Статті

Виталий Герсак

Начальник управления СБУ в Николаевской области Виталий Герсак провел встречу с главой облсовета Викторией Москаленко и председателем фракции «Наш край», депутатом Юрием Кормышкиным по вопросу перезагрузки работы областного совета.

Об этом сообщил главный редактор «НикВести» Олег Деренюга в своем Telegram-канале.

Юрий Кормышкин и Тахир Садридинов

Журналист опубликовал фото главы Николаевского облсовета Виктории Москаленко, ее помощницы Оксаны Корсак, ее заместителя Тахира Садридинова, а также депутата Юрия Кормышкина, которые покидали здание областного управления СБУ в Николаевской области.

— Глава Николаевского областного совета Виктория Москаленко вместе со своей помощницей Оксаной Корсак покидают здание Управления СБУ в Николаевской области. Следом за ними выходят представители фракции «Наш край» Юрий Кормышкин и Тахир Садридинов. Эти фото в который раз подтверждают, что областное управление СБУ превратилось в основной центр принятия политических решений в регионе, — пишет журналист.

Тахир Садридинов

НикВести ранее сообщали, что в апреле в Офисе президента Украины состоялось совещание с участием народных депутатов от Николаевской области, главы Офиса Президента Андрея Ермака, главы Николаевской ОГА Александра Стадника и начальника Управления СБУ в Николаевской области Виталия Герсака. Там обсуждалась проблема взаимоотношений николаевского губернатора с депутатами областного совета. Об этой встрече в своем Telegram-канале написал николаевский журналист Олег Деренюга.

На этой встрече начальник областного УСБУ Виталий Герсак взял на себя обязательства обеспечить «перезагрузку» руководства Николаевского областного совета (президиум и комиссии), чтобы обеспечить эффективное взаимодействие депутатского корпуса с Николаевской облгосадминистрацией в преддверии местных выборов.

Юрий Кормышкин

Олег Деренюга отмечает, что сегодняшняя встреча должна была поставить точку в вопросе перезагрузки работы облсовета.  

— В апреле я писал о встрече в Офисе Президента с участием николаевского губернатора, нардепов и главы офиса Андрея Ермака, где начальник УСБУ в Николаевской области Виталий Герсак взял обязательство перезагрузить Николаевской областной совет, а именно — убрать представителя «БПП» Викторию Москаленко с должности главы. По информации источников, встреча, состоявшаяся только что, должна была поставить финальную точку в этом вопросе. Позвонил участникам встречи, однако, все они отказались комментировать, о чем они говорили и какие решение принято, но что-то подсказывает, что нынешняя глава облсовета из здания выходит недовольной, — резюмирует Олег Деренюга.

Виктория Москаленко и Оксана Корсак

Напомним, глава Николаевского областного совета Виктория Москаленко начала говорить об уходе с должности. 

В случае ухода Виктории Москаленко с должности и не назначеняи нового главы Николаевского облсовета, эти обязанности будет исполнять первый заместитель Тахир Садридинов, за нзначение которого депутаты проголосовали 30 апреля.

nikvesti.com


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Як зупинити розкладання судової системи.

Від редакції

Понад 20 років тому, наприкінці 1990-х, журналісти-розслідувачі поцікавилися у групи відомих юристів, який закон вони б прийняли передусім. Варіанти були різні. Адвокат Віктор Петруненко наполягав, що треба реалізувати вже прийнятий закон про боротьбу з корупцією. На жаль, тоді така відповідь не викликала особливого інтересу. Можливо, тому тепер боротьба з корупцією — проблема номер один в Україні. А Віктор Петруненко написав для DT.UA цю статтю про боротьбу з суддівською корупцією…

Стародавні латиняни казали: правосуддя — основа держави. І справді, стійкість суспільної формації та сила держави передусім залежать від якості, тобто справедливості, прийнятих законів і точності їх виконання владою та громадянами.

Державним бюро розслідувань України як гасло заявлений інший усім відомий вислів: нехай загине світ, але звершиться правосуддя.

Незважаючи на різні трактування його походження й смислу, не можна не погодитися з правильністю і своєчасністю такого вибору ДБР: світова історія наочно продемонструвала, що без справжнього правосуддя, у тому числі, і передусім як інструмента реформування та подальшого розвитку всіх державних і громадських інститутів, не може існувати жодна демократична держава.

Внутрішня загроза державі

Упродовж багатьох років різні інституції країн демократії наполегливо закликають політичний клас і народ України виявити волю й розпочати справжню боротьбу з корупцією як основною причиною всіх соціально-економічних та політичних проблем у державі.

Але очевидно, що ефективно боротися з тотальною корупцією, яка стала ледь не способом організації громадського життя, спираючись на такі ж корумповані кадри правоохоронців і суддів, украй складно, коли не неможливо.

Останніми роками в нас було створено НАБУ й ДБР, а також почато або проведено реформи: судову, прокуратури, МВС, СБУ.

Впровадження у 2017 році нових правил для адміністративного, господарського та цивільного процесів — безперечно, велике досягнення в житті суспільства. Чого, на жаль, не можна сказати про також порівняно недавно прийнятий Кримінальний процесуальний кодекс України.

Та, хоча всі ми розуміємо, що тільки конкретні перемоги в боротьбі з корупцією зможуть переконати наше суспільство і закордонних партнерів у перспективі встановлення в досяжному майбутньому правил, які забезпечать сталий розвиток країни, — правовий нігілізм і корупція, що випливає з нього, все ще залишаються основною внутрішньою загрозою держави.

Неправосудне рішення — акт диверсії

Хоч як це сумно, свою негативну і значною мірою визначальну роль у безрезультатності боротьби відіграють суди.

Усе більше й більше з’являється незаперечних доказів того, що в усіх юрисдикціях сформувалися стійкі групи, котрі забезпечують прийняття та “захист” завідомо неправосудних рішень по всій вертикалі, включно з Верховним Судом.

Протиправна діяльність суддів, які входять до складу таких груп або ж епізодично беруть участь у вчинюваних ними злочинах, підпадає під дію ст.255 КК України — створення злочинної організації.

Особливо тривожать факти системного і безстидно демонстративного обслуговування такими суддівськими групами протиправних інтересів злочинних утворень, які поєднують формально юридичні процедури обстоювання своїх незаконних інтересів із гангстерськими методами впливу на процесуальних опонентів.

Веління часу, бажання народу та воля керівництва країни на реформування судової системи, що розкладається й підриває засади держави, очевидні.

Боротьба зі злочинами суддів, яка ведеться впродовж низки років і полягає переважно у викритті хабарників серед них, безперечно, заслуговує всілякої професійної поваги, зважаючи на високу складність слідчо-оперативних завдань.

Але слід визнати, що, з низки причин, успішно реалізується лише невелика частина матеріалів оперативних розробок, у зв’язку з чим кардинально вплинути на криміногенну обстановку в суддівському середовищі та припинення діяльності злочинних груп такі процеси не можуть.

Це, а також індивідуальні сподівання суддів, що небезпека навислої над державою загрози хаосу і втрати керованості їх не торкнеться, разом з віртуозним маніпулюванням та спекулятивним використанням принципу незалежності судової влади для зведення особистої недоторканності в ранг незаперечного постулату, перешкоджають “українській правовій реформації”.

Тим часом держава й суспільство, практично, не використовують такого потужного механізму контролю як відповідальність суддів за злочини проти правосуддя, якими найчастіше є винесення завідомо неправосудних судових рішень. У поєднанні зі службовим підробленням, використанням службового становища тощо.

Думаю, не помилюся, коли скажу, що існування в правовому полі держави завідомо неправосудного судового акта підриває засади державності і, за ступенем заподіяної шкоди, прирівняне до акту диверсії або державної зради.

І, що характерно, — більшість винесених неправосудних рішень пов’язані з підкупом або іншим втручанням у діяльність судді.

 Таким чином, активізація викорінення кримінально-правовими методами злочинів проти правосуддя може виявитися ефективним способом реалізації політичної волі до негайного реформування і очищення авгієвих суддівських стаєнь.

Зазначу, що не йдеться про притягнення судді до відповідальності за правову оцінку тих чи інших обставин справи в господарських, адміністративних або цивільних процесах. Не говоримо і про дискрецію в кримінальному процесі. Ідеться про притягнення до відповідальності за винесення завідомо неправосудного судового акта, в основі якого лежить викривлення справжніх обставин справи чи навіть створення фальсифікованої її фабули. Або ж винесення рішення, при якому застосування закону не відповідає його змістові і смислу, букві й духу, а то й взагалі вимогам формальної логіки.

На користь такої форми контролю свідчить і те, що збір доказів, а відповідно й розслідування справ зазначеної категорії, не потребує великих обсягів слідчо-оперативної роботи, — склад злочину судді-корупціонери фіксують своїми ж неправосудними рішеннями.

Від слідчого потрібні, практично, лише знання матеріального і процесуального законів, які стосуються предмета справи, та доступ до матеріалів самої справи. Факультативно можна ще здійснити й інші комплексні слідчо-оперативні заходи. Після цього, якщо не виявиться, що суддя в момент винесення рішення перебував у зміненому хворобливому стані, — можна оголошувати підозру, обирати запобіжний захід і спрямовувати справу в суд.

Тому видається, що для ефективного формування в судовій системі тренду орієнтування виключно на закон знадобиться зовсім небагато професійних юристів, зібраних під керівництвом генерального прокурора.

Проблемою для ефективної реалізації пропонованої ідеї може стати (не)процесуальне приховування викритих суддів такими ж суддями-корупціонерами, котрі залишаються тимчасово поза рамками кримінальних переслідувань, але усвідомлюють потенційну загрозу для себе як членів системи. Тому видається доцільним покласти контроль і розгляд справ про злочини суддів на Вищий антикорупційний суд.

Суддівсько-адвокатський синдикат

Крім того, необхідність боротьби зі злочинністю актуалізує приведення низки норм чинного Кримінального процесуального кодексу (КПК) у відповідність до його завдань та принципів кримінального судочинства. Час показав, що, крім норм, які, фактично, перешкоджають слідству, захисту і правосуддю загалом, закон сповнений інших нісенітниць. Обмежуся простим прикладом.

Згідно зі ст. 9 КПК, прокурор і слідчий зобов’язані всебічно, повно та неупереджено провести розслідування і виявити обставини — як ті, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного (обвинувачуваного).

Проте далі, у статтях 36–41 параграфа 2 Кодексу, прокурори, слідчі та працівники оперативних підрозділів визначені як сторона обвинувачення. Але при цьому саме обвинувачення пред’являється (або не пред’являється) особі лише після завершення розслідування, а доти ми маємо справу з підозрюваним і підозрами (добре, що не дружини цезаря) сторони обвинувачення. Отже, сторони обвинувачення і захисту, а також їх змагальність, можуть виникнути не раніше, ніж справу (кримінальне провадження) буде направлено в суд.

Видається, що обов’язок держави — негайно привести у відповідність до законів тексти положень статей 364, 365, 367 КК України (які передбачають відповідальність за зловживання владою або службовим становищем, перевищення службових повноважень, недбалість), сфальсифікованих навесні 2014 року. Що значною мірою підірвало дисципліну державних службовців і відкрило непорядним особам широкі можливості для всіляких як дрібних, так і великих зловживань. Відновлення в законі формули, що істотна шкода як необхідна умова відповідальності може виражатися не тільки в заподіянні матеріальних збитків інтересам держави або окремих громадян, відразу дисциплінує чиновників. Кожен із них добре подумає, перш ніж щось підписати, зробити або заявити.

