Теги Posts tagged with "ГПУ"

ГПУ

Продовжуючи свій аналіз причин відсутності  бажаних результатів по розслідуванню злочинів, інкримінованих  Януковичу В. Ф. і його найближчому оточенню,  в т.ч. і вчинених на Майдані Незалежності в м. Києві, які й призвели до уникнення винних осіб від кримінальної відповідальності, хочу також донести до суспільства і наступну об’єктивну інформацію.

Як би це «не різало комусь вуха», але, моє відсторонення в серпні 2014 року від організації роботи по розслідуванню справ Майдану на той час теж було очевидною помилкою тодішнього нового Генпрокурора. Дійсних мотивів такого його рішення я точно не знаю. З цього приводу було багато розмов і версій, але мені особисто, як докір, тоді було заявлено, що я надто суворо дотримуюсь вимог Кримінального процесуального кодексу, а тому забезпечую проведення слідства «по дуже вузькому коридору», який дозволяє цей новий КПК, в той час як суспільство вимагає негайно результатів, в т.ч. і по справах Майдану, і людям абсолютно без різниці, чи необхідні  результати будуть досягнуті суворо у відповідності до закону, чи це буде зроблено з порушенням його меж. Я намагався щось пояснити з цього приводу у відповідь, але мене ніхто не став слухати. Хоча і не виключаю, що таке рішення нового очільника ГПУ могло бути результатом його особистих амбіцій, бо йому дуже не сподобався мій рапорт, який я змушений був подати як  заперечення на його письмове розпорядження про те, що всі слідчі підрозділи ГСУ повинні були негайно передавати на вимогу його новопризначеного старшого  помічника будь-які кримінальні провадження для вивчення, надавати для ознайомлення цьому працівнику, який не мав будь-яких процесуальних повноважень (ви тільки вдумайтесь), всі наявні докази по кримінальних справах, в т.ч. і результати негласних слідчих (розшукових) дій, що є державною таємницею, обшуків, тимчасових доступів до документів і речей і т.д. Я дійсно намагався це пояснити новому Генпрокурору, на що він мені заявив, щоб я не читав йому лекцій!

Але, в подальшому, коли було об’явлено нові призначення на моє місце і на посаду начальника ГСУ, то я зрозумів, що, мабуть, у відстороненні мене і бувшого начальника слідчого  Главку від займаних посад у тодішнього Генпрокурора були зовсім інші причини, бо обидва наші наступники явно не відповідали цим посадам, нехай вони мене вибачають за таку думку, бо колись працювали у моєму підпорядкуванні і я знав добре їх рівень професійної підготовки, зокрема і організаційні можливості.

До речі, що ще хотілося доповнити з цього приводу. Я точно не пам’ятаю, чи Яремі, чи його наступнику – Шокіну один із бувших перших заступників Генерального прокурора України говорив, що вони можуть не любити Баганця за його характер, за його професійну впертість, але, лише він один спроможний довести кримінальні справи про злочини на Майдані до завершення і встановити істину, наскільки це буде об’єктивно можливо. Але і це, звичайно, не зупинило ні одного, ні другого, бо справи Майдану для них, як на мене, вже тоді не були головними та пріоритетними і тому втратили свою актуальність.

Так і сталося. Названі мною новопризначені на такі посади заступник Генпрокурора і начальник ГСУ повністю змінили саму організацію роботи по розслідуванню цих резонансних справ і це при тому, що обидва не знали взагалі ні вже зібраних матеріалів досудового розслідування, не знали і не хотіли, я так зрозумів, знати напрацьованих нами методик і стратегії по встановленню істини в подіях на Майдані. Спільне заслуховування проваджень про злочини як щодо протестувальників, так і вчинених в сфері економіки за часів Януковича, обов’язкове складання перед цим слідчими звітів про проведену роботу і планів розслідування на майбутнє та щотижневе обговорення їх при заступнику Генпрокурора одразу припинилось, а головне – ці справи з того часу (протягом майже 4-х місяців) втратили свою актуальність десь приблизно до листопада чи навіть до грудня 2014 року, фактично до тих пір, коли відбулись за ініціативою народних депутатів заслуховування ходу слідства по них на спільному засіданні двох профільних комітетів ВР. Лише після цього було створено управління спеціальних розслідувань, куди були передані, акцентую, всі ці кримінальні справи і були введені до штату більше 100 посад слідчих з особливо важливих справ, частину з яких ще треба було підібрати. Керівником управління був призначений Сергій Горбатюк, дійсно хороший слідчий, чесний і порядний, але, без достатнього досвіду адміністративної роботи, який на той момент ще не володів достатніми навиками ні по організації роботи по розслідуванню такої великої кількості злочинів взагалі, ні по контролю за виконанням планів розслідування, завдань і доручень величезною кількістю слідчих і т.д.

Тобто, таким чином вже тоді керівництво ГПУ створило необхідне підґрунтя, щоб зняти в майбутньому будь-яку  відповідальність із себе за відсутність результатів розслідування цих надзвичайно складних справ Майдану. При цьому, звертаю вашу увагу: начальник управління навіть «спеціальних розслідувань» не має будь-яких важелів впливу на підлеглих: ні процесуальних, ні тим більше – адміністративних. Я допускаю, що Сергій Горбатюк міг добитися значно більших результатів у цій роботі, якби йому допомагали в цьому сам Генпрокурор, куруючі його заступники і керівник ГСУ, але, цього не сталося. Таким чином, С. Горбатюк був тоді призначений «цапом-відбувайлом». Дійсно, а коли було новим керівникам ГПУ і ГСУ займатись,  в першу чергу, розслідуванням справ про злочини на Майдані,  якщо більш актуальними для них стали , наприклад, факти обману покупців на кілька гривень при заправці бензином на одній із АЗС, на підставі чого слідчими ГПУ було накладено арешти на кілька заправок цієї топливної компанії? Або яке відношення, наприклад, слідчі ГСУ ГПУ  могли мати до розслідування справи відносно бувшого працівника УБОЗ, якого як мінімум двічі в порушення вимог Закону затримували за підозрою, ви тільки вдумайтесь, у вчиненні розбійного нападу (?), брали під варту і головне тримали в СІЗО кілька місяців на показаннях однієї особи (так званого потерпілого)? А коли я відмовився виконувати вказівку Шокіна про продовження строку тримання його під вартою, то викликав у нього такий гнів, що за звільнення цього підозрюваного з-під варти було призначене службове розслідування. Зверніть увагу: ця справа в майбутньому очікувано була закрита за відсутністю події злочину, але, слідчі ГСУ затратили на її провадження зайвий час.

Не стали пріоритетом справи Майдану і для чергового нового Генпрокурора після призначення в лютому 2015 року, який виявився,  на мою думку, ще більш залежним від Президента України і його адміністрації, ніж його попередник. Хоча спочатку і мене він намагався переконати в тому, що збирається активізувати розслідування резонансних злочинів на Майдані. Навіть повернув мене на цю ділянку роботи вже 11 лютого, дозволивши повернути на свою посаду (начальника Главка) і Щербину І.В. Але, такого «натхнення» йому вистачило буквально на 1 місяць, бо коли я почав цікавитись розслідуванням кримінальних проваджень, по яких слідство фактично протягом 7 місяців було заблоковане,  більше того, відновив попередню організацію роботи, почав заслуховувати стан слідства по них  і планувати пришвидшення їх розслідування, то вже в 10-х числах березня місяця 2015 року проти мене була розгорнута в ЗМІ справжня інформаційна  компанія по дискредитації, до речі,  не тільки мене, а і всієї моєї сім’ї. В першу чергу, в цьому найбільш активну участь приймали 2 телеканали, належні одному із відомих олігархів України. Я розумів цю причину, бо їх власник теж був тісно пов’язаний із особами, які втекли із України в Росію після подій на Майдані та були дуже наближені до Януковича В.Ф. Саме ці «втікачі» вони і замовили цю інформаційну компанію проти мене, щоб перешкодити  відновленню активного розслідування кримінальних справ, в першу чергу, проти них. В зв’язку з цим, я повинен повідомити і про те, що приблизно в той період часу один із відповідальних керівників ГПУ говорив мені особисто про те, що в Україні є як мінімум десяток осіб, які готові заплатити будь-які гроші, щоб усунути мене із займаної посади.

Окрім того, треба врахувати, що інтереси замовників збіглись також  із бажаннями деяких представників Партії Регіонів, які залишились в Україні, тільки вже під іншими прапорами, але, також  боялись притягнення до кримінальної відповідальності за злочинні дії, вчинені ними за попередньої влади. Але, головним чином в організації цієї компанії виявився факт співпадіння інтересів замовників із бажаннями частини впливових представників вже нинішньої, так званої,  влади, які мали безпосередній вплив на Порошенка П.О. і також були зацікавлені у відстороненні мене від цієї ділянки роботи,  оскільки я на той час вже дуже багато знав і ще більше міг дізнатись. А підстави боятись, повірте, у них також були.

Для підтвердження своєї версії можу назвати такий приклад. За кілька днів до свого звільнення, усвідомлюючи, що без підтримки найвищих посадових осіб нашої влади така психологічна інформаційна атака на  мене не могла бути організована, я намагався переконати нинішнього Президента України дати мені час і можливість добитися позитивних результатів у розслідуванні злочинів на Майдані. Тому, при зустрічі із дуже впливовою особою із його оточення я попросив передати Петру Олексійовичу моє прохання і умови: я зараз (а це було десь в 20-х числах березня 2015 року) згоден написати  рапорт про звільнення із займаної посади, датуючи його 31.12.2015 роком, і з першого січня 2016 року на роботу вже не вийду, але, за цей час я обіцяю суттєво пришвидшити  розслідування значної частини цих резонансних справ і до кінця року добитися набагато кращих результатів ніж вони є. Я не знаю, передала ця особа  мої пропозиції Главі держави чи ні, але, через кілька днів мене терміново запросив один із найбільш довірених заступників Шокіна і запропонував подати добровільно рапорт про відставку. У мене склалося враження, що вони дуже поспішали і тому було видно, що моя доля вже була вирішена. Не буду говорити, яким ще чином він мене змушував подати рапорт про звільнення, але, я тоді подумав, що навіть при Пшонці проти неугодних прокурорів не використовували таких цинічних методів, тим більше, що, не дивлячись на те, що я своє слово стримав і тут же подав рапорт про звільнення, ні мій співрозмовник, ні Шокін своєї обіцянки не стримали.

Одразу зазначу, що таке відношення до прокурора, який хотів і міг забезпечити подальші результати в розслідуванні таких болючих для суспільства подій, не було для мене чимось новим.

Треба об’єктивно визнати, що мене вже не перший раз «зливала» так звана «демократична влада», яка приходила до керма по управлінню державою саме завдяки протестам народу. Хочу нагадати, як в далекому 2005 році, в лютому місяці, тобто після Помаранчевої революції, мене було призначено заступником Генерального прокурора України – прокурором Донецької області, де я пропрацював найбільш складний післяреволюційний період. Поясню чому. Буквально вже через півроку тодішній Президент України відправив у відставку свій перший помаранчевий уряд і фактично уклав мирову угоду із Януковичем та його командою, після чого через деякий час призначив на посаду Генпрокурора вихідця теж із Донецька. Вже буквально через рік моєї роботи на Донбасі в таких умовах, коли я зі своїми трьома іногородніми заступниками були чужими для так званої «місцевої еліти», яка отримала таку бажану для них тоді підтримку з боку помаранчевого Президента, на мене почалися «наїзди» з тим, щоб витіснити із Донеччини. Для реалізації цього плану, задуманого «донецькими», я спочатку був звільнений, за пропозицією новопризначеного Генерального прокурора України, із посади заступника Генпрокурора, залишившись на посаді  прокурора Донецької області. Як виявилось, це тактично необхідно було для того, щоб «відкрити дорогу» для подачі бувшим (донецьким) прокурором області заяви до суду про поновлення його на посаді, чого раніше він не міг зробити та і не було таких ініціатив збоку справжніх господарів Донецької області. Не дивлячись на те, що всі строки позовної давності для оскарження наказу про його звільнення вже пройшли, «слухняний» районний суд м. Донецька не тільки прийняв цей позов, але і через тривалий час задовольнив його, в результаті чого я був звільнений із займаної посади на підставі судового рішення. Звісно, що Генпрокуратура проти цього не заперечувала і зазначеного судового рішення не оскаржувала. Буквально протягом 1-2 місяців після цього були «видавлені» із займаних посад і мої три заступники, які не були вихідцями із Донецької області.

Дозволю собі висловити свої припущення: цим звільненням мене і трьох моїх заступників вже тоді «донецькі» готували Донбас для здачі Росії.

Тим більше, що паралельно із звільненням процесуального керівництва прокуратури Донецької області, за помаранчевого Президента України на посаду заступника Генпрокурора «повернувся із небуття» той же кум Януковича В.Ф. – майбутній Генеральний прокурор України, який тоді при зустрічі мені заявив приблизно таке: «Ну що, Олексію Васильовичу, ти вірою і правдою їм служив,  а помаранчеві тебе так легко і здали!».

Але, це для мене не стало уроком, бо я продовжував вірити в щирість намірів і зобов’язань «наших вождів», яких обирав народ, а тим більше, коли для зміни влади в січні-лютому 2014 року було стільки пролито людської крові.

Саме в зв’язку з цим,  говорячи сьогодні про причини відсутності результатів в розслідуванні справ про злочини на Майдані, хотів би у деяких наших політиків, особливо тих, які найбільше про це говорять, запитати: якщо Ви так переймались і сьогодні переймаєтесь тим, що суспільство не задоволене виконанням новою владою своїх обіцянок, чому Ви мовчали, коли в кінці березня-на початку квітня 2015 року фактично було знищено будь-яку надію на доведення зареєстрованих кримінальних проваджень про злочини на Майдані, коли на Ваших очах було зруйновано всю систему налагодженої роботи по організації досудового розслідування в ГПУ, тодішні відповідні керівники підрозділів ГСУ, які могли організовувати і розслідувати ці справи та вміли це робити,  а саме головне – та команда була здатна довести розслідування злочинів на Майдані, а також вчинених Януковичем та його оточенням в сфері економіки, до логічного завершення, була  відсторонена від виконання своїх обов’язків; коли куруючого заступника Генпрокурора (незалежно яке було в нього прізвище) і всю його сім’ю належні олігархам телеканали, а також явно замовлені і проплачені журналісти та інші «пройдисвіти» також  на замовлення дружно «поливали брудом», а відносно одного із його синів навіть зареєстрували кримінальне провадження, яке розслідувалось майже 7 місяців; коли останньому із помсти за батька в той же час  перешкоджали захистити кандидатську дисертацію, а потім і здати екзамени для одержання свідоцтва на право зайняття адвокатською діяльністю?!

Ще раз заявляю, питання не в тому, що цим заступником  Генпрокурора був я, на якого дійсно можна було махнути рукою, як це робили до цього часу як мінімум кілька разів, але, після вимушеної подачі мною рапорту 31.03.2015 року про відставку майже одночасно за вказівкою Шокіна був змушений (теж під тиском) подати у відставку і начальник ГСУ І. Щербина, а всі інші тодішні керівники структурних підрозділів ГСУ були понижені в посадах, а через деякий час частина з них змушені були взагалі написати рапорти про звільнення не тільки із займаних посад, а із органів прокуратури: і начальник управління з розслідування особливо важливих справ, і  начальник першого слідчого відділу і навіть його заступник! До речі, це всі ті, які були безпосередньо закріплені за всіма найбільш резонансними кримінальними справами в ГСУ! Хіба це не перешкоджання розслідуванню резонансних злочинів на Майдані?!

І це ще не все, що підтверджує мої висновки про навмисне  перешкоджання прокурорам, які могли добитись позитивних результатів в розслідуванні цих резонансних злочинів. В зв’язку з цим, хочу зазначити, що на той час було безліч заяв як наших високопосадовців та народних депутатів, так і  «громадських активістів», про те, що справи Майдану – для них є пріоритетом, що вони зацікавлені в ефективному і швидкому розслідуванні та встановленню винних у цих кривавих подіях, але це так і залишилось пустим «потрясінням повітря»!

Тому, в мене виникає закономірне питання: а де ж була держава Україна, її найвищі посадові особи, де були так звані «борці за правду» із числа перерахованих вище осіб,  коли відносно мене, як заступника Генпрокурора, який просто на відповідний запит Євросоюзу підписав в липні 2014 року на ім’я Кетрін Ештон  листа про те, що відносно одного із найбільш наближених до Януковича високопосадовців із попередньої влади розслідується одне конкретне кримінальне провадження (а таких листів, для відому, навіть значно більшого змісту – про розслідування відносно цієї особи, підкреслюю – кількох таких справ, європейським інституціям було направлено, окрім мене,  і самим Генеральним прокурором України та його іншими заступниками як мінімум кілька) в Брюсельському виправному суді держави Бельгія, на території якої я ніколи не був, за заявою головного юриста Януковича була порушена кримінальна справа. Ви тільки вдумайтесь, лише на підставі його заяви мене було заочно засуджено за вчинення завідомо неправдивого доносу органам влади, що за нашим законодавством не є злочином! Хіба це не  підтвердження факту помсти мені за активне розслідування кримінальних справ по Майдану і визнання того, що саме я міг добитись значно більших результатів в цій роботі ніж мої наступники, аби  я не був тоді звільнений і служби?! Для відому, коли мій адвокат звернувся до Міністерства юстиції України, міністерства закордонних справ України, до Генеральної прокуратури України та Уповноваженого Верховної Ради з прав людини з проханням підтримки мене в судовому процесі моїх заперечень на цей заочний вирок, то всі ці відомства від мене просто відмахнулись. Я на них надії і не мав, це була ініціатива адвоката. Та мені і не потрібна їх «допомога», я свої права і інтереси буду захищати сам.

Де ж також були наші «єврооптимісти», які так «переживають» за європейське майбутнє народу, який їх обрав до парламенту, коли відносно громадянина України, нехай і бувшого прокурора, за кордоном було винесено  заочний обвинувальний вирок, а головне, чого добивались і добиваються як виконавці, так і особливо – замовники цього переслідування, це морально-психологічний тиск і цькування мене цим фактом «засудження» за виявлені саме при мені і зареєстровані кримінальні провадження відносно основних фігурантів тодішнього режиму про злочини, які вчинила попередня влада проти народу України, за активне розслідування  цих справ і правильну організацію роботи по їх розслідуванню і т. д.?!

Треба визнати, що переслідуванням саме мене вони добилися свого: професійне розслідування злочинів на Майдані та вчинених Януковичем і його найближчим оточенням  в сфері економіки фактично було паралізоване, більше скажу – воно зайшло в глухий кут, а потенційні підозрювані у їх вчиненні потихеньку повернулись і продовжують провертатись в Україну.

Тому, хіба викладене мною вище не є реальними причинами відсутності результатів в розслідуванні подій на Майдані?! Якби відсторонення мене і інших названих службових осіб ГСУ від розслідування цих злочинів у серпні 2014 року та звільнення  нас взагалі із органів прокуратури в кінці березня – протягом квітня 2015 року дійсно дало відчутні результати у встановленні істини і виявленні винних в цих діяннях осіб, то я б погодився, що це потрібно було робити, хоча, знову ж таки, не такими методами, які були застосовані.

Але, хіба було коли тому ж Шокіну і його команді займатись розслідуванням справ по Майдану, якщо для них були більш важливішими кримінальні провадження відносно опозиційно налаштованих політиків: того ж народного депутата Ігора Мосійчука чи голови партії «Укроп» Геннадія Корбана, для розслідування яких було задіяно значну кількість слідчих ГПУ та інших правоохоронців?

А хіба не вплинули негативно на активність і результативність слідчих ГПУ прийняття ВР демократичного скликання нового Закону «Про прокуратуру», яким, в порушення Перехідних положень до Конституції України, прокуратуру позбавили повноважень по розслідуванню злочинів та передбачили одночасно скорочення працівників прокуратури з 20 000 до 10 000 осіб (тобто вдвічі), а новоприйняті в 2014 і 2015 роках Закони «Про НАБУ» і «Про  ДБР» не містили будь-яких норм про можливість подальшого працевлаштування в новостворених органах досудового розслідування хоча б тих слідчих ГПУ, які займалися розслідуванням злочинів, вчинених тодішньою владою , в т.ч. і на Майдані?! А якщо врахувати, що із більше ніж 10 слідчих з ОВС ГПУ не змогли пройти так званий «конкурс» в НАБУ, в т.ч. і отримавши  безпідставну відмову під час співбесіди із так званими «членами конкурсних комісій», то у них склалося таке враження, що вони взагалі тимчасові на своїх посадах в ГПУ і подальша їх доля нікого не цікавить! Хіба це добавило їм наснаги і ентузіазму в роботі? Звичайно, що ні.

А які позитивні результати в розслідуванні злочинів на Майдані можна було очікувати, коли  наш Президент та підпорядкована йому більшість Верховної Ради, які протягом 3-х років змінили 4-х Генеральних прокурорів України (а останній, 4-ий, взагалі не зрозуміло, якої він держави Генпрокурор), більше 4-х заступників Генпрокурора, які і були зобов’язані займатись організацією роботи по розслідуванню даних кримінальних проваджень, 3-х або навіть 4-х  начальників Головного слідчого управління, в підпорядкуванні яких перебували слідчі підрозділи, які займалися розслідуванням цих резонансних справ? І це, при тому, шановні друзі, що більшість із призначених на ці високі посади не були і не могли стати так швидко справжніми фахівцями у галузі досудового розслідування, частина взагалі не знали і не знають – що це таке, а «професійна підготовка» іншої частини ґрунтувалось на 10 річній чи навіть більшій перерві від роботи в прокуратурі, коли за цей час настільки змінилося законодавство, особливо кримінально-процесуальне та кримінальне, що його неможливо освоїти за короткий час, тим більше, в умовах величезних морально-психологічних і фізичних навантаженнях! Я вже мовчу про те, як могли фізично ці нові люди вивчити за короткий час, вибачте, сотні, а може і тисячі томів цих кримінальних справ!

А хіба думав наш Президент України та його адміністрація про якнайшвидшу люстрацію вже в 2014 році тих суддів, які завзято обслуговували злочинний режим Янукович, допомагали тодішній владі переслідувати опозиційних лідерів на стадії досудового розслідування та під час розгляду справ у судах, зокрема, беручи незаконно під варту тих же Ю.Тимошенко і Ю. Луценка та завідомо незаконно тримаючи їх у СІЗО роками, що підтвердив пізніше і Європейський суд із прав людини?! А хіба не повинні бути, як мінімум, звільнені із займаних посад ті судді, які брали під варту без будь-яких законних підстав громадян, яких бездоказово підозрювали лише у прийнятті участі у мирних акціях на Майдані? Значна частина із таких «слуг» до сьогодні здійснюють «правосуддя», навіть є підвищені у посадах.

Зокрема,  як Ви думаєте, чи перешкоджала успішному розслідуванню справ по Майдану та обставина, що слідчими суддями по розгляду всіх клопотань слідчих ГПУ про надання дозволів суду на проведення основних процесуальних дій були судді саме Печерського районного суду м. Києва, які за часів Януковича сприяли всіляко зміцненню цього режиму, приймаючи активну участь у переслідуванні опозиційних політиків,  в порушення вимог закону давали дозволи на їх взяття під варту та виносили завідомо неправосудні вироки? Тобто, сталася парадоксальна ситуація, коли клопотання наших слідчих розглядали судді, яких ми в цей же час перевіряли слідчим шляхом на причетність до злочинів, вчинених режимом Януковича. Звичайно, що вони чинили шалений опір розслідуванню, затягували розгляд клопотань, особливо  щодо надання дозволів на тимчасовий доступ до документів, на проведення обшуків, з великим трудом надавали дозволи на арешти майна та грошових коштів, а потім без будь-яких передбачених законом підстав знімали (як це було пізніше по справі Арбузова), намагались затягувати розгляд клопотань про взяття під варту, як абсолютно безпідставно двічі звільняли з-під варти  командира спецроти Київського «Беркуту» Садового, не дивлячись на те, що були беззаперечні докази про те, як він із автомата розстрілював мирних мітингувальників , які піднімались вверх по вул. Інститутській в м. Києві.

А висновок напрошується тільки один: мабуть такі «покладисті» судді потрібні були і нинішній владі, щоб виносити потрібні судові рішення, як це було і з тим же Сергієм Вовком, який головував у судовому процесу за надуманим обвинуваченням Юрія Луценка і іншими.

А що думав Петро Олексійович, коли своїм Указом в кінці 2017 року ліквідував 10 районних судів м. Києва, які, в т.ч.,  розглядають обвинувальні акти за обвинуваченням тих же «беркутівців» у вчиненні умисних вбивств на вул. Інститутській 20.02.2014 р., про державну зраду  Януковича та відносно інших осіб, які мають відношення до тих подій, в результаті чого у відповідності із законом ці судові розгляди можуть бути зупинені і лише після створення окружних судів в м. Києві і набору туди нових суддів, після повторного автоматизованого розподілу цих справ будуть визначені у цих провадженнях нові судді, які розпочнуть розгляд названих справ по-новому, тобто з самого початку? І чи  дочекається в такому випадку суспільство справедливого рішення судів у таких справах?  Звичайно, що ні.

Хіба не є тією ж причиною внесені в 2016 році, з метою надати можливість призначити на посаду Генпрокурора Юрія Луценка, зміни до Закону «Про прокуратуру», якими «відкрили дорогу» до цього специфічного, вузькоспеціалізованого правоохоронного органу не тільки особі взагалі без юридичної освіти обіймати, наголошую ще раз, не політичну, а процесуальну посаду, а ще й в додаток   всім без виключення, так званим, «іншим фахівцям в галузі права», причому одразу – у прокуратури областей (регіонів) і навіть до центрального апарату ГПУ? Тобто, завдяки цьому недолугому закону на посади тих же заступників Генпрокурора, які сьогодні майже всі керують розслідуванням справ по Майдану, а також на посади керівників департаментів ГПУ, прийшли випадкові в прокуратурі особи, які абсолютно не володіють ні  навиками в розслідуванні злочинів, ні в здійсненні прокурорського нагляду, я вже не говорю про здійснення процесуального керівництва і організацію підтримання державного обвинувачення! Нічого говорити і про володіння ними методиками розслідування злочинів, взагалі, та окремих їх категорій, зокрема. Тобто, завдяки цим шкідливим законодавчим змінам на ключових посадах в органах прокуратури, в т.ч. і в ГПУ, тепер працюють абсолютно некомпетентні люди! Тому, і чекати на результативність в розслідуванні злочинів на Майдані не має будь-яких підстав, особливо, якщо врахувати, що тепер при нинішньому очільнику ГПУ це слідство проводить більшість структурних підрозділів ГПУ, навіть міжнародно-правовий!

А хіба забезпечить невідворотність покарання за злочини на Майдані, в т.ч. і за  справами про вчинення кримінальних правопорушень в сфері економіки, якщо ГПУ на чолі із непрофесійним Генпрокурором  фактично «плодять» недопустимі докази шляхом складання завідомо незаконних угод  про визнання винуватості, чим найбільше гордиться той же Ю. Луценко, між найбільш простими, якщо можна їх так назвати, рядовими співучасниками так званих «злочинних організацій», які, за версією прокурорів, начебто, створив Янукович, Клименко, Курченко та інші бувші високопосадовці? Звичайно, що ні! Бо розгляд в судах обвинувальних актів навіть по таких нашвидкуруч «розслідуваних» (хоча і це слово я ледь вимовив) кримінальних провадженнях і затвердження таких «угод» суддями шляхом винесення, без проведення судового слідства, обвинувальних вироків не є преюдиціальним для справ, із яких такі епізоди виділялись в окреме провадження, а визнання вини такою особою не є доказом вини осіб, які участь у таких справах у суді не приймали!!! Як результат, такі справи в майбутньому будуть «розвалюватись» в судах, а це відкритий шлях до фактичної реабілітації Януковича і його співучасників! У мене в цьому сьогодні, на жаль, будь-яких сумнівів немає.

Також хотів запитати у наших законодавців, у нинішнього Генпрокурора, що вони собі думають і чи не зроблено це було навмисно, щоб остаточно «поховати» всі справи по Майдану, в т. ч і і відносно осіб, яким вже висунуті підозри (того ж Януковича та його найближчих соратників), маючи на увазі закінчення в найближчий час терміну дії деяких вимог п.20-1 Перехідних положень  до Кримінального процесуального кодексу України, у відповідності до яких можливість і далі проводити процедуру спеціального досудового розслідування та спеціального (заочного) судового провадження, а саме: не тільки в разі оголошення таких підозрюваних і обвинувачуваних в міжнародний розшук, чого в багатьох кримінальних провадженнях немає, а і тоді, коли такі особи більше 6-ти місяців переховуються від органів слідства та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або стосовно яких наявні фактичні відомості, що вони перебувають за межами України, на тимчасово окупованій території України або в районі проведення антитерористичної операцій!

Тому, змушений нагадати їм, що не пізніше дня початку діяльності Державного бюро розслідування названі мною підстави для застосування цієї спеціальної заочної процедури втратять свою силу і її можна буде застосовувати з дозволу суду лише при наявності факту оголошення підозрюваних і обвинувачених в міжнародний розшук, на що Інтерпол, як всім відомо, по справах Майдану реагує негативно!

І ще одне. А чому жоден із так званих новоявлених, завдяки таким законодавчим змінам, «фахівців в галузі правоохоронної діяльності» не хоче зважати і на те, в яких умовах прийшлось працювати слідчим ГСУ ГПУ в ті перші 3-5 місяці 2014 року, коли тиск на нас був неадекватний навіть фізичним нашим можливостям, коли я особисто  і керівництво ГСУ, в першу чергу Щербина І.В. і його два заступники, змушені були, якщо не щодня, так через день приймати громадян, які заявляли про одержання травм, тілесних ушкоджень від дій правоохоронців на Майдані і перевіряти цю інформацію, приймати в приміщенні ГПУ на вул. Різницькій і в приміщені ГСУ на вул. Борисоглібській різні групи громадських активістів, в т.ч. і Автомайдану та адвокатів потерпілих, реагувати на постійні пікети прокуратури різними «сотнями Майдану», причому, з діаметрально протилежними вимогами і т.д. А уявіть скільки часу забирали у нас зустрічі із різними представниками європейських держав, їх консульств, Євросоюзу, міжнародних організацій і т.д., куди теж потрібно було готуватися, що теж забирало значно багато часу. Відверто, я в ті місяці з роботи виходив не раніше 22.00-23.30! І так кожний день, окрім неділі, хоча і в такі вихідні дні мені, як і більшості моїх колег, теж приходилось виходити на роботу.

Хіба сьогодні хтось згадає про те, як наш новий демократичний уряд на чолі із Яценюком хотів «сприяти» розслідуванню даної категорії справ, коли вже в квітні-травні 2014 року почав обмежувати ГПУ у фінансуванні, в зв’язку з чим, слідчі втрачали мотивацію в довготривалому, позаурочному і у вихідні дні виконанні службових обов’язків, бо їм  майже раптово були урізані додаткові виплати, окрім посадових окладів, в зв’язку з чим, іногородні були змушені відмовитись від орендованих квартир, відвезти свої сім’ї по містах, де в них було житло,  а самі залишитись в Києві і шукали хоча б для себе доступне житло. І ці обставини суттєво теж негативно впливали і на можливості набирати нових  слідчих із областей, бо при такій оплаті праці частина із відряджених працівників просто відмовилась від таких пропозицій!

Не бажають визнавати або свідомо приховують наші «порохоботи» і той факт, що вже при новому керівництві державою законом від 13.05.2014 року,  без будь-якого обговорення в суспільстві, тодішньою Верховною Радою були внесені зміни до примітки до ст. 364 КК України, в зв’язку з чим, з того часу до кримінальної відповідальності за ст.ст. 364, 365 і 367 КК України, можна було притягнути посадових осіб  як органів державної влади, так і особливо правоохоронних органів, лише при умові, якщо їхніми діями з використанням свого службового становища було заподіяно істотної шкоди виключно у вигляді прямих матеріальних збитків!!! До речі, цей закон, ініційований і поданий представниками Партії регіонів, був направлений свідомо, з метою перешкодити притягненню до кримінальної відповідальності як представників влади, так і правоохоронних органів, винних,  в т. ч. у розгоні студентів 30 листопада, звірячому побитті 01 грудня 2013 року протестувальників на вул. Банковій, а також інших фактів незаконного застосування фізичної сили і спецзасобів. Але, не дивлячись на це, він був підписаний і Головою Верховної Ради, і в. о. Президента України.

Аналогічно, суттєво перешкодили слідчим ГПУ і прийняті Верховною Радою в 20-х числах лютого 2014 року два протирічливі навіть між собою закони про звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення конкретних злочинів, як протестувальників, так і працівників правоохоронних органів, тим більше, що процедура застосування цих законів протирічила вимогам КПК і була дуже суперечливою, що теж породило проблеми для слідчих і прокурорів.

Мене нерідко деякі допитливі журналісти та політики запитують: а що нам чекати в майбутньому по перспективі розслідування цих справ? На це можна дати відповідь, хоча би виходячи із внесених змін до КПК в результаті приведення його норм у відповідність до Конституції України, яка була змінена в червні 2016 року в зв’язку з, так званою, «судовою реформою», зокрема щодо зарахування до максимального терміну досудового розслідування для того чи іншого виду злочинів  часу, коли  досудове слідство проводилось відносно певної групи осіб, але, як пізніше з’ясувалося, один із злочинів чи кілька із них були вчинені іншою особою, відносно якої потрібно матеріали справи виділити окремо. В такому випадку, Ви тільки вдумайтесь, законодавець зобов’язав слідчих і прокурорів до строків розслідування виділеної справи, нехай і відносно однієї лише особи, включати і той період, протягом якого розслідувалася і головна справа! Більше того, якщо в такому випадку не буде передбаченої законом можливості продовжити терміни слідства по виділеній справі в окреме провадження, таке провадження взагалі підлягає закриттю!!! Ви тільки уявіть, скільки справ  Майдану буде закрито після 16 березня 2018 року, коли вступлять в дію ці законодавчі «новели», які без будь-яких докорів сумління підписав і наш Президент?!

А хіба не для цього наші законодавці прийняли закон, яким тепер встановлено максимальні терміни розслідування, причому, зараз строки слідства будуть обраховуватись не з моменту повідомлення про підозру,як це було раніше, а з моменту реєстрації кримінального провадження в ЄРДР?! Для прикладу, тепер максимальний термін розслідування до повідомлення осіб про підозру у кримінальних провадженнях щодо тяжкого або особливо тяжкого злочину становить 18 місяців. При цьому, за вимогами зміненого закону  досудове розслідування повинно бути закінчено протягом 2-х місяців з дня повідомлення про підозру. І навіть якщо слідство зупиняють (наприклад, через переховування підозрюваного від слідства і суду), то і цей строк включається у загальний строк досудового розслідування! І не дивлячись на те, що при наявності підстав можна буде теоретично продовжити строки ще до 12 місяців (але ця процедура буде набагато ускладнена), то всеодно після закінчення цього терміну, якщо обвинувальний акт по ній  не встигнуть направити до суду справа теж підлягатиме закриттю! Невже ви думаєте, що саме під ці зміни до КПК  не попадуть, в першу чергу, кримінальні провадження про злочини на Майдані,  а також всі інші про злочини, які інкриміновані Януковичу і  його найближчому оточенню?! Я навіть схиляюся до тих думок, що саме цю мету і переслідували законодавці і нинішній Президент!

Вибачте, хіба вони не розуміли складність розслідування багатьох проваджень саме цієї категорії, де тисячі потерпілих, більше 130 вбитих, більше 1-1,5 тисяч людей поранених, десятки тисяч свідків, три десятки тисяч оглядів місць подій та речових доказів, більше трьох десятків тисяч експертиз і т.д.?!

А хіба не навмисно (як Ви думаєте) та ж Верховна Рада, Президент і його адміністрація не ініціювали та не внесли своєчасно відповідних змін до КПК України щодо продовження повноважень прокуратури по виконанню функції досудового розслідування  до початку діяльності ДБР, яке так і не було створене до 20 лютого 2017 року, як того вимагав закон, що, звичайно, перешкодило подальшому розслідуванню,  в першу чергу,тих же справ по Майдану, бо всі процесуальні дії ГПУ по таких справах після вказаної критичної дати я вважаю незаконними! Теж саме потрібно сказати і по кримінальних справах про злочини в сфері економіки та пов’язані з корупцією, які інкримінують Януковичу і його найближчому оточенню, які після 20 листопада 2017 року потрібно протягом 3-х місяців передати за підслідністю до того ж НАБУ. Ви тільки уявіть, які будуть результати їх подальшого розслідування, коли в них напрацьовано за останні 4 роки сотні, якщо не тисячі томів матеріалів, які потрібно буде знову вивчити детективам НАБУ, як правило малодосвідченим, та і прокурорам САП, які також в більшості своїй не мають необхідного досвіду слідчої і прокурорської роботи? А головне, що вони навіть фізично не зможуть вивчити ці справи, тим більше в умовах скорочення строків слідства як до повідомлення про підозру, так і  особливо після того, як у справі з’явився хоча б один підозрюваний. На моє глибоке переконання, всі названі кримінальні провадження ГПУ передала або передасть в НАБУ фактично для закриття, а може навіть і для того, щоб паралізувати діяльність цього антикорупційного органу та надавити на його «іміджеві шлюзи». Але, висновок один: нинішня влада під керівництвом Президента України своєю діяльністю, в першу чергу – законодавчою, все зробила для того, щоб «розвалити» всі кримінальні справи про злочини на Майдані та ті, що інкриміновані Януковичу та його оточенню, більшість із яких були виявлені і зареєстровані ще при мені в перші місяці 2014 року!

А хіба не було свідченням втрати інтересу до розслідування подій на Майдані та злочинів, які інкримінують слідчі і прокурори ГПУ як тому ж Януковичу, так і іншим керівникам органів державної влади і правоохоронних органів того режиму, якщо вже в 2015 році тодішнім Генпрокурором Шокіним, Ви тільки вдумайтесь, було зареєстровано кримінальне провадження за фактом «перешкоджання розслідуванню кримінальних проваджень про злочини на Майдані»?! І це всього через рік після початку розслідування цих подій на Майдані! Тобто, замість посилення слідчих груп  ГСУ по розслідуванню сотень кримінальних справ про злочини, які інкримінувались у вину тому ж Януковичу і його прибічникам, Шокіним було створено ціле слідче управління із трьох слідчих відділів, яке почало допитувати всіх слідчих, прокурорів, керівників слідчих підрозділів, які  змушені були замість зосередження зусиль над розслідуванням тих резонансних справ в умовах відвертої протидії, ходити на допити до своїх нових колег і відволікатись від своєї основної роботи. Допитували і всіх бувших керівників ГСУ, його підрозділів, слідчих і навіть я був двічі на таких допитах!!! Зрозуміло, що такі підходи до організації розслідування, окрім відвертої шкоди, нічого не дали позитивного, але, свою негативну роль зіграли. І таких причин, повірте, було багато.

Але, про це пізніше.

Екс-заступник Генерального прокурора України,

кандидат юридичних наук, заслужений юрист України, адвокат

О.В. Баганець

baganets.com

Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Сьогодні направив заяву на ім”я Генерального Прокурора України Ю.В. Луценко про притягнення в.о. міністра охорони здоров”я України Уляни Супрун до кримінальної відповідальності.

В порядку статті 214 КПК України звернувся до генпрокурора Луценко з вимогою про притягнення в.о. міністра охорони здоров”я України Уляни Супрун до кримінальної відповідальності за фактом грубого порушення Конституційних прав та Свобод відносно громадян України.

Аналізуючи в заяві відносно Уляни Супрун лише її заяву з парламентської трибуни про необхідність внесення змін в закони України, які регламентують питання вакцинації, і посилити відповідальність за відмову від вакцинації, зі своєю командою розгледів порушення цією “пані” відразу 10 статей Конституції України.

В діях в.о. міністра охорони здоров”я України Уляни Супрун розгледіли дії, відповідальність за які передбачено ст. 138, 140, 141, ч.2 ст. 142, ч.2 ст. 364, ч.2 ст. 367 Кримінального Кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст. 214 КПК України слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування.

З нетерпінням очікую відповідну виписку із ЄРДР про порушення кримінальної справи відносно в.о. міністра охорони здоров”я України Уляни Супрун.

Окремо звертаюся до “тролей”. Хоч головою об стіну бийтеся на тему “святості” цієї “пані”, але я від свого не відступлюся (в чс місце знайдеться для всіх “троляк”). За здоров”я українців маю намір стояти до кінця! Маю твердий намір врятувати Україну від цієї заокеанської “засланки”, яка вирішила перетворити у біологічний випробувальний полігон всю Україну.

Дмитро Беспалий

Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Про обезкровленість прокуратури, незалежність якої невигідна можновладцям, не розкриття резонансних злочинів через політиків, знищення оперативної бази та секретних співробітників бесідуємо з люстрованим екс-прокурором з багаторічним досвідом Олександром Шморгуном.

Олександр Семенович також пояснив, чому державі потрібно ліквідувати незаконні збройні формування, чому Україна не готова до викорінення корупції та чому депутати не знімуть з себе недоторканність…

Банки тріщать лише тоді, коли видаються кредити знайомим, які не планують їх повертати, фото – Дмитрий Бургела

– Як ви вважаєте, чому не розслідуються як належне – з результатами, такі публічні справи, як, наприклад, вбивство сотні людей на Майдані, спалення одеситів в будинку Профспілок 2 травня 2014 року, відповідальність генералів за Іловайський «котел» і «котел» в Дебальцеве, справа банків, які розорив НБУ, вбивство Бузини і Шеремета?

– Причин для цього може бути багато. Спробую озвучити основні з них. У нашій країні завжди існувала проблема з розкриттям резонансних злочинів. Тому що в більшості випадків вони так чи інакше переплітаються з політикою. Озвучені вами наскрізь політичні, тому, припускаю, що вони не розслідуються саме тому, що в цих справах можуть бути «замішані» люди, які займали (або займають) ті чи інші посади в органах влади.

Крім того, політична ситуація в країні постійно змінюється — проводяться сумнівні, недолугі зміни в організації роботи правоохоронних органів, такі, як, наприклад, реформа поліції, яка була проведена в 2015 році, коли велика кількість керівних посад була заміщена новими людьми. Тут варто розуміти, що зміни в будь-якій структурі здатні дещо «призупинити» роботу відомства, і суспільство це відчуло.

Також часто самі судді не бажають братись за розгляд тієї чи іншої справи, і це зрозуміло, адже кожен хоче працювати і спати спокійно.

З-поміж інших є ще одна причина — про резонансні справи політикам час від часу вигідно згадувати. І це відбувається насамперед тоді, коли потрібно відвернути увагу народу від життєвих проблем або ж просто «згадати» про неї, коли приходить час для популістських дій та гасел. У цьому випадку резонансна справа може слугувати так званою лялькою-неваляйкою.

Восени цього року, згідно закону, розпочало свою роботу ДБР (Державне Бюро розслідувань), і тепер резонансні справи будуть розслідуватись саме цим органом – це злочини, здійснені посадовими особами органів влади, тобто керівниками міністерств, відомств, депутатами, суддями, прокурорами, правоохоронцями та іншими. Але це на папері, а як і коли цей орган почне розслідувати справи насправді, невідомо. Адже Держбюро фактично ще не розпочало своєї роботи. Уже існує такий жарт: «Хто очолює, така й перспектива – Труба».

Якщо ж, наприклад, взяти справи про Майдан, то тут є декілька причин. Часто самі правоохоронці саботують їх розслідування. В правоохоронних органах країни ще й досі працюють особи, причетність яких до тих подій і нині перевіряється. Крім того, в нашій країні бракує ресурсів для злагодженої роботи органів слідства. Не вистачає кадрового потенціалу – і через скорочення в прокуратурі в тому числі.

Резонансні справи в Україні будуть розслідувані як належне лише тоді, коли за них візьмуться міжнародні фахівці

Якщо говорити про справи ліквідованих банків, то очевидно, що банк ніколи не може бути в програші, враховуючи відсоткову різницю між депозитами та кредитами. Банки тріщать лише тоді, коли видаються кредити знайомим, які не планують їх повертати. Такими схемами в Україні винищили 82 банки. Але, що найстрашніше, ні один із власників, керівників не поніс покарання.

Резонансні справи в Україні будуть розслідувані як належне лише тоді, коли за них візьмуться міжнародні фахівці. Це може статися після виборів президента.

– Нещодавно Генпрокурор Юрій Луценко повідомив, що в Україні залишаються нерозкритими 10 тисяч справ про вбивства, 61 тисяча нерозкритих грабежів, 9 тисяч розбоїв, 33 тисячі незаконних заволодінь транспортними засобами і ще 10 тисяч справ, пов’язаних з корупцією. Що ви можете сказати щодо такої статистики?

– Це страшна статистика, й у значній мірі – це результати «реформ». Криміногенна ситуація дуже напружена. Я живу під Києвом і постійно чую розповіді сусідів про пограбування. Якщо сьогодні ми не повернемося обличчям до правоохоронних органів та не відновимо ті структури, які повинні боротися зі злочинами, буде біда. Прикро за те, що за їх наслідки немає з кого запитати – ініціатори виїхали з країни.

Юрій Луценко визнав, що маємо дуже великі проблеми зі слідством. Ми знищили серйозний потенціал міліції, УБОЗ, які мали своїх секретних співробітників. Для того, щоб оперативник володів інформацією, він має 3-4 роки пропрацювати на одному місці, щоб напрацювати інформаторів, зрозуміти криміногенну ситуацію, яка існує саме в цьому районі. Повинен знати, як йому діяти в тому чи іншому випадку. А в нашій країні за три місяці підготували до роботи поліцейських, і це жахливо!

Треба визнати, що правоохоронні органи втратили контроль над криміногенною ситуацією. І «реформа» міліції в певній мірі «посприяла» цьому. Колишні міліціонери знали «явки та паролі», тобто вони володіли інформацією, наприклад, про те, де найчастіше відбуваються крадіжки, в якому районі міста найнебезпечніше вночі, в якому підвалі збираються наркомани, де дислокується криміналітет тощо. В них були свої «донощики», а також відпрацьовані на багаторічній практиці схеми розкриття злочинів. Не «книжні» знання американців, а реальний досвід оперативної роботи саме в нашій країні.

Поки що, на жаль, нова правоохоронна система працює гірше за ту, яка залишилась у спадок від радянського минулого, фото – Дмитрий Бургела

Одного разу був особисто присутній при невеличкому ДТП, і поліцейський, який приїхав на місце події, навіть не поцікавився наявністю техпаспортів на автомобілі та водійських посвідчень в учасників аварії. Він почав складати протокол з їх слів. У іншому випадку після необґрунтованої зупинки та перевірки документів почув у відповідь: «Дядьку їдьте! Хіба я не бачу, чи що?».

Так, ми живемо в час змін. Довгий час в нашій країні існувала криміналістична система, яка залишилась у спадок від радянського минулого. Зараз же стару систему поступово змінює нова, проте вона лише вкорінюється, приживається. Вона далеко не ідеальна. І поки що, на жаль, працює гірше за «радянську». Ми творимо реформи, часто не задумуючись над тим, чи принесуть вони суспільству реальну користь.

Ми недієво боремось також з корупцією. Її викорінення, як правило, зводиться до гучних гасел та маніпуляцій з антикорупційним законодавством. В законі й досі існує багато «шпаринок», через які «просочується» можливість уникнути реального покарання. Можна «прикинутись» невиліковно хворим, потім вчасно втекти за кордон, або ж скористатися таким запобіжним заходом, як внесення застави.

Якщо брати показники всесвітнього рейтингу CPI (англ. Corruption Perceptions Index – індекс сприйняття корупції), то сьогодні за рівнем корупції Україна стоїть на одній сходинці разом з Росією, Іраном, Казахстаном та Непалом. І ця статистика насправді є дуже невтішною.

В нашій країні бракує ресурсів для злагодженої роботи органів слідства

– Прокурор представляє сторону обвинувачення в суді, і поліція спільно з СБУ повинні з ним узгоджувати кожну свою дію на всіх етапах слідства. Від прокурора залежить: відкривати справу чи ні, за якою статтею кваліфікувати ті чи інші дії і що говорити суддям під час судового процесу. Чи згодні ви, що в Україні прокурори, так само як і судді, перетворилися в «недоторканних» напівбогів?

– Не зовсім згоден. Якщо взяти роль прокурора в кримінальному процесі, то перелічені вами обов’язки дійсно є його роботою, проте не варто забувати і про інших його учасників – про поліцію, яка займається досудовим слідством, СБУ, котра розслідує справи, що загрожують національній безпеці нашої держави.

Прокуратура існує для того, щоб здійснювати нагляд за дотриманням норм закону органами досудового слідства.

З 1 грудня в прокуратурі мало залишитися лише 10 тисяч працюючих: у прокуратури забрали «руки» і «ноги». Після створення так званих місцевих прокуратур один прокурор очолює 5-7 прокуратур. Це при тому, що реформування не торкнулося судів та поліції.

Для прикладу: у Піщанському районі Вінницької області без змін залишилися суд і поліція, а прокуратури немає, тому що тепер вона знаходиться в Бершаді, а це за 76 кілометрів. Як прокурор може працювати в таких умовах? Важко ж володіти реальною ситуацією на відстані.

Думаю, було б доречніше спочатку провести адміністративно-територіальну реформу, а вже потім реформувати прокуратуру.

Викорінення корупції в Україні зводиться до гучних гасел та маніпуляцій з антикорупційним законодавством, фото – Дмитрий Бургела

Нам безперестанку показують на Європу, але, вважаю, що спочатку потрібно навести лад у себе та навчитись працювати з тим ресурсом, який зараз є в Україні, а вже потім переймати досвід інших.

Згадую, як під час малої судової реформи ми робочою групою їздили в Іспанію, вивчати їхній досвід. Як ми можемо рівнятися до Європи, в якій, щоб стати прокурором чи суддею, потрібно 17 років навчатися? Так от, на той час секретар прокурора області в Україні після закінчення інституту на заочному відділені через півроку стала суддею. Вражаюча різниця. Ми з Європою живемо в абсолютно різних реаліях. Тут доречне українське прислів’я: «Коня кують, а жаба ногу наставляє».

– На папері наша країна – одна з небагатьох у світі, де прокуратура – це незалежний орган влади. Згідно законодавства, вона не належить ні до однієї гілки: ні законодавчої, ні виконавчої, ні судової. Українські прокурори підвладні тільки своєму ж прокурорському керівництву. А як на практиці? Чи відповідає ця норма закону дійсності?

– По-перше, фраза про незалежну прокуратуру – це тільки гасло. Через те, що орган по суті є нічийним. То, в одному випадку, Верховна Рада відправляла генпрокурора у відставку, а в іншому – президент сам ставив питання про відставку. Ми проголосили прокуратуру незалежною, але вона ніколи не мала гарантій самостійності. Хіба Луценко нині самостійний? Повинні бути прописані гарантії Конституції – чіткі та нерушимі.

Очевидно те, що незалежна прокуратура невигідна високопосадовцям

На жаль, у ці буремні часи український політикум не в змозі визначитись, якою повинна бути прокуратура в Україні. І очевидно те, що незалежна прокуратура невигідна високопосадовцям. На цьому підґрунті й виникають проблеми в реформуванні правоохоронних органів: з одного боку, участь у ЄС вимагає приведення державних органів у відповідність до Євростандартів, а з іншого – людям «зверху» не зрозуміло до кінця, як їх втілити в життя так, щоб було і нашим, і вашим…

Візьмемо навіть ті ж самі скорочення, які відбуваються в усіх прокуратурах. Мало того, що прокурори і так працюють понаднормово, їх ще й скорочують. На сьогодні в прокуратури також забрали повноваження загального нагляду, слідчі функції, які передали ДБР.

Згідно з дослідженням міжнародного фонду «Відродження», проведеного протягом 2016-2017 років, «Роль прокурора на досудовій стадії кримінального процесу», лише 11 прокурорів в Україні вважають себе незалежними. В ході дослідження проведено фокус-групи з адвокатами, прокурорами, суддями, слідчими та іншими; опитано 503 прокурорів.

Сьогодні за рівнем корупції Україна стоїть на одній сходинці разом з Росією, Іраном, Казахстаном та Непалом, фото – Дмитрий Бургела

Це означає, що в обхід норм закону вищі за посадою прокурори жорстко керують внутрішньою роботою підпорядкованих їм адміністративно прокуратур, що суперечить нормам Закону «Про прокуратуру». Проте, згідно з цим нормативним документом, прокурори вищого рівня мають право лише на дачу вказівок та доручень виключно з питань управління та адміністративної діяльності.

– Як прокуратурі працюється в ситуації, коли частенько принципи революційної справедливості переважають над законністю? Років п’ять тому навіть уявити було складно, щоб люди безкарно били депутатів і чиновників, кидаючи їх у сміттєві баки. А зараз такий підхід заохочується навіть Генпрокурором….

– Я великий противник подібних речей, і мені взагалі незрозуміло, хто такі активісти? Згадайте тільки ситуацію, коли на кордоні з Кримом активісти зупиняли машини, забирали паспорти та погрожували зброєю. Хто утримує таких активістів, за який кошт? Ці формування поза межею законодавства, і держава зобов’язана ліквідувати їх.

Вони перешкоджають будівництву, калічать людей за гроші… і я не розумію, чому влада допускає подібне. Громадськість дозволяє собі впливати на суди та прокурорів, влаштовувати бійки під час засідань.

Згадується ситуація, коли Конституційний суд намагався розглядати Закон про люстрацію. «Єгорка» зібрав натовп раз, другий, третій… і суд злякався, і перейшов розглядати закон у закритому режимі. Вже три роки розглядає, але рішення так і не винесене. Варто задуматися про користь для країни від такої громадськості…

– Дайте коротко оцінку реформі прокуратури.

– Прокурор фактично позбавлений права витребувати кримінальне провадження, скасувати повідомлення про підозру, відкликати звинувачення.

Також важливо, що ключові посади в прокуратурі займають колишні працівники міліції. Тобто ті, хто раніше був під наглядом прокуратури. З точки зору етики та організації роботи – це абсолютно неправильно.

Нині людина вимушена платити гроші за найменшу послугу, надану юристами та нотаріусами, а прокуратура має право на представництво в суді лише осіб з фізичними чи психічними вадами

Згадується, як раніше прокуратура мала право займатися представництвом інтересів пересічного громадянина в суді. Нині людина вимушена платити гроші за найменшу послугу, надану юристами та нотаріусами, а прокуратура має право на представництво в суді лише осіб з фізичними чи психічними вадами. Ці зміни, з точки зору практики, є абсолютно невиправданими, оскільки позбавляють людей додаткового захисту. Такі обмежуючі фактори абсолютно не сприяють розвитку держави та суспільства в цілому.

В Європі, щоб стати прокурором чи суддею, потрібно 17 років навчатися, фото – Дмитрий Бургела

– Розкажіть про найцікавіші епізоди своєї багаторічної прокурорської кар’єри. Наскільки типовий кіношний образ співробітника служби відповідає реальному?

– Звичайно, кіно значно відрізняється від реальності. Насправді робота прокурора не сказати, що рутинна, але дуже кропітка. Значна частина зайнятості витрачається на підготовку документів та часто невиправданої кількості інформації для прокуратури вищестоящого рівня.

Займаючи посади прокурора в різних областях, визначився, що кожен регіон має свою специфіку. В Луганській області пріоритетним завданням були нелегальні вугільні копанки. Спочатку не зовсім розумів, про що йде мова, але достатньо швидко зорієнтувався в проблематиці і побачив, які потужні фінансові потоки ховаються в тіньовій економіці.

Мова йде про 2006 рік, тоді із 48 шахт 22 вже були закриті. Але шахта вважається повністю закритою, коли проведена рекультивація. Закрити шахту коштує дорожче, ніж побудувати нову, тому якісній рекультивації ніхто особливо уваги не приділяв. Раніше існувала технологія, коли при добуванні вугілля його промивали та мілку фракцію скидали у природні балки, які заповнювали водою, щоб запобігти загоранню. Згодом, за допомогою податкових інспекцій так звані «бізнесмени» зверталися в райдержадміністрацію для визнання шламів безхазяйними. Потім згадувану мілку фракцію вугілля купували по 50 копійок за тонну. Екскаватор подавав на берег шлам, залитий водою, вода стікала і через декілька днів сухий шлам вивозили на гірничо-збагачувальні фабрики.

На той час в Україні працювало 8 ТЕС, і вагони з вугіллям для них завантажувалися по такому принципу: 1/3 вагону завантажувалася енергетичним вугіллям,1/3 – згадуваним шламом, потім зверху це все знову покривали енергетичним вугіллям.

Собівартість шламу була близько 25 гривень за тонну, а державі його продавали по 300 гривень. ТЕСи не виставляли постачальникам претензій у зв’язку з неякісним вугіллям із зрозумілих причин. Напрошується питання: чому держава не використовувала шлами?

Ще один вид копанок. Знімається верхній прошарок ґрунту товщиною 1-1,5 м і під ним залягає пласт вугілля, яке екскаватором вантажиться на автомобілі і вивозиться до занепадаючих шахт, щоб створити ілюзію їх роботи і отримати завищену ціну через те, що на той час видобуток вугілля державою дотувався на 70%.

Виходило, що вугілля добували незаконно, та ще й держава компенсувала серйозні гроші.

За перші три місяці роботи я порушив 32 кримінальні справи, в тому числі щодо відомих О.Єфремова та В.Тихонова, після чого мене перевели працювати до Вінниці, де розслідував справу про контрабанду продуктів з Придністров’я, яка після вилучення невідомо куди зникала.

З’ясував, що в Тульчині працював завод по утилізації вилученого. Тому зобов’язав, щоб при процедурі знищення був присутній представник прокуратури району. Після цього в місцевих ЗМІ з’явилися публікації, нібито я «кришую» контрабанду, хоча все було навпаки – я займався її викоріненням.

Зацікавила мене також ситуація, чому 70% закордонних авто середнього класу завозяться через Вінницьку область. З’ясувалося, що при покупці автомобіля за кордоном фірмами, що цим займалися, вказувалась невиправдана ціна. Таким чином, при його розмитненні вони отримували значну компенсацію з бюджету за кожен автомобіль. За нашого втручання виплати прикоротилися, і фірми, що займались цим бізнесом, перестали існувати.

– Як зміниться суспільство, якщо вмить звільниться від корупції? І чи готові ми до цього?

– Дуже багато говоримо про корупцію… Для отримання будь-якого дозволу люди шукають знайомих, не шкодують «нагород». Для прикладу, згадайте гучну справу про викриття газових схем за участю Олександра Онищенка, відповідно до яких ціна на газ завищувалася на 5-6 тисяч гривень. Минуло вже більше року, як він втік через це з країни. Проте ціна на газ так і не впала. Це говорить про те, що схеми і нині в дії, і хтось отримує ці надприбутки.

В Україні існує система, в якій невигідно чесно працювати та жити, а також мати прозорий бізнес. Якщо ми говоримо про викорінення корупції, то повинні розуміти, що потрібно починати не лише з корупціонерів, необхідно міняти систему. І починати ми повинні насамперед з самих законотворців, які мають приймати відповідні закони, але ж в людей немає поваги до влади, до державних установ. Нормальний рівень життя асоціюється в людей з багатством та олігархами. А порушення законів або їх обхід – гарантією добробуту.

Коли корупція стає сутністю державної системи, то її викорінення загрожує ввести країну в хаос, як це сталось із Бразилією і Італією свого часу.

Тут необхідний цілий комплекс заходів, у тому числі, повернення довіри до влади і посилення відповідальності за корупцію. Тому вважаю, що Україна ще не готова до повного її викорінення. Бо неможливо викорінити те чи інше явище без усунення його причини.

В світі я знаю лише кілька країн, яким вдалося викорінити корупцію. Це Сингапур, який піднявся під проводом Лі Куан Ю, Естонія, яку тягли з корупційної ями всі уряди, починаючи з 1990 року (зараз вона на 32 позиції, згідно рейтингу сприйняття корупції, поруч з Бутаном та Іспанією), Фінляндія, в законодавстві якої поняття «корупція» взагалі відсутнє, Гонконг, рівень корумпованості якого в 1974 році становив 94% чиновників, зараз всього 2-3%, що нижче, ніж, наприклад, в США і Японії.

Приклад цих держав доводить, що викорінення корупції або ж її мінімізація можлива. Це робота не одного року, проте вона в змозі привести країну до процвітання та економічного росту.

Мало того, що прокурори і так працюють понаднормово, їх ще й скорочують, фото – Дмитрий Бургела

Країна без корупції – це країна, в якій панує чесність та згуртованість суспільства, коли воно націлене на розвиток держави. Думаю, Україна без корупції стане сильною європейською державою, в якій процвітатиме бізнес та яка стане привабливою для інвесторів. Як результат, в ній з’явиться багато робочих місць.

– Протести перед Верховною Радою ознаменували один з перших великих зрушень у вітчизняній політиці з 2014 року: цілий ряд політичних сил, які підтримували тоді Майдан, зараз виступили проти проєвропейського президента. Як ви вважаєте, мітинги під Верховною Радою – це проплачене шоу з прицілом на вибори чи дійсно мирний прояв невдоволення чинною владою?

– Важко сказати… Але скажу, що досить потужно підтримував і перший Майдан, і другий. В 2014 році працював у Генеральній прокуратурі, і сильно ризикував, допомагаючи провізією та грошима Майдану.

Чому я підтримував Майдан? Тому що, аналізуючи діяльність українських олігархів – таких, як Фірташ, Бойко та Ахметов, чітко розумів, яким чином вони прийшли до свого потенціалу. Вони торгують газом та електроенергією, брати Клюєви, наприклад, сонячною енергією. Ці люди нічого не побудували для суспільства, і вся їхня діяльність – це торгівля. Чого не можна було одразу сказати про Петра Олексійовича, який зберіг та активізував потенціал в частині харчової промисловості. До теперішнього часу його автобуси «Богдан» користуються успіхом. Я завжди думав, що ця людина зможе створити потужну економіку в країні. Але сталося інакше…

Якщо згадати часи Януковича, то він «обилечивал богатых», і якщо ти, наприклад, заробляв 500 тисяч, то 50 тисяч з них мав віддати. Проте ціни на газ та електроенергію не росли, а долар коштував менше 10 гривень.

В Україні існує система, в якій невигідно чесно працювати та жити, а також мати прозорий бізнес

Натомість маємо хвалений «безвіз», проте скористатися ним я не можу – навіть при своїй пенсії. Ось такі пост-майданівські реалії.

Долар та євро катастрофічно високі, ціни в магазинах ростуть, а більшість українців живуть поза межею бідності. Люди, стомлені від владних обіцянок, шукають виходу із свого становища, і одним із них є ось такі зібрання…

– Чи згодні ви з думкою, що, якщо суспільство «проковтне» пропозицію зняти недоторканність в 2020-му, то її не зніматимуть і через три роки? Як ви вважаєте, чому депутати так противляться зняттю недоторканності і чи зможе її скасування ще більше посилити тиск гаранта на Верховну Раду?

– Мало хто пам’ятає часи, коли у 2005-2006 роках до кримінальної відповідальності не можна було притягнути навіть депутата сільської чи районної ради. В ці роки я працював прокурором у Луганській області, брав участь у багатьох засіданнях обласної ради, представляючи подання про притягнення депутатів сільських та міських рад до кримінальної відповідальності, проте жодного разу сесія не дала згоди. Коли я звернувся до голови облради Тихонова з запитанням: «Чому депутати не дають згоди на притягнення до відповідальності порушників закону?», отримав відповідь: «Майже всі вони (депутати) пройшли через коридори прокуратури». Звідси висновок – або прокуратура, розслідуючи ці справи, працювала непрофесійно, або упереджено, або якісний склад обласної ради складався з депутатів, наближених до стану справ.

Тому переконаний, що в Україні недоторканність з нардепів ніхто не зніме, а якщо колись таке й станеться, то це не гарантуватиме притягнення їх до відповідальності. Не так давно Верховна Рада дала багато дозволів на притягнення до відповідальності народних обранців, проте дотепер немає жодного вироку. Де результати та де ці справи?

Згадаймо хоча б Юхима Звягільського, якого в 1994 році народні депутати позбавили недоторканності. Тоді йому інкримінували зловживання службовим становищем. 300 мільйонів доларів було вивезено ним нелегально до Ізраїлю. Історія закінчилась тим, що він жив на ці гроші в Ізраїлі, а через три роки, після зняття звинувачень, повернувся до України.

Хіба можна говорити про викорінення корупції в країні, в якій народні депутати звикли до безкарності за свої діяння?

– Склалася ситуація, коли низи вже не хочуть далі терпіти, а верхи майже не в змозі що-небудь робити. Чи може влада вважатися повноцінною, якщо їй не довіряє вже більше 80% громадян? Який ваш прогноз на рахунок стабільності влади, яка прийшла керувати нашою державою після Майдану? Що потрібно міняти?

– Недивлячись ні на що, я вважаю Порошенка досить потужною особистістю, і те, що за його правління я потрапив під люстрацію, нічого не міняє. Петро Олексійович прекрасно розуміє і знає про справжнє відношення людей до влади.

І все одно, на жаль, влада займається політиканством: піднімає зарплати та пенсії, незважаючи на занепад економіки. Для того, щоб в українців з’явилися реальні доходи, необхідний ріст товарного виробництва, щоб ринок був насичений товарами народного споживання. Тільки за цієї умови можна підвищувати пенсії, в іншому випадку гроші вкрай знеціняться.

На жаль, влада займається політиканством: піднімає зарплати та пенсії, незважаючи на занепад економіки

Також тривожним сигналом для країни є третя хвиля приватизації. Мене дуже вразило обговорення депутатами протягом цілого дня питання, чи потрібно долучати іноземних спеціалістів для оцінки майна чи ні. Але жоден з них, на превеликий жаль, не встав і не запропонував проаналізувати результати перших двох хвиль приватизації. Що ми реально отримали, окрім грубих порушень закону?

Навіть зараз можна ставити питання про повернення майна державі, адже для цього не існує терміну давності. Працівникам підприємств видали ваучери на приватизацію. Їх скупили на базарах по 10-15 гривень. Підприємства перестали існувати. Вважаю, що у такий спосіб приватизовувати державні підприємства не можна, тому що це робочі місця і економічний потенціал країни. Виходячи з цієї ситуації, виникає питання: чи потрібна нам така кількість мовчазних та нерішучих депутатів Верховної Ради?

Що міняти? Потрібно, в першу чергу, припинити війну на сході. Також варто посилити соціальний захист громадян, покращити правоохоронну систему, привести всі закони у відповідність до Конституції, підтягнути охорону здоров’я, забезпечити молодь доступною вищою освітою, створити кращі умови для розвитку бізнесу та інвестицій.

Щоб країна процвітала, в ній має переважати верховенство права.

Сьогодні за рівнем корупції Україна стоїть на одній сходинці разом з Росією, Іраном, Казахстаном та Непалом, фото – Дмитрий Бургела

Витяги з статті доцента Шморгуна О. С. «Шляхи удосконалення діяльності прокуратури» (Київський національний університет технологій та дизайну):
«Основною проблемою прокуратури в Україні є те, що на рівні Конституції досі не визначено її правову сутність в системі гілок державної влади (державної, виконавчої та судової). Як наслідок, прокуратуру постійно «реформують» у найгіршому розумінні цього слова, без елементарного державознавчого розуміння функціональної ролі даної інституції, яка покликана дбати про законність в усіх сферах суспільного життя».

«Наступною проблемою, яка істотно знижує ефективність діяльності прокуратури, є відсутність професіоналізму на рівні кадрової ідеології. Як приклад, ліквідовано підготовку спеціалістів у Національній академії прокуратури. Практично функції Національної академії прокуратури зведені нанівець, у той час коли такі структури, як МВС та СБУ здійснюють повну підготовку фахівців у своїх учбових закладах».

«Як спосіб вирішення проблеми політизованості прокуратури, коли її використовують задля усунення конкурентів, так і для власного уникнення відповідальності, пропонується запровадження юридичного механізму, який виключав би будь-яку особисту залежність працівника прокуратури від рішень чи діяльності трьох гілок державної влади, органів місцевого самоврядування, політичних сил та бізнесу».

«Не менш важливою проблемою є непосильне навантаження на працівників прокуратури, що породжує неможливість своєчасно і якісно реагувати на порушення вимог кримінального закону. Відомо, що в даний час діє редакція Закону, де в статті 14 передбачено: “Загальна чисельність працівників органів прокуратури становить 15 000 осіб зі зменшенням кількості прокурорів з 1 січня 2018 року до 10 000 осіб».

– Бути чесним і тримати слово – чи приводять ці якості до успіху в житті і кар’єрі?

– Ці якості необхідні в житті. Але так сталося, що люди, які дотримуються принципів честі, в реаліях сьогодення мають матеріальні проблеми. Їх не можна назвати успішними.

– Що означає для вас поняття «особиста свобода»? Ви готові її обмежити? За яких обставин?

– Свого часу вивчав класиків Маркса та Енгельса. В Маркса дуже широке поняття свободи. Шлях до «справжньої» свободи, на думку Маркса, пролягав не через збільшення свободи індивіда, а через відмову від неї. В Енгельса досить коротке визначення: «Свобода – это осознанная необходимость». Для мене в цих словах закладена потужна істина. Якщо говорити про обмеження своїх свобод, то на користь суспільству та держави я б пішов на це в певній мірі.

– Які цінності для вас непохитні?

– Я – людина слова, яка не схильна до обману.

– Вам важко виходити із зони комфорту? Як справляєтесь із стресовими ситуаціями на роботі і в звичайному житті?

– Одного разу я їхав на мотоциклі та зламав ногу. Чотири місяці ходив на милицях, а на роботу мене заносили на руках. Для мене це був важкий період, після якого багато чого переосмислив. Тоді познайомився з гарним тренером і почав реабілітацію ноги. З того часу, вже більше шести років, після роботи ходжу до спортивної зали. Там ти відключаєшся і додому їдеш із зовсім іншим настроєм. Спорт – це мій спосіб життя, який допомагає впоратися з різними стресами.

Автор: Галина Панкратьева

Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Високий суд Лондона арештував активи Ігоря Коломойського по всьому світу. Це може вплинути на підтримуваних ним політиків і поставити під удар інших українських олігархів. Серед наслідків називають війну «ешелонів компромату», яким володіє Коломойський

Виконавчий директор «Центру протидії корупції» Дар’я Каленюк прогнозує початок багатьох судових процесів у різних юрисдикціях, у тому числі в Україні. Результат залежатиме від зібраної доказової бази – зокрема, від результатів аудиту компанії Kroll, доступ до якого зараз, за інформацією експерта, отримала Генеральна прокуратура, повідомляють Патріоти Україниз посиланням на Радіо Свобода.

«Знаєте, я не вірю у випадковості. Я не вірю, що зустріч Коломойського і Луценка відбулася випадково в Амстердамі за кілька днів до цього рішення суду і за кілька днів до доступу ГПУ до матеріалів звіту компанії Kroll. Мені видається, що Коломойський намагався попередити такий результат, попередити таке рішення суду і попередити активність державних органів», – каже вона.

Генпрокурор Юрій Луценко, у свою чергу, заявив, що жодних виїмок документів у Kroll їхнє відомство не здійснювало.

Політичний проект «Укроп» може опинитись під величезним тиском – Таран

Заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій Георгій Тукаприпустив у своєму дописі у Facebook, що Україну тепер може очікувати війна компроматів.

«Радіти, на мою думку, не варто: неконтрольоване користування таким «ешелоном» може призвести до такого вибуху, який здатен взагалі зруйнувати державний устрій», – написав він.

Водночас, до остаточного рішення суду важко оцінювати реальні наслідки нинішньої ситуації для Коломойського як політичної фігури та інших політиків, так чи інакше з ним пов’язаних, вважає політичний експерт Сергій Таран.

«Політичний проект «Укроп», який підтримує Коломойський, опиняється під колосальним тиском, тому що, якщо ми маємо британський суд, а не український суд, який говорить про можливу участь Коломойського в незаконних схемах, уже важко буде доводити, що проблеми із законом у Коломойського – це інтриги нинішньої влади. Але якщо суд стане на бік Коломойського, то в цій ситуації, звичайно, все повернеться не тільки на попередні позиції, а навпаки, ще дасть ще більше впевненості Коломойському говорити, що негативне навколо нього є інсинуаціями української влади», – зауважує він.

Тим часом, на думку політолога Віктора Небоженка, українська влада, зокрема і президент Петро Порошенко, – навпаки, можуть намагатися «пом’якшити удар» по Коломойському.

«Я думаю, це буде спільна робота. При всіх негативах, при всіх складних стосунках між Порошенком і Коломойським, класовий характер загрози рішення Лондонського суду для них, звісно, важливіший, ніж міжособистісні конфлікти», – зазначає він у коментарі Радіо Свобода.

Арешт активів цього бізнесмена по всьому світу є небезпечним для всіх українських олігархів, бо показує: недоторканних бізнесів не існує, переконаний Небоженко.

Міністерство фінансів України та Національний банк, тим часом, привітали початок судового процесу в Лондоні щодо колишніх керівників та акціонерів «Приватбанку», який опинився на межі неплатоспроможності в грудні 2016 року і через це був націоналізований.

Колишнє керівництво банку підозрюють у тому, що воно виводило із банку кошти через надання сумнівних кредитів фірмам-бульбашкам. Ігор Коломойський це заперечував, і також, у свою чергу, подав до суду низку позовів, направлених проти уряду, НБУ та «Приватбанку».

Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Генпрокуратура не согласна с решением Бородянского райсуда Киевской области, который оправдал бывшего ректора Национального университета государственной налоговой службы Петра Мельника, и будет подавать апелляцию. Об этом заявил Генпрокурор Юрий Луценко.

По его словам, ГПУ также готовит апелляцию на решение Печерского райсуда Киева, который отказал прокуратуре в избрании меры пресечения — домашнего ареста — для лидера «Движения новых сил», экс-главы Одесской области Михаила Саакашвили.

Луценко также добавил, Генеральная прокуратура Украины приведет достаточные доказательства и аргументы в поддержку своей позиции в апелляционных инстанциях по делам и Мельника и Саакашвили.

Последние скандальные решения судов в эфире радиостанции Голос Столицы прокомментировал заслуженный юрист, первый заместитель генпрокурора в 2014 году Николай Голомша.

Чому так виходить, що з першої спроби не надають потрібних доказів, не надають ґрунтовної позиції ГПУ для того, щоб не було другої спроби і не було апеляції після цього?

— Виходячи із наслідків, що не задоволено подання, то, очевидно, є недопрацювання, і треба розуміти, що в теперішній час потрібне безумовне дотримання КПК, тому що дуже великий відсоток професійного сегменту слідчих, прокурорів, суддів пішли в адвокати, і вони дуже добре орієнтуються в КПК. І коли слідчі на початку не звертають увагу на час, на дотримання прав підозрюваних, на вручення підозри, на постановку відповідно у протоколах часу — це все впливає в подальшому на позицію захисту.

Тобто справа не в тому, що ГПУ погано готується, а в тому, що колишні судді стали адвокатами, а ці адвокати більш підготовлені, ніж теперішні судді?

— Я сказав один із моментів, який є об’єктивним чинником. А взагалі, я вважаю, що при умові безумовного дотримання законів і чіткого формулювання викладки своєї позиції у протоколах, у поданнях, такого, щоб судді на голому місці відмовляли, може бути дуже рідко. Якщо є вагомі аргументи, то незалежно, хто з тієї сторони — чи це прокурор, чи слідчий, чи адвокат, чи суддя — адвокат колишній, якщо наводяться аргументи слідчими, то немає ніякої підстави для того, щоб не задовольняти подання.

Михаил Саакашвили
Справи Мельника і Саакашвілі непоодинокі. У нас ще Януковича дві справи, інші справи, які зараз обговорюються в ЗМІ. Півтора року Луценко — на чолі ГПУ. Він рапортує про успіхи, каже про те, що реформа відбулася, але чому такі результати?

— Я можу віднести це питання до того, що це четвертий прокурор після Революції гідності. Якщо четвертий прокурор, і не було зосередження уваги на всіх актуальних справах у режимі онлайн і минулих часів, то, звісно, що були відповідні перетасовки кадрові, я б не назвав це конкурсами, які, ці перетасовки кадрові завели непрофесійний сегмент. Тому, коли ви будете спілкуватись з тими людьми, які пройшли по конкурсу, вони можуть знати законодавство, але у них немає практики. Вони не розуміють, що якщо ти написав протокол і ти не вказав вагомі підстави, там мають бути кваліфікуючі ознаки, там має бути час, місце, обставини, викладка коротка, а якщо він щось упустив, суд має право повертати на дослідування справу.

Раніше довіра до ГПУ була не кращою.

— Не краща вона, дійсно, була за часів, коли почала заходити комерція в прокуратуру, а це десь приблизно після 2004 року, майже, коли «януковичи» зайшли, це була вершина трагізму в прокуратурі. Чому? Тому що було поставлено все на відповідну контрольовану основу, комерція була, були відповідні схеми, в які включали і прокурорів, і це була така собі банда, яка сьогодні іменується «злочинним режимом», і розслідуються злочини. Але навіть попри те, я вам скажу, що це десь відсотків найбільше вісім корумпованих чиновників, які зіпсували картину.

В основному, це професійні люди, які сидять в кабінетах, не доїдаючи, не досипаючи виконують державні свої справи, притому отримують такий негатив, бо на виду політичні справи, а ті справи про вбивство, які були, справи, які стосувались економічних злочинів — це сотні тисяч справ, про це ніхто не говорить. Тому, я вважаю, що сама влада зробила собі вовчу послугу. Замість того, щоб забути, перекреслити, засудити режим, а не постійно повторювати і поливати брудом орган, який сьогодні не має авторитету, не заслужено не має авторитету.

© Фото: facebook.com/Ruhnovihsyl

Багато експертів говорили, що у справі Саакашвілі дуже багато помилок нароблено, дурних помилок, процесуальні норми порушені — це помилки початківців. Якщо прокуратура робить такі помилки, чому має відновитись до неї довіра?

— У мене питання тоді до тих, хто ініціює таку реформу, коли реформа заводить працівників ЖЕКів у прокуратуру, прокуратура віками формувала професійних людей і це була, дійсно, школа майстерності, де люди володіли, розуміли інструментарієм процесуальним і цивільним, а в даному випадку люди приходять, вони більш політично, вони більш зі своєї точки зору хочуть говорити, а досвіду немає. Я б сказав одну річ важливу, яка є дуже хворобливою для всіх без винятку органів. Я нагадаю про презумпцію невинуватості, і некоректно ні органам влади, ні правоохоронним органам до суду називати людей злочинцями, говорити про відповідні докази як доконані факти, і з цього приводу є рішення міжнародних судів, що не мають право ні слідчі, ні прокурори, ні органи влади називати людину злочинцем до вироку суду, і з цього приводу є і цивільний закон, який передбачає відповідальність майнову за це. Я переконаний, що якщо не зупинити цей політичний бум і піар, то ми отримаємо шквал відповідних позовів у європейському суді. Треба, очевидно, повернутись до професійної роботи, а в прокуратурі, і зараз є багато професійного сегменту, він превалює, і орієнтуватись на те, щоб дотримуватись букви закону для того, щоб потім не йти на поводу у депутатів, у експертів, а щоб панувало верховенство права, а щоб не йшли на поводу ні в кого.

В апеляційних інстанціях зможуть взяти своє ГПУ?

— Я думаю, що десь 14 числа буде ухвала і, в принципі, якщо буде обґрунтування, то по закону не можуть. Можуть тільки якщо буде застосований відповідний адмінвплив, адмінресурс. В такому разі, як зачитував суддя, і як дивився цей процес, я думаю, що суддя прийняла законне рішення.

К слову, по мнению политолога Алексея Якубина, Саакашвили станет для Луценко айсбергом, который его «потопит». Также он считает, что политического будущего у Саакашвили в Украине нет, поскольку заинтересованность к нему сейчас — показатель не его личного рейтинга, а реакция людей на действия власти.

Голос Столицы

Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Хіба це не колапс правоохоронної системи України, коли до закінчення повноважень органів прокуратури по розслідуванню злочинів Державне бюро розслідувань так і не було створено? І що можна чекати від цього правоохоронного органу?

Дійсно, складається таке враження, що найвищі посади в правоохоронних органах нашої держави займають особи, які не збираються проживати в Україні, коли закінчаться їх повноваження. Теж саме, або навіть гірше можна сказати про нинішню Верховну Раду України, особливо тих народних депутатів, які перебувають у складі профільного Комітету ВР. Про що вони всі думали протягом останніх 2-х років, тобто перехідного періоду, на який прокуратура мала повноваження розслідувати злочини, підслідні НАБУ та Державному бюро розслідування, для мене особисто не зрозуміло. Складається враження, що вони працюють як представники Державної служби із надзвичайних ситуацій, які зобов’язані виїзжати лише на гасіння пожежі.

В зв’язку з цим, хотілося б нагадати трішки історії для того, щоб Ви зрозуміли, про яке «реформування» правоохоронних органів можна говорити в такому випадку. В дійсності, хіба не про розвал системи державного управління і контролю за діяльністю правоохоронних органів, в першу чергу, з боку профільних Комітетів Верховної Ради, одні з яких просто бездіють, як би їх і немає в наявності, а інші займаються більше політикою, ніж вирішенням законодавчих проблем, свідчить той факт, що 20 листопада 2017 року закінчився 5-ти річний термін повноважень органів прокуратури по розслідуванню злочинів, підслідних ДБР, а в грудні 2017 року закінчується критичний термін повноважень слідчих прокуратури по розслідуванню злочинів, підслідних НАБУ. Ви тільки уявіть, в якому становищі, а точніше – хаосі опиниться наша держава, коли до першого терміну не буде створено ДБР (а це вже доконаний факт), а в грудні ц. р. прокуратура зобов’язана буде передати в НАБУ в його нинішньому стані відвертої безпорадності майже 15 тисяч кримінальних проваджень, про що заявляв Ю.Луценко?!

А що вже говорити про те, що наші законодавці явно забули, а може навіть і не знали, що в Перехідних положеннях до КПК України, в п. 20-1, чітко зазначено, що спеціальне розслідування конкретних кримінальних провадженнях (які стосуються, в основному, злочинів, які інкримінуються попередній владі) стосовно підозрюваних, які переховуються від органів слідства та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності та оголошені у міждержавний та/або міжнародний розшук, чи які понад шість місяців переховуються від органів слідства та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або стосовно яких наявні фактичні дані, що вони перебувають за межами України, на тимчасово окупованій території України або в районі проведення антитерористичної операції, – здійснюється теж тимчасово, але не пізніше дня початку діяльності Державного бюро розслідувань (опублікування у газеті “Урядовий кур’єр” відповідного повідомлення його керівником). Я переконаний, що про можливі негативні наслідки настання такого моменту не усвідомлюють ні в Верховній Раді, ні в інших коридорах влади, в т.ч. і наш гарант Конституції. На жаль, про це не задумувався заздалегідь Генеральний прокурор, відомство якого навіть після настання таких критичних моментів зобов’язане буде нести відповідальність за організацію досудового розслідування і процесуальне керівництво розслідуванням по всіх таких провадженнях!!!

Більше того, його не професійні заяви про те, що в таких випадках він, начебто, буде визначати підслідність по справах, підслідних ДБР, за іншими органами досудового розслідування (НПУ, СБУ) не витримують критики, бо це протирічить вимогам ст. 216 КПК України про підслідність, а головне, що в разі таких його дій всі докази, здобуті в результаті порушення порядку, встановленого цим Кодексом, будуть визнані судом недопустимими. Для нього і його команди «професіоналів» процитую зміст п.2 ч.3 ст. 87 КПК України: «недопустимими є також докази, що були отримані шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених цим Кодексом, для забезпечення досудового розслідування кримінальних проваджень»! І це по-перше.

По-друге. Генеральний прокурор і інші керівники прокуратур дійсно мають право доручити здійснення досудового розслідування будь-якого кримінального провадження іншому органу досудового розслідування, але лише в разі «неефективного розслідування». Я думаю, що не потрібно читати лекцію Генеральному прокурору щодо змісту цього поняття. Єдине, що можу підкреслити: відсутність у законі повноважень щодо можливостей проведення розслідування у слідчих прокуратури після 20 листопада ц.р. не є свідченням неефективного виконання слідчих дій, і тим більше по тих провадженнях, які будуть зареєстровані після цієї дати.

По-третє. Висловлені Ю. Луценком наміри продовжувати проведення досудового розслідування по справах, підслідних ДБР після закінчення названого терміну силами процесуальних керівників протирічать вимогам ст. 36 КПК України, в т.ч. і п.4 ч.2, яким надано право прокурорам у необхідних випадках особисто проводити слідчі (розшукові) дії та процесуальні дії (тобто, без виконання негласних слідчих (розшукових) дій), але і це можливо здійснити лише в порядку визначеному цим Кодексом. Тому, ще раз нагадую, що у відповідності до ч.7 ст. 214 КПК України, якщо відомості про кримінальне правопорушення до ЄРДР внесені прокурором, він зобов’язаний невідкладно, але не пізніше наступного дня, з дотриманням правил підслідності передати наявні у нього матеріали до органу досудового розслідування та доручити проведення досудового розслідування. І все.

Не можу також не спростувати розповсюджувану сьогодні помилкову інформацію про те, що слідчі прокуратури, начебто, мають право продовжувати досудове розслідування по вже розпочатих до вищезазначеної дати кримінальних провадженнях. Це не відповідає п.2 ч.1 Перехідних положень до КПК України, де чітко сказано, що такі повноваження слідчі прокуратури виконують лише до того, коли буде введена в дію ч.4 ст. 2016 КПК України, тобто до дня, коли почне діяти ДБР.

Отже, Ви тільки вдумайтесь про необхідність створення ДБР вперше було згадано в КПК 2012 року, в частині 4 ст. 216 якого було зазначено, що слідчі органів Державного бюро розслідувань будуть здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень, вчинених службовими особами, які займають особливо відповідальне  становище відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про державну службу», особами, посади яких віднесено до 1, 2 і 3 категорії посад, суддями та працівниками правоохоронних органів. Наразі ч.4 ст. 216 змінена у зв’язку з прийняттям нового Закону «Про державну службу», якою передбачається закріпити за ДБР розслідування злочинів, вчинених найвищими посадовими особами держави, правоохоронцями і суддями, а також особами, посада яких віднесена до категорії «А», окрім випадків, коли досудове розслідування віднесено до підслідності НАБУ. Тобто, повноваження органів ДБР були значно звужені, лише до держслужбовців 1-ої («А») категорії.

Таким чином, передбачений новим КПК орган досудового слідства – ДБР повинен був проводити досудове розслідування кримінальних правопорушень не по їх категоріях, а лише по специфічних спеціальних суб’єктах їх вчинення, а саме, підкреслюю: будь яких злочинів, вчинених названими високопосадовцями, в тому числі і корупційних.

Про необхідність створення саме Державного бюро розслідування для забезпечення ефективного розслідування кримінальних правопорушень неодноразово вказував у своїх рішеннях і Європейський суд із прав людини. Як убачалось з подання Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини до Кабінету Міністрів України від  30.09.2014 року (дослівно): «враховуючи велику кількість рішень Європейського суду щодо України, якими констатовано не проведення ефективного розслідування, секретаріат Комітету Міністрів Ради Європи пропонує КМРЄ при розгляді питання про виконання Україною рішень Європейського суду зосередитись на проблемах ефективного розслідування, включаючи створення Державного бюро розслідування».

Але, не дивлячись на це, Верховною Радою  України, так би мовити, демократичного скликання 14.10.2014 року було прийнято Закон  України «Про Національне антикорупційне бюро України», до повноважень якого віднесено розслідування кримінальних корупційних правопорушень, які вчинені найвищими посадовими особами, уповноваженими на виконання функцій держави, або місцевого самоврядування, та становлять загрозу національній безпеці. Як убачалось з Прикінцевих положень цього закону, до підслідності слідчих цього органу віднесено кримінальні правопорушення, вчинені високопосадовцями, в т. ч. держслужбовцями 1-2 категорій, суддями, прокурорами та працівниками інших правоохоронних органів (тобто, розслідування яких до цього відносилось до виключної компетенції слідчих ДБР).

Таким чином, в системі правоохоронних органів після прийняття названого вище закону з’явилися  два нових самостійних суб’єкти розслідування кримінальних правопорушень, вчинених високопосадовцями, суддями, прокурорами та іншими правоохоронцями, з одною відмінністю: НАБУ повинне розслідувати корупційні правопорушення, вчинені високопосадовцями, але не нижче державних службовців 2 категорії, суддями і правоохоронцями; а ДБР будуть підслідні всі інші кримінальні правопорушення, вчинені частиною із цих суб’єктів,а саме державними службовцями категорії «А» (як приклад: заподіяння тілесних ушкоджень, зґвалтування, ДТП и т.д., що заздалегідь буде становити значно меншу кількість підслідних злочинів ніж в НАБУ). Саме, в зв’язку з цим, Генеральна прокуратура України  ще в листопаді 2014 року зверталась до Президента України  зі своїм листом щодо недоцільності створення в такому вигляді НАБУ, яке буде вести досудове розслідування відносно одних і тих же високопосадовців, що і ДБР,  навівши конкретні доводи, в т.ч. і закладені в цьому негативні наслідки від подібного дублювання функцій та можливих конфліктів між ними в зв’язку з цим.

Але, наш Президент і більшість законодавців, які знаходяться під тиском США і Європи і не бажають звертати увагу не тільки на джерела і причини існування корупції у вищих ешелонах органів державної влади і місцевого самоврядування,  а і прикриваються помилковою ідеєю посилення боротьби із цим ганебним явищем, шляхом накопичення нових антикорупційних органів. Не обговорили цю ідею і із практикуючими юристами та незалежними науковцями, будь-якої уваги на їх пропозиції не звернули і пішли ще далі. Таким чином, було зруйновано всю правоохоронну систему, в першу чергу як слідчі, так і оперативно розшукові підрозділи, які були здатні при створенні їм таких сприятливих умов, при такому матеріально-технічному забезпеченні та при таких високих зарплатах як у НАБУ, оперативно розкривати і розслідувати найбільш складні та заплутані злочини, які вчиняються у вищих ешелонах влади, в першу чергу в організованих формах, та головне – доведення їх до суду для застосування справедливого покарання. Треба визнати, що значну шкоду реалізації ідеї по посиленню боротьби із корупцією завдали так звані «грантоїди», які на замовлення своїх закордонних «господарів» все зробили для того, щоб новий антикорупційний орган був лише ширмою, а не справжнім локомотивом у боротьбі із корупцією у вищих ешелонах влади. Я допускаю, що такі підходи до створення і головне – підбору туди недосвідчених кадрів влаштовували і нинішню владу.

Так, створивши НАБУ, яке повинне займатися розслідуванням саме корупційних кримінальних правопорушень, вчинених високопосадовцями, та внісши одночасно зміни до ст. 45 КК України, якими було визначено перелік корупційних злочинів, законодавці із незрозумілих причин (я допускаю, що може і навмисно) до підслідності «детективів» НАБУ віднесли лише частину із них. Разом з тим, новому антикорупційному органу додатково було надано можливість займатися розслідуванням і інших злочинів, які не мають ніякого відношення ні до корупції, ні до підслідних НАБУ суб’єктів, тобто до високопосадовців. Я вже неодноразово звертав увагу, що така норма була абсолютно шкідливою для самої ідеї боротьби із корупцією саме у вищих ешелонах влади, бо в подальшому законодавці до підслідності детективів Антикорупційного бюро віднесли і злочини, які вчинені керівниками суб’єктів великого підприємництва, у статутному капіталі яких частка державної або комунальної власності перевищує 50%. Окрім того, їм було надано право розслідувати і кримінальні провадження про підслідні йому злочини, але які вчинені не високопосадовцями, а і іншими службовими особами державних органів, правоохоронних органів, органів місцевого самоврядування чи суб’єктів господарювання, у статутному капіталі яких є частка державної або комунальної власності, в тому випадку, коли розмір предмету злочину або завданої  ним шкоди становитиме приблизно більше 500 000 гривень.

Таким чином, Ви тільки вдумайтесь, новоствореному спеціальному антикорупційному органу надали можливість займатись і не властивими його призначенню функціями, а саме виявленням кримінальних правопорушень, які не є корупційними і вчинені не високопосадовцями (наприклад: керівниками найнижчих структурних підрозділів підприємств, установ, організацій, сільських, селищних рад і т.д.). І мої невтішні прогнози підтвердились: саме такі суб’єкти і вчинені ними злочини і значаться в більшості своїй серед закінчених детективами НАБУ справ і відносно яких були направлені до суду обвинувальні акти, чи клопотання про закриття провадження, чи про звільнення таких осіб від кримінальної відповідальності.

Ще більш шкідливим і таким, що відволікає НАБУ від боротьби із корупцією у найвищих ешелонах влади, є внесені законодавцями зміни в ст. 216 КПК України, де тепер в підпункті 2 п. 3 ч. 5 передбачено, що наглядовий прокурор антикорупційної прокуратури своєю постановою може віднести до підслідності НАБУ і будь-яке інше кримінальне провадження у злочинах, передбачених абзацом першим цієї частини, «якщо відповідним злочином було заподіяно, або могло бути заподіяно тяжкі наслідки охоронюваним законом свободам та інтересам фізичної або юридичної особи, а також державним чи суспільним інтересам». Виходячи із такої підслідності такого новоствореного саме антикорупційного органу, стає незрозуміло, а хто ж буде розкривати і розслідувати, в першу чергу, корупційні злочини у вищих ешелонах влади?!

Саме в зв’язку з цим, хотів би тепер звернути увагу на те, а що ж буде розслідувати в такому випадку ДБР, яке, на мій погляд, є більш конкурентним органом ніж НАБУ, якщо виходити із того ж більш продуманого порядку підбору кадрів. Перш за все, компетенція Державного бюро розслідувань, передбачена КПК 2012 року та яка  була схвалена впливовими європейськими інститутами при оцінці нового кримінального процесуального закону, викладеними вище змінами внесеними протягом 2014-2015 років та прийняттям цілого ряду нових законів, фактично повністю змінилася.

Отже, по-перше, ДБР буде розслідувати кримінальні правопорушення про корупційні злочини, вчинені державними службовцями лише 1 категорії, до якої відносяться всі високопосадовці, проте лише ті злочини, які не підслідні НАБУ, а це, вибачте, не корупційні. Єдине, по чому опосередковано цей новий орган можна назвати як антикорупційний, то це через надання йому права розслідувати злочини про корупцію, вчинені Директором НАБУ та іншими службовими особам Антикорупційного бюро, заступником Генерального прокурора-керівником САП та прокурорами цієї прокуратури, і то, окрім тих випадків, коли досудове розслідування таких злочинів віднесено до підслідності детективів підрозділу внутрішнього контролю НАБУ.

Таким чином, Ви можете уявити, скільки буде всього таких кримінальних проваджень. Я впевнений, якщо не одиниці, то зовсім невелика кількість. Основною ж функцією цього ж новоствореного органу,на превеликий жаль, буде розслідування злочинів проти встановленого порядку несення військової служби (тобто, військові злочини), а таких на сьогодні в провадженні військової прокуратури знаходиться, за словами того ж Ю. Луценка, більше 15 тисяч справ? Хіба для розслідування таких, в основному, одноепізодних кримінальних правопорушень, в першу чергу вчинених учасниками АТО, до яких відношення в суспільстві в основному шанобливе , передбачалось створення такого суворого за назвою нового правоохоронного органу із штатом в кількості 1500 слідчих і оперативних працівників?! І це при тому, що раніше були слушні пропозиції наділити ДБР повноваженнями розслідувати злочини,  пов’язані із діяльністю злочинних організацій (для відому, згідно статистичних даних, тільки за 2014 рік правоохоронними органами України  зареєстровано всього 5 злочинів про створення злочинної організації, лише в одному з яких повідомлено про підозру, 1 кримінальне провадження закрито, а 4 продовжували розслідувати).

Пропонувалось доручити слідчим ДБР розслідувати і злочини, пов’язані з тероризмом, яких протягом того ж 2014 року було зареєстровано: 1499 терористичних акти та 478 епізодів створення терористичних груп чи організацій, з яких до суду направлено лише 58 злочинів, а також особливо тяжкі насильницькі злочини, за які Кримінальним кодексом України передбачено покарання у виді довічного позбавлення волі ( до речі, в 2014 році було зареєстровано 1547 умисних вбивств при обтяжуючих обставинах та 2260 посягань на життя працівників правоохоронних органів або військовослужбовців, з яких до суду скеровано лише 354 злочини)! Хіба це не було достатньою аргументацією на той час?

Тобто, з цього можна зробити висновок про те, що, таким чином, нинішніми законодавцями ідею створення такого потужного органу досудового розслідування злочинів у вищих ешелонах влади, як ДБР, було фактично повністю зруйновано, а запропоновано створити замість нього фактично орган, який буде займатися виявленням, розкриттям і розслідування злочинів, які до цього були підслідні не тільки слідчим органів прокуратури, як це справедливо передбачалося в Перехідних положеннях до КПК 2012 року, а в більшій мірі – слідчим Національної поліції і найбільше – це військових прокуратур. 

Тепер коротко щодо самого Закону і порядку конкурсного відбору керівництва ДБР.

Не дивлячись на те, що передбачений Законом України «Про Державне бюро розслідувань» порядок укомплектування його складу, як на мене, більш державницький і такий, що буде сприяти набагато кращій його результативності ніж у НАБУ, я все одно не можу погодитись в повній мірі з тим, що більшість посад в цьому органі досудового розслідування будуть займати особи, які не мають будь-якого досвіду на посадах слідчих і оперативних працівників. Нав’язана із-за меж України практика відбору претендентів на посади, особливо керівні, в правоохоронні органи не є в принципі шкідливою, але, використовується вона в Україні, як на мене, не правильно. Про це засвідчив досвід її застосування за останні 2-3 роки. Я про це неодноразово писав, але, до мене не тільки не дослухались, а навіть є випадки, коли звинувачували, мовляв, у нерозумінні європейських підходів. Наголошую, що я залишаюсь при своїй думці і поясню чому.

Так, в пункті 3 Прикінцевих та Перехідних положень до цього закону передбачена абсолютно вірна рекомендація утворити ДБР за рахунок штатної чисельності слідчих підрозділів ГПУ та відповідних (я так зрозумів – оперативних) підрозділів МВС і інших державних органів, які протидіють злочинам. Але, цю вимогу в самому Законі знівельовано, бо вже передбачено не зовсім прийнятні, якщо виходити із інтересів держави, принципи  формування слідчих підрозділів ДБР, а саме:

  •  особами, які протягом останнього року (!)  обіймали посади слідчих, прокурорів –  не більше ніж на 30%;
  •  особами, які протягом останнього року (!) обіймали посади слідчих в інших органах державної влади – не більше  19%;
  •  інших осіб, які мають відповідний стаж роботи в галузі права – не менше ніж на 51%.

Тобто, більшість слідчих ДБР не будуть мати будь-якого досвіду слідчої роботи, а інша частина чисто теоретично може мати досвід роботи 1 рік! Передбачена в законі норма про те, що такі «спеціалісти» повинні пройти протягом року «стажування» в ДБР викликають у мене лише подив, бо я знаю з практики, що для підготовки слідчого не завжди достатньо і 5 років?!

Ще більш неприйнятним є комплектування оперативних підрозділів ДБР, куди передбачено набрати не менше 60 % осіб, які не мають будь-якого досвіду в правоохоронній діяльності, кого навчити буде практично неможливо ні протягом року, ні протягом кількох років, а головне – не буде для цього часу і не буде кому. Тобто, ці 51% так би мовити «слідчих» і 60 % «оперативних працівників» це баласт, це той «контингент», який буде протирати, вибачте, штани, а платники податків будуть оплачувати їх неробство! Про які можна говорити результати діяльності ДБР в такому випадку?! Це категорично неправильно, бо як і в НАБУ, це створює умови для набору на службу осіб, які взагалі не зможуть за своїми особистими даними перебувати на посадах слідчих і оперативних працівників. В цьому я неодноразово переконувався на своєму професійному шляху.

Проте, можна погодитися із тим, що в Законі «Про ДБР» значно продуманіше викладена процедура підбору і проходження конкурсів кандидатами на посади Директора ДБР і його заступників, бо членами Комісії, на відміну від подавляючої більшості попередніх, повинні бути лише особи, які не тільки мали бездоганну ділову репутацію, а і вищу юридичну освіту та високі професійні якості. Саме це і дозволило відібрати, як на мою думку, на ці посади 19 претендентів, більшість із яких володіють хорошою професійною підготовкою, як на ділянці досудового слідства, так і оперативно-розшукової діяльності, чого у свій час не відбулося, на жаль, при відборі в НАБУ.

Хоча, і в цьому випадку так розпіарений в ЗМІ конкурсний відбір до правоохоронних органів, застосовані і в ДБР, теж показав свої недоліки і недосконалості, як би цю систему не хвалили. Адже, поясніть, як до числа кандидатів на найвищі посади у ДБР потрапили особи, які «вірою і правдою» служили режиму Януковича, а один із яких приймав саму активну участь у завідомо незаконному засудженні того ж Юрія Луценка, неодноразово і послідовно орієнтував суд як на незаконне утримання останнього під вартою із політичних мотивів, що було підтверджено рішеннями ЄСПЛ, так і у винесенні 2-х завідомо неправосудних вироків. Я також не можу змовчати і про деяких інших кандидатів, які себе відкрито заплямували по відомим у ЗМІ кримінальним провадженням, де були допущені грубі порушення прав людини та основні засади кримінального провадження, такі як верховенство права, право на свободу і особисту недоторканність, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини і т.д. Мені особисто відомі факти, коли ці особи мали безпосереднє відношення до завідомо незаконного притягнення громадян до кримінальної відповідальності. Але, мабуть я не про те говорю, бо також усвідомлюю, що саме такі «фахівці» були потрібні режиму Януковича і, на жаль, скаладється враження, що потрібно і нинішній владі, бо вони завжди готові виконати будь-які замовлення! Але, підкреслюю, я не маю на увазі всіх обраних претендентів, а лише окремих із них.

Також не можу погодитись із тим, що названим законом, як і у випадку із НАБУ, взагалі не передбачено підстав для звільнення директора ДБР і його заступників із займаних посад, а мова йде лише про підстави припинення їх повноважень! І навіть в такій редакції мова йде лише про їх дострокове припинення виконання повноважень, але не зазначені підстави, пов’язані з неналежним виконанням своїх службових обов’язків, порушенням норм закону та основних засад кримінального провадження, що неминуче призведе до можливої появи у таких безконтрольних осіб почуття безкарності та вседозволеності, як це сьогодні наглядно спостерігається в поведінці уже діючих керівників антикорупційних органів. Різниця між ними тільки полягає в тому, що директор ДБР може також припинити свої повноваження в разі притягнення його до адміністративної відповідальності за адміністративним правопорушенням, пов’язаним з корупцією, чого по директору НАБУ не передбачено, проте для останнього у підставах зазначена можливість звільнення за результатами негативного висновку перевірки внутрішнього аудиту.

На закінчення публікації зазначу, що сьогодні вже відомі результати голосувань по відбору Директора ДБР і його заступників. Визнаю, що вибір комісії вдалий. Мене тішить те, що обрані дійсно одні з найкращих претендентів, всі троє дійсно є професійно підготовленими правоохоронцями, слідство знають не лише по посібникам, а із власного досвіду, двоє із них мають і достатній досвід роботи на адміністративних посадах. Це мене радує і дає надії, що хоча б цей орган запрацює, причому набагато швидше ніж НАБУ. Єдине, що мене хвилює, то це чи достатньо у них досвіду саме по організації роботи такого великого колективу слідчих і оперативних працівників і чи зможуть вони вистояти під тиском влади, політичних сил та вулиці. Хочеться вірити, що вони з цими проблемами впораються. Друге. Позитивом є також те, що серед них немає осіб явно зорієнтованих на владу і політиків. І нехай, які б замовні статті на них не писала продажна частина «фахівців пера», як би їх не поливали відвертим брудом, вони повинні демонструвати своїми справами свою незалежність і принциповість, а головне – результативність!

І насамкінець. Щодо Директора ДБР. Із тих «пасквілів» на нього є лише кілька достовірних речей, які його абсолютно не компрометують. Це те, що він працював довгий час в прокуратурі на Львівщині, що в 2014 році після Революції гідності був призначений саме Олегом Махніцьким на службу в Головне слідче управління ГПУ, де зарекомендував себе виключно з позитивної сторони. І все. Всі інші звинувачення надумані і брехливі.

А якщо ж він дійсно є висуванцем від партії «Народний фронт», то треба подякувати за їхній вибір. За останній час, це дійсно підходяща кандидатура.

Бажаю їм успіхів!

Екс-заступник Генерального прокурора України,

кандидат юридичних наук, заслужений юрист України, адвокат

О.В. Баганець

Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Продовжуючи аналіз застосованої ГПУ «схеми» щодо так званої «спецконфіскації», начебто,  коштів Януковича, зупинюсь на деяких аспектах судової практики, яку проігнорували як прокурори, так і судді.

На що мені, при цьому, хотілося б ще звернути увагу нинішніх правоохоронців, в першу чергу своїх бувших колег із ГПУ, застерігши їх від подальших негативних наслідків такої їх «діяльності», то це на професійно неправильну та, вибачте, незаконну практику укладання угод із одним (кількома) підозрюваним про визнання  винуватості з тим, щоб виписаний таким чином (як це було у справі того ж Кашкіна) обвинувальний вирок суду про її затвердження використати в подальшому як доказ вини осіб у головному провадженні, де проходять основні співучасники, які участі в судовому засіданні не приймали.

Пряма заборона такого способу збирання доказів міститься в п. 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ  (ВССУ) «Про практику здійснення судами кримінального провадження на підставі угод» від 11.12.2015 року, де чітко зазначено, що (дослівно): «вирок, ухвалений на підставі угоди, у такому випадку (стосовно однієї із декількох осіб) не має преюдиціального значення для кримінального провадження відносно інших осіб, а визнання винуватості першою особою не є доказом вини останніх».

Окрім того, проаналізувавши цілий ряд судових рішень по затвердженню таких угод про визнання винуватості, особливо це стосується кримінальних проваджень слідчих ГПУ і, в першу чергу, військової прокуратури, яка, як на мене, найбільше цим грішить, я приходжу до невтішного висновку про порушення прокурорами вимог ст. ст. 469 і 470 КПК України, а саме: ними укладаються такі угоди у провадженнях щодо особливо тяжких злочинів, які, згідно ч. 5 ст. 216 КПК України, віднесені до виключної підслідності НАБУ, розслідувати які органи прокуратури законом не уповноважені, про що в своєму листі від 13.09.2016 року справедливо зауважував і Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ. Окрім того, не завжди підозрювані у таких злочинах попередньо (тобто, до укладення угоди про визнання винуватості) викривали іншу особу у вчиненні злочину, знову ж таки, підслідного НАБУ, і головне, що ця інформація про вчинення злочину особою, яку викрито цим підозрюваним, підтверджувалася іншими доказами. На жаль, і суди, які своїми вироками затверджують такі угоди у подібних справах, не звертають уваги на відсутність тієї чи іншої обов’язкової умови, передбаченої КПК України, що є достатньою підставою для їх оскарження і відповідно — скасування вищестоящим судом.

Змушений також нагадати і про те, що суд у відповідності до ст. 474 КПК України повинен відмовити у затвердженні такої угоди, якщо її умови суперечать вимогам цього Кодексу або закону, а також, якщо умови угоди порушують права, свободи та інтереси сторін або інших осіб.

Тому, абсолютно законно колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних  справ Апеляційного суду м. Києва 15.02.2017 року прийняла до розгляду і задовольнила апеляційні скарги двох адвокатів, які не приймали участі у справі в суді першої інстанції,  в інтересах бувшого Генпрокурора України В. Пшонки про скасування обвинувального вироку Печерського районного суду м. Києва, яким було затверджено угоду про визнання винуватості Особи 8.

Перш за все, колегія суддів зазначила, що при цьому вона виходила із правової позиції Верховного Суду України (ВСУ), викладеної в Постанові від 03.03.2016 року, яка полягає в тому, що  особа, яка не була учасником судового розгляду у кримінальному провадженні щодо іншої особи, має право звернутись з оскарженням вироку, ухваленого на підставі угоди між прокурором та іншим обвинуваченим у цьому провадженні, якщо вирок стосується прав, свобод та інтересів особи, яка звертається із оскарженням.

Окрім того, апеляційний суд вказав дослівно: «викладаючи в мотивувальній частині вироку формулювання обвинувачення, висунуте Особі 8 згідно з обвинувальним актом, судом першої  інстанції стверджується і про вчинення іншою Особою 5 певних дій, які містять ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5ст. 191 КК України. Таким чином, при формуванні обвинувачення у вироку щодо Особа 8 судом першої інстанції констатовано, що обвинувачувана діяла у співучасті із особою, щодо якої кримінальне провадження у суді не розглядалось і яка не брала участі у судовому розгляді, але, при цьому, у вироку зазначено прізвище цієї особи».

Більше того, та ж колегія суддів апеляційної інстанції дослівно зазначила: «При затвердженні угоди про визнання винуватості між обвинуваченою Особа 8 і прокурором суд першої інстанції не звернув увагу на те, що в обвинувальному акті та в такій угоді про визнання винуватості при викладенні фактичних обставин кримінального провадження, вчиненого Особа 8, яке досудовим слідством вважаються встановленим, зазначено прізвища осіб, які не є учасниками даного кримінального провадження, в т.ч. і прізвище Особа 5. Також в цих документах вказуються конкретні дії, вчинені кожним із цих осіб, зокрема і Особа 5, а також інші дані стосовно посади Особа 5, його посадових обов’язків, тощо, тобто дані, за якими можна ідентифікувати особу».

На підставі наведених обставин колегія суддів скасувала зазначений вирок суду щодо Особа 8 з направленням даного кримінального провадження до органу досудового розслідування для подальшого розслідування в загальному порядку.

Наскільки мені відомо, по цій же «схемі» прокурорами ГПУ виділялись в окреме провадження і направлялись до суду для їх затвердження місцевими судами і угоди між підозрюваними та прокурорами про визнання винуватості і у інших кримінальних справах за підозрою того ж В. Януковича у створенні злочинної організації та протиправному заволодінні майном Межигір’я і урочища Сухолуччя, Сергія Курченка — у створенні злочинної організації та вчиненні ним інших злочинів і т.д.

Мій висновок про незаконність такої практики Генеральної прокуратури по збору доказів вини організаторів і найбільш активних учасників цих, так званих, «злочинних організацій» та «організованих злочинних груп», в т.ч. (допускаю) як і їх заочного засудження шляхом долучення до основних кримінальних проваджень таких обвинувальних вироків судів по затвердженню угод про визнання винуватості другорядних учасників цих злочинів, свідчить і постанова судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 03.03.2016 року, причому, теж у кримінальній справі, яка по незрозумілій для мене причині знову ж таки розслідувалась військовою прокуратурою, хоча інкриміновані у ній злочини і особи підозрюваних не мали ніякого відношення до її підслідності.

До речі, знаючи про обставини цього кримінального провадження не тільки із ЗМІ та Реєстру судових рішень, а і від своїх колег-адвокатів, я і раніше був впевнений у незаконному кримінальному переслідуванні, як мінімум, двох бувших керівників прокуратури Київської області, один з яких, ще раз підкреслюю,  по завідомо надуманій підозрі тривалий час знаходиться в розшуку, а відносно другого обвинувальний акт направлено до суду, де він і слухається вже більше 2-х років! Я переконаний, що, окрім виправдувального вироку  відносно цих двох осіб, іншого рішення суду і бути не може! І про це знає і нинішнє керівництво Генпрокуратури, але, будь-яких рухів на відновлення законності і справедливості  та захисту прав людини на свободу і особисту недоторканність, та забезпечення загальних засад кримінального провадження таких як: презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини,  а також  верховенство права, не вчиняє!!!

Але, повертаючись до проблеми збору таким неналежним способом (через укладення угод при визнання винуватості другорядними учасниками цих подій) доказів винуватості навіть нехай і найбільш одіозних осіб, в т.ч. і з числа найбільш активних учасників «злочинної організації» Януковича, хочу зазначити, що Верховний Суд у названій постанові ще раз підтвердив, що відповідно до ст. 304 КПК України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності слідчого, прокурора, слідчого судді і суду в порядку, передбаченому цим Кодексом, а також на перегляд вироку чи ухвали суду, які стосуються прав, свобод та інтересів особи, судом вищого рівня, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді, чи ні.

Обґрунтовуючи своє право на оскарження даного вироку, у цій справі військової прокуратури заявник (суддя, справа відносно якого слухається в суді вже більше 2-х років) послався на те, що зміст вироку, яким затверджено угоду про визнання винуватості  обвинуваченим (бувшим прокурором в процесі), недвозначно стверджує і про його (заявника) співучасть із засудженим у постановленні завідомо неправосудної ухвали про звільнення Особи 3 від подальшого відбування покарання і у такий спосіб створює преюдицію та всупереч презумпції невинуватості встановлює заздалегідь його (судді-заявника) винуватість у вчиненні зазначеного злочину.

Підтримуючи позицію цього заявника, Верховний Суд визнав, що дійсно преюдиційні факти не потребують повторного чи додаткового дослідження, але факт преюдиції розцінюється суддею-заявником як безспірний, встановлений компетентним органом,  і як такий, що спрощує оцінку даних. Саме в зв’язку з цим, констатуючи у вироку щодо бувшого прокурора його винуватість у вчиненні пособництва шляхом усунення перешкод у постановленні суддею (заявником), щодо якого матеріали виділені в окреме провадження, завідомо неправосудної ухвали, суд першої інстанції фактично зробив висновок про те, що цим суддею постановлено завідомо неправосудне рішення. При цьому, навіть відсутність у вироку вказівки на прізвище судді не означає неможливість його ідентифікації, так як усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виголошення і підписання, а прізвище суддів, які їх ухвалювали, не підпадають під «засекречення», згідно Закону «Про доступ до судових рішень». Тому, Верховний Суд констатував, що висновок суду першої інстанції у вироку про затвердження угоди про визнання винуватості прокурором Особа 2 у сприянні ним у постановленні завідомо неправосудного рішення щодо Особа 3 є підтвердженням винуватості судді Особа 1 у постановленні такого рішення!

Така преюдиція щодо винуватості судді у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 375 КК України, на думку Верховного Суду, не лише входить в колізію з нормами КПК щодо вільної оцінки доказів, а й суперечить передбаченим ст. 7 КПК загальним засадам кримінального провадження, зокрема верховенству права, законності, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини.

Все це неминуче веде до того, що усі голослівно вже «завершені», або ті, що скоро будуть закінчені, резонансні кримінальні справи в майбутньому будуть «розвалені» кваліфікованим захистом, як мінімум, у Європейському суді з прав людини і потягнуть за собою як нові матеріальні збитки для нашої держави, так і підрив іі іміджу і авторитету. «Комбайн» реалізації саме таких схем, на превеликий жаль, вже запущено. Залишилось лише одне питання, куди ж все таки поставлять кому високопоставлені судді у такому реченні: «конфіскувати неможна повернути»…..

На завершення свого аналізу щодо проведеної так званої «спецконфіскації коштів належних Януковичу», зверну Вашу увагу на і те, що нещодавно в ЗМІ з’явилась інформація, що Національне антикорупційне бюро намагається встановити місцезнаходження близько 156,8 мільйонів доларів США та 218,1 тис. грн, які, за їх версією, належали компанії Quickpace Limited, пов’язаній з нардепом Олександром Онищенком та були арештовані на рахунках в ПАТ «Ощадбанк» за рішенням суду від 24.05.2016 в рамках розслідування так званої «газової справи». Як встановили детективи НАБУ, станом на 17.10.2017, незважаючи на наявні обтяження (нескасоване та неоскаржене рішення суду про їхній арешт), дані кошти зникли з рахунків у ПАТ «Державний ощадний банк України. В «Ощадбанку» це пояснили тим, що кошти нібито були перераховані до Державного бюджету України на підставі вироку Краматорського суду Донецької області, яким було «затверджено угоду про визнання винуватості з громадянином Аркадієм Кашкіним».

Таким чином, до законності застосування військової прокуратурою процедури спеціальної конфіскації 1,5 млрд. доларів США виникає ще більше запитань: яким чином в дохід держави могли звернутись кошти, арештовані судом в рамках іншого кримінального провадження, яке розслідується НАБУ? Як могло таке статися, що одні і ті ж кошти арештовувалися судами двічі? Куди насправді зникли вказані кошти? Чи зникли з цих рахунків облігації на суму 123 млн. доларів США, які також належать компанії  Quickpace Limited?

Тому, вважаю, що правоохоронцям (зокрема, Генеральній прокуратурі) вкрай необхідно роз’яснити суспільству і своїм колегам дійсну долю цих коштів та відкрити завісу таємничості щодо реальної «спецконфіскації коштів Януковича». До речі, оприлюднені заступником Генерального прокурора Єніном причини засекреченості вироку Краматорського міського суду по справі не витримують ніякої критики.

«Солодкі» розповіді про найбільш результативну спецоперацію Генпрокуратури і суду по цій, вибачте, утаємниченій справі не додають правоохоронцям авторитету. Як би хто про це не повторював із експертів телеефіру.

АВТОР:
Екс-заступник Генерального прокурора України,
кандидат юридичних наук, заслужений юрист України,
адвокат
Олексій Васильович Баганець

Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

 З якою метою та на якій правовій основі Генпрокурором проводились так звані «кущові» оперативні наради в містах Житомирі  і Дніпрі та до якого результату вони могли призвести?

Криміногенна ситуація, яка склалася в Україні, перетворилася у найбільш небезпечне соціальне лихо, що створює серйозну загрозу розбудові незалежної держави, а небувале зростання злочинності – загрозу для законослухняних громадян та їх конституційних прав і законних інтересів. Її сучасний стан характеризується значним зростанням кількості тяжких злочинів проти життя та здоров’я громадян, проти власності, застосуванням вогнепальної зброї та вибухівки, збільшенням рецидивної злочинності, а також значним зниженням рівня протидії злочинності з боку правоохоронців (більше 70% злочинів залишаються не розкритими). Саме тому, зважаючи на такий критичний стан речей, держава повинна була негайно вжити адекватні заходи щодо врегулювання даної проблеми та забезпечити дотримання законності та захист своїх громадян.

Однак, протягом останніх 3 років спостерігається фактичне згортання діяльності правоохоронних органів по боротьбі із злочинністю, в т.ч. і організованою, а сприятливим підґрунтям цього виявились непродумані і бездарні «реформи» та заполітизована кадрова робота з підбору, підготовки та розстановки кадрів, задіяних саме на цьому напрямку.

Я продовжую наполягати, що однією з основних причин погіршення криміногенної обстановки в державі є прийняття в жовтні 2014 року антиконституційного закону «Про прокуратуру», яким органи прокуратури були позбавлені конституційної функції нагляду за додержанням прав і свобод громадян та повноважень, які були передбачені Перехідними положеннями Основного Закону України, щодо продовження здійснення нагляду за додержанням законів, в тому числі і  правоохоронними органами по боротьбі із злочинністю. В результаті таких, вибачте, «реформ», була знищена сама правоохоронна система, а кожен правоохоронний орган, який залишився чи новостворений в результаті таких «перетворень» або зруйновані або професійно не здатні, існує кожен сам по собі, а тому  і не виконує належним чином покладених на кожного із них завдань.

А самим неприйнятним є те, що сьогодні ніхто не в змозі і не вправі відреагувати на їх бездіяльність чи відсутність результатів в роботі, ніхто в системі органів державної влади не може проаналізувати, вивчити та виявити причини такої бездіяльності і встановити винних службових осіб із числа відповідальних керівників цих відомств, які неналежним чином виконують покладені на них завдання по розкриттю і розслідуванню злочинів. Фактично відсутня і координація діяльності всіх правоохоронних органів у боротьбі із злочинністю, в т. ч. і з корупцією, організацією якої раніше займались Генеральний прокурор і його підлеглі. Тобто, головне чого добилися «реформатори», то це усунули Генерального прокурора і підпорядкованих йому прокурорів від виконання функцій арбітра у питаннях додержання  у правоохоронній діяльності вимог законів.

Все це неминуче призвело (я про це попереджав ще в 2014 році), зокрема, до безконтрольного використання коштів Державного бюджету, в зв’язку з чим і відчувається брак матеріально-технічного і військового забезпечення в Збройних силах та інших воєнізованих формуваннях (в період фактичних бойових дій на Сході держави), і при  будівництві, утриманні і ремонті тих же автодоріг, стан яких дійсно катастрофічний, в геометричній прогресії зростають проблеми охорони навколишнього середовища, в першу чергу повітря, річок,  озер і  лісів,  що призводить до масової загибелі риби та іншої живності, масового отруєння людей, варварської вирубки лісів і насаджень. З іншого боку, це стало причиною суттєвого погіршення діяльності правоохоронних органів  у боротьбі зі злочинністю та, як наслідок, – до розгулу злочинності (назвіть хоча б один день, коли в тому ж Києві не лунали постріли чи вибухи на вулицях), в результаті чого громадяни фактично залишились беззахисними від злочинних посягань.

Ще гіршим показником таких непродуманих «реформ» є масове порушення прав і законних інтересів громадян на стадії досудового розслідування (це і масові в основному необґрунтовані обшуки, це і масові незаконні, без санкції слідчого судді, затримання громадян, це і вручення абсолютно необґрунтованих підозр, а про масові клопотання  слідчих, детективів і прокурорів до судів про обрання виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та застосування судами непомірних сум застав годі й говорити). Якщо чесно, то складається враження, що на загальні засади кримінального провадження, передбачені ст. 7 КПК України ніхто навіть і уваги не звертає! Все це в цілому дає обґрунтовані підставі для експертів стверджувати про те, що правоохоронні органи в нинішній час діють не в правовому полі.

Одним із таких наслідків непродуманого позбавлення прокурорів повноважень по здійсненню нагляду за додержанням законів правоохоронними органами, в цілому, і слідчими, детективами та оперативними працівниками, зокрема, є і очевидні факти бездіяльності керівництва МВС та Національної поліції на трагічні випадки загибелі поліцейських в Миколаївській області, містах Дніпрі та Києві від рук злочинців, а тим більше – в результаті перестрілки між різними підрозділами поліції в с. Княжичі Київської області з багаточисленними жертвами, чого раніше в практиці бувшої міліції ніколи не було.

Навіть не дивлячись на неодноразові заяви в ЗМІ того ж Генерального прокурора за результатами розслідування останнього факту про необхідність притягнення вищих керівників Національної поліції в м. Києві до відповідальності, відповідної реакції вищестоящого керівництва МВС і Нацполіції не послідувало і ніхто із винних у цій трагедії службових осіб поліції так і не був покараний! А реагувати відповідно на таку безвідповідальність в системі МВС та Нацполіції  нинішня прокуратура позбавлена діючим законодавством можливостей. Ось Вам і відкрите поле для зловживання, корупції та беззаконня, легалізоване нинішньою владою (я маю на увазі і , мов би, демократичну, проєвропейську Верховну Раду і обраного демократичним шляхом Президента).

Треба визнати, що після проведених таких нищівних «реформ» залишилась лише єдина можливість хоч якось вплинути на керівників правоохоронних органів з метою  спільно проаналізувати  стан злочинності в державі, з’ясувати причини зростання злочинності та розробити дієві адекватні заходи реагування на цю ситуацію – це координація діяльності правоохоронних органів з питань протидії злочинності, яка в дуже обмеженому вигляді  зазначена в ст. 25 нового Закону «Про прокуратуру». Але, з моменту прийняття цього закону ні одним із Генеральних прокурорів вона не реалізувалась належним чином,  в т. ч. із причин відсутності передбачених законом важелів впливу прокурорів на занадто заполітизованих перших керівників правоохоронних органів.

Так, у відповідності із вимогами цієї норми закону, порядок організації роботи з координації діяльності правоохоронних органів, взаємодії органів прокуратури із суб’єктами протидії злочинності повинен визначатися Положенням, що затверджується спільним наказом Генерального прокурора, керівників інших правоохоронних органів і підлягає реєстрації у Міністерстві юстиції України. Проте, такий нормативний документ протягом 3-х років так і не був розроблений, хоча за цей час нинішнім Президентом вже призначений третій  Генпрокурор, а в самій Генеральній прокуратурі з цих питань діє (Ви тільки вдумайтесь) наказ від 16.01.2013 №1/1гн, підписаний ще  очільником ГПУ часів Януковича – Пшонкою В.П.!!!  На жаль, немає відповідних змін і при нинішньому очільнику ГПУ, хоча, відповідно до наказу ГПУ №166 від 06.06.2017 питання координації діяльності правоохоронних органів у сфері протидії злочинності покладено безпосередньо на нього.

Про відвертий розвал в організації роботи Генеральної прокуратури (чого мабуть і добивалась парламентська більшість у Верховній Раді і її соратники із числа так званих «грантоїдів», а на додачу до них і наш Гарант Конституції) свідчить і той факт, що галузеві накази Генпрокурора щодо організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляду за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку (згідно нової редакції Основного Закону), як це вбачається з сайту ГПУ, діють ще з грудня 2012 – березня 2013 років, тобто з часів Януковича, хоча вже за нинішньої влади прийнятий абсолютно новий Закон «Про прокуратуру», яким прокуратура позбавлена більшості своїх функцій, в тому числі і конституційних. Ще більш ганебним є явище, яке пов’язане з неприведенням до цього часу галузевих наказів ГПУ та самого і Закону «Про прокуратуру» до вимог фактично нової Конституції України, яка була суттєво змінена в 2016 році в зв’язку з проведенням так званої «судової реформи» і якою прокуратуру тепер позбавили взагалі функції прокурорського нагляду навіть за додержанням законів на стадії досудового розслідування!!!

Більше скажу: непродуманим і головне – шкідливим було позбавлення права Генпрокурора та керівників регіональних (обласних) прокуратур створювати такі дорадчі органи, як колегії, на яких раніше обговорювали найбільш важливі питання діяльності прокуратур, результати діяльності прокурорів за звітні періоди (рік і півроку) або найбільш актуальні проблеми по окремих напрямках, з залученням представників влади та місцевого самоврядування, керівників правоохоронних органів, кадрові питання і т.д. Тож, в зв’язку з цим, мені взагалі незрозуміло, як Генпрокурор у відповідності  до вимог ст. 8 Закону зможе тепер організовувати та координувати діяльність усіх органів прокуратури з метою забезпечення ефективного виконання функцій прокуратури, коли він позбавлений такого потужного і ефективного арсеналу повноважень?!

Тому, за таких обставин проведення влітку п.р. так званих «кущових» оперативних нарад за участю регіональних і місцевих прокурорів, на яких повинні були обговорюватись загальні проблемні питання в діяльності органів прокуратури, залишаються чи не єдиним заходом, який може хоч якось повпливати на покращення результативності та ефективності роботи цього відомства.

В зв’язку з цим, я позитивно оцінюю ініціативу і проведення Ю.Луценком «кущових» нарад прокурорів в містах Житомирі та Дніпрі, навіть не дивлячись на те, що у нього самого могли бути зовсім інші мотиви, ніж ті, які я виклав вище.

Разом з тим, зміст обговорень результатів роботи органів прокуратури, а фактично дійства, яке більше було схоже на  «театр одного актора», бо фактично звітів прокурорів не було, бо говорив лише Ю.Луценко, оцінка ним діяльності прокурорів та його вимоги до своїх підлеглих  викликали у мене повне розчарування. Поясню чому.  Сама постановка запитань до своїх підлеглих, оцінка їх роботи з питань протидії злочинності, досудового розслідування і процесуального керівництва та, тим більше, претензії очільника ГПУ з цього приводу не ґрунтувались на вимогах діючого законодавства та їх повноваженнях і тому об’єктивно не могли бути сприйняті як беззаперечний план дій по їх виконанню тією частиною прокурорів областей, які явно не відповідають займаним посадам, а у іншої частини, дійсно професійно підготовлених керівників регіонів, могли  викликати хіба що подив. Ще раз наголошую: проведення таких нарад з участю лише прокурорів, які сьогодні фактично безправні в частині реагування на беззаконня та «відверті» провали в роботі інших правоохоронних органів, не мають будь-яких важелів впливу на стан злочинності в державі та не мають у своєму підпорядкуванні ні оперативно-розшукових, ні оперативно-технічних підрозділів, не дасть бажаних результатів,  а тому і експертами сприйняте як чергова піар-акція нинішнього Генпрокурора.

Не хочу нікого повчати, але впевнений в тому, що стан боротьби зі злочинністю, стан досудового розслідування  і процесуального керівництва повинен обговорюватись і розглядатись виключно на координаційних нарадах із керівниками всіх правоохоронних органів, на кого, в першу чергу, і покладені законодавством повноваження по боротьбв зі злочинністю.

В зв’язку з цим, «кущові» наради прокурорів, які були проведені без участі керівників правоохоронних органів, більше нагадували мені розширені колегії бувшого МВС і тому будь-якої користі в частині покращення ефективності чи результативності в діяльності правоохоронних органів принести не принесли і принести не могли.

Зокрема, про яку користь від таких нарад можна говорити, якщо Генпрокурором  необґрунтовано ставилась в провину саме прокурорам неналежна протидія злочинності в державі, в той час як ці повноваження закріплені за Нацполіцією, СБУ та іншими  правоохоронними органами?

Про який «нагляд» за Нацполіцією та іншими правоохоронними органами на цих нарадах вів мову Ю.Луценко мені не відомо, бо таких повноважень  сьогодні ні він, ні підпорядковані йому прокурори не мають. Взяти хоча б вимоги очільника ГПУ до процесуальних керівників (як він їх полюбляє часто називати «процкерами») про необхідність перевіряти в органах поліції стан дотримання законів, які зобов’язують поліцію здійснювати нагляд за особами, які звільнились з місць позбавлення волі? Хіба важко команді нинішнього Генпрокурора ознайомити свого керівника із повноваженнями тих же процесуальних керівників і їх вищестоящих  прокурорів, які передбачені ст. 36 Закону «Про прокуратуру»?

Далі, невідомо на підставі яких норм закону Генпрокурором на цих нарадах ставилось завдання перед органами прокуратури про необхідність проведення перевірок дотримання законності з питань екології, використання лісів 1 категорії, земель, права власності, цільового використання коштів місцевих бюджетів, обґрунтованості застосування тарифів та інше, в той час як прокурорський нагляд за додержанням законів вже був відсутній в Законі «Про прокуратуру» з жовтня 2014 року і виключений остаточно із Конституції України в червні 2016 року, за що,  до речі, голосував і тодішній голова найбільшої в парламенті фракції пропрезидентської партії!

Не дивлячись на те, що відповідно до ст. 24 Конституції та ст. 10 КПК  не може бути привілеїв чи обмежень у процесуальних правах, передбачених цим Кодексом, за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних чи інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, громадянства, освіти, роду занять, а також за мовними або іншими ознаками, Генпрокурор на «кущових» нарадах неодноразово чомусь наголошував, що «бізнес – священна корова для України», і тому ледь не забороняв реєструвати і розслідувати кримінальні провадження відносно суб’єктів підприємницької діяльності.

При цьому, ним називалися навіть приклади такого «тиску» на бізнес (Дніпровський та Солом’янський райони м. Києва, Київська, Житомирська, Запорізька та деякі інші області), але, жодного факту притягнення когось із прокурорів до відповідальності за це Генпрокурором чомусь не було наведено.

Не зовсім можна погодитися і з претензіями Ю. Луценка до прокурорів в частині проведення обшуків у суб’єктів підприємницької діяльності, бо відповідно до КПК дозвіл на проведення обшуків та тимчасового доступу до речей і документів надається на вимогу слідчого чи прокурора слідчим суддею, а не прокурорами, як неодноразово чомусь заявляв про це на нарадах Генпрокурор і ставив їм це у провину. Якось неприємно вразила слух і вимога керівника ГПУ до прокурорів вибачатись перед бізнесменами  в разі проведених безрезультатних обшуків!

Тоді ж незрозуміло, а хто ж вибачиться перед сотнями громадян за необґрунтовано проведені у них безрезультатні обшуки, в т.ч. і слідчими ГПУ, під час яких не було знайдено чи вилучено жодного документу чи речового доказу, про наявність яких у місці проведення таких процесуальних дій у своїх клопотаннях до суду переконували слідчі та прокурори? Для прикладу: а хто буде вибачатись перед тими десятками бізнесменів і інших громадян із Миколаївської області, де нещодавно було проведено більше 90 обшуків, хоча претензії у слідства були виставлені в своїх підозрах лише до 5-ти осіб?! Твердження того ж Генпрокурора про те, що проведення такої кількості обшуків було продиктовано необхідністю встановлення істини у справі, не відповідає вимогам ні Конституції, ні КПК України.

Не дивлячись на неодноразові зауваження, в. т. і  самого Генпрокурора, до «старої прокуратури радянського зразку», я нагадаю, що у ст. 43 Закону «Про прокуратуру» визначено, що прокурора може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності лише в порядку дисциплінарного провадження.

Незважаючи на визначений Законом порядок притягнення прокурорів до дисциплінарної відповідальності, Генпрокурор на вказаних нарадах чомусь зобов’язував регіональних прокурорів проводити службові перевірки за фактами порушень, начебто, допущених їх підлеглими, та вживати заходів реагування до таких прокурорів. Більше того, прокурора м. Бердянська Запорізької області, що взагалі не допустимо в «оновленій» нинішньою владою вже не «радянській» прокуратурі, він вигнав з наради!

Звертає на себе увагу і той факт, що Юрій Віталійович мабуть також «забував» про свої обмежені повноваження відповідно до оновлених в Конституції функцій, коли попереджав прокурорів про те, що за незаконне видобування піску та бурштину – будуть звільнені керівники місцевих прокуратур, а за виявлені порубки лісу та незаконне використання земель також будуть відповідати прокурори.

Я допускаю, що все це відбувалось у зв’язку з тим, що Генпрокурор зрозумів помилковість поспішного і непродуманого позбавлення органів прокуратури правозахисної функції, а також перетворення його посади більш схожої тепер на функції «англійської королеви», в т.ч. і в частині  шкідливості позбавлення його можливостей і повноважень оперативно впливати на нерадивих прокурорів, тому, мабуть, в зв’язку з цим він, забігаючи наперед, зобов’язав прокурорів Житомирської та Запорізької областей вжити заходів реагування до керівників місцевих прокуратур, близькі родичі яких (Бердичів, Бердянськ), начебто,  займались бізнесом, прикриваючись впливом останніх.

Мабуть тому плутався Генпрокурор і у питанні про види дисциплінарних стягнень, які можуть застосовуватись до прокурорів, зокрема, вимагаючи покарати якогось прокурора «суворою доганою», коли відповідно до ст. 49  Закону «Про прокуратуру» на прокурора можуть бути накладені лише такі дисциплінарні стягнення: 1) догана; 2) заборона на строк до одного року на переведення до органу прокуратури вищого рівня чи на призначення на вищу посаду в органі прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду (крім Генерального прокурора); 3) звільнення з посади в органах прокуратури.

Більше того, хіба не свідчать про відсутність конкретної стратегії в діяльності нинішніх органів прокуратури України  і незнання їх дійсних проблем, в умовах проведення  так званих «реформ», заяви того ж Генпрокурора про його звернення до Вищої кваліфікаційної комісії суддів з вимогою вжити необхідних заходів по укомплектуванню судів, які сьогодні не справляються із навантаженнями по розгляду клопотань слідчих і прокурорів на стадії досудового розслідування і тим більше – під час розгляду кримінальних справ по суті? Вибачте, а хто ж тоді майже силою «продавив» через Верховну Раду проголосовану конституційною більшістю нинішніх нардепів так звану «судову реформу», завдяки якій стан правосуддя в державі не тільки не покращилося, а навпаки сьогодні його фактично довели до такого стану, якому більше пасує поняття «кривосуддя»,  в результаті чого сьогодні судді деморалізовані і залякані, а незалежність судової системи відсутня. Єдине, з чим можна погодитись, так це із висновком багатьох провідних експертів про те, що зазначені зміни в Основному законі лише дозволили підпорядковувати суди виконавчій владі, обираючи до того ж Верховного Суду «своїх людей», що аналогічне і відбувається і з Конституційним Судом. Цього, на жаль, на згаданих «кущових нарадах»  Генпрокурор не обговорював, а треба було, бо ці обставини теж суттєво впливають на результати діяльності слідчих і прокурорів.

Аналогічне можна сказати і щодо некомпетентних (в послідуючому) вимог того ж Генпрокурора до Прем’єр-міністра  України звільнити із займаної посади Міністра фінансів Данилюка, про анонсоване Ю. Луценком повідомлення на адрес Кабміну про виявлення органами прокуратури «дірки» в оборонному бюджеті і т. д, бо подібні  його дії  в умовах нинішнього законодавства є просто «потрясінням повітря» і ні до чого і нікого не зобов’язують, оскільки, наголошую ще раз, сьогодні прокуратура не здійснює наглядових повноважень і на її подібні звернення, в т. ч. і до найвищих органів виконавчої влади , ніхто не повинен реагувати.

Причина одна, вона банальна, я думаю, що сьогодні вона всім  відома. Такі «проколи» нинішнього і наступних керівників ГПУ будуть і надалі, бо нинішня влада, як  і частина нашої, так званої, опозиції та  цілий ряд, так званих, «громадських» і навіть «міжнародних організацій» зуміли обманути українське суспільство після перемоги Революції гідності в тому, що прокуратуру, як державний орган, треба було негайно обмежити в правах і повноваженнях, в першу чергу і по захисту прав і законних інтересів громадян, що необхідно витіснити із її рядів під різними приводами досвідчених і професійних прокурорів та слідчих, а взамін  відкрити туди дорогу, так званим іншим «фахівцям в галузі права», які, начебто, і зможуть змінити сутність і методи роботи цього колись правозахисного органу і побороти в ньому корупцію. Це, повірте, відвертий обман, про що я вже неодноразово писав і говорив, а тому для мене очевидно, що саме такий заздалегідь помилковий підхід і оман призведе сьогодні фактично до повного розвалу органів прокуратури, а як результат – до погіршення криміногенної обстановки в державі та залишення наших громадян беззахисними від чиновницького свавілля та злочинних посягань.

Окрім того, в мене після усього почутого на цих 2-х прокуроррських «нарадах» виникає  закономірне питання: які висновки повинен зробити для себе регіональний прокурор, після повернення із них на своє робоче місце та які заходи повинен негайно вчинити? Як він сьогодні в змозі покращити результативність в розслідуванні кримінальних проваджень, наприклад, про злочини, вчинені в складі організованих груп чи тим більше – злочинних організацій, якщо в нього немає в підпорядкуванні ні оперативно-розшукових підрозділів, які б займались (спеціалізувались) виявленням саме такої категорії кримінальних правопорушень; якщо в нього немає і будь-яких повноважень повпливати  на оперативно-розшукові підрозділи інших правоохоронних органів, які не забезпечують виявлення і документування такої категорії злочинів; якщо спецпідрозділи по боротьбі із організованою злочинністю (УБОЗ) вже давно абсолютно безпідставно ліквідували; якщо ті ж підрозділи поліції по боротьбі із економічною злочинністю  (УБЕЗ) тепер не підпорядковані на місцях керівникам обласних управлінь поліції і т.д.?

Звідкіля ще, як не від інших правоохоронних органів, прокурори можуть сьогодні одержати необхідні відомості чи матеріали про вчинення таких злочинів, виявляти і розслідувати які і вимагав Генпрокурор? Звідкіля ще прокурор регіону чи місцевий може одержати необхідні матеріали чи відомості про можливо вчинені кримінальні правопорушення в тій же сфері службової діяльності,  в бюджетній сфері, в сфері охорони довкілля, якщо ще Урядом Яценюка практично були знищені органи державного контролю, які раніше займались перевіркою дотримання стану виконання тих же галузевих законів, і про виявлені правопорушення повідомляли органам прокуратури,  а тим небагаточисельним, фактично обезкровленим, які ще залишаються заборонили проводити такі перевірки?!

Що в такому випадку змушений буде робити сьогодні прокурор, після таких «наганяїв» Генерального прокурора, аби залишитися на роботі? Звичайно, що частина з них (як мінімум) будуть змушені фальсифікувати такі провадження, будуть ініціювати безпідставні обшуки, що вже стало обов’язковим показником так званої «активності» правоохоронців, об’являти чи навіть примушувати своїх підлеглих виносити необґрунтовані підозри та направляти клопотання до суду про обрання запобіжних заходів, хоча передбачені законом підстави для цього відсутні! Я неодноразово чув і про те, що деякі прокурори, щоб справити позитивне враження на свого вищестоящого керівника, (щоб вислужитися перед ним) готові навіть на те, щоб направляти  до суду з обвинувальним актом провадження, де достатніх доказів винуватості таких підозрюваних і близько немає, мовляв, доки така справа у наших «недореформованих» судах буде тягнутись роками – нікому буде і відповідальність нести за таке беззаконня. Це просто жах, шановні друзі, а може навіть  і катастрофа!

І ще один момент, на який хотілося б звернути увагу: це на оплату праці прокурорів. За ці останні три роки так звані «реформи» довели до того, що з прокуратури звільнились майже всі досвідчені і професійно підготовлені прокурори, але і та небагаточисельна частина, що залишилася, на яких прокуратура ще хоч якось тримається, скоро розбіжиться, особливо, якщо врахувати такі надмірні навантаження на них та постійне шельмування в ЗМІ, плюс позбавлення всіх до того існуючих пільг, в т.ч. і внесеними змінами до вже нового Закону «Про прокуратуру» (зокрема, щодо пенсійного забезпечення і пільговий вік, до якого прокурори можуть і не дожити, і т.д.).

До речі, починаючи із жовтня 2014 року, кожний рік прокурорських працівників «годували обіцянками» про підвищення їм заробітної плати, в т.ч. і за рахунок суттєвого скорочення кількості працівників, але це все залишалося лише на словах. На днях Генпрокурор несподівано анонсував, що Кабінет Міністрів все таки погодив підвищення посадових окладів прокурорським працівникам. Правда, мотивацію такого рішення, яку озвучив Ю.Луценко я, як і більшість експертів, не розділяю,  бо вона не відповідає дійсності. Вибачте, ну не покращилась результативність і, тим більше – ефективність діяльності органів прокуратури.

Дуже погано, що наше суспільство заведене в оману, ось вже скільки часу людей зомбують тим, що прокурори повинні отримувати таку ж заробітну плату і пенсію, мати такий страховий стаж для виходу на пенсію як і всі. Це повний маразм! Акцентую Вашу увагу, що, працюючи в таких надзвичайно складних  умовах, понаднормативно, не маючи ніякої віри  в майбутнє (та ж подавляюча більшість слідчих прокуратури, які з листопада т.р.,  після запровадження Державного бюро розслідувань, змушені будуть залишитись без роботи) і отримуючи, при цьому, зарплату в сумі 7-9 тисяч гривень, ні один професійний слідчий чи прокурор не буде напружуватись та викладатись сповна, щоб розкрити злочин, тим більше – в частині  поновлення прав громадян! Якщо прокурори, як і всі громадяни, будуть приходити на роботу о 9:00,  в13:00 йти на обідню перерву,  а у 18:00, перервавши допит важливого свідка, закривати кабінет і йти додому, ми вже через зовсім нетривалий час будемо жити як у Гватемалі чи Гондурасі!

Ще раз нагадаю: у всіх розвинутих країнах діє система стимулювань правоохоронних працівників, система заохочень та стримувань від одержання хабарів. Чи то поліцейський, чи то прокурор, чи то слідчий – вони всі вважаються за кордоном авторитетною фігурою у суспільстві і у їх присутності громадяни почувають себе у безпеці, оскільки впевнені, що їх кваліфіковано захистять. Там правоохоронці забезпечені достатньою заробітною платою, вони наділяються повним пакетом медичного страхування для усієї сім’ї, мають житлові та пенсійні пільги, тому при такому рівні соціального забезпечення  і захисту  на відповідному рівні знаходиться і всі вибудована сотнями років правоохоронна система,  в т.ч. і прокуратура, маючи при цьому до 80% довіри  у населення! І це ті показники, до яких потрібно прагнути!

Тому, хочу закликати наших громадських активістів, політиків і владу, не потрібно обманювати народ і «замилювати очі» на нагальні проблеми сьогодення, усі промахи в так званому «реформуванні» вже стали настільки явними, що будь-які, навіть і «куплені» ЗМІ та так звані «політологи», не допоможуть їх приховати. Тепер вже на вулицю страшно вийти, кожного дня, навіть у провінційних місцевостях,  вчиняються, як не вбивство, так пограбування чи угон автомашини, але поліція і прокуратура бездіють із причин, викладених вище, а люди, як результат, залишаються один на один зі своїми проблемами!

І ще одне, в т.ч. і для відома Генпрокурору. Забезпечити успішне розкриття злочинів,  особливо  в сфері економіки  та організованих формах, а тим більше – пов’язаних із корупцією, можливо лише тоді, коли слідчий буде працювати під керівництвом і спільно із прокурором-процесуальним керівником  та у тісній взаємодії  із оперативними працівниками, які будуть мотивовано зацікавлені у належному виконанні доручень слідчих чи прокурорів ,  в т. ч. і під час оперативно-розшукової діяльності до реєстрації злочину в ЄРДР.

При цьому, всі названі троє учасників сторони обвинувачення повинні бути професійно підготовленими . І немаловажливу роль в цьому процесі розкриття злочинів і в доказуванні винуватості підозрюваних повинні займати професійно підготовлені вищестоящі прокурори від керівника місцевої прокуратури до Генерального прокурора, чого сьогодні немає і в найближчій перспективі навряд чи станеться!

