Боевые действия на Донбассе вызывают беспокойство у союзников по НАТО, но агрессия РФ не является препятствием для подготовки Украины к членству в Альянсе.
Об этом во вторник во время видеоконференции заявил специальный представитель Государственного департамента США в переговорах по Украине Курт Волкер, сообщает Цензор.НЕТ со ссылкой на Укринформ.
“Тот факт, что Россия оккупирует часть Украины и продолжает боевые действия в Украине, является предметом обеспокоенности, поскольку страны НАТО не хотели бы быть втянуты в конфликт. В то же время, мы можем таким образом направить неверное послание России, мол, все, что она должна сделать – это атаковать страну, и эта страна не сможет считаться кандидатом на вступление в НАТО. Я думаю, мы достаточно ясно дали понять – мы продолжаем придерживаться взятых в Бухаресте (на саммите НАТО в 2008 году) обязательств, что однажды Украина станет членом НАТО. Мы хотим работать вместе с Украиной с тем, чтобы ответить на все вызовы, с которыми она сталкивается, чтобы создать для нее как можно лучшую позицию, чтобы НАТО могло рассмотреть вопрос о расширении, когда Украина также будет к этому готова”, – подчеркнул американский дипломат.
Он назвал события на Донбассе “гуманитарной катастрофой”, ведь больше всего страдает население этих регионов, требующее всей возможной поддержки и помощи как со стороны правительства Украины, так и от международного сообщества.
“В том, что касается евроатлантических устремлений Украины, мы решительно ее поддерживаем. Еще надо много сделать во всех секторах – в укреплении демократических институтов в борьбе с коррупцией, в экономике… В части отношений с НАТО – также должны быть усилия по достижению совместимости и реформированию оборонного сектора, как и продолжение вклада в общую безопасность в Европе”, – добавил спецпредставитель Государственного департамента США.
З 18 по 26 травня 2019 року в павільйоні №1 на території “Експоцентру України” (колишня ВДНГ) триває мистецький проект «Вкрадений Крим. Історія депортації», присвячений пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу 1944 року. Метою проекту є показати емоції та суть трагічних подій, які повторюються зі століття у століття; нагадати, що непокаране і не засуджене зло зростає та нападає знову. Адже 18-20 травня 1944 року наказом радянської влади все кримськотатарське населення було насильно виселене до Середньої Азії та Уралу.
Його відкриття відбулось 18 травня 2019 р. за участю Президента України Петра Порошенка, вищого керівництва держави, членів Меджлісу кримськотатарського народу, народних депутатів, дипломатів, громадських активістів, митців, істориків, свідків депортації, гостей з Криму, киян та представників ЗМІ. Після презентації гості взяли участь у вечорі-реквіємі. Зі сцени було проголошено кілька промов на підтримку кримських татар. Неофіційна частина заходу складалася з виступів відомих кримськотатарських виконавців, які заспівали тематичні пісні. Також ввечері на Майдані Незалежності пройшов жалобний мітинг. А о 22:00 відвідувачі проекту змогли побачити унікальну 3D анімацію, що проектувалася на фасад павільйону.
Інсталяція, що складається з 11 арт-об’єктів, дає уявлення про жах насильницького виселення та його наслідки, що спіткали кримських татар. Кримськотатарські та українські митці переосмислюють болючі історичні події через мистецтво та сучасні цифрові засоби.
Роботи, які представлені в експоцентрі:
1. «Посмішка Сталіна». Конструкція з іржавого заліза з грубими зварними швами та сітки, вертикальні форми з гострими кутами і нерівними площинами розрізають спокій і помпезність простору, створюють зону тривоги. Канати – метафора диктатора-ляльковода, який переписував історію, змінював долі цілих народів, знищував тисячі життів. Ідея: Фатіма Осман, автор: Антон Логов.
2. «Світанок». В коротких відеороликах можна почути історії очевидців депортації, де вони розказують про те, як їхнє життя поділилось на «до» і «після» 18 травня 1944 року. Цю інформацію збирали не тільки в Криму, а ще і в місцях депортації кримських татар – Узбекистані та Казахстані, де й досі живуть кримські татари. Ідея: Фатіма Осман, Юнус Паша, художня розробка: Антон Логов.
3. «Мапа депортації». На мапі Радянського Союзу позначені місця депортації кримських татар та проставлені маяки для доповненої реальності. За допомогою планшета можна побачити анімовані шляхи депортацій, кількість місць з вказаною кількістю загиблих, а також фото, які ілюструють те чи інше місце. Автори ідеї: Фатіма Осман, Юнус Паша.
4. «Пісковий годинник». Образи та предмети, представлені в інсталяції, демонструють наслідки геноциду кримських татар. У нижній частині годинника – мрії людей. Жорно всередині годинника не жаліє нікого, як не жаліла нікого радянська влада. Це і Депортація, і Голодомор, і вбивство інтелігенції, і знищення всього інтелектуального: бібліотек, духовних центрів, культурної спадщини багатьох народів, що населяли Радянський Союз. А білі покривала – це саван. У ньому традиційно ховають мусульман. В дорозі, а також від голоду і хвороб померло близько 46% депортованих.Автор: Фатіма Осман
5. «Зруйнований півострів». Депортація мала руйнівні наслідки для багатовікової різнобарвної культури кримських татар. Одночасно ціла низка старовинних ремесел та інших особливостей кримськотатарської культури була майже знищена. Але збереглися особисті речі та коштовності. Кожен з цих предметів народився в Криму та має свою довгу та цікаву біографію. “Оживлені” фото, які зроблені у додепортаційний час, відтворюють життя та побут кримських татар, їхню багату культуру та історію. Документальні фільми знайомлять із кримськотатарськими ремеслами. Бо вони є віддзеркаленням національних традицій кримських татар. Після депортації культура цілої нації зазнала величезної шкоди. Автори ідеї : Фатіма Осман, Юнус Паша.
6. «Уламки». Скляний дзеркальний водоспад – це символ води, яку заморозили, зламали. Вона не є живою, нею не можна напитися. А біля водоспаду силуети гір – невід’ємна частина кримської природи. Таким став Крим після депортації кримських татар. У Великому дзеркалі із червоною фарбою кожен може відчути себе частиною трагедії, яка сталася. Вона також просочується через уламки. Трагедія в серці кожного. Художня розробка: Антон Логов.
7. «Шлях додому». Голе дерево символізує труднощі й поневіряння, втрати та нестатки, яким піддала кримських татар радянська влада. На одній гілці дерева – паранджа – головне покривало жінок, яке було поширене в Середній Азії до приходу комуністів. На іншій гілці – марама – вона використовувалася в побуті у кримських татар також для покриття голови. Дві дороги, дві подруги, які несподівано перетнулися і стали попутницями. Але одній із них пора повертатися додому. Художня розробка: Айдер Алієв.
8. «Повернення». Інсталяція – це телепортація крізь час з 44-го у 90-ті роки, коли кримські татари масово поверталися додому. По один бік залишилось все рідне і століттями виплекане. По інший – виживання, ризик втрати ідентичності і зв’язку з рідною землею. Разом з тим – це безмежна жага повернення. І той самий вагон, який повертає додому. В ньому поєднане все – запах повітря, затишність дідового двору, який тепер належить іншим, складнощі з пошуком житла, землі, супротив нащадків людей, яких заселили у відібрані в кримських татар будинки. Художня розробка: Антон Логов.
9. «Портрет літнього чоловіка». Після депортації кримські татари пройшли не менш важкий шлях повернення на Батьківщину. Вони покинули райський куточок, а повернулися наче на сиву землю. В обличчі кожного літнього кримського татарина, в кожній його зморшці можна розгледіти той страшний день, який поділив їхнє життя на «до» і «після», та той сум за Кримом, який супроводжував кожен день у вигнанні. У відеоролику можна побачити документальні кадри повернення кримських татар на Батьківщину у 90-ті роки. Художня розробка: Ельзара Седаметова.
10. «Genetic consciousness» (Генетична свідомість). Яким могла б бути орнаментальна ДНК кримських татар? Наповнена історичними подіями, географічним розташуванням, спадщиною предків, обрядами, мовою. Це ДНК цілої цивілізації зі своїми законами, культурними традиціями і цінностями, яке піддалося знищенню в 1944 році. Автор: Айдер Хатіп.
11. «Розірваний на шматки». Привабливий туристичний регіон, важливий стратегічний об’єкт – Крим завжди був центром геополітичної боротьби. Виснажений війнами, міжусобицями, захопленнями, він став головною стравою на столі Радянського Союзу. Але для корінного народу Криму – кримських татар – це їхня єдина домівка, живий організм, рани якого не встигають загоїтися й кровоточать. Тож вони завжди повертаються сюди, аби своєю відданою працею й любов’ю зцілити півострів.
Нагадаємо, що ознайомитись з проектом можна до 26 травня 2019 р. Вхід – безоплатний.
В субботу, 18 мая, исполняется 75 лет с момента одной из самых трагичных событий в истории крымскотатарского народа. В 1944 году по приказу советских властей сотрудники НКВД начали массовую депортацию их из Крыма. Всего принудительному выселению подверглось 238 тыс. человек. Только во время переезда погибли около восьми тысяч человек, а за первые полтора года от истощения, голода и болезней умерло еще около 100 тысяч.
В Советском Союзе это называли “переселением”, но по прошествии многих лет все больше мировых стран признали, что это было ничем иным, как геноцидом крымскотатарского народа.
Самое страшное, что спустя 70 лет крымские татары вновь попали под репрессии, но теперь уже со стороны Российской Федерации, которая незаконно аннексировала украинский Крым. И хотя наверняка мировое сообщество не позволит повториться трагедии 1944 года, Россия в полной мере использует гибридные способы для того, чтобы искоренить крымскотатарский народ из полуострова.
В годовщину депортации крымских татар OBOZREVATEL пообщался с заместителем председателя Меджлиса Ильми Умеровым о тех ужасных временах, жизни крымскотатарского народа в аннексированном Крыму и будущем полуострова.
– Официально власти СССР объяснили депортацию крымскотатарского народа тем, что они поддерживали и сотрудничали с нацистскими оккупантами, хотя никаких доказательств коллаборационизма нет. В чем настоящая причина таких жестоких действий?
– Вообще политика советской власти тех лет совершила не одно такое преступление, минимум 10-11 народов были поголовно депортированы. И в годы коллективизации, годы репрессий, во время войны эта политика продолжалась.
Для чего это делалось? Трудно сказать. Анализа этого события никто не делал, просто говорят: сталинские репрессии, сталинский режим. А на самом деле власть все настолько запутала, что по прошествии 75 лет клубочки так и не развязаны.
Такое же происходило на Кавказе, когда один район отдали одной республике, а второй район –другой. Традиционно населявшее эти края население передавали из одной республики в другую. То же самое происходит между регионами в средней Азии.
Это все закинул тот советский режим, и мы уже почти век не можем разобраться, настолько Сталин был “гениальный”.
– Что означает этот день для крымских татар?
– Для крымских татар 18 мая – это в первую очередь День памяти, это день, когда каждый крымский татарин так или иначе участвует в каких-то мероприятиях, которые раньше организовывали инициативные группы, потом Меджлис крымскотатарского народа, а с момента независимости Украины, все это делалось совместно с властью. Как и сейчас это происходит после аннексии Крыма в городах Украины.
В каждой семье есть своя история, связанная с этими трагическими событиями, каждая семья так или иначе пострадала, каждая семья кого-то потеряла, кто в дороге умер, кто в ближайший год-полтора. Все-таки 46% народа погибло за первые полтора года после депортации.
Депортация крымских татар
В нашей семье тоже есть такая история. По дороге к месту депортации на одной из станций мой отец ушел за водой и отстал от своего вагона. Ему пришлось догонять поезд и на ходу запрыгивать в последний вагон. А на следующей станции поезд расформировали, и вагон с его родителями и односельчанами ушел в один регион Узбекистана, а отец попал в другой. Воссоединится с родителями ему удалось только через 12 лет. За это время он 7 лет успел провести в тюрьмах.
– Пять лет Крым находится под оккупацией России, все это время крымские татары подвергаются преследованиям, обыскам, их сажают в тюрьмы, считаете ли вы это продолжением геноцида вашего народа?
– Продолжением или возобновлением. Конечно, это продолжение той же политики, ведь уничтожают не только физически, некоторые вынуждены были уехать, некоторые находятся в тюрьмах, некоторые сидят дома, как заложники.
Просто, как сейчас любят говорить, есть такое понятие как “гибридная форма” – раньше просто под дулом автомата сажали в вагон и отправляли, то сейчас так не получится. Поэтому находят другие формы, которые вынуждают тех, кто не согласен с этим режимом, просто уезжать.
– Это повторение 1944 года, но в другой форме?
– У нас были исходы из Крыма в 1783 году, в середине 19 века, когда была крымская война, как минимум две серьезные волны исхода из Крыма были в предыдущие века. К 1944 году крымские татары уже не составляли большинство в Крыму.
На момент аннексии Крыма крымские татары составляли 13,7% от всего населения на полуострове. После аннексии эта цифра значительно уменьшилась, потому что много крымских татар уехало не приемля этот режим, а с другой стороны, государство ведет преступную политику переселяя русское население с материковой части в Крым.
– Как сейчас крымские татары выживают в оккупированном Крыму?
– Как-то приспосабливаются, некоторые стали коллаборационистами, их где-то 1-2%, есть те, кто их поддерживают, кто готов участвовать в выборах, голосовать, баллотировать и так далее. Но в общем их не более 5%. Но 95% не признают аннексию, не признают юрисдикцию России в Крыму, но терпят.
Им много чего не позволено, например, устраиваться на работу в госслужбу, потому что их могут посчитать коллаборантами. Хотя, вообще грань между коллаборационизмом и героизмом довольно тонкая. Внутри себя мы знаем и тех, и других, и можно сказать, что эта аннексия в очередной раз очищает ряды наших активистов.
– Президент РФ Владимир Путин боится крымских татар?
– Может это не совсем правильно слово “боится”, они ему скорее поперек горла. Крымские татары – это единственный народ, который, как этническая единица, не подчинился его желанию. Говорить, что Путин боится – неправильно, но можно считать, что крымские татары, которые не признавая аннексию, не уехали из Крыма, тот факт, что человек не прогнувшись живет в Крыму – это уже героизм.
А Путин привык к тому, что у них другое общество. Там все основано на страхе, на обмане, на лжи и на мифах.
– Не преследует ли Путин цель искоренить крымскотатарский народ с полуострова?
– Он бы рад, но мы ему не позволим.
– Как известно, уже несколько лет готовятся изменения в Конституцию Украины по утверждению крымскотатарской автономии. Что это даст крымскими татарам? Как продвигается процесс? Какие ожидания от новоизбранного президента Украины Владимира Зеленского по части крымского вопроса?
– То, что Крым должен быть объявлен крымскотатарской автономией – это правильное решение, я его поддерживаю. Если Крым, путем внесения изменений в Конституцию, поменяет статус и из территориальной автономии станет национальной, от этого Украина только выиграет. Это добавит новые доводы в борьбе за возвращение Крыма в состав Украины и восстановления ее территориальной целостности.
Очень плохо, что сейчас этот вопрос застопорился. Не выдержали некоторые обещания. Еще три года назад Порошенко создал рабочую группу из специалистов, которые составляли эти изменения в Конституцию. Не мы их составляли, а лучшие специалисты Украины, которых он сам ввел в состав рабочей группы. И в сентябре он обещал внести эти изменения на рассмотрение ВРУ, но так и не внес.
Я считаю это серьезной недоработкой, а может и обманом.
Сейчас мяч на стороне новоизбранного президента, он выбрал тактику молчать до инаугурации, а может и до парламентских выборов. Потому что удержать это большинство, которое он показал на выборах, невозможно. Если он поддержит левых, обидятся правые, поддержит правых, обидятся левые. Поддержит пророссийские силы, от него отойдут националисты, поддержит националистов, отойдут пророссийские.
То есть, в любом случае он будет терять часть электората. Но я, как человек, находящийся в политике, хоть и смотрю на нее под крымскотатарским срезом, я еще ни по одному вопросу его позицию не знаю. Мне трудно сказать, как он себя поведет.
Сегодня в Украине снова траурный день. Страна чтит память жертв депортации крымских татар, а также отмечает День борьбы за права крымскотатарского народа. Именно 94 года назад, 18 мая 1944 года, по решению постановления Государственного комитета обороны No 5859-сс «О крымских татарах» от 11 мая 1944 года, стартовала массовая депортация крымских татар. Об этом сегондня 18 мая, вспоминает «Укринформ».
Данным постановлением целый народ был обвинен в государственной измене — крымским татарам предъявлялись претензии в массовом коллаборационизме во времена оккупации Крыма гитлеровскими войсками.
Это была самая масштабная карательная операция на то время — в ней участвовали 32 тысячи сотрудников НКВД. Людям даже не давали как следует собраться – 30 минут на сборы. При этом с собой разрешалось взять только необходимое — личные вещи, еду и мелкий бытовой инвентарь. Большинство депортированных направлялись на спецпоселение в Узбекистан, часть — в ГУЛАГ, а еще часть — на работы в Московский угольный бассейн.
Всего, по официальным данным, были депортированы 183144 тысяч крымских татар. Другие источники называют иную цифру — более 400 тысяч. При этом отмечается, что из этих 400 тысяч почти половина людей умерли в течение первых полутора лет.
В 1994 году решением крымского Верховного Совета в 1994 году 18 мая стало официальным Днем памяти жертв депортации народов Крыма в нашей стране.
В 2015 году украинский парламент признал депортацию геноцидом, назвав 18 мая Днем памяти жертв геноцида крымскотатарского народа.
А Указом Президента от 16 мая 2014 года был установлен День борьбы за права крымскотатарского народа.
Как сообщал портал «Стена», в Украине каждую третью субботу мая, которая в этом году приходится на 18 число, отмечают День Европы. Этот праздник воспринимается как способ присоединения к тем ценностям, которых придерживаются в ЕС.
По словам крымского татарина Раима Айвазова, российские силовики имитировали его расстрел перед тем, как отвезти в управление ФСБ в оккупированном Крыму и оформить задержание официально.
Крымскотатарский активист Раим Айвазов, которого в апреле задержали в оккупированном Крыму, рассказал в “суде” Симферополя, что российские силовики имитировали его расстрел. Об этом изданию “Крым.Реалии” сообщила 13 мая адвокат Айвазова Мария Эйсмонт.
“На вопрос, где и при каких обстоятельствах он был задержан, Айвазов рассказал, что в КПП где-то в два-три часа ночи его долго не пропускали. Позднее трое оперативников ФСБ, как он считает, посадили его в машину (ударив при этом), с которой предварительно скрутили номерные знаки, и вывезли в какие-то поля. Там поставили на землю на колени и как бы имитировали расстрел – стреляли рядом с ним”, – отметила она.
Эйсмонт отметила, что только после этого задержание Айвазова, как он рассказывает, было оформлено официально в управлении ФСБ.
17 апреля “Крымская солидарность” сообщила, что при пересечении границы Украины с аннексированным Крымом российские пограничники задержали Айвазова. Он занимался организацией передач в СИЗО Ростова-на-Дону арестованным в Крыму политзаключенным. Он был задержан в контрольно-пропускном пункте “Каланчак”, отмечает организация.
Відомий український художник Олександр Ройтбурд оприлюднив відкритий лист до Володимира Зеленського, який здобув перемогу в другому турі.
Я за Вас не голосував, але вас обрав народ України, а я поважаю вибір мого народу. Шановний Володимире!
Хотів би нагадати вам кілька само собою зрозумілих речей:
1. Майдан був революцією гідності.
2. Ваш попередник Петро Порошенко, при всіх помилках і недоліках, був найкращим на сьогоднішній день президентом України
3. Крим – це Україна і національний осередок кримськотатарського народу. Як Ізраїль – національний осередок єврейського народу.
4. На Донбасі – російське вторгнення і окупація. Там немає повстанців. Вони називаються колабораціоністами.
5. Єдиний шлях України – це шлях в західну цивілізацію. Через НАТО і ЄС.
6. Сьогоднішня Росія, при всій нашій (сподіваюся, загальною) любові до її великої культури – це цивілізаційний глухий кут. Україна туди не треба.
Можна продовжувати, але головне – це. Хоч це і набір банальностей, але це те, що називається must have. Від щирого серця бажаю вам не виправдати найгірших побоювань, пов’язаних з вашим обранням
Я ось згадую – п’ять років тому, після розстрілів на Майдані й утечі Януковича, після появи росіян у Криму й початку «російської весни» теж було подібне відчуття вакууму, коли абсолютно не зрозуміло було, чого очікувати й на що сподіватись.
Утім, тоді було також відчуття того, що є велика кількість людей, готових відстояти свою країну. Ці люди ще пахнули вуличним димом і зовсім не збирались розходитись домівками.
Ну і, крім усього іншого, відразу ж з’явились політичні сили, котрі перебрали на себе відповідальність за те, що відбувалось довкола й хай не завжди рішуче, хай не завжди переконливо, проте щось говорили, пояснювали, намагалися давати відповіді на питання, що звідусюди сипались. Нині все мало б бути куди спокійніше – демократичні прозорі вибори, максимально мирна передача влади, тріумф переможців, слова підтримки лідерів «демократичного світу». Проте спокійніше від цього не стає. Оскільки без відповіді лишається головне питання – що далі?
Як виявилось, питати просто немає в кого – країна обрала віртуальний простір. Віртуальний простір, відповідно, спілкується з країною так, як уміє – віртуально. Мабуть, збоку це має доволі кумедний вигляд. Зсередини, чесно кажучи, не дуже.
Де переможець президентських перегонів? Звідки він передає свої звернення до народу? Що він думає з приводу того, що діється з країною? Чому він реагує на ухвалення закону про мову двома, діаметрально протилежними постами в соціальних мережах? Чому на новину про видачу російських паспортів мешканцям окупованих територій він не реагує загалом? Тепер так буде завжди? (Ред.: цей текст був написаний до заяви Володимира Зеленського щодо «російських паспортів», оприлюдненій на його фейсбучній сторінці). Чи це просто тимчасова розкомунікованість? І загалом – новообраний президент почне колись говорити з нормальними інтонаціями?
Думаю, скільки б експерти та інсайдери не пропонували можливих варіантів розвитку подій, навряд чи хтось сьогодні може сказати чітко й упевнено, відповідаючи за свої слова, що очікує на країну, скажімо, за півроку, скажімо, в політичній площині, на міжнародній арені чи в економічній сфері. Проте цілком нескладно передбачити, що чекає безпосередньо на тих громадян, які проголосували за нову реальність. На жаль, нічого доброго на них не чекає. Чекає на них повільне, проте невпинне розчарування в своєму кандидаті, чекає розуміння того, що все знову йде не зовсім так, як їм обіцяли, чекає невблаганне розчинення в повітрі сьогоднішніх 73-х відсотків. Інакше не буде. Тому що інакше не буває.
Визнання помилок
Найгірше в цьому сенсі – що нічого доброго не чекає не лише на них. На всіх інших – тих, хто за нового президента не голосував, теж нічого доброго не чекає. Оскільки нову реальність обрали для всіх, і жити в ній доведеться всім, незалежно від політичного вибору. І хотілося б тут, за нагоди, написати щось життєствердне, на кшталт того, що ситуація, в якій ми сьогодні опинились, мала б нас не роз’єднувати, а налаштовувати на спільну працю заради батьківщини. Проте ось не скажу, оскільки чудово розумію, що жодної спільної праці ближчим часом не передбачається – передбачається жорстка боротьба й не менш жорстке протистояння, результати якого ми побачимо вже ближчими місяцями. І зрозуміло, що за умов цієї боротьби дуже непросто буде шукати точки порозуміння з громадянами, які на шостому році війни вирішили обрати верховним головнокомандувачем телевізійного персонажа.
А найпротивніше, що на нас очікує – те, що ці самі громадяни, які так упевнено й переконливо змінили владу, тепер уперто не визнаватимуть помилок і зальотів обраного ними кандидата. Ось у цьому я навіть не сумніваюсь. Визнання помилок – це визнання власної слабкості. Твереза оцінка реальності – шлях в нікуди. Найкращий спосіб опонування – перекладати всю відповідальність на опонента. Найкращий спосіб самовиправдання – це максимальна відмова від відповідальності як такої. Ось із цим, боюсь, нам і доведеться мати справу ближчим часом.
Тому готуймося до масової депресії. Надто яскравою була ейфорія частини наших співвітчизників, аби подальші життєві обломи не призвели їх до суспільної зневіри та розчарування. Створювати собі віртуальних кумирів і розчаруватись у жорстокій реальності – наша національна риса. Ясна річ, не найкраща.
1.Сразу после выборов, Зеленскому позвонит Путин и предложит встретиться лично или прислать своего представителя для переговоров.
2.После переговоров состоится совместное заявление, где Россия соглашается отпустить всех военнопленных, наших моряков, Сенцова и вообще кого хотите всех отправим в СВ и личным самолетом Медведева и Шойгу.
Такой себе жест доброй воли лично Путина.
3.Через месяц, когда пропаганда отбарабанит про то какой молодец Зеленский и какой благородный Путин, состоится следующий раунд переговоров и Путин скажет, что Россия опять в одностороннем порядке исполнит Минские соглашения.
Не то,что никто стрелять не будет, никто не пукнет со стороны ДНР/ЛНР в направлении Украины. Мало того, все советники, добровольцы и “зеленые человечки возвращаются в Россию. Забирай Украина эти Кемские волости. Без всяких условий, но только дайте гарантии соблюдения гражданских прав ваших украинских граждан.
То есть пусть проголосуют на парламентских выборах. И под вой про великого Зеленского, который за три месяца все порешал, то есть всех и все вернул большинство в украинском парламенте получат пророссийские и прозеленые партии. Подавляющее.
4. К осени с России снимут все серьезные санкции.
5. По Крыму создадут совместную комиссию и она будет работать вечно, но уже Крым никого интересовать не будет.
6.ЕС и США махнут на нас рукой и дадут Путину карт бланш или ярлык на Украину.
7.Дальше новый газовый контракт, снижение коммуналки, увеличение товарооборота с Россией и … все.
До тех пор, пока государство-агрессор Россия не будет разрушено и не заплатит сполна за преступления, совершенные в Крыму и на Донбассе, о конце войны не может быть и речи.
Об этом в интервью ведущей программы «Рандеву» на «5 канале» заявил лидер партии «Братство» Дмитрий Корчинский. В то же время, он уверен, что закончиться противостояние должно в именно Москве, а не на территории Украины.
«Нам нужно воевать у них. Хочу, чтобы Путин был повешен на Крымском мосту, чтобы наши бедные ребята приняли участие в разграблении бриллиантовой палаты московского Кремля, хочу пройтись по сожженных развалинах ЦУМа, который выходит на Красную площадь, хочу помочиться в Мавзолее. Я хочу очень многих вещей, и они должны быть сделаны. И до тех пор война не должна быть окончена», — раскрыл свои мечты Корчинский.
В штабе кандидата в президенты Украины Владимира Зеленского заявили, что он не пойдет на уступки Кремлю и будет отстаивать оккупированные Донбасс и Крым.
Эту позицию озвучили в ответ на слова пресс-секретаря президента РФ Владимира Путина Дмитрия Пескова о том, что «тема Крыма для Украины закрыта».
«Вопрос территориальной целостности Украины не обсуждается и не может быть предметом дискуссии», – рассказал глава предвыборного штаба кандидата Иван Баканов в сюжете «ТСН».
У Зеленского заверили, что сделают все возможное для прекращения войны и возвращения оккупированных территорий посредством переговоров при участии США и Великобритании.
Опровергли также слухи о договоренностях с Путиным.
«К сожалению, нашему обществу навязывают мнение, что Владимир – агент Кремля. Это бред. У него есть четкая позиция по вопросам Донбасса и Крыма. Владимир не торгует территориями. Украина была, есть и будет целостным государством», – подчеркнул Баканов.
Братья и Сёстры из сражающейся Украины!
Чеченцы понимают вашу боль как никто другой. По всей Европе ширится движение по набору добровольцев в защиту Украины: уже...
Попередня
