Статті

Новый руководитель “Укрзализныци” не знает ни русского, ни украинского языков и будет с самого начала окружен представителями кланов, нацеленных на дальнейшее “кормление” с железных дорог. Какие реформы он сможет провести в такой ситуации – загадка

Мария Романова

После чреды сменяющих друг друга и.о,  “Укрзализныца” наконец-то заполучила “настоящего” руководителя. Сегодня новый состав правительства одобрил кандидатуру поляка Войцеха Бальчуна, которого выбрала из 31 соискателя специальная комиссия Министерства развития торговли и экономики (МЭРТ).

Сама процедура объявления о назначении Бальчуна произошла в весьма характерной форме. После короткого, но доброго слова Гройсмана, который описал былые заслуги Войцеха, он передал слово самому новому начальнику железной дороги. Неожиданно для всех Бальчун заговорил по-польски. Переводчика, естественно, не оказалось и переводить взялся сам Гройсман, который уверял, что польский понимает. И пересказал, что экспат намерен бороться с коррупцией и обновлять подвижной состав. Впрочем, о то, что же на самом деле сказал господин Бальчун, остались некоторые сомнения.

Равно как сомнения остаются насчет того – насколько польский товарищ адекватно понимает украинскую действительность и стоящие перед ним задачи. Не зная, при этом, языка местного населения.

Программа поляка

Чиновники не скупятся на комплименты новому главе УЗ. “Войцех молодой, он суперуспешный руководитель ряда самых крупных польских предприятий. Сначала он хорошо проявил себя как руководитель самого большого польского банка PKO, а затем достиг карьерных высот, возглавляя польскую железную дорогу PKP Cargo (из убытков в 100 млн. злотых он вывел предприятие на прибыль в 500 млн.).”, – отметил экс-министр экономики Айварас Абромавичус, презентуя результаты отбора. Бальчун также возглавлял набсовет польской авиакомпании LOT, а в свободное время он, как и полагается разносторонне развитой личности, еще  и играет в рок-группе Chemia.

Стоит отметить, что на кресло главы УЗ претендовало 31 соискателей, в том числе, такие “акулы” транспортного бизнеса как экс первый заместитель министра инфраструктуры Владимир Шульмейстер и прежний и.о главы УЗ Александр Завгородний. Понятно, что все они теперь в оппозиции к Бальчуну.

Формально главным критерием отбора кандидатов были их программы по реформированию УЗ. Бальчун среди главных проблем “Укрзализныци” отметил падение доходов предприятия, отсутствие нужного законодательства и госрегулирование тарифов. В качестве “лечения” он предлагает вывести приватизировать непрофильные активы УЗ, а обслуживаемые ими направления вывести на аутсорсинг, открыть рынок пассажирских перевозок для частных компаний, сократить сеть билетных касс. Он также хочет ввести в Украине единый билет на все виды транспорта и тотально информатизировать “Укрзализныцю”. Это очень похоже на сценарий, по которому Бальчун реформировал польскую железнодорожную систему. Кстати, сами поляки имеют к ее работе немало претензий. Непунктуальность поездов там стала настоящей проблемой – время опоздания на полчаса опозданием даже не считается. Сам Бальчун парирует критикам – ж/д полотно тотально обновляется, так что временно придётся потерпеть.

Собственно, в программе польского кризис-менеджера нет ничего революционного. К примеру, в конкурсном предложении бывшего замминистра инфраструктуры Владимира Шульмейстера, который также хотел возглавить УЗ, много похожих пунктов, в частности, приватизация части непрофильных активов, перестройка пассажирских перевозок, скорейшее изменение профильного законодательства (законопроект “О железнодорожном транспорте) уже есть в парламенте, разработка единой IT- системы учета и пр.

Реальные проблемы

Экс-замминистра инфраструктуры Александр Кава говорит, что сделать действительно нужно очень много. “Фактически два года у предприятия не был постоянного руководителя, что окончательно разбалансировало его работу. УЗ справлялась с текущими задачами только усилиями среднего звена”, – отмечает эксперт. По его мнению, первое, с чем нужно разбираться, это тарифный вопрос. В феврале 2016г тогда еще глава транспортного ведомства Андрей Пивоварский прогнозировал, что без роста тарифов, в частности на грузовые перевозки, УЗ по итогам года получит убытков почти на 7 млрд. грн. Но с другой стороны бизнес уже сейчас еле тянет расценки железнодорожников (они повышались несколько раз за последние два года), обвиняя “Укрзализныцю” в раскручивании инфляции, ведь предприятия автоматически перекладывают расходы на подорожавшую логистику на кошельки потребителей.

Не лучше обстоят дела и с пассажирскими перевозками. Эксперты подсчитали, что на сегодняшний день цены на ж/д билеты покрывают себестоимость перевозок лишь на 8-30%. Но сложно даже представить масштабы социального взрыва, если новое руководство УЗ вдруг решится взять и уже завтра огласить предприятиям и рядовым украинцам реальные тарифы.

Руководитель центра транспортных стратегий Сергей Вовк говорит: первое, что нужно сделать – привести в порядок финансовую отчетность УЗ. “Даже в правительстве видят лишь общую отчетность. Понять сколько денег приносят конкретные направления невозможно, что создает почву для злоупотреблений”, – отмечает эксперт. Второй важный блок реформ – инвестиционный. В инвестиционном плане УЗ утверждена сумма в 11 млрд. грн., хотя реальные потребности составляют 30-40 млрд. грн. “Нужно сосредоточится на тех точках, которые дадут быструю отдачу. Недавно мининфраструктуры анонсировало строительство скоростного ж/д пути из Европы в Одессу. Проект, конечно, нужный, но вот окупаться от будет десятки лет. А точечная реконструкция отдельных отрезков пути, станций и пр., позволила бы зарабатывать уже завтра”, – поясняет Вовк.

Реформатор или свадебный генерал?

Новому руководителю “Укрзализныци” достанется непростое, хотя и очень интересное “наследство”. Государственная железнодорожная монополия объединяет 6 ж/д дорог, а это 21,6 тыс. км путей, около 4 тыс. локомотивов и 123 тыс. вагонов и 300 тыс. сотрудников. На долю УЗ приходится порядка 60% всех грузовых и 38% пассажирских перевозок в стране.

Но главный лакомый кусок УЗ – порядка 140 структурных предприятий, в том числе, непрофильных, приватизацию части которых обещали и доморощенные транспортники, и “варяги”. На этих активах, собственно, и выстраивались коррупционные схемы, о размахе которых на УЗ ходят легенды.

По итогам прошлого года “Укрзализныця” получила чистый убыток в 4,7 млрд. грн. Бывший замминистра инфраструктуры Владимир Шульмейстер, перечисляя причины убыточности монополиста, назвал, в частности, заниженные тарифы, старый подвижной состав и главное – коррупцию. Ее объемы на железной дороге эксперт оценил в рекордные 10-20 млрд. грн. в год. Как видно, если бы убрать эту составляющую, даже дешевые билеты и старые вагоны не помещали бы госпредприятию не стабильно зарабатывать. Решить проблемы с коррупцией должен был и.о руководителя ПАО Евгений Кравцов, которого назначили на эту должность после отставки Александра Завгороднего, заподозренного в построении коррупционных схем.

В феврале 2016г на имя премьера-министра, генпрокурора, главам СБУ и НАБУ поступил депутатский запрос, в котором говорилось о масштабных злоупотреблениях Завгороднего. Его, в частности, обвиняли в сотрудничестве с компаниями и банками, связанными с семьей Виктора Януковича. В частности, прозвучали названия СК “Доминанта”, которой УЗ только за 4 квартал 2015г перечислила 414 млн. грн. и ООО “Євроинвестсрой”, получившего от железнодорожников 14 млн. грн. в феврале 2016г.

Но парадокс ситуации заключается в том, что именно Кравцова еще в его бытность вторым человеком в УЗ (он занимал пост директора по реформированию, правовой и имущественной политике), называли “смотрящим”. По слухам, он связан с соратником главы АП Бориса Ложкина Михаилом Бейлиным. И, якобы по его распоряжению тот начал расставлять на руководящие должности на непрофильных предприятиях УЗ своих людей. Поговаривают даже, что были предприняты попытки загнать эти компании в еще большие долги (компании, близкие к Кравцову, предлагали предприятиям кредиты, погасить которые те не смогли).

На сегодняшний день в УЗ остается еще, как минимум, один человек Бейлина – директор по корпоративному управлению и мотивации персонала Оксана Марина.

И эксперты не сомневаются, что те, кто уже давно положил глаз на наследство УЗ и планомерно готовил захват ее активов, не упустят возможность по- быстрому отжать то, что еще осталось. Противостоять этому рейдерскому захвату – и будет задачей №1 для нового руководителя “Укрзализныци”. Сможет ли выполнить эту миссию рафинированный польский топ-менеджер или же его участь – стать “свадебным генералом” за спиной которого продолжат грабить награбленное – покажет время.

Войцех Бальчун играет и управляет, фото: bykvu.com

Источник : http://strana.ua/articles/analysis/9579-rok-muzykant-i-smotryashie.html

Нещодавно, а семе у березні 2016 року  було оголошено  відкритий конкурс на постачання продуктів харчування для продажу в потягах далекого сполучення, який  проводився Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» за адресою: м. Київ, вул. Тверська, 5.  Ознайомившись з тендерною документацією, опублікованою на сайті Міністерства економіки України, Товариство з обмеженою відповідальністю «Мультипродукт»  прийняло  рішення  про прийняття участі у  вказаному конкурсі.

  TOB   «Мультипродукт»   надіслало ПАТ «Українська залізниця» (Замовнику) свою пропозицію конкурсних торгів. Пропозиція конкурсних торгів була подана в письмовій формі за підписом директора TОB «Мультипродукт» Загорднього С.Н. , прошита, пронумерована та скріплена печаткою у запечатаному конверті.

Так,  за результатами конкурсу, який відбувся  30 березня 2016р. було встановлено наступне, що переможцем на постачання продуктів харчування для продажу в потягах далекого сполучення  ПАТ  “Укрзалізниця” оголошено  ТОВ «Експансія».

Українська Компанія TОB «Мультипродукт» ,  яка теж приймала участь у проведеному конкурсі не згодна із вказаним рішенням комісії на наступних підставах:

1.            Компанія переможець, а саме: ТОВ «Експансія» в своїй пропозиції конкурсних торгів задекларувала для постачання чай ТМ  «Грінфілд» (Росія).  При  цьому,  хочемо  зауважити, що дана торгівельна марка належить та  зареєстрована  у Російській федерації. Даний факт являється недопустимим при наявній політичній ситуації та визнанні агресором Російської федерації.

2.            При проведенні конкурсу, конкурсна комісія не звернула увагу на порушення ТОВ «Експансія» пункту 3.1 Кваліфікаційних критеріїв  до учасників в частині ненадання документально підтвердженого досвіду у виконанні аналогічних договорів.

3.            Також компанія переможець ТОВ «Експансія»  не надала натурних зразків продукції з нанесенням фірмового стилю ПАТ «Укрзалізниця», що є порушенням змісту пропозицій конкурсу учасника п.2. Розділ 3.

4.            Також , було допущено  порушення при визначенні переможця у вказаному конкурсі п.1 Розділ 5. пп1.1  В результаті перемогла компанія  ТОВ «Експансія»  не за критерієм % комісійної винагороди агента, а за якимось іншим критерієм,  хоча це було основним критерієм для визначення переможця конкурсу.

5.            Також,  при поданні пропозиції конкурсних торгів було здійснено розбиття % агентської винагороди по різним групам товару, що прямо порушує форму пропозиції конкурсних торгів ДОДАТОК 1, в якій чітко зазначено, що %  комісійної винагороди повинен бути один на всі групи товарів.

         Крім того, згідно ст. 3 Закону України “Про здійснення державних закупівель” закупівлі здійснюються за такими принципами, як: добросовісна конкуренція учасників, максимальна економія та ефективність, відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; недискримінація учасників; об’єктивна та неупереджена оцінка пропозицій конкурсних торгів.

        Як ви  вважаєте, за вказаних принципів при оцінці конкурсних пропозицій (Замовник) ПАТ «Українська залізниця»  дотримувалася Законів України і виходила з інтересів Держави, да чи ні???

Надання переваги ТОВ «Експансія», постачальнику чаю з російською ТМ «Грінфілд» при участі українського виробника ТОВ «Мультипродукт», та інших українських постачальників  являється недопустимим.

ТОВ «Мультипродукт», вже звернулось у АМКУ та суди, щодо захисту не тільки своїх інтересів але й інтересів  Держиви, оскільки порушень статей  Закону України “Про здійснення державних закупівель” вбачається  з десяток.

Чекаємо на справедливий результат перевірки дотримання законодавства України.

Автор : Давиденко Роман.

2016-04-14 20:34 Случайное знакомство. Блиндаж, буржуйка, тусклый свет.

Нас трое – я, мой случайный собеседник и котенок возле меня. Собеседник называл себя, но среди многих, вновь знакомых не запомнился именем. Запямятовал. Переспросить неудобно. Выкручиваюсь общаясь. Между нами табурет, он нам за стол.

На табурете чай, сгущенка. Моя работа в этом подразделении сделана, назад к моим, отвезут через час. Не спеша чаевничаем и болтаем о том, о сем.

– А ведь меня ровно год назад убили. – Обронил мой собеседник. Я поперхнулся. Скосил взгляд на наш табурет. Только чай и сгущенка. Никакого алкоголя. Мой собеседник выглядит вполне адекватным и, самое главное, достаточно живым и трезвым. Сидит, наблюдает за моей реакцией. Видно как глаза смеются. Веселый такой зомби.

– Меня еще мертвец сгущенкой не угощал, – пытаюсь чужой бред перевести на шутку. – Во-во, ты налягай. Я еще открою. Не стеснявайся. Это перекрученное «стеснявайся» улыбнуло. Я успокоился. Нормальный парень. Ляпнул такое, бывает.

Не хорошо на войне так о себе. Кабы я не был безбожником – перекрестился бы. Неверующим есть только одно средство: – Сплюнь трижды, – говорю, – такое мелешь. Парень смеется. Пригубил чай. Со смачно заразительным звуком приложился к дырочке в банке сгущенки. – Не веришь?

Сегодня ровно год как меня убили. Что за «нах»? Что же я такой «везучий»? Угораздило именно на его предложение повестись «скоротать время чаем с вкусностями». Чай хороший, сгущенки море, котенок замечательный. Но собеседник психический – зачем-то пытается убедить меня, что он с потустороннего мира. С сожалением смотрю на недопитый чай, на сгущенку, которой действительно море, на котенка, который мурлыкает под моей рукой. Как зовут собеседника? Забыл или не знал. Вроде назвал себя, да только пролетело имя мимо ушей.

Мимолетная встреча. Через час никогда больше не увидимся. Попил чаю… Эх… Только не «с вкусностями», а с бредом психического. Стал думать, может я какую работу у них в подразделении недоделал и срочно-срочно необходимо бежать из этого блиндажа наверстать упущенное. Дурдом сам по себе, а я отдельно. Думай голова, как не обидеть собеседника и свалить отсюда.

– Что ты куришь? Возьми лучше мои. – Нормальные курю. Ты просто послушай. У меня сегодня особенный день. Не хочешь – не буду рассказывать. Времени еще час. Чая с пол чашки, сгущенки море, котенок этот, с мурлыканьем. На верх, на верх из этого блиндажа. Там хорошо, там меня этот (как его?) не достанет своим бредом. – Раз начал – продолжай. Зачем я это сказал? Брякнул и сам на себя разозлился. Интеллигент чертов. Другой бы… Дурак. Быстрей бы машина. Увезите меня сейчас. Не хочу больше чаю. Заверните сгущенку с собой. Парень доволен. Кивнул. Снял с буржуйки чайник, долил воды в чашки. Сначала мне, затем себе. Гостеприимный такой. Вытащил здоровенный нож. Лихо покрутил его в ладони и с маху пробил дырку еще в одной банке сгущенки, затем еще одну дыру– для воздуха.

Залюбоваться: как ловко орудует ножом этот психический. Настроение уже ниже этого блиндажа. Эх. Небрежно держу кружку с горячим чаем перед собой. Если что – в психического кипятком и на выход. Мне на твой нож и на то что там у тебя? Контузия? Плевать. Мы выстоим. Но парень хозяйственно облизал кончик ножа, спрятал его в ножны и пододвинул банку ближе ко мне. Щедрый хозяин. Как же уйти, чтобы его не обидеть? – В четырнадцатом шустро наступали. Пока русские не влезли открыто, думали, что и войне через месяц конец.

Ох! Начал. Оглянулся на выход. Плевать, что воспитан – уйду. Пусть сам с собой разговаривает. Или с котиком этим. Котик хороший, кстати. – Мы тогда двумя взводами оврагами пробирались и вышли в тыл сепарскому блокпосту. Со своей тыльной стороны слабовато они укрепились. Присмотрелись и пошли в атаку. Пока они метались между укрытиями, пока в себя приходили, мы уже половину пути пробежали. Только тогда они отстреливаться начали. На бегу точно не выстрелишь, мы стреляли, чтоб не дать им хорошие позиции занять. Чтоб не стреляли по нам прицельно. Бежим так ладненько, в одну цепочку. Я вперед не вырываюсь, но обогнать себя не даю. Вровень со своими. Никто не скажет, что трус. Как стрелок я так себе. А на бегу совсем безнадега. Стреляю в ту сторону, что-то кричу. Ты ходил в атаку, поймешь.

– Не ходил. – Признался и так стыдно стало. Неполноценный я такой солдат. Не сложилось. – Еще сходишь, – успокоил меня. – Еще наступать придется. Увидишь. -Угу, – киваю. – Непременно схожу. Собеседник согласно кивает и продолжает:

– Так вот. Бежим, стреляем. Кричим чего-то. Те кое-как отстреливаться начали. Бестолково так, беспорядочно. Мы чуть прискорились. Орем во всю, я уже который магазин на автомате заменил, да сам знаю, что все что выстрелил мимо. Абы не поднялись, абы не смогли целиться. Меняю еще один магазин на ходу. Только поднял голову и вижу: летит в мою сторону трассер. Вижу откуда – вход в бетонное укрытие. Оттуда стреляет гадина. Трассер вжикнул и мимо пролетел. И еще несколько «вжиков». Очередью, гад по мне стрельнул. И все мимо. Я только выдохнул с перепугу. Страшное дело, когда в тебя летит. И ведь день уже, а заразу эту трассерную видать-таки. Ох он меня разозлил, этот сепар. Подал правое плечо вперед и прицелился в тот проем. Магазин полон, только перезарядил. Теперь этот гад мой. Уже не смотрю чтоб вровень с товарищами. Бегу что есть сил, кричу и еще не успел навести ствол, а уже начал в сторону того гада стрелять. Видел, как летят крошки с бетона от моих пуль. Совсем рядом. Еще немного, чуть довернуть и грохну его. Будет знать, как по мне…

Второй очередью попал он в меня. Стукнуло в грудь с левой стороны как молотом. Ноги еще бежали, но тело уже бросило назад. Подбросило и спиной о землю. Мой палец уже нажал на спуск. Пока падал, столько и стрелял. Только не в сепара, а в небо. Совсем чуть-чуть и я бы его…

Собеседник вытащил сигарету. Закурил и я. Котенок проснулся и ушел от нашего дыма подальше. Сигарета в руках у парня дрожит. Пытаюсь делать вид, что не смотрю на его руку с сигаретой, а он видит мой взгляд на его руку и пытается совладать с собой. – Шмякнулся я о землю спиной. Палец только тогда с курка соскочил и стрелять перестал. Боль напротив сердца неимоверная. Смотрю, а на левом краю у броника ткань разодрана и дырка во мне уже вся красная. В сердце, осознаю. Слабость по телу. Как раскорячило по земле – не пошевелишься.

Слышу крики: «Сифа убили», «Пипец вам, сволочи». Сиф – это я.

Верить не хотелось, но ребята врать не станут. Убили меня. Лежу умираю. По большому счету хорошая смерть – аккурат в сердце. Не мучиться. И хоронить есть что. Лучше, чем если снарядом разорвет. Это у меня мысль такая дурная. Взгляд от с дырки в себе отвел и вижу васильки прямо перед глазами. Красивые такие васильки. Самые красивые на свете. Так мне захотелось на своей могиле этих васильков!

Словами не передать.

Но ведь в атаке все. Никого рядом. Не скажу свою последнюю волю. А раньше и думать не мог, как хороши на могиле васильки. Жизнь прошла перед глазами. Как старики рассказывают. Враки думал. Но нет. С детского садика показ моей жизни начался, как с табурета прыгал и сломал. Не признался тогда воспитательнице. Грех. Осознал я тогда, что из-за этого табурета меня в Рай не возьмут. Все наши грехи записаны. Слеза пошла. От пули в грудь не заплакал. А за этот табурет, в детстве сломанный всплакнул. Странно так. Я ведь если есть шанс зло не сделать – этим шансом пользуюсь. Вернее пользовался. И вообще такой замечательный.

Смотрю на василек, себя жалею.

Жизнь дальше перед глазами. Хорошее также показывает, но там, где не очень в моих поступках, как-то ярче, заметней. Мне все стыдней и стыдней умирать. На василек, что перед глазами выползла божья коровка. Вылупилась на меня и замерла. «Как обидно», – думаю –«насекомое, да и василек этот. Которым жизни всего ничего не отмеряно, жить будут. А я, такой хороший (хоть и сломал табурет в детском садике) умру сейчас. И не просто умру, а еще и в Ад. За грехи мои тяжкие и за табуретку ту, в первую очередь. Будь она неладна. Обидно стало. Горько. Зубами скрип. Зло взяло, не передать словами. Эта божья коровка на васильке синем, на меня таращиться. Нагло так. Табурет в детском садике. Другие грехи за жизнь.

Мысли кувырком.

Хочется перед смертью о важном подумать. Но нет. Мысли путаются. Мечта была машину купить. Дурная мечта. Не может машина мечтой быть. Но дом не построил, сына нету. У меня и жены то нет для этого сына. Что жил, что даром. Пропала жизнь впустую. Коровка эта немым укором. Сидит на васильке и на меня своими глазами-бусинками. Обидно стало.

Умираю, а сепар этот значит еще жить будет. Меня в Ад черти, а он по моим товарищам стрелять. Никаких мыслей больше, лента жизни пролисталась и закончилась. Короткая такая жизнь. Зло, адреналин, зубами скрежет. К черту эту божью коровку, василек и табуретку. Психанул. Перекинулся на правое плечо. Левая рука – что ее нету. Правой закинул ремень автомата за магазин. Получился упор, как третья точка опоры. Спасибо товарищам, научили. Только у меня левая рука в недвиже. Нету трех опор. Только две опоры калашмату, спасибо ремню. Кое как поднялся на колени.

Только оказалось, что я спиной к вражинам. Не туда развернулся.

В голове туман, на коленях перебираю тело куда атаковали. Левая рука висит. Рукав мокрый. Противно. Правой упираю автомат в плечо, ремень за магазином дает опору. И перебираю коленями, перебираю. Разворачиваюсь. Вижу этот проем в их бетонное укрытие, дуло торчащее, лепестки огня оттуда. Мои товарищи уже пробежали метров двадцать вперед. Очень этому удивился. У меня вся жизнь перед глазами. Такая короткая жизнь. Мечту свою отменил и отбросил. Эти васильки, эта божья коровка. Этот табурет детсадовский. А всего метров двадцать пробежали. Но это такое, это не главные мысли. Я стоял на коленях с обвисшей рукой, и никак не мог приспособить автомат к плечу. Только когда отпустил курок и притиснул приклад к плечу, тогда легло как надо. Рукой вдоль автомата (не сбить бы) и снова на курок пальцем. Все что было в магазине я всадил в тот проем. Автомат заглох, а я все смотрел и смотрел. Огненный цветок с той стороны погас. Я не видел упавшего, но стрельба оттуда прекратилась.

Ни тела, ни упавшего ствола, но ЗНАЛ, что убит мой убийца.

Радость от осознания справедливого возмездия отняла у меня последние силы. Я снова завалился на землю, но на этот раз не на спину, а в бок. Уже васильки не различались. Видел только синие пятна. В мозг ворвалась последняя мысль: божья коровка – значит это знак Господа, что в Рай попаду.

Ведь она БОЖЬЯ. Простят мне этот табурет с детского садика. Простят. Мой собеседник умолк и снова закурил. Я забыл гладить котенка, и он обиженно ушел ближе к буржуйке.

– А дальше что? – Умер. Тьма.

Последняя мысль про эту чертову божью коровку. Не зря она ко мне подползла. Не зря. И удовольствие, глобальное удовольствие, что своего убийцу на тот свет вперед себя отправил.

Тихо так.

Еще видел синие пятна от васильков и они погасли.

Умер. – Но ведь ты сейчас передо мной!

– Дальше только со слов моих товарищей. Как взяли блокпост, как вернулись ко мне, как прощались с фуражками в руках, пока я не застонал. Перевязывали, что-то со мной делали. Говорили, что я все просил их о машине не мечтать и починить все табуретки в детских садиках.

Затем на отжатом борту с белым флагом к своим – иначе стрельнут.

Как долго доказывали своим, что свои. Этого не помню. Из своих воспоминаний только ангел в белом надо мной наклонился и шепчет, шепчет ласково. Я шире глаза открыл – так хотелось на ангела посмотреть такого доброго. – И как они, ангелы? – Сестричек в операционной видел? – Нет. – Это они.

Виталий Запека, батальон «Полтава» 2016

Шановним патріотам і тим, хто хоче підтримати Украіну !

Підтримай українский проект –лайк на сторінку!!!

Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Украіну  та Надію Савченко! Тисни лайк та поширюй!

POLITINFO  https://www.facebook.com/politinfo.com.ua Підтримай Украіну  та Надію Савченко! Тисни лайк та поширюй!

Герой України капітан Володимир Гринюк, отримавши поранення обох ніг, продовжив керувати боєм

Я повернувся зі взводних опорних пунктів на командно-спостережний пункт батальйону Володимира у вогкій темряві. Кількагодинна стрілянина та гранатометні вибухи на передовій уже майже вщухли, тож у Гринюка з’явився час для бесіди під гарячу каву:

— Володю, звідки в багатьох публікаціях про тебе такі цифри — ти начебто «власноруч знищив 70 бойовиків і 3 одиниці бронетехніки»…

— Підрахунки не мої, а штабу бригади. Точну кількість особисто знищених російських найманців я й сам не назву. Розумієте, найсерйозніші наші бої були швидкоплинними і, я б сказав, з перемінним успіхом щодо ворога. Наприклад, Логвинове ми взяли тільки з третьої спроби, під час якої завдали бойовикам значних втрат та відступили на старі позиції. Силами ротної тактичної групи ми все одно не втримали б це село та й не ставили це за мету. Моє завдання полягало у знищенні ударного кулака, який там формував ворог. Проте, за даними розвідки вищого штабу, моя рота офіційно знищила там 183 бойовики. У цьому бою і я спалив один танк власноруч — мій гранатометник, коли побачив ворожий Т-72, закляк на місці. Я вихопив у нього з рук РПГ-7 з боєкомплектом, швидко зробив два постріли. Першим влучив під башту танка, другим, осколочним, відсік піхоту. Мені ще й поталанило — гармата танка була неактивною, ствол дивився вниз-набік…

— Тобто це був твій найважчий бій?

— Один з кількох, але він найцікавіший у тактичному плані. Спершу ми спробували взяти Логвинове двома ударними групами на бронетехніці — не вийшло. До того ж втратили два танки, один з яких був приданий мені. Його екіпаж, на жаль, не вижив. Ми відійшли, проаналізували ситуацію, і в мене виник задум — атакувати пішим порядком і тільки так! Я взяв у головну групу кількох розвідників, перестроїв роту. Для бойовиків наші дії стали приголомшливою несподіванкою, вони почали панікувати та тікати. А ми вдерлися на їхні позиції «на їхніх плечах».

Згодом бойовики зловили момент, коли придані його роті танки пішли в тактичний тил перезаряджатися, та спробували контратакувати. Але Гринюк знову прийняв нестандартне рішення: на чолі з ним та розвідником із позивним «Гібон» 26 його підлеглих пішли в атаку на …понад дві сотні ворогів! Тоді майбутній Герой отримав під хребет сніп гранатних осколків. Два з них після низки операцій у шпиталі хірурги вилучити так і не змогли. Ще в нього в різний час були 3 контузії — у Дмитрівці після обстрілу роти з «Градів», під Луганським від вибухів снаряду з САУ і протитанкової гранати. Осколки останньої посікли йому обидві ноги, однак він залишився у строю, і ці поранення в рахунок не бере.

Уже після повернення до строю у селі Рідкодуб рота Володимира провела ще один бій, яким він пишається. Підрозділ отримав завдання — доставити на один з оточених ворогом опорних пунктів сусідньої бригади боєкомплект. Коли рота пробилася на місце, виявилося, що сусідам боєприпасів не бракує, однак вони вкрай деморалізовані. За 9 годин під щільним вогнем противника мотопіхотинці витягли з оточення 106 наших бійців. Втрати роти Гринюка при цьому становили 7 людей пораненими і 2 вбитими. А за дві доби бригадна розвідка доповіла про 176 бойовиків, знищених ротою.

Капітан Володимир Гринюк — нині заступник командира мотопіхотного батальйону 30-ї окремої механізованої бригади. Народився у День захисника України. Йому 29 років. За першою освітою — вчитель інформатики. Має сина та дочку. Батьки — прості робітники, кадрових військових у родині до нього не було. Відслужив строкову. 2012 року закінчив Академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. На Сході України воює з березня 2014-го. Улюблена зброя — великокаліберний кулемет.

У розмові зі мною капітан часто згадує побратимів. Наприклад, розповідає про молодшого сержанта Ярослава Підкаура: «Був простим гранатометником — зараз обіймає посаду командира взводу. Рішучий, самотужки опанував положення Бойового статуту. Наприклад, на спільних навчаннях з канадцями у вересні 2015 року на Яворівському полігоні заокеанські колеги не вірили, що він не кадровий офіцер, були просто в захваті від нього. У Вуглегірську Підкаура був поранений у руку, але залишився керувати взводом на позиціях роти. На жаль, пізніше в одному з боїв хлопець отримав два важкі поранення».

Безумовними ж авторитетами для себе Гринюк вважає командира батальйону, також Героя України, підполковника Сергія Собка і колишнього командира бригади полковника Віталія Гончарука — з ними він готовий іти в будь-який бій.

Про своє представлення до звання Героя України Володимир дізнався тільки в Києві на реабілітації, за дві години до вручення Золотої Зірки. Там комбат його збентежив ще однією новиною — вручати Зірку буде особисто Президент. Гринюк розхвилювався як ніколи.

— Володю, — питаю вже перед від’їздом, — а як ти сам ставишся до свого звання й нагороди?

— Спокійно. Тільки відповідальності більше…

Віктор ШЕВЧЕНКО

Джерело: Народна Армія

Шановним патріотам і тим, хто хоче підтримати Украіну !

Підтримай українский проект –лайк на сторінку!!!

Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Украіну  та Надію Савченко! Тисни лайк та поширюй!

POLITINFO  https://www.facebook.com/politinfo.com.ua Підтримай Украіну  та Надію Савченко! Тисни лайк та поширюй!

Маленька країна створена з нічого на порожньому місці, на скельно-піщаному ґрунті, без промисловості, без сільського господарства, без державних атрибутів та бюрократичного апарату – з нуля. Створена фактично “волонтерами” з числа єврейської діаспори по всьому світу, з громадян інших країн.

При цьому від самого початку – в оточенні ворогів, які не заявляють про “єдіний народ”, а виключно про те, щоб винищити її населення до ноги. Безперервно від дня проголошення незалежності і до сьогодні – в фактичному стані війни. Обстріли лінії фронту ракетами та снарядами, про які 95% України читає в новинах, для більшої частини території Ізраїлю є щоденною буденністю. Країна, в якій кожен громадянин дізнається про розташування бомбосховища раніше, ніж вчиться говорити. Де є загальний військовий обов’язок і легалізована зброя. Де живе чверть населення арабів і тому теоретично кожен четвертий на вулиці щомиті може вихопити ножа і розрізати ізраїльтянину горлянку. Вочевидь це таки мотивує.

Країна, проголошена “країною для євреїв”. Я можу собі тільки уявити тонни лайна, які викине український народ на політика, який запропонує проголосити Україну “державою для українців”.

Країна, де державною мовою є мертвий майже дві тисячі років і відроджений з прадавніх релігійних текстів іврит. Не жива українська, як би її не псували росіяни останні кількасот років, а мертва “літургійна” мова, яку довелось примусово вивчити всьому населенню країни в обов’язковому порядку.

Країна, яка розташована практично в пустелі і при цьому є одним з найбільших експортерів сільськогосподарської продукції.

Країна, де, попри фактичний стан війни ось вже більше півстоліття, жоден прем’єр-міністр (Ізраїль є парламентською республікою, президент там виключно декоративна посада) не досидів до кінця визначеного законом терміну. За 68 років існування держави Ізраїль там змінилось 20 парламентів і 34 уряди – тобто ледь не кожних два роки в країні, яка безперервно воює, проводились дострокові вибори або змінювався прем’єр-міністр. Політичне життя кипіло і жодна падлюка навіть не насмілилась гавкнути щось про “нерозгойдування човна” і “не чіпайте моїх корупціонерів, бо інакше араби нападуть”.

Країна, де зі своїх посад достроково злітали дійсні лідери нації, улюбленці народу, герої війни, а президенти сідали до в’язниці. Країна, де не тільки прем’єр і уряд, а й парламент та головна партія змінились в період однієї з війн – так званої “Інтіфади Аль-Акса”, яка забрала більше 6000 життів, що, в принципі, співмірно з нашою АТО. І нічого – ніхто не верещав про “які ще вибори під час війни” і ніхто не обзивав нікого “агентами Арафата”. До речі, з 6000 ізраїльтян було тільки 1200 – бо без жодних вагань вони відкривали вогонь там, де на них намагались напасти, а світ з його глибокою стурбованістю посилали подалі. І так – у них були тоді кризи, і навіть інфляція крутіша нашої (зі 111% річних в 1979 році до 500% в 1985), але за це регулярно летіли голови міністрів фінансів і навіть прем’єрів, поки вони не спромоглися владнати ситуацію. При цьому влада йшла на жорсткі економічні міри, але всі вони приймались при широкому обговоренні з народом, інакше би влада полетіла зі своїх крісел раніше, ніж сказала б слово “ой”.

Трохи про ізраїльських прем’єрів:

Бен-Гуріон, з польської Мазовії – засновник країни і перший прем’єр. Попри неймовірну популярність у народі завдяки створенню країни, пішов у відставку з усіх посад через невдоволення громадян сварками всередині своєї партії і відправився у віддалений кібуц жити без жодних комунальних зручностей в бараці і розкидати гній на полі. Повернувся через кілька років внаслідок наполегливих прохань партійців в розпал Суецької кризи, виграв війну за Синайський півострів і пішов на піку слави у відставку через скандал з ізраїльськими ракетами, створенню яких, як виявилось, допомагало кілька німецьких вчених, що обурило ізраїльтян (от ідіоти, правда ж – не знали, що це “ВИГІДНО!”. От наша влада і її боти знають, що вигода перш за все, питання тільки, хто ж тоді насправді євреї – ізраїльтяни чи українські чиновники). Вся вища верхівка країни, від армії до уряду, просили залишитись, але він розвернувся і пішов з політичного життя країни, повернувся до кібуца, написав мемуари і коли помирав, наказав не надавати йому жодних почестей на похороні.

Моше Шарет – з українського Херсона, єдиний схожий на нашу владу. Відмовився від налагодження стосунків із Заходом щоб “не втратити підтримку Радянського Союзу”, категорично не сприймав політики Бен-Гуріона по превентивним атакам на терористів. Довів ситуацію до того, що армія та спецслужби почали планувати і проводити операції не повідомляючи прем’єра, тільки доповідаючи про результати вже по факту виконання (уявляєте таку армію в Україні?). В результаті пішов у відставку через два роки урядування, коли з’ясувалося, що він навіть не знав про проведені в Єгипті спецоперації ізраїльської розвідки.

Леві Ешкол – народився у Вінницької області (Гройсмане, чуєш?), під його керівництвом Ізраїль виграв Шестиденну війну, після чого Ешкол помер на своїй посаді від інфаркту.

Голда Мейр, народилась в Києві. Відома виграною “Війною Судного дня” та операцією “Гнів божий”, під час якої спецслужбами Ізраїлю терористи винищувались по всьому світу, без озирання на юрисдикцію та громадянство. Пішла у відставку через партійну “гризню”.

Іцхак Рабин, перший “корінний” ізраїльтянин, батьки з Києва. Учасник війни за незалежність, успішний міністр оборони, під час першого прем’єрства прибічник “жорсткої лінії” (відомий наказом “ламати кістки арабським демонстрантам”). Пішов у відставку, бо журналісти відкопали у його дружини закордонний банківський рахунок, що було заборонено законом. До другого прем’єрства через п’ятнадцять років різко змінив думку, став “ізраїльським Порошенко” і підписав досить ганебну мирну угоду в Осло, якою створювалась “ізраїльська Лугандонія” під назвою “Палестинська автономія”. Вбитий на посаді прем’єра студентом, якого обурила ця угода (хтось щось подібне в Україні може уявити?).

Два прем’єри-“терористи”

Менахем Бегін, народився в білоруському Бресті, “ізраїльський Бандера”. Очолював терористичну організацію “Іргун”, підривав британців (за що потрапив під оголошення про нагороду за свою голову в розмірі чималенької суми), після отримання незалежності – лідер партії “Свобода”. На посаді прем’єра відзначився мирною угодою з Єгиптом та вторгненням в Ліван, великі втрати під час якого і призвели до його дострокової відставки.

Іцхак Шамір, копія Бегіна – теж терорист, теж родом з Білорусі, тільки крутіший, відзначився замахами на британських лордів, через що все ще вважався Великобританією терористом навіть коли став прем’єром. Витягнув країну з економічної ями, будучи палким противником мирних угод, за якими випускали тисячі терористів, домігся зменшення термінів ув’язнення єврейським терористам, які підпільно воювали проти арабів (типу нашого “Правого сектора”). Був затиснутий Бушем в глухий кут (США погодились дати кредити тільки в обмін на участь в мирній конференції з арабами – це до слова про вічну відмазку наших “оптимістів” про те, що Ізраїль так круто існує, бо йому США допомагає – і це при тому, що США визнали Ізраїль значно пізніше за СРСР, бо там було і є головним нафтово-арабське лобі, а не єврейське), після повернення з конференції пішов у відставку через масові протести обуреного нею народу.

Що спільного у них всіх?

Їм давав копняка народ. Щойно йому щось не подобалось – хай навіть найдрібніша дрібниця. Ніякого “не розгойдуйте човна”, ніякого “бо Путін нападе” – копняк під зад, давайте нам наступного.

Чому так? Бо кожен ізраїльтянин знає три речі:

1. Довкола нього вороги, які хочуть його вбити. З ними можна вести перемовини, торгувати чи підписувати мирні угоди, але головна суть та, яку озвучила Голда Мейр: “коли вам кажуть, що хочуть вас вбити – просто повірте”. Ізраїльтяни вірять – Голокост навчив. І ще він знає, що втікати йому нема куди, у нього тільки одна проголошена для всього світу єврейська країна – Ізраїль, в усіх інших він буде гостем, і якщо потрібно буде – ніяка влада жодної країни його не захистить.

2. Витікає з першого – кожен ізраїльтянин знає, що коли ворог прийде – брати автомата до рук і захищатись буде саме він. Не прем’єр, не його партія, не чиновник і не президент – а конкретно він, рядовий ізраїльтянин. І зробить це разом з мільйонами інших рядових ізраїльтян – не озираючись на те, є в країні прем’єр, хто він і з якої партії, чи його взагалі в даний момент нема. Тобто для кожного громадянина його власний вибір і воля стоїть вище за найвищого чиновника в країні. Звідси високий ступінь автономності кожного громадянина в прийнятті рішень (чого тільки варті дії армії при Шареті).

3. Витікає з перших двох і йде з ними в зв’язці – єдина система цінностей, яка об’єднується під одним словом “Ізраїль”. В це входить все – культура, релігія, мова, валюта, пам’ятки, система армії, загальний військовий обов’язок і багато чого іншого. Воно, це інше, може змінюватись, закони можуть редагуватись, але є одна спільна база, дорога для всіх і кожного рядових громадян – країна. Абсолютна більшість ізраїльтян – нащадки репатріантів, там від покоління до покоління в сім’ях нагадують про дві тисячі років розсіяння по світу без власної держави і про те, чим це закінчилось – “в гостях добре, але вдома і стіни допомагають”. Чомусь українців в Голодомор виморили значно більше, ніж євреїв в Голокост, але у нас такого нема – у нас досі частина народу ладна перегризти горлянку сусіду за те, щоб була вулиця Леніна (висновок – голод значно ефективніший за газову камеру, принаймні в історичній перспективі).

Отак дивишся на це все і думаєш – що ж має статися, щоб українці набули хоча б мізер від того, що є в головах у ізраїльтян…

Завидки беруть, якщо чесно…

 

Шановним патріотам і тим, хто хоче підтримати Украіну !

Підтримай українский проект –лайк на сторінку!!!

Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Украіну  та Надію Савченко! Тисни лайк та поширюй!

POLITINFO  https://www.facebook.com/politinfo.com.ua Підтримай Украіну  та Надію Савченко! Тисни лайк та поширюй!

 

В Харькове 11-летняя школьница Ольга Толстая выиграла 600 гривен, заняв второе место в областном конкурсе “История моего рода”.

Девочка выполнила впечатляющую работу, отыскав старинные фотографии своей семьи и написав интересный рассказ о своем роде. Однако заслуженный приз она решила не оставлять себе и даже не отдала его родителям. Оля решила немного помочь раненому бойцу, купив ему спортивный костюм и витамины.
“Дочь писала о тех, ктоторые прошли мировые войны.  Один из героев затем участвовал и в Финской войне, и во Второй мировой. Так что помочь защитнику нашей страны – это было символичное решение, – рассказала “Сегодня” мать школьницы Елена Толстая. – Ну и к тому же, у нас семья очень патриотичная, мы с мужем занимаемся волонтерством. Наверное, другого желания у ребенка и не могло возникнуть”.
По словам Елены, подарок от Оли достался 36-летнему бойцу из Полтавской области Александру, в ногах у которого разорвалась граната. “Несмотря на то, что три дня назад он перенес сложную операцию, когда мы к нему зашли, он вел себя как настоящий герой – и улыбаться старался, и шутить. А мы же, увидев его ранения, так растерялись, что даже забыли спросить, из какой он бригады”, – говорит Елена.

Источник : “Сегодня”

 

Шановним патріотам і тим, хто хоче підтримати Украіну !

Підтримай українский проект –лайк на сторінку!!!

Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Украіну  та Надію Савченко! Тисни лайк та поширюй!

POLITINFO  https://www.facebook.com/politinfo.com.ua Підтримай Украіну  та Надію Савченко! Тисни лайк та поширюй!

 

 

IMG_20160413_091706_1

Когда процесс дебилизации заходит слишком далеко, часто не остается критического меньшинства, способного спасти страну

Около 50 лет тому назад, начав систематически изучать историю российского государства, я задался вопросом: почему в самой богатой ресурсами и территориями стране народ всегда нищенствовал и страдал? Перебирая всевозможные ответы, я пришел к выводу, что в иерархии причин перманентного исторического отставания России на первое место можно поставить феномен, который я окрестил противоестественным отбором (длительной отрицательной селекцией или генетической катастрофой).

 

Если основанный на конкуренции естественный отбор способствует эволюции, отбору наиболее приспособленных и жизнеспособных особей, то противоестественный отбор, присущий лишь негативным видам человеческих сообществ, ведет эти сообщества к деградации и брейкдауну. Связано это с тем, что в таких сообществах самые высокие позиции в государстве занимают не достойнейшие и умнейшие, а наихудшие и бесталанные, аморальные и циничные. Гибель многих государств и исчезновение древних народов связано с ошибочными ответами элиты на вызовы истории по причине кооптации в эти элиты ничтожеств, отбираемых по принципам противоестественного отбора, главные из которых — подавление и уничтожение властью лучших и достойных.

Приведу наглядный пример. Инквизиторы, где бы они не действовали, всегда уничтожали лучших и независимых. Ибо сама природа инквизиции такова, что она ориентирована на борьбу с инакомыслием: еретики должны быть уничтожены не потoму, что виновны, а потому, что способны думать собственными мозгами.

По принципам противоестественного отбора кооптировались российские царедворцы, высшие чиновники, прокуроры, судьи, вся без исключения совковая номенклатура, депутатский корпус, высший клир, бомонд, безмозглые идеологи, продажные радио- и телеобманщики кремлевского пула. Почему в самой богатой ресурсами и территориями стране народ всегда нищенствовал и страдал?

Игорь Гарин

Увага Шановним патріотам і тим, хто хоче підтримати Украіну !

Підтримай українский проект –лайк на сторінку!!!

Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Украіну  та Надію Савченко! Тисни лайк та поширюй!

POLITINFO  https://www.facebook.com/politinfo.com.ua Підтримай Украіну  та Надію Савченко! Тисни лайк та поширюй!

Після відставки Яценюка ми залишаємось на роздоріжжі і маємо зробити вибір: або ми будуємо нову, дійсно європейську державу, або дозволимо й далі руйнувати та обкрадати країну олігархам.

Позиція Партії Простих Людей чітка – ми обираємо шлях перезаснування країни. Країні необхідна диктатура реформ. Новий Курс.

ПРИЄДНУЙТЕСЬ ДО ПАРТІЇ ПРОСТИХ ЛЮДЕЙ. ДОПОМОЖИ ВРЯТУВАТИ КРАЇНУ!!!

Выборы нового руководителя “Укрпочты” были проведены в закрытом режиме и с существенными нарушениями законодательства.

Об этом “Обозревателю” рассказал информированный источник в Кабинете министров.

По его словам, в декабре 2015 года с подачи Минэкономразвития в постановление, регулирующее процесс избрания главы “Укрпочты” были внесены изменения, которые сделали конкурсы абсолютно закрытыми, лишили конкурсантов любых прав и сделали невозможным обжалование итогов конкурсов в суде.

В частности, были изменены формулировки относительно присутствия на конкурсах представителей СМИ: “Комиссия заслушивает на закрытом заседании конкурсное предложение участника конкурсного отбора… По решению комиссии на ее заседании во время заслушивания конкурсных предложений участников могут присутствовать представители средств массовой информации и общественности при условии согласия всех участников конкурсного отбора”.

Источник также отметил, что “если один из кандидатов не согласился (это может быть специальный “технический” кандидат), то СМИ и общественность ни на одно из заседаний комиссии не попадут”.

“Постановление №777 определяет, что “в состав комиссий при комитете по назначению включаются представители Минэкономразвития, представители соответствующих субъектов управления и независимые негосударственные эксперты” – говорит источник.

По его словам, один из таких “независимых” экспертов, который является директором частной структуры занимающейся подбором кадров, возглавил конкурсную комиссию, что противоречит закону “О предотвращении коррупции”, так как усматривается конфликт интересов.

По мнению источника, “в руки представителя коммерческой структуры, которая занимается подбором персонала, отдали базу данных лучших менеджеров страны вместе с их конфиденциальными данными. И при этом председатель государственной комиссии (директор рекрутинговой компании) не проходил специальную проверку и не давал подписку о неразглашении информации!”.

В конце концов, отмечает источник, закрытая работа комиссии по отбору на должность генерального директора УГППС “Укрпочта” закончилась публикацией объявления на сайте Минэкономразвития, в котором говорилось, что “комиссия на закрытом заседании заслушала 48 конкурсных предложений, предоставленных участниками конкурсного отбора. После заслушивания участников конкурсного отбора, по результатам обсуждения комиссия решила подать в Комитет по назначению руководителей особо важных для экономики предприятий четыре кандидатуры, которые были признаны комиссией лучшими”.

“Те, кто придумывал полностью закрытую процедуру избрания руководителей госпредприятий, наверное, хотели защитить кадровые сделки от судебных решений. Случай с избранием руководителя “Укрпочты”, показал, что должностные лица Минэкономразвития, при попустительстве высших должностных лиц Кабинета Министров, с помощью правительственного решения, принятого в декабре 2016 года, создали коррупционную и непрозрачную схему проведения конкурсного отбора руководителей особо важных для экономики предприятий”, – резюмировал источник.

Источник : obozrevatel.com

 

Знайомтесь, це бабуся Люда. Їй 86 років. Вона волонтер.
У рідному селі бабуся вирощує квіти і різну городину, продає це в Дніпропетровську і всі зароблені гроші витрачає на допомогу бійцям. Вона варить супчики і возить їх пораненим у лікарню імені Мечникова.
Решту часу бабуся Люда проводить у місці, що стало вже у певних колах мало не культовим. Воно, як і однойменна група у Фейсбук, називається “Вокзал Днепр”. Група волонтерів з “Фонду оборони країни” організувала на Дніпропетровському залізничному вокзалі куточок відпочинку для військових. Людям у формі там наливають чай і каву, годують бутербродами, дають з собою “тормозок” у дорогу. Є навіть вай-фай і невеличка бібліотека.
Дівчата-волонтерки ходять зустрічати потяги, виловлюють на платформі військових і кличуть на чай-каву. У витоків цієї ініціативи стояла пані Марта  та її друзі.
Деякі військові залишали на пам’ять волонтерам свої шеврони, їх уже зібралася величезна колекція, після війни вона буде безцінною для якого-небудь музею.
Бабусю Люду дуже часто можна побачити у цьому місці. Вона годує бійців, підкладає під голови сплячим м’які подушечки, а на прощання обіймає й цілує кожного і молиться за те, щоб він повернувся живим і здоровим.
Найбільше бабуся Люда любить правосєків. Вона переконана, що всім зараз тяжко, але про інших є кому потурбуватися, “а за вас, рідненьких, лише ми, бабусі”.
Після того, як про бабусю Люду написали у соцмережах, про неї дізналися небайдужі люди. Знайшлися бізнесмени, запропонували подарувати їй козу чи порося. Бабусині друзі відрадили: “Одразу пустить на суп і понесе в Мечникова”. В результаті бабусі подарували хорошу праску – чи не єдино можливу річ, яку вона завідомо не віддасть бійцям.
Бабуся Люда не раз шкодувала, що вона така старенька, а то сама пішла б воювати. Друзі-волонтери запропонували звозити її на екскурсію в “зону АТО”, але вона подумала і відмовилась. Сказала, що дорога далека, вона тільки втомиться сама і замордує інших, краще вже допомагатиме тут.
У неї ясна голова, вона в курсі усіх новин, розуміється у політиці. Впізнає всіх, хто з’являється на вокзалі вдруге і втретє.
Вона знає, що йде війна. А багато хто, уявіть собі, не знає досі.

gNLBWvsy2wg

 

Автор: Олена Білозерська

Увага Шановним патріотам і тим, хто хоче підтримати Украіну !

Підтримай українский проект –лайк на сторінку!!!

Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Украіну  та Надію Савченко! Тисни лайк та поширюй!

POLITINFO  https://www.facebook.com/politinfo.com.ua Підтримай Украіну  та Надію Савченко! Тисни лайк та поширюй!