Вже не перший рік в Україні триває війна з московським окупантом, який прийшов до нас спочатку у вигляді «зелених чоловічків», а потім «перекваліфікувався» в так званих ополченців. В наші домівки прийшов підступний ворог, який століттями прикривався ім’ям нашого «брата». Цей «Іуда» прийшов вбивати наших батьків, дружин, дітей та ми змогли дати відсіч, ми довели що в нашого народу є велика нескорена душа.
Та відсіч силами героїв на фронті, нажаль – не гарантує безпеку наших рідних та близьких у домівках, які знаходяться за сотні кілометрів від лінії запеклих боїв. «Московія» вже не раз доводила нам українцям і цілому світові, що її сутність – це вбивства, терор, знищення цілих народів. Ми добре знаємо, що безліч їх з’єднань і частин всілякого спецназу переважно не для того, щоб атакувати нашу оборону і штурмувати фортифікаційні споруди… А для того, щоб взяти нас зненацька тут, у своїх теплих і затишних домівках – домівках де наші діти, дружини і батьки. Знаючи підлість цього ворога в будь-який момент потрібно очікувати «їх тут нєт» – на наших порогах із зброєю в руках та готовим зашморгом для наших дітей… Багато тисяч… А ще десятки тисяч прибічників рускава міра – мрійники про кацапські зарплати і пенсії будуть їм активно допомагати зі зброєю, вибухівкою та отрутою в руках…
То що ж нас може врятувати?! Що не дозволить скривдити дітей для яких століттями підготовлені зашморги поневолення та знищення?!
Якщо Ви вважаєте, що це зроблять поліція, СБУ, підрозділи спецназу – просніться, не тіште себе ілюзіями!!!
Врятувати нас – можемо лише ми самі і ніхто інший!!! Захистити наші домівки зможуть лише резервісти, а це – ти сам і твої сусіди. Якщо вас негайно мобілізують, то ви зі зброєю в руках одразу захистите своїх батьків, дружин та дітей.
Ось для чого нам потрібна ТЕРИТОРІАЛЬНА ОБОРОНА (ТрО)!!!
Територіальна оборона потрібна не начальнику Генерального штабу, а тобі і нам усім!!!
В сучасній війні, зокрема “гібридній”, нам потрібно жити і забезпечувати життя нашим родинам. Відповідно ТрО – це :
відсутність вибухів поруч з нами: в супермаркетах, на автобусних зупинках, в метро, в школах, в наших будинках;
забезпечення від підриву сховищ хімічних речовин на сусідніх підприємствах, убезпечення від атак на склади стратегічного озброєння;
відносно чиста вода з кранів, і безперебійна робота водоочисних споруд;
стабільне забезпечення електрикою, адже ніхто не зруйнував сусідню електростанцію або високовольтну лінію електропередач;
безперебійне транспортне сполучення, не знищені мости, колії, морські та річкові переправи;
безпека наших родин від кримінальників, які втекли з зони бойових дій туди, де ще нема боїв;
безпека будівель місцевої влади, куди під прикриттям скажених пенсіонерок і «ополченців» надіється прийти «Іуда», «старший брат» для того щоб роздати місцевим поліцейським колорадські стрічки і проголосити результати «успішного» псевдо референдуму про приєднання до московії
це життя наших батьків, дружин та дітей!!!
Територіальна оборона потрібна нашим військам, якщо у важких боях прийдеться відступати! Потрібно буде стримувати просування ворога, а для цього ми маємо бути умілими і злагодженими бойовими підрозділами, ми повинні зуміти прикрити всі фланги і тили… адже дальше…а дальше наші домівки, наші сім’ї яких ми захищатимемо до останнього подиху!!!
Ми не маємо кидатися на ворожі танкові колони з автоматом і не сидіти під зосередженим вогнем артилерії в окопах, а мінувати дороги, влаштовувати засідки, знищувати колони з постачанням, відстрілювати їхніх порушників військової дисципліни, які втратили пильність, знищувати їхніх офіцерів. Обов’язково першочергово – знищувати місцевих зрадників.
Та проблема в тому, якщо тебе просто мобілізують, то захистити ти навряд кого зможеш… Тому що захищати свої міста і селища тут від ворожої спецури і колаборантів набагато складніше, ніж відбити наступ противника із завчасно обладнаного за всіма правилами опорного пункту. Наша перемога у тотальній війні – це коли поряд з регулярним військом будуть сотні тисяч озброєних і навчених резервістів, готових прийняти бій будь-де, будь-коли і негайно. Котрі найперше винищать колаборантів і сепаратистів, далі зруйнують тили і комунікації ворога, без великих битв щоденними нападами винищать весь його особовий склад.
Рівень підготовки бійця ТрО має бути не нижчим, ніж у воєна на передовій, а навички ще більш різнобічними. Підрозділ з самого початку має бути краще злагодженим. Для цього потрібно багато спільно тренуватися. Але це залежить від кожного з нас!!!
Слава Україні! – Героям Слава!!!
Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!
Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!
Сьогодні, про енергетичну безпеку – «про кров війни».
22 квітня було опубліковано заяву прес-службі Укртранснафти про неможливість зберігання нафти: Технічні можливості нафтотранспортної системи (НТС) України не передбачають можливості надання послуг зі зберігання нафти. “Усе технологічне обладнання нафтотранспортної системи (трубопроводи, резервуарні парки, нафто перекачувальні станції) було спроектовані та побудовані виходячи з її основного виробничого завдання – забезпечувати надійне та безперебійне транспортування нафти”, – наголосили в прес-службі компанії в коментарі агентству “Інтерфакс-Україна.
Наразі тисячі танкерів залиті під саму горловину курсують морями океанами. Видобувні запаси нафти в світі зменшуються. Це практично останній шанс таке зробити. Потім ціна буде тільки неухильно зростати.
Сьогодні йде найжорстокіша війна за європейський ринок нафтопродуктів. Саудівська Аравія готова зробити ціну на нафту на 6-9 місяців – «0», щоб потім 5-7 років мати стабільні контракти. Вони своє відіб’ють, за це можна не хвилюватись.
Кращої нагоди «відкусити» європейський ринок найближчим часом не буде! А ми, Україна – могли би зараз скористатись такою слушною нагодою і відстебнутись від постачання нафтопродуктів з РФ.
Для початку з саудитами можна домовитись за частину нафти для Кременчука і за переважну частину нафтопродуктів.
Саудівська Аравія воює за європейський ринок – ми можемо запропонувати перевалку через наші порти нафти для ЄС, її транспортування нафтопроводом Одеса- Броди до Європи.
Нам про своє думати! Спільне будівництво нафтопереробних заводів в Україні з головними гравцями цього ринку, які мають технології та фінансову потужність (США, Саудівська Аравія, країни Європи, МВФ та інші), спільний видобуток газу та нафти на територіях інших країн – це нам вкрай необхідно. Транзит через нас африканської та близькосхідної нафти в Європу, а неросійської незрозумілої якості – це енергетична незалежність України та Європи.
А потужності для збереження нафти в УТН обов’язково є, нехай не розказують казки. Більше того, нафту можна зберігати в трубі (мінімум 1 млн.тонн). Є ще Держрезерв і його бази приблизно 0,8 млн.тонн. Є потужності на Кременчуцькому нафтопереробному заводі і на Одеському НПЗ (він не працює, але вільні потужності для зберігання є).
Для України, це крута можливість: прийняли рішення та й побігли реалізовувати. А тут чомусь -ні…
Я вважаю, може бояться, щоб викриється – скільки технологічної нафти зникло з труби:
у разі прийняття Україною рішення про заповнення труби нафтою на зберігання – має бути запит до оператора та відповідальних: залишки вільного місця в трубі? А потім має здійсниться перевірка: скільки його реально? Уповноважені від держави сядуть на вимірювальних пунктах і тут можуть виникнуть незручні питання: по паперах може бути один тиски в трубі, а реально може бути зовсім інші.
І на останок, один важливий геополітичний аспект на користь: Країни – Транзитера і Країни – Зберігача.
У нас є дуже важливий шанс, в умовах кризи – посилення на світовій арені. І вважаю, Україна має цей шанс використати. Рішення повинні прийматися дуже швидко і потрібно не проґавити.
Чекаємо дій від уряду.
Україна, має перестати бути країною втрачених можливостей!
Відсутність нормальних законів про зброю і територіальну оборону пов’язана з бажанням влади мати вплив на народ і Україну – свідомі люди мотивовані та навчені захищати свої домівки/райони/ регіони зі зброєю в руках – їми не по-маніпулюєш, тут потрібна чітка послідовна зрозуміла політика. Плюс багаторічна політика щодо послаблення системи освіти і охорони здоров’я у порівнянні з початком епохи незалежності Украіни приводить до загрози вимирання українців як нації..
На 1991 рік нас було 52 мільйони, наразі маємо 42 мільйони. Чисельність українців стабільно зменшується, народжуваність 2017 року становила 10,3 ‰ (189-те місце у світі), смертність — 14,4 ‰ (5-те місце у світі), природний приріст — 0,41 % (220-те місце у світі). Крім того питання реальної чисельності України, більш менш точно може показати споживання хліба населенням. І ця цифра значно менше ніж 42 мільйони. Спираючись на оцінку Державної служби статистики України, станом на 1 грудня 2019 року чисельність наявного населення України без врахування тимчасово окупованої території Донецької області, Луганської області, Автономної Республіки Крим і міста Севастополь становила 37 289 400 осіб (з Донбасом – 42 153 000 осіб).
За тридцять років нас поменьшало на 10 мільйонів, це показник на рівні широкомасштабної війни.
Зараз Європа паралізована страхом коронавірусу, втрати людей в Іспанії і Італії вражають пересічного громадянина. Гибель людей завжди трагічна, бо немає нічого ціннішого ніж життя людське. Але загибель одного – це трагедія, загибель сотень- це вже статистика і історія знов підтверджує цю страшну аксіому.
На фоні пандемії короновірусу волонтери, благодійники, спільно з державою підіймають відділення медичних закладів та лікарні – чим не весна 14го року, коли підіймали нашу Армію? І все це на фоні багаторічної реформи медицини, у прорахунки якої явно не вкладалися можливості епідемій державного масштабу та загрози одночасного захворювання великої кількості українців. Провінція втрачає спроможності до лікування людей бо лікарні закриваються, мед персонал скорочується, навіть не веду мову про те що у лікарнях з обладнанням: або старе, або просто немає.
Заробітна платня медичного персоналу жалюгідна. А кількість медичних навчальних закладів зашкалює. Скільки випускників працює за освітою? І це не тільки стосується медиків, є процес але не має результату… Без коронавірусу ми втрачаємо десятки тисяч від гепатиту, раку, туберкульозу на рік. Вважаю, що після подолання пандеміі вся світова спільнота буде переглядати системи охорони здоров’я, профілактики та лікування – Covid-19 ткнув носом всі держави.
На мою точку зору, немає сенсу Україні копіювати чужі системи, які показали зараз свою слабкість, а треба створювати те, що буде життєздатним і дійсно буде мати за мету Охорону здоров’я та збереження життя, базуючись на кращих практиках та досвіді.
Народ показав за останній місяць свою спроможність внутрішньо мобілізуватись і дотримуватись в своїй більшості загальних вимог безпеки при загрозі епідеміі. Але знов проявилася відсутність системи захисту громадян на рівні держави. Зараз у режимі тушіння пожежі ідуть дії по організації протидії, і я впевнений що ми таки зможемо це зробити, але знов «рубаємо по хвостам» замість передбачення та прорахунків всіх можливих загроз. В керівних документах наших міністерств та державних служб прописана велика кількість функцій та завдань, які говорять саме про передбачення та готовність, але по певних питаннях маємо «потьомкінські села» – є бірка «лазня» але води і мила в будівлі немає і не факт, що воно буде…
В котре, активний громадянській рух волонтерів і колишніх військових реагує на загрози швидше державних установ, але не має підтримки з боку певних керівників установ, бо це підкреслить іх професійну непридатність до дій в складних умовах. Нажаль, поки не почнуть карати за бездіяльність, безвідповідальність та непрофесійність дій – ні хто не буде визнавати той факт, що всі кризи мають бути передбачені і держава має бути до них підготовлена.
Броньований вислів: Хочеш миру – готуйся до війни.
Всі боки повилазили в багатьох системах – гуртуємось, підтримуємо один одного та виконуємо всі карантинні заходи. Закликаю чітко фіксувати всі помилки і не доопрацювання аби мати можливість все це змінити на законодавчому рівні.
О крім нас самих, ніхто за нас не створить ту Україну, про яку ми всі мріємо!
Пандемія короновірусу у світі стала індикатором спроможності влади, спроможності системи медицини протидіяти загрозі та викликам, готовність суспільства до цих загроз.
Не обійшла ця можливість і Україну, стала показником спроможностей, проявила всі слабкі місця, а також показала безпорадність, непрофесійність, відсутність навиків діяти у кризових ситуаціях певних керівників, чим підтвердила – призначення мають бути не за принципом відданості, а за принципом професіоналізму.
Украіна мала б швидше реагувати на загрозу короновірусу маючи шестирічний досвід війни.
Є рішення загальнодержавного характеру, а є регіонального.
Зараз, як лакмус проявляються здібності керівників на містах та губернаторів. Це, як раз показник дій регіональних штабів, які не чекаючи рішення Києва, а чітко і активно діють, мобілізуючи всі наявні ресурси людськи та інфраструктурні, як об’єднуються навколо проблем активне населення громади.
Нажаль поки, війна нас не навчила головному – передбачати, готуватися наперед до будь яких можливих НС, задіювати всі ресурси наукові та людськи для моделювання, навчання і швидко приймати стратегічні рішення.
Україна не встигла розгорнути, та вибудувати ефективну систему ТРО, в якій на рівні області передбачено постійно діючий штаб оборони та безпеки. Регіональний штаб – мав би за здалегіть опрацювати всі кризи, всі загрози та сценарії, відпрацювати заходи по всіх загрозах виходячі з ресурсів.
Якби зараз, ми мали територіальну оборону в концепції, яку моя команда опрацювала в минулому році, то змогли б значно ефективніше працювати проти короновірусу, бо одна з функцій тер оборони, яку ми передбачали взаємодію з ДСНС та активну участь в ліквідації наслідків надзвичайних сітуацій.
Законопроект про ТРО готовий, квітень мав бути стартом у залі ВР.
Не добігли до фінішу, і з концепцією Громадського сприяння обороні та безпеці, а згідно неї на рівні регіону мали б запрацювати Центри Громадського сприяння обороні та безпеці, які у складній ситуації з короновірусом мали б підставити плече кризовим регіональним штабам професіоналами та об’єднавши громадян навколо себе. Маємо величезну кількість мотивованих людей з чудовим досвідом 2014 -15 – 16 років, але яких держава поки не встигла об‘єднати єдиною силою – територіальної оборони, громадського сприяння…
Не встигла тому, що хтось дуже зацікавлений, щоб Тероборона, Громадське сприяння Обороні та безпеці не були створені, особиста зацікавленість цих дивних людей набагато вища державної…
Незважаючи на всі труднощі, я і моя команда продовжила роботу по опрацюванню законопроектів та концепцій.
Дякую народним обранцям з Комітету національної безпеки і оборони і розвідки, що підтримали нашу концепцію Тер оборони і ми разом вийшли на фінішну пряму по прийняттю закону про територіальну оборону..
Біда сама показала, що це повинно було створювати ще позавчора. Сподіваюсь, що коли запрацює Верховна Рада наш законопроект буде розглянуто першочергово.
Одне з головних стратегічних завдань не забути, що о крім короновірусу війна на сході і здоров’я військових є один з пріоритетів!! Історичний досвід показує, що під час пандемій арміі гинули не від куль, а від бактерій. Сам не раз був на фронті і знаю, що і як треба зробити аби зберегти людей та виконати завдання. Військове керівництво постійно працює відповідно цих напрямків, але армія без підтримки народу і уряду не зможе бути стовідсотковими щитом безпеки держави.
Шановні волонтери і фронтовики , завдяки Вам ми змогли згуртуватись і вистояти в 14 році , Ви маєте чудовий досвід дій в складних умовах. Ворогів у нас достає, але наразі іх три Росія,коронавірус і наша байдужість…
Ті штаби, що формуються на місцях можуть бути посилені вашим досвідом і вмінням.
Україна може допомогти тільки сама собі. Гуртуємось, просто на даному етапі боротьби за нашу Незалежність. Не забудьте за тих, хто є найбільш не захищеним – людей похилого віку. Саме Ви, на місцях можете організувати їм допомогу і захист…
Ще дуже вкрай важливо моніторити і аналізувати дії на всіх рівнях, щоб надалі реорганізувати систему кризового реагування в країні.
Переможемо короновірус – переможемо агресора і його п‘яту колону, які намагаються повернути час назад і стерти нашу пам‘ять..
Не зможуть, як би вони не намагались…
Захисники Украіни гуртуємось і продовжуємо захищати нашу Украіну!
Аваков – один з найбільш системних та стратегічних гравців в українській політиці. Він не просто так заходився дискредитувати ветерансько-волонтерську спільноту через справу Шеремета. Збереження на посаді чи навіть підвищення до рангу прем’єра – радше тактична мета. За цим є цілком прагматичний стратегічний розрахунок. І він полягає в тому, що в українському суспільстві вчергове народжується запит на сильну руку.
Це не новий тренд. Після хаосу часів Кравчука українці проголосували за «червоного директора» Кучму, у якого не було (принаймні на час початку першої президентської каденції) жодної візії України – проте був імідж «міцного господарника», здатного навести в країні лад. І він його, до речі, навів. Інше питання, яку ціну за ordung ім. Леоніда Даниловича заплатили українці. Потім знову була вольниця та хаос часів Ющенка-Тимошенка, яка завершилась запитом на сильну руку та обранням Януковича на Президента. За Порошенка ми встигли пережити і вольницю 2014-15 років і закручування гайок 2017-19-го. Тепер знову переживаємо вольницю з присмаком хаосу та дисфункції державних інституцій. Тільки на відміну від попередніх порівняно довгих етапів, наразі все відбувається у турборежимі.
Саме тому через півроку після парламентських виборів, на яких ліберали-космополіти (партія «какаяразница») отримали приголомшливу перемогу, соціологи знову стали фіксувати запит на сильну руку. Звідси – 5,2% за віртуальну Партію «Сила і честь», яка асоціюється зі «справжнім генералом» Смешком, та 12,3% – за «Європейську солідарність», в якій, окрім ряженого патріота Порошенка, найбільша концентрація ветеранів цієї війни. Втім і 12,3% – за ОПЖЗ з тої ж опери: на демократичні забобони на тому фланзі українського політикуму ніколи не слабували. Якщо все це підсумувати, маємо більше 30% за порядок коштом свободи…
Проблема, якщо не сказати трагедія, що цей попит на сильну руку, на захисника і рятівника у президентському кріслі, персоналізується не на тих, на кому б природньо мав сфокусуватись. Нації під загрозою, країни, що переживають збройну агресію сильнішого сусіди, як правило висувають на перші позиції бойових офіцерів чи генералів: Вашингтон, Ататюрк, Пілсудський, Маннергейм, де Голль… В Україні символами «сильної руки» дивним чином стали великий підприємець, під час президенства якого Україна програла всі найбільші битви цієї війни, та генерал-полковник, військовий розвідник, який певний час очолював спецслужбу, але невідомо чим займався, поки Україна захищала свою незалежність від російської агресії на Сході…
Аваков розуміє, що з такими конкурентами в нього є шанс поборотись за роль головного, якщо не єдиного гаранта збереження порядку в країні, рятівника від грядущого хаосу. Чим він гірший за Смешка чи Порошенка? У 2014-му, на відміну від них, у найтяжчі для країни часи, Арсен Борисович брав відповідальність на себе, відбивав Харківську ОДА та легалізував добробати. Факт. Що ніяк не надає йому індульгенції за те, що він творить зараз…
Отже, запит на сильну руку в українському суспільстві зростає. Нагадаю, що ще в серпні минулого року 60,5% українців вважали, що для “нормального розвитку країни потрібна “сильна рука”, а не розмови про демократію”. З кожною стратегічною помилкою ЗЕ-команди пошук силовика-рятівника зростатиме ще більше. Ніша наразі вільна. На ній пробують грати той самий Аваков, Порошенко та Смешко. Але щойно на політичній сцені з’явиться бойовий офіцер/генерал, який по-справжньому воював проти Росії, шанси усіх трьох погратись в українського піночета різко впадуть.
Ось моя відповідь, саме на приклад, як: зі сказаного мною в інтерв’ю Радіо Свобода, виривають частину, і використовують “потрібне” розповсюджуючи хибну інформацію.
Перед Україною стоїть велике завдання, вибудувати стійкий суспільний інформаційной імунітет у сприйнятті інформацій, протидії фейкам та інформаційним агресіям.
Конституція України
Стаття 17.
Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Інформаційна безпека – стан захищеності життєво важливих інтересів людини, суспільства і держави, при якому запобігається завдання шкоди через неповноту, невчасність та невірогідність інформації; негативний інформаційний вплив, негативні наслідки застосування інформаційних технологій, несанкціоноване розповсюдження, використання і порушення цілісності, конфіденційності та доступності інформації.
Інформаційний вплив − організоване цілеспрямоване застосування інформаційних засобів і технологій для внесення змін у свідомість особи чи населення та в інформаційно-технічну інфраструктуру суб’єктів інформаційних відносин.
Інформаційна війна, це є однію з головних складових, які реалізовує агресор проти України.Ось моя відповідь, саме на приклад, як : зі сказаного мною в інтерв'ю Радіо Свобода, виривають частину, і використовують "потрібне" розповсюджуючи хибну інформацію.Перед Україною стоїть велике завдання, вибудувати стійкий суспільний інформаційний імунітет у сприйнятті інформацій, протидії фейкам та інформаційним агресіям.Конституція УкраїниСтаття 17.Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.Інформаційна безпека – стан захищеності життєво важливих інтересів людини, суспільства і держави, при якому запобігається завдання шкоди через неповноту, невчасність та невірогідність інформації; негативний інформаційний вплив, негативні наслідки застосування інформаційних технологій, несанкціоноване розповсюдження, використання і порушення цілісності, конфіденційності та доступності інформації. Інформаційний вплив − організоване цілеспрямоване застосування інформаційних засобів і технологій для внесення змін у свідомість особи чи населення та в інформаційно-технічну інфраструктуру суб’єктів інформаційних відносин.
Не легко приймати рішення державного стратегічного значення, але тільки з сильнім рахуються, до сильного прислухаються, сильного поважають і не зазіхають на територію сильних Держав.
У України є всі шанси бути сильним гравцем в Європі, світі та забезпечити мир та спокій своїх громадян. Про ракетний щит України проти загроз у Чорному морі. Співпрацю з стратегічними партнерами, одна з моїх думок, яка потребує обговорення та державного полічного рішення.
Не легко приймати рішення державного стратегічного значення, але тільки з сильнім рахуються, до сильного прислухаються, сильного поважають і не зазіхають на територію сильних Держав.У України є всі шанси бути сильним гравцем в Європі, світі та забезпечити мир та спокій своїх громадян.Про ракетний щит України проти загроз у Чорному морі. Співпрацю з стратегічними партнерами, одна з моїх думок, яка потребує обговорення та державного полічного рішення.
У політичному токшоу «Зворотний відлік» обговорювали військову ситуацію на сході України.
На Суспільному в студії політичного токшоу «Зворотний відлік» говорили про найважливіше: посилення обстрілів на сході країни, роботу Українського інституту національної пам’яті та рівень сприйняття корупції в Україні.
Гостями прямого ефіру були запрошені: генерал Збройних сил України, заступник секретаря РНБО Сергій Кривонос, очільник Українського інституту національної пам’яті Антон Дробович, експертка Transparency International Катерина Риженко, координатор руху «Простір свободи» Тарас Шамайда, народні депутатки: від фракції «Європейська Солідарність» — Ірина Геращенко, від фракції «Слуга народу» — Ольга Василевська-Смаглюк, від фракції «Голос» — Олександра Устінова.
Незмінні ведучі головної дискусії країни «Зворотний відлік»Мирослава Барчук та Павло Казарін разом з експертами та аудиторією ставили запитання гостям студії. Серед відомих експертів — директор Центру демократії та верховенства права Тарас Шевченко, політолог Олександр Кочетков, заступник директора Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння з міжнародних питань Михайло Самусь, блогер Юрій Богданов, журналістка Наталка Соколенко, політичний експерт Кирило Сазонов, а також редактор VoxCheck Максим Скубенко.
Якби у 2014 році Україна зі зброєю в руках захищала Крим від анексії, Росія не змогла б окупувати півострів. Таку думку заступник секретаря Ради національної безпеки та оборони України генерал Сергій Кривонос висловив 15 січня в інтерв’ю “Радіо Свобода“.
“Цілком імовірно, що до збройного спротиву в Криму і не дійшло б. Коли росіяни побачили б, що ввійшли свіжі частини, а частини ВДВ (високомобільні десантні війська. – “ГОРДОН”) були спроможні виконувати задачі. Тобто початок війни і наступні її фази показали, що спецназ і ВДВ були мотивовані, підготовлені і здатні діяти рішуче, правильно і зухвало”, – сказав він.
Генерал розповів, що він був присутній на допитах тих, хто працював на РФ у 2014 році.
“Вони чітко вказували, що якби з боку України під час захоплення Криму з’явилася чітка протидія, то операція [із захоплення півострова], скоріш за все, завершилася б. Принаймні вони у цьому були впевнені… Я вважаю, що ми повинні були показати “зуби”, огризнутися. Чому ворог завжди поважає силу? Й історія показує, що безпосередньо росіяни, коли отримують жорстку відсіч, роблять “відкат” назад і починають шукати нові шляхи”, – пояснив Кривонос.
Одягнені в зелену форму військові без розпізнавальних знаків зайшли в Крим у ніч на 23 лютого 2014 року. Президент РФ Володимир Путін визнав, що це були представники російських силових структур. Після цього Росія анексувала Крим унаслідок незаконного референдуму 16 березня 2014 року. Приєднання півострова до РФ не визнають Україна та більшість країн світу. Наразі між материковою Україною і Кримом діє контрольно-пропускний режим, а Київ де-факто не контролює півострова.
Як українські військові могли протидіяти анексії Криму і якими були б наслідки збройного спротиву? Що руйнує українську армію? Чому вирішив брати участь у виборах президента, та, зрештою, знявся на користь Порошенка? Як змінилось ставлення до Володимира Зеленського? Чому РНБО – назвав «посміховиськом з клоунами», а також про створення приватних військових компаній в Україні і силовий сценарій повернення Донбасу – все це в ексклюзивному інтерв’ю Донбас.Реалії із генерал-майором ЗСУ та заступником секретаря Ради національної безпеки і оборони України Сергієм Кривоносом.
– Розмову хотілося б розпочати з 2014 року, коли почалася анексія Криму. Чи можете розповісти, які саме тоді перед вами стояли завдання?
– Війна для Збройних сил почалася 31 січня 2014 року, тому що саме тоді частини Високомобільних десантних військ і частини спеціального призначення були підняті по тривозі. І ми почали відпрацьовувати план, який передбачав протидію захопленню території України. Цей варіант Генеральним штабом був передбачений і відпрацьований.
– Чи можете розповісти: у чому полягав цей план, як мали тоді протидіяти анексії українські Збройні сили.
Я не впевнений, чи залишився цей план. Цілком ймовірно, що він вже знищений
– Я не впевнений, чи залишився цей план. Цілком ймовірно, що він вже знищений. Збройні сили розглядали варіант захоплення наших територій. І багато військових частин були зорієнтовані за цим планом, як протидіяти можливим спробам захоплення територій. У тому числі і частини ВДВ, безпосередньо 25-та повітряно-десантна бригада і 79-та аеромобільна бригада. Вони повинні були вводитися в Крим, займати позиції і посилювати те угруповання в Криму, яке мали Збройні сили України.
Окупація українського Криму. Російські військові без розпізнавальних знаків (так звані «зелені чоловічки») у селі Перевальне, 5 березня 2014 року
– Чому цей план не був реалізований?
– Він почав реалізовуватися, було три етапи цього плану. Перший етап – коли безпосередньо ввійшли передові підрозділи 25-ї бригади. І через певний час повинен був розпочатися другий етап. Але він не був реалізований, тому що не були підписані бойові розпорядження на застосування цих частин. Відповідно, план згорнули.
– З чим це пов’язано?
– Питання, я думаю, політичне. І ці запитання краще ставити тому, хто не підписав ці бойові розпорядження – генералу Замані (Володимир Замана – начальник Генштабу ЗСУ з 18 лютого 2012 по 19 лютого 2014 років – ред.).
Володимир Замана
– Ви, на відміну від багатьох у військово-політичному командуванні країни, говорите про те, що насправді в української армії у 2014 році були сили для опору агресії в Криму. Поясніть, чому ті, хто говорить протилежне, помиляються.
Ваше перебування в Криму, посилення угруповання дозволило б утримати від того безкарного зухвальства війська РФ
– У мене є своя точка зору і, можливо, я теж помиляюся, спираючись на той обсяг інформації, який маю. Але я чітко знаю, що частини ВДВ були спроможні виконати своє завдання, яке стояло відповідного до того плану. Так само, як і групи спецпризначення наших полків і центрів, які будуть вже в Криму, чітко знали свої завдання і чітко їх виконували. І в принципі, теоретично наше перебування в Криму, посилення угруповання дозволило б, скажімо так, утримати від того безкарного зухвальства війська Російської Федерації.
– Ваша цитата з інтерв’ю виданню «Новинарня»: «Якби ми працювали згідно з планом, розробленим попередньо Генштабом, то, думаю, на той момент війна з Російською Федерацією могла б піти іншим шляхом або її не було б». Зараз, у 2020 році, як ви вважаєте, які були б наслідки збройного спротиву в Криму російській армії.
Війна показала, що спецназ і ВДВ були мотивовані, підготовлені і здатні діяти рішуче, правильно і зухвало
– Цілком ймовірно, що до збройного спротиву в Криму і не дійшло б. Коли росіяни побачили б, що ввійшли свіжі частини, а частини ВДВ були спроможні виконувати задачі. Тобто початок війни і наступні її фази показали, що спецназ і ВДВ були мотивовані, підготовлені і здатні діяти рішуче, правильно і зухвало.Війна показала, що спецназ і ВДВ були мотивовані, підготовлені і здатні діяти рішуче, правильно і зухвало
Чи готові були росіяни піти на контакт? Наскільки я знаю, а я був присутній на допитах тих, хто працював на Російську Федерацію у 2014 році, вони чітко вказували, що якби з боку України під час захоплення Криму з’явилася чітка протидія, то операція скоріш за все завершилася б. Принаймні, вони у цьому були впевнені.
– Ви зараз свою думку не змінили?
– Ні. Я вважаю, що ми повинні були показати «зуби», огризнутися. Чому ворог завжди поважає силу? І історія показує, що безпосередньо росіяни, коли отримують жорстку відсіч, роблять «відкат» назад і починають шукати нові шляхи.
– Ви зараз працюєте в РНБО і, в принципі, у вас теоретично є чи була можливість напряму спілкуватися із людьми, які тоді ухвалювали рішення. З виконуючим обов’язки президента, з міністром оборони і так далі. Ви особисто їм ці питання ставили? Чому тоді було ухвалене таке рішення?
– Я не ставив їм ці запитання.
– Чому?
–Тому що, я думаю, вони самі з часом про це розкажуть.
– Вам не було цікаво?
– Мені було дуже цікаво, але питання полягає в іншому. Коли ти запитуєш, не завжди тобі скажуть правду. До певного моменту люди самі визрівають, навіть в політичному сенсі, коли вони розкажуть усе-таки як було насправді.
– Після Криму вас відправляють на Донбас. Мабуть, зараз найбільш відомий факт із того вашого періоду, це оборона Краматорського аеропорту. Мені вдалося знайти такі цікаві факти про цю операцію: 47 днів оборони, більше 180 людей в підпорядкуванні, понад 60 обстрілів і жодного вбитого українського військового. Це, звісно, не може не вражати.
Але ще один момент, який би я хотів з вами зараз обговорити: ви коли розповідали про ці події колегам, згадували, що однією з головних проблем під час оборони була нестача питної води. Можете розповісти цю історію, чому так вийшло?
– З боку сепаратистів був підірваний водовід, який підходив до аеродрому, відповідно, в перші дні ми постаралися максимально підтягнути воду, яку могли. Потім водовід був перекритий в іншому місці і підірвані природні джерела на певній відставні від аеродрому. Тож, нормальної питної води у нас було не так багато.
Ми переважно використовували воду, яка була в пожежних водоймах, а це колишні цистерни для зберігання авіаційного палива. Відповідно, вода у них не так часто поповнюється, за консистенцією вона більше нагадувала тосол і з сильним присмаком керосину. Але, в принципі, керосин нас і врятував. Чому? Тому що ми воду, звичайно, очищували, робили всякі фільтри з підручних засобів, але керосин знезаражує воду і тому у нас не було ніяких кишкових інфекцій. Попри те, що присмак огидний, але результат – дивовижний.
– Була інформація про те, що 19 днів – період, коли не було прямих поставок води. Складно було в психологічному плані?
– По-перше, поставок води і потім не було. Просто потім пішов період дощів.
– Тобто вам пощастило?
– Так, нам пощастило, тому що почалися дощі…
– Які емоцій були? Мабуть, це був найпрекрасніший дощ в житті?
– І причому він пішов одразу такою хорошою зливою. Люди милися і пили воду одразу під час дощу. Тобто пралися, не знімаючи одягу, посипаючи його порошком. Злива була достатньо серйозною, ще й холодна, але це була бурхлива радість! Відсутність води психологічно тисне на людей, але мені пощастило з підлеглими – основна частина з них були десантниками і спецназівцями, трохи людей з авіаційної комендатури.
Тобто кістяк був з професійних військових, які до таких речей привчені. І вони трималися достатньо стійко.
– І останнє по 2014 року. Ми знаємо, що на початку липня українська армія взяла під контроль Слов’янськ і Краматорськ, але значній частині бойовиків вдалося вийти із оточених міст (українські війська зайняли Слов’янськ і Краматорськ 5 липня 2014 року, які під контролем бойовиків перебували майже три місяці – ред.).
Ви говорили, що координати тієї колони, що виходила на чолі з бойовиком Гіркіним-Стрілковим були і ви їх надавали командуванню, але вогонь чомусь по них не відкрили. Можете розповісти трохи більше про цю історію, тому що, мені здається, вона дуже важлива для подальшого розвитку подій на Донбасі.Ми надавали координати пересування цієї колони і вимагали вогню. Але вогонь не був відкритий
– Групи 8-го полку, які працювали у складі основного угруповання, супроводжували колони і теж давали координати. Так само як і ми надавали координати пересування цієї колони і вимагали вогню. Але вогонь не був відкритий, коли противник почав виходити вже з самого Краматорська.
На відрізку між Краматорськом і Костянтинівкою достатньо місць, де можна абсолютно спокійно, не боячись вразити місцеве населення, знищити ці підрозділи. І авіація, яка вилетіла, а ми направляли авіацію, координували куди і як летіти, не відкрила вогонь. Чому? Поставите запитання тому, хто керував загальною операцією.
– Хто це?
– Генерал Муженко (Віктор Муженко – начальник Генштабу ЗСУ з 3 липня 2014 по 21 травня 2015 років – ред.). Які мотиви у нього були?! Тому що у мене на той час просто слова закінчилися і я вже просто відкритим текстом розказав йому, що він нас злив і зрадив.
Віктор Муженко
– Ви вважаєте це зрадою?
– Абсолютно правильно.
– Чи це просто непрофесіоналізм.
Якщо ви не знищуєте ворога, то ви або сприяєте ворогу, або нас зраджуєте. Тому було це висловлено
– Знаєте, зараз вже час пройшов. Мені кажуть, якби ти змовчав, то можливо б у тебе кар’єра склалася інакше.
Я відповідаю на це так: спробуйте ви змовчати, просидівши 47 днів в оточенні і розуміючи, що тобі на допомогу ніхто не прийде у випадку загострення ситуації, а так воно і було реально. І коли за твоєю спиною стоять підлеглі, які з тобою плече в плече обороняли цей аеродром. Рівень сприйняття реалій тоді значно був гострішим, ніж зараз.
Це зараз ми можемо спокійно розмірковувати, це зараз ми можемо спокійно аналізувати, а тоді не було напівтонів, а було або чорне, або біле – якщо ви не знищуєте ворога, то ви або сприяєте ворогу, або нас зраджуєте. Тому так тоді і було виловлено.
– Як ви вважаєте, якби тоді цю колону вдалося зупинити, як би надалі розвивалися події на Донбасі?
Якби по колоні був нанесений вогневий удар, вони б не зупинилися в Донецьку, а мчали б напевно до самого Ростова
– Якби по колоні був нанесений якісний і професійний вогневий удар і противник зазнав би серйозних втрат, я думаю, що вони б не зупинилися в Донецьку, а мчали б напевно до самого Ростова. Чому? Тому що досвід інших країн показує, що з терористами не потрібно вести переговори, терористів потрібно знищувати. І зрозумівши силу нашої влади, силу нашої армії, вони не зупинялися б, вони розуміли, що всюди, де б їх не наздогнали буде очікувати кара. Кара за те, що вони роблять на нашій землі.
– Є один інформаційний привід, який я не можу не згадати. Зараз на слуху справа про вбивство журналіста Шеремета і там фігурує військовослужбовець Сил спеціальних операцій Андрій Антоненко. Наскільки я знаю, ви особисто з цією людиною знайомі.
– По-перше, не кожен, хто служить у танковому полку є танкістом. Так само не всі, хто служить в ССО є чистими бійцями, тому що там служать і повари, і зв’язківці, і медики, і водії, але всі ми ССОшники.
Андрій – дуже хороший хлопець, він дуже патріотично налаштований, вмотивований щось зробити в цій країні і допомогти ЗСУ.
Я познайомився з ним десь у 2017 році. Спочатку слухав його пісні, а потім познайомився з ним особисто (Андрій Антоненко – автор пісні «Тихо прийшов, тихо пішов», яку називають неофіційним гімном сил спецоперацій ЗСУ – ред.).
Андрій Антоненко
У 2018 році він приїжджав на схід України, коли я керував силами засобів і спецоперацій протягом семи місяців. Ми з ним спілкувалися, він дуже позитивна людина, якраз та людина, яка допомагала нашим хлопцям у піднятті бойового духу, він проводив шикарну рекрутингову роботу в тилу України: зустрічався з людьми, агітував ССО, знімав кліпи.
Що стосується його професійної підготовки як спецназівця, він добре стріляв… Але робити з нього якогось «монстра» я б не став.Кидати тінь на всі Сили спецоперацій, тому те, що людина із ССО у чомусь підозрюється – це насторожує
По-друге, не варто звинувачувати людину до суду, суд ще не ухвалив рішення, ще не довели його провину. І кидати тінь на всі Сили спецоперацій, тому те, що людина із ССО у чомусь підозрюється – це те, що напружує і насторожує.
І не тільки моїх спецназівців, а й інших людей.
– Той мотив, який озвучують правоохоронці – дестабілізація ситуації в країні. Наскільки він переконливо звучить?
Я не почув ніякої відповіді щодо мотиву вбивства Шеремета
– Непереконливо!
Поки я не можу скласти всі пазли, я не почув ніякої відповіді щодо мотиву вбивства Шеремета цими людьми.
– Чому ви в 2019-му вирішили, що Порошенка треба змінити?
– Тому що біда усіх попередніх президентів – «свита робить короля». Які красиві лозунги не говорив би президент, його оточення у багатьох випадках своїми діями дискредитує будь-які слова.
Бо говорить одне, а робиться інше.
– Наскільки я зрозумів, претензії були більше не до Порошенка, а до його оточення.
– Абсолютно правильно.
– Хіба не сам президент формує своє оточення, хіба це не характеризує його в першу чергу?
– Абсолютно правильно, знову ж таки – підбір команди визначає самого керівника. Але і зараз, і попередній президент підбирали тих людей і вірили в ті казки, які співали. Проблема в тому, що, на жаль, це і губило всіх попередніх президентів. І така загроза зараз може бути і перед нинішнім президентом.
– Ви зняли свою кандидатуру на користь Петра Порошенка, хоча, в принципі, на вибори йшли для того, щоб Порошенко більше не був президентом. Чи можете свою логіку пояснити?
Дискредитуючи ім’я начальника, підлеглі не зможуть потім стати керівниками
– Логіка достатньо зрозуміла. Психологічно і юридично будучи військовослужбовцем критикувати президента, як би цього хотілось багато кому, дуже складно. І це підриває безпосередньо статус верховного головнокомандувача. А чимало тих, хто хотів, щоб ми брали участь у президентських перегонах, казали: «ми вам допоможемо, поливайте брудом президента і у вас буде все добре». А я кажу: «ні-ні-ні, ми в такі ігри не граємо».
І краще не отримати обіцяні гроші і розвиватися якось політично, але зберегти обличчя керівника. Тому що дискредитуючи ім’я кенрівника, підлеглі не зможуть потім стати керівниками.
– Вам не здається, що послідовність цих подій може викликати підозру, що ви були технічним кандидатом Порошенка з самого початку?
– Теоретично можливо ви й праві. Поставте запитання: а скільки разів до того я зустрічався з Порошенком? Із Порошенком я зустрічався до того, мабуть, в 2016 році, та й то десь на полігоні, на короткі моменти. Потім – в 2015 році. Як можна домовитися з президентом і стати технічним кандидатом, не зустрічаючись з президентом і з його оточенням?
– Ще через шість днів після зняття своєї кандидатури вас призначили заступником секретаря РНБО. Це була домовленість?
Заступник секретаря РНБОУ Сергій Кривонос і експрезидент Петро Порошенко. Київ, 12 березня 2019 року
– Слово «домовленість» – це, мабуть, звучить якось грубо, але не зовсім так. Домовленість була у тому, що мені дають реалізувати програму «П’ять кроків». Це було головною причиною ухвалення мною рішення. Краще зробити менше, але якісніше, чогось досягти для країни, ніж досягти особисто політично для себе, розуміючи прекрасно, що з низки причин, можливо до кінця першого туру ми могли і не дійти.
– На посту заступника секретаря РНБО ви замінили близького соратника Петра Порошенка Олега Гладковського, якого через декілька доволі резонансних публікацій моїх колег почали звинувачувати і підозрювати в корупції. Як ви ставитеся до цих звинувачень?
– Є відповідні органи, які проводять слідчі дії стосовно звинувачень в бік пана Гладковського. Нехай рішення і свою точку зору висловлюють ці органи.
Олег Гладковський
– Слідство може тягнутися роками, але я впевнений, що у вас, як у людини, і як у військового, і як у того, хто прийшов працювати в РНБО і фактично повинен боротися з корупцією, чи працювати над тим, щоб її викорінити, є своє особисте ставлення до цієї історії.
В багатьох випадках проблема оборонно-промислового комплексу – кумівство, корупція і сватовство
– Звичайно, в багатьох випадках проблема оборонно-промислового комплексу – кумівство, корупція і сватовство. Чому? Тому що людей ставлять не створювати систему, а роздерибанювати її. На жаль, це було видно одразу.
Люди – не професіонали, які не розуміють технічних і економічних процесів, просто ставилися «контролерами і розпилювальниками» певних фінансових ресурсів.
Щось створювалося, але могло створюватися у значно більших масштабах.
– Я чому про це запитую, тому що ця історія з Гладковським, його сином і схемами в оборонці, спливла ще до того, як ви підтримали Порошенка. Вона була доволі резонансною і ви точно про це знали. Не було тоді сумнівів, чи варто підтримувати Порошенка, чий близький соратник був причетний до таких схем?
– Близький соратник, так, це все зрозуміло. Але для мене було завдання, щоб таких схем не було, не допустити їх. Тому знову ж – «свита робить короля». Не захищаючи абсолютно Порошенка, але наскільки він знав про реальну ситуацію…
– Ви вважаєте, що він не знав?
Секретар РНБО Данилов не дає мені можливості цим займатися, намагається мене відсунути в бік, примушуючи мене не заважати йому
– Мені складно говорити, я не спілкувався з президентом Порошенком на ці теми. Тобто завдання було – розібратися, навести порядок. В принципі, розібрався – на певному етапі щось ми зробили, щось змінили
Однак, зараз, реальне керівництво, секретар РНБО пан Данилов зараз не дає мені можливості цим займатися, намагається мене відсунути в бік, примушуючи мене не заважати йому.
Як він сказав, війна ж вже закінчилася, уже військові не потрібні, повертайтеся у Збройні сили. Я готовий повернутися у Збройні сили, але я чітко сказав, що тільки після спілкування з президентом.
– Як ви ставитеся до Володимира Зеленського, як до верховного головнокомандувача? Бо якщо не помиляюся, ви до другого туру говорили, що вас лякає така перспектива, що Зеленський може стати верховним головнокомандувачем.
Володимир Зеленський
– Скажімо так, зараз страх має значно менші підстави, ніж тоді. Чому?
Тому що перебування того ж генерала Хомчака на посту начальника Генштабу вселяє мені спокій і довіру за наші Збройні сили і їх застосування.За останні ці півроку Зеленський достатньо помітно і яскраво виріс. Він здібний
Я скажу так, що за останні ці півроку пан Зеленський достатньо помітно і яскраво виріс. Він здібний. Я розумію, що він навчається достатньо швидко і робить правильні висновки, але дуже складно стати політиком за пів року. Але я змінив свою точку зору в кращий бік, бо шанси є. Все залежить від його оточення, яке допомагає, підказує, формує його меседжі. Є певні провали, з моєї точки зору, які я б змінив. Але оскільки у мене своя точка зору, то, можливо, тому і не підпускають мене до президента.
– Тоді ж до виборів ви заявляли, що не пішли б в команду Зеленського, тому що з непрофесіоналами у вас немає бажання працювати.
– Є люди, які достатньо непогано працюють у певних питаннях, а є люди, які продовжують дискредитувати своїм непрофесіоналізмом президента України.
– Наприклад?
– Давайте я поки не буду називати ці прізвища, можливо, після зустрічі з президентом я зможу це озвучити. Я не хочу, щоб це сприйнялося як спроба дискредитувати президента.
– А хіба зараз ви не вважаєте, що працюєте у команді президента?
– Я працюю на благо своєї країни і в інтересах верховного головнокомандувача. Верховного головнокомандувача, наголошу. А з команди президента я не багатьох знаю і вони особливо не рвуться зустрічатися. Вони живуть своїм життя, а ми виконуємо свої обов’язки: роби, що маєш, а будь що буде.
– Не так давно Володимир Зеленський звільнив вас з двох посад – голови робочої групи з укріплення обороноздатності держави і голови комісії з політики військово-технічної співпраці і експортного контролю. Ви розумієте причину?
– Звісно, розумію. Все це було зроблено з подачі секретаря РНБО, аби йому простіше було вирішувати певні питання, обминаючи мене.
– Що за питання?
Створення територіальної оборони і взагалі реалізація програми «П’ять кроків» дуже комусь заважає
– Розумієте, створення територіальної оборони і взагалі реалізація програми «П’ять кроків» дуже комусь заважає. Кому заважає? Ми здогадуємося. Кому потрібна сильна Україна?
– Ви вважаєте, що секретарю РНБО не потрібна сильна Україна?
– Судячи з певних дій, схоже, що ні.
– Ви доволі жорстко пройшлися по РНБО, цитата із вашого Фейсбука: «Перетворили РНБО з Ради національної безпеки та оборони України на посміховисько з клоунами». Що це означає?
Данилюк, і Данилов примудрилися упустити рівень значення Ради безпеки нижче плінтуса
– Дивіться, і попередній секретар пан Данилюк, і пан Данилов за короткий час примудрилися упустити рівень значення Ради безпеки нижче плінтуса. І в офісі президента не особливо прислуховуються до певних дій Ради національної безпеки, а відповідно це впливає на ситуацію в країні, в моєму розумінні, не дуже позитивно.
Олексій Данилов, секретар Ради національної безпеки і оборони України
Що стосується висловлювань з приводу «клоунів», то призначення певних людей радниками, людей «бродячих», мені не зрозумілі. В багатьох випадках, люди, які не мають доступу до державної таємниці, «бродять» в організації, яка відповідає за безпеку країни. Це, якщо чесно, мене, як військового, насторожує. Це по-перше. А по-друге, може, вони якісь великі теоретики, але я знову ставлю запитання: а де ці теоретики були попередні п’ять років? Це люди, які «спливли» невідомо звідки і незрозуміло чим вони займалися.
– Судячи з ваших заяв про незрозумілих радників, ви маєте на увазі Сергія Сивохо?
– Сивохо – один із великої обойми, яка є.
– А що поганого в Сивохо, якщо він займається гуманітарними питаннями?
– Якими гуманітарними питаннями?
– Офіційно це звучить як «реінтеграція і відновлення Донбасу».
– А в моєму розумінні – це дискредитація і розгойдування ситуації всередині країни такими заявами.
Сергій Сивохо
– Якими?
Навчіться правильно викладати свої думки, так, щоб не розкачувати ситуацію в країні
– З приводу примирення, наприклад… Може, у нього наміри достатньо правильні, але треба мати поняття про контекст…
Навчіться правильно викладати свої думки, так, щоб не рогойдувати ситуацію в країні. А так, заяви Сивохо сприяють тому, що населення нашої країни розділяється на певні шари, які один одному протирічать.
Кому грає на користь розшарування суспільства? Тільки Російській Федерації.
Дестабілізація країни кому на користь? Російській Федерації.
Так ми кому на користь граємо? Ми хочемо об’єднатися? Хочемо.
Якщо ви хочете об’єднати країну, то навчіться правильно висловлюватися.
– Ви зараз про щось конкретне?
– Прочитайте все… Але всі попередні заяви були достатньо специфічні. Скажімо так, вони були токсичні для військових, волонтерів і патріотів України.
– Попередня влада часто говорила про потенційну можливість повномасштабного конфлікту, а ви вірите в такий сценарій у 2020 році?
– Є певне бачення, але я його поки залишу при собі. Я не розслабляюся і чітко впевнений, що Росія здатна за рахунок того угруповання, яке зараз є і за своїми можливостями, за короткий час здійснити агресію з захоплення наших територій.
Питання в інформаційному потоці супроводження цих процесів. Поки передумов немає, але можливість у них у будь-який момент може бути.
– Я чому про це запитую, бо ви також в одному зі своїх публічних виступів заявляли, що у випадку провалу дипломатичного шляху врегулювання конфлікту на Донбасі, можливий хорватський сценарій. Тобто повернення територій під час військової операції.
Збройні сили України повинні бути готові до силового звільнення територій Донбасу, якщо буде політичне рішення
– Моя думка: Збройні сили України повинні бути готові до силового звільнення територій Донбасу, якщо буде ухвалено таке політичне рішення.
– Ви вважаєте, що це можливо?
– Я скажу, що ми маємо бути готові до цього. Збройні сили повинні бути до цього готові. Наскільки це буде можливо залежить вже від роботи політиків на рівні підтримки інших держав. Тому що, якби не було підтримки Хорватії з боку країн НАТО, то не було б і хорватського сценарію.
Варіант не виключається, якщо буде ухвалене політичне рішення. Все залежить від того, наскільки ми підготуємо свої Збройні сили. А ми повинні бути готові до цього і займаємося відпрацюванням зі звільнення нашої, підкреслюю, нашої землі.
Ми не захоплюємо чужі землі, ми звільнюємо свої землі.
– Коли експертів запитували про можливість подібного сценарію, вони говорили, що у такому випадку з українського боку можуть десятки тисяч жертв. Така ціна допустима?
– По-перше, у нас кожен вважає себе стратегом, спостерігаючи бій збоку. Експерти ці воювали?
– Ви ж розумієте, що непідконтрольний кордон дозволяє Росії підтримувати угруповання. І вони цілком можливо, що можуть перейти кордон.
– Я ж кажу, що є комплекс заходів, які необхідно провести перш ніж ухвалити таке рішення.
Перше – це продовження політичного руху на продовження і посилення санкцій щодо Російської Федерації.
Друге – створення надійної системи територіальної оборони.
Третє – посилення нашої армії і здатності її вести активні наступальні дії.
І в тому випадку, коли цей комплекс заходів буде виконаний, і коли є політичні рішення щодо Росії – поки Росія категорично не хоче їх виконувати – тоді за рахунок посилення санкцій і послаблення Росії, ми повинні розуміти, що у нас є можливість звільнити свої території силовим шляхом. У разі, якщо Росія нічого не буде робити, щоб підтримати підрозділи сепаратистів.
Це цілий комплекс, і в тому числі міжнародна підтримка повинна до цього йти. І це треба готувати і до цього треба готуватися самим.
Братья и Сёстры из сражающейся Украины!
Чеченцы понимают вашу боль как никто другой. По всей Европе ширится движение по набору добровольцев в защиту Украины: уже...
Попередня
