Теги Posts tagged with "Тарас Зозулінський"

Тарас Зозулінський

В недороге віденське кафе, ділового району Donau-City австрійської столиці, увійшов поважний старший чоловік. Хоча усі столики були зайняті, він підійшов прямо до мене. Чоловік знав за мене геть усе. І навіть ті речі, про які я давно забув. Він представляв потужну мафіозну структуру, яка контролює лісовий бізнес багатьох європейських країн. Зустріч та надання інформації пояснив просто – “боляче за Україну”.

— Це дуже небезпечні особи. Але – ти напиши. Вони — не всесильні, — кинув на прощання чоловік та зник у підземці віденського метрополітену.

Частина п’ята. Бухгалтери мафії   

Подвійна гра

У попередніх розділах я описав схему незаконного експорт українського лісу до Європи. Серед згаданих офшорних компаній, найбільші грошові потоки проходили через “англійську” Biofuel Trading.

Однією із її управляючих фірм була компанія Bolero, представлена Rimvydas Giedra та Sergiu Valuta.

У першій частині розслідування я дослідив діяльність “сейшельської групи”, до якої входили ці чоловіки, а також те, що засновані та обслуговувані нею офшори використовувалися різношерстими міжнародними злочинними організаціями.

Однак, окрім того, що мафіозі використовували компанії Rimvydas Giedra та Sergiu Valuta для приховування справжніх власників, на чоловіках лежав ще один обов’язок. У Великобританії вони систематично формували, подавали та підписували звіти про фінансову діяльність фірм.

Відповідно, обслуговуючи Biofuel Trading, Rimvydas Giedra та Sergiu Valuta мали інформацію про банківські проводки; перекидання коштів; через які компанії відмивалися гроші; об’єми продажів лісу; обсяги – геть-геть усе.

Та найголовніше — Rimvydas Giedra та Sergiu Valuta знали справжніх власників лісового бізнесу.

І вони “продали” цю інформацію.

Biofuel Trading була зареєстрована у Лондоні, за адресою 5 Percy Street. У цьому ж будинку “оселилася” компанія Sandford LLP. Аналогічно – її управляючою фірмою була компанія Bolero.

Відповідно, Sandford LLP – також обслуговували Rimvydas Giedra та Sergiu Valuta.

На цю компанію в Україні записані мільйонні частки в бізнесі людей, пов’язаних з «Татарином», який відомий, як лідер однойменного організованого злочинного угруповання.

А чи не найближчий партнер цього кримінального авторитета – Дмитро Потєхов — записаний бенефіціаром Sandford LLP.

І от, на якомусь етапі Rimvydas Giedra та Sergiu Valuta “здали” лісовий бізнес Biofuel Trading.

Київ кримінальний

Одному із найбільш впливових в злочинному світі України авторитетів – скоро 63-и. Іскандер Кірімов починав у 80-их, отримав перший строк.

Після розпаду Радянського Союзу, на початку 90-их, в столиці України сформувалася так звана “золота семірка” київських злочинних лідерів. За даними ЗМІ, до неї увійшов і Кірімов – “Татарин”.

За словами Володимира Поліщука, екс-керівника прес-служби міліції Києва, цей чоловік тричі судимий та провів за гратами 11 років.

А ще Татарина неодноразово арештовували – “вимагання”, “зберігання” зброї та наркотиків. Але — виходив сухим із води.

У далекому 92-му Татарин разом із оточенням заснував свою першу компанію – “Альянс”. Згодом й інші спільні підприємства. Як згадувалося у ЗМІ – в бізнес вкладалися “бандитські гроші”.

Татарин – архівне фото “Украина Криминальная”

Компанію “Альянс”, разом із Татарином започаткували його права рука – Вадим Павленко, а також Андрій Задорожний. І – Дмитро Потєхов, що тепер записаний бенефіціаром Sandford LLP.

Бенефіціар Sandford LLP. Фото – Facebook Дмитро Потєхов

Елітна “Козирна карта”

Починали з продажу хот-догів, далі пішли ресторани та нічні клуби.

“Альянс” згодом переріс у найбільшу мережу елітних ресторанів – “Козирна карта”.

— У нас настолько смешанная схема, что сложно ответить точно. Есть рестораны, которыми „Козырная карта“ владеет — всего таких 50-60. Есть те, которыми мы управляем — имея и не имея в них часть акций— это остальные 15-25. У нас есть сеть придорожных ресторанов „Мисливець Автогриль“, которые не являются нашей собственностью. Есть сеть „Козачок“ — здесь сложнее: ресторан „Козачок“ в Киеве — наш, а в Буковеле у нас есть длинный арендный договор, и мы имеем долю в бизнесе… – пояснював структуру власності А. Задорожний в інтерв’ю delo.ua.

До 2013-ого до Козирної карти увійшло 112 ресторанів.

У 90-их ОЗУ Татарина ставало одним із найпотужніших в Україні. Сам Кірімов налагоджував впливові зв’язки.

— Він навів численні мости з представниками влади. Дуже часто до нього зверталися бізнесмени в разі наїздів бандитів та представників органів, — описував «Бульвару Гордона» екс-начальник київського ГУ МВС, генерал-лейтенант міліції Микола Піддубний.

У ЗМІ згадували різноманітні злочинні схеми, які “приписували” членам злочинного угрупування Татарина – від розкрадань коштів держпідприємств, і аж до вимивання через фіктивні фірми грошей комерційних банків.

Влада та політика

Уже в 2000-их Кірімов із партнерами звертають свій погляд і на політику.

Татарин налагоджує дружні відносини із Дмитром Табачником – у минулому Головою Адміністрації Президента України Л.  Кучми, і Міністром освіти і науки в уряді Миколи Азарова.

Впливовість партнерів Кірімова настільки висока, що коли в Хорватії затримали його бізнес-компаньйона Задорожного — на запит українських правоохоронців по справі фінансових махінацій з активами “Родовід банку” —  із проханням не екстрадувати ув’язненого в Україну, до хорватської сторони зверталися Віталій Кличко, лідер політичної сили “Удар” та впливовий нардеп Микола Мартиненко.

Андрій Задорожний – фото “Дзеркало тижня”

До слова, провівши майже півтора року за “хорватськими” гратами, Задорожний таки опинився в українському СІЗО. Провів тут лічені години. Вийшов під заставу. А після зміни влади в країні, був повністю виправданий судом.

Десь у той час, у ЗМІ розгорівся ще один гучний скандал, про те, що партія “Батьківщина” Юлії Тимошенко, хотіла висунути кандидатом в депутати Київради Антона Кірімова – сина “Татарина”.

Давно в політиці інший партнер Кірімова — Вадим Павленко. Сьогодні він перший віце-президент федерації дзюдо України, яку очолює екс-керівник ДФС – Роман Насіров. Паралельно із ресторанним бізнесом, Павленко у владі. Був заступником міського голови Черкас, депутатом тутешньої облради від “Батьківщини”. А згодом, за Януковича, уже від Партії Регіонів, попрацював депутатом Київської облради.

Вадим Павленко – фото – Федерація дзюдо України

Вів спільні справи Татарин і з “власниками” міністерських портфелів.

Кірімова та Потєхова, серед справжніх бенефіціарів, називали “Наші гроші” у шахрайській схемі по заволодінню під ресторан приміщень Міністерства аграрної політики України, яку провернули номінальні власники за сприяння міністра Миколи Присяжнюка. Згодом, йому оголосили підозру у вчиненні цього злочину, та як відомо – Присяжнюк встиг втекти з країни.

В кінцевому етапі оборудки – приміщення в центрі Києва опинилися у власності ТзОВ “ППМГ”, спів засновницею якого згодом стала Тетяна Кірімова, дружина Татарина.

ресторан в приміщеннях Міністерства — фото – Наші Гроші

Для нашої історії, ця справа цікава тим, що в ході обшуків, було знайдено численні документи, реєстраційну справу, звіти та печатки лондонської Sandford LLP.

Дмитро Потєхов – бенефіціар цієї офшорки — багато років розвивав ресторанний бізнес.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців — у багатьох компаніях співвласником із ним виступала Тетяна Кірімова.

Як я вказував – частки у бізнесі записані і на Sandford LLP.

Як от з Кірімовою — “Ресторан Совки”.

Чи з Татарином —  “КФКС “Куренівський”, а також “КФКС “Куренівка”.

До слова, в останні роки, значна кількість фірм та часток у компаніях, переоформлена з Татарина на його дружину.

Іскандер Кірімов з дружиною. Фото – Facebook Тетяна Кірімова

І знову: кримінальний авторитет Вова Морда

Що маємо у підсумку – інформація про діяльність Biofuel Trading – а це банківські проводки; перекидання коштів; через які компанії відмивалися гроші; об’єми продажів лісу; обсяги – Rimvydas Giedra та Sergiu Valuta “здають” оточенню Татарина. А далі події відбуваються карколомно.

За даними аналітичної системи YouControl, використані фото “Козирна карта”

Бо десь зо 15 років у цієї поважної структури є ще один бізнес партнер. Ресторатор. Олександр Галушко, який увійшов до “Козирної карти” як мінімум у 2005-му. (декілька місяців тому вона припинила своє існування).

Вів бізнес безпосередньо із Татарином у численних проектах — “Казачок-Сервіс” (зараз належить сім’ї авторитета), “Козацькі страви”, “БІМ”.

Т. Кірімова — була із Галушко співвласницею у “Козачок-Щасливе”, а із його сином – у “Джера”.

Із Татарином та Потєховим — син ресторатора також був у співвласниках компанії “Поляниця”.

Сьогодні Галушко керівник “Козачок-Демидів”, де має частку із Т. Кірімовою.

колишній ресторан “Галушко” у Львові – фото — http://galushko-consulting.com

Невідомо, яке місце у злочинному світі – та й чи займає взагалі – ресторатор Галушко.

Але він співвласник львівської компанії “Кляса”. Її директор – Володимир Дідух (кримінальний авторитет Вова “Морда”). Він також, як і Галушко, співвласник цієї компанії.

За адресою реєстрації фірми кілька років функціонував однойменний ресторан «Галушко». А сьогодні – ресторан «Johnnie’s Tavern».

Незважаючи на зміну назви — і телефони, і електронні адреси залишилися ті ж.

Крім цього, Галушко з Дідухом, вже багато років рахуються, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних-осіб підприємців, партнерами по готельно — ресторанному бізнесу в Криму — компанії «Козачок-Бахчисарай».

Вибухівка, автомати та кулемети

У попередніх розділах я описав оборудки з експортом.

Сховані в офшорах, англійські та естонські компанії львів’ян Н. Лисого та А. Вороновського, купували у держпідприємств ліс за заниженими цінами. І — перепродували до Європи. За даними слідства, різниця – розподілялася між учасниками схеми, йшла на хабарі керівництву лісової галузі та відмивалася через десяток контрольованих українцями компаній.

Купівля-продаж – проводилися по документах, натомість вагони із лісом їхали від держпідприємств прямісінько до європейських переробних заводів. А, схема із використанням компаній–посередників застосовувалася виключно для акумулювання різниці у ціні.

У багатьох випадках, заборонені законодавством лісоматеріали вивозили з України під виглядом дров.

Двоє виконавців вивели мене на близьке оточення чи не найпотужнішого кримінального авторитета України – Богдана Копитка.  Він і проглядається “мозком” та організатором експортної схеми.

Як свідчать зібрані факти, саме за контроль над “лісовими грошима” розгорілася кровопролитна війна.

Спочатку, було влаштовано замах на самого Копитка — загинуло троє охоронців. Організатором слідство називає Б. Гаврилюка, який відомий як керівник бойового крила “бригади” “Вови Морди”, очільника іншої потужної злочинної структури.

Згодом, спецпризначенці затримали групу кіллерів, які готувалися розстріляти із кулемета ДШК самого “Вову Морду”.

Генпрокурор назвав це плановане вбивство – помстою, у відповідь за невдалий замах на Б. Копитка.

Джерела у ГПУ ідентифікували журналістам “співорганізатора” замаху — Андрія Солтиса.

Через екс-фірми останнього та його бізнес партнерів простежується зв’язок до компаній, які відмивали гроші у лісовій експортній схемі….

* Фігурантам розслідування були надіслані листи з проханнями про коментарі. На момент публікації, відповідей не було надано.

Тарас Зозулінський

Попередній матеріал за посиланням.

Цей матеріал було підтримано проектом «OPEN Media Hub», за фінансування Європейського Союзу.

vse.media


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Сонячного серпневого ранку 2016-го, підтягнутий румунський митник оформлював наступний вагон із лісом. Усі колії станції Серет – невеличкого міста на кордоні з Україною — були заповнені вантажними потягами. Молодий митник вдивлявся у контракти та інвойси компанії Biofuel Trading, вносив дані у портативний комп’ютер.

У той час, коли він взявся за черговий вагон – за 270 кілометрів, біля невеликого Старого Села неподалік Львова, під автомобілем із кортежу джипів пролунав потужний вибух.

Міна була закладена під асфальт, а вибух “вирив” воронку півтора метри в глибину. Мерседес-Бенц G викинуло на узбіччя.

Із засідки у лісі джип обстріляли із двох автоматів та кулемета. Троє охоронців загинули.

Частина Друга. Кримінальний авторитет

Початок війни

“Особою, доволі відомою у вузьких кримінальних колах Львівщини” назвав об’єкт нападу речник МВС Артем Шевченко

— Підприємець Богдан Копитко, відомий у західних областях України по кличці Бодя, Копито, Долар, — на прес-конференції “відрубав” Міністр внутрішніх справ Арсен Аваков.

— Раніше судимий, — не втримався втрутитися Генпрокурор Юрій Луценко.

А перший заступник глави Нацполіції Вадим Троян озвучив і причини:

— Слідство вважає, що це боротьба за сфери кримінального впливу. Ясно, що підґрунтям є незаконне економічне збагачення.

Сам Богдан Копитко залишився живим. Його джипу вдалося вирватися із пастки та виїхати з під обстрілу. На прилеглій території поліцейські знайшли ще дві закладені міни, які не спрацювали, а також невикористаний гранатомет.

Виконавців затримали. Як і “замовника”. Ним поліція називала Дмитра Гаврилюка. У подальшому йому та ще чотирьом учасникам пред’явлено обвинувачення.

Окрім того, у товаристві іще двох чоловіків, Дмитрові Гаврилюку також пред’явлено обвинувачення у справі іншого вбивства — львівського підприємця М. Родича.

Ці кримінальні провадження перебувають на розгляді Шевченківського районного суду м. Львова.

А сам Дмитро Гаврилюк – в СІЗО.

За даними видання «Ратуша», Гаврилюк очолював в «бригаді» іншого кримінального авторитета – Вови Морди «бойове крило».

Затримання злочинної ОЗУ from MIA_Ukraine

Минає третій рік. Правоохоронці та судді так і не дослідили, за які “сфери впливу” почалася боротьба.

В цій статті зібрані факти, які наштовхують на схему експорту українського лісу за кордон, мозком та організатором у якій “проглядається” Богдан Копитко.

А Юрій Луценко, коли мудрував про судимість авторитета, краще б розповів, яким “боком” Генпрокурор “засвітився” у цій схемі.

Будеш робити, так як я скажу

— Хватить тут розказувати байки. Добровільно видаємо. Я говорю ще раз: тих мордоворотів, що людей б’ють – тут не треба, — активно жестикулював руками сивуватий низенький чоловік, у простенькій голубій сорочці на короткий рукав.

Це був 2010-й рік, на Львівський холодокомбінат прийшли податківці з перевіркою, і власник контрольного пакету акцій Богдан Копитко особисто їх зустрічав на прохідній.

— В райвідділі будеш знімати, скільки тобі влізе. А тут будеш робити, так як я скажу, — показував він хто тут господар.

Богдан Копитко відомий не лише в Україні.

У 1999 році він звернув свій бізнес погляд на Чехію. Відтоді його сім’я та партнери,  стали акціонерами кількох тутешніх підприємств. Не зупиняюся на тому, що то за “бізнес” – це окреме розслідування, яке зараз проводиться моїми чеськими колегами.

У Празі жила і донька Богдана Копитка, де закінчила престижну та недешеву British International School.

Тим часом, в себе на батьківщині, чоловік взяв під контроль не тільки Львівський холодокомбінат, який входить у п’ятірку виробників морозива в країні, а й Дрогобицький молочний завод. І звісно, як прийнято у такому поважному середовищі – футбольний клуб.

Але, найголовнішим активом, напевне, є величезна будівельна імперія, яка розрослася країною. Хоча, формально, чоловік у ній не фігурує. Та менеджерами і керівниками є його найближче оточення із числа найбільш перевірених осіб, разом із його сином, Юрієм Копитко. Та у співпраці із давнім фінансовим партнером – Денисом Сєрєбрєнніковим.

Однак, якщо промоніторити в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, дані семи найбільших компаній будівельної імперії, зустрінеш прізвище Юліана Побурка, двадцятип’ятирічного львів’янина, який із 2016 року тут чи не найголовніший бізнес гуру.

фото – Facebook дружини Ю. Побурка

Юний життєрадісний хлопчина – власне він. Юліан любить подорожувати островом Санторіні та відвідувати із чарівною дружиною дорогі ресторани. У нього гарна освіта та поважний батько, що працює із найвідомішими українськими архітекторами та багатими швейцарськими інвесторами…

А тут – і казочці кінець

У першій частині розслідування я розписав, у чому полягала схема незаконного експорту лісу з України в Євросоюз. Її провертали, за версією слідства, компанії Андрія Вороновського та Назара Лисого, через які проганялися сотні мільйонів, відмивалися брудні гроші, частина з яких йшла на хабарі керівникам системи лісового господарства України.

(Однак, кримінальне провадження було закрите. Як це сталося – буде описано у четвертій частині).

Одна з компаній Biofuel Trading була заснована у 2012 році. Друга — Bioenergy solutions – в 2013-му. Я знайшов документи, що уже з 2014-го, спритники почали підписувати контракти, а в наступні роки активно вивозити ліс.

Власне, в період 2012 – 2015 рр. Назар Лисий та Юліан Побурко були співвласниками компанії “Преміум проект”. Вона навіть юридичну адресу мала – за місцем реєстрації Побурка.

До приходу у Львівську міськраду, Андрій Вороновський працював заступником директора в компанії “Укрєвроінтеграція”.

Студент Юліан Побурко проходив практику саме у цій організації.

Декілька років, до 2017-го (коли було відкрито кримінальне провадження по експорту лісу) співвласником компанії був Назар Лисий.

Іншою співвласницею була Ірина Побурко, мама Юліана.

“Укрєвроінтеграція”- це одна з компаній, через яку за даними Держфінмоніторингу, відмивали гроші.

Естонська компанія Лисого та Вороновського, Timber Technologies OÜ також, за версією слідчого, займалася відмиванням. У неї був український номер телефону.

Одночасно – це номер телефону ПП “Компанія “Планета кіно”. Кілька років директор тут Вороновський.

Він також співвласник компанії. Разом із Назаром Лисим.

Інший бенефіціар – та їхній партнер – Андрій Побурко – батько Юліана.

Тому, життєрадісний хлопчина є тою першою (але далеко не останньою) ланкою, яка веде до справжнього “власника” експортної схеми.

Бо, причетність Юліана до вивезення лісу, є такою самою, як і наявність, ще донедавньго часу,  сотень мільйонної власності в бізнес активах будівельно-фінансової імперії Копитка.

Цей життєрадісний юнак, який за даними Державного реєстру прав на нерухому майно, не має навіть власної квартири, був та є співзасновником – співбенефіціаром компаній, які входять у мережу, що зводить-продає сотні будинків по Україні.

А тільки вийшовши з-за студентської лави, він став одним з двох бенефіціарів акціонерного товариства зі статутником у 700 мільйонів.

(Інформація станом на 01.01.2019 року. На основі даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців)

Адвокат “Курченка” і справа Калєтніка

Взимку 2010-ого, у центрі п’ятсотрічного міста Надвірна, на Гуцульщині, із непрезентабельної автівки вийшов низенький чоловік, підійшов до Ленд Крузера, витягнув пістолет і двома пострілами в голову застрелив бізнесмена Володимира Олійника. Загиблий був відомим у різноманітних колах.

Також він був бізнес-партнером Богдана Копитка — у ТОВ “Глобус”.

Іншим засновником цієї фірми виступала “Компанія з управління активами “Євроінвест”.

Денис Сєрєбрєнніков, фото www.mastersua.com/ua/staff/

Від заснування у 2005-му, нею керує Діана Сєрєбрєннікова. Створювали компанію її чоловік Денис та їхні родичі.

Прізвище Сєрєбрєннікова зникло із бенефіціарів аж у 2017-му. Натомість Діана акумулювала у себе понад 33% акцій компанії.

“Євроінвест” донині напряму є партнером у кількох проектах Богдана та Юрія Копитків.

(Інформація станом на 01.01.2019 року. На основі даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців)

Сам Денис Сєрєбрєнніков, до 2017-го був керівником та кінцевим бенефіціаром  Акціонерного товариства “ЗНВКІФ “Глобал девелопмент”, із статутником в 700 мільйонів. Це АТ – співзасновник кількох компаній з будівельної імперії Копитка.

І саме у це товариство одним із двох кінцевих бенефіціарів записали Юліана Побурка.

Стосунки Сєрєбрєннікова та Копитка настільки тісні, що чоловіки навіть купили сусідні квартири у фешенебельній київській багатоповерхівці (за даними Єдиного державного реєстру речових прав на нерухому майно).

Денис Сєрєбрєнніков є потужним союзником для Богдана Копитка.

Адже в публічній площині він більш відомий як адвокат підприємств Сергія Курченка — біглого олігарха із найближчого оточення поваленого режиму президента Януковича.

Також прізвище Сєрєбрєннікова фігурувало у гучній справі про незаконне збагачення екс-нардепа Ігора Калєтніка (екс-голови Митної Служби України). Розслідування розпочали через оформлення на родичів Калєтніка  40 гектарів землі та лісових угідь.

В ході обшуків, в офісі Сєрєбрєннікова вилучили значні суми коштів, однак рік тому суд скасував арешт, повернувши йому 175 тисяч доларів та значні суми франків, євро, рублів і фунтів. Хоча, прокуратура повідомляла про “достатні підстави вважати, що вказані кошти здобуті в результаті незаконної діяльності”.

“Фарбований лис”

Повертаючись до Юліана Побурка, не складно пояснити зникнення з реєстру Сєрєбрєннікова і появу там хлопця.

За плечима компаній із будівельної імперії – хмара скандалів та кримінальних проваджень. Та є одне, яке загрожує вкрай неприємними наслідками. Причому – всій імперії та її учасникам.

Є така компанія – “Глобал Девелопмент ЛТД”. Із співвласником Побурком. Поважна організація.

То дванадцять поверхів збудують – на місцевості, де дозволено тільки чотири.

То висотку зведуть на ділянці, наданій під обслуговування автозаправки.

То, як забудовник, намагатимуться звести десятиповерхівку, хоча замовник будівництва матиме дозволи лише на три.

І такі речі можна розписати на кілька сторінок.

Та одного разу власники таки переступили межу.

Спочатку “Глобал Девелопмент ЛТД”, а згодом ЖБК ”Комфорт парк”, де у той час фігурувало чотири особи із найближчого оточення Богдана Копитка, вв’язалися у історію будівництва багатоповерхівки у Чернівцях.

Ситуація типова – гроші зібрано, будинок не зданий, пайовики бігають, питають, де їхні квартири.

Тільки от земля, в оренду, була надана управлінням поліції області. А взамін – 12 квартир – мало відійти поліцейським начальникам. А там люди зовсім не прості. Мало того, що оперативно з’явилося кілька десятків потерпілих пайовиків, що заяви про злочин понаписували, то ще й до Генпрокурора Луценка достукатися вдалося. Того, що у схемі із експортом лісу “проглядається”.

А той – у минулому Міністр внутрішніх справ. Тут уже спрацювала честь мундира. Гроші – грошима, схеми – схемами, ліс – лісом, але є міліцейська солідарність.

І оце тепер в Генпрокуратурі висить над будівельно-фінансовим бізнесом дамоклів меч. Бо якщо вчитатися в нещодавню ухвалу Печерського районного суду міста Києва, та повірити у здобутки Головного слідчого управління Генпрокуратури України, розписані в ухвалі – стає моторошно.

Помірятися силами із ДБР 

Звісно, поки вироків немає. І чи вони будуть – залежить тепер вже від нової влади.

Адже справу невдовзі повинні передати у Державне Бюро Розслідувань (ДБР).

Якщо коротко – то версія слідства така:

Група осіб створює компанії з будівництва – Хард Шелл (бен. Ю.Копитко, Ю.Побурко – на час інкримінованих дій — авт.) та Глобал Девелопмент ЛТД (бен. Ю.Побурко – авт.).

У містах України – працюють забудовники – різні ЖК. Генпідрядник в них – Хард Шелл. Продає квартири – Глобал девелопмент ЛТД.

Отримані кошти далі сплачуються на банківські рахунки АТ “ЗНВКІФ ”Глобал Девелопмент” (бен. Сєрєбрєнніков – на час інкримінованих подій, згодом – Побурко — авт).

Обіг АТ лише за 17-ий рік – 1.3 млрд.

АТ частину грошей знімає. На іншу — через фінкомпанію купує «сміттєві» цінні папери (такі, які не забезпечені ліквідними активами), а для подальшого конвертування використовуються підприємства з ознаками фіктивності. У результаті – податки в особливо великих розмірах не сплачено, готівка легалізована.

У ході досудового розслідування встановлено “численні факти порушення чинного законодавства під час будівництва, самовільно зайняті земельні ділянки, а також порушення на кожному етапі будівництва”.

Та найцікавіше настане, коли за справу візьметься ДБР – у провадженні фігурують високопосадовці Мінрегіонбуду.

З огляду на вкрай небезпечне розслідування, стає зрозумілим, чому близький до Копитка Сєрєбрєнніков зник із реєстру.

А натомість з’явився Юліан Побурко.

(Не так давно, його прізвище вже не фігурує в реєстрі).

Удар у відповідь

Між двома турами президентських виборів в Україні, у квітні цього року, в лісосмузі неподалік селища Іванковичі, що в 20 кілометрах від Києва, поліцейські спецпідрозділи провели силове затримання групи кілерів.

Оперативне відео

Можливо, це б не стало публічною подією. Однак період спецоперації змусив правоохоронців не тільки робити гучні заяви і оприлюднювати оперативне відео, а й навіть ідентифікувати персоналії.

Все тому, що прихильники тодішнього кандидата, а нині президента Зеленського, почали активно поширювати інформацію: замах готувався на нього.

Адже будинок політика – у котеджному містечку “Перлина Італії”, в Іванковичах.

Найкраще вдалося спростувати дезінформацію — Генпрокурору Луценку.

На фото і є цей львівський кримінальний авторитет. Володимир Дідух (“Вова Морда”).

(фото – з відкритих джерел)

Саме в Іванковичах має один із численних будинків та квартир Наталія С., яку в ЗМІ називають цивільною дружиною Дідуха.

— Група готувала ліквідацію львівського кримінального авторитета… Як помста за замовлення організованого замаху на вбивство 29.08.2016 львівського бізнесмена Богдана К., — не втримався відкрити карти слідства Генпрокурор.

На початку цієї частини я зазначав, що замовником замаху трирічної давнини на Богдана Копитка, поліція називала Дмитра Гаврилюка.

За даними видання “Ратуша”, саме він очолювала в «бригаді» кримінального авторитета – “Вови Морди” «бойове крило».

До слова, затримані – хлопці не прості. Роздобули станковий кулемет ДШК, демонтували задню частину Toyota Prado – під “тачанку”.

(колаж – автора. Фото – МВС України)

Жертв могло бути багато – з огляду на ефективну дальність вогню кулемета — у 3.5 кілометри.

За лічені хвилини після затримання чоловіків, вже у самісінькому Києві, зі стрільбою, спецназ штурмував автомобіль ймовірного співорганізатора. Джерело у Генпрокуратурі ідентифікувало журналістам його особу – Андрій Солтис.

Оперативне відео

Ці факти  можуть свідчити, що кримінальна війна розв”язалася через схему незаконного вивезення лісу за кордон.

Я встановив чимало тісних зв’язків Солтиса, що приводять до компаній, через які відмивалися гроші, отримані із незаконного експорту лісу до Євросоюзу.

Названий слідством співорганізатор замаху на “Вову Морду”, Солтис виводить і на потужні імперії конвертаційних центрів.

Судовий допит Солтиса, фрагмент відео із програми “Поліцейське розслідування | Замах на авторитета Вову Морду”, Еспресо TV

А ще, після Юліана Побурка, Андрій Солтис є наступною, другою ланкою, яка з’єднує виконавців Вороновського і Лисого з кінцевим бенефіціаром. В лісовій експортній схемі, мозком та організатором у якій “проглядається” Богдан Копитко. 

Про все це – у частині третій. Незабаром — “Адвокат”.

* Фігурантам розслідування були надіслані листи з проханнями про коментарі. На момент публікації, відповідей не було надано. Якщо все ж, відповіді на поставлені запитання надійдуть, вони будуть опубліковані в наступних частинах

Тарас Зозулінський

Перша частина розслідування за посилання.

Цей матеріал було підтримано проектом «OPEN Media Hub», за фінансування Європейського Союзу.


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Минулого тижня Vse.Media опублікувало серію журналістських розслідувань“Династії львівського “Закону”. У них, зокрема йшлося про родинні зв’язки між прокурорами, суддями та працівниками митної служби, кар’єрне зростання, пов’язаність та чим це може загрожувати в системі права та правосуддя нашої держави.

Ці матеріали були підтримані проектом «OPEN Media Hub», за фінансування Європейського Союзу.

Розслідування викликали неабиякий резонанс серед прокурорів.

Варто відзначити, що при підготовці матеріалів, автор надсилав запити про доступ до публічної інформації та не отримавши відповідей на поставлені запитання – надсилав прохання про коментарі.

На момент публікації матеріалів, працівники прокуратури та митної служби, згадані у розслідуваннях (окрім О. Дзерина), відповідей на поставлені запитання не надали.

Однак, після оприлюднення розслідувань виданням Vse.Media, автор почав отримувати листи з органів прокуратури.

Так, тільки 20.08.19 року надійшло дві “відписки” від Львівської місцевої прокуратури № 1, за підписом керівника – Сапуцького Р. Я.

Цікаво, що у даних листах вказана дата їхньої реєстрації – 10.08.19 року. Однак, оскільки такі листи надійшли лише 20.08.19 року – є усі підстави припускати, що дата їхньої реєстрації та вихідні номери могли бути проставлені заднім числом. Адже термін доставки Укрпоштою – 11 днів, в одному і тому ж місті – викликає великі сумніви.

Окрім того, на самому конверті відсутній штемпель Укрпошти в якому було б зазначено дату відправки.

Варто зазначити, що дані листи стосуються прокурорів Палюх Л. А. та Дутковської Ю. В. Однак, жодних коментарів та відповідей на поставлені запитання від вказаних прокурорів у цих листах не надійшло.

Натомість, їх керівник Р.Сапуцький ознайомив редакцію із рядом статей чинного законодавства, та повідомив:

— … прокурор наділений повноваженнями щодо надання коментарів лише у межах своєї професійної діяльності.

Такі пояснення пана Сапуцького викликають посмішку, адже усі питання, поставлені фігурантам розслідувань Vse.Media, стосувалися виключно їхньої професійної діяльності.

Широкий резонанс, напевне викликали розслідування видання і у Прокуратурі Чернівецької області.

Автору написав особисто заступник прокурора Буковини Адріан Дутковський.

Його коментар та відповіді на поставлені запитання було отримано 16.08.19 – після оприлюднення Vse.Media усіх частин розслідування.

Згідно штемпеля Укрпошти (м. Чернівці) даний лист був відправлений 13.08.19.

Матеріал «Династії львівського «Закону», одним із героїв якого і був А. Дутковський, у день відправлення поштовим зв’язком згаданого листа, був опублікований.

До слова, у розслідуванні ми розповідали, про родинні та дружні зв’язки цього прокурора у середовищі суддів, прокурорів, колишніх працівників прокуратури.

Автор надіслав А. Дутковському такі запитання:

— “1. Ваша дружина – Дутковська Юлія Володимирівна — є прокурором місцевої прокуратури №1. Одночасно – прокурором місцевої прокуратури №1 також є Палюх Лілія Андріївна.

Її батько – Палюх Андрій Ігорович — працював у органах прокуратури Львівщини та знайомий із вами.

Прошу повідомити, чи допомагав Палюх А. І. (на той час заступник прокурора Львівської області) – вашій дружині Юлії Дутковській потрапити на роботу в органи прокуратури?

Чи були у вас будь які розмови про це із Палюхом А. І.?

  1. У 2009-2010 рр. Прокурором Шевченківського району м. Львова (керівником), був Палюх А.І. Його помічником – помічником прокурора району – працювала Галина Дмитрівна Борейко, — а заступником прокурора м. Львова працювали Ви.

З огляду на це, прошу повідомити, чи сприяла вашій дружині у подальшому працевлаштуванні Галина Дмитрівна Борейко? Чи знайомі Ви із нею та чи зустрічалися особисто по питаннях працевлаштування-переведення на іншу посаду вашої дружини?

  1. Посаду заступника прокурора Чернівецької області Ви обійняли у 33-и роки. Прошу повідомити, чи сприяв Вам у працевлаштуванні в даному випадку ваш тесть – Каралюс В. М.” —

З огляду на те, що Vse.Media, є об’єктивним та неупередженим виданням, подаємо відповідь заступника прокурора Чернівецької області А. Дутковського у повному обсязі.

Також маємо надію, що інші фігуранти наших розслідувань – працівники органів прокуратури та митної служби, візьмуть приклад із А. Дутковського, відреагують на розслідування Vse.Media, і відповідно, надішлють свої коментарі.

Тарас Зозулінський


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Пенсійне забезпечення в Україні – одна із найбільш чутливих тем. Тому навколо неї систематично створюють і обігрують різноманітні сценарії поширення фейків.

Таким чином, серед найменш захищених категорій в державі, формуються анти-владні настрої та вкрай негативне ставлення до діючої влади. А це, в умовах російської військової агресії, вкрай вигідний шлях для Росії, та проросійських політичних сил в нашій державі.

Тож – як це працює на практиці.

До прикладу, у ряді ЗМІ (favoritnews.in.ua , social-news.pro , lisovasotnya.info )  поширюють ідентичні статті, із наступним заголовком – “Європейський суд визнав українські пенсії Гройсмана – Порошенка порушенням прав людини!”.

Після цього, уже користувачі у соцмережах, до цих публікацій додають меседж – “Це чистої води геноцид”. І у такій формі, матеріали розганяються.

Варто відзначити, багато із цих інтернет-ресурсів та користувачів соцмереж – “грішать” поширенням дезінформації та відвертої пропаганди. До прикладу, у фейсбуці таким займаються Yaroslav Banakhovskyi , Игорь Петченко чи Валентина Альхимович .

Інформація про те, що пенсії “Порошенка-Гройсмана” є порушенням прав людини та геноцидом, масово почала поширюватися наприкінці літа 2018 року.

Це є фактичним чорним піаром проти політиків – адже у матеріалах свідомо подається неправдива інформація, маніпуляція даними, свідомо перекручено факти та цифри.

В дійсності, дане рішення Європейського суду з прав людини стосується розміру пенсій, які виплачувалися до 2004 року!

Жодним чином, ці пенсії не мають стосунку ані до діяльності Гройсмана, ані до Порошенка.

Це в принципі – не можливо, адже, сама заява до Європейського суду з прав людини була подана ще у 2006 році.

Так, в жовтні 2004 року, 64-річний пенсіонер Петриченко з Києва захотів отримати перерахунок пенсії за минулі роки і стягнути як борг з ПФУ.

В українських судах – у всіх інстанціях він програв. Із 2006 по 2016 рік справа перебувала у Європейському суді з прав людини.

Врешті, Суд ухвалив рішення у справі “Петриченко проти України”, визнавши порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у зв’язку з тим, що у цій справі національні суди не розглянули доводи заявника, що розмір його пенсії був нижчим від встановленого у відповідний час прожиткового мінімуму.

Суд дійшов висновку, що цілком проігнорувавши доводи заявника, навіть коли вони були конкретними, доречними та важливими, національні суди не розглянули доводи заявника.

Ось і все, що встановив Суд, ба більше – стосовно розміру пенсій, виплачених Петриченку до 2004 року.

Під прицілом фейків – молодь

Однак, дезінформація навколо пенсійної “болючої” теми використовується та спрямована не лише на старшу категорію населення. Так, чергова “сенсація” – розроблена та втілена в життя для молоді.

У минулі місяці, уже відомі нам інтернет-ресурси, паралельно із тими ж користувачами соцмереж, почали розганяти (та й продовжують до нині) публікації під таким заголовком:

“Увага! Максимальний розголос! Всім українцям молодше 35 років встановлять обов”язкове додаткове відрахування з зарплати у розмірі до 7% !”

Звісно, така інформація однозначно спрямована аби викликати паніку та агресію серед основної, працюючої категорії населення.

Матеріали під таким заголовком активно почали розповсюджуватися ще з червня 2018 року. Серед інтернет-ресурсів – lisovasotnya.com , repost.net.ua , social-news.pro , informer.biz.ua , novosti.in.ua .

У статі йдеться, про законопроект, яким “…пропонується для громадян України молодше 35 років встановити обов’язкове додаткове відрахування з зарплати до недержавних пенсійних фондів у розмірі до 7%!

В той же час внесок у 22% до солідарної системи залишається, таким чином з 2019 року у молодих українців планують зі зарплати забирати 29%!!”

Однак – по – перше – це лише є законопроект 6677 , який на даний час не підтриманий і не проголосований депутатами ВР України.

Окрім того, як вказано у висновку профільного комітету від 27.02.2018 – у пункті 5 ), кошти на відрахування до недержавних пенсійних фондів планується брати, зменшивши для громадян розмір податку на доходи фізичних осіб до 15% (у період  2020-2022 рр.) і скасувати сплату військового збору (у період 2020-2023 рр.) та спрямувати вивільнені внаслідок таких заходів кошти до накопичувальної системи пенсійного страхування.

Ця норма закладена і в самому законопроекті (підпункт 11, сторінка 42 )

Отож, у результаті, фактично жодних додаткових коштів з українців до 35 років стягуватися не буде, як вказано у дезінформаційних статтях – адже встановивши обов’язкові відрахування до недержавних пенсійних фондів – у той же час, зменшують для цієї категорії громадян розмір податку на доходи фізичних осіб і скасовують сплату військового збору.

Але – хто ж із читачів буде вникати та вчитуватися у всі пояснення та пункти законопроекту? На це й розраховують пропагандисти, поширюючи “чергову зраду”.

Тарас Зозулінський,  Бюро журналістських розслідувань “Детективи”

Джерело


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

“Всі у виграші. І це дуже здорово. І я хочу вигравати далі”, – коментував Рінат Ахметов здобутки ФК “Шахтар”, у нещодавно оприлюдненому інтерв’ю під промовистою назвою “У нас яркое будущее”.

Успіхи в спортивній царині клубу найбагатшої людини України можна із впевненістю перенести і на його бізнес. Навіть попри зміну влади в країні та військові дії, за минуломісячним рейтингом Bloomberg, пан Ахметов зайняв 282 місце серед найбагатших людей світу. Станом на червень, за рік його оціночна вартість капіталу зросла на 1,3 мільярди доларів.

Звісно, у власності пана Ахметова не тільки енергетика, але металургія, телекомунікації, банки тощо. Але у вартості зросли саме енергоактиви. Якщо проаналізувати фінансові звіти компанії, то побачимо, що ДТЕК Енерго завершив перший квартал 2018 року з прибутком в 4,3 млрд грн.

У 2017 році прибутки також зростали. Так, за даними Concorde Capital, у минулому році чистий прибуток ДТЕК Енерго зріс на 10% до 141 мільярда гривень. Згідно з розрахунками, EBITDA (операційний прибуток до сплати відсотків, податків і амортизації) компанії покращилася на 29% до 23 млрд грн.

Тільки у 4 кварталі 2017 року чистий дохід “ДТЕК Енерго” склав 41,4 млрд грн (зростання на 34% порівняно з попереднім кварталом), а EBITDA – 8,8 млрд грн (зростання на 92% порівняно з попереднім кварталом).

І напевне, більшість українців навіть не здогадуються, що саме вони беруть активну участь у поповненні “скарбнички” донецького олігарха. Нижче – як це працює.

Правила гри

Електроенергетичний бізнес в Україні очікують кардинальні зміни. У квітні 2017 року Верховна Рада прийняла закон“Про ринок електричної енергії”. Уже з серпня 2019-ого Україна матиме модель ринку електроенергії, який працює відповідно до європейських стандартів.

Натомість, на сьогодні, українська енергетика є однією із найбільш проблемних галузей для нашої держави. І на це вплинула низка факторів.

Як сьогодні працює ринок електроенергії? Споживачі оплачують кошти за електроенергію обленерго. Ці ж компанії, залишивши частку за свої послуги постачання та розподілу енергії, перераховують кошти Державному підприємству “Енергоринок”. А воно як єдиний оптовий покупець-продавець розподіляє отримані платежі між виробниками електричної енергії.

Алгоритм розподілу коштів для виробників також передбачений. Уся генерація має встановлені тарифи, за якими вони постачають електроенергію. Тому розподіл коштів від “Енергоринку” формується відповідно до: а)встановленого тарифу і б) кількості поставленої електроенергії. У результаті, орієнтовно 50% із усіх отриманих коштів “Енергоринок” повинен віддавати теплоенергетикам, приблизно 40%  –  атомникам, і те що залишилося – зеленій енергетиці та гідроенергетикам.

Такий механізм зумовлений тим, що вартість енергії, виробленої на ТЕС і теплоцентралях є значно дорожчою, аніж з атомних електростанцій.

Як повідомили у ДП “Енергоринок”, структура за обсягом та вартістю електричної енергії, що була продана в Оптовий ринок у 2017 році, виглядає наступним чином:

ДП НАЕК “Енергоатом” виробило 56,58% усієї електричної енергії в країні. Це понад 80 502 млн кВт-год. За собівартістю – трішки більше 38 366 млн гривень.

Натомість, генеруючі компанії теплових електростанцій виробили 28,48% електричної енергії в країні (понад 40 526 млн кВт-год). Однак її собівартість – понад 64 665 млн гривень.

Тобто, теплоенергетики виробляють значно менше електроенергії, однак набагато вищої вартості.

Дані з сайту ЦЕК

Саме ж ДП “Енергоринок” є фактично таким собі посередником із розподілу коштів між споживачами та обленерго і виробниками. І повинно розподіляти кошти і виробникам атомної енергії, і гідроенергетикам, і теплоенергетикам.

Однак в останні 3.5 роки простежується чітка лінія підтримки виробників теплової енергетики з боку регулятора (НКРЕКП) та Міненерговугілля.

Усе найкраще – тепловикам

Електроенергетичний ринок потребує термінової реорганізації, в першу чергу і через просто фантастичні об’єми боргів.

Як повідомили у НКРЕКП, станом на 01 травня 2018 року, споживачі заборгували ДП “Енергоринок” (через енергопостачальників, у більшості випадків – обленерго) – 29,753 млрд грн .

Відповідно, саме ж ДП “Енергоринок” також боргує. За даними НКРЕКП, загальна заборгованість цього держпідприємства за електричну енергію перед виробниками та ДП “НЕК “Укренерго” складає майже 24 млрд грн.

Голова НКРЕКП Оксана Кривенко зазначає, що “основною причиною неповних розрахунків ДП “Енергоринок” перед виробниками електричної енергії є заборгованість споживачів за спожиту електричну енергію”.

За даними регулятора, найбільшими неплатниками є підприємства вугільної промисловості  (станом на 01.05.2018 р. – понад 14,235 млрд грн); підприємства, що надають послуги з центрального водопостачання та водовідведення (понад 5,6 млрд грн); населення (понад 5,4 млрд грн).

І в ДП “Енергоринок”, і в НКРЕКП, і в Міненерговугіллля одностайні в тому, що заборгованість споживачів залежить, зокрема, і від ефективної роботи енергопостачальників, що здійснюють господарську діяльність із постачання електричної енергії.

Так і як це все стосується найбагатшої людини в країні?

Є такий енергетичний холдинг ДТЕК, який належить олігархові Рінату Ахметову.

За даними сайту ДТЕК, які підтверджені даними Державної служби статистики України “ДТЕК Енерго” виробляє чверть електроенергії в країні. Виробничі потужності компанії представлені підприємствами теплової генерації в складі “ДТЕК Східенерго”, “ДТЕК Дніпроенерго”, “ДТЕК Західенерго”, “Київенерго” та Миронівської ТЕС, що входить до “ДТЕК Донецькобленерго”…

До складу “ДТЕК Енерго” входять 5 дистрибуційних підприємств, що обслуговують 3,4 млн клієнтів:  ”ДТЕК Дніпрообленерго”, “Київенерго”, “ДТЕК Донецькобленерго”, “ДТЕК Високовольтні мережі”, “ДТЕК ПЕМ-Енерговугілля”.

Тобто, у енергетичний холдинг входять компанії, які є і виробниками енергії, і її постачальниками кінцевим споживачам.

За даними Міненерговугілля, група ДТЕК контролює приблизно 80% теплової електрогенерації. Цю інформацію підтвердили і в АМКУ – тут із 2015 року розслідують справу щодо зловживання монопольним становищем групою компаній ДТЕК.

Ще на початках цього розслідування керівник АМКУ Юрій Терентьєв повідомляв, що компанії ДТЕК виробляють 25% електроенергії в країні.

Так ось, як зазначив директор ДП “Енергоринок” Юрій Гнатюк, станом на 01.06.2018 року, загальна заборгованість енергопостачальних компаній “Дніпрообленерго”, ”Донецькобленерго”, ”Високовольтні мережі”, “Крименерго”, ”Київенерго”, ПЕМ ”Енерговугілля” перед ДП “Енергоринок” становить 7,9 млрд грн.

Натомість, заборгованість ДП “Енергоринок” перед генеруючими компаніями  “Західенерго”, ”Дніпроенерго”, ”Східенерго”, ”Київенерго”, складає 3,5 млрд гривень.

Нескладна арифметика – отримуємо, що компанії з групи ДТЕК боргують перед ДП “Енергоринок” 4,4 млрд гривень.

На запит, чому не погашаються борги, гендиректор “ДТЕК Енерго” Дмитро Сахарук відповів, що компанія “не здійснює діяльність щодо виробництва і торгівлі електроенергією та не має взаємовідносин з ДП “Енергоринок” щодо розрахунків в межах оптового ринку електричної енергії”.

“Наведені у Вашому зверненні підприємства, що провадять зазначені види господарської діяльності, відповідно до приписів Господарського кодексу України, є окремими суб’єктами господарювання, а отже є самостійними учасниками договірних відносин з ДП “Енергоринок””.

Варто відзначити, що рішення про механізм розподілу коштів між виробниками електричної енергії за відпущену електроенергію, спочатку затверджує Рада ОРЕ (оптового ринку електроенергії). І є не дивним, чому гра йде “у одні ворота” – на користь тепловиків. Адже із 10 членів Ради – четверо – представники компаній ДТЕК, а керівник Ради – Борис Лісовий є радником Генерального директора ТОВ «ДТЕК Високовольтні мережі».

Кому і як ДП “Енергоринок” віддає борги

Якщо проаналізувати погашення і накопичення боргів за останні кілька років, то простежується закономірна тенденція невидимого, на перший погляд, надання непропорційних переваг одним учасникам Оптового ринку на шкоду іншим.

Як повідомила голова НКРЕКП Оксана Кривенко, загальна заборгованість ДП “Енергоринок” перед атомними електростанціями станом на 01.06.2016 року становила понад 11,744 млрд грн. А за два роки вона складає майже 11,6 млрд грн. Фактично, збереглася на одному рівні.

Натомість, заборгованість ДП “Енергоринок” перед енергогенеруючими компаніями ТЕС із трохи більше 9,177 млрд грн у червні 2016 року, скоротилася за цей же ж період – до приблизно 3,94 млрд грн.

Отож, як говорять цифри, борги перед теплоенергетиками систематично погашаються. А як ми зазначали, 80% теплової електроенергії виробляють компанії групи ДТЕК.

І робиться це часто в обхід алгоритму щодо розподілу платежів – пропорційно вартості виробленої електроенергії. Адже такий розподіл є непропорційний – першочергово задовольняють тепловиків, що і є суттю проблеми.

До прикладу, як з’ясували “Наші гроші”,  наприкінці 2016 року “Енергоринок” розподілив 686 млн грн. Жодної копійки із цієї суми не отримали ні атомники, ні гідроенергетики. Згідно з постановою НКРЕКП та рішенням Міненерговугілля, 676 млн грн від “ДП ”Енергоринок” отримали компанії групи ДТЕК – “Східенерго”,”Західенерго” та ”Дніпроенерго”.

Така негласна підтримка теплової генерації в Україні не поодинока.

До прикладу, 18 жовтня 2017 року КМУ приймає розпорядження №776-р “Про заходи щодо стабілізації роботи енергогенеруючих компаній теплових електростанцій.

Відповідно до цього розпорядження, ДП “Енергоринок” бере кредит у 2 млрд грн в державного “Ощадбанку”. Ці кошти передбачаються для погашення заборгованості перед виробниками електроенергії, яка утворилася у “Енергоринку” станом на 01.09.2017 року.

Однак, з легкої руки Кабміну, усі кошти – виключно тепловій генерації.

Згодом, 9 січня 2018 року, НКРЕКП приймає постанову №9, про розподіл коштів.

Як повідомила голова регулятора Оксана Кривенко, із 2 млрд грн майже 1,307 млрд грн отримали ПАТ “ДТЕК Дніпроенерго”, ПАТ “ДТЕК Західенерго”, ТОВ “ДТЕК Східенерго”.

Така прихильність із боку НКРЕКП, КМУ, Міненерговугілля до підприємств з групи ДТЕК не оминула своєю увагою НАБУ.

Як повідомляли “Наші гроші”, Національне антикорупційне бюро України ще у лютому 2018 року відкрило два кримінальні провадження “стосовно зловживань службовим становищем посадових осіб НКРЕКП при прийнятті регуляторних рішень на користь енергетичних підприємств холдингу «ДТЕК»”.

Стосовно такої підтримки теплової генерації, із Секретаріату КМУ надійшла відповідь за підписом начальника Управління забезпечення доступу до публічної інформації Роксолани Стадник, яка вказала, що розробником згаданого розпорядження №776-р є Міністерство енергетики та вугільної промисловості.

Натомість, перший заступник Міністра Тетяна Максимець таку їхню ініціативу пояснила необхідністю розрахунку енергогенеруючих компаній теплових електростанцій перед постачальниками вугільної продукції.

До слова, за даними Міненерговугілля, у 2017 році власне група ДТЕК видобула більше 80% енергетичного вугілля в Україні.

“Це очевидно, що такі «ручні» рішення, по яких державні “Енергоатом”, “Укргідроенерго” та “Укренерго” не отримують нічого, а всі гроші йдуть тепловій генерації, де Ахметову належить 80% підприємств – це є преференції компанії ДТЕК. На жаль, Міністр енергетики та НКРЕКП, таким чином, демонстрували свою лояльність до Ахметова, а страждали державні підприємства”, – коментують описані дії в “Асоціації споживачів енергетики та комунальних послуг”.

Однак, не всі експерти одностайні у такій позиції. Так, Юрій Саква, перший заступник Голови Ради Спілки “Всеукраїнської енергетичної асамблеї” дотримується кардинально протилежної точки зору:

“Це помилкове твердження, що підтримується тільки теплова енергетика. Частковий розрахунок з ТЕС – це ситуативний, але необхідний початок. Завтра уряд може прийняти рішення для АЕС, післязавтра для ТЕЦ і т.д. Поки не погасять борги всім учасникам. Ще раз хочу висловити думку, що при проведенні процедури погашення заборгованості, добитися рівномірного розподілу по борговим зобов’язанням – складно/неможливо та й недоцільно” – наполягає Юрій Саква.

Кредити коштом населення

Якщо чітко виокремити головну проблему описаного – то це розподіл коштів у “Енергоринку” на користь теплової генерації ДТЕК, який непропорційний їх частці у вартості електроенергії.

В отриманні кредитів ДП “Енергоринок” є два важливих моменти: перший – це погашення відсотків за користування кредитними лініями. І другий – кому і як надаються ці кошти.

Перше – скільки взяли і скільки заплатили банкам.

За інформацією, наданою ДП “Енергоринок”, у період з 2015 по червень 2018 року це підприємство залучило у двох банках – АТ “Ощадбанк” та АБ “Укргазбанк” – разом понад 35,7 млрд грн.

Загалом, за користування кредитами за цей період, ДП “Енергоринок” заплатив майже 3,319 млрд  грн.

Для чого ж держпідприємству кредити? Ці гроші в минулі роки надавалися, як авансові платежі виробникам електричної енергії – як оплату товарної продукції майбутніх розрахункових періодів.

Тобто, аби енергогенеруючі компанії мали кошти для розрахунків за паливо, зокрема вугілля, ДП “Енергоринок” бере кредити, і надає їх як аванси виробникам.

Отже, виробники електричної енергії користуються даними грошима безкоштовно.

Відсотки сплачує ДП “Енергоринок”. Але звідки у підприємства на це кошти?

Як повідомили у НКРЕКП, відсотки за користування кредитними коштами включаються у кошторис витрат ДП “Енергоринок”: “Відповідно до положень Порядку формування прогнозованої оптової ринкової ціни електричної енергії, затвердженого постановою НКРЕКП від 03.03.2016 №289, який був погоджений Міненерговугілля, Антимонопольним комітетом України та Державною регуляторною службою України та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23.03.2016 за №428/28558, однією із складових прогнозованої оптової ринкової ціни електричної енергії є кошторис витрат ДП “Енергоринок”, – роз’яснили в НКРЕКП.

Тобто, виходить, що відсотки за користування для виробників енергії безкоштовними кредитами в кінцевому результаті сплачує кожен із нас – споживачів електроенергії. Адже ці кошти закладаються у кінцеву оптову ціну. І хоча ціни на електроенергію для населення регульовані та нижче ринкових, бізнес сплачує повну ціну – з усіма витратами плюс із крос-субсидуванням цін для населення, що зрештою відображається на цінах товарів та послуг.

Тому не дивно, що за останні 3,5 роки, ОРЦ (оптова ринкова ціна) електроенергії в Україні зросла в понад 2 рази, за підрахунками ДП “Енергоринок”. За даними на сайті Національної комісії, що здійснює державне регулювання в сферах енергетики та комунальних послуг із  квітня 2015 року ця ціна зросла в 2,4 рази.

Кого субсидуємо

Кому ж надаються безкоштовні кредити впродовж останніх років?

НКРЕКП надала розрахунки, згідно яким із понад 13,29 млрд грн кредитів, залучених у 2015 році, понад 8,533 млрд грн отримали компанії групи ДТЕК – ПАТ “ДТЕК Дніпроенерго”, ПАТ “ДТЕК Західенерго”, ТОВ “ДТЕК Східенерго”.

Із понад 10,8 млрд грн, залучених ДП “Енергоринок” у 2016 році, ці ж компанії і ПАТ “Київенерго” отримали майже 6,485 млрд грн.

Із понад 8,27 млрд грн у 2017-ому – отримали понад 5,107 млрд грн.

А за 5 місяців 2018 року, із більш ніж 3,372 млрд грн, ПАТ “ДТЕК Дніпроенерго, ПАТ “ДТЕК Західенерго, ТОВ “ДТЕК Східенерго”, ПАТ “Київенерго” надано більш ніж 2,014 млрд грн.

Загалом, із усіх залучених із 2015 року кредитних коштів, зазначеним компаніям надали загалом орієнтовно 62% цих грошей.

Отже, переважно компанії олігарха Ахметова користувалися цими безкоштовними кредитами.

Відсотки за користування кредитами включалися у кошторис ДП “Енергоринок”. Цей кошторис закладався у формування Оптової ринкової ціни електроенергії.

Із цієї ціни, відповідно формувалася вартість електроенергії для населення.

А також – промисловості. Для якої тариф значно вищий, однак його в кінці-кінців здебільшого оплачують українці.

Адже підприємства і виробники, які розраховуються за електроенергію, свої затрати включають у вартість продукції. Тож йдучи в магазин, чи оплачуючи послуги водопостачання, кожен із українців сплачує і за високу вартість тарифів електроенергії для непобутових споживачів.

Тарифів, у які закладено із початку 2015 року понад 3 318 830 300 грн відсотків.

Попри описану високу прихильність і НКРЕКП, і “Енергоринку”, і Міненерговугілля до теплової генерації, нагадаю – понад 80% якої – це ДТЕК, – державні мужі продовжують підтримувати бізнес найбагатшої людини країни.

Так, термін повернення авансових платежів, які потрібно було віддати “Енергоринку” у квітні 2018 року, продовжено до 2019 року.

І виробники електричної енергії зможуть безкоштовно користуватися цими кредитами ще майже рік.

До слова, як написали із “Енергоринку”, станом на 01.06.2018 року загальна сума таких авансів становить 1,78 млрд грн, із яких 1,04 млрд грн – надано компаніям із групи ДТЕК (“Західенерго”, ”Дніпроенерго”, ”Східенерго”, ”Київенерго” ).

Такий широкий жест у Міненерговугілля пояснюють коротко і лаконічно. Мовляв, відтермінували їм повернення авансових платежів, бо у ДП “Енергоринок” перед зазначеними компаніями значно більше боргів.  Відповідно, підприємство свою заборгованість погасить до 2019 року, тоді у зазначених ДТЕКівських компаній з’являться кошти, і вони зможуть повернути зазначені аванси.

За те, що у компаній, що входять до групи ДТЕК, як я писав вище, 4,4 млрд гривень “чистого” боргу перед “Енергоринком”, у Міненерговугіллі чомусь не згадують.

Міненерговугілля також пояснює, що “погашення підприємствами цих авансових платежів – можуть негативно позначитися на фінансовому стані підприємств”.

Чому українці мають субсидіювати бізнес олігарха, якщо підприємства Ахметова можуть самі брати кредити у комерційних банках і сплачувати за них відсотки?

Міненерговугілля прикриває свої дії благими намірами і турботою про споживачів: “Відтермінування повернення авансів дозволить підприємствам теплової генерації акумулювати кошти для надійної підготовки та проходження осінньо-зимового періоду 2018/2019 років”, – написав заступник міністра Анатолій Корзун.

Натомість, Світлана Голікова, член Стратегічної ради ГО “Київський інститут енергетичних досліджень”, переконана, що однією з найголовніших проблем в сфері є перехресне субсидування:
“В електроенергетиці в останні роки залишається високим рівень перехресного субсидування промисловими споживачами вартості електричної енергії, що відпускається окремим категоріям споживачів за фіксованими тарифами. Загальна сума компенсації втрат енергопостачальним компаніям від здійснення постачання електроенергії окремим категоріям споживачів у 2015 році склала 43,8 млрд грн., у 2016 – 45,5 млрд грн.», – повідомила Голікова на круглому столі “Як захистити споживача в період складних реформ енергоринків”.

Міненерговугілля та його баланс

Незважаючи на все вищеописане, тепловики продовжують отримувати від держави чергові преференції.

Так, схвалений Міненерговугілля баланс на 2018 рік передбачає зменшення виробництва дешевшої електроенергії на атомних електростанціях та, відповідно, зростання відпуску дорожчої електроенергії теплових електростанцій (ТЕС).

І ось маємо результат. Як повідомили у НКРЕКП, за 4 місяці 2018 року частка виробництва ДП “НАЕК Енергоатом”, в загальному обсязі зменшилася до 50,2% (у порівнянні із 56,6% – за аналогічний період у 2017 році). Натомість, частка генеруючих компаній ТЕС збільшилася до 29,2% (із 28,5%).

Такі дії у Міністерстві пояснили необхідність “збільшення тривалості ремонтів на енергоблоках у зв’язку із збільшенням об’єму запланованих робіт”.

Експерти погоджуються, що питання ремонтів та безпека на атомних об’єктах є одним із першочергових питань в країні. Але поряд з тим, наводять й іншу причину:

– Виробіток “Енергоатому” систематично занижують, щоб дати більше заробити тепловій генерації (ДТЕКу Ахметова), хоча такий сценарій і означає вищий тариф для споживача, – висловлюють свою позицію у “Асоціації споживачів енергетики та комунальних послуг”.

Натомість Юрій Саква, перший заступник Голови Ради Спілки “Всеукраїнської енергетичної асамблеї”, вважає, що тут йдеться виключно про питання безпеки:

“Основна причина це збільшення обсягу планових ремонтів відповідно до затвердженого графіку на 2018 рік. Нагадаю, що 2017 році виробництво електроенергії АЕС було більш високим у зв’язку з введенням особливого стану для заміщення зупинених ТЕС на АШ (з лютого по серпень).

Друга це – в результаті позапланового ремонт блоку на ХАЕС в квітні-травні 2017 року виробництво було знижено приблизно на 1млрд квт/г, з відповідним заміщенням виробництва на теплових електростанціях за рахунок спалювання додатково приблизно 590 тис. тон вугілля. Зразу скажу, це абсолютно ординарна ситуація, таке трапляється, такі режими прогнозуються і впевнений, що до початку ОЗМ запаси вугілля на складах будуть відновлені. Режим «гарячого» та «холодного» резервування  на ТЕС для забезпечення надійності ОЕС на випадок непередбаченої зміни в режимах роботи АЕС задається НЕК «Укренерго» постійно. Попри всі взаємні претензії, які існують між виробниками треба розуміти та враховувати в оцінках, що ТЕС та АЕС  в об’єднаній системі на сьогодні є «нерозривною парою»”, – наполягає Юрій Саква.

Борги олігархів – на плечі споживачів

А тим часом в Україні точаться гострі дискусії стосовно законопроекту №8253 “Про особливості погашення заборгованості, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії”, розробленого Міненерговугілля.

Адже, відповідно до Закону України “Про ринок електроенергії”, аби реформувати енергетичний ринок, вся заборгованість на ОРЕ  повинна бути погашена /врегульована до 30.06.2019 року у зв’язку із припиненням діяльності ОРЕ та реорганізацією ДП “Енергоринок”.

Відповідно, Міненерговугілля пропонує, як позбутися майже 30-мільярдного боргу.

Спочатку, відомство хотіло врегулювати усі питання із погашенням заборгованості ДП Енергоринок” за кошти державного бюджету. Проти цього виступили у Мінфіні, очолюваному на той час Олександром Данилюком.

Як повідомив у відповіді на запит заступник міністра Сергій Марченко, “Мінфіном не підтримано залучення до розрахунків за боргами учасників оптового ринку електричної енергії коштів державного бюджету… Стосовно погашення заборгованості, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії, інформуємо, що така заборгованість утворилася за результатами господарської діяльності суб’єктів господарювання і повинна погашатися згідно з чинним законодавством України, що регулює господарські відносини”, – відповіли із Мінфіну.

У Міненерговугіллі пояснили, що із такою позицією Мінфіну погодилися.

– … в тексті  законопроекту посилання “за рахунок видатків передбачених законом про Державний бюджет України на відповідний рік” замінено на “за рахунок джерел не заборонених законодавством України”,- написала перший заступник міністра Тетяна Максимець.

Із цієї відповіді складно було зрозуміти, звідки ж братимуться кошти. Тож аналогічне запитання було адресоване і НКРЕКП.

Голова регулятора Оксана Кривенко чітко повідомила про моменти, на які в Міненерговугіллі не вказали.

Даним законопроектом передбачено “наступні механізми погашення заборгованості:

  • проведення взаєморозрахунків між учасниками ОРЕ;
  • списання боргів учасникам ОРЕ;
  • відступлення права вимоги або заміна сторони у зобов’язанні;
  • встановлення цільової надбавки до тарифу на розподіл електричної енергії місцевими (локальними) електромережами операторам системи розподілу.”

З огляду на таке, останній пункт – стосовно цільової надбавки – це фактично банальний черговий механізм залізти до кишень українців. Адже цільова надбавка неодмінно буде включена до тарифів для непобутових споживачів.

Нардеп від “Самопомочі” Вікторія Войціцька почала активну “війну” із такими пропозиціями Міненерговугілля.

Спочатку у своїй колонці на “Економічній правді”, а згодом і на сторінці у Фейсбуці, депутат виступила із неприпустимістю такого розвитку подій.

“Пропонується «пробачити» Ахметову 7 млрд грн, групі українських обленерго російського олігарха Бабакова 0,8 млрд грн, і «по мєлочі» – «Закарпаттяобленерго» (Бойко і Льовочкін) 150 млн грн, “Вінницяобленерго” (Григоришин і відома компанія ICU) – 77 млн грн, “Львівобленерго” і “Прикарпаттяобленерго” (Суркіси) – 69 млн грн. Замість вищезгаданих шановних панів борги перед ДП «Енергоринок» відповідно до кабмінівського законопроекту мали б заплатити українські споживачі електричної енергії”, – написала у нещодавньому дописі В. Войціцька.

Окрім того, низку боргів на оптовому енергетичному ринку Войціцька вважає схемними, тобто штучно створеними. Політик переконана, що у деяких підприємствах вже зрозуміли, що можна не платити і у майбутньому просто списати борги за рахунок держави.

Так, в якості прикладу вона наводить шахти компанії ДТЕК “Ровенькиантрацит” та “Свердловантрацит” на окупованих територіях, які ще навесні 2016 року перестали платити ТОВ “Луганське Енергетичне Об’єднання” (“ЛЕО”) за поставлену електроенергію.

Варто нагадати, що український контроль за цими підприємствами було остаточно втрачено у березні 2017 року.

Але потрібно зауважити, що фракція “Самопомочі” не голосували за Закон України “Про ринок електроенергії”.

Хоча багато українських експертів вважають його прийняття вкрай важливим для країни та таким, що захищає пересічних громадян:

“Законом України “Про ринок електричної енергії” визначено, що “вразливі споживачі” це виключно частина побутових споживачів. До повноважень Кабінету Міністрів України  віднесено встановлення порядку, яким буде реалізуватися право на передбачені законом підтримку для відшкодування витрат на оплату спожитої електричної енергії та/або захист від відключення у певні періоди.

Тобто, український закон увібрав в себе загальні європейські норми, коли споживачеві може надаватися, як грошова підтримка (персональна субсидія), так і унеможливлюється його відключення від джерел електропостачання, як правило, у зимовий період”, – цитує Світлану Голікову проект “Українська енергетика”.

Також варто зазначити, що попри заяви нардепа Войціцької, з іншого боку, законопроектом №8253 “Про особливості погашення заборгованості, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії” передбачається врегулювання заборгованостей і державних структур.

Так, Юрій Саква вважає, що саме вони є одними із  найбільших неплатників на ринку

“Сама держава так і залишилася головним неплатником за енергоносії. Шахтарі, водоканали, теплокомуненерго, пільги, субсидії – все це сфера відповідальності держави, яка забороняє відключати окремих неплатників. І продовжує продукувати заборгованість…

Однією із головних причин накопичення боргів було руйнівне за наслідками державне рішення з повної відміни дотації шахтарям з держбюджету з 2015 року.  З того часу державні шахти практично повністю припинили сплачувати за електроенергію, але під патронатом держави залишалися в роботі – країні вугілля конче потрібно. Після цього рішення щорічне часткове відновлення дотацій на покриття високої собівартості видобутку вугілля державними шахтами проблему не вирішило. Механізм безоплатного відпуску електроенергії державним шахтам був запущений. Шахти за електрику не платять вже майже 4 роки поспіль і продовжують працювати”, – підсумовує Юрій Саква.

Корупційні схеми

Про схемні платежі кажуть і експерти.

– Схемні неплатежі, коли деякі шахти та підприємства спеціально не оплачували, очікуючи, що ці борги покриє держава, – повідомляють у “Асоціації споживачів енергетики та комунальних послуг”.

Ні Міненерговугілля, ні “Енергоринок”, ні НКРЕКП, пояснюючи причини утворення заборгованостей на оптовому енергоринку, не згадують про такі неплатежі. Чи борги, які виникли через махінації учасників ринку.

А от правоохоронцям таке відомо.

Так, за ініціативою НАБУ, ще у 2018 році “суд ухвалив рішення, згідно з якими на рахунки ВАТ «Запоріжжяобленерго» повернуто понад 40 млн грн, втрачених внаслідок існування на підприємстві корупційної схеми”.

Як повідомили в НАБУ, детективами відомства викрито низку схем із заволодіння коштами в сфері електроенергетики.

“Так, керівники одного із ПАТ та регіональних електроенергетичних компаній, частка державної власності в статутних капіталах яких була понад 50%, “шляхом укладення договорів про відступлення права вимоги та переведення боргу… заволоділи коштами на загальну суму 641 062 834,35 грн, які були сплачені товариствам-боржникам для приватного акціонерного товариства як оплата електричної енергії, раніше поставленої державними компаніями”, – розписали мені схему в НАБУ.

Натомість, ПАТ гроші використало для власних потреб – не перерахувавши обленерго.

За інформацією НАБУ, ще одна поширена схема – зарахування зустрічних однорідних вимог. Таких порушень детективами викрито на понад 756 млн грн.

Працює це так – між обленерго і боржником укладаються угоди про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги. Підприємство надає постачальнику кошти. Обленерго їх не повертає, зараховуючи як оплату вартості купованої електричної енергії. Відповідно, залишає усі гроші у себе. Хоча, згідно чинного законодавства, більшу частину мало б перерахувати в ДП “Енергоринок”.

Чергові аванси

Тим часом, нещодавно, у травні 2018 року, ДП “Енергоринок” вчергове відкриває кредитні лінії. Загалом на 3,4 млрд грн.

За даними “Економічної правди”, загальна вартість обслуговування кредитів вартуватиме ДП “Енергоринок” (читай – споживачам електроенергії) приблизно 391 млн грн.

З огляду на багаторічну практику, не є великою таємницею, кому із виробників енергетики, здебільшого, перепадуть шматки чергового безкоштовного кредитного пирога.

***

“И нам платят огромные средства. Ну, почему мы должны отказываться”, – розповідав про успіхи із трансферів футбольних гравців свого клубу Рінат Ахметов, у нещодавно оприлюдненому інтерв’ю, під промовистою назвою “У нас яркое будущее”.

Та з огляду на описане, “огромные средства” українці та уся держава сплачує енергетичному бізнесу олігарха, який, звісно, від цього не відмовляється.

Антикорупційний блогер та правозахисник Любомир Пелех вважає, що корупція в енергетичному секторі, є однією з причин бідності населення. «Вартість енергетичного ресурсу продовжує зберігати корупційну складову, а економічна поведінка енергетичних підприємств знаходиться за лаштунками ринку. Влада і бізнес не мають спільного розуміння енергетики, як повноцінного сектору економіки. Їх безлімітна амбіція в такому секторі – це забезпечення прибутку при максимальній тінізації роботи підприємств та впливу на ринок. Результатом корупційної змови, є зростання прибутку енергетичних бізнесів та злиденність українських громадян» – зазначив Любомир Пелех

*Розслідування проведене в рамках проекту USAID “Прозора енергетика”. Позиція автора може не збігатися з позиціями Агентства з міжнародного розвитку США та аналітичного центру DiXi Group.*

Тарас Зозулінський

politica.com.ua


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Судді – то велика дружна “Сім’я”, які один одного ніколи з’їсти не дадуть, – запам’яталася мені фраза одного із львівських правоохоронців. Тільки от – не в повні вона передає справжній стан речей тутешнього юридичного бомонду. Бо, як виявилося, до цієї “Cім’ї” людей у мантіях належать і прокурори, і поліцейські, і адвокати з нотаріусами. Їх родинні вузи тісні та переплетені між собою. Вони працюють єдиним злагодженим механізмом. Ім’я якому – “Династія”.

Від батька до сина

“… на адресу Пустомитівського районного суду Львівської області надійшов Ваш запит про отримання публічної інформації про те чи відомо мені, що у стриптиз клубі “Білий какаду” знаходиться бордель (будинок розпусти)”, – пише мені у відповіді голова цього суду Володимир Мусієвський.

Той самий, який наприкінці 2015 року втрапив у не надто приємну історію. Патрульні поліцейські Львова підловили його на тому, що знаходився п’яний у авто. Справа пішла до суду. Її розглядала суддя Личаківського районного суду Львова Галина Шеремета. У притягненні пана Мусієвського до адмін. відповідальності було відмовлено, а справу закрито. Галина Шеремета дійшла висновку та погодилася із позицією В. Мусієвського, що той не керував транспортним засобом у стані алкогольного сп’яніння. А лише знаходився у автівці.

Між іншим, “випивав” суддя Мусієвський у згаданому нічному клубі “Білий какаду”. Мережа цих закладів у Львові та Харкові була більш відомою як стриптиз бари. А у 2016 році поліція провела ряд затримань та відкрила кілька кримінальних проваджень. Правоохоронці виявили, що під прикриттям цих клубів працювали будинки розпусти (борделі).

Вирок – (http://reyestr.court.gov.ua/Review/68057403)

Голова Пустомитівського районного суду Львівщини В.Мусієвський ( використано скрін-шот із телесюжету Інформаційного агентства Глобальні віки)

На мій запит, пан Мусієвський зазначає: “… жодних сумнівів щодо законності діяльності клубу у мене не було і бути не могло. Жодної інформації щодо діяльності цього закладу, ніж та що є загальнодоступно, у мене не було”.

Логіка судді проста, оскільки відпочивав він у “Білому какаду” наприкінці 2015 року, а правоохоронці у цій мережі виявили борделі у 2016 році, тому він про ці будинки розпусти не знав і не міг знати.

До слова, справа стосовно організаторів-власників цього незаконного бізнесу, наприкінці минулого року потрапила на розгляд до згаданої судді Галини Шеремети. Таке собі спів падіння у розподілі справ в Личаківському районному суді Львова.

Та у всіх цих описаних подіях є один важливий момент. Галина Шеремета призначена суддею ще в далекому 1996 році. А от батько нашого героя – Євгеній Мусієвський, працював суддею із 1993 року, а із 2009 року він був головою Залізничного районного суду Львова. Припускати, що вони не були знайомі між собою, за стільки років праці в одному місті, вкрай складно. От мені вдалося знайти на сайті Територіального управління Державної судової адміністрації України в Львівській області інформацію про те, що Г. Шеремета (на посаді заступника голови Личаківського районного суду Львова) і Є.Мусієвський у 2012 році брали участь в одній із нарад.

Суддя Личаківського районного суду м. Львова Г.Шеремета (використано скрін-шот із сюжету телеканалу ZIK)

Але, у судах же в нас – комп’ютерний розподіл справ. У Пустомитівському районному суді із цим – спів падіння на співпадінні. Випадковості – одним словом. Потрапляють до суду справи, де одна із сторін, такий собі пан Л., і всі розподіляються на Володимира Мусієвського. Три справи, той же фігурант, і всі потрапляють до одного і того ж судді.

Наприкінці минулого року, за скаргою гр. Мінаева М.Г., Вища рада правосуддя навіть дисциплінарну справу стосовно судді Мусієвського відкрила.

На моє прохання прокоментувати та пояснити, як так може відбуватися, пан суддя написав зокрема таке: “…згідно даних Єдиного реєстру адвокатів України, адвокат Мінаев М.Г. не включений до реєстру. Попри це, на підставі його скарги, Вища рада правосуддя відкрила дисциплінарну справу відносно мене і, вважаю, ретельно вивчить всі обставини та з’ясує безпідставність таких звинувачень … Втручання в діяльність системи автоматизованого розподілу справ є кримінально караним діянням і всі звинувачення в таких діях є безпідставними та голослівними”.

А поки справа буде розглядатися, пан Мусієвський бере участь у конкурсі на посаду судді Вищого суду з питань інтелектуальної власності.

І про батька нашого героя, суддю у відставці, екс-голову Залізничного районного суду Львова. На мою думку, у Євгенія Мусієвського може повчитися велика кількість українських суддів – у мистецтві заповнення декларацій. Я вважаю, що цю схему може взяти на озброєння і кожен чиновник, який хоче не показати своє майно. Бо те, що відбулося, на моє глибоке переконання, є не чим іншим, як яскравим прикладом приховування нерухомості.

Отже, будучи головою залізничного районного суду Львова, Є. Мусієвський, у своїх щорічних деклараціях за 2009-2011 рр. жодного разу не зазначив, що є власником чи квартири, чи будинку.

Суддя йде у відставку, минає трохи часу, і у 2015 році Є. Мусієвський звертається до суду із позовом до такого собі Вадима К..

Євгеній Петрович просить визнати недійсним свідоцтво про право власності на чималий будинок у селі Холодновідка неподалік Львова і визнання за ним права на будинковолодіння. Із рішення суду стає відомо, що Вадим К. ще у 2010 році отримав та зареєстрував на себе право власності в БТІ.

Так ось, Є.Мусієвський свій позов мотивував тим, що насправді будівництво велося його коштом, а відповідач жодних витрат не поніс. На підтвердження позивач надав квитанції та інші платіжні документи.

Представник відповідача подав суду заяву про визнання позову.

Позов Є.Мусієвського було задоволено повністю і визнано за ним право власності на будинковолодіння.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, площа будинку становить трохи більше 361 квадратного метра.

Тож коротке резюме – зводять будинок, за кошти судді. Право власності оформляє на себе інша особа. Відповідно, суддя той будинок у себе в декларації не зазначає. Згодом, вийшовши у відставку, через суд, визнає право власності за собою.

На мою думку, по іншому, аніж приховування від декларування нерухомості, описану історію назвати складно.

Суддівському роду нема переводу

На Львівщині – це точно. Адже по стопах батька пішов і суддя Галицького районного суду Львова Андрій Государський. Його тато – Валентин Францович – керував Апеляційним судом Львівської області, тільки вдумайтеся – із 1986 по 2013 роки!

Сестра Андрія Государського – Наталія – приватний нотаріус, а її чоловік, Андрій Морозюк – суддя Господарського суду Львівської області.

– На момент, коли я розпочав працювати в суді у 2012 році, я вже не був учасником ГО “Довіра плюс”, – пише мені у відповіді на запит Андрій Государський.

Я у запиті просив пояснити, чому суддя у своїй щорічній декларації не вказав, що є співзасновником цієї організації. Отож, пан Государський наполягає, що давно не учасник ГО. Натомість, у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, станом на початок 2018 року, він і далі зазначений співзасновником Громадської організації “Довіра плюс”.

Ба більше, юридичною адресою даної ГО вказана квартира на вул. Тарнавського, у Львові, власником якої є суддя Государський – згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно.

А з іншого боку, що ж тут приховувати судді? Ну точно не те, що вказана організація позивалася до управління комунальної власності Львівської міської ради до суду, у якому працює Андрій Государський. І його колега Христина Мисько, позов задоволила, і зобов’язала чиновників міськради укласти із тією ГО договір оренди на приміщення у самісінькому центрі міста.

– Я не вбачаю жодного конфлікту інтересів в даному випадку, – пише мені А. Государський. Мовляв, про це рішення йому взагалі не було відомо, і питання це його взагалі не цікавило.

Особлива пікантність цієї історії “не знав-не знав” ось в чому. Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, мати судді, Алла Государська, є власником земельної ділянки площею 1.1951 га у Пустомитівському районі.

Отримала її внаслідок укладення мирової угоди, затвердженої ухвалою Франківського районного суду, від 15.12.2015 року.

А ще до того, 23.06.2015 року суддя Франківського районного суду Ю. Ваннівський виніс рішення, яким вирішив зокрема стягнути із гр. Олени Форостюк на користь матері судді 24 тисячі доларів, що в еквіваленті становило 514 560 грн., за кошти позичені у 2008 році.

За згаданою мировою угодою, в рахунок погашення цього боргу, Олена Форостюк передала у власність матері судді Государського зазначену земельну ділянку.

Так ось, Форостюк Олена Романівна, на сьогодні, значиться співзасновником та керівником ГО “Довіра плюс”. Це перше.

Друге. Цільове призначення зазначеної земельної ділянки – для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Згідно чинного законодавства, на купівлю-продаж цієї категорії земель багато років накладений мораторій. Тому, офіційно купити зазначену землю Алла Государська не могла б ніяк. Мораторій.

З огляду на це, описана історія із земельною ділянкою може бути класичним випадком того, як обійти закон. Це схоже на поширену практику в Україні. Покупець землі дає гроші продавцю. Оформляють договір позики заднім числом. Далі той, що хоче купити землю, подає до суду – мовляв гроші позичив, а мені не віддають. Той, що хоче продати, позов визнає. Мовляв я гроші взяв, чиста правда. Отримують на руки рішення суду. А потім укладають мирову угоду і просять суд її затвердити. Фактичний продавець землі, наполягає, що грошей то він взяти не має звідки, але оце має землю і готовий її віддати в якості погашення боргу.

Наголошую, що в описаній історії міг бути такий розвиток подій. Але це лише припущення, а от довести чи так воно було насправді могли б правоохоронці. Але їм то треба?

– … я живу окремо, веду самостійне життя, – пише мені А.Государський. – Моя мати нічого не розповідала мені про борг та про земельну ділянку. Про рішення Франківського районного суду я не міг знати, оскільки мати мені про це не розповідала, а з Форостюк Оленою Романівною я перестав спілкуватися після того як перестав бути учасником ГО “Довіра плюс”.

Чужий Volkswagen

Григорій Гулик, із 2002 по 2012 роки очолював Господарський суд Львівської області, а суддею (в минулому – арбітром) працював із 1984 по 2014 роки.

По стопам батька пішов син Андрій. У 2008-ому Гулика-молодшого В.Ющенко призначив суддею.

Сьогодні А.Гулик вершить правосуддя у Львівському окружному адміністративному суді.

Суддя Львівського окружного адміністративного суду А.Гулик (фото Інформаційної агенції «Дивись.info»)

Згідно його декларації родинних зв’язків судді за 2011 – 2016 рр (), його сестра – Наталія Гулик, в зазначений період працювала секретарем судових засідань Львівського апеляційного господарського суду.

А от про рід занять чоловіка сестри, пан Гулик не вказав нічого. Хоча Роману Пенкальському, згідно даних Єдиного реєстру адвокатів України, 07.09.2012 року видано свідоцтво адвоката.

Окрім цього, за даними сервісу Youcontrol, він є співзасновником адвокатського об’єднання “Пенкальський та партнери”.

Аби з’ясувати, чому Андрій Гулик не зазначив цю інформацію у декларації родинних зв’язків судді, я написав йому запит. Однак суддя відповів, що підстави для надання мені запитуваної інформації відсутні, оскільки він не є суб’єктом відносин у сфері доступу до публічної інформації.

Відповідно, я не отримав відповіді і на друге своє запитання – ким для судді доводиться В.Вороблевський. Згідно декларації за 2016 рік, пан Гулик безоплатно користуєтеся автомобілем Volkswagen Passat 2011 р., який належить цьому чоловіку.

Вище я навів лише три найбільш красномовних випадки, коли діти керівників судів також одягають мантію. Насправді – це масове явище.

«Багато років не змінюється родинний бізнес потрапляння в сферу судочинства в Україні. Тобто масовий захід братів, сватів, кумів, племінників. Цей процес не зупинився абсолютно» – каже правозахисник Юрій Танасійчук.

Юрій Танасійчук, правозахисник

Із ним солідарний і член ради Реанімаційного пакету Реформ, у минулому суддя, Михайло Жернаков.

«Проблема суддівських династій вона існує, і цієї також кругової поруки… Зберігається така тенденція, що дуже багато родичів є в судах, прокуратурі і в інших органах правопорядку.

Я не можу сказати, що це сама проблема в собі. Питання в тому, наскільки об’єктивно так склалося. Навряд чи. Тому, що досить тривалий час, в непрозорий спосіб було: призначалися судді, і дуже часто потрапляли за принципом родинних зв’язків» – зазначає М.Жернаков.

“Честь мундира”

-«… з вказаними особами я особисто не знайомий, а тому, в розумінні ст. 1 Закону України “Про запобігання корупції”, у мене відсутній будь-який приватний інтерес чи потенційний конфлікт інтересів, – відписує на мій запит суддя Личаківського районного суду м. Львова Володимир Мармаш.

Суддя Личаківського районного суду м.Львова – В.Мармаш (фото Судебно-юридическая газета)

Так якось співпало, але суддям цього суду вже не вперше доводиться відстоювати “честь мундира”. Естафету від Галини Шеремети, яка слухала справу стосовно колеги по мантії, Мусієвського, перейняв суддя Мармаш. Кілька місяців тому він закрив справу про адміністративне правопорушення щодо судді Господарського суду Львівської області Андрія Цікала. Йшлося про те, що останній не повідомив НАЗК про суттєві зміни у майновому стані – купівлю коштовної іномарки – Mazda CX-5.

Сам пан Цікало вибрав до смішного просту лінію оборони. Мовляв, авто купив у кредит, і тому воно йому фактично не належить.

Суддя Мармаш до такої позиції не прислухався, але справу таки закрив, встановивши, що поліцейські, які виявили цю історію, пропустили терміни. Бо законодавством передбачено, що протокол повинні скласти впродовж трьох місяців після виявлення адмін. порушення. А поліцейські це зробили вже за межами тримісячного строку для накладення адміністративного стягнення.

Так, а з ким же не знайомий суддя Мармаш? А отут уже цікаво. Як мені стало відомо із декларації родинних зв’язків за 2016 рік судді Цікала, дружина його рідного брата – Цікало Олена Андріївна, працювала нотаріусом у Першій Львівській державній нотаріальній конторі. Разом із нею у цій же установі, нотаріусом працювала Ліуш Марія Михайлівна, яка є дружиною заступника голови Залізничного районного суду м. Львова Ліуша Андрія Ігоровича.

Того самого суду, де вершить правосуддя дружина пана Мармаша – Іванюк Іванна Дмитрівна.

З огляду на це, я й просив суддю Мармаша повідомити, чи не вбачає він конфлікт інтересів у розгляді справи про адміністративне правопорушення щодо судді Цікала А.?

От. Пише, що ні з ким із них не знайомий.

Із пропущеними термінами складення протоколу є й інша сторона медалі. Напевне, поліцейським не надто б і пасувало зробити все вчасно. Адже батько судді – Ігор Цікало – працював у міліції із 1987 по 2010 роки. Обіймав посаду заступника начальника міліції Львівщини та й міліцією Львова керував. Напевне, його співробітникам, було б соромно через дії колег із правоохоронного органу, стільки років служби якому віддав батько. Діям – які дозволили притягнули до відповідальності його сина.

Правозахисники переконані, що коли українським суддям доводиться слухати справи, де фігурують їхні колеги, говорити про справедливість не доводиться.

– Корпоративна солідарність, тобто кожен суддя приймаючи рішення чи розглядаючи справу проти іншого судді приймає це дуже особистісно. Він проектує вказану ситуацію на себе, і він розуміє, що створений ним прецедент сьогодні, завтра обернеться проти нього, – наголошує Олег Ільницький, експерт Центру правових та політичних досліджень “СІМ”.

«Судді не несуть покарання, оскільки система своїх не здає. І в нас це відбувається не тільки останніх два роки, а вже так десятки років» – доповнює правозахисник Юрій Танасійчук.

“Я твоє крило”

Залізничний районний суд Львова можна назвати судом “юридичних родин”. До прикладу, згаданий – Андрій Ліуш. Заступником голови цього суду його призначено ще влітку 2013 року.

Суддя Залізничного районного суду м. Львова А.Ліуш (фото Інформаційного агентства Глобальні віки)

«Нехай здійсняться заповітні мрії, сили і наснаги у Вашій нелегкій справі служіння Закону!» – такими словами вітав колектив суду пана Ліуша із призначенням на посаду.

Виявляється, “нелегка справа служіння Закону” – це якраз про родину судді. От його батько, Ігор Ліуш, нині люстрований, зміг допрацюватися у прокуратурі до посади заступника прокурора Львівської області.

Дружина судді, Марія Ліуш, до нотаріальної контори, працювала у ТУ Державної судової адміністрації України в Львівській області. До слова, керує в цій установі Віктор Дейнека, дружина якого, Оксана Дейнека, доводиться двоюрідною сестрою судді Ліушу. Між іншим, пішла по стопах дядька – очолює відділ у прокуратурі Львівської області.

На моє запитання, чи не вбачає пан Дейнека конфлікт інтересів у вищеописаних фактах, я отримав відповідь, що “запитувана інформація не є публічною”.

Головою ж Залізничного районного суду Львова є Юрій Бориславський. Він – син Любомира Бориславського, доцента кафедри конституційного права юрфаку ЛНУ ім. І. Франка. Напевне так співпало, бо ще одним доцентом тієї ж кафедри значиться дружина пана судді – Олена Марківна. Вона, як і брат Юрія Бориславського є адвокатом.

І що тут такого, що тесть працює на одній кафедрі із невісткою? От суддя Личаківського районного суду Львова Назарій Нор у декларації вказав, що отримував дохід від викладання у ЛНУ ім.. Франка. До слова, йдеться про кафедру кримінального процесу й криміналістики, очолювану батьком судді – Василем Тимофійовичем.

«Також слід зазначити, що батько не допомагав мені влаштуватися на роботу, пов’язану із науково-викладацькою діяльністю, оскільки не наділений повноваженнями на прийняття на роботу будь-яких осіб, а відтак, виходячи з вищенаведеного, не вбачаю жодного конфлікту інтересів у описаній ситуації» – таким абзацом закінчив відповідь на запит суддя Нор.

Та повернемося до Залізничного районного суду Львова. Як я вказував вище, тут вершить правосуддя дружина судді Мармаша, Іванна Іванюк.

Суддя Залізничного районного суду м. Львова І.Іванюк (фото Facebook Іванюк Іванни)

22 вересня 2017 року вона винесла постанову, та визнала винним Зембу Тараса Антоновича, у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 с. 172-6 КУпАП, наклавши мінімальне адміністративне стягнення передбачене за таке правопорушення.

Поряд з тим, Земба Т.А. був родичем Земби Людмили Ігорівної, яка є співзасновником ТОВ “Танаїс-ЛТД” (20852656). За даними сервісу Youcontrol, іншим співзасновником цієї організації є Гуменчак Михайло Миколайович – батько судді Залізничного районного суду м. Львова – Палюх Наталії Михайлівної.

А як це пояснює суддя Іванюк?

«…на час розгляду вказаної справи повідомлена Вами інформація мені відома не була, достовірність такої інформації на даний час мені також не відома, окрім того, така інформація жодним чином не могла б вплинути на об’єктивність або неупередженість прийнятого мною рішення» – написала у відповіді на запит Іванна Іванюк.

Натомість суддя Н. Палюх відписала, що у час коли було винесено зазначену постанову була у відпустці і про розгляд цієї справи їй нічого відомо не було.

«…В мене відсутня інформація про те, що Земба Тарас Антонович є родичем Земби Людмили Ігорівни, а відтак конфлікту інтересів щодо розгляду суддею Залізничного районного суду м. Львова Іванюк І.Д. зазначеної вами справи не вбачається» – аргументувала свою позицію суддя Палюх.

Можливо, на сьогодні вони й справді вже не родичі. Але у минулому були точно. У самій постанові суду вказано адресу реєстрації Тараса Земби. За цією ж адресою у минулому була зареєстрована і Людмила Земба. За даними сервісу Youcontrol, в далекому 1996 році ця ж сама адреса була вказана як юридична адреса ТОВ “Танаїс-ЛТД”, яким на той час керувала пані Палюх, нині суддя.

Суддя Залізничного районного суду м. Львова Н.Палюх (використано скрін-шот із відео)

Суддя Наталія Палюх – колишня дружина Андрія Палюха. Люстрованого. Багато років він керував прокуратурою Львова та був заступником прокурора Львівщини. Нині, він зокрема, записаний у співзасновниках Адвокатського об’єднання “Адвокатська компанія А.З. Партнери”.

Так от до чого я. Ще одним співзасновником цього адвокатського об’єднання є Андрій Зубач. Саме він представляв інтереси гр.. Шнир, позов якої задовільнила 14 грудня 2017 року суддя Наталія Палюх 

Брат за брата

Володимир Галин, голова Самбірського міськрайонного суду Львівської області, Віктор Романюк – із Галицького, а Роман Головатий – Личаківського районних судів міста Львова. Усі троє вершать правосуддя у судах першої інстанції. Їхні вироки можна оскаржити у Апеляційному суді Львівської області. А тут, у кримінальній палаті, у кожного із них є свій рідний брат – Василь Галин, Василь Головатий, Михайло Романюк.

У останнього, ще й тесть – Сергій Лєсной, є головою Сихівського районного суду Львова. І його вироки можна також оскаржити у Апеляційному суді Львівської області.

Голова Сихівського районного суду м. Львова С.Лєсной (використано фото із веб-порталу Судова влада України)

Звісно, законодавство забороняє слухати справу судді, якщо головуючим у першій інстанції був його брат чи тесть. Тільки є один момент.

Я проаналізував ухвали Апеляційного суду Львівської області, які вдалося розшукати у єдиному реєстрі судових рішень із літа 2013 року. У тих справах, де в першій інстанції вироки виносили судді Галин, Романюк, Головатий та Лєсной.

Так ось. Виносить вироки Роман Головатий із Личаківського районного суду Львова, а в апеляційній інстанції їх слухають колегії суддів. І не раз до цих колегій входить Василь Галин. Іноді навіть разом із Михайлом Романюком.

З іншого боку – виносить вирок Володимир Галин із Самбірського міськрайонного суду, а в апеляції в колегію входить Василь Головатий.

Або вирок Віктора Романюка з Галицького суду Львова переглядає колегія, до якої входить той же Василь Головатий або Василь Галин.

Аналогічно і у вироках Сергія Лєсного – у колегії в апеляційній інстанції не раз входили Василь Галин і Василь Головатий.

Тож чи може очікувати засуджений на справедливий суд, якщо апеляцію на вирок розглядає і суддя, який працює із братом того хто виніс вирок у першій інстанції? На мою думку вкрай сумнівно.

Не вірить в це і правозахисник Віктор Чарномський, який не один рік досліджує родинні зв’язки суддів Львівщини.

Віктор Чарномський, правозахисник

«Суддівські клани переплели суди районні і суди апеляційні. За таких обставин, якщо вирішено прийняти в судах неправосудне рішення з будь якого питання, воно буде лобійовано вищими судами. І людина правди фактично позбавлена добитися в нашій правовій системі.

Якщо хтось із суддів нижче стоячого суду отримав хабар, то той суддя піде до вище стоячого суду до сусідніх, споріднених йому кланів , і скаже – сьогодні ви вирішуєте мені, завтра – я вирішую вам. Мій брат прийняв таке рішення.

І кому б воно не попало – це рішення не буде змінено вище стоячим судом» – переконаний Віктор Чарномський.

І трішки статистики, яку мені вдалося розшукати у єдиному реєстрі судових рішень. Із літа 2013 року, в Апеляційному суді Львівської області було розглянуто скарги на 9 вироків судді Володимира Галина із Самбірського міськрайонного суду. Лише два із них було змінено частково, і замість реальних термінів – призначено умовні.

За той же час розглянуто скарги на 29 вироків Романа Головатого із Личаківського районного суду Львова. Лише 4 з них скасовано чи змінено.

Із 18 вироків судді Віктора Романюка із Галицького районного суду Львова, тільки два скасовано, а справи направленні на новий судовий розгляд. Два вироки змінено, але покарання залишені ті ж самі. І у трьох вироках зміни пом’якшили покарання – реальний термін замінено умовним, виключено конфіскацію майна чи виключено додаткове покарання.

Апеляційний суд Львівської області (використано фото із веб-порталу Судова влада України)

До слова, у Львові працюють ще два брати-судді – Олег Ванівський – в Апеляційному суді Львівської області, а Юрій Ванівський – у Франківському суді Львова.

А у Шевченківському суді Львова вершить правосуддя Наталія Луців-Шумська, сестра якої – Надія Шумська – ще донедавна працювала суддею Апеляційного суду Львівщини.

До слова, остання суддя двічі входила в колегію суддів, які слухали справи, де однією із сторін був Маріан Цаплак. Цікаво, що за даними декларації родинних зв’язків Надії Шумської, пан Цаплак є її двоюрідним братом. Також у одній із цих справ фігурувала ще й тітка судді – Ірина Луців.

Координатор неурядової групи з моніторингу судових реформ та антикорупційний блогер Любомир Пелех зазначає на недоступності правосудної системи для простих людей та ілюзорності реформування системи судового захисту в цілому.

«Суспільство стало заручником псевдореформаторів, які діють на захист і збереження системи кумівства, корупції та відкатів. Це також наслідок провальної люстраційної політики влади та надмірної толеранції суспільством старої номенклатури.» – зазначає Любомир Пелех.


Любомир Пелех, координатор неурядової групи з моніторингу судових реформ, антикорупційний блогер (використано фото з офіційної сторінки Любомира Пелеха)

«Ми надто боязкі та сентиментальні до владоможців. У сфері правосуддя постреволюційна влада зробила вибір на користь збереження старого порядку. Влада намагається приховати старий корупційно-кумівський порядок речей через нову іміджеву стратегію. Однак, це не відповідає суспільному запиту і в близькому часі можемо очікувати лише радикалізацію людей» – на закінчення зазначив Пелех.


Матеріал підготовлений та опублікований у рамках конкурсу антикорупційних грантів, оголошеного ГО “Інститут розвитку регіональної преси” за підтримки Антикорупційної ініціативи ЄС в Україні (EU Anti-Corruption Initiative)

Тарас Зозулінський

politica.com.ua


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO