причетні до втечі цих осіб.


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO