Благодаря воинственной позиции президента США Трампа, мир снова вспомнил о существовании Северной Кореи (КНДР). В направлении этой страны отправилась часть американского флота, и мир, затаив дыхание, ожидает скорого падения северокорейского государственного строя. Но не будем недооценивать живучесть таких режимов.
Наследие СССР
В XX столетии благодаря Советскому Союзу появился целый ряд стран, существование которых десятилетиями беспокоит мир, но активно противостоять им никто не собирался и не собирается. Само появление на карте Страны Советов в первые годы её существования казалось делом временным и после завершения Первой мировой войны мало кого интересовало.
Миллионы русских эмигрантов сидели и ждали, когда же «Советы» наконец доведут население до бунтов и смены власти, – вот тут-то они и вернутся назад. Но жесткое подавление идеологических врагов и ставка на милитаризм сделали свое дело: пережив первые трудные годы, СССР до минимума сократил социальные блага и начал строить «империю зла». На ситуацию никак не повлияло то, что мировое сообщество не признавало СССР годами (так, США сделали это лишь в 1933 году). Вторая мировая война только подтвердила право Советского Союза на существование и продлила его историю на десятки лет.
Именно благодаря СССР в мире начали появляться и другие страны-изгои, с существованием которых соседи не были согласны, но сделать ничего не могли. Самый яркий и самый удачный пример рождения и смерти такой страны – ГДР, которая формально просуществовала с 1949 до 1990 года. Именно разделенную Германию сравнивают с разделенной Кореей, как бы намекая на возможность объединения. Но не всё так просто.
В первые годы существования ФРГ и ГДР одинаково трудно было в обеих Германиях, но уже вскоре народ разобрался в «прелестях» социализма и побежал на Запад. В ответ на это в 1961 году была построена Берлинская стена, которая не простояла и 30 лет, – Восточная Германия экономически и идеологически проиграла западному блоку стран. После падения Берлинской стены начался долгий процесс реинтеграции, который не закончен до сих пор.
Как объединяли Германии
Разделенными две Германии были неполных 45 лет (1945–1990). Разделенными стеной – и того меньше, 28 лет (1961–1989). Но в итоге перед ФРГ (население 63,7 млн) стояла задача интегрировать в себя страну с населением 16,7 млн человек – соотношение было примерно 3,8:1. Экономически развитая Западная Германия должна была подтянуть на свой уровень экономически отсталую Восточную Германию, рынки сбыта которой были завязаны на страны Варшавского договора и другие сателлиты СССР. На СССР приходилось до 40% внешней торговли ГДР, а с распадом Союза ее товары стали никому не нужны, потому что на мировых рынках они были неконкурентоспособны.
Объединение Германии было политическим решением и восстановлением исторической справедливости. Робкие финансовые оценки воссоединения разнились на сотни миллиардов дойчмарок: спикер фракции CDU/CSU Маттиас Виссманн оценил его в 890 млрд марок на 10 лет (интервью FAZ, 17.02.1990), Гамбурский архив мировой экономики (HMWA) говорил о более чем 1000 млрд евро. Учитывая обменный курс дойчмарки к евро на уровне 1,95583, речь шла о сумме около 500 млрд евро. В реальности на 2014 год было потрачено более 2000 млрд евро, причем каждый год эта сумма увеличивается еще на 100 млрд.
Западным немцам пришлось поднимать инфраструктуру восточной части страны, ее технологический уровень и взять на себя всю систему социального обеспечения бывшей ГДР. Для возмещения расходов использовался налог солидарности (Solidaritätszuschlag) – он был введен как временная мера для покрытия трат ФРГ в войне в Персидском заливе, а потом стал фактически отдельным налогом на восстановление ГДР. Также постепенно был повышен НДС с 14 до 19%. А госдолг с 1989 года вырос в 4 раза.
В итоге местами инфраструктура Восточной Германии лучше, чем в Западной. Спустя 28 лет после падения Берлинской стены здесь живет на несколько миллионов человек меньше, чем во времена ГДР. Восточные немцы зарабатывают до 30% меньше, чем западные, а пенсии западных немцев все еще выше «восточных» пенсий и будут приведены к одинаковому уровню только к 2024 году.
Часть населения Восточной Германии испытывает ностальгию по временам ГДР, для нее даже придумано специальное слово – Ostalgie. Особенно четко такая (н)остальгия проявляется на выборах: даже спустя годы восточные немцы продолжают выбирать представителей левых партий. Если на местных выборах в Баварии за Die Linke голосуют всего 2,1% (2013), то в Тюрингии за них отдают голоса уже 28,8% (2014). Также в восточных землях самые сильные результаты у крайне правых (4,9% у NPD в Саксонии, 2014) и умеренных правых консерваторов (24,3% у AfD в Саксонии-Анхальт, 2016). На востоке Германии уже выросло первое поколение, не знавшее ГДР, но идеологические различия видны до сих пор.
Как объединять Кореи
Что касается Северной и Южной Кореи, то с ними дела обстоят еще хуже. Разделение страны произошло еще в 1945 году и усугубилось Корейской войной (1950–1953). С тех пор прошло более 70 лет, и выросли уже поколения южно- и северокорейцев, для которых разделенная Корея – не трагедия одной страны и одного народа, а история двух разных стран и разных народов. Развал СССР не имел для Северной Кореи таких последствий, как это было в случае с ГДР: к тому времени Пхеньян постепенно перешел из-под протектората Советского Союза в зону влияния Китая.
Население Северной Кореи составляет 24,7 млн человек против 51,5 млн в Южной Корее. Соотношение почти 1:2, что в два раза хуже, чем в случае с ГДР и ФРГ (где оно было, напомним, 1:3,8). И если учесть, что суммарное население Кореи и Германии примерно равно, с экономической точки зрения объединение Кореи окажется намного дороже, чем объединение Германии.
Осложняет ситуацию и то, что коллапс ГДР происходил на фоне слабеющего СССР, а одним из главных спонсоров Северной Кореи, благодаря которому страна все еще существует, является Китай (50% экспортных поступлений), который слабеть пока не собирается.
Если представить себе, что условные американцы при президенте Трампе решат разобраться с Северной Кореей, кому это сыграет на руку? Южной Корее придется принять 25 миллионов новых граждан. Давать ли этим людям избирательные права? Как создать для них миллионы рабочих мест? За долгие годы мир привык жить без северокорейских товаров на рынках.
Да и как отреагирует на вмешательство Китай? Не станет ли после условного военного поражения Северная Корея еще большим его сателлитом? Нужно ли это Южной Корее, США или Японии? Не факт.
Скорее, падение режима в Северной Корее возможно после падения или ослабления самого Китая. Но и тогда встает вопрос цены и целесообразности.
Кроме того, если решать эту проблему силовым путем, то возможны многочисленные жертвы среди мирного населения Южной Кореи: от границы до пригородов 10-миллионного Сеула чуть более 20 километров. Кроме ракет, которые, по идее, надо будет подавить первыми же ударами, в наличии у Северной Кореи есть и ствольная артиллерия (например, САУ «Пион» с дальностью стрельбы больше 40 км), которая может обстрелять населенные районы Сеульской агломерации (25 млн жителей).
Северная Корея – будущее «ДНР» и «ЛНР»?
Благодаря опыту интеграции ГДР и на примере Северной Кореи можно порассуждать о будущем «ДНР» и «ЛНР». Эти два самопровозглашенных образования будут существовать до тех пор, пока их поддерживает Россия через открытую границу. А мы видим, что СССР, чьим правопреемником выступает Россия, по своей воле не отпускал ни одного сателлита и не препятствовал объединению Германии только потому, что сам был на грани развала.
Северная Корея тоже граничит с Россией и тоже была сателлитом СССР. Но ее жителям повезло меньше, чем восточным немцам, ведь к тому времени, когда Советский Союз ослабел, северокорейский режим уже вовсю пользовался поддержкой Китая.
Важным фактором возможной реинтеграции является вопрос цены. В примере с ГДР речь идет о сотнях миллиардов евро, которые ФРГ пришлось заимствовать на внешних рынках, чтобы успешно завершить воссоединение. В случае с «ДНР» и «ЛНР» ситуация осложняется тем, что в регионе продолжается война, в то время как в ГДР имела место просто общая экономическая отсталость. С одной стороны, суммы, потраченные Украиной на реинтеграцию этого региона, скорее всего, окажутся меньше, но речь идет как минимум о десятках миллиардов евро. Где Украине брать эти деньги и надо ли ей влезать в такие долги – большой вопрос.
Исходя из опыта ГДР, следует понимать, что жители таких регионов, прожив определенное время в идеологической оккупации, начинают в итоге страдать стокгольмским синдромом и даже после условного освобождения продолжают по старинке голосовать за левых или коммунистов, от которых убегали через Берлинскую стену. И чем дольше наши граждане будут находиться под идеологическим давлением России, тем меньше шансы когда-нибудь вернуть их в единое украинское пространство. Даже у Германии это получилось только частично.
Жителям «ДНР» и «ЛНР» следует учесть опыт Северной Кореи и ГДР: рано или поздно режим пересечения линии разграничения будет ужесточен, появится если не стена, как в Германии, то демилитаризованная зона, как в Северной Корее. По сути, жители оккупированных регионов стали заложниками СССР-России, которая за всю свою историю только и умела, что создавать образования типа ГДР или Северной Кореи. Начать играть в такие проекты очень легко, но цена возвращения к нормальной жизни оказывается слишком высокой. И не факт, что мы когда-нибудь увидим объединение Кореи.
Следователи Геннеральной прокуратуры Украины получили временный доступ к документам, которые необходимы для расследования дела о планах государства купить “Украинскую национальную стивидорную компанию”, что в прокуратуре расценили как попытку хищения 200 миллионов гривен из бюджета.
Об этом свидетельствует решение Печерского районного суда Киева от 16 февраля 2017 года, размещенное в Едином реестре судебных решений, сообщает УСИ.В покушении на государственные миллионы следователи подозревают двух топ-менеджеров сельхозоператора “Государственная продовольственно-зерновая госкорпорация Украины” (ГПЗКУ): председателя правления Петра Вовчука и его подчиненного. Вместе с ними по делу проходят депутат Одесского горсовета VI созыва Станислав Яковлев и бывший директор ГП “Ильичевский морской торговый порт”, а ныне вице-мэр Черноморска Юрий Крук.
ГПУ продолжает досудебное расследование уголовного производства №42014000000000838 от 14 августа 2014 года по факту завладения денежными средствами, принадлежащими ПАО “Государственная продовольственно-зерновая корпорация”, который заключался в приобретении ПАО ГПЗКУ по искусственно завышенной стоимости 99,9% уставного фонда ООО “Украинская национальная стивидорная компания” вместе с правами и активами за денежные средства в гривневом эквиваленте в размере 15 миллионов долларов США.
Напомним, в 2014 году Юрий Крук, который на то время занимал должность директора ГП ИМТП, его брат Вячеслав Крук и бывший депутат Одесского горсовета Станислав Яковлев планировали провернуть интересную аферу. Речь шла о сделке по поглощению госкорпорацией убыточной “Украинской национальной стивидорной компании”, занимающейся перевалкой зерна в Одесском порту и принадлежащей Станиславу Яковлеву и братьям Вячеславу и Юрию Крукам. Чтобы продать имущество как можно дороже, считают в прокуратуре, было решено передать УНСК своему же кипрскому оффшору “GRANDBIS HOLDINGS LIMITED”.
Владельцы 19 августа 2014 года провели общие сборы УНСК, где вывели себя из состава учредителей фирмы. После этого 100% капитала передали оффшору. Оценщики определили нужную стоимость сделки в 275 миллионов гривен и подписали договор купли-продажи, а деньги планировали вывести в оффшор и разделить, но СБУ задержала всех фигурантов сделки. Юрию и Вячеславу Крукам, а также Станиславу Яковлеву сообщили о подозрении по ч. 2 ст.15 и ч. 5 ст.191 УК Украины. Для каждого был установлен залог в размере 365 тысяч гривен, который они внесли и вышли из СИЗО на свободу. Выплатив такую же сумму, на свободе остался и председатель правления ГПЗКУ Петр Вовчук. Следователи требовали взять под стражу всех подозреваемых по делу, поскольку им грозит до 12 лет тюрьмы с конфискацией имущества.
Тогда же в рамках данного производства правоохранители провели обыски в Ильичевском порту и в ГПЗКУ, были изъяты документы, указывающие на незаконное открытие отдельными руководителями ГПЗКУ счетов в иностранных банках и регистрацию оффшорных компаний для использования в противоправной деятельности.Сейчас в рамках нового витка расследования данного производства следователи ГПУ попросили суд дать им временный доступ к документам, которые находятся во владении одного из таких банков. Речь идет о банке “AS LATVIJAS PASTA BANKA”, который находится в Латвийской Республике, а документы, которые интересуют следствие, связаны с компанией “STOKENBAY FINANCIAL CORP”.
В документах компании “STOKENBAY FINANCIAL CORP” и движениях средств по банковским счетам, открытым в “AS LATVIJAS PASTA BANKA”, содержатся сведения, которые могут быть использованы в качестве доказательств обстоятельств, которые устанавливаются во время уголовного производства, — говорится в ходатайстве следователя, которое суд удовлетворил.Как сообщалось ранее, фирма, связанная с Круком, задолжала Черноморскому порту больше 10 миллионов за аренду имущества и оказанные услуги.
У лютому 2015 року країну облетіла сенсація: на Поштовій площі у Києві відкрито унікальні археологічні знахідки. Кличко писав тоді у своєму Фейсбуці: “Той, хто не береже свою історію, не має майбутнього. Однозначно, ця
Пам’ятаєте акцію «Україна без Кучми»? Владі було потрібно терміново зробити з Майдану обнесений парканом котлован. І його зробили під приводом реконструкції площі та будівництва «першого професійного торговельного центру “Глобус”». Будували похапцем у три зміни. Як завжди, археологи «заважали» будівельникам, – повідомляють “Українські реалії”
Розв’язка цього конфлікту виявилася драматичною: в одну з темних липневих ночей драглайн ущент знищив Лядські ворота і розкопані під час створення котловану конструкції Ярославового Валу (дерев’яні кліті).
Екскаваторник мотивував свій акт вандалізму класовою ненавистю до хлопчиків і дівчаток у джинсах та рукавичках, які щодня копирсалися на цьому місці. Ніхто не покараний і досі. У археологів не виникало сумнівів, що злодій діяв не з власної ініціативи.
Ця історія може повторитися в будь-який момент на наших очах. Міська влада готується до Євробачення, намагаючись довести до ладу всі недобудовані об’єкти на тих міських площах, де відбуватиметься свято. Одна з цих таких — Поштова площа. І знов будівельникам заважають археологи. Цього разу під загрозою дерев’яні квартали середньовічного Києва.
Точка неповернення
На початку 2015 року київським археологам пощастило. Під час будівництва підземного торговельного центру на Поштовій площі їм вдалося вихопити з-під ковша кілька стародавніх дубових колод. Знахідки стали науковою сенсацією, яка дещо змінила уявлення вчених про середньовічний Поділ.
Те, що мало бути унікальним музеєм. Викопані частини древнього Києва лежать на будівельному майданчику.
Зрізи ґрунту свідчать, що життя тут вирувало ще в докнязівські часи. Є підстави говорити, що місто починалося саме звідси і будувалося за тими самими принципами військової демократії (рівні за площею ділянки, однаковий доступ до води), що й перші міста північної Європи, зокрема Швеції.
Є ПІДСТАВИ ГОВОРИТИ, ЩО КИЇВ БУДУВАВСЯ ЗА ТИМИ Ж ПРИНЦИПАМИ ВІЙСЬКОВОЇ ДЕМОКРАТІЇ, ЩО Й ПЕРШІ МІСТА ПІВНІЧНОЇ ЄВРОПИАртефактами зацікавився мер столиці Кличко, і на якийсь час будівельні роботи призупинені. Це дало свій результат. Спочатку в котловані знайшли залишки парканів XII століття, потім мостову, обриси садиб, датовані різними століттями земляні гідротехнічні та фортифікаційні споруди і навіть могильник.
А також безліч дрібних артефактів: монети, княжі печатки, жіночі прикраси, уламки керамічного посуду. Заступник директора Центру археології Києва Юрій Кухарчук впевнений: якщо дослідникам дозволять спуститися ще нижче, на нас чекатимуть нові відкриття (але такого дозволу в них немає, тому що під загрозою можуть опинитися конструкції майбутнього ТРЦ).
Але вже сьогодні тут можна було б зробити реконструкцію кварталу XII сторіччя. І, в принципі, археологи працювали саме над цим проектом. У 2016 році КМДА провела тендер на роботи по музеєфікації, який виграв Центр археології. Тож згодом у новозбудованому торговельному центрі мав з’явитися ще й підземний музей, як у Європі.
Завітавши в сучасний торговельний центр, люди могли б дивитися через скло на збережені частини древнього Києва. Так мріялося і так мало бути. Якийсь час археологи і будівельники жили в мирі та злагоді, не втручаючись у роботу один одного.
Частина збережених розкопок. Їх ще може врятувати Кличко
Потім прийшла біда. Її перший провісник: кошти на музеєфікацію, яка мала виділити міська влада після згаданого тендеру, так і не з’явилися. Директора Центру археології Михайла Сагайдака будівельники перестали запрошувати на наради.
А інвестор (так у мерії називають девелоперську компанію, що будує торговельний заклад) взагалі припинив фінансування розкопу (за українським законодавством, археологічні роботи фінансує забудовник). Уже кілька місяців археологи не отримують зарплатні.
Керівник розкопу Максим Вакулюк, перестрибуючи через весняні калюжі, показує нам унікальні колоди та розповідає, що вони гниють, а на їх порятунок немає грошей.
Але то все півбіди. Протягом майже двох років у Центрі археології чекали на план забудови. Від цього документа залежало те, яких розмірів мав би бути музей, в яких місцях треба було робити зали і технічні приміщення тощо. Зрештою, на початку квітня цього року археологи отримали довгоочікувані папірці. І жахнулися. Згідно з планом, під музей виділили невелику залу без урахування реального розташування знахідок.
Розкопки на Поштовій площі після відкриття знахідок
Це означає, що археологічні пам’ятки, які зараз займають близько тисячі квадратних метрів, будуть демонтовані. Про жодну «реконструкцію» не йдеться. У найкращому випадку деякі уламки знесуть в одне з приміщень з табличкою: «Музей древніх вулиць». Тобто це не просто план, це план знищення древніх киян — їх трудів, їх кісток, їх пам’яті.
Інститут археології НАН України відреагував миттєво: відповідно до його експертного висновку, пам’ятка світового значення під загрозою, а тому будь-які будівельні роботи потрібно припинити. Цей припис не виконаний, навпаки — будують у прискореному темпі.
Життя завмерло лише на тому клаптику, де стоїть вагончик археологів. Чому раптом виникла така запарка? Офіційних коментарів з цього приводу нема. Але не під диктофон наше джерело у КМДА пояснює: «Та всім же зрозуміло — на носі Євробачення, Поштова пошта — одне з місць, де будуть проходити події конкурсу. На початку травня все має виглядати красиво».
На практиці це означає, що верхню частину ТРЦ будуть доводити до ладу якнайшвидше. Археолог Сагайдак побоюється, що під приводом безпеки, «з метою зміцнення конструкції ТРЦ», весь розкоп накриють плитою.
У Михайла Андрійовича великий досвід роботи з будівельниками ще за радянських часів, тому він знає, про що говорить. Проводячи для нас екскурсію, він показує отвори й інші технічні пристосування під майбутню плиту. Інтуїція підказує йому, що точка неповернення — останні числа квітня.
Невидима держава
Проблема Древнього Києва в тому, що він невидимий. Навряд чи пересічний киянин або гість столиці зможе відповісти, де закінчується град Володимира і починається місто Ярослава. Де розташована усипальниця Мономаховичів? В якому місці впадала у Дніпро легендарна Почайна?
Тому, напевне, нам важко відчути себе спадкоємцями великої східноєвропейської держави. Київська Русь для більшості з нас — це мультяшно-фольклорні образи, дитячі казочки та сухі літери у підручниках історії. Ми не сприймаємо тих людей, які подарували нам християнство, основи права, мову і землю як власних родичів. І це, як мінімум, невдячно.
Хоча стародавнє місто й невидиме, але воно існує.
Під ногами сучасних киян — десятки метрів культурних шарів і мільйони кісток (це не перебільшення). У паркових ставках, каналізаційних колекторах та бетонних жолобах продовжують своє життя літописні ріки Либідь, Почайна, Глибочиця, Сирець, Клов, Хрещатик. Час від часу обсипаються схили Замкової гори, Щекавиці та Бабиного Яру, відкриваючи свої таємниці: залишки споруд, могили, печери та підземні ходи.
Стоять законсервовані фундаменти візантійських храмів та княжих палаців.
ПІД НОГАМИ СУЧАСНИХ КИЯН — ДЕСЯТКИ МЕТРІВ КУЛЬТУРНИХ ШАРІВ І МІЛЬЙОНИ КІСТОКСучасні технології дають можливість невидиме зробити видимим: відтворити церкви та княжі двори, вивести з бетонної труби на світ Божий стародавню річку (принаймні на якійсь ділянці), зробити підземні музеї та реконструювати дерев’яні квартали. Дорого?
Навіть якщо робити з розмахом і зводити, скажімо, палац князя Володимира з автентичного матеріалу, тобто з рожевого кварциту, вийде не дорожче, ніж будівництво великого торговельно-розважального комплексу. Збитково? Якщо ці об’єкти збільшать туристичний потенціал міста, то окупність — справа часу.
Але, вибираючи між збереженням археологічної пам’ятки та будівництвом торговельного закладу, міська влада обирає останній. Так повелося ще за радянських часів.
У 1972—1973 роках, під час будівництва «синьої» лінії метрополітену, під Контрактовою площею були знайдені дерев’яні квартали ІХ століття. За підрахунками археологів, площа забудови складала близько 100 гектарів.
Це була знахідка світового рівня, яка дозволяла стверджувати, що Київ був одним із найбільших європейських міст раннього середньовіччя. Тоді ж архітектори зробили перші ескізи підземних музеїв.
Але партія вирішила, що метро для «радянських трудящих» важливіше за музей. Щоправда, стародавні квартали простягалися і на ті ділянки, де не було метробуду. В районі Житнього ринку знайшли чотири садиби та берегові споруди біля річки Глибочиці. Але цього разу виявилося, що трудящим потрібен модерновий критий ринок.
На подільські розкопи навідувався перший секретар компартії України Володимир Щербицький та інші члени ЦК, чухали потилиці і, зрештою, вирішили вивезти середньовічні зруби в музей просто неба Пирогів, який також розбудовувався на той час. Михайло Сагайдак згадує, як археологи викопували колоди, які «аж світилися». Як намагалися їх зберегти, виварюючи у фенолспиртах та цукрі. Як вивозили у Пирогів, мріючи, що згодом з’явиться реконструкція. Не з’явилася. «Коли я там був в останнє, — зітхає пан Михайло, — знайшов це все в жахливому стані. Складно повірити, що з цієї деревини ще можна щось зробити».
Заради справедливості треба сказати, що невеличкий підземний музей за радянських часів все ж існував — під нинішнім майданом Незалежності, у невеличкому приміщенні стояли елементи Лядських воріт, їх оригінальні пілони. Цей музейчик, як і сама знахідка, по-варварськи знищили будівельники під час чергової перебудови площі і створення «Глобусу» у 2001 році.
І отепер — черговий торговельний центр і черговий розкоп.
Хоча, нагадаємо, спочатку ніщо не віщувало біди. Навпаки, як тільки археологи відкрили стародавні артефакти, у березні 2015 року, на розкоп особисто завітав новообраний мер Віталій Кличко, легким рухом важкої руки призупинив будівельні роботи і власними устами озвучив ідею музеєфікації. Гаряче тиснув руки історикам.
Його свита розгорнула нечувану діяльність: заснувала інформаційний штаб, створила телефонну гарячу лінію, щоб кожен киянин у будь-який момент міг дізнатися, як ідуть розкопки і навіть пообіцяла створити сайт, аби за працею археологів можна було б спостерігати онлайн.
Вірилося — настав переламний момент. Мимоволі на думку спадали символічні паралелі. Здавалося, що відтепер у суспільстві зміняться правила гри, постане нова держава і, водночас, з-під землі вирине Київська Русь. Адже ми продовжили справу предків: перемогли орду, звільнили від неї і себе і Древній Київ.
Сьогодні трохи ніяково за цей пафос. Бо минуло два роки, і все повернулося на круги своя: типовий конфлікт, типовий розвиток подій. Що ж сталося? Від кого ж насправді мав би боронити киян та їх предків богатир Кличко?
Тесть Насірова і Саблезуба Блєні
Під час пошуків конкретної особи, якій можна було б поставити конкретне питання, — чому ви знищуєте археологічні пам’ятки? — у нас склалося враження, що ми маємо справу з розгалуженою підпільною організацію. Яка, до того ж, має ключові осередки в державних установах. Почали ми з того, що відкрили Публічну кадастрову карту України.
Теоретично будь-який громадянин може дізнатися про будь-яке комерційне будівництво з цієї карти, оскільки, згідно з Земельним кодексом, ділянки, надані під таку забудову, повинні мати кадастровий номер. І тут перший сюрприз — майбутній ТРЦ у кадастровій карті відсутній. На всій цій ділянці на мапі позначений лише невеликий кружечок — церква Різдва Христового. То хто і на яких підставах тривожить кістки мертвих?
Історія реконструкції площі взагалі дивна. Спочатку планувалося створення лише пішохідної зони над дорогою, що правильно. Але потім активісти з’ясували, що під площею буде торговий центр. Це було ще за часів Януковича.
На вагончиках будівельників великими літерами написано «Альтіс». Це та сама фірма тестя колишнього очільника податкової Романа Насірова, яка, за даними сайту «Наші гроші», останні кілька років стабільно вигравала державні тендери, по ходу мінімізуючи податки.
Але, незважаючи на таку репутацію, винуватити в усіх бідах саме корпорацію «Альтіс-Холдинг» було б цинічно й несправедливо. Адже Альтіс є лише генеральним підрядником. Платять гроші — будує, не платять — не будує.
Будівельники працюють на території, що перебуває під юрисдикцією комунального підприємства з невимовною назвою «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд міста Києва» (далі — Дирекція).
Ця структура і є офіційним замовником проекту. Виходить, що торговий заклад — це державно-комунальний проект, що здійснюється бюджетним коштом? Ні. Гроші підрядникам справді йдуть «шляхово-транспортним транзитом», тобто через Дирекцію, проте їхнє джерело — не міський бюджет, а загадковий інвестор. Хто ж він?
Натяк на відповідь можна знайти в одному з тих самих вагончиків. Серед робочого мотлоху до стіни прикріплена роздруківка фото: засмагла красуня в леопардовому купальнику на фоні дорогого авто. Як виявилося, ця картинка слугує не тільки задоволенню естетичних потреб трудящих.
Один з них кивнув нам із усмішкою: «Хай висить, вона нам гроші платить!»
Історія цього знімка така. Навесні 2013 року КМДА провела конкурс на будівництво підземного торгово-розважального (за документами — «багатофункціонального») центру на Поштовій площі.
Тендер виграла створена за два місяці (!) до цього історичного моменту папка з документами під назвою ТОВ «Хенсфорд-Україна». Трохи дивно, що, провівши конкурс і визначивши переможця, міські чиновники не оформили належним чином ділянку під забудову. Але факт є факт.
Аналізуючи інвестиційний договір та копирсаючись у державних реєстрах, журналісти програми «Схеми» з’ясували, що засновник і директор фірми — Марина Ткаченко. Єдине наявне досьє на цю бізнес-леді говорить, що вона любить дорогі авто і колись брала участь у конкурсі краси компанії «Nissan» під творчим псевдонімом Саблезуба Блєні (звідти, власне, й фото).
ЄДИНЕ НАЯВНЕ ДОСЬЄ НА ЗАСНОВНИЦЮ ФІРМИ — ЩО ВОНА ЛЮБИТЬ ДОРОГІ АВТО І КОЛИСЬ БРАЛА УЧАСТЬ У КОНКУРСІ КРАСИ ПІД ТВОРЧИМ ПСЕВДОНІМОМ САБЛЕЗУБА БЛЄНІ
Міська громадськість, звичайно, не могла не звернути увагу на цю красу. За версією журналістів програми «Слідство.інфо», леопардовий купальник пов’язаний з Андрієм Кравцем, який за часів Януковича очолював Державне управління справами і вважався «завгоспом президента».
Базується версія на тому, що засновником ТОВ «Хенсфорд-Україна» є компанія «Хенсфорд-Імпекс ЛЛП», яка, у свою чергу, є засновником ще однієї фірми — ТОВ «Віас-Груп». У цього останнього товариства з обмеженою відповідальністю цікава юридична адреса: Бровари, вул. Кірова, 90, кв. 16. За цією ж адресою зареєстровано ТОВ «Дім лісника» (резиденція колишнього президента у Сухолуччі) та інші структури, які мають відношення до бізнес-оточення Віктора Януковича.
Схема «Радіо Свобода»
Місце реєстрації юридичної особи — цікавий факт, але навряд чи його можна вважати остаточним доказом. Зрештою, під час створення юрособи справді могли задіяти броварський «бізнес-інкубатор», але потім папка «Хенсфорд-Україна» могли кілька разів перепродати. Наприклад, комусь із бізнес-оточення вже нинішнього гаранта Конституції.
Розставити всі крапки над «і» можуть чиновники КМДА. Але на прохання Громадського телебачення назвати інвестора Віталій Кличко відповів, що не може пам’ятати всіх інвесторів. Пізніше його підлеглі посилалися на те, що інвестиційний договір має пункт про нерозголошення інформації щодо конкретних фізичних осіб.
У всякому разі, каламутна історія з «інвестиційним конкурсом» показує, як за часів Януковича (а можливо, й раніше) була створена схема колективної безвідповідальності, котра дозволила передати унікальну ділянку невідомим особам. Часи змінюються — схема працює.
КАЛАМУТНА ІСТОРІЯ З «ІНВЕСТИЦІЙНИМ КОНКУРСОМ» ПОКАЗУЄ, ЯК ЗА ЧАСІВ ЯНУКОВИЧА БУЛА СТВОРЕНА СХЕМА КОЛЕКТИВНОЇ БЕЗВІДПОВІДАЛЬНОСТІ
Утаємничений грошодавець (він же інвестор, він же вигодонабувач) підключає підрядників, підписує акти виконаних робіт, перераховує кошти, але чомусь продовжує ховатися в тіні. За кілька років «Хенсфорд-Україна» не створила навіть сайту, а Марина Ткаченко не взяла участі в жодній прес-конференції і не дала жодного інтерв’ю. Можливо, ця жінка й не була ніколи реальним керівником.
Принаймні на робочі наради просто неба на будівельному майданчику та на засідання в мерії літає не леопардова красуня, а доволі земний «представник інвестора» Валерій Олійник.
Протягом тижня ми намагалися отримати хоч якийсь офіційний коментар. Так звана «гаряча лінія», запроваджена свого часу мерією, чоловічим голосом відповіла, що не може говорити, оскільки перебуває на нараді, після чого абонент перебував «поза зоною досяжності».
Представник інвестора Олійник крізь гуркіт будівельної техніки попросив перетелефонувати через тиждень. Голови Дирекції шляхово-транспортних споруд на робочому місці не застали. Єдиний, хто відповів на дзвінок, — керівник департаменту культури КМДА Діана Попова. Розмова виявилася жорсткою і дещо стислою.
— Чому не відбувся проект музеєфікації, чому навіть сама ідея збереження середньовічної пам’ятки «зливається»? — запитали ми.
— А чому ви ставите це питання мені?
— Тому що ви — мерія, і ваш очільник два роки тому сам озвучив цю ідею…
— Ніхто нічого не «зливає», — роздратований голос пані Діани став ще більш роздратованим, — звідки ви взяли?
— Археологічні пам’ятки знищуються…
— Ніхто їх не знищує. Центр археології виграв тендер…
— Ну дивіться, реального фінансування немає, археологам грошей не платять, розкопки зупинені.
— Ну, вибачте, не платять — це життя. Так буває. Але це не означає, що музеєфікації не буде. Які ще питання?
— Але ж пан Сагайдак…
— Чому я маю коментувати домисли пана Сагайдака? — у трубці відчувався праведний гнів. — Музеєфікації нема тому, що Михайло Сагайдак не виконав свої зобов’язання — не закінчив археологічні розкопки і не надав ані інформації щодо площі, яка потрібна для музеєфікації, ані концепції самої музеєфікації. Що вам ще сказати?
— Хто є вигодонабувач будівництва ТРЦ?
— Вигодо… що? — перепросила пані Діана, і в її тоні майнула нотка кислуватої огиди.
— Є такий юридичний термін — вигодонабувач. Тобто хто має, зрештою, отримати економічний зиск від будівництва ТРЦ? Які фізичні особи?
— Там зараз будівельний майданчик. Ваше питання некоректне — хіба комусь може належати будмайданчик?
— Може. Хто є вигодонабувач будівництва?
— Не знаю. Є інвестор. Є замовник. Які питання до мене?
— Чому знищуються археологічні пам’ятки, чому не відбувся проект музеєфікації?
— Повторюю: тому що археологи не закінчили свої роботи, тому що пан Сагайдак не надав інформації, скільки метрів потрібно для музеєфікації…
Переказую слова Діани Попової археологам. Серед них виділяється колоритний чолов’яга з кільцем у лівому вусі та сумними очима. Це археолог і реставратор Денис Міліцин, який годинами може розповідати про стародавні монети і солдатські люльки, котрі він викопав на Поштовій.
— Пані Діана говорить, що грошей нема, тому що таке життя, — мої слова повертають його у сучасність.
— Таке життя, — Денис запускає руки в кишені. — Після Великодня самі копійки лишились… Що ще казала?
Від недоброго передчуття його очі стають ще сумніші. Вони багато бачили. Денис відслужив в АТО. Повоював під Маріуполем, пережив Дебальцеве, був контужений… Коли наші погляди зустрічаються, мені важко повторити фразу Попової про те, що в усьому винні археологи.
— Що ще казала? — наполягає Денис.
— Що все буде добре, — брешу я.
18 квітня в Центрі археології Києва відбулася прес-конференція. Голова Центру Михайло Сагайдак публічно відкинув звинувачення в тому, що археологи не виконують своїх зобов’язань за господарчими договорами. І вкотре розповів про те, що розкопки під майбутнім торговельним центром займають більше тисячі квадратних метрів, а за планом забудови передбачається створити невеличкий музей лише на 110 квадратів.
Ми не прокуратура і не НАБУ, ми не можемо вилучити акти виконаних робіт і перевірити документообіг між кількома державними установами. Все, що ми можемо, — аналізувати факти, які є в загальному доступі. А на поверхні таке: дерев’яні зруби гниють.
На їх збереження в археологів немає ані коштів, ані приміщення. Самі розкопки припинені. Це означає, що пані Попова лукавить, коли каже, що пам’ятки ніхто не знищує.
КЕРІВНИЦЯ ДЕПАРТАМЕНТУ КУЛЬТУРИ КМДА ДІАНА ПОПОВА ЛУКАВИТЬ, КОЛИ КАЖЕ, ЩО ПАМ’ЯТКИ НІХТО НЕ ЗНИЩУЄ
Той аргумент, що археологи не надали плану та концепцію музеєфікації, яка б включала кількість необхідних метрів під музей та технічні приміщення, виглядає не дуже переконливо.
По-перше, самі археологи стверджують, що не тільки прописали відповідні параметри, а й надіслали цю інформацію і до мерії, і до комітету Верховної Ради, і в Міністерство культури. А по-друге, будь-хто, в тому числі Діана Попова, може спуститися під Поштову площу і на власні очі побачити «план музеєфікації» в масштабі один до одного.
А от ті зобов’язання, які публічно брала на себе мерія, не виконані. Гаряча лінія, як ми переконалися, не працює. Ніякого «інформаційного штабу» нема. Немає і сайту, за допомогою якого українці могли б спостерігати в режимі онлайн за розкопками. Це означає, що пані Попова знову лукавить, коли каже, що ідею музеєфікації ніхто не зливає.
Але ж навіщо свого часу сама мерія запроваджувала всі ці ініціативи? Логічно припустити, що два роки тому, коли стара влада пішла, а нова тільки починала свою бурхливу діяльність, стався свого роду «технічний збій» під час передачі справ.
Можливо, тільки завдяки цьому «непорозумінню» археологи зрештою отримали змогу дослідити подільську терасу, а ми дізналися про древнє місто під нашими ногами. Проте сьогодні справи передали, і все повертається на круги своя.
Вічна битва
Кав’ярня на Сагайдачного. Ми з Тарасом п’ємо каву і розмірковуємо над тим, кому належить Поділ. Тарас — колишній директор девелоперської компанії і в зовсім уже далекому минулому — філософ. Ми знайомі ще з університетських часів.
Коли я зрозумів, що власними журналістськими силами не зможемо за короткий термін розмотати клубок комерційних інтересів навколо підземного ТРЦ, звернувся до нього — раптом щось знає. Він сказав, що нічого не знає і про всяк випадок попросив не згадувати його прізвище у публікації. Але на зустріч прийшов.
Поки я розповідаю йому все, що мені відомо про «Хенсфорд-Україна», червоні ліхтарики — елемент інтер’єру — віддзеркалюються в окулярах-крапельках мого співрозмовника, і погляд Тараса час від часу стає зловісно-вампіричним.
— Щоб ти розумів, випадкових забудовників в історичну частину міста не пускають і ніколи не пускали, — вводить мене в курс справ Тарас. — Тільки з особистої санкції мера.
Робить ковток і продовжує:
— А про Поштову… Щоб ти розумів правила гри. Там є такі помпезні новобудови біля фунікулера. Одна з них — Хорошковського. Не напряму, звичайно ж, а через офшор, проте суті це не міняє. Так от, він там вибив собі ділянку, коли ще був головою СБУ. На місці історичного особнячка. У мерії тоді працював такий собі Рома, видавав дозволи на забудову в історичних зонах. Рома, звичайно ж, був у міру корумпований, але тут йому стало «за державу обідно». І він Хорошковському відмовив.
— Щоб ти розумів. На Рому завели справу, закрили в СІЗО. Після цього він дозвіл і підписав. Таке не забувається. З археологами теж ніколи особливо не цацкалися: під час будівництва дерев’яні колоди вивозили як будівельне сміття. Археологів просто намагалися не підпускати.
У цей момент я згадую розповідь Михайла Сагайдака перед будівництвом розв’язки на Поштовій його викликали на килим у Міністерство культури і казали: «Хай будують, а ти стій поруч і фотографуй». Сенс цього фотографування полягав у тому, щоб формально виконати законодавчу норму про обов’язкове проведення археологічних робіт.
— Тому якщо хтось у мерії говорить, що ім’я якогось там «інвестора», — Тарас вимовив це слово з огидою, — невідоме — не вір. Якщо Кличко каже, що не знає, — він лукавить. Формальний замовник будівництва — комунальне підприємство, як воно…
— Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд міста Києва.
— Ага. Так от, формально — всі питання до нього. А реально директор цього підприємства без відмашки Кличка ніколи б ніякого інвестора на Поштову б не пустив…
— Це ще до Кличка було, — поправляю я. — Конкурс, в якому виграв «Хенсфорд-Україні», проводився за часів мера Попова.
— Так. Але всі ці договорняки благословив уже Кличко — ті ж схеми, ті ж гравці…
— Думаєш, дізнатися кому буде належати ТРЦ нереально?
— У принципі, реально. Рідко кому вдається заховати так, щоб ніхто не знайшов. Є ланцюжок із двох-трьох офшорів… Можна писати запити, піднімати реєстри, але яка мета? Якщо мета зберегти пам’ятку, то не встигнеш — це справа не одного місяця. Та й навіщо. Ну, вийдеш ти, наприклад, на завгоспа Януковича. І що ти в нього спитаєш?
— На яких підставах ви знищуєте… — я починаю відчувати себе ідіотом.
ТОМУ ЯКЩО ТОБІ ТРЕБА ЗНАТИ ІМ’Я РЕАЛЬНОГО ВИГОДОНАБУВАЧА, ЗАПИШИ: КЛИЧКО.
— Він розкаже, що заручник ситуації, — перебиває Тарас. — Що витратив купу грошей, а формально йому нічого не належить. І буде, до речі, правий. Для цього інвестора — хто б він не був — єдиний спосіб хоча б частково повернути кошти — домовлятися з мером. Що в КМДА скажуть, те й буде робити. Скажуть знищити колоди — знищить, скажуть зробити музей — зробить. Тому якщо тобі треба знати ім’я реального вигодонабувача… — окуляри Тараса знов горять червоним вогнем, — запиши: Кличко. Це щоб ти розумів.
Із важким серцем іду по вулиці. У сутінках розчиняється Поділ, з боку Поштової легкий вітерець доносить гуркіт будівельної техніки. Майже вічна боротьба Древнього Києва з ордою триває.
Ключове слово тут — «майже». Тому що метафорична орда не така вже й метафорична — вона регенерується на наших очах. А от кожна знищена колода стародавнього міста втрачається назавжди. При таких розкладах рано чи пізно орда переможе… Від усвідомлення цієї небанальної істини стає так само сумно, як і від віршів Ліни Костенко:
Мені відкрилась істина печальна: життя зникає, як ріка Почайна.
Через віки, а то й через роки,ріка вже стане спогадом ріки.
І тільки верби знатимуть старі:киян хрестили в ній,а не в Дніпрі.
Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!
Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!
Около месяца назад СБУ и Нацполиция отрапортовали о задержании организованной преступной группировки, которая специализировалась на похищении оборудования базовых станций мобильных операторов.
«Злоумышленники успели нанести ущерб операторам связи на один миллион гривен. Во время задержания шести членов банды оперативники спецслужбы изъяли у них похищенное имущество, спецоборудование для его демонтажа, револьвер с патронами и наркотики. Открыто уголовное производство по ч. 3 ст. 185 УКУ», – подчеркивалось в сообщении СБУ.
Угадайте, к какой ответственности привлечены члены ОПГ? Присутствовавшие на задержании представители мобильных операторов сообщили нашему изданию, что по их данным, злоумышленники вскоре оказались на свободе и теперь продолжают заниматься выгодным «бизнесом».
Этот инцидент – не исключение из правил. За последние полгода совместными усилиями операторы выявили 38 таких организованных преступных групп, в состав которых входят не бомжи и алкоголики: «Это четко структурированные группировки с заказчиками, организаторами, исполнителями. Во время задержаний бойцы используют холодное оружие, отстреливаются с автоматов».
Необходимые следствию данные по каждому участнику этих ОПГ участники телеком-рынка периодически направляют правоохранителям. Исполнителей регулярно отлавливают патрульные. Составляют протоколы. На “блюдечке” передают материалы, улики и самих задержанных в Нацполицию. Но далее, как правило, случается чудо. Воров, которых взяли с поличным на месте преступления, вскоре отпускают. В «худшем» случае регистрируют уголовное производство (УП) по самой легкой ч.1 ст 185 УКУ . «Ответственность по ней аналогична наказанию за кражу банана с лотка. Часть 1 даже не предполагает взятие под стражу», – иронизируют участники недавней конференции на тему: «Ежемесячно бизнес терпит миллионные убытки от повреждения телеком-сетей! Что делать государству?».
На вопрос, как правоохранители поясняют чудеса заявителям, операторы приводят в пример цитату из официального документа: «Субъектов, которые могли быть причастны к исчезновению 8-ми аккумуляторных батарей, опросить по сути заявления не представляется возможным. В связи с этим проверку по заявлению считать законченной».
Мы попросили главу Нацполиции Сергея Князева ответить на ряд вопросов:
– Оператори і провайдери телекомунікацій регулярно повідомляють нашої редакції про зростаючу кількість крадіжок їх телекомунікаційного обладнання. Скаржаться, що поліція відпускає порушників. За даними операторів, кримінальні провадження реєструються в середньому лише в 10 випадках крадіжок зі 100. В зареєстрованих КП, як правило, злочини кваліфікуються за ч.1 ст.185 ККУ, хоча патрульні затримують організовану групу осіб, яка повторно вчиняє крадіжку з проникненням в приміщення і завдає шкоди в особливо великих розмірах (ч.3 або ч.5 ст.185 ККУ). Прокоментуйте, будь ласка, ситуацію. Чому за заявами потерпілих не реєструються КП? Чому часто застосовується тільки ч1.ст.185, незважаючи на те, що в протоколі затримання фіксується група осіб з проникненням і т.п.?
– За даними операторів, найбільше число крадіжок і звільнення затриманих під “чесне слово” – в Дніпрі, Києві, Харкові, Полтаві. Розкажіть, будь ласка, які заходи із запобігання та протидії корупції в апараті центрального органу управління, територіальних, міжрегіональних територіальних органах Національної поліції України проводилися в 2016, 2017 роках? Скільки співробітників Нацполіціі в Дніпрі, Києві, Харкові, Полтаві притягнуто до відповідальності за порушення антикорупційного законодавства?
Надеемся, что Сергей Михайлович все же найдет время для ответов на вопросы.
Схожий запрос, направленный около полугода назад, сотрудники НП практически проигнорировали, рассказав лишь о превентивных мерах: «… Крім того, проводяться профілактичні відпрацювання у місцях скупчення осіб, схильних до вчинення правопорушень та вживаються заходи щодо перевірки можливих місць збуту викраденого майна».
Также в Нацполиции не смогли прокомментировать динамику зарегистрированных УП и доведенных до суда дел, сославшись на то, что «відповідно до вимог Наказу Генеральної прокуратури України від 06.04.2016 № 139 «Про затвердження Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань» розпорядником інформації про кримінальні правопорушення, які внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань, є Генеральна прокуратура України».
В ГПУ нам предоставили статистику по 185 и 360 статьям УКУ, подчеркнув, что в действующей форме отчетности не предусмотрено выделение сведений о кражах телеком-оборудования. Проще говоря, ни в НП, ни в ГПУ не могут назвать точное количество УП, касающихся воровства и повреждения телеком-сетей.
Операторы делятся своей статистикой (детали – в комментариях спикеров).
По подсчетам асоциации «Телас», за 2016-2017 годы операторам, провайдерам страны нанесен ущерб на 265 млн грн.
На конференции многие эксперты подчеркивали, что возрастающее число краж и попустительство правоохранителей – проблема не только участников телеком-рынка. Воры стали представлять серьезную угрозу нацбезопасности.
В подтверждение их слов – очередная новость: «У Дніпрі СБУ затримала злодіїв, які намагалися вкрасти кабель мережі урядового спецзв’язку». Интересно, когда эти злоумышленники окажутся на свободе?
К слову, как отмечают представители мобильных операторов, за последний год от правоохранителей им не пришло ни одного запроса о получении информации об их абонентах для расследования краж телеком-оборудования: «Вместе с тем мы регулярно отвечаем на пачки запросов о хищении куриц, велосипедов и т.п.».
Что делать?
ИнАУ создает реестр похищенного телекоммуникационного оборудования. Онпризван обеспечить дополнительный канал взаимодействия операторов телекоммуникаций с Нацполицией и предотвратить использование украденного оборудования другими участниками рынка.
«Телас» недавно направила в ГПУ и Нацполицию письмо, в котором просит провести проверку ненадлежащего рассмотрения заявлений и осуществления досудебного расследования, неверной квалификации целого ряда дел.
Глава ИТ-Комитета ВР Александр Данченко намерен вскоре зарегистрировать еще один законопроект, усиливающий ответственность за повреждение всех типов телеком-сетей.
Напомним, в Раде уже более года пылятся два документа, призванные частично решить проблему. Законопроект №4497 «О внесении изменений в некоторые законодательные акты Украины (относительно усиления ответственности за повреждения телекоммуникационных сетей)» зарегистрирован еще в апреле прошлого года. Только недавно случилось чудо – под прессом общественности Комитет ВР по вопросам правоохранительной деятельности наконец-то одобрил документ к первому чтению.
Законопроект №3664 “О внесении изменений в некоторые законодательные акты Украины (относительно операций с металлоломом)”, скорее всего, будет похоронен, не дойдя даже до первого чтения. «Украина – уникальная страна: не имея собственного производства меди, умудряется ежегодно наращивать объемы экспорта этого метала. Только за два месяца 2017-го экспортировано 600 тонн меди на 3 млн долларов. Как думаете, откуда «златишко» и кто курирует этот огромный теневой бизнес?», – иронизируют операторы.
Олександр Данченко, голова Комітету ВР з питань інформатизації та зв’язку:
– Розвиток нашої галузі дуже важливий для всієї країни, тому що майбутнє – за цифровими технологіями. Проте цифровізація неможлива без інфраструктури. Зараз на ринку телекомунікацій відбувається просто жах з пошкодженням телеком-мереж.
Практично рік ми пробиваємо прийняття законопроекту №4497, що посилює відповідальність за пошкодження телеком-мереж. На жаль, не отримуємо належної підтримки від правоохоронних органів. Чому? Точно не знаю. Можливо, вони причетні до тіньового ринку продажів телеком-обладнання та кабелю. Я б хотів, щоб Арсен Аваков приділив увагу цьому питанню.
Пропоную ряд кроків для вирішення проблеми. Перший: ми розробили законопроект, який реанімує раніше скасовану статтю 188 ККУ. Норми документа підсилюють кримінальну відповідальність за пошкодження всіх типів ліній зв’язку. Другий: потрібно відстояти прийняття законопроекту 3664, за яким пункти металобрухту не матимуть права приймати у населення високотехнологічні кабелі.
Третє. Вважаю, потрібно створити реєстр краденого телекомунікаційного обладнання, який дав би змогу відслідковувати не тільки зловмисників, а й нечесних операторів, які купують і використовують обладнання.
Четверте. Пропоную всім профільним асоціаціям підготувати спільне звернення головам ГПУ, СБУ, РНБО. Наш Комітет також направить його в ці органи.
Андрій Булавін, експерт «Київстар», голова комітету з питань безпеки асоціації «Телас»:
– За підрахунками нашого комітету, протягом 2016-2017 років телеком-операторам України у результаті крадіжок мідного кабелю та обладнання нанесено збитків на суму понад 265 млн грн.
Статистика невтішна. Так, лише по мережі «Київстар» за 2016-2017 роки зафіксовано понад 500 крадіжок обладнання базових станцій (фідери, кабелі живлення, акумуляторні батареї), близько 200 випадків вандального пошкодження оптико-волоконних ліній зв’язку, понад 5000 крадіжок обладнання FTTB. Тобто, в середньому, по нашій мережі факти крадіжок фіксуються 10-15 разів на добу.
Особливої гостроти вказана проблема набула в містах Дніпро, Київ, у Запорізькій, Полтавській, Дніпропетровській, Київській областях. Злодіїв затримують по 3, 5, 6 разів. У нас є «чемпіон», який відзначився в 16-ти крадіжках.
Не зважаючи на те, що вказані крадіжки здійснюються, як правило, групами осіб, повторно, з проникненням у сховище, а також з нанесенням значної шкоди, при внесенні інформації про вчинений злочин до Єдиного реєстру досудових розслідувань працівники правоохоронних органів, вірогідно, з метою заниження статистики тяжких злочинів, вказують кваліфікацію за ч.1.ст.185 КК України (згідно з кваліфікацією – є злочином невеликої тяжкості). В окремих випадках заяви про злочин взагалі залишаються без розгляду. Про існування цієї проблеми «Київстар» інформував Генеральну прокуратуру та Головне слідче управління НП України.
Нажаль, стаття 360 – умисне пошкодження ліній зв’язку, що карається штрафом від ста до двохсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років, чи виправними роботами – не працює. Як правило, кваліфікувати злочин за такою статтею не хочуть. Справи закриваються, не доводяться до кінця, зловмисники уникають покарань.
А між тим, крадіжки кабелю та пошкодження мереж зв’язку – проблема не тільки операторів. Це – одна із складових нашої з вами безпеки. Це особиста безпека: можливість зателефонувати до швидкої, до правоохоронних органів, дітям, батькам. Це безпека роботи органів державної влади, військових. Адже під виглядом крадіжок та пошкоджень в досить короткий проміжок часу можливо вивчити охорону та вразливість найбільш важливих магістральних ліній і надалі вчинити диверсію, у результаті якої без зв’язку можуть залишитись цілі регіони, важливі об’єкти і державні установи.
Вирішення проблеми ми бачимо в такій площині:
– Підвищення ефективності роботи правоохоронних органів та спеціальних служб в частині попередження та припинення протиправної діяльності груп та окремих осіб на мережах телекомунікацій.
– Посилення законодавчого регулювання діяльності пунктів прийому металобрухту, наприклад, переведення всіх операцій у безготівкову форму, заборона прийому від приватних осіб кабельної продукції.
– Одночасно потрібно підвищити відповідальність не тільки за крадіжку, а й за пошкодження телекомунікаційних мереж та обладнання зв’язку. Адже нерідкі випадки, коли злочинців, які пошкодили кабель, «ловлять на гарячому», але, не маючи причин для затримання, відпускають.
– Важливий захід, який оператори вже впроваджують – зменшення частки «мідного» кабелю в інфраструктурі. Так, «Київстар» використовує оптичне волокно, «Укртелеком» також активно проводить модернізацію мережі, переводячи її на «оптику», яка не цікавить крадіїв з метою заробітку.
Загалом, лише спільними зусиллями правоохоронних органів, операторів, законодавців, суспільства можна подолати цю проблему, і забезпечити в Україні стале та ефективне функціонування телеком-мереж.
Дмитрий Крылов, руководитель отдела физической и технической безопасностиlifecell:
– Департаментом безопасности нашей компании за последние 9 месяцев было выявлено 38 организованных преступных групп, осуществляющих хищения с базовых станций всех мобильных операторов. Мы знаем ФИО злоумышленников, на чем они ездят, где проживают и т.п. Всю полученную нами информацию инициативно передали правоохранителям. Но последние почему-то не заинтересованы в привлечении к ответственности злоумышленников. К примеру, в августе 2016-го в Днепре задержали группу преступников, фигурантов вскоре отпустили. Сейчас мы фиксируем, как эти же люди продолжают совершать кражи в Днепропетровской, Полтавской и Запорожской областях.
В марте 2017 года по нашей информации полиция совместно с СБУ задержала с поличным в Киевской области еще одну группу из шести злоумышленников. У них было изъято холодное, огнестрельное оружие, наркотики. Группа занималась хищениями в Киевской и Черниговской областях. На сегодняшний день все отпущены и продолжают заниматься воровством.
Как в полиции поясняют не регистрацию уголовных производств? Зачастую – никак. Да, по закону, НП обязана регистрировать заявление в течение 24 часов и сразу вносить в реестр уголовных производств. Но они пользуются хорошей лазейкой: регистрируют в журнале общих заявлений, а затем под различными предлогами отказывают в регистрации уголовных производств. Приведу один из конкретных примеров: 31.01.2017 года наша компания подала заявление о краже с базовой станции в Вышгородский отдел полиции ГУНП Украины в Киевской области. Однако в нарушение законодательства, в регистрации уголовного производства нам было отказано. Компания обратилась в суд, которым установлена бездеятельность данного подразделения полиции по факту невнесения сведений об уголовном правонарушении в Единый реестр досудебных расследований. Суд обязал руководителя органа досудебного расследования внести заявление о краже в реестр. Следует отметить, что данное подразделение полиции является одним из лидеров по невнесению сведений об уголовных преступлениях в реестр досудебных расследований.
Существует еще одна хитрость со стороны полиции. При регистрации заявлений о кражах правонарушения зачастую квалифицируют по самой легкой статье (1 ч. ст. 185 УКУ). В таком случае уголовный розыск и эксперты-криминалисты вообще к проведению досудебного расследования, как правило, не подключаются. Дело расписывается на участкового, который порой даже не выезжает на место происшествия. На самом же деле воровство оборудования с базовой станции – это кража с проникновением на охраняемый объект. Это как минимум ч. 3 ст. 185 УКУ. В нашей практике был только один случай, когда кражу квалифицировали по ч.5 ст. 185 (ОПГ).
Естественно, все нюансы мы расписываем в заявлении. Но, видимо, их не желают замечать. Лично я объездил практически все областные управления НП. Руководители криминальных и следственных подразделений обещали предпринять меры. Но, по факту, проблема только обостряется. Особенно это характерно в Днепре, Киеве, Харькове, Полтаве.
За последние полгода по нашим материалам осудили только двух злоумышленников. Еще по 6-ти эпизодам дела переданы в суд. Хотя за этот же период мы задержали 18 групп злоумышленников.
Хотел бы подчеркнуть, что мобильная сеть – социальная услуга: из-за кражи оборудования кто-то не смог вызвать скорую или ту же полицию – жизнь оборвалась. Воры не просто наносят огромный материальный ущерб операторам, их действия становятся все большей угрозой для здоровья и жизни наших абонентов.
В настоящее время все операторы мобильной связи объединили свои усилия в борьбе с преступниками, посягающими на телекоммуниационное оборудование. Мы осуществляем обмен информацией, совместно встречаемся с полицией, разрабатываем и осуществляем мероприятия по выявлению преступных групп.
Леонид Ошеров, глава асоциации «Телас»:
– Практически каждый день мне звонят операторы и сообщают об очередной краже. К примеру, недавно в Днепре небольшой компании нанесли ущерб на 200 тысяч грн. У крупных операторов – убытки гораздо выше.
К сожалению, далеко не все депутаты Комитета по вопросам правоохранительной деятельности ВР понимают остроту проблемы. Некоторые считают, что операторы просто несут убытки. На самом деле – это терроризм в области телекоммуникаций, проблема нацбезопасности государства. В случае повреждений без связи могут остаться целые города, включая все стратегические элементы инфраструктуры.
Александр Федиенко, глава Правления ИнАУ:
– Идея создания реестра похищеного оборудования ходила уже давно. В последнее время ситуация не просто накалилась – она стала угрожающей для операторов. Уровень хищений просто колоссален. Убытки несут не только операторы, но и их абоненты, которые уже недополучили свой сервис. Для меня лично – это индикатор эффективности реформ.
В добровольный , публичный реестр операторы, провайдеры будут вносить данные о похищенном у них активном оборудовании. Другие участники рынка, покупающие Б/У (а таких, поверьте, очень много и не только среди небольшого, но и крупного бизнеса), смогут проверять в реестре наличие этого оборудования. Думаю, многие понимают все вытекающие последствия для покупателя краденого.
Ключевая идея реестра – контроль. Мы живем в эпоху трансформации реформ и перемен. А без должного общественного контроля – любая реформа обречена на провал. Также мы часто слышим о саморегуляции. Собственно реестр и будет в себе воплощать эти аспекты. В реестре будет информация, когда материалы были переданы в полицию, состояние УП и т.д. Ведь не секрет, что НП старается всяческими способами отбиться от этих дел, понимая их бесперспективность. После того как декриминализировали статью о нанесении вреда телеком-операторам, преступники начали осознавать свою безнаказанность.
Индикативно мы будем публиковать отчеты для отрасли и чиновников. В документах будут указаны убытки отрасли, процент успешных раскрытий, доведение дел до суда и т.п.
Тем временем участники рынка внедряют новые технические охранные решения, меняют медный кабель на оптоволокно, маркируют оборудование надписями «Украдено у оператора ХХХ». И надеются, что правоохранители когда-нибудь соизволят попросту выполнять свои обязанности: принимать задержанных с поличным, не терять улики, протоколы и квалифицировать дела по ч. 5 ст.185 – кража, совершенная ОПГ, которая наказывается лишением свободы на срок от семи до двенадцати лет с конфискацией имущества.
“Викрадений” син депутата від ЛДПР Валерія Селезньова, в 2014 році заарештований на Мальдівах за підозрою у крадіжках грошових коштів з банківських карт, засуджений в Штатах до 27 років тюремного ув’язнення.
Повідомляє портал АНТІКОР з посиланням на ЗМІ.
У п’ятницю, 21 квітня, в окружному суді американського міста Сіетл був винесений вирок синові російського депутата від партії одіозного Володимира Жириновського.
Примітно, що спочатку планувалося посадити Романа Селезньова на 30 років, але визнання обвинуваченого своєї провини прямо в залі суду допомогло “скостити” три роки в остаточний вирок. Була встановлена причетність Романа Селезньова до 40 епізодів крадіжок з банківських карт на загальну суму $ 170 млн.
Мажор з РФ проходив за звинуваченням за кількома статтями, в тому числі і кібершахрайства.
Нагадаємо, син російського нардепа від ЛДПР Роман Селезньов був заарештований на Мальдівах за підозрою в кібершахрайстві влітку 2014 року і екстрадований до США, де два з половиною роки тривав судовий розгляд.
Цікаво, що в МЗС Росії розкритикували дії американської влади, стверджуючи, що арешт російського злодюжки Селезньова є “операцією американських спецслужб”, а сам він був просто “викрадений” американцями.
Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!
Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!
Сьогодні в Хабаровську молодий хлопець Антон Конєв, 1999 року народження, зайшов у відділення ФСБ і розстріляв всіх, кого встиг. В результаті було вбито двох ФСБешників, кількох поранено.
Герой загинув на місці.
Наразі з’ясовано, що зброю було викрадено з місцевого стрілецького клубу. Але викрадено було 40 одиниць зброї. Відповідно, можна підозрювати, що в підпіллі діє ціла група повстанців.
Саме ці хлопці та їм подібні є стратегічними партнерами України. Саме їх Україна повинна підтримувати. Наш партнер той – хто стріляє в нашого ворога.
Нагадаю, що Хабаровськ – територія Зеленого Клину, що була колонізована етнічними українцями.
Розгляд у суді кримінального провадження проти екс-начальника міського управління міліції тривав з червня 2015 року.
Суд постановив визнати Олега Шевчука невинуватим виправдав колишнього начальника Миколаївського міського управління міліції Олега Шевчука, обвинуваченого в розгоні восени 2013 року місцевого Євромайдану. Як повідомили УНІАН у прес-службі суду, відповідне рішення прийнято сьогодні, 21 квітня, суддею Світланою Скрипченко. Читайте також Гончаренко та ще троє екс-беркутівців, підозрюваних у вбивствах на Майдані, втекли до Росії Розгляд у суді кримінального провадження проти екс-начальника міського управління міліції тривав з червня 2015 року. “Провівши судовий розгляд, дослідивши надані стороною обвинувачення та захисту докази, оцінивши їх у сукупності, суд дійшов висновку, що жодне із заявлених стороною обвинувачення тверджень щодо винуватості Олега Шевчука не знайшли свого підтвердження. Це доводиться численними показами свідків та потерпілих, наданих під час судового розгляду та низкою матеріалів кримінального провадження”, – заявили в суді.
Державне обвинувачення просило суд визнати Шевчука винним у злочинах, передбачених по ч.2 ст. 365, ст.340 Кримінального кодексу України (перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу, що супроводжувалося насильством або погрозою застосування насильства, та в незаконному перешкоджанні організації або проведенню зборів, мітингів, походів і демонстрацій). “Суд постановив визнати Олега Шевчука невинуватим та виправдати за відсутності у його діях складу злочину, скасувати раніше обраний запобіжний захід у виді особистого зобов’язання” – повідомили у прес-службі суду. Як повідомляв УНІАН, за даними прес-служби прокуратури Миколаївської області, Шевчук віддав підлеглим працівникам міліції незаконні накази щодо припинення в ніч з 22 на 23 листопада 2013 року мирної безстрокової акції на підтримку підписання Угоди про асоціацію України та ЄС. До учасників акції було застосовано силу, їхні намети були демонтовані. 20 травня 2015 року Шевчуку було повідомлено про підозру у перевищенні повноважень.
Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!
Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!
Виконуючий обов’язки Олександр Григорович голови правління Державної продовольчо-зернової корпорації України (ДПЗКУ), залишає свою посаду.
Виконуючий обов’язки Олександр Григорович голови правління Державної продовольчо-зернової корпорації України (ДПЗКУ), залишає свою посаду.
Поліція в підпільному казино в будинку Григоровича
Про це повідомила «Економічна правда» з посиланням на джерела в ДПЗКУ та Мінагрополітики.
Планується, що Григорович піде з 21 квітня у відпустку, з якої вже не вийде на роботу. В уряді незадоволені ходом перемовин із основним кредитором корпорації — Експортно-імпортний банк Китаю. Йдеться про $1,5 млрд кредиту, який був наданий під держгарантії. Україна намагається домовитися про його реструктуризацію.
Це стало відомо після того, як поліція 12 квітня повідомила про ліквідацію підпільного покерного клубу в Києві в приміщенні, що належало фірмі Григоровича – ПАТ «Будтранс».
У свою чергу Григорович стверджує, що нібито не знав про існування казино в його будівлі.
Уряд призначив Григоровича в.о. голови правління «ДПЗКУ» в жовтні минулого року. Він почав працювати в державному агросекторі в 2010 році, коли в Україні до влади прийшла команда Віктора Януковича. Працював в «Укрсільгоспохоронпраця» та і МінАПК, був радником та співавтором книг міністра Миколи Присяжнюка – бізнес-партнера Юрія Іванющенка.
Також Григорович з 2007 року є засновником громадської організації «УДАР (Український Демократичний Альянс за Реформи) Віталія Кличка». Раніше депутатську групу «УДАР» в парламентській фракції БПП очолював Тарас Кутовий, який і призначив Григоровича.
Григорович до цього часу є бізнес-парнером по фірмі «УБМ» Ігоря Якубовича, який за часів Януковича керував Аграрним фондом та «ДПЗКУ». На початку 2015 року Генеральна прокуратура оголосила Якубовича в розшук через розкрадання частини коштів китайського кредиту.
Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!
Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!
Журналісти видання Bloomberg від джерел близьких до Кремля дізналися про плани президента РФ Володимира Путіна остаточно відокремити Донбас від України шляхом поступової інтеграції в состав Росії.
Для реалізації задуманого Росія може скористатися невизначеною позицією США в цьому питанні. Тим самим надії на виконання Мінських домовленостей будуть поховані.
При цьому повідомляється, що планів офіційно визнати або приєднати ОРДЛО мови не йде.
У матеріалі також наголошується, що російське керівництво не поспішає здійснювати задумане. Між тим поступово використовує економічну блокаду окупованих територій Донбасу, створюючи економічні зв’язки в догоду своїм планам.
З січня 2017 року по сьогоднішній день в ПАТ ДПЗКУ було призначено 5 заступників голови правління, а саме — Шулежка В.В., (відповідального за закупівлю продукціі); Осійчука М.С., (відповідального за кадрову політику таюридичке забезпечення компаніі); Швеця О.С., (відповідального за фінанси); Горобинського М.О., (відповідального за безпеку); Задираку А.Ю. (відповідального за елеваторну діяльність).Чотири з п’яти новопризначених заступники є взаємопов’язаними особами
На сьогоднішній день з успішного підприємства зацікавлені особи, хочуть зробити філію аграрного фонду.
Радченко Андрій (на фото) – бувший кандидат на посаду голови ПАТ ДПЗКУ, а нині голова аграрного фонду, не полишає амбіцій керувати головною зерновою компанією України, за допомогою директора департаменту з управління державною власністю міністерства АПК, Кучеренка І.Б та директора департаменту правової та законопроектної роботи міністерства АПК Пивоварова А.А, ,призначає в ПАТ ДПЗКУ «своїх» людей. Першим з таких став бувший керівник секретаріату міністерства АПК Осійчук М.С.
Пивоваров та Осійчук знайомі ще по роботі в МОЗ, працювали вони в часи керівництва Богатирьової та Мусія. Осійчук прославився переслідування головного лікаря Охмаддиту Юрія Гладуша в інтересах Богатирьовоі і іі команди. При проведенні акціі громадськоі спілки всеукраїнського обєднання «Захищена медицина», Осійчук М.С. , завдяки своій діяльності, зайняв п’яте місце в рейтингу самих корумпованих працівників МОЗ.
Наступним призначеним став Шулежко В.В, бувший директор департаменту виробничих операцій ПАТ ДПЗКУ. Він свою чергу, разом з Радченком, працюючи в аграрному фонді, в квітні 2016 року стали учасниками скандальноі історіі з вимагання коштів з приватного товариства за попередню оплату по контракту. По даному факту слідчими прокуратури було порушено кримінальну справу. За даними прокуратури, подібні схеми працювали на постійній основі.
Слідуючим призначеним заступником став Швець Олег Станіславович, бувший директор фінансового департаменту ПАТ ДПЗКУ, про зв’язок із Осійчуком свідчить той факт, що Швець працював виконавчим директором ТОВ «Фенікс – Капітал», а Осійчук вказує в деклараціі доходи від цього товариства.
Останній призначений заступник – Горобинський Микола Олександрович тісно пов’язаний з Ігорем Білоусом, який є товаришем Кучеренка Ігоря Борисовича. Горобинський працював в податковій міліціі та керівником львівської митниці. Підставою для звільнення, яка висвітлювалася в засобах масовоі інформаціі , слугувало те, що він власними діями покриває протиправну діяльність своїх підлеглих, унеможливлює заходи із документування протиправної діяльності та подальше притягнення винних до відповідальності. Корупційні схеми та побори, які працювали при старій владі і надалі продовжували своє існування під керівництвом Горобинського М.О.
Група Радченка продовжує свою протиправну діяльність і на посадах в ПАТ ДПЗКУ. За даними інформованих джерел корпораціі наводимо приклад таких дій:
На кінець 2016 року ПАТ ДПЗКУ до відшкодування належало 2 млдр.грн ПДВ, за період грудень 2016 року-січень 2017 року було відшкодовано 600 млн. грн.. Щоб не допустити погіршення ситуації з відшкодування ПДВ керівником ПАТ ДПЗКУ було прийнято рішення збільшити частку закупівель у безпосереднього виробника, тим самим гарантуючи 100 відсоткове повернення податку на додану вартість, і зменшити частку закупівлі у посередників, для не допуску спірних питань по повернення податків.
Крім того, керівником підприємства був підписаний наказ про оплату посередникам 75 відсотків вартості товару по факту поставки, та оплати 25 відсотків після електронної реєстраціі податкової накладної. Робота нових заступників говорить сама за себе, саботуючи розпорядження керівника, за два останніх місяці під керівництвом першого заступника, Шулежка В.В. було закуплено біля 200 тисяч тон збіжжя у сумнівних посередників, що у майбутньому призведе до неповернення ПДВ. Наказ про часткову оплату не виконується по змові Шулежка, Осійчука та Швеця, останній в свою чергу оплатив сумнівним посередникам 100 відсотків вартості поставленого товару, не очікуючи реєстраціі податкових накладних.
Крім того під загрозою стало виконання зовнішньоекономічних контрактів з поставки кукурудзи, оскільки почастішали випадки поставки в порт некондиційної продукціі, що була закуплена у сумнівних посередників за завищеними цінами.Хочеться запитати керівника ПАТ ДПЗКУ — де декларована прозорість компаніі , чому він не може вплинути на грабіжницькі діі своїх заступників і куди він веде лідера зернового ринку України — до успішноі приватизаціі чи до ганебного банкрутства?Крім того є питання до правоохоронних органів, НАБУ та спеціалізованоі антикорупційної прокуратури – за що вони отримують кошти платників податків?
Братья и Сёстры из сражающейся Украины!
Чеченцы понимают вашу боль как никто другой. По всей Европе ширится движение по набору добровольцев в защиту Украины: уже...
– За підрахунками нашого комітету, протягом 2016-2017 років телеком-операторам України у результаті крадіжок мідного кабелю та обладнання нанесено збитків на суму понад 265 млн грн.
– Департаментом безопасности нашей компании за последние 9 месяцев было выявлено 38 организованных преступных групп, осуществляющих хищения с базовых станций всех мобильных операторов. Мы знаем ФИО злоумышленников, на чем они ездят, где проживают и т.п. Всю полученную нами информацию инициативно передали правоохранителям. Но последние почему-то не заинтересованы в привлечении к ответственности злоумышленников. К примеру, в августе 2016-го в Днепре задержали группу преступников, фигурантов вскоре отпустили. Сейчас мы фиксируем, как эти же люди продолжают совершать кражи в Днепропетровской, Полтавской и Запорожской областях.
– Практически каждый день мне звонят операторы и сообщают об очередной краже. К примеру, недавно в Днепре небольшой компании нанесли ущерб на 200 тысяч грн. У крупных операторов – убытки гораздо выше.
– Идея создания реестра похищеного оборудования ходила уже давно. В последнее время ситуация не просто накалилась – она стала угрожающей для операторов. Уровень хищений просто колоссален. Убытки несут не только операторы, но и их абоненты, которые уже недополучили свой сервис. Для меня лично – это индикатор эффективности реформ.
Попередня
