Українці вишикуються в черги за новенькими яблучними смартфонами, попри офіційно низькі зарплати і невисокий рівень життя в країні.
Що ж спонукає їх купувати найдорожчі телефони і чи дійсно кожний із нас може дозволити собі iPhone8, журналісту видання Persona.Top розповів експерт з експорту Олег Мирошніченко.
Олег Мирошніченко
iPhone 8 вже стає популярнішим за попередника
Як повідомили в інтернет-магазині “Цитрус”, айфони традиційно лідирують.
“Наразі можемо сказати, що попит на iPhone 8 перевищив попит на сьому версію смартфона Apple на 15%. Окрім цього, відзначимо, що кожен 15-ий телефон, придбаний у нас – це iPhone”.
Секрет – розвинена ІТ-галузь
За словами експерта з експорту, одним із факторів того, що українці часто купують айфони є те, що в Україні досить розвинена ІТ-галузь.
“У нас кількість людей, які добре розуміються на техніці і можуть її оцінити і використати, є досить великою. Такі люди, до речі, отримують не маленькі зарплати. І ці зарплати не обов’язково відображаються у статистичної звітності, оскільки часто є послугами, які оплачується з-за кордону”, – пояснює Олег Мирошніченко.
Українці можуть дозволити собі айфони
Окрім цього він відзначив, що частина економіки перебуває у тіні, тому ми не можемо з впевненістю говорити про невеликі зарплатні українців, котрі не можуть собі дозволити купити дорогий гаджет.
Експерт стверджує, що при цьому не варто ігнорувати ринок підробок.
“Ринок айфонів-копій (підробок) є також значним. Тому, якщо ви бачите людей з айфонами на вулиці, це не обов’язково справжні iPhonе”, – відзначив Олег.
Сьомий айфон лідирує за кількістю продажів у світі
У світі, як повідомили експерти аналітичного центру Canalys, лідером з продажу за 3-ій квартал цього року став сьомий айфон. “Яблучна” компанія за цей період продала таких смартфонів 13 мільйонів штук. Другу сходинку в рейтингу зайняв iPhone 6s. Для прикладу – дешевший смартфон Samsung Galaxy J2 Prime – тільки на третій позиції. Остання версія iPhone в топ-5 рейтингу Canalys поки що не увійшла.
Неабиякий інтерес серед громадськості викликала поява нової книги житомирського письменника, адвоката та правозахисника Романа Гуртовенка під назвою «Біоподи»
Футуристичний сюжет, сповнений неочікуваних поворотів, здатний тримати читача у напрузі від початку до кінця, а подекуди, викликати відчуття справжнього шоку. При цьому, у творі поєднано: фантастику, пригодницький твір, трилер, драму та багато інших жанрів. Крім того, твір містить глибоке філософське підґрунтя, через яке відбувається осмислення важливості життя людини та збереження гуманістичних цінностей, а також роль науково-технічного прогресу та наслідків, до яких він може призвести. Тож ми вирішили зв’язатися із автором і попросили прокоментувати свою книгу.
«20 хв.»: Вихід такої книги – це непересічна подія для міста Житомира. Як виникла у вас ідея її написання?
Автор: Ідея виникла раптово. Весь сюжет склався відразу у цілісну картину, тож залишилось за малим – просто написати книгу. Справа в тому, що я давно ретельно слідкую за розвитком науки, можна так сказати, що це – моє хобі. Якось я почув новину, що одна американська компанія анонсувала створення вже за 30 років біонічного тіла, тобто штучного роботизованого механізму, у який буде можливо пересадити мозок людини, аби продовжити її життя. Я зрозумів, до чого це може призвести, і мені одразу захотілось написати про це книгу.
«20 хв.»: Назва роману «Біоподи», а що вона означає?
Автор: Біоподами я назвав істот, яким зробили операцію із пересадки мозку у біонічне тіло. Вони утворили нове суспільство, у якому місця для звичайної людини уже не знайшлося.
«20 хв»: То розкажіть більш докладно, яке майбутнє для людства ви зобразили у своєму романі?
Автор: Сценарій майбутнього, який я описую у своєму романі «Біоподи», видається мені дуже ймовірним. Тому моя книга – це не зовсім фантастика. Вона може зіграти прогностичну роль і почати ставати реальністю уже в найближчі десятиріччя. Розумієте, такого розвитку подій ніхто не очікує, хоча це більш реально, на мою думку, ніж сценарій захоплення світу штучним інтелектом. Уявіть, що вченим вдалося реалізувати проект біонічного тіла у життя. Насправді, це не так складно.
Вже зараз є люди, які живуть зі штучним серцем та іншими органами. Щоб зробити усе тіло штучним, до недавнього часу було потрібно лише вирішити завдання з трансплантації нервової системи, певні можливості вирішення якого людство наразі має. Проте повстає питання, яке є одним із центральних у моїй книзі: після пересадки мозку у тіло робота, чи збережеться тоді людська свідомість? Чи буде те, що проснеться у біонічному тілі, людиною? Чи у такому тілі прокинеться уже зовсім інша істота, яка буде мати пам’ять людини-донора, проте в дійсності вона буде утворювати уже зовсім інший вид життя, яке і життям-то назвати вже не можна?
«20 хв.»: Дійсно, цікаве питання. Тим більше, можливостями винайдення ліків від смерті люди цікавляться з давніх часів. Повертаючись до сюжету вашої книги, коротко можете розповісти майбутнім читачам, які саме події розвиваються у романі «Біоподи»?
Автор: Так. Після того, як людству вдалося реалізувати проект біонічного тіла, світ змінився докорінно. Владу захопила корпорація, яка стала монополістом із випуску штучних тіл. Спочатку такі тіла були дуже дорогими, і дозволити собі продовжити життя за допомогою пересадки мозку у біонічне тіло могли лише багатії. Проте з часом ця процедура ставала більш доступною, і люди все більше купували такі тіла у корпорації та йшли на операцію, цим самим збільшуючи її владу.
