Теги Posts tagged with "судова реформа"

судова реформа

Венеціанська комісія розкритикувала судову реформу президента України Володимира Зеленського в частині скорочення кількості суддів. Вони впевнені, що якщо цей процес не скасувати, то Верховний Суд опиниться під тиском парламенту, а робота його зупинитися.

З цим згодні й експерти, які вважають, що якщо до рекомендацій комісії не прислухатися, то Верховний Суд не очікує нічого хорошого.

Про те, що не так із реформою Зеленського і як потрібно виходити з ситуації  з’ясовував OBOZREVATEL.

Головне:

  • Згідно з реформою, кількість суддів Верховного Суду мають скоротити вдвічі – до 100 осіб;
  • Венеціанська комісія рекомендує так не чинити;
  • За підрахунками, на те, щоб впоратися з поточними справами (а їх майже 80 тисяч), двом сотням суддів потрібен рік. І це за умови, що нових справ вони не братимуть (їх щодня надходить майже 350);
  • Експерти впевнені, що прислухатися до рекомендацій комісії необхідно, інакше судова система “стане”;
  • Також варто опрацювати альтернативу від комісії про можливість виключення з ВС окремих суддів, яких відсіє Громадська рада доброчесності.

Що не так із реформою, на думку комісії

Одразу варто зазначити, що загалом Венеціанська комісія судову реформу підтримала і зміни в системі оцінює позитивно. Наприклад, схвалено залучення міжнародних експертів до відбору людей до Вищої кваліфікаційної комісії суддів. Однак питання, що стосуються Верховного Суду, піддалися критиці.

Так, “Венеційка” повідомила, що не можна зараз проводити повторний конкурсний відбір і скорочувати кількість суддів, адже їх обрали всього два роки тому. На їхню думку, це може створити враження у суспільства, що кожна нова влада може змінювати судову систему під себе. Крім того, часті зміни судової влади спричинили б за собою залежність суддів від правління, адже їм могли б загрожувати звільненнями.

Венеціанська комісія
Венеціанська комісія

Другий аспект – Верховному Суду й зараз вистачає роботи, а якщо різко скоротити їх кількість удвічі, то його робота і зовсім може “стати”. За словами експерта Центру політико-правових реформ Романа Куйбіди, якщо чинному складу ВС перестати доручати нові справи і дати зайнятися накопиченими, то на їхнє вирішення знадобиться майже рік.

 Це досить велика кількість справ, ми навіть здійснювали розрахунки: щоб розвантажити те, що зараз є, то потрібен приблизно рік. І це за нинішньої кількості суддів. Тому це може мати негативні наслідки, якщо це положення буде імплементовано в життя. […] Ситуація із затриманням розумних строків розгляду не дуже хороша зараз і може бути загострена в разі скорочення, – застеріг експерт у коментарі.

Такої ж думки і ексглава Верховного Суду України Василь Онопенко. Він назвав цю частину реформи примітивною і спрощеною.

 Я вважаю, що це не реформа  просто скоротити ВС удвічі. Це такий, спрощений підхід. Реформа має полягати в тому, щоб проаналізувати не тільки кількість справ, але і в тому, які категорії справ, чи мають їх розглядати, за напрямками. Ось тут треба подивитися, які навантаження. Може, треба було в межах цієї кількості суддів змінювати кількість суддів за напрямками. А так просто скоротити … Ну скоротять, вдвічі збільшиться кількість справ на суддю, – поділився з OBOZREVATEL Онопенко.

Починати ж реформу необхідно з місцевих судів, де “вариться правосуддя”, вважає Онопенко. А від пропонованих змін просто страждатиме оперативність і якість розгляду справ.

Верховний Суд
Верховний Суд

Яка є альтернатива масового скорочення?

Саме такого висновку дійшла й Венеціанська комісія – спершу розібратися з судами першої та апеляційної інстанцій, де зараз є чимало вільних робочих місць. Потім слід розглянути закон, який відфільтрує справи, що потрапляють на розгляд Верховного Суду, а вже потім можна щось вирішувати в питанні кількості суддів.

Роман Куйбіда вважає такі підсумки правильними, оскільки запропонований зараз варіант “ставить віз попереду коня”. Проте чітко прогнозувати, чи прислухаються у Зеленського до рекомендацій комісії, поки складно.

– Реформи у Верховному Суді будуть проведені. У який спосіб, це залежатиме від законодавчих ініціатив, але чи буде змінена послідовність дій – важко сказати, – розповів Куйбіда.

Крім того, як альтернативу ініціативі президента Венеціанська комісія запропонувала іншу систему скорочення суддів. Тих, хто потрапили до ВС, але отримали негативну характеристику від Громадської ради доброчесності, можна перевірити повторно (до речі, таких суддів 44). Однак, за словами того ж Куйбіди, в рамках чинного законодавства такий варіант працювати не може. А втім, він не заперечує, що спеціально під нього можуть пропрацювати необхідні норми.

Зараз закон ухвалений парламентом і вже підписаний президентом Зеленським. Залишається спостерігати за тим, чи прислухається влада до рекомендацій Венеціанської комісії або ж ризикне фактичною зупинкою одного з важливих компонентів судової системи.

obozrevatel.com


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Президент України Петро Порошенко Указом №44/2018 від 27 лютого 2018 року вніс зміни до складу Ради з питань судової реформи.

Про це повідомляє прес-служба Президента України.

Так, до персонального складу Ради з питань судової реформи введено таких осіб:

  • Режі Бійя – спеціальний радник Генерального секретаря Ради Європи по Україні (за згодою);
  • Данішевська Валентина Іванівна – Голова Верховного Суду (за згодою);
  • Довидас Віткаускас – керівник Проекту Європейського Союзу «Підтримка реформ з розвитку верховенства права в Україні (ПРАВО)» (за згодою);
  • Ємець Леонід Олександрович – народний депутат України (за згодою);
  • Кравченко Станіслав Іванович – голова Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду (за згодою);
  • Луценко Юрій Віталійович – Генеральний прокурор України (за згодою);
  • Даніель Райан – заступник директора Відділу сприяння розвитку демократії та врядування Агентства Сполучених Штатів Америки з міжнародного розвитку (за згодою);
  • Смокович Михайло Іванович – голова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (за згодою);
  • Баулін Юрій Васильович – академік Національної академії правових наук України, доктор юридичних наук, професор (за згодою);
  • Беляневич Вадим Едуардович – заступник Голови Вищої ради правосуддя (за згодою);
  • Бенедисюк Ігор Михайлович – Голова Вищої ради правосуддя (за згодою);
  • Гулько Борис Іванович – голова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (за згодою);
  • Козьяков Сергій Юрійович – Голова Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (за згодою);
  • Львов Богдан Юрійович – заступник Голови Верховного Суду, голова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (за згодою);
  • Шкляр Сергій Володимирович – заступник Міністра юстиції України з питань виконавчої служби;
  • Романюк Ярослав Михайлович – суддя Верховного Суду України у відставці (за згодою);

При цьому із персонального складу Ради з питань судової реформи виведено В. Валанчюса, Ю. Вахеля, К. Джакомопулоса, О. Нечитайла, В. Сомвонгсірі, В. Шокіна, Н. Яресько.

Юридична Газета


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Розвіюються міфів – закон таємний, його нікому не показують; адвокатуру відають під Мінюст; всіх змусять заново проходити екзамен;)

Сьогодні в Адміністрації Президента, керівник Ради судової реформи зібрав керівників Рад адвокатів всіх регіонів.

Це ще одне підтвердження щодо відсутності «секретності» законопроекту та готовності широкого обговорення законопроекту Про адвокатуру.

Фото Дениса Бугая.

Фото Дениса Бугая.

Фото Дениса Бугая.

Фото Дениса Бугая.

Ключові зміни:

(1) підсилення проф права та гарантії та інституту адвокатської таємниці, (2) доступ до професії – впровадження централізованого та анонімного тестування, «Пільговий» вхід для юристів 5 років (лише екзамен без стажування), (3) адвокатський запит, можна отримати все, окрім таємної інфо та ДСК, (4) помічник адвоката – фактично наділяється певними процесуальними правами, (5) підсилюється незалежність інституту дисциплінарної відповідальності, (6) реформа самоврядування.

Тема зустріч – самоврядування.

Проект передбачає: (1) децентралізація (змінення акценту повноважень з центру на місця), (2) скасовуються право «центру» скасовувати рішення регіональних рад, (3) нейтралізуються бар’єри щодо волевиявлення адвокатів на місцях, а саме: скасовується затвердження квот та положень про РАР, (4) масштабна зміна система виборів виключає можливість маніпуляцій + таємне рейтингове голосування, (5) ротація членів органів самоврядування. На посаді дозволяється бути лише два роки і не більше двох термінів, (6) зміна системи фінансування та прозорість використання бюджету. Про це в окремому пості.

Денис Бугай


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Андрій П’ятницький, заступник начальника головного територіального управління юстиції з питань державної виконавчої служби – начальник Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області

Реформа примусового виконання рішень, що відбулась в України минулого року у зв’язку із прийняттям Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», яким запроваджено змішану систему примусового виконання та введено інституту приватних виконавців, викликала нагальну потребу й у реформуванні як державної системи примусового виконання, так і основних засад та процесу виконавчого провадження.

На момент прийняття нового Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2017, до попередньої редакції аналогічного закону №606-XIV від 21.04.1999, 72 рази вносились різні зміни та доповнення, основною метою яких було посилення відповідальності боржника та зведення нанівець можливості суб’єктивного впливу державного виконавця на процеси виконання в частині надання можливих переваг сторонам виконавчого провадження, затягування строків виконання тощо.

На теперішній час, на мій погляд людини, яка професійно займається організацією процесу примусового виконання рішень майже 15 років, проблеми, які існують в процедурі виконавчого провадження можливо поділити за трьома основними напрямами:

По-перше, це наявність законодавчих чинників, які на нормативному рівні унеможливлюють виконання окремих категорій рішень та знижують ефективність примусового виконання в цілому. Так зокрема, наступними нормативно-правовими актами встановлені мораторії на звернення стягнення на майно певної категорії боржників:

Земельний кодекс України від 25.10.2001 № 2768-III, який встановлює мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення;

Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03.06.2014 № 1304-VII;

Закон України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» від 23.06.2005 № 2711-IV;

Закон України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», від 03.11.2016 № 1730-VIII;

Закон України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», від 23.02.2012 № 4442-VI;

Закон України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» від 29.11.2001 № 2864-III,

Закон України «Про управління об’єктами державної власності» від 21.09.2006 №185-V, тощо.

По-друге, це проблема оперативного отримання актуальної інформації щодо боржників, їхнього майнового стану та джерел отримання доходів шляхом безпосереднього доступу виконавця до відповідних реєстрів, що містять інформацію, в тому числі на правах реєстратора, з метою обтяження виявленого майна або майнових прав задля забезпечення реального виконання рішення та запобігання можливості відчуження такого майна боржником.

Так, на сьогоднішній день, незважаючи на задекларовані вимоги ч.5 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» щодо безпосереднього доступу виконавця до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах і реєстрах, у тому числі електронних, державний виконавець має безпосередній доступ лише до інформації, яка міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, та має можливість направляти та одержувати в електронному вигляді інформацію від органів ДФС України та органів ПФУ щодо наявності у боржника рахунків та отримання ним доходів (зарплати, пенсії тощо). При цьому, є надзвичайно проблемним отримання інформації щодо:

нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано до 2003 року, оскільки відповідна інформація не внесена до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, має місце лише на паперових носіях, та для її отримання державний виконавець змушений звертатись з письмовим запитом до МБТІ;

транспортних засобів, оскільки безпосередній доступ у державного виконавця відсутній, а районні сервісні центри надають доступ до реєстру, через ключ державного виконавця, лише в їх центрах. Крім того, в Єдиному державному реєстрі МВС стосовно зареєстрованих транспортних засобів та їх власників містяться відомості лише щодо автомобілів, які були зареєстровані з 2012 року;

морських та річкових суден, оскільки інформація відносно таких суден міститься в Державному судновому реєстрі України та Судновій книзі України, які ведуться в паперовому вигляді, тому для отримання відповідної інформації державний виконавець повинен направляти письмові запити до органів,  які реєструють морські та річкові судна України;

ідентифікаційного податкового номеру боржника, оскільки у державного виконавця відсутня можливість за допомогою автоматизованої системи виконавчого провадження направляти запити до органів ДФС України для отримання відповідної інформації;

сільськогосподарської техніки, оскільки діюча автоматизована система виконавчого провадження не дозволяє здійснювати взаємо обмін інформацією з Держспоживслужбою, яка є держателем відповідного реєстру.

Крім того, для оперативного з’ясування інформації про боржника та його майнового стану боржника, вважаю за необхідне розширити практику надання безпосереднього доступу, перш за все, до тих реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України, зокрема до Реєстру довіреностей для з’ясування опосередкованих даних про майно боржника. Крім того, необхідно опрацювати можливість безпосереднього накладення арешту та оголошення у розшук виконавцем транспортних засобів боржника у Єдиному державному реєстрі МВС України, розробити спільні порядки обміну інформацією з органами, установами та організаціями, що володіють даними про майно боржників на паперових носіях.

Окремою необхідною умовою для виконавця є надання такої можливості отримувати зазначені дані за допомогою саме АСВП, як це й закладено у змісті зазначеного вище Закону України «Про виконавче провадження». За наявністю у виконавця можливості одночасно з відкриттям виконавчого провадження отримати весь обсяг інформації щодо боржника та його майнового стану, єдиним питанням залишиться дотримання встановлених Законом строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій з урахуванням особливостей конкретного рішення, яке примусово виконується.

Саме вказані проблемні питання, поряд з іншими, були темою обговорення міжрегіонального форуму органів державної виконавчої служби, який відбувся вперше в Україні на Дніпропетровщині у серпні цього року.

Під час форуму, який пройшов з метою реалізації функції формування державної політики в сфері примусового виконання рішень, обговорювались концепції розвитку державної виконавчої служби в умовах конкурентного середовища з приватними виконавцями.

Безумовно, у нашому суспільстві протягом тривалого часу формувалась думка про те, що держава завжди буде програвати приватному сектору в концепціях розвитку, у зв’язку з відсутністю достатніх дієвих механізмів для стимулювання працівників та законодавчо встановлених обмежень в частині функціонування окремих ланок.

Проте, на мій погляд, ця думка є справедливою лише відносно сфери виробництва та бізнесу, оскільки прогресивний розвиток будь — якої галузі дійсно потребує значних фінансових та людських інвестицій. Діяльність же у сфері примусового виконання рішень є достатньо регламентованою на законодавчому рівні. Державний і приватний виконавець користуються однаковим процесуальним законодавством, мають ідентичну сферу відповідальності та практично єдині права та обов’язки, за виключенням комерційної складової діяльності приватних виконавців. Безумовно, серед суттєвих переваг приватного виконавця є виважене ним самим навантаження, яке, на відміну від державного, приватний виконавець може регулювати кількістю виконавчих документів, які будуть перебувати в нього на виконанні, та можливістю використання допомоги наявних помічників.

У той же час, необхідно зазначити, що протягом останніх років поступово знижується навантаження і на державних виконавців. Наприклад, у Дніпропетровській області згідно офіційних статистичних даних середнє навантаження на одного державного виконавця в місяць складає 88,3 виконавчі провадження, враховуючи ті провадження, які перебувають зупиненими або перебувають на виконанні в бухгалтеріях підприємств для здіснення відрахувань із заробітної плати боржників.

Така тенденція викликана об’єктивними факторами, перш за все, значним зменшенням надходження на виконання виконавчих документів у зв’язку із зменшенням кількості винесених судами рішень, про що свідчать офіційні показники стану здійснення судочинства в Україні у I півріччі 2017 року, необхідністю сплати стягувачами авансового внеску, передбаченого ст.26 Закону України «Про виконавче провадження», а також безальтернативній необхідності, у порівнянні з попередньою редакцією Закону, сплати боржником виконавчого збору.

Суттєвим стимулом мотивації державних виконавців щодо саме фактичного виконання рішень є винагорода державного виконавця, яка встановлена на рівні 2 % від стягнутої суми, але не більше 200 розмірів прожиткового мінімуму. Проте безумовно окремої уваги потребує питання встановлення гідного рівня саме заробітної плати державних виконавців, як основного джерела доходів, та збільшення розміру посадового окладу не менше ніж до рівня мінімальної заробітної плати.

Загалом, тенденція останніх років стосовно автоматизації процесу виконання, у майбутньому буде, на мій погляд, призводити до звуження межі сфери конкуренції між державними та приватними виконавцями. За наявності таких обставин, на перший план будуть виходити професійний рівень виконавця, якість та строки виконання ним окремих виконавчих дій. Таким чином, існування альтернативи для стягувача буде позитивно впливати на загальний розвиток системи примусового виконання в цілому.

Окремої уваги, також заслуговує питання поступового розвитку системи медіації та надання додаткових послуг, пов’язаних із примусовим виконанням рішень, окремі передумови чого вже містить діюча редакція Закону України «Про виконавче провадження».

Так, наприклад, згідно п.11 ч. 3 ст.18 Закону виконавець має право приймати рішення про відстрочку та розстрочку виконання рішення (крім судових рішень), за наявності письмової заяви стягувача. Також мирова угода сторін в процесі виконання рішень подається на затвердження суду саме виконавцем згідно вимог ст.372 ЦПК, ст.262 КАСУ та ч.8 ст.121 ГПК України.. З огляду на це, доцільно розвинути процес медіації у виконавчому провадженні, значно розширивши коло можливостей, в тому числі процесуальних, для врегулювання сторонами окремих питань стягнення заборгованості, яка вже встановлена рішенням за допомогою виконавця.

Крім того, вважаю, що створення додаткових сервісів для громадян та юридичних осіб, пов’язаних із примусовим виконанням рішень значно сприяє розвитку системи органів державної виконавчої служби в умовах конкуренції. Наприклад, такі сервіси можуть включати:

вдосконалення програмного забезпечення АСВП функцією «особистого кабінету» сторони виконавчого провадження, який створюється за можливою аналогією з порталом державних послуг Igov.org.ua з ідентифікацією особи через BankID або із застосуванням сертифікату електронного цифрового підпису, що дозволить уникнути отримання інформації виконавчого провадження іншими, ніж сторони виконавчого провадження, особами, з метою безпосередньої дистанційної взаємодії державного виконавця та відповідної особи в частині отримання документів виконавчого провадження та оперативної інформації про проведені виконавчі дії; подання заяв та скарг у виконавчому провадженні та отримання результатів їх розгляду;

розробку та впровадження разом з Державною прикордонною службою України відкритого Реєстру осіб, яким обмежено виїзд за межі України у зв’язку з ухиленням від виконання зобов’язань, покладених на них судовим рішенням;

розробку та впровадження разом з Міністерством внутрішніх справ України відкритого Реєстру транспортних засобів, які перебувають у розшуку у зв’язку з примусовим виконанням рішень;

запровадження сервісу платної послуги надання громадянам та юридичним особам інформації щодо майнового стану особи, яка є потенційним боржником у виконавчому провадженні з метою прийняття рішення про доцільність пред’явлення виконавчого документа для подальшого примусового виконання;

створення системи здійснення сплати заборгованості за виконавчим провадженням в онлайн режимі на прикладі існування аналогічних сервісів Інтернет – платежів «Приват 24»», що вже успішно працює останні два роки у Дніпропетровській області.

Таким чином, підсумовуючи викладене, хочу відмітити, що за умови належної законодавчої та адміністративної підтримки державна система примусового виконання рішень може скласти гідну конкуренцію приватним виконавцям.

Автор: Андрій П’ятницький

Источник: Udvs-dp.gov.ua


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Одна із проблем української правової системи – критично низьке виконання судових рішень, що ледь досягає 15%. Нещодавно в країні були прийняті законопроекти, покликані на покращення ситуації. Пункти закону торкнулися як реформування існуючих механізмів, так і започаткування нових – наприклад, інституту приватних виконавців. Разом із появою нової професії з’явилося багато міфів і забобонів. Із заступником міністра юстиції Сергієм Володимировичем Шкляром говорили про права і обов’язки приватних виконавців, про навчання і майбутній розвиток професії. Також дискутували про реформу як єдину можливість зміни невтішної ситуації з виконанням судових рішень, поточну ситуацію на ринку приватних виконавців, плани та прогнози.

Далі – пряма мова.

Остаточно закони про реформування системи виконавчих рішень вступили в силу 5 січня 2017 року. Після цього необхідно було провести певні процедурні дії – розробити нормативні документи, підготувати нову автоматизовану систему впроваджень, розробити базу для іспитів і навчання. Цим займалися Мінюст та Інститут права і післядипломної освіти. В розробці нормативної бази, вивченні досвіду інших країн, публікації наукових матеріалів, проведенні тренінгів та конференцій нам допомагали і продовжують це робити партнери – ЄС, ОБСЄ, USAID, Центр комерційного права. Із державного бюджету на даний проект жодної копійки не виділялося.

Реформа також торкнулася наступних моментів: було введено автоматизовану систему виконавчих проваджень. Зараз вона прозора і публічна, ми максимально прибрали пункти, що раніше перешкоджали виконанню судових рішень. Сьогодні, наприклад, рахунки можуть арештовуватися в день виїзду, максимум на наступний, а раніше термін арешту складав два тижні, що дозволяло недобросовісним платникам вивести кошти. Тепер боржник має подавати декларацію про свої активи після порушеного виконавчого провадження, в іншому разі він може бути оштрафований приватним або державним виконавцем. Ми ввели публічно відкритий реєстр боржників, таким чином бізнес може перевіряти своїх контрагентів, а ті, хто знаходяться у цьому реєстрі, не можуть відчужувати власні активи.

