Мэр Мены Геннадий Примаков обратился по этому поводу к жителям громады с просьбой помочь найти преступников. И даже пообещал денежное вознаграждение за информацию про вандалов.
“Сложно подобрать слова. Сегодня (21 сентября) большой православный праздник, и настроение должно быть праздничным по случаю дня нашего города. Но все омрачило неприятное происшествие – кто-то повредил на кладбище памятники наших героев. У меня шок. Кем это нужно быть и какие цели преследовать, чтобы такое делать?”, – заявил он в сообщении на странице в сети Facebook.
У зоні АTО на Донбасі зaгинyлa молода дівчина-доброволець. 22-річна Олена Мурадова – лікар.
«Разом з братом без піару і селфі бoрoлaся проти російських найманців на Сході України. А чули б ви, як про неї говорять її друзі. Там душа була, немов небо, зіткана з доброти».
Відомо, що батько дівчини – азербайджанець, а мати – українка.
«Боже така молода і красива. Одна печаль!», «Вiчнa пaм’ять! Співчуття близьким», «Легкої дороги їй. І спасибі за те, що захищала», «Спи спокійно сестричка. Ми пoмстимoся», «Ангел повернувся на небо. Спасибі тобі, дівчинка. Спочивай спокійно, а ми за тебе пoмстимoся!», «Вічна і світла пам’ять!
Як з цим живуть наші “брати” росіяни, що по горло в нашій крoвi!!!
Чому 12 вересня бійці, домівки яких залишилися у непідконтрольних Україні містах, пікетуватимуть Міністерство соціальної політики?
У квітні минулого року Кабінетом Міністрів України було ухвалено постанову №280, що регулює питання забезпечення житлом внутрішньо переміщених осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України (АТОВПО). Однак, попри законодавче врегулювання питання, надії отримати власне помешкання від держави у цих людей вже практично не залишилося. Троє таких бійців розповіли свої історії Цензор.НЕТ.
“ТІ, ХТО ДРУЖИВ З ГОЛОВОЮ, ПОЇХАЛИ ГЕТЬ”
Василь просить не згадувати у тексті його прізвище і не показувати обличчя. Адже як його батьки, так і батьки його дружини зараз залишаються на окупованій території, незважаючи на свої проукраїнські погляди. Забрати їх до себе він не має змоги, адже разом із дружиною та двома дітьми живе у маленькій орендованій квартирі та ледь зводить кінці з кінцями.
До 2014 року він служив у міліції. “…А потім почалася війна, – згадує. – Коли вже захопили МВС у Луганську, всі правоохоронці перейшли під керівництво окупантів. Ті з нас, хто дружив з головою, ті, хто залишався вірним присязі, тоді поїхали геть. Але насправді так тоді вчинили одиниці. А інші вже потім почали виїжджати, за місяць-два…”
Родину Василь вивіз у Київ. Допомогли у цьому, каже, хлопці з “Автомайдану”. “Тоді у мене були дружина і донька. Тепер є і син, який народився вже у столиці, – усміхається чоловік. – Я привіз рідних у Київ, де вони оселилися у санаторії, а сам вже наступного дня поїхав з міста. Вирушив у Дніпро, тому що там формувався підрозділ “Луганськ-1”.
“Луганськ-1” – це була рота, сформована на базі батальйону “Дніпро-1″. Коли наша рота поїхала на фронт, вона стала підпорядковуватися Луганській області, і вже там з неї зробили батальйон особливого призначення. Це був добробат. Перша наша рота – це були хлопці, які з Майдану на фронт приїхали. Друга рота – з Західної України пацани. А всі решта – місцеві, здебільшого з Луганська та області”, – продовжує Василь. Згадуючи свій бойовий шлях, перелічує чи не всі важливі точки на мапі Луганської області. Продовжує він службу і сьогодні – але вже у батальйоні “Миротворець”.
“Минулого року, коли вийшла 280 постанова КМУ, згідно з якою переселенці, які захищали Україну, мають бути забезпечені житлом, я прийшов до Дарницької районної адміністрації, щоб стати на облік. Але у райадміністрації про постанову ще навіть не чули. “Що ви мені розповідаєте? Як переселенець ви не маєте права ставати на квартирний облік”, – відповіла мені там дівчина. Я попросив її відкрити офіційний сайт Кабміну та подивитися. Вона відкрила, побачила, що постанова така дійсно існує, вже місяць як підписана – і пішла радитися із кимось. Не було її хвилин 20. Потім вона повернулася, сказала мені “добре” і дала перелік документів, які я мав надати. Виходить, що на Дарниці я документи приніс першим. А рішення виплатити мені гроші на придбання житла у Києві, тобто вже рішення комісії про виплату субвенції, було винесене 7 червня 2018 року, – каже боєць. – Відтоді минуло вже понад рік і, чесно кажучи, я гадки не маю, що буде далі. Все заглухло. Ніхто нічого не знає: “Чекайте, чекайте, чекайте…”
Зараз родина Василя вже не живе у санаторії – залишатися там із новонародженим сином було неможливо. Доводиться орендувати квартиру.
“Зазвичай я два місяці проводжу у зоні ООС, і два – вдома. Дружина нещодавно попросила, щоб я взяв відпустку. Я взяв – і вона одразу побігла влаштовуватися на тимчасову роботу, щоб у нас зайва копійчина була. Адже і за оренду треба платити, і дітей у нас двоє…” – розповідає Василь.
“Перший час, скажу чесно, я сподівався на краще. У 2014 році сподівався. У 2015 також. Я вірив, що ми повернемося додому, що все буде нормально, – додає. – У 2016 я вже мав у цьому сумніви. А тепер – вже не сподіваюсь ні на що. Звичайно, це лише моя думка, але державі… Державі такі люди, як ми, не потрібні. Ми потрібні були лише у 2014-2015, щоб зупинити це все. Як м’ясо”.
“ЦЕ МОЖЕ ТЯГНУТИСЯ ДЕСЯТИЛІТТЯМИ, АЛЕ Я ВСЕ ОДНО ОТРИМАЮ ТУ СУМУ, ЯКУ ВЖЕ ВИПИСАЛИ, ЯК БИ НЕ ЗМІНИЛИСЯ ЦІНИ НА ЖИТЛО”
Боєць із позивним Мансур з Донецька. Я одразу уточнюю, чи виїхали звідти його рідні – і він каже, що ні. “Батьки не хочуть бути для мене тягарем”, – зітхає зовсім молодий хлопець, який пішов на фронт ще у 2014. Тоді він воював у лавах батальйону “Січ”, який згодом став ротою у складі полку “Київ”.
“Коли ми захищали Піски, я чергував на добре знайомій мені вулиці. Інколи стояв там і думав: може, кинути автомат і піти вже додому, у Донецьк? – сміється. – Бо так це все задовбало…”
Мансур у підвалі будинку в Пісках на початку 2015 року
Як внутрішньо переміщена особа Мансур став на облік у Борисполі. Комісія, яка мала визначити чи має він право отримати кошти на житло, була восени 2018 року. “Сума, яку держава виділяє на придбання житла, залежить від того, скільки людей живе у місті. У Борисполі на квартиру мені виділили майже 700 тис. грн. За такі гроші однокімнатну тут купити вже неможливо, тому що ціни невпинно ростуть. А сума, яку вирішено було виділити, не змінюється”, – розповідає хлопець.
Коли саме видадуть кошти – залежить тепер лише від Міністерства фінансів. “У бюджеті, кажуть, грошей немає, чекайте. Скільки чекати – не каже ніхто. Це може тягнутися десятиліттями. Але я все одно отримаю саме ту саму суму, яку вже виписали – як би не змінилися ціни на житло на той момент”, – ще раз підкреслює Мансур.
Як і Василь, він досі служить. У його підрозділі, розповідає, є і інші хлопці з Донбасу та Криму. Одному з них вже навіть пощастило купити квартиру у Дніпрі. “Тільки-но вийшла постанова, і тільки-но виділили гроші – він встиг. Але він – єдиний такий з моїх знайомих”, – каже боєць.
Для того, щоб мати надію отримати гроші на придбання житла у тому чи іншому місті, треба зареєструватися саме у цьому населеному пункті та вичекати рік від моменту реєстрації. Але з цим у переселенців-захисників також можуть виникати проблеми. “Є у мене знайомі поліцейські з окупованих територій. Вони і у Дебальцевому свого часу реєструвалися, коли працювали там, і в інших містах Донбасу… Який там рік на одному місці! Зараз вони зареєструвалися у Авдіївці, і вже знають про цю постанову. Але ніхто не доводить до особового складу, до переселенців, які служать, що взагалі є така постанова, – обурюється донеччанин. – Ніхто не пояснює, що потрібно робити. Таке враження, що це не важливо для хлопців, що вони на свої 12 тисяч на місяць і так зможуть купити собі квартири…”
“ВСІ ЛЮДИ, ЯКІ НОСЯТЬ ФОРМУ, І ЯКІ НЕ ЗРАДИЛИ ДЕРЖАВУ”
“Львів’янин після служби повертається у Львів. Киянин повертається у Київ. Але куди їхати цим хлопцям? Куди їхати учасникам АТО-ООС з окупованих територій, хлопцям з Луганської області, Донецької області, з Криму, які пішли захищати Україну? У нас на сьогоднішній день є тисячі людей з окупованих та анексованих територій, які служили або продовжують служити, воювали або продовжують воювати. Скільки їх? Конкретну цифру ніхто не озвучує. Але з трудом нам вдалося пробити через Кабінет Міністрів, що вже у черзі за 280 постановою на сьогоднішній день стоїть 1736 осіб. А загалом по Україні за 280 постановою вже зареєстровано 3500 осіб. Це і ЗСУ, і МВС, і СБУ, і прикордонники… Всі люди, які носять форму, і які не зрадили державу, у 2014 році вийшли з тих територій, взяли до рук зброю та пішли захищати Україну”, – розповідає Микола Греков, доброволець батальйону “Айдар”, нині вже офіцер запасу ЗСУ. Греков, який фактично є мером окупованого міста Олександрівська, зараз очолює громадський рух учасників АТО та громадян з тимчасово окупованих територій.
Микола Греков
Про себе він розповідає неохоче. “Я зараз орендую квартиру у Києві зі своєю родиною – добре, що маю таку можливість. Моя дружина працює і мені допомагають друзі. Але деякі хлопці просто бомжують… – каже. –Чимало випадків самогубств серед наших”. Бійці з окупованих територій, переконаний він, часто накладають на себе руки саме через побутові проблеми.
12 вересня АТОВПО пікетуватимуть Міністерство соціальної політики під час засідання робочої групи
За кожним номером у кількатисячній черзі за постановою, зауважує Греков, – звичайно ж, людська доля. “От, наприклад, Петро з міста Ровеньки, що на Луганщині. У 2014 він одним з перших приєднався до батальйону “Айдар” і досі продовжує службу у батальйоні. Орендує дружині з двома дітьми квартиру у Києві. Петро зараз перебуває на передовій. І не може звільнитися та повернутися додому після всіх цих років на війні, тому що потрібно безперебійно платити за оренду житла. І таких випадків дуже багато… – розповідає Греков. – Або айдарівець Слава Сєрпокрилов. Його мама, дружина та трирічна дитина були у полоні! Їх катували. Зараз Слава виїхав, живе у Києві, орендує квартиру. І ніхто йому не допомагає… Навіть реабілітацією для тих, хто пройшов полон, держава не займається”.
Останні два роки на житло для бійців-переселенців виділялося по 25 млн грн. У 2018 році цього вистачило на квартири для 54 бійців.
Для того, щоб наступного року житло отримали усі, хто перебуває безпосередньо у черзі зараз, – тобто 1736 чоловік – на 2020 рік у бюджеті України на потреби АТОВПО має бути передбачено 1 902,6 млн грн. Виплати ж на рівні попередніх років, тобто у розмірі 25 млн грн, дозволять забезпечити житлом лише приблизно 20 родин захисників України.
Якщо уявити собі, що реалізація задуму Кабінету Міністрів і надалі триватиме у вже заданому темпі, то останні з зареєстрованих за 280 постановою 3500 бійців отримають обіцяну державою допомогу за 175 років. Якщо ж на рік буде компенсуватися вартість хоча б півсотні квартир, як це було у 2018 році – то вже за 70.
В Одессе будут бесплатно обучать английскому языку участников боевых действий, прошедших АТО/ООС, членов их семей и членов семей погибших воинов.
Об этом ИА «Контекст-Причерноморье» сообщили в информационной редакции информагентства Минобороны «АрмияInform» (г. Одесса).
Для участников Операции Объединенных Сил (ранее называвшейся АТО), членов их семей и семей погибших защитников Украины появилась возможность бесплатно учится английскому языку с опытным преподавателем.
«Знание английского сейчас не является преимуществом, а стало обязательным элементом для хорошего трудоустройства и карьерного роста. Однако, есть те, кто не имеет возможности оплатить дорогостоящие курсы и, таким образом, теряет возможность полноценно конкурировать на рынке труда за незнания языка. Поэтому у нас возникла идея проводить бесплатные курсы изучения английского не только для самих участников АТО/ООС, но и для их семей», — отметила организатор проекта Анна Ильющенкова.
Программа рассчитана на любые возрастные категории и на разный уровень владения языком. Занятия проводятся в двух группах: 1 группа (начальный уровень) — по средам (+ дополнительный день по желанию слушателей), 2 группа (средний уровень) — по понедельникам и пятницам.
Участие в проекте является абсолютно бесплатным и открытым для всех желающих.
27 червня 2019 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кримінального кодексу України щодо відповідальності за незаконні дії стосовно державних нагород, незаконне носіння військової форми одягу та наругу над місцем поховання захисника суверенітету та територіальної цілісності України та деяких інших осіб».
Законом викладено статтю 186-1 «Незаконні дії щодо державних нагород» Кодексу України про адміністративні правопорушення викласти у новій редакції.
Нова норма передбачає, що «купівля, продаж, обмін чи інша оплатна передача ордена, медалі, нагрудного знака до почесного звання, а так само їх привласнення або носіння особою, яка не має на те права, чи незаконне зберігання – тягнуть за собою попередження або накладення штрафу від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією відповідного ордена, медалі, нагрудного знака до почесного звання».
Законом встановлено адміністративну відповідальність за незаконне носіння військової форми одягу із знаками розрізнення військовослужбовців Збройних Сил України або інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, особами, які не мають на те права. За цей злочин передбачено штраф у сумі 150-200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Законом встановлено кримінальну відповідальність за осквернення або руйнування пам’ятника, спорудженого в пам’ять осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, учасників Революції Гідності та борців за незалежність України у XX столітті – на строк від трьох до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.
Відповідні зміни внесено до частини 2 ст. 297 Кримінального кодексу.
Хтось ласує шашликами, а я тренуюся. Сьогодні від не зовсім адекватних шанувальників новообраного президента я почув, що війна на Донбасі триває саме завдяки мені і моїм побратимам, що ми АТОвці винні у тому що минула влада пограбувала країну і що для того щоб закінчити війну потрібно не перемагати, а закінчити стріляти у відповідь. Я як адвокат, як свідомий громадянин маю бути толерантним до їх думки, але… я боєць АТО, я офіцер чи маю я бути толерантним коли знищують мою країну? Чи можу бути я толерантним до людей які бачили війну по телевізору і вчать мене як закінчити війну, як жити і любити нову владу? Хоч це і не по адвокатськи, але шановні хлопці та дівчата. Перш ніж судити мене підіть на фронт і пізнайте що таке втратити друга, пізнайте що таке просипатися серед ночі від кошмарів війни. І вибачте мене але до всього що стосується незалежності України, її територіальної цілісності, життя моїх побратимів чи їх свободи я ніколи не буду толерантним не буду! Хочете приймайте це чи видаляйтеся з друзів. А поки я пішов знову тренуватися, бо війна ще не закінчилася.
Кабмин выделил в общей сложности 13 млн 892,6 тысяч грн для на одноразовую денежную помощь членам семей 5 пяти погибших военных и 17 военнослужащих, получивших инвалидность во время АТО на Донбассе.
Соответствующее решение было принято на сегодняшнем заседании правительства.
Членам семей погибших будет выплачена помощь в размере 750 прожиточных минимумов для трудоспособных лиц на дату гибели.
Для семей военных, получивших инвалидность в результате службы в АТО, в зависимости от группы, – от 250 до 400 прожиточных минимумов.
Получившим первую группу инвалидности будет выплачено 400 прожиточных минимумов для трудоспособных, вторую группу – 300 минимумов, третью группу – 250 прожиточных минимумов.
Отметим, сегодня стало известно, что за последние сутки вследствие вражеских обстрелов двое военнослужащих Объединенных сил погибли, трое получили ранения.
Днепр – В Днепре, в музее АТО, состоялась премьера цикла коротких документальных фильмов «НЕZЛАМНІ». Он – о женщинах, которые попали в руки боевиков незаконных вооруженных формирований на Донбассе из-за своей активной проукраинской позиции, пережили муки плена, смогли найти себя в жизни после него и даже помогать другим людям. Цель киноработы – не только показать пройденное героинями, но и заявить во всеуслышание о проблемах бывших пленных в Украине: эти люди, которых, по официальным данным, более 3 тысяч, на сегодня не имеют ни статуса, ни поддержки от государства.
«Трое суток мне не давали ни еды, ни воды. Наверное, самым тяжелым было ожидание. Ожидание смерти через изнасилование. Это было озвучено с подробностями – как это будет происходить. А потом меня зароют где-то в посадке… Легкая смерть была желанной. И я просила: «Просто застрелите меня, просто застрелите»…
Эти пронзающие душу слова – прямая речь одной из трех героинь цикла фильмов «НЕZЛАМНІ», которым довелось побывать в руках боевиков группировки «ДНР» в 2014 году. Все три женщины, пережившие плен и не побоявшиеся говорить об этом на камеру, – очень сильные личности, но они до сих пор не в силах рассказать обо всем, что с ними происходило.
Кадр из цикла фильмов «НЕZЛАМНІ», презентация, Днепр, 4 июня 2019 года
Все трое были известны своей проукраинской позицией, поддерживали Майдан и украинскую армию. Каждой из них за это в плену пришлось пройти невыносимые страдания и пытки – и не сломаться.
«Каждый сделал свой выбор и каждый понесет за него ответственность»
Одну из них – Анну Гуцулку – пытались «накормить» украинским флагом и заставили написать на стене собственной кровью «Я люблю Донбасс». Второй – Анне Ильющенковой, медсестре батальона «Донбасс», попавшей в плен тяжелораненой, – пришлось несколько суток истекать кровью без медицинской помощи. Третью – Ирину Довгань – показательно «расстреливали», ставили к «позорному столбу» в центре Донецка, чтобы прохожие били и плевали в нее…
Ирина Довгань, Днепр, 4 июня 2019 года
Те дни августа 2014-го были страшными, говорит Ирина Довгань, вспоминать нелегко, но рассказать о них обществу – ее задача. Сейчас женщина свидетельствует о пережитом в Украине и за рубежом, ее история задокументирована и подана в Европейский суд по правам человека и в Международный криминальный суд в Гааге.Наступил такой период в нашей стране, когда каждый сделал свой выбор и каждый понесет за него ответственностьИрина Довгань
«Пять дней плена – это было ужасное время в моей жизни. Я понимала, что меня не оставят в живых, я совершила много «преступлений» против «ДНР»: у меня нашли украинский флаг, фото, подтверждающие, что я помогала украинской армии, и этого было достаточно для расстрела… Я подумала, что рассказать об этом – моя социальная ответственность. Я хочу, чтобы с женщинами, с украинками никогда в жизни такого не случалось. Пройденный этап в моей жизни. Я живу дальше. Думаю о будущем и настоящем. Наступил такой период в нашей стране, когда каждый сделал свой выбор и каждый понесет за него ответственность. Это мое понимание ситуации», – отметила Ирина Довгань.
«Люди без кожи»
Чтобы показать зверства, пережитые украинскими женщинами в плену «мирных донбасских шахтеров и трактористов», авторы фильма нашли необычную форму: черно-белая анимация, где люди – схематичны и будто бы нарисованные мелом: стереть – одно движение…
Кадр из цикла фильмов «НЕZЛАМНІ», презентация, Днепр, 4 июня 2019 года
Но эти три ленты не только о страданиях и мужестве заложниц. Они еще и о том, что эти женщины, – как говорит одна из героинь, «люди без кожи», очень уязвимые к любой несправедливости, – пережили после возвращения из плена.
Героини рассказывают: эйфория от того, что ты выжила, быстро проходит, и ты оказываешься наедине со своими воспоминаниями, непониманием общества, материальными и психологическими проблемами.
Ганна Иллющенкова, Днепр, 4 июня 2019 года
Реабилитация может длиться всю жизнь, говорит одна из бывших пленных Анна Ильющенкова. Возвратившись домой, она потеряла жилье и бизнес. Женщина уже два года ютится в кладовке одного из переселенческих пунктов, но находит в себе силы помогать другим – ветеранам, переселенцам.Я понимаю, что я не спасу мир, не спасу страну, но я делаю маленькие шажки, чтобы помочь хотя бы одному человекуАнна Ильющенкова
«В Одессе мы открыли реабилитационный центр помощи военным – семейная реабилитация. Время лечит, время где-то успокаивает, но ты вспоминаешь об этом каждый день. Сейчас мне помогает то, что за моими плечами есть семьи погибших, ребята, которые добиваются статуса УБД, и я своим примером хочу показать им, что нужно бороться. Два года я ходила по инстанциям, доказывала, что я была в Иловайске, собирала кучи документов, они терялись, я снова собирала… Я чувствую себя нужной. Я понимаю, что я не спасу мир, не спасу страну, но я делаю маленькие шажки, чтобы помочь хотя бы одному человеку», – рассказала Анна Ильющенкова.
«На уровне государства этих людей не существует»
Цикл фильмов о бывших пленницах был снят общественной организацией «Правозащитная группа «СІЧ» из Днепра, которая оказывает бесплатную юридическую помощь пострадавшим от вооруженного конфликта на востоке страны, документирует истории бывших заложников и подает их дела в международные суды. Работа над лентами длилась около года.
Ольга Волынская, 4 июня 2019 года
Автор проекта и сценарист Ольга Волынская говорит: бывшие пленные в Украине сейчас остаются одной из самых социально незащищенных категорий.За пять лет назрела необходимость, чтобы эти люди получили официальный статусОльга Волынская
«Мы решили снять этот цикл, чтобы привлечь внимание к проблеме защиты бывших пленных, военных и гражданских, и мужчин, и женщин. За пять лет назрела необходимость, чтобы эти люди получили официальный статус, ведь до сих пор на уровне государства этих людей не существует. Фактически же более 3200 человек побывали в плену и еще около 200 находятся в плену сейчас, и они также не имеют статуса», – сказала Радио Свобода Ольга Волынская.
Кадр из цикла фильмов «НЕZЛАМНІ», презентация, Днепр, 4 июня 2019 года
По данным украинских ведомств, сегодня на территории России и оккупированного ею Крыма находятся около сотни политзаключенных, которые являются гражданами Украины; на оккупированной части Донбасса содержат 120 военных и гражданских пленных; 24 украинских военных моряка находятся в российском следственном изоляторе «Лефортово».
26 мая 2014 года на востоке Украины начались бои между украинскими военными и пророссийскими группировками за международный Донецкий аэропорт. Работать аэропорт перестал еще 6 мая.
Противостояние в Донецком аэропорту длилось 242 дня – с 26 мая 2014 по 21 января 2015 года.
В ночь на 26 мая попытались захватить аэродром. Со второй попытки боевики заняли часть помещений здания. Они требовали от украинских военных, которые находились в старом терминале аэропорта, сдаться. Украинское правительство, в свою очередь, потребовало от боевиков освободить захваченные здания. Но никто не хотел идти на уступки и начался бой.
Против пророссийских военных были задействованы армейский спецназ, боевая авиация. Также проведена высадка десанта.
Силам АТО удалось ликвидировать треть сепаратистского батальона “Восток”. Среди боевиков началась паника.
Некоторое время ситуация вокруг аэродрома оставалась довольно спокойной. Штурмы Донецкого аэропорта начались уже после подписания Минских договоренностей в сентябре 2014 года.
Особенно ожесточенные бои велись в начале 2015 года. 13 января, после нескольких месяцев обстрелов, была разрушена башня, где украинские военные установили украинский флаг. 21 января 2015 года военнослужащие Вооруженных сил с боями вышли с территории терминалов, поскольку их позиции были разрушены и простреливались прямой наводкой.
Мужественных защитников аэродрома на российских пропагандистских телеканалах окрестили “киборгами”.
Во время боев за аэропорт с украинской стороны погибло 100 человек, ранено – около 440. Террористы потеряли 800 человек погибшими и около 2000 ранеными.
Участник АТО, кіборг Вячеслав Зайцев на своїй сторінці у Facebook розповів про телефонний дзвінок від представників команди Зеленського:
“Дзвонили. Пропонували зустрітися в Києві. Десь два десятки бійців і Зе.
Вибачайте, але я нє по етім дєлам. Я не “отодвігал граніцу”, я тримав кордон влітку 2014. І поки ви іржали, ми закопувались під Градами в землю. І Главковерха в вас я не бачу, навіть коли всі перестануть стріляти.
Українці обрали вас, українці обирали двічі незасудженого. Змушений поважати вибір народу, але особисту гігієну ніхто не відміняв.” – розповідає Зайцев.
Рекомендуємо до перегляду: Порошенко про свої досягнення
Редакція може не поділяти думки авторів і не несе відповідальність за достовірність інформації.
Українці переможуть ! Коли та як ? Підпишись, щоб знати більше. Охочі підтримати проект можуть подякувати за наступними реквізитами Приват – 4731219107029369 Переказ Держдепу: 73 1160 2202 0000 0003 3873 1153 IBAN: PL73 1160 2202 0000 0003 3873 1153 Kod SWIFT Banku: BIGBPLPW
Братья и Сёстры из сражающейся Украины!
Чеченцы понимают вашу боль как никто другой. По всей Европе ширится движение по набору добровольцев в защиту Украины: уже...
Попередня
