Є на світі добрі люди. Багаті і добрі. Які мають розкішні автомобілі та величезні квартири. І безкоштовно дозволяють їздити на своїх Мерседесах та жити у помешканнях сім’ям львівських суддів.

Читаєш декларації вершителів правосуддя і гордишся. До прикладу, за Михайла Романюка із Апеляційного суду Львівської області. Того самого, у якого брат – Віктор Романюк – із Галицького районного суду Львова, а тесть – Сергій Лєсной – із Сихівського районного суду. Брат – поки ще звичайний суддя, а от тесть – голова суду.

То ось Михайло Романюк, у декларації за 16-ий рік, пише, що ще на початку 2011 року отримав право керування на автівку. Напевне, як то кажуть в народі – “із салону”, бо рік випуску іномарки – 2010-ий. Звісно, машина презентабельна, бо не гоже б було судді Апеляційного суду Львівщини, ще й з такої династійної родини, їздити на якихось Жигулях.

Отримав пан Романюк право користування на Mercedes-Benz, модель GLK 300.

(Суддя Апеляційного суду Львівської області Михайло Романюк – скрін-шот з відео)

І вказує суддя у декларації, що автомобіль цей належить громадянці Надії Михайлівній Партиці. Я звісно, перевірив у Єдиному державному реєстрі МВС. Але виявилося, що інформація про зареєстровані авто на цю особу відсутня.

У історії із тим Мерседесом найбільш пікантним є момент, що згідно інформації, розміщеної у вільному доступі в мережі Інтернет, Надія Партика – 1933 року народження.  Тобто у 2011 році, власниці автівки виповнилося 78 років.

Звісно, я хотів розшукати жінку, та розпитати, звідки в неї кількасот тисяч на Мерседес, і з якої то радості вона дала його на пару років судді в користування.

Можливо, бізнесом займалася, подумав. Однак, Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за такого засновника чи директора не знає нічого.

Цікаво й те, що жодної інформації про будь-яку власніть пані Партики, я не знайшов і в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно. Ані землі, ані квартир, ані будинків. От. Надію Партику розшукати не вдалося.

Просто містика якась. Будь-яка інформація у згаданих реєстрах про цю жінку відсутня: по майну, бізнесу і вказаному авто.

А от суддя зазначає у деклараціях, що людина є власником Мерседесу і віддала йому машину цю в користування ще в 11-ому році.

Написав я тоді запит Михайлові Романюку. Але  суддя відповіді на поставлені запитання не надав. А відписав зокрема, що “… запитувана Вами інформація не відповідає вимогам Закону України “Про доступ до публічної інформації”, а містить прохання про надання коментаря до відомої Вам вже відображеної та задокументованої інформації, яка міститься в опублікованих належним чином деклараціях та відповідних реєстрах”.

Не залишалося нічого іншого, як повідомити цю інформацію до Національного агентства з питань запобігання корупції.

А оце суддя Андрій Гулик, — із Львівського окружного адміністративного суду, — в останній своїй декларації зазначив, що наприкінці 2016 року, громадянин Василь Вороблевський віддав йому в безоплатне користування Volkswagen Passat 2011 року випуску.

Суддя Львівського окружного адміністративного суду Андрій Гулик
(фото Інформаційної агенції «Дивись.info»)

Хто для вас цей чоловік, пишу я судді в запиті.

— … я як суддя Львівського окружного адміністративного суду не є суб’єктом відносин у сфері доступу до публічної інформації, а тому підстави для надання запитуваної Вами інформації відсутні, — відписує мені Андрій Гулик.

Ну ні — щоб з гордістю написати про власника недешевого Фольксвагена та їхні взаємозв’язки.  Е, ні – таємниця. Маю надію, що її розплутають у НАЗК.

Декларує в 17 році, і чужу машину Адріан Дутковський. Заступник прокурора Чернівецької області. Зять судді Львівського Апеляційного адміністративного суду Володимира Каралюса. Пише прокурор, що користується чужим джипом із 2013 року. Mitsubishi Outlander.

(Адріан Дутковський, заступник прокурора Чернівецької області, фото — сайт Прокуратури Чернівецької області)

Порадіти про взаємовідносини пана Дутковського із власником авто також не видається можливим, бо сам прокурор, на питання про їзду чужим джипом не відповів. Тож в НАЗК, напевне, будить вражені, скільки ж то поважних львів’ян їздять не своїми дорожезними іномарками.

А оце читаю останню декларацію Андрія Ліуша, заступника голови Залізничного районного суду Львова. І думаю – не всі судді однакові. Не всі. Поки в одних мільйони, то іншим так би мовити, “сутужно” доводиться. Бо згідно декларації за 2016 рік, не має в пана Ліуша та його дружини ні копійки готівки. Жодного цента вкладів у банку. Ні клаптя землі. Навіть пів квадратного метра квартири, чи будинку. Зазначає Андрій Ліуш в своїй декларації, що має тільки гараж. Ось і все майно сім’ї. Це якщо про власність.

Бо якщо є гараж, то логічно – мала б бути і машина. Ну як “мала б бути” – суддя вказує – іномарка то є. Mercedes-Benz ML250CDI, 2012 року випуску. Але то не його. Матері.

Але з машиною – це вже Бог із ним. А що ж із житлом? А тут все якось ну дуже складно.

Суддя Залізничного районного суду м. Львова Андрій Ліуш
(фото Інформаційного агентства Глобальні віки)

Вказує Андрій Ліуш, що живе у квартирі громадянки Марії Нижник. Подивився я в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно. Марія Петрівна купила цю квартирку наприкінці 2012-ого року. Ну як “квартирку” – там всього ж то три кімнати – 112, 3 метрів квадратних. Навіть вартість майна вказана – 634 665 гривень.

За нескладними підрахунками виходить 5 651 гривня із копійками за квадратний метр. Можливо, на стайні під Львовом, наприкінці 2012 року, такі ціни й справді були. Однак вкрай сумнівно, коли йдеться про квартиру, розташовану в престижній місцевості міста, неподалік рекреаційного парку “Піскові Озера”.

І оце шукаю інформацію про власницю квартири, і знаходжу те, що Нижник Марія Петрівна – із села Нижня Липиця, Рогатинського району Івано-Франківської області. Саме тут народився батько судді – Ігор Ліуш, колишній заступник прокурора Львівщини.

Така от картина складається – так би мовити, односельчанка, на той час працівника прокуратури Львівської області, за мізерні гроші купує чималу квартиру, і дозволяє в ній пожити  синові того односельчанина. А красота всієї цієї історії в тому, що на час купівлі квартири, пані Марії Нижник вже було поза 76 років.

Сам Андрій Ліуш у відповіді на мій запит при відкриває ауру таємничості навколо власниці квартири. Суддя пише, що пані Нижник є його бабою.

— … з її слів, витрати на придбання даного майна вона понесла із накопичених протягом життя заощаджень, — зазначає Андрій Ліуш.

Чи то в Залізничному районному суді Львова зарплати надто низькі, чи інша якась причина, але оце колега Андрія Ліуша, суддя Іванна Іванюк пише в останній декларації, що безоплатно користується квартирою на 103.4 метри квадратних. І власника вказує – свою маму.

Подивився я до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно. І оце думаю – як же ж пощастило матері судді. Адже вказано, що власником квартири, Богданна Іванюк стала в останній день літа 2009 року.

А пощастило чого – споруда ця відома із 2008 року, як будинок-кросворд. І за повідомленнями ЗМІ, він увійшов у топ-10 дивних сучасних будівель Європи за версією сайту googlesightseeing.com.

І це вам не десь на задвірках спального району – лічені метри до Стрийського парку.

І ще чому пощастило. Бо, якщо вірити інформації зазначеній в реєстрі, то Богданна Іванюк купила цю квартиру за 398 888 грн. тобто, виходить, що ціна квадратного метра – 3 857 гривень із копійками.

І оце мені думається, що у такому будинку, в такому районі і за такі гроші купити квартиру – це як у лотерею виграти.

Але суддя Іванюк, певно, іншої думки. Пояснює у відповіді на запит таке:

“В розумінні ст.. 1 Закону України “Про запобігання корупції” мої батьки не є членами моєї сім’ї, оскільки ми спільно не проживаємо та не пов’язані спільним побутом”.

Багато чого там пише ще суддя, і все зводиться до того, що заборонено втручатися в сімейне та особисте життя, збирати та поширювати конфіденційну інформацію особи без її згоди, відсутнє обґрунтування наявності обставин суспільного інтересу й таке інше.

Суддя Залізничного районного суду м. Львова Іванна Іванюк
(фото Facebook Іванюк Іванни)

“Мої батьки все своє доросле життя по даний час працюють, мають постійний дохід, при цьому не є державними службовцями і ніколи ними не були, Закон України “Про запобігання корупції” на них не поширюється і згоди на поширення відносно них інформації стосовно їх особистого і сімейного життя, та оприлюднення їх персональних даних вони не надавали”, — пише далі суддя Іванюк.

“Зі свого боку, повідомляю, що особисто не маю жодного відношення до придбання запитуваного нерухомого майна та будь-якої фінансової участі у його придбанні ні я, ні члени моєї сім’ї не приймали”, — пояснює у відповідь на запит суддя.

І оце я аналізую відповідь на запит судді Іванюк, аналізую і приходжу до висновку: так ось у чому сенс.

Бо, їздять судді в чужих машинах, живуть в чужих квартирах, а пояснювати походження грошей, за які куплено недешеву нерухомість та автопарк – не треба. Бо це ж не їх. І навіть, якщо власник мама – то вона не член сім’ї, бо разом не проживають і так далі.

З огляду на те, що суддя Іванюк користується квартирою, вона таки вирішує пояснити що і до чого:

“… зі слів матері мені відомо, що вказана квартира була придбана нею в порядку пайової участі у будівництві, за що пайові внески були повністю сплачені в період 2006-2007 р.р., тобто задовго до призначення мене на посаду судді”.

От все і ясно. З іншого боку, пані Іванюк, вас обрано суддею у 2008 році, а договір-купівлі продажу і власність на зазначену квартиру оформлено у 2009 році.

А ще, в будинку-кросворді, у січні 2010 року, на маму судді було зареєстровано право власності на стоянку для авто, площею 18.5 квадратних метрів.

А ще, згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, мати судді не була і не є співзасновником чи директором будь-яких комерційних структур.

“Стосовно квартири на вул. Бойківській, 5б у м. Львові повідомляю, що така ні мені, ні членам моєї сім’ї не належить ні на праві власності, ні на праві користування”, — також зазначає суддя Іванюк.

Так, а про що це вона? Тут також цікава річ.

Зазначений будинок знаходиться у кількох хвилинах ходьби від будинку-кросворда. Це новобудова, поруч із парком “Горіховий гай”.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно – Іванюк Дмитро Дмитрович, із грудня 2012 року є власником квартири в новобудові на вул.. Бойківській, 5б, площею 90.5 м. кв.

Крім цього, у березні 2013 року він став власником квартири, площею 64.9 м. кв. у цьому ж будинку, а у 2014 році – власником місця для зберігання автотранспорту.

До слова, громадянин із такими ж прізвищем, іменем та по-батькові – Іванюк Дмитро Дмитрович, є батьком судді Іванюк. І знайти в реєстрі інформацію, що він має якусь фірму також не вдалося.

Із відповіді судді Іванюк не зрозуміло, чи це її батько має ці квартири, бо хитро написано так. Мовляв, ні тато, ні мама не є членами моєї сім’ї, а квартира на Бойківській 5б, членам моєї сім’ї не належать.

Тому написав я усю зібрану інформацію в НАЗК, з проханням повідомити про її результати. І думаю, що в контексті того, що Іванна Іванюк, 17 січня 2018 року Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, допущена до участі у конкурсі на зайняття вакантних посад суддів Вищого суду з питань інтелектуальної власності, така перевірка НАЗК буде вкрай актуальною.

А тим часом, до кінця цього місяця, львівські судді повинні подати декларації за минулий 2017 рік. Тож про чергові чужі джипи та квартири довідаємося уже невдовзі.

Автор: Тарас Зозулінський

Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO