Тієї ночі проросійські бойовики за тільки їм відомою логікою вели зосереджений артилерійський та мінометний вогонь лише по одному з флангів лінії нашої оборони під Авдіївкою. Удень, незважаючи на «режим тиші», який бойовики самі й попросили, вони по черзі обстрілювали всі підрозділи. А зараз невтомно гатять мінами та снарядами лише по позиціях одного з них: очевидно, той їм особливо дошкуляє.

З офіцером однієї з рот білоцерківської бригади ми дві години в місячному сяйві спостерігаємо за дуеллю побратимів із ворогом. Підрозділ, у якому ми перебуваємо, не має змоги допомогти сусідам, тому офіцер лише тихенько лається та уважно слухає ефір.

Урешті канонада затихає, а до командира прибігає офіцер і доповідає: «У сусідів двоє «трьохсотих», один дуже важкий…» Усі присутні мають там друзів, тому до світанку ми майже не заплющуємо очей.

Уранці дістаюсь Авдіївки й одразу виходжу на зв’язок із чоловіком, про якого вночі турбувався, – сержантом із позивним «Бродяга». Чую в слухавці його голос і відчуваю полегшення. «Володю, – запитую, – «трьохсоті» вночі в тебе були? А ти сам як?» Той відповідає, що «важкий «трьохсотий» – із його взводу, а сам він нівроку. Домовляємося про зустріч у місті, бо там він має нагальну справу.

Справою «Бродяги» в Авдіївці стала допомога старенькому подружжю в приватному секторі міста. Гранатометний взвод Володимира взяв під свою опіку осиротілих дідуся й бабусю.

На пошарпаному УАЗику 1987 року випуску приїжджаємо до їхньої садиби. Хати ліворуч і праворуч від неї без дахів і густо поцятковані великими осколковими пробоїнами. Двоповерхова дачна будівля позаду вигоріла вщент.

Україномовні старенькі майже не ходять, допомогти їм, окрім наших бійців, більше нікому. Розвантажуємо втішеним господарям гостинці: крупи, хліб, яйця, ковбасу, яку купив «Бродяга», тощо. Володимир розпитує бабусю Світлану про ще якісь потреби, обіцяє допомогти. Потім Володя починає мені розповідати історію свого випадкового знайомства з подружжям. Аж раптом десь поблизу позицій його взводу починається стрільба, лунають вибухи. Стрибаємо в авто, мчимо туди по вибоїнах та звивистих коліях.

Сховавши УАЗ в укриття, швидко йдемо до позицій взводу. «Хто війну розпочав?» – на ходу звертається до чатового «Бродяга». «Ну не ми ж, звісно», – мало не ображається геть молодий боєць. Ідемо далі, оминаючи часті свіжі воронки та розбиті мінами й снарядами будинки. Узагалі місцевість схожа на місячний ландшафт, і я не втримуюсь, щоб не запитати: «Володю, сепари тут по «площах» гатять?» Той сміється: «Не можуть нас намацати, от і б`ють чи не навмання. Але справжні позиції для стрільби моїх хлопчиків дістати важко. Хіба що випадково, як учора. Біля Сергія Климчука відразу дві міни впали».

Підходимо до спостережного пункту взводу.

І, як на замовлення, «Бродяга» отримує по рації команду на готовність до ведення вогню. Сержант дублює команду підлеглим, які вже біжать до своїх гранатометів. Над нашими головами починають свистіти кулі, а попереду виростає перший «гриб» артилерійського розриву.

Протягом сорокахвилинного обстрілу промзони взвод так і не отримує команди відкрити вогонь. Володя пояснює: комбат ніколи без потреби не розкриє наші нові позиції. Взвод має чітко визначену систему підготовленого вогню й тільки свої цілі. Якщо команди не було, то, значить, цілей для стрільби засобами взводу в батальйоні зараз не виявили, а хлопці на «нулях» справляються самі.

Знайомлюся з хлопцями, вік більшості з яких не перевищує 26 років. Навідник станкового протитанкового гранатомета Максим Корякін відмовляється їхати у відпустку, доки не відпрацює чотири нових цілі для взводу, які почали дошкуляти хлопцям на «промці». Він – один із багатьох «ювелірів» взводу, які вміють «роздягати» БМП й танки противника, знищуючи їхні прилади спостереження та активну броню, після чого нищать їх іншими засобами ураження. 19-річний Ваня «Богун» відмовився повертатись у пункт постійної дислокації після виходу такого розпорядження для бійців, яким не виповнилося 20 років. Хлопці хваляться своїми нагородами та нагородами «Бродяги», у якого їх аж шість, з орденом «За мужність» III ступеня включно.

«Бродяга» починає розповідати, що вісімдесят відсотків його підлеглих у змозі покласти чергу з АГС просто в сепарські окопи на відстані понад кілометр, і це вони доводили в боях не один раз. Аж тут у землянку командира забігає боєць Роман із позивним «Адвокат» і радісно кричить: «Климчук сам подзвонив зі шпиталю! Уже опритомнів, запитує, чи інші хлопці в порядку».

…«Бродяга» з одним із побратимів чаклують над своїми мапами: звіряють координати кількох нових цілей, які треба за командою уразити з настанням темряви, уточнюють команди й сигнали, взаємодію тощо.

А ввечері Володимир чує від нього по телефону: «Бродяго», ви – красунчики! Клали тільки в «десяточку», сепари в ефірі просто виють»!

Віктор Шевченко Народна армія

Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO