МІЗРАХ ІГОР, щодо власності українського народу на природні надра України

МІЗРАХ ІГОР, щодо власності українського народу на природні надра України

Загрузка...

Сьогодні маю бажання проаналізувати питання власності кожного українця на природні надра своєї країни.

В зв’язку з тим, що на дане питання може дати відповідь тільки основний Закон України- Конституція України, вимушений проаналізувати саме Конституцію… А більш точніше статтю 13 та 14 Конституції України.На мій погляд, стаття 13 та стаття 14 Конституції України суперечать одна одній.

В 13-ій статті визнається, що земля є об’єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені Українського народу. Це означає, що повноваження органів державної влади і місцевого самоврядування стосовно цього майна торкаються лише здійснення права управління зазна­ченим майном.

В 14-ій статті Конституції України говориться, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

При цьому не вказується ЯКА форма власності.

Тобто, виходить, що 13-та стаття Конституції України згадує як суб’єкта права власності на землю в Україні лише український народ, а 14-та стаття говорить про не зрозуміле (не визначене) право власності на землю, яке набувається відповідно до закону громадянами, юридичними особами та державою.Головним моментом тут видається те, що Конституція прямо не передбачає іншої форми власності на землю, ніж “право власності Українського народу”.Говорячи про можливість набуття “громадянами, юридичними особами та державою” невизначеного в Конституції права власності на землю, Конституція відправляє нас до закону, в якому б ті права власності мали б бути прописані.

Але тут знову вступає в силу правова колізія – Конституція України має вищу юридичну силу по відношенню до закону, а тому положення Конституції України про те, що земля є об’єктом права власності Українського народу “криє карту” закону про можливість інших суб’єктів права та форм власності на землю.Також цікаво, що власник, тобто Український народ, не делегував управлінцю, тобто органам державної влади чи місцевого самоврядування, право відчужувати своє майно.

Стаття 324. Право власності Українського народу

Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знахо­дяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, ви­ключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського на­роду.
Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.
Кожен громадянин має право користуватися природними об’єктами права влас­ності Українського народу відповідно до закону.

1. У частині 1 коментованої статті відтворено положення ст. 13 Конституції України, в якій закріплено, що «земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу».

З врахуванням наведеного положення та загальної концепції права власності, сформованої у вітчизняній цивілістиці і відображеної у ЦК, право власності Українського народу може бути визначене як можливість народу через уповноважені державні органи або безпосередньо використовувати (володіти, користуватися, розпоряджатися тощо) майно, котре йому належить відповідно до Конституції України.

У зв’язку з тим, що в етнодержавознавстві іноді ставиться під сумнів існування такого феномену як «Український народ», виникає питання, чи можна взагалі вважати Україн­ський народ суб’єктом (учасником) цивільних відносин?
Відповідь на це питання міститься у ч. 2 ст. 2 ЦК, яка передбачає, що учасниками ци­вільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права.

Оскільки народ, хоча і з деякими застереженнями, може бути визнаний суб’єктом пуб­лічного права, то так само він має бути визнаний і суб’єктом цивільних відносин, а, отже, може бути і суб’єктом права власності.Оскільки Український народ визнається суб’єктом права власності нарівні з іншими учасниками цивільних відносин, виникає питання, чи не призведе це до «подвійного» пра­ва власності на такий об’єкт як земля?

Конституція України відображає ставлення до землі (право на землю) Українського народу, як до території держави, як до об’єкта природи, а не до кон­кретних ділянок, розмежованих на земельній території держави для спеціального вико­ристання. Деякі науковці пропонують розрізняти ті випадки, коли право власності на зем­лю торкається інтересів суспільства в цілому — тоді земля визначається як об’єкт права власності Українського народу (відповідно і держави), і ті випадки, коли, згідно з Консти­туцією, людині належить і гарантується право власності на землю.

Відповідь на це питання певною мірою міститься у частині 2 ст. 324 ЦК, яка визначає порядок здійснення права власника Українським народом, фактично розрізняючи «право власності» та «управління власністю» Українського народу .

2. Частина 2 коментованої статті встановлює, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України. Отже, управління майном від імені народу здійснює відповідно Верховна Рада України і місцеві ради, а також уповноважені ними державні органи.

При цьому органи державної влади та місцевого самоврядування не є власниками того майна, що належить до об’єктів права власності Українського народу. Повноваження цих органів визначені Конституцією України та іншими нормативними актами, але в цілому їх повноваження стосовно цього майна торкаються лише здійснення права управління зазна­ченим майном.

Ведучи мову про здійснення права власності на майно, яке є власністю Українського народу, слід зазначити, що воно може відбуватися як через згадані вище органи, так і без­посередньо народом шляхом вирішення відповідних питань на всеукраїнському референ­думі. Наприклад, лише таким шляхом може вирішуватися питання про зміну кордонів дер­жави, тобто, передачу чи набуття частини її території — землі, яка належить Українському народу.

3. Згідно з частиною 3 коментованої статті кожен громадянин має право користуватися природними об’єктами права власності Українського народу відповідно до закону. Отже, кожен має гарантований Конституцією України та Цивільним кодексом доступ до користування природними об’єктами права власності Українського народу.

Проте таке користування має відбуватися у порядку і межах, встановлених законом. Набуття права власності Українським народом має ті особливості, що у кожному разі може відбуватися лише на підставі спеціального вольового рішення уповноваженого на те органу державної влади.Таке рішення за своєю сутністю є актом публічної влади (актом управління) і має бути вчинене у формі, встановленій законом для відповідних актів (закон України, постанова Верховної Ради тощо).

Отже, з всього викладеного вище можливо зробити висновок, що легітимним і конституційним в Україні правом власності на землю є лише право власності Українського народу.А це означає, що розпоряджуватися, отримувати прибутки від землі, природних надр і т.п..може тільки Український народ, а ні в якому разі не офшорні компанії, яким роздають наше майно незаконными рішеннями органів вищих владних повноважень.

АНАЛИТИКА МЕДИА


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO