Виробництва власних вакцин, якими щеплена більшість дорослого населення України, більше не існує. За останні 5 років галузь повністю знищено.
Комусь це може здатися невеликою втратою, але насправді саме виробництво власних вакцин є головною умовою забезпечення національних інтересів у сфері біологічної безпеки. Адже наразі ми повністю залежні від поставок вакцин з-за кордону, і будь-який форс-мажор, який призведе до різкого зростання світового попиту на вакцини, залишить нас беззахисними.
Враховуючи, що деякі вакцини виробляються по півтора роки, перекрити в екстреній ситуації весь наявний попит не вдасться. Немає сумніву, що в такій ситуації Україна отримає доступ до вакцин в останню чергу і залишиться напризволяще, сам на сам з епідемією.
Але навіть за стабільної епідеміологічної ситуації Україна має величезні проблеми з поставками вакцин іноземного виробництва. Світовий попит зростає, і сьогодні вони надходять до України вкрай незадовільно, а проміжок між оплатою та поставками може сягати двох років. Як результат — спалах кору та критична недовакцинація населення від поліомієліту, дифтерії та інших вкрай небезпечних захворювань.
Проте так було не завжди. До 2012 року три великі вітчизняні виробники сукупно виробляли 13 найменувань вакцин від інфекційних хвороб, вакцинація проти яких передбачена Календарем щеплень (кір, епідпаротит, краснуха, туберкульоз, гепатит B, кашлюк, поліомієліт, дифтерія, правець, гемофільна інфекція) і якими власне і було вакциноване в попередні десятки років все тепер вже доросле населення нашої країни.
У 2013 році з введенням в Україні Європейських вимог GMP до виробництва лікарських засобів деякі вітчизняні підприємства не змогли одразу підтвердити відповідність умов виробництва сучасним вимогам GMP і вимушені були зупинити виробництво для його підготовки до міжнародних вимог.
Але вже у 2015 році із запровадженням в Україні році міжнародних закупівель за участі спеціалізованих організацій, обов’язковою умовою для цих організацій стала закупівля виключно препаратів прекваліфікованих ВООЗ. Після цього держава взагалі перестала закуповувати вакцини вітчизняного виробництва навіть у тих виробників, які підтвердили відповідність виробництва міжнародним вимогам GMP.
Всі вітчизняні виробники змушені були скоротити виробництво, і з того часу українські вакцини можна знайти тільки у деяких приватних клініках. До того ж, сьогодні майже всі вони виробляються з так званих in bulk — нерозфасованих готових препаратів іноземних виробників. Власного виробництва вакцин в нас вже немає.
По суті, маємо ситуацію, коли держава свідомо пішла на вбивство власної галузі з виробництва вакцин, яка в кожній країні вважається стратегічною. В той час, як США, Індія, Китай нарощують власне виробництво, ми його вбиваємо на догоду чиїмось бізнес-інтересам.
В чиїх інтересах це зроблено? Здогадатися неважко, достатньо подивитися, хто отримав на цьому надприбутки. А це — транснаціональні фармацевтичні корпорації, лобісти яких і пишуть ті самі міжнародні вимоги до сертифікації, щоб відсіювати конкурентів. І сьогодні їхня мета досягнута: виробництво власних вакцин в Україні знищено бюрократичними інструментами, ринок вільний.
Ті, хто допомагав всередині країни знищити власне виробництво вакцин та розчистити територію для іноземних компаній — для мене є національними зрадниками. Вони поставили під загрозу не тільки економічний розвиток України, але й найдороже — здоров’я та життя громадян.
Тому я буду боротися за відновлення стратегічної галузі і вимагати від уряду зміни правил державних закупівель з тим, щоб відновити держзамовлення для українських виробників вакцин, які ще зберегли свої виробничі потужності.
Їхня якість може бути не гіршою за іноземні вакцини: десятки років ми всі успішно вакцинувалися і жодних епідемій не виникало. Будь-які аргументи про те, що українське не може бути якісним — свідчення або комплексу меншовартості, або цілеспрямованого лобіювання іноземних компаній та розчищення для них ринку в Україні.
Від уряду потрібна тільки політична воля, а також хоч трошки совісті та патріотизму, щоб розробити відповідну довгострокову державну програму стимулювання розвитку вітчизняного виробництва імунобіологічних препаратів.
Це не тільки питання національної безпеки, а й питання економічного розвитку держави, оскільки розвиток вітчизняної фармацевтичної промисловості сприятиме зменшенню імпортозалежності України, підвищенню виробничого потенціалу фармацевтичної галузі, забезпеченню конкурентоспроможності національних виробників, створенню нових робочих місць.
До МОЗу Комітет ВР з питань охорони здоров’я вже звертався. Як завжди — безрезультатно. Тому тепер я звертаюся особисто до прем’єр-міністра України Володимира Гройсмана з наполегливим проханням втрутитися у ситуацію та змусити підлеглих працювати на благо України, а не якихось закордонних компаній.
Ольга Богомолець пройшлася по недоміністру Супрун — Що ви робите? Мертвим ваші реформи не потрібні Безоплатної медицини, яка гарантована громадянам Конституцією України – не існує.
На жаль, це є даністю, і кожен громадянин хоча б раз сплачував за послуги та медикаменти, які йому мала оплатити держава.
Чи можемо ми змінити ситуацію та забезпечити кожному кваліфіковану та безоплатну медичну допомогу? Так, і ми повинні це зробити вже найближчим часом. Причини того ганебного стану, в якому опинилася вітчизняна медицина, зрозумілі.
Це – її значне недофінансування, яке здійснюється по остаточному принципу. Жодного разу за часів незалежності частка витрат на на охорону здоров’я не досягала рекомендованих ВООЗ мінімальних 5% ВВП. Найчастіше вона коливалася в межах від 2,7 до 3,5 %.
Не став винятком і бюджет на наступний 2018 рік, в якому видатки на охорону здоров’я закладені на рівні 3,5% ВВП або 113,9 млрд. грн. Збільшення видатків на медицину в порівнянні з поточним роком склало 10,7 млрд. грн, але з урахуванням інфляції та падіння курсу гривні, видатки в реальному вираженні зменшилися.
Результатом стало недофінансування цілих напрямків медицини. На лікування онкохворих дорослих держава виділила лише на 28,5% від потреби, для хворих із серцево-судинними та судинно-мозковими захворюваннями – лише 30,2%. Лише ці дві категорії захворювань є причиною понад 80% випадків смерті. Інші напрямки також профінансовані недостатньо. На хворих нефрологічного профілю виділено лише 43,5% від потреби, на вірусні гепатити – на 52,1% і так за всіма іншими програмами в охороні здоров’я, що фінансуються з державного бюджету.
Тому в наступному році на нас очікує подальший занепад та деградація системи охорони здоров’я. Як і в цьому році, і в усі попередні роки, державні заклади охорони здоров’я не отримають фінансування в потрібному обсязі, і пацієнти змушені будуть сплачувати за всі послуги, ліки, аналізи та обстеження з власної кишені.Грошей в держави збільшити видатки на медицину хоча б до рівня 6-7% ВВП немає, до того ж, через війну ми змушені левову частку доходів витрачати на оборону.
Але навіть збільшення видатків до такого рівня все одно не гарантує громадянам доступу до повноцінної висококваліфікованої медичної допомоги.
Тому,якщо ми хочемо виконати положення Конституції та забезпечити кожному повноцінну та безоплатну медицину, нам доведеться змінити систему фінансування охорони здоров’я. І єдино можливим виходом з патової ситуації, як показує досвід розвинутих країн, є впровадження загальнообов’язкового медичного страхування. В такому випадку кожен застрахований громадянин, потрапляючи до лікарні, отримує всі послуги під час лікування та реабілітації за рахунок страховки, не сплачуючи додатково ні копійки. Ті ж, хто страховки не має – сплачують за послуги за ринковими цінами. Спроби запровадити загальнообов’язкове медичне страхування в Україні здійснювалися ще починаючи з далекого 1996 року. За цей час до парламенту вносилося близько 30 законопроектів, але держава досі так і не спромоглася зрушити проблему фінансування медицини з мертвої точки.
Головним каменем спотикання завжди були питання щодо того, хто має сплачувати внески – роботодавець чи працівник, а також хто сплачуватиме внески за безробітних, пенсіонерів, дітей, інвалідів та інші незахищені категорії.
Другим принциповим питанням була форма власності страхового фонду. Частина депутатів виступала за створення недержавного фонду, аргументуючи це необхідністю розвивати ринок страхових послуг. Інша частина заперечувала, намагаючись добитися створення виключно державного фонду, збереження внесків до яких гарантувалося би державою. Через непримириму позицію опонентів Україна на цілі десятиріччя відстала в реформуванні системи фінансування медицини не тільки від західного світу, але й від пострадянських країн, таких як Казахстан, Молдова та навіть Росія.
Так,наприклад, Молдова розпочала впровадження загальнообов’язкового медичного страхування ще у 1999 році, прийнявши відповідний закон. У 2001 році було створено державну Національну компанію страхування здоров’я, а вже у 2004 році розпочалася активна фаза впровадження
реформи.
За молдовською моделлю застрахованими є всі громадяни країни. Для працюючих громадян страховий внесок становить 7% від заробітної плати, з яких по 3,5% сплачує найманий працівник і роботодавець. За незахищених категорій населення – дітей, студентів, пенсіонерів тощо внесок до страховика сплачує держава. Для самозайнятих осіб встановлено щорічний фіксований внесок.
Страхові внески покривають весь перелік медичних послуг, що входять до Єдиної програми, яка затверджується урядом та регулярно переглядається. На сьогодні до неї входить первинна, вторинна, третинна медична допомога,реабілітація, імунізація, невідкладна допомога, пологи, діагностика,паліативна допомога та профілактична стоматологічна допомога. Не включено до цієї програми пластичну хірургію, курортне лікування, деякі види допоміжних репродуктивних технологій.
Так само успішно здійснили впровадження загальнообов’язкового медичного страхування і у Казахстані, яке розпочалося у 2015 році. Для цього було створено Фонд соціального медичного страхування, як некомерційної організації у формі акціонерного товариства, де єдиним засновником та акціонером став Уряд Республіки Казахстан. Фонд наповнюється коштами за рахунок низки внесків. Так, за кожного працівника держава сплачує 7% від середньомісячної заробітної плати, що передує двом попереднім рокам поточного фінансового року, 2% від суми заробітної плати сплачує сам працівник, і ще 5% від фонду оплати праці сплачує роботодавець. Самозайняті особи сплачують 7% від прибутку. За чотирнадцять категорій осіб, до яких належать студенти, інваліди, вагітні, пенсіонери, офіційно безробітні тощо, внески повністю сплачує держава.
Громадяни, які не знаходяться на обліку як безробітні і при цьому офіційно не працюють – сплачують фіксовану суму, яка дає їм право брати участь у системі соціального обов’язкового медичного страхування. За рахунок страховки покриваються такі послуги, як амбулаторно-поліклінічна допомога із забезпеченням лікарськими засобами, стаціонарна допомога, реабілітація, паліативна допомога і сестринський догляд, високотехнологічна допомога. А до гаранотованого державою обсягу медичної допомоги увійшли швидка медична та екстрена допомога, медична допомога при соціально-значущих захворюваннях, профілактичні
щеплення та часткова амбулаторно-поліклінічна допомога.
Цей казахстанський Фонд також отримує гроші з бюджету для забезпечення гарантованого державою пакету послу і «закуповує» медичні послуги для людей, що звертаються до медичних закладів державної або приватної форми власності.
Як бачимо, наші близькі сусіди вже давно забезпечили для своїх громадян безоплатну медицину в повному обсязі, і тільки українці ще сплачують з власної кишені за лікування в обшарпаних лікарнях.
Тому для нас нагальною потребою є не зволікати і не чекати, поки всі лікарі виїдуть за кордон, а матеріально-технічна база повністю зруйнується. Ми повинні вже зараз, негайно, розпочати впровадження загальнообов’язкового медичного страхування і в себе.
Наразі у Верховній Раді на розгляді перебуває три законопроекти, що запроваджують в Україні загальнообов’язкове соціальне медичне страхування в Україні: N4981, поданий народними депутатами України Л. Денісовою, А. Шипком, Б. Розенблатом, І. Єфремовою та М.Поляковим;, N4981-1, поданий народним депутатом України О.Мусієм, та N4981-2, поданий мною.
Всі три законопроекти пропонують запровадити загальнообов’язкове соціальне медичне страхування в Україні з 1 січня 2018 року та передбачають, що страхові внески збиратимуться до окремого страхового фонду, з якого потім оплачуватиметься лікування українців при настанні страхового випадку. Громадяни мають отримати медичні послуги безоплатно та в повному обсязі.
Різниця між законопроектами полягає у формі власності страхового фонду.Законопроект авторства народних депутатів Людмили Денисової, Борислава Розенблата та Андрія Шипка передбачає створення недержавного фонду за участі акціонерних компаній, страхувальниками зможуть бути приватні компанії.
Законопроект Олега Мусія передбачає виключно державну модель обов’язкового медичного страхування, в якій і страховий фонд, і страхувальники будуть державними.
Мій законопроект створює модель, яка забезпечує баланс системи: він передбачає створення державного страхового фонду, а послуги зі страхування зможуть надавати як державні, так і комунальні та приватні страхові компанії.
На моє переконання, саме такий баланс дозволить повністю забезпечити збереження внесків, а також дасть можливість за рахунок страхування через недержавні компанії забезпечувати українців додатковими послугами, які не передбачені державою.
Я буду відстоювати та переконувати депутатів голосувати за моє бачення системи загальнообов’язкового соціального медичного страхування, але наполягаю на розгляді у парламенті всіх трьох законопроектів одночасно.
Ми, нарешті, повинні прийняти вольове рішення та надати нашим громадянам можливість отримувати безоплатні та якісні медичні послуги в повному обсязі. Життя людини – головна цінність для держави. Для кого тоді робити реформи, якщо люди вмиратимуть? Адже мертвим реформи не потрібні…
Поки під Верховною Радою тривали протести, учасники яких вимагали прийняття трьох популістських законів, депутати встигли проголосувати за Закон «Про фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів» №6327, який у медійному просторі гучно називають «медичною реформою».
Протестувальники немов і не помітили цієї події, а от решту людей по всій країні вона збурила. Прихильники і противники тих медичних нововведень, які мають увійти в наше життя з 2020 року, і досі ламають списи у публічних обговореннях. Противники реформи у сучасному її вигляді називають нові умови отримання медичних послуг геноцидом.
Зокрема, голова комітету Верховної Ради з питань охорони здоров’я Ольга Богомолецьмедичну реформу гостро і послідовно критикує.
— Геноцид розпочався: українців знищать за законом. Сьогодні — чорний день в історії українського народу. Верховна Рада, прийнявши так звану медреформу від МОЗ, узаконила та дала старт фізичному знищенню мільйонів соціально незахищених людей. Більша частина українців буде позбавлена доступу до високоспеціалізованої повноцінної медичної допомоги відразу після того, як почне діяти цей закон, – зазначила лікарка в день прийняття законопроекту та порівняла реформу з Голодомором.
З огляду на це Український інститут національної пам’яті 26 жовтня зробив заяву, у якій закликає не вживати терміни «голодомор» і «геноцид» у не властивому їм значенні.
«Останнім часом поширеним стало використання політиками, громадськими діячами термінів «геноцид», «голодомор» у невластивому значенні. Реформи, які вони не схвалюють з політичних чи інших мотивів, у заявах, виступах, коментарях та блогах називають «цинічним і спланованим геноцидом українців», пишуть, що «геноцид розпочався: українців знищать по закону», порівнюють: «ситуація зараз нагадує мені геноцид, Голодомор в Україні».
Наголошуємо на неприпустимості такого легковажного ставлення до історичних явищ та юридичних термінів. Слово «геноцид» має чітке визначення в міжнародному праві та національному кримінальному законодавстві України.
(…) Закликаємо політиків та громадських діячів утриматися від безвідповідального вживання у своїй риториці слів «геноцид» та «голодомор» виключно заради посилення емоційного впливу на аудиторію. Недоречне використання обох термінів, які означають буквальне вбивство мільйонів людей, призводить до їх нівелювання і є наругою над пам’яттю убитих», – йдеться у зверненні ІНП
Голосування О. Богомолець
Сама ж Ольга Богомолець, яка теж є депутаткою Верховної Ради і мала нагоду сказати своє рішуче «ні», під час голосування за законопроект… утрималась.
Разом з тим справжній розпач у населення та частини громадських діячів і політиків викликали опубліковані Ольгою Богомолець списки, у яких вказана вартість медичних процедур. Люди сприйняли ціни, опубліковані у прайсах, як вирок. Перелік, що зайняв більше 20 сторінок, починається з лікування вад серця. Суми вражають кількістю нулів, але й медичні процедури навпроти них вказані такі, більшість із яких і зараз коштують великих грошей. Так, серед процедур є операції на серці та судинах, імплантація перетинок, корекція вроджених вад серця, шунтування, ендоваскулярні втручання, лікування стовбуровими клітинами тощо. Ціни в середньому — 50-200 тисяч гривень. Особливе обурення і розголос викликали ціни на лікування відкритих ран передпліччя, коліна, перелому руки/ноги, травми зап’ястя/ступні/гомілки: 33 тис. грн, 53 тис., 61 тис. і т. д. Суми вражають, але якщо продивитися всі списки, знайдемо й більш посильні для гаманця сучасного українця ціни. Наприклад, клізма коштує 9 грн, вимірювання пульсу – 5 грн, забір крові – 20 грн, визначення групи крові та резус-належності – 56 грн.
Прайси Богомолець
Деякі процедури у «прайсах Богомолець» коштують дійсно набагато більше, ніж пацієнту треба викласти за них зараз, однак не треба забувати, що у цю вартість за пропорційним розрахунком має входити і оплата праці персоналу, і утримання лікарні, і матеріально-технічне забезпечення лікування, адже кошти держави більше не будуть виділятися на функціонування лікарні – їх даватимуть на лікування людей.
Прайси Богомолець
Та все ж варто зазначити, що, наводячи подібні прайси на своїй сторінці у соцмережі, Ольга Богомолець сама вказує на те, чого інші воліють не помічати: це не реальні розцінки, а лише пропозиції трьох окремих клінік, які ті направили в міністерство.
«Пропоную до ознайомлення всі «прайси», розраховані трьома великими медичними закладами для затвердження МОЗом. Тепер кожен може ознайомитися з сумами, які йому потенційно доведеться підготувати, щоб сплатити за лікування в разі наявності якоїсь із зазначених хвороб», – пише Богомолець.
Прайси Богомолець
При цьому частина вказаних послуг має оплачуватися державою, але досі нема затвердженого переліку послуг, що надаватимуться за державний кошт. Очевидно, що з’явиться він нескоро, це й викликає численні міфи та паніку. Які, втім представники уряду намагаються розвіяти.
Павло Ковтонюк
Заступник міністра охорони здоров’я Павло Ковтонюк , який є членом команди, що розробляла законопроект, зазначає: «Це – приблизні тарифи для пілотного проекту Національної академії медичних наук, МОЗ та Мінфіну. (…) Кожна послуга буде мати вартість. Ця вартість буде називатися тарифом. Коли людина звернулася до лікарні і їй надали послуги (наклали гіпс, видалили апендикс), то ми будемо знати, у скільки це обійшлося. Цю суму за послуги лікарня виставить до сплати. Але не пацієнту, а державі. І саме для оплати послуг буде створено Національну службу здоров’я України. Головне – пацієнт не буде платити нічого за послуги, які гарантовані державою. Тобто нуль. Уся суть реформи в тому, що держава оплатить послуги за пацієнта. Цим вона і займеться з 2020 року для третинної допомоги».
Заступник міністра навіть намалював від руки схему, за якою «гроші ходитимуть за пацієнтом», однак навіть на тій схемі очевидним є те, що кошти за лікування держава повертатиме лікарням уже після того, як вони нададуть послуги. Адже, отримавши направлення у сімейного лікаря, хворий помчить до лікарні, і чекати оплати рахунків і надходження коштів з казначейства у нього просто не буде часу.
гроші ходять за пацієнтами
Як стверджує політичний експерт, заступник голови комітету по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Ігор Мізрах, у цьому місці виникає найбільш наболіле питання: хабарі, які ще називають «подяками».
Ігор Мізрах
«Перестрахуватися і взяти гроші з пацієнта перед лікуванням – чи не завелика спокуса для навчених не чекати від держави, а отримувати своє на місці лікарів? – каже Ігор Мізрах. – Друга проблема: первинна ланка, про яку тут усі забули. Для сімейних лікарів відведено найбільш скромну роль – видавати направлення. Від того, на яку процедуру, до якого фахівця, з яким діагнозом сімейний лікар направить хворого, залежить і подальше лікування останнього, і, відповідно, державне фінансування цих процедур. Тут виникає інша корупційна спокуса: «подяка» за направлення (так звані благодійні внески закон так і не відмінив).
Тобто у малюнку пана Ковтонюка, як і у всій схемі фінансового забезпечення виконання цього закону, не вистачає двох важливих складових: запобігання корупції серед сімейних лікарів і терапевтів первинної ланки та системи фінансування лікарень наперед, хоча б за елементарними статистичними розрахунками».
Стежачи за коментарями під публікаціями Ольги Богомолець і Павла Ковтонюка, можна помітити: люди втратили віру в існуючу медичну систему. Ті, хто не піддався паніці, тверезо оцінюють ситуацію.
Євгенія Гранько: «Без Ваших прайсів напишу Вам цифри. Інститут раку: крапельниця – 200 грн, підпис у картці лікаря – 500 грн, прийом хірурга – 100 доларів. Операції – від 1500 доларів (це вартість роботи, без медикаментів). Якщо ти на «хімії» – то все повторюється кожні три тижні. Яку зарплату треба запропонувати лікарю в Інституті раку, щоб перестали «ходити» конверти? (…) Де сьогодні проводять шунтування серця даром, де ставлять стенти даром? Видно, що Ви давно не користуєтеся послугами безкоштовної медицини».
Марія Косова: «Пані Богомолець, а зараз який прайс у наших лікарнях? А відповідальність нульова, бо це ніде не фіксується».
Тетяна Кочетова: «Чому всі так впираються проти медреформи? Всім подобається совдепія? Операції, перераховані у цих прайсах, і так платні. Вчора в новинах батьки знову просили людей допомогти зібрати гроші на встановлення оклюдера дитині – 130 000 грн. То навіщо розказувати, що зараз все безкоштовне, а потім стане платним, якщо і так за все потрібно платити? У моєї подруги був рак грудей. Вона пішла в державний онкодиспансер. Після звичайного огляду (пальпації) лікар почав вимагати винагороду. Вона дала 100 грн, а він їй сказав, що це не гроші. На питання, яка сума вважається «грошима», їй сказали: 500 грн».
Система реформованої медицини, де є сімейні лікарі, страховки та відсутні черги, поступово приходить на зміну радянській, так званій системі Семашка. Про неї та її відмирання пише експерт Міжнародного Комітету захисту прав людини Олег Бобров: «Вона ґрунтувалася на найбільш передових ідеях і досвіді у сфері організації медицини початку ХХ століття. Задовго до 1917 року громадські клініки в Росії переважали над приватними, а ідея організації поліклінік, а не індивідуальних приватних кабінетів, була досить популярною серед лікарів і реалізувалася б незалежно від соціалістичного перевороту».
Серед ознак цієї системи – формування медичного фонду в загальнонаціональному масштабі, адже він мав забезпечити рівність прав населення усього Союзу. Однак досконалою ця система не була навіть тоді.
«Головною претензією радянського населення були великі черги до лікаря, незважаючи на наявність системи попереднього запису. (…) У 1980-ті час очікування в радянських поліклініках перевищив час очікування у приймальнях німецьких приватних лікарів майже у два рази, але й кількість відвідувань лікаря на душу населення в СРСР перевищувала число відвідувань лікаря на душу населення Європи у два з половиною рази. А кількість відвідувань лікарем хворих на дому була у п’ять разів більшою», – пише Олег Бобров.
Сучасна ж реформа була покликана запровадити систему медичного страхування, яка б дала змогу людям лікуватися за рахунок страхових виплат. Однак її досі не розроблено і не затверджено. Жодного нового законопроекту про страхову медицину за цей рік у Верховній Раді не зареєстровано. Найсвіжіший проект – за серпень 2016 року, поданий тією ж Ольгою Богомолець, альтернативний проект Закону про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування в Україні
Перелік послуг, які буде оплачувати держава, Міністерство охорони здоров’я поки що не оприлюднило. Модель розрахунку вартості медичних послуг офіційно не затверджена, немає ні прайса, ні списку послуг, за які держава більше платити не буде. Але народні обранці поспішили, і Закон «Про фінансові гарантії надання медичних послуг» прийняли, не маючи достатнього підґрунтя для його реалізації.
Тож до 2020 року вони разом з урядом мають добре постаратися, аби заповнити ці прогалини і не справдити пророцтва опонентів про «геноцид».
Братья и Сёстры из сражающейся Украины!
Чеченцы понимают вашу боль как никто другой. По всей Европе ширится движение по набору добровольцев в защиту Украины: уже...
