Посмотрел то самое “прерванное” интервью Сергея Иванова с новым министром обороны. Очень двоякие чувства.
Взагалі-то я планував написати про це вчора, але вирішив, що в даному випадку емоції – не найкращий стимулятор. Тому, перебуваючи у чудовому настрої та ясному розумі пишу сьогодні. Річ у тім, що вчора від мене просто посеред інтерв'ю втік міністр. Міністр оборони, якщо точніше. Ми записували чергові "Антиподи" для Ісландія і щойно мова зайшла про мутні та незрозумілі закупівлі бронетехніки, про які писав кілька днів тому censor.net.ua/blogs/3173915/nov_svinarchuki, як у міністра раптом пригоріло. Виявляється, його дуже образила ця публікація. Замість того, щоб висловити свою позицію або чітко артикулювати позицію відомства, чому до державного оборонного замовлення включено саме цю техніку, чому вона коштує дорожче, ніж у минулому році, та відповісти на інші питання, як це зазвичай роблять держслужбовці, він влаштував форменну істерику, після чого зупинив інтерв'ю і пішов. Такі справи. Оскільки ця історія перейшла на особистісний рівень, дозволю собі висловити спостереження. Як ви знаєте, я маю певного досвід спілкування з людьми, так чи інакше причетними до правопорушень. І якщо до цієї розмови я ще припускав, що ситуація з закупівлями – це непорозуміння, бюрократична помилка або ще щось, то після того, що я побачив, ці сумніви розвіялися. Міністр поводився як людина, обурена лише тим, що в неї забирають гроші. Я вже не кажу про зверхність, про запізнення майже на годину без вибачень, про його мобільний телефон, який постійно дзвонив, про нашу редакторську групу, яку просто вигнали з приміщення, де відбувався запис, та про інші речі. Все це я бачив. Я бачив різне, але мінстра оборони – істеричку я побачив уперше в житті. Мені важко уявити, як, при такій манері спілкування з незнайомими, не залежними від нього людьми, він поводиться з підлеглими. До речі, завтра закупівлі техніки по завищених цінах розглядатимуться на засіданні Кабінет Міністрів України, тобто вирішуватиметься питання, чи придбає армія бронемашини, які не проходили порівняльні випробування і які коштують дорожче навіть американських аналогів. Завтра все стане зрозуміло. Повний випуск «інтерв‘ю», як завжди, побачите в четвер о 20:00 на «Ісландії».
Gepostet von Sergii Ivanov am Dienstag, 11. Februar 2020
Сперва уклончиво отвечая на вопросы наш новый министр Загороднюк по-сути опровергает сообщения о том, что все закупки военной техники были коррупционными, а данные аудитов так и не подтвердили фактов разворовывания средств, что шли на армию при Порошенко.
Поведение министра было мягко говоря странным – угрозы больше не отвечать на вопросы и вообще перестать комментировать профильные темы.
Что интересно – министр петлял от прямых вопросов о том, был ли он лично заинтересован в том, чтобы в оборонном заказе появились броневики от НВО “Практика”. И как, простите, трактовать его оговорку “покупайте “Козаки” у нас…”? Это смена лоббистов что ли?
После сдачи ОборонПрома товарищу с гражданством Литвы от Сороса и назначения туда такого выдающего эксперта как Найема у меня начинает складываться впечатление, что новая власть поставила цель уничтожить даже те небольшие ростки собственной оборонки, что успели прорости еще при папиредниках.
Кстати… ответов на вопросы почему сейчас армия ощущает недостаток боеприпасов для тяжелой артиллерии я так и не услышал. Равно как и внятного ответа на вопрос почему остановлены программы по жилью для военных.
При таких раскладах скоро новой власти нужно будет извиняться перед Гладковским за уничтожение деловой репутации.
Но говорят, что ответы кроются в связях нынешнего министра с одним олигархом, который недавно публично побил горшки с новым президентом.
Читаю сообщение из Авдеевки. Не новости, а сообщение от нашего солдата из 72-й. Пишет, что такого он еще не видел. Что русские валят по ним из всего, что только возможно. Что связистки падают в обморок, но работают. И что он сам толком не спал уже трое суток. Пишет о погибших.
Вы знаете, что я далеко не самый большой гуманист. Видит бог, так было не всегда, но так сложились обстоятельства. И я совершенно искренне желаю всем россиянам, чтобы у каждого из них при жизни случилась своя личная Авдеевка.
Чтоб взлетали в воздух рестораны в Москве и театры в Петербурге вместе с экзальтированной публикой. Чтобы складывались пополам пензенские многоэтажки вместе с реальными пацанами. Чтобы ростовские дети сидели в подвалах точно так же, как моя трехлетняя племянница летом 2014-го.
Братья и Сёстры из сражающейся Украины!
Чеченцы понимают вашу боль как никто другой. По всей Европе ширится движение по набору добровольцев в защиту Украины: уже...