Я впевнений, розслідування діяльності злочинних суддівських груп не тільки дозволить поглибити аналітичні напрацювання, а й продемонструє всім служителям Феміди сумну перспективу порушення закону для кожного окремо. Що негайно, а головне — позитивно позначиться на загальному стані правосуддя і закладе ґрунт для розуміння та віри суспільства в можливість встановлення належного правопорядку в країні.

Не сумніваюся, що після початку роботи структури, яка спеціалізуватиметься на виявленні злочинів проти правосуддя, кількість готових до неухильної суддівської законослухняності неухильно й стрімко зростатиме, особливо після того, як держава, відновивши матеріальні ресурси, зможе виявити про суддів турботу, яка відповідатиме їхньому статусу та ролі в житті суспільства.

Крім того, думаю, скоро ми зуміємо виростити й виховати когорту непідкупних юристів, які за будь-яких обставин будуть готові безкомпромісно відстоювати і захищати Закон та Правосуддя як основу держави.

Знаю, що в практикуючих адвокатів є чимало юридично опрацьованих і вже готових до процесуальної реалізації слідством матеріалів стосовно злочинного суддівсько-адвокатського синдикату, куди входять, як мінімум, 70 суддів усіх рівнів і всіх юрисдикцій. Судді й адвокати створили систему завідомо неправосудних судових рішень, які забезпечують протиправне володіння чужим майном і, відповідно, легалізацію коштів, добутих злочинним шляхом. Розслідування дозволить не тільки розкрити і очистити цей фурункул у суспільному організмі, а й виявити інші злочини.

Упевнений, багато хто в нашій країні (не кажучи про напрацювання спеціальних служб) готовий запропонувати слідчим органам матеріали про здійснення злочинів проти правосуддя.

Видається, вище перелічені заходи дозволять нам у стислі (до пів року) терміни відновити судову (в справжньому сенсі цього слова) систему, що безперечно, викличе необоротні втрати потенціалу всієї корупції в країні.

Вважаю також, оскільки штучне/симулятивне звернення до суду для вирішення тієї чи іншої (не)правової ситуації втратить свою актуальність, автоматично знизиться навантаження на суддів, що, відповідно, підвищить якість відправлення правосуддя.

***

Зміна суспільного устрою може завершитися успіхом тільки тоді, коли всі ми колективно усвідомимо, що закон — це не далека абстракція, а договір, який визначає обов’язки і права кожного перед кожним і кожного перед усіма як громадянами своєї країни. А також тоді, коли на прапорах створюваної нами правової держави, крім високих ідеалів Прав та Свобод Людини, буде накреслено “Закон, Порядок, Справедливість”.

У зв’язку з цим було б правильно чесно (не применшуючи значення економічних і соціальних реформ) сказати суспільству, що на правоохоронні органи й суди покладається особлива місія — забезпечення правосуддя як основи держави. І тому пріоритетом усього народу є перетворення саме в галузі права та правозастосування, відтак саме на цю ділянку державного будівництва ми маємо передусім спрямувати всі свої (а також залучені) матеріальні ресурси.

Крім того, вважаю, що з таким підходом до проблеми реформування і подальшої побудови держави можна проголосити диктатуру Закону на основі Верховенства Права.

А ідеалом, досягнення якого ми всі разом могли б прагнути, може стати відновлення Української Чесності як загальновизнаної філософсько-правової категорії і відмітної риси колективної свідомості та характеру нації.

dt.ua


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

За вагомий внесок у справі оборони Вітчизни та жертовну любов Святійший Патріарх нагородив керівника приватного підприємства “Петро Великий” Аллу Ландар Орденом святого рівноапостольного Великого князя Володимира І ступеня. Патріарх Філарет привітав нагороджену та побажав і надалі їй та всьому колективу займатися благородною та богоугодною справою, допомагаючи українським воїнам.

Нагадаємо, ПП “Петро Великий”, компанія Алли Ландар веде свою діяльність з 1994 року. Під час подій на Київському Майдані – колектив підприємства активно допомагав майданівцям, особливо у Михайлівському Золотоверхому монастирі, де було розгорнуто штаб та медичну службу для допомоги постраждалим. З початком російської агресії у бік України особисто Алла Ландар вела активну волонтерську діяльність в зоні проведення АТО. Стараннями пані Алли на фронт для потреб українських воїнів було доправлено реанімобілі, швидкі допомоги, провізію, одяг, медичні засоби. Особливу роботу колективом було проведено після Іловайського котла, коли була велика потреба визволення з полону поранених та поневолених українських воїнів. В своїй волонтерській роботі ПП “Петро Великий” тісно співпрацює з Червоним хрестом України.

Патриарх Филарет наградил волонтера Аллу Ландар орденом Святого ...

Необхідно зазначити, що ПП “Петро Великий” за час діяльності підприємства відзначено за заслуги з відродження духовності Орденом Святої великомучениці Варвари, Медаллю УПЦ Київського Патріархату “За жертовність і любов до України”, Почесною грамотою Спілки воїнів Афганістану “За людяність і гуманізм при вшануванні захисників державного суверенітету та територіальної цілісності України”, Подякою від Міністерства оборони України, Подякою від Військової частини п/н В2326, Подякою від батальйонів “Айдар”, “Донбас”, “Правий сектор”, Почесною грамотою Ради підприємців при Кабінеті Міністрів України “За вагомий особистий внесок в розвиток підприємництва, активну громадську позицію, захист прав та інтересів підприємств”, Почесною грамотою Державної служби України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва, відзнаками за плідну співпрацю від Міністерства житлово-комунального господарства, що є виявом високої оцінки діяльності ПП “Петро Великий” зі сторони Церкви, держави та суспільства.

Патриарх Филарет наградил волонтера Аллу Ландар орденом Святого ...

Алла Ландар подякувала Предстоятелю Церкви за високу нагороду та наголосила, що серед багатьох отриманих відзнак, церковний Орден святого рівноапостольного Великого князя Володимира, отриманий з рук Патріарха у дні святкування Хрещення Київської Руси-України, має особливу вагу. Адже це визнання важливості волонтерської роботи, яку проводить ПП “Петро Великий”.


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Юрій Микуляк

Лютий 2014 року… Крим – російські військові формування ввійшли на територію півострова з чіткою метою захопити українські землі. Всі стратегічні об’єкти ВСУ були оточені, «зелені чоловічки» проводили тактичний тиск на військовослужбовців з метою швидкої здачі частин дислокації, а також по-максимуму перетягнути на свою сторону трусливих перебіжчиків, зрадників! Що дальше відбувалось – всі прекрасно знають…

Серед українських військових формувань в облогу був взятий й 1-й окремий Феодосійський батальйон морської піхоти (1 ОБМП). Це військове з’єднання морської піхоти України за організаційно-штатною структурою входить до складу 36-ї окремої бригади морської піхоти Військово-Морських Сил України. Зараз – дислокується в Миколаєві, та в період облоги російськими формуваннями на військовослужбовців чинився колосальний тиск для того щоб вони зрадили Україну. Не витримав цього тиску Сергій Стороженко, командир 36-тої окремої бригади берегової оборони (України) до якої входив 1-й окре́мий Феодосійський батальйон морської піхоти. 2 березня 2014, під час російського вторгнення в Україну та захоплення Криму, російські війська увійшли в Перевальне, де базувалась бригада. Командир бригади, Сергій Стороженко, зрадив Україні, не виконавши прямий наказ керівництва держави захищати військову частину, та саботувавши статут вартової служби. Та 1-й окремий Феодосійський батальйон морської піхоти тримався з усіх сил, воїни будучи справжніми патріотами Україну не зрадили.

В ніч на 27 лютого 2014 року почалася анексія Криму Росією. За кілька днів місце постійної дислокації батальйону 1 ОБМП було заблоковано російськими військами. Попри ультимативні пропозиції скласти зброю українські морські піхотинці зміцнили периметр частини і приготувалися до штурму. Облога тривала майже місяць, на військових чинили великий тиск. В цей складний час протриматись воїнам допомагав їхній побратим і патріот України Микуляк Юрій Васильович – Голова громадької органїзації «ПЗБУ» та командир ПСП «Шторм».  Він всіма можливими і неможливими способами допомагав воїнам продовольством, постійно патріотичними закликами піднімав баєвий дух особового складу батальйону. Згодом українські воїни часто згадували, що допомога Юрія Васильовича була однією із головних складових для того щоб вистояти і до останнього подиху бути вірними Україні.

Вранці 24 березня російські війська за підтримки двох вертольотів Мі-24 таки взяли штурмом частину феодосійських морпіхів. Українські морські піхотинці вступили в рукопашний бій, але були взяті в полон. В цей же день заступник начальника головного командного центру Збройних сил України генерал-майор Олександр Розмазнін заявив, що на базі Феодосійського 1-го батальйону морської піхоти буде створено бригаду морської піхоти України. Юрій Микуляк приклав всіх сил та допоміг особовому складові дислокуватись у місто Миколаїв, де було створено 1-шу бригаду морської піхоти імені Костянтина Ольшанського.

Згодом в період Антитерористичної операції та Операції об’єднаних сил в Донецькій та Луганській областях Юрій Микуляк постійно підтримував побратимів із 36-ї окремої бригади морської піхоти. Стабільно допомагає продуктами харчування та іншими матеріально-технічними засобами. Був одним із патріотів, які обладнали польовий артилерійський склад в районі виконання баєвих завдань. Для забезпечення пересування воїнів особисто придбав 2 пасажирські автобуси на 45 та 50 місць.

Розуміючи, що війську потрібна надійна техніка взявся за відновлення баєвих машин, серед яких 1В13, БТР-80 та МТ-ЛБу. Також за його сприяння і особисто прикладених сил було відновлено легковий Хамер М998, Камаз 5320, УАЗ 3151. Він стабільно забезпечує воїнів потрібними запасними частинами, які часто виходять з ладу.

Юрій Микуляк постійно турбується за побут військовослужбовців морської піхоти, а під час службових відряджень приходить на допомогу у пошуку житла, харчування та інших супутніх потребностей військових.

Юрій Васильович Микуляк – патріот України, який перебуваючи під тиском ворога не тільки не зрадив Україну, а й ще гордо закликав і підтримував воїнів у служінню нашій державі. Протягом війни із РФ стабільно допомагає військовослужбовцями всіма доступними йому ресурсами. Юрій Микуляк – це людина для якої патріотизм і героїзм не просто слова, а сенс життя!

politica.com.ua


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

На вопросы Yenicag.Ru — Новая Эпоха президент Независимого аналитического центра геополитических исследований «Борисфен Интел» (Киев, Украина), генерал-лейтенант запаса, руководитель военной разведки Украины в 2008–2010 гг. и внешней разведки Украины в 2014–2016 гг., доктор военных наук Виктор Гвоздь:

— После первого Майдана, когда демократические силы во главе с Ющенко пришли к власти, Россия на это не отреагировала так болезненно, как на последний Майдан. По-вашему, в контексте отношений с Россией, чем отличалась политика Ющенко от политики Порошенко?

— Извините, но должен несколько уточнить формулировку вашего вопроса, так как в нем не учитываются настоящие реалии происходящих в Украине событий. А без этого они воспринимаются неправильно. Так вот, если сравнивать два судьбоносных события в новейшей истории Украины — Оранжевой Революции в Украине осенью 2004 года и Революции Достоинства осенью 2013 – весной 2014 годов, — то их итоги, несмотря на сходство целей, серьезно отличаются. Цель и первой, и второй революции — смещение руководства государства. То есть, замена пророссийских сил на национально-демократические. При этом, как в первом, так и во втором случаях, главной задачей политики нового руководства Украины была реализация европейского и евроатлантического курса страны. Вместе с тем, условия, как и формы революций в Украине были разные. Именно этим, а не последующими политиками В. Ющенко или П. Порошенко, определялась реакция России в отношении Украины.

Виктор Гвоздь

Поводом для Оранжевой Революции в Украине стала фальсификация руководством страны во главе с Л. Кучмой итогов президентских выборов осенью 2004 года в пользу ставленника России — В. Януковича. Исходя из этого, лидеры тогдашней оппозиции выступали не за свержение власти в стране, а за проведение повторных, честных выборов на открытой и демократической основе. Эти требования обосновывались преимуществами европейского выбора Украины, а также необходимостью очистить власть от коррупции. Под давлением акций протеста руководство Украины согласилось с требованиями оппозиции, которые фактически поддерживали США и ЕС. Повторные выборы в Украине состоялись 26 декабря 2004 года, победил В. Ющенко — лидер национально-демократических сил Украины.

На то время российское вмешательство в политические события в Украине было довольно ограниченным. В частности, Москва оказывала моральную и информационную поддержку Л. Кучме и В. Януковичу, пыталась дискредитировать идеи Оранжевой Революции и лидеров оппозиции (в т. ч. лично В. Ющенко). Уже во время этой революции Россией запускались процессы раскола украинского общества, стимулирования сепаратизма в юго-восточных регионах Украины. В то же время Россия воздерживалась от прямых, а тем более, — силовых действий против Украины. Почему? Отвечаю:

Во-первых, фактически не было повода для российского вмешательства во внутренние дела Украины. Цели революции были достигнуты относительно мирным путем, без применения силы. Повторные выборы прошли по решению Верховного суда Украины, легитимно и под наблюдением международных организаций. При этом никаких видимых угроз русскоязычному населению Украины, а также российским гражданам, пребывающим на украинской территории, не возникало.

Во-вторых, у России имелось немало своих, внутренних нерешенных проблем, которые препятствовали в деле реализации внешней политики. В частности, сложности с восстановлением российской экономики после кризиса 1990-х годов; имеющиеся очаги напряженности на Северном Кавказе; невосприятие политики В. Путина оппозицией, все еще не утратившей некоторой силы. Кроме того, в целом российское общество не успели подготовить к прямой агрессии России против Украины;

В-третьих, Москве были выгодны конструктивные отношения с Западом, как с источником кредитов, инвестиций и современных технологий. Тогда это было жизненно важно для России с точки зрения создания благоприятных условий для развития российской экономики и укрепления государства. Исходя из этого, вместо открытого вмешательства во внутренние дела Украины, в том числе с применением военной силы, РФ развернула масштабные действия по восстановлению своего контроля над Украиной методами «гибридных» войн в различных сферах. Формы таких действий России широко известны: подрыв позиций нового руководства Украины путем его всесторонней дискредитации; поддержка пророссийских сил в Украине; углубление раскола в украинском обществе; провоцирование сепаратизма в регионах нашей страны; нанесение всяческого ущерба украинской экономике. Для достижения желаемого Москва прибегла к широкомасштабной информационной кампании, по сути начала информационную войну. Кроме того, применила еще такое «оружие», как «газовые» войны против Украины и Европейского Союза.

Также Россия требовала, чтобы Запад не содействовал европейской и евроатлантической интеграции Украины. А ее возможное вступление в НАТО Москва назвала «красной линией», которую она не позволит переступить, в том числе и с помощью военной силы. Тогда же РФ впервые заявила, что аннексирует Крым, если Украина попытается вступить в НАТО. И практически начала к этому готовиться. Таким образом, Россия пыталась, как минимум, реставрировать в Украине пророссийскую власть, блокировать возможность ее вступления в НАТО и ЕС. Как максимум — создать условия для ее дезинтеграции.

Достичь желаемого России, к сожалению, в значительной степени удалось. Так, США и ЕС, по сути, отказались форсировать процессы европейской и евроатлантической интеграции Украины. А в 2010 году президентом Украины стал В. Янукович, который переориентировал курс нашей страны с Запада на Россию и своими действиями расколол украинское общество на сторонников западного и российского выбора.

Однако Россия, со своими ставленниками в украинской власти, не смогла подавить процессы национально-демократического возрождения Украины. Следствием этого стала Революция Достоинства в Украине в конце 2013 – начале 2014 годов. Поводом послужил отказ В. Януковича от подписания Соглашения об ассоциации Украины с ЕС. Вместо соглашения появилось решение о развитии торгово-экономических отношений с Таможенным союзом, возглавляемым Россией. Тем не менее, причины революции имели более глубокий характер и объяснялись тем, что большинство населения Украины не воспринимало коррумпированный режим В. Януковича, который, заботясь о собственном благополучии, сдал украинские интересы в угоду России. При этом Революция Достоинства совершенно отличалась от Революции Оранжевой. Так, она была более жесткой, конфликтной, протестующие были готовы идти до конца, понимая, что действующий президент фактически сдал интересы нашей страны России, вследствие чего Украина на долгие годы может попасть в зависимость от чекистско-олигархического режима Путина, вернуться в «евразийскую семью», когда будут сворачиваться демократические свободы и фактически ставится крест на реинтеграции страны в Европу. Причем, с обеих сторон в той или иной степени применялась сила. Следствием этого стал фактический развал системы государственной власти в Украине, что вынудило В. Януковича покинуть страну.

В свою очередь, такое развитие событий в Украине дало возможность России преподносить их как «насильственный государственный переворот», а также «угрозу русскоязычному населению на украинской территории». Именно этим Россия и оправдывала свое вторжение в Украину. Прежде всего, это оккупация и аннексия Крыма в конце февраля – начале марта 2014 года, когда в открытую применялись российские войска. Их ввели на территорию полуострова по решению президента России В. Путина, одобренного российским парламентом. Под таким же предлогом «защиты русскоязычного населения» Россия попыталась дезинтегрировать Украину путем создания так называемой Новороссии. Именно так был спровоцирован конфликт на Донбассе, с использованием с этой целью ряда благоприятных для Москвы факторов, которых практически не было в 2004 году. В частности, Москва заблаговременная подготовилась к нападению на Украину, в том числе соответственно обработав в России общественное мнение и пользуясь при этом послереволюционным хаосом в Украине, бегством высшего руководства страны, а также деморализацией украинских силовых структур. Как я уже упоминал, часть украинского общества, вследствие информационной обработки, поддержала действия России. Кроме того, исходя из опыта нападения на Грузию осенью 2008 года, Москва полагала, что Запад воздержится от решительной и принципиальной реакции на ее действия против Украины.

— Вы профессиональный разведчик, возглавляли самые элитные разведывательные ведомства Украины и осведомлены лучше, чем кто-либо другой, из политиков или экспертов. Совсем недавно после президентских выборов в Украине в прессу просочилась информация о том, что военные ВСУ в Крыму были готовы дать отпор российской агрессии, но не дождались команды из Киева. В адрес Порошенко посыпались обвинения в том, что он сдал республику. А, по-вашему, это что значит — предательство, полное отсутствие политической воли тогдашней власти или что-то иное… поскольку полуостров оккупировали силы РФ практически без единого выстрела?

— Опять вопрос требует уточнения, и вот почему. Как бы мы не относились к П. Порошенко, но во время крымских событий он официально был всего лишь депутатом Верховной Рады Украины и нести за них прямую ответственность не может. Здесь, скорее всего, вопрос к А. Турчинову, исполнявшему тогда обязанности спикера Верховной Рады, а затем — президента Украины. Поэтому предлагаю ограничиться общими причинами того, почему ВСУ не дали отпор России в Крыму. Вопрос о том, смогли бы Вооруженные Силы Украины в Крыму дать отпор агрессору крайне неоднозначен. По причине ряда объективных и субъективных факторов военного, политического и морального характера.

Так, на момент вторжения России в Крым на территории полуострова размещалась группировка Вооруженных Сил Украины в составе Военно-морских сил, а также ряда подразделений, частей и соединений Сухопутных войск и Воздушных сил. Из них российской агрессии в Крыму реально могли противостоять только лишь 36-я отдельная механизированная бригада береговой обороны ВС Украины и 1-й батальон морской пехоты общей численностью около 1,5 тыс. человек. Кроме того, на учениях в Крыму находилась разведывательная рота одной из механизированных бригад ВС Украины. При этом крымская группировка украинских войск практически не могла быть усилена из-за блокирования российскими войсками и отрядами наемников Крымского полуострова, захвата всех аэродромов, а также установления контроля россиян над воздушным пространством полуострова и прилегающей к нему морской акваторией. Помимо этого, силами российского спецназа были захвачены позиции подразделений ПВО ВС Украины, что исключило возможность их боевого применения.

В свою очередь, силы российских войск, которые непосредственно участвовали в захвате Крыма, включали 810-ю отдельную бригаду Черноморского флота России, батальонные тактические группы из состава 7-й и 76-й десантно-штурмовых дивизий, 98-й воздушно-десантной дивизии, 31-й десантно-штурмовой бригады, 45-го отдельного полка специального назначения, 18-й отдельной мотострелковой бригады и 15-й отдельной («миротворческой») мотострелковой бригады вооруженных сил России.

В целом, по минимальным оценкам, данные силы насчитывали 6–7 тыс. военнослужащих с вооружением и боевой техникой. Вместе с ними в Крыму действовали около 4–5 тыс. наемников и боевиков из состава различного рода военизированных (в т. ч. казачьих) формирований. Большинство из них были заблаговременно сформированы Россией на Крымском полуострове под «крышей» Черноморского флота РФ или же переброшены туда с началом ввода регулярных российских войск. Силы вторжения в Крым поддерживала группировка российских войск в западной части Северного Кавказа РФ, заблаговременно развернутая там под видом обеспечения безопасности Зимних Олимпийских игр в Сочи. В состав этой группировки входили части и соединения 49-й и 58-й армии Южного военного округа ВС России, 4-й армии ВВС и ПВО, а также Воздушно-десантных и других войск (в т. ч., переброшенных на Северный Кавказ из других регионов страны). Всего в состав этой группировки входило около 50 тыс. военнослужащих. Это и позволило России достичь подавляющего преимущества над Украиной как по личному составу войск, так и по основным видам вооружений, включая бронетанковую технику, артиллерийские системы, боевую авиацию и корабли. В таких условиях переход ВС Украины к активным действиям по отражению российского вторжения не имел бы желаемых результатов. В лучшем случае, части украинской армии смогли бы создать отдельные очаги сопротивления, и продержались бы не более нескольких суток. По причине как подавляющего превосходства сил и средств ВС России, так и невозможности организации системы обеспечения украинских войск (в т. ч. подвоза боеприпасов, продовольствия и других средств; оказания помощи раненым и их эвакуации; пополнения подразделений личным составом).

Возможно, на эту ситуацию могло бы повлиять привлечение крымских татар к активному сопротивлению агрессору, однако такое развитие событий было бы трудно предсказуемо. Нельзя не учитывать послереволюционный хаос в Украине, а именно — бегство президента, премьер-министра, министра обороны и руководителей других силовых структур, что на начальном этапе фактически парализовало систему государственной власти Украины. Причинами фактического отказа нового руководства Украины от решительных действий по защите страны на начальном этапе российской агрессии были как вышеупомянутые проблемы, так и отсутствие возможностей адекватной оценки обстановки, деморализация силовых структур Украины, а также необходимость определенного времени для восстановления нормальной работы системы власти страны. Нельзя не учитывать предательство части командования украинских войск в Крыму, включая командующего Военно-морских сил Украины Д. Березовского, который фактически отвечал за оборону Крымского полуострова. На сторону России перешли и руководители других украинских силовых структур в Крыму, большинство из которых были заблаговременно завербованы Россией и действовали в ее интересах. Нельзя забывать и о блокировании мест дислокации украинских войск в Крыму российским спецназом и наемниками, которые использовали для этого женщин и детей. В таких условиях выход подразделений из военных городков неминуемо привел бы к жертвам среди мирного населения, что Россия обязательно использовала бы для оправдания оккупации Крыма.

Напомню также, что большинство военнослужащих Вооруженных сил и других силовых структур Украины в Крыму были местными жителями или же имели на полуострове семьи и квартиры. С началом российской оккупации Крыма их близкие фактически стали заложниками. Это еще одна причина отказа части украинских военнослужащих от сопротивления агрессору, а позже и их перехода на сторону России.

Вместе с тем, несмотря на сдачу Крыма без боя, украинские войска на полуострове сыграли ключевую роль в предотвращении полной дезинтеграции Украины, что являлось основной целью России. Так, находясь в окружении и без обеспечения, украинские военные части на Крымском полуострове более месяца сковывали действия вооруженных сил России, что позволило выиграть время для восстановления системы государственного управления Украины и ее силовых структур. Именно это и стало причиной срыва планов Москвы по ликвидации Украины как единого государства в рамках проведения специальной операции «Русская весна».

И еще. Оккупировав Крым, Россия оказалась в своеобразном геополитическом «капкане», из которого практически уже нет выхода без потерь. Вопрос только в цене и времени, когда придет время расплачиваться. Из страны, с которой считались и, в принципе, к которой Запад особенно не присматривался и не принимал во внимание ее «гибридное и хулиганское поведение» на международной арене, практически прощая ей Грузию, и закрывая глаза на поддержку ею различных одиозных режимов, Россия моментально перешла в разряд «изгоя» по типу северокорейского или венесуэльского.

— Как вы полагаете, чем бы это обернулось, если бы части ВСУ дали отпор и вступили бы в бой с захватчиками? Какими были бы военно-политические последствия военного сопротивления Украины оккупации со стороны России?

— Как я уже сказал, Вооруженные силы Украины в Крыму при любых условиях не смогли бы остановить вторжение российских войск на полуостров, а также его последующую оккупацию. Причем, переход ВСУ к активным боевым действиям неминуемо бы привел к жертвам среди мирного населения, что было бы использовано Россией против Украины. Так, Москва смогла бы оправдывать оккупацию и аннексию Крыма «защитой русскоязычного населения полуострова», а также «необходимостью принуждения Украины к миру». И та оперативная информация, которую мы получали, свидетельствовала, что Россия искала «Casus belli» для полномасштабного ввода войск. Причем, Государственная Дума России быстренько «подсуетилась» и дала добро на использования вооруженных сил за рубежом, таким образом благословив В. Путина на захватнические действия и разжигание «пожара» войны в Украине. Тем более, сам председатель Госдумы Сергей Нарышкин непосредственно выходил на украинское руководство по телефону и шантажировал применением силы в случае если пострадает хоть один мирный житель Крыма в результате действий украинских военных. Это были прямые угрозы одного из руководителей Российской Федерации, а не просто какого-то частного лица.

Именно так Москва обосновала нападение на Грузию в августе 2008 года, после того, как российские спецслужбы спровоцировали обострение вооруженного противостояния в Южной Осетии. При этом факт ввода Грузией своих войск в Цхинвали позволил России переложить на нее ответственность за возобновление боевых действий в регионе и, соответственно, избежать западных санкций. Более того, после некоторого периода обострения отношений между Западом и Россией, США, а за ними и ЕС, пошли на так называемую «перезагрузку» отношений с Москвой, что и позволило ей продолжить свою неоимперскую политику. В том числе, напасть на Украину.

Аналогичный сценарий действий планировала Россия также и на Крымском полуострове. Повторяю, российские наемники сознательно провоцировали украинские войска в Крыму на применение вооруженной силы против мирных жителей. Однако провокация не удалась, что сорвало планы россиян. По ряду оценок, под упомянутым предлогом Россия могла пойти и на более масштабные действия. В частности, попытаться с применением военной силы восстановить власть В. Януковича. Хотя это и маловероятно, поскольку у России не было достаточных сил, однако исключать полностью этого нельзя. Учитывая все эти обстоятельства, в марте 2014 года США и ЕС рекомендовали Украине не применять силу в Крыму. Тем самым были созданы условия для ввода санкций против России, которые привели к достаточно серьезным последствиям для российской экономики.

— С Крымом все сложно, а вот как на счет Донбасса? Украинская разведка располагала информацией о том, что там назревает сепаратизм и Россия вооружает незаконные формирования против Украины? Ведь, в отличие от Крыма, на Донбассе не было российских военных баз и власти Украины смогли бы взять ситуацию полностью под свой контроль. Что на Донбассе помешало властям Украины быстро отреагировать на угрозу и предотвратить укрепление террористов в Луганске и Донецке?

— Военная разведка Украины прогнозировала возможность организации Россией конфликта на Донбассе еще в середине 1990-х годов. Однако тогда подобные прогнозы руководство страны не воспринимало. После Оранжевой Революции в Украине осенью 2004 года Россия перешла к практическим действиям по провоцированию такого конфликта, что также отмечалось военной разведкой и другими украинскими спецслужбами. В частности, при поддержке России, еще в период революционных событий в Украине, 26 ноября 2004 года сессия Луганского областного совета приняла решение о создании Юго-Восточной Украинской Автономной Республики. Депутаты призвали президента Украины Л. Кучму закрыть внешние границы и обратиться к президенту России В. Путину за помощью, чтобы противодействовать Оранжевой Революции. В тот же день одесские сторонники В. Януковича во главе с мэром города Р. Боделаном приняли резолюцию с требованием признать Одессу и Одесскую область «самоопределяющейся» территорией «Новороссийский край».

Тогда же внеочередная сессия Харьковского областного совета утвердила решение о сосредоточении всей власти в руках губернатора Е. Кушнарева, а также создала исполнительные комитеты областного и районных советов с предоставлением им полномочий «органов государственной власти». Кроме того, Е. Кушнареву поручалось координировать действия по созданию Юго-Восточной автономии с Верховным Советом Автономной Республики Крым, а также советами Донецкой, Днепропетровской, Запорожской, Луганской, Одесской, Херсонской, Николаевской областей и горсоветом Севастополя.

28 ноября 2004 года в городе Северодонецк сторонники В. Януковича провели так называемый «Всеукраинский съезд народных депутатов и местных советов», в ходе которого была признана «легитимность» избрания В. Януковича на должность президента Украины. В случае избрания на эту должность В. Ющенко участники «съезда» планировали выдвинуть требования об изменении административно-территориального устройства Украины. При этом ряд делегатов «съезда» призывали создать подразделения самообороны и провозгласить отдельное государство со столицей в Харькове…

Прямым подтверждением причастности России к организации такого мероприятия стало участие в нем тогдашнего мера Москвы Ю. Лужкова. Тогда руководству Украины удалось отрезвить сепаратистов мирным путем, пресекая их действия административными методами. С одной стороны, этому способствовало сохранение работоспособности государственной системы власти в Украине, а с другой — неготовность России к решительным шагам на украинском направлении. Однако это не остановило Москву, которая целенаправленно провоцировала сепаратизм, а с ним — и конфликты в восточных и южных регионах Украины, в том числе и на Донбассе. Во время президентства В. Ющенко украинское руководство провело ряд мероприятий по усилению контроля над регионом. В частности, наращивались усилия спецслужб по противодействию сепаратистам и пресечению возможностей их поддержки со стороны России. Среди прочего для этого в регионе были развернуты и дополнительные силы разведки.

К сожалению, такие меры не позволили достичь поставленных целей. Более того, такие мероприятия были фактически свернуты после прихода к власти В. Януковича. А на данные разведки об угрозах со стороны России, в том числе в отношении Донбасса, новое руководство Украины закрывало глаза. Это же касалось и информации разведки о подготовке Россией планов дестабилизации обстановки в южных и восточных регионах Украины в период Революции Достоинства в Украине. Как оказалось позже, в их подготовке и реализации принимали участие отдельные представители украинского руководства (как в центре, так и на местах), а также ряд руководителей и сотрудников силовых структур Украины в Донецке и Луганске. В частности, под их «крышей» в регионе были созданы альтернативные органы власти, организованы незаконные вооруженные формирования, в т. ч. под видом различных охранных структур и спортивных обществ, а также подготовлены базы для приема групп российского спецназа и отрядов наемников.

Одновременно, активной информационной кампанией (как Россией, так и сторонниками В. Януковича, с учетом и тех, кто пребывал в органах местной власти) навязывались пророссийские и антиукраинские настроения большинству жителей Донбасса. Все это, в свою очередь, позволило России и ее сообщникам в Украине относительно легко свергнуть законную власть на Донбассе, а также провозгласить так называемые Донецкую и Луганскую народные республики. По сути, были реализованы подходы, отработанные еще в 2004 году в рамках попыток создания Юго-Восточной автономии, теперь уже в форме независимой от Украины «Новороссии».

Следует также отметить, что, как и в Крыму, большинство сотрудников силовых структур Украины на Донбассе, в т. ч. милиции, СБУ, внутренних войск, были местные жители, имевшие там семьи, оказавшиеся под угрозой. Из-за этого значительная часть личного состава силовых структур Украины в регионе заняла пассивную позицию, или же перешла на сторону сепаратистов. Фактически, весной 2014 года сопротивление России и сепаратистам было оказано только в Мариуполе, где находились части Вооруженных сил Украины и другие войска, сохранившие верность Украине. Благодаря этому мы смогли отстоять город.
России и сепаратистам на Донбассе удалось достичь желаемого благодаря и ряду других обстоятельств, таких как сложности с восстановлением государственной системы власти и силовых структур Украины в первое время после Революции Достоинства, отвлечение внимания и усилий руководства Украины на проблемы с аннексией Крыма, захват отрядами российского спецназа и наемников города Славянск, практически полное отсутствие на востоке Украины воинских частей, которые необходимо было перебрасывать из других регионов, не говоря уже о «людях в погонах», изменивших присяге и перешедших на сторону России, о чем уже упоминалось.

