АМКУ знову викрив змову компаній корпорації “Укрбуд” у тендері на будівництво об’єктів на Чорнобильській АЕС.
Великі державні компанії – улюбленці Антимонопольного комітету України.
Двадцять вісім років незалежності та побудови ринкової економіки, а вони все одно намагаються працювати так, ніби надворі планова економіка.
Цього разу знову в зону уваги потрапила корпорація “Укрбуд”, яка заважає державі економити кошти під час критичних закупівель: на безпеку об’єктів ЧАЕС
Цього разу мова знову про публічні закупівлі, точніше про змову при будівництві об’єктів на Чорнобильській АЕС та Централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива.
У чотирьох процедурах закупівель у 2017-2018рр. брали участь “Укрбудмонтаж” та “Укренергомонтаж”, обидві компанії, як ви вже зрозуміли, входять до названої корпорації.
А загальна сума цих закупівель склала більше 1 млрд грн.
Суть проведення конкурсних процедур закупівель полягає саме в тому, що суб’єкти господарювання повинні конкурувати, намагатися вирвати одне в одного перемогу. Відповідно, якщо вони замість цього узгоджують поведінку – це порушення.
У футболі таке називають “договорняком” і карають команди дуже жорстко – не лише великими штрафами, але й знімають турнірні бали, понижують у класі, а організаторів “договорняків” взагалі можуть назавжди усунути від спорту.
Справжність змагання за державні кошти (вони ж – гроші платників податків) забезпечується таємністю інформації, що міститься у пропозиціях.
Тобто учасники закупівель мають формувати та подавати свої пропозиції самостійно, незалежно від інших учасників.
Разом з тим, здійснений Київським територіальним відділенням АМКУ порівняльний аналіз тендерних пропозицій ТОВ “БК “Укрбудмонтаж” та ПрАТ “Укренергомонтаж” виявив обставини, що можуть свідчити про узгодженість поведінки вказаних компаній під час підготовки документів та участі у згаданих процедурах закупівель, зокрема:
– ТОВ “БК “Укрбудмонтаж” та ПрАТ “Укренергомонтаж” здійснювали вхід до аукціону з використанням спільної ІР-адреси.
– ТОВ “БК “Укрбудмонтаж” та ПрАТ “Укренергомонтаж” завантажували власні пропозиції для участі у торгах з використанням спільної ІР-адреси.
– Учасники подавали звітність до органів ДФС з використанням спільних ІР-адрес.
Окрім того, в ході здійснення контролю відділенням встановлено, що “Укрбудмонтаж” та “Укренергомонтаж” знаходяться за однією адресою – м. Київ, вул. Богданівська, 10, та використовують номери телефонів, які відрізняються лише однією цифрою.
Далі – більше.
До складу керівних органів ПрАТ “Укренергомонтаж” входить, зокрема, голова наглядової/спостережної ради – Олег Майборода.
Відповідно до інформації з ЄДР, він же протягом 2017 року – першого півріччя 2018 року обіймав посаду директора як у ТОВ “Укрбуд Девелопмент”, так і в Корпорації “Українська будівельна корпорація “УКРБУД”.
Відділенням встановлено, що ТОВ “Укрбуд Девелопмент” та ТОВ “БК “Укрбудмонтаж” входять до складу корпорації “Укрбуд”.
Також нами встановлено, що протягом 2017 року – першого півріччя 2018 року зазначені компанії мали спільних працівників та між ними існували господарські відносини.
На думку Київського обласного відділення АМКУ, сукупність зазначених фактів свідчить про спільну підготовку компаніями документації для участі у торгах та узгодження поведінки з метою забезпечення перемоги у одного з учасників, а саме “БК “Укрбудмонтаж”.
Отже, дії ТОВ “БК “Укрбудмонтаж” та ПрАТ “Укренергомонтаж” можна трактувати як узгоджені, що унеможливило конкуренцію між ними під час подачі пропозицій та проведення торгів.
Відповідно до п. 4 частини другої ст. 6 закону “Про захист економічної конкуренції”, вчинення антиконкурентних узгоджених дій забороняється і тягне за собою відповідальність.
У цій справі відділення активно співпрацює з СБУ і у разі доведення порушення сподіваємось на притягнення до відповідальності винних у змові – як посадових осіб компаній, так і, можливо, замовника.
Хочу нагадати, що після проведення Київським тервідділенням розслідування, АМКУ в травні та червні 2019 року вже ухвалив рішення щодо змови при проведенні тендеру на роботи по будівництву ДУ “Національний інститут серцево-судинної хірургії ім. М. М. Амосова” НАМН України, реконструкції гімназії № 59 імені О.М. Бойченка та будівництву сумнозвісного “Шулявського мосту”.
Тоді АМКУ наклало штраф на ТОВ “Північно-український будівельний альянс” та ТОВ “Спецбуд-Плюс” (обидві входять до корпорації “Укрбуд”) у розмірі 260 млн грн.
До речі, в цьому контексті “цікаву” інформацію на своїй сторінці у фейсбуці опублікував екс-президент корпорації Максим Микитась.
Він заявив про продаж компані “Укрбуд Девелопмент”, яка входить до корпорації “Укрбуд” невідомим інвесторам…
Повернемось до нашої справи. В разі ухвалення рішення щодо змови між компаніями при проведенні закупівлі їх буде оштрафовано на суму у розмірі до 10% доходу за останній звітній рік.
Також їм буде заборонено брати участь у тендерних процедурах упродовж трьох років.
І насамкінець. У соцмережах питають, чому АМКУ приділяє так багато уваги саме компаніям з корпорації “Укрбуд”?
Відповім. Нічого особистого. Лише в нашому Київському відділенні АМКУ на розгляді більше 350 досліджень по різних процедурах публічних закупівель.
Рішення ухвалюються, на порушників накладаються штрафи. Але з невідомих мені причин саме компанії з орбіти “Укрбуд” систематично потрапляють в поле зору, порушуючи конкурентне законодавство та спотворюючи результати конкурсів.
Днями ми отримали інформацію про можливі порушення в інших процедурах закупівель, в яких брали участь організації з орбіти “Укрбуд” на загальну суму близько 3 млрд грн.
Якщо це усталена практика і відсутність бажання чесно конкурувати – корпорація матиме справу з нами і надалі.
В свете популярности сериала «Чернобыль» о трагедии, произошедшей на ЧАЭС, журналисты собрали историческую хронику реальных видеозаписей с места событий сразу после взрыва реактора.
Журналисты собрали историческую хронику реальных видеозаписей на ЧАЭС
Запись опубликована изданием «Громадское» на странице в Facebook.
Видео смонтировано специально с целью предоставить зрителям некий фактчек событий, показанных в сериале телеканала HBO, и реальной хроники.
«Все обсуждают сериал НВО «Чернобыль», но так ли все было на самом деле? Уникальные документальные кадры первых часов после трагедии», — говорится в посте под видео.
В частности, в видеоряде отмечаются следующие «ляпы» – отсутствие черного дыма над реактором после взрыва, в реальности полицейские в масках ходили по улицам Припяти (в сериале такого не было), также никакого ощущения тревоги у горожан не было (в отличие от шоу), и дети как обычно играли во дворах, вплоть до эвакуации.
У травні-червні відбулася прем’єра серіалу «Чорнобиль» виробництва американського каналу HBO і британської телемережі Sky. Фільм відразу ж вийшов на перші місця в рейтингах найкращих серіалів за версією сайту Internet Movie Database (IMDb), обійшовши навіть найпопулярнішу на той час «Гру престолів». У той час, як соціальні мережі в Україні жевріють відгуками про «Чорнобиль», у Росії цей серіал про трагічні події 1986 року спричинив у глядачів полярні реакції. Хтось уважає його абсолютно правдивим і дивується, чому таке кіно про чорнобильську катастрофу не зняли в Росії. Комусь багато чого із показаного в серіалі видається щонайменше перебільшенням. А деякі глядачі угледіли у фільмі пропаганду, причому одні – прорадянську, а інші – антирадянську…
Про те, наскільки достовірно вдалося закордонним кінематографістам розповісти про чорнобильські події, журналіст сайту Радіо Свобода «Сибирь.Реалии» розмовляла з Володимиром Михайловим, головою красноярського союзу «Чорнобиль», кавалером Ордена Мужності – цю нагороду він отримав за участь у ліквідації аварії на ЧАЕС.
Володимира Михайлова відправили на ліквідацію аварії в грудні 1986-го – тоді йому було 33 роки. Ні до енергетики, ні до яких-небудь спецпідрозділів Михайлов стосунку не мав. У молодості відслужив в армії, потім навчався на істфаку. Час від часу його, як і багатьох, закликали на збори і перепідготовку – чомусь перенавчали на хіміка. Відправили в запас у званні лейтенанта. А в грудні 86-го він отримав повістку.
– Куди відправляють – прямо не говорили, так, напівнатяками. Хоча було зрозуміло, куди гребуть. Усі загалом знали, що сталося, кілька мобілізацій із Красноярського краю туди вже було. Я пройшов медкомісію. Сказали – на 100% придатний. Ось тобі обмундирування, речовий мішок, квиток, завтра треба їхати. Так я з підрозділами Сибірського полку хімзахисту потрапив до Чорнобиля, – розповідає Володимир Михайлов.
Ліквідація аварії на ЧАЕС тривала з 1986 по 1990 рік. Загалом із Красноярського краю Росії за цей час у Чорнобиль відправили 2539 людей, більшість із них – у перші два роки, найбільш важкі і небезпечні. Зараз живими з них залишилося 1324 людини, більш ніж половина – інваліди. Середній вік тих ліквідаторів, які пішли з життя – 42 роки.
Володимир Михайлов
«Колона автобусів стояла уздовж АЕС, і все це сипалося на них»
«Почалася доповідь міністра Славського Юхима Павловича. Він скоромовкою сказав, що в Чорнобилі вони там щось накоїли, якась там аварія, але вона не зупинить шляху розвитку атомної енергетики. Далі – традиційна доповідь, що тривала загалом дві години», – зі спогадів академіка Валерія Легасова.
Ліквідатори наслідків аварії на ЧАЕС
– Володимире Олексійовичу, яким вам видався серіал «Чорнобиль», наскільки він правдивий?
– Фільм – хороший. На відміну від багатьох іноземних фільмів про нас: «Червону спеку», наприклад, дивитися без сміху не можна. А тут усе зроблено без ляпів, без перебільшення якихось моментів нашого життя. Вони дуже грамотно підійшли до речей, які, ніби фоном, проходять і показують справжню реальність, побут. Ну ось пацан іде до школи з наплічником – таким і був звичайний хлопчисько того часу. Але, звісно, і без художнього вимислу не обійшлося. Я маю на увазі, наприклад, епізод, коли шахтарі голяка, в одних лише шапочках, працюють. Ну так, жарко їм бувало, роздягалися, але вже ж не настільки.
Але в цілому суть схоплена як треба. Я вже не знаю, як там відбувалося засідання політбюро, але час переданий правильно: ось так тоді люди ухвалювали рішення, ось так уникали відповідальності. І замовчували те, що трапилося – адже країна про все тільки в травні дізналася…
– І жителі Прип’яті не одразу…
– Це дуже класний момент – коли показали, як евакуювали Прип’ять. Так все і було. Але ж треба було знайти і пригнати сотні автобусів і тихо, без паніки вивезти 50 тисяч людей.
До того ж, у місті ніхто точно не знав, що відбувається. 27 квітня, наступного дня після аварії, була неділя. Люди гуляли, матусі з візочками. Дітлахи бігали надворі. Ладом навіть оповістити всіх було неможливо, тільки на рівні «сарафанного радіо». І зуміли-таки зібрати і вивезти всіх лише за кілька годин.
Довга колона автобусів стояла перед в’їздом до Прип’яті, уздовж зруйнованої АЕС. І все це сипалося на автобуси…Людей по різних районах розвезли, одних в одне село, інших в інше. Куди везуть – не казали. А в той час не те що стільникового зв’язку не було – звичайний телефонний [зв’язок] у селах не скрізь працювавВолодимир Михайлов
Прип’ять шкода, звичайно. Гарне було містечко – і все, протягом одного дня воно стало порожнім. Люди все там покидали. Машини, катери, на вулицях човнів було море. Річка Прип’ять рибна така, там усі рибалили.
Багато з евакуйованих втратили один одного на якийсь час. Людей по різних районах розвезли, одних в одне село, інших в інше. Куди везуть – не казали. А в той час не те що стільникового зв’язку не було – звичайний телефонний [зв’язок] у селах не скрізь працював.
«Я розумів, що місто евакуюється назавжди. Але ось психологічно у мене не було сил людям про це оголосити. Тому що якщо зараз людям це оголосиш, то евакуація затягнеться […] Люди почнуть дуже довго збиратися… А такого часу немає. Тому я порадив, і зі мною погодився Щербина, оголосити, що термін евакуації поки ми точно назвати не можемо. Вся ця евакуація була проведена досить акуратно, швидко і точно, хоча відбувалася в умовах незвичайних», – зі спогадів Валерія Легасова.
Місто Прип’ять
– А яка, на вашу думку, головна неточність у фільмі?
– Це момент, коли падає вертоліт, який несе суміш для засипки палаючого реактора. Падіння вертольота було. Але зовсім в інший час. За фільмом виходить, що незабаром після аварії він увійшов в активну зону і впав. Начебто через радіацію все сталося. Але насправді це було вже в жовтні, коли будували саркофаг над станцією. Вертоліт зачепився лопаттю за трос здоровенного будівельного крана, гвинт зламався, вертоліт упав. Екіпаж загинув, усі четверо льотчиків. Момент падіння встиг зняти наш земляк, оператор із Новосибірська. Зараз його вже немає серед живих…
«Просто ніхто не уявляв, що таке може трапитися»
«У першому ж польоті було видно, що реактор повністю зруйнований. <…> Потужність цього вибуху, як я міг оцінити, від трьох до чотирьох тонн тринітротолуолу в тротиловому еквіваленті», – зі спогадів Валерія Легасова.
– Судячи з серіалу, на атомній електростанції навіть потужних дозиметрів не виявилося. Як таке могло бути – і чи було?
– Те, що потужних дозиметрів на АЕС не знайшлося, – це факт. Були ті, що розраховані на 3,6 рентгена, таке випромінювання повинно бути граничним для цих станцій. Природно, що вони всі зашкалили. На те, що подібне може статися, ніхто не розраховував. А той, у фільмі, єдиний потужний, що зберігався десь у сейфі, ключ від якого захований, – це, мабуть, військовий дозиметр ДП-5, розрахований на дуже великі діапазони. Я сам із таким ходив, він просто бронебійний, у пластмасовій міцній коробці такій. Кидай, не кидай – нічого з ним не станеться. У нього кілька шкал –ну, умовно, від нуля до 200 рентген, потім від 200 до 500, потім до 1000… Ти ці шкали перемикаєш – він тобі рівень радіації видає. На ЧАЕС такі дозиметри з’явилися, тільки коли вже пожежники туди прибули.
– У фільмі генерал Пікалов встановлює дозиметр на машину, проникає всередину зруйнованого енергоблоку і каже, що рівень радіації там – 15 000 рентген… Скільки показували ДП-5 на території поблизу станції?Усі ці заражені фрагменти були розсипані таким собі, так би мовити, горохом. Там, де ця горошина лежала, – було сильне випромінювання
– Про Пікалова – так і є. А про територію… Справа в тому, що всі ці заражені фрагменти були розсипані таким собі, так би мовити, горохом. Там, де ця горошина лежала, – було сильне випромінювання. На кілька метрів відійшов – воно зменшується. Але оскільки все це розлетілося, знайти всі ці елементи або передбачити, де і як зафонить, було дуже важко, майже неможливо. Пам’ятаєте епізод, коли хлопець випадково взяв шматок графіту в руку – і у нього долоня миттєво згоріла? А таких шматків усюди була величезна кількість. Ну і пил покривав усе суцільно. Але він фонив менше.
«Я не знаю, чи треба було відправляти туди стільки людей»
«Загалом було захоронено понад 4000 кубічних метрів радіоактивних матеріалів. В результаті проведених заходів потужність експозиційної дози гамма-випромінювання зменшилася в 40-50 разів, і в другій половині 1987 року (після закінчення робіт з дезактивації) максимальні рівні потужності дози складали 180 мР / год» – із матеріалів віртуального музею «Біля Чорнобильської межі».
– У серіалі ліквідатори аварії – це і кадрові військові, і колишні афганці, і зовсім молоді люди. І всі поруч. Так справді було?
– У першу чергу туди були кинуті війська. З Красноярська на ліквідацію аварії вирушили 840 людей, із них 570 – солдати-строковики і «партизани» з запасу. Із числа «партизанів» закликали в основному сімейних людей, у яких уже є діти (у мене дочка в той рік пішла в перший клас). Багато фахівців у Чорнобиль перекинули з наших закритих «атомградів» – Залізногорська і Зеленогорска. Із маленького Залізногорська на ЧАЕС поїхало найбільше в Красноярському краї число ліквідаторів – 954.
Ліквідатори аварії
– Де вас розмістили, який був ваш побут? Яке завдання перед вами стояло?Рудий ліс – він найнебезпечніший, він таким став, тому що радіація спалила хвою. Після вибуху вітер забрав радіоактивний викид саме в цьому напрямку
– Сибірський полк хімзахисту стояв у Черемошному, селі в 30-кілометровій зоні відчуження. А завдання було – дезактивація небезпечних об’єктів. Академік Легасов у фільмі говорить, що треба зняти шар зараженого ґрунту, вирубати дерева і все це захоронити глибше. Рудий ліс – він найнебезпечніший, він таким став, тому що радіація спалила хвою. Після вибуху вітер забрав радіоактивний викид саме в цьому напрямку. Ось цим ми і займалися: і землю зішкрібали, і рудий ліс валили, дерева заражені розпилювали. Робили могильники – глибокі довгі рови, дно закривали поліетиленовою плівкою, її ж клали і поверх вмісту. Засипали все землею. На картах позначали, що, мовляв, могильники є там і там. Скільки ці кургани будуть стояти – не знаю…
Володимир Михайлов (зліва) у період ліквідації аварії
– У якому режимі йшла ваша робота?
– Підйом у нас щодня був о п’ятій ранку, близько семи виїжджали на місце, поверталися пізно ввечері. Уже за північ закінчувалася планерка в штабі. А наступного дня – все по новій.
– Тобто фактично цілодобово працювали?
– Та якби ж працювали! Працюєш-то недовго, а потім цілий день чекаєш, поки відпрацюють інші. Наприклад, заміряли радіацію на якійсь території – порахували, що безперервно перебувати там можна 30 хвилин. Одна група туди йде, а вся колона стоїть, люди сидять у машинах, своєї черги чекають. Не будуть же невеликими групками возити в розташування полку і назад. Усі приїхали – усі поїхали. На зворотному шляху проходили пункти санітарної обробки. Там машину заміряють – вона фонить. Її миють-миють – знову фонить. Миють по новій. А всі решта знову чекають…
– Виходить, люди зазнавали опромінення навіть тоді, коли цього фактично можна було уникнути?
– Неорганізованості справді було достатньо. Я тоді подумав: Боже мій, а що ж було на війні, якщо в мирних умовах так безглуздо з людьми поводяться? Не знаю, може, кудись і не треба було зовсім їх відправляти. Або – стільки не треба було. Але що зроблено – те зроблено.
– А ліки якісь були у вас?Щоб нікому з начальства не влетіло, заниження доз у звітах відбувалося повсюдно
– Та ж особливих і не було. Так, пігулки з військового набору, більше нічого. Але переопромінення намагалися не допускати, тому що начальство за це били по шапці, і командири наші могли не тільки не отримати обіцяних їм грошей – а їм за це відрядження платили в рази більше, ніж на звичайній службі, – а й звання позбутися. Межею вважалася набрана доза в 25 бер. Ну і на цьому тлі, щоб нікому з начальства не влетіло, заниження доз у звітах відбувалося повсюдно.
– Тобто реальні дані перекручували?
– У кожного з нас були так звані накопичувачі. Вранці їх видавали, ввечері забирали. Спеціальна секретна частина знімала свідчення, вираховувала, хто скільки набрав. І якщо виходив «перебір», комусь у цих свідченнях можна пересунути на одну цифру вліво – і все, проблема вирішена! Ну або могли наступного дня людину разок на роботу не пустити. Але було і так, що назавтра потрібно на зміну відправити певну кількість людей – а ту нікого, всі вже «важко поранені». Що ж, діватися нікуди… У той час це була звична річ: треба – значить треба. Та й все здавалося не таким вже й страшним – радіації ж не відчуваєш. Єдине, ті, в кого були залізні зуби, вони такий начебто солодкуватий присмак відчували на коронках. Ну або якщо в горлі стало дерти – значить, пилу наковтався. А так – нічого …
– Скільки ви там пробули?
– Чотири місяці. До останнього місяця я вже свою максимальну дозу набрав, мене треба було додому відправляти. А заміни мені не було, тому мене не випускали.
– Що значить – не було заміни, якщо людей привозили масово?
– На моє місце повинен був приїхати офіцер хімзахисту, я йому зобов’язаний був передати справи. Не знаю, чому довго не могли його знайти. Але я там не один був такий. Ти у формі, під наказом. Які можуть бути розмови? Вважайте, війна йде.
Над «рудим» лісом
– Як ця робота відбилася на вашому здоров’ї?
– Ось радіація з тих пір всередині мене сидить – у кістках, у тканинах, не знаю де ще. Які там у мене процеси відбуваються – одному Богові відомо. Коли ми всі перемремо, медики всю цю справу проаналізують, зроблять висновки. Так що частково ми в цьому сенсі піддослідні. А взагалі у тих, хто залишився живий і не став інвалідом, хвороби – як і у всіх інших. Тільки частіше і гостріше.Відбирали ж туди молодих здорових мужиків – і я таким був
Відбирали ж туди молодих здорових мужиків – і я таким був. А через кілька років після повернення то в одному місці, то в іншому хтось та загнеться. А це ж 90-і роки, лікуватися особливо ніколи, сім’ю треба годувати. Та й у лікарнях тоді бардак був. Загалом, до стану свого організму прислухалися тільки ті, кому зовсім зле ставало.
«Техніка так і не змогла замінити людей»
«Я увесь час хочу вам сказати і не знаю, чи вдається мені це зробити, що справа саме в філософії безпеки. Якби філософія безпеки була правильною, то технічні рішення під цю ось філософію, звичайно б, наші фахівці знаходили, бо вони грамотні фахівці, тямущі люди, вміють рахувати і робити інші речі. Але вся справа в тому, що їх у такі умови поставили» – зі спогадів Валерія Легасова.
Науковці інституту імені Курчатова на нараді з ліквідації наслідків аварії
– Головні герої серіалу – науковці обговорюють не тільки способи ліквідації аварії: для них дуже важливо з’ясувати її причини, щоб запобігти повторенню трагедії… І найголовніше, зрозуміти, чи була це помилка персоналу станції чи ж помилки в конструкції реактора. Яка версія вам здається більш імовірною?
– Я можу робити висновки тільки з тих матеріалів, які читав. Хоча версій про те, як проходив той фатальний експеримент, як і раніше, залишається багато. Відомо, що персонал на станції був досить молодий, а один із найдосвідченіших фахівців, начальник зміни, на яку спочатку планувався цей експеримент, відмовився його в свою зміну проводити: не був упевнений у цьому рішенні. І багато людей, які під відповідним розпорядженням повинні були свої автографи поставити, цього не зробили, оскільки бачили, що там щось не те. Але Анатолію Дятлову, заступнику головного інженера з експлуатації ЧАЕС – теж, до речі, уродженцю Красноярського краю, – найважливіше було зробити заплановане і отримати результат. І на експеримент він все-таки зважився…
Ліквідатори аварії
– У фільмі є епізод, коли, не витримуючи радіації, один за одним виходять з ладу роботи, відправлені на розчищення верхнього майданчика реактора, і в підсумку люди розчищають його вручну…
– Так і було – ні японська, ні німецька електроніка такого рівня радіації не витримала, вся здохла. Працювали люди – їх техніка так і не змогла замінити. Але для наземних робіт вихід був знайдений. І це не «лунохід», як пропонував один із героїв фільму. Красноярське підприємство «Сибцветметавтоматика» ще з 1970-х років розробляло радіокеровані бульдозери для роботи в важко-прохідних місцевостях. Через кілька років розробку згорнули – чомусь бульдозери не знадобилися. У 1983-му робота над проектом відновилася – і того ж року знову зупинилася.
А коли все сталося на ЧАЕС, нашим конструкторам наказали негайно підняти всі креслення. 9 травня 1986 року красноярських фахівців привезли на Челябінський тракторний завод, там вони свої розробки випробували на важких машинах, і разом з 10 бульдозерами, оснащеними радіоуправлінням, їх відправили у Прип’ять. Бульдозери розчищали майданчик поруч зі станцією від завалів і готували його під фундамент для саркофага. Потім їх – як і іншу техніку – там і кинули: відмити ці машини було вже неможливо.
Фахівці красноярського підприємства «Сибцветметавтоматика» у Чорнобилі
– Саме будівництво саркофага ви застали?
– Він будувався з липня до листопада, мене призвали у грудні. На будівництві теж було задіяно багато наших земляків – залізногорців і зеленогорців. У Залізногорську, до речі, крім дня пам’яті чорнобильців – 26 квітня – традиційно відзначають і 30 листопада – день офіційної здачі в експлуатацію саркофага. І навіть іноді називають його «залізногорським Днем Перемоги». Одним із керівників будівництва, начальником так званого будівельного району №2, був Володимир Лебедєв, до аварії – головний інженер Залізногорського БМУ-3. Зараз Володимира Олександровича вже немає серед живих – він помер у 2015 році. Йому було 66 років.
Володимир Лебедєв (зліва)
Знаю, як ішла робота над цим проектом: там, на місці, малювали креслення – як то кажуть, на коліні. За цими кресленнями відправляли завдання на заводи. Все робилося позапланово, але швидко і без зайвих питань – що називається, на телефонний дзвінок.
Розробники проекту «Укриття» – саркофага над зруйнованим енергоблоком
«Скільки було ліквідаторів – досі невідомо»
«Восени 1987 року в зоні ліквідації відбулася подія, пояснення якій знайти неможливо. Це було одне з найбільш ідіотських рішень якогось там начальника. Трьом ліквідаторам довелося піднятися нагору по гвинтових сходах, наражаючись на небезпеку, що виходить із зруйнованого енергоблоку, і поставити червоний прапор на вершині вентиляційної труби ЧАЕС. Таким чином відзначили закінчення очисних робіт на даху енергоблоків. Подейкували, що в якості нагороди після закінчення операції команда з трьох чоловіків, які підняли прапор на трубу, отримала по пляшці пепсі-коли і по одному вихідному дню», – із матеріалів віртуального музею «Біля Чорнобильської межі».
Чорнобильські ліквідатори
– Епізод із встановленням прапора на реакторі, наведений на сайті красноярського союзу «Чорнобиль», є і в фільмі. Щоправда, про таку скромну винагороду в серіалі не згадано… Після аварії держава дбала про ліквідаторів?
– У 1991 році був ухвалений закон про соціальну допомогу громадянам, які постраждали при аварії на ЧАЕС. Згідно з ним, усіх нас, і ліквідаторів, і жителів постраждалих територій, розділили на кілька категорій – залежно від року участі в ліквідації, отриманої дози, інвалідності, від того, наскільки близько від станції жили люди. Закон цей усе добре прописав, тільки в 90-і грошей не було на виплати. Але якщо держава не хоче виконувати закон, треба змусити її це зробити.
Були акції протесту – мітинги, голодування. Але хоч і не настільки ефектним, зате ефективним засобом виявилися суди. Ми самі вивчали законодавство, вчилися себе захищати. Суди в 99% випадків були на нашому боці, але держава не платила того, що належить, навіть за судовими рішеннями, і пристави змусити її не могли. Все більш-менш стабільно стало вже в середині 2000-х. Борги погасили – тим, хто залишився живим. До слова, з 1991 року до «нашого» закону поправки вносилися 64 рази, і кожна стосувалася кількох пунктів. Так що навіть не всі фахівці, у тому ж ПФР (пенсійний фонд Росії – ред.) наприклад, знають, що чорнобильцям щось там належить.
А зараз з’явилася й інша проблема. Люди відходять – і з тим, щоб члени їхніх сімей отримували пільги, великі складності. Ось до мене сьогодні приходила жінка. Чоловік, ліквідатор аварії, помер у травні. Вони перебували в офіційному шлюбі, але у них різні прізвища, прописані були в різних місцях. Зараз від цієї жінки вимагають довести, що шлюб не був фіктивним, що вони дійсно разом жили і вели спільне господарство, а не просто так вона за пільгами з’явилася…
– Володимире Олексійовичу, як ви гадаєте, якщо б, не дай, боже, в наш час відбулося щось подібне – теж були б і замовчування, і невиправдані жертви?Приховати таке, напевно, сьогодні вже не вийшло б
– Приховати таке, напевно, сьогодні вже не вийшло б. Ну а зібрати екстрено людей і відправити їх на ліквідацію – в наш час, мабуть, було б проблематично. Тоді все просто було: є закон про військовий обов’язок, призвали – з’явися, так треба. Зараз все ж менталітет інший.
Ліквідатори аварії
– Скільки всього людей брали участь у ліквідації аварії на ЧАЕС – це, принаймні, відомо?Коли нам, ще за радянських часів, видавали посвідчення ліквідаторів, їх виготовили нібито 2 мільйони примірників, і всі вони розійшлися
– Точних даних і тут немає. Цифри «танцюють» від 600 тисяч до 800 тисяч людей – це на весь колишній СРСР. Не так давно спробували порахувати ліквідаторів тільки в Росії – нарахували 200 тисяч. Але є і така інформація: коли нам, ще за радянських часів, видавали посвідчення ліквідаторів, їх виготовили нібито 2 мільйони примірників, і всі вони розійшлися.
З іншого боку, знайомі українці – а там ліквідаторів було найбільше – розповідали: як не за пів-ящика, то за ящик горілки таке посвідчення можна було купити… Не знаю, чи буде це число коли-небудь точно назване. До того ж частини архівів більше немає. У нас деякі товариші робили туди запити і отримували відповіді: папір був заражений, довелося знищити. Так що навряд чи ми коли-небудь дізнаємося про це всю правду.
26 апреля 1986 года произошла Чернобыльская катастрофа. Ее называют самой масштабной за всю историю атомной энергетики. Но реальная история многие годы была не известна из-за того, что советские власти тщательно скрывали факты трагедии. InfoResist публикует самые шокирующие факты из истории аварии на ЧАЭС.
Чернобыльская катастрофа: что на самом деле произошло?
Чернобыльская катастрофа произошла 26 апреля 1986 года. Она стала самой крупной аварией за всю историю атомной энергетики.
В 1:24 ночи по местному времени в четвертом энергоблоке произошло два взрыва. Из-за этого возник масштабный пожар.
В результате взрыва начался выброс большого количества радиоактивных веществ.
Пожарные, которые выехали на место аварии, имели при себе только минимальные защитные средства – каски, перчатки и брезентовые робы. Из-за незащищенности большинство из них получило серьезную дозу облучения, уже через 20 минут проявились первые симптомы – слабость, рвота, потеря сознания, «ядерный загар».
Только в 4 утра спасателям удалось локализировать пожар, чтобы огонь не перебросился на соседние строения.
Полностью потушить огонь удалось только в 15.00. Тогда же выяснилось, что четвертый блок разрушен. А это значило, что в атмосферу попало огромное количество радиоактивных веществ.
Чернобыльская трагедия: информацию замалчивали
Изначально советские власти замалчивали факт аварии в Чернобыле. Люди, жившие в соседних городах, ничего не знали о случившемся. Более того, их не снабдили достаточным количеством йода, чтобы защитить себя от радиационных облучений.
Чиновники приказали эвакуировать население только в полдень 27 апреля. Но многие жители к тому времени уже получили огромные дозы радиации. В результате аварии радиационный уровень превысил нормальные показатели в тысячу раз.
Чернобыльская катастрофа: почему произошла катастрофа?
Официальный отчет советского правительства утверждал, что в аварии виноваты сотрудники ЧАЭС – якобы персонал был плохо обучен. Однако работники многие годы утверждали, что об опасном режиме станции, о котором так много говорили эксперты после, вообще проинформированы не были. Ни одна должностная инструкция и сам регламент реактора РБМК не содержал прямого запрета на работу в таком режиме.
Но суд, на котором рассматривались дела «виновников» катастрофы, принял во внимание только «человеческий фактор». Информация о том, что станция не была оснащена полноценной системой защиты, а уровень автоматического управления и контроля был слишком низок, никак не фигурировала в деле. Поэтому тюремные сроки получили исключительно работники Чернобыльской атомной электростанции. Ни один из проектировщиков к ответственности не был притянут.
Но в 1991 году провели еще одно исследование. Эксперты пришли к выводу, что защитная система реактора была спроектирована не верно и с нарушениями. Но об этом факте разработчики молчали.
После этого Международное агентство по атомной энергии, которое ранее сделало свой вывод на основе информации из советского отчета, обвинило СССР в даче дезинформации. В агентстве признали, что советская сторона передала международным исследователям ложные данные об инструкциях для персонала – например, эксплуатация реактора на низкой мощности (это одно из условий, при котором срабатывает «конечный эффект»), на самом деле не была запрещена.
Чернобыль: какой уровень радиации
Уровень радиационной волны, возникший вследствие аварии, достиг 50 миллионов кюри. Этот показатель равен взрыву 500 атомных бомб, которые в 1945 году американские войска сбросили на Хиросиму. Кроме того, 90% радиационного топлива с ЧАЭС попало в атмосферу планеты.
Пострадала не только Украина
Эксперты выяснили, что от последствий катастрофы пострадала не только Украина, но и другие страны. Так, например, Беларусь приняла на себя сильный удар радиации. Большое количество людей получило облучение – появились массовые случаи заболевания раком и лейкемией.
Катастрофа на Чернобыльской АЭС
Чтобы предотвратить распространение смертельных выбросов было решено соорудить специальный саркофаг – Укрытие. Его построили за рекордно короткий срок – 206 дней.
В 2007 году началось строительство новой защитной конструкции – Укрытие 2. Первоначально закончить проект планировали в 2013 году, но из-за нехватки финансов его сдача постоянно откладывалась. В 2006 году конструкцию возвели, но только к концу 2018 году ее полностью сдадут в эксплуатацию.
Чернобыль – туристический город?
Уже не первый год Чернобыль является местом экстремального туристического паломничества. Гидов здесь называют сталкерами. Приезжих водят по заброшенным домам, гостиницам, школам, больницам.
Потужність першого вибуху на Чорнобильській АЕС у ніч на 26 квітня 1986 року становила приблизно 75 тонн у тротиловому еквіваленті, заявили шведські вчені.
Шведські вчені вважають, що на Чорнобильській атомній електростанції 1986 року стався невеликий ядерний вибух. Дослідження опубліковано в журналі Nuclear Technology.
Потужність першого вибуху становила приблизно 75 тонн у тротиловому еквіваленті, зазначили вчені.
За найпоширенішою версією, перший вибух був тепловим – вода із системи охолодження випарувалася і зруйнувала труби, після чого потрапила на дуже гарячу цирконієву оболонку тепловидільних елементів (ТВЕЛ). Унаслідок цього утворився водень, який вибухнув під час взаємодії з киснем. Однак шведські вчені вважають, що першим був невеликий ядерний вибух.
За словами дослідників, унаслідок невдалого експерименту на станції потужність четвертого реактора підскочила з 0,2 до 320 гігават, після чого стався вибух, що зруйнував оболонку активної зони. Вчені повідомили, що за три дні після аварії радянські радіофізики зафіксували ненормальну активність ізотопів ксенону-133 у рідкому ксеноні, який діставали на фабриці із зрідження повітря в Череповці (приблизно 1 тис. км від ЧАЕС). Це з великою імовірністю свідчить про витік унаслідок ядерного вибуху, йдеться у статті.
Шведські вчені стверджують, що їхній сценарій підтверджує і низка непрямих доказів, наприклад знищення кришки реакторного блока і свідчення очевидців про блакитне сяйво за кілька секунд після першого вибуху.
Аварія на Чорнобильській атомній електростанції у квітні 1986 року стала однією з найбільших промислових ядерних катастроф в історії. За міжнародною шкалою ядерних подій, затвердженою 1988 року, аварія на ЧАЕС – одна з двох, яку оцінили максимальним, сьомим, рівнем небезпеки. За масштабами їй дорівнює тільки катастрофа на японській АЕС “Фукусіма-1” 2011 року.
Службі безпеки України є над чим працювати, переконаний автор.
“На території зони відчуження Чорнобильської атомної електростанції на півночі Київської області співробітники поліції затримали чотири групи сталкерів, серед яких є громадяни Росії: один з Петербургу і один з Москви. Згідно зі ст.46-1, порушникам загрожує покарання у вигляді штрафу в розмірі 20-30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, це 340-510 грн”, – пише на своїй сторінці в Фейсбук Олександр Голубоцький, повідомляють Патріоти України, і продовжує:
“Сподіваюсь, поки розбиратимуться зі штрафами, “сталкерів” підхопить СБУ? Бо всі пам’ятають, як в лютому Європу забруднили йодом-131, ймовірно, через аварію на реакторі одного з російських підводних човнів поблизу Норвегії. Зараз над Європою плавають хмари рутенію-106: підозрюють, що в жовтні рвонула не тільки Якутська ДРЕС, а ще й котрийсь видобувний чи збагачувальний комплекс в Мурманську чи Норильську, бо рутеній видобувають найчастіше разом з платиною. Рвонуло там – а плями паскудять екологію тут.
І зважаючи на звички запорєбрікових, в Зоні є всі підстави очікувати не “сталкерів”, а диверсантів. Уявіть, якщо хтось добереться до саркофагу чи більш забруднених ділянок і влаштує вибух – щоби хмари пилу з цезієм і стронцієм (хоча там якраз дійшло до піврозпаду: період в обох – близько 30 років) підхопили повітряні маси в горішніх шарах атмосфери і донесли до будь-якої європейської країни. Бо 4 групи одночасно, з різних боків, затримані на різній відстані від саркофагу, коли холодно й дощі (а не на 2 тижні раніше чи кілька днів пізніше, коли обіцяють потеплішання і сухішу погоду бабиного літа)…
Коротше, там дійсно варто дуже щільно попрацювати СБУ: що то за “сталкери” в найпаскуднішу погоду рвонули в ліси Полісся”.
Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!
Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!
В ніч з 25 на 26 квітня 1986 року на запущеній в експлуатацію в 1977 році на Чорнобильській атомній електростанції у декількох кілометрах від Прип’яті стався вибух, що зруйнував реактор четвертого енергоблок та позбавив життя і здоров’я безліч ліквідаторів, викликав критику радянської влади з боку західного світу, а головне – породив засекречування даних про події і запізнілу реакцію з боку Москви.
НВ зібрало п’ять фактів про трагедії 31-річної давності, які приховували влади.
1. ЧАЕС, яка зводилась ударними темпами , ще до аварії викликала занепокоєння у експертів та інженерів. За словами екс-директора архіву Служби безпеки України, історика Володимира В’ятровича, вже через два роки після запуску в експлуатацію першого з чотирьох енергоблоків в КДБ почали надходити доповіді про технічні вади новобудови.
“На окремих дільницях будови другого блоку Чорнобильської атомної електростанції зафіксовано факти відходу від проектів і порушення технології ведення будівельних і монтажних робіт, що може привести до аварій та нещасних випадків”, – цитував В’ятрович звіт КДБ від 17 січня 1979 року.
Згідно з розсекреченими в 2006 році даними з архівів СБУ, тільки з 1983 по 1985 рр. через неякісні будівельно-монтажні роботи, порушення технологічної дисципліни, правила радіаційної безпеки на станції сталося п’ять аварій і 63 відмови обладнання. Останнє таке повідомлення датоване лютим 1986 року.
2. Вибух на четвертому енергоблоці, виведеного на проектну потужність на три місяці раніше запланованого терміну, стався о 1:23 26 квітня 1986 року. Аварія сталася під час проведення експерименту по вивченню можливості використовувати інерцію ротора турбогенератора для вироблення якої-небудь кількості електроенергії, на випадок, якщо в майбутньому реактор аварійно зупиниться.
Експеримент повинен був проводитися на потужності реактора в 700 МВт, однак перед його початком її рівень впав до 30 МВт. Оператор спробував відновити потужність і почав експеримент в 1:23:04 за нижче планованого показника в 200 МВт. Через кілька секунд потужність реактора почала зростати і в 1:23:40 оператор натиснув кнопку аварійного захисту.
Пізніше саме дії цих кількох десятків секунд стануть офіційною версією причин аварії. Однак, за словами Анатолія Дятлова, заступника головного інженера станції з експлуатації, який перебував у момент аварії в приміщенні пульта управління енергоблоку, всі дії оператора були раніше передбачені на інструктажі і зроблені в штатному (а не аварійному) режимі для глушіння реактора.
3. Після натискання аварійної кнопки сталося два вибухи з інтервалом в декілька секунд, в результаті яких реактор був повністю зруйнований. Пізніше заступник головного інженера Дятлов був визнаний одним з винуватців аварії на ЧАЕС, і, отримавши дозу опромінення в 550 бер і страждаючи від серйозного захворювання, засуджений до десяти років колонії загального режиму.
Позицію покладення вини виключно на персонал ЧАЕС зайняли Державна комісія, сформована в СРСР для розслідування причин катастрофи, суд, а також КДБ СРСР, що проводив власне розслідування. Навіть МАГАТЕ у звіті 1986 року в цілому підтримало цю точку зору.
Через майже 20 років МАГАТЕ в новому звіті визнала помилковість тверджень минулої доповіді на ЧАЕС. У ньому організація підтвердила, що більшість дій операторів, які раніше радянська влада назвала порушеннями, насправді відповідали прийнятим у той час правилам або не вплинули на процес розвитку аварії. Більш того, фахівці з ядерної безпеки відзначили вкрай низьку “культуру безпеки” на АЕС, що вибухнула в Українській РСР.
4. В цілому “оновлена” доповідь МАГАТЕ за 1993 рік стверджує, що в день перед аварією четвертий енергоблок ЧАЕС працював з низкою змінених показників – відключеною системою аварійного охолодження реактора і зниженим оперативним запасом реактивності (ОЗР).
Крім того, стверджують експерти, персонал ЧАЕС не був обізнаний про небезпеку роботи в змінених умовах. Перед моментом аварії ОЗР був менше дозволеного регламентом значення, однак оператори не знали поточного значення ОЗР і, тому, не знали, що порушують регламент.
Про небезпеку робіт у приміщенні енергоблоку вже після аварії не були сповіщені також ліквідатори та пожежники. “Коли я почув про вибух, ніхто не сказав нам, що рівень радіації був небезпечним для життя. Це були часи колишнього Радянського Союзу, і влада приховувала від нас інформацію про небезпеку. Рівень радіації там, де я працював, вже був дуже небезпечним. Я був у групі з 20 осіб, і тільки шестеро з нас зараз ще живі”, – пізніше розповів журналісту Wired працівник станції, який став ліквідатором, Валерій Забаяка.
5. Тим не менш, вже через 20 хвилин після вибуху на ЧАЕС біля місця події виявилися співробітники КДБ з Прип’яті. “Я подзвонив керівнику управління генералові Бикову, доповів обстановку, на 2 години ночі він знав. Після цього треба, щоб блок зупинився і вийшов з йодної ями, і вони цього не зробили. Це робиться протягом 48 годин. І почали піднімати блок – ось одна з причин”, – розповів колишній начальник Прип’ятського міського відділу КДБ УРСР Віктор Колочко.
За словами співробітників КДБ, відразу після аварії будь-які документи про події засекречували, щоб не було паніки. 27 квітня, через два дні після аварії, були зроблені перші два знімки зруйнованого реактору: одна з копій потрапила на стіл Михайла Горбачова, друга залишилася в українському комітеті.
В обід 27 квітня в Прип’яті по радіо повідомили жителям про збір та тимчасову евакуацію. 50 тис. осіб виїхали з міста майже без речей, будучи переконаними, що незабаром повернуться додому. В цей час вертольоти почали засипати зруйнований реактор поглинаючими матеріалами.
28 квітня в ефірі програми Час диктор прочитав перше офіційне повідомлення ТАРС: “На Чорнобильській атомній електростанції стався нещасний випадок. Один з реакторів отримав пошкодження. Вживаються заходи з метою усунення наслідків інциденту. Потерпілим надана необхідна допомога. Створена урядова комісія для розслідування інциденту”.
Коли 1 травня заспокоєні радянськими ЗМІ кияни вийшли на першотравневу демонстрацію на Хрещатику в столиці був зафіксований один з піків радіоактивності.
У матеріалі використані фото kvitlauk, Marco Fieber, Pedro Moura Pinheiro (Flickr)
На питання “КП в Україні” відповіла начальник відділу метеопрогнозів Гідрометцентру Україн Людмила Савченко.
– Людмила Іванівна, такі морози і снігопади, які обрушилися на Україну, раніше спостерігалися?
– Звичайно! Наприклад, в Києві це трапилося 26 квітня 1987 года-на річницю трагедії на Чорнобильській АЕС, тоді в столиці сніговий покрив досягав 35 міліметрів.
– А як пов’язані такі погодні метамарфози з глобальним потеплінням, про який зараз так багато говорять?
Читайте також:“ВОЛЯ” возз’єдналася із Саакашвілі, щоб докорінно змінити структуру влади України
– На вивчення глобального потепління сьогодні спрямовані зусилля цілих інститутів, і такі явища були, є і будут.Но судити глобально лише по одній ситуації в Україні, сложно.Да, у нас сніг і морози, а в іншому місці Земної кулі в цей момент значно потепліло …
– Циклон дійде до Києва?
– Цей немає, але прийде інший, який принесе на майбутні вихідні в столиці дощі.
17 квітня весна різко перетворилася в зиму. Спочатку почалися холоди, а потім випав сніг. Причому в цей раз морозний циклон прийде в Україну з боку Одеси та Закарпаття.
Снігопад в Запоріжжі Снігопад в Дніпрі
Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!
Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!
Министр экологии Украины Игорь Шевченко заявил о подписании договора о выделении ЕБРР 350 млн евро на строительство укрытия над Чернобыльской атомной электростанцией (ЧАЭС).
Братья и Сёстры из сражающейся Украины!
Чеченцы понимают вашу боль как никто другой. По всей Европе ширится движение по набору добровольцев в защиту Украины: уже...
ЧАЕС. У ньому організація підтвердила, що більшість дій операторів, які раніше радянська влада назвала порушеннями, насправді відповідали прийнятим у той час правилам або не вплинули на процес розвитку аварії. Більш того, фахівці з ядерної безпеки відзначили вкрай низьку “культуру безпеки” на АЕС, що вибухнула в Українській РСР.
В обід 27 квітня в Прип’яті по радіо повідомили жителям про збір та тимчасову евакуацію. 50 тис. осіб виїхали з міста майже без речей, будучи переконаними, що незабаром повернуться додому. В цей час вертольоти почали засипати зруйнований реактор поглинаючими матеріалами.
