Теги Posts tagged with "революція гідності"

революція гідності

У “чорний вівторок” загинули 23 людини

5 роковини найкривавіших подій часів Революції Гідності. 18 лютого 2014 року розпочалися масові розстріли учасників євромайдану.

У “чорний вівторок” загинули 23 людини. Сотні були поранені.

Зранку 18 лютого 2014 року активісти почали “Мирний наступ” — багатотисячну ходу учасників Євромайдану до Верховної Ради України, де мала відкритися чергова сесія. На засіданні депутати мали розглянути зміни до Конституції аби обмежити повноваження тодішнього президента Віктора Януковича.

Урядовий квартал оточили силовики. Вони не пропускали навіть працівників парламенту. Почалися сутички. Бійці спецпідрозділу “Беркут” застосували спецзасоби: світлошумові гранати та помпові рушниці.

З боку учасників “Мирного наступу” у сторону правоохоронців летіло каміння та петарди. Крім того, протестувальники підпалили дві вантажівки КАМАЗ, що блокували проїжджу частину.

Сутички між протестувальниками та силовиками відбулися також в Маріїнському парку і на вулиці Інститутській. Згодом мітингарів відтіснили на Майдан Незалежності. Там вони почали споруджувати барикади.

Тоді ж перестала працювати столична підземка. О 20-й годині силовики закликали жінок та дітей залишити Майдан Незалежності. Після розпочався ще один штурм – в одну з барикад врізався БТР і за ним в наступ пішов Беркут. Протестувальники кидали салюти та каміння.

Безперервно приїжджали і виїжджали швидкі. Близько опівночі на майдані вимкнули світло. Спалахнув будинок профспілок, де на той час розміщений був, зокрема, госпіталь, куди звозили поранених активістів.

Сьогодні країна вшановує жертв тих кривавих подій. О 10:00 на алеї Небесної Сотні проведуть панахиду та церемонію покладання квітів. Об 11 розпочнеться щорічна так звана тиха акція “Ангели пам’яті”. Ще один молебень проведуть уже ввечері у Михайлівському соборі.

5.ua


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Останнім часом переслідування борців з корупцією стало дійсно масштабним і системним явищем. До цього вже відкрито підключились Генпрокуратура та суди. І найцинічнішим є те, що напередодні п’ятої річниці Революції Гідності ті, хто прийшов до влади завдяки Майдану починають активно використовувати проти активістів удосконалені методи Януковича.

А те, що більшість ручних суддів Майдану зберегли свої посади дає впевненість владі, що свавілля залишиться безкарним.

У квітні 2018 року російського адвоката Марка Фейгіна, який захищав в’язнів Кремля, зокрема журналіста Романа Сущенка, позбавили права займатись адвокатською діяльністю. Підставою стало використання Марком нецензурної лексики у соцмережі. Усім зрозуміло, що це лише привід. Насправді, це було переслідування путінською владою незручного адвоката з метою показово покарати, залякати та заблокувати можливість захищати жертв режиму.

Роман сущенко
Роман Сущенко

Добре, що ми живемо у демократичній країні, де таке в принципі неможливе. От і я так думав. Поки у травні 2018 року мене, як адвоката не покарали за… пост у Facebook. Там не було нецензурщини, лайки чи образ. Зате були конкретні факти, які свідчили про винесення судом незаконного рішення у відповідь на обшуки НАБУ у цьому суді та про недоброчесність самих суддів.

Але це був лише початок. Через п’ять днів після винесення мені попередження з’являється нова скарга. Її ініціаторами є люди, які стоять за сайтами з відповідним душком та фейковими організаціями, завданням яких є дискредитація та поливання брудом громадських активістів. А подано цю скаргу через депутата Ігоря Попова, який є соратником Ляшка і теж має специфічну репутацію.


Ігор Попов

Цього разу мене звинувачують у тому, що я критикую судову реформу у відеоблогах на 24 каналі. Вам не здалося. За те, що я розповідаю конкретні факти, які свідчать про фейковість реформи, мене можуть позбавити адвокатського свідоцтва. Фейгін хоча б матюкнувся, а я ж критикую цензурними словами. Але Україна не Росія. Виявляється у нас можуть позбавити статусу адвоката і за обґрунтовану критику без нецензурщини.

Інші звинувачення взагалі у голову не вкладаються. Порушення адвокатської етики вбачають у тому, що я підтримую Ларису Гольник і Сергія Бондаренка, які викривають корупцію і у очах громадськості є символами чесних і незалежних суддів. Ну і вишенька на тортик – мене звинуватили, що я є таємним агентом НАБУ. Здається коментарі зайві.

Звинувачення більше схожі на анекдот, але Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури Львівської області сприймає їх цілком серйозно. 20 вересня я зобов’язаний з’явитись на засідання, де повинен спростувати, що я таємний агент НАБУ і пояснити чому критикую реформу.

Враховуючи, що мені вже дали попередження за пост у Facebook, то перспектива втратити свідоцтво адвоката є дуже реальною. Але позбавлення статусу адвоката блідне на фоні того, що три автомайданівці можуть отримати від чотирьох до семи років тюрми за те, що Автомайдан організував велику акцію протесту біля не менш великого будинку Генпрокурора Юрія Луценка у грудні 2017 року.

13 липня 2017 року біля Верховної Ради відбувся мітинг з вимогою надати дозвіл на притягнення до кримінальної відповідальності депутатів Полякова, Розенблата, Добкіна та інших. Автомайданівці були активними учасниками акції. Під час мітингу у них вийшла перепалка з народним депутатом Олегом Барною, який вимагав, щоб автомайданівці закрили рота. За це у нього жбурнули три яйця. На цьому інцидент був вичерпаний. Жодних ушкоджень Барна не отримав.


Олег Барна

Сліди на обличчі це наслідок ДТП, у яке він потрапив напередодні. До речі, Барна це той депутат, який нещодавно отримавши повідомлення від журналіста про “30 тисяч за голосування” кинув усе і прилетів до Києва. Після цього поліція Печерського району зареєструвала справу за статтею хуліганство. Надалі цю справу би просто закрили за відсутністю складу злочину або виписали адмінштраф, якби не наступні події. І тут стежте за хронологією.

17 жовтня минулого року біля Верховної Ради відбувся великий мітинг за створення Антикорсуду, скасування недоторканності та нове виборче законодавство. Автомайдан був співорганізатором цього мітингу. 23 жовтня Генпрокуратура вимагає справу Барни з Печерської поліції та “у зв’язку з особливою складністю” передає її у Головне слідче управління. Для її розслідування призначають п’ять слідчих та 10 прокурорів. Для порівняння справа переслідування автомайданівців за поїздку до Межигір’я Януковича, де понад 450 потерпілих, а серед потенційних обвинувачених понад 200 ДАІшників та понад 120 суддів розслідується групою осіб з п’яти слідчих та двох прокурорів.

4 грудня Автомайдан анонсує поїздку до маєтку Луценка, за те, що він викрив таємних агентів НАБУ та зірвав їх спецоперацію. На наступний день Генпрокуратура терміново знову вимагає справу з поліції “для вивчення”. 9 грудня біля будинку Луценка проходить чисельна акція. І реакція Генпрокурора не забарилась. Вже через тиждень прокурор підписує підозри Сергію Хаджинову, Олегу Пушаку та Богдану Мельнику, які всупереч вимогам процесуального кодексу надсилають їм поштою.

Тобто є чіткий зв’язок між акціями протестів та активізацією розслідування справи. А ключове рішення про покарання автомайданівців було прийнято саме після поїздки до Юрія Луценка. До речі, Печерський суд надав згоду слідчому на доступ до телефонних трафіків усіх трьох автомайданівців. Це такі ж ухвали як і щодо журналістів Наталки Седлецької та Крістіни Бердинських.

Луценко виправдовував дії слідчих щодо журналістів необхідністю встановити дату і час злочину. Але ж у справі Барни дата і час події чітко відомі. Цікаво, що у матеріалах справи цих ухвал і самих трафіків немає. Тобто інформацію зібрали, але для справи не використали. То для чого прокуратура збирає дані про усі контакти і місця перебування активістів і журналістів ?

А тепер дуже важливий момент. Відповідно до закону інцидент з Барною можна кваліфікувати як дрібне хуліганство, за що передбачено невеликий штраф. Загалом, кидати яйцями у політиків – це традиція протестів у всьому світі. Яйцями закидували президентів усіх країн, включно з Путіним. Сам Луценко заявляв, що у киданні яєць немає нічого страшного.

Але завдяки Генпрокурору у справі Барни дрібне порушення перетворилось у тяжкий злочин. Вдумайтесь, автомайданівців звинувачують у нанесенні побоїв яйцями державному діячу і тепер їм цілком реально загрожує від чотирьох до семи років тюрми. Звісно, що за вчинене треба відповідати. Саме так коментує Луценко цю справу. Але від чотирьох до семи років тюрми за порушення, яке взагалі не є злочином – такого свавілля навіть за Януковича не було.

Справу хлопця, який кинув яйце у державного діяча Януковича закрили. У політиків яйцями кидають чи не щодня, але досі жодної справи до суду не передавали. Перехід вулиці у забороненому місці також є порушенням. А тепер уявіть, що ви це зробили на акції протесту і вас замість того, щоб оштрафувати кидають у тюрму. Уявили? А вам кажуть: ну ви ж порушили, а за порушення треба відповідати.

Ця справа створює небезпечний прецедент, коли за дрібні порушення на мітингах їх учасників будуть ув’язнювати на тривалі строки. Тому це стосується кожного активного громадянина, який ставить вимоги і контролює владу. Але найгірше те, що ця справа чітко доводить – прокуратура, слідчі та суди продовжують працювати у режимі виконання злочинних вказівок та готові переслідувати і карати невинних.

Слідчий у справі Барни прямо визнає, що жодного злочину тут немає, але є чітка вказівка з Генпрокуратури. Ось справжній результат реформи прокуратури імені Юрія Луценка. Як і у часи Пшонки прокурори дають злочинні вказівки про пресування активістів, а слідчі їх безвідмовно виконують. А це злочин, за який рано чи пізно наступить покарання.


Юрій Луценко

10 вересня 2018 року автомайданівцям вручили обвинувальний акт і справу передають до Печерського суду. Особливо цинічно це виглядає напередодні п’ятої річниці Революції Гідності. Під час Майдану Сергія Хаджинова затримували, позбавляли прав керування, утримували під вартою, але реальний строк він може отримати за президента Порошенка і саме за поїздку до маєтку його найближчого соратника – Юрія Луценка.

Виходить що Порошенко та Луценко у переслідуванні своїх противників перевершили Януковича та Пшонку. Юрію Луценку вже втрачати нічого. Його репутація безнадійно втрачена. За останніми опитуваннями недовіра громадян до нього є найбільшою серед політиків. Тепер його доля – повернутись туди, звідки його достроково випустили. Сподіваюсь, він не загубив свою тюремне горня. А от Порошенку варто задуматись, адже тікати ж уже нікуди. Але найбільше задуматись потрібно кожному з нас і продовжувати боротьбу. А справедливість однозначно переможе.


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

На Переяславщині, брати Яреми, зрадили ідеали Революції Гідності!

Завжди я був послідовним у своїх діях. І дні Революції Гідності мене багато чому навчили. На відео є виступ Ярослава Потапенка лідера Переясласького Майдану!

ЧОМУ Я ПРОТИ ПРИЗНАЧЕННЯ ЮРІЯ КЛИМЕНКА ГОЛОВОЮ ПЕРЕЯСЛАВ-ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ РДА?

ПЕРШЕ! Він з 2000-х року входив до керівного складу Переяславської адміністрації. Що зробила тодішня команда адміністрації?

— Все людське майно КСП перестало бути людським. 2004 року вони активно двигали Януковича, звісно Яник не перемагав. Тому вони тупо почали переписувати протоколи. Я свідок того всього. І Ви всі теж!

Чим то все скінчилося? Помаранчевою революцією.

ДРУГЕ! З 2007 року він якимось дивом знову опиняється у заступниках голови РДА!

Чим то все скінчилося? Берегова лінія із лісами перетворилася на «уявні чагарники» і в «уявні»х хвойних лісах на березі Дніпра виросли високі Хатинки, із ще вищими заборами.

На початку 2009 року команда РДА продовжує присягати Ющенку у вірності, натомість працювали на Януковича. ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ ЦЕ!

2010 року Вони проводять повну фальсифікацію місцевих виборів, в січні Янукович Президент.

ТРЕТЄ! Юрій Клименко з 2012 року працює в команді Миронівського голови РДА, яка, що робить? Вірно, активно просуває Олександра Онищенка-Кадирова. Що робить нині Кадиров? Розповідає який у нас Порошенко нехороший чоловік. Думаєте Онищенко від Партії Регіонів виграв чесно? Ні, Просто переписали протоколи. Не переписали тоді лише в Переяславі. Людину кадирова пустили в адміністрацію.

ЧЕТВЕРТЕ! У 2013 році Юрій Клименко голова РДА в смт Чорнобай, плюс голова осередку Партії Регіонів. Що він там забув? Протримався не довго, кажуть гнали як серливого кота. Проте повернувся він звідти на чорній Тойоті Самрі, якої до-речі немає його у деклараці. У Києві про це ніхто ж не знає. А переяславці знають, що катається він на ній. Товар розвозить у магазинчик свій, що колись був приміщенням Укрпошти, а тепер його тещі?

П’ЯТЕ! Після вигнання з Чорнобаю у 2013 році, він стає першим заступником голови Переяслав-Хмельницької РДА.

Що в чудили? Добили решту землі під горіхові сади, горіхів і по цей день ніхто не бачив у районі. Взимку 2014 року разом із Костянтином Затуліним, фсбешними генералами, козаками ряженими ставяткували Переяславську раду якої не було. Про любов братерську з Росією говорили. Організували підвіз за гроші людей на Атнтимайдан у Маріїнський парк.

Криком кричали, Янукович наведи порядок!

18 лютого в команді з місцевим прокурором вимагали від начальника міліції організувати облави на поранених майданівців, яких по домівках ми розвозили.

ШОСТЕ! У березні 2014 року майданівці, блокують роботу РДА. В квітні 2014 року Юрій Клименко намагається очолити Солідарність на Переяславщині, але його відшивають Ударівці. Весною розпочинається мобілізація і він привселюдно відмовляється брати повістку і проходити медкомісію. Військкомат складає протокол і подає до суду.

Клименка по переводу ховають заступником голови Згурівської РДА і його резервують як особливо цінного працівника.

СЬОМЕ! У квітні 2016 року всі гудять, про те що Юра Клименко заплатив 50 штук за те, що б стати головою Переяславської РДА. Запитаєте звідки гроші? Відповідь знає регіонал головний лікар ЦРЛ і їхня партнерська фірма Укрспецтепло, Особливо цю відповідь на собі відчув той хто хворів взимку починаючи з 2015 року. Ну дуже холодно. Але малину всю перебиває екс-голова КОДА Максим Мельничук призначаючи кримчанина Андрія Пряхіна. Клименка призначають заступником Пряхіна, але підтиском громадськості Клименка аграрна партія переводять на посаду керівника виконавчого апарату Районної ради.

5 лютого 2018 року голова РДА Андрій Пряхін пише заяву. 7 Лютого 2018 року проходить з’їзд Обласної «Солідарності» я виступаю на широкий загал. У Президії Ігор Кононенко та Віталій Ярема. Кононенко переконує мене і присутніх, що такого одіозного призначення не буде. Солідарність не така. Ярема призначає.

Як висновок 7 квітня з ініціативи майданівця Олександра Яреми, за підтримки брата-майданівця Віталія Яреми, Президент підписує розпорядження про призначення тітушковоза, екс-регіонала Юрія Клименка головою Переяславської РДА. І як тепер бути із розстріляною Сотнею на Майдані?

Ситуація повторюється як із Ющенком. Порошенка зливають свої! Клименко не фахівець із виборів, він фахівець із схем роздач землі, підробки документів, і переписування виборчих протоколів. Звісно якщо на це ще хтось гроші дасть.

2014 року я був керівником виборчого штабу 99 округу кандидата у Президенти Петра Порошенка, зливати Президента не підписувався. Тому, складаю повноваження голови районного осередку «Солідарність», і виходжу зі складу партії, обласний осередок під Проводом Віталія Яреми пішов кудись не туди. І, мені дуже шкода Яготинщину, їм теж не пощастило. Призначили міліціянта, який типу прожив на одну зарплату, але в декларації зазначив три елітні авто. Хто просунув запитаєте ? Все тіж брати!

Звісно, я звільняюся з посади першого заступника голови РДА.

P.S.

Ярослав пробач, я тримав оборону чотири роки…

Далі буде …

Юрій Бобровнік


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Вимушений констатувати, що, на жаль, влада не робить системних висновків з історії України – з Помаранчевої революції, революції Гідності.

Все ж таки, треба враховувати думку громадянського суспільства. Якщо проводити якісь заходи, то максимально – з дотриманням законності, дотриманням прав людей, без насилля, застосування сили, побиття людей. Це дійсно викликає обурення. На жаль, влада своїми непродуманими діями сама провокує громадянське суспільство на супротив і протести. Не можна не засуджувати застосування сили там, де вона не потрібна.

Навіть якщо привід для протестів вичерпаний, адже Рада прийняла в першому читанні законопроект про Антикорупційний суд, що було вимогою громадянського суспільства і Майдану, який стояв перед Верховною Радою, все одно ці дії, які пов’язані з демонтажем, або начебто оглядом наметів, треба було проводити без крайнощів, які обурюють громадянське суспільство. Ми, все ж таки, будуємо правову державу, тому влада має сама, перш за все, дотримуватися чинного законодавства і діяти в межах цього ж законодавства.

Олександр Сугоняко


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

У день, призначений для інтерв’ю з Сергієм Файфурою, погода видалася напрочуд непривітною: по засніжених вулицях шугав рвучкий пронизливий вітер, жбурляючи в обличчя перехожим пригорщі колючого снігу.

Але артист, який до дрібниць продумав свій образ для фотосесії, не звертав на те уваги – і, наче магніт, притягував погляди зацікавлених і спантеличених його експресивністю киян.

Втім, Файфура не помічав їх, бо був цілком поглинутий тим, чим займався в той момент. І цей невеличкий епізод додав крупний мазок до портрета Файфури: все, чим митець займається, він робить із повною самовіддачею і щонайліпше. І встигає чимало: він і поет, і композитор, і співак, і телеведучий, і конферансьє… Його кліпи в ютубі набирають мільйони переглядів і відгуків: як захоплених, так і злобних, обурених і їдучих.

Його творчість – неординарна, непересічна і не зовсім «форматна» для нашого телебачення та радіо. Тому її там і не знайдете, і Файфура цьому нітрохи не дивується. Але мріє знайти «свого єврея» – не за національністю, а за хистом, який зумів би «розкрутити» артиста і дати можливість його таланту розгорнутися повністю.

Про все це, а також про скандально відому пісню «Бандера», про росіян і кацапів, про війну і пов’язані з нею обов’язки артистів, про те, чому не варто тікати з країни попри всі негаразди і злидні, а ще – про еротику, ніжність і любов читайте у теплому і душевному, а подекуди – безкомпромісному і різкому інтерв’ю Сергія Файфури журналу Persona.Top.

Запрошував росіян на «екскурсію» по Майдану

– Не секрет, що цікаві ідеї носяться у повітрі, але хтось першим втілює їх у життя. Розкажіть, як народжувалася пісня «Бандера».

– І слова, і музику пісні «Бандера» написав я. Те, що мої пісні співають в окопах на Сході України – найвища оцінка моєї творчості. Свого часу пісня «Бандера» викликала не просто критику, а шквал обурення у друкованих виданнях та спецвипуск на російському каналі, а це значить, що попадання було в «десятку».

Я вже розповідав у одному з інтерв’ю, що москвичі з півтора місяця «довбали» мене по телефону та в месенджерах і намагалися заманити на центральні канали – аби я взяв участь у їхніх прямих ефірах. Я знав, що це квиток в один кінець.

Є така передача – «Время покажет», і мені говорили: «Приезжайте, Сергей, вы будете не просто автором, исполнителем, а экспертом в области международных отношений». Звісно, на такі дешеві трюки я не купився. Я відповідав: «Ні, це ви приїжджайте до Києва зі своїм «йоператором», я вас поводжу по Майдану і покажу, де були розстріляні вашими виродками наші люди, і програму тоді назвемо «Файфура покажет!».

…Якщо я використав у своїй пісні якийсь матюк, то наголошу, що це був матюк не Файфури або українця як такого. Це слово я використав для того, щоб показати паскудну московитську натуру. Завжди говорю: кацап без матюка не кацап. Звісно, там є нормальні люди, але від фактів не втечеш: їхня держава віками топче і катує невинних людей. Територія України ще за часів хана Батия була для Європи буфером, і нині ним залишається. Поступово ми вириваємося з-під гніту, і твердо знаємо, що таки вирвемося, але якщо втратимо віру і надію, то нас знову закатають у бусурманство. Що толку, що кацап носить у кишені новий гаджет – він все одно залишається дикуном-руйнівником.

Ми – нація світла, і наш народ дуже толерантний – і це показали віки. Але якщо треба, то ми вміємо згуртуватися, і це вже було продемонстровано всьому світові нашою Революцією Гідності.

Бандера об’єднує

– Ким особисто для вас є Степан Бандера?

– Його ім’я є символом. Нас усіх почали називати бандерівцями – незважаючи на те, що не всі українці знають, ким він є для нас насправді.

Нація обов’язково повинна мати своїх ідейних світочів. Це не тільки Бандера, в українській історії багато яскравих особистостей. Зараз таким є Файфура (сміється. – Авт.). Враховуючи, наскільки глобалізований зараз світ, ми маємо берегти, шанувати та акумулювати все, що пов’язане з будь-яким видатним українцем, у тому числі й зі Степаном Андрійовичем.

Степан Бандера є своєрідним магнітом, який об’єднує людей навколо простої та зрозумілої ідеї: творення нашої держави і нації – потужної, заможної та щасливої.

У країні стільки негативу, «чорнухи», бруду і неправди, що дуже хочеться чогось світлого і ясного. От я себе позиціоную так: «Файфура – світла натура». Ми, українці, світлі люди, тому і прагнемо світлого. Ось тільки треба визначатися, тому що служити двом панам не вийде, треба мати гідність і непохитні пріоритети.

– Співаєте ви вже не перший рік, але чутно про вас стало не так давно. Дехто вважає, що ви «піймали» хвилю патріотизму, яка гучно прокотилася країною після Революції Гідності, і вміло скористалися проукраїнськими та антиросійськими настроями наших співвітчизників…

– Мені не подобається слово «проукраїнський». Якби ми жили в іншій державі і намагалися будувати щось українське, от тоді можна було б використовувати подібний термін. В Україні бути проукраїнським – це наче бути якимось засланим. Я у себе в країні, я – українець і роблю українську справу в себе вдома. А пісенний формат з’явився тому, що він дуже лаконічний, і я його використовую як інструментарій.

Люди, які читатимуть наше інтерв’ю, мають зрозуміти, що це була класна зустріч: красива усміхнена Галина і вічно спокусливий Файфура – це також його інструментарій.

Читачі мають знайти тут для себе щось світле, добре і позитивне – бо, повторю ще раз, маємо дуже багато чорноти. Давайте позбуватися того, що нам не властиве від природи. Ми – люди, створені Господом, і у всіх нас є творче начало. Тому ми маємо творити – кожен на своєму місці, і у своїй творчості бути схожими на Творця.

Не варто боятися злиднів і ворогів

– Наприкінці вашої найвідомішої пісні «Бандера» ви співаєте: «Знай, Україна є і буде Європа!». Ви дійсно вірите в те, що українці – європейці, навіть незважаючи на відмінність цінностей та ідеологій?

– Якщо ти сумніваєшся в тому, що ти робиш – ти програєш. Я абсолютно переконаний у тому, що все роблю правильно, і Україна – це Європа. Якщо у нас немає пенсії розміром 500 доларів або доріг, як у Німеччині, це не означає, що ми – не Європа. Європа – це дещо інше, це той цивілізаційний вибір, до якого прагне людина з неушкодженою психікою. Бо навіть ті московіти, які проживають зараз у Європі і отримують їхні блага, насправді ту Європу зневажають і руйнують. А що стосується України і її європейськості, то перший навчальний заклад у Східній Європі – це наша Острозька академія. Коли у східних сусідів ще вовки бігали і вони самі в лаптях ходили, у нас уже наука була на найвищому рівні. Звісно, нам хочеться жити за іншими стандартами, не будемо лукавити. Попри те, що українська і європейська картинка відрізняються, у нас є внутрішній базис європейця: ми трудолюбиві і миролюбні.

Головне, що ми усвідомили свою спроможність вирватися з-під будь-якого гніту. Тому вважаю, що нам не варто розбігатися по світах, ми не маємо боятися звіра злиднів чи двоногого звіра зі зброєю. Усіх цих звірів ми маємо знищувати і твердо знати, що наша справа світла.

– Відомо, що ви навчалися в духовній семінарії і прислужуєте в одному зі столичних православних храмів. Розкажіть про ваше ставлення до церкви, віри і релігії.

– Закінчивши духовну семінарію, багато чого для себе отримав. Якби пішов навчатися у 20-річному віці, то, напевно, став би стандартним попом. Так склалося історично, що московська церква в Україні – конкретний «коток», який Кремль уміло використовує. Це сумно, адже багато достойних людей ходять до церков Московського патріархату – хто за звичкою, хто з інших причин. Ми, прихожани, маємо відсікати все зайве і йти до церкви лише для молитви. Але, на жаль, московіти використовують церкву як політичний інструмент…

Царство Боже всередині нас – сам Господь так каже, і так навчають у семінарії. Виходячи з цієї істини, можна сказати, що не Господь забороняє чи дозволяє, все відбувається в наших умах. Тобто якщо ми робимо біду, то це ми робимо, а не Господь. Потрібно робити жорсткий аналіз внутрішнього світу, у кожного з нас є сумління, і ми маємо до нього дослухатися.

Життя – річ дуже швидкоплинна, хоча й поняття часу відносне. Як казала Ліна Костенко, «не час минає, минаємо ми». Прийде час, і Бог спитає, і ми самі себе спитаємо теж. Господь Бог – це незбагненна величина, жодним філософом до кінця не розшифрована. Тому віра – справа дуже інтимна, і кожен з нас є відповідальним за свої думки, тому що це – найперша дія.

Треба говорити не про смерть, а про життя

 – Що робити українцям, які не відчувають себе українцями?

– Насамперед треба бути людиною, але якщо Господь дав таку радість – бути українцем, то чим це гірше, ніж бути, скажімо, турком? До речі, моє прізвище – турецьке…

Але якщо ми вже такими є, то маємо дбати про свою ідентичність. Подивіться на американців: не встиг, наприклад, китаєць мігрувати до Америки, як на його балконі вже майорить прапор Америки, і він з великою гордістю заявляє, що він американець.

– Що скажете з приводу артистів (наприклад, Тоні Матвієнко), які не хочуть співати для українських бійців і вважають ганебними будь-які веселощі на війні для підняття духу для боротьби проти «брата»?

– Бачите, як неможливо було мільйонам українців не вийти на Майдан у свій час, так ось зараз артист, який живе і творить в Україні, не має права не їхати на Схід.

Як ти можеш стриматися, щоб не поїхати до хлопців, які віддають своє життя за нас?! Йде вже четвертий рік війни, і як подумаю, скільки я від’їздив туди… Для мене найвищою оцінкою творчості є те, що хлопці включають в окопах мої пісні і воюють під них. Мені постійно наші хлопці з фронту пишуть: «Ми тільки що включали знов «Бандеру» і лупили орків». Ну а тим артистам, котрі не їдуть, Бог суддя. Ми повинні везти на фронт позитив, а не «ой, козаченьки, знову гине Україна»… Що гине?! Нічого не гине! Співати треба, крім болючих, перчених, радикальних пісень, завзятих – про українську веселість, і стверджувати позитив.

– Але ж там смерть…

– Правильно. І що – ми і далі маємо говорити про неї і творити смерть? Якщо ми будемо про неї говорити, вона і далі буде наступати. Будемо говорити про життя – буде життя! Такий принцип…

Потрібен єврей, який «розкрутить» Файфуру

– Сергій Файфура – це яскравий артист, талановитий актор, телеведучий, конферансьє, поет, композитор, менестрель із розкішними жовто-блакитними вусами, які стали свого роду візитівкою. Розкажіть про болючі, драматичні, нестандартні образи, які ви використовуєте у свої відеороботах.

– Почнемо з того, що таких пісень і такої програми, як у Файфури, немає у жодного виконавця. Я – людина професійна, і мислю категоріями сцени і художніх образів. Якщо робити з виступу бізнес: заспівав – заплатили, це дурниця. Безумовно, гроші необхідні, не за «дякую» ж артисту виступати, але основне завдання – це донести художній образ. Повинна бути чітко окреслена ідея, тому всі мої пісні, які народжуються, це «мої донечки, у безмежний світ то віконечка». І кожна пісня найулюбленіша. Я, буває, посеред ночі встаю, ніби хтось будить, щоб зафіксувати ідеї, нічого штучного не придумую, а фіксую лише правдиве.

Багато гастролював по світу і знаю, що таке сцена. Мені довелося працювати з Мадонною, американською поп-зіркою (програма нашого театру – перше відділення, вона – друге), з Принсом, другом Майкла Джексона. У мене колосальний сценічний досвід, і зараз я у суперкласному віці, я маю досвід, силу фізичну та ідейну, вмію дуже чітко аналізувати – як артист, як митець.

Зрозумів дуже просту річ: ми надто втомилися від наших бід, проблем, негараздів. От достатньо мені було перед Новим роком виставити фото в інтернет у класному європейському пальті, білій сорочці з «метеликом» і справжньому американському циліндрі, який купив у Нью-Йорку, і моя сторінка була «червоною» від відгуків та перепостів. Справа не в мені самому, а в позитивному образі, джентльмені, усміхненому, з відкритим і щирим поглядом. Це міг бути взагалі не я, а хтось інший.

Це я до того, що ми дуже потребуємо красивого, приємного, людського. Маємо вириватися з цієї халепи злиденності, революцій та війн добрими світлими справами, і це робить Файфура – світла натура. Маємо акумулювати добро. Бо якщо ми будемо говорити в болоті про болото, то будемо як той черв’як, який з дупи виліз і каже: «Зато это родина».

Хотілося б анонсувати один проект, який матиме назву «Університети Файфури». Це буде тур по головних університетах країни. Моя програма не буде банальною – я співаю, студенти плещуть, – ні. Ми маємо один одного навчати і обмінюватися ідеями.

Також зараз приступаю до роботи над кліпом «Скотиняки», це буде бомбезна історія. Крім того, знімаюся у казці-фентезі «Тільки диво». Це українсько-американський проект, у мене там невеличка роль – дядечко Джордж, який трішки любить випити.

Щоправда, донині шукаю «свого єврея» – не за національністю, а за вмінням бути тим талантом, який зуміє правильно вибудувати концепцію творчості Файфури. Так уже склалося, що, наприклад, бразильці – найкращі футболісти, японці найкраще знаються на електроніці, а євреї найкраще вміють організувати справу і мати з того гарний ґешефт. Тому – єврею, агов, відгукнися, тобі буде аплодувати весь світ, і я в тому числі!

У мене зараз є пісні, які потребують негайного поширення. Адже я написав їх не для себе, а для всіх нас. Створена програма, з якою я гастролюю по Німеччині, Італії, Америці, Франції – ця сольна програма і є моєю зброєю. Звісно, це поки що не стадіони, але найважливіше – вражаючий контакт зі слухачем. Надважливо – вириватися на телевізію, адже основну частину інформації ми сприймаємо через зір.

– Розкажіть про ваші контакти з публікою. Мабуть, бували й кумедні випадки?

– На моїх концертах люди сміються та плачуть, і є від чого. Тими слізьми і сміхом ми очищаємося. У Хмельницькому, наприклад, був цікавий випадок, коли десь посередині концерту чоловік демонстративно вийшов на вулицю. Звісно, я про нього забуваю і працюю далі, але вже в кінці пісні той самий чолов’яга, розхристаний, біжить через залу до сцени і дарує величезний букет, складений з різних квітів. Публіка аплодувала не стільки мені, скільки йому. Бо, виявляється, він ті квіти нарвав на найближчій клумбі – так хотів віддячити артисту. Тут я і сам опустився перед ним на коліна і ледь не плакав від такої людяності і щирості.

Мені важливі ось ці крупні мазки, цей незабутній контакт зі слухачем.

– Чому ж ваші кліпи, зроблені професійно та дуже яскраво, не можна побачити на українських музичних каналах?

– Повинен бути свій «штовхач», адже скрізь комерція. І виходить, що я написав слова, музику, відзняв за тисячі доларів кліп, а потім комусь на ТБ платити ще за те, щоб показали Файфуру? З іншого боку – матеріал, який у мене є, своєрідний «неформат» для телеефіру.

Я розумію, що зараз «спрацьовує» лише «обнажёнка», але ми ж піднімаємо зовсім інші теми. Україна переживає такий період, що я переконаний: скоро мій матеріал проб’ється як до слухача, так і до глядача.

Після війни треба буде співати про любов

– Про що і кому ви будете співати, коли прийде довгоочікуваний мир, солдати повернутися додому, а настрої в українському суспільстві стануть іншими?

– Я і зараз створюю речі, які пов’язані з різноманітними грайливими історіями. Наприклад, пісня «Варги» (красиві жіночі губи) – 100%-й французький шансон. А нещодавно з’явилася пісня, яку вже можна почути: «Ти най-най-най…». Вона напрочуд грайлива, ніжна, хороша, смачна-смачна. Ось уривок з неї:

«Навесні ти шептала, співала, що я в тебе «най-най-най…»,

Восени рубанула: «Забудь і не пам’ятай».

От і втратили ми земний тихий рай –

Уже іншому шепчеш: «Най-най-най…».

Співатимемо у післявоєнний час пісні про любов, можливо – зі смішним текстом, і обов’язково з еротичним началом. Я вже зараз на це роблю ставку. Це той пласт, який обов’язково має «чіпляти» всіх. Природна сексапільність на сцені (не плутати з сексуальністю) – це та складова, яка має використовуватись артистом повною мірою. Найбільша складова сексу – в голові. Коли артист виходить на сцену, жінки в залі мають розуміти, що у нього такий розум, такий запал, креатив – і це основна складова сексуальності в голові чоловіка. Думаю, у мене вона працює, я виходжу на сцену і знаю, хто я і який я. Артистка також на сцені має бути суперпривабливою, її повинні хотіти. Це наша людська природа, але на сцені це має бути за всіма законами сцени. Без належного таланту можна і зворушливу любовну сцену перетворити на банальні «партійні збори».

Зазначу, що еротизм є у всьому, навіть почуття патріотизму – це теж здоровий еротичний пласт. Так воно працює. Тому робімо все по щирості, закохуймося, шукаймо найцінніше і викристалізовуймо його. Адже концертна і театральна стихія – цілюща для душі і серця. Всі, хто знаходиться в залі, мають перетворюватися на дітей, які фантазують і творять разом з режисером і акторами на сцені. Господь сказав: «Будьте як діти». Це означає, що ми маємо бути в чистоті.

Автор: Галина Панкратьєва

Фото: Дмитро Бургела

PERSONA.TOP


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Підтримка родин Небесної сотні та постраждалих під час Євромайдану є одним з пріоритетів у роботі уряду та Прем’єр-міністра Володимира Гройсмана.

На початку року Кабінет міністрів України схвалив постанову про виплату учасникам Революції Гідності одноразової державної допомоги на загальну суму 294 мільйони гривень. Родини загиблих на Майдані мають отримати по 1 мільйону гривень, учасники акцій протесту, які дістали тяжкі травми, – по 700 тисяч гривень, травми середньої тяжкості – 500 тисяч гривень, легкі тілесні ушкодження – 200 тисяч гривень.

Виплата коштів не розтягуватиметься на роки, а буде здійснена у повному розмірі.

Хочу зауважити, що дане рішення уряд приймав не під дату вшанування героїв Небесної сотні, а значно раніше, керуючись насамперед моральними принципами, які передбачають виконання обов’язку держави перед своїми громадянами.

Уряд на чолі з Володимиром Гройсманом власним прикладом демонструє, як держава повинна дбати про свій народ.

tkachukrada.com


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Продовжуючи свій аналіз причин відсутності  бажаних результатів по розслідуванню злочинів, інкримінованих  Януковичу В. Ф. і його найближчому оточенню,  в т.ч. і вчинених на Майдані Незалежності в м. Києві, які й призвели до уникнення винних осіб від кримінальної відповідальності, хочу також донести до суспільства і наступну об’єктивну інформацію.

Як би це «не різало комусь вуха», але, моє відсторонення в серпні 2014 року від організації роботи по розслідуванню справ Майдану на той час теж було очевидною помилкою тодішнього нового Генпрокурора. Дійсних мотивів такого його рішення я точно не знаю. З цього приводу було багато розмов і версій, але мені особисто, як докір, тоді було заявлено, що я надто суворо дотримуюсь вимог Кримінального процесуального кодексу, а тому забезпечую проведення слідства «по дуже вузькому коридору», який дозволяє цей новий КПК, в той час як суспільство вимагає негайно результатів, в т.ч. і по справах Майдану, і людям абсолютно без різниці, чи необхідні  результати будуть досягнуті суворо у відповідності до закону, чи це буде зроблено з порушенням його меж. Я намагався щось пояснити з цього приводу у відповідь, але мене ніхто не став слухати. Хоча і не виключаю, що таке рішення нового очільника ГПУ могло бути результатом його особистих амбіцій, бо йому дуже не сподобався мій рапорт, який я змушений був подати як  заперечення на його письмове розпорядження про те, що всі слідчі підрозділи ГСУ повинні були негайно передавати на вимогу його новопризначеного старшого  помічника будь-які кримінальні провадження для вивчення, надавати для ознайомлення цьому працівнику, який не мав будь-яких процесуальних повноважень (ви тільки вдумайтесь), всі наявні докази по кримінальних справах, в т.ч. і результати негласних слідчих (розшукових) дій, що є державною таємницею, обшуків, тимчасових доступів до документів і речей і т.д. Я дійсно намагався це пояснити новому Генпрокурору, на що він мені заявив, щоб я не читав йому лекцій!

Але, в подальшому, коли було об’явлено нові призначення на моє місце і на посаду начальника ГСУ, то я зрозумів, що, мабуть, у відстороненні мене і бувшого начальника слідчого  Главку від займаних посад у тодішнього Генпрокурора були зовсім інші причини, бо обидва наші наступники явно не відповідали цим посадам, нехай вони мене вибачають за таку думку, бо колись працювали у моєму підпорядкуванні і я знав добре їх рівень професійної підготовки, зокрема і організаційні можливості.

До речі, що ще хотілося доповнити з цього приводу. Я точно не пам’ятаю, чи Яремі, чи його наступнику – Шокіну один із бувших перших заступників Генерального прокурора України говорив, що вони можуть не любити Баганця за його характер, за його професійну впертість, але, лише він один спроможний довести кримінальні справи про злочини на Майдані до завершення і встановити істину, наскільки це буде об’єктивно можливо. Але і це, звичайно, не зупинило ні одного, ні другого, бо справи Майдану для них, як на мене, вже тоді не були головними та пріоритетними і тому втратили свою актуальність.

Так і сталося. Названі мною новопризначені на такі посади заступник Генпрокурора і начальник ГСУ повністю змінили саму організацію роботи по розслідуванню цих резонансних справ і це при тому, що обидва не знали взагалі ні вже зібраних матеріалів досудового розслідування, не знали і не хотіли, я так зрозумів, знати напрацьованих нами методик і стратегії по встановленню істини в подіях на Майдані. Спільне заслуховування проваджень про злочини як щодо протестувальників, так і вчинених в сфері економіки за часів Януковича, обов’язкове складання перед цим слідчими звітів про проведену роботу і планів розслідування на майбутнє та щотижневе обговорення їх при заступнику Генпрокурора одразу припинилось, а головне – ці справи з того часу (протягом майже 4-х місяців) втратили свою актуальність десь приблизно до листопада чи навіть до грудня 2014 року, фактично до тих пір, коли відбулись за ініціативою народних депутатів заслуховування ходу слідства по них на спільному засіданні двох профільних комітетів ВР. Лише після цього було створено управління спеціальних розслідувань, куди були передані, акцентую, всі ці кримінальні справи і були введені до штату більше 100 посад слідчих з особливо важливих справ, частину з яких ще треба було підібрати. Керівником управління був призначений Сергій Горбатюк, дійсно хороший слідчий, чесний і порядний, але, без достатнього досвіду адміністративної роботи, який на той момент ще не володів достатніми навиками ні по організації роботи по розслідуванню такої великої кількості злочинів взагалі, ні по контролю за виконанням планів розслідування, завдань і доручень величезною кількістю слідчих і т.д.

Тобто, таким чином вже тоді керівництво ГПУ створило необхідне підґрунтя, щоб зняти в майбутньому будь-яку  відповідальність із себе за відсутність результатів розслідування цих надзвичайно складних справ Майдану. При цьому, звертаю вашу увагу: начальник управління навіть «спеціальних розслідувань» не має будь-яких важелів впливу на підлеглих: ні процесуальних, ні тим більше – адміністративних. Я допускаю, що Сергій Горбатюк міг добитися значно більших результатів у цій роботі, якби йому допомагали в цьому сам Генпрокурор, куруючі його заступники і керівник ГСУ, але, цього не сталося. Таким чином, С. Горбатюк був тоді призначений «цапом-відбувайлом». Дійсно, а коли було новим керівникам ГПУ і ГСУ займатись,  в першу чергу, розслідуванням справ про злочини на Майдані,  якщо більш актуальними для них стали , наприклад, факти обману покупців на кілька гривень при заправці бензином на одній із АЗС, на підставі чого слідчими ГПУ було накладено арешти на кілька заправок цієї топливної компанії? Або яке відношення, наприклад, слідчі ГСУ ГПУ  могли мати до розслідування справи відносно бувшого працівника УБОЗ, якого як мінімум двічі в порушення вимог Закону затримували за підозрою, ви тільки вдумайтесь, у вчиненні розбійного нападу (?), брали під варту і головне тримали в СІЗО кілька місяців на показаннях однієї особи (так званого потерпілого)? А коли я відмовився виконувати вказівку Шокіна про продовження строку тримання його під вартою, то викликав у нього такий гнів, що за звільнення цього підозрюваного з-під варти було призначене службове розслідування. Зверніть увагу: ця справа в майбутньому очікувано була закрита за відсутністю події злочину, але, слідчі ГСУ затратили на її провадження зайвий час.

Не стали пріоритетом справи Майдану і для чергового нового Генпрокурора після призначення в лютому 2015 року, який виявився,  на мою думку, ще більш залежним від Президента України і його адміністрації, ніж його попередник. Хоча спочатку і мене він намагався переконати в тому, що збирається активізувати розслідування резонансних злочинів на Майдані. Навіть повернув мене на цю ділянку роботи вже 11 лютого, дозволивши повернути на свою посаду (начальника Главка) і Щербину І.В. Але, такого «натхнення» йому вистачило буквально на 1 місяць, бо коли я почав цікавитись розслідуванням кримінальних проваджень, по яких слідство фактично протягом 7 місяців було заблоковане,  більше того, відновив попередню організацію роботи, почав заслуховувати стан слідства по них  і планувати пришвидшення їх розслідування, то вже в 10-х числах березня місяця 2015 року проти мене була розгорнута в ЗМІ справжня інформаційна  компанія по дискредитації, до речі,  не тільки мене, а і всієї моєї сім’ї. В першу чергу, в цьому найбільш активну участь приймали 2 телеканали, належні одному із відомих олігархів України. Я розумів цю причину, бо їх власник теж був тісно пов’язаний із особами, які втекли із України в Росію після подій на Майдані та були дуже наближені до Януковича В.Ф. Саме ці «втікачі» вони і замовили цю інформаційну компанію проти мене, щоб перешкодити  відновленню активного розслідування кримінальних справ, в першу чергу, проти них. В зв’язку з цим, я повинен повідомити і про те, що приблизно в той період часу один із відповідальних керівників ГПУ говорив мені особисто про те, що в Україні є як мінімум десяток осіб, які готові заплатити будь-які гроші, щоб усунути мене із займаної посади.

Окрім того, треба врахувати, що інтереси замовників збіглись також  із бажаннями деяких представників Партії Регіонів, які залишились в Україні, тільки вже під іншими прапорами, але, також  боялись притягнення до кримінальної відповідальності за злочинні дії, вчинені ними за попередньої влади. Але, головним чином в організації цієї компанії виявився факт співпадіння інтересів замовників із бажаннями частини впливових представників вже нинішньої, так званої,  влади, які мали безпосередній вплив на Порошенка П.О. і також були зацікавлені у відстороненні мене від цієї ділянки роботи,  оскільки я на той час вже дуже багато знав і ще більше міг дізнатись. А підстави боятись, повірте, у них також були.

Для підтвердження своєї версії можу назвати такий приклад. За кілька днів до свого звільнення, усвідомлюючи, що без підтримки найвищих посадових осіб нашої влади така психологічна інформаційна атака на  мене не могла бути організована, я намагався переконати нинішнього Президента України дати мені час і можливість добитися позитивних результатів у розслідуванні злочинів на Майдані. Тому, при зустрічі із дуже впливовою особою із його оточення я попросив передати Петру Олексійовичу моє прохання і умови: я зараз (а це було десь в 20-х числах березня 2015 року) згоден написати  рапорт про звільнення із займаної посади, датуючи його 31.12.2015 роком, і з першого січня 2016 року на роботу вже не вийду, але, за цей час я обіцяю суттєво пришвидшити  розслідування значної частини цих резонансних справ і до кінця року добитися набагато кращих результатів ніж вони є. Я не знаю, передала ця особа  мої пропозиції Главі держави чи ні, але, через кілька днів мене терміново запросив один із найбільш довірених заступників Шокіна і запропонував подати добровільно рапорт про відставку. У мене склалося враження, що вони дуже поспішали і тому було видно, що моя доля вже була вирішена. Не буду говорити, яким ще чином він мене змушував подати рапорт про звільнення, але, я тоді подумав, що навіть при Пшонці проти неугодних прокурорів не використовували таких цинічних методів, тим більше, що, не дивлячись на те, що я своє слово стримав і тут же подав рапорт про звільнення, ні мій співрозмовник, ні Шокін своєї обіцянки не стримали.

Одразу зазначу, що таке відношення до прокурора, який хотів і міг забезпечити подальші результати в розслідуванні таких болючих для суспільства подій, не було для мене чимось новим.

Треба об’єктивно визнати, що мене вже не перший раз «зливала» так звана «демократична влада», яка приходила до керма по управлінню державою саме завдяки протестам народу. Хочу нагадати, як в далекому 2005 році, в лютому місяці, тобто після Помаранчевої революції, мене було призначено заступником Генерального прокурора України – прокурором Донецької області, де я пропрацював найбільш складний післяреволюційний період. Поясню чому. Буквально вже через півроку тодішній Президент України відправив у відставку свій перший помаранчевий уряд і фактично уклав мирову угоду із Януковичем та його командою, після чого через деякий час призначив на посаду Генпрокурора вихідця теж із Донецька. Вже буквально через рік моєї роботи на Донбасі в таких умовах, коли я зі своїми трьома іногородніми заступниками були чужими для так званої «місцевої еліти», яка отримала таку бажану для них тоді підтримку з боку помаранчевого Президента, на мене почалися «наїзди» з тим, щоб витіснити із Донеччини. Для реалізації цього плану, задуманого «донецькими», я спочатку був звільнений, за пропозицією новопризначеного Генерального прокурора України, із посади заступника Генпрокурора, залишившись на посаді  прокурора Донецької області. Як виявилось, це тактично необхідно було для того, щоб «відкрити дорогу» для подачі бувшим (донецьким) прокурором області заяви до суду про поновлення його на посаді, чого раніше він не міг зробити та і не було таких ініціатив збоку справжніх господарів Донецької області. Не дивлячись на те, що всі строки позовної давності для оскарження наказу про його звільнення вже пройшли, «слухняний» районний суд м. Донецька не тільки прийняв цей позов, але і через тривалий час задовольнив його, в результаті чого я був звільнений із займаної посади на підставі судового рішення. Звісно, що Генпрокуратура проти цього не заперечувала і зазначеного судового рішення не оскаржувала. Буквально протягом 1-2 місяців після цього були «видавлені» із займаних посад і мої три заступники, які не були вихідцями із Донецької області.

Дозволю собі висловити свої припущення: цим звільненням мене і трьох моїх заступників вже тоді «донецькі» готували Донбас для здачі Росії.

Тим більше, що паралельно із звільненням процесуального керівництва прокуратури Донецької області, за помаранчевого Президента України на посаду заступника Генпрокурора «повернувся із небуття» той же кум Януковича В.Ф. – майбутній Генеральний прокурор України, який тоді при зустрічі мені заявив приблизно таке: «Ну що, Олексію Васильовичу, ти вірою і правдою їм служив,  а помаранчеві тебе так легко і здали!».

Але, це для мене не стало уроком, бо я продовжував вірити в щирість намірів і зобов’язань «наших вождів», яких обирав народ, а тим більше, коли для зміни влади в січні-лютому 2014 року було стільки пролито людської крові.

Саме в зв’язку з цим,  говорячи сьогодні про причини відсутності результатів в розслідуванні справ про злочини на Майдані, хотів би у деяких наших політиків, особливо тих, які найбільше про це говорять, запитати: якщо Ви так переймались і сьогодні переймаєтесь тим, що суспільство не задоволене виконанням новою владою своїх обіцянок, чому Ви мовчали, коли в кінці березня-на початку квітня 2015 року фактично було знищено будь-яку надію на доведення зареєстрованих кримінальних проваджень про злочини на Майдані, коли на Ваших очах було зруйновано всю систему налагодженої роботи по організації досудового розслідування в ГПУ, тодішні відповідні керівники підрозділів ГСУ, які могли організовувати і розслідувати ці справи та вміли це робити,  а саме головне – та команда була здатна довести розслідування злочинів на Майдані, а також вчинених Януковичем та його оточенням в сфері економіки, до логічного завершення, була  відсторонена від виконання своїх обов’язків; коли куруючого заступника Генпрокурора (незалежно яке було в нього прізвище) і всю його сім’ю належні олігархам телеканали, а також явно замовлені і проплачені журналісти та інші «пройдисвіти» також  на замовлення дружно «поливали брудом», а відносно одного із його синів навіть зареєстрували кримінальне провадження, яке розслідувалось майже 7 місяців; коли останньому із помсти за батька в той же час  перешкоджали захистити кандидатську дисертацію, а потім і здати екзамени для одержання свідоцтва на право зайняття адвокатською діяльністю?!

Ще раз заявляю, питання не в тому, що цим заступником  Генпрокурора був я, на якого дійсно можна було махнути рукою, як це робили до цього часу як мінімум кілька разів, але, після вимушеної подачі мною рапорту 31.03.2015 року про відставку майже одночасно за вказівкою Шокіна був змушений (теж під тиском) подати у відставку і начальник ГСУ І. Щербина, а всі інші тодішні керівники структурних підрозділів ГСУ були понижені в посадах, а через деякий час частина з них змушені були взагалі написати рапорти про звільнення не тільки із займаних посад, а із органів прокуратури: і начальник управління з розслідування особливо важливих справ, і  начальник першого слідчого відділу і навіть його заступник! До речі, це всі ті, які були безпосередньо закріплені за всіма найбільш резонансними кримінальними справами в ГСУ! Хіба це не перешкоджання розслідуванню резонансних злочинів на Майдані?!

І це ще не все, що підтверджує мої висновки про навмисне  перешкоджання прокурорам, які могли добитись позитивних результатів в розслідуванні цих резонансних злочинів. В зв’язку з цим, хочу зазначити, що на той час було безліч заяв як наших високопосадовців та народних депутатів, так і  «громадських активістів», про те, що справи Майдану – для них є пріоритетом, що вони зацікавлені в ефективному і швидкому розслідуванні та встановленню винних у цих кривавих подіях, але це так і залишилось пустим «потрясінням повітря»!

Тому, в мене виникає закономірне питання: а де ж була держава Україна, її найвищі посадові особи, де були так звані «борці за правду» із числа перерахованих вище осіб,  коли відносно мене, як заступника Генпрокурора, який просто на відповідний запит Євросоюзу підписав в липні 2014 року на ім’я Кетрін Ештон  листа про те, що відносно одного із найбільш наближених до Януковича високопосадовців із попередньої влади розслідується одне конкретне кримінальне провадження (а таких листів, для відому, навіть значно більшого змісту – про розслідування відносно цієї особи, підкреслюю – кількох таких справ, європейським інституціям було направлено, окрім мене,  і самим Генеральним прокурором України та його іншими заступниками як мінімум кілька) в Брюсельському виправному суді держави Бельгія, на території якої я ніколи не був, за заявою головного юриста Януковича була порушена кримінальна справа. Ви тільки вдумайтесь, лише на підставі його заяви мене було заочно засуджено за вчинення завідомо неправдивого доносу органам влади, що за нашим законодавством не є злочином! Хіба це не  підтвердження факту помсти мені за активне розслідування кримінальних справ по Майдану і визнання того, що саме я міг добитись значно більших результатів в цій роботі ніж мої наступники, аби  я не був тоді звільнений і служби?! Для відому, коли мій адвокат звернувся до Міністерства юстиції України, міністерства закордонних справ України, до Генеральної прокуратури України та Уповноваженого Верховної Ради з прав людини з проханням підтримки мене в судовому процесі моїх заперечень на цей заочний вирок, то всі ці відомства від мене просто відмахнулись. Я на них надії і не мав, це була ініціатива адвоката. Та мені і не потрібна їх «допомога», я свої права і інтереси буду захищати сам.

Де ж також були наші «єврооптимісти», які так «переживають» за європейське майбутнє народу, який їх обрав до парламенту, коли відносно громадянина України, нехай і бувшого прокурора, за кордоном було винесено  заочний обвинувальний вирок, а головне, чого добивались і добиваються як виконавці, так і особливо – замовники цього переслідування, це морально-психологічний тиск і цькування мене цим фактом «засудження» за виявлені саме при мені і зареєстровані кримінальні провадження відносно основних фігурантів тодішнього режиму про злочини, які вчинила попередня влада проти народу України, за активне розслідування  цих справ і правильну організацію роботи по їх розслідуванню і т. д.?!

Треба визнати, що переслідуванням саме мене вони добилися свого: професійне розслідування злочинів на Майдані та вчинених Януковичем і його найближчим оточенням  в сфері економіки фактично було паралізоване, більше скажу – воно зайшло в глухий кут, а потенційні підозрювані у їх вчиненні потихеньку повернулись і продовжують провертатись в Україну.

Тому, хіба викладене мною вище не є реальними причинами відсутності результатів в розслідуванні подій на Майдані?! Якби відсторонення мене і інших названих службових осіб ГСУ від розслідування цих злочинів у серпні 2014 року та звільнення  нас взагалі із органів прокуратури в кінці березня – протягом квітня 2015 року дійсно дало відчутні результати у встановленні істини і виявленні винних в цих діяннях осіб, то я б погодився, що це потрібно було робити, хоча, знову ж таки, не такими методами, які були застосовані.

Але, хіба було коли тому ж Шокіну і його команді займатись розслідуванням справ по Майдану, якщо для них були більш важливішими кримінальні провадження відносно опозиційно налаштованих політиків: того ж народного депутата Ігора Мосійчука чи голови партії «Укроп» Геннадія Корбана, для розслідування яких було задіяно значну кількість слідчих ГПУ та інших правоохоронців?

А хіба не вплинули негативно на активність і результативність слідчих ГПУ прийняття ВР демократичного скликання нового Закону «Про прокуратуру», яким, в порушення Перехідних положень до Конституції України, прокуратуру позбавили повноважень по розслідуванню злочинів та передбачили одночасно скорочення працівників прокуратури з 20 000 до 10 000 осіб (тобто вдвічі), а новоприйняті в 2014 і 2015 роках Закони «Про НАБУ» і «Про  ДБР» не містили будь-яких норм про можливість подальшого працевлаштування в новостворених органах досудового розслідування хоча б тих слідчих ГПУ, які займалися розслідуванням злочинів, вчинених тодішньою владою , в т.ч. і на Майдані?! А якщо врахувати, що із більше ніж 10 слідчих з ОВС ГПУ не змогли пройти так званий «конкурс» в НАБУ, в т.ч. і отримавши  безпідставну відмову під час співбесіди із так званими «членами конкурсних комісій», то у них склалося таке враження, що вони взагалі тимчасові на своїх посадах в ГПУ і подальша їх доля нікого не цікавить! Хіба це добавило їм наснаги і ентузіазму в роботі? Звичайно, що ні.

А які позитивні результати в розслідуванні злочинів на Майдані можна було очікувати, коли  наш Президент та підпорядкована йому більшість Верховної Ради, які протягом 3-х років змінили 4-х Генеральних прокурорів України (а останній, 4-ий, взагалі не зрозуміло, якої він держави Генпрокурор), більше 4-х заступників Генпрокурора, які і були зобов’язані займатись організацією роботи по розслідуванню даних кримінальних проваджень, 3-х або навіть 4-х  начальників Головного слідчого управління, в підпорядкуванні яких перебували слідчі підрозділи, які займалися розслідуванням цих резонансних справ? І це, при тому, шановні друзі, що більшість із призначених на ці високі посади не були і не могли стати так швидко справжніми фахівцями у галузі досудового розслідування, частина взагалі не знали і не знають – що це таке, а «професійна підготовка» іншої частини ґрунтувалось на 10 річній чи навіть більшій перерві від роботи в прокуратурі, коли за цей час настільки змінилося законодавство, особливо кримінально-процесуальне та кримінальне, що його неможливо освоїти за короткий час, тим більше, в умовах величезних морально-психологічних і фізичних навантаженнях! Я вже мовчу про те, як могли фізично ці нові люди вивчити за короткий час, вибачте, сотні, а може і тисячі томів цих кримінальних справ!

А хіба думав наш Президент України та його адміністрація про якнайшвидшу люстрацію вже в 2014 році тих суддів, які завзято обслуговували злочинний режим Янукович, допомагали тодішній владі переслідувати опозиційних лідерів на стадії досудового розслідування та під час розгляду справ у судах, зокрема, беручи незаконно під варту тих же Ю.Тимошенко і Ю. Луценка та завідомо незаконно тримаючи їх у СІЗО роками, що підтвердив пізніше і Європейський суд із прав людини?! А хіба не повинні бути, як мінімум, звільнені із займаних посад ті судді, які брали під варту без будь-яких законних підстав громадян, яких бездоказово підозрювали лише у прийнятті участі у мирних акціях на Майдані? Значна частина із таких «слуг» до сьогодні здійснюють «правосуддя», навіть є підвищені у посадах.

Зокрема,  як Ви думаєте, чи перешкоджала успішному розслідуванню справ по Майдану та обставина, що слідчими суддями по розгляду всіх клопотань слідчих ГПУ про надання дозволів суду на проведення основних процесуальних дій були судді саме Печерського районного суду м. Києва, які за часів Януковича сприяли всіляко зміцненню цього режиму, приймаючи активну участь у переслідуванні опозиційних політиків,  в порушення вимог закону давали дозволи на їх взяття під варту та виносили завідомо неправосудні вироки? Тобто, сталася парадоксальна ситуація, коли клопотання наших слідчих розглядали судді, яких ми в цей же час перевіряли слідчим шляхом на причетність до злочинів, вчинених режимом Януковича. Звичайно, що вони чинили шалений опір розслідуванню, затягували розгляд клопотань, особливо  щодо надання дозволів на тимчасовий доступ до документів, на проведення обшуків, з великим трудом надавали дозволи на арешти майна та грошових коштів, а потім без будь-яких передбачених законом підстав знімали (як це було пізніше по справі Арбузова), намагались затягувати розгляд клопотань про взяття під варту, як абсолютно безпідставно двічі звільняли з-під варти  командира спецроти Київського «Беркуту» Садового, не дивлячись на те, що були беззаперечні докази про те, як він із автомата розстрілював мирних мітингувальників , які піднімались вверх по вул. Інститутській в м. Києві.

А висновок напрошується тільки один: мабуть такі «покладисті» судді потрібні були і нинішній владі, щоб виносити потрібні судові рішення, як це було і з тим же Сергієм Вовком, який головував у судовому процесу за надуманим обвинуваченням Юрія Луценка і іншими.

А що думав Петро Олексійович, коли своїм Указом в кінці 2017 року ліквідував 10 районних судів м. Києва, які, в т.ч.,  розглядають обвинувальні акти за обвинуваченням тих же «беркутівців» у вчиненні умисних вбивств на вул. Інститутській 20.02.2014 р., про державну зраду  Януковича та відносно інших осіб, які мають відношення до тих подій, в результаті чого у відповідності із законом ці судові розгляди можуть бути зупинені і лише після створення окружних судів в м. Києві і набору туди нових суддів, після повторного автоматизованого розподілу цих справ будуть визначені у цих провадженнях нові судді, які розпочнуть розгляд названих справ по-новому, тобто з самого початку? І чи  дочекається в такому випадку суспільство справедливого рішення судів у таких справах?  Звичайно, що ні.

Хіба не є тією ж причиною внесені в 2016 році, з метою надати можливість призначити на посаду Генпрокурора Юрія Луценка, зміни до Закону «Про прокуратуру», якими «відкрили дорогу» до цього специфічного, вузькоспеціалізованого правоохоронного органу не тільки особі взагалі без юридичної освіти обіймати, наголошую ще раз, не політичну, а процесуальну посаду, а ще й в додаток   всім без виключення, так званим, «іншим фахівцям в галузі права», причому одразу – у прокуратури областей (регіонів) і навіть до центрального апарату ГПУ? Тобто, завдяки цьому недолугому закону на посади тих же заступників Генпрокурора, які сьогодні майже всі керують розслідуванням справ по Майдану, а також на посади керівників департаментів ГПУ, прийшли випадкові в прокуратурі особи, які абсолютно не володіють ні  навиками в розслідуванні злочинів, ні в здійсненні прокурорського нагляду, я вже не говорю про здійснення процесуального керівництва і організацію підтримання державного обвинувачення! Нічого говорити і про володіння ними методиками розслідування злочинів, взагалі, та окремих їх категорій, зокрема. Тобто, завдяки цим шкідливим законодавчим змінам на ключових посадах в органах прокуратури, в т.ч. і в ГПУ, тепер працюють абсолютно некомпетентні люди! Тому, і чекати на результативність в розслідуванні злочинів на Майдані не має будь-яких підстав, особливо, якщо врахувати, що тепер при нинішньому очільнику ГПУ це слідство проводить більшість структурних підрозділів ГПУ, навіть міжнародно-правовий!

А хіба забезпечить невідворотність покарання за злочини на Майдані, в т.ч. і за  справами про вчинення кримінальних правопорушень в сфері економіки, якщо ГПУ на чолі із непрофесійним Генпрокурором  фактично «плодять» недопустимі докази шляхом складання завідомо незаконних угод  про визнання винуватості, чим найбільше гордиться той же Ю. Луценко, між найбільш простими, якщо можна їх так назвати, рядовими співучасниками так званих «злочинних організацій», які, за версією прокурорів, начебто, створив Янукович, Клименко, Курченко та інші бувші високопосадовці? Звичайно, що ні! Бо розгляд в судах обвинувальних актів навіть по таких нашвидкуруч «розслідуваних» (хоча і це слово я ледь вимовив) кримінальних провадженнях і затвердження таких «угод» суддями шляхом винесення, без проведення судового слідства, обвинувальних вироків не є преюдиціальним для справ, із яких такі епізоди виділялись в окреме провадження, а визнання вини такою особою не є доказом вини осіб, які участь у таких справах у суді не приймали!!! Як результат, такі справи в майбутньому будуть «розвалюватись» в судах, а це відкритий шлях до фактичної реабілітації Януковича і його співучасників! У мене в цьому сьогодні, на жаль, будь-яких сумнівів немає.

Також хотів запитати у наших законодавців, у нинішнього Генпрокурора, що вони собі думають і чи не зроблено це було навмисно, щоб остаточно «поховати» всі справи по Майдану, в т. ч і і відносно осіб, яким вже висунуті підозри (того ж Януковича та його найближчих соратників), маючи на увазі закінчення в найближчий час терміну дії деяких вимог п.20-1 Перехідних положень  до Кримінального процесуального кодексу України, у відповідності до яких можливість і далі проводити процедуру спеціального досудового розслідування та спеціального (заочного) судового провадження, а саме: не тільки в разі оголошення таких підозрюваних і обвинувачуваних в міжнародний розшук, чого в багатьох кримінальних провадженнях немає, а і тоді, коли такі особи більше 6-ти місяців переховуються від органів слідства та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або стосовно яких наявні фактичні відомості, що вони перебувають за межами України, на тимчасово окупованій території України або в районі проведення антитерористичної операцій!

Тому, змушений нагадати їм, що не пізніше дня початку діяльності Державного бюро розслідування названі мною підстави для застосування цієї спеціальної заочної процедури втратять свою силу і її можна буде застосовувати з дозволу суду лише при наявності факту оголошення підозрюваних і обвинувачених в міжнародний розшук, на що Інтерпол, як всім відомо, по справах Майдану реагує негативно!

І ще одне. А чому жоден із так званих новоявлених, завдяки таким законодавчим змінам, «фахівців в галузі правоохоронної діяльності» не хоче зважати і на те, в яких умовах прийшлось працювати слідчим ГСУ ГПУ в ті перші 3-5 місяці 2014 року, коли тиск на нас був неадекватний навіть фізичним нашим можливостям, коли я особисто  і керівництво ГСУ, в першу чергу Щербина І.В. і його два заступники, змушені були, якщо не щодня, так через день приймати громадян, які заявляли про одержання травм, тілесних ушкоджень від дій правоохоронців на Майдані і перевіряти цю інформацію, приймати в приміщенні ГПУ на вул. Різницькій і в приміщені ГСУ на вул. Борисоглібській різні групи громадських активістів, в т.ч. і Автомайдану та адвокатів потерпілих, реагувати на постійні пікети прокуратури різними «сотнями Майдану», причому, з діаметрально протилежними вимогами і т.д. А уявіть скільки часу забирали у нас зустрічі із різними представниками європейських держав, їх консульств, Євросоюзу, міжнародних організацій і т.д., куди теж потрібно було готуватися, що теж забирало значно багато часу. Відверто, я в ті місяці з роботи виходив не раніше 22.00-23.30! І так кожний день, окрім неділі, хоча і в такі вихідні дні мені, як і більшості моїх колег, теж приходилось виходити на роботу.

Хіба сьогодні хтось згадає про те, як наш новий демократичний уряд на чолі із Яценюком хотів «сприяти» розслідуванню даної категорії справ, коли вже в квітні-травні 2014 року почав обмежувати ГПУ у фінансуванні, в зв’язку з чим, слідчі втрачали мотивацію в довготривалому, позаурочному і у вихідні дні виконанні службових обов’язків, бо їм  майже раптово були урізані додаткові виплати, окрім посадових окладів, в зв’язку з чим, іногородні були змушені відмовитись від орендованих квартир, відвезти свої сім’ї по містах, де в них було житло,  а самі залишитись в Києві і шукали хоча б для себе доступне житло. І ці обставини суттєво теж негативно впливали і на можливості набирати нових  слідчих із областей, бо при такій оплаті праці частина із відряджених працівників просто відмовилась від таких пропозицій!

Не бажають визнавати або свідомо приховують наші «порохоботи» і той факт, що вже при новому керівництві державою законом від 13.05.2014 року,  без будь-якого обговорення в суспільстві, тодішньою Верховною Радою були внесені зміни до примітки до ст. 364 КК України, в зв’язку з чим, з того часу до кримінальної відповідальності за ст.ст. 364, 365 і 367 КК України, можна було притягнути посадових осіб  як органів державної влади, так і особливо правоохоронних органів, лише при умові, якщо їхніми діями з використанням свого службового становища було заподіяно істотної шкоди виключно у вигляді прямих матеріальних збитків!!! До речі, цей закон, ініційований і поданий представниками Партії регіонів, був направлений свідомо, з метою перешкодити притягненню до кримінальної відповідальності як представників влади, так і правоохоронних органів, винних,  в т. ч. у розгоні студентів 30 листопада, звірячому побитті 01 грудня 2013 року протестувальників на вул. Банковій, а також інших фактів незаконного застосування фізичної сили і спецзасобів. Але, не дивлячись на це, він був підписаний і Головою Верховної Ради, і в. о. Президента України.

Аналогічно, суттєво перешкодили слідчим ГПУ і прийняті Верховною Радою в 20-х числах лютого 2014 року два протирічливі навіть між собою закони про звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення конкретних злочинів, як протестувальників, так і працівників правоохоронних органів, тим більше, що процедура застосування цих законів протирічила вимогам КПК і була дуже суперечливою, що теж породило проблеми для слідчих і прокурорів.

Мене нерідко деякі допитливі журналісти та політики запитують: а що нам чекати в майбутньому по перспективі розслідування цих справ? На це можна дати відповідь, хоча би виходячи із внесених змін до КПК в результаті приведення його норм у відповідність до Конституції України, яка була змінена в червні 2016 року в зв’язку з, так званою, «судовою реформою», зокрема щодо зарахування до максимального терміну досудового розслідування для того чи іншого виду злочинів  часу, коли  досудове слідство проводилось відносно певної групи осіб, але, як пізніше з’ясувалося, один із злочинів чи кілька із них були вчинені іншою особою, відносно якої потрібно матеріали справи виділити окремо. В такому випадку, Ви тільки вдумайтесь, законодавець зобов’язав слідчих і прокурорів до строків розслідування виділеної справи, нехай і відносно однієї лише особи, включати і той період, протягом якого розслідувалася і головна справа! Більше того, якщо в такому випадку не буде передбаченої законом можливості продовжити терміни слідства по виділеній справі в окреме провадження, таке провадження взагалі підлягає закриттю!!! Ви тільки уявіть, скільки справ  Майдану буде закрито після 16 березня 2018 року, коли вступлять в дію ці законодавчі «новели», які без будь-яких докорів сумління підписав і наш Президент?!

А хіба не для цього наші законодавці прийняли закон, яким тепер встановлено максимальні терміни розслідування, причому, зараз строки слідства будуть обраховуватись не з моменту повідомлення про підозру,як це було раніше, а з моменту реєстрації кримінального провадження в ЄРДР?! Для прикладу, тепер максимальний термін розслідування до повідомлення осіб про підозру у кримінальних провадженнях щодо тяжкого або особливо тяжкого злочину становить 18 місяців. При цьому, за вимогами зміненого закону  досудове розслідування повинно бути закінчено протягом 2-х місяців з дня повідомлення про підозру. І навіть якщо слідство зупиняють (наприклад, через переховування підозрюваного від слідства і суду), то і цей строк включається у загальний строк досудового розслідування! І не дивлячись на те, що при наявності підстав можна буде теоретично продовжити строки ще до 12 місяців (але ця процедура буде набагато ускладнена), то всеодно після закінчення цього терміну, якщо обвинувальний акт по ній  не встигнуть направити до суду справа теж підлягатиме закриттю! Невже ви думаєте, що саме під ці зміни до КПК  не попадуть, в першу чергу, кримінальні провадження про злочини на Майдані,  а також всі інші про злочини, які інкриміновані Януковичу і  його найближчому оточенню?! Я навіть схиляюся до тих думок, що саме цю мету і переслідували законодавці і нинішній Президент!

Вибачте, хіба вони не розуміли складність розслідування багатьох проваджень саме цієї категорії, де тисячі потерпілих, більше 130 вбитих, більше 1-1,5 тисяч людей поранених, десятки тисяч свідків, три десятки тисяч оглядів місць подій та речових доказів, більше трьох десятків тисяч експертиз і т.д.?!

А хіба не навмисно (як Ви думаєте) та ж Верховна Рада, Президент і його адміністрація не ініціювали та не внесли своєчасно відповідних змін до КПК України щодо продовження повноважень прокуратури по виконанню функції досудового розслідування  до початку діяльності ДБР, яке так і не було створене до 20 лютого 2017 року, як того вимагав закон, що, звичайно, перешкодило подальшому розслідуванню,  в першу чергу,тих же справ по Майдану, бо всі процесуальні дії ГПУ по таких справах після вказаної критичної дати я вважаю незаконними! Теж саме потрібно сказати і по кримінальних справах про злочини в сфері економіки та пов’язані з корупцією, які інкримінують Януковичу і його найближчому оточенню, які після 20 листопада 2017 року потрібно протягом 3-х місяців передати за підслідністю до того ж НАБУ. Ви тільки уявіть, які будуть результати їх подальшого розслідування, коли в них напрацьовано за останні 4 роки сотні, якщо не тисячі томів матеріалів, які потрібно буде знову вивчити детективам НАБУ, як правило малодосвідченим, та і прокурорам САП, які також в більшості своїй не мають необхідного досвіду слідчої і прокурорської роботи? А головне, що вони навіть фізично не зможуть вивчити ці справи, тим більше в умовах скорочення строків слідства як до повідомлення про підозру, так і  особливо після того, як у справі з’явився хоча б один підозрюваний. На моє глибоке переконання, всі названі кримінальні провадження ГПУ передала або передасть в НАБУ фактично для закриття, а може навіть і для того, щоб паралізувати діяльність цього антикорупційного органу та надавити на його «іміджеві шлюзи». Але, висновок один: нинішня влада під керівництвом Президента України своєю діяльністю, в першу чергу – законодавчою, все зробила для того, щоб «розвалити» всі кримінальні справи про злочини на Майдані та ті, що інкриміновані Януковичу та його оточенню, більшість із яких були виявлені і зареєстровані ще при мені в перші місяці 2014 року!

А хіба не було свідченням втрати інтересу до розслідування подій на Майдані та злочинів, які інкримінують слідчі і прокурори ГПУ як тому ж Януковичу, так і іншим керівникам органів державної влади і правоохоронних органів того режиму, якщо вже в 2015 році тодішнім Генпрокурором Шокіним, Ви тільки вдумайтесь, було зареєстровано кримінальне провадження за фактом «перешкоджання розслідуванню кримінальних проваджень про злочини на Майдані»?! І це всього через рік після початку розслідування цих подій на Майдані! Тобто, замість посилення слідчих груп  ГСУ по розслідуванню сотень кримінальних справ про злочини, які інкримінувались у вину тому ж Януковичу і його прибічникам, Шокіним було створено ціле слідче управління із трьох слідчих відділів, яке почало допитувати всіх слідчих, прокурорів, керівників слідчих підрозділів, які  змушені були замість зосередження зусиль над розслідуванням тих резонансних справ в умовах відвертої протидії, ходити на допити до своїх нових колег і відволікатись від своєї основної роботи. Допитували і всіх бувших керівників ГСУ, його підрозділів, слідчих і навіть я був двічі на таких допитах!!! Зрозуміло, що такі підходи до організації розслідування, окрім відвертої шкоди, нічого не дали позитивного, але, свою негативну роль зіграли. І таких причин, повірте, було багато.

Але, про це пізніше.

Екс-заступник Генерального прокурора України,

кандидат юридичних наук, заслужений юрист України, адвокат

О.В. Баганець

baganets.com


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Дещо про об’єктивні і суб’єктивні причини відсутності бажаних результатів по розслідуванню злочинів, інкримінованих Януковичу В. Ф. і його найближчому оточенню, в т. ч. і вчинених на Майдані Незалежності в м. Києві, які й призвели як до уникнення винних осіб від кримінальної відповідальності, так і фактично до спотворення реальних подій в Україні в період кінця листопада-грудня 2013 року та січня-лютого 2014 року.

1-а частина

Аналізуючи всю інформацію, яка поширювалась протягом 2017 року в ЗМІ на провідних телеканалах та радіостанціях, а також в друкованих виданнях, в першу чергу, в мережі Інтернет, особливо показовою вона була до чергової 4-ої річниці трагічних подій 30 листопада та 1 і 2 грудня 2013 року в середмісті Києва (бо про перших загиблих протестувальників від вогнепальних поранень в січні 2014 року вже майже не згадують), з сумом приходжу до висновку про те, що як і нинішня влада через своїх народних депутатів, різного роду «експертів» і «політологів», яких в цілому дуже влучно в медіапросторі називають «порохоботами», так і прямо протилежні їм реваншистські сили всіляко намагаються приховати дійсні причини відсутності реальних результатів розслідування злочинів, вчинених попереднім режимом Януковича в 2010-2014 роках, в т.ч. умисних вбивств і поранень мітингувальників на площах і вулицях міст нашої держави під час Революції гідності в названий вище період часу.

З кожним роком все менше і менше людей збирається на Майдані Незалежності до кожної річниці від тих трагічних подій, все менше пафосу і урочистостей в діях і висловлюваннях найвищих посадових осіб нашої держави, які фактично завдяки пролитій людській крові в той період в середмісті столиці України і прийшли до влади, а обіцяний Президентом України меморіал загиблим в районі вулиць Інститутської і Грушевського так досі і залишається на папері. Зверніть увагу, що саме внаслідок невиконання протягом 4-х років обіцянок, які давалися з високої трибуни на Майдані, в першу чергу щодо невідворотності покарання винних у розстрілах та пораненнях мітингувальників, вже дійшло до того, що дехто із нових відверто проросійських молодих політиків в 2017 році відкрито заговорив, а точніше озвучив заготовлену в РФ фразеологію на рахунок того, що в Україні в лютому 2014 року відбулася ніяка не революція, а фактично державний переворот. Не маю бажання з цього приводу комусь читати лекцію, але я змушений спростувати цю нісенітницю, відкривши хоча б ту же Вікіпедію.

Державний переворот – це насильницька та неконституційна зміна влади в державі або збройний виступ армії проти державної влади внаслідок таємної змови. Державний переворот, зазвичай, здійснюється невеликою групою людей, частіше  – військовими, і не має підтримки більшості населення. Саме тому, про який «переворот» можна говорити, якщо тодішню владу змістив народ України, бо на Майдан у Києві з’їхались небайдужі люди із усієї нашої держави: як з сходу, так і з заходу, як і з півдня, так і з півночі, їх в середмісті столиці збиралось від сотні тисяч до мільйону і на Майдані вони знаходились не тиждень чи два, а кілька місяців, демонструючи серйозність своїх намірів. При цьому, рішення про вчинення найбільш активних, я б сказав, революційних чи навіть радикальних дій приймались самими мітингувальниками, а не так званим «штабом Майдану», який розміщався в Будинку профспілок.

Більше того, хотілося б нагадати, що тодішні «вожді» на Майдані навпаки намагались стримувати мітингувальників від активних дій, в т.ч. і той же П. Порошенко, коли 1 грудня 2013 року, стоячи на екскаваторі на вул. Банковій , закликав людей не штурмувати загони внутрішніх військ та «Беркуту», хоча більша частина учасників його не послухали. Або, для прикладу, хіба ви забули, як той же Яценюк, демонструючи свою прихильність до керівництва діями протестувальників, заявляв з трибуни на Майдані Незалежності про мирний характер акцій, при цьому лякаючи, мабуть, самого себе словами: «Куля в лоб, так куля в лоб», у відповідь на що мітингувальники після наступного заклику одного із учасників дружно рушили до Верховної Ради і Кабміну, де по дорозі вступили у зіткнення із правоохоронцями? І так далі.

Якби наші професійні політики, зокрема і ті, які називають себе «опозиційними», а фактично є послідовниками Партії регіонів і в більшості своїй орієнтовані на Росію, були максимально об’єктивними, то вони б не звинувачували огульно всіх мітингувальників на Майдані в протиправному захопленні державних установ, в блокуванні вулиць і площ, вчиненні опору працівникам міліції і застосуванні вогнепальної зброї, в результаті чого дійсно були вбиті 13 і кілька сотень поранених працівників міліції, що в цілому використовується названими особами ледь не як підстава для визнання тих же «беркутівців» як героїв.

Саме в зв’язку з цим, мені хотілося б звернути їх увагу на такі обставини.

По-перше. У світовій практиці існує таке поняття як «право на повстання», коли діюча влада настільки довела людей, що вони прийшли до висновку про відсутність у них реальних правових можливостей для захисту своїх прав, що є достатньою підставою для звільнення таких громадян від кримінальної відповідальності. Зауважу, що «право на повстання» (право на опір гнобленню, право на революцію) — це право громадян будь-якими засобами, аж до збройної боротьби, захищати свої права та свободи від узурпаторів. Тому і треба завжди пам’ятати можновладцям, що суспільство має таке природне право на захист своїх прав при порушенні народного суверенітету та людської гідності. «Право на повстання», як насильницька форма спротиву, розглядається як конституційний еквівалент права на необхідну оборону, крайній засіб, до якого звертаються у разі неможливості ефективно захистити свої права за допомогою правових механізмів, що реалізуються в умовах демократичного режиму. Найдієвішим механізмом такого захисту є відкликання влади народом, але, коли влада противиться цьому і не відбувається її заміна у правовому полі, народ має законне право на повстання і розв’язання проблеми збройним шляхом. Практику реалізації цього права підтримує і визнає Організація Об’єднаних Націй, низка європейських країн взагалі закріплює право на опір та повстання у своїх Конституціях (Естонія, Чехія, Німеччина, Словаччина, Литва, Греція, Португалія), а у Декларації Незалежності США повстання є не просто правом, а навіть обов’язком громадян.

При цьому, хотілося б звернути увагу і на ту обставину, що в той період протестів в середмісті Києва загинуло мирних громадян від вогнепальних поранень і інших тілесних ушкоджень більше 130 осіб, а поранених і скалічених – більше тисячі, що значно більше ніж працівників міліції та внутрішніх військ!

По-друге, хотілося б також зауважити, що нинішні «реставратори» попереднього режиму, які взялись за «відбілювання» його найбільш активних учасників, забули і про те, скільки людей були побиті по-звірячому тими ж беркутівцями на Майдані в ніч з 30 листопада на 1 грудня 2013 року, де постраждала маса молодих людей, в першу чергу студентів, які мирно протестували проти ухилення Уряду України від підписання Угоди про асоціацію із Євросоюзом. Забули ці «глашатаї» і відеокадри, на яких ті ж беркутівці, спочатку ховаючись за спинами співробітників внутрішніх військ 1 грудня 2013 року на вул. Банковій і закидаючи звідтіля натовп протестувальників димовими шашками і сльозо-точивими гранатами, після відступу мітингувальників, кинулись наздоганяти їх. При цьому, відставаючих по різних причинах спецназівці збивали з ніг і по-звірячому забивали лежачих людей на асфальті гумовими кийками і ногами і це в той час, коли потерпілі не те, що не чинили будь-якого опору, а взагалі були майже непритомні! А хіба забули ці так звані «опозиційні» політики, як ті ж «героїчні» правоохоронці часів Януковича знущались на морозі до 10 градусів з роздягненим догола козаком Гаврилюком, робячи з ним по черзі різного роду селфі?А хіба у відповідності до нашого законодавства (я вже мовчу про Європейську конвенцію із прав людини) наші так звані «правоохоронці» обливали людей із водометів водою при температурі повітря нижче 0 градусів?

З цього приводу хочу нагадати, як Уряд М. Азарова терміново завіз із РФ літаками світлошумові гранати і димові шашки посиленої дії і без висновку ГПУ та Міністерства охорони здоров’я на предмет відповідності їх загальним стандартам, дозволив їх застосувати проти мітингувальників, після чого ті ж «беркутівці» кидали ці набагато загрозливі для життя і здоров’я спецзасоби прямо в натовп людей, що категорично заборонено як вітчизняним законодавством, так і міжнародними нормами, в результаті чого було покалічено масу людей, частині з них навіть повідривало руки і ноги, частині з них повибивало очі, в результаті чого вони залишились сліпими!!!

По-третє, а тим більше, хіба забули наші співвітчизники про трагічні події на Майдані Незалежності в період 18-20 лютого 2014 року, коли кільце навколо мітингувальників поступово звужувалося, коли палав Будинок профспілок, коли загони «Беркуту» із застосуванням бронемашин і водометів атакували фактично беззахисних протестувальників, а в цей час тривожний голос ведучого Б. Ніщука із трибуни у мікрофон закликав киян прийти на підмогу,бо революція ось-ось захлинеться? Про який «переворот» Ви говорите, шановні? А хіба ви вже забули відеокадри, на яких чітко видно бійців роти спецпризначенців Київського «Беркуту» у чорній уніформі із жовтою стрічкою на руках, які відкрито розстрілювали із автоматів і снайперських гвинтівок на вул. Інтитутській беззбройних мітингувальників, які із дерев’яними щитами в руках підіймались уверх 20 лютого 2014 року і від отриманих куль падали, вибачте, як снопи, на асфальт?! Хіба це був героїзм правоохоронців, а з боку протестуючих – переворот? Ви що, шановні, з глузду з’їхали, до такого договорившись?!

По-четверте, а чи не забули ви про те, що за вказівкою керівництва МВС, яке переховується сьогодні в РФ, в ті трагічні дні зі складу мобілізаційного резерву Центрального складу матеріально-ресурсного забезпечення МВС «тітушкам», тобто цивільним особам, було видано тисячі автоматів Калашнікова і сотні тисяч бойових патронів для застосовування проти мирних громадян, які реалізовували своє право на мирний протест? Дійсно, не можу спростувати той факт, що коли кільце з працівників міліції почало звужуватися навколо барикад на Майдані, протестуючі вимушені були захищатись, за даними ЗМІ, за допомогою власних мисливських рушниць та карабінів, а також вони могли мати і пістолети «Макарова», які були захоплені невстановленими особами під час нападів на приміщення підрозділів міліції, під час зупинки на дорогах працівників міліції, які направлялися на допомогу київській владі подавити протести громадян в Києві. Я не виправдовую ці дії громадян по захопленню відділів міліції та по заволодінню вогнепальною зброєю, ці факти повинні бути розслідувані і по них прийняті законні рішення органами досудового розслідування, так само, до речі, як і за фактами загибелі працівників міліції і одержання ними вогнепальних поранень під час таких протистоянь. Я теж вважаю, що повинні бути суворо покарані і ті особи, які вчинили збройний напад на пост ДАІ біля Києва і розстріляли трьох працівників міліції, і ті, хто вчинив умисне вбивство працівника міліції, в той час, коли він повертався додому. Це злочин і злочинці повинні бути покарані.

Але, підкреслюю, нинішня влада так і не змогла дати відповідь на ці виклики, в першу чергу, з приводу об’єктивного і якнайшвидшого розслідування подій на Майдані та інших злочинів, які вчиняло вище керівництво держави за часів Януковича, в т.ч. і по розкраданню державного майна і коштів, в результаті чого значна частина чиновників попередньої влади, які переховувались за межами України протягом року і більше після Революції гідності, поступово спокійно повернулись в 2015-2016 роках додому, якби нічого і не сталося.

Саме відсутність результатів у розслідуванні цих злочинів на Майдані і призвела до того, що один із втікачів із України, людина, яка до останнього зберігала свою відданість Януковичу, вже навіть перестав заперечувати свою причетність до цих подій і, переховуючись за межами України, цинічно спочатку заявив про те, що, мовляв, мітингувальники себе самі і перестріляли, а потім відверто в образливій формі засудив людей, які там протестували проти порушення їх прав тодішнім режимом!

Тому, не треба і дивуватись, тим більше звинувачувати відому журналістку і телеканал, які вже в січні цього року надали цій особі можливість виступити в ефірі, під час якого свідомо чи ні фактично започаткували процес реабілітації найближчих соратників Януковича, чого раніше, наприклад, в першій половині 2014 року, ніхто б навіть не міг подумати зробити. Ще раз наголошую, що не винні ЗМІ в тому, що започаткована тенденція по фактичному «відбілюванню» режиму Януковича, бо саме нинішня влада, яка не виконала своїх обіцянок, не забезпечила належних розслідувань тих подій і збору достатніх доказів вини підозрюваних у вчиненні тих жахливих злочинів, а навпаки, зробила все можливе (знову ж таки не знаю, умисно чи ні), щоб ніхто і ніколи не з’ясував дійсних обставин злочинів, які беззаперечно були вчинені як на Майдані, так і протягом 2010-2014 років по розкраданню державного майна, а тим більше – всіх винних в цьому осіб.

Підтвердженням таких моїх висновків є і послідуюче надання телеефіру цій же особі і іншим телеканалом, який також позиціонує себе як опозиційний. Майже одночасно! Це вже тенденція!

Я не здивуюся, що при такому подальшому розвитку подій наступним гостем на цих телеканалах повинен стати і сам Янукович, відносно якого також ще не має обвинувального вироку і навряд чи буде з такими «успіхами» ГПУ, але, який тепер теж уже не зізнається в тому, чи давав він на засіданні тіньового штабу по придушенню акцій на Майдані безпосередню вказівку застосувати до протестувальників не тільки фізичну силу та спецзасоби, а і вогнепальну зброю!

Якби були успішні результати розслідування злочинів на Майдані, то, вибачте, не верзли б дурниць деякі політики та політологи про те, що з метою приховування речових доказів і слідів пострілів на вул. Інститутській, начебто, позрізали всі дерева і поміняли всі опори електропередач. Повна нісенітниця та брехня! Наголошую: всі ці об’єкти були оглянуті слідчими ГПУ ще в перші місяці 2014 року.

Тому, в зв’язку з цим, ще більш цинічним є те, що деякі народні депутати, до речі, не тільки із БПП, а і з інших фракцій парламенту, в т. ч. і тих, хто себе називає «опозиційними» або навіть «єврооптимістами», а також різного роду, вибачте, «порохоботи» намагаються перекласти свою вину на в. о. Генерального прокурора України Олега Махніцького, який на цій посаді перебував всього три місяці (!), і тодішню його команду.

Мені, вибачте, навіть соромно переповідати всі ті брехні і нісенітниці, які розповсюджуються протягом цього часу в ЗМІ, в т. ч. і з екранів телевізорів, про ті події, в яких я особисто волею долі змушений був приймати участь.

На відміну від своїх опонентів я нікому сьогодні не хочу висувати будь-яких обвинувачень, чи тим більше – виносити вироків, як це в нас полюбляють робити, бо в мене немає таких повноважень і головне – бажання. Це все історія, причому трагічна. Але, висловити свої думки з цього приводу мені ніхто не може заборонити, особливо з приводу дійсних причин того, чому розслідування злочинів, у вчиненні яких обґрунтовано підозрюється Янукович і його найближче оточення, не було ефективним і головне – результативним.

Одразу хочу уточнити, що на той час, коли Олег Махніцький був призначений в. о. Генерального прокурора України, сам Янукович і його найближчі соратники вже покинули не тільки Київ, а я думаю – і територію України.

Більше того скажу, що при перебуванні О. Махніцького на посаді в. о. Генерального прокурора України будь-якої протидії чи ухилення з його боку у сприянні розслідуванню подій на Майдані чи злочинів, вчинених тодішнім Президентом України з його найближчим оточенням, не було!

Разом з тим, інших причин, які дійсно перешкоджали проведенню активного розслідування названих вище злочинів, в той період часу було більше ніж потрібно. Про частину із них я писав в минулому році, до третьої річниці подій на Майдані =/ Про ще деяку частину таких причин хочу повідомити зараз.

Хоча, звичайно, викласти в повному об’ємі всі причини і умови, в яких тоді доводилось працювати, в межах однієї чи навіть кількох таких публікацій просто неможливо. Для цього потрібен інший формат. Але, про це пізніше.

Якщо не пам’ятають так звані «порохоботи» і інші «всезнайки», які хочуть звалити вину з хворої голову на здорову, то я змушений нагадати наступне.

Зокрема, як могли слідчі ГПУ на цьому початковому етапі зібрати всю необхідну доказову базу, якщо ті ж так звані «громадські активісти», деякі з яких навіть стали в майбутньому народними депутатами, в основному, в складі правлячої більшості у Верховній Раді, представники деяких «сотень Майдану», як вони себе тоді називали, а також інші деякі воєнізовані формування на кшталт «Правого сектору» , під час Революції гідності, особливо – в перші дні після її перемоги, вривались в різні офісні приміщення, в т. ч. і в офіс Партії регіонів, до резиденції Межигір’я, а також і в житлові будинки високопоставлених функціонерів попередньої влади, звідкіля масово забирали і вивозили документи, які могли мати відношення до предмету нашого розслідування. Не дивлячись на неодноразові перемовини з ними, в т. ч. і через звернення ГПУ по телебаченню, під час яких вони обіцяли надати слідчим вилучені матеріали, взяті на себе зобов’язання виконали далеко не всі. Нагадаю, що частина із вилучених під час таких «набігів» на названі об’єкти, належні регіоналам, які покинули Україну, документів так і залишились протягом перших 4-5 місяців того року не дослідженими Генпрокуратурою, хоча регулярно в перші місяці 2014 року вони частинами або витримки із них активно демонструвались у ЗМІ, на них неодноразово посилались деякі із названих вище «борців із злочинним режимом Януковича», різних політиків і громадських активістів. Хоча, я не виключаю і того, що такі компрометуючі документи були вилучені цими особами для саме зберігання до кращих часів, щоб або шантажувати в подальшому їх власників, або навіть для того, щоб пізніше повернути за оплату зацікавленим в їх приховуванні від слідства особам, чи ще щось інше, але, треба визнати, що подібна практика діяльності подібних «активістів» теж заподіяла на той час значної шкоди розслідуванню даної категорії злочинів.

Дійсно, після мого призначення 28.02.2014 року на посаду заступника Генерального прокурора України і покладення (точної дати цього наказу про розподіл обов’язків я не пам’ятаю) саме на мене повноважень по здійсненню організації роботи Головного слідчого управління (далі ГСУ) ГПУ (з одночасним покладенням на мене обов’язків по організації роботи ще двох Головних управлінь: по нагляду за спецпідрозділами по боротьбі із організованою злочинністю і корупцією, в складі якого теж знаходився окремий від ГСУ слідчий відділ, та по нагляду за розслідуванням злочинів слідчими територіальних органів прокуратури), я усвідомлював, яку відповідальність беру на себе за результати роботи, в першу чергу – по розслідуванню злочинів, вчинених попередньою владою на чолі із Януковичем В. Ф. Хоча це не завжди могло залежати від мого бажання, чи від моїх професійних можливостей, чи від мого особистого відношення до виконання своїх службових обов’язків, і навіть не від мого достатнього досвіду роботи як слідчої, так і прокурорської. Приблизно так і сталося.

Ради об’єктивності, треба одразу повідомити, що стан слідства в органах прокуратури почав занепадати приблизно із 1996 року, коли була прийнята нова на той час Конституція України, в якій функція досудового розслідування не значилася серед конституційних функцій прокуратури, а була передбачена лише в Перехідних положеннях Основного Закону на невизначений чітко період. Хоча, одразу зазначу, що завжди вважав і до сьогоднішнього дня вважаю це на той час помилкою, яка була допущена, знову ж таки, під тиском тих же європейських структур, хоча тоді вони ще діяли біль-менш делікатніше ніж зараз. Тоді ще ніхто відвертих ультиматумів Україні не висував, як це робиться зараз.

Саме завдяки тодішнім конституційним змінам, починаючи з того часу, в органах прокуратури України проведенню досудового слідства стали приділяти значно менше уваги: поступово, протягом приблизно 10 років, зникли із програм Інституту підвищення кваліфікації прокурорських працівників курси підвищення професійної майстерності слідчих, а з часу створення Академії прокуратури, у мене склалося таке враження, що перепідготовка слідчих прокуратури взагалі була припинена. Поступово почала занепадати і система підвищення кваліфікації слідчих і в прокуратурах областей, де майже зникли постійно діючі семінари для слідчих і припинила діяти школа молодих слідчих, в рамках яких слідчих прокуратури постійно навчали методиці і тактиці розслідування як взагалі, так і окремих категорій злочинів (Оговорюся на цьому моменті: я завжди цьому противився і продовжував займатися підвищенням кваліфікації слідчих прокуратури). Стали занепадати і підрозділи прокурорів-криміналістів, які постійно до цього займались розробкою методичних рекомендацій для слідчих і прокурорів, надавали практичну допомогу слідчим прокуратури в огляді місця події, в призначенні документальних ревізій і судових експертиз та проведенні найбільш важливих слідчих дій по складних кримінальних справах, особливо молодим слідчим. В кінці-кінців, підрозділи прокурорів-криміналістів взагалі ліквідували.

Одночасно з цим, почали звужувати в КПК України підслідність слідчих прокуратури. Наприклад, в 2007 році їх позбавили права розслідувати умисні вбивства, в т. ч. і вчинені при обтяжуючих обставинах, потім зробили альтернативну підслідність таких злочинів як розкрадання державного та комунального майна в особливо великих розмірах, в т. ч. і з використанням свого службового становища, а також постійно з року в рік почали скорочувати кількість посад слідчих в органах прокуратури.

Поряд з цим, прокурорами районів почали призначати осіб, які взагалі не мали досвіду слідчої роботи, а на посаду заступників прокурорів області – осіб, які не тільки ніколи не працювали слідчими, а і взагалі не володіли навіть навичками по організації роботи по розслідуванню злочинів.

Ще більш серйозного удару по можливостям і вмінню органів прокуратури розслідувати кримінальні справи було завдано скороченням в 2007-2009 роках посад слідчих в міських, районних і міжрайонних прокуратурах, що взагалі поставило під удар виконання прокуратурою цієї нехай і на перехідний період, але все-таки функції, передбаченої Основним Законом.

Це в сукупності суттєво підірвало можливості органів прокуратури України прийняти на себе виклики, пов’язані із перемогою Революції гідності, бо слідчі цього правоохоронного органу на той час не були готові в повній мірі професійно взяти на себе цей тягар по розслідуванню таких подій і злочинів, яких не було до цього в практиці слідчої і прокурорської роботи за всі роки існування України. Це у своєму звіті підтвердила і Міжнародна дорадча група (далі МДГ), створена Радою Європи для з’ясування фактів порушення прав людей під час цих подій.

Не менш важливою причиною, яка перешкоджала в перші післяреволюційні місяці добитись більш позитивних результатів в розслідуванні злочинів на Майдані, теж була кадрова. Нагадаю: на той час в Головному слідчому управлінні ГПУ існувало всього 2 слідчих відділи: по штату по 14 слідчих в кожному, а в дійсності їх було ще менше. Я вважав цю практику «розпорошення» слідчих по різних наглядових підрозділах ГПУ не зовсім вивіреною, бо на той час такі слідчі відділи існували і в інших Головних управліннях: по нагляду за додержанням і застосуванням законів (назву скорочено), по нагляду за додержанням законів спецпідрозділами по боротьби із корупцією і організованою злочинністю, а також у Главку по нагляду за додержанням законів у військові сфері. Мені лише в квітні чи навіть у травні 2014 року вдалося переконати О. Махніцького у необхідності передачі всіх слідчих підрозділів до складу ГСУ, але, реалізувати свою пропозицію не вдалося у зв’язку з його звільненням. Єдине, що встиг О. Махніцький, то це створити додатковий третій слідчий відділ в ГСУ, не дивлячись на фінансові і кадрові трудності. Він також встиг хоча б на два тижні передати мені в підпорядкування і управління процесуального керівництва. Але, і за це ми йому були вдячні.

Тому, нам приходилося на ходу в перші тижні нашої роботи паралельно із вивченням інформації та хоча б незначної кількості матеріалів, плануванням і розслідуванням цих резонансних злочинів вирішувати і кадрові питання: по заміні всіх керівників структурних підрозділів, які залишилися на цих посадах від попереднього керівництва ГПУ, яке комплектувалося, перш за все, за територіальним принципом (в основному вихідцями із Донецької області), по підбору нових, незаангажованих кадрів як на керівні посади в ГСУ, так і на рядові посади – слідчих з особливо важливих справ. Це було надзвичайно складно, бо в той час ми не могли укомплектуватись виключно за рахунок лише слідчих відділів прокуратур столиці і Київської області, в яких також не все було благополучно із кадровим забезпеченням. А бажаючі із інших областей не всі підходили нам із професійних міркувань, бо мали, як правило, невеликий досвід слідчої роботи. А ті, що нам підходили, в свою чергу, не завжди давали згоду переїхати на роботу в Київ із матеріальних і сімейних обставин.

Ще більш серйозною перешкодою у більш активному розслідуванні подій на Майдані була відсутність необхідних першочергових матеріалів по кожному випадку умисних вбивств, замахів на умисні вбивства та заподіяння тілесних ушкоджень мітингувальникам, бо слідчо-оперативні групи за попередньої влади на місця цих подій майже не виїзжали, а якщо і виїзжали, то протоколи оглядів належним чином не оформляли. В результаті цього, тіла потерпілих не фіксувались на місці вбивства чи отримання тілесних ушкоджень, речові докази (особливо кулі, гільзи) не вилучались, в багатьох випадках зник і одяг потерпілих, очевидці цих подій своєчасно не встановлювались, я вже не говорю про те, що і після нашого вступу у справу ми довгий час не могли потрапити на місця вчинення цих злочинів, бо там продовжували знаходитись барикади і був відкритий супротив доступу туди слідчих прокуратури, тим більше – для проведення не тільки огляду, а особливо – для проведення слідчих експериментів. Вилучені ж кулі, залишки картечі, які витягували з тіл померлих чи поранених в лікарнях, звідтіля за нез’ясованих обставин зникли, так як своєчасно слідчими ще за попередньої влади не були вилучені.

В результаті цього слідчі ГПУ могли надіятися та уточнити місця вчинення злочинів, лише на самих потерпілих або очевидців, особливо якщо мітингувальник загинув, щоб уточнити їх показання на місці під час слідчого експерименту. Але і в цьому також були проблеми, бо будь-яких узагальнених даних про конкретних вбитих і поранених ні в кого не було, частина потерпілих вже покинула Київ до часу проведення слідства, так як були іногородні, частина перебувала на лікуванні не тільки в Києві, а і по всій Україні, а також і за кордоном, а ще частина перебувала в такому стані, що не пам’ятали, де і при яких обставинах отримали ушкодження, або не зовсім бажали, з урахуванням свого психологічного стану, розповідати в той час про ті трагічні події. По частині вбитих взагалі не було очевидців, але, слідчі в межах своїх повноважень безупинно займались їх пошуком.

Треба також наголосити, що однією із основних причин, які не сприяли активізації досудового розслідування злочинів на Майдані, а також вчинених Януковичем і його оточенням в сфері економіки, в т. ч. і по фактичному розкраданню державних коштів і майна, була «зачистка» попередніми керівниками правоохоронних органів України за часів попередньої влади документальних підтверджень цих кримінальних правопорушень, в т. ч. і причетності конкретних винних осіб до застосування фізичної сили і тим більше – вогнепальної зброї до учасників тих протестів. Подавляюча більшість документів, які свідчили про організацію і керівництво всіма процесами по придушенню протестів в середмісті Києва, були знищені. Спалені були навіть оперативно-розшукові справи в МВС, більшість – в СБУ, хоча частина із них тодішніми керівниками спецслужби часів Януковича були заздалегідь вивезені в м. Сімферополь.

Але, серйозною перешкодою для належного просування слідства вперед по даній категорії справ в перші місяці була незрозуміла для мене взагалі протидія цьому процесу з боку керівництва МВС України. Підтвердженням цього висновку є безліч фактів. Назву лише кілька з них.

По-перше, це небажання і ухилення керівництва цього відомства, з яким прокуратура у всі часи свого існування працювала злагоджено, в першу чергу – в частині розкриття умисних вбивств і замахів на них, від проведення об’єктивного і якнайшвидшого службового розслідування за фактами застосування працівниками міліції насильства, спецзасобів і вогнепальної зброї по відношенню до людей на Майдані, за фактами видачі спецзасобів, вогнепальної зброї і боєприпасів так званим «тітушкам» і т.д. Підготовка цього «висновку» затягнулась на місяці, в зв’язку з чим ГПУ змушена була кілька разів надсилати Міністерству листи-зауваження як за моїм підписом, так і від О. Махніцького, та проводити міжвідомчі наради.

До речі, сьогодні чомусь ніхто також не згадує подій перших місяців після Революції, коли місце розташування того ж зкомпроментованого Київського полку «Беркуту» було перетворене на могутню фортецю: вікна і двері закладені мішками з піском, по периметру і на вході стояли озброєні бійці, більшість спецпризначенців там і проживали зі своїми сім’ями, там же знаходилися і закріплена за ними зброя. Для того, щоб викликати будь-якого бійця чи тим більше доставити його до слідчих ГСУ ГПУ не було навіть і мови. У мене тоді склалося враження, що навіть керівництво ГУМВС у м. Києві побоювалось бійців «Беркуту»!

Але, основним прикладом таких моїх висновків був епізод, коли слідчі ГПУ, підкреслюю, без будь-якої допомоги оперативних підрозділів, встановили причетність бійців роти спеціального призначення Київського «Беркуту» до розстрілу людей на вул. Інститутській в м. Києві 20 лютого 2014 року. Тоді, під моїм керівництвом була проведена оперативна нарада у приміщенні ГСУ ГПУ по вул. Борисоглібській, куди були запрошені, окрім членів слідчо-оперативних груп, всі причетні до цього розслідування керівники МВС, СБУ і Генпрокуратури, там були також присутні і Міністр внутрішніх справ А. Аваков та голова СБУ В. Наливайченко, а також їхні відповідальні заступники. Ми змушені були ознайомити і їх із розробленим нами планом викриття і затримання бійців так званої «чорної роти», які обгрунтовано підозрювались у причетності до цих злочинів. Обидва названі керівники правоохоронних органів погодились, але, взяті на себе зобов’язання ні МВС, ні СБУ в послідуючому не виконали. Фактично операцію по викриттю бійців цього спецпідрозділу у причетності до цього злочину було зірвано: на допит їх всіх у призначений час в Главк Київської міліції не доставили, а ті кілька осіб із беркутівців, які все таки з’явилися, слідчі не змогли повністю відпрацювати, тому що охорона їх кабінетів не була забезпечена спецпризначеннями СБУ, як це було обумовлено на нараді. На допити вривались керівники полку «Беркуту» та Київського спецпідрозділу УБОЗ, які погрожували слідчим прокуратури, забороняли допитуваним давати будь-які показання, при цьому обіцяли беркутівцям всіляку допомогу, аби вони не давали правдивих показань і т. п.

Більше скажу, це призвело навіть до того, що на ніч в той день приміщення ГУ МВС в м. Києві по вул. Володимирській було оточене озброєними бійцями Київського «Беркуту» з вимогою негайного звільнення затриманих 4 беркутівців. Під час переговорів з ними з боку бійців була навіть застосована фізична сила до одного із керівників Главка міліції і лише після зустрічі їх із прибувшим туди десь о 3-4 годині ночі начальником ГСУ ГПУ І. Щербиною вони випустили із двору ГУ МВС автомашини із затриманими бійцями названої спецроти.

А хіба не є свідченням супротиву розслідуванню цього епізоду той факт, коли один із цих беркутівців пішов на співпрацю із слідчим, почав давати визнавальні показання, навіть повідомив слідчого про те, що Міністр,начебто, обіцяв їм всіляку підтримку і захист від органу досудового розслідування ГПУ?! І тому після цього для нас вже не було дивним, що частина розмов між цим беркутівцем і його керівником, яка проходила у присутності слідчого і одночасно фіксувалась на підставі рішення суду, була відкоректована не встановленими особами в МВС.

Більше того, після повторного планування нами вже в липні чи серпні 2014 року відпрацювання тих же беркутівців, які обґрунтовано підозрювались у причетності до розстрілів на Майдані, слідчі ГСУ були відсторонені тодішнім новим керівництвом ГПУ від проведення цих процесуальних дій, а відповідальність за їх проведення на себе і своїх підлеглих прокурорів взяв новопризначений заступник Генпрокурора, який щойно почав відповідати за процесуальне керівництво розслідуванням цих справ. Через деякий час мені стало відомо, що цю «операцію» вони «провалили», ніхто із названих бійців спецроти на зустріч для виконання запланованих процесуальних дій з ними не з’явився, більше того, частина цих беркутівців після цього поспішно покинула територію України. Зі слів моїх підлеглих, тоді ж висувалась версія про те, що беркутівців хтось попередив і навіть обговорювалась інформація про попередню перед цим зустріч між керівництвом ГПУ і МВС.

Підтвердженням перешкоджання МВС розслідувати справи про злочини на Майдані могло слугувати і навмисне відрядження в зону АТО в той час разом із закріпленою за ними зброєю кількох беркутівців із цього числа, яких перевіряли на причетність до цих злочинів. Я вже мовчу про факт зникнення більше 20-ти автоматів Калашнікова, які 18-19 лютого 2014 року отримали названі мною спецпризначенці цієї «чорної роти», яких слідчі обгрунтовано підозрювали у причетності до розстрілу мирних людей на вул. Інститутській.

А хіба не є свідченням перешкоджання слідству факт завідомо незаконного звільнення з-під варти командира цієї спецроти Садового, який на той час (липень-серпень 2014 року) вже пішов на контакт із слідчим і навіть погодився дати правдиві свідчення про обставини участі його роти в подіях на вул. Інститутській? Для відому, намагання визволити його з-під варти і перешкодити викриттю всіх винних у розстрілах людей 20 лютого 2014 року на вул. Інститутській були і при мені (як я вже говорив), коли Печерський районний суд також звільняв його з-під варти, але, ми все зробили, щоб скасувати це незаконне рішення суду і не дати йому можливості втекти. А вже після мого відсторонення від організації роботи по розслідуванню цих резонансних злочинів в серпні 2014 року його не тільки знову звільнили з-під варти, а і надали можливість втекти за кордон і за це, підкреслюю, ніхто не поніс покарання!!!

І таких фактів, які підтверджують мій висновок про небажання МВС допомагати розслідувати злочини на Майдані, можна наводити безліч, але, навіть цих прикладів, я думаю, достатньо.

Для відому, та ж Міжнародна дорадча група Ради Європи теж звернула у своєму звіті увагу на факти ухилення МВС і СБУ від активної співпраці з слідчими прокуратури по розслідуванню цих резонансних злочинів на Майдані.

Немаловажливим серед всіх причин затягування в розслідуванні названих злочинів є і непродумана, а може навпаки – умисна, зміна в о. Генерального прокурора України О. І. Махніцького нашим новообраним Президентом , який не врахував (а може і не хотів на це звернути увагу) не тільки відсутності будь-якого прокурорського і слідчого досвіду в його нового кандидата на цю високу посаду (я підкреслюю, не політичну, а процесуальну), а і звичайної необізнаності нового Генпрокурора і його нової команди в цих резонансних справах, по яких вже було накопичено достатньо велику кількість матеріалів, і не дав можливості попередній команді допрацювати в такому складі хоча б один рік, щоб потім об’єктивно запитати про досягнуті результати її діяльності. На цей недолік, до речі, теж звернула увагу Міжнародна дорадча група РЄ.

Більше того, новий очільник ГПУ теж, на мою думку, наробив багато дурниць (я навіть не можу собі допустити, що він це робив умисно), коли практично протягом двох місяців ні кроку не зробив для того, щоб допомогти ГСУ в розслідуванні цих справ. То спочатку він змінив структуру ГПУ, щоб вивести весь склад Головного слідчого управління за штат і довго не перепризначав слідчих і керівників підрозділів на нові посади, в зв’язку з чим, вніс в той період часу в колектив нервозність і невпевненість в своєму майбутньому перебуванні на службі, тим самим свідомо чи несвідомо перешкоджаючи працівникам виконувати свої процесуальні функції, бо вони не могли в тій ситуації виконувати слідчі дії, звертатись до суду з клопотаннями і не могли приймати участь у судових засіданнях. Потім затіяв перевірку збереження речових доказів в ГСУ не за часів Януковича, а саме за післяреволюційний період, що особисто у мене викликало здивування, то перевіряв збереження гвинтокрилів, які слідчими були здані на відповідальне збереження на аеродромі на Трухановому острові, то перевіряв чи не по вині ГСУ Інтерпол відмовився оголосити в міжнародний розшук наших втікачів із України і т.д. Одночасно з цим, він одразу після свого призначення вивів із мого підпорядкування управління процесуального керівництва, яке підпорядкував новому заступнику, який не тільки не знав матеріалів всіх цих справ, а головне – не мав достатнього досвіду роботи на посаді слідчого (а може навіть взагалі його не мав) та не знав методів організації роботи по розслідуванню таких особливо тяжких злочинів проти особи, тим більше – вчинених високопосадовцями. Одночасно з цим, скориставшись зміною штатного розкладу (а може він це і затіяв саме з такою метою), новий Генпрокурор взагалі звільнив з посади начальника ГСУ, який перебував на цій посаді з першого дня після перемоги Революції, володів всіма здобутими за цей час матеріалами і доказами, а також саме через нього планувалася і координувалася вся узагальнена робота всіма трьома слідчими відділами по всіх справах, що теж суттєво ускладнило організацію роботи в Головному слідчому управлінні ГПУ. Я не виключаю і того, що таким чином новий Генпрокурор намагався тоді добитися і мого усунення із займаної посади.

Не краща ситуація склалася при зміні керівника ГПУ і з розслідуванням кримінальних проваджень, які були зареєстровані ГСУ ГПУ за фактами злочинів, вчинених в сфері економіки, в першу чергу за фактами розкрадання та розтрати державного майна, в т.ч і коштів із державного бюджету. При цьому, ще раз звертаю увагу, що інформацію і відповідні матеріали про ці кримінальні правопорушення слідчі ГПУ збирали самі, без будь-якої допомоги оперативних підрозділів МВС і СБУ, які пояснювали їх відсутність тим, що їм при попередній владі категорично заборонялося займатись документуванням таких злочинів. Тому, джерелами походження необхідної інформації про злочини даної категорії для реєстрації слідчими і прокурорами в ЄРДР були дані ЗМІ, журналістські розслідування, серед яких ми відсіювали явно замовні публікації так званої «жовтої преси», а використовували лише ті повідомлення, які могли відповідати дійсності.

Відверто скажу: суттєву допомогу ГСУ ГПУ в той час надавали Державна фініспекція на чолі з Миколою Гордієнком та Держфінмоніторинг України. Розуміючи, що попередня влада не тільки жорстоко подавляла протести на Майдані, застосовуючи неадекватне насильство, але і по-справжньому дерибанила протягом свого перебування «біля корита» державне майно, слідчі з перших днів своєї роботи під моїм керівництвом взялися перевіряти всі тендерні закупівлі матеріалів, комплектуючих і обладнання для підприємств «Нафтогаз Україна», спочатку вибрали лише матеріали виграних тендерів із закупками на суму не менше 500 000 грн. і встановили з допомогою ревізорів, що більшість таких тендерів вигравали по черзі одні і ті ж фірми, хоча, як з’ясувалось, вони і пропонували придбати необхідні матеріали в 60-70 разів дорожче (!) ніж їх вартість при придбанні у виробників. І за такими фактами нами було зареєстровано не менше 10-ти проваджень, зокрема, і по самому «Нафтогаз України», і по «Укргідроенерго», і по «Укренергоатому», і по «Укртрансгазу», і по «Укренерго», і т.д. По цих справах слідчим з великим трудом вдалося вилучити всю необхідну документацію, провести документальні перевірки по поставці названого обладнання вказаними підприємствами та отримати висновки спеціалістів, які підтверджували нашу версію про те, що під час цих тендерів було викрадено бюджетних коштів на мільярдні суми. По всіх цих фактах з дозволу суду слідчими були призначені із великими труднощами розпочаті документальні ревізії.

Але, треба об’єктивно вказати, що вже в той час, в перші місяці 2014 року, окрім чисто процесуальних проблем, долучилися і інші серйозні перешкоди як в роботі слідчих підрозділів ГПУ, так і Фінансової інспекції, бо вже тоді уряд Яценюка почав притісняти нас, суттєво зменшив грошове утримання як ГПУ, так і цього контролюючого органу, в зв’язку з чим, частину ревізорів змушені були відправити у вимушені відпустки, а пізніше – ще частину взагалі скоротити. Чи це робилося навмисно, щоб перешкодити її діяльності та участі у названих вище розслідуваннях, мені невідомо, але версії з цього приводу були різні.

Але, знову ж таки, довести ці перспективні справи про розтрату бюджетних коштів через тендерні закупівлі до суду нам не вдалося і по тій причині, що спочатку, після зміни керівництва ГПУ в червні та липні 2014 року за письмовою вказівкою Генпрокурора ми змушені були передати ці справи у Головне управління по нагляду за додержанням і застосуванням законів (повну назву цього підрозділу вже не пам’ятаю), начебто, для вивчення на предмет наявності в них даних про корупцію чи організовану злочинність. Але потім вони так і не були повернуті до ГСУ до тих пір, поки в серпні 2014 року новий очільник ГПУ не змінив і мені службових обов’язків і не відсторонив мене від керівництва слідчими ГСУ.

Яка подальша доля цих справ мені невідомо, але я впевнений, що ми були на правильному напрямку і за результатами цих розслідувань безперечно вийшли б на найближче оточення Януковича. Допускаю, що ці справи в подальшому так і не були розслідувані належним чином і винним особам вдалося уникнути відповідальності. Це мої припущення, але це теж причина відсутності результатів по розслідуванню злочинів, які інкримінують Януковичу і його найближчому оточенню. Точно також не знаю і подальшої долі вилучених нами під час проведених обшуків величезної суми іноземної валюти і коштовностей у одного із найближчих соратників Януковича, на які у встановленому порядку було накладено судом арешт і поміщено на відповідальне збереження в один із уповноважених банків. Та і як я можу про це знати, якщо я ще в серпні 2014 року був відсторонений від організації роботи на цьому напрямку.

Далі буде…

Политика


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Коли в моїй країні почалася «революція гідності» мені було 19 років. 

Сьогодні в моїй країні п’ятий рік як йде війна – мені вже 23 і я досі єбашу цю скалу пліч о пліч з побратимами.

І от коли раптом ютуб в перших рядах видає мені канал молодої дівчинки зі Львова, яка говорить в своїх відео виключно російською, переводить ціни за якійсь шмот в рублі, а наші години – на їх, бо… увага… ЮТУБ КАНАЛ РОЗРАХОВАН І НА РОСІЙСЬКІЙ «КОНТЕНТ» мені стає так… м’яко кажучи… ДИВНЕНЬКО.

Коли я дивлюсь на 16 річну дитину з Харкова, яка вчиться ще в школі, але вже так вміло і якісно фоткає жопу, сіські, нафарбовану морду… для російської аудиторії, то мені стає так… м’яко кажучи… НЕЗРОЗУМІЛО.

І знаєте… от з цього «подростающего поколения» ніякого взагалі поколенія то і нєт.
І шо саме цікаве…
Цікавість просто мільйонів! людей в Україні – віком від 12 до 25 викликають саме отакі відюшки молодиків без власного почуття гордості, поваги до своєї країни, тих хто її захищають та й взагалі самосвідомості хто вони і що.

На чому ростуть наші діти? Кого вони ставлять собі за приклад? Хто для них герой? Кумир?
Думаєте Захисники України? Молоді хлопці та дівчата, які віддають всіх себе Україні та перемозі ось вже п’ятий рік?

А ні… герої сьогоднішнього молодого покоління – баришні та хлопці, чий вектор життя націлен на російській контент…

А вчора в Україні від кулі російського снайпера загинув молодий хлопець.
Знаєте, наш «канал» тут теж націлен на російській «контент»…тілкьки трішки іншим прицілом, діти.

ПС Від чого це залежить? Ну там «самосвідомістю» це називається? «Патріотизмом»? Чому хтось зовсім юний, який нічого окрім війни в цьому житті і не бачив – помирає за Україну, а для когось такого ж молодого – «Україна» це лише «бо так сталося народитися тут»?…

ППС а ше цікавий момент, як пояснити дитині що – «ось тут друг – а тут враг», коли наша держава досі не визнає рф як ворога? Можливо починат треба з ідеологічних платформ на рівні держави? Та нарешті офіційного визнання та повним припиненням БУДЬ ЯКИХ стосунків з країною, яка веде з нами війну п’ятий рік?

Alina Mykhailova


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Серед головних завдань З’їзду: аналіз реальної ситуації в країні, критична ревізія Майданівських декларацій та формування планів подальших дій.

Ініціатором заходу виступив Анатолій Ведмідь, один із лідерів Майдану під час Революції Гідності. На своїй сторінці в соціальній мережі Facebook він закликав сотників Майдану та усіх активістів, які відчувають свою відповідальність за сьогодення нашої країни, долучитися та взяти участь у роботі круглого столу, який відбудеться 21 листопада 2017 року.

Коментуючи захід нашому виданню, Анатолій Ведмідь зазначив, що, ніхто з так званих представників з Майдану у владі не прийде розповісти про «досягнення». А ті, хто зберуться, лише констатуватимуть факти погіршення життя в українців. Але проведення заходу наразі необхідне, адже суспільство має дати оцінку діяльності влади, що прийшла внаслідок Революції Гідності 2013-2014 років.

«На мою думку, люди котрі зберуться, мусять створити «коло Гідності» та поновити контроль над інституціями влади. В 2014 році Майдан видав «кредит довіри» певним політичним силам. Прийшов час провести ревізію», — зазначив Анатолій Ведмідь.


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO