Село Клубівка та Олександрівка Друга входить до переліку тих, в яких Укрпошта реалізує проект “Пересувні відділення”. Його розпочали у Чернігівській області. У регіоні з’явиться 141 пересувне відділення замість 431 стаціонарного. Закривають пошти, які обслуговують менш як 2 тис. осіб. Таких в Україні 9 тис. Перші 23 автомобілі “Рено Доккер” і “Сітроен Берлінго” виїхали на маршрути області 12 червня. Якщо проект вдасться, – його поширять на решту регіонів країни.

Селяни нарікають на нову схему роботу пошти. Почалися кількаденні затримки пенсій, кореспонденції та оплати комунальних послуг, кажуть. Районні та обласні газети незадоволені невчасною доставкою преси до передплатників.

“Мене скоротили 22 серпня. Тепер ту роботу виконують інші люди”, – каже 46-річна Ірина Янченко, колишня листоноша поштового відділення у селі Клубівка Ріпкинського району на Чернігівщині.

Ірина Янченко, колишня листоноша поштового відділення у селі Клубівка Ріпкинського району на Чернігівщині

Відділення у Клубівці закрили в червні. Окрім цього населеного пункту обслуговувало села Вир, Лизунова Рудня й Олександрівка Друга. Загалом – 241 особу. Ірина Янченко виконувала обов’язки листоноші та керівника пошти. Тепер раз на тиждень – у середу – сюди їздить пересувне відділення №28. Стає біля колишньої пошти на вул. Новій у центрі.

На 2-поверховому цегляному будинку висить вигорілий прапор України. Колишнє відділення зв`язку – на 1 поверсі. На металевих дверях оголошення: “Тимчасовий розклад роботи пересувного відділеня №28 – Середа 9:00-9:30”. Внизу – телефони. У цьому ж приміщенні розташовані сільська рада, бібліотека та фельдшерсько-акушерський пункт. Зранку 19 вересня біля пошти збираються люди, переважно літні. Чекають машину, щоб отримати пенсію.

Зранку біля пошти збираються люди. Чекають машину, щоб отримати пенсію.

Ірина Янченко обпирається на дверну коробку. Вона в потертій джинсовій куртці, перебирає в руках квитанції – за землю, електроенергію та телефон.

“Мені пропонували перейти на роботу до Чернігова на повний робочий тиждень, їздити в машині по області. Це означає кинути хазяйство, дім, сім’ю. Зняти там житло і мати гроші на життя — нереально, – шарить рукою в кишені. Відвертається, щоб хусткою витерти сльози. – Стану на біржу і сидітиму вдома без копійки, бо до пенсії ще далеко. На пошті пропрацювала 8 років. За начальника відділення отримувала 300 гривень, і за листоношу – 1500. У Клубівці, крім сільради й магазину, нема нічого – ні виробництв, ні заводів, ні організацій. Маю 2 дорослих дітей. Як далі жити?”

Ірина Янченко, колишня листоноша поштового відділення у селі Клубівка Ріпкинського району на Чернігівщині

“Яка вигода від пересувного відділення – не розумію, – продовжує. – Приїздять у село. Начальник лишається, а листоношу машина возить під кожен двір. Де економія? Я на велосипеді всі найближчі села об’їжджала – по 20 кілометрів. Газети – найголовніше. А зараз привозяться на тиждень пізніше. У четвер виходить свіжий номер, ми тільки наступної середи його отримуємо. Мобільний навіть у вихідний могла поповнити. Тепер – раз на тиждень. Був випадок, коли одній літній парі треба було терміново зв’язатися з дітьми, що живуть у Білорусі. Я тоді мала вихідний, але подзвонила колегам у Ріпки, і вони поповнили людям інтернет. Так само з пенсією. Якщо людина захворіла і потрапила до лікарні, гроші отримає через місяць. У нас одна самотня жінка пообморожувала ноги, лікується в Ріпках. Я їй туди 3 місяці пенсію возила”.

Прошу показати колишню пошту. Ірина Янченко заводить до невеликої кімнати з 2 вікнами. Тут є прилавок, синій радянський сейф, старі ваги, на стіні — порожні полиці. Між рекламних плакатів Укрпошти висить запилена табличка з написом “Курс долара”.

“На полицях раніше були порошок, мило, папір, відбілювач, листівки, цукерки, печиво. Зберігала все окремо в 3 зонах — їжа, хімія та канцелярія. Пересувні відділення отримують на початку місяця продукти, які постійно тримають у машині. Їх нікуди не вигружають і не групують”, – додає.

У відділенні є прилавок, синій радянський сейф, старі ваги, на стіні — порожні полиці

“Дівчата, вже приїхали”, – гукає хтось із жінок, які стоять під вікном.

Пересувне авто “Сітроен Берлінго” із жовтим написом “Укрпошта” паркується біля 2-поверхівки. За тиждень обслуговує 17 сіл у Ріпкинському районі.

Клубівка входить до переліку тих сіл, в яких Укрпошта реалізує проект “Пересувні відділення”

Водій відкриває задні двері. У багажнику складений товар, канцелярія та преса. На верхній полиці – запасне колесо. Стоять 2 сині пластикові контейнери з хімією – порошки, мила, відбілювачі. Решту місця займають картонні коробки з продуктами. Водій лишається торгувати товарами, листоноша Валентина з начальником пересувного відділення 45-річним Олександром Глазовим заходять до колишнього відділення зв`язку.

“Хто по пенсію?” – питає Валентина.

Першою отримує 74-річна Феофанія Мурашко. У чорних шкарпетках і блакитних шльопанцях поправляє рукава довгої сорочки в клітинку.

“Пенсіонерам буває нудно. А газетку відкрив – усе знаєш: хто закохався, повісився, у кого і що вкрали. Попереджують, де яка епідемія у тварин. Знаємо, до чого готуватись. А тепер сиди і чекай пресу, як з моря погоди. 14 числа мала отримати пенсію, а вже 19”, – каже Мурашко.

“Іро, а що це за жінка, куди їй посилку везти?” – питає начальник відділення в Ірини Янченко.

“Так нема її вже”, – відповідає Ірина.

“Шкода”, – хитає головою Глазов.

“Тфу на вас! Жива вона. Просто діти забрали в Білорусь, то в селі вже її нема”, – перебиває Янченко.

Із начальником відділення говоримо, поки Валентина видає пенсію. Він вмостився на стільці з прилавком. У чорній футболці та джинсах. З коротким волоссям, в окулярах.

З начальником відділення говоримо, поки Валентина видає пенсію.

“Я працював методистом в управлінні культури. Ше раніше – вікна продавав. Набридло, захотів щось змінити. Тепер тут мотаюсь. Села потихеньку вимирають. На жаль, не вигідно тримати поштаря в селі на 0,2 ставки. А в пересувне взяли одного листоношу на повну ставку, який обслуговує 17 сіл. У великих селах бувають черги й обурення. У маленьких – люди раді, бо підвозимо все під дім. Вийшов за двір, заплатив за комунальні, отримав пенсію та купив, що потрібно. Є хутори, куди автолавка не доїжджає. Відмовилась, бо не вигідно. Ми привозимо туди пошту, і люди заодно можуть придбати елементарні речі”, – каже Олександр Глазов.

“Вирушаємо без десяти вісім з Чернігова. До того вже отримали пошту, газети. За день обʼїжджаємо 3-4 села. Люди постійно питають, як буде взимку. Бо є проблема з очисткою снігу. До зими ще не дожили, але машина прохідна. Спочатку була “Рено Доккер”, вона неповнопривідна. Доводилося інколи з піска виштовхувати. А “Сітроеном” скрізь проїжджаємо. Зразу люди жалілися, бо була нерозбериха з підпискою. Сільські листоноші не передали доставних карт по передплаті – десь приховали чи “забули”. Пройшло 3 місяці, зараз нарікань не чую”, – каже Глазов. Шукає копійки, щоб дати решту жінці, яка купила порошок.

“Частіше за все поповнюють телефон, – продовжує. – Рідше відправляють листи. Купують макарони, гречку, мівіну, олію, сірники. У нас порошок коштує 13 гривень, автолавка возить у села по 18. Із газет виписують обласні “Гарт” і “Вісник” та районку “Життя Полісся””.

Лідія Деденко, 68 років, чекає поповнити телефон. Крутить у руці стару “Нокію”.

“Пошта була зв’язком зі світом. До працівників пересувного відділення претензій нема. Але ця перебудова не на часі. Реформа зменшить тиражі місцевих газет, які після роздержавлення і так на чесному слові тримаються. Люди періодику не виписуватимуть. Раніше поштарка отримувала завдання по передплаті від Чернігова. На 78 дворів по сільраді мають виписати 250 газет — по 3 видання на сім’ю. Наша листоноша по 15 екземплярів собі виписувала, і людей вмовляла. Разом обирали – що цікавіше читати”, – каже Лідія Павлівна.

На 2 поверсі у світлому кабінеті з блакитними шпалерами за комп’ютером працює сільський голова Ганна Коновалова, 53 роки. Запрошує сісти поруч на стілець.

На другому поверсі у світлому кабінеті з блакитними шпалерами за комп’ютером працює сільський голова Ганна Коновалова

“Пересувне відділення працює за розпорядком. Обовʼязки виконує добросовісно. Та людей це не задовольняє. У селі живуть переважно літні, бояться сторонніх, закривають двері. Приїжджає листоноша – хвіртка закрита. Їде далі. Наступного разу приїжджають, а час пройшов. Нещодавно приходили повідомлення на земельний податок. 2 людей не отримали, бо їх не було вдома. До 28 серпня мали заплатити. Через затримку нараховують 20 відсотків штрафу. Комуналку треба сплатити до 20 числа, а квитанції приходять пізніше. Щоб отримати пенсію, люди півдня чекають, щоб не пропустить машину. Наша листоноша, як не заставала людину вдома, приходила ввечері або ранком наступного дня. Дуже непродумані нововведення, не для людей”, – каже Ганна Павлівна.

“Відділення зв’язку працювало в нашому приміщенні. Орендну плату нам не платили. Дров для опалення вже 3 роки не завозили. Але ми йшли назустріч людям, аби працювало. Листоноша товари занесе, у літніх людей все позбирає, пооформлює”, – каже наостанок сільський голова.

Поки начальник і листоноша роздають пенсії, водій 53-річний Віктор Кругерськийумовляє місцевих купити товар. На ньому форма кольору хакі, поверх фіолетової футболки — бронежелет. На паску – кобура з пістолетом Макарова.

Водій Віктор Кругерський пропонує місцевим купити товар

“Бог милував, ще не використовував, – каже. – Я колишній співробітник правоохоронних органів. На пенсії. Сюди пішов для душі. І копійка не зайва. Працював ще до нововведень водієм. Тепер ношу бронік на 8 кілограм, по всьому маршруту не знімаю. Незручно, але такі правила”, – каже Кругерський, закриваючи багажник.

Пересувне відділення рушає у напрямку Олександрівки, що за 5 км. Асфальту нема, на дорозі пісок і щебінка. Трапляються великі ями. На узбіччі понад полями – довгі канави.

Від першого будинку в селі лишився фундамент і кілька колод. Наступний – без вікон і підлоги. Видно шматок брудної тюлі. Машина зупиняється біля будинку №7. Він обгороджений зеленим металевим парканом. Листоноша Валентина швидко кидає газету у скриньку з написом “Пошта”. Авто їде далі. Сьогодні мають ще потрапити до Пилипчі.

Пересувне відділення рушає в бік Олександрівки, що за 5 км.

У селі Олександрівка Друга Ріпкинського району на Чернігівщині, куди їздить пересувне відділення №28, мешкає 7 людей. Наймолодша — 75-річна Софія Нестеренко. Виписує газету “Гарт”.

“Продукти к понеділок возить автолавка. А зимою – біда. До нас жодна машина не добирається. Тільки листоноша Іра ходила – у валянцях, із санками”, – Софія Іванівна сидить на підлозі у своїй хаті. Ріже яблука у 2 каструлі. Поряд бутлі з вином.

У селі Олександрівка Друга Ріпкинського району на Чернігівщині, куди їздить пересувне відділення №28, мешкає семеро людей. Наймолодша — 75-річна Софія Нестеренко