Так через певний час біоподів стало більше, ніж звичайних людей, а корпорація оголосила себе правлінням усього світу і встановила свій особливий порядок володарювання. Люди перестали народжуватись у природний спосіб, а стали виготовлятися у лабораторії із пробірки. Ще до народження їм змінювали геном, видаляючи із нього людські почуття. З дня народження кожна дитина росла у спеціальній зоні, а по досягненню двадцятиріччя була зобов’язана зробити операцію із пересадки мозку у штучне тіло та вічно працювати на корпорацію. Відтепер корпорація уже стала надавати такі тіла безкоштовно, але ж новостворений біопод мусив стати її вічним рабом. Головний герой роману, хлопець на ім’я Кліо, був народжений в одній із таких лабораторій.
Його звичне безтурботне життя у спеціалізованій резервації, в якій жили підлітки, що очікували на операцію, перетворюється на змагання за виживання після того як корпорація приймає рішення припинити виробництво нових людей, а рештки, що залишилися, вирішує знищити. Кліо вдається втекти до повстанців, які відмовилися від проведення операцій з пересадки мозку та не визнали владу корпорації. Йому належить дізнатися страшну правду про біоподів та стати одним із лідерів повстання. Та Кліо і не здогадується, з якими таємницями йому доведеться зіштовхнутися, і яка гра відбувається навколо нього. Випробування, які мусить пройти головний герой, дійсно вражають, а розв’язка цієї історії, я впевнений, стане несподіванкою для усіх. Поворот там дійсно неочікуваний.
«20 хв.»: Дуже незвичайний сюжет. То усе ж таки, як можна визначити жанр вашого роману: це фантастика, трилер?
Автор: Роман «Біоподи» я відніс би до незвичного для України жанру технотрилеру. Цей жанр комплексний і поєднує у собі багато різних жанрів. У моєму творі тісно поєднано: пригодницький роман, фантастику, трилер та багато іншого. Також твір стане до вподоби тим читачам, які полюбляють драми, любовні історії та детективи.
«20 хв.»: Ого! Як вам вдалося поєднати усі ці жанри?
Автор: Я поставив собі за мету написати книгу з оригінальним сюжетом. Сама складність сюжету зумовила жанрову багатоманітність для його розкриття. Перш за все, це – трилер. Книга дійсно може шокувати читача описом подій, через які проходять її герої, а напруга чим ближче до завершення, наростає все більше і більше. По-друге, роман має цілком реальне наукове підґрунтя, хоча дуже багато описаних приладів і технологій можуть здатися на перший погляд неможливими. По-третє, була мета написати не просто пригодницький роман, а наповнити його філософським змістом і показати справжню цінність життя людини і важливість її душі.
«20 хв.»: Наостанок поділіться із читачами, де можна придбати вашу книгу у Житомирі?
Автор: Книга уже є у вільному продажі. Зокрема, у Житомирі книгу можна придбати у «Зеленій палатці» біля обласного Телецентру та у книгарні «Знання». З питань придбання книги можна звернутися також особисто до мене за тел. (067) 290-86-54, або через e-mail: [email protected]. Крім того, можна звертатися до мене через мою сторінку у мережі facebook: https://www.facebook.com/bizurian.
Пять месяцев назад интернет-изданием «ПараграфЪ» опубликован интригующий материал о намерении гендиректора ПАТ «Новокраматорский машиностроительный завод» Геннадия Сукова заявить об отставке и перебраться в Россию для трудоустройства на руководящую должность одного из оборонных предприятий РФ.http://www.paragraf.pp.ua/2017/06/news-Kramatorsk.html
На данный момент такого заявления еще не последовало. Что же стоит за последовавшей паузой?
По мнению хорошо знающих Г. Сукова краматорчан, своих намерений он не изменил, однако в связи с определённым сближением с одной из своих любовниц Ольгой Репринец (но далеко не единственной), Геннадий Сергеевич фактически живет на две семьи. Формально разъехавшись с законной супругой Светланой Александровной, Г. Суков «пудрит мозги» о возможном скором объединении им обеим.
В связи с планируемым переездом Геннадий Сергеевич плотно занят вопросами эмиграции дочери (учится в одном из университетов Праги) и зятя в одну из европейских стран. Учитывая, что ПАТ «НКМЗ» имеет плотные взаимоотношения с фирмами «Imet» (Kошице, Словакия), «Imet-Tec» (Братислава, Словакия), «NKMZ Central Europe s.r.o.» (Прага, Чехия), не сложно догадаться куда Г. Суков планирует трудоустроить дочь и зятя. По всей видимости, аналогичная перспектива ожидает и сына – Максима Сукова. Только почему не в России?
По имеющимся данным, дети Г. Сукова активно изучают иностранные языки. А как же, в жизни пригодятся! И не имеет Геннадий Сергеевич ничего против, лишь бы не украинский! Не даёт ему покоя новый Закон «Об образовании», предусматривающий преподавание в украинских школах на украинском языке. Вот и будоражат Суков с его «говорящей головой в горсовете» Ириной Ольховой общественность дурными идеями отмены принятого Верховной Радой закона любыми путями.
Что же касается экономических показателей деятельности управляемого Г. Суковым ПАТ «НКМЗ», то похвалиться, к сожалению, не чем. Все более отчетливо звучат недовольные голоса простых работяг, получающих по 2,5 – 3 тыс. грн. зарплаты. Отсюда и кадровая текучка на заводе, и постоянные «больничные» работяг, желающих хоть по среднему тарифному окладу как-то «пропетлять» пока цеха работой не загружены. И хотелось бы руководству завода выдвинуть теорию про разрыв экономических связей с Россией, про конкуренцию и много ещё чего в своё оправдание, но правда она на поверхности.
Фирмы, связанные с руководством ПАТ «НКМЗ»
На территории РФ, Чехии, Польши, Великобритании создана целая сеть предприятий, имеющих аббревиатуру «НКМЗ»:
– ЗАО «Механосервис-НКМЗ» (г. Москва, Россия);
– «NKMZ Central Europe s.r.o.» (Прага, Чехия);
– «NKMZ International Project Limited» (Лондон, Великобритания);
– «NKMZ Poland Sp.z.o.o.» (Варшава, Польша).
Указанные структуры широко используются в качестве представителей фирм-импортёров продукции ПАТ «НКМЗ» из третьих стран (Индия, Турция и др).
Фирмы -прокладки
Значительная часть предприятий РФ импортируют продукцию ПАТ «НКМЗ» через «фирмы-прокладки»:
Не сложно догадаться, что разница между отпускной ценой продукции на заводе и реальной ценой, по которой продукция ПАТ «НКМЗ» приобретается покупателями, «оседает» на банковских счетах указанных фирм-посредников, после чего перекочёвывает в карманы Сукова, Скударя и приближённых к ним лиц.
А что касается «бедности» в Украине, то это понятие весьма относительное. Достаточно обратиться к открытому интернет-ресурсуhttps://declarations.com.ua/…/nacp_01df7a5a-e5e6-44f5-b5fb-… чтобы увидеть официально декларируемые доходы Г.Сукова:
– в 2016 году – более 5 млн. грн., из которых заработная плата по основному месту работы – 2,9 млн. грн.;
– за апрель – ноябрь 2017 года – более 3,14 млн. грн. заработной платы по основному месту работы.
Так что зарплата на ПАТ «НКМЗ» растет, этого просто невозможно не заметить!А то, что не для всех, так это мелочи, важнее Закон «Об образовании» отменить! Всё остальное обождёт…
Василий Коробко
Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!
Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!
София Ротару и еще пять украинских исполнителей получили в Москве премии «Золотой граммофон»
Советский писатель Максим Горький в свое время опубликовал пространную статью «С кем вы, мастера культуры?» — ответ американским корреспондентам, в которой размышлял о роли интеллигенции в обществе и на все лады расхваливал советскую власть. С тех пор вопросом, по чью сторону баррикад, собственно, находятся писатели, артисты, композиторы, журналисты и прочие творческие люди, задается не одно поколение. Особенно остро он встал сейчас, когда случился водораздел между странами, некогда составлявшими «единый могучий Советский Союз», как пелось в гимне этого государства. Да не просто водораздел, а жестокая война, развязанная Россией против Украины, на которой убивают, калечат, вынуждают бежать от обстрелов куда глаза глядят, где миллионы стариков, женщин, детей стали беженцами, а сводки из АТО — главными новостями информационных выпусков.
Весь мир знает «автора» трагедии на Донбассе и в Крыму. Поэтому для большинства украинских звезд шоу-бизнеса и политиков, представителей СМИ и спортсменов даже мысль о выступлении где-нибудь на территории страны-агрессора — на корпоративе или в эфире ток-шоу, соревнованиях или пресс-конференции, в Кремлевском дворце съездов или районном Дворце культуры — неприемлема априори с весны 2014 года.
Мы займем огромную газетную площадь, если опубликуем списки тех, кто категорически отказывается от любых гонораров за концерт, от самых заманчивых предложений сняться у именитых режиссеров, от «новогодних огоньков» и прочих предложений, за которые сулят немалые деньги. Анастасия Приходько, карьера которой началась в Москве, Джамала, коллектив «Квартала 95», всеми уважаемые Ада Николаевна Роговцева и Раиса Степановна Недашковская и многие другие считают вопрос очень принципиальным. Хотя они уж точно собрали бы в соседней стране стадионы и полные театральные залы.
Но некоторые их коллеги думают по-другому, аргументируя: «Мы вне политики», «Мы за искусство в чистом виде». Музыкальный продюсер Александр Ягольник не так давно сказал: «Я считаю, такого быть не должно, если ты уважаешь свою Родину и парней, которые борются против русских захватчиков».
Очередной всплеск негодования украинцев вызвало сообщение о вручении украинским исполнителям 12 ноября в Москве российской премии «Золотой граммофон». Вот уж впору воскликнуть: «Ба! Знакомые все лица». Впрочем, то, что на торжественной церемонии засветились Ани Лорак, Макс Барских, Таисия Повалий, Светлана Лобода и Вера Брежнева, никого не удивило.
*Светлана Лобода
*Вера Брежнева
*Ани Лорак
*Таисия Повалий
А вот то, что там появилась горячо любимая София Ротару…
Легенда и гордость украинской эстрады предсказуемо стала лауреатом (у Ротару уже 11 «граммофонов»). Статуэтку народной артистке СССР и Украины вручила представитель МИД Российской Федерации Мария Захарова, известная своей антиукраинской риторикой. «Ты сильнее и круче всех», — ликовала Захарова.
Соцсети просто взорвались. Вот лишь несколько комментариев.
«Прав был адмирал Колчак, который, заходя с армией в очередной город, вешал объявление: «Артистов, кучеров и проституток не трогать — они одинаково нужны любой власти». Ротару спасибо за все. Вы были настоящей певицей. И всего вам хорошего на вашей новой родине! Пусть после ваших песен отдохнувшие русские солдаты еще энергичней убивают украинский народ… Наших детей и отцов. А вы делайте вид, что этого не замечаете. За деньги можно и мать родную продать…«
«Чего страдаете? Ротару лояльна к России, и деньги ей не чужды. Просто бизнес. Пусть поет, где хочет».
«Ей тоже надо чем-то семью кормить. В шахтеры или дворники, что ли, ей идти?«
Но, оказывается, появление Ротару в Москве — это еще цветочки. На YouTube недавно выложили шокирующее видео: жизнерадостная и вечно молодая София Михайловна выступила 5 октября этого года на дне рождения… Рамзана Кадырова — человека, который грозился «отправить в Украину чеченцев, чтобы навести там порядок», «прийти на Донбасс и стрелять украинцев».
Поздравляя главу Чечни, Ротару спела «Я назову планету именем твоим» и… «Одну калину», где есть такие слова:
«Одна калина за вiкном,
Одна родина за столом,
Одна стежина, щоб до дому йшла сама,
Одна любов на все життя,
Одна журба до забуття
i Україна, бо в нас iншої нема!»
Кадыров выскочил на сцену с букетом и облобызался с Героем Украины.
«Вона спiвала українською перед вбивцями», — констатировал один из комментаторов.
Дипломат, блогер Богдан Яременко по этому поводу написал: «Рука Москвы», говорите? Говорите, что кадыровцы стали в Украине злейшими палачами? Думаю, всенародной любви для Софии Ротару будет достаточно, а вот всех титулов, званий и наград Украины ее надо лишить. Ну и разобраться, какая часть состояния нажита от сотрудничества с террористами?«
Яременко считает, что гражданка София Ротару может петь и плясать даже перед потусторонними злыми силами, но этого не может делать народный артист и Герой Украины.
…После всего увиденного слабо верится в заверения Лидии Ротару, что ее сестра помогает украинской армии. Это явный диссонанс, согласитесь. И еще. Мы наверняка увидим всех этих артистов в очередных российских «новогодних огоньках» и на «рождественских встречах». Так что не стоит задавать этим «мастерам культуры» риторический вопрос, с кем они. Только расстроитесь.
Кабінет міністрів України заснував 75 академічних стипендій на честь Героїв Небесної Сотні для студентів, курсантів та молодих науковців.
Загалом запроваджено 50 академічних стипендій на честь 10 наймолодших Героїв Небесної Сотні за 10-ма спеціальностями та 25 стипендій для молодих вчених.
Стипендії для студентів і курсантів виплачуватимуть щомісяця протягом навчального року у розмірі від 1544 грн до 2480 грн.
Молоді вчені зможуть отримати стипендію у розмірі двох прожиткових мінімуми на початок бюджетного року (нині це 3 088 грн).
Обов’язковою вимогою для отримання стипендії на честь Героїв Небесної Сотні є активна громадянська позиція щодо утвердження ідеалів та цінностей Революції Гідності.
Нагадуємо, що 8 листопада уряд підвищив стипендії для студентів на 18% – їх розмір буде від 490 до 2950 грн.
Із закликом про допомогу від впливу та судового переслідування звернулася до громадськості в соціальних мережах Юлія Тран, колишня дружина судді апеляційного суду кримінальної палати Чернівецької області Костянтина Семенюка. Жінка налякана підступністю колишнього чоловіка, який майстерно фальсифікує обставини.
— Юліє Ігорівно, розкажіть про свій багатолітній досвід подружнього життя із слугою Феміди. Хто він?
— Подружнє життя не було багатолітнім, на щастя… Ми одружилися в жовтні 2010 року, а розлучилися в січні 2016 року.
Мій колишній чоловік – суддя апеляційного суду кримінальної палати Чернівецької області Семенюк Костянтин Миколайович.
— Що стало приводом для розлучення?
— Приводом для розлучення стало те, що я більш не могла миритися з його пияцтвом та ставленням до мене особисто. Він дуже двулика людина. З одного боку виглядає так, що він працює в «бюро добрих послуг», хоче всім допомогти, бути потрібним… А з іншого, за цими діями ховаються лише його меркантильні погляди. Мені не хочеться опускатися до його рівня й поливати його брудом. Просто, повірте, що приводів було більш ніж достатньо… Це він подав на розлучення, сказавши, що не хоче бути кинутим, що діє на випередження. В заяві на розлучення написав, що ніяких матеріальних претензій до мене не має. Це було у січні 2016. А вже в квітні, того ж 2016 року, звернувся до суду за розподілом «подружнього майна». І це після того, як я відмовилася повернутися до нього.
— Що найбільше насторожує вас в особі вашого колишнього чоловіка?
— Те, що мій колишній чоловік – суддя апеляційного суду кримінальної палати Чернівецької області Семенюк Костянтин Миколайович. І заради особистої помсти він удався до фальсифікацій і підробок документів. Виглядає так, що «служитель Феміди» нагло і з властивим йому цинізмом сам порушує закон. Якщо ж він так поводиться зі мною, колишньою дружиною, то що ж від нього можуть очікувати сторонні люди, які є учасниками судових процесів під його головуванням? Справедливий суд?
— Ви відчуваєте небезпеку?
— Так, я не можу собі уявити що зі мною сталося б, якщо б я залишилась в Україні. Він здатний на все, щоб отримати те, що йому потрібно. Це особлива властивість його характеру.
— Чому саме США, як місце вашого тимчасового мешкання?
— В США живе мій син і це єдине місце, де я відчуваю себе в безпеці. Тут працює закон і я находжусь під його захистом. Мені було 26 років, коли я стала повною сиротою, в мене нікого нема окрім мого сина.
— Що в теперішньому судовому спорі найбільше вказує на зловживання посадовим становищем судді Семенюка К.М. та використання ним «права впливу»? Вкажіть прямі та непрямі фальсифікації та зловживання у вашій справі?
— Він вчиняє самосуд на протязі усього часу після нашого розлучення, фальсифікуючи покази свідків та, за допомогою підробки документів, відкриває нові судові справи проти мого сина, який з квітня 2014 року проживає у Сполучених Штатах Америки.
Заочне рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 19 травня 2016 року по цивільній справі № 725/1819/16-ц на підставі якого Семенюк К.М. відібрав в мого сина право власності на квартиру №27 по вул. Гаврилюка, 4 в Чернівцях було винесено на підставі сфабрикованих показів свідка Гальчука Ю.М., який нібито був присутнім у судовому засіданні в травні 2016 року.
Жодної повістки на його адресу не направлялось. В матеріалах справи судові повістки відсутні. Розписка про виклик до суду Гальчука Ю.М. не містить його особистого підпису, а підпис Гальчука на присязі свідка та на розпискці свідка не схожий з його підписами на попередньому договорі, на договорі купівлі – продажу квартири та на іпотечному договорі.
До того ж, присяга свідка не містить дати її складання.
Згідно Заочного рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 19 травня 2016 року, свідок Гальчук нібито зазначив, що «ним дійсно було продано квартиру №27 по вул. Гаврилюка, 4, м. Чернівці та оплату здійснено на підставі попереднього договору між Гальчуком Ю.М. та Тран Ю.І., яка діяла від імені Шумкова А.А. на підставі довіреності, посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Давньою А.І. 4 лютого 2011 року. Кошти особисто йому передавав Семенюк К.М. в присутності Тран Ю.І. , Шумков А.А. не був присутнім при укладанні даної угоди. Йому було передано Семенюком К.М. та Тран Ю.І. 159000 грн., що на день укладення договору еквівалентно 20000 доларів США».
Але це не відповідає дійсності, оскільки сума у розмірі 150798,72 грн. (сто п’ятдесят тисяч сімсот дев’яносто вісім гривень 72 копійки була внесена особисто моїм сином, Шумковим А.А. 04.02.2011 р. на кредитний рахунок Гальчука Ю.М. у касі ПриватБанку, в рахунок погашення заборгованості по іпотечному договору від 22.11.2007 р. № CVHMGI0000001721, що підтверджується квитанцією.
Не зважаючи на наші заперечення, суддя Семенюк К.М. зареєстрував за собою право власності на квартиру, яка знаходиться за адресою: обл. Чернівецька, м. Чернівці, провулок Шпитальний (колишня назва: вул. Володимира Гаврилюка, перейменовано на підставі рішення Чернівецької міської ради), буд. 4 кв. 27.
В березні 2017 року Апеляційним судом Хмельницької області було винесено рішення за апеляційною скаргою Шумкова А.А. на заочне рішення Першотравневого районного суду міста Чернівців, яким задоволено апеляційну скаргу Шумкова Артема Анатолійовича. Заочне рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 19 травня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у позові Семенюка Констянтина Миколайовича до Тран Юлії Ігорівни, Шумкова Артема Анатолійовича про визнання договору купівлі-продажу недійсним частково, переведення прав покупця, визнання права спільної сумісної власності подружжя, визначення частки у праві спільної сумісної власності відмовлено. Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.
З березня 2017 і до сих пір мій син не може зареєструвати своє право власності, повернуте йому рішенням Апеляційного суду Хмельницької області в цій справі.
В травні 2016 року заочне рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці могло бути винесено тільки під тиском Семенюка, або ж головуючий суддя Іщенко І.В., який виносив оскаржуване рішення, взагалі не є фахівцем судочинства.
Здійснюючи тиск на співробітників управління державної реєстрації Головного управління юстиції у Чернівецькій області Семенюк примушує їх не виконувати рішення Апеляційного суду Хмельницької області.
Перешкоджаючи реєстрації права власності, суддя апеляційного суду кримінальної палати Чернівецької області Семенюк Костянтин Миколайович скористався ефективним способом, здійснюючи тиск на суддю Першотравневого районного суду Войтуна О.Б., який відкрив нову судову справу № 725/3363/17 від 03.08.2017 року, де була винесена ухвала про забезпечення позову – заборону відчуження квартири, щоб мій син не зміг зареєструвати право власності.
Ці обидві справи пов’язані поміж собою…
— Які ваші очікування від судових реформ та переатестації судової влади України?
— Я впевнена, що після судових реформ Україна дійсно стане правовою державою, в якій суддівська система буде незалежною, а судді менш схильними до корупції та хабарництва. Де право власності дійсно буде недоторканим, а суддівські посади будуть займати фахівці високого рівня не лише з точки зору професіоналізму, але й з точку зору особистих морально-психологічних якостей. Я хочу, щоб кожен громадянин в залі суду не тільки почув: «Ми захищаємо ваші права», але й був впевнений в цьому!
— Чи сподіваєтеся на справедливе вирішення справи? За яких умов?
— На жаль, зараз справа знаходиться в «глухому куті».
В липні 2017 року була відкрита нова справа № 725/3363/17, в межах провадження якої була винесена ухвала про забезпечення позову – заборону відчуження квартири, право власності на яку мій син не може зареєструвати.
Підставою для відкриття провадження у справі, призначення її до розгляду та винесення ухвали про забезпечення позову стало звернення до суду Шевчука О.В. про стягнення коштів за договором позики з мого сина Шумкова А.А. Таку інформацію ми отримали з реєстру судових справ. Мені відомо, що на даний час матеріали справи перебувають на оціночно-будівельній експертизі, проведення якої доручено експерту Лещишину В.В.
По-перше. Мій син, Шумков Артем Анатолійович не знайомий з Шевчуком О.В., який проживає у м. Хотин по вулиці Терешкової 2-А, згідно листа Першотравневого районного суду м. Чернівці №725/3363/17/16896/2017 від 14.08.2017р. адресованого експерту Лещишину В.В.
Ніколи, ні з ким, ніякі договори позики Артем не підписував й гроші нікому не винен!
У нас є всі документальні докази того, що це чергова фальсифікація документів й підробка підпису. Ми обов’язково використаємо наші докази, коли нас горе-суддя Семенюк К.М. допустить до апеляційного провадження.
По-друге. Як суддя Першотравневого районного суду Войтун О.Б. міг винести ухвалу про забезпечення позову – заборону відчуження квартири, право власності на яку на 29.09.2017 року, згідно інформдовідки з реєстру речових прав, зареєстровано за Семенюком К.М. в рахунок так званого боргу Шумкова А.А.?
По-третє. З яких пір експертизу договору позики проводить експерт за спеціальністю оціночно-будівельної експертизи ?
Одні питання, а відповідей немає… Всі мої звернення в провладні структури безрезультатні на даний час. Очевидно, що мій колишній чоловік зберігає вплив в статусі діючого судді.
Але я все ж таки вірю, що за межею Чернівецької області існує закон та справедливий суд. Тому хочу публічно звернутися до тих столичних можновладців, які спроможні захистити людину в Україні перед зухвальством та беззаконням судді. Іншого шляху не залишаю собі, як боротися, як звертатися за підтримкою.
Я щиро сподіваюся, що в Україні закон працюватиме один для всіх. Без вибірковості, без лобізму та кумівства.
Матеріали підготував Яків Ісаєв спільно з Любомиром Пелехом, координатором програм неурядової групи з моніторингу судових реформ
Свіжопофарбовані металеві деталі вагона №13 у потягу Маріуполь–Київ перетворилися на випробування для пасажирів.
Деяким з них навіть знадобилася медична допомога, повідомляє “Народна Правда” із посиланням на ТСН. Люди розповіли, що запах фарби і ацетону відчули, щойно зайшли в Маріуполі, а коли потяг рушив і увімкнули опалення, стало зовсім нестерпно. Обурені пасажири пішли до провідників, котрі пояснили, що вагон щойно покращили і поспішили поставити у рейс. Вагон простояв по завершенні робіт усього два дні, хоча мусив би тиждень. Пасажири зажадали книгу скарг і вимагали переведення до інших вагонів.
Переселили не всіх, та й то з купе до плацкарту. Один з пасажирів каже, що навіть недовга подорож у смердючому вагоні закінчилася для нього швидкою, але перед госпіталізацією він викликав поліцію. “Патрульна поліція мене там вже зустріла на пероні, я одразу попросив їх, щоб вони отримали пояснення від провідника. Швидка допомога також під’їхала, лікар зробив укол, бо в мене вже боліло горло, дерло все всередині, голова боліла”, – каже чоловік. Свої тортури він описав і в листі до “Укрзалізниці”. “Власне, моя вимога головна до “Укрзалізниці” – щоб мені письмово повідомили прізвище тієї скотиняки, яка віддала наказ посадити людей у цей газенваген. Я хочу знати, хто це був, я хочу потім притягти його до кримінальної відповідальності”, – пояснив постраждалий.
В “Укрзалізниці” виправдовуються тим, що комісія перед відправленням потягу жодних запахів не відчула, тож залізничники винуватять температуру – мовляв, саме опалення спричинило раптове випаровування і сморід. Проте злощасний вагон з рейсу таки зняли. “Запах почав відчуватися, коли піднялася температура. Заступник начальника депо з ремонту і майстер по підготовці в рейс будуть притягнуті до дисциплінарної відповідальності. Ми оголосили їм догану”, – повідомив заступник директора департаменту пасажирських перевезень далекого сполучення Олександр Красноштан. Але обурені пасажири рейсу вимагають не лише покарання винних, а й компенсацію за години газової атаки. Щоправда, таких одиниці – більшість у те, що зможуть відстояти свої права, не вірять.
Пенсионер случайно нарушивший скорость, будет вынужден умереть с голода, — потому что штраф будет превышать его месячную пенсию; а девушка случайно забывшая права в другой сумочке, должна будет продавать органы — потому, что штраф за это будет равняться её годовой зарплате, пишет в ФБ Максим Иванищев.
Уже второй раз руководство МВД пытается существенно расширить свои полномочия используя трагедию, в которой погибли люди.
Вы помяните, как после гибели двух патрульных в Днепре, они хотели чтобы мы «сначала им подчинялись, а потом обжаловали»? — тогда общество возмутилось и не позволило превратить Украину в полицейское государство.
Сейчас же, после резонансного ДТП в Харькове, нам решили «закрутить гайки» по-полной — вместо того, чтобы навести порядок на дорогах, повысив пассивную безопасность — нам решили ввести «космические штрафы» и «письма счастья», чтобы и дальше грабить нищий народ.
К примеру, штраф за превышение скорости хотят увеличить с 510 грв до 3400 грв, а штраф за отсутствие водительского удостоверения до 40000 грв. Мало того, они решили ещё и понизить разрешённый скоростной режим в городах, что неизбежно приведёт к росту пророк — любое, даже самое минимальное, падение скорости потока, существенно снижает его пропускную способность.
Да это же мечта любого ГАИшника, в которых, к сожалению, превращается «новая полиция» — лично меня, за последнее время, три раза незаконно остановили. И только знание законов и умение общаться с представителями власти — позволили мне не стать жертвой их произвола.
Сейчас же, нас лишают и этого способа защитить свои конституционные права — обязав, сразу же, отдавать документы, зачастую очень непрофессиональным полицейским. И если даже вас остановили абсолютно незаконно — вы никуда не сможете уехать без документов, пока прошедшие 3-х месячные курсы вечерние неудачливые продавцы и менеджеры не изнасилуют вам мозг.
Безопасность на дорогах повышать надо, однозначно! Но делать это надо, в первую очередь, повышая пассивную безопасность: дополнительно освещая перекрёстки и пешеходные переходы, оборудуя места массовых ДТП дополнительными дорожными знаками и светофорами. Но на повышение безопастности нужно тратиться, а на штрафах можно зарабатывать — и тут, выбор правительства очевиден…
Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!
Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!
Польсько-українські взаємини у дні, коли західні сусіди відзначали День незалежності, відчутно погіршилися. У ЗМІ з’явилися повідомлення про кілька міждержавних скандалів одразу.
По-перше, приїзд 5 листопада до Львова Міністра закордонних справ Польщі Вітольда Ващиковського ознаменувався відвертим дипломатичним демаршем останнього. Гість відмовився увійти до Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів “Тюрма на Лонцького”, не сприймаючи позицію його директора щодо того, що Польща окупувала Західну Україну у 1918 році.
По-друге, під час круглого столу в краєзнавчому музеї Рівного віце-консул Польщи Марек Запур назвав Львів“польським містом”.
А от дев’ятого листопада Польща заборонила в’їзд до країни голові Українського інституту національної пам’яті Володимиру В’ятровичу та оголосила про підготовку списку персон нон-грата, які є відвертими прихильниками УПА та дивізії “Галичина”.
Володимир В’ятрович, фото – інтернет
“Вже кілька років є персоною нон-ґрата в Росії. Нині, кажуть, отримав заборону в’їзду в Польщу. Мене більше непокоїть не обмеження власного пересування, а те, що демократична Польща зазвучала в унісон з авторитарною Росією”, – написав з цього приводу В’ятрович на своїй сторінці у Facebook.
Польсько-українська криза не була б для нас такою несподіваною новиною, якби ми звертали увагу на більш дрібні прояви конфлікту. Таку думку в інтерв‘ю виданню Persona.Top висловив експерт з питань безпеки Юрій Михальчишин — народний депутат 7-го скликання, радник Голови СБУ 2015-2016 років.
Юрій Михальчишин, фото – інтернет
— Якими були передумови цієї ситуації, чи було таке різке «похолодання» у стосунках України та Польщі передбачуваним?
— Великою помилкою є сприймати існуючу ситуацію, як щось окреме від процесу, котрий тривав вже років п’ятнадцять. В польському суспільстві великодержавний польський шовінізм був присутнім як фактор політичного процесу і мотивації прийняття політичних рішень, а зараз він кристалізувався. Це трапилося за останніх три роки, з часу приходу до влади польських нібито національно-консервативних, а насправді великодержавних шовіністичних політичних сил. І їхнє ставлення до України чітко проявляє паралелі з ідеологією їхніх попередників. Мова йде про школу польської політичної думки Романа Дмовського, у якій українцям відведено дуже підпорядкований і вкрай принизливий для нас статус – це статус фактично будівельного матеріалу для спорудження великої польської державності від Чорного моря до Балтійського.
В ЦІЛОМУ, ЯКЩО МИ ПРОАНАЛІЗУЄМО СТАН МАСОВОЇ СВІДОМОСТІ ПОЛЬСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА, ТО БАЧИМО, ЩО СТАВЛЕННЯ ДО УКРАЇНЦІВ, ЯК ДО ЧОГОСЬ ДРУГОРЯДНОГО, ТАМ ПЕРЕВАЖАЄ
Те, що відбувається останні кілька місяців, є свідченням ескалації процесу і переходу польської зовнішньої і, можливо, оборонної та безпекової політики до нової якості, а саме до прискорення процесу розгортання агресії проти України. Спершу — в сфері інформаційній, у сфері двосторонніх взаємин, національної пам’яті та символіки, а зараз уже озвучуються твердження, які можуть бути трактовані, як посягання на нашу територіальну цілісність.
— Чи може бути прецедент, коли європейська держава, носій демократичних цінностей, наважиться на збройний конфлікт або гібридне протистояння?
— Цілком. Ми бачимо зараз, що європейські політичні та безпекові інститути перебувають у доволі неактивному, а почасти — паралізованому стані. Бачимо досить мляву реакцію на події так званої «російської весни» 2014 року, окупацію Кримського півострова та агресію на Донбасі, абсолютно безпомічну реакцію на сирійські процеси, бачимо проблеми масштабного міграційного потоку у Європу, який не можна трактувати, як успішні з точки зору безпеки процеси. На додачу до цього треба згадати і той факт, що Польща користується підтримкою США і недвозначно підкреслює свою окремішність від традиційних європейських центрів прийняття рішень.
— Але ж у нас ніби теж непогані стосунки із США?
— Наш статус у цьому процесі зовсім різний. Польща є повноправним союзником Штатів, в тому числі й військовим, це ми бачимо по розміщенню протиракетних комплексів на території цієї держави. Роль України є виключно буферною для стримування російської агресії, а Польща – активний інструмент американської зовнішньої політики на європейському континенті – в тому й різниця. Військова співпраця з США у Польщі спрямована виключно на Балтійський напрямок, тому чекати захисту України у цьому контексті — марно.
— Чи може змінитися риторика зі зміною влади у Польщі, чи антиукраїнські настрої вже мають настільки широке суспільне поширення, що процес є незворотнім?
— Безперечно, політичний курс залежить від розподілу політичних сил в парламенті та балансу політичних партій у законодавчому органі. У випадку проведення виборів, які якісно змінять склад польського політикуму, ці процеси зможуть дещо загальмуватися. Але в цілому, якщо ми проаналізуємо стан масової свідомості польського суспільства, то бачимо, що ставлення до українців, як до чогось другорядного, там переважає. І ідеї про певні територіальні претензії, або навіть, якщо взяти ширше – геополітичний реванш щодо України — є зараз домінуючими серед польського населення.
НАЙБІЛЬШ ПРОГРАШНА ПОЗИЦІЯ В ДАНОМУ ВИПАДКУ – ЦЕ ПОЗИЦІЯ СТРАУСА, ЯКИЙ ХОВАЄ ГОЛОВУ В ПІСОК, А НАСПРАВДІ ПІД НОГАМИ НЕ ПІСОК, А БЕТОННА ДОЛІВКА, І ПОТІМ СТАЄ БОЛЯЧЕ
— Яку позицію зараз варто зайняти Україні? Як в офіційних колах, так і серед пересічних користувачів соцмереж. Одні хочуть миритися і «не роздмухувати», інші беруться доводити історичну справедливість – як нам себе поводити?
— Найбільш програшна позиція в даному випадку – це позиція страуса, який ховає голову в пісок, а насправді під ногами не пісок, а бетонна долівка, і потім стає боляче. Тут треба діяти найперше в дипломатичній площині: польського посла викликати на консультацію в Міністерство закордонних справ України і вручити йому розлогу ноту протесту, а не обмежуватися виступами прес-секретаря МЗС. А також відкликати і замінити на посаді посла України у Варшаві, який крім виконання пісеньки про Путіна більше нічим у останні роки не відзначився. Жодного конкретного руху чи бодай дипломатичної заяви. Очевидно, що його роль, як посла, вичерпала себе.
Зрештою, необхідно те, чим займається кожна держава, яка дбає про свій суверенітет — нормальна контррозвідувальнадіяльність і робота в інформаційній сфері. Крім того, ми повинні нагадати, що з 2014 року українські збройні сили достатньо зросли якісно і кількісно не лише для того, аби на Сході утримувати ситуацію під контролем, а і для того, щоб утримувати її і на Заході.
ТУТ ТРЕБА ДІЯТИ НАЙПЕРШЕ В ДИПЛОМАТИЧНІЙ ПЛОЩИНІ: ПОЛЬСЬКОГО ПОСЛА ВИКЛИКАТИ НА КОНСУЛЬТАЦІЮ В МІНІСТЕРСТВО ЗАКОРДОННИХ СПРАВ УКРАЇНИ І ВРУЧИТИ ЙОМУ РОЗЛОГУ НОТУ ПРОТЕСТУ, А НЕ ОБМЕЖУВАТИСЯ ВИСТУПАМИ ПРЕС-СЕКРЕТАРЯ МЗС
Очевидно, що треба покращувати стан інформаційної політики, перспективне планування оперативних дій Служби безпеки України, протидію польським спецслужбам в західних областях України, подивитися в динаміці, як відбувалося горезвісне роздавання сумнозвісних «карт поляка». Треба перевірити держслубовців на предмет володіння таким сумнівним і двозачним документом, який дає право на отримання польського громадянства. Наявність у держслужбовця карти поляка, яка має на увазі взаємини на державному рівні з Польщею, можна розцінювати у розрізі зради національниїх інтересів. Це питання треба оперативно врегульовувати на рівні законодавства.
— Чи може взагалі впливати Україна на питання видачі “карти поляка”?
— Для початку ми повинні визначитися, скільки реально є власників “карт поляка” в Україні. Останні повідомлення польської сторони чомусь цю цифру зменшили — зараз мова йде про близько 70 тисяч виданих карт, у той час як раніше повідомлялося про понад 100 тисяч. Питання потрібно ретельно проаналізувати, зібрати дані в державної прикордонної служби, державної міграційної служби, Служби безпеки України, напрацювати зміни до законодавчої бази і розглядати це питання з точки зору адміністративної, а можливо, і кримінальної відповідальності, якщо мова йде про те, що ця роздача документів супроводжувалася вербувальними пропозиціями.
ПИТАННЯ… ВИДАЧІ КАРТИ ПОЛЯКА ПОТРІБНО РЕТЕЛЬНО ПРОАНАЛІЗУВАТИ… З ТОЧКИ ЗОРУ АДМІНІСТРАТИВНОЇ, А МОЖЛИВО, І КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ, ЯКЩО МОВА ЙДЕ ПРО ТЕ, ЩО ЦЯ РОЗДАЧА ДОКУМЕНТІВ СУПРОВОДЖУВАЛАСЯ ВЕРБУВАЛЬНИМИ ПРОПОЗИЦІЯМИ
— Які є прецеденти операцій польських спецслужб у західних регіонах України?
— Вони зазвичай широко не афішуються. Але, наскільки мені відомо, у останні два роки відбулися резонансні акції вандалізму пам‘ятників, у тому числі й польських, на території України. До цих випадків мали дотичність польські радикальні організації за завданням спецслужб — польських і не тільки. Сподіваюся, що цю інформацію буде незабаром оприлюднено в Україні, а в цілому, слід зосередитись на проблемах прикордонних територій, зокрема — контрабанди. Це корупційно уразлива ділянка нашого кордону і наших правоохоронних органів.
— Як у контексті теперішніх подій буде розвиватися процес навколо утворення Балто-Чорноморського союзу, про який активно говорить східноєвропейський політикум, і польський президент в тому числі?
— На превеликий жаль, у цій ситуації, яка складається, зрозуміло, що реалістичність цього проекту при збереженні при владі правлячої партії у Польщі ще на одну каденцію — відкладається. Звичайно, це прикро. Геополітична доцільність Балто-Чорноморського союзу — однозначна, доцільність технологічна — очевидна, військово-стратегічні вигоди — беззаперечні, лише ключовий елемент зараз відсутній — політична воля з боку Польщі. Таке враження, що американський енергетичний проект “Іntermarium” — поєднання енергетичних проектів з транспортування американського скрапленого газу з політичною співпрацею — настільки захопило поляків, що вони розраховують на те, що зможуть реалізувати цей проект без України. У Гданську будується термінал для зберігання скрапленого газу і далі він буде транспортуватися до країн Західної Європи. Якщо на початку мова йшла про три моря: Балтійське, Адріатичне і Чорне, то на сьогоднішній день, як я розумію, прийнято його звузити до терміналів у Польщі, Хорватії на Адріатичноиму узбережжі, і можливо, в Румунії, на чорноморському узбережжі, а Україна з цієї схеми випадає.
У ОСТАННІ ДВА РОКИ ВІДБУЛИСЯ РЕЗОНАНСНІ АКЦІЇ ВАНДАЛІЗМУ ПАМ‘ЯТНИКІВ, У ТОМУ ЧИСЛІ Й ПОЛЬСЬКИХ, НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ. ДО ЦИХ ВИПАДКІВ МАЛИ ДОТИЧНІСТЬ ПОЛЬСЬКІ РАДИКАЛЬНІ ОРГАНІЗАЦІЇ ЗА ЗАВДАННЯМ СПЕЦСЛУЖБ — ПОЛЬСЬКИХ І НЕ ТІЛЬКИ
— Можливо, ця ситуація, коли з Росією у нас війна, а співпраця з Польщею зривається, дає нам шанс виокремитися та збудувати самодостатню безвекторну державу?
— Так, це можливо, у нас з’явився шанс збудувати політику, економіку та оборону на засадах самодостатності. Багато держав саме так свого часу вчинили і зараз активно розвиваються. Ми можемо згадати Іран, Ізраїль, Францію часів Шарля де Голля, тобто у нас зараз нема приводу для відчаю чи опускання рук. У нас зараз є можливість налагодити контакти з іншими державами, які до нас дружньо налаштовані. Як от, наприклад, Литва. У наших держав складаються добрі взаємини, і ми можемо вибудувати співпрацю навіть без Польщі.
Отож, ситуація у політичних відносинах між Україною та Польщею поки далека від вирішення. Однак, кроки в цьому напрямку принаймні здійснюються. Так вже цього тижня у Кракові відбудеться надзвичайне засідання Консультаційного Комітету президентів України та Республіки Польща на рівні зовнішньополітичних радників. Його було ініційовано Петром Порошенком та погоджено на рівні президнтів двох держав. А вже у грудні Україна готується до візиту президента Польщі Анджея Дуди до Харкова.
Братья и Сёстры из сражающейся Украины!
Чеченцы понимают вашу боль как никто другой. По всей Европе ширится движение по набору добровольцев в защиту Украины: уже...
.jpg)
(1).jpg)
.jpg)
(1).jpg)
Попередня
