Аналітика

Польсько-українські взаємини у дні, коли західні сусіди відзначали День незалежності, відчутно погіршилися. У ЗМІ з’явилися повідомлення про кілька міждержавних скандалів одразу.

По-перше, приїзд 5 листопада до Львова Міністра закордонних справ Польщі Вітольда Ващиковського ознаменувався відвертим дипломатичним демаршем останнього. Гість відмовився увійти до Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів “Тюрма на Лонцького”, не сприймаючи позицію його директора щодо того, що Польща окупувала Західну Україну у 1918 році.

По-друге, під час круглого столу в краєзнавчому музеї Рівного віце-консул Польщи Марек Запур назвав Львів “польським містом”.

А от дев’ятого листопада Польща заборонила в’їзд до країни голові Українського інституту національної пам’яті Володимиру В’ятровичу та оголосила про підготовку списку персон нон-грата, які є відвертими прихильниками УПА та дивізії “Галичина”. 

Володимир В’ятрович, фото – інтернет

“Вже кілька років є персоною нон-ґрата в Росії. Нині, кажуть, отримав заборону в’їзду в Польщу. Мене більше непокоїть не обмеження власного пересування, а те, що демократична Польща зазвучала в унісон з авторитарною Росією”, – написав з цього приводу В’ятрович на своїй сторінці у Facebook. 

Польсько-українська криза не була б для нас такою несподіваною новиною, якби ми звертали увагу на більш дрібні прояви конфлікту. Таку думку в інтерв‘ю виданню Persona.Top висловив  експерт з питань безпеки Юрій Михальчишин — народний депутат 7-го скликання, радник Голови СБУ 2015-2016 років.

Юрій Михальчишин, фото – інтернет

  —  Якими були передумови цієї ситуації, чи було таке різке «похолодання» у стосунках України та Польщі передбачуваним?

— Великою помилкою є сприймати існуючу ситуацію, як щось окреме від процесу, котрий тривав вже років п’ятнадцять. В польському суспільстві великодержавний польський шовінізм був присутнім як фактор політичного процесу і мотивації прийняття політичних рішень, а зараз він кристалізувався. Це трапилося за останніх три роки, з часу приходу до влади польських нібито національно-консервативних, а насправді великодержавних шовіністичних політичних сил. І їхнє ставлення до України чітко проявляє паралелі з ідеологією їхніх попередників. Мова йде про школу польської політичної думки Романа Дмовського,  у якій українцям відведено дуже підпорядкований і вкрай принизливий для нас статус – це статус фактично будівельного матеріалу для спорудження великої польської державності від Чорного моря до Балтійського.

В ЦІЛОМУ, ЯКЩО МИ ПРОАНАЛІЗУЄМО СТАН МАСОВОЇ СВІДОМОСТІ ПОЛЬСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА, ТО БАЧИМО, ЩО СТАВЛЕННЯ ДО УКРАЇНЦІВ, ЯК ДО ЧОГОСЬ ДРУГОРЯДНОГО, ТАМ ПЕРЕВАЖАЄ

Те, що відбувається останні кілька місяців, є свідченням ескалації процесу і переходу польської зовнішньої і, можливо, оборонної та безпекової політики до нової якості, а саме до прискорення процесу розгортання агресії проти України. Спершу — в сфері інформаційній, у сфері двосторонніх взаємин, національної пам’яті та символіки, а зараз уже озвучуються твердження, які можуть бути трактовані, як посягання на нашу територіальну цілісність.

— Чи може бути прецедент, коли європейська держава, носій демократичних цінностей, наважиться на збройний конфлікт або гібридне протистояння?

— Цілком. Ми бачимо зараз, що європейські політичні та безпекові інститути перебувають у доволі неактивному, а почасти — паралізованому стані. Бачимо досить мляву реакцію на події так званої «російської весни» 2014 року, окупацію Кримського півострова та агресію на Донбасі, абсолютно безпомічну реакцію на сирійські процеси, бачимо проблеми масштабного міграційного потоку у Європу, який не можна трактувати, як успішні з точки зору безпеки процеси. На додачу до цього треба згадати і той факт, що Польща користується підтримкою США і недвозначно підкреслює свою окремішність від традиційних європейських центрів прийняття рішень.

— Але ж у нас ніби теж непогані стосунки із США?

— Наш статус у цьому процесі зовсім різний. Польща є повноправним союзником Штатів, в тому числі й військовим, це ми бачимо по розміщенню протиракетних комплексів на території цієї держави. Роль України є виключно буферною для стримування російської агресії, а Польща – активний інструмент американської зовнішньої політики на європейському континенті – в тому й різниця. Військова співпраця з США у Польщі спрямована виключно на Балтійський напрямок, тому чекати захисту України у цьому контексті — марно.

— Чи може змінитися риторика зі зміною влади у Польщі, чи антиукраїнські настрої вже мають настільки широке суспільне поширення, що процес є незворотнім?

— Безперечно, політичний курс залежить від розподілу політичних сил в парламенті та балансу політичних партій у законодавчому органі. У випадку проведення виборів, які якісно змінять склад польського політикуму, ці процеси зможуть дещо загальмуватися. Але в цілому, якщо ми проаналізуємо стан масової свідомості польського суспільства, то бачимо, що ставлення до українців, як до чогось другорядного, там переважає. І ідеї про певні територіальні претензії, або навіть, якщо взяти ширше – геополітичний реванш щодо України — є зараз домінуючими серед польського населення.

НАЙБІЛЬШ ПРОГРАШНА ПОЗИЦІЯ В ДАНОМУ ВИПАДКУ – ЦЕ ПОЗИЦІЯ СТРАУСА, ЯКИЙ ХОВАЄ ГОЛОВУ В ПІСОК, А НАСПРАВДІ ПІД НОГАМИ НЕ ПІСОК, А БЕТОННА ДОЛІВКА, І ПОТІМ СТАЄ БОЛЯЧЕ

— Яку позицію зараз варто зайняти Україні? Як в офіційних колах, так і серед пересічних користувачів соцмереж. Одні хочуть миритися і «не роздмухувати», інші беруться доводити історичну справедливість – як нам себе поводити?

— Найбільш програшна позиція в даному випадку – це позиція страуса, який ховає голову в пісок, а насправді під ногами не пісок, а бетонна долівка, і потім стає боляче. Тут треба діяти найперше в дипломатичній площині: польського посла викликати на консультацію в Міністерство закордонних справ України і вручити йому розлогу ноту протесту, а не обмежуватися виступами прес-секретаря МЗС. А також відкликати і замінити на посаді посла України у Варшаві, який крім виконання пісеньки про Путіна більше нічим у останні роки не відзначився. Жодного конкретного руху чи бодай дипломатичної заяви. Очевидно, що його роль, як посла, вичерпала себе.

Зрештою, необхідно те, чим займається кожна держава, яка дбає про свій суверенітет — нормальна контррозвідувальна діяльність і робота в інформаційній сфері. Крім того, ми повинні нагадати, що з 2014 року українські збройні сили достатньо зросли якісно і кількісно не лише для того, аби на Сході утримувати ситуацію під контролем, а і для того, щоб утримувати її і на Заході.

ТУТ ТРЕБА ДІЯТИ НАЙПЕРШЕ В ДИПЛОМАТИЧНІЙ ПЛОЩИНІ: ПОЛЬСЬКОГО ПОСЛА ВИКЛИКАТИ НА КОНСУЛЬТАЦІЮ В МІНІСТЕРСТВО ЗАКОРДОННИХ СПРАВ УКРАЇНИ І ВРУЧИТИ ЙОМУ РОЗЛОГУ НОТУ ПРОТЕСТУ, А НЕ ОБМЕЖУВАТИСЯ ВИСТУПАМИ ПРЕС-СЕКРЕТАРЯ МЗС

Очевидно, що треба покращувати стан інформаційної політики, перспективне планування оперативних дій Служби безпеки України, протидію польським спецслужбам в західних областях України, подивитися в динаміці, як відбувалося горезвісне роздавання сумнозвісних «карт поляка». Треба перевірити держслубовців на предмет володіння таким сумнівним і двозачним документом, який дає право на отримання польського громадянства. Наявність у держслужбовця карти поляка, яка має на увазі взаємини на державному рівні з Польщею, можна розцінювати у розрізі зради національниїх інтересів. Це питання треба оперативно врегульовувати на рівні законодавства.

— Чи може взагалі впливати Україна на питання видачі “карти поляка”?

— Для початку ми повинні визначитися, скільки реально є власників “карт поляка” в Україні. Останні повідомлення польської сторони чомусь цю цифру зменшили — зараз мова йде про близько 70 тисяч виданих карт, у той час як раніше повідомлялося про понад 100 тисяч. Питання потрібно ретельно проаналізувати, зібрати дані в державної прикордонної служби, державної міграційної служби, Служби безпеки України, напрацювати зміни до законодавчої бази і розглядати це питання з точки зору адміністративної, а можливо, і кримінальної відповідальності, якщо мова йде про те, що ця роздача документів супроводжувалася вербувальними пропозиціями.

ПИТАННЯ… ВИДАЧІ КАРТИ ПОЛЯКА ПОТРІБНО РЕТЕЛЬНО ПРОАНАЛІЗУВАТИ… З ТОЧКИ ЗОРУ АДМІНІСТРАТИВНОЇ, А МОЖЛИВО, І КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ, ЯКЩО МОВА ЙДЕ ПРО ТЕ, ЩО ЦЯ РОЗДАЧА ДОКУМЕНТІВ СУПРОВОДЖУВАЛАСЯ ВЕРБУВАЛЬНИМИ ПРОПОЗИЦІЯМИ

— Які є прецеденти операцій польських спецслужб у західних регіонах України?

— Вони зазвичай широко не афішуються. Але, наскільки мені відомо, у останні два роки відбулися резонансні акції вандалізму пам‘ятників, у тому числі й польських, на території України. До цих випадків мали дотичність польські радикальні організації за завданням спецслужб — польських і не тільки. Сподіваюся, що цю інформацію буде незабаром оприлюднено в Україні, а в цілому, слід зосередитись  на проблемах прикордонних територій, зокрема — контрабанди. Це корупційно уразлива ділянка нашого кордону і наших правоохоронних органів.

— Як у контексті теперішніх подій буде розвиватися процес навколо утворення Балто-Чорноморського союзу, про який активно говорить східноєвропейський політикум,  і польський президент в тому числі?

— На превеликий жаль, у цій ситуації, яка складається, зрозуміло, що реалістичність цього проекту при збереженні при владі правлячої партії у Польщі ще на одну каденцію — відкладається.  Звичайно, це прикро.  Геополітична доцільність Балто-Чорноморського союзу — однозначна, доцільність технологічна — очевидна, військово-стратегічні вигоди — беззаперечні, лише ключовий елемент зараз відсутній — політична воля з боку Польщі. Таке враження, що американський енергетичний проект “Іntermarium” — поєднання енергетичних проектів з транспортування американського скрапленого газу з політичною співпрацею — настільки захопило поляків, що вони розраховують на те, що зможуть реалізувати цей проект без України. У Гданську будується термінал для зберігання скрапленого газу і далі він буде транспортуватися до країн Західної Європи. Якщо на початку мова йшла про три моря: Балтійське, Адріатичне і Чорне, то на сьогоднішній день, як я розумію, прийнято його звузити до терміналів у Польщі, Хорватії на Адріатичноиму узбережжі, і можливо, в Румунії, на чорноморському узбережжі, а Україна з цієї схеми випадає.

У ОСТАННІ ДВА РОКИ ВІДБУЛИСЯ РЕЗОНАНСНІ АКЦІЇ ВАНДАЛІЗМУ ПАМ‘ЯТНИКІВ, У ТОМУ ЧИСЛІ Й ПОЛЬСЬКИХ, НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ. ДО ЦИХ ВИПАДКІВ МАЛИ ДОТИЧНІСТЬ ПОЛЬСЬКІ РАДИКАЛЬНІ ОРГАНІЗАЦІЇ ЗА ЗАВДАННЯМ СПЕЦСЛУЖБ — ПОЛЬСЬКИХ І НЕ ТІЛЬКИ

— Можливо, ця ситуація, коли з Росією у нас війна, а співпраця з Польщею зривається, дає нам шанс виокремитися та збудувати самодостатню безвекторну державу?

— Так, це можливо, у нас з’явився шанс збудувати політику, економіку та оборону на засадах самодостатності. Багато держав саме так свого часу вчинили і зараз активно розвиваються. Ми можемо згадати Іран, Ізраїль, Францію часів Шарля де Голля, тобто у нас зараз нема приводу для відчаю чи опускання рук. У нас зараз є можливість налагодити контакти з іншими державами, які до нас дружньо налаштовані. Як от, наприклад, Литва. У наших держав складаються добрі взаємини, і ми можемо вибудувати співпрацю навіть без Польщі.

 Отож, ситуація у політичних відносинах між Україною та Польщею поки далека від вирішення. Однак,  кроки в цьому напрямку принаймні здійснюються. Так вже цього тижня у Кракові відбудеться надзвичайне засідання Консультаційного Комітету президентів України та Республіки Польща на рівні зовнішньополітичних радників. Його було ініційовано Петром Порошенком та погоджено на рівні президнтів двох держав. А вже у грудні Україна готується до візиту президента Польщі Анджея Дуди до Харкова.

Автор: Ірина Басенко для persona.top

Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

У Кремлі зустрічі Путіна з Ердоганом в Сочі 13 листопада чекали не менше, ніж його зустрічі з Трампом у В’єтнамі.
Ердоган і Путін зустрілися в Сочі. 

“Для того, чтобы в Сочи все прошло не как во Вьетнаме, российская миротворческая авиация утром 13 ноября успешно разбомбила рынок города Этариб в Идлибе, в результате чего погибло больше 10 сирийцев и 50 получили ранения. Позже спасатели из-под завалов доставали тех, кто не попал в эту статистику.”

Про це пише історик Сергій Климовський на сайті Обозреватель, передають Патріоти України, продовжуючи:

Далекий от линии фронта Этариб выбрали потому, что вблизи находятся турецкие войска, которые вошли в Идлиб согласно соглашению в Астане о зонах деэскалации. Артиллерия Асада в тот день тоже привычно “утюжила” Дамаск. Так как за три года к этому привыкли не только его жители, но и ООН, то пришлось бомбить Этариб, чтобы показать успешность деэскалации. Турки это оценили, и для симметрии обстреляли позиции пророссийских курдов в Африне.

День эпохальной встречи Путина с Эрдоганом начинался под канонаду чуть выше, чем обычно. Знаменательными событиями чуть не стали нападение Азербайджана и Украины на РФ, но в Кремле их отменили, решив, это будет перебор. С утра из Кремля сообщили: украинский дрон залетел в Брянскую область, помониторил и улетел. В штабе ВСУ были приятно удивлены.

К полудню в Кремле все же решили, сегодня Украина на РФ нападать не будет, замяли тему дрона и переключились на новый проукраинский переворот в Луганске. Было высказано предположение: Плотницкий и его секретарша Ирина Тейцман с позывным “Фиона” – агенты киевской хунты, так как ставят на должности чиновников, которые побывали в “украинской оккупации”.

Но поскольку у хунты в Украине всё валится, то теперь они сбегают за хорошей жизнью в процветающую “республику” и готовят в ней переворот. Тему переворота в Луганске тоже не довели до конца. Так и осталось непонятно: кто победил в понедельник в Луганске – путчисты или антипутчисты. Война с Азербайджаном тоже не состоялась, так как Баку предупредил: он направил войска к границе для борьбы с контрабандистами, а не для освобождения Чечни и Дагестана. Так как Эрдоган открыто заявил, что хочет поговорить в Сочи о возвращении Карабаха под контроль Баку, то в Кремле решили: сообщение о подлом нападении на РФ Азербайджана сегодня будет некстати.

У самого Кремля в понедельник все тоже складывалось не очень. Сначала сломался самолет, на котором в Сочи должен был лететь Песков с группой поддержки. Самолет заменили, и Песков радовался, что неисправность обнаружили на земле, а не в воздухе. Затем пропал Сеченов.

Оказалось, он пошел на суд с Улюкаевым из-за колбасы, и только после этого вылетел в Сочи с опозданием, но Эрдогана там еще застал. В финале Путин на пресс-конференции обнаружил, что переводить его ответы на турецкий язык некому и был вынужден задействовать своего личного переводчика. В его администрации опять кого-то накажут, как и за срыв встречи с Трампом.

Беседа с Эрдоганом все-таки состоялась, и он не хлопал покровительственно Путина по плечу как Трамп. По данным турок, они говорили наедине 2 часа 10 минут, а потом зашли министры и опоздавший Сечинов. В итоге на совместном брифинге Путин много говорил об экономике: о помидорах и других овощах, о заливке бетона в фундамент АЭС, отмене виз для русских туристов и полном восстановлении российско-турецкой дружбы.

Ни слова о Сирии, о Карабахе и съезде народов Сирии в Сочи, который Москва планирует провести 18 ноября. Вопреки тому, что именно из-за этого Эрдоган и прилетел в Сочи. Эрдоган на брифинге тоже говорил о туристах и овощах и было очевидно: стороны ни о чем, кроме этого не договорились.

Главной цели встречи – получить “добро” Эрдогана на участие Турции, туркманов и Сирийской свободной армии в “съезде народов Сирии” в Сочи – Москва не достигла.

С идеей такого съезда, чтобы оставить Асада и БААС у власти, Кремль начал носиться с сентября. Путин 19 октября даже лично озвучил её. Первоначально Кремль планировал провести его на своей военной авиабазе Хмеймим в Сирии. Но поскольку это выглядело такой же карикатурой, как и крымский “референдум”, то некоторые в МИД РФ стали искать другое место для его проведения. Была предложена Астана, но выяснилось: не все делегации смогут туда долететь.

Поэтому долго рассматривались два места и две даты съезда/конгресса – 7-10 ноября в Хмеймим и 18 ноября в Сочи. Был вариант в Хмеймим провести “предсъезд”, чтобы посмотреть: кто приедет, а в Сочи – настоящий съезд. Дата съезда в Хмеймим была “плавающей”, а подрыв некими партизанами 11 ноября колоны военной техники на въезде на авиабазу, похоже, вообще похоронил эту идею. Кто взорвал бронетранспортер с российскими или асадовскими солдатами возле базы – неизвестно. Желающих взять на себя ответственность оказалось много, в том числе и “Фронт освобождения Шама”, который Москва упорно называет “Аль-Нусрой”.

СМИ Асада, чтобы сохранить спокойствие, в тот день заявили: российский самолет по ошибке случайно сбросил на подлете к базе бак с топливом – ничего ужасного. Можно подумать, с самолетами РФ такое случается постоянно, но в этот раз “бак” случайно упал на трассу, по которой случайно ехала колона бронетехники и случайно попал в один БТР. База Хмеймим явно становится не очень подходящим местом для съездов и конгрессов.

У этого съезда проблемы не только с местом и датой, но и с участниками. В Москве заявляют: на съезд в Сочи приглашены 33 организации. Участие БААС и ее женских, молодежных и ветеранских по лекалам КПСС сомнений не вызывает, но все другие, кроме курдских партий “Демсоюз” и Рабочая партия в нем участвовать отказались еще в начале ноября. С курдами тоже две проблемы.

Первая, представители Асада встречались с ними 2 ноября в городе Камышлы, где озвучили ультиматум: курды передают всю левобережную Сирию, очищенную ими от ИГИЛ, войскам РФ и Асада, а взамен получают автономию по типу иракской в небольших анклавах на границе с Турцией. Курды отказались, но дали согласие на поиск других вариантом. Рабочая партия, вроде как 10 ноября все-таки подписала какое-то соглашение с Асадом на базе Хмеймим, с чем, возможно, и связано “отпадение топливного бака” у самолета РФ. Не все курды оказались сговорчивыми, как хотелось бы Асаду и Москве.

Вторая “курдская” проблема – Эрдоган, который заявил: Рабочая партия и “Демсоюз” – это террористы, а турки с террористами переговоры не ведут. Если эти террористы будут в Сочи, то делегаций Турции, туркманов и Свободной сирийской армии там не будет. Москва стала уговаривать Эрдогана и соблазнять его С-400, допуском помидоров на рынок РФ, постройкой АЭС и “Южного потока” за свои деньги. Но Эрдоган решил совсем превратить Путина из дедушки в бабушку и потребовал “в нагрузку” за “добро” на съезд в Сочи вернуть Азербайджану Карабах и 7 районов, оккупированных Арменией.

В Баку плохо скрывали радость по этому поводу и провели совместные военные учения с турками. Апофеозом стало заявление Эрдогана перед отлетом в Сочи, что российские и американские войска должны уйти из Сирии, если они не собираются воевать и хотят все решить политическими и дипломатическими методами. В общем, логично, но Пентагон уже 14 ноября заявил, что войска не выведет, пока все в Сирии политически не решится.

В итоге Путину с Эрдоганом в Сочи ни о чем кроме овощей и туристов договориться не удалось. Очевидно, цена для России дружбы с Турцией будет и дальше расти, и в этом контексте становится понятно, как МИД Украины через Эрдогана смогло добиться от РФ освобождения двух лидеров Меджлиса крымских татар.

Это – побочный эффект столь полезных для РФ санкций, приведших ее к дружбе с Турцией. Однако, глядя на их совместный брифинг в Сочи на фоне канонады в Сирии возникает ощущение: российско-турецкая дружба вступает в свою финальную стадию.

Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

В Угорщині, країні з населенням в 10 млн осіб на схід від Австрії, захід від України і на північ від Балкан, споріднена душа Путіна – це прем’єр-міністр Віктор Орбан.

Про це йдеться в матеріалі видання The Daily Beast.

“У российского президента Владимира Путина есть ряд ключевых союзников в ЕС. В некоторых странах это исключения из правил, даже маргинальные элементы. В некоторых, таких как Франция и Нидерланды, они сделали впечатляющие заявки на власть, но, в конечном счете, провалились. Но в Венгрии, стране с населением в 10 млн человек к востоку от Австрии, западу от Украины и к северу от Балкан, родственная душа Путина – это премьер-министр Виктор Орбан.

Как и в случае со столь многими союзниками и апологетами Путина (в том числе в США), Орбан сделал борьбу с иммиграцией главной темой своей программы. Но потом он пошел еще дальше, назвав другого венгра олицетворением злостного “либерализма”.

В прошлом месяце в Венгрии состоялась уникальная конференция “преследуемых христиан”. Орбан открыл мероприятие, ругая Европу за “отказ от своих христианских корней” и за то, что впустила в свои пределы “опасных экстремистов”.

Миллиардер Джордж Сорос, когда-то поддерживавший Орбана, сейчас публично и повсеместно называется его врагом номер один. В недавнем публичном заявлении Орбан назвал крупнейшего в мире филантропа “Сатаной”, заявив, что создатель одного из лучших университетов Венгрии хочет уничтожить Европу, впустив туда иммигрантов-мусульман.

Это заявление порадовало многих сторонников правой идеи, как в Венгрии, так и в России. Один из высокопоставленных представителей Кремля Владислав Сурков написал в своей колонке в понедельник: “Те вещи, которые приобретают национальный масштаб в Соединенных Штатах, становятся глобальной тенденцией и за пределами их границ”.

Московские власти аплодировали Орбану, приветствуя возведение Венгрией заборов на своих границах для сдерживания передвижения беженцев, и особенно расхваливали критицизм Будапешта в отношении европейской демократии.

Кремль потратил много сил, пытаясь дискредитировать политику ЕС в Прибалтике, на Балканах и в Западной Европе, но необходимости убеждать венгерского лидера не было, поскольку Владимир Путин и Виктор Орбан мыслят одинаково, и Орбан добился значительной поддержки на местах благодаря своим идеям.

Венгерские политики, проигнорировав законы соседней Украины, посетили аннексированный Крым и мятежный Донбасс, чтобы продемонстрировать свою лояльность Кремлю.

Путин и Орбан также, похоже, имеют одно мнение касательно демократических свобод и наличия предполагаемой угрозы со стороны Сороса.

Российские прокуроры запретили деятельность спонсируемых Соросом организаций еще в 2015 году.

“Мы поддерживаем тесные связи со всеми правыми идеологами в Венгрии, потому что это единственное место в управляемом из Вашингтона ЕС, где лидеры настолько отважны, чтобы открыто заявить о том, что все думают об иммигрантах и либералах”, – заявил советник кремлевской администрации Сергей Марков.

Действительно, Венгрия – единственная страна в Европе, где несколько крайне правых партий ведут соревнование с правящей партией в том, кто из них использует наиболее ненавистническую риторику в отношении иностранцев.

В июне сотни экстремальных крайне правых боевиков – мускулистых и бритых наголо – совершили шествие против мусульманских иммигрантов, приуроченное к запуску нового проекта крайне правого направления – созданию движения под названием “Сила и решительность”, которое призвано составить конкуренцию самой многочисленной праворадикальной партии “Йоббик”.

Прогуливаясь по улицам Будапешта сегодня, вы вряд ли встретите беженцев с Ближнего Востока или Африки. Но что вы увидите – это плакаты с портретом Джорджа Сороса и семью вопросами, адресованными народу Венгрии о так называемом “Плане Сороса”, который якобы подразумевает открытие европейских границ для миллионов беженцев. Они развешены практически на каждой автобусной остановке и ярко освещены днем и ночью.

Орбан призвал венгерские спецслужбы исследовать деятельность “Соросской империи” НПО, критикующих его политику.

Ксенофобия и страх перед иностранцами приобретает в Венгрии патологические черты, страх становится причиной отвратительных инцидентов.

Этой осенью известие о том, что несколько детей-беженцев могут приехать в одну из местных гостиниц, вызвало бурное возмущение жителей Оксени, деревни на юго-западе Венгрии.

Толпы местных собрались, чтобы осудить Золтана Фенивси, владельца гостиницы. Протестующие называли беженцев “животными”, которые собираются наводнить их страну, заявляли, что беженцы убивают своих собственных детей и насилуют своих женщин.

Позже Фенивеси обнаружил, что кто-то повредил шины его машины – это была явная месть за его сотрудничество с организацией “Помощь мигрантам”, НПО, помогающей беженцам.

“Я плакал от стыда, когда увидел, до какой степени дошла паранойя жителей Оксени”, – сказал “The Daily Beast” Виктор Сигетвари, лидер венгерской оппозиции.

То, что произошло в Оксени, русских бы не удивило. Из года в год тысячи нацистских групп маршируют на улицах российских городов, скандируя “Sieg heil!” Бедность, безработица и разочарование питают ненависть к иностранцам, которые воспринимаются как потенциальные конкуренты на рынке труда и даже как конкуренты в сексуальных отношениях.

Кремль же в свою очередь, заигрывает с крайне правыми группами, с одной стороны, и арестовывает лидеров ультра националистов – с другой.

Главный редактор венгерского правого журнала Demokrata Андраш Бенчик утверждает, что лидер его страны Орбан и его партия “Фидес – Венгерский гражданский союз” “храбро” использовали крайне правую риторику, несмотря на то, что только 44% зарегистрированных избирателей явились на антииммигрантский референдум в прошлом году.

Убежденный венгерский националист, Бенчик хорошо говорит по-русски, часто посещает мероприятия в российском посольстве и в особенности в Российском культурном центре, который находится непосредственно по соседству с офисом журнала Demokrata. Редактор недавно ездил в Москву вместе со своим сыном и другом, также членами правящей партии “Фидес”, чтобы принять участие в конференции, посвященной проблемам международной безопасности.

“Я рад видеть, что Владимиру Путину нравится посещать Будапешт, – сказал Бенчик, широко улыбнувшись, – В этом году Путин был здесь дважды”.

И Орбану, похоже, тоже нравится ездить в Москву. В 2014 году он подписал с Кремлем контракт на сумму в 12 млрд долларов на расширение АЭС советских времен в Пакше.

Йозеф Петер Мартин, исполнительный директор Transparency International в Венгрии, говорит, что беспокойство вызывает потенциальная коррупция вокруг этой сделки: “Никто не сообщает нам никаких подробностей о кредите на строительство АЭС, которое официально является государственной тайной”.

Антилиберальная позиция Венгрии настолько воинственна, что она, возможно, даже вдохновляет агентов Кремля как в Европе, так и внутри страны.

“Мы считаем правую партию Орбана примером нашей идеальной политики, – говорит Леонид Решетников, отставной генерал-лейтенант Службы внешней разведки России, – В отличие от Венгрии, в России до сих пор не создана сильная правая партия”.

В настоящее время Решетников является председателем правления телеканала “Царьград”, созданного в 2015 году российским крайне правым националистом Александром Дугиным и российским олигархом Константином Малофеевым (оба в настоящее время находятся под санкциями США). Царьград ТВ поддерживает антисемитское и антизападное сепаратистское движения на Донбассе. Канал утверждает, что имеет более 10 миллионов зрителей.

“В наших православных кругах Сорос тоже считается сатаной, – сказал Решетников, посмеиваясь, –Царьград с радостью освещает смелую и продуманную венгерскую политику, это маяк в провальном Европейском союзе”.

АНТИКОР

Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Когда-то на глаза попалось такое определение: «Склока – это достижение мелких целей при помощи крупных неприятностей».

К чему это я? Да к тому, что, вероятно, другим словом, кроме как «склочность», внешнюю политику Украины просто назвать нельзя.

Как? Как можно было за такое короткое время умудриться разругаться со всеми вокруг – просто в голове не укладывается. И ради чего?

На нас теперь уже косо смотрит Венгрия и Румыния, мы упорно портим отношения с Сербией,  из-за исторических нюансов, на нас разобиделась Польша, при том настолько, что глава Института национальной памяти Владимир Вятрович стал там персоной нон-грата. Это так, чтоб не вспоминать про жуткий конфуз на выборах в США или классические грабли в ПАСЕ.

При этом у нас продолжается бесконечная мантра о том, что нас поддерживает весь мир, и мы единственные стоим на страже Европы от того, чтоб ее захватила Россия, при этом не замечая, что нам уже крутят у виска даже не втихаря.

От субъекта до объекта

Если кто-то думает, что этим мы защищаем наши национальные интересы – так нет. В наших интересах – нормальные отношения с другими странами. Нормальные, а не скандалы по поводу и без повода. Для этого и существуют дипломаты. Это их работа. Если они с ней не справляются – нафиг с пляжа! Если они создают нам во всем мире имидж неадекватных клоунов – нафиг!

Мы не настолько самостоятельная держава как в экономическом, так и в политическом плане, чтоб позволять себе такой имидж. Рассорившись со всеми, реально можем скатиться с уже хлипкого статуса субъекта международных отношений до окончательного статуса объекта, и относиться к нам будут соответственно. Как к холопам. К предметам.

Мы не настолько самостоятельная держава как в экономическом, так и в политическом плане, чтоб позволять себе такой имидж

И дело не в том, что мы не имеем право на свое мнение по каким-то вопросам и отстаивать свои национальные интересы. Наоборот, имеем и должны! Но не надо путать национальные интересы с обычным скандализмом. В наших интересах – сотрудничество к взаимной выгоде. К взаимной! Выгоде! Сотрудничество, а не склоки!

Не надо путать национальные интересы с обычным скандализмом. В наших национальных интересах – сотрудничество с другими странами к взаимной выгоде

Компенсация попоболи

Напомню, что основной месседж нашей власти: «Мы идем в Европу!». Как мы в нее идем? Каким боком? Скандаля со всем миром? Или то, что мы приняли соглашение об Ассоциации, которое абсолютно не выгодно нам, зато выгодно Европе, делает нас членами ЕС? Или приближает к членству? Да ровно наоборот. Если нам европейцы продают топор по цене паровоза, это не делает нас партнерами. Просто лишний раз убеждает европейцев, что мы – лохи и на нас можно ездить. Можно, и нужно.

За все постмайданное время мы ни на йоту не приблизились ни к Европе, ни к членству в НАТО, несмотря на гротескно-демонстративный «еврооптимизм». Нас там просто не хотят видеть. Мы так и не получили статус особого партнера США вне НАТО, хотя и кричим несколько лет о том, что «вот-вот».

А почему? Да потому, что мы позволяем собой пользоваться. В серьезных вопросах, а не в том, что у нас выдают за очередную «пэрэмогу дипломатии». В экономическом и политическом плане нас имеют, как хотят. А это единственное, что наших «как-бы партнеров» интересует. А мы не возражаем. И чтоб компенсировать попоболь от этого противоестественного акта, мы раздуваем скандалы на голом месте по мизерным и совершенно бестолковым поводам. Мол, смотрите, какие мы грозные и самостоятельные. Не смешите людей – все и так в курсе.

В экономическом и политическом плане нас имеют, как хотят. А это единственное, что наших «как-бы партнеров» интересует.

Пора уже и определяться, девочки

Если кратко, то в политическом плане, Украина – в тупике. Пик постмайданной популярности давно прошел, а дивидендов с него мы не получили. В нынешних условиях многополярного мира нам жизненно необходимо быть частью какой-то из систем коллективной безопасности. Иначе нас растащат по кусочкам и не пикнет никто. А наш воз – и ныне там. И он будет там, пока мы будем вести себя, как клоуны и вместо реальных шагов в плане защиты национальных интересов, будем собачиться из-за языка, спорных моментов в истории, кому-то что-то указывать или просто гавкать на того, на кого хозяин укажет. Пора определяться, кто мы – серьезные люди или клоуны-скандалисты?

Олег Левадный, журналист, блогер, врач

persona.top

Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Нове покоління військових стратегів України виросло в боях на Донбасі.

Журнал Новое Время розповідає про шість знакових воєначальників сучасної України, які очолили найважливіші військові операції на Донбасі, передають Патріоти України.

1. Євген Межевікін, заступник командира 1-ї окремої танкової бригади, підполковник, Герой України, 35 років

Нагороди: орден Золота Зірка, орден Богдана Хмельницького II та III ступенів, орден Народний Герой.

Євген Межевікін, танкіст з позивним Адам, бився в найгарячіших точках на сході країни – під Пісками, Авдіївкою та Донецьким аеропортом. Його машина, яку він називає “ластівкою”, палила ворожу техніку і прикривала українських військових.

Але розповідає про все це він неохоче, немов про звичайну роботу. “Так ми цілими днями моталися там і тут, ходили без прикриття однією машиною. Ходили і через сепарів, і по мінних полях, і через їхні пастки, – згадує він. – Пишаюся лише тим, що голови не опускали, не ховалися за спини. А під час виконання завдань не було жодної втрати ні серед моїх безпосередніх підлеглих, ні серед тих, кого прикривали”.

У 2017-му кіборг Адам закінчив Національний університет оборони і пішов на підвищення – став заступником командира 1-ї бригади. Найближчим часом він знову вирушить в зону АТО.

2. Михайло Забродський, командувач високомобільних десантних військ, генерал-лейтенант, Герой України, 44 роки

Нагороди: орден Золота Зірка, орден Богдана Хмельницького III ступеня, орден Данила Галицького.

“Найдовший рейд у військовій історії світу”, – такими словами Філіп Карбер, американський військовий експерт, назвав те, що влітку 2014 року зробив Михайло Забродський зі своїми підлеглими на Донбасі.

Кілька сотень бійців 95-ї окремої аеромобільної бригади Забродського майже за 20 днів пройшли 470 км, в тому числі по тилах контрольованої сепаратистами території. Вони вивели з оточення 3 тис. своїх соратників і 250 одиниць бронетехніки. А крім того, знищили кілька російських артилерійських підрозділів, захопивши їхню техніку і озброєння.

“Поки противник з’ясовує, що у нього в тилу відбувається, ти завдаєш наступного удару. А потім – наступного, не зупиняючись на місці”, – пояснює Забродський свою тактику, засновану на швидкості і скритності.

Його 95-та бригада відзначилася не тільки цим рейдом, а й узяла участь у багатьох ключових боях на сході: десантники відбивали телевежу на горі Карачун, блокували тоді ще окуповані Слов’янськ і Краматорськ, воювали біля Донецького аеропорту, брали шахту Бутівка.

Бойові успіхи десантників обернулися для їхнього командира стрімким підвищенням – той за два роки пройшов шлях від полковника до генерал-лейтенанта і став керувати всіма високомобільними військами.

3. Віктор Ніколюк, начальник 169-го навчального центру сухопутних військ Десна, полковник, 42 роки

Нагороди: орден Данила Галицького, орден Богдана Хмельницького III ступеня.

Для ЗМІ Віктор Ніколюк, позивний Вітер, – це перш за все командир 92-ї окремої механізованої бригади, який разом з підлеглими особисто полонив двох співробітників російського ГРУ – Олександра Александрова і Євгена Єрофєєва. Обох згодом обміняли на Надію Савченко.

Для самого Ніколюка вся ця історія – лише крихітний епізод трьох років війни. Зі своєю бригадою він пройшов її з самого початку.

Все почалося ще навесні 2014-го, коли підрозділ Ніколюка, розташований у Харківській області, по кілька разів на тиждень блокували місцеві проросійські “громадяни”, погрожуючи вторгненням сил північного сусіда.

Навесні цього року Ніколюк очолив головний навчальний центр сухопутних військ: ділиться бойовим досвідом, змінює підходи до підготовки особового складу. Завантажений повністю, але сумує за передовою. Бо війна, за його словами, оголює людину. “Тут [в тилу] ти можеш ходити свій хлопець, пизд**ий пацан, – каже він. – А там ти прийшов – і обісрався. Там менше місця зраді і кулуарним розмовам. Там розумієш, навіщо потрібна армія”.

4. Олег Мікац, командир оперативно-тактичного угруповання Луганськ, генерал-майор, 41 рік

Нагороди: орден Богдана Хмельницького III ступеня.

Олег Мікац – перший український генерал, який ніколи не служив у радянській армії. У нього за плечима – участь у миротворчих операціях і служба на чолі одного з найбільш боєздатних підрозділів ЗСУ – 93-ї окремої мехбригади.

Саме з цим підрозділом Мікац, тоді ще комбриг, в 2014-2015 роках керував обороною Донецького аеропорту.

93-тя бригада вирушила в Донецьку область відразу після початку АТО і брала участь в боях по всьому регіону. “Уже в травні, прямуючи на схід, ми розуміли, що Росія – агресор, – каже генерал. – Ми не зупинили її в Криму. Тому повинні були зупинити на Донбасі, щоб не довелося робити це ближче до центральних областей”.

Зараз Мікац очолює угруповання українських сил на луганському напрямку. За його словами, в цілому обстановка стабільна, а за останні місяці обстріли скоротилися на 90%. І це хороший знак: стійке припинення вогню – перший крок, який дозволить політикам врегулювати ситуацію, повернути Донбас, а потім і Крим. “Військового вирішення конфлікту на сході на даний момент вже немає”, – підкреслює захисник Донецького аеропорту.

5. Василь Осипчук, командир 59-ї окремої мотопіхотної бригади, полковник, 48 років

Нагороди: орден Данила Галицького, орден Богдана Хмельницького.

Останні півроку 59-та бригада захищає одну з найгарячіших ділянок на Донбасі – маріупольський напрямок. Незважаючи на Мінські угоди, обстріли тут – особливо в Широкино і Водяному, – не вщухають. Говорячи про це, Василь Осипчук усміхається: “Головне, що на адекватну відповідь у нас є право”.

Він закінчував військове училище ще при Радянському Союзі. Як і багато представників цього покоління, після 25 років служби Осипчук вийшов у відставку. “Мені було некомфортно: армії як такої вже майже не залишилося, на посадах росли люди зі знайомствами, – згадує командир. – Щоб робити кар’єру, потрібно було вислужитися. Я цього не хотів”.

Думку свою він змінив після Майдану, в якому брав активну участь. Після анексії Криму і початку бойових дій на Донбасі пішов добровольцем до військкомату. Там інтересу не викликав: мовляв, для полковника посад немає. Але врешті місце знайшлося: Осипчук очолив 10-й батальйон територіальної оборони в Житомирській області.

Батальйон довелося формувати з нуля: спочатку в нього не було нічого – ні озброєння, ні транспорту, ні кадрів. Осипчук підключив свої зв’язки, волонтерів, місцевий бізнес. Два місяці, поки формувався підрозділ, він називає тепер “вирвані роки”.

Однак уже в середині липня 2014 року підрозділ вирушив захищати лінію розмежування з Кримом у Херсонській області. А взимку 2015-го опинився в зоні АТО. У підсумку на базі батальйону в тому ж році сформували цілу бригаду з Осипчуком на чолі.

Вона більше 20 місяців виконувала різні завдання в зоні АТО: воювала, крім іншого, під Старогнатівкою, Волновахою і Гранітним. Саме бійці Осипчука відволікали на себе сили противника, коли з оточення під Дебальцевим виходили українські з’єднання.

6. Дмитро Делятицький, командир 36-ї окремої бригади морської піхоти, полковник, 41 рік

Нагороди: орден Данила Галицького.

Дмитро Делятицький виявився одним з перших представників української армії, які зіштовхнулися з російською агресією. Сталося це в Криму, де він служив командиром 1-го окремого батальйону морської піхоти.

На початку березня 2014 року його військову частину заблокували російські військові, прикриваючись місцевим населенням – переважно похилого віку, жінками і дітьми. Поки офіційний Київ зберігав мовчання або віддавав суперечливі накази, кримські морпіхи 25 днів утримували оборону частини.

Після того як оборона пала, Делятицький вивів з собою на материк половину підлеглих, втративши при цьому квартиру в Феодосії і майже рідний Крим, де прослужив понад 15 років.

Опинившись на материку, кримські морпіхи майже відразу вирушили в зону АТО і провели там в цілому більше трьох років. Останні два – у складі 36-ї бригади, створеної на базі виведених з півострова підрозділів. В основному захищали лінію розмежування на маріупольському напрямі. Саме вони звільнили Широкине і Водяне, а також “потіснили” позиції противника на 5-7 км у бік українсько-російського кордону.

“Для мене висновок однозначний: це не війна за Донбас, це війна за всю країну, – каже комбриг. – Якщо ми підемо звідти, завтра вони [вороги] опиняться в Миколаєві чи Херсоні”.

Патріоти

Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

После того, как стало ясно, что России не удастся добиться успехов в войне на Донбассе, Кремль решил изменить тактику по отношению к Украине. Об этом заявил британский журналист и политолог Эдвард Лукас.

«В этой ситуации, похоже, Кремль смещает акценты, собираясь перенести их на внутреннюю украинскую арену. А именно попытаться достичь своих целей с помощью друзей, оставшихся в Киеве (из числа олигархов, политиков и т.д.). Условно говоря, добиться в Киеве того, что не удалось на поле боя под Мариуполем. Этим, как я думаю, и объясняются миролюбивые жесты Путина – это лишь изменение тактики», — отметил Лукас.

По его мнению, не стоит воспринимать все слова президента России Владимира Путина за чистую монету.

«Тактика Кремля изобретательна, там совсем не дураки, они испытывают различные методы, смотрят, что сработает лучше, а что хуже. Что касается Украины, то, судя по всему, в Москве поняли, что одержать полную победу им не удастся, и сосредоточили усилия на том, чтобы в итоге не проиграть», – считает Лукас.

АНТИКОР

Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Друзі! У своєму черговому відеоблозі розповідаю про результати роботи виконавчої служби Мін‘юсту за 10 місяців: про повернуті до державної та комунальної власності земельні ділянки, стягнуту заборгованість по заробітній платі та аліментах. Щодо останнього – будемо посилювати відповідальність боржників, адже діти, які живуть у неповних сім‘ях, мають право на гідне життя! Деталі – у відео.

Друзі! У своєму черговому відеоблозі розповідаю про результати роботи виконавчої служби Мін‘юсту за 10 місяців: про повернуті до державної та комунальної власності земельні ділянки, стягнуту заборгованість по заробітній платі та аліментах. Щодо останнього – будемо посилювати відповідальність боржників, адже діти, які живуть у неповних сім‘ях, мають право на гідне життя! Деталі – у відео.#MinJust4U

Posted by Сергей Шкляр on Montag, 13. November 2017

Сергій Шкляр

Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Короткая воскресная ремарка.

Конечно, главная тема сегодня во всех СМИ – Трамп-Путин.

Начнем немного издалека. Трамп делает вид, что не замечает, что Россия крайне токсична. Завтра Испания предоставит доказательства о вмешательстве РФ в каталонский т.н. (потому что печатался на принтерах и раздавался всем на улицах) референдум.

Британия уже заявляет о вмешательстве РФ в Брекзит. Германия имеет такие же данные о вмешательстве в свои выборы. Всё разведсообщество США, НАТО имеет данные о вмешательстве РФ в выборы в США.

Мюллер имеет вагон и маленькую тележку материала о целом российском спруте в окружении Трампа (кстати, возможны отставки на следующей неделе в команде Трампа). И как я писал неоднократно, поток этой информации будет нарастать, как снежный ком, в ближайшие 12 месяцев.

Поэтому, когда Трамп пытается играть в доброго полицейского и говорить, что он доверяет Путину и РФ нужна США для решения мировых проблем, – это ошибка Трампа. Это могло бы работать, если бы не было всего, что описано выше. А так Трамп просто зарывает себя глубже.

Что касается Украины, то «процесс миротворцев» идет правильно и предсказуемо. Конгресс, Волкер, мировая (Канада, спасибо) и украинская дипломатия делают отличную работу. Эта тема будет основной на наступающей завтра новой неделе. Но это – завтра.

Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Продовжуючи аналіз застосованої ГПУ «схеми» щодо так званої «спецконфіскації», начебто,  коштів Януковича, зупинюсь на деяких аспектах судової практики, яку проігнорували як прокурори, так і судді.

На що мені, при цьому, хотілося б ще звернути увагу нинішніх правоохоронців, в першу чергу своїх бувших колег із ГПУ, застерігши їх від подальших негативних наслідків такої їх «діяльності», то це на професійно неправильну та, вибачте, незаконну практику укладання угод із одним (кількома) підозрюваним про визнання  винуватості з тим, щоб виписаний таким чином (як це було у справі того ж Кашкіна) обвинувальний вирок суду про її затвердження використати в подальшому як доказ вини осіб у головному провадженні, де проходять основні співучасники, які участі в судовому засіданні не приймали.

