Пішов відлік, пішов. В мене хвилин десять максимум залишилося, напевно. Як усе болить. Палає. Розривається. Рук та ніг не відчуваю. Хлопці, що зі мною? Хлопці, я навіть озирнутися не встиг. Земля пішла з-під ніг і ось я лежу, і нічого не розумію. Ні. Сам себе обманюю. Розумію я все.
Микола Миколайович Колосовський народився 11.10.1977 року у місті Слов’янськ Донецької області.
Виховував його батько та дідусь з бабусею. Ріс енергійним та бойовим хлопчиною, навчався у Слов’янській школі №15.
Дуже полюбив історію Другої Світової Війни, навіть займався розкопками на лінії Слов’янськ – Старобільськ. Потім працював у будівельно – ремонтних бригадах, клав плитку та штукатурив.
Рано одружився, але потім не склалося. З дружиною розійшовся.
Десь років 10 тому у свідомості Миколи щось змінилося і він почав захоплюватись патріотичною тематикою, зрозумів, що не тільки мешкає в Україні, а й по-справжньому любить її.
Сім, шість, п’ять.
Хлопці, ну як не розмовляти? Це ж все, хлопці, це кінець і не треба відводити очі. Не плачте, бо шось і мені груди вже стискати починає. Краще протріть мені очі, бо мабуть кров залила і погано я бачу. А може то вже не через кров. Як хочеться жити, ще багато чого зробити не встиг. Жити хочеться, хлопці.
Під час шостої хвилі мобілізації, у серпні 2015 року, Микола сам забажав піти служити у якийсь добробат, але його вмовили підписати контракт із ЗСУ.
Старший сержант, командир БМП-1 54-ї окремої механізованої бригади.
Саме на війні і розпочалася його справжня біографія, як чоловіка та Героя. Там він себе знайшов. Не ховався, був дуже рішучим. Якось після одного бою поклав тіла двох загиблих побратимів біля ящика з-під набоїв, сів на нього і, як молитву, повторював, що ніколи не пробачить і буде гнати сєпарську погань, поки живий буде.
Чотири, три, два.
Ви тільки не забувайте про мене хлопці. Ані через рік, ані через десять. Приходьте до мене, розмовляйте зі мною, ніби я живий. Будьте впевнені, я вас почую, хоч і не відповім. Я буду чекати, знайте. Я буду чекати вас завжди.
Загинув 19 серпня приблизно в 0.20 біля села Троїцьке Попаснянського району Луганської області за таких обставин.
Коли Микола знаходився в окопі, сєпари раптово почали артилерийський обстріл 122-мм снарядами. Перший снаряд ліг у декілька метрів від Миколи, який прийняв усе на себе, прикривши солдата, який був попереду.
Але другий снаряд накрив вже їх обох. Таким чином, Микола прийняв осколки від двох снарядів. Він не помер одразу, його та другого хлопця витягнули та на БМП рвонули до реанімобіля.
Другий солдат вижив та зараз у реанімації. Микола зараз на небі.
Поховали Героя 22 серпня у Слов’янську. В нього залишилися батько та син.
Один.
Холодно, хлопці, холодно. Дякую вам за все, рідні мої побратими, радий я, що познайомився з вами, що ви були моїми друзями, що з вами я пізнав, що таке справжнє життя. Прийшов і мій час, хлопці, вибачте, кого образив колись. Обіймаю, побачимось там.
Холодно мені, як холо….
Нуль………
Попередня
