У грудні в Європейській Раді відбудеться невелика дискусія з питань обмежувальних заходів проти Росії.
Європейський Союз запланував на 18 грудня обговорення щодо продовження економічних санкцій проти Росії. Про це написав брюссельський журналіст Рікард Йозвяк в Twitter, передають Патріоти України.
Також, 14 грудня в Європейській Раді відбудеться невелика дискусія з питань обмежувальних заходів проти Росії.
“У наступний четвер, можливо, пройде невелика дискусія в Європейській Раді… Але за великим рахунком, швидше за все, обговорення розпочнеться 18 грудня і завершиться через кілька днів”, – йдеться в повідомленні.
Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!
Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!
Не, это не я сказала. Я своей жизнью так не разбрасываюсь. И словами тоже. И пафоса не люблю, отучили. Это Саакашвилли. Такими словами начался один из его последних постов.
Я не политик, не аналитик, не эксперт. Просто женщина со своими мыслями и выводами. И вот меня сейчас как женщину покоробило. Женщины меня поймут. Как часто мы в жизни слышали громкие слова. Нас, женщин, обещали любить до конца жизни. Без нас обещали помереть на следующий день… и что? Хоть одна скотина сдохла??)) нет, живут и здравствуют. И не поперхнутся. А воплей-то было, а слез, а истерик! «Не уходи, сейчас в окно выброшусь!», «где мой пистолет, стреляться буду!»
Вот мне Саакашвилли напоминает такого подвыпившего шального гусара в коротких штанишках, который враз прям жить не смог без Украины. Вот жил-жил себе, а теперь така любовь, таке любовь, шо хоть кулю в лоб (знакомо, да?). Где-то уже слышали.
Поэтому я не как политик. Не как аналитик. Чисто на бабский хлопский розум: не верю. Переигрывает пацан. Видали уже, проходили. Блеф и провокация. Через время другую будет под локоточек водить. Не помрет и не поперхнется
Не люблю громких слов. Ничего с собой не могу поделать.
Виталий Портников о феномене Михаила Саакашвили и его политических предшественниках
Для многих украинцев Михаил Саакашвили с его бесшабашностью, командой отчаянных соратников и готовностью идти на любые конфликты – самый настоящий политический феномен. Но феноменальность фигуры бывшего президента Грузии прослеживается скорее на данном историческом отрезке – он не первый и не последний персонаж, способный очаровывать массы и говорить то, что хочет услышать обозленный среднестатический обыватель. Причем тот обыватель, который думает не столько о долгом строительстве, сколько о быстром разрушении прошлого, которое должно привести к такому же моментальному успеху сторонников разрухи. Именно такие люди и являются “горюче-смазочным материалом” любых переворотов, объявляемых в случае их успеха революциями.
В одном из последних интервью Саакашвили я обратил внимание на слова о “революционном успехе”, который для политика “лучше, чем секс”. Это было сказано с такой уверенностью, с такой почти детской – или подростковой – влюбленностью в этот самый “революционный успех”,что я немедленно вспомнил о другом персонаже, деятельность которого изучаю долгие годы – председателе Реввоенсовета и могильщике независимой Украины Льве Троцком.
Бывшим советским людям, воспитанным в сталинском дискурсе истории – а этот дискурс сохранился и после падения вождя народов с пьедестала – и невдомек, какой огромной популярностью пользовался Лев Троцкий в революционной России. Эта популярность соперничала и с популярностью партии большевиков, и с популярностью ее лидера Владимира Ленина, культ которого обрел знакомые нам черты поклонения только после его смерти и развенчания Троцкого. Да, собственно, Троцкий присоединился к партии большевиков только накануне Октябрьского переворота, который сам же и организовал, он не был частью большевизма, он был – Троцким.
Популярность большевистской партии легко объяснима с политической точки зрения, потому что ее вожди обещали народу как раз то, что измученный войной народ хотел услышать – мир, земля, честные выборы в Учредительное собрание, избавление от угнетения. Собственно, в этом смысле лозунги большевиков ничем не отличались от лозунгов других революционных партий: декрет о земле вообще был украден Лениным у социалистов-революционеров. Но тогда возникает вопрос: а на чем базировалась личная популярность Троцкого? Почему вообще массы с таким энтузиазмом воспринимали этого человека с типично еврейской внешностью – в стране, где еще за несколько месяцев до Октября 1917 года евреи не могли сунуться дальше черты оседлости, не то что попасть в правительство и возглавить Вооруженные Силы.
Троцкий предлагал своим поклонникам не мир и землю. Он предлагал им не мир с землей, а “перманентную революцию” – проще говоря, тот самый “революционный успех”, от которого без ума Саакашвили. Причем этот революционный успех не заканчивался никогда, речь шла о всемирной революции. Собственно, партия большевиков времен Ленина и Троцкого это и была партия мировой революции, партией советской номенклатуры она стала только во времена Сталина. Троцкий и его сторонники жили в атмосфере этого постоянного нагнетания революционного противостояния, постепенно отрываясь от реальности – именно этим объясняется поражение Троцкого в борьбе за власть.
Но почему мировая революция так привлекала рядовых сторонников Троцкого? На этот вопрос есть простой ответ – вождь Октября появился в нужное время в нужном месте. Россия была буквально разрушена Первой мировой войной, большая часть ее населения люмпенизировалась, армия разложилась. Троцкий предлагал этому люмпенизированному населению единственно понятную ему программу – программу насилия, облегченного в революционный френч. Он превращал люмпена из неудачника в героя, в повелителя чужих судеб. Когда государство нормализуется, его новый хозяин Сталин с особой беспощадностью будет расправляться именно с троцкистами, так как бесконечные революционеры – опасность для любого режима, от демократии до тирании.
Саакашвили уже один раз воспользовался рецептом Троцкого – в родной для себя стране. Мы привыкли воспринимать события в Грузии как начало череды “цветных революций” и бегства бывших советских республик из-под влияния России. Но это слишком упрощенный и лживый подход, связанный с недооценкой противника. Стоит посмотреть на результат: Грузия превратилась – по словам самого Саакашвили – в олигархическую вотчину, Кыргызстан после двух революций занял свое место в сфере влияния Москвы, после Майдана 2004 года произошло возвращение к власти Януковича еще при Ющенко, а потом и ренессанс, прерванный только трагическими событиями 2013-2014 годов – вот что не вписалось в российский сценарий!
Знаменитая революция роз, как и многие другие события на постсоветском пространстве, была обусловлена совпадением интересов многих игроков. И Москва, где хотели избавиться от ненавистного российской чекистской номенклатуре “предателя” Эдуарда Шеварднадзе, занимала в этом списке не последнее место. Но были и грузинские оппозиционеры, которые хотели заместить собой стареющую власть. Был и Запад, готовый поддержать реформы. Были и три российских олигарха – Бендукидзе, Патаркацишвили, Иванишвили – понимавших, как дешево стала стоить Грузия и одновременно не имевших доступа к этой дешевизне из-за сопротивления окружения Шеварднадзе.
Москва в своей готовности содействовать смене власти в Грузии ставила на Нино Бурджанадзе как на будущего президента страны и гаранта ее близости с Москвой и Зураба Жванию как главу ее правительства. Саакашвили оказался во властных раскладах буквально в последние месяцы перед революцией роз – и ему уже никто не мог помешать, ни сам Шеварднадзе, ни сподвижники по антиправительственным протестам, ни министр иностранных дел России Игорь Иванов, который прибыл в Тбилиси для того, чтобы уговорить грузинского президента передать власть новым фаворитам Москвы. Но почему?
А потому, что на момент революции роз большая часть населения Грузии, разоренной потерей территорий, гражданской войной противников и союзников бывшего президента Звиада Гамсахурдиа и медлительностью новой власти президента Шеварднадзе, была практически полностью люмпенизирована. Саакашвили говорил с этим бурлящим нищим потоком на понятном ему языке, было вообще неважно, что он говорил, важно – как он говорил. Бурджанадзе и Жвании было до него очень уж далеко, они все же были типичными постсоветскими политиками. А он – он был Троцким, ярким, бешеным, самодовольным Троцким. Троцким, не стеснявшимся в выборе методов, в привлечении и отталкивании союзников, в радостном обмане сильных мира сего – от россиян до американцев. Но при этом уже в день своего триумфального прихода к власти он был обречен.
Для Саакашвили власть, деньги и комфорт – всего лишь результат революцинного успеха, постоянного состояния борьбы, в которой он чувствует себя, как рыба в воде или как Троцкий в бронепоезде
Что самое интересное – по мере относительного улучшения экономической ситуации в стране убывал и люмпенизированный электорат. Грузия из нищей разоренной недостраны превратилась в типичную постсоветскую олигархию – у нее действительно получилось. Бывший люмпен, обретший хотя бы относительное благополучие, понял, что голосовать нужно не за вечного революционера, а за того, кто распределяет блага – так Грузия и сменила Саакашвили на Иванишвили. Примерно то же произошло в Советском Союзе в 1920-е – обросший хотя бы небольшим жирком советский аппарат метнулся от Троцкого к Сталину, гарантировавшего вчерашним босякам не революционное горение, а материальные блага, квартиры, пайки и домработниц.
Троцкий с небольшой группой приверженцев уехал в Мексику. А Саакашвили с небольшой группой приверженцев уехал в Украину. По большому счету, обоим политикам было совершенно все равно, в какой обстановке достигать состояния революционного успеха. Троцкий просто к моменту своей высылки был уже не очень молод и изолирован, поэтому он писал книги и занимался выстраиванием своего Интернационала, кстати, очень влиятельного во всех европейских событиях того времени.
А Че Гевара – человек из той же породы разрушителей – отправился из Кубы в другие страны Латинской Америки, да там и сгинул молодым. Саакашвили тоже не очень стар и тоже готов бороться. Это та часть его личности, которую не могут понять многие современники – и позвавший бывшего президента в Украину Петр Порошенко отнюдь не исключение. Саакашвили представляется им таким же, как они, системным политиком, целью которого является власть и деньги. Но для Саакашвили власть, деньги и комфорт – всего лишь результат революцинного успеха, постоянного состояния борьбы, в которой он чувствует себя, как рыба в воде или как Троцкий в бронепоезде.
Уровень поддержки Саакашвили в Украине – это и есть настоящий уровень люмпенизации
Люмпен не думает, он чувствует. Он ощущает, что не только Порошенко или Яценюк, но и пытающиеся говорить на понятном ему языке Тимошенко или Ляшко – чужие люди, которые придут к власти на его горбу и дальше будут “жировать”. А Саакашвили – он свой, настоящий. И это даже не иллюзия, это правда. Саакашвили хочет того, чего хочет его среднестатический сторонник – мести и расправы над своими оппонентами. Он доказал это всей своей жизнью. Власть для него – не самоцель, а лишь средство для удовлетворения этих амбиций. Он хочет постоянно побеждать – и это лучше, чем секс. В этом его сила, но в этом его слабость – потому что успех может быть обеспечен только достаточным количеством люмпенизированного населения.
И тут уже стоит задуматься украинской политической элите. Чем больше она будет медлить с настоящими переменами, тем больше будет опасность прихода к власти кумира ошалевшего от безысходности люмпена. В схожих условиях приходили к власти не только Троцкий и Саакашвили. Успех Муссолини, Гитлера, Фиделя Кастро, Чавеса, прочие латиноамериканские или африканские деспотии – вечное торжество люмпена.
Не хотелось бы, чтобы Украина пополнила собой этот печальный список. Но шансы велики.
Спортсмени можуть виступити лише під нейтральним прапором.
Виконком Міжнародного олімпійського комітету на засіданні прийняв рішення не допускати збірну Росії до зимових Олімпійських Ігор, які відбудуться у 2018 році.
Слід зазначити, що взяти участь у ОІ-2018 можуть лише “чисті” спортсмени, які не вживали заборонені препарати. Вони можуть виступити лише під нейтральним прапором. Повідомляється, що росіянам заборонено демонструвати будь-яку атрибутику своєї країни, показувати прапор та напис “Росія” та виконувати національний гімн.
Читайте також: “Наркоманам не місце у спорті”. У соцмережі посміялись над відстороненням Росії від Олімпіади-2018
Нагадаємо, що причиною відсторонення Росії від ОІ-2018 є масове вживання допінгу спортсменів. Раніше повідомлялося, що МОК відібрав у росіян вже 11 медалей. Через це, у командному заліку вони опустилися с 1 на 3 місце.
На засіданні виконкому перевірялися втручання російської влади до роботи у державній антидопінговій системі. Окрім того, була перевірка допінг-проб російських спортсменів з Олімпіади, що проходила у 2014 році в Сочі.
Інтереси з боку Росії представляв президент Олімпійського комітету Росії Олександр Жуков, керівник Незалежної суспільної антидопінгової комісії Віталій Смірнов та двократна чемпіонка світу з фігурного катання Євгенія Мєдвєдєва. У доповіді брали до уваги інформацію, яку надав інформатор WADA Григорій Родченков, який раніше очолював Московську антидопінгову лабораторію.
Зимові Олімпійські Ігри-2018 відбудуться в південнокорейському місті Пхенчхан з 9-го до 25-го лютого.
Как стало известно СБУ в Борисполе, так называемый “почетного консул Украины” Марко Тосон, часто летает в Украину с целью обнала денег на благотворительных аукционах с последующей передачей в Италию.
Одна из схем его работы, привозить, якобы заинтересованных бизнесменов из города Падова около 10-15 человек в Украину, которые якобы встречаются с бизнес-кругами. На самом деле его цель, раздать каждому по 10 тис. евро, которые успешно без декларирования и обходов СБУ и Пограничной службы оказываются в Италии, провозятся через Борисполь. 15 человек — 150 тыс. дол. США, как для разовой поездки в неделю неплохо для “почетного консула”. Как оказалось позже, данный мошенник вымогал 200 тыс. евро у Замистителя министра Культуры, якобы за вход в “Берлинаре” фестиваля и в нем учавствовать, а организаторам фестиваля “Берлинаре” представился как доверенное лицо Министра Культуры Нищука. Боллее того, с оперного театра Украины уже была жалоба, что на своих благотворительных вечерах в Украине, для иностранцев Марко Тозон использует авторское право и указывает,что выступают БЕСПЛАТНО на всех его благотворительных вечерах артисты с оперного театра, “что является не припустимо и антирепутационно”, заявил глава коллектива. Гастроли данного итальянца не заканчиваются обналом,так как за словами пограничной службы Киев-Чоп, данный итальянец провозил без акцизные вина по поддельным документам. Пугает тот факт, что безвизовый режим закрывает глаза на другие проблеммы, так как Украина стала точкой и местом мусора со всей Европы.
«Нам ніколи не повернутись до наших нічних крамниць.Нам ніколи не пити з сухих криниць.Нам ніколи більше не бачити знайомих облич.Ми з тобою біженці.
Нам з тобою бігти крізь ніч…» – український поет Сергій Жадан у багатьох своїх творах дуже точно передає поневіряння переселенців, які змушені були тікати від війни.
І ось, на четвертому році війни на мирній території про переселенців розробили… гру.
Ігрове поле Фото – Автора
Більше півроку група активістів розробляла паперову настільну гру «Переселенська блуканина». Стандартна маршрутна гра, у якій «ходять» за допомогою кидання кубика, має одну відмінність: доволі дивні супровідні тексти. «Спробуйте не загинути», «Пункт пропуску обстріляли», «Ваше місто окуповане» – такі написи базуються на реальних ситуаціях, з якими стикалися ті українці, які були змушені тікати з рідних домівок подалі від війни.
Ігрове поле Фото – Автора
Гру розроблено громадською організацією «Радник з питань ВПО (внутрішньо переміщених осіб, – авт.)» за підтримки посольства Великобританії. Вперше її презентували у вересні цього року. Випустили 450 примірників настільної гри українською мовою, ще 50 – англійською, а також є велике поле, надруковане на банері, по якому можна ходити на повен зріст. Його використовують на презентаціях.
Ігрове поле Фото – Автора
Автори повсякчас наголошують, що грати у неї повинні не самі внутрішньо переміщені особи, а люди з мирних територій, які хочуть більше дізнатися та відчути, з якими труднощами зіткнулися переселенці, покидаючи свої домівки в окупованих містах і селах.
Ігрове поле Фото – Автора
Поява гри викликала шквал обурення у середовищі самих переселенців, яких образило те, що люди сприймають їх проблеми як гру. В той же час, розробники стверджують: це допоможе людям краще зрозуміти ВПО та спонукає більше їм співчувати і допомагати.
Ігрове поле Фото – Автора
Журналістка видання Persona.Topпобувала на презентації «блуканини» та сама у неї пограла, аби зрозуміти, чи справді вона відкриває очі на проблеми переселенців. Свої суб’єктивні враження я викладу наприкінці статті, адже гра обіцяє тривати довго (напевно, як і жорстка реальність, котру режисують нам на Донбасі). Як говорять координатори проекту, якби у ній були враховані усі життєві ситуації, з якими стикаються біженці, то вона б тривала кілька років.
Ігрове поле Фото – Автора
Гра почалась!
Початок гри Фото – Автора
Перед тим як почати гру, учасникам демонструють сюжет «ТСН.Тиждень», у якому автор Станіслав Ясинський показав реальних переселенців, які немов зійшли з ігрового поля «Блуканини». Автор обіцяє, що після гри свідомість гравців перевернеться, мов пісочний годинник. Що ж, побачимо. На долівці розкладають величезний банер із надрукованим маршрутом. Гравці ходять по полю на повен зріст, кидають кубик, визначивши кількість ходів. На старті описано ситуацію вторгнення окупантів у місто: «Ви щоразу частіше бачите на вулицях рідного міста незнайомі обличчя і людей у магазинах, які не знають, що таке банкнота 20 гривень. Вам кілька разів пропонували підзаробити на мітингах проти української влади. На вулицях стає все небезпечніше, особливо, якщо ви говорите українською чи носите державну символіку». У правилах вказано, що якщо ви стомилися, або вам щось не подобається, ви завжди можете повернутися назад – в окуповане місто.
Прочитали? Гра почалась! Учасники кидають кубик і на диво успішно проходять перші небезпечні пункти: окупація міста, обстріли блок-постів, забуті вдома документи, відмова у наданні роботи та житла, проблеми з податковою та банками, особливо у ФОПів. Трапляються і відносно успішні пункти – вас підвозять, пропускають, селять у МКП (якщо це можна назвати успіхом). МКП – місце компактного проживання, це можуть бути гуртожитки, комуналки чи бараки, пристосовані під постійне проживання. У сюжеті ТСН демонструють життя мешканців МКП – сім’ї з двома-трьома дітьми на 9 квадратних метрах, без гарячої води та з двоповерховими ліжками. Часом на кубику випадає «гуманітарка», яка приходить на МКП, та замість необхідних каструль вам дарують дві дитячих куртки, хоч вони вам і не потрібні.
Ігрове поле Фото – Автора
Є й можливість отримати грант на відкриття власної справи, але можна і потрапити на недобросовісних грантодавців, грошей від яких ви так і не отримаєте. Ви можете зняти квартиру, але приготуйтеся до того, що орендодавці будуть накручувати ціну, дізнавшися, що ви переселенець, а то й узагалі відмовлять. З роботи вас можуть звільнити, черги в садочку ви можете не дочекатися, а у школі вашу дитину цькуватимуть. Це лише третина описаних у «Блуканині» складних життєвих ситуацій, усього ж їх 78.
Ігрове поле Фото – Автора
Карикатури чи ілюстрації?
Особливої уваги заслуговують ілюстрації. Зроблені у стилі карикатур, вони чимось нагадують дитячі малюнки. Насправді ж їх вигадала художниця Ольга Гордієнко. «Я хотіла проблеми зобразити в комічній формі, використати гумор, але не перейти межу. Є ілюстрація до колекторської фірми, яка вимагає у переселенця персональні дані. Я вирішила зобразити її як бандитів із 90-х, які їздять на джипах, носять шкіряні куртки, цепки», — прокоментувала тему в одному з інтерв’ю Ольга Гордієнко.
Однак, до таких ілюстрацій прозвучала критика. Завідувачка кафедри журналістики Донецького національного університету імені Василя Стуса Олена Тараненко, прийшовши на презентацію гри, зауважила:
«Найбільша претензія – це зображення, карикатури. Дракон, який відносить будинок – коли я його бачу – у мене зупиняється серце, адже у свій власний дім я ніколи не повернуся, він зруйнований та розграбований. Лексика мала би бути трохи обережнішою, не такою, як на полі №39: «Вітаємо, тепер ви – переселенець!». Нікому з вас не бажаю, щоб вас можна було з цим привітати», – говорить пані Олена. Викладачка переконана, що жодна гра нездатна передати реальні проблеми ВПО, особливо, що стосується їх психологічного стану.
Олена Тараненко Фото – Автора
Посттравматичний синдром
Радниця Мінсоцполітики з питань ВПО Людмила Неверицька з цього приводу зазначила, що є багато людей, які досі травмовані і з психологічними наслідками переселення ще не справилися.
Людмила Неверицька Фото – Автора
«Ця гра носить навчальний та соціальний характер, вона не призначена для розваг чи продажу. Все, що ми бачимо на ігровому полі – реальні ситуації, які розробники пережили на власному досвіді. Вони, на жаль, мають властивість повторюватися, особливо ті, які стосуються бюрократії», – говорить Людмила Неверицька.
Викладачка Олена Тараненко розповіла кореспонденту Persona.Top, що перше враження у неї та її студентів було вкрай негативним. Люди були обурені, однак діалог дав свої результати.
«Мене обурив такий легкий, трохи недбалий тон, яким викладено текст гри. У моєї колежанки недавно померла мама, і її чоловік їздив за покійною, бойовики на блок-постах змушували піднімати тіло з труни. Вона ховала її тут, не попрощавшись. Як ви гадаєте – вона буде нормально сприймати карикатуру тієї бабці, яка намальована на полі? Та я дякую, що з нами почали розмовляти, що нам дали можливість говорити самим. Гарна ідея зробити це не в ігровій формі, а можливо у комп’ютерному варіанті, щоб були прописані певні алгоритми, різні варіанти ситуацій. Щоб не було враження що тут є іронія, насмішка і бажання гратися, а не грати, щоб допомогти», – говорить пані Олена.
«Блуканину» можуть перевидати та комп’ютеризувати
Голова організації канадської неурядової організації Stabilization Support Services, що фінансує програму «Радник з питань ВПО», Дермот Гамільтон почув такі зауваження та запевнив: варіанти комп’ютеризації даної гри уже розглядають.
Дермот Гамільтон Фото – Автора
«Ми почули всі прохання, і деякі такі речі будуть удосконалюватися і гру може бути навіть перевидано з урахуванням таких зауважень. Ми розробили багато подібних ігор. Була розроблена подібна гра про біженців з Мексики для мешканців штату Арізона. Перспективи перетворення цієї гри у комп’ютерний варіант є. Друкований проект є короткотерміновим, і хоча електронна версія потребує фінансування, у майбутньому ми б хотіли дійсно розробити комп’ютерний симулятор «Переселенської блуканини», – розповів Дермот Гамільтон.
Від автора:
Під час гри Фото – Автора
«Я блукала по ігровому полю близько півтори години. Разім зі мною – ще четверо учасників. Одна з учасниць йшла попереду і повсякчас потрапляла на різні моменти, більше позитивного характеру, хоча були у неї і проблеми з банками, і скорочення на роботі. Особисто мені гра далася напрочуд легко, я потрапляла або на порожні кружечки, або на якісь позитивні моменти. Мені дали мікрогрант на відкриття власної справи, житло у МКП, я не потрапила під обстріли і не забула документи на окупованій території. Зважаючи на мої пізнання у реаліях переселенців, мене така легкість розчарувала. Особисто знаю, що ведеться їм часто набагато гірше. Журналіст ТСН запевняв у своєму сюжеті, що «після гри ви ніколи не будете таким, як раніше». Однак, дива не сталося. Можливо, я занадто добре знаю переселенців і мене просто немає чим дивувати. Багато проблем, описаних у грі, переслідують не лише ВПО. Схожі ситуації трапляються у студентів, які щойно закінчили виш, переїхали в нове місто і не мають житла та роботи, у військових, які мешкають у гуртожитках без гарячої води у десятиметрових кімнатах, людей, які втратили житло внаслідок стихійного лиха. Єдина відмінність – ВПО нема куди повертатися, у них немає шляху відступу. Однак, загалом ця гра розкриває усю недосконалість державної, насамперед, соціальної системи. Аналогічна гра з успіхом би могла демонструвати поневіряння безробітних, мам у декреті, пацієнтів державних лікарень, випускників дитячих будинків та людей, які вийшли з місць позбавлення волі. І нам усім разом – і переселенцям, і «мирним» – потрібно спільно працювати над тим, щоб витравити з нашого життя безкінечну бюрократію, дискримінацію, та байдужість до громадян за дверима державних кабінетів».
Міністр фінансів Олександр Данилюк заявив про політичний тиск з боку правоохоронних органів у зв’язку з розслідуванням прокуратурою діяльності організації “Благодійний фонд “Центр вільної економіки імені Кахи Бендукідзе”.
“Те, що відбувається з Центром Бендукідзе, – це прямий політичний тиск на мене, на мою команду, на близьких до мене людей”, – повідомив глава Мінфіну.
За його словами, тиск чинять правоохоронні органи як реакцію на припинення Мінфіном схем із податком на додану вартість.
“Те ж саме відбувається з ДФС. СБУ кожен день перебуває в ДФС. У мене запитання: що вони там роблять?”, – зазначив Данилюк.
Як повідомлялося, Шевченківський райсуд Києва дозволив Генпрокуратурі отримати доступ до документів “Центру Бендукідзе”.
Вивченню підлягають виписки з рахунків організації, починаючи з дати заснування і до 27 жовтня 2017 року, її реєстраційні дані, копії паспортів засновників і посадових осіб, інші документи.
БФ “Центр вільної економіки імені Кахи Бендукідзе” заснований влітку 2015 року нинішнім міністром фінансів Данилюком спільно з екс-главою Одеської облдержадміністрації Міхеїлом Саакашвілі, екс-головним редактором журналу “Форбс” Володимиром Федоріним і віце-президентом Київської школи економіки Юлією Тичківською.
Як повідомлялося, 18 серпня Печерський районний суд Києва дозволив Генеральній прокуратурі вилучити в Національному агентстві із запобігання корупції декларації Данилюка за 2015-2016 роки.
На початку вересня стало відомо, що Генеральна прокуратура закрила кримінальне провадження про можливе ухиляння від сплати податків Данилюком.
Незважаючи на це, на початку листопада ДФС відновила податкову перевірку Данилюка.
Все знают мое негативное отношение к Саакашвили и к его деятельности в нашей стране. Я вообще считаю, что его должны были депортировать в Грузию ещё после незаконного перехода государственной границы.
Для меня он психически неадекватный патологический лжец, цинично манипулирующий эмоциями и чувствами людей. Для него люди лишь средство достижения цели. Понимая, что карьера грузинского политика для него закончилась, он решил стать Украинским патриотом и новым мессией. Для него это последний шанс. Его интересует исключительно власть. Не важно где. Он болен властью. Для него власть – это наркотик..
Он за деньги одних олигархов борется с другими олигархами. Так он делал всегда. Для него приход к власти через революции – естественное состояние.
И украинцы все это понимали и давно уже раскусили истинное лицо Михо и его реальные цели. Уровень его поддержки колебался на уровне 3-5%. Казалось бы, ну куролесит его политическое шапито по стране, ну и пусть… Кому он мешал? Ещё месяц-полтора, и все это бесславно закончилось бы.
Однако, сегодняшние события с идиотским задержанием Михо спецназом СБУ запускают новую волну и создают ему ореол мученика. Более того, собственными руками, власть искусственно формирует образ нового лидера очередной Украинской революции.
Кроме того, сегодняшние картинки с центра Киева вновь позорят Украину на весь мир, демонстрируя нашу нашу неадекватность.
И хотя, очевидно, что Саакашвили уже не депортируют, и он навряд ли надолго задержится под арестом, революционные механизмы уже запущены.
Думаю, что через несколько часов вмешается Госдеп, и все закончится. Бесславно. Теперь уже для действующей власти, которая сознательно загнала себя в угол, из которого может уже и не найти выхода.
Глядя на все это, возникает ряд вопросов.
1. Кто и для каких целей спровоцировал эту ситуацию и дал команду задержать Саакашвили?
2. Понимает ли власть последствия таких действий?
3. Осознают ли исполнители, что они сегодня совершили свою судьбоносную ошибку, которую уже не исправить?
4. Есть ли у власти какой-то план В?
Вывод неутешителен.
Хронология идиотизма накрывает страну. Власть все чаще и чаще совершает, мягко говоря, неадекватные поступки, с непрогнозируемыми последствиями. Они полностью потеряли ощущение реальности. Это может означать либо звериный страх, либо полную деградацию и абсолютное непонимание текущей ситуации.
Или же это какая-то спланированная комбинация. Не знаю. Слишком все тупо и топорно. Слишком откровенно и недальновидно.
А ещё, это очередная демонстрация власти собственного бессилия и профнепригодности. Помните 500 спецназовцев и маленького Корбана? Ну вот. Тоже мне, профессионалы и разработчики спецоперации. Одного Саакашвили не могут арестовать и вывезти. Тогда, нахрена надо было все это затевать? Идиоты.
Президент України Петро Порошенко заявив про намір в найближчий час провести в Україні референдум щодо вступу до НАТО та членства в Євросоюзі.
Про це він розповів 1-го грудня, під час виступу до Дня працівників прокуратури. Разом з тим, деякі політики розглядають заяву Петра Порошенка як старт президентської передвиборчої компанії.
Як розповів нашому виданню народний депутат України Сергій Мельничук, — «Потрібно проводити всеукраїнський референдум щодо зміни влади, а не про вступ до НАТО чи членство в Євросоюзі. В першу чергу потрібно змінити владу в країні і єдиний легітимний спосіб – це всеукраїнський референдум, де народ, як в 1991 році має висловити свою думку і проявити свою волю.”.
Мельничук вважає, що тільки так можна змінити систему державного управління, тільки так можна поміняти тих людей, які продовжують війну, і тільки так можна закінчити війну і забезпечити українцям гідні соціальні стандарти життя. “В 1991-му ми голосували за незалежність, але сьогодні ми залежні. Ми маємо негайно ініціювати референдум щодо зміни влади в Україні тому, якщо ми цього не зробимо, Президент ініціюючи референдум про вступ до НАТО та Євросоюзу фактично розпочне свою передвиборчу компанію і буде витрачати державні кошти та адмінресурс на просування своєї кандидатури на виборах 2019 року”,- наголосив народний депутат.
Він вважає, що пусті розмови Саакашвілі про «імпічмент» і «хороводи на Грушевського» ні до чого не призводять, тільки втрачається час. Так, уже у березні місяці фактично настає момент, коли президентська гонка розпочнеться, а парламент уже не можна буде відправити у відставку. “Це буде рік «індульгенції парламенту» і, відповідно, кабінету міністрів. І вони будуть робити що хочуть. Це буде рік тотального пограбування країни. Єдиний можливий вихід – проведення всеукраїнського референдуму по зміні влади в країні. Український народ цього хоче»,- резюмував Сергій Мельничук. Нагадаємо, що спеціальний представник держдепартаменту США по питанням України Курт Волкер, вважає, що Україна наразі не готова до вступу в НАТО
Братья и Сёстры из сражающейся Украины!
Чеченцы понимают вашу боль как никто другой. По всей Европе ширится движение по набору добровольцев в защиту Украины: уже...
Попередня
