Встановлення пам’ятника отаману УНР Симону Петлюрі, яке відбулося у Вінниці 14 жовтня, сколихнуло українське суспільство.

Гострі дискусії та суперечки заповнили простори соцмереж, адже частина користувачів зраділа черговому прояву патріотизму, бодай у формі встановлення монументу, а інша частина – гнівно плювалася, посилаючись на широко відоме припущення, що Симон Васильович – затятий антисеміт.

Обурення фактом встановлення пам’ятника у Вінниці дійшло аж до ізраїльського Кнесету, де одна із депутаток, Ксенія Свєтлова, представниця «Сіоністського табору» офіційно звернулася до вінницького мера Сергія Моргунова та посла України в Ізраїлі Геннадія Надоленка з вимогою, аби монумент прибрали з єврейського кварталу Вінниці.

Навіть російський президент Володимир Путін не оминув своєю увагою цю подію, котра має, здавалося б, радше містечкове значення. Лідер Кремля вчергове нагадав про єврейські погроми українського отамана, відзначивши, що український народ зовсім не прагнув увіковічення пам’яті про цього історичного героя у монументі. За його словами, за встановленням пам’ятника Петлюрі у Вінниці стоять провладні структури.

Першими обурилися вінницькі євреї

Одним із перших, хто публічно висловив свою позицію стосовно встановлення монументу у єврейському кварталі Вінниці, став фотограф та блогер Зорій Файн.

«Я вважаю недоречним сьогодні встановлювати пам’ятники сумнівним персонажам історії, таким, як Петлюра. Тим більше, що ще живі нащадки постраждалих у ті буремні часи, і цей пам’ятник є плювком їм у душу. Суд у Парижі у 1927 році, спираючись на свідчення постраждалих, повністю визнав його провину та виправдав людину, яка його вбила. Ніяких інших серйозних судових або наукових зібрань з цього приводу за майже сто років не проводилося. Я, як законослухняний громадянин, готовий визнати будь-які висновки з цього приводу кваліфікаційної комісії, в яку будуть обов’язково залучені  міжнародні експерти. Думку наших доморощених фахівців ми знаємо», – написав у соціальній мережі «Фейсбук» Зорій Файн.

Звинувачуючи Петлюру, він посилається на спогади членів власної родини, якій довелося пережити єврейські погроми. Також він опублікував лист Жаботинського від 11 жовтня 1927 року в редакцію газети «Последние новости», позиція якого повністю співпадає з поглядами Файна: «Петлюра був главою українського уряду і української армії протягом двох років і більше; майже весь цей час тривали погроми; глава уряду і армії їх не придушив, винних не покарав і сам у відставку не подав. Значить, він прийняв на себе відповідальність за кожну краплю пролитої єврейської крові».

Є свідки погромів

Скандальний пост вінницького фотографа прокоментувала американська письменниця Олена Цвелик: «Коли я прочитала пост Зорія про відкриття пам’ятника Петлюрі, я згадала своїх рідних із Брацлава, загиблих з «милості» Петлюри і його отаманів. Моя бабуся, Белла Красноштейн, разом з батьками та молодшим братом пережила у Брацлаві 14 погромів, під час одного з яких померла її молодша сестра Етель; петлюрівцями був убитий і наш родич, Борис Каган. А 7 травня 1919 року, коли не «повстанці», а місцеві селяни прийшли до Брацлава й зайнялися вбивством євреїв і грабунком їхньої власності, були вбиті кузен мого прадіда Нісон Красноштейн і його дружина Етель. Їхні надгробки можна побачити на старому єврейському кладовищі Брацлава поруч із пам’ятниками на могилах Ісроеля Авербуха та його дружини і дочки. Ви запитаєте, до чого тут Петлюра? Так до того, що він був керівником УНР, і на ньому і його отаманах лежить відповідальність за вбивство невинних людей. І прості селяни не приїжджали б громити євреїв, якби знали, що влада за це суворо покарає. А влада не діяла, і ми мали те, що мали».

Конфлікт через отамана – наслідок пропаганди СРСР

Пам’ятник Симону Петлюрі встановили навпроти будівлі обласного радіо 14 жовтня – на Покрову, у День захисника України. Автор скульптури – вінницький митець Володимир Оврах. Замовник – меценат Сергій Капуста.

Рішення щодо встановлення прийняла наукова спільнота істориків Вінниці, мотивуючи його тим, що фігура отамана УНР вже давно перейшла фазу несприйняття соціумом.

«Ця постать точно не знаходиться на першому місці у списку історичних персон, що поляризують українське суспільство. У нас є набагато «гостріші» персонажі: наприклад, Бандера чи Шухевич. Ми сподівалися, що особа Петлюри вже пройшла етап несприйняття українським суспільством. Але, можливо, десь і помилялися. Скоріш за все таке ставлення до відкриття пам’ятника Петлюрі у Вінниці зумовлене слабкою обізнаністю та існуванням у головах багатьох людей уявлень ще радянської доби – зокрема йдеться про те, що Симон Петлюра – антисеміт і вся його діяльність зводилася виключно до єврейських погромів», – розказав журналісту видання Persona.Top директор Державного архіву Вінницької області, доктор історичних наук, професор Юрій Легун.

Історик Ігор Бігун, порівнюючи представника УНР Петлюру з провідником ОУН Бандерою, також відзначив, що Петлюра значно прихильніше сприймається українцями.

«Приміром, коли у 2008 році в центрі Києва з’явилася вулиця Петлюри, то не було такого суспільного резонансу, як із проспектом Степана Бандери у 2017-му. І та вулиця спокійно пережила чотири роки правління Януковича і «Партії регіонів», і ніхто її не чіпав», – згадує Ігор Бігун.

Відзначимо, що у Вінниці після декомунізації низка вулиць стала носити імена видатних українців та діячів часів УНР: отамана Якова Шепеля, міністра УНР Івана Огієнка, генерала Марка Безручка, полковника Якова Гальчевського, сотника Миколи Битинського, героїв Крут і самого Симона Петлюри.

«Якихось помітних протестів проти цих найменувань помічено не було. Інша річ, коли ми говоримо про Росію та її агентів – там панівний дискурс однаково непримиренний до обох українських діячів: і до Бандери, і до Петлюри. Крім того, якась частина громадян України ще живе в полоні радянських стереотипів про «Петлюру-антисеміта» чи «Петлюру-русофоба». Трапляються абсолютні нісенітниці, коли Симона Петлюру звинувачують у тому, що він нібито після Другої світової війни в Галичині вчительок вішав», – пояснює причини несприйняття постаті отамана УНР науковий співробітник Центру досліджень визвольного руху Ігор Бігун.

Петлюру не сприймають євреї, а не українці

За словами директора Державного архіву Вінницької області Юрія Легуна, постать отамана УНР поляризує не саме українське суспільство – тут радше йдеться про несприйняття його частиною єврейської громади. Причому у Вінниці незадоволені пам’ятником лише окремі представники єврейської общини, організованого спротиву не було – можливо, тому, що й самих євреїв, на жаль, залишилося мало.

На думку наукового співробітника Центру досліджень визвольного руху Ігоря Бігуна, імовірно, чимало євреїв знають про Петлюру лише те, що про нього розповідали в радянські часи.

«Не варто також забувати про те, що після Голокосту єврейська спільнота дуже гостро сприймає будь-які вияви антисемітизму, діючи часто за принципом «найкраща оборона – це напад». Це призводить до того, що шквал критики можна, не розібравшись, скерувати на людину, яка проти євреїв ніколи не виступала. Немає жодного документа, в якому б Петлюра наказував чинити погроми чи схвалював їх. Зате є документи, що засвідчують, як Головний отаман боровся як із самим цим явищем, так і з погромниками».

Чому монумент встановили у Вінниці

Встановлення пам’ятника, на думку професора Юрія Легуна, було цілком логічним та виправданим кроком.

«Вважаю, що з історичної точки зору відкриття пам’ятника було доцільним, адже ми святкуємо сторіччя Української революції, а Симон Петлюра прямо пов’язаний з Вінницею – тут перебувала Директорія УНР. Тому серед істориків Вінниці не було жодних сумнівів, що у річницю революції варто відкрити пам’ятник Петлюрі. А виступ Путіна з цього питання лише підтвердив нашу абсолютну правоту!».

Пам’ятник Симону Петлюрі, як стверджує редактор «Історичної правди» Ігор Бігун, може встановити будь-яке місто України, оскільки той був керівником усієї Української держави, яка офіційно включала навіть більше територій, ніж зараз.

«В Українській революції 1917—1921 рр. та службі УНР брали участь мешканці всіх регіонів України. І на Сумщині, і на Донеччині, і на Дніпропетровщині, і на Одещині, я вже не кажу про Правобережжя, ми знайдемо петлюрівців та історію їхньої боротьби за незалежну Україну», – говорить історик.

За його словами, доцільність спорудження пам’ятника у Вінниці можна пояснити тим фактом, що це місто певний час було тимчасовою столицею УНР. Після відступу Директорії з Києва під натиском Червоної армії влада евакуювалася до Вінниці й перебувала там весь лютий 1919 р. Загалом протягом 1919—1920 рр. Вінниця тричі побувала місцем розташування найвищих державних органів України. Очевидно, Симон Петлюра як керівник держави жив і працював у місті в той час.

«Засвідчити це пам’ятником, як на мене, хороша ідея як для вшанування самого Петлюри, так і для формування у вінничан історичної пам’яті, яка б ідентифікувала місто з традиціями визвольної боротьби УНР, а не УРСР і «совка» в цілому», – говорить Ігор Бігун.

Вінницькі євреї були в рядах армії УНР

Зокрема, історик нагадав, що окрім згаданих Шепеля і Гальчевського, Вінниччина дала Армії УНР таких воєначальників, як підполковник Олександр Кузьмінський, полковник Олександр Волосевич, генерал-хорунжий Микола Яшниченко, генерал-майор українізованих військ Центральної Ради Яків Гандзюк тощо.

«Та що вже говорити – у самій Вінниці в 1897 р. народився, мабуть, найвідоміший єврей в Армії УНР – сотник артилерії Семен Якерсон. Він, до речі, дуже цікаво зазначив свою ідентичність в анкеті старшини: національність — українець, віросповідання – юдей», – розповідає Ігор Бігун.

Не хочуть розв’язати вузол політичних міфів?

Медійники, активісти та лідери думок Вінниці мають різні точки зору щодо встановлення монументу одному з очільників Української Народної Республіки. Зокрема, радіоведучий Вадим Василенко в соцмережі відзначив, що присутність пам’ятника Головному отаману у нашому місті, на вулиці його імені, у дворі будинку, де містилася його канцелярія (нині це приміщення Вінницького обласного радіо) є самозрозумілим.

«Для мене насамперед це вулиця, якою ходжу, будинок, у якому працюю. Відкриття монументу – досить скромного, але художньо цілісного, тут і тепер не було несподіванкою: коли ж, як не тепер, і де ж, як не тут? Не стала несподіванкою і реакція зрозуміло кого, зрозуміло чому, але незрозуміла мовчанка істориків і журналістів, як і дивні відмовки місцевих ЗМІ від «небезпечних питань». Не менш дивні судження й псевдоекспертів, яких усе ж впустили у публічне мовлення: від фотографів до підприємців і голів організацій різного штибу й масштабу – і жодного, таки жодного фахового голосу (а в місті працюють два історичних факультети з відповідними кафедрами та фахівцями!)», – написав у мережі «Фейсбук» радіоведучий.

За його словами, наразі навколо монументу вирує шквал брехні та побрехеньок, і немає жодної серйозної спроби розв’язати вузол політичних міфів: «Безголоса історія та мова фактів капітулюють перед голослівною публіцистикою».

Петлюра – не герой, щоб стільки про нього сперечатися

Журналіст, блогер, лікар Олег Левадний переконаний, що монумент не є настільки суспільно важливим, аби так затято його обговорювати.

«Петлюра не поляризує суспільство. До нього, власне, і діла не було нікому. Непослідовний політик, бездарний полководець, що не контролював навіть власну армію. У цьому контексті вважати його національним героєм, вартим пам’ятників, – це просто не поважати ні себе, ні націю, ні реальних героїв-українців.

Розділила суспільство не сама особистість отамана, а цинічне і глузливе розміщення скульптури посеред старої єврейської слобідки», – вважає Левадний.

За його словами, Петлюра з його військами став символом єврейських погромів в Україні, у яких загинули десятки тисяч мирних жителів: «Нагадаю: існують документально підтверджені та доведені у суді живими свідками факти його злодіянь. Тому цей пам’ятник – це просто плювок в обличчя всім нащадкам тих, хто постраждав від його банди вбивць і мародерів. Причому плювок добре обдуманий і спрямований на свідоме приниження людей і демонстрацію того, хто тут головний».

Історики спростовують обвинувачення проти отамана

Редактор «Історичної правди» Ігор Бігун стверджує, що висунути звинувачення у злочинах отаману УНР не можна, адже закиди щодо антисемітизму та русофобії виглядають сумнівно, оскільки історики давно вже їх спростували.

«Відомо, що процес над убивцею Петлюри Соломоном Шварцбартом був зрежисований ДПУ УРСР, а сам убивця з імовірністю 90% був агентом цієї спецслужби. Тобто це точно не була особиста помста за єврейські погроми, ба більше – Армія УНР була далеко від міста Балти, коли там навесні 1919 р. нібито загинула сім’я Шварцбарта», – пояснює історик.

Документи доводять непричетність Петлюри до вбивств євреїв

Уже 11 січня 1919 р. Директорія УНР за підписами її членів видала звернення до козаків і євреїв із засудженням погромів у Житомирі та Бердичеві. А 28 січня 1919 р. Симон Петлюра в телеграмі до коменданта станції Миргород вимагав розслідувати грабунки єврейського населення українськими вояками і притягти винних до відповідальності. Рада Народних Міністрів УНР 27 травня 1919 р. ухвалила закон про утворення Особливої слідчої комісії для розслідування єврейських погромів. А 8 червня 1919 р. Головний отаман Симон Петлюра та начальник штабу Дієвої армії Василь Тютюнник розіслали у війська телеграму «Смерть погромникам», у якій закликали розстрілювати провокаторів, які підбурюють до погромів. Відозва Головного отамана «Проти погромів» датується 27 серпня 1919 р., а 18 лютого 1921 р. Петлюра особисто пожертвував 18 тисяч польських марок на допомогу євреям-біженцям, про що є відповідна розписка міністра єврейських справ Пінхоса Красного. У листі до військового міністра УНР від 4 січня 1922 р. Симон Петлюра писав про те, що питання надання старшинських звань євреям слід розв’язувати позитивно, бо «по законах наших ми не маємо права робити якісь обмеження для жидів».

«Документи і дослідження засвідчують, що ще від самого початку Української революції Симон Петлюра приязно ставився до єврейського національного руху. Наприклад, у листопаді 1917 р. Петлюра як генеральний секретар військових справ дав згоду Київському союзу євреїв-воїнів на «євреїзацію» деяких військових частин російської армії на теренах Київського військового округу. На посаду комісара єврейських справ при КВО 13 грудня 1917 р. призначили прапорщика Авраама Лапідуса», – розказує Ігор Бігун.

Ось один із документів, який, на переконання істориків, розвінчує міф про Петлюру-антисеміта.

Погроми дійсно були

Водночас в обстановці загального хаосу, воєнного насильства та частої зміни влади на українських землях влада УНР не мала змоги повністю контролювати ситуацію. Тому євреї справді потерпали від сваволі різних армій та формувань, які прокочувалися Україною. Серед війська УНР також траплялися командири та підрозділи, які чинили погроми.

«Здебільшого це були учасники стихійних повстанських загонів, які влилися в армію під час повстання проти гетьмана. Наприклад, погром в Овручі на Житомирщині вчинив отаман Козир-Зірка в січні 1919 р. За особистим наказом Петлюри його заарештували й засудили до смертної кари влітку того ж року. Правда, через те що м. Кам’янець-Подільський, де отаман сидів у тюрмі, захопили білогвардійці, отаману вдалося звільнитися. Згодом він перебіг до більшовиків», – розповідає редактор «Історичної правди».

Убивці євреїв перебігали до різних воюючих армій

Отамани Никифор Григор’єв, Ілько Струк, Соколовський, Ангел та деякі інші теж по кілька разів міняли прапори, під якими воювали. Той же Григор’єв спершу підтримував УНР, потім, у лютому 1919 р., повстав і приєднався до більшовиків – став командиром бригади Задніпровської дивізії Червоної армії. Але і в більшовиків йому не сподобалося, тож у травні 1919 р. він збунтувався і проти них. Загони Григор’єва, що певний час контролювали Причорномор’я, «прославилися» єврейськими погромами. Це стало одною з причин, через які Григор’єва вбили махновці.

Ігор Бігун вважає, що не можна покладати на Петлюру відповідальність за чужі злочини.

«Безумовно, за цих безпринципних і напівкримінальних діячів ані Симон Петлюра, ані командування Армії УНР відповідати не може, – каже історик. – Крім того, відомо, що левову частку погромів учинили білогвардійці зі Збройних сил Півдня Росії, які в другій половині 1919 р. контролювали більшу частину України. Офіційна позиція керівництва (генерал Антон Денікін) щодо євреїв була негативною».

Науковий співробітник Центру досліджень визвольного руху Ігор Бігун упевнений, що звинувачення Петлюри в антисемітизмі є абсолютно безпідставними.

«Усіма доступними йому засобами Головний отаман боровся з єврейськими погромами, допомагав жертвам погромів та співпрацював з прогресивними єврейськими колами. Кількох неконтрольованих воєначальників, винних у погромах, влада притягнула до відповідальності. Найбільш показовий випадок – страта у травні 1920 р. отамана Івана Семесенка (Семосенка), винного в погромі у місті Проскурові (Хмельницькому) в лютому 1919 р», – відзначає історик.

Наразі вінницькі євреї вирішили сісти за стіл переговорів з істориками, зокрема з представниками Центру історії Вінниці. Чи вдасться їм досягти консенсусу – покаже час.

persona.top