Ці законопроекти свого часу схвалила рада по судовій реформі – всі наші науковці, представники вищих cудів, найкращі адвокати, всі наші донори. Я не знаю інших законопректів в Україні, які б були так ретельно і грамотно пропрацьовані. Ще на стадії візи ми разом з депутатами з різних фракцій їздили в Болгарію, де змішана система успішно працює більше трьох років, і побачили це на власні очі.

Сьогодні в країні працює 60 приватних виконавців. Навчання пройшло вже майже 600 осіб. Записалося близько 1200 осіб, хоча ми очікували більше. Закордонні експерти рекомендують, щоб через рік у нас було 1,5-2 тисячі приватних виконавців. У кожного з них буде близько 4 помічників. Тобто, найближчим часом ми отримуємо появу нового ринку в 10 000 самозайнятних осіб.

Скільки отримують державні і приватні виконавці

Державні виконавці стягують 10% з боржника додатково до суми, що зазначена в документі. Це виконавчий збір – плата за сервіс і певний штраф для боржника. Ці 10% попадають в бюджет, з них 5% залишається в загальнодержавному бюджеті, 5% залишаються в фонді державної виконавчої служби. Частина цієї суми витрачається на винагороду, яку виконавець отримує лише в разі фактичного стягнення. Провадження розподіляютья між виконавцями в автоматичному режимі, тому ніяких маніпуляцій тут не може бути.

Приватні виконавці теж стягують 10% з боржника. Але при цьому приватний виконавець повністю забирає суму і виплачує зарплатню собі і своїм помічникам, утримує офіс, сплачує податки і забезпечує свою професійну діяльність.

Принципово, щоб це було 10%, адже сума повинна бути однаковою, щоб виконавці були рівними.

Жодних обмежень суми виплати приватним виконавцям ані в законі, а ні в постанові не було. Обмежили суму, яку може отримати державний виконавець. Зараз вони можуть отримати 2%, але не більше, ніж 200 прожиткових мінімумів за одним виконавчим документом. Обмежувати суму, яку отримують приватні виконавці ніхто не буде, думаю, що це взагалі не можливо, хоча б тому, що виконавчий збір і винагорода приватному виконавцю мають бути рівними. Виконавчий збір становить 10%, якщо когось обмежити, це буде несправедливо.

Навіщо нам обмежувати суми, що отримає приватний виконавець, якщо це призведе до зниження мотивації, а наша мета навпаки – стимулювати розвиток цього інституту.

Держава лише виграє від введення інституту приватних виконавців. Буде скорочуватись державна виконавча служба, будуть скорочуватись витрати на її утримання. З’являтимуться нові робочі місця, приватні виконавці платитимуть податки, платитимуть за оренду офісів, за навчання та заробітну платню працівникам. Якщо ми це обмежимо, на реформі можна буде поставити крапку.

За минулий рік державними виконавцями було стягнуто 678 млн грн. Після набрання чинності Законом України «Про виконавче провадження» та запровадження відповідної системи заохочення лише за останні три місяці 2016 року було стягнуто близько 227 млн грн виконавчого збору, що становить майже 50% суми, стягнутої протягом попередніх 9 місяців. Всього з моменту впровадження винагороди державними виконавцями стягнуто близько 810 млн грн виконавчого збору, з яких у цьому році стягнуто більше 583 млн грн. На сьогоднішній день державними виконавцями стягнуто виконавчого збору вже на 132 млн грн більше за минулорічний показник.

По приватних виконавцях статистики ще немає. Cтавити планів ми не можемо, тому що це відкритий ринок, вони самі формують рівень зайнятості.

Різниця між колектором і приватним виконавцем

Діяльність колекторів не регламентується жодним законодавством, в той час як діяльність приватних виконавців регулюється законом, вони несуть персональну відповідальність за свої дії, не можуть як колектори об’єднуватись в команії, несуть повну майнову і дисциплінарну відповідальність аж до позбавлення права здійснення такої діяльності. А також адміністративну і кримінальну відповаідальність в разі наявності в їхніх діях певних порушень законодавства. Крім того, вони страхують свою діяльність.

Треба розуміти, що приватні виконавці отримують суттєвий відсоток за свою роботу, що також є додатковим стимулом нічого не порушувати, сплачувати податки тощо. Ринок виконавчих документів, який вони теоретично згодом можуть забрати на опрацювання, достатньо великий. Він становить близько 360 млрд. гривень. Із стягнутого вони отримують винагороди в 10%, тому в принципі вони фінансово вмотивовані працювати сумлінно і чесно.

Приватний чи державний виконавець?

Якщо обирати між приватним і державним виконавцем, то я б звертався до приватного, якщо він має право займатися цією категорією справи. Затрати однакові, але приватні можуть працювати швидше і ефективніше і самі регулювати своє навантаження. Вони можуть мати помічників на відміну від державних виконавців, у яких помічників немає.

До того ж, на приватного виконавця ніяк не можна вплинути зверху.Якщо державного можна зацікавити хоча б теоретично в незаконний спосіб (до реформування можна було), на нього ще може діяти “телефонне право”, то на приватного не може вплинути ніхто. Жодної корупції в сфері приватного виконання не може бути, тому що у приватного виконавця немає керівника.

У вересні Мін’юст оприлюднив інформацію про те, що з середини серпня 2017 року за ініціативи керівництва Міністерства юстиції усі чинні керівники структурних підрозділів Департаменту Державної виконавчої служби Мін’юсту пройшли перевірку на поліграфі.

Відповідно до висновків поліграфічних досліджень, не зафіксовано жодного факту вимагання чи розпорядження від керівництва Мін’юсту щодо отримання неправомірної вигоди з боку державних виконавців. Так само на даний момент жодної інформації, яка б підтверджувала висловлені в ЗМІ припущення щодо можливого хабарництва в органах ДВС, не надходило.

Чому майбутнє за приватними виконавцями

Можливо, в майбутньому у нас буде виключно приватна система виконання. Прибалтика, наприклад, перейшла в такий режим за один день. В Україні неможливим був би моментальний перехід на приватну систему. Наша держава більша, у нас багато неприватизованих в тому числі державних підприємств, тож були побоювання, що недобросовісні приватні виконавці братимуть участь у рейдерських захопленнях державного майна тощо. Але поступово це все буде передаватися до компетенції приватних виконавців.

Крім того, на сьогодні приватні виконавці можуть працювати з виконавчими документами на суму не більше 6 млн грн. Наступний рік – з боргами не більше 20 млн грн по одному виконавчому документу. Після цього – без обмежень.

Важливо також відмітити, що приватний виконавець отримує винагороду в розмірі 10% лише у тому випадку, коли у боржника є активи, на які можна звернути стягнення. Наприклад, є борг на 6 млн і у боржника є активів на 6 млн плюс 10%, тобто, 6 млн 600 тис. А якщо в нього немає нічого, приватний виконавець нічого не отримує. Зрозуміти, чи є активи, чи їх недостатньо, він може лише після того, як відкрив виконавче впровадження. Тож не думайте, що якщо приватний виконавець взяв десять проваджень, то і заробив на десяти. Він міг не заробити жодної гривні.

Приватний виконавець є по суті приватним підприємцем. У Франції, наприклад, приватний виконавець викуповує контору, а у Нідерландах захищає бізнес-план перед спеціальною комісією. І він, так само як, наприклад, адвокат, нотаріус або ресторатор, може бути дуже успішним або збанкрутувати. У Франції приватний виконавець заробляє близько 300 000 євро на рік, в Прибалтиці – більше 100 000 євро. Ця професія шанована і часто династійна.

bzns.media


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

В конце августа Верховной радой был зарегистрирован пакет законопроектов по реформированию системы исполнения судебных решений.

Этой реформы нет в Соглашении об ассоциации с ЕС, но она является одним из ключевых шагов по адаптации украинской судебной системы к европейским стандартам.

Для Украины это уникальная возможность показать ощутимый прогресс в реформировании судебной системы, ведь наилучшее решение суда без эффективной системы исполнения решений останется лишь бумажкой.

Что предлагается изменить?

Украина рассматривает возможность перехода к так называемой смешанной системе исполнения судебных решений, при которой Государственная исполнительная служба и частные исполнители будут осуществлять исполнительное производство на конкурентных началах.

Неотложность реформирования системы исполнения решений очевидна, учитывая статистику Государственной исполнительной службы в Украине, которая свидетельствует о неизменности тенденции, когда в конце каждого года остается около 3 миллионов неисполненных судебных решений. Такое значительное отставание становится причиной неудовлетворенности и утраты доверия к судебной власти и лишает украинскую экономику большого объема средств.

Кстати, обеспокоенность такой ситуацией выражает и Международный валютный фонд. Именно потому, что отсутствие механизмов исполнения судебных решений часто бьет и по государственному бюджету.

Но самое главное, что эта реформа меняет формат отношений гражданина и государства.

Украинские граждане впервые получат выбор, кому доверить свои дела – государственному или частному исполнителю.

При этом государственные и частные исполнители будут иметь одинаковые полномочия, будут придерживаться той же процедуры, к ним будут применяться одинаковые механизмы надзора и контроля.

Какие полномочия у частных исполнителей? Например, в Болгарии (к примеру этой страны мы еще вернемся) частные исполнители имеют право действовать по всем гражданским искам (взыскание задолженностей, экспроприация собственности, опека над детьми), а также искам со стороны государственных органов (взыскание штрафов и административных сборов).

При этом государственные институты (за исключением госкомпаний) не подпадают под действие частных исполнительных служб. Но под их действие могут попасть муниципальные органы в том случае, если дело не касается государственных субсидий.

Конечно, вопрос, как улучшить исполнительную службу, не имеет одного простого решения, которое могло бы быть применено любой страной. В некоторых странах управление системой исполнения судебных решений осуществляет только государство.

Ведущие примеры, такие как Австрия, Дания, Германия, Норвегия и Швеция, свидетельствуют о том, что государство, в принципе, способно обеспечить общество надлежащим и эффективным исполнением судебных решений.

Однако в целом в Европе преобладает модель предоставления услуг по исполнению судебных решений частными исполнителями.

Страны, в которых всегда существовали частные исполнители, такие как Бельгия, Франция, Люксембург, Нидерланды, Великобритания, были лучшими примерами для подражания.

С конца 1990-х годов большое количество стран с переходной экономикой в Европе и за пределами континента присоединились к сообществу либеральной системы исполнения решений: это Албания, Болгария, Чехия, Эстония, Венгрия, Грузия, Казахстан, Литва, Латвия, Македония, Польша, Румыния, Словакия и Сербия.

Все страны, где была введена либеральная (полностью или параллельно с государственной) система исполнения судебных решений, сделали это, поскольку признали факт того, что все многолетние попытки государства усовершенствовать государственную исполнительную службу были напрасными.

На самом деле в этих странах государство показало себя неспособным предоставлять обществу эту государственную услугу.

Делая выбор в пользу смешанной системы, Украина не изобретает колесо: конкурирующие государственная и частная составляющие исполнительной системы есть в Болгарии, Грузии и Сербии. Опыт и уроки, полученные в этих странах, должны быть учтены украинскими управленцами при разработке новой системы исполнения судебных решений.

Тем более, что далеко не всегда реформы проводились без ошибок. Учесть их – не менее важно для Украины.

В Грузии частные исполнители были введены в помощь государственной исполнительной службе, которая была перегружена делами.

В 2010-2012 гг. государственная исполнительная служба была полностью реорганизована и усилена: государство сделало значительные инвестиции в информационно-телекоммуникационную инфраструктуру, рабочие условия, подготовку и оценивание государственных исполнителей на основе объективных показателей результативности.

С другой стороны, частные исполнители были исключены из всех важных процессов в своем секторе, в основном из-за отсутствия жизнеспособной профессиональной организации,которая бы защищала их интересы и поддерживала баланс в системе исполнения судебных решений.

В целом это привело к неэффективности частного сектора исполнения решений.

В Сербии частные исполнители были созданы управленческим решением для решения накопившихся дел, связанных с оплатой коммунальных услуг: в основном по счетам за электроэнергию, центральное отопление, газ, телекоммуникации.

Разница в оплате услуг судебных (государственных) и частных исполнителей сделала из частных исполнителей своего рода “штатных” исполнителей коммунальщиков, не давая возможности заниматься другими делами для расширения своей клиентской базы.

Это привело к полной зависимости частных исполнителей от компаний-поставщиков коммунальных услуг, а потому поставило под угрозу их беспристрастность и экономическую стабильность.

Гораздо более позитивен пример Болгарии.

Динамичное профессиональное объединение частных исполнителей было создано сразу после принятия парламентом закона о частных исполнителях, который позволил действующим государственным исполнителям перейти к частному сектору путем простой подачи соответствующего заявления и без прохождения какого-либо вступительного экзамена.

Созданная таким образом Палата частных исполнителей принимала активное участие и создавала конкуренцию исполнительной власти (Минюсту) при разработке новой системы. Вся нормативно-правовая база для ее внедрения (включая сроки уплаты сборов и размер сборов за вступительный экзамен, делопроизводство, ведение статистики, открытие специальных банковских счетов) принималась только после консультации с Палатой. Представители Палаты входили в экзаменационную комиссию с момента проведения самого первого приемного экзамена.

С момента своего создания в 2005 г. Палата играет ключевую роль во всех основных политических и нормативно-правовых решениях в области исполнения решений под вполне логичным руководством Минюста, который представляет государственную власть.

Оплата услуг государственных и частных исполнителей одинакова, поскольку они предоставляют те же услуги на том же рынке, а следовательно, применяются правила справедливой конкуренции.

Доступ взыскателей к исполнительной процедуре был усилен путем введения процедуры предъявления платежного поручения, которая уже была распространена в Европе, поскольку встал вопрос гармонизации национального законодательства с европейским.

Кроме того, это позволяет избежать привлечения суда к делам, где спор отсутствует как таковой (то есть когда должник не отрицает, что должен деньги взыскателю), а следовательно, способствует экономии государственных средств.

Права должника на справедливый суд также соблюдены: каждый должник, который считает, что, получив платежное поручение, взыскатель совершил злоупотребление в отношении него, может возразить и заставить взыскателя обосновать свои требования в обычном судебном процессе.

Как следствие, сейчас именно Болгарию можно назвать образцом для проведения соответствующих реформ в Украине.

В прошлом году частные исполнители эффективно собрали более 1 млрд левов (500 млн евро) для своих клиентов и внесли в государственный бюджет более 100 млн левов (50 млн евро).

И все это ни государству, ни налогоплательщикам не стоило ни копейки!

Катилин Попов


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

«Будь-які законодавчі ініціативи мають голосуватись з огляду на їх ефективність, а не вузькополітичними інтересами.

Депутати мають чітко дивитись, за що голосують, або вносити правки до того, як закон проголосований».

Так народний депутат України, член Комітету ВР з правої політики і правосуддя Геннадій Ткачук в ефірі телеканалу “Еспресо” прокоментував ситуацію стосовно вимоги ветувати закон про судову реформу.

– У президента є своє бачення цього, і він має винести свій вердикт. Він або підпише закон, або ветує його. Це ми будем бачити найбличжим часом, – зазначив нардеп.

Також політик нагадав, що зміни до кодексів голосувались три тижні, бо деякі політсили внесли більше 5000 правок.

Торкаючись теми створення Антикорупційного суду, Геннадій Ткачук зазначив, що треба робити все можливе, щоб всі суди в Україні були некорупційними.

ilikenews.com.ua


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

«Судова реформа»: що далі буде…

або

Приведення нормативних актів до нової редакції Конституції України: аналіз законодавчих змін в руслі «судової реформи»

Конституція кожної демократичної європейської держави являється фундаментом успіху та розквіту країни. Від її змісту, форми та правової визначеності норм залежить усе національне законодавство, яке регулює кожний вид правовідносин, встановлює загальнодержавні принципи існування та високі стандарти дотримання прав громадян.

Варто визнати, що вже стільки років поспіль кожний із новообраних наших президентів намагався «перекроїти» Основний Закон, зробити його більш гнучким та зручним для себе з тим, щоб гарантувати собі, так званий, «імунітет» вічної влади (повноважень). Не виключенням стала і «конституційна реформа» за нинішньої влади, яка почалась з фальшстарту, а саме із внесення у червні 2016 року змін до Конституції України в частині правосуддя (а точніше прийняття Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)»), які, за визначенням багатьох експертів, направлені, перш за все, на значне розширення повноважень нинішнього Глави держави, а тому дійсно несуть у собі ризики майбутньої узурпації останнім влади.

Нагадаю, що останніми змінами до Основного Закону були введено адвокатську монополію, триланкову судову систему, змінено та оновлено Верховний Суд України, неконституційно розширено повноваження і можливості Президента України, як найвищої посадової особи виконавчої влади, щодо формування іншої гілки влади – судової, а відповідно і посилено з його боку (нехай і протягом 2-х років) впливу на неї. Так, зокрема, змінився і порядок призначення на посаду суддів, шляхом надання Президенту України виключних повноважень за поданням Вищої ради правосуддя призначати суддів безстроково (ст. 126, 128 Конституції України). Одночасно з цим, призначення суддів на 5-річний строк було скасовано, що не зовсім однозначно сприйнято суспільством, якого, до речі, про це ніхто і не запитував. Верховну Раду, як представника народу України, фактично позбавили повноважень брати будь-яку участь як у процесі призначення на посаду суддів, так і у наданні згоди на їх арешт чи затримання (це питання тепер також буде вирішуватись Вищою радою правосуддя), тим самим відсторонивши сам народ, як носія влади, від реалізації наданого йому «права голосу». У цьому законі також не визначено: чи реалізація Главою держави такого повноваження є його правом, чи обов’язком, а тому виходить, що Президент України може як призначити кандидата на посаду судді, так і проігнорувати чи затягнути вирішення даного питання.

Окрім цього, згідно частини 7 пункту 16-1 «Перехідних положень» до цього Закону, Глава держави також наділений повноваженнями упродовж двох років здійснювати переведення суддів з одного суду до іншого (до цього він здійснював переведення лише суддів в межах п’ятирічного строку з дня їх призначення). Тобто, цією нормою Президент фактично отримав можливість формувати склад будь-якого суду, що може негативно відобразитись на справедливості та об’єктивності судових рішень.

Більше того, частиною 6 пункту 16-1 «Перехідних положень» цього Закону за Президентом закріплюється і повноваження протягом двох років на власний розсуд утворювати, реорганізовувати та ліквідовувати суди. Це ще один додатковий важіль впливу на судову систему.

Таким чином, прийняття таких змін зосереджує у нашого Глави держави надмірні повноваження у сфері формування судової влади, що неодмінно призведе до її безпосередньої залежності від нього.

Така тенденція створює передумови для порушення базових конституційних приписів про те, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (ст. 6 Конституції України), незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України, вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється (ст. 126 Конституції України), судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону (ст. 129 Конституції України) та може призвести до обмеження права громадян і юридичних осіб на судовий захист, гарантованого статтею 55 Основного Закону України.

Окрім цього, останні зміни до Конституції України містять ще ряд численних «реформаторських нововведень», які можуть призвести до беззаконня в країні, бо сприяють неоднозначному трактуванню норм Основного Закону.

Зокрема, введено обов’язковий досудовий порядок урегулювання спору, що може стати підставою для відмови у розгляді справи судом, виключено принцип законності (!) як основної засади судочинства, позбавлено учасників судового процесу права на оскарження судових ухвал окремо від рішення суду, ліквідовано загальну судову юрисдикцію, впроваджено конституційні скарги і т.д. 

Зауважу, що понад рік політики, експерти та політологи обговорювали та дискутували, як ввести у дію всі ті «новели», які вже прийняті і існують в оновленій Конституції, в зв’язку з чим, навіть готувалися декілька законопроектів по приведенню деяких законодавчих актів України у відповідність до Основного Закону, частина з них навіть виносилися на голосування у Верховній Раді України, де закономірно «провалювались», після чого знову готувались і лише у червні 2017 року ситуація, начебто, зрушилась з «мертвої точки»…

20 червня 2017 року Парламент прийняв за основу проект закону «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (№6232), а 3 жовтня було проголосовано за даний законопроект в другому читанні та в цілому. Даним документом викладаються в новій редакції Господарський та Цивільний процесуальні кодекси, Кодекс адміністративного судочинства України, вносяться зміни до Кримінального процесуального кодексу та до понад 25 інших законодавчих актів, оскільки без них неможлива робота нового Верховного Суду та подальша реалізація так званої «судової реформи». Народними депутатами було підготовлено близько 5 000 тисяч поправок до даного документу, який викликав багато резонансу серед експертної спільноти, проте в сесійній залі підтримані були лише 1500.

Окрім того, нагадаю, що вже декілька місяців проходить конкурсний відбір кандидатів на зайняття посад у новому Верховному Суді. Конкурс відбувається, начебто, відкрито, з залученням громадськості та з широким висвітленням у ЗМІ, разом з тим, з численними скандалами. Тому і не дивно, що багато недоброчесних суддів, в першу чергу тих, які виносили завідомо незаконні рішення по активістам Майдану, відкрито співпрацювали з попереднім режимом Януковича та приймали участь у незаконному переслідуванні його політичних опонентів, успішно проходять усі конкурсні завдання та впевнено прямують до крісел суддів Верховного Суду. Зауважу, що, згідно даних Вищої ради правосуддя, лише 10% (35 осіб з 351) суддів було звільнено з роботи за «справами Майдану», решта, а це на хвилинку більше 300, досі займають відповідні посади у судовій владі та продовжують здійснювати правосуддя в країні. Таким чином, можна припустити, що на сьогоднішній день створюються належні умови, в тому числі і зі сторони законодавчого забезпечення, щоб подібні «слуги Феміди», будучи заплямованими, а тому і більш уязвивими, могли безперешкодно «здійснювати судочинство» і в інтересах вже нинішньої влади.

Варто нагадати, що при прийнятті нових процесуальних кодексів як розробникам цих правових актів, так і головне – нашим законодавцям слід усвідомлювати, що судочинство — це комплексна система інститутів, стадій, процесуальних проваджень, в яких процедури, процесуальні дії мають вчинятися за чітко окресленою процесуальною формою й не повинні суперечити одна одній. Ідеальний процесуальний кодекс повинен вирізнятися певною системністю, узгодженістю, взаємопов’язаністю та уніфікованістю норм як у самому кодексі, так і щодо інших процесуальних кодексів.

Тому, оцінюючи усі ці запропоновані в даному законопроекті норми по приведенню названих вище законодавчих актів до Конституції України, назву лише декілька найбільш кричущих моментів, які завдають чергового удару по дотриманню конституційних прав громадян, адже цей документ (внесений Президентом України) містить забагато оціночних суджень, проявів правової невизначеності, інших недоліків і прогалин, а отже, безперечно внесе хаос у процесуальні процедури, а тим самим і в реалізацію громадянами України своїх конституційних прав, а саме:

– загальним недоліком усіх змін до процесуальних кодексів експертами називається суттєве обмеження права особи на подання касаційної скарги, оскільки відсутність чіткого та однозначного переліку справ, які розглядатимуться в касаційній інстанції, несе корупційні ризики та не відповідає принципу правової визначеності;

– незрозуміло також за яких умов особа матиме право звернутися до Європейського суду з прав людини (тобто, коли будуть вважатись вичерпаними всі національні способи судового захисту);

– впровадження понять «суспільний інтерес», «малозначність справ» та застосування суддями інших оціночних суджень стануть своєрідними «фільтрами» для розвантаження судів від великої кількості справ, що неминуче призведе до порушення права особи на судовий захист та доступ до правосуддя;

– впровадження електронного суду (оприлюднення і надання процесуальних документів в електронному режимі) та виклик осіб через мережу Інтернет можуть створити цілу низку зловживань і не забезпечити реального повідомлення сторін та надання учасникам судового процесу матеріалів справ;

– у вищих спеціалізованих судах (а таких може бути лише два: Вищий суд з питань інтелектуальної власності та Вищий антикорупційний суд) планують створити апеляційні палати. Таким чином, зазначені суди будуть одночасно судами і першої, і апеляційної інстанції, тобто один і той самий суд буде приймати рішення і одночасно здійснюватиме їх перегляд, що не може забезпечити незалежний і справедливий апеляційний процес, і є очевидним порушенням інституційної процедури;

–  суд буде мати право відмовляти у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), про розгляд скарг на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, приватного виконавця, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не буде мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Із таких норм вбачається, що навіть якщо суди попередніх інстанцій і неправильно застосували норми матеріального та/або процесуального права, то касаційний суд може відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо його рішення не матиме значення для формування єдиної правозастосовчої практики, що не відповідає принципу правової визначеності та передбачуваності законодавства;

– в господарському процесі суд може визнати зловживанням учасниками процесу процесуальними правами такі дії: заявлення безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, які спрямовані на затягування розгляду справи, подання завідомо безпідставного позову, чи позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидний штучний характер, умисне не повідомлення про осіб, яких мають залучити до участі у справі. Такі норми також мають оціночний і нечіткий характер, тому можуть застосовуватися як незаконний вплив з боку суддів на сторони. Окрім того, внесення запропонованих змін буде порушувати змагальний характер судового процесу;

– у ст. 81 ГПК також передбачається, що якщо обсяг доказів є надмірним, то їх можна буде не надсилати іншим учасникам у справі. Такі норми можуть мати застосування по різному на практиці, а натомість позбавлять інших учасників процесу можливості належним чином підготуватися до судового засідання;

– суддям надаються значні повноваження щодо накладання штрафів за дії, які їм будуть «здаватися» порушенням чи зловживанням, що в сьогоднішніх умовах судової системи може обернутися проти добросовісних учасників процесу  (ч. 149 ЦПК, ст. 149 КАС, ст. 136 ГПК у редакції законопроекту);

– суд не буде прилюдно проголошувати судові рішення, ухвалені за наслідками закритого судового засідання (ч. 18 ст. 7 ЦПК, ч. 17 ст. 10 КАС, ч. 18 ст. 9 ГПК у редакції законопроекту), що є порушенням статті 6 Європейської конвенції з прав людини, де зазначено, що судові рішення в будь-якому випадку проголошуються прилюдно;

– порушення процедури прийняття даних змін одним законопроектом, що в подальшому може стати підставою для визнання їх нелегітимними, оскільки такі зміни повинні вноситись окремими законопроектами.

Ще більше зауважень у експертної спільноти і у мене, зокрема, виникає до запропонованих змін до КПК України, а саме:

– строк досудового розслідування відраховуватимуть з моменту реєстрації інформації в Єдиному реєстрі досудових розслідувань, а не з моменту повідомлення про підозру, як тепер (ст. 219 КПК у редакції законопроекту). Такий крок фактично паралізує діяльність органів досудового розслідування, особливо по розкриттю і розслідуванню злочинів, вчинених в умовах неочевидності (тих же умисних вбивств), кримінальних правопорушень, вчинених організованими злочинними групами та злочинними організаціями, тим більше – в економічній сфері та з ознаками корупції, що матиме катастрофічні наслідки для потерпілих,суспільства і держави в цілому, слідчі і прокурори будуть змушені більше займатись підготовкою матеріалів та клопотань про продовження строків досудового розслідування, чим збором і закріпленням слідів злочину та доказів винуватості підозрюваних, і не виключно, що в зв’язку з таким нововведенням вони будуть змушені ухилятися від реєстрації і початку розслідування таких злочинів, оскільки розслідувати їх швидко в такі обмежені терміни буде неможливо. Тому, в такому випадку більшість кримінальних проваджень будуть закриватись, а винні особи ухилятимуться від відповідальності, оскільки розслідувати їх за три чи навіть шість місяців буде просто неможливо, особливо з урахуванням нинішніх навантажень на одного слідчого і тим більше – на прокурорів, які здійснюють процесуальне керівництво досудовим розслідуванням. Ці зміни зроблять неможливою ефективну роботу усіх органів досудового розслідування, що призведе до ще більшого погіршення криміногенної обстановки та безкарності в державі, а відповідно і розгулу злочинності. Ви тільки вдумайтесь у таку норму: якщо у 6-ти місячний термін у справі про тяжкий чи особливо тяжкий злочин не буде нікому повідомлено про підозру, то таке кримінальне провадження підлягає закриттю?!

– ще більш небезпечним для суспільства є пропозиція скоротити строки досудового розслідування, а саме: два місяці – з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину. Зауважу, що встановлення таких надзвичайно коротких строків по всіх без виключення кримінальних правопорушень (а вони є різними за складністю доказування) неминуче призведе як до безпідставного закриття чималої кількості злочинів без встановлення підозрюваного, так і до поспішного направлення до суду обвинувальних актів по фактично нерозслідуваних провадженнях і без наявності достатньої кількості доказів винуватості обвинувачених, що потягне за собою масові порушення прав громадян та незаконне притягнення невинних осіб до кримінальної відповідальності. Такі норми фактично «похоронять» кримінальні провадження про злочини на Майдані та вчинені Президентом-втікачем і його найближчим оточенням (а може так і задумано) ;

– сторони кримінального провадження позбавляються права самостійно обирати та залучати експерта для проведення експертизи, що є істотним обмеженням права сторони в процесі збирати докази. На мою думку,такі зміни мають на меті знищити конкурентність кримінального процесу та спрямовані на створення штучних перешкод для сторін у реалізації їх прав. У випадку прийняття цих змін буде зруйновано принцип змагальності, де кожна сторона має право самостійно залучати обраного експерта, отримувати висновки експертизи та доводити за їх допомогою свою позицію перед судом;

– розгляд заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами та за виключними обставинами пропонується здійснювати тим самим складом суду, що ухвалив рішення, яке переглядається. Такі зміни беззаперечно також приведуть до суб’єктивності винесених рішень та будуть порушувати право громадян на справедливий суд, що є неприпустимим;

– встановлення вини судді у вчиненні злочину або зловживання слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду під час кримінального провадження, внаслідок якого було ухвалене судове рішення, може бути підтверджене вироком суду, який набрав законної сили, але, обставини зловживання вказаних осіб під час кримінального провадження, у разі неможливості ухвалення вироку суду, можуть бути підтверджені і матеріалами розслідування. Дані зміни являються також неприпустимими, оскільки порушують принцип презумпції невинуватості та права особи захищати себе у судовому процесі;

– суд, який розглядає кримінальне провадження у касаційному порядку, передає таке провадження на розгляд об’єднаної палати, якщо ця колегія вважає необхідним відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених раніше в ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії судді з іншої палати, тобто, фактично буде створена подвійна судова практика, яка дозволить суддям зловживати прийнятими рішеннями та повність знівелює рішення Верховного Суду України як найвищої судової інстанції, які повинні бути остаточними і обов’язковими для всіх інших судів;

Не можу обійти і відверто не грамотних норм, які протирічать іншим, вже діючим законам, як наприклад, коли пропонується надати право на продовження строку розслідування «районним, міським» прокурорам, яких вже не існує майже два роки; про надання права на продовження строку слідства до 3-х місяців керівнику місцевої прокуратури і чомусь лише заступнику Генерального прокурора, в той час як такого права позбавлено незрозуміло чому керівника регіональної прокуратури та його заступників; не усунуто протиріччя між пропозицією встановити максимальний 12-ти місячний строк розслідування після повідомлення особі про підозру і наявною нормою КПК про те, що прокурор зобов’язаний після повідомлення особі про підозру «в найкоротший термін» закрити провадження чи направити його до суду з обвинувальним актом; незрозуміло звідкіля в пропозиціях законодавці знайшли прокурора, який «здійснює нагляд за додержанням законі під час проведення досудового розслідування», якщо такої функції прокуратури нинішньою редакцією Конституції не передбачено і т.д.

Ще більше мене здивували «розробники» цього законопроекту від Президента України тим, що не запропонували відповідних і давно назрілих змін, у зв’язку із так званою «судовою реформою», до КПК і закону України «Про прокуратуру» хоча б в частині змінених Конституцією України функцій органів прокуратури. Мало того, що прокуратуру віднесли до органів судової влади, основною її функцією тепер (окрім підтримання публічного обвинувачення в суді) є «організація і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням та вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, а також нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку». Дійсно, підтверджую, що потуги внести подібні зміни до названих мною законів мали місце, коли в кінці 2016 року 7-ма народними депутатами був підготовлений, нехай і недосконалий, але все ж таки цільовий законопроект № 5177 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» в частині забезпечення реалізації функцій прокуратури» і навіть був направлений на розгляд Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України. Але, далі ніякого руху по його розгляду не було зафіксовано. А дарма.

Тому, абсолютно нагальним для законодавців на сьогодні залишається роз’яснити правоохоронцям і суспільству в чому ж полягає поняття «процесуальне керівництво досудовим розслідуванням», бо в нині діючих КПК і Законі «Про прокуратуру» мова до цих іде про здійснення прокурором «нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва»! В той час, нова редакція Основного закону не містить таких повноважень прокурора.

А тим більше незрозумілою є нова функція органів прокуратури під назвою «організація та процесуальне керівництво досудовим розслідуванням», про що в згаданих двох законах не згадується. Чи співпадають ці дві частини між собою? Про що все таки іде мова: про «організацію досудового розслідування» чи про «організацію процесуального керівництва»?!

Незрозумілим є і поняття «нагляду за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку». Можна лише допустити, що законодавці мали на увазі нагляд з боку прокурора за додержанням вимог Закону «Про оперативно-розшукову діяльність». Дійсно така норма в цьому законі залишилась дійсною. Але тоді виникає закономірне питання: чи співпадають між собою поняття «орган досудового розслідування» і «орган правопорядку»? А тому і незрозумілим є для багатьох фахівців: чи продовжує здійснювати в таких умовах прокурор нагляд за додержанням вимог Конституції та КПК України під час проведення досудового розслідування? Чи сьогодні прокуратуру перетворили на орган, який здійснює організацію проведення досудового розслідування, а тому і повинен нести повну відповідальність як за розкриття злочинів і доведення винуватості підозрюваних і обвинувачених осіб, так і за дотриманням прав і свобод учасників процесу? Хто ж тоді зобов’язаний та має повноваження здійснювати нагляд за дотриманням законності при проведенні досудового розслідування?!

Я не є політиком, але категорично впевнений, що нинішня Верховна рада України повністю себе вичерпала як законодавчий орган. Настільки непрофесійними народні депутати, як цього скликання, ще ніколи не були. Чомусь ніхто не бажає і не робить елементарний аналіз зауважень і претензій тих же Головних науково-експертного і юридичного управління ВР, які постійно висловлюють на запропоновані нинішніми законодавцями законопроекти серйозні зауваження, в т.ч. і на предмет їх невідповідності Конституції, бо якби це було зроблено, то суспільство б жахнулось від такої правової безграмотності!

Більше того, нинішня Верховна Рада продемонструвала на кількох прикладах відвертий правовий нігілізм, більше того навіть і систематичну неповагу до Основного Закону України та відкрите його ігнорування, приймаючи систематично закони, які їй прямо протиріччять, або навпаки – роками не приводять вже існуючі закони до вимог діючої Конституції нашої держави.

Ви тільки вдумайтеся, законопроект про внесення таких змін до процесуальних кодексів розглядався у Верховній Раді лише зараз, а до цього (більше року) Україна жила практикою подвійних стандартів, застосовуючи старі норми процесуального законодавства, які не відповідали чинній Конституції України, або ж застосовували приписи Основного Закону, які досі не знайшли свого відображення у вітчизняному законодавстві! Фактично, можна стверджувати, що на сьогодні в нашій країні відбувається справжній правовий колапс (і це протягом останніх трьох років) і всі рішення, прийняті за неузгодженою з Конституцією України процедурою, можна визнати недійсними, з усіма витікаючими наслідками!

Я зауважу, що успіх будь-якої держави, перш за все, залежить від незмінності, стабільності та ефективності Основного Закону, який має найвищу юридичну силу і гарантує верховенство права. А про яке верховенства права ми можемо говорити зараз, якщо ні Верховна Рада, яка затягує прийняття відповідних законів, ні Президент України, як Гарант Конституції, не турбуються про єдність, правову визначеність та легітимність прийняття усіх без виключення законодавчих рішень в країні?

На думку приходить лише один вислів, який повністю точно характеризує всю нинішню ситуацію у нашій країні: “Ми вже думали, що опустилися на саме дно, але тут знизу постукали”.

Олексій Баганець


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO