Масова ліквідація сільських відділень зв’язку, яку в рамках так званого пілотного проекту проводить на Чернігівщині публічне акціонерне товариство «Укрпошта», спричинила різке падіння тиражів газет і подальше скорочення національного інформаційного простору.

Пілотний проект «Укрпошти» на Чернігівщині знищує місцеву пресу

Такий висновок зробив голова Національної спілки журналістів України Сергій Томіленко після поїздки в Городнянський район, зустрічі з головою обласного осередку НСЖУ Олександром Назаренком, редакторами районних газет і головою Чернігівської обласної ради Ігорем Вдовенком.

«Укрпошта» навіть ігнорує доручення Президента щодо припинення закриття сільських поштових відділень.

Свідоме знущання над селянами

Півтора місяця впровадження скандального експерименту генеральної дирекції «Укрпошти» по заміні сільських поштових відділень пересувними продемонстрували, що пілотний проект настільки далекий від реального життя, що, як пише кореспондент «Голосу України» Василь Чепурний у гострій публікації «Пілотний проект «Укрпошти»: як фанера над Ріпками», «назвали його реформою тільки задля насмішки і дискредитації влади та пошти».

Донині ПАТ «Укрпошта» – державне підприємство, хоча й зі статусом публічного акціонерного товариства. Саме держава – єдиний акціонер. Наприкінці минулого року Кабінет міністрів виділив із державного бюджету півмільярда гривень для покриття збитків цього товариства.

Саме генеральна дирекція «Укрпошти» наполягла на впровадженні на Чернігівщині пілотного проекту. Про таку ініціативу неодноразово говорила директорка Чернігівської дирекції Олена Дорошенко на різних нарадах і зібраннях.

Наміри головних поштарів країни відразу викликали конструктивну критику, недовіру і сумніви. Депутати різних рівнів, керівники об’єднаних територіальних громад (їх в нашій області вже 40), з якими ніхто не радився, голови обласних – ради і адміністрації, голови районних рад і адміністрації, журналісти друкованих видань говорили про шкідливість такого експерименту для селян, для села, для періодики. Тільки двоє голів районних рад мали дивну мотивацію: «Хай будуть хоч якісь реформи».

На переконання першого заступника голови облдержадміністрації Юлії Свириденко, запропонована модель реформи не враховує територіальні та демографічні особливості регіону, а також потреби жителів – особливо тих, які проживають у віддалених селах.

– Ми занепокоєні впровадженням пілотного проекту на території Чернігівщини. Наша область дійсно унікальна своїм розташуванням та щільністю населення, яка є найнижчою в Україні. 85 відсотків сіл з населенням менше 2 тисячі осіб, – наголошувала пані Юлія на робочій нараді, що проходила в обласній раді. – Все це треба враховувати, як і фактор зміни адміністративно-територіального устрою, децентралізаційні процеси.

У Новгород-Сіверському, Сосницькому, Семенівському, Сновському, Срібнянському, Талалаївському і Варвинському районах стаціонарні відділення пошти залишилися б тільки у райцентрах. У решти районів було б по 2–3.

З «мерсів», як пише Василь Чепурний (і я з ним цілковито згодна), «проблем баби Галі і діда Петра, яким не принесуть пенсій, не видно».

Звісно ж, не донесуть і передплачених газет. Скажімо, в Макіївці Носівського району, найменшій в Україні ОТГ, – 1600 сільчан, а протяжність вулиць – 65 кілометрів. За який час по бездоріжжю в негоду чи в зимову хурделицю їх обійде приїжджа листоноша з пересувного авто?

Під тиском критики та завдяки зусиллям Юлії Свириденко пілотний проект обмежили до трьох районів – Чернігівського, Куликівського і Ріпкинського. Та авто від «Укрпошти» курсують вже й селами Городнянського, Сновського, Коропського і Менського районів. З 1 вересня цього року, кажуть, – по всій області.

Півтора місяця роботи по-новому показали, що якість обслуговування стала без перебільшення знущанням над літніми людьми. Потік скарг і листів до всіляких інстанцій «реформаторів» не зупиняє.

У селі Виблі Куликівського району сільчани вже за годину до приїзду автівки займають чергу.

– Терпіння селян не безмежне, люди на межі бунту, – каже заступник голови Куликівської районної ради Володимир Повозник. – На всі наші пропозиції приїхати у села та поспілкуватися з людьми реакція керівних поштарів нульова.

Голова Чернігівської обласної ради Ігор Вдовенко у розмові з Сергієм Томіленком та столичними журналістами озвучив свою принципову позицію щодо пілотного проекту «Сільське відділення».

2018 08 15 post6

– Удосконалювати й адаптувати до умов сьогодення систему надання поштових послуг дійсно необхідно. Проте, здійснюючи будь-які зміни, потрібно, перш за все, провести ґрунтовну підготовчу роботу, детально проаналізувати всі можливі ризики, які ці перетворення можуть викликати, і обов’язково враховувати специфіку регіону, особливості існуючої інфраструктури, реальні потреби населення, – наголосив Ігор Станіславович. – Реформи мають приносити людям користь і робити їхнє життя комфортнішим, а не створювати додаткові незручності.

Неприпустимою голова облради вважає ситуацію, коли жителі сіл через довжелезні черги та недосконалий графік роботи мобільних поштових відділень не можуть вчасно отримати пенсію, сплатити за комунальні послуги чи отримати актуальний номер улюбленої газети.

– «Укрпошта» повинна відпрацювати алгоритм роботи пересувних відділень і виправити усі недоліки, які виявилися в перші тижні реалізації проекту, – каже Ігор Вдовенко, запевняючи, що обласна рада й надалі пильно слідкуватиме за його реалізацією і оперативно реагуватиме у випадку виникнення будь-яких проблем. – Доцільно було відпрацювати модель, обравши один населений пункт, наближений до обласного центру, і поширювати поступово на інші села. А не відразу намагатися охопити все.

Та керівництво «Укрпошти» галопом і напористо стало впроваджувати проект, знищуючи місцеву пресу і позбавляючи селян можливості отримувати якісні послуги зв’язку.

«Геноцид місцевої преси»

Голова обласної організації Національної спілки журналістів України Олександр Назаренко відзначає падіння тиражів газет і, передусім, районних, адже сільських листонош звільняють, а на пересувних автівках приїжджають незнайомі селянам «варяги» і люди бояться передплачувати улюблені періодичні видання.

Що ж до економії коштів, то, за словами Олександра, органи місцевого самоврядування виділили в оренду приміщення поштовим відділенням за символічну плату – 1 гривню, бо були зацікавлені в їх роботі.

Села Шестовиця і Воскресенське розташовані в радіусі 20 кілометрів від Чернігова. Раніше листоноші все встигали – і газети рознести, і комунальні платежі прийняти. Тепер машина приїздить двічі на тиждень. Газети, яких не вручили передплатникам, лежать купою де прийдеться – хто хоче, той і бере.

У Воскресенському аж три тижні люди не отримували районку «Наш край». І це в селі неподалік обласного центру! Скаржаться жителі Пісок, Черниша і Кархівки.

За словами Василя Чепурного, найбільше постраждали газети, які виходять частіше одного разу на тиждень, – «Голос України», «День», «Сільські вісті», «Україна молода». Та й районні, принесені через 2–3 дні, а то й тиждень після виходу у світ, мало кого зацікавлять.

Що з періодикою проблема – чернігівські й столичні журналісти переконались, побувавши в селі Дібрівному Городнянського району.

2018 08 15 post4

Автомобіль пересувного відділення №31 приїхав у село не о 8.30, як орієнтували селян, а після 11.00, коли розлючена черга жителів розійшлася. У спеку літнім селянам не вистояти під палючим сонцем.

Поштове відділення в Дібрівному закривається. Завідувачці й листоноші в одній особі Анні Вороні запропонували роботу аж у Срібнянському (!) районі – щонайменше за 300 кілометрів від дому.

2018 08 15 post2Анна Ворона

До слова, листоношу з села Ліски Менського району, матір трьох дітей, теж звільняють, пропонуючи роботу в селищі Седнів Чернігівського району.

– Раніше все було прекрасно. Наші дівчата привозили пенсію, газети. Ми ще в них купляли продукти з поваги через те, що вони їх возять. А зараз, щоб отримати пенсію потрібно приходити і чекати годинами. Наших поштарок виганяють з роботи, а чужих присилають, – обурюється пенсіонер із Дібрівного Ростислав Маклюк. – Завжди я передплачував 5 і більше газет. Дві обласні – «Гарт» і «Вісник Ч». Скільки й живу, стільки й читаю «Гарт». У лотерею від газети виграв недавно чайник. Зараз буду виписувать тільки одну, бо не вірю, що їх будуть вчасно привозити.

2018 08 15 post1

У свої 86 років пенсіонерка Олена Крюк прийшла до пошти, щоб відправити листа. Але конверт купити не змогла, бо їх не виявилося. 40 років Олена Костянтинівна пропрацювала завідувачем поштового відділення – спершу в Конотопі, згодом – у Дібрівному. Відтак не розуміє, як будуть люди жити без стаціонарного відділення зв’язку. «Реформи» не сприймає ні розумом, ні серцем, як і решта сільчан.

Ми почули нецензурні вислови і від чоловіка, котрий прийшов, як і зазвичай, купити улюблені газети «Експрес» і обласну «Весть». Та у пересувному відділенні і на пошті, яка ще працює, не виявилося жодної газети для реалізації в роздріб. Жодної (!)– на два великі села.

Редактор районної газети «Новини Городнянщини» Світлана Томаш, якій довелося наслухатися всякого, поінформувала, що тираж газети у другому півріччі зменшився на 236 примірників.

2018 08 15 post3 Світлана Томаш та Сергій Томіленко

За словами редактора корюківської районної газети «Маяк» Ірини Гайової, видання втратило аж 800 примірників.

Олена Компанець, редактор сновського «Променя», каже, що втратили вже 600 передплатників.

Усі троє висловили побоювання, що з вересня, коли пройде масове звільнення працівників ліквідованих сільських відділень, селяни можуть не поновити передплату періодики.

– Гендиректору «Укрпошти» Смілянському не завадило б побувати в наших селах і на власні очі й вуха побачити й почути те, що ми бачимо й вислуховуємо щодня, – обурюється Світлана.

Протести і бунти селян були прогнозовані. Про причини недавнього стихійного протест у селі Атюша Коропського району розповідає редактор «Нових горизонтів» Людмила Ковальчук у публікації «Пошта на колесах: обуренню немає меж».

«Ось і прийшла на Коропщину реформа «Укрпошти», яку активно обговорювали і котрою обурювалися протягом року. Прийшла раніше, ніж ми її з острахом чекали. Але нікого: ні людей, ні владу, ні громади керівництво «Укрпошти» не чуло. Воно проводить свою політику, спрямовану на збагачення за рахунок економії на поштарях, які і так отримували мізер. І при цьому керівництву «Укрпошти» абсолютно начхати, як будуть при їхніх реформах жити люди. Коли проводили передплату на друге півріччя, поштарки старалися, оскільки надіялися ще до кінця року попрацювати. Але з серпня Коропщиною почали курсувати пересувні відділення зв’язку… Поки що всі наші листоноші на роботі, ознайомлюють нових поштарок із Мени, які взагалі не знають ні села, ні хто де живе… Але через місяць із півсотні листонош у районі залишиться лише третина. Решту поштовий експеримент викине за борт. Хоча багато хто з них працював лишень на півокладу, а то і на чверть. Але і на них керівництво «Укрпошти» вирішило зекономити», – пише Людмила, називаючи пілотний проект «геноцидом місцевої преси».

