Тексти, що зворушать, розсмішать і подарують невимовну, але прекрасну печаль.

Оглянувши оком уявну полицю всього прочитаного за рік, насправді важко вибрати кілька художніх текстів сучасної української літератури, які можна з впевненістю назвати найліпшими за 2016 рік.  Спочатку я планувала написати про десять книжок, але зрештою вийшло п’ять. Що робить ці видання насправді ще більш цінними для власної бібліотеки, – повідомляють “Українські реалії” з посиланням на tsn.ua.

Андрій Бондар. І тим, що в гробах

Скажу правду, ця книжка мені сподобалася з самого початку – це означає, що з обкладинки і першого слова. Передмови я традиційно залишаю на кінець, щоб мати “чисте” враження про текст. Так от, відкривається вона цитатою Еріка Кантони, форварда “Манчестер Юнайтед”. Поза самим змістом слів, причаровує це ім’я і той факт, що фрази футболістів не очікуєш побачити в епіграфі до більшості книжок. Крім хіба що англійських. Прочитала я “І тим, що в гробах” за кілька годин. Якраз тоді у Facebook вирувала чергова паніка через слова Путіна про можливий наступ. Я ж обрала компанію цих невеликих оповідань, нешумного скверу й сутінкового ще літнього серпня. На контрасті з тим онлайн-пеклом мені здалося, що я просто під’єдналася до життя. Незважаючи на купу “гробів” у тексті.

Тоді подумалося, що ця книжка припаде до душі далеко не всім. Вона доволі різножанрова (є, наприклад, сюжетні маленькі історії, а є й інтерпретації відомих віршів). Вона дуже суб’єктивна і всуціль складається з особистих рефлексій. А з таким набором характеристик її зрозуміє лише той, хто вміє слухати музику й реагувати на напівтони.Випадкові ж або ні (само)спостереження Бондаря – не надмірно, але жорстокі, в’їдливо саркастичні. А ще сумні, бо “жарт людського існування в тому, що єдине світло в кінці тунелю – це світло пологового кабінету”.

У них багато смерті, такої органічної і життєвої, як би парадоксально це не звучало. Знаєте, яку головну фразу я підхопила з цього доволі афористичного тексту? “Динамівцями помирають”. Кожного разу, як приходжу на стадіон, порожній чи переповнений, і бачу вихід нашої команди, одразу ці слова спадають на думку: є речі, люди і явища, які з тобою будуть до кінця.(Раптом вам здалося, що в книжці багато футболу, то – ні).

Таня Малярчук. Забуття

Страшно бути забутим. І якщо героїня роману, наша сучасниця, поводиться так, що з нею таки це має статися, то інший персонаж цього ж роману робить за життя вчинок, який мав би увічнити його в пам’яті українців – та не складається. Йдеться про В’ячеслава Липинського, поляка за походженням, який вирішив стати українцем і фактично приніс себе у жертву цій нествореній державі, як би це пафосно не звучало. Сталося так, що від нього майже відмовилася сім’я, а от українці так і до кінця не прийняли. Історія надзвичайного невдахи в інтерпретації Малярчук настільки далека від шкільного дидактизму, що не зможе не зачепити. Навіть якщо вам обридли оповідки про стражденний український народ. 

Частина книжки, в якій Малярчук, здається, пише про власне alter ego, із історії кохань перетворюється на історію хвороби. Це дуже болісний досвід, який, не впевнена, що захочеться пережити кожному, хоч і через паперові сторінки. Власне, саме героїня витягає Липинського назовні, захопившись його життям, копирсаючись у його історії. Поступово пошуки стають одержимістю, вона починає розривати зв’язки із життям: зачинятися в своїй квартирі й у своїй голові. Сюжетно історія закінчується нічим, розв’язки так і не трапиться, а після останнього слова читач залишиться зі своїми переживаннями, в яких годі й шукати крапку.

Для мене ця книжка стала своєрідним надгробним пам’ятником Липинському, який увірвався в ХХ сторіччя з романтичною ідеєю створення нової держави, а зрештою прохворів все життя – своїми думками і туберкульозом. Могила нещасного була зрівняна із землею трактористом за пляшку горілки. Однак завдяки тій дівчині, що однією ногою вже перебувала в забутті, він отримав іншу могилу – символічну.

Андрій Любка. Кімната для печалі Українська правда

Це збірка оповідань, об’єднаних сумом. Вони різні за локацією, за часом і персонажами – помандруєте за печаллю до інших країн, епох і людей. Вибачте за тривіальне порівняння, але ці зібрані тексти схожі на асорті шоколадних цукерок – усі зі своїм смаком.“Кожен, хто має душу, хоче час від часу побути на самоті”, – каже ця книжка. Не можу не погодитися й не піддатися красивій метафоричності мови. Такі збірки – наче якісний список добірних пісень. І я раджу саме цей: він стане гарним саундтреком до вашої печалі. (Окремо варто відзначити обкладинку – вона бездоганно вишукана у своїй темньо-синій простоті).

Роман Кешеля. Родаки

Безперечне відкриття цього року. Я очікувала магічного реалізму від Малярчук й не натрапила на нього. Але він прийшов до мене із Закарпаття, з абсолютно неймовірною, карколомною місцевою говіркою.Якщо описати сюжет роману як пригоди хлопчика Митрика (шибайголови і знаного бешкетника) в селі і його стосунки з родиною і однолітками, – ви подумаєте, що це стандартна дитяча книжка. Якщо переповім розмови його баби й діда, то здасться, ніби то “Кайдашева сім’я” на новий лад. А коли почну писати про міфологічні впливи, то подумаєте – чергова казочка. А до всього ж цей роман – ще й сатира на радянську владу. Така, що ви страшно реготатимете, як почитаєте про ув’язнення і першотравневі демонстрації. Я не знаю, чи справді так було, але з тексту видається, що Закарпаття при “совку” жило у своєму світі, бо просто не змогло прилаштуватися до нових порядків. І оригінальність людей рятувала їх від навколишнього абсурду. Сміх від прочитання не лишає по собі якесь безглузде недолуге відчуття. Він озброює.

Марк Лівін. Бабине літо

Цей короткий роман – швидкоплинний, як саме літо. Наче один дмух на кульбабу. Натомість лишає по собі оту сентиментальну дрібку солі, що буде час від часу подразнювати спомином про нього.Разом із головним героєм – хлопчиком Жданом – ми їдемо до дідуся й бабусі. Розважаємося, граємо у футбол, знаходимо друзяк, насолоджуємося літом і дізнаємося, що батьки розлучаються.Це книжка про те, що все минає і минається. Вона, звісно, сумна, але як визнавали тисячі письменників: ніщо не може бути красивішим за печаль.Ось такі п’ять книжок 2016 року, які мене вразили. Свої описи я б могла приправити критикою. Але давайте ложку дьогтю ви вже шукатиме наодинці з текстом.

Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO