Теги Posts tagged with "Україна"

Україна

Слава героям, герої не вмирають! Герої Майдану, які залишили своє життя за нас, за наше майбутнє. Герої війни проти російських окупантів, які поклали своє життя на передовій. Найголовніше не забути та пам’ятати. Пам’ятати завжди, передаючи цю історію, написану кров’ю героїв, дітям, онукам і правнукам. Що б пам’ятали і знали. Знали, що вони українці. Всіма силами кожен день боролися за незалежність і процвітання нашої держави. Бо дуже дорога ціна. Ми зобов’язані пам’ятати завжди. Герої України, які поклали життя за її незалежність ще з часів козацтва, знали, що прийде час, коли сонце свободи і незалежності засяє над нашою країною.

Ми не завжди пам’ятаємо та шануємо тих, хто віддав свої життя у боротьбі за вільну Україну. Мало хто зараз знає героя – патріота, члена товариства «Просвіта» Бунт-Лисенко Марію Тимофіївну, яка своїм подвигом врятувала сотні українських дітей.

Друга світова війна. Харківська область. Місто Валки. Замість радянських окупантів прийшли фашисти. І в цей складний час, коли здавалося, що життя зупинилося, Бунт-Лисенко Марія Тимофіївна організовує школу, професійно-технічне училище, бібліотеку, театр і дитячий будинок, до якого збирає дітей, як то кажуть з усієї округи. Жодну дитину, жодного вчителя не було вивезено до Німеччини. Проста сільська вчителька врятувала сотні українських дітей. Москальська влада не змогла їй пробачити цей вчинок. У мордовських таборах Бунт-Лисенко Марія Тимофіївна була замучена до смерті.

У рідних стало принципове питання про її реабілітації.  Родичі  Бунт-Лисенко М.Т. тричі подавали документи на її посмертну реабілітацію. Перший раз під час правління Хрущова, другий, коли при владі був Брежнєв, втретє за часів незалежності України, при Кучмі. І вже Верховний Суд України, незалежної України, відмовив у реабілітації.

Родичі Марії Тимофіївни не склали руки і звернулися до відомого українського адвоката Сергія Веприцького, який спеціалізується на веденні найскладніших та важких справ. Це була їхня остання надія.

Адвокатська контора братів Веприцких, напевно, єдина адвокатська структура, що має унікальний спеціалізований відділ адвокатських розслідувань. На чолі з Сергієм Веприцький, через 61 рік, було проведено безпрецедентне за своєю сутністю адвокатське розслідування.

Завдяки відрядженню до Німеччини з архівів було отримано інформацію: програму навчання шкіл і професійно-технічного училища у м. Валки під час німецької окупації, і, найголовніше, копії корінців, так званих аусвайсів. Дослідивши отримані документи, адвокат Сергій Веприцький знайшов одинадцять живих свідків тих років, жителів м. Валки, серед яких і була свідок Т.А. Сильванська.

З підготовленими матеріалами адвокатського розслідування адвокат Сергій Веприцький звернувся до прокуратури з офіційною заявою про те, що кримінальна справа, яку було розслідувано 61 рік тому !, сфальсифіковано, надавши органам прокуратури неспростовні докази. Кримінальну справу було порушено у зв’язку з нововиявленими обставинами. Створено слідчо-оперативну групу із працівників СБУ та прокуратури, яка за представленими матеріалами провела розслідування і через 61 рік Бунт-Лисенко Марія Тимофіївна у відкритому судовому засіданні була виправдана.

Слава героям! Ми повинні пам’ятати і шанувати всіх українських героїв, які віддали свої життя за свободу і незалежність.

Адвокат Сергій Веприцький за свою практику захистив багатьох українських патріотів. Це дійсно видатний адвокат України, який, не дивлячись ні на тиск, який чиниться на нього, ні на інші труднощі, сміливо і відкрито захищає права громадян.

У 2011 році, після виправдовувального вироку щодо Бунт-Лисенко Марії Тимофіївни, в офіс Сергія Веприцького з головорізами увірвалася, тоді ще депутат Верховної Ради України від комуністичної партії, Алла Александровська, намагаючись влаштувати погром, погрожуючи адвокату. Не можуть ці червоні фашисти заспокоїтися навіть через 61 рік, аж надто вони бояться українських героїв.

Сьогоднішні герої Майдану, герої війни з російськими окупантами, герої, які захищали Україну під час Другої світової війни, герої, які нічого не боячись, кожен день захищають права українських громадян, гідні того, щоб їх імена пам’ятали і шанували.

 

Історію адвокатського розслідування у справі Бунт-Лисенко Марії Тимофіївни ви можете переглянути за посиланням:

https://www.youtube.com/watch?v=crrBBPli85E

Роман Давиденко

SONY DSC
SONY DSC

Ще більше інформації Ви можете прочитати на сайті :

Фундація Адвокатів України

Закарпатский военнослужащий медроты 128 бригады к годовщине трагических событий в Дебальцево опубликовал фотографии, сделанные во время окружения. На своей странице в Фейсбуке военный хирург Александр Данилюк поделился воспоминаниями: “Сегодня ровно год, как дорогу жизни из Дебальцево нам перекрыли оккупанты. Год как мы не смогли вывезти первого раненого в тыл. Год как начались драматические события в нашей жизни. Год как война разделила нашу жизнь на до и после. Год как у каждого, кто попал в это окружение, пересмотрены жизненные ценности. Ровно год, как мы перечеркнули все догматы современной хирургии и реанимации, которые формировались веками, и начали окопную хирургию в 21 веке, которая происходила на границе с фантастикой. Год как мы уже устали бояться. Сегодня ровно год как начались адские 9 суток нашей войны … Сегодня год, как два экипажа медиков-собратьев, эвакуировавшие раненых были безжалостно расстреляны в упор … Год … Светлой памяти тех, кто отдал свою жизнь ради того, чтобы этот год мог для нас прийти … Никогда не забудем … Сегодня год …”.
Расстрелянный экипаж медиков “Креста”. В этом экипаже тогда были безжалостно расстреляны рашистско-оккупационными войсками трое медиков Сергей, Миша и Толя, тяжело ранен Кравченко Александр Анатольевич. Первого тело до сих пор еще не идентифицировали

Увага патріотам и тим, хто хоче підтримати Украіну! Підтримай українский проект –лайк на сторінку!!!

POLITINFO https://www.facebook.com/politinfo.com.ua

UKRPOSHTA https://www.facebook.com/ukrposhta/

Підписуйтесь на мою офіційну сторінку : Roman Davydenko

 – Над окупованому бойовиками селищем в Донецькій області спецназ підняв український прапор Про це повідомляється на сторінці командування сил спеціальних операцій Збройних сил України в Фейсбуці. Таким чином спецназ привітав свого побратима з днем народження. Прапор підняв сам іменинник. “Воїни підрозділів спеціального призначення Сил Спеціальних операцій Збройних Сил України – не тільки професіонали своєї справи, а й романтики. Ворог, пам’ятай і чекай – ми завжди поруч”, – йдеться в повідомленні.

Увага патріотам и тим, хто хоче підтримати Украіну! Підтримай українский проект –лайк на сторінку!!!

POLITINFO https://www.facebook.com/politinfo.com.ua

UKRPOSHTA https://www.facebook.com/ukrposhta/

Підписуйтесь на мою офіційну сторінку : Roman Davydenko

 

Хочу попросить прощения у россиян, с которыми я последнее время много спорил, много обвинял и чьи высказывания считал, мягко говоря, глупыми.
Извините, я был неправ и несправедлив по отношению к вам.
Дело в том, что сегодня я впервые посмотрел от начала до конца полный выпуск вечерних новостей на одном из российских каналов (кстати, некоторые провайдеры ещё до сих пор вещают эти каналы в Киеве).
Да, конечно, я смотрел ваши новости и раньше, но это были как правило минутные сюжеты. А тут полчаса, не отрываясь от экрана. Так вот, после окончания выпуска, я был готов сам лично идти убивать всех этих фашистов-евромайдановцев с криками “Россия!” Причём начать пришлось бы прямо с жены и её брата, сидевших рядом.
Теперь я понимаю, что вы абсолютно ни в чём не виноваты. Мне просто страшно представить что сделали с вашим сознанием такие ежедневные новости, особенно если сравнить с тем, что сделал со мной всего один получасовой выпуск. Я уверен, что работа кремлёвской пропаганды, должна будет войти во все учебники спецслужб по пропаганде всех стран мира.
То, что всё вещаемое с экранов ложь, это даже не главное (и этим, сегодня никого не удивишь). Главное какая она, как подаётся и к чему побуждает. Отдельно стоит отметить технологию создания новостей. Генри Форд, поставивший автопром на конвеер, просто обзавидуется. Никто уже даже не утруждается и не сочиняет закрученные истории.
Просто берётся правда и полностью инвертируется. Там где было белое – стало чёрное, там где что-то сделали плохое русские – показывается как украинцы. Ничего не надо выдумывать. Конвеер и простая формула.
Но опять же, это не главное, главное что в такое хочется(!) верить (и распространять дальше самому). Почему это происходит и как именно так получается – я ещё не понял.
В общем, извините. Вы ничего не можете поделать с этим. Как в фантастических фильмах люди, которые были укушены зомби, становятся зомби и ничего с этим не могут поделать, и не виноваты они в том, что идут дальше и кусают других.

Увага патріотам и тим, хто хоче підтримати Украіну! Підтримай українский проект –лайк на сторінку!!!

POLITINFO https://www.facebook.com/politinfo.com.ua

UKRPOSHTA https://www.facebook.com/ukrposhta/

WEBCALL https://www.facebook.com/webcalltoday

Проект Money Center  современная система денежных переводов.

https://money-center.cc/?r=MC627511419

12637174_921378761273161_220800265_o

Саме під таким гаслом у столичному Українському домі пройшов ІІ позачерговий з’їзд «Партії простих людей Сергія Капліна». Житомирська команда одна з найчисельніших делегатів з-поміж усіх куточків країни зібралася в столиці, щоб спільно обрати Новий курс на порятунок держави. Рішенням з’їзду ухвалили кілька стратегічно важливих питань, зокрема: звернення до Парламентських фракцій та Президента щодо необхідності розпуску та переобрання Верховної ради, участь Партії в усіх подальших виборах — місцевих, парламентських і Президентських.

12695291_921378787939825_1558195425_o

Молода політсила, зареєстрована тільки в липні минулого року на урочистому зібранні прийняла в свої ряди вже 50-тисячного члена, а до кінця року планує розростися до 1 мільйона партійців.

12656411_921378821273155_793446032_o

Підтримка виборців по всій країні додала впевненості в своїх силах та в правильності обраного курсу кожному члену Партії та її лідерові Сергію Капліну. За словами очільника «Партії простих людей», довіра українців з різних куточків держави вказує передовсім на здатність політсили нарешті зшити Схід і Захід.

12596521_921378481273189_1799488417_n

– Наша партія – це команда, яка на місцевих виборах показала в Центральній Україні -10% голосів виборців, в західній – 9%, на Півдні – 10, і, що важливо, на Сході – 22%. Ми стали лідером серед нових сил, створених після Майдану. Не побоюся стверджувати, що «Партія простих людей» – єдина партія, яка цілком і повністю не зрадила Майдан, його ідеї та переконання. Сьогодні ми вийшли на новий рівень. Ми активно співпрацюємо з Європейськими соціал-демократами, ідеї та досвід яких допоможуть вивести Україну на якісно новий рівень розвитку. Сьогодні привести до процвітання Україну здатен її мудрий народ, а вже точно не скоморохи та клоуни, а виключно сила розумної, глибокої, амбітної та послідовної команди. Саме таку ми успішно формуємо. Ми не паркетна політсила, не партія газеток, роликів та ток-шоу. Ми боремося і будемо боротися. Наш Майдан не пішов.

САЙТ ПАРТІЇ ПРОСТИХ ЛЮДЕЙ

Сторінка у Фейсбуці Партіі Простих Людей – долучайтесь!

Головна приймальня
«Партія Простих Людей»

м.Київ  Україна
Тел.: +38 094 832 21 46
e-mail: [email protected]

Час роботи офіса:
Пн-Пт: 09:00 – 17:00

12669257_921378817939822_1711407073_o

Россияне называют крымчан пленными. Получили “родную гавань”, второсортные? ———————————————————————————— Знаете как называют крымских врачей «прикомандированные» с России, которых туда отправили «делиться передовым РФ-опытом»?

Сегодня один киевский врач пересказал мне свой разговор с коллегой с Крыма.

 

Рабочая ситуация. Поступает пациент. Если более-менее обеспеченный — его оперируют “привилегированные” врачи — россияне. Если на вид пациент как бомж или близко — его отдают местным, меж собой обсуждая:

 

— Так… этого пусть пленные оперируют.

 

ПЛЕННЫЕ – это крымчане, оказывается, на их жаргоне.

О том, что российские военные украинских перебежчиков называют предателями (и, кстати, справедливо), все знают. А вот «пленные» про гражданских я впервые услышал. И смех, и грех.

Ayder Muzhdabaev:

Про суть і містичне призначення священного меча Арея для України оповідає стародавня козацька легенда, знайдена в архіві знаменитого козака і кобзаря, учасника українських визвольних змагань Василя Ємця.

“Є така повідка, що, в часі збурення Запорозької Січі, характерник отаман Дженджелій не захотів піддатись москалям і рівно ж не хотів іти під Турка за Дунай. Він зібрав 300 запорожців і пішов з ними світ за очі. Коли запорожці прийшли до гори, прощаючись навіки з Рідним Краєм, їм вийшов якийсь дід назустріч і запитав:

– Чого прийшли сюди ви, діти?

– Січ нашу москалі спалили, зруйнували, волю задушили і Козацьку Мати-Україну в кайдани закували. Тож, нема де нам подітись. З москалями нам не жити й до бусурменів іти в прийми серце не лежить. Нехай камінням краще станем!

– Так відповів за козаків отаман Дженджелій.

Кремезна постать діда розігнулась, його вже згаслі очі заіскрилися вогнем, зітхнув старий та й каже:

– Скидайте, діти, ваші шаблі та всі до одного.

І здіймали мовчки запорожці дамаські шаблі, що тисячі голів ворожих постинали й на купу перед дідом їх зложили. Поглянув дід навколо, очі вгору зніс – і полумінь велика спалахнула. Стопилися шаблі в огні, неначе б то не криця була, лишень віск.

От розгорнув дід попіл і вздріли всі великий меч, з обидвох боків гострий та блискучий, але тяжкий, тяжкий.

– Попробуйте-но, діти, хто з вас цей меч здолає нідіймити! – озвався стиха дід. І пробували всі, та силкувалися, але для кожного він був тяжкий.

– А нумо, пішліть гінців за річку, за Дунай, чи не знайдеться козарлюга, що зможе зрушити цього меча.

Гінці, як вітер, полетіли, і ось на конях швидкокрилих Братерство Січове прийшло з-за Тихого Дунаю.

– Попробуйте-но, діти, хто з Вас цей меч здолає підіймити! – озвався
стиха дід.

І пробували всі та силкувалися, але для кожного був він тяжкий.

– То шліть гінців на Кубань, бо й туди пішла козацька запорозька сила.

Соколами полинули гінці, і на братній голос озвалося й присунуло Козацьке Товариство з-над Кубані.

– Ну, що ж? Пробуйте і ви цього меча зрухнути! – озвався знову стиха дід.

І пробували всі та силкувалася, але для кожного був він тяжкий.

– Ой, бачу, дітки, що нема такого межи вами, хто б подолав цей меч один підіймити! – промовив сумно дід.

– Повідь, дідусю, нам, а хто ж його підійме і хто з ним зможе воювати? – спитав отаман Дженджелій.

– То буде, сину, козак з козаків, якого ще не бачив світ!

– А як же буде зватись він? – спитав ізнову отаман Дженджелій.

– То буде, сину, з поміж лицарів могутній лицар, ще незнаний. Цей меч в його руках пером легеньким стане. Ним волю він здобуде, і лише тоді всміхнеться радісно стара Козацька Мати-Україна.

– А як же буде зватись він? – отаман знову запитав.

– ЄДНІСТЬ буде йому ймення. Коли у боротьбі з’єднається брат з братом, коли серця в одно зіллються, коли запроданці й зрадники переведуться! – прорік востаннє сивий дід і крізь землю провалився.

А навкруги все зашуміло, загуло: ЄДНІСТЬ!!

– ЄДНІСТЬ! Як грім в степу Дніпровім покотилося, відбилося луною об Кавказ і за Карпатами озвалось: “КОЗАЦЬКА ЄДНІСТЬ!!!”

«Під час прощання з Андрієм у Преображенську церкву прийшли четверо солдатів «Айдара». Один з них простягнув мені коробочку: «Це моя бойова медаль. Покладіть Андрієві, він її заслужив – завдяки Кузьмі ми живі». Андрій і в Пісках був, і у Дебальцевому, 7 лютого мав знову їхати в АТО. В останні місяці з Андрійком щось відбувалося, ніби біль за країну-руїну зжирав його зсередини: «Вже не можу того терпіти, виріжу у своїй «Тойоті» зверху люк, поставлю кулемет — і на передову». Сварилася з ним, особливо, коли критикував нову владу, казала: «Андрійку, ти не даєш їм шансу». А він: «Мам, хлопцям по 23 роки, у них вже ні рук, ні ніг, а їм навіть посвідчення учасника АТО не дають». Скандалив з медиками, коли бачив, що хлопців на витяжку не кладуть, кістки їм зростаються абияк, осколків усіх не витягають. Якось дзвонить після відвідин київського госпіталю: “У мене від того всього дах їде, мамо! Мого пораненого “айдарівця” вже “виписали” — сказали, як не дасть вісім штук, то на вихід із сумками”. Одного бійця хотів у Харківську клініку перевезти. Хлопець не вставав, мав перебиту спину. Андрій привіз його до себе додому помити, бо у госпіталі з ним ніхто б не панькався»

О.М. Кузьменко

Я тоже очень хочу с тобой дружить, но у меня не получается. Ведь, согласись, трудно дружить с тем, кто выгнал тебя из дома. Ты говоришь, что мы- братья. Но ты очень завистливый и назойливый брат. Тебя раздражает то, что я не хочу быть таким, как ты. Я хочу жить хорошо в своем доме, а ты хочешь жить хорошо в моем. Я хочу вырастить свой сад, а ты хочешь съесть все, что вырастет в моем. А что не съешь- уничтожить трактором. С корнями деревьев…

Ты утверждаешь, что мы- один народ. Тогда объясни мне, почему я уважаю людей, ценю их мнение, помогаю слабым? Объясни мне, почему я не лезу защищать границы своего государства в Сирию, Турцию, или к тебе, в Россию? Объясни мне, почему мне не приходит в голову проводить “эффективные” военные учения в чужой стране?
Ты считаешь, что у нас общее прошлое? Тогда расскажи, почему ты не умеешь пасти и выращивать животных, разводить домашнюю птицу, работать на земле ? Почему ты не умеешь делать колбасу, коптить мясо, консервировать так, как умеем это мы? Почему я варю борщ, а ты- щи? Ты готовишь блины, а я- налистники. Почему у меня во дворе цветы, а у тебя- бурьяны? Ты даже не можешь выгнать самогон. Тебя устраивает мутная брага. Для тебя вино- высшая математика. Ты обойдешься червивкой.

У нас общая культура? Но ты даже разговариваешь матом. И называешь это особенностями нации. Для тебя соседи- это враги. Для меня- это люди со своей культурой , со своей историей, со своей дорогой. У меня нет старших или младших братьев. Мы все равны. Я не собираюсь защищать украинский язык на Кубани. И не буду мечтать о путешествии в Сочи по Керченскому мосту. Я поеду загорать в Испанию, Францию или на Балканы.

Я хочу жить в Европе. Ты- в Азии. Я хочу жить в будущем, ты- в прошлом. Я хочу жить свободно. Ты- умереть рабом.
И мы можем при этом дружить? Может быть и можем. Но сначала ты уберешься с моего дома, извинишься за причиненные неудобства и омоешь слезами могилу каждого моего погибшего брата.

А потом, через много лет, мы подружимся. Если ты научишься жить по- другому.”

Лиза Богуцкая, общественный деятель

Увага патріотам и тим, хто хоче підтримати Украіну! Підтримай українский проект –лайк на сторінку!!!

POLITINFO https://www.facebook.com/politinfo.com.ua

UKRPOSHTA https://www.facebook.com/ukrposhta/

WEBCALL https://www.facebook.com/webcalltoday

Проект Money Center  современная система денежных переводов.

https://money-center.cc/?r=MC627511419

Майдан 18-20 февраля. Как всё было.

18 лютого, вул. Інститутська. Близько 15-ої години почався останній наступ «Беркуту». Спочатку усі спокійно відступали в сторону Майдану, але потім люди побігли… Сотні людей, і тоді почалась паніка. Мабудь це найстрашніше, що може статись серед такого великого скупчення людей, коли люди перетворюються на неконтрольований натовп, що біжить, з усіх боків лише будівлі, звернути нема куди, а в голови летить каміння… Але ближче до верхньої барикади у людей, серед яких було багато жінок і літніх людей, відкрились три шляхи відступу – зачинене вже метро Хрещатик, люди розбивали вікна, щоб потрапити всередину, беркута бігли за ними, били, стріляли, і ми знаємо випадки, коли вибивали очі (невеличкий фрагмент –https://www.youtube.com/watch?v=osCYIEPywcw). Інша частина людей рятувалась, стрибаючи у котловани справа від Інститутської (цей момент заснявВиктор Тимченко, ми колись публікували це відео –https://www.youtube.com/watch?v=0yMFTcLaCM0).

І третій шлях – вузенький 1,5-метровий прохід на верхніх барикадах, в який ринулись і намагались протиснутись сотні наляканих мітингувальників, в спини яких стріляли ті вурдалаки. Люди кричали, падали, чавили один одного, хтось плутався у колючому дроті, найстрашніше пережили ті, хто опинився у самому низу того місива… В безпомічних, затиснутих людей кидали гранати, бруківку і каміння! Беркута кого діставали – били дубинками, лупили по головах… Георгій Тука розповідав про священника, який намагався спасати людей, витягуючи їх з тої «купи тіл», не зважаючи на те, що кийки беркутів летіли і по його спині. Ймовірно, це католицький або греко-католицький священник…
Моторошне відео надіслав Сергій Караванський , який опинився у тому завалі –https://www.youtube.com/watch?v=RSqJEXgOaWc. Від криків на відео просто мурашки по шкірі…
В тій пастці загинуло декілька людей (https://www.youtube.com/watch?v=fHAzZSI0ZZ4). Звичайних людей, які пішли на мирний протест… Хто врятувався тоді кажуть, що той день став для них другим днем народження… А скільки поранених, скалічених. .

А ось історія Руслана, безпосереднього учасника, який чудово описав що тоді відбувалося…
“Из всех событий Революции у меня в памяти, больше всего, отложился один эпизод и сегодня вспоминая то, что было в памяти всплывают события как картинки из фильма…18.02.14
На ул. Банковой из брусчатки возвели хорошую баррикаду, подошли товарищи и брат моей жены. Мы обменялись парой слов, и тут побежал народ в панике. Я пошёл навстречу толпе, потому что уже привык не подаваться на провокации и был уверен, что нас так легко не пробить, но дойдя до Нацбанка, я увидел,что наступает Беркут. Они шли медленно и добивали тех, кто споткнулся. Налетали, как шакалы, по несколько человек на одного и забивали дубинками. Я знал, что на Институтской было много женщин и стариков и поэтому отходил не спеша, давая возможность уйти другим и есть одно золотое правило “не смешиваться с толпой”, лучше быть лицом к врагу чем попасть под ноги своих единомышленников.

Я понимал, что возле метро Крещатик на Институтской узкий проход между баррикадами и туда лучше не идти. Когда я подошёл к баррикадам, то увидел много людей, которые в панике начали создавать давку (ще одне відео з того епізоду – https://www.youtube.com/watch?v=VS_6jFwffcg). Я прошёл вдоль баррикад по направлению к станции метро, там люди начали выбивать двери и прятаться в здании станции метро. Перед входом в метро есть рекламный щит с картой Киева, там я увидел низкое место и перебрался через баррикаду. Когда я залез на баррикаду, я увидел, что её никто не охраняет, щиты стояли на баррикаде брошенные. Я остался возле того места, через которое перелез, решив, что если я перелез, значит могут и беркутовцы тут пройти. Сидя на баррикаде, пытался камнями отогнать беркутовцев, которые били людей и закидывали здание метро гранатами. Вокруг собрались ребята и начали из-за баррикад бросать камни и коктейли, но они не видели куда бросают и могли попасть по нашим.

Я встал в полный рост за щитом и начал корректировать их работу. Сил бросать камни у меня уже не было. Вдоль баррикады народ в панике бежал в метро. Я пытался их перехватить, но они ничего не видели и не слышали. В один момент я увидел довольно крупного мужчину, он шёл весь в крови и, по-моему, был в футболке. Я его перехватил и за руку втащил на нашу сторону. Сказал ему, иди на Майдан там тебе помогут. Нас начали закидывать гранатами – ребята падали с баррикад и их уносили в тыл. Мне нереально везло, да и шлем хорошо защищал уши, на газ я уже не реагировал, взрывной волной сносило защитников с баррикад, но видимо не было той взрывной волны способной снести меня с баррикады. Больше всего доставила беспокойство дымовая шашка с чёрным, едким дымом, которую мы бросили беркуту обратно, а они её вернули и так три раза, я был вверху на баррикаде и попросил, чтоб эту дымовую шашку закинули подальше, один парень хорошенько размахнулся и закинул дымовую шашку куда-то в сторону ул. Городецкого.

Когда была бомбардировка гранатами, я сидел под щитом, рассматривал историческую карту Киева и думал о том, что надо сыну показать Андреевский спуск где родился и вырос его прадед, Михайловский и Софиевский соборы, Андреевскую церковь, ещё мне жена дала список покупок для дома и скоро нужно было ехать за сыном в детский сад. Карта мне запомнилась и была своеобразным ключом к памяти. Когда дым рассеялся, я начал наблюдать за происходящим через дырки в щите и увидел, на забрале шлема мелкие капли крови, но кровь была не моя, а тех ребят, которых сносило взрывами с баррикады. Напротив меня, метров в 5-10 стояли 3 беркутёнка и они начали стрелять в мой щит из помповых ружей. Щит был добротный, из нержавеющей стали, да и мне было как-то уже всё равно. Я начал изучать обстановку вокруг и увидел, что здание станции метро уже захватили и там Беркут, который готовился зайти нам с правого фланга и взять в кольцо. Потом я увидел, что на нашей баррикаде нас осталось всего двое. Рядом был парень очень молодой, но очень отчаянный. Камни закончились, и он показывал ментам всякие непристойные жесты и крыл их матом. Я понял, что он вошёл в раж. Очень хочу его найти, своего случайного брата по борьбе. Лиц друг друга мы не видели, но возможно он вспомнит наш разговор. Я ему сказал:
– Нужно уходить,
-Сдаём баррикаду? – ответил он
Я ему:
– Посмотри вокруг, ты видишь кого-то кроме нас?
Он огляделся и ответил:
– Да, бл….
– Посмотри направо, в метро уже собрался беркут, будет захватывать, ты хочешь в плен? – спросил я
Он согласился:
– Да ты прав, нужно идти.
Не знаю, сколько времени всё это длилось, но эта беспредельная орда боялась атаковать двух обессиленных людей без оружия. Мы спокойно спустились с баррикад, я прихватил щит с собой, одев его на руку. Мы, не поворачиваясь спиной к врагу, начали медленно отходить к центральному проходу баррикады. Никто из ментов даже не пытался перелезть через баррикаду, хотя там уже никого не было. Но когда я увидел, что происходит в проходе, я на время впал в ступор. Там лежали люди штабелями, друг на друге. Со стороны мусоров ребята закрывали их щитами и делали черепаху. Я слышал команду, что нужно отдать щиты наперед, но я был в шоке. Ко мне подбежал парень и начал просить меня отдать щит, со словами, ты что оглох, он сдёрнул его с моей руки и убежал. Со стороны Майдана стояли ребята и за руки выдёргивали людей из давки.

Я остановился возле вышки слева от прохода и думал, что было бы неплохо залезть наверх и закидать Беркут чем-нибудь, но в этот момент в это место в баррикаде на большой скорости влетел серый КрАЗ водомёт, люди лежащие в давке закричали от ужаса и отчаянья, КрАЗ отъехал немного назад и опять с разгона въехал в баррикаду, сразу через баррикаду начали перепрыгивать твари в тёмно-синей униформе с белыми светоотражающими полосками на рукавах и с резиновыми дубинками в руках, которые минуя немногих защитников баррикады которые готовы были дать отпор, начали избивать людей лежащих в давке, удары наносили по головам держа дубинку двумя руками (в течении месяца после этих событий мне снился один и тот-же сон, водомёт влетающий в баррикаду и нелюди избивающие беспомощных людей лежащих штабелями друг на друге). Им кричали, что они бьют трупы, и чтобы они остановились, но бесполезно. Я взял в руку камень, но боялся кидать, потому что там были наши товарищи. Я прицелился и попал одному зверю в голову. Это их отвлекло от избиения беспомощных. Нас начали атаковать справа камнями. Я видел, как с Майдана подошла Самооборона , постояла, посмотрела и ушла обратно. Один камень прилетел в ступню правой ноги, и я начал потихоньку отхрамывать к Октябрьскому дворцу. Перед баррикадой и слева по котловану уже начали подходить и выстраиваться бойцы ВВ и отжимать нас к Октябрьскому. Я всё думал, что придёт помощь с Майдана, и мы отобьём людей, но кто-то бегал и кричал – все на Майдан и народ бежал, особо не защищаясь. Возле Октябрьского были небольшие группы людей, оказывающих сопротивление, но ВВ шли стеной. Я видел как Беркут шманал палатки, а потом поджигал их. У меня перед глазами стояли люди, лежащие в давке.

10733939_748471638567001_4180692490744866066_o

10806286_748471641900334_2287122973919625165_n
П. С. В этой давке погибло 3 человека, одна пожилая женщина и два мужчины. (історію розповів РусланСан-Маріно).

Увага патріотам и тим, хто хоче підтримати Украіну! Підтримай українский проект –лайк на сторінку!!!

POLITINFO https://www.facebook.com/politinfo.com.ua

UKRPOSHTA https://www.facebook.com/ukrposhta/

WEBCALL https://www.facebook.com/webcalltoday

Проект Money Center  современная система денежных переводов.

https://money-center.cc/?r=MC627511419