З 4 по 7 червня 2019 року на території Національного комплексу «Експоцентр України» проходить XXXI Міжнародна агропромислова виставка «АГРО – 2019».
Найбільша агропромислова виставка України та Східної Європи, яка є платформою для вдосконалення виробництва, впровадження інновацій, презентації новацій у всіх сферах сільськогосподарського комплексу України та світу, зібрала 1308 учасників з 15 країн, серед яких – США, Канада, Німеччина, Польща, Китай, Латвія, Литва, Білорусь, Румунія, Італія, Туреччина, Індія.
На відкритті агровиставки були присутні Прем’єр-міністр України Володимир Гройсман, Перший віце-прем’єр-міністр України – Міністр економічного розвитку і торгівлі України Степан Кубів, заступник Керівника Державного управління справами Сергій Борзов.
Як зазначив Сергій Борзов, Національний комплекс «Експоцентр України» вже в 31 раз приймає найбільшу агропромислову виставку України та Східної Європи «АГРО – 2019».
Особливу увагу під час виставки організатори приділили новинкам сільськогосподарської техніки та устаткованню, виведенню високопродуктивних порід свійських тварин, сучасним агротехнологіям у всіх галузях сільського господарства.
У рамках «АГРО – 2019» експонувалося 12 спеціалізованих виставок:
• ExpoAgroTech – сільськогосподарська техніка, обладнання та запасні частини;
• Біопаливо – відновлювальні джерела енергії;
• Hi-Tech Агро – автоматизація, керування альтернативною енергетикою, GPS- і GIS-технології;
• Organic – органічні продукти, засоби й технології;
• Animal’EX – свійські тварини, ветеринарія та товари для тваринництва;
• ЕквіСвіт – виставка конярства та кінного спорту;
• FishExpo – рибне господарство та рибальство;
• Рослинництво та агрохімія – агротехніка, агрохімія, екологічні продукти й технології, присадибне господарство, садівництво, городництво, рослинництво, теплиці;
• Агротранспорт і логістика – забезпечення транспортування та зберігання продукції;
• EcoHouse – демонстрація переліку будівельних екологічно чистих матеріалів і технологій;
• Сучасний Фермер – комплексні рішення для невеликих фермерських господарств і приватних землевласників.
У рамках виставки «АГРО – 2019» відбувся аукціон племінних тварин, де всі охочі взяли участь у відкритих торгах і придбали тварин рідкісних порід.
Уперше з участю Інституту тваринництва степових районів імені М. Ф. Іванова «Асканія-Нова» проведено оціночно-кваліфікаційний «Ринг» племінних кіз різних порід.
Державне підприємство «Чайка», яке перебуває в управлінні Державного управління справами, представило велику рогату худобу голштинської породи та отримало чергову нагороду. На підприємство є 4 заводи, що мають статус племінних: племінний завод з розведення великої рогатої худоби голштинської породи (європейської селекції), 2 племінні заводи з розведення великої рогатої худоби української чорно-рябої молочної породи та племінний завод з розведення свиней великої білої породи.
По всій території України пронеслася потужна негода. Сильні зливи потопили цілі села і міста відразу декількох областей.
Дніпропетровська область
Під Кривим Рогом затопило двори та будинки. Третій день люди усувають наслідки стихії. У двори потоками води занесло багато сміття. Урожай на городах знищено, також у деяких жителів потонули домашні тварини і птахи.
Херсонська область
5 червня в Херсоні злива повністю затопила проїжджу частину і тротуар цілого кварталу на вул. Червонофлотській поблизу від Корабельної площі. Дісталося і райцентру Олешки – бійці ДСНС рятували мешканців вулиці Гвардійської.
У Новій Каховці після розгулу вчорашньої стихії затопленими виявилися дороги на вул. Французької (у районі зупинки “Дитячий світ”), в мікрорайоні “Сокіл” (ін. Перемоги, вул. Горького) і в інших районах міста.
Одеська область
У ніч на 5 червня місто біля Одеси затопило через сильний дощ з градом. За пару годин в райцентрі випала місячна норма опадів. Дерева проломили дахи деяких будинків, зафіксовані випадки затоплення будівель. Люди не могли проїхати по вулицях через бруд і сміття.
Хмельницька область
У Кам’янець-Подільському та області масштабні зливи затопили дороги, проїзд транспорту по ним ускладнений, особливо між селами проїхати просто неможливо. У мережі з’явилися фото, на яких видно як потужний потік води заливає все навколо.
Тернопільська область
Від стихії найбільше постраждали люди в Монастириському, Заліщицькому та Бучацькому районах. Вчора протягом дня рятувальники відкачували воду із затоплених підвалів домогосподарств.
Івано-Франківська область
На Франківщині знову оголосили штормове попередження. Протягом доби 6 червня по області та місту очікуються грози, град та шквалисте посилення вітру 15-20 м/с. В Косові вже затопило вулицю Незалежності.
За последние несколько лет голубика превратилась из малоизвестной нишевой культуры в Украине в одну из основных ягодных культур, а отечественные производители стремятся войти лидеры крупных производителей голубики в Европе и мире. Ежегодно плантации голубики в нашей стране существенно увеличиваются, как сбор и экспорт этой ягоды в различные страны. В прошлом году в Украине было заложено несколько сотен гектар новых плантаций голубики. Как отмечают эксперты, по размеру площадей голубика обошла уже малину и занимает третье место среди ягодных культур, после черной смородины и земляники (клубники).
О тенденциях выращивания и экспорта этой культуры рассказал Михаил Купранец, владелец компании ООО «ГронаАгро», которая занимается выращиванием экологически чистой, органической сельхозпродукции, в частности органической малины и голубики в Киевской области.
Михаил Купранец, владелец компании ООО «ГронаАгро»
«Выращивание голубики молодое, но перспективное направление в украинском агробизнесе, которое только фактически начинает развиваться. Мировой тренд – органическая продукция, поэтому на внешних рынках готовы платить за украинские ягоды. На экспорт уходит большая часть голубики, преимущественно на переработку в соседние страны (Беларусь, Польшу и другие европейские страны). За последний год в натуральной форме экспорт вырос в 3,5-4 раза.
Наша компания также ведет переговоры с зарубежными партнерами в Великобритании и Германии по экспорту на этот и на следующий год голубики, выращенной без применения ядохимикатов и химических удобрений. В этом году планируем получить около 30 тонн этой ягоды. На зарубежных рынках ценится как экологичность, так и качество ягоды, а многие украинские производители пока не могут предоставить ягоды высокого класса. В той же Польше производители и переработчики внедрили высокие стандарты, поэтому положение их экспортеров будет более выгодным, нежели у новичков из Украины, однако это дело опыта и времени.
Кроме того, далеко не всем под силу организовать цепочку поставок, чтобы доставить свежую голубику в торговые сети Украины или соседних стран.
Выстраивая стратегию, в первую очередь производителям нужно думать о высококачественном продукте, совершенствовании технологий производства и эффективном сотрудничестве», – поясняет Михаил Купранец.
По его словам, на голубику растет спрос и внутри страны, но существенно медленнее, чем ее производство.
«Конкуренция на внутреннем рынке уже существенная, хотя потенциал для развития есть. Поэтому можно прогнозировать и существенное увеличение площадей под эту ягоду, прежде всего в областях, где есть благоприятные и оптимальные природные условия и почва – Житомирская, Волынская, Киевская», – полагает эксперт.
По словам Михаила Купранца, ягодный бизнес рентабельный, но необходимо вложиться в технику, систему орошения и закупку саженцев. От грамотной системы орошения зависит урожайность.
«Голубика, как и другие ягоды, относится к наиболее рентабельным культурам в сельхозпроизводстве. Но должно пройти 2-3 года, пока появятся первые результаты в виде дивидендов. До этого в основном будут только затраты. Но буквально на четвертый-пятый год голубика начнет давать хорошую прибыль. Вложенные средства вернутся через 4-5 лет с хорошей прибылью», – делится секретом собственник ООО «ГронаАгро».
ООО «ГронаАгро» занимается выращиванием органических культур в Полесском районе Киевской области. Площадь под выращивание ягод приблизительно 40 га.
Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!
Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!
У ході експерименту новий ресторан мережі «Сушия» у БЦ «Астарта» у Києві повністю відмовиться від готівки – в оплаті як замовлень, так і чайових
Київ, 29
травня, 2019 р. – Уперше в
Україні компанія Mastercard і мережа «Сушия» запустили сміливий безготівковий
експеримент: у новому ресторані «Сушия» у БЦ «Астарта» (вул. Ярославська, 58) у
Києві прийматимуть тільки безготівкові платежі. Оплачувати замовлення можна
буде карткою або за допомогою платіжних пристроїв із NFC. Винагороду офіціанту
також можна буде залишити тільки у безготівковій формі. Ресторан відкрився
усередині травня і, на додаток до традиційного для мережі сервісу, пропонує
новий формат самообслуговування Сушия-Експрес. Гості нового закладу протягом
місяця зможуть обходитись без гаманців і готівки, оцінивши нові можливості
cashless-досвіду ресторанів майбутнього. Cashless експеримент триватиме до 30
червня 2019 року.
Як зазначив Юрій Батхін, віце-президент з розвитку бізнесу Mastercard в Україні, «Mastercard вже не перший рік створює території без готівки в Україні, але ми також давно хотіли зробити подібний cashless експеримент з торговим партнером, і ми раді, що «Сушия» підтримали цю ідею. Сьогодні ми разом започаткували новий безготівковий тренд».
Наразі кожне третє замовлення у кафе чи ресторані столиці оплачується безготівково – платіжною карткою або пристроями з NFC[1]. За даними Mastercard, українці найчастіше розраховуються смартфоном у продуктових магазинах, транспорті, на заправках, у кафе та ресторанах.
«У всьому світі темп життя прискорюється з кожним днем. Дедалі популярнішими стають місця, де можна дуже швидко купити їжу, але при цьому якісну і здорову. Саме тому ми з ентузіазмом відгукнулися на пропозицію Mastercard провести місяць без готівки. Для нас це рішення – ще один крок назустріч інноваціям і очікуванням наших споживачів. Крім того, ми запустили додатковий сервіс у новому ресторані – Сушия-Експрес, який дозволяє швидко і зручно купити готові страви. Відвідувач, що поспішає, може вибрати в спеціальному холодильнику страву, тут же поруч розрахуватися в терміналі самообслуговування карткою або смартфоном і взяти їжу з собою або з’їсти тут за експрес-столиком. При цьому безготівкова оплата на терміналі забезпечує гостю потрібну йому швидкість – не треба чекати рахунок та решту», – зазначив Антон Ходисько, генеральний директор Сушия.
Максимальний доступ до безготівкових оплату ресторані забезпечить кіоск самообслуговування, де відвідувачі зможуть поповнити свою банківську картку готівкою або ж отримати нову prepaid-картку, у випадку, якщо у гостя немає картки для розрахунків.
Безготівкова
оплата замовлення й чайових – один із прямих шляхів поліпшення досвіду
споживачів. За даними глобального дослідження[2], для 74%
відвідувачів кафе та ресторанів серед міленіалів і покоління Z критично важливо,
щоб процес замовлення та оплати був максимально легким і швидким.
«Безготівковий стиль життя стає все
більш поширеним трендом серед українців, які цінують зручність і безпеку
розрахунків без готівки. Якщо говорити про оплати смартфонами, то тут динаміка
особливо показова: тільки за останній рік в Україні кількість NFC оплат за
допомогою нашої діджитал-платформи зросла в 35 разів[3].
Сьогодні ми запускаємо і зовсім сміливий, і унікальний для України cashless
експеримент, задаємо новий тренд і закликаємо інших наших партнерів підтримати
ініціативу та приєднатися до cashlesschallenge разом із Mastercard», –підкреслив Юрій
Батхін.
Експеримент став другим спільним інноваційним проектом партнерів. У квітні цього року Mastercard і «Сушия» за підтримки iPay.ua запустили на українському ринку рішення для безготівкової оплати чайових. Сервіс вже працює у чотирьох закладах мережі в ТРЦ SmartPlaza, SilverBreeze, «Проспект» і БЦ «Астарта». Для оплати чайових карткою офіціант вибирає на платіжному терміналі опцію «Оплата з чайовими», вводить свій унікальний номер і суму замовлення у закладі. Клієнт може вибрати фіксований відсоток винагороди – 5%, 10% або 15% від вартості, або іншу суму на свій розсуд. Оплата проходить двома транзакціями: оплата основного замовлення і оплата чайових, без комісій. Сума чайових зараховується безпосередньо на банківську картку офіціанта.
Про Mastercard
Mastercard (NYSE: MA), www.Mastercard.com—міжнародна компанія, що спеціалізується
на платіжних рішеннях і технологіях. Компанія управляє найшвидшою у світі
платіжною мережею, що об’єднує споживачів, фінансові установи, торговельні
підприємства, державні організації та представників приватного сектора в більш
ніж 210 країнах і територіях. Продукти та рішення Mastercard роблять щоденну
комерційну діяльність, таку, як покупки, подорожі, ведення бізнесу та
управління фінансами, більш простою, безпечною і ефективною для кожного.
Слідкуйте за нами в соціальній мережі Твіттер @MastercardNews, беріть участь в обговореннях на Cashless Pioneers Blog та підписуйтесьна свіжі новини на Engagement Bureau.
Про «Сушия»
Сьогодні «Сушия»— найбільша і швидкозростаюча в Україні мережа ресторанів японської кухні, яка налічує 38 ресторанів у 13 містах України. З відкриттям першого ресторану в 2006 році компанія зробила ставку на демократичність і якість, тому в ресторанах «Сушия» запропоновані доступні ціни та великий вибір різноманітних пропозицій японської кухні. Прямий імпорт основних продуктів і найсильніша система логістики дозволяють компанії регулювати вартість страв, зберігаючи при цьому високі стандарти якості. Свіже, якісне, корисне — це принципи, яких «Сушия» дотримується вже 12 років.
За додатковою інформацією звертайтесь, будь ласка, до Олександри Гонтар ([email protected]), тел.: 0445862710, Mastercard; а також до Тетяни Шаправської ([email protected]) тел.: 0508728878, Be—itAgency
Щодня нас намагаються підкорити результатами опитування ті чи інші політичні експерти, політологи, соціологічні групи, або навіть віщуни. Насправді українці знову постають перед складним вибором: зробити крок у невідому безодню, яка може виявитись стрибком угору, або ж відкотитися на декілька декад, обравши своєю опорою вже добре знайомі обличчя.
І хоча кожен буде обирати самостійно, маленький аналіз «середньої температури» по всім соціологічним опитуванням нікому не завадить.
З моменту проведення інавгурації, чемні молоді люди з блокнотами та планшетами ставлять одвічне питання: «А за кого Ви будете голосувати?». Враховуємо громадську думку за весь період від інавгурації й безперечно перше місце в рейтингу віддамо політичній силі новообраного Президента України Зеленського — партії «Слуга Народу», загалом ця політична сила може розраховувати на 35,3% голосів, що досить непогано.
Наступним лідером електоральних симпатій стає «Опозиційна платформа – За життя» з результатом близько 8,2%. Так, опозиція набрала обертів у порівнянні із минулими провладними силами, довіра населення до яких вкрай низька. БПП Солідарність та Батьківщина мають шанс отримати 7,7% та 7,4% відповідно і, якщо з партією Петра Олексійовича все більш-менш зрозуміло, то Юлія Володимирівна швидко втрачає «гарячих», після президентської кампанії, виборців.
Наступний блок складається з абослютних новачків, а отже їх рейтинг більше за все зумовлений новими обличчями, правильними PR-лозунгами, новим підходом та надією виборців на молоду кров. Таким чином партія «Сила та честь» І. Смешка собі в актив може записати приблизно 4,9% прихильників, партія «Голос» С. Вакарчука – 4,1%. Серед респондентів знайшлись й ті, хто висловився за зовсім нову партію «Разом Сила», яка складається з активістів АвтоЄвроСили, представників середнього бізнесу та, подейкують, з представників регіональних осередків дрібних партій. Політична Партія «Разом Сила» отримує поки 3,8% електоральних настроїв.
Пасуть задніх поки що Радикальная Партія Олега Ляшка — 3,4% та Опозиційний блок — 3,1%. Решта претендентів поки не долає 3% бар’єр. 22,1% відсоток населення нашої держави, яке має право голосу, ще не визначились, а тому зміни у рейтингу обов’язково будуть.
Пальма першості антирейтингу партій належить БПП Солідарність, за яку за жодних обставин не проголосували б 46,8%.
Більше 62,5% опитаних стверджують, що на парламентських виборах будуть шукати альтернативу серед нових партій, результатом чого може стати мінімальне представництво багатьох дрібних партій у сесійній залі Верховної Ради України ІХ скликання.
Отже, дуже важливими у боротьбі за голоси у бюллетенях, стануть правильні лозунги, реальні ініціативи, які легко імплементуються та просто впливають на щоденне життя виборця, доктрина миру у державі та соціально-економічне благополуччя найбільш незахищених верств населення, бо на практиці, голосують вони активно.
Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!
Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!
20 членів збірної представлятимуть Україну на «Іграх нескорених» (Invictus Games) в 2020 році. Про це журналістам розповіла заступник міністра у справах ветеранів
«Кількість учасників української збірної збільшено на п’ять осіб. Тобто минулого і позаминулого року це було 15 учасників, цього року буде 20», – зазначила вона.
За її словами, Україна буде представлена в таких видах як пауерліфтинг, легка атлетика, стрільба з лука, велоспорт, плавання, веслування на тренажерах.
Відбір планують завершити до кінця жовтня, після чого члени збірної почнуть тренування.
Наступні «Ігри нескорених» мають відбутися у травні 2020 року у Гаазі.
В сети опубликовали видео, как депутат Киево-Святошинского райсовета от БПП Александр Паламарчук с размахом отдыхает в Одессе.
В ролике показано, как Паламарчук пьет коктейли и показательно разбрасывается деньгами в пляжном клубе “Ибица”.
Журналисты отметили, что это уже не первый скандал, в который попадает Паламарчук. В 2017 году у депутата произошел конфликт с парнем, который поинтересовался его доходами. Парень написал пост с вопросом, откуда у депутата деньги на роскошный отдых на Мальдивах, в Таиланде, на Кипре и в Грузии.
Следует отметить, что в Паламарчука за годы депутатства увеличилось количество наличности и прибавилось имущества.
У травні-червні відбулася прем’єра серіалу «Чорнобиль» виробництва американського каналу HBO і британської телемережі Sky. Фільм відразу ж вийшов на перші місця в рейтингах найкращих серіалів за версією сайту Internet Movie Database (IMDb), обійшовши навіть найпопулярнішу на той час «Гру престолів». У той час, як соціальні мережі в Україні жевріють відгуками про «Чорнобиль», у Росії цей серіал про трагічні події 1986 року спричинив у глядачів полярні реакції. Хтось уважає його абсолютно правдивим і дивується, чому таке кіно про чорнобильську катастрофу не зняли в Росії. Комусь багато чого із показаного в серіалі видається щонайменше перебільшенням. А деякі глядачі угледіли у фільмі пропаганду, причому одні – прорадянську, а інші – антирадянську…
Про те, наскільки достовірно вдалося закордонним кінематографістам розповісти про чорнобильські події, журналіст сайту Радіо Свобода «Сибирь.Реалии» розмовляла з Володимиром Михайловим, головою красноярського союзу «Чорнобиль», кавалером Ордена Мужності – цю нагороду він отримав за участь у ліквідації аварії на ЧАЕС.
Володимира Михайлова відправили на ліквідацію аварії в грудні 1986-го – тоді йому було 33 роки. Ні до енергетики, ні до яких-небудь спецпідрозділів Михайлов стосунку не мав. У молодості відслужив в армії, потім навчався на істфаку. Час від часу його, як і багатьох, закликали на збори і перепідготовку – чомусь перенавчали на хіміка. Відправили в запас у званні лейтенанта. А в грудні 86-го він отримав повістку.
– Куди відправляють – прямо не говорили, так, напівнатяками. Хоча було зрозуміло, куди гребуть. Усі загалом знали, що сталося, кілька мобілізацій із Красноярського краю туди вже було. Я пройшов медкомісію. Сказали – на 100% придатний. Ось тобі обмундирування, речовий мішок, квиток, завтра треба їхати. Так я з підрозділами Сибірського полку хімзахисту потрапив до Чорнобиля, – розповідає Володимир Михайлов.
Ліквідація аварії на ЧАЕС тривала з 1986 по 1990 рік. Загалом із Красноярського краю Росії за цей час у Чорнобиль відправили 2539 людей, більшість із них – у перші два роки, найбільш важкі і небезпечні. Зараз живими з них залишилося 1324 людини, більш ніж половина – інваліди. Середній вік тих ліквідаторів, які пішли з життя – 42 роки.
Володимир Михайлов
«Колона автобусів стояла уздовж АЕС, і все це сипалося на них»
«Почалася доповідь міністра Славського Юхима Павловича. Він скоромовкою сказав, що в Чорнобилі вони там щось накоїли, якась там аварія, але вона не зупинить шляху розвитку атомної енергетики. Далі – традиційна доповідь, що тривала загалом дві години», – зі спогадів академіка Валерія Легасова.
Ліквідатори наслідків аварії на ЧАЕС
– Володимире Олексійовичу, яким вам видався серіал «Чорнобиль», наскільки він правдивий?
– Фільм – хороший. На відміну від багатьох іноземних фільмів про нас: «Червону спеку», наприклад, дивитися без сміху не можна. А тут усе зроблено без ляпів, без перебільшення якихось моментів нашого життя. Вони дуже грамотно підійшли до речей, які, ніби фоном, проходять і показують справжню реальність, побут. Ну ось пацан іде до школи з наплічником – таким і був звичайний хлопчисько того часу. Але, звісно, і без художнього вимислу не обійшлося. Я маю на увазі, наприклад, епізод, коли шахтарі голяка, в одних лише шапочках, працюють. Ну так, жарко їм бувало, роздягалися, але вже ж не настільки.
Але в цілому суть схоплена як треба. Я вже не знаю, як там відбувалося засідання політбюро, але час переданий правильно: ось так тоді люди ухвалювали рішення, ось так уникали відповідальності. І замовчували те, що трапилося – адже країна про все тільки в травні дізналася…
– І жителі Прип’яті не одразу…
– Це дуже класний момент – коли показали, як евакуювали Прип’ять. Так все і було. Але ж треба було знайти і пригнати сотні автобусів і тихо, без паніки вивезти 50 тисяч людей.
До того ж, у місті ніхто точно не знав, що відбувається. 27 квітня, наступного дня після аварії, була неділя. Люди гуляли, матусі з візочками. Дітлахи бігали надворі. Ладом навіть оповістити всіх було неможливо, тільки на рівні «сарафанного радіо». І зуміли-таки зібрати і вивезти всіх лише за кілька годин.
Довга колона автобусів стояла перед в’їздом до Прип’яті, уздовж зруйнованої АЕС. І все це сипалося на автобуси…Людей по різних районах розвезли, одних в одне село, інших в інше. Куди везуть – не казали. А в той час не те що стільникового зв’язку не було – звичайний телефонний [зв’язок] у селах не скрізь працювавВолодимир Михайлов
Прип’ять шкода, звичайно. Гарне було містечко – і все, протягом одного дня воно стало порожнім. Люди все там покидали. Машини, катери, на вулицях човнів було море. Річка Прип’ять рибна така, там усі рибалили.
Багато з евакуйованих втратили один одного на якийсь час. Людей по різних районах розвезли, одних в одне село, інших в інше. Куди везуть – не казали. А в той час не те що стільникового зв’язку не було – звичайний телефонний [зв’язок] у селах не скрізь працював.
«Я розумів, що місто евакуюється назавжди. Але ось психологічно у мене не було сил людям про це оголосити. Тому що якщо зараз людям це оголосиш, то евакуація затягнеться […] Люди почнуть дуже довго збиратися… А такого часу немає. Тому я порадив, і зі мною погодився Щербина, оголосити, що термін евакуації поки ми точно назвати не можемо. Вся ця евакуація була проведена досить акуратно, швидко і точно, хоча відбувалася в умовах незвичайних», – зі спогадів Валерія Легасова.
Місто Прип’ять
– А яка, на вашу думку, головна неточність у фільмі?
– Це момент, коли падає вертоліт, який несе суміш для засипки палаючого реактора. Падіння вертольота було. Але зовсім в інший час. За фільмом виходить, що незабаром після аварії він увійшов в активну зону і впав. Начебто через радіацію все сталося. Але насправді це було вже в жовтні, коли будували саркофаг над станцією. Вертоліт зачепився лопаттю за трос здоровенного будівельного крана, гвинт зламався, вертоліт упав. Екіпаж загинув, усі четверо льотчиків. Момент падіння встиг зняти наш земляк, оператор із Новосибірська. Зараз його вже немає серед живих…
«Просто ніхто не уявляв, що таке може трапитися»
«У першому ж польоті було видно, що реактор повністю зруйнований. <…> Потужність цього вибуху, як я міг оцінити, від трьох до чотирьох тонн тринітротолуолу в тротиловому еквіваленті», – зі спогадів Валерія Легасова.
– Судячи з серіалу, на атомній електростанції навіть потужних дозиметрів не виявилося. Як таке могло бути – і чи було?
– Те, що потужних дозиметрів на АЕС не знайшлося, – це факт. Були ті, що розраховані на 3,6 рентгена, таке випромінювання повинно бути граничним для цих станцій. Природно, що вони всі зашкалили. На те, що подібне може статися, ніхто не розраховував. А той, у фільмі, єдиний потужний, що зберігався десь у сейфі, ключ від якого захований, – це, мабуть, військовий дозиметр ДП-5, розрахований на дуже великі діапазони. Я сам із таким ходив, він просто бронебійний, у пластмасовій міцній коробці такій. Кидай, не кидай – нічого з ним не станеться. У нього кілька шкал –ну, умовно, від нуля до 200 рентген, потім від 200 до 500, потім до 1000… Ти ці шкали перемикаєш – він тобі рівень радіації видає. На ЧАЕС такі дозиметри з’явилися, тільки коли вже пожежники туди прибули.
– У фільмі генерал Пікалов встановлює дозиметр на машину, проникає всередину зруйнованого енергоблоку і каже, що рівень радіації там – 15 000 рентген… Скільки показували ДП-5 на території поблизу станції?Усі ці заражені фрагменти були розсипані таким собі, так би мовити, горохом. Там, де ця горошина лежала, – було сильне випромінювання
– Про Пікалова – так і є. А про територію… Справа в тому, що всі ці заражені фрагменти були розсипані таким собі, так би мовити, горохом. Там, де ця горошина лежала, – було сильне випромінювання. На кілька метрів відійшов – воно зменшується. Але оскільки все це розлетілося, знайти всі ці елементи або передбачити, де і як зафонить, було дуже важко, майже неможливо. Пам’ятаєте епізод, коли хлопець випадково взяв шматок графіту в руку – і у нього долоня миттєво згоріла? А таких шматків усюди була величезна кількість. Ну і пил покривав усе суцільно. Але він фонив менше.
«Я не знаю, чи треба було відправляти туди стільки людей»
«Загалом було захоронено понад 4000 кубічних метрів радіоактивних матеріалів. В результаті проведених заходів потужність експозиційної дози гамма-випромінювання зменшилася в 40-50 разів, і в другій половині 1987 року (після закінчення робіт з дезактивації) максимальні рівні потужності дози складали 180 мР / год» – із матеріалів віртуального музею «Біля Чорнобильської межі».
– У серіалі ліквідатори аварії – це і кадрові військові, і колишні афганці, і зовсім молоді люди. І всі поруч. Так справді було?
– У першу чергу туди були кинуті війська. З Красноярська на ліквідацію аварії вирушили 840 людей, із них 570 – солдати-строковики і «партизани» з запасу. Із числа «партизанів» закликали в основному сімейних людей, у яких уже є діти (у мене дочка в той рік пішла в перший клас). Багато фахівців у Чорнобиль перекинули з наших закритих «атомградів» – Залізногорська і Зеленогорска. Із маленького Залізногорська на ЧАЕС поїхало найбільше в Красноярському краї число ліквідаторів – 954.
Ліквідатори аварії
– Де вас розмістили, який був ваш побут? Яке завдання перед вами стояло?Рудий ліс – він найнебезпечніший, він таким став, тому що радіація спалила хвою. Після вибуху вітер забрав радіоактивний викид саме в цьому напрямку
– Сибірський полк хімзахисту стояв у Черемошному, селі в 30-кілометровій зоні відчуження. А завдання було – дезактивація небезпечних об’єктів. Академік Легасов у фільмі говорить, що треба зняти шар зараженого ґрунту, вирубати дерева і все це захоронити глибше. Рудий ліс – він найнебезпечніший, він таким став, тому що радіація спалила хвою. Після вибуху вітер забрав радіоактивний викид саме в цьому напрямку. Ось цим ми і займалися: і землю зішкрібали, і рудий ліс валили, дерева заражені розпилювали. Робили могильники – глибокі довгі рови, дно закривали поліетиленовою плівкою, її ж клали і поверх вмісту. Засипали все землею. На картах позначали, що, мовляв, могильники є там і там. Скільки ці кургани будуть стояти – не знаю…
Володимир Михайлов (зліва) у період ліквідації аварії
– У якому режимі йшла ваша робота?
– Підйом у нас щодня був о п’ятій ранку, близько семи виїжджали на місце, поверталися пізно ввечері. Уже за північ закінчувалася планерка в штабі. А наступного дня – все по новій.
– Тобто фактично цілодобово працювали?
– Та якби ж працювали! Працюєш-то недовго, а потім цілий день чекаєш, поки відпрацюють інші. Наприклад, заміряли радіацію на якійсь території – порахували, що безперервно перебувати там можна 30 хвилин. Одна група туди йде, а вся колона стоїть, люди сидять у машинах, своєї черги чекають. Не будуть же невеликими групками возити в розташування полку і назад. Усі приїхали – усі поїхали. На зворотному шляху проходили пункти санітарної обробки. Там машину заміряють – вона фонить. Її миють-миють – знову фонить. Миють по новій. А всі решта знову чекають…
– Виходить, люди зазнавали опромінення навіть тоді, коли цього фактично можна було уникнути?
– Неорганізованості справді було достатньо. Я тоді подумав: Боже мій, а що ж було на війні, якщо в мирних умовах так безглуздо з людьми поводяться? Не знаю, може, кудись і не треба було зовсім їх відправляти. Або – стільки не треба було. Але що зроблено – те зроблено.
– А ліки якісь були у вас?Щоб нікому з начальства не влетіло, заниження доз у звітах відбувалося повсюдно
– Та ж особливих і не було. Так, пігулки з військового набору, більше нічого. Але переопромінення намагалися не допускати, тому що начальство за це били по шапці, і командири наші могли не тільки не отримати обіцяних їм грошей – а їм за це відрядження платили в рази більше, ніж на звичайній службі, – а й звання позбутися. Межею вважалася набрана доза в 25 бер. Ну і на цьому тлі, щоб нікому з начальства не влетіло, заниження доз у звітах відбувалося повсюдно.
– Тобто реальні дані перекручували?
– У кожного з нас були так звані накопичувачі. Вранці їх видавали, ввечері забирали. Спеціальна секретна частина знімала свідчення, вираховувала, хто скільки набрав. І якщо виходив «перебір», комусь у цих свідченнях можна пересунути на одну цифру вліво – і все, проблема вирішена! Ну або могли наступного дня людину разок на роботу не пустити. Але було і так, що назавтра потрібно на зміну відправити певну кількість людей – а ту нікого, всі вже «важко поранені». Що ж, діватися нікуди… У той час це була звична річ: треба – значить треба. Та й все здавалося не таким вже й страшним – радіації ж не відчуваєш. Єдине, ті, в кого були залізні зуби, вони такий начебто солодкуватий присмак відчували на коронках. Ну або якщо в горлі стало дерти – значить, пилу наковтався. А так – нічого …
– Скільки ви там пробули?
– Чотири місяці. До останнього місяця я вже свою максимальну дозу набрав, мене треба було додому відправляти. А заміни мені не було, тому мене не випускали.
– Що значить – не було заміни, якщо людей привозили масово?
– На моє місце повинен був приїхати офіцер хімзахисту, я йому зобов’язаний був передати справи. Не знаю, чому довго не могли його знайти. Але я там не один був такий. Ти у формі, під наказом. Які можуть бути розмови? Вважайте, війна йде.
Над «рудим» лісом
– Як ця робота відбилася на вашому здоров’ї?
– Ось радіація з тих пір всередині мене сидить – у кістках, у тканинах, не знаю де ще. Які там у мене процеси відбуваються – одному Богові відомо. Коли ми всі перемремо, медики всю цю справу проаналізують, зроблять висновки. Так що частково ми в цьому сенсі піддослідні. А взагалі у тих, хто залишився живий і не став інвалідом, хвороби – як і у всіх інших. Тільки частіше і гостріше.Відбирали ж туди молодих здорових мужиків – і я таким був
Відбирали ж туди молодих здорових мужиків – і я таким був. А через кілька років після повернення то в одному місці, то в іншому хтось та загнеться. А це ж 90-і роки, лікуватися особливо ніколи, сім’ю треба годувати. Та й у лікарнях тоді бардак був. Загалом, до стану свого організму прислухалися тільки ті, кому зовсім зле ставало.
«Техніка так і не змогла замінити людей»
«Я увесь час хочу вам сказати і не знаю, чи вдається мені це зробити, що справа саме в філософії безпеки. Якби філософія безпеки була правильною, то технічні рішення під цю ось філософію, звичайно б, наші фахівці знаходили, бо вони грамотні фахівці, тямущі люди, вміють рахувати і робити інші речі. Але вся справа в тому, що їх у такі умови поставили» – зі спогадів Валерія Легасова.
Науковці інституту імені Курчатова на нараді з ліквідації наслідків аварії
– Головні герої серіалу – науковці обговорюють не тільки способи ліквідації аварії: для них дуже важливо з’ясувати її причини, щоб запобігти повторенню трагедії… І найголовніше, зрозуміти, чи була це помилка персоналу станції чи ж помилки в конструкції реактора. Яка версія вам здається більш імовірною?
– Я можу робити висновки тільки з тих матеріалів, які читав. Хоча версій про те, як проходив той фатальний експеримент, як і раніше, залишається багато. Відомо, що персонал на станції був досить молодий, а один із найдосвідченіших фахівців, начальник зміни, на яку спочатку планувався цей експеримент, відмовився його в свою зміну проводити: не був упевнений у цьому рішенні. І багато людей, які під відповідним розпорядженням повинні були свої автографи поставити, цього не зробили, оскільки бачили, що там щось не те. Але Анатолію Дятлову, заступнику головного інженера з експлуатації ЧАЕС – теж, до речі, уродженцю Красноярського краю, – найважливіше було зробити заплановане і отримати результат. І на експеримент він все-таки зважився…
Ліквідатори аварії
– У фільмі є епізод, коли, не витримуючи радіації, один за одним виходять з ладу роботи, відправлені на розчищення верхнього майданчика реактора, і в підсумку люди розчищають його вручну…
– Так і було – ні японська, ні німецька електроніка такого рівня радіації не витримала, вся здохла. Працювали люди – їх техніка так і не змогла замінити. Але для наземних робіт вихід був знайдений. І це не «лунохід», як пропонував один із героїв фільму. Красноярське підприємство «Сибцветметавтоматика» ще з 1970-х років розробляло радіокеровані бульдозери для роботи в важко-прохідних місцевостях. Через кілька років розробку згорнули – чомусь бульдозери не знадобилися. У 1983-му робота над проектом відновилася – і того ж року знову зупинилася.
А коли все сталося на ЧАЕС, нашим конструкторам наказали негайно підняти всі креслення. 9 травня 1986 року красноярських фахівців привезли на Челябінський тракторний завод, там вони свої розробки випробували на важких машинах, і разом з 10 бульдозерами, оснащеними радіоуправлінням, їх відправили у Прип’ять. Бульдозери розчищали майданчик поруч зі станцією від завалів і готували його під фундамент для саркофага. Потім їх – як і іншу техніку – там і кинули: відмити ці машини було вже неможливо.
Фахівці красноярського підприємства «Сибцветметавтоматика» у Чорнобилі
– Саме будівництво саркофага ви застали?
– Він будувався з липня до листопада, мене призвали у грудні. На будівництві теж було задіяно багато наших земляків – залізногорців і зеленогорців. У Залізногорську, до речі, крім дня пам’яті чорнобильців – 26 квітня – традиційно відзначають і 30 листопада – день офіційної здачі в експлуатацію саркофага. І навіть іноді називають його «залізногорським Днем Перемоги». Одним із керівників будівництва, начальником так званого будівельного району №2, був Володимир Лебедєв, до аварії – головний інженер Залізногорського БМУ-3. Зараз Володимира Олександровича вже немає серед живих – він помер у 2015 році. Йому було 66 років.
Володимир Лебедєв (зліва)
Знаю, як ішла робота над цим проектом: там, на місці, малювали креслення – як то кажуть, на коліні. За цими кресленнями відправляли завдання на заводи. Все робилося позапланово, але швидко і без зайвих питань – що називається, на телефонний дзвінок.
Розробники проекту «Укриття» – саркофага над зруйнованим енергоблоком
«Скільки було ліквідаторів – досі невідомо»
«Восени 1987 року в зоні ліквідації відбулася подія, пояснення якій знайти неможливо. Це було одне з найбільш ідіотських рішень якогось там начальника. Трьом ліквідаторам довелося піднятися нагору по гвинтових сходах, наражаючись на небезпеку, що виходить із зруйнованого енергоблоку, і поставити червоний прапор на вершині вентиляційної труби ЧАЕС. Таким чином відзначили закінчення очисних робіт на даху енергоблоків. Подейкували, що в якості нагороди після закінчення операції команда з трьох чоловіків, які підняли прапор на трубу, отримала по пляшці пепсі-коли і по одному вихідному дню», – із матеріалів віртуального музею «Біля Чорнобильської межі».
Чорнобильські ліквідатори
– Епізод із встановленням прапора на реакторі, наведений на сайті красноярського союзу «Чорнобиль», є і в фільмі. Щоправда, про таку скромну винагороду в серіалі не згадано… Після аварії держава дбала про ліквідаторів?
– У 1991 році був ухвалений закон про соціальну допомогу громадянам, які постраждали при аварії на ЧАЕС. Згідно з ним, усіх нас, і ліквідаторів, і жителів постраждалих територій, розділили на кілька категорій – залежно від року участі в ліквідації, отриманої дози, інвалідності, від того, наскільки близько від станції жили люди. Закон цей усе добре прописав, тільки в 90-і грошей не було на виплати. Але якщо держава не хоче виконувати закон, треба змусити її це зробити.
Були акції протесту – мітинги, голодування. Але хоч і не настільки ефектним, зате ефективним засобом виявилися суди. Ми самі вивчали законодавство, вчилися себе захищати. Суди в 99% випадків були на нашому боці, але держава не платила того, що належить, навіть за судовими рішеннями, і пристави змусити її не могли. Все більш-менш стабільно стало вже в середині 2000-х. Борги погасили – тим, хто залишився живим. До слова, з 1991 року до «нашого» закону поправки вносилися 64 рази, і кожна стосувалася кількох пунктів. Так що навіть не всі фахівці, у тому ж ПФР (пенсійний фонд Росії – ред.) наприклад, знають, що чорнобильцям щось там належить.
А зараз з’явилася й інша проблема. Люди відходять – і з тим, щоб члени їхніх сімей отримували пільги, великі складності. Ось до мене сьогодні приходила жінка. Чоловік, ліквідатор аварії, помер у травні. Вони перебували в офіційному шлюбі, але у них різні прізвища, прописані були в різних місцях. Зараз від цієї жінки вимагають довести, що шлюб не був фіктивним, що вони дійсно разом жили і вели спільне господарство, а не просто так вона за пільгами з’явилася…
– Володимире Олексійовичу, як ви гадаєте, якщо б, не дай, боже, в наш час відбулося щось подібне – теж були б і замовчування, і невиправдані жертви?Приховати таке, напевно, сьогодні вже не вийшло б
– Приховати таке, напевно, сьогодні вже не вийшло б. Ну а зібрати екстрено людей і відправити їх на ліквідацію – в наш час, мабуть, було б проблематично. Тоді все просто було: є закон про військовий обов’язок, призвали – з’явися, так треба. Зараз все ж менталітет інший.
Ліквідатори аварії
– Скільки всього людей брали участь у ліквідації аварії на ЧАЕС – це, принаймні, відомо?Коли нам, ще за радянських часів, видавали посвідчення ліквідаторів, їх виготовили нібито 2 мільйони примірників, і всі вони розійшлися
– Точних даних і тут немає. Цифри «танцюють» від 600 тисяч до 800 тисяч людей – це на весь колишній СРСР. Не так давно спробували порахувати ліквідаторів тільки в Росії – нарахували 200 тисяч. Але є і така інформація: коли нам, ще за радянських часів, видавали посвідчення ліквідаторів, їх виготовили нібито 2 мільйони примірників, і всі вони розійшлися.
З іншого боку, знайомі українці – а там ліквідаторів було найбільше – розповідали: як не за пів-ящика, то за ящик горілки таке посвідчення можна було купити… Не знаю, чи буде це число коли-небудь точно назване. До того ж частини архівів більше немає. У нас деякі товариші робили туди запити і отримували відповіді: папір був заражений, довелося знищити. Так що навряд чи ми коли-небудь дізнаємося про це всю правду.
Столтенберг отметил, что альянс поддерживает суверенитет и территориальную целостность Украины
НАТО в дальнейшем будет оказывать мощную практическую помощь Украине. Об этом, комментируя визит президента Украины Владимира Зеленского в штаб-квартиру НАТО в Брюсселе, заявил генеральный секретарь Альянса Йенс Столтенберг.
“Приятно впервые поздравить Зеленского в штаб-квартире НАТО. Мы твердо поддерживаем суверенитет и территориальную целостность Украины и будем в дальнейшем оказывать мощную практическую помощь. Народ Украины заслуживает мира“, – написал генсек НАТО в Twitter.
Андрій Таран, генерал-лейтенант, екс-перший заступник командувача Сухопутних військ ЗСУ, аташе з питань оборони України в США
Перш ніж приступати до реформування Збройних сил України, необхідно провести комплексний аудит у всіх сферах оборони, у тому числі в армії. Цього, зокрема, вимагає і Закон «Про національну безпеку України», в якому зазначено, що протягом шести місяців після вступу на пост Президента розробляється стратегія національної безпеки, відповідно до якої і здійснюється проведення комплексного огляду сектора безпеки і оборони. Оборонний огляд є складником цього комплексного огляду. Після цього Міністерством оборони розробляється стратегія військової безпеки, в якій і визначаються подальші шляхи досягнення цілей оборонної галузі. Головне, що ми повинні вирішити остаточно – визначитися, куди ми рухаємося. Оцінюючи ті загрози, що існують на сьогоднішній день для нашої країни, потрібно виходити з того, що Україна не в змозі самостійно забезпечити свою безпеку. Чи здатна одна наша армія протистояти російській військовій потужності в разі повномасштабної агресії? Мені здається, що відповідь очевидна. Нам необхідно продовжувати реформи для приєднання до системи колективної безпеки з країнами НАТО. Альтернативи цьому на сьогоднішній день немає. А ось конкретні кроки на цьому шляху ми зможемо визначити після проведення оборонного огляду і розробки стратегії військової безпеки.
Проте ключові проблеми в армії видно вже зараз. Найбільша – кадри. На жаль, та система кадрових призначень, яка існувала при Порошенкові, не дозволяла реально реформувати жодні структури. Безліч кадрових призначень здійснювалися не за принципом професіоналізму, а за принципом особистої відданості. Як наголошувалося багатьма експертами, характеристика особи самого Порошенка свідчила про те, що він вважав себе професіоналом практично у всіх областях і вкрай негативно ставився до будь-якої критики. Володимир Горбулін відзначав: «Україна сприймалася як колективний “Рошен”, де Президент – директор, а всі інші – співробітники різного рівня важливості. Відповідно і комунікація була побудована за принципом “якщо директор вважатиме за потрібне – він вам повідомить”, а в цілому – “менше знають – краще сплять”»…
Це призвело до того, що більшість керівників, у тому числі і в армії, були привчені не проявляти ініціативи, а чекати на команду згори. Причому такий підхід набув поширення на всіх рівнях, починаючи від міністра і закінчуючи тактичною ланкою.
Свого часу викладачі у військовій академії нас навчали: на війні найстрашніше – не прийняте вчасно рішення, страх взяти на себе відповідальність. На жаль, тепер уже очевидно, що причиною окремих трагічних подій на Донбасі була саме відсутність своєчасного ухвалення рішень військово-політичним керівництвом і неправильна оцінка обстановки. Прикладом може служити трагедія в Іловайську, коли доповіді про ситуацію залишалися без уваги – підготовка і проведення параду виявилися важливішими. Незважаючи на те, що керівництво Збройних сил було зобов’язане взяти на себе відповідальність за ухвалення відповідних рішень, цього не сталося, всі чекали додаткових команд від Верховного головнокомандувача.
Неможливо вести мову про перехід до професійної армії і впровадження стандартів НАТО, якщо не викоренити систему призначення не за професійними якостями і не виховувати в командирах здатність самостійно приймати рішення в рамках своєї компетентності і бути готовими відповідати за них. В арміях країн НАТО кар’єрне зростання офіцера, як правило, аж ніяк не залежить від зв’язків, знайомств, кумівства і самодурства керівника, командири зростають там в умовах жорсткої професійної конкуренції.
Необхідно відзначити, що на сьогоднішній день в Україні є достатня кількість професійних генералів і офіцерів, що отримали впродовж останніх років безцінний досвід ведення бойових дій на Сході нашої країни, які є золотим фондом держави. Саме такі командири повинні зростати і в званнях, і на посадах. Але, на жаль, зараз у Генеральному штабі продовжують служити деякі старші офіцери і навіть генерали (!), які про війну на Донбасі знають лише із засобів масової інформації…
Саме зараз, із приходом до влади команди нового Президента, існує реальна можливість змінити підходи до формування кадрової політики в Збройних силах, без чого реформування української армії неможливе.
Андрій Таран, генерал-лейтенант, екс-перший заступник командувача Сухопутних військ ЗСУ, екс-заступник начальника головного управління розвідки МО України, аташе з питань оборони України в США
Братья и Сёстры из сражающейся Украины!
Чеченцы понимают вашу боль как никто другой. По всей Европе ширится движение по набору добровольцев в защиту Украины: уже...
Попередня