— Украина, в отличие от таких стран, которые столкнулись прямым и косвенным образом с агрессией России, например, как Азербайджан, Грузия, Молдова и т. д., является более крупной страной с мощным военно-промышленным комплексом, который во времена СССР составлял костяк советского военпрома. Весь мир ожидал от Украины более жесткого отпора агрессивным действиям России и адекватных мер от украинских силовиков, но этого не произошло. Может, сегодня именно из-за этого на Западе некоторые политические круги с неким недоверием относятся к Киеву?

— Украина действительно получила в наследство от СССР мощный военный и военно-экономический потенциал. В частности, под юрисдикцию Украины перешли 14 мотострелковых, 4 танковых, 3 артиллерийские дивизии и 8 артиллерийских бригад, 4 бригады специального назначения, 9 бригад ПВО, 7 полков боевых вертолетов, три воздушные армии и отдельная армия противовоздушной обороны. В целом они включали 9293 танка, 11346 боевых машин, около 1500 боевых самолетов, в т. ч. 44 стратегических бомбардировщика. Кроме того, в состав Вооруженных сил Украины были включены 4 из 7-ми дивизий 43-й ракетной армии РВСН, которые дислоцировались на украинской территории. В ее составе имелись 176 межконтинентальных баллистических ракет, которые суммарно несли 1272 ядерные боеголовки. На момент развала СССР на территории Украины находились 2500 единиц тактического ядерного оружия, однако оно сразу же было вывезено в Россию. Таким образом, по состоянию на начало 1992 года, численность личного состава войск, находящихся на территории Украины, составляла 980 тыс. человек. Вместе с тем, в результате экономических проблем Украины, военных реформ, которые проводились руководством страны, как по собственной инициативе, так и в соответствии с различными международными договорами, а в дальнейшем — и целенаправленных действий России, этот потенциал фактически был разрушен.

Первым стратегического характера шагом в этом направлении стал отказ Украины от ядерного оружия в обмен на гарантии ее безопасности и суверенитета со стороны США, Великобритании и России. Это решение было закреплено в рамках Будапештского меморандума, подписанного 5 декабря 1994 года. Но, как показали последующие события, этот документ оказался простой бумажкой. Более того, один из подписантов, нарушив свои обещания, стал агрессором, аннексировал часть территории независимого государства, начал бойню на Донбассе. В который раз жизнь подтверждает, что ни один договор с Россией не стоит той бумаги, на которой он подписан. Приписывают эти слова Бисмарку, но они вырваны из контекста, поэтому мы не будем на него ссылаться. У нас более веские аргументы, подтверждающие эту истину — кровь, слезы и боль тысяч украинцев, грузин, азербайджанцев, армян, осетин, чеченцев, молдаван и других по периметру всего бывшего Советского Союза вследствие «братской заботы» России и ее желания исправить «самую большую геополитическую ошибку 20-го века»… Но возвращаясь к вопросу, до 1999 года Украина избавилась также и от стратегической авиации. Часть самолетов была передана России за газовые долги, а остальные — уничтожены или переданы в музеи.

Одновременно масштабно сокращались военные структуры Вооруженных сил Украины, личный состав, а также вооружение и военная техника, которые посчитали избыточными. И уже к 1994 году численность личного состава ВСУ уменьшилась до 517 тыс. человек. В период 1997–2005 годов, в результате реализации ряда программ по реформированию Вооруженных сил Украины, их численность была сокращена до около 190 тыс. человек. Соответствующим образом реорганизовывалась и вся военная система, сокращались ее структуры, а также вооружение и военная техника. При этом в ряде случаев такие сокращения были необоснованными и приводили к существенному ослаблению нашего военного потенциала. В частности, была радикально сокращена группировка украинских войск в Крыму, который, начиная с момента распада СССР, являлся объектом притязаний со стороны России. Кроме того, основная часть боевых частей ВСУ размещалась в западных регионах страны, в то время, как на востоке их практически не было. Существенной проблемой была коррупция, из-за чего средства, полученные от продажи военной техники и других активов, направлялись не на развитие вооруженных сил, а разворовывались.

После Оранжевой Революции в Украине, а также открытого перехода России к агрессивной антиукраинской политике, процесс реформирования ВСУ приобрел несколько иной характер. Так, благодаря информации военной разведки Украины, было принято решение восстановить группировку украинских войск в Крыму, а также развернуть боевые части на востоке страны. При этом численность личного состава ВСУ планировалось увеличить до 200 тыс. человек. Однако с 2010 года новая власть Украины во главе с В. Януковичем отменила эти планы. Более того, под влиянием России началось целенаправленное разрушение Вооруженных сил Украины. Свою роль в этом сыграла российская агентура, внедренная Москвой во все ключевые структуры украинской власти, включая Министерство обороны и командование ВСУ.

Например, по инициативе министра обороны Украины М. Ежеля, занимавшего этот пост с марта 2010 по февраль 2012 года, было принято решение о сокращении ВСУ до 130 тыс. человек. И хотя оно не было выполнено в полной мере, однако замедлило развитие Вооруженных сил Украины. Кроме того, М. Ежель свернул перспективные программы перевооружения украинской армии. В частности, была закрыта опытно-конструкторская работа по созданию оперативно-тактического ракетного комплекса «Сапсан», который должен был заменить снятые с вооружения ракетные комплексы советских времен «Скад», «Точка» и «Точка-У». Таким образом, не только подрывалась обороноспособность Украины, но и ослаблялась возможность сохранения украинской ракетно-космической отрасли.

Развал ВСУ продолжил Д. Саламатин — абсолютно пророссийская фигура, явный агент влияния России (думаю, и не только), который пребывал на должности министра обороны Украины с февраля по декабрь 2012 года. Кстати, выполнив свое задание, он вернулся в Россию, где и продолжает здравствовать с чувством выполненного долга. В соответствии с его концепцией реформирования Вооруженных сил Украины, предусматривалось сокращение личного состава до 70 тыс. военнослужащих, количества боевых самолетов со 160 до 134, зенитно-ракетных комплексов — с 55 до 36, танков — с 774 до 160 единиц. Планировалось также сократить военно-учебные заведения — с 31 до 14. При этом утверждалось, что «у Украины отсутствуют серьезные внешние противники», а также что «не хватает средств на содержание большой армии».

На таких же позициях был и последний министр обороны, назначенный В. Януковичем, П. Лебедев. Он имел российское гражданство и находился на посту главы оборонного ведомства Украины с декабря 2012 года по февраль 2014 года. По его инициативе, только лишь в 2013 году (накануне нападения России) в составе Вооруженных сил Украины было сокращено около 17 тыс. человек, в т. ч. более 14 тыс. военнослужащих. Кроме того, было расформировано около 70 воинских частей. Тогда же были сняты с вооружения около 300 самоходных артиллерийских установок «Гвоздика», вследствие чего Сухопутные войска ВС Украины утратили свой основной ударный потенциал. Сейчас он тоже в России, куда вернулся после выполненной работы по развалу ВС Украины, и занимается бизнесом, который значительно нарастил, находясь на должности министра обороны Украины.

Необходимо отметить, что существенные проблемы были присущи и оборонно-промышленному комплексу (ОПК) Украины. Так, на территории Украины осталось немалое количество предприятий ОПК бывшего СССР, в т. ч. и высокотехнологических производств. Они производили широкий спектр военной продукции, включая межконтинентальные баллистические ракеты и другие ракетные системы, военно-транспортные самолеты, боевые корабли, бронетанковую и автомобильную технику, радиоэлектронную технику, боеприпасы, а также составляющие части других средств вооружения. Существовала также и мощная ремонтная база.

В то же время у оборонной промышленности Украины, как части ОПК бывшего СССР, практически не имелось законченных циклов производств. Она была вынуждена кооперироваться с Россией и другими постсоветскими странами. Кроме того, ряд важных видов вооружений, в частности самолеты тактической авиации и боевые вертолеты, в Украине вообще не производились.

С 1990-х годов Украине в определенной мере удалось реформировать свой ОПК, что позволило наладить выпуск военной продукции как для потребностей ВСУ, так и на экспорт. Однако, из-за нехватки средств, такая продукция выпускалась в ограниченных объемах и не удовлетворяла имеющихся потребностей.
Ощутимым негативным фактором стала потеря ряда производств как по объективным, так и субъективным причинам. Прежде всего, они были связаны с общими проблемами украинской и постсоветской экономики, присущими всем странам бывшего СССР. Помимо этого, негативное влияние на работу ОПК Украины оказывала коррупция, а также предпринятые Россией шаги с целью ослабить украинскую оборонную промышленность. В частности, в 2006 году Россия отказалась от реализации совместного украинско-российского проекта по производству военно-транспортного самолета Ан-70, который был важен для Украины.

В результате таких обстоятельств Вооруженные силы Украины встретили военную агрессию России в состоянии полного развала. Так, численность личного состава ВСУ была существенно сокращена; вооружения и военная техника — не обновлялись и во многом были изъяты из войск или распроданы; система комплектования и призыва на военную службу — фактически уничтожена; руководящие кадры — в значительной мере некомпетентны, коррумпированы и подконтрольны России.

Именно из-за этого Украина на первом этапе вторжения России в Крым и на Донбасс не смогла дать отпор агрессору. Вместе с тем, все это вызвало полное понимание со стороны Запада, который оказал и продолжает оказывать помощь Украине. Правда, определенное недоверие к Украине со стороны США и ЕС вызывают другие факторы. А именно недостаточная оперативность реформ оборонной и других сфер; все еще низкая эффективность борьбы с коррупцией, в т. ч. в украинских силовых структурах; отсутствие четкой политики Киева в решении проблем Крыма и Донбасса; активизация пророссийской оппозиции, а также наличие сторонников России в органах украинской власти.

— Много раз говорили и писали о ядерном арсенале, доставшемся Украине после распада СССР, и который был взамен кредитов или каких-то экономических уступок передан России под наблюдением американцев. Как все это происходило? Вы, наверное, лучше всех знаете эту историю. Почему тогдашняя украинская власть с такой легкостью отказалась от ядерного оружия, которое смогло бы служить геополитическим щитом для вашей страны и сделало бы ее одной из великих держав мира? Неужели не было никаких шансов сохранить ядерные боеголовки?

— После развала Советского Союза на территории Украины остался мощный ракетно-ядерный арсенал, принадлежавший бывшей Советской армии, включавший как стратегическое, так и тактическое ядерное оружие. Его основу составляли 43-я ракетная армия Ракетных войск стратегического назначения бывшего СССР (управление — город Винница, Украина). На момент распада Советского Союза она включала семь ракетных дивизий. Из них — четыре дивизии находились на территории Украины, в т. ч.: 19-я — в Хмельницкой области; 37-я — в Волынской области; 43-я — в Сумской области; 46-я — в Николаевской области. В целом они располагали 176 стационарными/шахтными установками межконтинентальных баллистических ракет (МБР) РС-18 и РС-22, которые суммарно несли 1272 ядерные боеголовки. Остальные три ракетные дивизии: 32-я, 33-я и 49-я — находились на территории Белоруссии.

Это и части, имеющие на вооружении тактическое ядерное оружие — ракетные и артиллерийские бригады/полки окружного, армейского и дивизионного подчинения, которые имели на вооружении оперативно-тактические ракетные комплексы «Скад» (Р-17; дальность 300 км), тактические ракетные комплексы «Точка» и «Точка-У» (дальность 120 км), тяжелые минометы 2С4 «Тюльпан», а также 152-мм орудия. Их боезапас включал 2500–2600 тактических ядерных боеприпасов.

Это также пять тяжелых авиационных бомбардировочных полков. В их составе находилось 44 стратегических бомбардировщика, в т. ч. 25 Ту-95МС и 19 Ту-160, которые могли нести как стратегическое, так и тактическое ядерное оружие. На вооружении этих полков было также около 60 дальних бомбардировщиков Ту-22М2 и Ту-22М3, которые могли использоваться в качестве носителей ядерного оружия. Для их оснащения имелось 1068 крылатых ракет воздушного базирования Х-22 и Х-55, которые могли нести ядерные боеголовки до 500 килотонн.

Располагая всем этим, Украина считалась третьей по своему потенциалу ядерной державой в мире после России и США. Однако Украина не использовала такие возможности для укрепления своей обороноспособности и позиций в мире, отказалась от ядерного оружия. Причиной этого стал ряд объективных и субъективных факторов внутреннего и внешнего характера. Так, вопрос о безъядерном статусе Украины был поднят украинским парламентом еще до распада СССР. В 1990 году во время рассмотрения Верховной Радой Декларации о суверенитете Украины в раздел «Вооруженные силы Украины» была внесена поправка об отказе от ядерного оружия. А со временем Украина намеревалась стать полностью безъядерным государством. Это мотивировалось тем, что провозглашение намерений стать безъядерной державой позволит Украине облегчить выход из состава СССР, поскольку снимет проблему распространения ядерного оружия. Вместе с тем стремительное ускорение процессов распада Советского Союза, которые приобрели необратимый характер, сняло этот вопрос.

24 августа 1991 года, вместе с провозглашением независимости Украины, Верховная Рада приняла решение о переходе под ее юрисдикцию всех военных формирований, находящихся на украинской территории. Это же касалось и всех видов ядерного оружия. Вместе с тем до официального распада СССР 26 декабря 1991 года данное решение имело формально-декларативный характер и объяснялось стремлением Украины избежать возможности возникновения условий для сохранения на ее территории неподконтрольных войск. После распада СССР ситуация вокруг ядерного оружия на территории Украины приобрела принципиально иной характер. С одной стороны, это оружие официально перешло под контроль Украины, а с другой — стало предметом жесткого давления на нее со стороны США и России. По сути, такие же проблемы возникли в Белоруссии и Казахстане, на территории которых осталось ядерное оружие бывшей Советской армии. Вашингтон стремился не допустить появления новых ядерных держав, избежать возможности неконтролируемых утечек ядерного оружия в условиях хаоса, возникшего после распада СССР. Москва же стремилась всесторонне ослабить Украину, в том числе не позволить ей иметь ядерное оружие, которое стало бы мощным фактором укрепления ее обороноспособности и безопасности, а также усиления ее позиций в мире.

Понятно, что несмотря на разные цели, США и Россия имели общую позицию в отношении ядерного оружия Украины. Прежде всего, это касалось тактического ядерного оружия. Так, в связи с мобильным характером и небольшими габаритами, контролировать его было более сложно, чем стратегические ядерные вооружения. При этом не исключалась возможность утери (кражи) отдельных тактических боеприпасов, которые могли попасть в руки террористов и экстремистов. В то же время Украина реально могла использовать тактическое ядерное оружие для укрепления своей безопасности, что не устраивало Москву, а по большему счету, и другие страны. США и Россия, исходя из всего этого, начали жестко и скоординировано давить на Украину, принуждая ее отказаться от ядерного оружия. Более того, согласие Украины на безъядерный статус фактически было определено Вашингтоном и Москвой как условие признания ими ее независимости. Все это вынудило Украину пойти на уступки США и России. К маю 1992 года тактическое ядерное оружие, которое находилось на территории Украины, было вывезено в Россию.

В то же время Украина подтвердила свое стремление к полному ядерному разоружению. В апреле 1992 года Верховная Рада приняла постановление о том, что исходя из положений Декларации о государственном суверенитете, Украина, уже как независимое государство, принимает на себя обязательство стать безъядерной державой. Вместе с тем были сформулированы принципы и условия отказа Украины от ядерного оружия. Прежде всего, это касалось предоставления Украине международных гарантий безопасности. Кроме того, выдвигался ряд других требований экономического, финансового и экологического характера. Исходя из таких позиций, 23 мая 1992 года Украина, вместе с Россией, Казахстаном и Белоруссией, подписала Лиссабонский протокол — дополнение к Договору о сокращении стратегических наступательных вооружений (СНВ-1), которое оговаривало правовые последствия распада СССР. При этом Украина подтвердила свои требования о гарантиях безопасности со стороны всех стран, официально обладающих ядерным оружием (США, России, Великобритании, Франции и Китая), а также компенсации за ее ядерное разоружение в размере 2,8 млрд долларов США.

До выполнения этих требований Украина сохраняла за собой право иметь собственное ядерное оружие, оставшееся на ее территории. Так, Украина подтвердила свою юрисдикцию над 43-й ракетной армией, а также упомянутыми выше частями стратегической авиации. При этом были отклонены предложения России о создании Объединенных Вооруженных сил СНГ, которые должны были включать Стратегические силы в составе всех ядерных компонентов бывшего СССР. По мнению Украины, за счет этого Россия не только пыталась лишить ее ядерного оружия, но и ограничить ее суверенитет, что и подтверждалось на практике.
В ответ США и Россия продолжили давить на Украину, одновременно предлагая ей помощь в решении экономических проблем. В связи с тяжелой экономической ситуацией в Украине, а также отсутствием у нее влиятельных партнеров, способных оказать ей поддержку, в т. ч. в вопросах ядерного оружия, она оказалась в безвыходном положении и пошла на уступки.

14 января 1994 года в ходе встречи в Москве президентов Украины, США и России было подписано соответствующее трехстороннее заявление и приложение к нему о ликвидации всего размещенного на территории Украины ядерного оружия. 3 февраля 1994 года Верховная Рада Украины ратифицировала Договор СНВ-1 и Лиссабонский протокол безо всяких условий. А 16 ноября того же года Украина присоединилась к Договору о нераспространении ядерного оружия (ДНЯО) в качестве безъядерного государства. Таким образом, итогом этого процесса стало принятие 5 декабря 1994 года в ходе саммита ОБСЕ в Будапеште Меморандума о гарантиях безопасности в связи с присоединением Украины к Договору о нераспространении ядерного оружия, так называемого Будапештского меморандума. Документ был подписан лидерами Украины, США, России и Великобритании, и обязывал стороны воздерживаться от любых видов агрессии против Украины, в т. ч. экономического давления. В качестве компенсации за свое присоединение к ДНЯО Украина получила порядка 500 млн долларов по программе Нанна-Лугара. Эта программа предусматривала выполнение комплекса совместных мероприятий США и других стран по уменьшению угрозы от оружия массового поражения. На реализацию программы США выделяли 8,8 млрд долларов. Кроме того, США увязали заключение контракта по соглашению «ВОУ-НОУ», что предусматривало финансирование США мероприятий по переработке Россией 500 тонн высокообогащенного урана в топливо для американских атомных электростанций, с поставками Москвой ядерного топлива для украинских АЭС на сумму 160 млн долларов в качестве компенсации за ядерное оружие.

В соответствии с достигнутыми соглашениями, к июню 1996 года Украина передала России все стратегические ядерные боеголовки. В период с 1996 по 1999 годы были сняты с боевого дежурства все 13 ракетных полков МБР РС-18, а также уничтожены 111 ракет этого типа и 130 шахтных пусковых установок (ШПУ). 19 ракет РС-18 было передано России. 30 октября 2001 года была уничтожена последняя ШПУ МБР РС-22. В 2002 году 43-я ракетная армия была официально расформирована.

С 1996 по 1999 годы Украина ликвидировала 29 самолетов Ту-160 и Ту-95МС и 487 крылатых ракет воздушного базирования Х-55. Согласно договоренности между Украиной и Россией, последней было передано три Ту-95МС, восемь Ту-160 и 581 крылатая ракета воздушного базирования. Два Ту-95МС были переоборудованы в самолеты-разведчики, а по одному Ту-160 и Ту-95МС остались в Украине в качестве музейных экспонатов. В период с 2002 по 2006 годы было ликвидировано 60 самолетов типа Ту-22, а также 423 единицы авиационных крылатых ракет типа Х-22.

Отказ Украины от ядерного оружия украинское общество до сих пор воспринимает неоднозначно. Хотя это решение, скорее всего, оправдано. Иначе это существенно усложнило бы процесс ее международного признания, а также серьезно ухудшило отношения с США и другими западными странами. В результате Украина лишилась бы как политической, так и экономической поддержки, оставшись один на один с Россией с ее агрессивной политикой. Далее, у Украины фактически не имелось технических возможностей для поддержания боеготовности ядерного оружия. По оценкам специалистов, срок его эксплуатационной готовности истекал максимум в 2005 году. При этом у нас не было предприятий, способных производить весь комплекс запасных частей.

Также Украина практически не смогла бы использовать силы 43-й ракетной армии для обеспечения своей обороноспособности. Поскольку запуск ракет осуществлялся только с командных пунктов Ракетных войск стратегического назначения России. Причем, если бы даже Украина смогла получить такую возможность (в частности, разобралась с соответствующими кодами), характеристики ракет позволяли осуществить их запуск только по территории США, что не имело никакого смысла.

Ну и вопрос: остановило бы весной 2014 года российскую агрессию в форме «гибридной» войны наличие у Украины ядерного оружия? Ответ: Украина никогда бы не пошла на применение ядерного оружия, имей его даже в варианте тактических боеприпасов! Во-первых, это требовало бы жестких политических решений, которых в тот памятный момент некому было принимать. Во-вторых, по каким целям можно было бы наносить ядерные удары, если все события происходили на украинской территории? В-третьих, Россия, в ситуации послереволюционного хаоса в Украине, вполне бы смогла нейтрализовать украинское ядерное оружие еще до вторжения в Крым. В-четвертых, применение Киевом ядерного оружия вызвало бы катастрофические последствия для самой Украины вследствие аналогичных ответных действий России.

— Украинско-турецкие отношения, особенно в оборонной сфере, сейчас на самом высоком уровне и продолжают развиваться. После последнего официального визита президента Эрдогана в Киев, между различными ведомствами двух стран подписано ряд важных документов, в том числе и между военными министерствами и компаниями, работающими в сфере оборонной промышленности. Что можно сказать по этому поводу? Имеется ли статистика об объемах взаимных военных поставок? Над какими важными совместными проектами работают украинские и турецкие военные инженеры? Ранее сообщалось о совместном производстве ударных БПЛА, которые, кстати, неплохо зарекомендовали себя во время операции ВС Турции в Идлибе…

— Турция всегда была важна для Украины с точки зрения ее роли в Черноморском регионе, а также с учетом возможного развития двухсторонних отношений в политической, экономической и военной сферах. Так, на сегодняшний день Турция является самой мощной силой, сдерживающей экспансию России в регионе Черного моря. При этом она рассчитывает как на собственный военно-экономический потенциал, так и на членство в НАТО. Кстати, по военному потенциалу в Черноморском регионе Турция приблизительно в полтора раза превосходит Россию, естественно, без учета российского ядерного оружия. Вместе же с НАТО, а также с учетом американского ядерного оружия на турецкой авиабазе Инджирлик (а это около 50 тактических боезарядов, что было признано президентом США Д. Трампом в сентябре 2019 года), такое преимущество двойное. Кроме того, Турция контролирует стратегически важные Черноморские проливы. Это позволяет ей проводить твердую политику по укреплению своих позиций в Черноморском регионе, в том числе и по тем направлениям, которые вступают в противоречие с интересами России. В частности, Турция не признала «законность» российской аннексии Крыма и оказывает поддержку крымским татарам. За что мы ей благодарны.

В феврале 2020 года, в ответ на инцидент с гибелью турецких военнослужащих в сирийской провинции Идлиб из-за действий войск Б. Асада и при поддержке России, Турция закрыла свое воздушное пространство для российской военной авиации. Тогда же был поставлен вопрос и о возможности закрытия Турцией Черноморских проливов для российских военных кораблей. При этом она выступила с прямыми угрозами в адрес России в случае повторения подобных инцидентов.

Невзирая на российскую агрессивную антиукраинскую политику, Турция расширяет сотрудничество с Украиной по многим направлениям, включая военно-техническое. В частности, на сегодняшний день на разных стадиях реализации находятся более 50 различных военно-технических проектов. Наиболее значимые — закупка Украиной у Турции шести боевых БПЛА Bayraktar TB2 («Знаменосец») и ракет к ним, а также поставка турецкой стороне двигателей для беспилотных летательных аппаратов Akinci. В настоящее время БПЛА Bayraktar TB2 находятся на вооружении 383-го полка дистанционно-управляемых летательных аппаратов ВСУ (бывшая база истребительного полка в Староконстантинове) и готовы к применению в зоне конфликта на Донбассе. В феврале 2020 года Турция активно использовала БПЛА Bayraktar для нанесения ударов по войскам и военной технике режима Б. Асада в Сирии. При этом они смогли уничтожить несколько зенитных комплексов российского производства, в т. ч. новейший «Панцирь-С1», что поставило под сомнение их эффективность. Помимо этого, Турция поставляет Украине различное радиоэлектронное оборудование. В частности, турецкая компания Aselsan вместе с американской Harris являются основными зарубежными партнерами Украины по программе перевооружения украинской армии на тактические средства связи УКВ- и КВ-диапазонов, отвечающих стандартам НАТО.

Еще одним направлением военно-технического сотрудничества между Украиной и Турцией является кораблестроение. Рассматриваются проекты совместной разработки и производства корветов и ракетных катеров, а также поставок Украиной силовых двигательных установок для турецких ВМС. Вместе с тем, политика Анкары несколько двойственна по своему характеру. Так, Турция не поддержала санкции США и ЕС против России и не прерывает с ней торгово-экономические связи. Причем, это касается и военно-технической сферы. Все мы помним, как член НАТО — Турция — приобрела у России зенитно-ракетный комплекс С-400, что спровоцировало обострение турецко-американских отношений.

Причина в том, что Турция руководствуется исключительно своими интересами. Даже если это не совпадает с интересами других стран, в том числе ее союзников. При этом Анкара играет на проблемах соперничества США/НАТО/ЕС и России, как бы лавируя между ними. Именно так Анкара, исходя из исключительно своих национальных интересов, стремится быть сильным государством, используя для этого все преимущества своего геополитического и геостратегического положения.

Беседовал: Кавказ Омаров

yenicag.ru


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Цікаві історії від команди Зеленського, котра як відомо давно та надійно “перемогла” корупцію в Україні. Ми пам’ятаємо, що Зеленський поставив боротися з корупцією в Укрзалізниці відомого “борцуна” з квартирою від російського забудовника  у центрі Києва – Сергія Лещенко. Якому кожен місяць капає у кишеню сотні тисяч гривень заробітної плати з державного бюджету. Ось вам приклад, як він та йому подібні “зелені” виконують свої обов’язки.

Денис Пятигорец Поки ми спали, нас знову наї..ли

Вчора ввечері закінчився конкурс на відбір компанії, яка буде харчувати пасажирів в потягах Інтерсіті. Перемогу в конкурсі несподівано отримала компанії «Рога і копита», хоча ні, вона називається «Грінед». Весела компанія з корінням в британських офшорах, в якої ані персоналу, ані торгового обладнання, ані грошей – немає. А переможець має найняти більше 200 стюартів, закупити торгівельне обладнання для потягів та центральної бази в Дарниці на більш ніж 150 млн грн., і щороку платити Укрзалізниці 48 млн. грн. рентних платежів. Як думаєте, зможе компанія нонейм дістати такі гроші, коли банки не кредитують? А якщо не дістане, то чи кине вона на бабло державну компанію «Укрзалізниця»?

А тепер два «веселі» факти.

Перший!

Знаєте кого перемогла в конкурсі копанія «Рога і копита»?
– Австрійську компанію «Ду енд ко», яка харчує пасажирів австрійської залізної дороги;
– Компанію «Сокар-Петроліум», напевне найбагатшу в цьому списку, бо її власник «Нафтогаз Азербайджану»;
– Компанію WOG, яка є діючим оператором послуги харчування в потягах Інтерсіті.

Другий!

Компанія «Рога і копита» (вона ж «Грінед») раніше несподівано перемогла великих гравців на ринку кейтерингу в тендері на харчування клієнтів VIP-зали аеропорту Бориспіль. Тендер тоді проводив співробітник Борисполя В’ячеслав Горбатко.

А тепер спробуйте з трьох разів здогадатися, а хто проводив конкурс на «Укрзалізниці»? Ну? Не здогадалися? Умнічкі! Той самий В’ячеслав Горбатко!
Здобули, бля…

А я нагадаю, що кілька тижнів тому Укрзалізниця віддала перемогу в тендері на постачання моторного масла російській компанії, яка давала ціну на 50 млн грн дорожче, аніж українська компанія, яку без пояснень бортанули з тендеру.
А боротися з корупцією на Укрзалізниці відправили Сірожу Лєщєнка, зарплата якого в лютому 2020 року склала 332 тис грн державних коштів.

Кушай-тє…

enigma.club


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Политик выложил на своей странице в “Телеграме” скриншот ответа из Офиса президента Украины на свой официальный запрос. Нардеп отметил, что глава государства не имел права брать с собой в Оман сотрудников УГО, если его визит был частным.

Президент Украины Владимир Зеленский не имел права летать в Оман в сопровождении бойцов Управления государственной охраны. Такой точки зрения придерживается народный депутат Украины Алексей Гончаренко, передает Диалог.UA.

На странице в “Телеграме” политик выложил скриншот ответа из Офиса президента Украины на свой официальный запрос касательно полета Зеленского. В ОП ответили Гончаренко, что никакого официального визита президента в Султанат Оман не было, более того, президент Владимир Зеленский якобы не подписывал никаких документов ни с кем, следовательно визит, с точки зрения Офиса президента, нельзя называть официальным.

“После сообщения о трагической гибели пассажиров и экипажа украинского самолета в Исламской Республике Иран президент Украины прервал свой визит в Оман и вернулся в Киев. Глава государства поблагодарил оманскую сторону за предоставленную возможность быстро вернуться в Украину.

Информация в вашем запросе относительно “искусственной достоверности информации” не соответствует действительности”, – говорится в ответе на запрос.

В свою очередь, Алексей Гончаренко возмутился тем, что с Зеленским полетели сотрудники государственной охраны Украины.

“У меня вопрос: если визит не был государственным, то почему с Зеленским полетела государственная охрана? Кто оплачивал ее услуги? Почему пресс-секретарь президента Мендель сначала заявляла о “встрече на самом высоком уровне”, а потом уже рассказывает о том, что визит был неофициальным? Требую рассказать всю правду и довести эту историю до конца”, – заявил Гончаренко.

Напомним, ранее мы сообщали, что российский политолог Валерий Соловей подтвердил слухи о встрече Владимира Зеленского с представителями России в Омане, тем не менее, россиянам ничего не удалось добиться от украинской стороны.

Также уже бывший министр иностранных дел Украины Вадим Пристайко не стал отвечать прямо на вопрос о полете Зеленского в Оман. Он заявил, что все ответы будут даны в рамках действующего законодательства Украины.

dialog.ua


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Сергій Сухомлин

Восени українців чекають чергові вибори, а цей процес як всі розуміють – не з дешевих. Тому більшість чиновників вже від тепер думають як би накопичити чим по більше купюр, що явно стануть в нагоді. Не стримує від сумнівного збагачення навіть пандемія коронавірусу, більше того COVID-19 і горе українців – стали партнерами недобросовісних високопосадовців.

Мер міста Житомир Сухомлин Сергій Іванович також явно не відчуває жодного терзання сумління совісті і використовує пандемію коронавірусу у власних корисливих цілях. Так, нещодавно він виділив з місцевого бюджету 8 млн 967 тис. 670 грн. для покупки п’яти апаратів штучної вентиляції легенів місцевій житомирській центральній лікарні №1. Все б нічого, якби не було багато «АЛЕ»…

І так: комунальне підприємство “Лікарня №1” Житомирської міської ради уклало договір з ТОВ “Ксенко” на закупівлю п’яти апаратів штучної вентиляції легенів. Вартість підписаного договору 8 млн 967 тис. 670 грн. Товар мають поставити до 10 вересня 2020 року. Джерело фінансування закупівлі – місцевий бюджет. Про це йдеться в договорі, опублікованому 5 травня на ресурсі ProZorro.

Перше, що кидається в очі – це те, що в торгах брала участь лише одна компанія ТОВ “Ксенко”(Код ЕГРПОУ 39330111), керівник ЖУКОВ ІГОР ВАСИЛЬОВИЧТОВ “Ксенко” зареєстроване в Києві, вулиця Флоренції, 1/11. Спеціалізується фірма на оптовій торгівлі фармацевтичними товарами, статутний капітал – 200 тис. грн. Власником фірми є Оксана Володимирівна Грейц. Відповідно зниження ціни у торгах відбутись не могло, що вже викликає питання. Друге, що візуально кидається в очі, це те що контактною особою замовника КП «Лікарня №1» є «Тетяна Тетяна», а не реальна особистість із фактичними даними. Ці два факти вже є явним «дзвіночком», що даний тендер далеко не відповідає критеріям законності.

Та дальше ще цікавіше: фірма постачальник ТОВ “Ксенко”  вже фігурує у розслідуванні про завищення вартості медобладнання. Зазначимо, що у квітні 2018 року слідчі Головного управління Нацполіції у Запорізькій області розпочали кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 191 КК України: привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем. Встановлено, що департаментом охорони здоров`я Запорізької міської ради у 2016 та 2017 році було укладено ряд договорів на закупівлю медичного обладнання, у тому числі №10/цз від 18.05.2017 року з ТОВ «КСЕНКО» на закупівлю апаратів штучної вентиляції легенів HАMILTON-C1 та HАMILTON-C3, у кількості 43 комплектів та апаратів штучного дихання та дихальної терапії Medin-cno, у кількості 3 комплектів на загальну суму 31 201 000 грн. Згідно звіту про оцінку ТОВ «БРОК СЕРВІС ПЛЮС» від 11.05.2018 року, вартість зазначеного медичного обладнання, на час укладання договорів, перевищує ринкову вартість на загальну суму понад 4 млн грн”.

Та це лише «квіточки», адже для порівняння, 30 квітня КНП “Третя Черкаська міська лікарня швидкої медичної допомоги” закупило у ТОВ “Ксенко” 3 апарати штучної вентиляції легенів HAMILTON-C3. Загальна вартість підписаного договору 3 млн 239 тис. 981 грн 40 коп., вартість одного апарату 1 млн 79 тис. 993 грн 80 коп. Тобто КП “Лікарня №1” Житомирської міської ради придбало апарати штучної вентиляції легенів такої ж моделі як і КНП “Третя Черкаська міська лікарня швидкої медичної допомоги”, однак на 1 млн 727 тис. 814 грн 60 коп. дорожче, відповідно –  різниця між одним придбаним комплектом 575 тис. 938 грн 20 коп.

В інтернеті доволі легко можна інформацію що ціна на такі апарати ШВЛ коливається в межах 822 500 грн – 875 000 грн за комплект обладнання. Проаналізувавши дані веб-порталу ProZorro ми побачили, що Дніпро, Львів, Київ, Полтава апарати HАMILTON-C3 купували у ТОВ “Ксенко” за ціною в межах 975 000 грн – 1 100 000 грн. Тоді чому ж підопічні мера Житомира Сухомлина такі щедрі?!…

Зрозуміло, що в цій ситуації сам Сергій Сухомлин буде робити вигляд невинного «ягняти», та давайте включати логіку: чи реально вкрасти такі кошти без Мера?! Та навіть, якщо він все скине на своїх корупційних підпорядкованих працівників – тоді ще одне питання: «який він тоді Мер, якщо в період пандемії Коронавірусу COVID-19 дозволяє грабувати місцевий бюджет?! Де він тоді дивиться?!»…

От так то Мер Житомира готовиться до виборів… цікаво чи захочуть люди тепер бачити у керма міста такого «господарника»?!…

І ще декілька слів про  ТОВ “Ксенко”. Ситуація з цією фірмою по цілій Україні доволі неоднозначна і відчувається що вже скоро буде відкриття ще не однієї кримінальної справи проти них. Є багато підстав вважати, що за ними стоїть дуже впливовий політик, який і допомагає мерам робити правильний вибір щодо взаємовигідної для них співпраці, яка аж ніяк не вигідна українському народові. Тому, наша редакція розпочала журналістське розслідування результати якого ми публікуватимемо вже в найближчий час. Адже дуже нехочеться, щоб наші мери і такі фірмочки наживались на людському горі.    

Далі буде…

politica.com.ua


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Владислав Розмош

Із звільненням Сергія Верланова та Максима Нефьодова у журналістів роботи явно не поменшає. А причиною цього є самі ж нові очільники Державної податкової та митних служб. Приміром, Голова ДПС ще не встиг зробити нічого путнього на новій посаді, а вже відмітився сумнівним призначенням. Мова йде про Владислава Розмоша, який став радником Любченко по юридичним питанням. 

Владислав Розмош доволі неординарна особистість і те що він зараз займатиме неостанню посаду в ДПС викликає дуже багато питань. Найперше, це його доволі міцні і тривалі відносини із  екс-главою ДФС Романом Насіровим. Теперішній радник Любченко є заступником голови партії «Нова», керівником якої в реєстрах значиться підсудний екс-глава ДФС Роман Насіров. Дружина останнього, Катерина Глімбовська – глава контрольно-ревізійної комісії в тій же партії. 

Щодо якого у 2015 році застосували вимоги Закону України «Про очищення влади».

Крім того він фігурант кримінального провадження (1-кп/761/142/2020) по ст. 362 КК України – Несанкціоновані зміна, знищення або блокування інформації, яка оброблюється в електронно-обчислювальних машинах (комп’ютерах), автоматизованих системах чи комп’ютерних мережах або зберігається на носіях такої інформації, вчинені особою, яка має право доступу до неї. Літом у Шевченківському суді відбудеться черговий розгляд справи.

А це що до нього у 2015 році застосували вимоги Закону України «Про очищення влади», напевне, на цьому фоні – просто «пусті слова»…

Ну що ж, тепер в податковій будуть схематозити люди Насірова, або Олексію Любченко дуже подобається працювати з кримінальниками?! 

Як бачимо ДПС суттєво «укріплюється» «талановитими» людьми із м’яко кажучи сумнівною репутацією. В такому випадку нам слід очікувати що й Державна фіскальна служба України не схоче відставати від колег, адже як так: одним можна тримати на посадах людей із відкритими кримінальними провадженнями, а іншим – чому ні?! 

А слідкуючи за кримінальним провадженням щодо Олександра Чепеля – скоріш за все, скоро так і станеться. Напевне всі пам’ятають, як 7 квітня детективи НАБУ спільно з ГУ внутрішньої безпеки ДФС України за процесуального керівництва САП затримали Олександра Чепеля під час отримання хабаря у розмірі 50 тис. доларів. Він був начальником слідчого управління податкової міліції в Київській області. Високопосадовець вимагав та отримав через адвоката-посередника Сергія Войтенко неправомірну вигоду від засновника приватної компанії за ухвалення рішення у кримінальному впровадженні в якому той фігурував. Обох: і адвоката-посередника, і податківця було взято «на гарячому» при  передачі їм хабаря.  

Також не слід напевне нагадувати, як уже 9 квітня, суддя Вищого антикорупційного суду Широка Катерина Юріївна звільнила його з-під варти за умови внесення застави у розмірі 252 тис. гривень. А його адвоката, Войтенка, відправлено було під цілодобовий домашній арешт. 

Зараз до справи Чепеля є надзвичайно пристрасний інтерес всіх українських медіа, адже надзвичайно дивує той факт, що Начальник слідчого управління податкової міліції в Київській області вже вдруге може уникнути покарання «Феміди». При тому, зважаючи на ситуацію що відбувається в органах ДПС і ДФС – напевне вже можна «відкорковувати шампанське» за призначення його на якусь більш значиму посаду, приміром – зама керівника ДФС. А чому б ні… – це ж модо зараз така! Тільки от, як Президент Зеленський до цього ставиться?! Напевне, йому через років 5-10 не буде цікаво читати історію у форматі: «За часів Президента В. Зеленського було введено нову і дієву тенденцію – на високих державних посадах працювали люди із відкритими кримінальними провадженнями. Посадки не відбулись, всіх нагороджували підвищеннями!» 

Ну що скажеш… «Країна мрій…для злочинців!!!»…

Заступник директора Державної фіскальної служби України Розмош Владислав став “раком”

Далі буде…

politica.com.ua


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Ціну на електрику підняли, щоб Ахметов продавав її дорожче! Про це на своїй сторінці у Facebook повідомила народна депутатка України 8-го скликання Вікторія Войціцька. Також вона повідомила, що рішення НКРЕКП прийнято без публікації проєкту рішення та публічного обговорення.

«Усе це тягне на статтю про перевищення владних повноважень і зловживання владою. Доповідав це питання Д. Коваленко, який є фігурантом кримінального провадження про “Роттердам+”. А цинізм у тому, що це було оформлено як «заходи, пов’язані з поширенням коронавірусної хвороби». Саме так – під час коронавірусу треба обов’язково для всієї країни підняти ціну на електроенергію». Схоже, утворився дует з Буславець – вона зупиняє атомні блоки, щоб частка ринку переходила до Ахметова, а НКРЕКП піднімає ціну, щоб Ахметов продавав дорожче», – резюмувала Войціцька. 

Нагадаємо, 16 квітня Кабмін призначив Ольгу Буславець на посаду т. в. о. міністра енергетики та захисту довкілля України. Варто зазначити що нова тимчасова очільниця енергетичного комплексу вже встигла «відзначитись» на всі 200%. Ні для кого не секрет, що пані Буславець є явно вираженим представником  Ріната Ахметова в теперішньому Уряді, що очолює ще один лобіст інтересів олігарха Денис – Шмигаль. 

Ситуація довкола української енергетики – це чітко спланована акція по захопленню всього енергетичного комплексу. Призначення Шмигалем Буславець на посаду т. в. о. міністра енергетики та захисту довкілля України – це ніщо інше як діяння Прем’єр-міністра, що спрямовані на передачу олігарху Ахметову всіх ричагів впливу на енерго сектор. А це означає, що українці платитимуть за дорогу «Ахметівську» електроенергію. Тобто Рінат Леонідович продовжуватиме багатіти, а ми український народ все більше біднітимемо.  

Якщо в цій ситуації все зрозуміло із Шмигалем та Буславець, які є практично людьми Ахметова на державних посадах – то чому мовчить  т.в.о. президента ДП «НАЕК «Енергоатом» Котін Петро Борисович?! Для чого його туди призначили?! – з цієї епопеї виходить, що суто для втілення задуманого плану по захопленню української енергетики!!! 

Невже пан Котін розуміючи, що при цьому розкладі Енергоатом може стати фактично банкротом – не усвідомлює що це призведе до краху державного енергетичного ринку?! Чому він «не дзвонить у всі дзвони»?! Чому не напише відкритого листа до Президента України Володимира Зеленського?! Невже людина із таким великим стажем управління в енергетичному комплексі готова зрадити державні інтереси?! 

Зупинка атомних блоків дає «зелене світло» працючим на дорогому “зеленому” тарифі сонячним станціям олігарха Ріната Ахметова, також додаткову частку ринку отримають його вугільні станції. Такі рішення коштують державі мільярдних збитків, а Енергоатом стане фактично банкрутом. Чи готові українці до цього?! – звісно що ні! А тому Президентові потрібно якнайшвидше змінювати всю цю «братію» що знищує енергетичний ринок України! А Петро Котін – повинен бути першим, адже він своїми діями фактично довів, що управлінець з нього ніякий. Більше того, він прекрасно усвідомлює чим все це може закінчитись та все рівно проводить всі діяння спрямовані на знищення державної енергетики заради цілі своїх босів, якими далеко не є – Президент та український народ. 

У зв’язку із критичною ситуацією в енергетичному комплексі звертаємось до Президента України Володимира Олександровича Зеленського: 

«Шановний Президенте, Володимире Олександровичу!

Просимо Вас в найкоротший час навести лад в енергетичному комплексі України! Закликаємо звільнити всіх посадовців, що причетні до цього знищення українського народу, що проявляється у захопленні енерго-ринку держави! В першу чергу вимагаємо звільнення  т.в.о. президента ДП «НАЕК «Енергоатом» Котіна Петра Борисовича! Який усвідомлюючи жахливі наслідки що можуть виникнути після вимкнення енергоблоків АЕС продовжує втілювати антинародні діяння. Він як управлінець мав би повідомити вище державне керівництво, і безперечно особисто Вас – Гаранта Конституції про реальну ситуацію, яка буде викликана зменшенням потужностей АЕС. Та цього в його діях ні ми, ні Ви не бачимо! Чекаємо Ваших рішучих дій!».

Джерело


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO