Ось так треба проводити гастролі в раші, а не так як наші певцы ртом!)
Українець у Москві брутально нокаутував росіянина
Український боксер напівлегкої ваги (до 57,2 кг) Арнольд Хегай (11-0-1, 8 КО) здобув чергову перемогу на професійному ринзі, брутально нокаутувавши російського боксера Валерія Третьякова (11-1, 4 КО), який до цього моменту не знав гіркоти поразок.Початок поєдинку пройшов у конкурентній боротьбі, проте поступово вималювалася перевага уродженця Одеси. В результаті, в другій половині зустрічі, Хегай нокаутував непереможного росіянина в 10-му раунді.
Государственное предприятие «Спецтехноэкспорт» уже второй год сотрудничает с американской компанией AirTronic USA, которая поставляет в Украину летальное вооружение.
Об этом в Facebook написал руководитель ГП Павел Барбул, передает Обозреватель.
Он подтвердил информацию СМИ о поставках гранатометов PSRL — глубоко модернизированных РПГ-7.
«СпецТехноЭкспорт и AirTronic USA, в тесной координации с Госдепом США, Пентагоном, Посольствами Штатов в Украине и Украины в Штатах, нашим Минобороны и другими правительственными структурами, прошли нелегкий путь до подписания соглашения о поставках на фоне Минска-2 и геополитических игр больших государств», – пояснил Барбул.
Глава предприятия отметил, что гранатометы поставляются исключительно на потребности украинских силовых подразделений для использования в оборонительных целях.
«Скептикам, которые хотят спросить, зачем в Украину поставлять «советское старье», – совет: если у вас будет такая возможность – спросите у военных, как стреляет PSRL в сравнении с обычными РПГ-7? Ответ вас удивит. Признаюсь, я тоже очень удивился во время тестовых стрельб перед началом поставок», – пояснил он.
Люблю просматривать разного рода статистику. Она как нельзя лучше демонстрирует преобладающие в той или иной стране тенденции. Успехи монополий, дефицит бюджета, социально-общественные показатели и т.д. Но, сейчас я подниму довольно необычную и редкую для себя тему — тему драгоценных камней, а именно добычи алмазов в России.
Так, согласно опубликованным данным по алмазодобывающей индустрии в РФ, компания АЛРОСА сократила свои доходы на 47% и с трудом за три квартала достигла отметки продаж в 880 млн евро. На фоне успешного 2016 года это смотрится крайне парадоксально, если, конечно, не знать некоторых подробностей, сообщает Политолог
Дело в том, что в августе сего года в Сибири был затоплен рудник “Мир”. Произошло это не по доброй воле, а в связи с аварией. А теперь два интересных момента, причины аварии и перспективы восстановления рудника, на который, по самым скромным подсчетам, приходится 9% добычи драгоценных камней.
Авария произошла из-за не проведения соответствующих укрепительных и ремонтных работ. По одной из версий, работы эти не проводились из-за наплевательского отношения руководством к технике безопасности и технологическим процессам, а по другой – из-за невозможности заказать необходимое оборудования в странах цивилизованного мира, ибо – санкции!
Теперь же о восстановлении рудника. Здесь тоже все очень неоднозначно, ведь для проведения соответствующих восстановительных работ необходимо так же специальное оборудование, а оно… ну, вы поняли, заказывать надо на загнивающем Западе!
Что в итоге? Ещё один пример того, как санкции благотворно влияют на россиюшку и охватывают своей благодатью не только ВПК и энергетический комплекс РФ, но и, казалось бы, такую далекую от реваншистских амбиций Кремля отрасль добычи драгоценных камней. И что интересно, износ алмазодобывающих рудников по всей России крайне велик и события прошлого августа могут стать первой ласточкой в целой череде ЧП.
То, что страны ведут разведку на территории других государств, вполне нормально, обыденно и даже правильно. Если бы такого не происходило, то возник бы вопрос «а за что получают деньги разведслужбы?» Так же нормально, когда разведки используют «журналистское прикрытие» — удобный формат.
Я не буду утверждать, что арестованный журналист (украинский журналист Павел Шаройко арестован белорусскими спецслужбами по подозрению в шпионаже. – ред) занимался разведывательной деятельностью, это вне моей компетенции. Но хочу отметить, что работа журналиста собирать информацию. В случае с украинским журналистом в Беларуси, в том числе информацию, касающуюся военной сферы — это интересует и редакцию и аудиторию. Это нормальная практика.
Ещё один из вариантов заключается в том, что Шаройко мог сотрудничать с полезными Украине негосударственными структурами, такими как, например, «Информационное сопротивление», «Информнапалм» или тот же «Миротворец». Все эти группы занимаются сбором информации, в том числе в формате, который соседние страны могут квалифицировать как сбор разведданных. Но, повторю, я не утверждаю, что украинский журналист так работал.
Вариантов множество.
Но вернемся собственно к журналисту Шаройко. Поскольку Украина находится в состоянии войны, то вполне естественно, что украинский журналист интересуется военный сотрудничеством Беларуси с другими странами. Но это не значит, что он разведчик. Дальше начинается несколько странностей. Например, журналист российского канала НТВ, который входит в пул российской пропаганды, предлагает украинскому журналисту купить какие-то секретные документы, которые якобы принадлежат Минобороны республики Беларусь. Согласитесь, какая-то странная схема попадания документов в руки журналиста.
Анализируя данную ситуацию, мне в глаза бросился один интересный комментарий МИД. Мол, через Беларусь уже пытались забросить фейковые документы о якобы опасности, исходящие из этой страны.
Дальше есть две версии развития событий. Журналист действительно купил эти документы и оставил их у посольства или же журналист их не купил, но был задержан белорусскими спецслужбами.
Возникает ещё один не менее интересный вопрос: как копии якобы «не купленных» документов попали в украинскую прессу. Если они подлинные (в чём сомневаются как белорусские так и украинские эксперты, даже господин Тымчук, опубликовавший сканы) и были купленные, странная утечка после обысков, изъятий. Либо утечка из украинского посольства. Или в Минске стоят киоски по продаже «документов с грифом секретно»? Если «не были куплены» как фейк, то вопросов ещё больше — каким образом они оказались в Украине и кому было так необходимо, чтобы данные сканы попали в прессу?
Следующий момент. Если верить белорусскому КГБ, позднейшим заявлениям Лукашенко и словам посол Украины в Республике Беларусь господина Кизима, посольство было информировано о случившемся и была достигнута договоренность, что данный случай не будет придан огласке. Это нормально при случае задержания разведчика. В прессу попадает пару слов, а дальше идет торг, и быстрый обмен. Но через три недели происходит утечка и в первые 24 часа после этого официальные лица как в Беларуси так и в Украине молчали — возможно был шок и думали «что делать». Факт остаётся фактом: первые сутки официальной реакции от обеих стран не было.
Но скандал набирает обороты и решить «по-тихому» проблему уже не представляется возможным. В украинской прессе поднимается волна с требованиями «жёстких мер», звучат претензии и к посольству Украины в Минске. С белорусской стороны идут регулярные видео от местного ГКБ с очередными «признаниями» Шаройко. Пока, слава Богу, у людей, способных решить проблему, нервы выдерживают.
Что будет дальше представить не трудно. Поскольку информация стала публичной, Шаройко в максимально короткие сроки (которые позволяет уголовно-процессуальные нормы) осудят. После чего возникнет возможность обмена – в Украине находится задержанный летом за шпионаж гражданин Беларуси (тогда обеим сторонам хватило ума не делать из истории медиа-событие). Дальше варианта три:
Простой обмен заключёнными, которые, в соответствии с межгосударственными договорами отправятся «отбывать срок» на Родине (где их, естественно, отпустят на волю).Тихий обмен без лишних формальностей — один заключённый на другого.Игра на публику, когда, например, Лукашенко на следующий день после вынесения приговора «помилует» украинца, а Порошенко в ответ сделает то же самое в отношении белоруса. Оба поедут на Родину уже как свободные люди.
Единственный минус состоит в том, что «игра в открытую» требует исполнения процессуальных норм. А это время на протяжении которого украинец Шаройко будет находиться в, мягко говоря, далеко не самых комфортных условиях белорусского СИЗО КГБ.
Талановитий український режисер екранізує життя відомого радянського публіциста, письменника, поета, громадського діяча та журналіста Олеся Гончара. Документальну стрічку почали знімати на замовлення державної комісії із премії імені Олеся Гончара. Про те, яким постане перед глядачами борець за Україну і чим відрізнятиметься фільм від п’яти попередніх екранізацій, журналісту видання Persona.Top розповів Валерій Степанян-Григоренко.
“Ми разом з Михайлом Сидоржевським, очільником Національної спілки письменників України, підняли питання про те, аби показати українцям історію життя талановитого публіциста, майстра пера і громадського діяча. Адже відомо, що вже було п’ять фільмів про Гончара, однак вони всі – поверхові. А я хочу показати все детально від народження до останніх днів”, – розповідає режисер Валерій Степанян.
Зйомки почали від Кобзаря
Знімати кінофільм розпочали з Канева, з місць поховання великого Кобзаря – Тараса Григоровича Шевченка. Як стверджує кіномитець, ці локації були обрані неспроста.
“Олесь Гончар – один із перших, хто отримав премію імені Тараса Шевченка у 1962 році. Тому досить-таки символічно розпочинати зйомки з Канева. Прагну показати Олеся як видатну людину, яка присвятила все своє життя Україні – у них є багато спільного з Тарасом Григоровичем. Титри почнуться з Канева”, – каже Степанян.
Він боровся за незалежну Україну
За словами кінематографіста, глядачі мають побачити не тільки те, наскільки лауреат шевченківської премії був талановитий, а й його боротьбу за українську державність.
“Українці мають зрозуміти, що Олесь Гончар навіть за радянської влади віддавав повністю себе та своє серце нашій країні. Він був зовсім неконфліктною, дипломатичною людиною, але завжди, на всіх посадах, відстоював незалежність України”, – розповідає про головний меседж стрічки режисер.
“…І не страшить мене Сибір,
І не страшать кайданів дзвони.
Велика Україно, вір:
За тебе встануть ще мільйони.І лицемір’я упаде,
І славословіє погине.
Розправить крила молоде
Безсмертне плем’я України!”, –
Писав про віру у Вітчизну український поет та письменник. Ці рядки побачили світ у Харкові в 1941 році.
Фото Олесь Гончар – SkyLots
У стрічці зніметься дружина Гончара
У зйомках візьме участь вдова вже нині покійного публіциста та письменника – Валентина Данилівна.
“Вона благословила та схвалила цей фільм. Нещодавно телефонував їй, жінка дуже щаслива і, попри хвороби та нездужання, згодилася знятися в документальному кіно і пройтися зі мною по парку Шевченка”, – ділиться подробицями Степанян.
Ігрових сцен та реконструкцій в стрічці не буде – натомість увагу акцентуватимуть на детальних, вичерпних біографічних екскурсах. Формат фільму – повнометражний, тривалість від 1 до 1, 5 години.
Фото – Валентина Гончар. slovoprosvity.org
Фільм знімають з космічною швидкістю
Кіно планують показати до століття Олеся Гончара. Тому кіношники намагаються вкласти в короткі терміни.
“Будь-що закінчу фільм за 2-3 місяці. Хочу встигнути до сторіччя письменника. Я дав слово, що зроблю документальне кіно про цю відому людину і стримаю його”, – сказав режисер.
Це буде вже другий документальний фільм Валерія Степаняна. Перший – “Театральні шляхи Володимира Дальського”, покажуть першого грудня в державному архів-музеї “Культура та мистецтво”. Початок о 15:30 годині. Відзначимо, стрічка вийшла успішною – вже отримала Гран-прі.
Нагадаємо, раніше режисер розповів в ексклюзивному інтерв’ю Persona.Top, яким має бути українське кіно і що хочуть бачити глядачі України.
Валерій Степанян – Фото Persona.Top
Довідка
– Відомий поет, публіцист та письменник з’явився на світ на Полтавщині, 1918 року в сім’ї робітників. Олесів батько працював в колгоспі, загинув після падіння нацистської авіабомби. Мати померла рано – коли хлопчикові було три роки. Вихованням Олеся займалася бабуся та дідусь. Писати почав ще навчаючись у семилітній школі, після якої став працювати в районній газеті.
– Закінчив Харківський технікум журналістики імені М. Островського. Після цього вчителював у сільській школі та писав матеріали для “Ленінської зміни”. З 1937 почав публікуватися у республіканських виданнях. Через рік вступив до Харківського університету, де написав три новели та повість.
– Коли почалася Друга світова війна, пішов на фронт добровольцем – там пише воєнні вірші та робить замальовки до майбутнього роману. Побував в полоні.
– Після повернення з війни вступає в Дніпропетровську до університету і пише роман “Знаменосці – Альпи”. Цього ж року він і опубліковується завдяки майбутньому наставнику Юрію Яновському. Саме він запрошує талановитого письменника до столиці України – там Олесь вступає до аспірантури Інституту літератури імені Шевченка АН України.
– У 40-50 роки він пише романи та новели на воєнні теми. Письменника визнають не тільки читачі, а й критики та радянська влада. Особливо знаковою стала друга книга роману “Знаменосці” – “Голубий Дунай”. З 1957 починає займатися публіцистикою та громадською діяльністю.
– Олесь Гончар у 1959 був обраний головою Союзу письменників України. За роман “Людина та зброя” отримав премію імені Тараса Шевченка, згодом митець ввійде до комітету, що її присуджує. За роман “Тронка”, перший роман не невоєнну тематику, письменник отримав іншу престижну премію – Ленінську.
– Його твір “Собор” заборонили, через те, що один із представників партії в одному із негативних персонажів впізнав сам себе.
– Відомо, що письменник поставив свій підпис під скандальним листом щодо звинувачень Солженіцина та Сахарова в антирадянських виступах, в якому письменник підтримав владу СРСР. Лист опублікували в газеті “Правда” в серпні 1971 року.
– Сім творів Гончара екранізували. Він є володарем як мінімум 15-ти престижних премій та нагород.
«RwS bank» набув права власності на нерухоме майно «Майновий комплекс «Льодовий палац спорту» у місті Сєверодонецьк у рахунок боргу (Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 22 листопада 2017 року).
З 2005 року Майновий комплекс «Льодовий палац спорту» був переданий в іпотеку, як забезпечення виконання зобов’язань за відповідним кредитним договором.
Згідно договору позичальник отримав багатомільйонний кредит, який не був повернутий «RwS bank», в тому числі не були сплачені відсотки за його користування.
Сєверодонецька міська рада, виступила майновим поручителем (іпотекодавцем) по кредитних зобов’язаннях позичальника та згідно з договором іпотеки взяла на себе зобов’язання відповідати за не виконання, чи неналежне виконання зобов’язань за договором.
Банк неодноразово письмово повідомляв як позичальника так і Сєверодонецьку міську раду про необхідність погашення заборгованості по кредиту та процентах за користування кредитом, але зобов’язання так і не були виконані жодною зобов’язаною стороною.
У зв’язку з невиконанням позичальником зобов‘язань за кредитним договором у «RwS bank» виникло право звернути стягнення на предмет іпотеки – Майновий комплекс «Льодовий палац спорту».
Отже, «RwS bank» впровадив всі дії в рамках, що передбачені чинним законодавством, кредитним та іпотечними договорами, на укладення яких Сєверодонецька міська рада надала відповідну згоду.
Як зазначив Голова Правління Владислав Кравець, «RwS bank» не планує змінювати цільове призначення комплексу: «Розуміючи значимість цього об’єкта для міста та його жителів ми запропонували Сєверодонецькій міській раді взяти об’єкт в довгострокове користування. Мінімум на 10 років на максимально прийнятних умовах для міської ради. Отже, ми виступаємо за те, щоб громада й надалі користувалась «Льодовим палацом спорту».
Зазначу, що навіть за час невиконання вимог договору, ми жодним чином не перешкоджали діяльності Льодового палац спорту».
Голова Правління також відмітив, що «RwS bank» зацікавлений у співпраці із Сєверодонецькою міською радою в рамках покращення даного об’єкту, що може бути викладено та оприлюднено громаді у спільній програмі дій власника об’єкту та орендаря.
«Додана вартість об’єкту зростатиме, але кошти міськради залишатимуться її власністю, так як усі поліпшення згідно закону, залишаються правом власності орендаря» – резюмував Владислав Кравець.
Довідка:
«RwS bank» створений в 2015 році на базі раніше неплатоспроможного банку ПАТ «Омега Банк» (до 2013 р «Swedbank», до 2007 року – «ТАС-Комерцбанк»).
За результатами незалежного аудиту Компанії «Ernst & Young» («EY») банк отримав аудиторський висновок, в якому відображено умовно-позитивну думку про фінансову звітність установи.
РА «Стандарт-Рейтинг» (Україна) присвоїв «RwS bank» довгостроковий кредитний рейтинг на рівні uaA.
Згідно «Рейтингу надійності банківських депозитів», що проводився РА «Стандарт-Рейтинг», за підсумками першого півріччя 2017 року, «RwS bank» займає 22 місце серед 66 банків-учасників.
В оккупированном Донецке появилась пицца «Большой Джон» под брендом PIZZDON. Об этом сообщил в Facebook журналист Денис Казанский, передает издание Цензор.НЕТ.
«Суровая донецкая пицца», — пишет Казанский.
«Думал это прикол-фотошоп или тому подобное)))) А это реальность! Круть!», — отмечает один из комментаторов под постом
«Большой Джон» в таком случае звучит как-то двусмысленно», — комментирует еще один пользователь соцсети.
«Имя исконно русское «Большой Джон», — пишет другой комментатор.
«С духовностью, экстрактом русского мира и щепоткой донецкого угля?», — пишет еще один интернет-пользователь.
В Украине разгорелся скандал из-за выхода в прокат фильма «Мир вашему дому», передает Обозреватель.
Так, эта картина была частично профинансирована из госбюджета, несмотря на то, что снимались в ней российские актеры с выраженной антиукраинской позицией.
«Главную роль в нем сыграл российский актер Евгений Князев, который в 2014 году подписал обращение российских деятелей культуры в поддержку путинской политики в отношении Украины — то есть фактически одобрил агрессию и оккупацию. Большинство главных ролей в фильме играют россияне, в частности, Андрей Кайков, который недавно незаконно гастролировал в оккупированном Крыму», — сказано в сообщении гражданского движения «Відсіч».
В связи с этим активисты потребуют от СНБО внести их имена в Перечень лиц, угрожающих нацбезопасности.
Пользователи соцсетей также резко отреагировали на появление этого фильма в прокате, отметив, что за украинские деньги фактически отсняли российскую картину.
Школярка з-під міста Щастя, яка щодня із жовто-блакитною символікою зустрічала на дорозі українських військових, була змушена покинути рідні краї та переїхати на Київщину.
В інтернеті опубліковано фото школярки із Луганщини Євдокія Кулініч, яка щодня зустрічала українських бійців із національною символікою, стоячи на дорозі поблизу свого села. Відповідне фото на своїй сторінці у Facebook опублікувала Оксана Вітер, повідомляють Патріоти України.
“Євдокія Кулініч. Кожного дня зустрічає українських бійців, стоячи на дорозі поблизу свого села на Луганщині. Незважаючи на погоду та насмішки однокласників. “Поки війна не закінчиться – я буду тут стояти і проводжати наших хлопців!”, – мовиться у повідомленні Вітер.
Зазначимо, що школярка з-під міста Щастя, яка щодня із жовто-блакитною символікою зустрічала на дорозі українських військових, була змушена покинути рідні краї та переїхати на Київщину. Усе тому, що 17-річну дівчину цькували за патріотичні погляди.
Проте українські бійці оцінили вчинок Кулініч: назвали ім’ям школярки танк і навіть присвятили дівчині пісню. Тепер вона освоюється в новому середовищі і не планує повертатися додому.
Зазначимо, що вчинок дівчини вразив користувачів соцмереж, тож вони активно коментують допис про школярку.
Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!
Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!
Говорити про історію української митниці останніх років без емоцій складно. Все, що відбувається сьогодні з одним із символів суверенітету держави, можна охарактеризувати тільки одним словом – трагедія. Але емоцій сьогодні й так забагато. Хто з Бандерою, хто зі “Сватами”.
Все менше фахових предметних дискусій та раціональних висновків. Тому поговоримо мовою цифр. За підсумками жовтня поточного року, Держфіскальна служба переказала до бюджету 61 млрд 629 млн гривень. З них митними органами переказано 30 млрд 56 млн гривень, податковими – 31 млрд 572 млн гривень (з урахуванням відшкодованого ПДВ – 21 млрд 842 млн гривень).
Не будемо зараз вдаватися до аналізу передумов та плачевних наслідків для економіки такої “пропорції”. Це тема для окремої розмови. Зупинимось на іншому – фактично митна служба країни адмініструє рівну з податковою службою суму надходжень до Держбюджету. Служба, до складу якої сьогодні входить 9 917 митників, дає показник служби, до якої входить 29 178 податківців. Служба, яка виконує десятки функцій в цілодобовому режимі на кордоні, дає фіскальний показник людським ресурсом, втричі меншим від самих фіскалів. Починаючи з 2005 року митна служба пройшла через ряд штатних змін.
2005 рік – чисельність посадових осіб митниці – 17958 осіб,
2012 рік – 15095 осіб,
2015 -11019 осіб( -39%)
2017 – 9917 ( -45%)
Фактично українську митницю скорочено майже вдвічі. (Довідково. Митна служба нашого сусіда-Польщі становить на сьогодні майже 15 тисяч службовців. Країна з зовсім іншими зовнішніми загрозами не скоротила кількісний склад митниці навіть після вступу до ЄС та відкриття західних кордонів. Високофахова служба просто отримала нові, додаткові функції). Не знаю, чи є ще в країні державна служба зі схожим “послужним списком” реорганізацій та скорочень. Але, навіть, в умовах початку бойових дій на східному кордоні безпідставне скорочення митників тривало.
З 2007 року чисельність п/о митниці скорочено на 45 % ( 8041 особа)
За період бойових дій чисельність посадових осіб митниці скорочено на 5 тис. 178 осіб
За своїм кількісним складом колишня Держмитслужба, а нині сегмент імпотентної ДФС, сьогодні зрівнялася з Держпродспоживслужбою та Держгеокадастром (діаграма 4).
На 2017 рік чисельність центрального апарату МВС – 2650 осіб, ДФС -1676, Мін‘юста -1157,
Адміністрації Держслужби спецзв’язку – 815, адміністрації Держприкордонслужби – 497, Держкомстату – 485, Казначейства -324, Держпродспоживслужби – 300, Держгеокадастру – 274, Пенсійного фонду -183
Чисельність територіальних органів на 2017 рік: ДФС – 39502, Мінюст- 16615, Адміністрація Держслужби спецзв’язку – 4217, Держкомстат -7851, Казначейство -12983, Держпродспоживслужба – 9253,Держгеокадастр -9750, Пенсійний фонд – 25439 осіб
Жодною мірою не хочу принизити роль цих держслужб в системі держуправління. Але, чи можна порівняти складність виконуваних завдань, місце в системі національної безпеки? Впевнений – ні. Після створення Мінздоху, потім ДФС, ми продовжуємо бути свідками фактичного знищення державоутворюючого інституту країни – її митниці. На жаль, точку неповернення пройдено. Останні три роки були надзвичайно “продуктивними” для зусиль руйнівників. Відновити неможливо. Тільки відбудовувати знову. Фактично, з тих же стартових умов, що й в середині 90-х, коли було створено дійсно ефективну систему митних органів країни. Як варіант, через створення Національної митної служби. Але це, знову-таки, тема для окремої великої розмови.
І останнє. Наказом в.о. голови ДФС N 784 від 17.11.17 р. значно збільшено штат (до наказу становив 1 676 одиниць) центрального апарату Служби. Департамент організації протидії митним правопорушеням та міжнародної взаємодії (34 штатних одиниці) збільшено на 1 посаду. В митному аудиті сьогодні працюють аж 10 співробітників. Процес руйнації триває. “Контрабанді – стоп”, кажете? Ну-ну.
Братья и Сёстры из сражающейся Украины!
Чеченцы понимают вашу боль как никто другой. По всей Европе ширится движение по набору добровольцев в защиту Украины: уже...
Попередня
