Заступник секретаря РНБО Сергій Кривонос заявив, що за нинішньої ситуації Росія доволі легко може продовжити свою агресію проти України та захопити ще частину територій. Крім того, він переконаний, що і Україна може вдатися до силового методу звільнення Донбасу, але для цього необхідна ціла низка передумов.
Не варто розслаблятися, позаяк Росія за рахунок своїх нинішніх угруповань і можливостей за короткий час може вдатися до розширення агресії і захоплення українських територій. Про це генерал-майор ЗСУ Кривонос розповів в інтерв’ю “Донбас.Реалії“.
За його словами, поки передумов для цього немає, але можливість у росіян для цього може бути у будь-який момент. Відтак, підкреслив він, ЗСУ повинні бути готові до силового звільнення Донбасу, якщо буде таке політичне рішення.
Збройні сили повинні бути до цього готові. Наскільки це буде можливо – залежить вже від роботи політиків на рівні підтримки інших держав. Адже, наприклад, якщо б не було підтримки Хорватії з боку НАТО, то не було б і “хорватського сценарію”, – зазначив Сергій Кривонос.
Що передбачає хорватський сценарій?
У 1995 році під час боротьби Хорватії за незалежність президент Франьо Туджман заявив про провал будь-яких мирних спроб врегулювати конфлікт на захоплених сербськими сепаратистами територіях.
Як наслідок Хорватія розгорнула широкомасштабну військову операцію проти сепаратистів. У підсумку всього за 84 години Хорватія відновила контроль за захопленими територіями, що стало фактичним завершенням багаторічного конфлікту.
Втім генерал Збройних сил України наголосив, що перед початком силової операції на Донбасі необхідно здійснити цілий комплекс заходів:
продовження і посилення санкцій проти Росії;
створення надійної системи територіальної оборони України;
посилення українського війська та його здатності вести активні наступальні дії.
Тобто, за його словами, перед наступальною операцією найперше необхідно настільки послабити Росію міжнародним тиском, щоб вона не змогла підтримувати підконтрольних їй бойовиків.
Це цілий комплекс, і в тому числі міжнародна підтримка повинна до цього йти. І це треба готувати і до цього треба готуватися самим. Це не за місяць-два проводиться, але це можливо, – резюмував Сергій Кривонос.
Карта окупованих територій Донбасу / інфографіка 24 каналу
Якби у 2014 році Україна зі зброєю в руках захищала Крим від анексії, Росія не змогла б окупувати півострів. Таку думку заступник секретаря Ради національної безпеки та оборони України генерал Сергій Кривонос висловив 15 січня в інтерв’ю “Радіо Свобода“.
“Цілком імовірно, що до збройного спротиву в Криму і не дійшло б. Коли росіяни побачили б, що ввійшли свіжі частини, а частини ВДВ (високомобільні десантні війська. – “ГОРДОН”) були спроможні виконувати задачі. Тобто початок війни і наступні її фази показали, що спецназ і ВДВ були мотивовані, підготовлені і здатні діяти рішуче, правильно і зухвало”, – сказав він.
Генерал розповів, що він був присутній на допитах тих, хто працював на РФ у 2014 році.
“Вони чітко вказували, що якби з боку України під час захоплення Криму з’явилася чітка протидія, то операція [із захоплення півострова], скоріш за все, завершилася б. Принаймні вони у цьому були впевнені… Я вважаю, що ми повинні були показати “зуби”, огризнутися. Чому ворог завжди поважає силу? Й історія показує, що безпосередньо росіяни, коли отримують жорстку відсіч, роблять “відкат” назад і починають шукати нові шляхи”, – пояснив Кривонос.
Одягнені в зелену форму військові без розпізнавальних знаків зайшли в Крим у ніч на 23 лютого 2014 року. Президент РФ Володимир Путін визнав, що це були представники російських силових структур. Після цього Росія анексувала Крим унаслідок незаконного референдуму 16 березня 2014 року. Приєднання півострова до РФ не визнають Україна та більшість країн світу. Наразі між материковою Україною і Кримом діє контрольно-пропускний режим, а Київ де-факто не контролює півострова.
Ось і цього року війна не закінчиться. Проста річ, усвідомлювати й проговорювати яку неймовірно важко. Скептики були до цього готові.
Той, хто мав сподівання на нові обставини, нового президента, на ту легкість, із якою він обіцяв усе це завершити, припускаю, втратив частину свого оптимізму. Оскільки жодних передумов для того, аби війна ближчим часом завершилася, наразі просто немає. Хроніка отвережування виявилась доволі короткою.
Спочатку багато кому здавалось, що достатньо просто змінити головнокомандувача. Адже цей, новий, обіцяв просто “домовитись посередині”. Потім виявилось, що домовлятись із ним ніхто особливо не поспішає. Тому всі з нетерпінням почали чекати на зустріч із тим, із ким можна домовитись. На цю зустріч ставилось усе, багато хто справді почав вірити, що головне їм між собою зустрітись.
Після цього війна напевне завершиться. Чи вірив у це сам новий президент – питання риторичне, але всіх навколо він переконував саме в цьому: нам головне зустрітись, головне поговорити, головне побачити один одного. Ну, ось вони поговорили, ми послухали. Війна триває. Обстріли не припиняються.
Ніхто ні про що домовлятись не хоче. Ні для кого не існує жодного “посередині”. Та й немає в цій війні жодного “посередині”. Є агресор і є об’єкт агресії. Чекати від агресора, який уже порушив усі можливі угоди та норми, що він раптово погодиться відмотати все назад – щонайменше наївно. На що тоді розраховував новий український президент – важко зрозуміти.
Звідки ця наївна віра в те, що з окупантом можна домовитись? Можливо, від тотального нерозуміння ситуації. А, можливо, від того, що жодної віри і не було. Було просте бажання сподобатися своєму виборцеві, сказати йому те, що він хоче почути, пообіцяти те, що йому, виборцеві, нині найбільш необхідно – завершення війни, що триває вже котрий рік.
А ось скептики відразу після завершення цьогорічних президентських перегонів і зміни влади говорили, що проблеми нового президента почнуться, щойно він від абстрактних обіцянок спробує перейти бодай до чогось конкретного. Десь так воно все й відбувається. Не візьмусь гадати, що думають нині про президента його вчорашні виборці, розчаровані вони в ньому чи далі сподіваються на диво, але ж не могли вони не помітити зміни в риториці свого обранця? Ну, ось, скажімо, його вереснева промова в ООН, де вже немає жодного “домовитись посередині”, натомість є Росія як агресор і заклик до світу підтримати Україну в захисті своїх територій.
Навіть попри те, що промову цю президент завершив дивним пасажем із Гемінгвеївського роману “Прощавай, зброє”: “Війну неможливо виграти перемогами. Той, хто виграє війну, ніколи не перестає воювати…” Твердження, красиве для художнього тексту, проте не зовсім зрозуміле для країни, яка шостий рік відстоює своє право на незалежність.
Разом із тим – сентенція, абсолютно невипадкова для нової влади, з її бажанням цю війну все таки виграти, проте необов’язково за допомогою перемог. Логічне в цьому випадку питання – а чим ще можна виграти війну, провисає в повітрі, як і більшість передвиборних обіцянок президента. Схоже, всі його спроби вигадати новий український велосипед (як би це комічно в його випадку не звучало) розбиваються об жорстку цегляну кладку реальності. Ніхто не виграє війни без перемог.
Ніхто не здатен захистити свою територію, приймаючи умови загарбника. Відводячи війська, ти не наближаєшся до перемоги. Зрозуміло, що війну завершити важко. Особливо, коли не ти її починав. Зрозуміло, що в цьому випадку безпорадність нової влади, яка просто повторює риторику влади попередньої, не викликає жодної зловтіхи. Зрозуміло, що після президентських виборів ця війна не стала персональною війною нового президента – вона й далі лишається війною України проти окупанта (навіть якщо частина громадян нашої країни вперто її не помічають).
Питання тут лише в тому, чи зрозуміло це самому президенту? Чи розуміє він, що на його умовах ніхто з ним домовлятися не збирається? Чи розуміє він, що війну не завершиш, просто “припинивши стріляти”? Чи розуміє, що це саме він, а не його попередники, несе тепер моральну відповідальність за кожного загиблого українця? І що покластися в цій ситуації він – президент країни, що воює, – може саме на тих, кого він нині так недвозначно ігнорує: на військових і добровольців, на волонтерів та активістів, які шостий рік тримають лінію фронту, які напевне знають – ти можеш не помічати війни, але немає жодної гарантії, що вона згодом не помітить тебе.
Гемінгвей, між іншим, теж писав про щось подібне – не питай, по кому дзвонить дзвін: він дзвонить і по тобі. Програну війну неможливо відіграти назад, провина за поразку буде лежати на всіх, хто відмовився від боротьби.
Нові газопроводи, які прокладає російський «Газпром», дуже часто називають «голками», що мають нагадувати заштрики для наркоманів. Порівняння досить відверте, красномовне і, на перший погляд, логічне, якщо вважати бажання тієї ж Німеччини «ін’єкціонувати» за допомогою «Північного потоку – 2» у свою економіку «наркоту» у вигляді природного газу і стати від нього на певний час залежною. А Росію – таким собі «наркоторгівцем», що мріє про зиск у вигляді мільярдних надходжень.
Але це ще питання, хто більший зі згаданих сторін «наркоман»: той, хто купує природний газ, чи той, хто його продає? Росія, що нагадує коробейника, чи Німеччина у вигляді заможного покупця? Перша не має іншого виходу, як продавати свій «крам», друга – може собі дозволити його вибір за вигідною ціною. У даному випадку Німеччині підходить поки що «крам» російський. Тож у такому разі хто від кого залежить? Покупець від продавця, чи навпаки? Хто кого насаджує на свою «голку» – російський Ваня німця Ганса чи той-таки Ганс – Ваню?
Погляньмо на ситуацію більш розважливо і без зайвого галасу. Економіка Росії шкутильгає на обидві ноги, про зростання її ВВП можна говорити лише у тому разі, коли є попит на природний газ і нафту. Прагнення Москви на чомусь ще заробити зводиться у кінцевому рахунку до продажу зброї, виготовлення якої вимагає не лише передових технологій, а й вправних робочих рук. А цих двох «компонентів» з кожним роком стає дедалі менше, і нестачу вже не компенсуєш переманюванням їх з інших колишніх радянських республік, де також з цим є проблеми.
Обіцяною російським урядом своїм громадянам заробітною платнею в еквіваленті дві з половиною тисячі доларів і, відповідно, пенсією в 40 тисяч рублів навіть не пахне, про що росіяни на своїх демонстраціях сьогодні не просто нагадують – голосно волають. І їхню увагу до побутових проблем вже не притлумити гаслами на кшталт «кримнаш», бо для того, щоб ці гасла прокричати, треба патріотові-крикуну мати хоча б повний шлунок. Та й прес-конференції з президентом В. Путіним, раніше такі популярні, вже не спроможні заспокоїти суспільство, бо з усіх боків все гучніше чути: «Доколе?». І скільки б не намагався президент Росії переконувати своє суспільство і міжнародний загал, що той же «Північний потік – 2» задовольнить потреби Європи, а передусім Німеччини, яка зачекалася його відкриття, а все одно це слід сприймати як путінську пропаганду. Бо не те що рік Росія не в змозі почекати з відкриттям газопроводу, навіть пів року для неї стає жахом, про наслідки якого відверто пророкують фахівці.
Підстави для такого твердження?
Та хоч би та паніка, що охопила «Газпром» після оприлюднення рішення міжнародних судів на користь України! Бо інакше ані керівництво «Газпрому», ані сам поважний російський президент не вимагали б від України відкликати свої позовні вимоги і відмовитися від стягнення штрафів за порушення транзиту газу. «Газпрому» навіть довелось відмовитися від розміщення євробондів у швейцарській валюті через те, що грошові активи тут же будуть арештовані на користь України. Здається, і Німеччина намагається не помічати газпромівського маніпулювання з показниками задля уникнення втрати іміджу. Маніпулювання у вигляді продажу самому собі… певної кількості природного газу. А фахівці переконують, що нові директивні вимоги можуть завдати амбіціям «Газпрому» більших втрат, аніж падіння цін на газ. Бо в такому разі обом «Потокам…» дозволятиметься прокачування заледве 50% природного газу, що не зробить їх експлуатацію прибутковою. І чи матиметься з такої «голки» прибуток? У російського газового «коробейника» – навряд. Навіть якщо він збуватиме свій «товар» своєму заклятому приятелю – Німеччині.
І ось тут вкотре Росія буде змушена вдаватися до звичних для себе дій. Таких, як дестабілізація енергетичної ситуації у країнах Європи. Це не що інше, як істеричні дії наркомана, котрому забракло грошей. Але реально це будуть такі дії, як вимога внести поправки до газових директив, що дозволятимуть повне використання потужностей газопроводів, чи примушення України підписати двосторонні прямі контракти на постачання газу за фіксованою ціною, вищою за середньорічну, при цьому ще й знизити платню за використання нашої ГТС до нижчої за ринкову (що так чи інакше можна було почути у коментарях з приводу зустрічі «Нормандської четвірки»).
Також за «традицією» Росія обов’язково шукатиме крайнього для того, щоб перекласти на нього відповідальність за свої прорахунки. Наприклад, Росія, висуваючи вимоги, які практично не можна реалізувати з точки зору здорового глузду, звинувачуватиме у зриві контракту саме Україну. І для переконання світової спільноти розгортатиме шалену агітацію у західних ЗМІ, як вже робила це не один і не два рази. При цьому замовчуючи про свої зобов’язання виконувати міжнародне законодавство.
Росія у своєму прагненні продавати європейцям газ намагається одночасно запобігти втраті європейського ринку збуту. Так, це називають конкуренцією. Так, це непроста справа, де вчорашній партнер сьогодні стає конкурентом і його сорочка ближче йому до свого тіла. Це ми спостерігаємо навіть у європейському середовищі, щоправда, як і те, що там завжди намагаються знайти порозуміння. Але – факт, що ціна на російський газ схильна зменшуватися, бо США і Катар намагаються збільшити постачання до Європи свого газу. І якщо процес триватиме так і далі, то кого цікавитиме російський газовий продукт, ціна на який не може бути більшою, ніж у конкурентів? І тут вже не врятуєшся домішками, як це роблять торгівці наркотою, коли собівартість їхнього продукту стає, як кажуть, нижчою за плінтус…
…Не можуть бути нецікавими кроки у такій делікатно важливій справі Європейського Союзу. Він таки відстоюватиме інтереси України і її діяльність у справі забезпечення енергетичної безпеки Європи, в тому числі продовження транзиту газу по її території. В першу чергу тому, що намагається дбати не лише про нинішній дохід, але й про те, що може бути завтра. Довгострокові контракти є саме тим, так би мовити, предметом, що гарантує її розвиток, дає можливість європейському суспільству передбачити цивілізований напрямок свого розвитку, уникати всіляких економічних несподіванок, що можуть викликати загальну економічну кризу. Чи не тому саме Росію намагаються припнути до Європи транзитно-газовим ланцюгом, щоб якось поставити її у цивілізовані рамки економічної співпраці та уникати у майбутньому несподіваних її примх?
Але без взяття до уваги інтересів України зробити цього не вдасться.
Михайло Флешар, блогер
Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!
Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!
Уряд Росії розширив перелік громадян України, щодо яких вводяться санкції.
Крім того, Кабмін РФ розширив асортимент заборонених до ввезення в країну товарів з України, повідомляє ТАСС. Рішення ухвалене у понеділок, 16 грудня.
Згідно з документом, до списку внесено ще дев’ятеро людей, двох українців із переліку виключено. Таким чином, до переліку тепер входять близько 570 осіб.
Зокрема санкції знято з Єгора Бенкендорфа (гендиректор телеканалу “112 Україна”) та Юлії Іоффе (нардепка від партії “Опозиційна платформа – За життя”).
Заборона на імпорт і експорт
Крім того, Кабмін розширив перелік товарів, ввезення яких з України до Росії заборонено. Під заборону потрапляють;
кукурудзяний крохмаль;
глюкоза і фруктоза;
медичні повітроводи і трубки;
грілки, катетери, кровоспинні джгути і низка інших виробів медичного призначення;
радіатори та котли центрального опалення, частини рідинних насосів.
Водночас перелік продукції, вивезення якої з Росії в Україну заборонене, доповнено регенерованими папером або картоном (макулатурою і відповідними відходами).
Як повідомляв OBOZREVATEL, 4 вересня Комітет постійних представників країн Європейського Союзу погодив рішення щодо продовження індивідуальних санкцій проти фізичних та юридичних осіб в РФ за підрив або загрозу територіальній цілісності, суверенітету і незалежності України.
Конгрес США планує ввести санкції проти компаній з Німеччини та Швейцарії, які займалися будівництвом трубопроводу “Північний потік-2”. Обмеження можуть набути чинності вже до католицького Різдва, 25 грудня.
Кабінет міністрів України продовжив дію мит проти українських товарів до 31 грудня 2020 року.
У понеділок, 14 жовтня, Європейський Союз продовжив до 16 жовтня 2020 року санкції проти Росії за поширення хімічної зброї, зокрема введені після отруєння колишнього російського шпигуна Сергія Скрипаля та його дочки Юлії у британському Солсбері.
Міністр енергетики України Олексій Оржель визнав, що газопровід “Північний потік-2” – навіть якщо не будуть задіяні повноцінні американські санкції проти його будівництва – не почне діяти раніше осені 2020 року. Але і це насправді – дуже оптимістичний прогноз.
Для того, щоб роботи поновилися, необхідно дочекатися вирішення цілого комплексу питань. Це не тільки те, як поведуть себе європейські компанії після оголошення американських санкцій – у багатьох з них вже оголосили, що в цьому випадку призупинять свою участь в будівництві. Це і розгляд апеляції, поданої на рішення датської влади дозволити будівництво газопроводу. Але навіть якщо після перемоги в апеляції “Газзпрому” спорудження “Північного потоку-2” продовжиться, після закінчення цього будівництва доведеться добудовувати континентальний газопровід на балтійському узбережжі Німеччини, пише Віталій Портников для “Радіо свобода”.
Звичайно, можна собі уявити урочистий захід із запуску “Північного потоку-2” наприкінці наступного року. Можна навіть уявити, що для участі у цьому заході захоче приїхати сам Путін. Але перерізати стрічку – це одне. А доставити споживачеві газ – зовсім інше.
Український транзит
Але навіть в тому випадку, якщо “Північний потік-2” все ж запрацює, він, як і інші російські “альтернативні” газопроводи, потрапить під дію Європейської енергетичної директиви. А ця хартія забороняє наповнювати той самий газопровід більш ніж 50 відсотками продукції одного і того ж виробника.
Так, напередодні запуску “Північного потоку-2” німецький бундестаг ухвалив поправки до законодавства, які теоретично дозволять саме цьому маршруту обійти Європейську директиву. Однак для цього німецькій владі доведеться піти на тривалу тяжбу з Єврокомісією, яка може розтягнутися на роки. І ніхто не сказав, що в Берліні бажають такого конфлікту.
Це означає, що російські газопроводи не зможуть вийти на проектну потужність в будь-якому випадку. І необхідність в українському транзиті – причому в досить великому його обсязі – все одно залишиться.
“Особистий гаманець” Путіна
Чому ж у Москві вдають, що транзиту потребувати не будуть і вимагають від Києва компромісів – відмови від арбітражних позовів і контракту на довготривалу закупівлю російського газу? Може, Володимир Путін чогось просто не розуміє?
Якраз навпаки. Російський президент все розуміє дуже добре. Вже на чому-чому, а на газі він точно знається. Спеціальна операція по “анексії” “Газпрому” була для Путіна не менше знаковою, ніж анексія Криму.
В епоху попередника Путіна Бориса Єльцина “Газпром” залишався вотчиною “старих” сімейств ще радянських газовиків, а його менеджмент аж ніяк не в усьому і не завжди підтримував Кремль. Саме ця обставина дозволяла розраховувати на певний плюралізм в ухваленні важливих державних рішень. Саме тому телеканал НТВ, що його кредитував “Газпром”, залишався відносно незалежним медіа. І Єльцин з цим зробити нічого не зміг.
А Путін – зміг. Він відправив засновника “Газпрому” Віктора Черномирдіна у почесне заслання до російського посольства в Києві, а голову холдингу Рема Вяхірєва – у відставку. З того часу “Газпромом” керують найближчі соратники Путіна, а спостерігачі називають компанію “особистим гаманцем” російського президента. І його власною політичною зброєю.
Газовий зашморг від Путіна
Путін дуже хотів, щоб нові російські газопроводи – навіть на шкоду прибуткам “Газпрому” – обійшли Україну і дозволили б йому диктувати Києву свої політичні умови. Але тепер, коли в “Газпромі” не впоралися з цим завданням у потрібний термін, а європейці зберегли необхідність транзиту по українській ГТС, йому потрібно хоча б домогтися повернення до старої схеми повної української енергетичної залежності від Росії. Причому робити це потрібно швидко, поки в українській столиці не схаменулися і не розібралися в суті того, що насправді відбувається на газовому ринку.
Тому Путін і поспішає. Тому і проводить переговори із Зеленським по газу прямо на полях “нормандського саміту”. Тому і обіцяє знижку на газ прямо з екрану телевізора.
Йому дуже потрібно врятувати прибутки “Газпрому” і накинути газовий зашморг на українську шию. Тому він і блефує.
Москву звинуватили в нещодавньому розгортанні сотень російських бойовиків на ключових фронтах лівійської громадянської війни
Самопроголошеній Лівійській національній армії (ЛНА) під проводом Халіфи Хафтара, що дев’ятий місяць проводить операцію із захоплення Тріполі, Росія поставляє бойовиків через приватну військову компанію «Вагнер». Про це стверджує Уряд національної згоди (УНЗ) Лівії, що обороняє Тріполі за підтримки ООН. Він зібрав докази про 600–800 російських найманців, які борються проти нього.
«Після того як ми завершимо збирати докази, ми збираємося прибути з візитом до Росії, де пред’явимо їх російській влади і подивимося, що вони нам скажуть», – цитує агентство Associated Press главу вищої державної ради УНЗ Халеда аль-Мешрі.
За його словами, серед зібраних УНЗ доказів – знайдені біля Тріполі мобільні телефони з даними російських найманців, записи «прослушок» їхніх розмов і особисті речі, кинуті бойовиками в хаосі битв. Також, за твердженням Халеда аль-Мешрі, у нього є польотні дані з датами і прізвищами росіян, за якими можна побачити, як найманці спочатку прибули з Сирії до Єгипту, потім у йорданську столицю Амман, а звідти – до східного лівійського міста Бенгазі, що стало головним оплотом Халіфи Хафтара.
«Їх там немає»
Росія раніше неодноразово спростовувала свою участь у будь-яких бойових діях у Лівії. Офіційно вона підтримує діалог з обома сторонами конфлікту. Халіфа Хафтар відвідував Москву декілька разів за останні роки, а делегація УНЗ зустрічалася з Владіміром Путіним під час Економічного форуму «Росія – Африка» у Сочі в жовтні.
Вчора, 5 грудня, коментуючи новини про російську військову активність біля Тріполі, міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров підкреслив, що Москва не виступає на боці жодної зі сторін у лівійському конфлікті.
«Наша мета – допомогти лівійцям подолати хаос, у який їхня країна була втягнута вісім років тому в результаті нелегітимної інтервенції НАТО, відновити на всій її території мир і безпеку, що є такими необхідними для сталого розвитку», – заявив Сергій Лавров.
Того ж дня російські ЗМІ поширили коментарі військового експерта Бориса Рожина, який стверджує, що в УНЗ немає жодних реальних свідчень присутності в країні сотень бійців ПВК «Вагнер».
«Там були якісь фотографії, телефони, документи нібито російського походження, але не було вказівок на те, чия це сумка, чиї це матеріали. Плюс до всього, і раніше до цього були різні вкидання про дії російських ПВК у Лівії. Жодних доказів УНЗ так і не надало», – цитує Бориса Рожина видання Nation News.
Заперечуючи участь російських найманців у бойових діях на боці Халіфи Хафтара, російські ЗМІ, посилаючись на експертів, називають розпочату ним 4 квітня війну проти Тріполі антитерористичною операцією. У лівійській столиці, за твердженням Nation News, зараз засідають бандформування, частина яких пов’язана з міжнародними терористичними угрупованнями: ІДІЛ, «Аль-Каїдою» і «Братами-мусульманами».
Фото: Global Conflict Tracker
Вони там!
Всупереч твердженням Сергія Лаврова про бажання Москви допомогти лівійцям подолати хаос, експерти, що симпатизують УНЗ, переконані в зворотному. На їхню думку, саме дестабілізація ситуації в Лівії вкрай вигідна російському лідерові.
«Для Путіна немає більшої втіхи, ніж тримати Європу напруженою і розділеною через Лівію, наляканою нелегальними іммігрантами, паралізованою ультраправим популізмом, що загрожує самій ідеї Європейського Союзу. Все це музика для вух Путіна», – наводить Associated Press слова Мохаммеда Ельджареда, глави консалтингової компанії Libya Outlook, що спеціалізується на лівійських проблемах.
Американське політичне видання Foreign Policy в статті «За допомогою російських бойовиків лівійський Хафтар може захопити Тріполі» опублікувало тривожні свідоцтва польового командира Мохаммеда аль-Даррата, що воює на боці УНЗ, про те, як борються російські найманці.
За його словами, перша сотня бійців ПВК «Вагнер» прибула до Тріполі на початку вересня. За останні декілька тижнів до них приєдналося ще кілька сотень російських військових, що різко підвищило смертність у лавах захисників Тріполі. Поява росіян зрушила з мертвої точки війну, в якій позиції сторін раніше представлялися тупиковими, а бойові дії полягали переважно в обстрілі позицій один одного із застарілої радянської артилерії і новітніх дронів, пілотованих найманцями з ОАЕ, що підтримують Хафтара, і фахівцями з Туреччини, які допомагають УНЗ.
«Лівійський командир переймається тим, що після прибуття росіян різко підвищилася точність військових дронів, які тепер знищують його техніку коли завгодно, вдень і вночі, сковуючи його пересування і змушуючи годинами ховатися в укриттях. Тепер його супротивників підтримують зливи артобстрілів, що здаються нескінченними. З’явилися жахливі російські протитанкові керовані ракети «Корнет», які снують між піщаними бермами, аби спопелити свою мету з вражаючою точністю. І ще там є російські снайпери. Їхні попадання в груди і голову, за словами аль-Даррата, свідчать про високий професіоналізм, якого він не бачив раніше. Близько 30% смертей у зоні конфлікту тепер відбуваються від куль снайперів», – пише Foreign Policy.
Третя гібридна війна
Халіфа Хафтар, колишній сподвижник убитого у 2011 році лівійського лідера Муаммара Каддафі, у 2014-му очолив антиісламістський рух у Лівії та став одним з найвпливовіших воєначальників країни. За підтримки США він звільнив захоплені терористами ІДІЛ міста на сході Лівії і до 2019-го встановив контроль над більшою частиною території країни. Ісламістський уряд у Тріполі залишився єдиною силою в Лівії, здатною давати йому гідний опір.
Коли у квітні 2019 року Халіфа Хафтар пішов війною на Тріполі, президент США Дональд Трамп 15 квітня в телефонній розмові похвалив його за роль у боротьбі з тероризмом і забезпечення безпеки нафтових ресурсів. Однак до осені риторика Штатів змінилася. Наприкінці листопада делегація американських політиків зустрілася з Хафтаром і висловила серйозну стурбованість у зв’язку з тим, що він дозволяє Росії експлуатувати конфлікт.
Генерал Хафтар відвідав російський авіаносець «Адмірал Кузнєцов» поблизу узбережжя Лівії 11 січня 2017 року(Twitter @Chief_MarshallR)
Цього тижня помічник держсекретаря США у справах Близького Сходу Девід Шенкер повідомив, що на боці ЛНА воюють не тільки бійці ПВК «Вагнер», а й регулярні війська РФ, і це надзвичайно дестабілізує ситуацію в Лівії і призводить до численних смертей мирного населення.
У західних ЗМІ Лівію називають третім театром бойових дій після України та Сирії, на яких Вашингтон веде з Москвою гібридну війну. Крім цих двох держав тут протиборствують дві країни Євросоюзу – Франція, яка допомагає Хафтару, та Італія, що підтримує УНЗ. До того ж свою гібридну війну тут ведуть Туреччина і Катар проти Єгипту, ОАЕ і Саудівської Аравії.
Усі протагоністи декларують своєю метою боротьбу проти терористичних угруповань в Лівії, проте експерти виділяють ще п’ять цілей, що їх мають на меті учасники гібридної війни. Це контроль над родовищами нафти і газу в Лівії (Франція, Італія, Туреччина і Росія); геополітичні інтереси (Франція, Італія, Росія і Туреччина); підтримка політичного ісламу (Туреччина, Катар, Єгипет, ОАЕ); міграційна проблема; військові операції Франції в п’яти країнах Сахеля – Мавританії, Малі, Нігері, Буркіна-Фасо і Чаді, які можливо завершити тільки за умови стабілізації в Лівії.
Російська делегація в ОБСЄ вимагає виключити з декларації міністерської зустрічі, яка проходить 5-6 грудня у Братиславі, питання тимчасово окупованого Криму.
Як повідомляє “Європейська правда“, про це заявив глава Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров.
Він зазначив, що делегація РФ наполягає на виключенні з підготовленого проєкту декларації ОБСЄ будь-яких згадок про Крим. За словами Чубарова, у документі хотіли згадати, що ОБСЄ і надалі слід приділяти увагу тимчасово окупованому Криму, використовуючи всі наявні інструменти.
“У зв’язку з цим від імені вищого представницького органу корінного народу Криму – Меджлісу кримськотатарського народу, закликаємо міністрів закордонних справ країн-учасниць ОБСЄ не піддаватись на шантаж російської делегації”, – йдеться у зверненні Чубарова.
Про блокування документа повідомив також колишній політв’язень Кремля Олег Сенцов, який разом з Романом Сущенком напередодні виступив перед делегатами ОБСЄ в Братиславі.
“З Ромою Сущенком після виступу в ОБСЄ. Ми говоримо про російську агресію, наших полонених, а вороги тим часом блокують включення в підсумкову резолюцію питання деокупацію Криму”, – написав Сенцов у Facebook.
Білорусь і Росія продовжують роботу над узгодженням дорожніх карт з метою реалізації проєкту поглибленої інтеграції, який передбачає створення єдиного парламенту і уряду.
Про це TUT.by заявив посол Білорусі в РФ Володимир Семашко.
“Президенти домовилися, що цілі заявлені грандіозні (договором від 1999 року – Ред.) і вони не повинні змінюватися. Це перехід на уніфіковане податкове законодавство, створення єдиних ринків нафти, газу і електроенергії, створити єдиний парламент і уряд з певними повноваженнями, коли незалежні Росія і Білорусь віддають наверх певні управлінські функції з обов’язковим виконанням. Таке завдання зараз вирішується” – сказав він.
Семашко додав, що з 31 підготовленої дорожньої карти 20 карт вже “абсолютно узгоджені” за підсумками недавньої зустрічі прем’єр-міністрів двох країн.
Він додав, що в дорожніх картах прописано створення єдиних ринків до 2021 року, але, за його словами, ще треба “прожити цілий рік, 2020-й, мати певну ціну газу, розв’язувати проблему компенсації податкового маневру”.
Після того, як Росія атакувала Грузію в 2008 році та Україну в 2014 році, мілітаристська політика стала нормою для російського суспільства. Причому войовнича пропаганда спрямована не лише на дорослих — вона охоплює і дітей. Кремль активно впливає на несформовану дитячу особистість і намагається прищепити дітям уявлення, що участь у російських війнах — це священний обов’язок кожного громадянина Росії. Пропаганда підсилюється реальною військовою підготовкою дітей з метою їхнього залучення до майбутніх воєнних операцій. Варто зауважити, що військово-пропагандистська робота охоплює не лише російських дітей, а й дітей, що проживають на окупованих територіях, а також дітей з країн-союзниць Росії (Білорусь, Сербія). Така мілітаризація становить загрозу як для самих неповнолітніх, так і для країн, що вже стали чи є потенційними цілями російської агресії.
Окремі події та факти, пов’язані з інтенсивними процесами мілітаризації дітей в Росії, час від часу привертають увагу українських та світових ЗМІ. Однак цей процес заслуговує на системну увагу. Адже мілітаризація дітей вже стала невід’ємною частиною державної політики Росії, спрямованої на підготовку країни до розширення військової агресії. За останні 10 років в Росії збудовано добре організовану і розгалужену систему військової підготовки дітей, яка швидко розвивається та охоплює все більше неповнолітніх, включно з дітьми дошкільного віку. Замість пошуку і розвитку талантів у сфері науки, техніки, культури чи гуманітарних дисциплінах, Кремль обирає будувати багатомільйонну армію: здійснює масштабний пошук та відбір рекрутів і готує до майбутніх війн.
Станом на 8 травня 2019 року понад 500 тис. дітей вступило до всеросійського мілітарного руху “Юнармія”
В цій статті зібрана інформація про систему військової підготовки дітей в Росії, на окупованих Росією територіях та в країнах, які є її союзниками. На даний момент до військової підготовки дітей віком від 3 до 18 років у Росії залучені Міністерство оборони, Міністерство освіти і науки, ФСБ, МНС, МВС, Слідчий комітет, інші органи державної влади Росії, Російська Православна Церква (РПЦ), різноманітні парамілітарні організації.
У 2009 році президент РФ Путін відновив радянську парамілітарну організацію ДОСААФ (Добровільне товариство сприяння армії, авіації та флоту).
Фото: ДОСААФ у Росії
В свою чергу оновлений ДОСААФ став базою для створення воєнізованої дитячої організації “Юнармія”. Путін та Шойгу (міністр оборони РФ) створили “Юнармію” в 2015-2016 роках.
Керівником головного штабу Юнармії з 21 червня 2018 року став депутат Державної думи РФ, полковник збройних сил РФ Роман Романенко. До головного штабу “Юнармії” входять як представники збройних сил РФ, так і різноманітні державні діячі, політики, пропагандисти, спортсмени, зокрема: начальник Головного управління по роботі з особовим складом збройних сил РФ полковник Михаїл Баришев, начальник Управління державно-патріотичного виховання Головного управління по роботі з особовим складом збройних сил РФ полковник Сєргій Гусєв, президент Федерації воєнно-тактичних ігор, актор, продюсер, телеведучий Михаїл Галустян, член Міжнародного Олімпійського Комітету майор збройних сил РФ Єлєна Ісінбаєва , генеральний продюсер федерального спортивного телеканалу “Матч ТВ”, продюсер, телеведуча Тіна Канделакі, донька міністра оборони РФ Ксенія Шойгу, син Дмітрія РогозінаАлєксєй Рогозін.
Керівником московського відділення Юнармії став генерал Владімір Шаманов, колишній командувач ВДВ РФ, якого звинувачують у причетності до воєнних злочинів у Чечні.
Форму одягу (пісочного кольору штани і черевики, червоні берети та червоні футболки з логотипом – головою орла повернутою вправо, зіркою – символом збройних сил РФ – і написом “Юнармія”) для членів “Юнармії” розробило Міністерство оборони РФ.
Один з кураторів “Юнармії” в Міністерстві оборони РФ заступник міністра, генерал збройних сил РФ Ніколай Панковзаявляв в 2017 році, що вони не ставлять перед собою мету швидкого збільшення чисельності “Юнармії”. Однак станом на листопад 2018 року “Юнармія” підтвердила наявність 272 тис. членів (дітей від 8 до 18 років), а на початок травня 2019 року чисельність “Юнармії” становила вже 501 тис. дітей.
На початку березня 2019 року Міністерство оборони РФ оголосило про плани відкрити більше 500 центрів “Юнармії” по всій країні на базі будинків офіцерів та центрів військово-патріотичного виховання. Згідно з планом, фінансування, відкриття та діяльність таких центрів буде забезпечуватися Міністерством оборони РФ.
Перший заступник начальника Головного штабу “Юнармії”, генерал-лейтенант Віктор Бусловський на початку 2019 року озвучив завдання, поставлене міністром оборони Шойгу, – збільшити чисельність “Юнармії” до 500 тис. членів до кінця 2019 року. Втім вже 26 лютого перший заступник начальника Головного військово-політичного управління Збройних сил РФ генерал Алєксєй Циганков заявив, що Міноборони прогнозує таке збільшення чисельності “Юнармії” вже до 9 травня 2019 року. Причому до 9 травня 2020 року планується збільшити цю цифру вдвічі – залучити до 1 млн. членів: “До 75-річчя Перемоги у 2020 році планується збільшити чисельність “Юнармії” до 1 млн. людей”.
Олена Слєсаренко, заступниця начальника головного штабу руху”Юнармія”У свою чергу заступник міністра оборони РФ, начальник головного військово-політичного управління збройних сил РФ Андрєй Картаполовзаявив, що “Юнармія” в 2019 році має з’явитися в усіх школах Росії (близько 42 тис. шкіл).
Водночас з’являється все більше підтверджень того, що в школах вступ до “Юнармії” стає примусовим:
“Клас, у якому навчається онук, практично змушують вступати до “Юнармії”, вигадали 10-річну дитину натаскувати на знання стрільби з автомата і т.д.” [archive]”Син навчається у 5-му класі. Оголосили, що вступити до “Юнармії” мусить весь клас. Чи можна відмовитися? А навіщо наживати ворогів? Нічого не поробиш, хоч сама ідея мені не до вподоби. Дітей змушують повзати у багні і готують вмерти.” [archive]”Насправді ця тема не нова, втім саме з цього року [2019] “зверху” надійшла негласна директива мати відділення “Юнармії” на базі кожної школи. Цю інформацію на умовах анонімності підтвердили директори більшості шкіл, до яких наша редакція звернулася з відповідним питанням… Нам наполегливо рекомендували поцікавитися цим питанням, озвучивши конкретні цифри: серед юнармійців мусить бути не менше 5% від кількості учнів у школі”, – розповідає одна з директорів шкіл.
Також з’явилася інформація про спроби командування збройних сил РФ в примусовому порядку залучити до “Юнармії” дітей офіцерів.
Міноборони РФ також в середині лютого 2019 року поставило перед підприємствами військово-промислового комплексу (ВПК) завдання з розвитку “Юнармії”: створення на кожному підприємстві загонів “Юнармії” і організація військово-патріотичних секцій та клубів. Відзначається значна зацікавленість міністра оборони РФ Шойгу в розвитку “Юнармії”:
“Сергій Кужугетович приділяє велику увагу розвитку руху, підтримати цю ініціативу означає підтримати особисто”. Для збільшення чисельності “Юнармії”крім примусу застосовують і заохочення.
“Більше 20 вищих навчальних закладів Росії вирішили дати учасникам “Юнармії” перевагу при вступі. Виші погодилися нараховувати [членам “Юнармії”] додаткові бали до Єдиного Державного Екзамену.”Роман Романенко, начальник Головного штабу “Юнармії”, 29 березня 2019 рокуЗростає не лише кількість членів “Юнармії!, розширюється також її структура. Так в кінці 2017 року в складі “Юнармії” з’явився“Юнфлот”. Відповідну угоду про взаємодію “Юнармії” з Міністерством транспорту підписали: заступник міністра транспорту РФ, керівник Федеральної агенції морського та річкового транспорту Віктор Олерський та (вже колишній) начальник Головного штабу “Юнармії” Дмітрій Трунєнков.
Члени “Юнармії” проходять заняття з різних військових дисциплін, знайомляться з бойовою технікою, стріляють з автоматичної зброї, стрибають з парашутами, виїздять на різноманітні військові збори в табори та на полігони.
Військова підготовка юнармійців здійснюється як у вільний від основних шкільних занять час, так і замість них.
“Юнармія” – найбільш відома за межами Росії частина російської системи військової підготовки дітей, яку деякі критики російського режиму неофіційно називають “Путінюгенд” (за аналогією з “Гітлерюгендом”). Втім “Юнармія” – лише незначна частина комплексної системи військового виховання неповнолітніх. Масштаби залучення російських дітей до військової підготовки значно ширші.
Міністерство оборони Росії має в своєму підпорядкуванні так звані кадетські корпуси та кадетські училища. Кадетські корпуси – це школи-інтернати для військової підготовки дітей учнів старших класів (від 11 років). [Всё что надо знать о кадетских корпусах и классах (рос.)]. В обмеженій кількості така форма військової підготовки – нормальна практика різних країн, включно з Україною.
Однак Росія протягом останніх 10 років пішла значно далі. Російське Міністерство освіти (в співпраці з Міністерством оборони, ФСБ, МНС, МВС, Слідчим комітетом та іншими державними органами) організувало відкриття тисяч кадетських класів у звичайних загальноосвітніх школах. Кадетський клас – це спеціалізований військовий клас у звичайній школі (для дітей від 7 до 18 років). Діти в такому класі щоденно носять військову форму та після звичайних уроків у межах програми загальноосвітньої школи лишаються в школі на другу половину дня на заняття з військової підготовки. В залежності від школи кадетські класи відкриті для учнів з 5 класу (з 11 років) або навіть з першого класу (з 7 років).
У 2014 році в Росії вже було 177 кадетських корпусів Міноборони (майже 62 тис. дітей) та 7 тис. кадетських класів в звичайних школах Міністерства освіти і науки(при 20-25 учнях в класі це ще 140-175 тис. дітей). Однак починаючи з 2014 року відкрилося дуже багато нових кадетських класів. Наприклад, у Москві, перший кадетський клас з’явився лише в 2014 році (у регіонах на той момент їх вже було багато), а у 2017 році в Москві діяло вже 168 шкіл з кадетськими класами. Станом на 2018 рік в московських кадетських класах навчалося 12,5 тис. дітей. У регіонах кількість кадетів теж стрімко зростає, наприклад, у Приволжському федеральному окрузі, де проживає близько 20% населення Росії, було 22 тис. кадетів в 2012 році і вже 41 тис. кадетів у 2017 році. Тобто загалом в кадетських класах Росії станом на 2018 рік могли навчатися вже кілька сотень тисяч дітей. І мова йде про дітей віком від 7 років та звичайні загальноосвітні школи. Ці діти щодня носять військову форму та, на додачу до звичайної шкільної програми, відвідують заняття військового спрямування (від військової історії до вогневої підготовки), виїздять на військові полігони.
Фото: 7-річні діти стали кадетами. Девіз кадетів: “Життя – Батьківщині! Честь – нікому!”
Фото: У Кизилі у школі №11 відкрився кадетський клас юних прикордонників
Фото: Витязі відкрили новий, дванадцятий за рахунком кадетський клас морської піхоти
Серія з 12-ти відеороликів, викладених Михаїлом Асанкіним (актор, телеведучий, пропагандист), у яких показаний процес навчання учнів кадетського класу (“козачого загону”) школи №60 міста Ярославль:
Втім зростає не лише кількість дітей, залучених до системи військової підготовки. Підвищується і якість такої підготовки. В школах створюються нові спеціалізовані кабінети, стрілецькі тири, закуповуються стрілецькі симулятори, тренувальна зброя, в тому числі міни і гранати та інше тренувальне обладнання.
Цитата з відео: “…гімназії та ліцеї зобов’язані мати тир або стрілецькі симулятори, інакше прокуратура їх попросить…” (2014 рік).
Окрему увагу Кремль приділяє мілітаризації дітей сиріт. Неповнолітніх, які є повністю залежними від держави і не мають можливості відмовитися від участі в таких ініціативах влади та навчально-виховних закладів.
Фото: Військова підготовка дітей з дитячого будинку
Фото: Понад 130 дітей-сиріт і кадетів побували на екскурсії у ВІПЕ ФСІН Росії і зустрілися з ветеранами-афганцями
12 липня 2018 року офіційно розпочався новий проект Кремля “Юнармия. Наставництво”. Причому апарат уповноваженого при президенті РФ з прав дитини теж став інструментом розбудови системи військової підготовки дітей.
“Сьогодні важливий день: ми оголошуємо про старт проекту “[Юнармія.] Наставництво” Передусім цього потребують діти, що лишилися без опіки батьків. Тільки 10% випускників дитячих будинків вдається вдало налагодити власне життя… Ми розуміємо, що не тільки житло, не тільки фінансова, юридична та інша допомога потрібна цим дітям. Цим дітям потрібна підтримка, потрібна порада, потрібен друг. Дуже важливо, щоб був наставник.” [archive]Анна Кузнєцова, уповноважена при президенті РФ з прав дитини”Апарат уповноваженого з прав дитини Анни Кузнєцової спустив за вертикаллю всім регіональним омбудсменам вказівку підписати угоду зі штабами “Юнармії”… Пілот проекту у 8 регіонах (30 дитячих будинках) закінчено минулого року [2018], тоді ж Кузнєцова сповістила про старт основної стадії — всюди.”[archive]
12 березня 2019 року секретар Ради безпеки РФ Патрушев заявив, що “вирішено питання направлення до військово-патріотичних таборів неповнолітніх, “схильних до вчинення злочинів”. Як відомо, Росія вже практикує амністію для засуджених за вчинення кримінальних злочинів з доправленням їх на окуповані території України для участі у війні. Наскільки такі діти, підготовлені старшими воєнними злочинцями у військово-патріотичних таборах, самі будуть схильними до скоєння воєнних злочинів?
Путінюгенд швидкими темпами охоплює не лише в школи, але й дитячі садочки. Зовсім маленьких дітей привчають співати воєнні пісні, малювати та моделювати військову техніку, грати у військові ігри (“Зарница”, у виконанні дітей дошкільного віку вона часто називається “Зарничка”), тримати в руках зброю, щоденно носити військову форму. Фактично діти в багатьох дитячих садочках вже проходять реальну (наскільки це можливо у віці 3-6 років) військову підготовку: створюються повноцінні “кадетські групи“, де діти щоденно носять військову форму, вивчають структуру армії, види військової техніки та зброю, навчаються безумовно підкорятися наказам.
Фото: У дитячому садочку “Сонечко” пройшла військово-патріотична гра “Зарниця”
Знайшлася в дитячих садочках Росії і робота для ветеранів війн у Чечні, Сирії та Україні. Чоловіки з досвідом участі у бойових діях, причетні до воєнних злочинів, стають вихователями дітей дошкільного віку.
Фото: Дітлахів курганського дитячого садочку “Зірочка” присвятили у кадети
У руках найменших дітей з’являється справжня, а не іграшкова, зброя.
Кадетські класи шкіл співпрацюють з кадетськими групами в дитячих садочках, беруть участь у навчанні молодшого покоління кадетів. Випускники кадетських груп дитячих садочків в подальшому стають учнями кадетських класів шкіл. Так вибудовується єдина система військової підготовки дітей віком від 3 до 18 років. “Наші випускники продовжують навчання у кадетських класах і школах”[archive]
Фото: Кадети школи провели дошкільнятам майстер-клас зі збирання-розбирання зброї
Кілька прикладів осіб, які здійснюють військово-патріотичну підготовку дітей.
На фото не хто інший, як Алєксєй Мільчаков (профіль на “Миротворці”): “Російський найманець. Воював / воює у ДРГ “Русич”, командир. Особливо небезпечний російський вбивця-терорист з психічними відхиленнями. Брав участь в окупації Криму у складі російських військ, бойових діях на Донбасі і у САР. Член Спілки Добровольців Донбасу”.
Фото: “Головним гостем нашого дитячого садочку був голова місцевого відділення загальноросійської молодіжної патріотичної організації “Спадок” (рос. “Наследие”), інструктор військово-патріотичного центру “Звєзда”, заступник отамана Єйської козачої спільноти — Борис Олександрович Сирецький
“Борис Сирецький (профіль на “Миротворці”): “Сирецький Борис Олександрович. Російський найманець, бойовик НЗФ на території України (ДШГ), снайпер, був помічений у маскувальному костюмі “Лєший”. Російський нацист-баркашовець з РНЄ. За твердженням матері є наркоманом. Неодноразово засуджений, у тому числі за вироком Єйського міського суду Краснодарського Краю від 10 листопада 2011 року за ч. 1 ст. 111 КК РФ (“Навмисне заподіяння тяжкої шкоди здоров’ю, небезпечної для життя людини”) до 2-х років 6 місяців позбавлення волі з відбуванням покарання у виправній колонії загального режиму”.
Не лише учні кадетських класів шкіл та кадетських груп дитячих садочків залучені до військової підготовки та піддаються відповідній пропаганді. Решта дітей охоплені іншими формами такої роботи.
Так “9 травня” та “23 лютого” в системі російської освіти вже не є просто “святковими днями”. На честь цих дат в школах та дитячих садочках проходить “місячник військово-патріотичної підготовки” Це приблизно місяць в січні-лютому та ще один місяць в квітні-травні. Протягом цих двох “місячників” діти грають у військові ігри (“Зарниця” в школах та “Зарничка” в дитячих садочках), відвідують військові частини та військові музеї, мають відповідні тематичні уроки, конкурси, паради, носять військову форму, співають пісні про війну. На додачу до цих двох місяців для мілітаризації дітей активно використовуються інші пам’ятні дати, зазвичай пов’язані з Другою світовою війною – такі як “день визволення міста / району / області / округу”.
Фото: Цивільно-патріотичне виховання дітей дошкільного віку під час місячника військово-патріотичної та оборонно-масової роботи
Фото: У Нижньовартовському районі стартував місячник військово-патріотичного виховання дітей і молоді
Мілітаризація навчальних закладів охоплює навіть заняття з предметів, далеких від військової тематики. Домашнє завдання з російської мови для учнів 4 класу:
Фото: Завдання з російської мови для дітей 4-го класу
Оголошення в дитячому садочку: “Перегляд лялькового театру “Російський солдат не знає кордонів” (перша половина дня)”.
Кульмінацією військової пропаганди та мілітаризації дітей, зокрема наймолодших, в Росії стало 9 травня, коли відбуваються так звані “паради дошкільних військ” і “паради дитячих візочків”.
Фото: У параді дошкільних військ у станиці Єгорликській взяло участь понад 250 малюків
Одним з видів військової підготовки дітей стали військово-патріотичні клуби при храмах РПЦ. Сайти багатьох російських храмів містять окремий розділ чи сторінку з інформацією про наявність та діяльність при храмі такого клубу. Заняття з військової підготовки проходять в приміщеннях, що належать церквам, під керівництвом “священників”. Крім таких клубів військової підготовкою дітей при храмах також займаються безпосередньо недільні школи. Також при храмах існують “центри військово-патріотичної підготовки. Додатково РПЦ є організатором дитячих військових таборів. У церквах здійснюється прийняття присяги кадетів, “священники” благословляють кадетів на “успішне проведення стрільб з бойової зброї”, приймають безпосередню участь в організації інших заходів спрямованих на підготовку дитячої армії Путіна.
Фото: Співробітники відділу спеціального призначення “Восток” УФСІН Росії в Амурській області провели військово-патріотичне заняття для маленьких парафіян храму ікони Божої Матері “Всіх у скорботі Радість”
Фото: Жіночий монастир Калужської ікони Божої Матері: у недільній школі почалися систематичні заняття з початкової військової підготовки. Під керівництвом начальника розвідки Ніколая Петровича діти дізналися про структуру збройних сил Росії, займалися стройовою підготовкою, познайомилися з будовою зброї
Фото: Недільна школа Свято-Троїцького храму села Супонь Тульскої області
Фото: Недільна школа №1 храму священномученика Серафіма: при недільній школі №1 діє військово-патріотичний клуб “ПОДВИГ”. На заняттях у військово-патріотичному клубі дітей навчають виживанню в екстремальних умовах і початковій військовій підготовці з виходом у ліс
Крім цього, важливим елементом системи військової підготовки дітей є різні парамілітарні організації, такі як козачі товариства, “Союз добровольців Донбасу”, “Союз ветеранів Афганістану”, Російська військово-історична спільнота, “Бойове братство” та багато інших. Дорослі члени цих організацій зазвичай мають досвід війни (Чечня, Грузія, Україна, Сирія) і організовують військові клуби та літні тренувальні табори для дітей. Станом на квітень 2017 різних військових клубів для дітей було щонайменше 5,5 тисяч.
Система військової підготовки дітей поширюється і на окуповані Росією території, включно з окупованими територіями України: – кадетський клас (Слідчий комітет) у Криму – кадетський клас (МВС) у Криму – кадетське училище в Криму – кадетські корпуси в Донецьку та Луганську – кадетський клас у Луганську – військова підготовка дітей на окупованій частині Донецької області – кадети з Ямалу в Криму на військово-патріотичних зборах (2014) – літній військовий табір РПЦ (Новосибирськ) в Криму (2015).
У дитячому таборі “Артек” в окупованому Криму дітей вчать стріляти з різної зброї. Серед цих дітей був і “керченський стрілець” Влад Росляков.
Фото: 8 листопада 2018 року Муніципальна бюджетна освітня установа “Лівадійська СШ” (директор Семенюк Е.І.) та Ставропольський козачий округ «Станиця Донська” (отаман Ходько І.Н.) підписали угоду про створення козачого військово-патріотичного клубу “Наслєдіє”
Фото: На базі Горлівської загальноосвітньої школи №53 з поглибленим вивченням окремих предметів з початку навчального року відкрився військово-патріотичний клуб “Юний патріот ДНР”, ОВПД “Молода гвардія Донбасу” (25 листопада 2018 р.)
Едуард Басурін наприкінці березня 2019 року оголосив, що з квітня у так званій “ДНР” (окупована частина Донецької області України) буде створено патріотичний дитячо-юнацький рух “Молода Гвардія – Юнармія”. Вже 5 квітня 2019 року окупаційна влада проголосила створення цієї організації, затвердила статут організації, призначила керівника організації та керівників її територіальних штабів (донецького, горлівського, комсомольського [Комсомольське – окупаційна назва селища Кальміуське в Донецькій області]). Керівником організації став місцевий колаборант Пудак Віктор Вікторович, заступник начальника відділу військово-патріотичного виховання та оздоровлення молоді так званої “ДНР”.
Відео: Діти в дитячому садочку співають пісню “Дядя Вова, мы с тобой” (десь в ОРДЛО) Слова з пісні: “…но еслиглавный командирпозовет в последний бой, дядя Вова, мы с тобой… А наши верные друзья, это Флот и Армия… Севастополь наш и Крымдля потомков сохраним. В гавань Родины,Аляску возвратим.” У питаннях військової підготовки дітей Росія активно співпрацює зі своїми військовими союзниками – Білорусь, Сербія:
Стопкадр з відео: Кадетський корпус дітей з Білорусі та Росії, табір “Зубрьонок”, Біларусь
Більше інформації про мілітаризацію дітей за короном під проводом Росії у таких статтях:
Вони вже поруч. У Білорусі з’явилися “піонери Путіна” [archive]
Зміна для кадетів Біларусі і Росії почалася в “Орльонку” [archive]
CШ № 68 Мінська і тамбовський обласний кадетський корпус підписали угоду про співпрацю [archive]
Біларусь і Росія: Від союзної держави — до союзу кадетів! [archive]
Військова підготовка дітей у Росії часто набуває дуже дивних і суперечливих форм з ухилом в релігію: змішуються разом релігійні тексти з текстами пісень про війну, виконуються релігійні ритуали на військових полігонах, військові присяги складаються в храмах, православні ікони стоять поруч з портретами Сталіна та Путіна.
Фото: Дитяче великоднє козаче свято пройшло біля храму села Новоселицького
Фото: Міністр оборони Росії Сергій Шойгу закликав всіх православних військовослужбовців жертвувати на будівництво “головного храму збройних сил Росії” в парку “Патріот” під Москвою: Храм буде дуже великим [одним з найбільших в Росії] і темно-зеленим, як російська військова техніка.
Відео з Криму від грудня 2017: прапор СРСР, солдати, піонери, “сталін” з промовою про велич Росії в його часи і про вітер історії, який підніме його з могили. І пісня “Верните Сталина, ему еще принимать парад победы!”.
Відео з Іркутська (2017 р.): Тренування з обслуговування зброї для дітей. Варто послухати дівчину (рос. мова, бо сам фільм фінський) між 35:45 сек. та 36:50 сек., щоб оцінити, які політичні погляди отримують діти одночасно з військовою підготовкою.
Фото: Фрагмент вищезгаданого фільму
Така мілітаризація системи освіти і суспільства, на думку експертів, може серйозно вплинути на особистість дітей і на їхнє майбутнє життя.
“Для дітей створюється ілюзорна, фальшива картинка, де справжні причини подій підміняються фіктивними. Дітям дають зрозуміти, що вони знаходяться в оточенні ворогів, що вони мають тісно об’єднатися для оборони свого дому. Опит нацистської Німеччини показав, що закладені в дитинстві пропагандистські інструкції людина може пронести через все життя. Більше того, накопиченні в свідомості протиріччя не дають сформуватися нормальні дорослій особистості. Це психологічна м’ясорубка.”Психолог Лариса Волошина про вплив мілітаризації дітей на їхню психіку “Впевнено сказати, які наслідки мілітаризація освіти матиме на психічне здоров’я дитини доволі важко. Тобто, ми не можемо сказати, що це призведе до вищого рівня розвитку якихось психічних захворювань, так як наукових досліджень щодо цієї тематики не було, і скоріш за все не буде. Проте, така мілітаризація освіти, і формування у дітей образу зовнішнього ворогу може мати дуже негативні наслідки. Це робить дітей не лише більш агресивними, але й буде заважати їм критично мислити в майбутньому. Ці діти будуть толерувати та підтримувати застосування насилля “на благо батьківщини”. Проте, адекватно оцінити чи батьківщині дійсно щось загрожує , чи ворог дійсно реальний – їм, скоріш за все, буде не під силу.”Максим Розяєв, дитячий лікар-невролог, спеціаліст Центру психічного здоров’я і моніторингу наркотиків та алкоголю МОЗ УкраїниТрохи історії замість післямови. Гітлерюгенд (нім. Hitlerjugend) – молодіжна нацистська воєнізована організація нацистської партії (НСДАП, нім. NSDAP) в Німеччині перед/під час Другої світової війни. З 1933 до 1945 була єдиною офіційною молодіжною організацією Німеччини. Організація охоплювала молодь віком від 10 до 18 років. Після нападу Німеччини на Польщу в 1939 році сотні тисяч хлопців з Гітлерюгенда подали заяви про відправку їх добровольцями на фронт. В 1945 році діти Гітлерюгенда (віком від 12 років) складали значну частину останньої лінії оборони Берліну, більшість з них загинули.
Детальніше про те, як діяла система військової підготовки дітей у нацистській Німеччині, дивіться в цьому фільмі (5 частин, рос. мовою):
Фото: німецький Гітлерюгенд (ліворуч), російська Юнармія (праворуч)
“Ах, як все було добре!.. Поїздки по всій країні, туристичні походи, колективні перегляди вистав та фільмів, зайняття музикою, живописом, художньою самодіяльністю, авіамоделювання в гуртках “Вмілі руки”, літні табори, пісні у вогнища, юшка з “димком”, вранішні лінійки з підняттям прапору, військові ігри… І відчуття спільності, приналежності до великої країни і великого вождя”.Спогади колишнього члена Гітлерюгенда [archive]А це Росія, 2018 рік:
ВЛАДА НІКІТІНА:Мені дуже сподобалося в таборі. Ми жили в класних наметах і робили зарядку щодня. Вечорами сиділи біля вогнища і думали про заходи на наступний день. Ми вчилися розбирати і збирати АК 74. Любителям активного відпочинку раджу.М.
ВАРЛАМОВ:На цій зміні я дізнався багато про армійські порядки. Для молодших поколінь це дуже корисний та пізнавальний досвід… Щодня вогнище, зручні ліжка, добрі вожаті. Всім дуже раджу!Є.
АЛЕКСЕЄВ:Було чудово! У наметах комфортно, тепло і є все необхідне для проживання. Дуже веселі вожаті. Гарні друзі! Сподобалося все
Фото: німецький Гітлерюгенд (ліворуч), російська Юнармія (праворуч)
Фото: німецький Гітлерюгенд (ліворуч), російська Юнармія (праворуч)
Фото: прапор одного з підрозділів Юнгфольк, організації для дітей хлопчиків від 10 до 14 років у складі Гітлерюгенда (ліворуч), прапор Юнармії (праворуч)
Плей-лист Youtube з понад 900 відео на тему військової підготовки дітей в Росії лише підтверджує, що це вже давно не окремі “перегибы на местах”, а цілеспрямована державна політика Москви.
Охоплення дітей дошкільного віку військовою підготовкою, а також роль російської православної церкви (РПЦ) в системі військової підготовки дітей в Росії є настільки масштабними та цинічними, що варті окремих розширених статей. Далі буде…
Братья и Сёстры из сражающейся Украины!
Чеченцы понимают вашу боль как никто другой. По всей Европе ширится движение по набору добровольцев в защиту Украины: уже...
Попередня
