Володимире Олександровичу! У мене є пропозиція. Серйозна, ділова.
Я даю слово громадянина, що віддам за вас свій голос. Повторюся – даю слово.
Але є одне “але”. Я, як звичайний громадянин, хочу переконатися, що у майбутнього Верховного “є яйця сталеві”. Переконатися, що він не ганчірка, не чмо, не сцикун. Ну природне бажання людини, погодьтеся.
Тому чекаю протягом доби відеоролик. Ось такий, як ви вмієте – 10 планів, 11 склеювань, такий борзий, зухвалий, сміливий. У цьому ролику ви дасте Путіну 24 години на те, щоб він вивів свої війська, повернув Крим, припинив військову допомогу сепаратистам і виплатив компенсацію за всі 5 років війни.
Якби в Україні боролися з корупцією, становище держави було б кращим і президент Росії Володимир Путін поводився стосовно неї інакше.
Це зазначив Радіо Свобода правозахисник, політв’язень радянських часів, психіатр Семен Глузман. Він не згоден з тим, що поки країна є жертвою воєнної агресії, проблема корупції відходить на другий план. На його думку, проблеми війни та корупції взаємопов’язані. І дії правлячої «еліти» України призвели до того, що в державі з року в рік беруть гору цинізм і злодійство. Водночас Глузман не знімає відповідальності з пересічного виборця. В умовах вибору на брехні у людей під час голосування найпоширеніші два мотиви – ненависть і готовність купитися на обіцянки популістів. Семен Глузман закликав виборців зробити цього разу усвідомлений вибір.
Олександр Лащенко: Пане Глузман, рядка «колишній депутат України», «колишній кандидат у президенти України», «колишній міністр з питань охорони здоров’я» Семен Глузман у вашій біографії немає і бути не могло. Я правильно розумію?
– Переклад. Більше того, я нещодавно взагалі усвідомив, що я від своєї рідної країни, маю на увазі, від держави, один з небагатьох або ж єдиний дисидент, який вижив, не отримав жодної державної нагороди.
– «Ярослав Мудрого» немає? Героя України немає?
– Ні, нікого, нічого.
– «За заслуги». Я не знаю. Є в Україні і таке?
– Я не знаю. Я коли це вперше усвідомив, десь рік тому, я подумав: Боже мій, так я ж правильно живу!
– А це правильно?
– Звісно.
– Сидіти в Раді – ні? Мати певні преференції?
– Ні.
– Ви активно друкуєтеся зокрема в інтернет-виданні «Лівий берег», хоча не тільки. І на Радіо Свобода ваші статті є. Ви якось писали, вже давненько, але відтоді мало що змінилося, нічого не змінилося, коли до вас звернулася якась людина (прізвище якої ви не називаєте), з колишніх комсомольських лідерів, а нині – процвітаючих людей, сказала: «Ну що, Семене Фішельовичу (вибачте, я не хочу вас образити), все старцюєте? Кишені то порожні!» Правильно я цитую?
– Так. Приблизно так.
– Пане Глузман, але ж ви стежите за нинішньою ситуацією. Є люди, які йдуть і в президенти, є і у Верховній Раді, урядовці і так далі. Активно коментуєте. Я наведу знову ж таки один із фрагментів вашої статті в «Лівому березі».
Стаття «Обираючи зло» Семена Глузмана у виданні «Лівий берег»
Оцей чинник дуже вагомий, ви вважаєте? У тому числі і під час цієї виборчої кампанії? До речі, наголошу, що ми виходимо в «день тиші», тому ми ніякої агітації не ведемо.
– Абсолютно.
– Але аналізувати події в Україні маємо повне право.
– Так. І не тільки в Україні.
Насправді це одна із, на мій погляд, найяскравіших причин того, що з нами ще якось спілкуються. Мені доводиться спілкуватися з іноземними політиками і дипломатами. Вони далеко не завжди говорять один на один те, що вони говорять на прес-конференціях і десь офіційно. Вони втомилися від нас. Вони втомилися від нашої корупції, від потоків брехні. Адже наш уряд, наша влада бреше не тільки нам, громадянам України, а і їм також.
І всі ці нещодавні історії з послом США Марі Йованович. Я з нею знайомий. Справа не в особистих її якостях. Посол не висловлює те, що думає, а те, що мусить говорити.
Я подумав: жебраки на паперті, не мають права говорити про те, що у них є людська гідність і гордість. А тут, виявляється, у наших торботрясів… При чому ми ж знаємо цих торботрясів, їх минуле і теперішнє, на жаль, майбутнє. Я не називаю прізвищ. Справа не в прізвищах. Вони не мають права говорити. Так, американський уряд дає нам якийсь захист. Так, європейці дають нам якийсь захист. Вони мають право вимагати.
Семен Глузман
– Пане Глузман, є така точка зору, зокрема, її висловив недавно в одному зі своїх свіжих постів (можна по-різному ставитися до тієї історії з його, як потім виявилося, «вбивством») Аркадій Бабченко, російський журналіст, який зараз в Україні живе. Він пишучи про цю дилему, що для України зараз є більшим злом: війна, яка жодним чином не припиняється (ніякого ж «замороженого» конфлікту немає, люди продовжують гинути на Донбасі), чи корупція, навів приклад Італії. Там мафія вже десятиліттями зрослася з урядом, що в принципі навіть така держава з таким великим рівнем корупції все ж таки є незалежною, суверенною, при всіх своїх величезних проблемах. А поки є окупація, хай частини території, то набагато важливіше питання – війна.
– Я не є великим спеціалістом у цих питаннях. Я є просто громадянином, який живе тут і розмірковує на ці теми. Я думаю, що у нас це взаємопов’язані речі. Якби наша влада бодай намагалася боротися з корупцією… Я розумію, що боротися з корупцією, яка прийшла до нас взагалі з СРСР, тоді просто про це не говорили, не писали, але це окрема розмова, думаю, що багато що було б краще, і ми спокійніше жили, і, можливо, Путін поводився дещо інакше. Тому що він прекрасно, не треба робити з наших ворогів примітивних ідіотів, вони не примітивні і не ідіоти, вони прекрасно розуміють, що Захід не від любові підтримує нас. Він змушений це робити.
Ми отримали це диво. Це ж диво. З неба впало. Тому що СРСР довів себе до такого стану. І мені здавалося завжди, що ми зобов’язані і можемо скористатися цим дивом поступово, не відразу. Я пам’ятаю розмови з першими дипломатами, які у нас західні з’явилися. Вони ж були закохані в Україну! Багато хто з них не хотів їхати. Я не маю права називати прізвища. Але просто я пам’ятаю сльози на очах голландського дипломата, у англійського посла. І до чого ми докотилися!
Семен Глузман
– Пане Глузман, ви вашу думку і зараз у нашому ефірі висловлюєте. Україну характеризує «цинізм і злодійство».
– Так.
– Така політична еліта, як ви вважаєте, постійно ж була, не тільки нинішня в Україні, правляча, бізнес-еліта?
– Були сподівання. У мене були сподівання, пов’язані з моїм минулим. Я про це вже не раз говорив.
– Ви писали про це, що «коли я потрапив до зони у 1973 році, серед політзеків, які сиділи в радянських таборах (тоді ви цифру наводили) до 40% були українці». Хоча КДБ працював у всіх республіках колишнього СРСР. Це говорить про наявність в українців, як ви зауважували, «особливого ферменту спротиву». І зараз ви про це кажете. І де ж це поділося тоді?
Колонака «Семен Глузман: «Чим менше в країні героїв і фанатиків, тим краще живуть люди» у виданні «Історична правда»
– Так. Перший Майдан, другий Майдан – це були результати якогось незрозумілого мені, я не знаю, де це знаходилося: у ґрунті, у воді, в атмосфері України, в історії України. Я не вірю в генетичну пам’ять. Я – лікар. Я не маю права вірити в якісь такі містичні речі. Але сьогодні це скінчено.
– Оцей фермент спротиву – він…?
– Я побоююся, що так. Тому що, якщо буде третій Майдан, якщо влада через кілька днів спровокує щось подібне – це буде не третій Майдан. Це буде набагато страшніше. І я боюся. Я про це говорю і пишу постійно не тому, що я хочу кінця моїй країні Україні, державі, але я розумію, що може настати кінець державності. Залишиться все. І ця студія залишиться. Хто тут працюватиме і сидітиме – це інше питання.
Святих політиків, схоже, не буває ніколи. Ну, специфіка професії. Але те, що показали за майже ці 30 років наші політики, ні з чим не можна порівняти. Так, не дуже любили Гавела, інтелектуала європейського, справжнього інтелектуала. Так само, як французи не любили де Голля, який врятував Францію. Це зрозуміло. Людина, яка зважується на реформи, людина, яка зважується на якісь неприємні речі для країни, має піти. І навіть цей жахливий Піночет врятував Чилі. Якою ціною…
– До Августо Піночета у вас позитивна оцінка?
– Ні, це не може бути позитивним. Але він врятував Чилі. І він пішов. Не буває однозначних… Він – вбивця. Як тут можна говорити, що позитивне ставлення?
– Але економічні ви маєте на увазі?
– Так, він врятував Чилі.
Я просто зустрічався закордоном з чилійцями, з серйозними експертами. Вони багато що мені розповідали. На Заході одного разу у невеликій групі людей я наважився сказати про те, що я зараз кажу. До мене підійшла одна моя знайома американка і сказала: будь ласка, не говори цього вголос.
Семен Глузман
– Приклад Лі Куан Ю постійно наводять. Посадив друзів. Петро Олексійович також радив одному з багатьох генпрокурорів.
– У нас цього не відбувається.
– Неможливо це в Україні? Чи все-таки можливо? Ось такий реформатор.
– Я думаю, що так. І народ підтримав би. Але ж ви бачите, поки жодна людина з цього величезного списку й близько не підійшла. Є одна людина, яка, я вважаю, могла б це зробити. Але у нього рейтинг, здається, 3%.
– Ну, не будемо прізвищ називати, щоб нам не закидали, що ми агітуємо.
– Звісно.
– Пане Глузман, знову ж таки наприкінці жовтня будуть в Україні парламентські вибори. То, можливо, Україні потрібна парламентська справді республіка? Скільки було президентів після розпаду СРСР? Мабуть, рекордна кількість на пострадянському просторі в Україні була. І…?
– Я думаю, що так. Але знову ж таки… Який парламент? У нас і сьогодні парламентська республіка. Тільки так, що у нас авторитарна. Але не диктатура. Але авторитарний режим.
Я хочу, щоб українські можновладці боялися громадян
Тому я не впевнений, що через декілька місяців ми сформуємо нормальний європейський парламент. Хоча я для цього робитиму все. Я просто людина вже згасаюча за віком. І я розумію прекрасно, що в моїй країні повинна восторжествувати якась нормальна ситуація, правда. Хай і не абсолютна правда. Абсолютна правда на цвинтарі. Але я хочу, щоб і мене, і вас, і усієї решти громадян України вони боялися. Вони повинні нас боятися.
– Можновладці?
– Так. Вони повинні нас боятися.
– Пане Глузман, це важлива деталь – що первинне. А, можливо, більшість виборців хочуть популізму, обіцянок, цих всіх знижень ціни на газ, проголосувати «по приколу»? Знову ж таки ми не називаємо жодних прізвищ кандидатів у президенти. Можливо, первинне – ось такий електорат? І така вже еліта у нас майже 30 років.
– Так, це все правда. Але могло би бути дещо інакше. Не тому, що я ідеалізую український народ. Я ніколи не ідеалізував. І у засланні найближча мені людина, покійна, вчитель табірний Іван Олексійович Світличний дуже часто, майже щоденно у наших розмовах, не тільки зі мною, свій народ, заради якого він взагалі віддавав своє життя, називав «гопашними хохлами». Він мав на це право.
Так, виявилося, що ми не готові. Але ж ми не говоримо, що ми маємо можливість створити стару англійську демократію. Ні. Можна було все-таки поступово входили в нормальне європейське життя. Але ж вони, ті, кого ми обирали постійно, на брехні. Ми ж обирали не по любові, а по брехні.
– Хто красивіше збреше, хто краще «локшину на вуха навішає»? Можна так сказати?
– Так. Звісно. Коли нам другим давали комуніста, так зрозуміло, що ми голосували за першого. Знов ж таки ми не називаємо.
– Ну, Кучму можна назвати. 1999 рік…
– Це ви сказали.
– Але ж він у цих виборах не бере участі.
– Я маю на увазі, що якби були якісь інші керуючі, які давали б все-таки можливість говорити, нехай не про гідність, мораль… Їм такі слова чужі. Вони такого не можуть. У них станеться інсульт, якщо вони це часто вимовлятимуть. Але бодай дати можливість нам вирішувати наші спільні проблеми разом з ними, а не так, як вони вирішують самі.
Ми, український народ, переважна більшість, не всі, повинні пригадати, що ми тут основні взагалі, ми тут народилися, ми тут помремо, сьогодні ми тут живемо. І від нас, а не від Трампа чи «АнтиТрампа», залежить майбутнє наших дітей і внуків. Це так просто насправді.
– А що заважає? Ви ж спілкуєтеся з людьми. От ваш життєвий досвід – чому? Пересічні люди не завжди, м’яко кажучи, про це згадують.
– Так. Звісно, я їжджу Україною, я бачу.
Розумієте, все сходиться на поганому. Я ж спілкуюся з людьми відверто. Вони ж знають, що я – не політик, що я не напишу. Куди писати? КДБ вже немає. Зараз вже все можна побачити і почути. Люди живуть почуттям ненависті до влади. Це погано. Я розумію, що ці люди, яких ми не називаємо, він – не один, їх багато. Вони заслуговують на це почуття. Але на почутті ненависті не можна йти на вибори.
– Потім, до речі, якщо поміняється влада, через кілька місяців, новий фаворит отримає стільки плювків на свою адресу.
– Так. Коли нам оголосять наступну істоту, яка буде нашим президентом (неважливо хто), то потім знову через день-два, сидячи на кухні, п’ючи чай або міцні напої, більшість із нас говоритиме: ну ось, знову! Знову? Чекай, ти ж ходив на вибори.
У мене була дуже серйозна розмова кілька місяців тому з нашим співаком Славком Вакарчуком.
Святослав Вакарчук
– Який не наважився піти на ці вибори кандидатом у президенти України.
– Я не прибічних його таланту. Я взагалі люблю філармонійну музику. Але не в цьому справа. Я прямо в присутності свідків, у нас було кілька людей, говорив: Славко, ви зобов’язані йти не тому, що ви повинні стати президентом (я не знаю, яким ви будете президентом), але якщо ви підете, то молодь піде голосувати – ви заради цього повинні піти на вибори.
– Якщо не секрет, що вам відповів Славко Вакарчук?
– Ну, він прямо не відповідав. А далі – все зрозуміло.
– Те, що ви написали: «Зло перемогти неможливо». Так?
– Так.
– Ну, якась же має бути хоч частка оптимізму?
– Шматок зла – це ж не тотальне зло. Шматочок зла – можна витерпіти. Він є скрізь, завжди.
– У будь-якій державі.
– Звісно. І в кожному житті людини. Але коли нахабне зло, яке торжествує… Ми на зоні, коли обговорювали наше життя тоді з Іваном, з іншими…
– З Василем Стусом…
– Зі Стусом я не…
– Ви були у тюрмі КДБ. Але теж спілкувалися.
– Так, звісно.
І ми завжди говорити про торжествуюче свавілля, торжествуюче зло. І ось останні роки, спостерігаючи за тим, що відбувається в моїй країні, вже в моїй країні, я згадую все частіше ці слова. Ось нахабне, абсолютно цинічне зло. Коли мені з екрану говорять…
– Зараз, власне?
– Звісно. Я ж не недоумкуватий, я ж знаю. І не тільки я. Мільйони людей. А чому виникло почуття ненависті? Тому що вони вирішили, що вони назавжди. Назавжди нічого не буває.
– Верхівка ця, так?
– Так.
– Сталін помер, кілька років усього минуло… І все змінилося.
– Так.
– Зрештою, також вважали, коли Янукович був при владі, що це надовго. Потім син старший піде і так далі.
– Так.
– І де Янукович зараз?
– Так. Я не песиміст загалом. Але я вважаю, що треба говорити правду до кінця. У мене відчуття, що переважна більшість населення, значна частина населення України, народу України спить, але якось так з напівзаплющеними очима. Чому я пишу? Я ж пишу про це і говорю безкоштовно. Мені це, так би мовити, абсолютно це не потрібно. Я хочу розбудити.
– Але не розбудити той третій кривавий Майдан?
– Ні, звісно.
– Щоб вони свідомий вибір знову ж таки робили.
– Так. Щоб вони розуміли, що на виборах не закінчується життя політичне, а воно тільки починається.
– Ну що ж – цей шлях Україна йде?
– Сподіватимемося.
– Буквально завтра будуть вибори – перший тур президентських перегонів. Є можливість у всіх наших глядачів, хто зараз дивиться і слухає нашого шановного гостя, зробити свій усвідомлений вибір.
Служба безпеки України у межах своєї компетенції у стислі терміни надасть правову оцінку візиту громадян України Юрія Бойко та Віктора Медведчука до одного з лідерів країни-агресора та їх заявам.
Водночас, ми не виключаємо можливий опосередкований зв’язок цієї події із попередженим СБУ у Харкові терористичним актом у метрополітені.
Як зазначив Голова Служби безпеки України Василь Грицак: «наявні в СБ України матеріали свідчать, що спецслужби РФ у будь-який спосіб намагаються відволікти увагу громадськості від викритих корупційних схем фінансування виборів у інтересах одного з кандидатів у Президенти України, який влаштовував раніше та влаштовує зараз кремль». За його словами, для цього Росія відкрито, жертвуючи малим, щоб змусити СБУ – за термінологією спецслужб – «переключитися на негідний об’єкт», аби сприяти приведенню до влади тих, хто влаштовує особисто Володимира Путіна.
«Скажіть що відбувається? Я вже нічого не розумію…» – з таких слів починається ранок кожного громадянина України, який хоч трохи переймається політичною ситуацією в державі. А що найприкріше – ці слова підкреслюють, що в державі політичний хаос. Український народ вже не розуміє де свої, а де чужі – настільки все стало заплутаним. Можна відверто говорити, що ця політична кампанія вже є найбруднішою за всі часи Незалежності України. Та прикро констатувати, але це, скоріш за все, тільки початок. Важко навіть уявити, що ще може статись…
Ми з кожним днем думаємо, що бачили вже все, що нас вже нічим не здивуєш. Та, нажаль, брудна уява в наших політиків, чиновників знаходиться за межами адекватного людського мислення. Здавалось би, що викриття розкрадання в «Оборонпромі», виявлення ганебних передвиборчих махінацій, корупція в НАБУ, СБУ, ГПУ, «самопомилування»(скасування 368-2) та ще цілий ряд всього є якимось піком ганебної слави наших політиків і чиновників. З кожним днем ми тішимо себе ілюзіями, що вже все, сьогодні вже не почуємо гиготи, сьогодні відкриємо нову позитивну сторінку історії нашої держави. Але… ні… з’являється щось нове…Та найгірше те, що все наступне неподобство перевершує попереднє.
А так хочеться сказати: «Стоп! Стоп! Вже досить! Ми вже наїлись лайна сповна! Збирайте свої манатки і валіть з нашої держави! Хватить випробовувати на міцність нерви народу! Хватить…». Але ми стримуємось… стримуємось з надією, що завтра буде по іншому…завтра буде краще…
А завтра в нас… В нас «завтра вистріл в спину» народові зробив не хто інший, як сам Генеральний Прокурор України Юрій Луценко, хотів написати «Юрій Віталійович» – та рука не піднялась, тому просто – Юрій Луценко. Ще донедавна він був для багатьох людей кумиром, героєм… Та сьогодні від став істинним собою – «зняв маску» і показав цілому світові хто він насправді. І нажаль, відкрив він свою темну сторону. Так, багато хто сприймав його, як чергового бездіяльного прокурора, який прикриває своїх. Та Луценко перевершив себе – зробив заяву, в якій звинуватив посла США Марі Йованович в , начебто, чіткому вказуванні кого потрібно вважати недоторканим. Луценко заявив прямо, що чинний посол США при зустрічі з ним передала йому список людей проти яких, ні в якому разі не може бути відкрито кримінальних проваджень.
Крім того, Генпрокурор «пожалівся», що Йованович обіцяла йому 4 млн. доларів США на потреби очолюваного ним органу, та грошей не дочекався. За словами Луценка він відповів послу США відмовою, сказавши , що це неприпустимо! Якщо чесно то слова Генерального Прокурора схожі на звичайну брехню. Та яку мету він переслідує такими діями?…
Якщо оцінити цю заяву керівника ГПУ то можна сміливо констатувати, що Україна знову «прославилась» на цілий світ. І найголовніше не те, що він не представивши доказів звинуватив посла іншої країни, а те – що він, Генеральний Прокурор України в час злодіяння, (і припустимо) маючи факт вчинення злочину посадовою особою(неважливо якої країни) просто приховав це, не відкрив кримінального провадження за фактом даного злочину. Виходить, що він покриває злочин – це з його слів так виходить. Це ганьба на цілий світ. За всіма етичними нормами він давно б мав подати у відставку. І ще одна «дивина» – знову бездіяльність Президента України Петра Порошенка, не розумію, як глава держави знаючи що Генпрокурор не карає злочинство тримає його на посаді… Це ми уявили, що Луценко правий, і список таки був.
Та будемо відверті – це схоже на абсурд. Такі дії нашого Генпрокурора вже набули світового резонансу. Одним із перших відреагував старший аналітик США Atlantic Council Андерс Аслунд, це його слова про Луценка: « Коли Луценко відкриває рот, то лунає брехня». Крім того він назвав Генпрокурора «зручним» для влади на чолі із Порошенком. Він підкреслив, що Луценко на своїй посаді нічого не робить, і саме це потрібно його покровителям. Звинувачення в сторону Марі Йованович назвав просто шумом. Та заявив що посол США ніколи б не зробила нічого подібного. В ситуації Луценко – Йованович він чітко знає хто бреше – і це Луценко.
Зі сторони України свою заяву зробила заступниця Голови Верховної Ради України Оксана Сироїд, та і вона не підтримала українського Генпрокурора. Звинувачення Луценка вона назвала спланованим, про свідчить пасивність з боку Президента України Петра Порошенка. Головною причиною таких дій вона називає спробу погіршити стосунки із США для більшої можливості провести фальсифікації. Вона сказала, що бездіяльність Порошенка в цій ситуації – це крах його політичних амбіцій.
Хочеться додати, що серед народу вже давно йде мова, що США не хочуть, щоб Петро Порошенко переміг на виборах , американців просто вбиває, як наш Президент прикриває корупцію і зневажає простий народ, який грабує за допомогою своєї «прислуги». Штабу чинного Глави Держави таку неприємну ситуацію довгий час вдавалось приховувати, та як ми знаємо все рано чи пізно стає явним, а тим більше коли Президент замішаний в колосальних скандалах. Тому, в такому випадку Порошенкові вигідніше посваритись із США. Та до чого це призведе? Чи не відкине це нас назад? А можливо і гірше? – Чи не відправить такий крок Порошенка нас в обійми Путіну? Зрештою, ще однією версією з народу є те, що чинний Глава Держави вже домовився із РФ стати товаришем щоб перемогти на виборах. А в замін має відмовитись від дружби із США. Та це всього лиш теорії, тому давайте краще спостерігати за фактами і довіряти тільки їм. А зараз, нажаль, одним із таких є незрозуміла заява Луценка…
Підводячи підсумки хочу сказати, що я вже мрію, щоб ця виборча епопея закінчилась, а найголовніше – закінчилась щасливо, щоб країну очолив істинно той кандидат, який буде гідний цієї посади. Я нарешті хочу проснутись зранку, відкрити новини – а там… а там уявіть собі: жодного політичного скандалу, жодних військових дій, жодних абсурдних дій влади… там тільки позитивні новини про великий, вільний, непоборний український народ!
В останньому абзаці своєї публікації я хочу ще раз звернутись до українського народу: « Прошу і закликаю Вас, 31 березня підіть на виборчі дільниці і проголосуйте, проголосуйте серцем і душею, так щоб наші діти нами пишались. Проголосуйте, щоб Ваш голос не був використаний проти народу! Звертаюсь – не лінуйтесь, майте повагу до себе і народу – не дайте комусь вкрасти наше майбутнє! Слава Україні!»
Igor Dumka
Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!
Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!
Незаконна анексія Криму – проблема не лише України, але й усієї світової спільноти, і для того, щоби прискорити деокупацію півострова, потрібно зберігати послідовність міжнародної політики та запровадити більше санкцій проти Росії.
Це також залежить від того, наскільки успішною стане Україна, розповів у коментарі Укрінформу екс-посол США в Києві, нині віце-президент Інституту миру США Вільям Тейлор.
“Міжнародне співтовариство має зберігати питання Криму в списку пріоритетів свого політичного порядку денного. Крим важливий не тільки для людей, що проживали та проживають на півострові, Крим важливий для іншої частини України, а також для міжнародного співтовариства”, – зауважив колишній високопоставлений дипломат в кулуарах конференції “Крим після п’яти років російської окупації”, що пройшла в вівторок у Вашингтоні.
Він підкреслив, що йдеться насамперед про порушення Росією норм і стандартів, які забезпечували мирне існування в Європі в післявоєнний час.
“Ці норми були знищені, коли Росія вторглася в Крим”, – зазначив Тейлор.
Експерт також наголосив, що введені США й іншими країнами Заходу санкції хоч і не припинили агресії РФ, втім мали певний ефект.
“Вони створили проблеми для наближених до Путіна кіл, а також вплинули на російську економіку”, – сказав він. Водночас, підкреслив Тейлор, санкції мають бути посилені.
У цьому контексті він зазначив, що наразі зберігаються можливості запровадити нові обмеження проти більшого кола осіб в російському керівництві, а також проти окремих банків в РФ та фінансового сектору в більш широкому контексті.
Що ж стосується політичних перспектив для повернення Криму, віце-президент Інституту миру США зауважив, що подібний прецедент вже мав місце, коли США і Захід не визнавали анексії Радянським Союзом країн Балтії. Час минув, і все повернулося на свої місця – зараз ці країни є членами НАТО і Європейського Союзу.
“Тож, ми повинні діяти так само й послідовно продовжувати політику невизнання російської анексії Криму”, – зауважив Тейлор.
Водночас, за його словами, цей процес може бути прискорений, “якщо Україна стане успішною в політичному, економічному, військовому плані”.
Росіяни вже не радіють входженню півострова до складу Російської Федерації, як кілька років тому.
Європейське видання Politico у своїй статті про візит президента Володимира Путіна на півострів з нагоди святкування п’ятої річниці тимчасової окупації зазначає, що деякі кримчани скаржаться на репресії та утиски свободи слова, яких не спостерігалося за часів автономії в складі України.
Також зазначається, що далеко не усім в Криму живеться так радісно, як про це говорять російські чиновники. За словами критиків, Кремль перекинув на півострів велику кількість агентів спецслужб, аби придушити незгодних. Опоненти російського правління, серед яких етнічні українці, кримські татари та етнічні росіяни, лояльні до Києва, кажуть про панування атмосфери страху.
«Коли ми були з Україною, ніхто не вимагав, щоб я демонстрував свій патріотизм», – каже колишній офіцер радянської армії Сергій, який відмовився називати своє повне ім’я побоюючись переслідування. «Сьогодні ж у Криму слід кричати про те, який ти великий патріот, кожного дня. Вони перетворили Крим на маленький СРСР. Стукачі всюди», – додав чоловік тихим тоном. Видання також нагадало про гучні і скандальні судові справи у Криму проти незгодних з окупацією, а також про систематичне переслідування кримських татар.
Тим часом, продовжує Politico, доки у Криму під час візиту Путіна активно махали прапорами, в Москві влада порушила традицію проводити масові заходи на річницю незаконної анексії. Чиновники виправдовуються, що, мовляв, Крим уже настільки інтегрувався з РФ, що і святкувати вже нічого. Однак аналітики вказують на зростання невдоволення економічними втратами через анексію Криму та військове вторгнення Росії в Сирію. І, ймовірно, саме через це Кремль цього року не дуже хоче проводити мітинги на честь окупації українських територій на Червоній площі.
«Упродовж року, що минув, соціологи почали чути від фокус-груп, що Крим занадто дорого нам коштує. І що ми взагалі дуже багато витрачаємо на іноземні військові авантюри», – сказала політолог Катерина Шульман. За її словами, ці побоювання вплинули на нещодавню промову Путіна, яка була майже повністю присвячена внутрішнім проблемам Росії. «Не дивлячись на те, що у промові він пообіцяв щедрі соціальні виплати, це може ніяк не вплинуло на результати опитувань. Люди звикають думати, що владі байдуже до їхніх проблем», – пояснила політолог.
Згідно з результатами опитувань, які минулого тижня опублікував московський фонд «Громадська думка», лише 39% росіян тепер вважають, що окупація Криму була правильним вчинком. Це на 28% менше, аніж у 2014 році. Серед росіян у віці 18-34 років лише 24% говорили, що анексія українського Криму була корисною для РФ.
Ці результати опитування з’явилися на тлі постійного падіння рейтингу Путіна. Зараз він на найнижчому рівні за останні 13 років – його підтримують лише 33% росіян.
Північноатлантичний альянс (НАТО) у п’яту річницю тимчасової окупації півострова зазначив, що ніколи не визнає анексію Росією українського Криму і закликає агресора повернути Україні контроль над півостровом.
Тим часом делегація України на переговорах в Мінську вимагає включити питання звільнення Криму від окупантів та відновлення українського суверенітету на півострові, а також знищення терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР».
Днями Україну сколихнула серйозна заява колишнього ватажка «ДНР» Олександра Бородая.
Він назвав Ріната Ахметова одним із реальних творців псевдо республіки. У своєму інтерв’ю він чітко вказує Ахметова, як одного із творців кривавої республіки, та навіть гордиться тим, що врешті віджав її у найбагатшої людини України.
За його словами він ні в якому разі не мав наміру йти на альянс із олігархом, та все ж різного роду переговори неодноразово велись. Також Бородай вказав, що колишній голова служби безпеки «ДНР» Ходаковський Олександр Сергійович працював саме на Ріната Ахметова і виступав посередником у переговорах.
Багато жителів України здогадувались, що Ахметов є причетний до війни з Росією, та мало хто був готовий уявити, що він є одним із творців «ДНР», а це по суті означає партнерство з Кремлем… Робити такі заяви на себе не брав ніхто, адже це є найстрашнішим обвинуваченням, і щоб таке виголосити потрібно мати суттєві докази. Та як бачимо, всі про це перешіптувались, та докази ніяк і ніде не випливали, ну будемо відвертими – вже і не випливуть. І такі гучні слова колишнього ватажка псевдо республіки ніхто крім журналістів на озброєння не візьме.
Ахметов в Україні має недоторканість більшу ніж будь-який депутат, а можливо навіть більшу за Порошенка. А щодо самого Петра Олексійовича то йому вже довго приписують, і можна вважати по суті, тісну співпрацю з Рінатом Леонідовичем Ахметовим. Перевагою донецького олігарха є те, що він вміє домовлятись. Йому немає значення хто буде при владі – всі «люблять гроші».
Зараз прикриває Порошенко, а за місяць, можливо – Тимошенко чи Зеленський. Тому наскільки був би , чи не був творцем «ДНР» — він все-рівно буде недоторканим. А заява такої особи, як Олександр Бородай викличе лише усмішку на його обличчі, і не більше…
Самим «смішним» в цій ситуації буде те, що наша влада разом із НАБУ, ГПУ і СБУ навіть не візьмуться перевіряти достовірність цієї інформації. Та зрештою навіщо… Вони і так все знають, та ніхто не «обріже гілку на якій сидить». В цій новині все ж найгіршим є те, що нашим воїнам та всьому українському народу знову плюнули в обличчя.
Що можна говорити про такого титана, як Ахметов, якщо наші правоохоронні органи не можуть довести до логічного завершення будь-яку справу проти рядового чиновника. А для себе взагалі нещодавно придумали амністію – скасування 368-2(незаконне збагачення), а саме ця стаття могла і виявити, що багато хто із підозрюваних збагатився саме з рук пана Ахметова, або з ним як партнери. Нажаль, в Україні всі органи правопорядку є під ручним правлінням, тому розкриті реальні справи проти реальних злочинців будуть лише мріями простих громадян.
Якщо в цілому глянути, що відбувається в Україні за останній час то ми бачимо як наша ненька загрузла в хаосі, її роздирають на шматки всі хто може: Путін, Порошенко, Коломойський, Ахметов і їм подібні. Все настільки є напруженим, що здається – в будь-яку секунду відбудеться масштабний «вибух», який не матиме пощади ні перед ким. Багато людей висловлюється: «Український народ все витримає та переможе» — та всьому є межа, і вона близько…
Політичний аналітик, експерт
Мізрах Ігор
Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!
Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!
Відвідання президентом РФ Володимиром Путіним окупованого Криму 18 березня буде черговим підтвердженням аксіоми, що злочинця тягне на місце скоєного ним злочину.
Так прокоментував глава Меджлісу кримськотатарського народу, народний депутата Рефат Чубаров намір Путіна відвідати анексований півострів.
“Завтра, 18 березня, Путін планує приїхати до Криму. Загальновідомо, що злочинця завжди тягне на місце скоєння ним злочину. Путін підтверджує цю аксіому із завидною завзятістю, знову і знову відвідуючи Крим, злочинно захоплений ним у лютому – березні 2014 року”, – написав він.
Чубаров нагадав, що сам він ось уже 1716-ий день не може ступити на рідну кримську землю – на відміну від міжнародного злочинця, злодія і бандита Путіна.
“Путін метається як кат, який усвідомлює неминучість людської кари за скоєні ним злочини. Завтра, коли Путін, перебуваючи в Криму, буде шукати заспокоєння в середовищі своїх подільників по злочину і зображати «торжество з нагоди возз’єднання», в сотнях тисячах кримських сім’ях його ім’я вкотре буде піддано прокляттю”, – наголосив Чубаров.
Він висловив переконання, що Путін опиниться на лаві підсудних Міжнародного трибуналу за свої злодіяння: російську окупацію Криму, що триває вже п’ять років, десятки викрадених і вбитих кримських татар, сотні незаконно позбавлених волі кримських татар і українців, цілеспрямоване знищення історичних пам’яток, витіснення корінного народу півострова – кримських татар і етнічних українців за межі Криму, мілітаризацію півострова, що супроводжується руйнуванням унікальних природних об’єктів і екологічним забрудненням території Криму, тощо.
“Звичайно, якщо він не встигне вчинити з собою так, як це зробив Гітлер, міжнародний злочинець та головний параноїк ХХ століття”, – зауважив депутат.
За інформацією російських ЗМІ, Путін 18 березня в окупованому Криму візьме участь в “урочистостях” до 5-ї річниці анексії, а також у церемонії введення в експлуатацію Балаклавської ТЕС і в режимі відеоконференції – Таврійської ТЕС, побудованих із турбінами Siemens в обхід санкцій ЄС.
“Україна, слава Богу, вже без Януковича, але ще не без Тимошенко, на превеликий жаль”, – каже Оксана Забужко. Тимошенко – це “Путін у спідниці”, переконана письменниця.
"Україна, слава Богу, вже без Януковича, але ще не без Тимошенко, на превеликий жаль", – каже Оксана Забужко.
Тимошенко – це "Путін у спідниці", переконана письменниця.
У роки правління в Радянському Союзі Микити Хрущова, коли перший секретар ЦК КПРС поставив перед співвітчизниками завдання перегнати Америку, дотепники придумали класичний анекдот. Вони казали, чому при своїх ” успіхах” Радянський Союз все ж таки не хоче перегнати США – щоб не було видно його голої дупи.
Саме цей образ – “великої держави” з голою дупою нагадав, коли лунало послання російського президента Володимира Путіна Федеральним зборам Росії, яке складалося з двох частин. Перша була присвячена бідності росіян і необхідністю боротьби з цим; друга – це перерахування сучасної зброї, якою голозада Росія збирається налякати цивілізований світ, всі ці “Сармати”, “Авангарди”, “Пересвєти”, “Кинджали” і інша погань. І те, що відмова від суперництва з Америкою у військовій галузі і визнання реальної ролі Росії в сучасному світі – найпряміший шлях для подолання бідності, чомусь не спадає на думку ані Володимиру Путіну, ані його співгромадянам.
Послання Путіна свідчить про те, що він попався. Що він зрозумів, наскільки серйозною є небезпека бідності і соціального краху, але не зміг зробити правильних висновків і залишився прихильником гонки озброєнь і витрати величезних коштів на армію – коштів, яких Росія просто не має. Сьогодні у Гостинному дворі Володимир Путін зачитав не послання Федеральним зборам, а вирок собі і своїй державі.
Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!
Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!
Братья и Сёстры из сражающейся Украины!
Чеченцы понимают вашу боль как никто другой. По всей Европе ширится движение по набору добровольцев в защиту Украины: уже...
Попередня