Пряма заборона такого способу збирання доказів міститься в п. 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ  (ВССУ) «Про практику здійснення судами кримінального провадження на підставі угод» від 11.12.2015 року, де чітко зазначено, що (дослівно): «вирок, ухвалений на підставі угоди, у такому випадку (стосовно однієї із декількох осіб) не має преюдиціального значення для кримінального провадження відносно інших осіб, а визнання винуватості першою особою не є доказом вини останніх».

Окрім того, проаналізувавши цілий ряд судових рішень по затвердженню таких угод про визнання винуватості, особливо це стосується кримінальних проваджень слідчих ГПУ і, в першу чергу, військової прокуратури, яка, як на мене, найбільше цим грішить, я приходжу до невтішного висновку про порушення прокурорами вимог ст. ст. 469 і 470 КПК України, а саме: ними укладаються такі угоди у провадженнях щодо особливо тяжких злочинів, які, згідно ч. 5 ст. 216 КПК України, віднесені до виключної підслідності НАБУ, розслідувати які органи прокуратури законом не уповноважені, про що в своєму листі від 13.09.2016 року справедливо зауважував і Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ. Окрім того, не завжди підозрювані у таких злочинах попередньо (тобто, до укладення угоди про визнання винуватості) викривали іншу особу у вчиненні злочину, знову ж таки, підслідного НАБУ, і головне, що ця інформація про вчинення злочину особою, яку викрито цим підозрюваним, підтверджувалася іншими доказами. На жаль, і суди, які своїми вироками затверджують такі угоди у подібних справах, не звертають уваги на відсутність тієї чи іншої обов’язкової умови, передбаченої КПК України, що є достатньою підставою для їх оскарження і відповідно — скасування вищестоящим судом.

Змушений також нагадати і про те, що суд у відповідності до ст. 474 КПК України повинен відмовити у затвердженні такої угоди, якщо її умови суперечать вимогам цього Кодексу або закону, а також, якщо умови угоди порушують права, свободи та інтереси сторін або інших осіб.

Тому, абсолютно законно колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних  справ Апеляційного суду м. Києва 15.02.2017 року прийняла до розгляду і задовольнила апеляційні скарги двох адвокатів, які не приймали участі у справі в суді першої інстанції,  в інтересах бувшого Генпрокурора України В. Пшонки про скасування обвинувального вироку Печерського районного суду м. Києва, яким було затверджено угоду про визнання винуватості Особи 8.

Перш за все, колегія суддів зазначила, що при цьому вона виходила із правової позиції Верховного Суду України (ВСУ), викладеної в Постанові від 03.03.2016 року, яка полягає в тому, що  особа, яка не була учасником судового розгляду у кримінальному провадженні щодо іншої особи, має право звернутись з оскарженням вироку, ухваленого на підставі угоди між прокурором та іншим обвинуваченим у цьому провадженні, якщо вирок стосується прав, свобод та інтересів особи, яка звертається із оскарженням.

Окрім того, апеляційний суд вказав дослівно: «викладаючи в мотивувальній частині вироку формулювання обвинувачення, висунуте Особі 8 згідно з обвинувальним актом, судом першої  інстанції стверджується і про вчинення іншою Особою 5 певних дій, які містять ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5ст. 191 КК України. Таким чином, при формуванні обвинувачення у вироку щодо Особа 8 судом першої інстанції констатовано, що обвинувачувана діяла у співучасті із особою, щодо якої кримінальне провадження у суді не розглядалось і яка не брала участі у судовому розгляді, але, при цьому, у вироку зазначено прізвище цієї особи».

Більше того, та ж колегія суддів апеляційної інстанції дослівно зазначила: «При затвердженні угоди про визнання винуватості між обвинуваченою Особа 8 і прокурором суд першої інстанції не звернув увагу на те, що в обвинувальному акті та в такій угоді про визнання винуватості при викладенні фактичних обставин кримінального провадження, вчиненого Особа 8, яке досудовим слідством вважаються встановленим, зазначено прізвища осіб, які не є учасниками даного кримінального провадження, в т.ч. і прізвище Особа 5. Також в цих документах вказуються конкретні дії, вчинені кожним із цих осіб, зокрема і Особа 5, а також інші дані стосовно посади Особа 5, його посадових обов’язків, тощо, тобто дані, за якими можна ідентифікувати особу».

На підставі наведених обставин колегія суддів скасувала зазначений вирок суду щодо Особа 8 з направленням даного кримінального провадження до органу досудового розслідування для подальшого розслідування в загальному порядку.

Наскільки мені відомо, по цій же «схемі» прокурорами ГПУ виділялись в окреме провадження і направлялись до суду для їх затвердження місцевими судами і угоди між підозрюваними та прокурорами про визнання винуватості і у інших кримінальних справах за підозрою того ж В. Януковича у створенні злочинної організації та протиправному заволодінні майном Межигір’я і урочища Сухолуччя, Сергія Курченка — у створенні злочинної організації та вчиненні ним інших злочинів і т.д.

Мій висновок про незаконність такої практики Генеральної прокуратури по збору доказів вини організаторів і найбільш активних учасників цих, так званих, «злочинних організацій» та «організованих злочинних груп», в т.ч. (допускаю) як і їх заочного засудження шляхом долучення до основних кримінальних проваджень таких обвинувальних вироків судів по затвердженню угод про визнання винуватості другорядних учасників цих злочинів, свідчить і постанова судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 03.03.2016 року, причому, теж у кримінальній справі, яка по незрозумілій для мене причині знову ж таки розслідувалась військовою прокуратурою, хоча інкриміновані у ній злочини і особи підозрюваних не мали ніякого відношення до її підслідності.

До речі, знаючи про обставини цього кримінального провадження не тільки із ЗМІ та Реєстру судових рішень, а і від своїх колег-адвокатів, я і раніше був впевнений у незаконному кримінальному переслідуванні, як мінімум, двох бувших керівників прокуратури Київської області, один з яких, ще раз підкреслюю,  по завідомо надуманій підозрі тривалий час знаходиться в розшуку, а відносно другого обвинувальний акт направлено до суду, де він і слухається вже більше 2-х років! Я переконаний, що, окрім виправдувального вироку  відносно цих двох осіб, іншого рішення суду і бути не може! І про це знає і нинішнє керівництво Генпрокуратури, але, будь-яких рухів на відновлення законності і справедливості  та захисту прав людини на свободу і особисту недоторканність, та забезпечення загальних засад кримінального провадження таких як: презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини,  а також  верховенство права, не вчиняє!!!

Але, повертаючись до проблеми збору таким неналежним способом (через укладення угод при визнання винуватості другорядними учасниками цих подій) доказів винуватості навіть нехай і найбільш одіозних осіб, в т.ч. і з числа найбільш активних учасників «злочинної організації» Януковича, хочу зазначити, що Верховний Суд у названій постанові ще раз підтвердив, що відповідно до ст. 304 КПК України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності слідчого, прокурора, слідчого судді і суду в порядку, передбаченому цим Кодексом, а також на перегляд вироку чи ухвали суду, які стосуються прав, свобод та інтересів особи, судом вищого рівня, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді, чи ні.

Обґрунтовуючи своє право на оскарження даного вироку, у цій справі військової прокуратури заявник (суддя, справа відносно якого слухається в суді вже більше 2-х років) послався на те, що зміст вироку, яким затверджено угоду про визнання винуватості  обвинуваченим (бувшим прокурором в процесі), недвозначно стверджує і про його (заявника) співучасть із засудженим у постановленні завідомо неправосудної ухвали про звільнення Особи 3 від подальшого відбування покарання і у такий спосіб створює преюдицію та всупереч презумпції невинуватості встановлює заздалегідь його (судді-заявника) винуватість у вчиненні зазначеного злочину.

Підтримуючи позицію цього заявника, Верховний Суд визнав, що дійсно преюдиційні факти не потребують повторного чи додаткового дослідження, але факт преюдиції розцінюється суддею-заявником як безспірний, встановлений компетентним органом,  і як такий, що спрощує оцінку даних. Саме в зв’язку з цим, констатуючи у вироку щодо бувшого прокурора його винуватість у вчиненні пособництва шляхом усунення перешкод у постановленні суддею (заявником), щодо якого матеріали виділені в окреме провадження, завідомо неправосудної ухвали, суд першої інстанції фактично зробив висновок про те, що цим суддею постановлено завідомо неправосудне рішення. При цьому, навіть відсутність у вироку вказівки на прізвище судді не означає неможливість його ідентифікації, так як усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виголошення і підписання, а прізвище суддів, які їх ухвалювали, не підпадають під «засекречення», згідно Закону «Про доступ до судових рішень». Тому, Верховний Суд констатував, що висновок суду першої інстанції у вироку про затвердження угоди про визнання винуватості прокурором Особа 2 у сприянні ним у постановленні завідомо неправосудного рішення щодо Особа 3 є підтвердженням винуватості судді Особа 1 у постановленні такого рішення!

Така преюдиція щодо винуватості судді у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 375 КК України, на думку Верховного Суду, не лише входить в колізію з нормами КПК щодо вільної оцінки доказів, а й суперечить передбаченим ст. 7 КПК загальним засадам кримінального провадження, зокрема верховенству права, законності, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини.

Все це неминуче веде до того, що усі голослівно вже «завершені», або ті, що скоро будуть закінчені, резонансні кримінальні справи в майбутньому будуть «розвалені» кваліфікованим захистом, як мінімум, у Європейському суді з прав людини і потягнуть за собою як нові матеріальні збитки для нашої держави, так і підрив іі іміджу і авторитету. «Комбайн» реалізації саме таких схем, на превеликий жаль, вже запущено. Залишилось лише одне питання, куди ж все таки поставлять кому високопоставлені судді у такому реченні: «конфіскувати неможна повернути»…..

На завершення свого аналізу щодо проведеної так званої «спецконфіскації коштів належних Януковичу», зверну Вашу увагу на і те, що нещодавно в ЗМІ з’явилась інформація, що Національне антикорупційне бюро намагається встановити місцезнаходження близько 156,8 мільйонів доларів США та 218,1 тис. грн, які, за їх версією, належали компанії Quickpace Limited, пов’язаній з нардепом Олександром Онищенком та були арештовані на рахунках в ПАТ «Ощадбанк» за рішенням суду від 24.05.2016 в рамках розслідування так званої «газової справи». Як встановили детективи НАБУ, станом на 17.10.2017, незважаючи на наявні обтяження (нескасоване та неоскаржене рішення суду про їхній арешт), дані кошти зникли з рахунків у ПАТ «Державний ощадний банк України. В «Ощадбанку» це пояснили тим, що кошти нібито були перераховані до Державного бюджету України на підставі вироку Краматорського суду Донецької області, яким було «затверджено угоду про визнання винуватості з громадянином Аркадієм Кашкіним».

Таким чином, до законності застосування військової прокуратурою процедури спеціальної конфіскації 1,5 млрд. доларів США виникає ще більше запитань: яким чином в дохід держави могли звернутись кошти, арештовані судом в рамках іншого кримінального провадження, яке розслідується НАБУ? Як могло таке статися, що одні і ті ж кошти арештовувалися судами двічі? Куди насправді зникли вказані кошти? Чи зникли з цих рахунків облігації на суму 123 млн. доларів США, які також належать компанії  Quickpace Limited?

Тому, вважаю, що правоохоронцям (зокрема, Генеральній прокуратурі) вкрай необхідно роз’яснити суспільству і своїм колегам дійсну долю цих коштів та відкрити завісу таємничості щодо реальної «спецконфіскації коштів Януковича». До речі, оприлюднені заступником Генерального прокурора Єніном причини засекреченості вироку Краматорського міського суду по справі не витримують ніякої критики.

«Солодкі» розповіді про найбільш результативну спецоперацію Генпрокуратури і суду по цій, вибачте, утаємниченій справі не додають правоохоронцям авторитету. Як би хто про це не повторював із експертів телеефіру.

АВТОР:
Екс-заступник Генерального прокурора України,
кандидат юридичних наук, заслужений юрист України,
адвокат
Олексій Васильович Баганець

Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

У рейтингу найщасливіших країн, який складає ООН, цьогоріч Україна зайняла 132-гу сходинку. У порівнянні з минулим роком ми скотилися на дев’ять позицій вниз. Усього в списку – 155 держав.

Експерти Організації Об’єднаних Націй переконані, що щастю українців найбільше заважають високий рівень корупції, низька довіра до органів влади та відсутність особистої свободи. Чому так історично склалося і як нашим громадянам навчитися бути щасливими, журналісту видання Persona.Top розповіли історик Ігор Бігун і психолог Вікторія Носенко.

Щастя історично відносне

«Щастя – це значною мірою суб’єктивне відчуття. Не завжди історичні обставини зумовлюють його. Якщо пригадати ХХ століття, то більшість населення було бідним або небагатим. Але чи має це зв’язок із сучасним самоусвідомлення українців як щасливих чи нещасних? Навряд чи. Те, через що зараз українці можуть вважати себе нещасними, не зіставити з тим, що пережили люди під час Голодомору – тоді було набагато гірше. Тому все це відносно», – говорить науковий співробітник Центру досліджень визвольного руху та редактор сайту «Історична правда» Ігор Бігун.

В українців довго культивувався образ жертви

Психолог Вікторія Носенко стверджує, що щастя – це концепція душевного благополуччя, на яку впливають зовнішні фактори середовища, в якому людина перебуває – від історії та менталітету країни до сімейних традицій.

«Проблема «нещасних» громадян нашої країни не в тому, що немає відповідних умов для щасливого життя, а в нездатності відчувати стан радості і задоволення від життя. Наш менталітет історично складався на ґрунті ідеї жертовності – коли потрібно терпіти випробування, обмежувати свої потреби, боятися нових можливостей і ризиків, очікувати кращого майбутнього, яке, за законом жанру, не настане ніколи», – висловлює свою думку Вікторія Носенко.

Щастя для «жертви» – це вторинні вигоди: тимчасове заспокоєння від факту зняття з себе відповідальності, звинувачення обставин у своїх негараздах і тліюче почуття надії на краще, яке пізніше змінюється розчаруванням.

Аби стати щасливим, навчіться брати на себе відповідальність

За словами психолога, у питаннях особистого щастя продуктивніше відповідати за себе самому, докладаючи зусиль для поліпшення якості життя.

«Коли ми сліпо передаємо у своєму житті «кермо влади» в чужі руки, ми ризикуємо зіткнутися з відчуттям власного безсилля і незадоволеності – це, власне, і веде нещасних. Турбота про свій комфорт, дозвіл собі хотіти і робити більше, ніж вимагають поточні обставини, пошук способів отримати бажані блага, творчість, прийняття на себе відповідальності за свій вибір, своє життя та своє майбутнє – це свобода, яка дозволяє розірвати внутрішні «кайдани» і відкрити свій унікальний секрет щастя», – вважає Вікторія Носенко.

Нагадаємо, що найщасливішими відповідно до рейтингу ООН виявилися жителі скандинавських країн: Норвегії, Данії та Ісландії.

Рейтинг найщасливіших країн

Рівень щастя експерти оцінюють за такими параметрами, як валовий внутрішній продукт на одну особу населення, соціальне забезпечення, довіра (сприйняття влади, бізнесу і ставлення до корупції), очікування щодо тривалості життя, свобода та благодійність.

Автор: Ірися Герцун

persona.top

Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Попередня1...198199200...271Наступна Сторінка 199 з 271

Найпопулярніше

Свіжі публікації

Автори

[email protected]
0 Статті0 Відгуки
Роман Давиденко
Роман Давиденко
12390 Статті34 Відгуки
http://politinfo.com.ua

Обрані статті

Популярні теми

© Politinfo.com.ua 2014