Наприкінці минулого тисячоліття одному з нас пощастило передбачити обрання Президентом Францїї Жака Ширака, який у 1997-му році, через два роки після обрання несподівано запропонував своєму основному конкуренту Ліонелю Жоспену посаду прем»єр-міністра.
Чи вчинить схоже у разі його виграша Еммануель Макрон побачимо дуже скоро… Цьогорічні президентські вибори у Франції неодмінно ввійдуть в історію. Результати першого туру, в який пройшли лідер партії «Вперед!» Емануель Макрон та лідерка «Національного Фронту» Марі Ле Пен, в цілому не здивували французьких політичних аналітиків. Проте ми маємо можливість спостерігати за історичними змінами в політичній кон’юнктурі П’ятої республіки. Найголовніший висновок із результатів першого туру виборів президента полягає в по-справжньому історичній поразці Соціалістичної партії Франції.
Починаючи з 1974 року висуванці цієї партії якщо і не вигравали президентські вибори, то неодмінно проходили в другий тур. Цього ж року кандидат від соціалістів Бенуа Амон набрав всього 6,36% голосів.
В червні відбудуться парламентські вибори до Національної Асамблеї, на яких Соціалістичну партію очевидно чекають невтішні результати. Що стало причиною занепаду колись провідної політичної сили Франції?
«Подарунки» від Олланда
Значна «заслуга» в дискредитації Соціалістичної партії належить діючому президентові Франсуа Олланду, який на п’ятий рік повноважень мав настільки низький рейтинг, що вирішив не балотуватися на другий строк – вперше в історії П’ятої республіки. Він абсолютно не виправдав покладених на нього в 2012 році сподівань, бо діяв не в стилі соціалістів.
По – перше, злий жарт із ним зіграла його прагматичність у зовнішній політиці. З точки зору статусу великої держави, Франції важливо підтримувати свій вплив в Північній Африці. Проте залучення французької армії до військових операцій в Малі та Мавританії з 2013 року не сподобалося значній частині базового електорату Соціалістичної партії. Не додала політичних дивідентів Олланду й участь Франції в міжнародній коаліції на Близькому Сході. Але справжнє «лебедине озеро» почалося в 2016 році з впровадження урядом соціалістів нової реформи трудового законодавства.
Вона передбачала можливість для роботодавця збільшувати робочий час до максимальних 46 годин на тиждень, а також спрощення процедури звільнення працівників. Наміри були на перший погляд благородними – на думку ініціаторів, нова реформа мала скоротити рівень безробіття завдяки розширенню повноважень роботодавців в управлінні найманими робітниками.
Хотіли як найкраще, а вийшло як завжди – з 9 березня минулого року у Франції почалися масові акції протесту проти цієї реформи з десятками тисяч громадян. На їх думку, зміни трудового кодексу погіршать умови роботи і збільшать можливості роботодавців для безпідставних звільнень працівників. Ціакції, що вже увійшли в історію як «Нічністояння», завдали нищівного удару по іміджу Соціалістичної партії.
Політична сила, яка мала б захищати робітників, ініціювала реформу, щооб межувала їх права. Так соціалісти почали втрачати базовий електорат.
Нові віяння в політиці
Далися в знаки і зміни в політичній кон’юнктурі Франції. Вона зробила популярними нових конкурентів соціалістів. Значною популярністю починають користуватися антисистемні політики на кшталт переможця першого туру Емануеля Макрона.
Хоча він певний час був членом Соціалістичної партії, а в 2014 – 16 рр. навіть перебував на посаді міністра економіки та фінансів , за час передвиборчої кампанії йому вдалося сформувати стійкий імідж антисистемного технократа, який за його ж словами «не вважає себе ані лівим, ані правим».
Це зближує французькі вибори з тогорічними виборами президента США, де однією з передумов перемоги Дональда Трампа став фактично відсутній в нього досвід у політиці, тобто антисистемність. Ефективною з точки зору залучення електорату стала політична програма Макрона, яка включає в себе поєднання лівої та правої ідеології. Лівому електорату він пропонує збільшення мінімальної зарплатні, розширення послуг обов’язкової медичної страховки, інвестиції в сільське господарство, державну підтримку для перекваліфікації робітників тощо.
Правий електорат може очікувати від Макрона на лібералізацію ринку праці, скасування пенсійних пільг для держслужбовців, зниження податку на заможність, зниження дефіциту держбюджету. Отже, політична платформа переможця першого туру виборів президента є типовим прикладом ідеї «третього шляху», яка поєднує в собі позитивні сторони як лівої , так і правої ідеологій в їх найкращих проявах.
Схоже, що вона принесе свої плоди не тільки на президентських, а й на майбутніх парламентських виборах у Франції. Друге місце Марі ЛеПен є закономірним наслідком неефективної економічної політики Франсуа Олланда, проблеми міграції та кризи легітимності Євросоюзу. Найцікавіше те, що деякі пункти передвиборчої програми ЛеПен спрямовані на представників традиційно лівого електорату. Це стосується в першу чергу підтримки ідеї антиглобалізму, яка включає в себе протекціоністські заходи з метою захисту французького виробника, підвищення соціальних стандартів найманих працівників і скорочення безробіття.
Результати першого туру свідчать про ефективність оновленої політичної платформи Марі ЛеПен – за неї проголосували навіть індустріальні північно – східні департаменти, де раніше у неї був значно нижчий рівень підтримки. Таким чином, провал Соціалістичної партії відбувся не тільки за вини її некомпетентної політики в часи президентства Олланда, а й через те, що конкуренти соціалістів із крайніх правих та центристів почали включати до своїх програм її ж ідеологію, причому в модифікованому вигляді. Як уже згадувалося, це зробили навіть крайні праві з Національного Фронту Марі ЛеПен. Це наводить на роздуми про нездатність Соціалістичної партії модифікувати свою ідеологію відповідно до викликів часу. Їй загрожує доля колись могутньої британської Ліберальної партії, яка свого часу не змогла конкурувати з лейбористами , що модифікували ідеї лібералів новими віяннями профспілкового руху.
Відсутність єдності лівих сил Тенденції в лівому політичному спектрі Франції також не сприяють успіхам Соціалістичної партії. Для лівих політичних сил Франції характерна фрагментація. Четверте місце (19,58%) в першому турі виборів здобув Жан- Люк Меланшон, кандидат від партії «Нескорена Франція».
Його платформа базується на ідеях екосоціалізму та м’якого євроскептицизму , і в цілому характеризується як типовий приклад лівого популізму зі значним ухилом в екологізм. Хоча ці ідеї користуються певною популярністю, але для здобуття посади президента їх виявилося недостатньо. Решта кандидатів від лівих політичних сил здобули мінімальну кількість голосів виборців – Філіпп Путу від Нової Антикапіталістичної Партії здобув 1,9% голосів, а Наталі Арто від «Робітничої боротьби» – всього 0,64% .
Фрагментація лівого політичного спектру не сприяє іміджу цієї ідеології, адже деякі ідеї вищезгаданих політичних сил не відповідають реальним буденним запитам звичайного виборця. Смерть ідеології Результати першого туру президентських виборів у Франції свідчать про кардинальні зміни в балансі сил її партійної системи. Очевидним стає кінець Соціалістичної партії, сутінки її політичної могутності.
Разом з тим все більш наочною стає тенденція смерті ідеології як визначального елементу політичної боротьби, про що американський політолог Сеймур Ліпсет писав ще 60 років тому. Ефективна політична платформа не може бути правою, лівою або просто центристською. Вона має максимально включати в себе найбільш наближений до життя конкретний план дій, який буде зрозумілим рядовому виборцю і буде здатний вирішити його повсякденні проблеми. Наразісоціалістине спроможні запропонувати навіть своєму базовому електорату хоча б щось схоже на такий план дій. За це її кандидат Амон і зазнав фіаско на президентських перегонах, а червневі вибори до Національної Асамблеї увійдуть в історію як початок парламентської історії нових політичних сил, і кінець домінування колись могутньої Соціалістичної партії.
ВЛАДИСЛАВ ТЕЛЬКІ,ВОЛОДИМИР БОНДАРЕНКО,ІНСТИТУТ ПОЛІТИЧНИХ ТА МАРКЕТИНГОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ІМ.ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