Ось в цьому і головна причина всіх негараздів, а тому ефективність таких  «кущових» нарад, вибачте,  можна прирівняти до нуля.

Екс-заступник Генерального прокурора України,

кандидат юридичних наук, заслужений юрист України, адвокат

О.В. Баганець

baganets.com

Генеральная прокуратура Украины может объявить о подозрении Министру инфраструктуры Владимиру Омеляну.

Сообщает портал АНТИКОР со ссылкой на СМИ.

По данным СМИ, в данный момент ГПУ собирает информацию о возможных нарушениях со стороны Владимира Омеляна. Подробности пока не разглашаются.

Данную ситуацию прокомментировал политолог Алексей Голубицкий. Он заявил, что не понимает, в чем можно обвинить Владимира Омеляна с юридической точки зрения.

Политолог считает, что таким способом ГПУ хочет «держать в тонусе» всех действующих министров.

Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

 

6 подань – 6 випадків ганьби вітчизняних правоохоронців

2 частина: аналіз подань на притягнення до кримінальної відповідальності нардепів Довгого, Добкіна, Дейдея та Лозового або як правоохоронці спішили, спішили і насмішили

В продовження теми обговорення на Регламентному комітеті 6-ти подань на народних депутатів, ще більшою нісенітницею для мене виглядали подання ГПУ про дачу згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання і арешт народних депутатів Довгого і Добкіна. Я не відношуся до числа їх прихильників. Більше скажу, впевнений, що якби наша правоохоронна система не була заполітизованою і дійсно завжди керувалася законом, то до двох цих добродіїв виникли б закономірні претензії щодо їх службової діяльності ще за час їх перебування на керівних посадах в органах місцевого самоврядування, тобто вже давно і головне – своєчасно, а не через 10 років. Зверніть увагу: всі названі в поданнях Генерального прокурора рішення сесій місцевих рад не були таємними, всі вони були доступними як для тодішніх прокурорів міст Києва та Харкова, так і для керівників обласних органів державної виконавчої влади, так званих – губернаторів, в коло повноважень яких і входило здійснення нагляду і контролю за додержанням законів, в тому числі і під час прийняття рішень місцевими радами. Але, як убачається із змісту оприлюдненої на Регламентному комітеті інформації, виходить, що тоді всі названі рішення не були ні опротестовані, ні оскаржені до суду як незаконні і ніхто не вбачав в них ознак кримінального провадження! Тим більше, що у ст. 78 Закону «Про місцеве самоврядування» чітко зазначено про те, що повноваження сільської, селищної, міської, районної в місті, районної, обласної ради можуть бути достроково припинені у випадках, якщо рада прийняла рішення з порушенням Конституції України, цього та інших законів, прав і свобод громадян, ігноруючи при цьому вимоги компетентних органів про приведення цих рішень у відповідність із законом.

Але, і це не головне. Мене взагалі вражає відверта некомпетентність Генеральної прокуратури, яка протягом останнього року (мабуть випадково, це збігається із терміном перебування саме Ю. Луценка на посаді її керівника), намагається «перекроїти» закон України про кримінальну відповідальність на свій лад, а саме змінити зміст понять «злочину» і «суб’єкту злочину». Бо саме такими ж, вибачте, безграмотними і необґрунтованими виявилися і направлені Генпрокуратурою до ВР подання щодо притягнення до кримінальної відповідальності народних депутатів Довгого і Добкіна, а також на їх затримання і арешт.

Ви тільки зверніть увагу на обґрунтованість подання Генпрокурора щодо вчинення кримінального правопорушення народним депутатом Олесем Довгим. Хіба можна вважати злочинними дії останнього, які полягали у порушенні ним Регламенту Київської міської ради при підготовці погоджувальних документів до проекту рішення (чи рішень) сесії міськради про виділення земель у природно-заповідній зоні, чи тим більше – у пришвидшенні їх виготовлення, чи навіть лобіювання прийняття такого рішення? Абсурд. Хотілося б нагадати новій «реформованій» прокуратурі, в т.ч. і набраним до її складу «фахівцям в галузі права», які, завдяки внесеним в 2016 році змінам до Закону «Про прокуратуру», зайняли багато ключових посад в органах прокуратури, в т.ч. і в центральному апараті ГПУ, що злочином є дія чи бездіяльність, яка заподіяла чи могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі, але, при умові, що між ними, тобто першою частиною і другою цього поняття, є прямий причинний зв’язок! Тобто, спробую пояснити нинішньому Генпрокурору і його, як мінімум, двом заступникам, що земля була виділена (може і незаконно) не по причині допущених головою міськради чи її секретарем порушень вимог Регламенту цієї ради (який, звертаю увагу, не є законом), а внаслідок проголосованого рішення більшістю депутатів цієї ради, тобто сесією органу місцевого самоврядування. Тобто, суспільно небезпечні наслідки наступили (чи могли наступити) в результаті голосування депутатами запропонованого проекту рішення і відповідно вони б не настали, якби не було прийняте більшістю голосів депутатів відповідне рішення цього колегіального органу, який суб’єктом злочину не є і не може бути, бо суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин!

Ще раз уточнюю: які б не були допущені порушення вимог Регламенту чи Довгим, чи Добкіним, чи якимось іншим міським головою чи секретарем міськради, земля б не вибула із державної чи комунальної власності, якби не було відповідне рішення місцевої ради. Як би не лобіював чи погоджував це рішення (чи його проект) своїм підписом той же секретар міськради із зворотньої сторони цього документу (де, до речі, є підписи і інших відповідальних службових осіб), підставою для вилучення землі із державної чи комунальної власності і передачу її іншому суб’єкту є рішення відповідної міської чи іншої ради! Тим більше, що голова відповідної ради, якби він і не голосував за це рішення, все рівно зобов’язаний його підписати, бо це входить в коло його службових повноважень!

При цьому акцентую увагу на тому, що повноваження  сільського, селищного, міського голови з цього приводу передбачають лише підписання рішень ради та її виконавчого комітету, а також забезпечення підготовки на розгляд ради рішень з питань, що належать до її відання . В той же час, у переліку підстав, за якими повноваження сільського, селищного, міського голови вважаються достроково припиненими, подібних підстав не зазначено, а отже відповідальність за прийняття рішень колегіального органу несе виключно цей орган. Сільський, селищний, міський голова несе персональну відповідальність лише за здійснення наданих йому законом повноважень, які передбачені ст. 42 Закону «Про місцеве самоврядування»!!!

Ще більшим правовим нігілізмом виглядають дії ГПК в тих випадках (особливо це стосується подання по Добкіну), коли рішення колегіального органу, яке необґрунтована інкримінується у вину тодішньому міському голові, ніколи ніким не оскаржувалось, не скасовувалось і до сьогоднішнього дня залишається в силі!

Але подібне протиправне або безграмотне трактування названих вище норм закону вже стає тенденцією протягом останнього року, бо аналогічними є дії тієї ж ГПУ і прокуратури Київської області по притягненню до кримінальної відповідальності голів та секретарів деяких міськрад столичної області за зловживання службовим становищем при прийнятті колегіальних рішень відповідних рад та виконкомів по виділенню земель із державної чи комунальної власності, тим більше, що на цих, начебто, незаконно виділених ще в 2000-роках землях зведені цілі житлові квартали, школи і навіть, вибачте, розташовані кладовища!Повний абсурд!

Читайте також: ОЛЕКСІЙ БАГАНЕЦЬ: 6 ПОДАНЬ – 6 ВИПАДКІВ ГАНЬБИ ВІТЧИЗНЯНИХ ПРАВООХОРОНЦІВ

Окрім чисто правової сторони цієї проблеми є і інша, як на мене – то навіть суспільно небезпечна, яка пов’язана з тим, що при такому «підході» наших прокурорів до трактування беззаперечних норм кримінального кодексу можна паралізувати діяльність усіх представницьких органів в нашій державі, починаючи від самої маленької сільради, де також по різним причинам можуть голосувати із порушенням їх Регламентів мабуть тисячі, якщо не більше, таких рішень, а за кожним таким рішенням є інтереси конкретних громадян, цілих громад та і держави в цілому! Тому, абсолютно справедливо з цього приводу зауважив один із народних депутатів, що при такому трактуванні норм кримінального права треба притягувати до кримінальної відповідальності і Голів Верховної Ради України (як нинішнього, так і колишніх), які також у порушення того ж Регламенту ВР, який, на відміну від місцевого самоврядування, є Законом, висували на голосування, в т.ч. і по кілька разів, без дотримання встановленої процедури ті чи інші рішення, які теж заподіювали чи могли заподіяти шкоду: людині, суспільстві чи державі. Для прикладу, взяти хоча б незаконне винесення на розгляд сесії подання Генпрокурора Шокіна про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання і арешт народного депутата Мосійчука, постанову ВР про що пізніше було визнано Вищим адміністративним суд незаконною! Але, ж, враховуємо, що протягом дії цього незаконного рішення законодавчого органу Мосійчук був затриманий, взятий під варту і змушений був тривалий час утримуватись в місцях позбавлення волі!

Єдине, до чого я більше схиляюсь, то це до безграмотності слідчих, детективів та прокурорів- процесуальних керівників, які готували та погоджували ці подання на підпис Генпрокурору, а не до заполітизованості самого Юрія Луценка. У всякому разі я вірю в це і не розділяю точку зору тих експертів, які стверджують, що така активізація Генпрокурора пов’язана виключно із його самопіаром, його планами про політичне майбутнє, ледь не намірами зайняти посаду Прем’єр-міністра чи навіть Президента і що його не цікавить ні доля цих людей, ні їх порушені при цьому права. Поясню чому. Якби такі причини мали місце в діяльності ГПУ, то чим можна пояснити тривалі, на моє переконання – незаконні, переслідування тими ж органами прокуратури Київщини (обшуки,вилучення документів, виклики на допити і взагалі блокування роботи місцевих органів самоврядування), керівників Бучанської та Ірпінської міських рад Київської області, де були не тільки вручені підозри голові і секретарю Бучанської міської ради, а і готуються теж саме зробити і керівнику Ірпінської міської ради, яких теж абсолютно безпідставно звинувачують у такому ж незаконному виділенні земель на підставі рішень відповідних міських рад, тобто знову ж таки – колегіальних органів, які теж були ними підписані в межах своїх повноважень. Причому, по обох цих кримінальних провадженнях для досягнення бажаного результату мої бувші колеги масово допускали і продовжують допускати грубі порушення законів.

А ще більше я в цьому переконався, коли ознайомився із кінцевою підозрою меру Бучі Ф., за вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст. 364 КК України, тим більше – за події по виділенню земель, які мали місце, починаючи ще з далекого 2002 року, тобто 15 років назад! Мало того, що підозра викладена не у відповідності із вимогами КПК України (порушені норми як мінімум ст. ст. 91 і 277), некомпетентно, де не тільки не вбачається складу злочину в діях останнього, а навіть не доведено, що сама подія злочину мала місце! Я вже мовчу про те, що за частину із інкримінованих дій закінчились строки давності притягнення до кримінальної відповідальності!

Зокрема, Ви тільки вдумайтесь, вина міського голови у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 364 КК України, полягає в тому, що він, усвідомлюючи, що рішення сесії селищної ради від червня 2002 року незаконне, з метою одержання неправомірної вигоди для самого себе чи іншої фізичної або юридичної особи, вирішив в незаконний спосіб розпорядитись землями, які даним рішенням приєднані до території Бучанської селищної ради, внаслідок чого на сесіях селищної, а потім і міської ради під його головуванням упродовж 2003-2016 років прийнято ряд незаконних рішень про надання громадянам у власність земельних ділянок лісового фонду, які фактично перебували у державній власності, які він пізніше підписав.

Тобто, головне те, що нинішні слідчі і прокурори не тільки не розуміють, що таке злочин, хто може бути його суб’єктом, але і не можуть визначити, чи була взагалі подія злочину, чи доведено її зміст і обставини, зазначені в п.1 ч.1 ст.91 КПК України (час, місце, предмет та інші). Я вже не говорю про доказування винуватості підозрюваного!

Повертаючись до обговорюваних подань, Генеральному прокурору також потрібно пам’ятати про наявність у того ж Довгого таких «козирів» на свій захист як задокументовані наглядно прямі погрози «посадити його за грати» з боку нинішнього Генпрокурора в залі Верховної Ради в той період, коли останній був головою найбільшої пропрезидентської фракції в парламенті. Окрім того, як видно із останніх повідомлень у ЗМІ, ніхто також не забув про особисті конфлікти того ж Ю. Луценка з Леонідом Черновецьким, а відповідно і його «молодою командою», куди входив і тоді ще молодий секретар міськради О. Довгий, в часи перебування нинішнього Генпрокурора на посаді Міністра внутрішніх справ України. Якщо саму емоційність Юрія Віталійовича на засіданні Комітету можна пояснити його політичним минулим, то правова обґрунтованість викладених у цих поданнях вимог взагалі не витримує ніякої критики і на це органу досудового розслідування потрібно звернути увагу.

Про обґрунтованість подань відносно народних депутатів Дейдея (за фактом його неправомірного збагачення) і Лозового (щодо його ухилення від сплати податків) взагалі, на мою думку, нічого і дискутувати. Ці звернення явно підготовлені ГПУ і САП нашвидкуруч, ніякої критики не витримують, бо викладені в них обставини кримінальних правопорушень, начебто, вчинених названими народними депутатами, фактично нічим беззаперечним в наданих на засіданні Комітету матеріалах справ не підтверджені і виглядали неконкретними. Що кинулося у вічі (і з цим я також погоджуюсь із членами Комітету), так це елементарна безграмотність правоохоронців при доведенні навіть самих подій цих злочинів, які на той момент явно нічим не підтверджувались!

Перш за все, зверніть увагу на вимоги п. 1 ч.1 ст. 91 КПК України, де чітко зазначено: «у кримінальному провадженні підлягає доказуванню подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення)». Доповню від себе: потрібно доказувати в цій частині і предмет цього злочину, чим нинішні правоохоронці взагалі не займаються. Тому, не були в цьому переконливими на засіданні Комітету як і Генпрокурор, так і керівник САП. Ну, якщо першому можна вибачити, він не фахівець, то за другого мені соромно.

А якщо згадати, що доказуванню підлягає і винуватість підозрюваного (обвинуваченого) у вчиненні конкретного кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета (п.2 ч.1 ст. 91 КПК України), то з такими доводами керівники ГПУ взагалі «провалились» під час спілкування із членами Комітету. Вони не назвали фактично жодного переконливого доказу, який би підтверджував ту ж форму вини названих депутатів, мотиви їх дій та тим більше – мету.

Взяти хоча б до уваги той факт, що основним аргументом винуватості народного обранця Дейдея була позика його дружині від громадянина Ігоря Лінчевського у розмірі три з половиною мільйони гривень, яка, за версією, чи точніше – припущенням, слідства, була фіктивною. У деклараціях за 2015 та 2016 роки народний депутат вказував, що його дружина має фінансові зобов’язання – 3 500 000 гривень, які вона отримала від Лінчевського Ігоря В’ячеславовича як позику. Не дивлячись на те, що Генеральний прокурор продемонстрував на засіданні комітету аудіозаписи про те, що Ігор Лінчевський, який є помічником народного депутата від “Народного фронту” Дениса Дзензерського, особисто не знав дружину Євгена Дейдея, сам Лінчевський, який також прибув на засідання Регламентного комітету, підтвердив, що дійсно надавав позику для дружини цього народного депутата. Тому, для мене абсолютно не дивно, що висновки Регламентного комітету з приводу даного подання були однозначними: подання – недостатньо обґрунтоване, а висновки слідства про стрімке незаконне збагачення депутата являються припущеннями!

Якщо ж говорити про подання на іншого народного депутата Андрія Лозового, якому інкримінували нанесення державі збитків на суму 1,8 млн. грн. шляхом умисного ухилення від сплати податків та зборів, то слід зауважити, що по цій справі взагалі сумнівна сама подія злочину, адже податкові повідомлення Лозовим оскаржуються в судах, а строки можливості розслідування цих подій, скоріше всього – є теж пропущеними, оскільки в поданні йде мова про період з 2007 року. В зв’язку з цим, зауважу, що органом досудового розслідування, скоріше всього, не було враховано, що згідно податкового законодавства, в разі спливу 1095-денного строку з дня виникнення податкового боргу, такий борг визнається безнадійним та підлягає списанню, а відтак з того часу в податкового органу відсутнє право вживати будь-які заходи щодо стягнення такої суми боргу, в тому числі й винесення податкової вимоги. Більше того,якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов’язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов’язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку). Окрім того, у мене склалось враження від аналізу оприлюдненої на засіданні інформації, що строки давності притягнення до кримінальної відповідально за ч. 2 ст. 212 Кримінального кодексу України (умисна несплата податків) у цій справі також сплинули. Одночасно з цим, як мені здалося із почутого на засіданні, подання відносно Лозового ґрунтувалось також і на доказах, отриманих до реєстрації цього кримінального провадження 20 червня 2017 року.

І насамкінець. Я також схиляюсь до думки тих експертів, які вважають, що намагання нинішніх правоохоронців будь-якою ціною притягнути до відповідальності названих народних обранців можуть свідчити про відвертий наїзд на парламент і тому є небезпека для майбутнього нашого парламентаризму та країни загалом. Хіба не про це говорить поведінка керівників ГПУ та САП, які одразу після того, як Верховна Рада не погодилась дати згоду на притягнення до кримінальної відповідальності Дейдея та Лозового, через декілька днів у ЗМІ оприлюднили інформацію про те, що вони вже шукають інші факти правопорушень, вчинених останніми, щоб восени повторно звернутись з такими поданнями до Парламенту! Хіба це не нагадує нам діяльність тієї ж ГПУ часів Януковича, коли таким же способом шукали «компромати» на найбільш опозиційних до того режиму політиків Ю.Тимошенко і Ю. Луценко. Ми це вже проходили і нам відомо до чого це призвело.

Ще раз наголошую, у мене склалося враження, що прокурори з цими поданнями явно поспішили, тому і одержали фактично «гарбуза» від ВР.

І як підведення підсумків викладеного вище, хочу зауважити, що при такому в подальшому спрощеному підході до суворого додержання норм чинного законодавства, зокрема і матеріального права, всі названі народні депутати, в т.ч. і неоднозначні за характеристиками тих же ЗМІ, набудуть слави ледь не «політичних жертв» чи «мучеників» нинішньої влади, бо як на мене, з такою доказовою базою в названих кримінальних провадженнях до суду немає чого і звертатися, бо є велика ймовірність виправдання їх судами.

Знову ж таки, володіючи відповідною інформацією із спілкування з деякими працівниками правоохоронних органів та адвокатами, цілком допускаю, що названі кримінальні провадження все ж таки будуть вольовим рішенням направлені до суду з обвинувальними актами. На превеликий жаль, в результаті так званих «реформ» правоохоронних органів, що дозволило витіснити звідти дійсно професійних і принципових прокурорів і слідчих, а натомість набрати так званих «фахівців в галузі права» на будь-які посади, готових до виконання будь-яких «завдань» і «вказівок», а також тієї ж, так званої, «судової реформи», завдяки якій суди першої інстанції фактично були паралізовані, де лише менша частина суддів мають права здійснювати правосуддя, а тому суди сьогодні буквально «завалені» справами, деякі нинішні керівники правоохоронних органів досить авантюрно вимагають від своїх підлеглих оголошувати побільше повідомлень про підозру і, не переймаючись вимогами закону про обов’язок доказувати винуватість підозрюваного, навіть ініціювати обирання таким особам найбільш суворих запобіжних заходів та направляти такі фактично не розслідувані справи до суду з обвинувальними актами, мотивуючи це тим, що кінцеві рішення по таких справах в зв’язку із складною ситуацією в судах будуть прийматись нескоро, а до того часу як керівництва, так і «виконавців таких завдань» може і не бути на займаних посадах і ні з кого буде вимагати понести відповідальність за беззаконня!

І я, вибачте, допускаю таку ситуацію, бо значна частина дійсно суддів залякані цією судовою «реформою» і через тиск влади і вулиці сьогодні бояться приймати законні рішення (тим більше – виправдувальні вироки) по справах, де або взагалі відсутня подія злочину, або недостатньо зібрано доказів винуватості обвинувачених, про що свідчить навіть висновок групи європейських держав щодо запобігання корупції серед народних депутатів, суддів і прокурорів (станом на грудень 2016 року)!

Наостанок нагадаю досить відомий вислів Тараса Григоровича Шевченка: «Якби ви вчились так, як треба, то й мудрость би була своя»!

Олексій Баганець

Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Попередня1...234Наступна Сторінка 3 з 4

Найпопулярніше

Свіжі публікації

Автори

[email protected]
0 Статті0 Відгуки
Роман Давиденко
Роман Давиденко
12389 Статті34 Відгуки
http://politinfo.com.ua

Обрані статті

Популярні теми

© Politinfo.com.ua 2014