Жителів села Атюша приїздила заспокоювати очільниця Чернігівської дирекції «Укрпошти» Олена Дорошенко. Та селяни вже не вірять казкам-байкам про благо.

Я теж вже чула і про ІТ-технології, і про авто з ноутбуками, про миттєві платежі й якісні послуги. Коли все буде – хтозна?

Дискутували як глухий з німим

Після поїздки групи журналістів до Дібрівного Сергій Томіленко розмістив у ФБ пост про масове обурення селян поштовим експериментом і закриття сільських відділень. Написане привернуло увагу журналістів з різних регіонів. Представники ЗМІ були одностайні щодо поспішної поштової реформи і знищення місцевих газет.

Генеральний директор ПАТ «Укрпошта» Ігор Смілянський теж відгукнувся. Між головним поштовиком і журналістами виникла дискусія. Я особисто і редактори районок адресували головному поштовику низку гострих запитань, але марно.

Пан Смілянський, переконаний, що реформа загалом реалізується правильно, а наявні неподобства пояснює хвилюваннями та помилками. Коментуючи обурення газетярів, він звинувачує керівників друкованих ЗМІ у (не повірите) невмінні «писати цікаво».

«Є помилки, є саботаж частини персоналу. Є хвилювання щодо нового проекту, тому чекають на автівки. Все це можна спокійно виправити», – пояснює непорозуміння із реформою керівник «Укрпошти».

Пише, що газети « ми роками таскали нижче собівартості», а видання ледь не спричиняли збитковість галузі. Не забув згадати і про трекер на автівках, що допомагає відстежувати доставили передплатникам газету чи ні.

Про трекер – фантастика, бо пересувне авто, яке із запізненням приїхало до Дібрівного, загубилося поміж селами. Навіть за допомогою корпоративної мережі листоноша Анна Ворона не змогла добитися, де ж та машина їде.

Як розповіла Олена Компанець, мешканці Кучинівки під палючим сонцем 5 годин чекали авто. Листоноші з пересувного пункту буквально заскочили до населеного пункту, відмовилися приймати комунальні платежі й, зокрема, плату за землю, бо вже поспішали в інші населені пункти Сновського району.

Селяни страждають вже сьогодні, а пан Смілянський не переймається бідами людей, повідомляючи що «багато речей треба переробити». Зате знає, як і що писати редакторам і журналістам.

«Подивіться газети за попередні роки – всі писали одне і теж… Навчіться писати в газетах щось цікаве, щоб вас читали, розміщуйте достатньо реклами і можете зменшувати вартість для клієнтів. А писати всяку пургу і очікувати, що буде щастя за рахунок “Укрпошти” і відсутності сучасних каналів зв’язку – це не стратегія», – повчає пан Смілянський заслуженого журналіста України, редактора менської газети «Наше слово» – однієї з найкращих і найтиражніших «районок» в Україні.

Вражає зверхність, зневага і насмішка керівника із зарплатою в 333 тисячі гривень над представниками ЗМІ, котрі щиро вболівають за свої видання, за читачів, за селян.

Можливо, пан Смілянський не знає, що «Промінь» читає кожен п’ятий житель Сновського району, що обласний «Вісник Ч» передплачує 50 тисяч мешканців області, а «Гарт» – 62 тисячі.

Селяни із вже не раз згадуваного Дібрівного теж читають регіональну пресу: 136 сільчан – «Новини Городнянщини», 154 – «Вісник Ч», 98 – «Гарт». Загалом це 388 примірників на 532 зареєстрованих у Дібрівному особи.

Люди люблять періодику, передплачуючи улюблені газети й журнали десятиліттями.

«Напишіть мені листа…»

У ході дискусії в соцмережі Олександр Назаренко писав про партнерство, фейкові розрахунки на доставку періодики, пропонував панові Смілянському спільно знайти оптимальні рішення, узгодити графіки доставки періодики, зустрітися й досягти консенсусу і, передусім, говорити на рівних.

На моє настійливе прохання Ігор Смілянський так і не назвав редакторів чернігівських газет, із якими нібито зустрічався й обговорював алгоритм партнерства.

Кепкуючи, порадив Олександрові Назаренку надіслати листа з пропозиціями, який він «обіцяє особисто розглянути та надати відповідь». Ось така собі стандартна відповідь зарозумілого бюрократа.

Усі аргументи журналістів та редакторів – як горохом об стіну. «Вимагати з нас таскати пресу за копійки не працює», – коронний аргумент поштового монополіста.

Отрута, харчі й газети в одному авто

Журналіст Микола Гринь, мабуть, таки правий, пишучи ось таке: «Як Смілянський може говорити на рівних з редакторами районок. Коли в нього зарплата у сотні тисяч гривень, а в редактора – копійки. Як кажуть у моєму селі, та він плює на всіх з високої гори».

Користувачі інтернету ділилися своїми думками щодо поштової реформи: «Якби Ігор Смілянський і його «команда» зробили собі поменше зарплати в співвідношенні до зарплат сільських листонош, тоді й «Укрпошта» б так швидко не котилася до банкрутства», «Зробили із співробітників рабів, які працюють за гріш. У відділеннях – хамство, задуха, черги. Реформують, одне слово».

Цілковито поділяю і думки журналістки Ірини Осташко із газети «Голос Чернігівщини», що пілотний проект на Чернігівщині впроваджується попри тотальний супротив населення.

«Поштовий експеримент: селяни залишилися без газет і не встигають платити комуналку», – таку промовисту назву має стаття Ірини, а написане хвилює і насторожує:

«…У населені пункти двічі на тиждень, максимум на дві години, приїжджають поштові машини, завантажені різним крамом: від конвертів і марок до ковбаси, печива й отрути від колорадів. І це все в одній автівці! Причому, за словами поштових працівників, товар у транспортному засобі і днює, і ночує… Люди дуже незадоволені, особливо скаржаться, що не отримують кореспонденцію – газети і журнали, які передплатили. Якщо хтось запитає в поштарів про газету, то віддадуть, але не розносять…».

Редактор «Променя» Олена Компанець розповіла, що першими реформу відчули на собі жителі маленького села Глибокий Ріг, де проживає усього шестеро людей. Ветеран праці Микола Роговенко мало не кричав від болю, що третій тиждень немає газети, а представниця пошти пропонувала замість районки купити цукерки. «Забудьте ті газетки!», – радила дідусеві.

Дев’ять хуторів, загублених у лісах, входять до Моложавської сільської ради прикордонного Городнянського району, що межує водночас із Росією і Білоруссю. Коли і звідки сільчанам виглядати передплачені газети?

– Будемо людей просити передплачувати газети і на наступний рік, – запевняє керівниця пересувного відділення №31 Оксана Щегловітова, ледь тримаючи в руках паперові коробки з усілякою всячиною.

Чи ж повірять «чужинцям» селяни?

Відповідальність – нульова

Про снобізм та кричущу безграмотність Ігоря Смілянського написала в коментарях і перший секретар НСЖУ Ліна Кущ.

«А в угодах, які “Укрпошта” пропонує укласти редакціям газет, немає пункту про відповідальність за несвоєчасну доставку преси. Тобто газету можуть принести із запізненням на місяць. І нічого монополісту за це не буде», – стверджує пані Ліна.

Долучився до фейсбучного діалогу і директор департаменту з управління тиражем ПрАТ «Сьогодні Мультимедіа», член правління Всеcвітньої Асоціації WAN–IFRA Сергій Охріменко.

Ось його авторитетна точка зору: «В «Укрпошти» проблеми не в економіці, а в організації ефективних бізнес-процесів. Постійно щось скорочуючи, загальний результат діяльності поштового оператора лише погіршуватиметься».

Сергій об’єктивно оцінив технологічні можливості літніх селян: «Про WiFi смішно читати з врахуванням відсутності місцями мобільного зв’язку і українських каналів в прикордонних селах, там, де українські видання фактично єдиний канал комунікації людей (і не тільки пенсіонерів) з українським інформаційним простором».

Про згортання національного інформаційного простору писали й інші користувачі ФБ.

Редактор ріпкинської газети «Життя Полісся» Сергій Ковбаса висловив впевненість, що «ці діячі взяли курс на знищення місцевої преси, позбавлення людей необхідних послуг і знущання над селянами». Він вимагає негайно припинити це неподобство, а винних притягнути до відповідальності.

– Тут і так села ледве тримаються. А пошта їх ще й добиває. Судити треба тих, хто цей експеримент придумав, – переконаний Сергій Колбаса.

– У селах нашу газету чекають, бо це найближча газета і єдине джерело інформації для простого люду. Але чому тоді нас знищують? Реформа «Укрпошти» боляче вдарить по наших газетах.. І якщо цей геноцид не зупинити, дуже скоро ми залишимось без наших улюблених «Нових горизонтів», – стверджує Людмила Ковальчук. – А може, то така державна політика – знищити українське село і газети, яким люди найбільше довіряють.

Без сумніву, селяни читають газети. Моїй тітці Марії Михайлівні Грецькій із Задеріївки, що в Ріпкинському районі, – 89 років. Але без улюбленого «Гарту» вона життя не уявляє. Чекає з нетерпінням щотижня, і удвох із сусідкою перечитують кожен номер по кілька разів. Передплачувала ще й «Деснянську правду» (їм до вподоби ця велика за форматом газета), «Духовність» та «Здоровя і довголіття». На друге півріччя передплатила тільки дві.

Спершу в Задеріївці обрізали дротове радіо – тепер вона ловить хвилі тільки білоруського мовника. Телебачення – теж сусідньої Білорусі. Мобільний зв’язок – з перебоями. Оператор МТС-Білорусь має потужнішу технічну базу, і навіть сидячі на печі, можна «влетіти» в роумінг.

– Радіо забрали, телевізор заберуть. І печать заберуть? Газет теж не буде? – з тривогою питає щоразу моя старенька тітонька, яка ледь не півстоліття горбатилася на колгоспному полі.

Справді, де ловитимуть газети у сніги й заметілі? У селі Майське Менського району, наприклад, живуть тільки пенсіонери. Не всі з них ходячі й зможуть дошкандибати до пересувної автівки, якщо така приїде сюди.

Додам, що хутірська Чернігівська область займає площу 33 тисячі квадратних кілометрів. Із 22 аж 7 районів – прикордонні. Протяжність кордону із Росією – 224 кілометри, і стільки ж – з Білоруссю. Велика віддаль між селами й хуторами, бездоріжжя, надто низька щільність населення зігноровані реформаторами, як і тотальний супротив селян. Отож і маємо своєрідний поштовий Армагедон.

– Реформи придумують зверху, а розгрібати всі непорозуміння нам, – каже Ірина Гайова. – Немає впевненості, що держава захистить пресу. Поки що будемо змінювати графік виходу газети. Високі тарифи знову змушують підвищувати передплатну ціну. Корюківський «Маяк» виходить у кольорі, на 12-ти сторінках. Газету передплачує нині 5600 корюківчан. Продається в роздріб, і люди кажуть, що їм буде простіше купити районку в Корюківці, аніж дочекатися, доки її привезе в село пересувне авто.

2018 08 15 post5Ірина Гайова

– Редакції вимушені підлаштовувати під графіки маршрутів, бо з редакторами ніхто не радився, складаючи їх, – наголошує Ірина.

Сільчани праві, що якось «горбато» реформуються сільські відділення. Обурені люди інакше як «варягами» і «чужинцями» не називають листонош і водіїв із мобільних авто.

«Реформа недолуга, нелогічна і неправильна»

Тривога не полишає газетярів Чернігівщини.

«Немає меж обуренню і в нас, журналістів районної газет. Ми стараємось робити для свого читача цікаву, актуальну, корисну газету. І по тиражу, який маємо у такому не чисельному районі, відчуваємо, що нас чекають і нас читають. Але підніжку регіональній пресі роблять ті, хто завжди називав нас партнерами. Та яке ж це партнерство, коли думку газетярів ніхто не питає і ніхто до нас не прислухається?! І якщо раніше ми думали, що невеликі газети знищать демографічна криза у найбільш депресивному районі України та високі тарифи на доставку, ціни на папір і друк, але це буде десь років через десять, то тепер одним махом нас знищить «Укрпошта» років за два. Якщо не раніше. Ось такий сумний сценарій реформаторських дій пана Смілянського… У другому півріччі тираж усіх районних газет області впав на 400–800 екземплярів кожної. А що буде далі, коли люди отримуватимуть газету на тиждень пізніше? І цікаво, за рахунок кого тоді «Укрпошта» буде отримувати прибутки, коли знищить газети, і з кого тоді пан Смілянський нашкребе собі на зарплату 330 тисяч гривень щомісячно?», – пише Людмила Ковальчук.

З 1 вересня відключать аналогове телебачення. Тобто, по звичайній антені селяни вже не подивляться телевізор. Якщо ж «Укрпошта» швиденько закопає регіональні газети – люди опиняться в інформаційному вакуумі.

Інтернет-портал «ЧЕЛАЙН» проводив опитування щодо поштової реформи. Аж 45 відсотків опитаних вважають, що реформа недолуга, нелогічна і неправильна. Прогнозують її крах. Ще 32% переконані, що комусь треба провернути багатомільйонну оборудку з автомобілями, 12%, хоча й підтримують реформу, переконані, що вона тягне за собою фінансові витрати і не виправдовує основну мету – економію.

– Замість того, щоб виконувати доручення Президента України, який назвав «категорично неприйнятним» рішення про закриття сільських поштових відділень, «Укрпошта» масово їх ліквідує, – констатує Сергій Томіленко. – Альтернативні пересувні відділення – поштові автомобілі – мають нестабільні графіки, що викликає обурення селян. І результатом невдоволення споживачів може стати відмова від переплати місцевих та національних видань. Саме це нині найбільше хвилює журналістів-газетярів.

Голова НСЖУ Сергій Томіленко вважає, що реформи поштової галузі потрібно робити, прораховуючи наслідки для держави. Зараз же відбуваються згубні для інформаційного простору зміни. І супроводжуються вони неприхованим презирством до журналістів з боку гендиректора «Укрпошти».

Хто в Україні головніший?

«Куди, питається, дивиться сьогоднішня влада на чолі з Президентом, коли в країні чиниться отаке свавілля, коли догроблюють і так найдепресивнішу область у країні? І для чого нам така влада треба, коли вона не має ніякого впливу навіть на тих, хто очолює державне підприємство? А може, навпаки – «кришує?», – запитує редактор «Нових горизонтів» Людмила Ковальчук.

Я теж приєднуюся до цього відчайдушного риторичного запитання і хочу знати, хто ж в Україні головний і відповідальний за народ?

«Чи почує людей пошта? Навряд. Вони навіть Президента не чують. Цікаво: хто у нас головніший за Президента? Хоч би йому поскаржитися… Може б, і вирішилася ця проблема…», – сумнівається і редактор районної газети «Життя Семенівщини» Катерина Дика.

Олена Дорошенко на старті пілотного проекту обіцяла враховувати думки редакторів і складати графіки маршрутів у залежності від кількості передплачених видань у населених пунктах. Ігор Смілянський пообіцяв Олександрові Назаренку почитати надіслані пропозиції.

Президент України обіцяв зупинити тотальне закриття сільських відділень.

Чого ж чекати і на що сподіватися селянам і селу? На Всевишнього?

Громадська рада Укрпошти

Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO