Часть партии «Оппозиционный блок», ориентированный на Рината Ахметова выдвинула в президенты Александра Вилкула. По итогам обработки ЦИК 50,36% бюллетеней он не набирает и 5% В то время как у Юрия Бойко, которого поддержала партия «Оппозиционная платформа – За життя» результат свыше 10 процентов. Гордыня части оппозиционеров сыграла на руку действующей власти и дала шанс им на победу.
Так прокомментировал ход подсчёта голосов Ростислав Дубовой, глава Луганской региональной организации Политической партии «Оппозиционная платформа – За життя».
« Все социологические опросы показывали, что фаворитом президентской компании Юго-Восточной Украины был кандидат Юрий Бойко, которого поддержала Политическая партия «Оппозиционная платформа – За життя». Подсчёт голосов подтверждает лидерство. Если бы не эмоции, то во втором туре был бы Юрий Бойко. Такая тенденция не помогает на следующих выборах, а наоборот, это сделает возможным сохранение нынешней власти».
Политик считает, до парламентских выборов необходимо, чтоб здравый смысл одержал вверх и оппозиционеры учли свою ошибку.
Ростислав Дубовой
Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!
Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!
Якби в Україні боролися з корупцією, становище держави було б кращим і президент Росії Володимир Путін поводився стосовно неї інакше.
Це зазначив Радіо Свобода правозахисник, політв’язень радянських часів, психіатр Семен Глузман. Він не згоден з тим, що поки країна є жертвою воєнної агресії, проблема корупції відходить на другий план. На його думку, проблеми війни та корупції взаємопов’язані. І дії правлячої «еліти» України призвели до того, що в державі з року в рік беруть гору цинізм і злодійство. Водночас Глузман не знімає відповідальності з пересічного виборця. В умовах вибору на брехні у людей під час голосування найпоширеніші два мотиви – ненависть і готовність купитися на обіцянки популістів. Семен Глузман закликав виборців зробити цього разу усвідомлений вибір.
Олександр Лащенко: Пане Глузман, рядка «колишній депутат України», «колишній кандидат у президенти України», «колишній міністр з питань охорони здоров’я» Семен Глузман у вашій біографії немає і бути не могло. Я правильно розумію?
– Переклад. Більше того, я нещодавно взагалі усвідомив, що я від своєї рідної країни, маю на увазі, від держави, один з небагатьох або ж єдиний дисидент, який вижив, не отримав жодної державної нагороди.
– «Ярослав Мудрого» немає? Героя України немає?
– Ні, нікого, нічого.
– «За заслуги». Я не знаю. Є в Україні і таке?
– Я не знаю. Я коли це вперше усвідомив, десь рік тому, я подумав: Боже мій, так я ж правильно живу!
– А це правильно?
– Звісно.
– Сидіти в Раді – ні? Мати певні преференції?
– Ні.
– Ви активно друкуєтеся зокрема в інтернет-виданні «Лівий берег», хоча не тільки. І на Радіо Свобода ваші статті є. Ви якось писали, вже давненько, але відтоді мало що змінилося, нічого не змінилося, коли до вас звернулася якась людина (прізвище якої ви не називаєте), з колишніх комсомольських лідерів, а нині – процвітаючих людей, сказала: «Ну що, Семене Фішельовичу (вибачте, я не хочу вас образити), все старцюєте? Кишені то порожні!» Правильно я цитую?
– Так. Приблизно так.
– Пане Глузман, але ж ви стежите за нинішньою ситуацією. Є люди, які йдуть і в президенти, є і у Верховній Раді, урядовці і так далі. Активно коментуєте. Я наведу знову ж таки один із фрагментів вашої статті в «Лівому березі».
Стаття «Обираючи зло» Семена Глузмана у виданні «Лівий берег»
Оцей чинник дуже вагомий, ви вважаєте? У тому числі і під час цієї виборчої кампанії? До речі, наголошу, що ми виходимо в «день тиші», тому ми ніякої агітації не ведемо.
– Абсолютно.
– Але аналізувати події в Україні маємо повне право.
– Так. І не тільки в Україні.
Насправді це одна із, на мій погляд, найяскравіших причин того, що з нами ще якось спілкуються. Мені доводиться спілкуватися з іноземними політиками і дипломатами. Вони далеко не завжди говорять один на один те, що вони говорять на прес-конференціях і десь офіційно. Вони втомилися від нас. Вони втомилися від нашої корупції, від потоків брехні. Адже наш уряд, наша влада бреше не тільки нам, громадянам України, а і їм також.
І всі ці нещодавні історії з послом США Марі Йованович. Я з нею знайомий. Справа не в особистих її якостях. Посол не висловлює те, що думає, а те, що мусить говорити.
Я подумав: жебраки на паперті, не мають права говорити про те, що у них є людська гідність і гордість. А тут, виявляється, у наших торботрясів… При чому ми ж знаємо цих торботрясів, їх минуле і теперішнє, на жаль, майбутнє. Я не називаю прізвищ. Справа не в прізвищах. Вони не мають права говорити. Так, американський уряд дає нам якийсь захист. Так, європейці дають нам якийсь захист. Вони мають право вимагати.
Семен Глузман
– Пане Глузман, є така точка зору, зокрема, її висловив недавно в одному зі своїх свіжих постів (можна по-різному ставитися до тієї історії з його, як потім виявилося, «вбивством») Аркадій Бабченко, російський журналіст, який зараз в Україні живе. Він пишучи про цю дилему, що для України зараз є більшим злом: війна, яка жодним чином не припиняється (ніякого ж «замороженого» конфлікту немає, люди продовжують гинути на Донбасі), чи корупція, навів приклад Італії. Там мафія вже десятиліттями зрослася з урядом, що в принципі навіть така держава з таким великим рівнем корупції все ж таки є незалежною, суверенною, при всіх своїх величезних проблемах. А поки є окупація, хай частини території, то набагато важливіше питання – війна.
– Я не є великим спеціалістом у цих питаннях. Я є просто громадянином, який живе тут і розмірковує на ці теми. Я думаю, що у нас це взаємопов’язані речі. Якби наша влада бодай намагалася боротися з корупцією… Я розумію, що боротися з корупцією, яка прийшла до нас взагалі з СРСР, тоді просто про це не говорили, не писали, але це окрема розмова, думаю, що багато що було б краще, і ми спокійніше жили, і, можливо, Путін поводився дещо інакше. Тому що він прекрасно, не треба робити з наших ворогів примітивних ідіотів, вони не примітивні і не ідіоти, вони прекрасно розуміють, що Захід не від любові підтримує нас. Він змушений це робити.
Ми отримали це диво. Це ж диво. З неба впало. Тому що СРСР довів себе до такого стану. І мені здавалося завжди, що ми зобов’язані і можемо скористатися цим дивом поступово, не відразу. Я пам’ятаю розмови з першими дипломатами, які у нас західні з’явилися. Вони ж були закохані в Україну! Багато хто з них не хотів їхати. Я не маю права називати прізвища. Але просто я пам’ятаю сльози на очах голландського дипломата, у англійського посла. І до чого ми докотилися!
Семен Глузман
– Пане Глузман, ви вашу думку і зараз у нашому ефірі висловлюєте. Україну характеризує «цинізм і злодійство».
– Так.
– Така політична еліта, як ви вважаєте, постійно ж була, не тільки нинішня в Україні, правляча, бізнес-еліта?
– Були сподівання. У мене були сподівання, пов’язані з моїм минулим. Я про це вже не раз говорив.
– Ви писали про це, що «коли я потрапив до зони у 1973 році, серед політзеків, які сиділи в радянських таборах (тоді ви цифру наводили) до 40% були українці». Хоча КДБ працював у всіх республіках колишнього СРСР. Це говорить про наявність в українців, як ви зауважували, «особливого ферменту спротиву». І зараз ви про це кажете. І де ж це поділося тоді?
Колонака «Семен Глузман: «Чим менше в країні героїв і фанатиків, тим краще живуть люди» у виданні «Історична правда»
– Так. Перший Майдан, другий Майдан – це були результати якогось незрозумілого мені, я не знаю, де це знаходилося: у ґрунті, у воді, в атмосфері України, в історії України. Я не вірю в генетичну пам’ять. Я – лікар. Я не маю права вірити в якісь такі містичні речі. Але сьогодні це скінчено.
– Оцей фермент спротиву – він…?
– Я побоююся, що так. Тому що, якщо буде третій Майдан, якщо влада через кілька днів спровокує щось подібне – це буде не третій Майдан. Це буде набагато страшніше. І я боюся. Я про це говорю і пишу постійно не тому, що я хочу кінця моїй країні Україні, державі, але я розумію, що може настати кінець державності. Залишиться все. І ця студія залишиться. Хто тут працюватиме і сидітиме – це інше питання.
Святих політиків, схоже, не буває ніколи. Ну, специфіка професії. Але те, що показали за майже ці 30 років наші політики, ні з чим не можна порівняти. Так, не дуже любили Гавела, інтелектуала європейського, справжнього інтелектуала. Так само, як французи не любили де Голля, який врятував Францію. Це зрозуміло. Людина, яка зважується на реформи, людина, яка зважується на якісь неприємні речі для країни, має піти. І навіть цей жахливий Піночет врятував Чилі. Якою ціною…
– До Августо Піночета у вас позитивна оцінка?
– Ні, це не може бути позитивним. Але він врятував Чилі. І він пішов. Не буває однозначних… Він – вбивця. Як тут можна говорити, що позитивне ставлення?
– Але економічні ви маєте на увазі?
– Так, він врятував Чилі.
Я просто зустрічався закордоном з чилійцями, з серйозними експертами. Вони багато що мені розповідали. На Заході одного разу у невеликій групі людей я наважився сказати про те, що я зараз кажу. До мене підійшла одна моя знайома американка і сказала: будь ласка, не говори цього вголос.
Семен Глузман
– Приклад Лі Куан Ю постійно наводять. Посадив друзів. Петро Олексійович також радив одному з багатьох генпрокурорів.
– У нас цього не відбувається.
– Неможливо це в Україні? Чи все-таки можливо? Ось такий реформатор.
– Я думаю, що так. І народ підтримав би. Але ж ви бачите, поки жодна людина з цього величезного списку й близько не підійшла. Є одна людина, яка, я вважаю, могла б це зробити. Але у нього рейтинг, здається, 3%.
– Ну, не будемо прізвищ називати, щоб нам не закидали, що ми агітуємо.
– Звісно.
– Пане Глузман, знову ж таки наприкінці жовтня будуть в Україні парламентські вибори. То, можливо, Україні потрібна парламентська справді республіка? Скільки було президентів після розпаду СРСР? Мабуть, рекордна кількість на пострадянському просторі в Україні була. І…?
– Я думаю, що так. Але знову ж таки… Який парламент? У нас і сьогодні парламентська республіка. Тільки так, що у нас авторитарна. Але не диктатура. Але авторитарний режим.
Я хочу, щоб українські можновладці боялися громадян
Тому я не впевнений, що через декілька місяців ми сформуємо нормальний європейський парламент. Хоча я для цього робитиму все. Я просто людина вже згасаюча за віком. І я розумію прекрасно, що в моїй країні повинна восторжествувати якась нормальна ситуація, правда. Хай і не абсолютна правда. Абсолютна правда на цвинтарі. Але я хочу, щоб і мене, і вас, і усієї решти громадян України вони боялися. Вони повинні нас боятися.
– Можновладці?
– Так. Вони повинні нас боятися.
– Пане Глузман, це важлива деталь – що первинне. А, можливо, більшість виборців хочуть популізму, обіцянок, цих всіх знижень ціни на газ, проголосувати «по приколу»? Знову ж таки ми не називаємо жодних прізвищ кандидатів у президенти. Можливо, первинне – ось такий електорат? І така вже еліта у нас майже 30 років.
– Так, це все правда. Але могло би бути дещо інакше. Не тому, що я ідеалізую український народ. Я ніколи не ідеалізував. І у засланні найближча мені людина, покійна, вчитель табірний Іван Олексійович Світличний дуже часто, майже щоденно у наших розмовах, не тільки зі мною, свій народ, заради якого він взагалі віддавав своє життя, називав «гопашними хохлами». Він мав на це право.
Так, виявилося, що ми не готові. Але ж ми не говоримо, що ми маємо можливість створити стару англійську демократію. Ні. Можна було все-таки поступово входили в нормальне європейське життя. Але ж вони, ті, кого ми обирали постійно, на брехні. Ми ж обирали не по любові, а по брехні.
– Хто красивіше збреше, хто краще «локшину на вуха навішає»? Можна так сказати?
– Так. Звісно. Коли нам другим давали комуніста, так зрозуміло, що ми голосували за першого. Знов ж таки ми не називаємо.
– Ну, Кучму можна назвати. 1999 рік…
– Це ви сказали.
– Але ж він у цих виборах не бере участі.
– Я маю на увазі, що якби були якісь інші керуючі, які давали б все-таки можливість говорити, нехай не про гідність, мораль… Їм такі слова чужі. Вони такого не можуть. У них станеться інсульт, якщо вони це часто вимовлятимуть. Але бодай дати можливість нам вирішувати наші спільні проблеми разом з ними, а не так, як вони вирішують самі.
Ми, український народ, переважна більшість, не всі, повинні пригадати, що ми тут основні взагалі, ми тут народилися, ми тут помремо, сьогодні ми тут живемо. І від нас, а не від Трампа чи «АнтиТрампа», залежить майбутнє наших дітей і внуків. Це так просто насправді.
– А що заважає? Ви ж спілкуєтеся з людьми. От ваш життєвий досвід – чому? Пересічні люди не завжди, м’яко кажучи, про це згадують.
– Так. Звісно, я їжджу Україною, я бачу.
Розумієте, все сходиться на поганому. Я ж спілкуюся з людьми відверто. Вони ж знають, що я – не політик, що я не напишу. Куди писати? КДБ вже немає. Зараз вже все можна побачити і почути. Люди живуть почуттям ненависті до влади. Це погано. Я розумію, що ці люди, яких ми не називаємо, він – не один, їх багато. Вони заслуговують на це почуття. Але на почутті ненависті не можна йти на вибори.
– Потім, до речі, якщо поміняється влада, через кілька місяців, новий фаворит отримає стільки плювків на свою адресу.
– Так. Коли нам оголосять наступну істоту, яка буде нашим президентом (неважливо хто), то потім знову через день-два, сидячи на кухні, п’ючи чай або міцні напої, більшість із нас говоритиме: ну ось, знову! Знову? Чекай, ти ж ходив на вибори.
У мене була дуже серйозна розмова кілька місяців тому з нашим співаком Славком Вакарчуком.
Святослав Вакарчук
– Який не наважився піти на ці вибори кандидатом у президенти України.
– Я не прибічних його таланту. Я взагалі люблю філармонійну музику. Але не в цьому справа. Я прямо в присутності свідків, у нас було кілька людей, говорив: Славко, ви зобов’язані йти не тому, що ви повинні стати президентом (я не знаю, яким ви будете президентом), але якщо ви підете, то молодь піде голосувати – ви заради цього повинні піти на вибори.
– Якщо не секрет, що вам відповів Славко Вакарчук?
– Ну, він прямо не відповідав. А далі – все зрозуміло.
– Те, що ви написали: «Зло перемогти неможливо». Так?
– Так.
– Ну, якась же має бути хоч частка оптимізму?
– Шматок зла – це ж не тотальне зло. Шматочок зла – можна витерпіти. Він є скрізь, завжди.
– У будь-якій державі.
– Звісно. І в кожному житті людини. Але коли нахабне зло, яке торжествує… Ми на зоні, коли обговорювали наше життя тоді з Іваном, з іншими…
– З Василем Стусом…
– Зі Стусом я не…
– Ви були у тюрмі КДБ. Але теж спілкувалися.
– Так, звісно.
І ми завжди говорити про торжествуюче свавілля, торжествуюче зло. І ось останні роки, спостерігаючи за тим, що відбувається в моїй країні, вже в моїй країні, я згадую все частіше ці слова. Ось нахабне, абсолютно цинічне зло. Коли мені з екрану говорять…
– Зараз, власне?
– Звісно. Я ж не недоумкуватий, я ж знаю. І не тільки я. Мільйони людей. А чому виникло почуття ненависті? Тому що вони вирішили, що вони назавжди. Назавжди нічого не буває.
– Верхівка ця, так?
– Так.
– Сталін помер, кілька років усього минуло… І все змінилося.
– Так.
– Зрештою, також вважали, коли Янукович був при владі, що це надовго. Потім син старший піде і так далі.
– Так.
– І де Янукович зараз?
– Так. Я не песиміст загалом. Але я вважаю, що треба говорити правду до кінця. У мене відчуття, що переважна більшість населення, значна частина населення України, народу України спить, але якось так з напівзаплющеними очима. Чому я пишу? Я ж пишу про це і говорю безкоштовно. Мені це, так би мовити, абсолютно це не потрібно. Я хочу розбудити.
– Але не розбудити той третій кривавий Майдан?
– Ні, звісно.
– Щоб вони свідомий вибір знову ж таки робили.
– Так. Щоб вони розуміли, що на виборах не закінчується життя політичне, а воно тільки починається.
– Ну що ж – цей шлях Україна йде?
– Сподіватимемося.
– Буквально завтра будуть вибори – перший тур президентських перегонів. Є можливість у всіх наших глядачів, хто зараз дивиться і слухає нашого шановного гостя, зробити свій усвідомлений вибір.
Якщо б ти, Володю хоча б на секунду задумався в яку халепу ти вляпався, то міг би посивіти за цю секунду. Твоє марнославство, поверхневість та пихатість зіграли з тобою злий жарт. Дуже злий. Якщо б ти хоча б на рівні четвертого класу знав історію своєї країни, відчував свій народ, розумів всі виклики часу і небезпеку ситуації – ти б не робив того, що робиш. Твій народ, над яким ти насміхаєшся, знесе тебе з п‘єдесталу в перші же дні твого, не дай боже, правління. Почуй його. Тільки почуй не тих, хто ходить і рже з твого кварталу, а тих, хто віддав і віддає цій країні своє життя. Не ведись на рейтинг. Це рейтинг не твій, це рейтинг Голобородька. Я не вірю, що ти аж такий дурний, що не розумієш цього. Повір, ти будеш лікті кусати і проклинати свій вибір.
“Пять лет назад президентом страны был дважды сидевший ублюдок Янукович Виктор Фёдорович, а премьер-министром — украинофоб Мыкола Янович Азиров, не знавший государственного языка.
Министрами становились люди с российским паспортом, страна нагребала колоссальные долги, играя в социализм и стабильную валюту, за «Слава Украине» в восточных регионах можно было схлопотать в лицо, главная улица практически каждого населённого пункта носила имя Ленина и увенчивалась этого самого Ленина памятником.
Вспоминается? Нет? Вечная дружба с Россией, совместные парады, культ Победы, памятник Сталину в Запорожье, УПЦ МП во все поля, ППС на улицах (помните ещё такую аббревиатуру?), в парламенте Компартия, на улицах георгиевские ленточки, сама мысль о том, что в Евросоюз можно будет ездить без виз вызывает истерический смех, надежды на вступление в НАТО не то что нет — об этом даже думать глупо.
Армии конец. Армии нет. Есть «Семья» Януковича, «смотрящие» от Януковича и явно забирающий второй срок без особых проблем Янукович в перспективе.
Попробуйте поместить себя в эти условия, представить себе хаос, революцию с десятками погибших, потом российскую агрессию, аннексию Крыма, сотни тысяч беженцев с Донбасса, отрубленный промышленный регион, сто тысяч гривен на казначейском счету самого крупного государства Европы, после чего честно, максимально честно, ответить себе на вопрос: «Как эта страна будет выглядеть в 2018 году?» А ну, давайте. Давайте, блядь, скажите, что в 2014 году вы надеялись к следующим выборам увидеть тут Швейцарию.
Я просто очень чётко помню свои ощущения тогда. Я и не думал вперёд на такие сроки. Я просто хотел, чтобы страна оставалась. Просто страна, хоть в каких-то границах, но независимая и без триколора. Но нет же, Все давай по-новой. В 2018 году всё это мы забыли. Забыли, что когда украинскую армию разваливали десятилетиями, когда назначали министрами обороны граждан России, когда распродавали всю технику, когда форма и снабжение не менялись с совка — вы же молчали. . Вы внимания на это не обращали. Вас это не интересовало ни грамма.
Вас, судя по результатам соцопросов — а я помню тогдашние соцопросы — волновали проблемы языка и высокие тарифы на услуги ЖКХ. Высокие тарифы вас волновали в 2013-м году? ..Вы забыли, что такое «коррупция». Реально забыли, как она выглядит. А выглядит она, как Янукович, который, на секунду, президентом был, арендовал резиденцию в Межигорье за 314 гривен за гектар и по пенькам прыгал при журналистах.
Вы забыли, что такое не иметь национальной идеи. Забыли, что такое иметь курс на «Таможенный союз». Забыли, что совершенно серьёзно обсуждался вопрос о присоединении Украины к «Союзному государству» России и Беларуси. Забыли, что за красно-чёрный флаг паковали в южной и восточной Украине просто на «ура». Забыли, что телеканалы разрывались от Путина, а радио — от русской попсы без малейшей надежды на украинизацию. Вы всё это забыли. Подчистую. Вы сравниваете Украину-2018 не с Украиной-2013. Не с Украиной-2014 и даже не с Украиной-1991.
Вы не сравниваете в динамике. Вы сравниваете Украину-2018 с Украиной утопической, Украиной идеальной, Украиной, которая только в ваших головах существует.
Я не спорю, всегда надо хотеть большего. Вообще без вопросов. Всегда надо стремиться к идеалу и только так. Но вы же сами убиваете в себе надежду, поступая так. Вы сами разочаровываетесь, что ваша страна не совпала с той картинкой, которую вы себе нарисовали. Не совпала не за четверть века, когда вы выбирали Януковичей и жаловались на тарифы. Не совпала за несколько лет войны и крови…. Может, так оно и надо.
Но скорее всего — нет.”
Юрий Гудименко
Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!
Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!
Игорь Мизрах указывает на неуместную тенденцию в нынешней образовательной системе – развал системы профучилищ. Среднее специальное образование было одним из ключевых факторов развития промышленности г
Игорь Мизрах указывает на неуместную тенденцию в нынешней образовательной системе – развал системы профучилищ. Среднее специальное образование было одним из ключевых факторов развития промышленности государства Украины. Но к сожалению, рабочие руки якобы невостребованные здесь, зато за границу уезжают тысячи украинцев, которые как раз и находят себя по специальности, которую и дают в училищах, а не вузах.
Эксперт в образовании, отличник системы, учитель и педагог Игорь Мизрах верно знает, о чем говорит – ведь он посвятил этой деятельности много лет, изучив все от азов и до вершин.
Кто же будет шить? Кто будет строить? Кто будет обеспечивать коммуникации? Кто будет работать руками, а не языком, – резонно задается вопросом Игорь Мизрах. Действительно, на рабочие специальности сегодня в Украине огромный спрос, и толковые специалисты зарабатывают гораздо больше. Чем среднестатистические менеджеры и офисные работники. Но почему-то эту простую истину так трудно донести ученикам, абитуриентам и их родителям – все в погоне за «корочкой» о высшем образовании.
Возможно, потому что в стране острая нехватка хороших специалистов, в Украине сегодня плохие дороги? Может, потому и дома, которые строят нынешние компании, не выдерживают никакой критики? Возможно, именно потому украинцы вынуждены нанимать турков, китайцев, чтобы они сделали работу качественно?
Все потому, считает Игорь Мизрах, что у нас не созданы реальные рабочие места для тех, кто должен на них работать. Нет социальных гарантий, условий труда и оплаты по работе. В погоне за длинным рублем собственники бизнеса минимизирует прежде всего заработок подопечных, что в результате приводит к потере качества и доверия к продукции самих собственников.
Колледжи и училища не могут быть звеном в цепи высшего образования, уверен Игорь Мизрах. Они должны быть настроены именно на специализацию – именно на то, чтоб выпускники их работали руками, работали качественно и знали свое дело в совершенстве.
Чрезмерная доступность высшего образования сыграла злую шутку с украинцами. Ведь сегодня мы имеем сотни тысяч людей с дипломами, но без реальных знаний, умений и навыков. Стране просто не нужна армия юристов, экономистов, менеджеров. Стране нужны те, кто сможет строить будущее, а не планировать его и мечтать о нем.
А сегодняшняя система, которую утвердило профильное министерство – не выдерживает никакой критики. Разрешено студентам учиться в нескольких вузах одновременно – в одном стационарно, в других – дистанционно. Что в итоге получит выпускник? Несколько дипломов и практически полное отсутствие знаний. Нет, это не исключает талантливых студентов, которые успешно могут закончить два и больше вузов одновременно. Но таких – единицы на всю страну, давайте будем честны перед собой.
Игорь Мизрах многие десятки лет отдал системе образования. Он создал учебные заведения, аналогов которым до сих пор нет в Украине. И его новаторские технологии сегодня взяли на вооружение лучшие университеты Европы. Потому он знает, о чем говорит! И к его словам стоит прислушаться
Для того чтобы запустить рост экономики в регионе, необходимо освободить бизнес от уплаты налогов и внедрить налоговые каникулы. Но прежде необходимо прекратить военные действия и установить мир.
Об этом сказал Ростислав Дубовой, глава Луганской региональной организации Политической партии «Оппозиционная платформа – За життя».
« Только мирным путём, используя дипломатию, нужно прекращать войну на Донбассе. Для этого на Всеукраинском чрезвычайном съезде партии «Оппозиционная платформа – За життя» был презентован План-концепция по урегулированию кризиса на Юго-Востоке Украины. Фундаментом Плана-концепции являются Минские соглашения, утвержденные Резолюцией Совета Безопасности ООН № 2202 от 17 февраля 2015 года. План соответствует декларации «нормандского формата» и действующему законодательству Украины. Главное отличие Плана-концепции «Оппозиционной платформы ‒ За жизнь» от «стратегических планов» других политически сил заключается в том, что во главу угла мы ставим задачу вернуть людей, а не территории, вернуть через их сознание. Это можно сделать, только обеспечив жителям Донбасса гарантии безопасности и надежду на лучшее будущее в Украине».
Политик подчеркнул, что экономика региона находится в упадке из-за военных действий. В нашем случае Луганскую область может спасти либо финансовые вливания западных партнеров, либо введение свободных экономических зон. Соответствующий законопроект для реализации Плана-концепции, предусматривающий введение свободной экономической зоны, разработан.
« Сегодня предприниматели с опаской смотрят на перспективу открытия производства и ведения бизнеса в Луганской области. Если у перспективного инвестора есть планы делать бизнес в Украине, то Луганскую область он выберет в последнюю очередь. Для того чтобы запустить рост экономики в регионе, необходимо освободить бизнес от уплаты налогов и внедрить налоговые каникулы. Это позволит привлечь реальных инвесторов, обеспечить рабочими местами жителей городов и районов, в перспективе увеличит налоговые поступления в бюджет области. К тому же в регионе много пустующих помещений, складов, производственных цехов, которые следует передать в аренду по упрощенной процедуре начинающим предпринимателям.«Оппозиционная платформа – За життя» разработала проект Закона Украины «О свободной экономической зоне “Донбасс”», который определяет особенности осуществления экономической, хозяйственной, инвестиционной и инновационной деятельности, направлен на восстановление агропромышленного комплекса, модернизацию экономической и социальной инфраструктуры, возобновление жизнедеятельности в регионе, создает свободную экономическую зону «Донбасс». СЭЗ «Донбасс» создается на сроком на десять лет, который может быть продлен законом Украины»,- сказал глава областной организации партии.
Ростислав Дубовой уверен, что свободная экономическая зона – единственный способ восстановить экономический и промышленный потенциал Донбасса.
Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!
Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!
Як представник профспілок у Верховній Раді сьогодні взяв участь у засіданні Сумської обласної ради профспілок, де була розглянута низка важливих питань. Зокрема, про хід виконання стратегії діяльності Сумської обласної ради профспілок 2016-2020, також мова йшла про підсумки минулого року. Було озвучено плани, як будуть працювати профспілки по захисту прав людей праці на найближчий рік.
Разом намітили багато спільних конкретних кроків по захисту людей праці, бо основними представниками працюючих перед владою і роботодавцями є саме профспілки, а основне завдання Соціал-демократичної партії – це, перш за все, захист суспільних інтересів, захист людей праці. Наші цілі співпадають і ми разом боремося за створення нових та збереження вже існуючих робочих місць, за підвищення рівня заробітної плати, за підвищення пенсій, за підвищення соціальних стандартів, за зменшення навантаження з боку держави по встановленню захмарних тарифів. Практично весь минулий рік ми провели в спільній боротьбі.
Ми завжди підтримуємо профспілки. Так партійці СДП були поруч, коли на минулому тижні профспілки залізничників пікетувати «Укрзалізницю», вимагаючи підвищення заробітної плати та збереження робочих місць в таких невеличких містах залізничників, як місто Ворожба.
Зараз ми підтримуємо вимоги робітників ШКЗ «Зірка», які захищають свої права на гідне ставлення з боку держави, бо вже більше ніж півтора року людям не виплачується зарплата, заборгованість зростає. Люди доведені до відчаю, тому вимушені йти на країні радикальні кроки, як зараз, перекриваючи стратегічну трасу і вимагаючи, щоб влада звернула на них увагу і віддала те, що заборгувала.
Разом з профспілками ми спланували цей рік і 1 Травня проведемо потужну демонстрацію, відзначаючи День міжнародної солідарності трудящих. Це збереження світових традицій і ми будемо їх подовжувати разом. Взагалі разом з профспілками ми будемо боротися за захист прав простих людей, за захист трудових прав, за захист соціально незахищених верств населення!
Это программа канала “1+1” в “день тишины” – субботу 30 марта. три передачи, связанные с “кварталом”, новости и фильм “рейган”. если не в курсе, рейгана там озвучивает зеленский)))
Не забудьте – нет никаких доказательств, что Игорь Коломойский продвигает Владимира Зеленского. никаких.
Сьогодні мова піде про конкретний злочин проти Катерини Амосової і НМУ ім. О. О. Богомольця.
Передвиборча гонка і гучні корупційні та політичні скандали повністю охопили Україну. В цій колотнечі на другий план відійшли не менш важливі питання для українського народу. А це, звісно, пішло на користь тільки головним «героям» темних діянь, що вже довго під прикриттям високих посад і «широкоплечих» покровителів здійснюють свої злочини щодо народу України.
Одним із таких конкретних злочинів є протиправні дії скандально відомої американської ставлениці Уляни Супрун, в.о. міністра МОЗ України проти Катерини Амосової і Національного медичного університету імені О. Богомольця. Розуміємо, що після цієї статті проллється шквал критики від прихильників Супрун, та все ж вважаємо, що нарешті пора вже все називати своїми іменами. А дії Супрун — не що інше, як злочин перш за все проти Держави України, а по-друге проти Катерини Амосової і студентів очолюваного нею ВУЗу.
Саме — ЗЛОЧИН!!! Прикро, що цього не помічають або лише роблять вигляд, що не помічають правоохоронні органи.
Багато хто скаже, що пані Уляна не винна, що вона є основним борцем за «справедливість», а є її заступник — Олександр Лінчевський, який слідкує за всіма діями міністерства! Бо складається враження, що це їх власне Міністерство, їх ТОВ, їх фірмочка! Держава тут ні до чого! Вони є власниками та засновниками цього товариства з обмеженою відповідальністю. А це означає, що вони і приймають особисто всі рішення і знімають прибуток від діяльності товариства…
СМІШНО??? Ми теж були б не проти роздати на Майдані під час «Революції гідності» аптечки і отримати від держави такий шматочок!!! На крові! На смертях!
Але, в цій публікації не про Майдан. Розглянемо один із злочинів Супрун, а злочин цей має назву — МЕДУНІВЕРСИТЕТ! І, як би Супрун не умивала руки від цієї теми, розуміючи свої злочинні діяння, не забуваймо, що саме вона, Супрун, щоразу ставила підписи у наказах про звільнення Катерини Амосової, і саме вона, як керівник Міністерства, несе відповідальність за дії підлеглих працівників і за себе.
Згадаємо з чого все почалось: наприкінці лютого минулого року Міністерство охорони здоров’я України відсторонило від виконання обов’язків ректора Національного медичного університету імені О.Богомольця Катерину Амосову. Причиною таких дій вказали – не укладення договору з Центром тестування на проведення ліцензійних іспитів «Крок». Таким чином, зірвавши проведення обов’язкового ліцензійного іспиту «Крок 1. Стоматологія для студентів НМУ». Та Катерина Амосова заявила, що ігнорування «Кроку» сталось виключно в межах правового поля, а точніше, щоб провести вчасно тестування, вона мала б піти на порушення Закону України, а, як чесна громадянка нашої держави вважала це не припустимим. Та потім зрозуміла, що для МОЗ закони «неписані», що керують Міністерством люди, які в цілях власного збагачення переступають через Конституцію України.
Звільнення Амосової вже цього року, як вона сама зазначала, було звичайною помстою Супрун і її заступника Лінчевського. Адже між університетом і Центром тестування була безоплатна угода, а Лінчевський довгий період здійснював тиск на Амосову, щоб вона перепідписала цей договір, який за новими правилами мав би діяти на платній основі, а це б дало можливість для особистого збагачення «зацікавлених людей». Заступник Супрун намагався укласти незаконну оборудку руками іншої людини, переклавши відповідальність на Амосову.
При оскарженні рішення Амосовою про відсторонення, МОЗ чітко стояло на своєму: Центр тестування і Національний медичний університет могли укласти договір і провести тестування, та Катерина Амосова із власних міркувань цього не зробила. Та якщо реально в цьому розібратись, то ця позиція є абсурдною. Тому що, університет не міг укласти договір з Центром тестування, адже сума тендеру на послуги з проведення іспитів складала 1,4 млн гривень. А, як відомо, закупівлі на таку суму мають проводитись на основі відкритих торгів. Що НМУ і зробив — оголосивши тендер в системі ProZorro.
Якщо зробити маленьке узагальнення, то Амосова поплатилась через те, що «не прогнулась» під корупціонерами.
Якщо перейти до оцінки зі сторони Верховенства Права, то стає моторошно. В голові не вкладається, як Міністерство охорони здоров’я, а точніше її керівники можуть так ганебно порушувати українські закони.
Почнемо з найлегшого: найперше в боротьбі з Амосовою МОЗ порушило статтю 19 Конституції України, де сказано, що ніхто не має права примушувати робити те, що не передбачено законодавством. Друге, не менш важливе: Супрун і компанія наплювали на те, що право обирати керівництво університету належить виключно трудовому колективу ВНЗ. А призначення «своєї людини» є зухвалим ігноруванням думки університетської спільноти. Це зневага керівництвом МОЗ законодавства України, що гарантує самоврядування і незалежність вишів. І це лише «квіточки».
Щодо псевдо в.о. ректора НМУ ім. О. О. Богомольця Юрія Кучина – це повний абсурд, цирк, рейдерський захват і так далі. Він, прикриваючись кишеньковими «ментами», так, бо не всі правоохоронні органи заслуговують на ганьбу, не впускає законного ректора, і використовуючи своє становище незаконно розтрачує бюджет ВУЗу.
Відповідно до законодавства України МОЗ не мала права призначити цю людину! Ії знаходження на території університету є протизаконним.
Тепер велике-превелике питання до наших правоохоронних органів: «Куди ви дивитесь? Чому не виконуєте свої обов’язки згідно Конституції України?». Цікаво, що таку нашумівшу ситуацію впритул не бачать ні Президент України, ні Прем’єр-міністр, ні НАБУ, ГПУ і їм подібні. Це ще раз доводить, що наша влада бачить рівно те, що їй потрібно, а на Закони… Читач сам зрозуміє… як вони ставляться до законів.
Знаєте, колись викликало обурення, що влада переписує закони під себе, та тепер навіть не знаю, що краще: безглузді переписані закони під них чи просто банальна зневага до тих, що існують?
На рахунок гри «звільнення-поновлення» між Супрун і Амосовою, то варто пані Уляну запитати: «Чому вона так ненавидить наші суди? Чому так не довіряє судовій системі?». Скоріш за все, її дії — це банальна впертість і невміння програвати, визнавати власні помилки. Бо усі суди виграла пані Амосова.
Та обурює той факт, що через її самолюбство страждають невинні люди, мова йде про студентів даного вишу. Та якщо узагальнити, то від її «медичної реформи» вже постраждало багато людей, а за її словами це тільки початок. Навіть важко уявити, що чекає народ, коли вона «познущається» повністю.
Катерину Амосову обрали студенти і викладачі НМУ ім. О. О.Богомольця, крім того вони за нею горою стоять, про що свідчив страйк, який вони влаштували на її захист. Чому своє законне право Катерина Амосова має відстоювати через суди? І в цих судах перемагає! Чому, така особа, як Уляна Супрун, дозволяє собі нехтувати «ІМ’ЯМ УКРАЇНИ»? Чи для неї має бути «ІМ’Я АМЕРИКИ»? Студенти і викладацький колектив- це такий самий народ, як і той, що іде на вибори Президента України. І так само вибрав Амосову своїм ректором.
То що виходить: в.о. Міністра МОЗ зневажає думку народу?! Не для образи Супрун, але подивитись на це все зі сторони: суди зневажає, народ зневажає, на закони України взагалі плює – хто вона? А найголовніше – що вона робить на керівній посаді в країні? Чому в цій ситуації МОЗ знову нехтує Законом України, а саме порушує статтю 235 КЗпП України (рішення про поновлення незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню!). А цю статтю МОЗ і Супрун по відношенню до Амосової порушили неодноразово, тому до СУПРУН ще назбирали цілий «букет» додаткових злочинств, зокрема: стаття 382 Кримінального кодексу України (умисне невиконання судового рішення), тут варто вказати, яке за це покарання має бути: штраф від 500 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 8500 до 17000 грн) або позбавленням волі на строк до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. До всіх вищесказаних злочинів додається – зловживання владою і службовим становищем. І того, як другий проміжний підсумок — Супрун не те, що не має ПРАВО займати свою посаду, а проти неї давно вже повинні бути відкриті кримінальні провадження, доведені до суду і вона має понести покарання!
Абсурд! Бо логіки в діях Уляни Супрун немає. Хіба, якщо розцінювати, що вона фінансово зацікавлена у своїх нововведеннях, тоді все стає на свої місця. Тут, якраз, логічно буде додати її пристрасне відстоювання системи «Крок», (до речі Амосова не є явним прихильником цього). Якщо загалом подивитися зі сторони, то закрадається питання: «Для чого ця система «Крок»?… Виходить так, що медичний ВУЗ навчає студента, виставляє бали (тим же підтверджуючи його профпридатність), робить кваліфікованого працівника, а в кінці-кінців Супрун не довіряє і зневажає тих всіх викладачів… Бо без проходження «Кроків» студент ніхто, і все його навчання, ніщо інше, як «даремна трата часу». Тоді знову запитання: «навіщо ходити і вчитись у ВУЗі? Можливо Супрун введе ще й самонавчання в медицині, якщо важливий тільки «Крок»?». «Чи можливо (припущення — не звинувачення) «Крок» є стабільною можливістю просто заробляти хорошу прибавку до окладу?».
Узагальнюючи все вище написане, ми з вами ще раз переконались, що наша рідна Україна з головою занурена в хаос, бездіяльність правоохоронних органів, злочинство на найвищих рівнях управління країною, нехтування законів можновладцями, і так далі. Та найгірше, що всі про це знають керівники вищих відомств і не борються з злочинами, а спостерігають, а іноді їх організовують.
Щодо назви статті, то вказано: «…теперішнього бандитського угрупування…». Вибачте, але це факт, і давайте все нарешті називати своїми іменами. Бо 28 років ми використовуємо «зменшено-пестливі» слова, а толку нуль.
Щодо Супрун – не розуміємо куди дивляться Президент, Прем’єр і правоохоронні органи, не розуміємо чому нічого не робиться, коли злочини на яву.
Щодо Амосової – в Держреєстрі керівник університету саме вона! Розумієте??? А відповідно за Законом України, вона є очільником НМУ ім. О. О.Богомольця, тому знову — де Президент, Прем’єр і правоохоронні органи? Чому не затримають рейдера і не дадуть Амосовій по праву керувати ВНЗ, який її обрав!!!?
А тепер висновок: якщо завтра Президента України обере народ, а хтось в ЦВК скаже: «Ми не підпишемо, ми ж тут головні. При чому тут вибори!» Ситуація в університеті ні чим не відрізняється!
Якщо на дану публікацію не буде реакції Президента, Прем’єра, ГПУ, НАБУ, НАЗК, ДБР та МВС наша редакція гарантує, що скандал в «Укроборонпромі» з Свинарчуком буде здаватися лише «квіточками». У наступній публікації будуть конкретні прізвища про зроблені оборудки та показані злочини конкретних чиновників, хто має відношення до МОЗ. З конкретними прізвищами.
Я бы на месте Зели все-таки серьезно подумал о снятии кандидатуры после первого тура. Если конечно он туда попадет с какого-то перепугу. Профит налицо. Министра, даже культуры не дадут, конечно но в депутаты запишут точно – это пряник..
А вот насчет кнута … Сегодняшние общения с друзьями показали, что после пяти лет войны форма импичмента в исполнении украинцев может комедианту, слабо понимающему во что он ввязался, не понравиться до икоты.Настолько, что ему придется убывать на отдых в срочном порядке.
А с местом для отдыха может получиться напряг.
У раши лимит на президентов в изгнании как бы исчерпан, Кипр перестал офшорникам давать вид на жительство, а Коломойскому в Женеве такой сосед на хвост не упал…
Вовчик, отгребись от Украины, и мы разрешим тебе дальше прикалываться по телику!
Братья и Сёстры из сражающейся Украины!
Чеченцы понимают вашу боль как никто другой. По всей Европе ширится движение по набору добровольцев в защиту Украины: уже...
Попередня
