Статті

Живущий в Берлине социолог Игорь Эйдман решил объединить русскоязычных жителей Германии, выступающих против кремлевской пропаганды.

На днях он создал Форум русскоязычных европейцев в Германии и начал в Facebook сбор подписей под декларацией оргкомитета Форума. «Некоторые немецкие СМИ фактически ставят знак равенства между русскоязычными жителями и сторонниками Путина. В реальности — это далеко не так», — говорится в обращении, которое подписали более ста человек. В интервью RFI Эйдман рассказал, зачем нужна новая организация и чем она будет заниматься.

Почему вы решили опубликовать декларацию именно сейчас?

Ситуация обостряется, и это связано прежде всего с выборами в бундестаг. Мы видим, что кремлевская пропаганда и кремлевские агенты влияния в Германии все мощнее пытаются манипулировать русскоязычными. Появляется все больше организаций и партий, конгрессов, которые явно проводят прокремлевскую, антидемократическую, антиевропейскую линию.

Нас возмущает, что от нашего имени выступают странные люди, связанные с Кремлем и российскими спецслужбами. Настоящих русскоязычных европейцев, которые живут в Германии, это не может оставлять равнодушными. Они не хотят, чтобы от их имени говорили люди, которые являются их полными идеологическими, политическими, моральными антагонистами.

Видите ли вы какую-то точку отсчета, когда эта пропаганда стала обостряться и чувствоваться сильней, чем раньше?

Да. Конечно, подспудно работа шла и раньше — работа спецслужб, различных кремлевских структур типа «Россотрудничества» или фонда «Русский мир», но активизация наступила в 2014 году, когда началась российская агрессия против Украины, произошла аннексия Крыма и, по сути, началась новая холодная война. Возник конфликт между российскими и европейскими властями, в том числе немецкими, по поводу безобразной истории с агрессией против Украины. И российский власти стали мстить. Они стали, во-первых, активно бороться против руководства Германии — канцлера Меркель, ее партии. И, во-вторых, активно натравливать русскоязычных на немецкие власти под ксенофобскими, по сути расистскими лозунгами: мол, напустили беженцев, проходу не дают.

Первый пробный камень — это история с Лизой, когда кремлевские агенты фактически спровоцировали массовые выступления на пустом месте. Это была фейковая новость, и вокруг этого по известным технологиям, которые использовались в том числе на востоке Украины, создали массовую истерию под лозунгом «наших бьют», направленную против конкретного адресата — против немецких властей, позиция которых по Украине и вообще по отношению к путинскому агрессивному повороту 2014 года кремлевские власти не устраивает.

Насколько, как вам кажется, русскоязычная община Германии расколота? Получается, существует две части этой общины: первая  смотрит российские телеканалы, а вторая относится к ним, мягко говоря, критически.

На самом деле, этих частей больше. Есть еще и огромная масса русскоязычных, которые абсолютно политически индифферентны. Они и не против Кремля, и не за — люди просто выживают, устраивают свою жизнь, дают образование детям. И таких людей очень много. Но есть и политизированная часть русскоязычных. Есть довольно мощное демократическое крыло. Судя по подписям к нашей декларации, — это много русскоязычных интеллектуалов, живущих в Германии. Они настроены  антипутински. Это ученые, музыканты, архитекторы, журналисты. Их много, но они были разобщены и не имели своего представительства, их голос был не слышен, потому что кругом заседают пропутинские, явно на кремлевские деньги организованные структуры типа партии «Единство», русской группы при AfD (Alternative fur Deutschland) и так далее.

И есть, конечно же, люди, зомбированные пропагандой. Социологических исследований в русскоязычной общине очень мало. Мы сейчас тоже собираемся этим заняться. Оценить количественные параметры этих категорий русскоязычных граждан на глазок невозможно, но очевидно, что и зомбированных пропагандой тоже немало.

Как вам кажется, то, что часть этой русскоязычной общины подвержена пропаганде, связано с тем, что русские не так хорошо интегрируются? Здесь, наверно, довольно сложно сравнивать с Францией — во Франции все-таки гораздо меньше русских.

Во Франции не было программ целенаправленного приема людей из СНГ, бывшего СССР. В Германии есть несколько больших категорий граждан. Самая большая группа — это так называемые поздние переселенцы, русские немцы, которые репатриировались в Германию. Вторая группа — евреи из бывших республик СССР, она существенно меньше. Первая группа измеряется миллионами, вторая — сотнями тысяч. Еще, как и везде, во всей Европе, есть люди, которые работают, учатся, женились или вышли замуж за местных граждан — их тоже немало. Конечно, среди всех этих категорий есть люди хорошо интегрированные и недостаточно хорошо интегрированные. Конечно, слабая интеграция в немецкую жизнь привязывает людей, особенно старшего поколения, к российским федеральным телеканалам, которые являются главным инструментом манипуляции русскоязычным сообществом.

В оргкомитете, который вы создали, вы видите некий противовес тому, что происходит? Какие задачи вы ставите перед собой? Проведение социологических исследований, объединение русскоязычных в Европе?

Безусловно, противодействие лживой кремлевской пропаганде является одной из наших приоритетных целей. Но не только это. Мы хотим создать систему информирования немецкой общественности и русскоязычной общественности в Германии о той тайной войне, которую ведет путинский режим против Европы, против демократических ценностей. Многие немцы — я уж не говорю про русскоязычных — очень мало об этом знают. Их надо информировать, им надо разъяснять, показывать, откуда исходит угроза не только для русскоязычных, но и для демократии в Германии.

Кремлевская пропаганда распространяется на все немецкое общество. Мы будем протестовать против агрессивной политики путинских властей в отношении Украины, против агрессивных интриг на международной арене, которые ведет Кремль. Мы будем защищать российских политзаключенных. Мы займем активную политическую позицию, сделаем все, чтобы наш голос был услышан в Германии, чтобы немецкое общество, а, может, в перспективе, и общество в других европейских странах, прислушалось к нашему мнению, к нашим взглядам на мир.

Насколько можно сравнивать политику вмешательства России с тем, что происходит сейчас в Германии со стороны Турции? Мы видим сильнейшую реакцию со стороны немецких политиков на то, что говорит Эрдоган, и на то, что делают турецкие власти, обращаясь к своим соотечественникам в Германии. Есть ли такое же понимание и внимание со стороны немецких властей в отношении России?

Турки в Германии — это очень большая этническая община. И в отличие от российской, турецкая община довольно жестко расколота на сторонников и противников Эрдогана. Она более политизирована. Может быть, в социальном плане турецкая община интегрирована не хуже (чем русскоязычная община), но она хуже интегрирована в культурном плане. Турки в Германии более замкнуты на своих проблемах. Среди русскоязычных много тех, кто отказывается от бэкграунда, привезенного с бывшей родины, и целиком зациклен на немецких проблемах.

Это противостояние между сторонниками и противниками Эрдогана в турецкой общине очень чувствуется. Сторонников Эрдогана много. Я думаю, что их больше, чем фанатов Путина в русскоязычной общине. Это видно по результатам участия в референдуме турецких граждан, проживающих в Германии, которые в большинстве голосовали за Эрдогана. И, безусловно, это большая проблема для Германии. При этом — это моя субъективная оценка — Эрдоган в немецкой среде пользуется гораздо меньшей поддержкой, чем Путин. Эрдоган не создал системы коррумпирования немецких элит, которую уже давно создал Путин и российское руководство.

То есть действия российского руководства в отношении европейских стран можно назвать более скоординированными, четко спланированными и целенаправленными?

Более агрессивными. Эрдоган вовсе не пытается создать в Европе «Эрдоган-интерн», а Путин уже фактически создал «Путин-интерн», который включает политические силы и партии, фактически или идеологически поддерживающие Путина или находящиеся у него на содержании. Это «Национальный фронт» Марин Ле Пен во Франции, это Alternative für Deutschland («Альтернатива для Германии») в Германии и, кстати, вроде бы противоположная ей, но также пропутинская Die Linke («Левые»).

Так же, как во Франции, подобные упреки звучали в адрес Жан-Люка Меланшона — ситуация с евроскептиками по всей Европе выглядит похожей.

В Германии это связано с тем, что Alternative für Deutschland, естественно идеологически, близка Путину. Лидер молодежного крыла AfD не вылезает из России. А в Die Linke много людей из бывшего ГДР, из бывшего коммунистического движения, которые были связаны со «Штази», и с российской разведкой через «Штази» еще в те времена. И они продолжают занимать ключевые позиции в партии.

Возвращаясь к Эрдогану и Путину: Эрдоган манипулирует своими, а Путин пытается манипулировать европейскими элитами. Не только среди радикалов, «Альтернативы» и Die Linke, но и, например, во вполне респектабельном SPD (Социал-демократическая партия Германии). Там существует мощное лобби — «группа Шредера», куда входит сам (бывший канцлер Германии) Герхард Шредер и министр иностранных дел Зигмар Габриель. Шредер уже не скрывается, ему скрывать любовь к Путину уже не за чем. А Габриель ведет себя достаточно осторожно, но иногда прокалывается. Например, обед с Путиным, после приглашения Шредера в совет директоров «Роснефти», в котором участвовал не только Шредер, и Габриель, свидетельствует о том, что у них — очень теплые, неформальные отношения с российским президентом.

Сторонники Путина или сближения с Путиным есть и среди Христианско-демократического и особенно среди баварского Христианско-социального союзов. Это блок Меркель. И даже, не поверите, среди либералов.  Наиболее последовательная антипутинская партия в Германии — это «зеленые».

Насколько поддержка евроскептиков Кремлем существенна для Германии? Если во Франции позиции «Национального фронта» были сильны с самого начала президентской кампании, а у Марин Ле Пен были все шансы стать выиграть выборы, то в Германии рейтинг «Альтернативы для Германии» колеблется в районе 9%.

Трагический урок, который Германия получила во время Второй мировой войны, сказывается на том, что правые радикалы здесь не могут быть очень популярны. Но путинские власти работают здесь не только через евроскептиков, а, как я уже говорил, через вполне респектабельную немецкую элиту, через людей в SPD, через ту часть крупного немецкого бизнеса, которая связана с российскими корпорациями: «Газпромом», «Роснефтью» и так далее. И это даже важнее, чем поддержка ксенофобских сил.

RFI


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Відзначення відбулося у двох частинах у Києві та Львові від 25 по 29 серпня ц.р..

Спершу подаю світла: організаційна  технічна підготовка була майже взірцева. Єдині мінуси такі несуттєві як часті запізнення, винайм приміщення не відповідного для виголошення промов, як у Мистецькому арсеналі у Києві, тощо. Але в загальному технічна підготовка була більш ніж задовільною.

В додатку треба признати, що влада України долучилася , починаючи від президента, який прийняв участь бодай в одному заході з відносно змістовою промовою. Подібно і міністри, радники, тощо. Участь духовенства теж було змістовна, з участю представників двох головних церков УПЦКП та УГКЦ на найвищому рівні. До речі церковна “Вечірня”, яка була у програмі, в Соборі Св. Юра у Львові разом з Митрополитом і хоровим співом була зворушлива.

askold-jur

Чисельна і різноманітна була також і присутність речників діаспори з навіть таких далеких сторін як Караганди і Владивостоку. Потужно також проявилася участь нових українських громад з нових поселень у Європі,а також традиційна участь тих котрі творили ще Світовий Конгрес Вільних Українців у Нью Йорку в 1967 р. з США, Канади, Бразилії, Аргентини, Австралії та традиційних поселень Європи: Великої БританіЇ, Франції, Німеччини.

ucca-lvsku

Та й намічена програма була, на перший погляд, цікава– з намаганням пов’язати урочистості з діловими справами і потребами сьогодення, для прикладу економічний форум у готелі ” Гаєт” у Києві, який мав на звернути особливу увагу на потреби і заохотити західні інвестиції в Україну та вказати на наявність для цього схожого сьогоднішнього клімату. Тому загально і на поверховий погляд захід відбувся урочисто і величаво.

У чому була тінь урочистостей? А в тому, що у виступах відзначали фактично не організацію СКУ, а сьогоднішню його дирекцію і президента. Хоча у виставках були представлені його історичні  батьки основоположники та трудівники, та у промовах про заслуги весь кредит належався сьогоднішньому управлінню.

Як колишній президент СКУ разом з мгр. Юрієм Шимком, хоча ми очолювали СКУВУ-СКУ п’ятнадцять років, ми дійсно були свідками, а не учасниками цього дійства 50 ліття у Києві та Львові. Це мене вразило не тому, що тут була також і моя особа, але мені здається, що такі визначні прізвища історії СКВУ-СКУ як  отець Кушнір, Микола Плавюк, Антін Мельник, Йосиф Лисогір, Іван Базарко, Петро Севарин чи Дмитро Ціпивник ( згадуючи тільки президентів СКВУ-СКУ) ні разу не були згадані у промовах. Правда ці люди вже всі покійні, але мені здається, що вони заслужили бодай на згадку. Тим більше заслужили на відмічення їхніх великих заслуг. Вони працювали ціле життя на користь України та на захист українського народу тоді коли це було далеко важчим чим сьогодні бо Україна існувала тільки у наших мріях.  Вони були Дон Кіхотами які жили надією ,тоді коли сьогодні працюють нові керівники з далеко більш практичними завданнями і можливостями. Їм не було потрібно уявляти собі Україну. Мушу признати, я сказав потихо: “невдячне покоління”.

Але була ще більша тінь. Всі головні виступи, майже без виїмку були просто пафосними, промовистими, але без конкретного змісту чи будь якого аналізу. Ось для прикладу,  наведу головну промову економічного змісту віце прем’єр міністра  і міністра по питанню економічного росту і торгівлі України Степана Кубіва. Після його промови важко було зрозуміти нащо далі продовжувати форум. Пролунали пафозні фрази та навіть статистика майбутнього, тобто міністер подавав ВВП на 2020 рік. Не було жодного речення самокритики, проблем, щодо корупції, втрати інвестицій людей у минулому. За ним послідували виступи представників заходу, але Кубіва вже не було.

Теперішні представники СКУ виступали теж, але майже виключно через свого Президента, який виступав з промовами до десяти раз. Правда, останні його виступи я вже не чув бо виїхав, але всі його виступи одні більш, другі менш вдалі через брак уваги публіки, зводились до своїх заслуг та вигляду рожевого майбутнього, що він кількаразово гарантував невідомо яким чином. Сьогоднішня дирекція СКУ виростала передусім у Канаді, але виступи нагадували Радянський Союз, правда з релігійним елементом.

Чому критика цих заходів потрібна? Бо СКВУ був створений допомагати Україні та захищати український народ. Натомість СКУ сьогодні допомагає владі в Україні, а це інколи не можна ототожнювати з допомогою українського народу в Україні чи у діаспорі, а тим більше у східній діаспорі. Мабуть для цього при президії чи почесних місцях сиділи тільки представники західної діаспори, а я вже не кажу про представників Канади, котрі все переважали. Представників східної діаспори зовсім не було на почесних місцях.

Відзначивши 50 річницю треба готувитись до наступних 50 років праці. Тому варто було б згадати основоположників СКВУ, та виголосити їх слова та заслуги– бо вони, мені здається, краще розуміли своє завдання. Вони працювали для народу і задля ідеї, а не для влади і слави.

Аскольд Лозинський

Український погляд


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Увеличение расходов на оплату труда сотрудников “Укрзализныци” предусмотрено в финансовом плане ПАО на 2017 год.

Соответствующий план выносили на рассмотрение правительственного комитета 22 августа. При этом информации о результатах рассмотрения на данный момент нет, сообщают “Наші гроші“.

Как сообщается, административные расходы на 2017 планируются в размере 1,74 млрд грн – это в два раза больше отчета 2016 года. В частности эта сумма предполагает увеличение расходов на оплату труда на 531 млн грн, что объясняется переводом части персонала на трудовые договора и повышением другим сотрудникам зарплат на 25% с 1 марта 2017 года.

В среднем расходы за месяц на одного сотрудника увеличены на 30%, а управленческого персонала – на 123%.

Кроме того, в “Укрзализныце” в 2017 году также сократили количество сотрудников на 8,9 тысяч человек по сравнению с прошлым годом. При этом всего уменьшение персонала запланировано на 14,4 тысяч человек.

Более того, согласно финансовому плану, “Укрзализныця” предусматривает сокращение объема пассажирских перевозок на  7,6 млн пассажиров по сравнению с предыдущим годом без подорожания стоимости проезда.

Предусмотрено сокращение на 14% международного пассажирооборота за счет уменьшения количества поездов. Перевозки пассажиров по Украине сократятся на 2% в сравнении с 2016 годом.

Как сообщалось, ранее “Укрзализныця” в День независимости Украины объявила о запуске поезда Киев – Перемышль, курсирующий в Польшу через Винницу, Хмельницкий и Тернополь.

newsone.ua


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Вчера в Соломенском районе обычные киевляне ( не титушки и не проплаченная “общественность”) разгромили два центра по обслуживанию клиентов “Киевэнерго”. 

Причина – недовольство всем, что связано с “Киевэнерго”.

Фото Алексея Кучеренко.

Фото Алексея Кучеренко.

Фото Алексея Кучеренко.

Люди ещё не поняли, что руководители КМДА там “в доле”.
Виталик, “не влияющий на тарифы” – мы идём к тебе!
Петр и Ринат – включайте мозги. Это только август.
Что будет в ноябре?!

Алексей Кучеренко

Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Адміністрація морських портів України (АМПУ) проведе експлуатаційне днопоглиблення Бузько-Дніпровсько-лиманського каналу (БДЛК) та Херсонського морського каналу (ХМК) для підтримки їх технічних характеристик та робочого стану. Про це повідомила прес-служба АМПУ.

18 серпня 2017 року Адміністрація розпочала процес вибору підрядника та оголосила відкриті торги з детальною інформацією та технічними вимогами в електронній системі Prozorro.

«АМПУ анонсувала на цей рік безпрецедентно широкий план днопоглиблення акваторій. Від структурних підрозділів вимагаю виконувати роботи рівномірно та системно — в акваторіях портів та на підхідних каналах. Професійною мовою, ми здійснюємо не тільки капітальне днопоглиблення, спрямоване на нові проекти і потужності, а й підтримку паспортних глибин, збереження  їхніх технічних характеристик. Це – обов’язковий процес, який має відбуватися щорічно і в прозорому режимі. Саме ці роботи і будуть організовані наразі на цих ключових каналах. Ми закликаємо вітчизняні та міжнародні днопоглиблювальні компанії взяти участь у відкритих торгах, які традиційно проходять в системі Prozorro», — зазначив керівник АМПУ Райвіс Вецкаганс.

Очікувана вартість виконання робіт складає 111,99 млн грн. Обсяг днопоглиблення —1,026 млн куб. м. Тендерні пропозиції приймаються від компаній — резидентів та нерезидентів в строк до 18 вересня. Планується, що днопоглиблення буде виконано упродовж чотирьох місяців і триватиме в 2017 — 2018 роках.

Нагадаємо, що в 2017 році заплановано експлуатаційне очищення акваторій Ренійського порту (тендер вже оголошений в системі Prozorro), Херсонського (також вже оголошено), Одеського, Маріупольського та Бердянського морських портів. Крім того, буде проведено днопоглиблення підхідного каналу (13-е коліно БДЛК) до Миколаївського морського порту (тендерна процедура також розпочата в системі Prozorro).

agropolit.com


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Сердечно вітаю Вас із Днем Незалежності України.Усі великі успіхи нашої держави складаються з успіхів кожного небайдужого українця — як безліч річок і потічків зливаються в один могутній Дніпро.

Тож давайте з нагоди найважливішого свята України щиро покладатися на успіх наших спільних дій і продовження активної співпраці, яка єднає нас, зміцнює нашу державу!

Не має значення, де ми народилися: у Києві чи Севастополі, Львові чи Донецьку, Полтаві чи Одесі, не має значення скільки нам років і якою мовою ми говоримо.

Лише одне має вирішальне значення: наша спільна Батьківщина і наше спільне майбутнє. І тільки разом ми можемо його змінити на краще.

Зі святом Вас!
Слава Україні!

Мізрах Ігор


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Министр инфраструктуры Омелян взялся за новый прибыльный прожект. Он планирует “слить” туркам аэропорт “Борисполь”.

Если вы следите за новостями авиа-отрасли, то не могли пропустить странную историю о встрече министра Омеляна с представителями турецких авиакомпаний, в конце июля.

Эту встречу, о которой написали европейские СМИ, затем опровергало Мининфраструктуры.

Между тем, история обещает быть весьма интересной.

По моей информации, министр Омелян встречался с тремя людьми – заместителем председателя TAV Airports (управляющая компания аэропорта Ататюрк в Стамбуле), генеральным директором авиакомпании AtlasGlobal и заместителем председателя совета директоров Turkish Airlines.

С Atlas все понятно.

Гений пиара с Банковой выдал пилоту AtlasGlobal орден за нашумевшую “слепую посадку” после попадания самолета в град, а клоун-министр летал орден вручать – после чего выяснилось, что

1) пилот-орденоносец летел в Северный Кипр – т.е. в непризнанное ни ООН, ни Украиной государство, образовавшееся после оккупации Турцией части Кипра, и куда с тех пор не летают никакие компании кроме турецких. Но летел он на самолете, который принадлежит украинской дочке “атласов” и имеет украинскую, а не турецкую регистрацию! Это примерно то же самое, если бы киприоты вдруг начали летать в оккупированный Россией Крым.

2) Решение орденоносца вылететь в сложных метоусловиях – предмет расследования авиационных властей Турции и Украины: если пилота накажут за неверное решение на вылет и повреждение самолета авиакомпании, то поспешно выдавшие орден будут выглядеть особенно по дебильному.

Эти вопросы Омелян пытался утрясти с “атласами”.

В свою очередь, с госкомпанией Turkish Airlines и TAV Airports министр, по моим сведениям, обсуждал бизнес.

А именно – передачу туркам в концессию аэропорта Борисполь: напомню, обиженный Омелян делал заявления о необходимости такой передачи после того, как сорвался его план завести на украинский рынок лоукостер Ryanair за счет демпингового снижения аэропортовых сборов.

Но даже снижение аэропортовых сборов, проведенное Мининфраструктуры, не позволило удовлетворить аппетиты Ryanair, и сделка сорвалась. Виновным в этом Омелян назвал директора государственного аэропорта Павла Рябикина. Поэтому чтобы поменять ситуацию, видимо, и решили пойти по пути концессии «Борисполя» – тогда условия сотрудничества с авиакомпаниями будет определять уже не государственное предприятие, а концессионер.

Но проблема в том, что в концессию обычно отдают аэропорты, требующие серьезных инвестиций в инфраструктуру – но ни у аэропорта “Борисполь”, ни у аэропорта “Львов” таких потребностей нет.

Более того, если говорить о «Борисполе», то аэропорт прибыльный, демонстрирует хорошие финансовые результаты и входит в десятку госпредприятий с наибольшей валютной выручкой.

В чем же смысл концессии и почему у Омеляна так рьяно опровергают переговоры с турками?

Мои источники утверждают, что в данном случае идет речь о коррупционной сделке, в которой министр Омелян получает деньги, а турки – возможность замкнуть на свой основной хаб «Ататюрк» большую часть пассажиропотока “Борисполя” (сейчас это 8,5 млн человек в год). Плюс нейтрализовать транзитный потенциал «Борисполя», который в перспективе может стать серьёзным конкурентом «Ататюрка» при трансферных перелетах из Америки и Европы в Азию.

Вхождение турков в “Борисполь” приведёт к предоставлению преференций именно турецким авиаперевозчикам, и что самое интересное, поставит крест на попытках завести в «Борисполь» лоукостов – за что сейчас так рьяно выступает Омелян. И этому уже есть прекрасный пример в Грузии – там в концессию TAV Airports были переданы аэропорты Тбилиси и Батуми. После чего там установились такие сборы и условия работы, что другой известный лоукост – Wizzair даже не смог начать туда полёты, и был вынужден летать в государственный аэропорт Кутаиси.

dubinsky.pro


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

“Європейська правда” свідомо публікує цей текст напередодні Дня незалежності України. Незалежності, яку наша держава нині виборює та захищає, часом – враховуючи  схожий досвід інших держав Європи.

