Теги Posts tagged with "росія"

росія

Американські журналісти назвали п’ять причин того, чому на Заході іноді перебільшують силу і вплив Росії.

Про це пише видання The Washington Post.

1. Російська економіка слабка.

ВВП США в 10 разів перевершує ВВП Росії, і тільки в дні високих цін на вуглеводні РФ могла певною мірою конкурувати з американською економічною міццю, але ці дні вже минули. Російський бюджет майже на 50% залежить від продажу вуглеводневої палива, проте останнім часом спостерігається різке падіння цін на цей товар, що занурило економіку РФ в рецесію, яка не завершиться найближчим часом.

Один з резервних фондів Росії з 2014 року скоротився з 87 млрд дол до 16,18 млрд дол. У РФ є ще один резерв – Фонд національного добробуту розміром 73 млрд дол, але значна частина цих коштів вже розподілена.

Крім цього, за інформацією Світового банку, 21,4 млн росіян (14,6% населення) живуть за межею бідності.

2. Росія переживає демографічну кризу.

Середній рівень народжуваності в РФ становить 1,7 дитини на одну жінку, що нижче за показник в 2,1, який необхідний для підтримання кількості населення на колишньому рівні. Середня тривалість життя чоловіків в РФ становить 64 роки, що нижче аналогічного показника в КНДР.

У 2012 році ВООЗ заявив, що 30% росіян вмирають від отруєння алкоголем. 12 млн жителів Росії регулярно вживають сурогатний алкоголь, такий як медичний етанол, засоби для миття вікон та парфуми.

Очікується, що до 2050 року населення РФ скоротиться на 23 млн (16%), що призведе до втрати 25% працездатного населення, а це загрожує значним дефіцитом пенсійного фонду.

3. Росія більше не може дотувати свої проблемні регіони.

РФ витрачає близько 10 млрд дол на рік на дотації проблемних регіонів, таких як Чечня і Крим. Як тільки значні фінансові вливання припиняться, між Москвою та іншими регіонами можуть початися тертя, що може призвести до поновлення конфлікту на Північному Кавказі.

Підкреслюється, що тільки 14 з 83 суб’єктів РФ є регіонами-донорами. З часом підтримка Росією сепаратистських анклавів в Україні, Молдові і Грузії може скоротитися.

4. Росії доведеться скоротити військові витрати.

В результаті економічної стагнації до 2020 року РФ буде витрачати на оборону лише 41 млрд дол, що приблизно відповідає оборонного бюджету Франції, населення якої становить лише 46% від населення Росії. Крім цього, зростаючі витрати на війни в Сирії та Україні змусять РФ або достроково завершити ці кампанії, або збанкрутять кремлівський режим.

Також 41 млрд дол російського оборонного бюджету не йдуть ні в яке порівняння з витратами на оборону країн НАТО, які в 2015 році виділили на військові потреби 892 млрд дол.

5. Росія має хронічні соціальні проблеми.

Як зазначив політолог Деніел Трейсман, у авторитарних державах популярність режиму тісно пов’язана з економічним зростанням.

На даний момент у РФ високий рівень протестних настроїв, пов’язаних з економічною ситуацією. Недавнє соцопитування показало, що 32% росіян готові приєднатися до таких протестів, якщо вони пройдуть в їхньому рідному місті. Це найвищий показник з моменту приходу Володимира Путіна до влади в 1999 році.

Росія – не сталінська диктатура, а “керована демократія”. Тривалий економічний спад змінить ставлення до неї серед росіян. Якою б потужною або загрозливій Росія здавалася зараз, така ситуація не буде тривати довго. Російська стабільність – і режим Путіна – знаходяться на хитких підвалинах, і тріщини вже починають проявлятися.

Як повідомляв “Апостроф”, російський журналіст Олексій Венедиктов заявив, що в РФ спостерігається певна втома від окупованого Криму.

 

 

Підписуйтесь на нашу сторінку, POLITINFO, у Фейсбуці. Тисни кнопку “ПОДОБАЄТЬСЯ” Ризикуй знати набагато більше.

Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Механизма обеспечения выполнения решений Международного суда ООН в Гааге не существует.

Россия, в случае невыгодного для себя решения, может просто отказаться от его выполнения. Именно этим объясняются наглые, лживые, хамские заявления в суде российских представителей.

В таком случае, решение суда будет иметь для Украины скорее имиджевое значение. Это решение в который раз выставит Украину в свете невинной жертвы агрессии России, которая, к тому же, в очередной раз отказывается признавать нормы международного права.

Решение суда ООН в Гааге поставит РФ перед дилеммой: либо прекратить свое противоправное поведение в отношение Украины, либо окончательно превратиться в государство-изгой а ля КНДР, с которым никто не будет иметь никаких дел.

На этот случай, Украина, собрав все необходимые доказательства, должна повторно обратиться в другой суд в Гааге – Международный уголовный суд (МУС), начавший свою работу с 1 июля 2002 года, который учреждён на основе Римского статута, принятого в 1998 году. Это первый постоянный международный орган уголовной юстиции, в компетенцию которого входит преследование лиц, ответственных за военные преступления, геноцид, преступления против человечности. МУС не входит в официальные структуры Организации Объединённых Наций, хотя может возбуждать дела по представлению Совета Безопасности ООН.

Напомню, два года назад, 4 февраля 2015 года Верховная Рада Украины обратилась к Международному уголовному суду в Гааге, Нидерланды с целью “привлечения к уголовной ответственности высших должностных лиц Российской Федерации и руководителей террористических организаций ДНР и ЛНР, которых определит прокурор Международного уголовного суда”.

Напомню, 21 июля 2008 года МУС выдал ордер на арест президента Судана Омара аль-Башира по обвинению в геноциде в связи с конфликтом в Дарфуре. Аль-Башир стал первым действующим главой государства, против которого было выдвинуто обвинение этим органом международной юстиции.

27 июня 2011 года Международный уголовный суд выдал ордеры на арест ливийского лидера Муаммара Каддафи, его сына Саифа аль-Ислама и главы ливийской разведки Абдуллы аль-Сенусси, обвинив их в преступлениях против человечности. Главный прокурор МУС Луис Морено Окампо в мае 2011 года просил выдать ордеры за “предумышленное” убийство демонстрантов в Ливии после того, как Совет безопасности ООН обратился с данным вопросом к суду. 22 ноября 2011 года ордер на арест Муаммара Каддафи был отозван по причине его гибели.

30 ноября 2011 года перед МУС предстали Лоран Гбагбо, бывший президент Кот-д’Ивуар, и его помощник Шарль Бле Гуде. Им были предъявлены обвинения в преступлениях против человечества, совершённых в ходе вооружённого конфликта в Кот-д’Ивуаре в 2010—2011 годах. 28 января 2016 года начались слушания по этому делу. Примечательно, что Гбагбо стал первым в истории бывшим главой государства, который лично предстал перед Международным уголовным судом.

Если МУС признает Путина виновным в части военных преступлений на территории Украины, то он никогда не сможет покинуть пределы России, как это сейчас происходит с президентом Судана аль-Баширом. Путину грозит полная изоляция до конца его дней. Или же сдача и тюремное заключение на срок, установленный в приговоре МУС.

Так победим.

Евгений Платон

Підписуйтесь на нашу сторінку, POLITINFO, у Фейсбуці. Тисни кнопку “ПОДОБАЄТЬСЯ” Ризикуй знати набагато більше.

Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Заявление представителя России Ильи Рогачева на слушании по иску Украины в Международном суде ООН в Гааге о том, что террористы на Донбассе якобы нашли военную технику на шахтах Донбасса является откровенным враньем, поскольку часть вооружения боевиков составляют новейшие образцы военпрома РФ.

Об этом говорится в материале Международного волонтерского сообщества InformNapalm, передает Обозреватель.

Так, волонтеры уже предоставляли отчет и видеопрезентацию с указанием свыше 30 типов российских вооружений, замеченных на оккупированной части Донбасса.

Эти и другие материал были успешно презентованы украинской делегацией во время осенней сессии ПАСЕ, а также Парламентской ассамблеи НАТО.

“Большая часть техники, указанной в отчете, представляет собой сравнительно новые образцы, поступившие на вооружение ВС РФ в период с 2004 по 2015 год. Эта военная техника не производится в Украине, большинство ее никогда не импортировалось Украиной, поэтому она не могла оказаться у противника в качестве военного трофея. Стоит отметить, что управление и обслуживание новейшей военной техникой требует привлечения квалифицированного персонала, а именно кадровых российских военных”, – подчеркивается в материале.

При этом, база данных InformNapalm по идентификации российских типов вооружений на Донбассе постоянно расширяется и дополняется. Если в октябре 2016 года в ней находилось 33 типа российской техники, то текущая версия базы данных, обновленная в конце января 2017, имеет уже 41 позицию.

“Данные не являются голословными, а подкреплены детализированными OSINT-расследованиями InformNapalm, с фото и видеоматериалами. Указанные обстоятельства свидетельствуют, что Российская Федерация систематически снабжала и продолжает снабжать антиправительственные силы и своих военнослужащих на Донбассе современной военной техникой”, – подчеркнули волонтеры.

 

 

 

Підписуйтесь на нашу сторінку, POLITINFO, у Фейсбуці. Тисни кнопку “ПОДОБАЄТЬСЯ” Ризикуй знати набагато більше.

Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Russian President Vladimir Putin listens to India's Prime Minister Narendra Modi (unseen) during a joint news statement after India-Russia Annual Summit in Benaulim, in the western state of Goa, India, October 15, 2016. REUTERS/Danish Siddiqui

Меньше всего я бы называл Трампа прагматиком. Только за неделю он успел сделать колоссальное количество внешнеполитических ошибок. Да и бизнесмен он очень сомнительный – спекулянт по недвижимости, который обанкротился. Но если бы все зависело от Трампа и его ближайшего окружения, то попытки заключить новое соглашение с Россией и как минимум отмена санкций против нее – были бы.

Однако вы видите, с каким сопротивлением он сталкивается по массе других вопросов. А к российской политике дело еще даже не дошло. И если новая американская администрация проявит свое желание пойти навстречу Путину – против них будет большинство Конгресса. Не только все демократы, но и республиканцы тоже.

В Москве еще не осознали, что выбор Трампа только ухудшил их положение. Никогда бы в Штатах не сложился такой антипутинский консенсус среди внешнеполитического истеблишмента, как сейчас. Кстати, такой же консенсус складывается и у Европы по отношению к хамскому поведению Трампа. Посмотрите на заявления Туска, посмотрите, как меняются, казалось, благоприятные прогнозы относительно выборов для Кремля во Франции, Германии.

Провал с Трампом Кремль очень серьезно отрезвит. Россияне в Украине провалились. Посмотрите, насколько редко употребляют слова “русский мир”, “Новороссия”. Где все эти знаменитые лозунги 14-го года? План же был оттяпать 10-12 областей Украины, а закончилось все только бандитским огрызком Лугандонии, которую хотят впихнуть обратно в тело Украины, как раковую опухоль.

Андрей Пионтковский

Підписуйтесь на нашу сторінку, POLITINFO, у Фейсбуці. Тисни кнопку “ПОДОБАЄТЬСЯ” Ризикуй знати набагато більше.

Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

В Новороссийске на 23 февраля установили билборд с поздравлениями в честь праздника “День защитника Отечества”, на котором были изображены украинские военные. Плакат расположили на центральной улице города, сообщают российские СМИ.   На нем изображены солдаты на фоне российского флага, медаль города-героя Новороссийска и надпись “С Днем защитника Отечества!” Но, при этом, внизу видно поясную бляху солдата с украинским тризубом вместо звезды.  

Підписуйтесь на нашу сторінку, POLITINFO, у Фейсбуці. Тисни кнопку “ПОДОБАЄТЬСЯ” Ризикуй знати набагато більше.

Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Французские журналисты показали фильм о россиянах, которые воюют в Донбассе на стороне боевиков “л-днр”, сообщает Диалог. Главный “герой” фильма – житель Тюмени Олег Дубинин с позывным “Дубина” – не только показал, как “ихтамнеты” уничтожают восток Украины, но и рассказал о своем разочаровании в идеалах “народной республики”.

“Я ехал сюда с целью помогать защищать мирных граждан Донбасса…вот честно, я через 2 недели разочаровался в этой войне. Я увидел весь этот беспредел, конфронтацию среди подразделений, просто беспорядок, все эти нескончаемые отжимы. Хотел уехать, не знаю, что меня остановило”, – признался журналистам Дубинин.

Его соотечественник уверяет, что ему просто не сиделось дома, теперь же он “подсел на войну”. Террористы открыто показали свой быт, военные действия и обвинили власти “днр” в полнейшем непрофессионализме.

“Организация никакая. Сейчас через несколько часов в бой идти, а мы даже не знаем последовательность групп. Где танки, которые нам обещали? Как идти?” – говорит Дубинин.

Чуть позже он уже “наставляет” местных жителей, которые не хотят воевать: “Это не моя родина. Это не моя земля! Я приехал сюда тебе помогать…Здесь остались одни россияне. Вся местная… компания разъехалась”.

Наемник признал, что после боев в Россию поехало много грузов “200”и “300”, при этом никто не расскажет семьям погибших правды.

“Да ничего они не скажут. Молча. Нате, держите трупик вашего сына. Погиб геройски, а за что.. – никто не скажет, почему. У нас, как всегда, в РФ начинают за здравие, а кончается за упокой. Наперекосяк…”, – пожаловался он.

В итоге россияне говорят, что не стоит ехать в Донбасс – здесь нет справедливости и реальной “освободительной” войны.

Видео содержит нецензурную лексику!

 

Підписуйтесь на нашу сторінку, POLITINFO, у Фейсбуці. Тисни кнопку “ПОДОБАЄТЬСЯ” Ризикуй знати набагато більше.

Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Служба безопасности совместно с полицией задержала в Торецке члена информаторской сети боевиков, которая была ликвидирована в начале августа. Об этом сообщает пресс-служба СБУ во вторник.

Женщина — медицинский работник — в декабре 2014 года познакомилась в социальных сетях с гражданкой по имени Елена Чайковская, которая проживает на временно оккупированных территориях и ведет подрывную деятельность в пользу российских спецслужб и террористов «ДНР».

Выполняя ее указания, медработник собирала информацию о раненых военнослужащих, которые попадали в больницы Торецка, местах дислокации воинских формирований, их составе, огневых позициях, фактах попадания в плен боевиков т.н. «ДНР», расположении блокпостов и тому подобное.

Также женщина получала от своей куратора задачу физического уничтожения раненых военнослужащих ВСУ, которые проходили стационарное лечение в медицинских учреждениях, отмечают в СБУ. Полиция открыла уголовное производство. Сообщнице террористов сообщено о подозрении, решается вопрос об избрании ей меры пресечения в виде содержания под стражей.

Источник : http://proua.com.ua/?p=59035#hcq=jZtxMUp

 

Підписуйтесь на нашу сторінку, POLITINFO, у Фейсбуці. Ризикуй знати набагато більше.

 

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Украіну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO  https://www.facebook.

 

anti-colorados

Российский нацфюрер напоминает серфингиста, который удачно, с некоторым опережением, несется на самом гребне волны самых низменных запросов своего электората .

Он делает то, чего от него ждут его граждане.

Другое дело, что ждут они хамского поведения, которое в их понимании, есть показателем силы и некой исключительности. Сделав обзор постинга россиян в социальных сетях, и сведя их к одной понятной конструкции, которая поясняет их жажду к агрессии, получаем тезис: «потому, что мы можем».

Другими словами, это значит: мы это делаем потому, что у нас хватает наглости, а вы нам это позволяете. Это – чистой воды арестантская технология . В застенках практикуются ровно те же самые принципы.

Если ты дашь себя подмять, не важно в чем, ты опускаешься на одну или несколько ступенек вниз, откуда уже никогда не поднимешься, в стенах узилища. Главный принцип выживания там: будь внимательным и не давай повода себя нагнуть . Со временем, это даст свои плоды, и ты сможешь более-менее спокойно отбыть свой срок.

Это – важный момент не только для самого арестанта, но и для окружающих. Всем понятно, с кем они имеют дело и могут правильно строить свои отношения с ним, ведь если «крутой чувак» окажется пустышкой, а ты с ним общаешься как с крутым, плохо будет не только ему, когда вскроется его сущность, но и тому, кто принимал его за «крутяка». Этот вывод основан на том, что вся общественная жизнь в РФ, построена примерно поэтому же принципу.

Там давно не работают законы, а вместо них, повсеместно действуют полубандитские понятия. Даже главный следователь РФ топырит пальцы как дворовая шпана, а сам Путин даже и не скрывает, что сам он из шпаны и ведет себя как престарелый, выживший из ума шпанюк.

Практически все мужское население РФ с удовольствием слушает блатной шансон, да и сама речь россиян, просто усеяна арестантским жаргоном. Правда, в отличие от арестантов, еще не сидевшие россияне перемежают этот жаргон матами. Вот эта публика и требует у своего императора «хлеба и зрелищ».

Зрелища обязаны быть кровавыми и громкими. В Древнем Риме люди ходили в цирки на побоища гладиаторов, а в современной России никуда ходить не нужно . Телевизор приносит побоище прямо к дивану. Причем, сплошное побоище идет двух сортов – придуманное, из бесконечных ментовских и прочих сериалов.

И из новостей, в исполнении деятелей, типа Киселева. Ну и понятно, что от беспрецедентного по масштабам распила, который устроил Путин и его команда, быдлу сбрасываются крохи хлеба. Это то, что нужно этому самому быдлу.

За 2 тысячи лет ничего не изменилось.

Окружающим следует четко понимать глубину деградации российского общества и дабы не иметь неприятностей, окорачивать любые, даже самые безобидные, на первый взгляд, происки России. Если кто-то думает, что россияне что-то делают просто так – глубоко, а иногда – фатально ошибаются. Они ищут слабину и когда ее найдут – обязательно туда влезут или ударят. Это суть их менталитета . Они так воспитаны и считают это правильной и продуктивной линией поведения. Если взять аналогию на бытовом уровне, то никогда не пускайте русского в дом. Он сразу начнет осматриваться, где и что может быть ценного, а когда будет выходить – как можно открыть дверь в ваше отсутствие. Ни в коем случае нельзя позволять русскому рассказывать вам «за жысть».

Это вы будете думать, что он высказывает свою точку зрения. На самом деле, он ее уже начинает навязывать. . Конечной целью любого такого рассказа, будет стремление подчинить вас его воле. Никаких других целей у русского нет и быть не может. Если его не остановить, он завладеет вашим имуществом, превратив вас в раба, ибо сам делать он ничего толком не умеет, ибо не хочет, но обязательно желает руководить.

Каждый россиянин считает себя временно исполняющим роль Ивана-Дурака, но в душе считает себя царем Салтаном.

Лучший способ не вляпаться в дружбу с Россией и россиянами – свести общение к неизбежному минимуму и обращаться с ними как с очень ядовитой змеей, зазеваешься – обязательно укусит. Или можно вспомнить методы общения с человеком – носителем смертельного вируса.

Неосторожное общение с Россией, стоило Украине уже очень многого, и выздоравливание отнимет еще много времени и жизней. А все потому, что заигрались. Мало того, когда эта болезнь перешла в активную фазу, Украина продолжает непонятные игры с этим источником инфекции.

Мы так и не ввели карантин. При первом выстреле россиянина в нашу сторону, граница должна быть закрытой еще до того, как пуля пролетит мимо цели. Это здоровая и естественная реакция организма .

Никаких виз, просто наглухо закрытые границы с выдвинутыми туда войсками. А дальше, следует изгонять вирус из государственного организма всеми доступными средствами .

Весь российский бизнес в Украине должен перейти под контроль Украины, хотя бы в качестве компенсации за уже причиненный ущерб государству и отдельным гражданам . Однозначно должны быть закрыты все СМИ так или иначе аффинированные с РФ. Просто в один день они должны перестать вещать в эфир или в бумажную подстилку. Все от Вестей до Интера должно быть остановлено, как минимум – до конца войны, а по-хорошему, навсегда.

И конечно же следует полностью и окончательно свернуть всю торговлю, переориентировавшись на вменяемых партнеров. А спецслужбы должны мгновенно и жестко пресекать любые каналы поставки в Украину российского контингента, который неизбежно и гарантированно будет дестабилизировать ситуацию в стране. Все эти «Эмиграши» и подобные им организации, должны выдворяться из Украины вместе с их организаторами без оглядки и раздумий. Пускай русское будет в России.

Нам бы его выбить из Донбасса и Крыма, а новые «отпускники» нам ни к чему.

Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Украіну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO  https://www.facebook.com/politinfo.com.ua Підтримай Украіну! Тисни лайк та поширюй!

“Російська культурна політика на українському напрямі була повністю інтегрована в загальну стратегію ліквідації української державності. Для ведення російської пропаганди широко використовуються не тільки засоби масової інформації, але й культурно-розважальна індустрія. Російська культурна експансія проти України здійснювалась свідомо і наполегливо протягом усіх років незалежності, чому сприяла неефективність державної гуманітарної і культурної політики”.

Тези до другої річниці російської агресії проти України оприлюднив директор Національного інституту стратегічних досліджень Володимир Горбулін.

Українсько-російські відносини мають довгу і суперечливу історію, яка нараховує сотні років. Основним її змістом є прагнення Московії та її спадкоємців – Російської імперії, Радянського Союзу та Російської Федерації – унеможливити становлення незалежної держави Українського народу – повноправного члена європейської співдружності націй.

Набуття Україною незалежності у 1991 році у результаті розпаду СРСР від початку розглядалося і розглядається російською елітою як прикре історичне «непорозуміння», яке повинно бути якнайшвидше виправлене. За визначенням В.Путіна цей розпад – «найбільша геополітична катастрофа ХХ століття». Події 2014-2015 років довели, що така точка зору знаходить широку підтримку у всіх прошарках російського суспільства. Навіть у січні 2016 року згідно з результатами соціологічних опитувань 64 % росіян підтримують агресію проти України.

У свідомості кремлівського керівництва і значної частини населення Росія оточена ворогами, які прагнуть захопити російські природні ресурси. Провідну роль у цій «глобальній змові» відіграє Захід на чолі зі США. Для того щоб вистояти у фантомному протистоянні, Росія, на переконання керівництва РФ, повинна за будь-яку ціну відновити контроль над втраченими територіями СРСР і «соціалістичного табору». Ключовим завданням є захоплення України, яке повинно кардинально збільшити російські демографічні, політичні, економічні, військові та інші ресурси. В ірраціональній картині світу «кремлівських мрійників» відновлення контролю над Києвом – літописною «матір’ю городів руських», столицею і прабатьківщиною східнослов’янського православ’я – є життєво важливим інтересом Росії.

Ще 26 серпня 1991 року, через два дні після прийняття Верховною Радою України Акта проголошення незалежності України, П.Вощанов, прес-секретар президента РРФСР Б.Єльцина, за його дорученням оголосив офіційну позицію Росії щодо відносин із «союзними республіками»: «РРФСР залишає за собою право порушити питання про перегляд кордонів».
28 серпня 1991 року віце-президент РФ О.Руцькой на чолі офіційної делегації РРФСР прибув до Києва з метою примусити керівництво України відмовитися від щойно проголошеної незалежності, також погрожуючи переглядом кордонів у разі відокремлення України від Росії.

Вже за півроку територіальні претензії РФ до України були оформлені офіційними рішеннями вищих державних органів Росії. 21 травня 1992 року Верховна Рада РФ прийняла постанову № 2809-1 «Про правову оцінку рішень вищих органів державної влади РРФСР щодо зміни статусу Криму, прийнятих у 1954 році», згідно з якою постанова Президії ВР РРФСР від
5 лютого 1954 року «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу Української РСР» була визнана такою, що не має юридичної сили з моменту її прийняття. У грудні 1992 року З’їзд народних депутатів РФ доручив Верховній Раді РФ розглянути питання про статус Севастополя,
і 9 липня 1993 року, виконуючи це доручення, ВР РФ постановою «Про статус міста Севастополя» оголосила російський федеральний статус міста.

Принципове переконання у скороминучості державної незалежності України визначає російську політику щодо України після 1991 року, закріплену відповідними стратегічними документами. Так, у публічній доповіді «Россия – СНГ: Нуждается ли в корректировке позиция Запада?» Служба зовнішньої розвідки РФ, очолювана тоді Є.Примаковим, визначила оптимістичним для РФ сценарієм розвитку СНД посилення доцентрових процесів аж до «утворення в межах СНД конфедерації». У цьому сценарії було також наголошено на можливості «переходу до федерального устрою у низці країн Співдружності». У доповіді російської розвідки, спадкоємниці ПГУ КДБ СРСР, було проголошено своєрідну російську доктрину Монро, або нове видання «доктрини Брежнєва» для пострадянського простору: дії Заходу на теренах колишнього СРСР мають узгоджуватися з Кремлем.

Президент РФ Б.Єльцин визначив головною метою політики Росії щодо СНД «створення інтегрованого економічного і політичного об’єднання держав, спроможного претендувати на гідне місце у світовому співтоваристві»[1]. Президент РФ В.Путін залишив цю мету без змін. У російському стратегічному документі зазначається, що «на території СНД зосереджені наші головні життєві інтереси в галузі економіки, оборони, безпеки, захисту прав росіян, забезпечення яких становить основу національної безпеки країни; ефективне співробітництво з державами СНД є фактором, що протистоїть відцентровим тенденціям у самій Росії»[2]. Політична і економічна стабільність держав СНД прямо поставлена у залежність від проведення ними дружньої політики щодо РФ.

Кризові процеси, які визначали політичний і економічний порядок денний у РФ протягом 1990-х років (антиконституційний заколот Б.Єльцина 1993 року[3], що завершився брутальним розстрілом парламенту РФ, поваленням конституційного ладу і масовими жертвами, геноцид чеченського народу під час 1- і 2-ї чеченських війн, низка жахливих терористичних актів, «колоніальні» війни у Молдові, Таджикистані, Грузії, сепаратистські прояви у низці регіонів РФ (республіки Північного Кавказу, Татарстан, Башкортостан, Якутія, Тува, Свердловська область тощо), гіперінфляція і катастрофічне падіння ВВП, дефолт 1998 року, суцільна криміналізація суспільства і держави тощо) затримали майже на 10 років реалізацію реваншистської стратегії Росії.

Розв’язуючи складні внутрішньополітичні й економічні проблеми, у 1990-і роки Кремль був змушений підтримувати ілюзію добросусідських відносин з Україною. Зокрема, 5 грудня 1994 року РФ разом із США і Великою Британією підписала Меморандум про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (Будапештський меморандум), згідно з яким взяла на себе зобов’язання:

поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України (ст. 1);

утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН (ст. 2);

утримуватись від економічного тиску, спрямованого на те, щоб підкорити своїм власним інтересам здійснення Україною прав, притаманних її суверенітету, і таким чином отримати будь-які переваги (ст. 3) тощо.

У 1997 році був укладений Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, згідно з яким сторони зобов’язалися:

поважати територіальну цілісність одна одної і непорушність існуючих між ними кордонів (ст. 2);

будувати відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або загрози силою, включаючи економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов’язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права (ст. 3) тощо.

Лінія державного кордону, поважати який зобов’язалася РФ, була визначена на картах у 2003 році Договором між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон. Водночас протягом наступних років РФ всіляко гальмувала процес демаркації державного кордону з Україною, тобто його позначення на місцевості.

Загальмувавши дезінтеграційні процеси в РФ та надійно зцементувавши «батогом і пряником» економічну і політичну еліту, нове російське керівництво на чолі з В.Путіним перейшло до безпосередньої реалізації реваншистської стратегії. Насамперед було визначене завдання з’ясувати реакцію США та їхніх союзників, для чого Росія вдалася до застосування силових засобів проти України (жовтень 2003 року – криза навколо острова Коса Тузла, січень 2006 року і січень 2009 року – «газові війни») і Грузії (війна 08.08.08). Після цих подій у Кремлі сформувалось стійке уявлення про наявність у еліт західних країн, насамперед європейських, «мюнхенського синдрому» – готовності до поступок агресорові за рахунок держав Балто-Чорноморсько-Каспійського регіону. Пасивна реакція західних держав на російські провокації суттєво сприяла формуванню у верхівки РФ переконання про безкарність, фактично заохочувала Кремль до агресивних дій проти держав колишнього СРСР і «соціалістичного табору».

Поворотним моментом для В.Путіна стала Помаранчева революція 2004 року, яку російський національний лідер сприйняв як свою особисту поразку. Саме тоді було відпрацьовано сценарії, застосовані через 10 років. Зокрема, у 2004 році Росією була вперше розіграно карту «східноукраїнського» сепаратизму. 26 листопада 2004 року Луганська обласна рада проголосувала за створення Південно-східної республіки,
28 листопада на з’їзді депутатів усіх рівнів із 17 регіонів України, переважно східних і південних, у м. Сєверодонецьк Луганської області, в якому брала участь представницька делегація з РФ на чолі з мером Москви Ю.Лужковим, обговорювалось створення Південно-східної федеративної держави зі столицею у Харкові.

У квітні 2008 року під час Бухарестського саміту НАТО В.Путін заявив президентові США Дж.Бушу: «Україна – це взагалі не держава. Частина її територій – це Східна Європа, а частина, і значна, подарована нами… якщо Україна піде в НАТО, то піде без Криму і Сходу – вона просто розпадеться». Такі уявлення стали основою стратегічного бачення цілей РФ на новому етапі експансії, яке, ймовірно, було сформульовано на спільному засіданні Ради безпеки і Державної ради РФ 25 грудня 2008 року.

Відповідні положення у прямій або завуальованій формі були закріплені у російських стратегічних документах з питань зовнішньої і безпекової політики ‑ Стратегії національної безпеки РФ, Концепції зовнішньої політики РФ, Воєнній доктрині РФ, а також Концепції довгострокового соціально-економічного розвитку РФ.

Для реалізації стратегії Кремля російські державні органи створили комплексну систему примушення держав СНД до єдності. Така система включає в себе інструменти політико-дипломатичного, економічного, насамперед енергетичного, інформаційно-пропагандистського і у разі доцільності військового тиску з широким використанням технологій підривної діяльності, теоретично розроблених і практично випробуваних ще за часів сталінського СРСР.

Складовою цієї системи комплексного тиску мала стати теоретично опрацьована і практично випробувана парадигма «гібридної війни». Сучасне офіційне російське розуміння цієї парадигми викладено у доповіді начальника Генерального штабу ЗС РФ генерала армії В.Герасимова на загальних зборах Академії воєнних наук РФ у січні 2013 року.

Важливим напрямом російської політики щодо України є підривна діяльність. У 2006 р. ФСБ РФ створила підрозділи для дій у соціальних мережах («18 центр»). Російські спецслужби активізували створення агентурних мереж в Україні. Почали діяти численні структури російського впливу всього політичного спектра – від праворадикальних і клерикальних до комуністичних. Після 2004 року російські спецслужби сформували у південно-східних регіонах і Криму розгалужену мережу антиукраїнських організацій, контрольовану або навіть очолювану російською агентурою – структури Партії регіонів, КПУ, ПСПУ, партій «Родина», «Русское единство», різноманітні православні групи, орієнтовані на ідеї «русского мира», сепаратистські політичні групи («Донецька республіка»), криміналізовані парамілітарні утворення (козачі формування, бійцівські клуби, насамперед у Криму, організація «Оплот», охоронні структури, що активно використовувалися під час Революції гідності, так звані «тітушки»). Переважна більшість цих груп не мала широкої суспільної підтримки, водночас вони активно взаємодіяли з правоохоронними органами за часів режиму В.Януковича.

З 2008 року Кремль розпочав пропагандистську підготовку до агресії проти України. У пресі, на телебаченні, в Інтернеті реалізовувалися пропагандистські кампанії і спеціальні інформаційні операції. Масовими накладами видавались різноманітні книжки про майбутню російсько-українську війну. Ідеологічною основою російської пропаганди стала концепція «русского мира», сформована ще в 1970-х роках у середовищі московської ліберальної інтелігенції (з кола М.Гєфтера) й підхоплена у
2010-х патріархом РПЦ Кирилом (В.Гундяєвим).

Російська пропаганда працювала на три основні цільові аудиторії: західну, українську і власне російську. Головним завданням на західному напрямі було доведення штучності української нації і приреченості української держави, яка так і не відбулася. Серед українців поширювались міфи про правічну єдність з російським народом, про так званий «триєдиний, штучно розділений російський народ», переваги приєднання до чи то новітньої Російської імперії, чи то СРСР-2 «під геніальним керівництвом В.Путіна», та водночас доводилася неспроможність українських еліт керувати незалежною державою, педалювалась їхня корумпованість, неспроможність до знаходження компромісів тощо. Російське суспільство інфікувалося ідеями великодержавного шовінізму, імперства, неповноцінності інших народів порівняно з «найдуховнішим у світі» російським народом, православного фундаменталізму, російського фашизму тощо. При цьому російська пропаганда не зупинялася перед поширенням навіть найбрутальніших вигадок, гідну конкуренцію в чому пропагандистам складали лише російські політики і дипломати.

Російська культурна політика на українському напрямі була повністю інтегрована в загальну стратегію ліквідації української державності. Для ведення російської пропаганди широко використовуються не тільки засоби масової інформації, але й культурно-розважальна індустрія: кінематограф, шоу-бізнес, начебто неполітичні, «культурні» програми телебачення і радіомовлення, Інтернет тощо. Російська культурна експансія проти України здійснювалась свідомо і наполегливо протягом усіх років незалежності, чому сприяла неефективність державної гуманітарної і культурної політики.

Аналогічні цілі переслідувала й російська енергетична політика. У 2009 р. за результатами другої «газової війни» Росія сформувала потужний інструмент тиску на Україну в енергетичній сфері, створила можливості для фінансового знекровлення її економіки[4]. Насамперед як інструмент посилення впливу на Україну використовувалися політично вмотивовані й економічно необґрунтовані проекти «Північного» і «Південного» потоків – своєрідних каналів експорту корупції у Європейський Союз[5].

Російський капітал нерідко виступає в якості ефективного інструмента Кремля. В Україні до 2013 року російський капітал встановив повністю або частково контроль над галуззю зв’язку і телекомунікацій, паливно-енергетичним комплексом, частиною банківського сектору тощо. Ці процеси, які загрожують національній безпеці України, значно активізувалися після приходу В.Януковича до влади, чому сприяла ідентична кримінально-олігархічна сутність і відповідна бізнес-культура російських і українських кланів.

Протягом усіх років незалежності України Росія із застосуванням усього наявного арсеналу підривних засобів підживлювала антиукраїнські, антизахідні та проросійські настрої серед населення Автономної Республіки Крим і Севастополя. Свідомо ігноруючи результати волевиявлення кримчан під час Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року[6], кримська влада на початку 1990-х років здійснила кілька спроб відокремлення від України (1992, 1994-1995 роки). Втім, такий сценарій не знайшов широкої підтримки населення півострова. Спровоковані Росією сепаратистські прояви були зупинені завдяки скоординованим зусиллям керівництва держави і органів сектору безпеки і оборони.

Усвідомивши відсутність активної масової підтримки сепаратистських ідей[7], Кремль зробив ставку на кримський криміналітет. Незавершеність процесу декриміналізації Криму, що розпочався у 1995 році, уможливила проникнення криміналу в державні (зокрема правоохоронні) органи, які нерідко обслуговували кримінальні угруповання. Зрештою, саме наскрізь криміналізовані кримські організації Партії регіонів і КПУ стали надійною опорою російського впливу і відіграли ключову роль під час російської агресії і наступної окупації[8].

З кінця 1980-х років, коли розпочалося повернення в Крим кримськотатарського народу, Кремль підживлював і експлуатував міжнаціональну ворожнечу між етнічними росіянами та корінним народом Криму – кримськими татарами, усіляко нагнітав ксенофобські настрої серед російськомовних жителів Криму. Цілком логічним продовженням цієї політики одразу після незаконної анексії Криму стало розгортання масштабних переслідувань кримських татар та інших суспільних груп за етнічною і релігійною ознакою.

Одним з ключових чинників антиукраїнської політики Росії в Криму та згодом одним із провідних інструментів незаконної окупації півострова став Чорноморський флот РФ (ЧФ РФ). Згідно з низкою угод, які були підписані Україною і РФ з 1994 по 1997 роки[9], Україна передала РФ в оренду строком на 20 років низку об’єктів у м. Севастополі, Автономній Республіці Крим і у м. Генічеськ (Херсонська область), які забезпечували базування флоту. Відповідно до угод РФ могла тримати в Криму до 25 тисяч військовослужбовців та зобов’язалась не розміщувати ядерну зброю. Протягом усіх років базування ЧФ РФ на території України Росія фактично блокувала зусилля щодо остаточного унормування умов тимчасового перебування флоту, систематично порушувала взяті на себе зобов’язання, не допускала представників державної влади України до місць тимчасового базування ЧФ РФ для проведення інвентаризації наданого в оренду майна і земельних ділянок. Орендовані об’єкти використовувались як база для ведення розвідувально-підривної, інформаційно-пропагандистської та іншої антиукраїнської діяльності.

У 2008 році розпочалися комплексні заходи з підготовки збройної агресії проти України. Підрозділи російської військової розвідки здійснювали рекогносцировку майбутнього театру бойових дій у Криму і на Сході України. Після 2010 року на теренах Сходу і Півдня України суттєво активізувався «реконструкторський рух», який використовувався ГРУ ГШ ЗС РФ і ФСБ РФ для легендованого вивчення і підготовки територій України для ведення бойових дій.

Після закінчення військового конфлікту з Грузією у серпні 2008 року військово-політичне керівництво Росії провело аналіз основних недоліків, що були виявлені під час ведення бойових дій, та розпочало активну роботу з їх усунення. Основним напрямом роботи російської влади стала масштабна воєнна реформа, яка докорінно змінила підхід до розвитку та застосування збройних сил. При цьому особлива увага зосереджувалась на:

змінах нормативно-правової бази у сфері безпеки та оборони як загальнодержавного рівня (нова редакція Федерального закону «Про оборону» та Воєнної доктрини Росії), так і відомчих концептуальних положень (бойові статути ЗС РФ);

вдосконаленні та розвитку науково-технічного потенціалу, зокрема створенні сучасних засобів і систем управління, в тому числі автоматизованих систем управління, зв’язку та розвідки;

створенні нових військових об’єднань, з’єднань і частин[10].

Важливою особливістю оперативної та бойової підготовки ЗС РФ, а також інших спеціальних заходів було поєднання єдиним замислом окремих елементів, які проводилися в різних регіонах Росії та Білорусі та в різний час. За інформацією щорічної доповіді Генерального секретаря НАТО за 2015 рік, за останні три роки Росія провела принаймні 18 великомасштабних військових навчань, в окремих з них брали участь понад 100 тисяч військовослужбовців. Зокрема, моделювалося завдання ядерних ударів по державах-членах НАТО та державах-партнерах. При цьому навчання використовувалися для маскування масового переміщення військових підрозділів у рамках підготовки до незаконної анексії Криму і агресії на Сході України.

Практичне відпрацювання Росією сценарію військової агресії проти України було здійснено під час проведення спільного стратегічного навчання (ССН) ЗС РФ та Білорусі «Захід-2013» (19-28 вересня 2013 року). На особливу увагу заслуговує зміст задуму навчання: «У результаті виникнення політичної кризи в суміжній країні посилювалась діяльність опозиційного руху. Використовуючи підтримку третьої сторон,и опозиція намагалась перейти до рішучих дій. У регіонах компактного проживання етнічних меншин здійснювалось формування збройних загонів опозиційних сил, які на основі міжнаціональних та етнорелігійних протиріч розпочинали збройне протистояння з провладними силами. З метою дискредитації законної влади перед світовим суспільством опозиційні сили вдавалися до провокаційних дій. Опозиція продовжувала отримувати всебічну допомогу від західних держав та закликала до міжнародного втручання у внутрішньополітичний конфлікт. З іншого боку, провладні сили намагалися навести конституційний лад у державі власними силами. Загострення ситуації могло спровокувати хвилю акцій непокори і у РФ. Відповідно до міждержавних домовленостей між РФ та суміжною країною на її територію здійснювалось перекидання російського компонента Регіонального (Міжвидового) угруповання військ (сил). У подальшому це угруповання проводило військові операції щодо нейтралізації НЗФ та недопущення проникнення на територію країни нових збройних формувань».

Саме цей сценарій планувалось застосувати для анексії Криму та розгортання збройної агресії проти України. При порівнянні варіанта оперативної побудови російського угруповання військ у ході проведення навчань «Захід-2013» та угруповання військ ЗС РФ, які були задіяні на Донецькому операційному напрямку в серпні-жовтні 2014 року, спостерігається ідентичний підхід. Це однозначно доводить, що окупація Криму була лише складовою загального задуму повномасштабної російської агресії проти України. Криваве протистояння в Криму, спровоковане спецслужбами і збройними силами РФ, мало б надати політичні і пропагандистські підстави для вторгнення російських військ у східні і південні області України, як це відбулося в серпні 2008 року в Південно-Осетинському регіоні Грузії.

Протягом багатьох років українська влада під тиском як Росії, так і держав Заходу розглядала питання оборонного будівництва як другорядні. Реформування армії переважно зводилося до скорочення її чисельності та бойового складу. Не відбувалося оновлення озброєння та військової техніки. Зокрема, більш ніж на порядок зменшився потенціал системи ППО. Масштабної руйнації зазнав вітчизняний оборонно-промисловий комплекс. До мінімуму було зведено бойову підготовку, органи військового управління втрачали ефективність, а особовий склад ‑ бойовий вишкіл. Агресивно нав’язувались ідеалістично-пацифістські уявлення про те, що Збройні Сили, інші військові формування є лише рудиментарним атрибутом держави, які ніколи не будуть застосовані для захисту України.

Прихід В.Януковича, Партії регіонів та очолюваного ними кримінального-олігархічного капіталу до практично монопольної влади створили для Кремля нові можливості посилення впливу на Україну. Так, у квітні 2010 року В.Янукович і Д.Медведєв підписали Харківські угоди, якими було продовжено термін базування ЧФ РФ на території України до 2042 року. За свідченням Д.Медведєва, ці угоди передбачали і другий, економічний етап, реалізація якого була відтермінована. Їх підписання фактично стало стартом для безпосередньої підготовки російської операції з встановлення повного контролю над Україною. У червні 2010 року Україна оголосила про свою позаблокову політику, тобто відмову від євроатлантичної інтеграції при декларативному збереженні курсу на європейську інтеграцію.

Як стало очевидно лише згодом, євроінтеграція не розглядалася і не могла розглядатися В.Януковичем та його найближчим оточенням як стратегічна мета України. Політика наближення до ЄС використовувалася для загравання з проєвропейськи налаштованою більшістю українського суспільства та як засіб маніпуляції проєвропейськими політичними силами, а у зовнішньому вимірі – для безсоромного і цинічного торгу[11]. Апофеозом торгівлі національними інтересами України стала домовленість з В.Путіним про отримання від РФ кредиту на суму $15 млрд. та низки інших економічних преференцій для наближених бізнес-структур в обмін на відмову від підписання Угоди про асоціацію з ЄС.

Скориставшись наданими В.Януковичем можливостями, керівництво РФ перейшло до реалізації вирішального етапу своєї стратегії підкорення України. Ця комплексна, поліваріантна стратегія передбачала як мінімум два основні сценарії. Згідно з першим, базовим передбачалось підпорядкування всієї України переважно легальними політико-економічними методами, що мали забезпечити, по-перше, політичну ізоляцію України від Заходу, а по-друге, її приєднання до інтеграційних проектів під проводом РФ (Митного і Євразійського союзів), а також ОДКБ. Одночасно з першим відпрацьовувався другий, резервний сценарій на випадок втрати контролю за керівництвом України, який передбачав проведення стратегічної чекістсько-військової операції з метою відторгнення від України її південно-східних регіонів і Криму.

Російська стратегія виходила з чіткого розуміння сутності режиму, що прийшов до влади в Україні в 2010 році. Декларуючи в офіційних документах, зокрема в Законі України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» (червень 2010 року), Стратегії національної безпеки (червень
2012 року), Посланнях Президента України до Верховної Ради України (2010, 2011, 2012 роки), завдання щодо європейської інтеграції, посилення практичної взаємодії із Заходом та зміцнення сектору безпеки і оборони, керівництво держави систематично і свідомо саботувало їх виконання. Натомість В.Янукович і його оточення сформували системне корупційне середовище, створивши на цій основі у тісній взаємодії з російським капіталом власний олігархічний клан – так звану «Сім’ю».

Попри захоплення донецьким кримінально-олігархічним кланом політичної влади в Україні, саме в цей час у Донецькій та Луганській областях активізувалося формування окремої «регіональної ідентичності». Це завдання реалізовувалося донецьким і луганським корумпованим істеблішментом під прапорами відповідних обласних організацій Партії регіонів, КПУ, інших проросійських сил, у тому числі за рахунок бюджетних коштів (наприклад, регіональна цільова програма «Патріот Луганщини» на 2011 – 2014 роки, затверджена рішенням Луганської обласної ради від 25 лютого 2011 року № 3/12).

Після перемоги В.Януковича на президентських виборах 2010 року відбувалося стрімке проникнення російської агентури до керівних ланок системи забезпечення національної безпеки України. Показовим є майже одночасне призначення на ключові посади у секторі безпеки і оборони діячів, які мали міцні зв’язки з російськими спецслужбами. Зокрема, слід відзначити призначення Д.Саламатіна (лютий 2012 року) і П.Лебедєва (грудень 2012 року) на посаду Міністра оборони України, О.Якименка – на посаду Голови СБ України (січень 2013 року). Нині ці та інші колишні українські високопосадовці переховуються на території, контрольованій РФ.

Росією й агентурою її спецслужб у державних органах України вживались системні заходи з розвалу українського сектору безпеки і оборони. Саме за часів правління В.Януковича завдано нищівного удару обороноздатності України. Фінансування потреб оборони здійснювалося у критично обмежених обсягах на рівні 1 % від ВВП. Причому суттєві обсяги навіть цих вкрай недостатніх коштів розкрадались оточенням В.Януковича і наближеними до нього бізнес-структурами. Розвиток Збройних Сил фактично не фінансувався. Прискорилися розпродаж найбільш сучасних зразків озброєння та його утилізація.

Дезорганізація роботи МО України під виглядом його реформування унеможливила ефективне управління ЗС України[12]. У 2010 році було розформоване Об’єднане оперативне командування, а за рік – Командування сил підтримки, що суттєво ускладнило застосування сил і засобів ЗС України. Було завершено руйнівне за своєю суттю «реформування» районних (міських) військових комісаріатів, з 2010 року було призупинено зборову підготовку військовозобов’язаних. Саме за часів В.Януковича майже завершилося руйнування української системи ППО, а найсучасніші зенітно-ракетні комплекси і засоби розвідки були передислоковані до Криму. Підрозділи ЗС України, ДПС України, інших органів сектору безпеки і оборони комплектувалися з повним ігноруванням принципу екстериторіальності переважно місцевими мешканцями.

Символічним актом приниження Збройних Сил України стало рішення уряду М.Азарова (розпорядження Кабінету Міністрів України від 3 липня 2013 року № 503) про передачу історичних будівель Національного університету оборони ім. І.Черняховського Вищому спеціалізованому суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головною метою введених улітку 2013 року раптових і безпідставних торговельних обмежень РФ проти України, відповідної пропагандистської кампанії в ЗМІ було надання В.Януковичу та його уряду підстав для виправдання перед українським суспільством і західними партнерами майбутнього рішення про відмову від підписання Угоди про асоціацію з ЄС. Ті ж цілі переслідували збройні провокації поблизу кордонів України[13].

У листопаді 2013 року демонстративні зрадницькі дії В.Януковича спровокували масові протести у Києві та інших містах України. Спочатку ці протести, швидше за все, розглядалися Кремлем не як загроза виживанню проросійського маріонеткового режиму, а як можливість підірвати потенціал спротиву України російським загарбницьким планам. Ескалація силового протистояння[14] збіглася за часом із зростаючим усвідомленням російським керівництвом реальної перспективи втрати керованості ситуацією в Україні. Очевидно, що проти Євромайдану була застосована відпрацьована у 2004-2005 роках методологія організації контрпротестних акцій у вигляді «антимайданів», яка за два роки до того використовувалась для протидії «Болотному руху» в РФ. Саме «антимайдани» надалі стали організаційною основою для сепаратистських проявів у Криму, регіонах Сходу і Півдня України.

Дії влади напередодні і під час подій, що згодом отримали назву Революції гідності, призвели до стрімкого погіршення відносин України з США і ЄС. Водночас згідно з домовленостями В.Путіна і В.Януковича, які були досягнуті під час їхньої зустрічі 17 грудня 2013 року в Москві, розпочалася реалізація другого, економічного етапу Харківських угод. Домовленостями, зокрема, передбачалися заходи щодо інтеграції енергетичної, фінансової, оборонно-промислової, авіаційно-космічної сфер України і РФ, початку підготовки до приєднання України до Митного союзу. У комплексі це означало для України втрату прямих контактів із Заходом та повне її підпорядкування інтересам Кремля. Тобто В.Янукович та його оточення вступили на прямий шлях до позбавлення України державного суверенітету і незалежності.

Підтримані кремлівським керівництвом і спецслужбами РФ неодноразові спроби режиму В.Януковича «втопити у крові» масові народні протести та збройні провокації призвели до ескалації насильства в м. Києві, загибелі багатьох учасників Євромайдану і працівників правоохоронних органів. Вже у другій половині лютого 2014 року режим почав швидко втрачати контроль за ситуацією.

Після провалу силових спроб знищення протестного руху 18 лютого 2014 року і застосування захисниками режиму В.Януковича вогнепальної зброї проти протестувальників, які перейшли 20 лютого 2014 року у наступ, з метою припинення кровопролиття Верховна Рада України 21 лютого о 16:52 прийняла закон про відновлення дії конституційних положень 2004 року
(№ 4163), за який проголосували 386 народних депутатів України. Проте В.Янукович замість невідкладного підписання цього Закону о 22:40 втік з Києва, заздалегідь вивізши найбільш цінні речі з резиденції у Межигір’ї. Одночасно з ним залишило свої робочі місця і втекло вище керівництво міністерств оборони, внутрішніх справ, податків і зборів, Служби безпеки, Генеральної прокуратури, багатьох інших центральних органів виконавчої влади, обласних і районних державних адміністрацій. Голова Верховної Ради України В.Рибак та його перший заступник І.Калєтнік подали у відставку. Все це у сукупності занурило Українську державу у правовий вакуум. Поза сумнівом, ці дії були узгоджені з Кремлем, який переслідував мету паралізувати державні інститути України та у такий спосіб унеможливити організований спротив російській агресії.

Таким чином, у критичний момент початку активної фази стратегічної чекістсько-військової операції РФ проти України в Криму, на Сході і Півдні України (20-22 лютого 2014 року) військово-політичне керівництво держави, вище командування Збройних Сил України, МВС України, СБ України та інших органів сектору безпеки і оборони України фактично зникло. Унаслідок попередніх дій режиму В.Януковича обороноздатність України опинилася на критично низькому рівні, особовий склад органів сектору безпеки і оборони був деморалізований і втратив здатність до виконання наказів і здійснення опору збройній агресії.

В умовах самоусунення Президента України, Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України В.Януковича від виконання конституційних повноважень гаранта державного суверенітету і територіальної цілісності України український парламент взяв на себе повну відповідальність за долю України і вжив рішучих заходів з відновлення конституційного ладу, керованості і обороноздатності держави. 22 лютого 2014 року Верховна Рада України обрала О.Турчинова Головою Верховної Ради України та відновила дію положень Конституції України, які були у неконституційний спосіб скасовані у 2010 році. Через самоусунення В.Януковича від виконання обов’язків глави держави на Голову Верховної Ради України О.Турчинова відповідно до Конституції України було покладено виконання обов’язків Президента України. У стислі строки було призначене нове керівництво органів сектору безпеки і оборони, а згодом повністю сформований новий Уряд України, а також відновлено діяльність органів виконавчої влади як у Києві, так і в регіонах.

Напередодні здійснення стратегічної чекістсько-військової операції Кремль ще влітку 2013 року розпочав безпосередню підготовку до незаконної анексії Криму й агресії на Сході України. У Криму протягом листопада 2013 року – лютого 2014 року відбувалася консолідація проросійських сил, організовувалися незаконні збройні формування (загони «самооборони»), створювалась політична й організаційна інфраструктура для окупації півострова. Водночас практичними заходами підготовки Росії до анексії Криму стало розгортання у Південному військовому окрузі ЗС РФ оперативного угруповання військ (сил) для забезпечення безпеки проведення Олімпійських зимових ігор 2014 року, яке за своїм складом у декілька разів перевищувало потреби забезпечення безпеки спортивних змагань.

РФ значно активізувала розвідку на території України. Зокрема, у другій половині 2013 року кількість обльотів літаками-розвідниками ЗС РФ кордонів з Україною зросла на порядки порівняно з попередніми періодами. Саме у цей час було значно активізовано агентурну роботу на території України.

Джерело: http://texty.org.ua/pg/news/textynewseditor/read/65583/Gorbulin_dokladno_proanalizuvav_jak_Rosija_rokamy_gotuvalasa

Увага патріотам и тим, хто хоче підтримати Украіну! Підтримай українский проект –лайк на сторінку!!!

POLITINFO https://www.facebook.com/politinfo.com.ua

UKRPOSHTAhttps://www.facebook.com/ukrposhta/

Давиденко Роман Дмитрович – сторінка в ФБ

КІБОРГИ

90 Окремий Десантний Батальон
 
27 жовтня 2015 р. о 16:40 ·
 
ВОСКРЕСШИЙ З ПЕКЛА
Їх відчайдушний прорив на МТЛБ до терміналу , прийти на допомогу побратимами , закінчився пекельно-кошмарною ніччю переповненою містикою.І ось сьогодні голос тієї проклятої ночі , роздираючий душу , який приходив в сни і не давав спокою , зняв камінь з душі.Сьогодні я зустрівся з ГЕРОЄМ ! Станіслав Паплінський пройшов пекло і вижив тієї ,повної кошмарів , ночі.
 
 
Коли Рахман прийшов до нас на пожарку в нього все обличчя було залите кров’ю, Виглядало так ніби він обгорів,Рахман запитав “я сильно уродлив?”ми відповіли:”змиється кров і будеш красавчик”в цей час сєпери обстрілювали шквальним вогнем МТЛБ на якому вони прибули.мКоли припинився вогонь ми почули чийсь голос”Помогите я живой” ми хотіли забрати пораненого,але почався інтенсивний обстріл і змушені були повернутись ,щоб зайняти оборону пожежної частини .Під час обстрілу до нас долітали слова”Помогите я еще живой”. Цей голос розривав наші душі,ми були безпорадні і не мали змоги допомогти.Коли почав взриватись боєкомплект їхньої машини голос затих..
Коли вже все затихло він ще хриплим голосом прокричав “Помогите я еще живой” наші свідомості було чути останні слова цього солдата, ці слова і дотепер приходять у сни- немає нічого страшнішого ніж безпорадність і неможливість прийти на допомогу побратимам. І залишається почуття провини перед загиблими .В умі запитання “ЧОМУ ТАК ?” ???????????
12509582_1561581777498547_7777164501558088285_n
неділя о 11:30
 
Станислав Паплинский
 
Я остался в том МТЛБ. РАХМАН ушел.
 
И я не сдох. Я выжил.
 
И огонь не убил меня. И боеприпас который рвал, и обстрел Сепаров, и потом плен длиною в 197 суток не убил. Я опять повторю Я ЕЩЕ ЖИВОЙ
 
Пусть в ваши сны больше это не приходит, я выжил
 
Только рахман не сам ушел с ним ушел андрей мерешко.
 
неділя о 11:43 · Надіслано з мобільного
12509833_1561581960831862_2534500952394335655_n
Сио Аваталик
 
їх до нас прийшло троє ,ми спитали чи є ще хтось живий.Рахман сказав:”Ми всіх передивились, остальні мертві”.Коли ми почули голоси то сказали Рахману, що хтось живий ,кричить Рахман сказав що це сєпери роблять пастку щоб ми вийшли з пожарки.Якщо я чув твій голос то я дуже радий що ти живий.Вибачай але ми були не в кращій ситуації і ми думали що дійсно всі мертві так як пояснив Рахман.Ми також чудом вижили.
 
неділя о 11:45
 
Станислав Паплинский
 
Да. То был я
 
неділя о 11:46 · Надіслано з мобільного
 
Сио Аваталик
 
З того кошмару що ми тоді бачили,коли чули той голос вижити було нереально.Але слава Богу в тебе все добре обійшлося.Ще раз вибач, повір це великий камінь з плеч. Радий що ти живий.Повір ми також не получили відповіді на наші запитання.
 
неділя о 11:56
 
Станислав Паплинский
 
В ноге 1 осколок, в спине 2 один вынимать не будут, 5 осколков в голове, все что под броником фиолетовое и забитое от стрелкотни, контузии и сотрясения так вообще не в счет. Все это результат той ночи
 
Вы ни в чем не виноваты. Я вас не виню
 
Чего вас не выводили до 24 числа. Уже 21 был конец. Утром ребят с терминала взяли, меня под вечер с максом, мы держались до темноты чтоб выйти. Не дождались считаные минуты.
 
Без оружия и тяжело раненным взяли в плен. Была бы граната хоть одна, было бы весело.
 
Сио Аватал
10287038_1561584170831641_7415742738229997500_o
Нас сім чоловік в аеропорту тримали пожежну частину. По рації нам передали:”Ви лишились самі крайні,в аеропорту вже нікого з наших нема.Пробуйте вийти своїм ходом до релес. Там вас зустріне Прокурор.”Ми неуявляли де це знаходиться ,за нами прийшов связіст ,позивний Окунь. Після всіх днів боїв в аеропорту для нас Окунь був ,як ангел. Останні дні сєпери випускали псів і коли пси бачили когось хто вибирався вони гавкали і сєпери ті місця обстрілювали. І під веселі звуки канонади танків, зеніток ,градів по коліна в болоті Окунь вивів нас до РЛС. Де зустрів нас з зажигалкою,так як ночі там дуже темні, Прокурор. Почуття радості неможна передати словами. Командир нашого взводу Максим Ридзанич “АДАМ” сказав: “Парні ми вийшли з пекла.”Хоча пекло для нас лиш починалось, так як в аеропорту можна було хоч за якийсь камінчик заховатись. Під час перемир’я з мого взводу загинуло чотири бійця решту було поранено, контужено. Загинув і легендарний командир Адам Ридзанич – 20 березня .Словами не описати як бійці легендарного 90го батальйону, які знаючи ситуацію в аеропорту пробували втримати позиції. Слава всім бійцям легендарного 90го батальйону третьої мобілізації, а тим кого на превеликий жаль з нами нема ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ. Бійці 90го батальйону достойно себе проявили і ще раз доказали про незламний дух українців.
Героям Слава!

Увага патріотам и тим, хто хоче підтримати Украіну! Підтримай українский проект –лайк на сторінку!!!

POLITINFO https://www.facebook.com/politinfo.com.ua

UKRPOSHTA https://www.facebook.com/ukrposhta/

WEBCALL https://www.facebook.com/webcalltoday

Проект Money Center  современная система денежных переводов.

https://money-center.cc/?r=MC627511419