Ми вже писали про історію Хорватії, яка на початку 90-х стикнулася з гібридною війною, сепаратистами та самопроголошеними “республіками” на своїй землі. Зрештою хорвати перемогли, відвоювавши частину території. Але вони мають також інший досвід. Це – досвід перемоги окупантів без війни.

Цей сценарій, про який розповів колишній посол України в Хорватії, напевно сподобається не всім. Але його деталі точно потрібно знати і робити з них висновки.

* * * * *

У 1995 році Хорватія здійснила досить успішну військову реінтеграцію своєї тимчасово окупованої території, що була поза контролем уряду з 1991 року.

У попередній статті детально описано, що дозволило Загребу провести переможну операцію “Буря”. Це – і економічний розвиток держави, і перемога в інформаційній війні, і героїзм армії. Та успіх військових став можливий завдяки кільком зовнішнім факторам. Зокрема, через те, що лідер сербських сепаратистів Хорватії Мілан Мартич розсварився з президентом Сербії Мілошевичем, а останній за домовленостями зі світовими гравцями відмовився надавати сепаратистам військову допомогу. (Детальніше – в публікації “Чому Хорватії вдалося: як країна повернула території після років окупації та гібридної війни“)

Тут зіграло роль критичне ставлення міжнародної спільноти до Мартича, який того ж 1995 року відхилив мирний план Z-4, що надавав хорватським сербам широку автономію (майже федеративний статус), попри те, що офіційний Загреб, зціпивши зуби, сказав плану попереднє “так”. Цей план, який в окремих деталях нагадує Мінську угоду, спільно підготували посли США, РФ, ООН та Франції, і його відхилення сепаратистами стало одним із вирішальних факторів подальших подій.

Важливо також, що територія, звільнена армією від сепаратистів, мала низьку густоту населення і не мала спільного кордону з Сербією.

В Україні жодного з цих факторів немає, тому є очевидним:

не варто розраховувати на швидку і переможну операцію на Донбасі за хорватським сценарієм.

– Навряд чи Кремль посвариться з ОРДЛО (він ними просто управляє).

– Бойовики “ЛДНР” офіційно не відмовилися від Мінського процесу, на відміну від сербських сепаратистів.

– Для такого міжнародного тиску на Москву, який змусив би РФ зупинити підтримку сепаратистів, недостатньо одних лише санкцій (хоча вони також є важливим).

– І нарешті, тимчасово окупована територія знаходиться на межі з російським кордоном. А географію не змінити.

Та це не означає, що хорватський досвід не є корисним для України. Адже після військової операції “Буря” Хорватія використала також інший шлях повернення територій.

Перемога без війни

До завершення конфлікту на Донбасі при одночасному забезпеченні національних інтересів України ми можемо прийти за іншим “хорватським сценарієм” – не військовим, а мирним.

Частину контрольованої сепаратистами території – Хорватське Подунав’я – не зачепила військова операція проти сепаратистів.

По суті, у Хорватії відбувся єдиний в історії ООН приклад успішної реінтеграції тимчасово не контрольованих центральним урядом земель у мирний спосіб. І саме така, мирна реінтеграція із застосуванням Мінського плану за хорватською моделлю, має шанс в українських реаліях.

Відбивши кілька районів за допомогою армії, інші Загреб повернув шляхом переговорів.

Отже, чому переможна операція “Буря” не дійшла до Подунав’я?

Це було принциповою позицією тодішнього президента Хорватії Франьо Туджмана, який розумів, що на цій території, розташованій на кордоні з Сербією, є підрозділи регулярної сербської армії (так, можете вже починати проводити аналогію з Україною).

У 1991 серби вигнали з Вуковару мешканців-хорватів. На фото – їх примусова евакуація

Військова операція призвела б до лобового зіткнення з бійцями сусідньої держави, і ніхто не знав, скільки їх прибуде до зони бойових дій в разі початку гарячої фази. Тому навіть перемога Хорватії у військово-визвольній боротьбі мала принести значні людські втрати.

Перемовини з сербами щодо мирної реінтеграції хорватського Подунав‘я проводилися за участі ООН, місцевих сепаратистів та головних міжнародних гравців.

Цікава деталь: протягом усіх фаз збройного протистояння, навіть у критичні для хорватської незалежності моменти,

діяли прямі таємні канали зв’язку керівництва Хорватії та лідера країни-агресора Слободана Мілошевича.

Причому, за свідченням хорватської сторони, вони були дуже корисними.

Міжнародно-правовим підгрунтям для мирної реінтеграції стала Ердутська угода, підписана 12 листопада 1995 року. Це, до певної міри, був аналог нашого Мінського документа.

Ердутська угода встановила перехідний період реінтеграції – з початку 1996 до середини січня 1998 року. З 15 січня 1996 року Радбез ООН запровадив у хорватському Подунав’ї перехідну міжнародну адміністрацію UNTAES на чолі з досвідченим та авторитетним американським генералом Жаком-Полом Клайном.

Амністія та вибори

Головні пункти мирного плану були такими: демілітаризація території, заснування поліцейських підрозділів на перехідний період, початок розмінування, реалізація пілот-проектів з повернення біженців, поступова реінтеграція системи освіти, культури, охорони здоров’я, комунальної і транспортної інфраструктури, зв’язку.

А ще хорватська сторона провела чергову амністію для учасників бойових дій та зобов’язалася провести в перехідний період місцеві вибори на тимчасово окупованих територіях. І це – ще одна дуже важлива аналогія з українськими реаліями, адже ми часто чуємо про неприйнятність помилування бойовиків та проведення місцевих виборів на неконтрольованих територіях.

Ці пункти є в Мінських домовленостях – так само, як вони були в Ердутській угоді.

Насправді інститут помилування широко застосовується у міжнародній практиці після завершення військової фази конфлікту.

Амністію дає сторона-переможець для тих, хто програв, щоби залучити їх до розбудови країни та задля нормалізації міжлюдських відносин. За міжнародним правом, на помилування не можуть розраховувати особи, які вчинили військові злочини та злочини проти людства.

Сербські сепаратисти на окупованих територіях не вирізнялися особливою чемністю

Хорватія зробила три амністії протягом активної фази конфлікту і ще одну – під час мирної реінтеграції.

Керівники країни і досі запевняють, що кожна амністія вносила дезорганізацію у лавах сепаратистів, адже ті, хто воював, але не вчиняв злочинів, замислювалися – чи не скористатися їм цим правом. А ще хорвати пояснюють, що відмова від ідеї амністії змусила б сепаратистів боротися до останнього у жорстоких вирішальних битвах, навіть коли поразка є очевидною. Натомість амністія давала шанс на майбутнє тим, хто складе зброю.

Інше надважливе питання – проведення місцевих виборів на тимчасово окупованих територіях. Хорватія провела вибори на тимчасово неконтрольованих територіях, не сприймаючи їх як щось фатальне.

За свідченням голови ЦВК Хорватії, нинішнього голови Верховного суду Бранко Хорватина,

всі чудово розуміли, як голосуватимуть місцеві на територіях, не підконтрольних уряду, та усвідомлювали можливість підтасовок.

Але для Загреба головним було те, що вибори проводилися за хорватським законодавством та в них брали участь лише ті політсили, що зареєстровані виключно в хорватському правовому полі. І, звісно ж, місія ООН слідкувала за виборчим процесом.

Крім того, усі вигнанці з тимчасово окупованої території мали право проголосувати на виборчих дільницях на всій території Хорватії. Ці голоси додавалися до підсумкових результатів виборів на неконтрольованій частині, коригуючи їхній результат.

Якщо перенести на український грунт, це було би приблизно так: студенти Донецького університету, які раніше проживали на окупованих територіях, під час місцевих виборів голосують у Вінниці, де вони навчаються, або в інших містах, але їхні голоси не впливають на вінницьку міську чи обласну раду, а додаються до результатів виборів у Донецьку, Макіївці чи Дебальцевому. Для цього по всій Україні треба створити виборчі дільниці, де переселенці з Донбасу могли б взяти участь у виборах за новим місцем проживання.

До слова, в Хорватії вже в перші місяці війни було створено державний реєстр вигнанців, потребами яких опікувався спеціально створений для цього державний орган. Допомога надавалася адресно, було зрозуміло, де живе вигнанець та його сім’я, чим вони займаються, які в них потреби.

Сепаратисти у поліції

Та повернемося до інших уроків хорватського досвіду мирної реінтеграції.

В середині 1996 року, після проведення демілітаризації, почала діяти перехідна поліція, особовий склад якої за місяць до закінчення перехідного періоду, тобто в 1998 році, автоматично зарахували до системи хорватського МВС.

За мирними домовленостями, всі райвідділи мали складатися наполовину з місцевих сербів, інша половина – хорвати. Патрулювали виключно у змішаному складі. У кожному райвідділі було два співкерівника – серб та хорват.

У райвідділах було заборонено розмовляти про політику. Хочете поговорити? Будь ласка, дома на кухні.

В перехідній поліції працювали колишні поліцейські сепаратистів, але лише ті, хто не брав участі у бойових діях. Ця вимога стосувалася і хорватів.

Часом представники хорватів та сербів писали рапорти, що не можуть далі працювати у спільному патрулюванні. Психологи розмовляли з кожним, хто сумнівався, та якщо рішення було остаточне – набирали інших, тих, хто мав волю працювати разом.

Керівник перехідної поліції, хорват Йошко Морич, запевняв автора цих рядків, що жоден поліцейський-серб із тих, хто служив сепаратистам, у “перехідний період” не зробив негідного вчинку. Чому так – чи була це справа честі, чи інші мотиви – достеменно невідомо.

Проблеми, що лишилися

Перехідний період тривав два роки. За півроку до його завершення платіжним засобом на тимчасово окупованих територіях стала хорватська валюта, а на прикордонних переходах між цими районами та з Сербією і Угорщиною з’явилися хорватські митні пости. За час перехідного періоду президент Хорватії декілька разів відвідував тимчасово окуповані території, туди їздив “потяг миру” з дипломатами, журналістами…

Та не будемо кривити душею: на мирно інтегрованій території і досі виникають непорозуміння на міжнаціональному ґрунті. Натомість на територіях, які були реінтегровані у військовий спосіб, таких ексцесів майже не фіксується.

Пояснення просте: там, де пройшла операція “Буря”, практично не залишилося людей, що колись підтримували сепаратистів.

А над відновленням довіри у Придунав’ї довелося добряче попрацювати.

Після підписання Ердутської угоди в Хорватії був створений урядовий Комітет з питань мирної реінтеграції, а за кілька місяців до закінчення перехідного періоду – Національна комісія з встановлення взаємної довіри. Потім створили спеціальну урядову програму відбудови житла для сербської меншини.

Так, це не помилка – з’явився спеціальний орган для допомоги тим, хто не так давно підтримував сепаратистів.

Хорватський уряд (за певної допомоги міжнародної спільноти) свідомо виділяв кошти, щоб підтримати сербські сім’ї, тоді як хорватські колишні вигнанці починали відбудову свого житла частенько за власний кошт. Тоді ніхто цьому не радів, але і не кричав на увесь світ про “зраду Хорватії”.

Досить довго в залишених будинках хорватських вигнанців проживали місцеві серби або серби-вигнанці (наприклад, з Боснії), і їх виселення не завжди було швидким. Навіть через п’ять років після завершення мирної реінтеграції мені як дипломату довелося особисто звертатися до керівника місії міжнародних спостерігачів у Вуковарі за підтримкою, щоби повернути будинок хорватському вигнанцю, русину за національністю, до якого під час війни вселився сусід-серб (хоча мав поруч власну хату). Це питання зрештою було вирішене, хоча господар будинку ніяк не міг зрозуміти, чому сусід п’ять років не бажав звільнити його власність.

Цей приклад – ілюстрація терпіння та толерантності, яка часом потрібна, якщо країна обирає мирну реінтеграцію.

Показовим є приклад Вуковара – міста-героя, що тримало оборону в найкритичніший для Хорватії час.

Вуковар був містом-привидом, де 70% житлового фонду було зруйновано через обстріли. Нині це – оновлене місто, де практично не залишилося зруйнованих об’єктів. Не відбудовують тільки напівзруйновану водонапірну вежу, що стала символом боротьби з агресором.

А ще не до кінця відбудовано взаємну людську довіру. Але це змінюється. Автор спілкувався з вуковарцями протягом 15 років і має всі підстави стверджувати: час лікує рани.

 Відголоски конфлікту чути і досі. Коли таблички держустанов почали дублювати кирилицею (сербською мовою), це призвело до збурень серед хорватів

Півтора роки тому, у березні 2016 року, до Хорватії для вивчення досвіду військової та мирної реінтеграції приїхала група українських посадовців та журналістів. У пам’яті закарбувалася їхня зустріч у Вуковарі з представниками місцевої влади, які колись прийшли працювати на тимчасово окуповану територію і працюють там до сьогодні.

Розповіді були різні, та практично всі сходилися до висновку: дуже добре, що вдалося домовитися та повернути ці землі у мирний спосіб.

Але був один виняток із правила.

Керівник кабінету Вуковарсько-Срємського жупана (глави області), який у 1998 році очолив одну з місцевих громад, заявив, що якби території повернули у військовий спосіб, то було б набагато менше проблем. Він побажав Україні вирішити питання воєнним шляхом, “раз і назавжди”, додавши: накопичені проблеми після мирної реінтеграції випили у нього скільки крові, що такого не побажаєш нікому.

Запанувала тиша…

Ми знайомі з ним понад 10 років, і я перепитав: якби армія визволяла п’ять сіл, розміщених у його громаді, загинуло б щонайменше 20 хорватських військових. То чи варті збережені життя тих проблем, які принесло мирне приєднання? І цей посадовець, який свого часу був активним учасником бойових дій, без жодних роздумів відповів: згоден, звичайно, воно того варте.

Згадую все це з одним переконанням: Україна за допомогою міжнародної спільноти колись також зможе відносно швидко і ефективно реінтегрувати тимчасово окуповані території Донбасу в мирний спосіб. І тоді хорватський досвід буде нам вкрай потрібний.

Це стосується і Криму – але то окрема тема для розмови.

Автор: Олександр Левченко,

посол України в Хорватії та Боснії і Герцеговині у 2010-2017 роках,
для “Європейської правди”

 

 

 

eurointegration.com.ua


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

6 подань – 6 випадків ганьби вітчизняних правоохоронців

2 частина: аналіз подань на притягнення до кримінальної відповідальності нардепів Довгого, Добкіна, Дейдея та Лозового або як правоохоронці спішили, спішили і насмішили

В продовження теми обговорення на Регламентному комітеті 6-ти подань на народних депутатів, ще більшою нісенітницею для мене виглядали подання ГПУ про дачу згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання і арешт народних депутатів Довгого і Добкіна. Я не відношуся до числа їх прихильників. Більше скажу, впевнений, що якби наша правоохоронна система не була заполітизованою і дійсно завжди керувалася законом, то до двох цих добродіїв виникли б закономірні претензії щодо їх службової діяльності ще за час їх перебування на керівних посадах в органах місцевого самоврядування, тобто вже давно і головне – своєчасно, а не через 10 років. Зверніть увагу: всі названі в поданнях Генерального прокурора рішення сесій місцевих рад не були таємними, всі вони були доступними як для тодішніх прокурорів міст Києва та Харкова, так і для керівників обласних органів державної виконавчої влади, так званих – губернаторів, в коло повноважень яких і входило здійснення нагляду і контролю за додержанням законів, в тому числі і під час прийняття рішень місцевими радами. Але, як убачається із змісту оприлюдненої на Регламентному комітеті інформації, виходить, що тоді всі названі рішення не були ні опротестовані, ні оскаржені до суду як незаконні і ніхто не вбачав в них ознак кримінального провадження! Тим більше, що у ст. 78 Закону «Про місцеве самоврядування» чітко зазначено про те, що повноваження сільської, селищної, міської, районної в місті, районної, обласної ради можуть бути достроково припинені у випадках, якщо рада прийняла рішення з порушенням Конституції України, цього та інших законів, прав і свобод громадян, ігноруючи при цьому вимоги компетентних органів про приведення цих рішень у відповідність із законом.

Але, і це не головне. Мене взагалі вражає відверта некомпетентність Генеральної прокуратури, яка протягом останнього року (мабуть випадково, це збігається із терміном перебування саме Ю. Луценка на посаді її керівника), намагається «перекроїти» закон України про кримінальну відповідальність на свій лад, а саме змінити зміст понять «злочину» і «суб’єкту злочину». Бо саме такими ж, вибачте, безграмотними і необґрунтованими виявилися і направлені Генпрокуратурою до ВР подання щодо притягнення до кримінальної відповідальності народних депутатів Довгого і Добкіна, а також на їх затримання і арешт.

Ви тільки зверніть увагу на обґрунтованість подання Генпрокурора щодо вчинення кримінального правопорушення народним депутатом Олесем Довгим. Хіба можна вважати злочинними дії останнього, які полягали у порушенні ним Регламенту Київської міської ради при підготовці погоджувальних документів до проекту рішення (чи рішень) сесії міськради про виділення земель у природно-заповідній зоні, чи тим більше – у пришвидшенні їх виготовлення, чи навіть лобіювання прийняття такого рішення? Абсурд. Хотілося б нагадати новій «реформованій» прокуратурі, в т.ч. і набраним до її складу «фахівцям в галузі права», які, завдяки внесеним в 2016 році змінам до Закону «Про прокуратуру», зайняли багато ключових посад в органах прокуратури, в т.ч. і в центральному апараті ГПУ, що злочином є дія чи бездіяльність, яка заподіяла чи могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі, але, при умові, що між ними, тобто першою частиною і другою цього поняття, є прямий причинний зв’язок! Тобто, спробую пояснити нинішньому Генпрокурору і його, як мінімум, двом заступникам, що земля була виділена (може і незаконно) не по причині допущених головою міськради чи її секретарем порушень вимог Регламенту цієї ради (який, звертаю увагу, не є законом), а внаслідок проголосованого рішення більшістю депутатів цієї ради, тобто сесією органу місцевого самоврядування. Тобто, суспільно небезпечні наслідки наступили (чи могли наступити) в результаті голосування депутатами запропонованого проекту рішення і відповідно вони б не настали, якби не було прийняте більшістю голосів депутатів відповідне рішення цього колегіального органу, який суб’єктом злочину не є і не може бути, бо суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин!

Ще раз уточнюю: які б не були допущені порушення вимог Регламенту чи Довгим, чи Добкіним, чи якимось іншим міським головою чи секретарем міськради, земля б не вибула із державної чи комунальної власності, якби не було відповідне рішення місцевої ради. Як би не лобіював чи погоджував це рішення (чи його проект) своїм підписом той же секретар міськради із зворотньої сторони цього документу (де, до речі, є підписи і інших відповідальних службових осіб), підставою для вилучення землі із державної чи комунальної власності і передачу її іншому суб’єкту є рішення відповідної міської чи іншої ради! Тим більше, що голова відповідної ради, якби він і не голосував за це рішення, все рівно зобов’язаний його підписати, бо це входить в коло його службових повноважень!

При цьому акцентую увагу на тому, що повноваження  сільського, селищного, міського голови з цього приводу передбачають лише підписання рішень ради та її виконавчого комітету, а також забезпечення підготовки на розгляд ради рішень з питань, що належать до її відання . В той же час, у переліку підстав, за якими повноваження сільського, селищного, міського голови вважаються достроково припиненими, подібних підстав не зазначено, а отже відповідальність за прийняття рішень колегіального органу несе виключно цей орган. Сільський, селищний, міський голова несе персональну відповідальність лише за здійснення наданих йому законом повноважень, які передбачені ст. 42 Закону «Про місцеве самоврядування»!!!

Ще більшим правовим нігілізмом виглядають дії ГПК в тих випадках (особливо це стосується подання по Добкіну), коли рішення колегіального органу, яке необґрунтована інкримінується у вину тодішньому міському голові, ніколи ніким не оскаржувалось, не скасовувалось і до сьогоднішнього дня залишається в силі!

Але подібне протиправне або безграмотне трактування названих вище норм закону вже стає тенденцією протягом останнього року, бо аналогічними є дії тієї ж ГПУ і прокуратури Київської області по притягненню до кримінальної відповідальності голів та секретарів деяких міськрад столичної області за зловживання службовим становищем при прийнятті колегіальних рішень відповідних рад та виконкомів по виділенню земель із державної чи комунальної власності, тим більше, що на цих, начебто, незаконно виділених ще в 2000-роках землях зведені цілі житлові квартали, школи і навіть, вибачте, розташовані кладовища!Повний абсурд!

Читайте також: ОЛЕКСІЙ БАГАНЕЦЬ: 6 ПОДАНЬ – 6 ВИПАДКІВ ГАНЬБИ ВІТЧИЗНЯНИХ ПРАВООХОРОНЦІВ

Окрім чисто правової сторони цієї проблеми є і інша, як на мене – то навіть суспільно небезпечна, яка пов’язана з тим, що при такому «підході» наших прокурорів до трактування беззаперечних норм кримінального кодексу можна паралізувати діяльність усіх представницьких органів в нашій державі, починаючи від самої маленької сільради, де також по різним причинам можуть голосувати із порушенням їх Регламентів мабуть тисячі, якщо не більше, таких рішень, а за кожним таким рішенням є інтереси конкретних громадян, цілих громад та і держави в цілому! Тому, абсолютно справедливо з цього приводу зауважив один із народних депутатів, що при такому трактуванні норм кримінального права треба притягувати до кримінальної відповідальності і Голів Верховної Ради України (як нинішнього, так і колишніх), які також у порушення того ж Регламенту ВР, який, на відміну від місцевого самоврядування, є Законом, висували на голосування, в т.ч. і по кілька разів, без дотримання встановленої процедури ті чи інші рішення, які теж заподіювали чи могли заподіяти шкоду: людині, суспільстві чи державі. Для прикладу, взяти хоча б незаконне винесення на розгляд сесії подання Генпрокурора Шокіна про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання і арешт народного депутата Мосійчука, постанову ВР про що пізніше було визнано Вищим адміністративним суд незаконною! Але, ж, враховуємо, що протягом дії цього незаконного рішення законодавчого органу Мосійчук був затриманий, взятий під варту і змушений був тривалий час утримуватись в місцях позбавлення волі!

Єдине, до чого я більше схиляюсь, то це до безграмотності слідчих, детективів та прокурорів- процесуальних керівників, які готували та погоджували ці подання на підпис Генпрокурору, а не до заполітизованості самого Юрія Луценка. У всякому разі я вірю в це і не розділяю точку зору тих експертів, які стверджують, що така активізація Генпрокурора пов’язана виключно із його самопіаром, його планами про політичне майбутнє, ледь не намірами зайняти посаду Прем’єр-міністра чи навіть Президента і що його не цікавить ні доля цих людей, ні їх порушені при цьому права. Поясню чому. Якби такі причини мали місце в діяльності ГПУ, то чим можна пояснити тривалі, на моє переконання – незаконні, переслідування тими ж органами прокуратури Київщини (обшуки,вилучення документів, виклики на допити і взагалі блокування роботи місцевих органів самоврядування), керівників Бучанської та Ірпінської міських рад Київської області, де були не тільки вручені підозри голові і секретарю Бучанської міської ради, а і готуються теж саме зробити і керівнику Ірпінської міської ради, яких теж абсолютно безпідставно звинувачують у такому ж незаконному виділенні земель на підставі рішень відповідних міських рад, тобто знову ж таки – колегіальних органів, які теж були ними підписані в межах своїх повноважень. Причому, по обох цих кримінальних провадженнях для досягнення бажаного результату мої бувші колеги масово допускали і продовжують допускати грубі порушення законів.

А ще більше я в цьому переконався, коли ознайомився із кінцевою підозрою меру Бучі Ф., за вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст. 364 КК України, тим більше – за події по виділенню земель, які мали місце, починаючи ще з далекого 2002 року, тобто 15 років назад! Мало того, що підозра викладена не у відповідності із вимогами КПК України (порушені норми як мінімум ст. ст. 91 і 277), некомпетентно, де не тільки не вбачається складу злочину в діях останнього, а навіть не доведено, що сама подія злочину мала місце! Я вже мовчу про те, що за частину із інкримінованих дій закінчились строки давності притягнення до кримінальної відповідальності!

Зокрема, Ви тільки вдумайтесь, вина міського голови у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 364 КК України, полягає в тому, що він, усвідомлюючи, що рішення сесії селищної ради від червня 2002 року незаконне, з метою одержання неправомірної вигоди для самого себе чи іншої фізичної або юридичної особи, вирішив в незаконний спосіб розпорядитись землями, які даним рішенням приєднані до території Бучанської селищної ради, внаслідок чого на сесіях селищної, а потім і міської ради під його головуванням упродовж 2003-2016 років прийнято ряд незаконних рішень про надання громадянам у власність земельних ділянок лісового фонду, які фактично перебували у державній власності, які він пізніше підписав.

Тобто, головне те, що нинішні слідчі і прокурори не тільки не розуміють, що таке злочин, хто може бути його суб’єктом, але і не можуть визначити, чи була взагалі подія злочину, чи доведено її зміст і обставини, зазначені в п.1 ч.1 ст.91 КПК України (час, місце, предмет та інші). Я вже не говорю про доказування винуватості підозрюваного!

Повертаючись до обговорюваних подань, Генеральному прокурору також потрібно пам’ятати про наявність у того ж Довгого таких «козирів» на свій захист як задокументовані наглядно прямі погрози «посадити його за грати» з боку нинішнього Генпрокурора в залі Верховної Ради в той період, коли останній був головою найбільшої пропрезидентської фракції в парламенті. Окрім того, як видно із останніх повідомлень у ЗМІ, ніхто також не забув про особисті конфлікти того ж Ю. Луценка з Леонідом Черновецьким, а відповідно і його «молодою командою», куди входив і тоді ще молодий секретар міськради О. Довгий, в часи перебування нинішнього Генпрокурора на посаді Міністра внутрішніх справ України. Якщо саму емоційність Юрія Віталійовича на засіданні Комітету можна пояснити його політичним минулим, то правова обґрунтованість викладених у цих поданнях вимог взагалі не витримує ніякої критики і на це органу досудового розслідування потрібно звернути увагу.

Про обґрунтованість подань відносно народних депутатів Дейдея (за фактом його неправомірного збагачення) і Лозового (щодо його ухилення від сплати податків) взагалі, на мою думку, нічого і дискутувати. Ці звернення явно підготовлені ГПУ і САП нашвидкуруч, ніякої критики не витримують, бо викладені в них обставини кримінальних правопорушень, начебто, вчинених названими народними депутатами, фактично нічим беззаперечним в наданих на засіданні Комітету матеріалах справ не підтверджені і виглядали неконкретними. Що кинулося у вічі (і з цим я також погоджуюсь із членами Комітету), так це елементарна безграмотність правоохоронців при доведенні навіть самих подій цих злочинів, які на той момент явно нічим не підтверджувались!

Перш за все, зверніть увагу на вимоги п. 1 ч.1 ст. 91 КПК України, де чітко зазначено: «у кримінальному провадженні підлягає доказуванню подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення)». Доповню від себе: потрібно доказувати в цій частині і предмет цього злочину, чим нинішні правоохоронці взагалі не займаються. Тому, не були в цьому переконливими на засіданні Комітету як і Генпрокурор, так і керівник САП. Ну, якщо першому можна вибачити, він не фахівець, то за другого мені соромно.

А якщо згадати, що доказуванню підлягає і винуватість підозрюваного (обвинуваченого) у вчиненні конкретного кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета (п.2 ч.1 ст. 91 КПК України), то з такими доводами керівники ГПУ взагалі «провалились» під час спілкування із членами Комітету. Вони не назвали фактично жодного переконливого доказу, який би підтверджував ту ж форму вини названих депутатів, мотиви їх дій та тим більше – мету.

Взяти хоча б до уваги той факт, що основним аргументом винуватості народного обранця Дейдея була позика його дружині від громадянина Ігоря Лінчевського у розмірі три з половиною мільйони гривень, яка, за версією, чи точніше – припущенням, слідства, була фіктивною. У деклараціях за 2015 та 2016 роки народний депутат вказував, що його дружина має фінансові зобов’язання – 3 500 000 гривень, які вона отримала від Лінчевського Ігоря В’ячеславовича як позику. Не дивлячись на те, що Генеральний прокурор продемонстрував на засіданні комітету аудіозаписи про те, що Ігор Лінчевський, який є помічником народного депутата від “Народного фронту” Дениса Дзензерського, особисто не знав дружину Євгена Дейдея, сам Лінчевський, який також прибув на засідання Регламентного комітету, підтвердив, що дійсно надавав позику для дружини цього народного депутата. Тому, для мене абсолютно не дивно, що висновки Регламентного комітету з приводу даного подання були однозначними: подання – недостатньо обґрунтоване, а висновки слідства про стрімке незаконне збагачення депутата являються припущеннями!

Якщо ж говорити про подання на іншого народного депутата Андрія Лозового, якому інкримінували нанесення державі збитків на суму 1,8 млн. грн. шляхом умисного ухилення від сплати податків та зборів, то слід зауважити, що по цій справі взагалі сумнівна сама подія злочину, адже податкові повідомлення Лозовим оскаржуються в судах, а строки можливості розслідування цих подій, скоріше всього – є теж пропущеними, оскільки в поданні йде мова про період з 2007 року. В зв’язку з цим, зауважу, що органом досудового розслідування, скоріше всього, не було враховано, що згідно податкового законодавства, в разі спливу 1095-денного строку з дня виникнення податкового боргу, такий борг визнається безнадійним та підлягає списанню, а відтак з того часу в податкового органу відсутнє право вживати будь-які заходи щодо стягнення такої суми боргу, в тому числі й винесення податкової вимоги. Більше того,якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов’язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов’язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку). Окрім того, у мене склалось враження від аналізу оприлюдненої на засіданні інформації, що строки давності притягнення до кримінальної відповідально за ч. 2 ст. 212 Кримінального кодексу України (умисна несплата податків) у цій справі також сплинули. Одночасно з цим, як мені здалося із почутого на засіданні, подання відносно Лозового ґрунтувалось також і на доказах, отриманих до реєстрації цього кримінального провадження 20 червня 2017 року.

І насамкінець. Я також схиляюсь до думки тих експертів, які вважають, що намагання нинішніх правоохоронців будь-якою ціною притягнути до відповідальності названих народних обранців можуть свідчити про відвертий наїзд на парламент і тому є небезпека для майбутнього нашого парламентаризму та країни загалом. Хіба не про це говорить поведінка керівників ГПУ та САП, які одразу після того, як Верховна Рада не погодилась дати згоду на притягнення до кримінальної відповідальності Дейдея та Лозового, через декілька днів у ЗМІ оприлюднили інформацію про те, що вони вже шукають інші факти правопорушень, вчинених останніми, щоб восени повторно звернутись з такими поданнями до Парламенту! Хіба це не нагадує нам діяльність тієї ж ГПУ часів Януковича, коли таким же способом шукали «компромати» на найбільш опозиційних до того режиму політиків Ю.Тимошенко і Ю. Луценко. Ми це вже проходили і нам відомо до чого це призвело.

Ще раз наголошую, у мене склалося враження, що прокурори з цими поданнями явно поспішили, тому і одержали фактично «гарбуза» від ВР.

І як підведення підсумків викладеного вище, хочу зауважити, що при такому в подальшому спрощеному підході до суворого додержання норм чинного законодавства, зокрема і матеріального права, всі названі народні депутати, в т.ч. і неоднозначні за характеристиками тих же ЗМІ, набудуть слави ледь не «політичних жертв» чи «мучеників» нинішньої влади, бо як на мене, з такою доказовою базою в названих кримінальних провадженнях до суду немає чого і звертатися, бо є велика ймовірність виправдання їх судами.

Знову ж таки, володіючи відповідною інформацією із спілкування з деякими працівниками правоохоронних органів та адвокатами, цілком допускаю, що названі кримінальні провадження все ж таки будуть вольовим рішенням направлені до суду з обвинувальними актами. На превеликий жаль, в результаті так званих «реформ» правоохоронних органів, що дозволило витіснити звідти дійсно професійних і принципових прокурорів і слідчих, а натомість набрати так званих «фахівців в галузі права» на будь-які посади, готових до виконання будь-яких «завдань» і «вказівок», а також тієї ж, так званої, «судової реформи», завдяки якій суди першої інстанції фактично були паралізовані, де лише менша частина суддів мають права здійснювати правосуддя, а тому суди сьогодні буквально «завалені» справами, деякі нинішні керівники правоохоронних органів досить авантюрно вимагають від своїх підлеглих оголошувати побільше повідомлень про підозру і, не переймаючись вимогами закону про обов’язок доказувати винуватість підозрюваного, навіть ініціювати обирання таким особам найбільш суворих запобіжних заходів та направляти такі фактично не розслідувані справи до суду з обвинувальними актами, мотивуючи це тим, що кінцеві рішення по таких справах в зв’язку із складною ситуацією в судах будуть прийматись нескоро, а до того часу як керівництва, так і «виконавців таких завдань» може і не бути на займаних посадах і ні з кого буде вимагати понести відповідальність за беззаконня!

І я, вибачте, допускаю таку ситуацію, бо значна частина дійсно суддів залякані цією судовою «реформою» і через тиск влади і вулиці сьогодні бояться приймати законні рішення (тим більше – виправдувальні вироки) по справах, де або взагалі відсутня подія злочину, або недостатньо зібрано доказів винуватості обвинувачених, про що свідчить навіть висновок групи європейських держав щодо запобігання корупції серед народних депутатів, суддів і прокурорів (станом на грудень 2016 року)!

Наостанок нагадаю досить відомий вислів Тараса Григоровича Шевченка: «Якби ви вчились так, як треба, то й мудрость би була своя»!

Олексій Баганець


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

После отставки Войцеха Балчуна из Украины уедет и весь «польский десант». А на поле госзакупок явно развернется настоящая схватка с переделом сфер влияния.

«Вести» узнали, кто получает дивиденды в этой отрасли, которую называют одной из наиболее коррумпированных в стране.

Тендеры и вагоны

«Укрзализныця» — одна из наиболее прибыльных «кормушек» страны. Эксперт общественной кампании «Евро-патруль» Вячеслав Коновалов оценивает только официальный ее оборот в 75 млрд грн. «Вокруг нее крутится еще приблизительно столько же, в разных структурах, из которых 10–30 млрд — это нелегальный оборот. На эти «пять копеек» и живут коррупционеры», — сказал «Вестям» эксперт.

Все игроки на рынке известны. Собеседник «Вестей» в транспортной отрасли назвал основных: структуры Рината Ахметова — главные клиенты на перевозки, они же занимаются поставками металла (в т. ч. для рельс), а также топлива (тут их главный конкурент — WOG покойного нардепа Игоря Еремеева). Плюс у Ахметова есть «живой» парк локомотивов, с чем, кстати, была отчасти связана критика Балчуна (он не отремонтировал тяговую силу, чем создал угрозу убытков для УЗ — пришлось бы запустить частную тягу). Компании, близкие к западноукраинским депутатам Богдану и Ярославу Дубневичам, поставляют детали, в т. ч. крепления для рельсов. «В общем объеме тендеров компании Дубневичей занимают не более 1,5%. Тем не менее с ними активно конкурируют структуры, близкие к Омеляну (глава Мининфраструктуры. — Авт.)», — сказал наш собеседник.

По его данным, есть интересы и у нардепов Игоря Кононенко и Александра Грановского (последний якобы занимается поставками грузовых полувагонов), и у вице-премьера Владимира Кистиона (он якобы имеет влияние на нынешнего и. о. главы УЗ Евгения Кравцова, который изначально был назначен в отрасль не без влияния тогдашнего главы АП Бориса Ложкина).

Также на рынок вагонов давят аграрные олигархи Вадатурские (агрокомпания «Нибулон»). Они являются самыми мощными заказчиками полувагонов: это потенциально коррупциогенная сфера, и вчера премьер Владимир Гройсман сообщил о задаче новому руководству УЗ «разобраться с этой темой».

«Схемы по вагонам — безосновательные скидки, «перелом тарифа» для транзитных грузов, лоббирование «своих» логистических компаний, создание закольцованных маршрутов в интересах подконтрольных предприятий, когда пустые вагоны просто не возвращаются обратно, — сказал еще один источник. — И, конечно, «классика»: вагоны отдаются в аренду «своим» предприятиям по сниженным ставкам, а уже они передают в субаренду по рыночным ценам». Последнюю схему «Вестям» описал и нардеп Дмитрий Добродомов: по его данным, ущерб от деятельности только одной компании менее чем за два года, составил… 470 млрд грн.

Будут ли честные правила 

«Запчасти, детали, услуги ремонтных работ и модернизация состава и инфраструктуры — на втором уровне по объемам поставок. Тут также крутятся схемы», — сказал источник «Вестей». В качестве примера приводят схему с поставками железнодорожных колес. Нижнеднепровский трубопрокатный завод (входит в «Интерпайп» Виктора Пинчука) в апреле и мае выиграл два тендера на 269,8 млн грн и 110 млн грн. По закону, тендер может пройти при участии минимум двух ценовых предложений, и второй компанией в обоих случаях выступила «Петроэнерджи 1».

«Вести» обнаружили, что эта компания имеет тот же адрес регистрации, что и телекомпания ICTV, также принадлежащая Пинчуку — стало быть, может быть связана с тем же «Интерпайпом». Последний в выигрыше — цена на колеса сейчас составляет 14,9 тыс./штука (в 2014-м — 6,15 тыс.) при цене на сталь даже ниже, чем три года назад.

«Наш завод производит колеса уже 80 лет, столько же поставляет их ж/д. В Украине он единственный — ближайший, работающий по нашим стандартам, находится в Нижнем Тагиле. Европейские, кстати, тоже иногда подаются на наши тендеры», — рассказал «Вестям» начуправления корпоративных отношений «Интерпайпа» Дмитрий Кисилевский (возможную связь с компанией «Петроэнерджи 1» он назвал «чепухой»). В самой компании-«спарринг-партнере» говорить отказались вовсе. «По этому поводу мы общаться не будем», — сказали «Вестям».

По данным наших собеседников, в ближайшее время правила игры на тендерном рынке ждут перемены. Контуры предстоящих баталий уже видны: по жалобе компаний «Сокар» и «ОККО» Антимонопольный комитет заблокировал тендер на поставки 90 тыс. тонн дизтоплива (до этого тендер выигрывала компания «Трейд Коммодити», которую ассоциируют с провластным депутатом Александром Грановским).

Проблема в том, что УЗ не просто срывает тендеры — она проигрывает суды и вынуждена выплачивать сумасшедшие компенсации. А тот же «суперменеджер» Балчун никак не реагировал, не учился на ошибках — что, как минимум, подозрительно

Эксперт общественной кампании «Евро-патруль» Вячеслав Коновалов 

Эксперты убеждены: главное, что должен будет сделать новый глава УЗ, — это прописать четкие правила, понятные всем участникам рынка закупок. «Можно ли ждать этого от Евгения Кравцова? Во-первых, он уже не в первый раз руководит УЗ в статусе и. о. — и тогда он ничего не сделал. Во-вторых, в его обнародованных «10 шагах» нет ни слова о таком результате. Очень хочется ошибаться», — сказал «Вестям» бывший замминистра инфраструктуры, эксперт Владимир Шульмейстер.

За команду Балчуна вступились лишь профсоюзы. «Мы поляками довольны — они провели двукратное увеличение зарплат по 25% и вели предсказуемую соцполитику. Плюс нам импонировало, что они, европейцы, уважают наш коллективный договор, — сказал «Вестям» экс-замглавы железнодорожного профсоюза УЗ Михаил Синчак. — Главное — эта команда, пришедшая в 2016 году, не имела связей «внутри» — все просто обрубилось. И это много кому не понравилось — поэтому Балчуна и выдавливали из отрасли в течение всего года».

АНТИКОР


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO