Теги Posts tagged with "Дейдей"

Дейдей

Одним из самых «громких» событий минувшей недели в Одессе стало известие о том, что действующие депутаты вместе с активистами наведались в несколько игровых заведений города, чтобы прекратить их, якобы, незаконную деятельность. Многие наивные обыватели положительно оценили этот шаг «честных и благородных борцов» с порочными и незаконными развлечениями.

Хотя нашлись и более здравомыслящие люди, которые поняли, что активисты и депутаты, уже в который раз, прикрываясь благородными мотивами, на самом деле, пытаются манипулировать общественным мнением с одной лишь целью – улучшить свое финансовое положение, пишет «Одесская правда». Организаторы акции решили, что не может работать зал игровых автоматов и не платить им за это дань. Потому и пришли показать, что будет, если владельцы бизнеса не договорятся с ними. Откуда напрашиваются столь категоричные выводы?  Все очень просто – если, по мнению этих «общественников» залы игровых автоматов – зло, то почему они проходят мимо десятка аналогичных заведений и решают показательно выступить именно в определенных местах? Никому из одесситов не нужно рассказывать, сколько игорных заведений работает в городе. Порой можно встретить два-три таковых на одном квартале. Но наши «герои» их не замечают. Так чем вызвано такое избирательное псевдо-правосудие, как ни банальным рэкетирством под прикрытием борьбы с незаконным бизнесом? Если ближе познакомиться с нашими «борцами за правду», то становится понятно, что ни о каких благородных мотивах у этих людей речь не идет.

Народный депутат сводит счеты

Например, биография нардепа от «Радикальной партии» Евгения Дейдея больше всего похожа на полицейское досье. Его обвиняли в рэкете, грабежах, получении удостоверения народного депутата по поддельным документам, а также в незаконном обогащении. Народный избранник так отличился своими подвигами, что его бывшие однопартийцы из «Народного фронта» даже голосовали за то, чтобы лишить его неприкосновенности. Потому он, собственно, и сбежал к радикалам. Видимо в этой партии с моральными принципами попроще – хочешь, грабь, хочешь, ври избирателям, главное голосуй – как положено.

Дейдей (крайний слева) вместе с лидером «Радикальной партии» Олегом Ляшко, и председателем Одесской территориальной организации «Радикальной партии» Александром Токарчуком

А самое примечательное, что Дейдей и сам является владельцем сети казино, поэтому его интерес к игорному бизнесу понять очень легко. Народный депутат не смог смотреть, как деньги плывут мимо, и решил предпринять соответствующие меры. Заодно, наверное,  планировал повысить имидж «радикалов», мол вон какие мы смелые – не боимся идти против прогнившей системы. Правда, получилось все с точностью да наоборот – нардеп, говоря простым языком, «спалился». Хотя бы уже на том, что выбрал для своего показательного демарша те заведения, которые охраняет фирма «Самсон», ведь  около года назад именно друзья самсоновцев закрыли казино, принадлежащее самому Дейдею.

Не менее интересная биография у депутата Одесского горсовета Владимира Варещенко. Этот, в отличие от Дейдея, сам никогда не нападал на людей, на зато подозревается в «крышевании» чиновников из департамента городского хозяйства, которых осенью прошлого года задержали за вымогательство. Неудивительно, что он оказался замешан и в сегодняшнем рэкетирстве.

Владимир Варещенко

Общественная деятельность, как семейный бизнес

Если говорить о псевдо-общественниках, участвовавших в так называемом рейде, то самый любопытный персонаж из всех – Виталий Голодок, руководитель общественной организации «Украина – это мы». Голодок бывший милиционер, который известен в народе тем, что когда-то крышевал наркоторговлю и отжимал квартиры. Он также «выбивал» показания из подозреваемых и даже был причастен к похищению человека. За все эти «подвиги» его уволили из органов, но поскольку Голодок ничего другого, кроме как отжимать чужое, хорошо делать не умеет, в 2016 он создал общественную организацию, которую зачастую приглашают «решать трудные вопросы», как раньше приглашали бандитов.

Под патриотические лозунги организация Голодка творит банальный беспредел: она принимала участие в захвате поселкового совета Затоки, беспорядках и поджоге Ширяевского суда (уголовное дело открыто и рассматривается в суде по ч. 1 ст. 296, ч. 2 ст. 296, ч. 2 ст. 294, ч. 1 ст. 377 КК Украины, ), в захвате городской земли на Даче Ковалевского, в вооруженном конфликте на Литературной, 12 (открыто уголовное производство по ч. 4 ст. 296), в штурме стройки на Каманина, 16 и других подобных акциях. А недавно они засветились в Херсоне на пресс-конференции против местного чиновника. Возникает вопрос – откуда у Голодка такой интерес к событиям в городе, в котором он даже не живет? Вероятно, его организация уже вышла на новый уровень и ее стали приглашать на гастроли…

Виталий Голодок

Голодок выдает себя за помощника народного депутата от «Радикальной партии» Дмитрия Линько. Правда, когда последнего спросили, что его связывает с общественником, тот ответил, что у него нет такого помощника. Одно из двух – или Голодок настолько потерял страх от безнаказанности, что не стесняется прикрываться именем нардепа, или же он действительно какое-то время был его помощником, но потом Линько видя, что творит экс-милиционер, решил избавиться от него.

Стоит отметить, что так называемой «общественной деятельностью», приносящей приличный доход, занимается не только Виталий Голодок, но и вся его семья. Правда, промысел родственников не менее сомнительный: Олеся Голодок – супруга общественника, позиционирует себя, как волонтер, но ничем кроме сортировки гуманитарной помощи, поступающей в Украину из Канады, она похвастаться не может. Разве что еще участием в акциях своего мужа. А сын  – Валерий Голодок, вместо того, чтобы учиться или пойти служить на благо Родины, записался в активисты папиной организации и наезжает на неугодные игорные заведения. Как говорится, яблоко от яблони…

Неадекватность и самопиар

Не менее интересная личность, принимавшая участие в акции, одесский активист Тодор Пановский. Он хорошо известен в городе своими нестандартными выходками. Ранее он вместе с экс-самообороновцами регулярно принимал участие в беспорядках в судах и организации каких только ни было майданов. Недавно Тодор отличился тем, что обмазал все компьютеры и мебель одного из игорных заведений «цілющими грязями» — дурно пахнущими экскрементами. К сожалению, подобные неадекватные для любого человека выходки – привычная поведенческая норма для этого одесского активиста.

Тодор Пановский

Не исключено, что именно ему пришла в голову идея «гениального» пиар-хода, когда активисты демонстративно, наплевав на законы Украины, изъяли, без каких-либо оснований, компьютеры в одном из залов игровых автоматов и якобы передали их в детский дом. То, что это чужое имущество и забирать его не имеет права никто, если нет решения суда о конфискации в пользу государства, их не смутило. Более того, непонятно как они представляли себе обучение детей на этих компьютерах, оборудованных исключительно  под игровые автоматы. Хотя вряд ли эти персонажи задаются подобными вопросами.

Беззаконие и произвол под громкие лозунги стали нормой их поведения. Ведь если вернуться к лото-маркетам, то закон позволяет работать тем из них, у кого на это есть лицензия. Если же активисты или депутаты усомнились в законности работы того или иного заведения они должны были бы обратиться в правоохранительные органы, в суд, а не просто приходить и громить, все, что им вздумается.

odessamedia.net


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

6 подань – 6 випадків ганьби вітчизняних правоохоронців

2 частина: аналіз подань на притягнення до кримінальної відповідальності нардепів Довгого, Добкіна, Дейдея та Лозового або як правоохоронці спішили, спішили і насмішили

В продовження теми обговорення на Регламентному комітеті 6-ти подань на народних депутатів, ще більшою нісенітницею для мене виглядали подання ГПУ про дачу згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання і арешт народних депутатів Довгого і Добкіна. Я не відношуся до числа їх прихильників. Більше скажу, впевнений, що якби наша правоохоронна система не була заполітизованою і дійсно завжди керувалася законом, то до двох цих добродіїв виникли б закономірні претензії щодо їх службової діяльності ще за час їх перебування на керівних посадах в органах місцевого самоврядування, тобто вже давно і головне – своєчасно, а не через 10 років. Зверніть увагу: всі названі в поданнях Генерального прокурора рішення сесій місцевих рад не були таємними, всі вони були доступними як для тодішніх прокурорів міст Києва та Харкова, так і для керівників обласних органів державної виконавчої влади, так званих – губернаторів, в коло повноважень яких і входило здійснення нагляду і контролю за додержанням законів, в тому числі і під час прийняття рішень місцевими радами. Але, як убачається із змісту оприлюдненої на Регламентному комітеті інформації, виходить, що тоді всі названі рішення не були ні опротестовані, ні оскаржені до суду як незаконні і ніхто не вбачав в них ознак кримінального провадження! Тим більше, що у ст. 78 Закону «Про місцеве самоврядування» чітко зазначено про те, що повноваження сільської, селищної, міської, районної в місті, районної, обласної ради можуть бути достроково припинені у випадках, якщо рада прийняла рішення з порушенням Конституції України, цього та інших законів, прав і свобод громадян, ігноруючи при цьому вимоги компетентних органів про приведення цих рішень у відповідність із законом.

Але, і це не головне. Мене взагалі вражає відверта некомпетентність Генеральної прокуратури, яка протягом останнього року (мабуть випадково, це збігається із терміном перебування саме Ю. Луценка на посаді її керівника), намагається «перекроїти» закон України про кримінальну відповідальність на свій лад, а саме змінити зміст понять «злочину» і «суб’єкту злочину». Бо саме такими ж, вибачте, безграмотними і необґрунтованими виявилися і направлені Генпрокуратурою до ВР подання щодо притягнення до кримінальної відповідальності народних депутатів Довгого і Добкіна, а також на їх затримання і арешт.

Ви тільки зверніть увагу на обґрунтованість подання Генпрокурора щодо вчинення кримінального правопорушення народним депутатом Олесем Довгим. Хіба можна вважати злочинними дії останнього, які полягали у порушенні ним Регламенту Київської міської ради при підготовці погоджувальних документів до проекту рішення (чи рішень) сесії міськради про виділення земель у природно-заповідній зоні, чи тим більше – у пришвидшенні їх виготовлення, чи навіть лобіювання прийняття такого рішення? Абсурд. Хотілося б нагадати новій «реформованій» прокуратурі, в т.ч. і набраним до її складу «фахівцям в галузі права», які, завдяки внесеним в 2016 році змінам до Закону «Про прокуратуру», зайняли багато ключових посад в органах прокуратури, в т.ч. і в центральному апараті ГПУ, що злочином є дія чи бездіяльність, яка заподіяла чи могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі, але, при умові, що між ними, тобто першою частиною і другою цього поняття, є прямий причинний зв’язок! Тобто, спробую пояснити нинішньому Генпрокурору і його, як мінімум, двом заступникам, що земля була виділена (може і незаконно) не по причині допущених головою міськради чи її секретарем порушень вимог Регламенту цієї ради (який, звертаю увагу, не є законом), а внаслідок проголосованого рішення більшістю депутатів цієї ради, тобто сесією органу місцевого самоврядування. Тобто, суспільно небезпечні наслідки наступили (чи могли наступити) в результаті голосування депутатами запропонованого проекту рішення і відповідно вони б не настали, якби не було прийняте більшістю голосів депутатів відповідне рішення цього колегіального органу, який суб’єктом злочину не є і не може бути, бо суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин!

Ще раз уточнюю: які б не були допущені порушення вимог Регламенту чи Довгим, чи Добкіним, чи якимось іншим міським головою чи секретарем міськради, земля б не вибула із державної чи комунальної власності, якби не було відповідне рішення місцевої ради. Як би не лобіював чи погоджував це рішення (чи його проект) своїм підписом той же секретар міськради із зворотньої сторони цього документу (де, до речі, є підписи і інших відповідальних службових осіб), підставою для вилучення землі із державної чи комунальної власності і передачу її іншому суб’єкту є рішення відповідної міської чи іншої ради! Тим більше, що голова відповідної ради, якби він і не голосував за це рішення, все рівно зобов’язаний його підписати, бо це входить в коло його службових повноважень!

При цьому акцентую увагу на тому, що повноваження  сільського, селищного, міського голови з цього приводу передбачають лише підписання рішень ради та її виконавчого комітету, а також забезпечення підготовки на розгляд ради рішень з питань, що належать до її відання . В той же час, у переліку підстав, за якими повноваження сільського, селищного, міського голови вважаються достроково припиненими, подібних підстав не зазначено, а отже відповідальність за прийняття рішень колегіального органу несе виключно цей орган. Сільський, селищний, міський голова несе персональну відповідальність лише за здійснення наданих йому законом повноважень, які передбачені ст. 42 Закону «Про місцеве самоврядування»!!!

Ще більшим правовим нігілізмом виглядають дії ГПК в тих випадках (особливо це стосується подання по Добкіну), коли рішення колегіального органу, яке необґрунтована інкримінується у вину тодішньому міському голові, ніколи ніким не оскаржувалось, не скасовувалось і до сьогоднішнього дня залишається в силі!

Але подібне протиправне або безграмотне трактування названих вище норм закону вже стає тенденцією протягом останнього року, бо аналогічними є дії тієї ж ГПУ і прокуратури Київської області по притягненню до кримінальної відповідальності голів та секретарів деяких міськрад столичної області за зловживання службовим становищем при прийнятті колегіальних рішень відповідних рад та виконкомів по виділенню земель із державної чи комунальної власності, тим більше, що на цих, начебто, незаконно виділених ще в 2000-роках землях зведені цілі житлові квартали, школи і навіть, вибачте, розташовані кладовища!Повний абсурд!

Читайте також: ОЛЕКСІЙ БАГАНЕЦЬ: 6 ПОДАНЬ – 6 ВИПАДКІВ ГАНЬБИ ВІТЧИЗНЯНИХ ПРАВООХОРОНЦІВ

Окрім чисто правової сторони цієї проблеми є і інша, як на мене – то навіть суспільно небезпечна, яка пов’язана з тим, що при такому «підході» наших прокурорів до трактування беззаперечних норм кримінального кодексу можна паралізувати діяльність усіх представницьких органів в нашій державі, починаючи від самої маленької сільради, де також по різним причинам можуть голосувати із порушенням їх Регламентів мабуть тисячі, якщо не більше, таких рішень, а за кожним таким рішенням є інтереси конкретних громадян, цілих громад та і держави в цілому! Тому, абсолютно справедливо з цього приводу зауважив один із народних депутатів, що при такому трактуванні норм кримінального права треба притягувати до кримінальної відповідальності і Голів Верховної Ради України (як нинішнього, так і колишніх), які також у порушення того ж Регламенту ВР, який, на відміну від місцевого самоврядування, є Законом, висували на голосування, в т.ч. і по кілька разів, без дотримання встановленої процедури ті чи інші рішення, які теж заподіювали чи могли заподіяти шкоду: людині, суспільстві чи державі. Для прикладу, взяти хоча б незаконне винесення на розгляд сесії подання Генпрокурора Шокіна про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання і арешт народного депутата Мосійчука, постанову ВР про що пізніше було визнано Вищим адміністративним суд незаконною! Але, ж, враховуємо, що протягом дії цього незаконного рішення законодавчого органу Мосійчук був затриманий, взятий під варту і змушений був тривалий час утримуватись в місцях позбавлення волі!

Єдине, до чого я більше схиляюсь, то це до безграмотності слідчих, детективів та прокурорів- процесуальних керівників, які готували та погоджували ці подання на підпис Генпрокурору, а не до заполітизованості самого Юрія Луценка. У всякому разі я вірю в це і не розділяю точку зору тих експертів, які стверджують, що така активізація Генпрокурора пов’язана виключно із його самопіаром, його планами про політичне майбутнє, ледь не намірами зайняти посаду Прем’єр-міністра чи навіть Президента і що його не цікавить ні доля цих людей, ні їх порушені при цьому права. Поясню чому. Якби такі причини мали місце в діяльності ГПУ, то чим можна пояснити тривалі, на моє переконання – незаконні, переслідування тими ж органами прокуратури Київщини (обшуки,вилучення документів, виклики на допити і взагалі блокування роботи місцевих органів самоврядування), керівників Бучанської та Ірпінської міських рад Київської області, де були не тільки вручені підозри голові і секретарю Бучанської міської ради, а і готуються теж саме зробити і керівнику Ірпінської міської ради, яких теж абсолютно безпідставно звинувачують у такому ж незаконному виділенні земель на підставі рішень відповідних міських рад, тобто знову ж таки – колегіальних органів, які теж були ними підписані в межах своїх повноважень. Причому, по обох цих кримінальних провадженнях для досягнення бажаного результату мої бувші колеги масово допускали і продовжують допускати грубі порушення законів.

А ще більше я в цьому переконався, коли ознайомився із кінцевою підозрою меру Бучі Ф., за вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст. 364 КК України, тим більше – за події по виділенню земель, які мали місце, починаючи ще з далекого 2002 року, тобто 15 років назад! Мало того, що підозра викладена не у відповідності із вимогами КПК України (порушені норми як мінімум ст. ст. 91 і 277), некомпетентно, де не тільки не вбачається складу злочину в діях останнього, а навіть не доведено, що сама подія злочину мала місце! Я вже мовчу про те, що за частину із інкримінованих дій закінчились строки давності притягнення до кримінальної відповідальності!

Зокрема, Ви тільки вдумайтесь, вина міського голови у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 364 КК України, полягає в тому, що він, усвідомлюючи, що рішення сесії селищної ради від червня 2002 року незаконне, з метою одержання неправомірної вигоди для самого себе чи іншої фізичної або юридичної особи, вирішив в незаконний спосіб розпорядитись землями, які даним рішенням приєднані до території Бучанської селищної ради, внаслідок чого на сесіях селищної, а потім і міської ради під його головуванням упродовж 2003-2016 років прийнято ряд незаконних рішень про надання громадянам у власність земельних ділянок лісового фонду, які фактично перебували у державній власності, які він пізніше підписав.

Тобто, головне те, що нинішні слідчі і прокурори не тільки не розуміють, що таке злочин, хто може бути його суб’єктом, але і не можуть визначити, чи була взагалі подія злочину, чи доведено її зміст і обставини, зазначені в п.1 ч.1 ст.91 КПК України (час, місце, предмет та інші). Я вже не говорю про доказування винуватості підозрюваного!

Повертаючись до обговорюваних подань, Генеральному прокурору також потрібно пам’ятати про наявність у того ж Довгого таких «козирів» на свій захист як задокументовані наглядно прямі погрози «посадити його за грати» з боку нинішнього Генпрокурора в залі Верховної Ради в той період, коли останній був головою найбільшої пропрезидентської фракції в парламенті. Окрім того, як видно із останніх повідомлень у ЗМІ, ніхто також не забув про особисті конфлікти того ж Ю. Луценка з Леонідом Черновецьким, а відповідно і його «молодою командою», куди входив і тоді ще молодий секретар міськради О. Довгий, в часи перебування нинішнього Генпрокурора на посаді Міністра внутрішніх справ України. Якщо саму емоційність Юрія Віталійовича на засіданні Комітету можна пояснити його політичним минулим, то правова обґрунтованість викладених у цих поданнях вимог взагалі не витримує ніякої критики і на це органу досудового розслідування потрібно звернути увагу.

Про обґрунтованість подань відносно народних депутатів Дейдея (за фактом його неправомірного збагачення) і Лозового (щодо його ухилення від сплати податків) взагалі, на мою думку, нічого і дискутувати. Ці звернення явно підготовлені ГПУ і САП нашвидкуруч, ніякої критики не витримують, бо викладені в них обставини кримінальних правопорушень, начебто, вчинених названими народними депутатами, фактично нічим беззаперечним в наданих на засіданні Комітету матеріалах справ не підтверджені і виглядали неконкретними. Що кинулося у вічі (і з цим я також погоджуюсь із членами Комітету), так це елементарна безграмотність правоохоронців при доведенні навіть самих подій цих злочинів, які на той момент явно нічим не підтверджувались!

Перш за все, зверніть увагу на вимоги п. 1 ч.1 ст. 91 КПК України, де чітко зазначено: «у кримінальному провадженні підлягає доказуванню подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення)». Доповню від себе: потрібно доказувати в цій частині і предмет цього злочину, чим нинішні правоохоронці взагалі не займаються. Тому, не були в цьому переконливими на засіданні Комітету як і Генпрокурор, так і керівник САП. Ну, якщо першому можна вибачити, він не фахівець, то за другого мені соромно.

А якщо згадати, що доказуванню підлягає і винуватість підозрюваного (обвинуваченого) у вчиненні конкретного кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета (п.2 ч.1 ст. 91 КПК України), то з такими доводами керівники ГПУ взагалі «провалились» під час спілкування із членами Комітету. Вони не назвали фактично жодного переконливого доказу, який би підтверджував ту ж форму вини названих депутатів, мотиви їх дій та тим більше – мету.

Взяти хоча б до уваги той факт, що основним аргументом винуватості народного обранця Дейдея була позика його дружині від громадянина Ігоря Лінчевського у розмірі три з половиною мільйони гривень, яка, за версією, чи точніше – припущенням, слідства, була фіктивною. У деклараціях за 2015 та 2016 роки народний депутат вказував, що його дружина має фінансові зобов’язання – 3 500 000 гривень, які вона отримала від Лінчевського Ігоря В’ячеславовича як позику. Не дивлячись на те, що Генеральний прокурор продемонстрував на засіданні комітету аудіозаписи про те, що Ігор Лінчевський, який є помічником народного депутата від “Народного фронту” Дениса Дзензерського, особисто не знав дружину Євгена Дейдея, сам Лінчевський, який також прибув на засідання Регламентного комітету, підтвердив, що дійсно надавав позику для дружини цього народного депутата. Тому, для мене абсолютно не дивно, що висновки Регламентного комітету з приводу даного подання були однозначними: подання – недостатньо обґрунтоване, а висновки слідства про стрімке незаконне збагачення депутата являються припущеннями!

Якщо ж говорити про подання на іншого народного депутата Андрія Лозового, якому інкримінували нанесення державі збитків на суму 1,8 млн. грн. шляхом умисного ухилення від сплати податків та зборів, то слід зауважити, що по цій справі взагалі сумнівна сама подія злочину, адже податкові повідомлення Лозовим оскаржуються в судах, а строки можливості розслідування цих подій, скоріше всього – є теж пропущеними, оскільки в поданні йде мова про період з 2007 року. В зв’язку з цим, зауважу, що органом досудового розслідування, скоріше всього, не було враховано, що згідно податкового законодавства, в разі спливу 1095-денного строку з дня виникнення податкового боргу, такий борг визнається безнадійним та підлягає списанню, а відтак з того часу в податкового органу відсутнє право вживати будь-які заходи щодо стягнення такої суми боргу, в тому числі й винесення податкової вимоги. Більше того,якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов’язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов’язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку). Окрім того, у мене склалось враження від аналізу оприлюдненої на засіданні інформації, що строки давності притягнення до кримінальної відповідально за ч. 2 ст. 212 Кримінального кодексу України (умисна несплата податків) у цій справі також сплинули. Одночасно з цим, як мені здалося із почутого на засіданні, подання відносно Лозового ґрунтувалось також і на доказах, отриманих до реєстрації цього кримінального провадження 20 червня 2017 року.

І насамкінець. Я також схиляюсь до думки тих експертів, які вважають, що намагання нинішніх правоохоронців будь-якою ціною притягнути до відповідальності названих народних обранців можуть свідчити про відвертий наїзд на парламент і тому є небезпека для майбутнього нашого парламентаризму та країни загалом. Хіба не про це говорить поведінка керівників ГПУ та САП, які одразу після того, як Верховна Рада не погодилась дати згоду на притягнення до кримінальної відповідальності Дейдея та Лозового, через декілька днів у ЗМІ оприлюднили інформацію про те, що вони вже шукають інші факти правопорушень, вчинених останніми, щоб восени повторно звернутись з такими поданнями до Парламенту! Хіба це не нагадує нам діяльність тієї ж ГПУ часів Януковича, коли таким же способом шукали «компромати» на найбільш опозиційних до того режиму політиків Ю.Тимошенко і Ю. Луценко. Ми це вже проходили і нам відомо до чого це призвело.

Ще раз наголошую, у мене склалося враження, що прокурори з цими поданнями явно поспішили, тому і одержали фактично «гарбуза» від ВР.

І як підведення підсумків викладеного вище, хочу зауважити, що при такому в подальшому спрощеному підході до суворого додержання норм чинного законодавства, зокрема і матеріального права, всі названі народні депутати, в т.ч. і неоднозначні за характеристиками тих же ЗМІ, набудуть слави ледь не «політичних жертв» чи «мучеників» нинішньої влади, бо як на мене, з такою доказовою базою в названих кримінальних провадженнях до суду немає чого і звертатися, бо є велика ймовірність виправдання їх судами.

Знову ж таки, володіючи відповідною інформацією із спілкування з деякими працівниками правоохоронних органів та адвокатами, цілком допускаю, що названі кримінальні провадження все ж таки будуть вольовим рішенням направлені до суду з обвинувальними актами. На превеликий жаль, в результаті так званих «реформ» правоохоронних органів, що дозволило витіснити звідти дійсно професійних і принципових прокурорів і слідчих, а натомість набрати так званих «фахівців в галузі права» на будь-які посади, готових до виконання будь-яких «завдань» і «вказівок», а також тієї ж, так званої, «судової реформи», завдяки якій суди першої інстанції фактично були паралізовані, де лише менша частина суддів мають права здійснювати правосуддя, а тому суди сьогодні буквально «завалені» справами, деякі нинішні керівники правоохоронних органів досить авантюрно вимагають від своїх підлеглих оголошувати побільше повідомлень про підозру і, не переймаючись вимогами закону про обов’язок доказувати винуватість підозрюваного, навіть ініціювати обирання таким особам найбільш суворих запобіжних заходів та направляти такі фактично не розслідувані справи до суду з обвинувальними актами, мотивуючи це тим, що кінцеві рішення по таких справах в зв’язку із складною ситуацією в судах будуть прийматись нескоро, а до того часу як керівництва, так і «виконавців таких завдань» може і не бути на займаних посадах і ні з кого буде вимагати понести відповідальність за беззаконня!

І я, вибачте, допускаю таку ситуацію, бо значна частина дійсно суддів залякані цією судовою «реформою» і через тиск влади і вулиці сьогодні бояться приймати законні рішення (тим більше – виправдувальні вироки) по справах, де або взагалі відсутня подія злочину, або недостатньо зібрано доказів винуватості обвинувачених, про що свідчить навіть висновок групи європейських держав щодо запобігання корупції серед народних депутатів, суддів і прокурорів (станом на грудень 2016 року)!

Наостанок нагадаю досить відомий вислів Тараса Григоровича Шевченка: «Якби ви вчились так, як треба, то й мудрость би була своя»!

Олексій Баганець


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Наскільки юридично і фахово були підготовлені в липні п.р. Генеральною прокуратурою і САП подання до Верховної Ради на притягнення до кримінальної відповідальності 6-ти народних депутатів?

Перебуваючи у відпустці, спостерігав за «раптовою» активізацією діяльності ГПУ та НАБУ по боротьбі із корупцією саме у законодавчому органі держави та явно постановочним «шоу» одночасного направлення Генпрокурором одразу 6-ти подань про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності народних депутатів Дейдея, Лозового, Довгого, Полякова, Розенблата і Добкіна, а останніх трьох – і на затримання та взяття під варту, та особливо – їх розгляду на засіданні Регламентного комітету Верховної Ради України, а потім – і на засіданні сесії.

Змушений погодитися тими з експертами, які схиляються до того, що така «активність» Ген. прокуратури та НАБУ (хіба що за виключенням так званої «бурштинової справи») не була результатом планомірної і щоденної кропіткої роботи на цьому напрямку діяльності, бо навряд чи когось сьогодні можна переконати в тому, що вищий законодавчий орган нашої держави є найбільш корумпованою гілкою влади, тим більше, в сфері видобутку бурштину! Мабуть дійсні причини в іншому, але для їх з’ясування і оприлюднення є більш підготовлені фахівці, в т.ч. із числа політиків та незалежних провідних експертів.

Зверніть увагу, що «організаторам» та «режисерам» цього дійства вдалося зробити цю подію в липні п. р. дійсно топовою в інформаційному просторі нашої держави. Реакція суспільства була різною.

З одним можу безумовно погодитись, що це свідчило про відвертий тиск на парламентаризм в Україні, про неприховане бажання виконавчої гілки влади перетворити парламентсько-президентську форму правління на президентську, а в зв’язку з цим – зробити парламент більш слухняним. І про це говорить не тільки факт одночасного направлення до ВР одразу 6-ти подань про дачу згоди на притягнення такої кількості народних депутатів до кримінальної відповідальності, чого раніше за всю історію існування незалежної України ніколи не було, тим паче, що більшість із цих документів явно не були достатньо обґрунтовані ГПУ і виглядали поспішними, передчасними, із слабкими і головне – непереконливими доказами вини законодавців (може за виключенням «бурштинової справи»). На підтвердження даної версії свідчили синхронні заяви Генпрокурора і керівника САП про підготовку ними нових таких подань в майбутньому і на інших народних депутатів, про наявність у їх провадженні справ ще як мінімум щодо 40 нардепів, що співпало (мабуть невипадково) із заявою Президента України, якій «підспівували на всі лади» і підконтрольні владі ЗМІ, і так звані «політологи», «експерти», про необхідність негайного внесення змін до Конституції України щодо позбавлення народних обранців депутатської недоторканності.

І все це, вибачте, відбувається не дивлячись на застереження Венеціанської комісії (на яку так люблять в нашій державі часто посилатися, коли їм вигідно, можновладці, всілякі «реформатори» різних мастей, ті ж «грантоїди»), та професійні і головне – незалежні роз’яснення відомих правників та експертів в галузі саме конституційного права про те, що депутатський імунітет не є привілеєм народного депутата, а є конституційною гарантією його зобов’язань захищати конституційні права і свободи його виборців!

Але і не ці обставини мене вразили достатньо неприємно. Я ще раз пересвідчився наяву в тому, що нинішня прокуратура вже не здійснює прокурорський нагляд за дотриманням законів на стадії досудового розслідування, в т.ч. і Закону «Про оперативно-розшукову діяльність», і не забезпечує виконання завдань, передбачених ст. 2 КПК України, щодо дотримання прав і законних інтересів громадян – учасників процесу. Виходячи із оприлюдненої ГПУ на засіданні Комітету інформації, можна зробити висновки і про відсутність сьогодні судового контролю за дотриманням законності під час оперативно-розшукової діяльності, досудового розслідування. Тому, теж схиляюсь до думки тих осіб, які вважають, що депутатська недоторканність повинна залишатися.

Більше того, не дивлячись на шалений тиск в ЗМІ і відверті образи та шельмування, Регламентний комітет Верховної Ради України, нехай і не в повному складі, нехай і не зовсім підготовлений в професійному плані в сфері правоохоронної діяльності та юриспруденції, він виявився, як на мене, більш переконливим ніж присутні там керівники правоохоронних органів, і при цьому, діючи в межах наданих повноважень, взяв по суті на себе ту функцію, яку повинен був виконати Генпрокурор під час розгляду підготовлених йому на підпис всіх названих вище подань, перш за все, щодо перевірки законності і обґрунтованості зібраних під час досудового розслідування доказів винуватості цих депутатів та особливо увагу звернувши на законність джерел отримання цих доказів, як того вимагає Кримінальний процесуальний кодекс України та ст. 220 Закону «Про Регламент Верховної Ради України». Тому, всі звинувачення і претензії до членів цього Комітету ВР на предмет перевищення ними своїх повноважень під час розгляду названих подань, а тим більше, непрофесійні заяви про те, що Регламентний комітет повинен виконувати лише технічну функцію, з’ясувавши, що подання подані і підписані Генеральним прокурором, безумовно передати їх на розгляд сесії ВР, категорично не сприймаю і трактую їх як надумані, безграмотні і навіть провокаційні. І поясню чому.

По-перше, треба всім сьогодні усвідомити, що прокурорського нагляду за додержанням законів під час оперативно-розшукової діяльності та досудового розслідування вже не існує, ні теоретично, ні тим більше – практично. Потужного удару по ньому було заподіяно за часів Януковича, коли тодішня влада, ігноруючи вимоги Конституції, переслідувала своїх політичних опонентів, в першу чергу «помаранчевого» Прем’єр-міністра Юлію Тимошенко і наближених до неї міністрів (зокрема і Юрія Луценка), і в зв’язку з чим розробила і вночі проголосувала приблизно 50- тьми народними депутатами новий Кримінальний процесуальний кодекс, яким фактично усунуто всіх прокурорів, в т.ч. і їх керівників, від здійснення нагляду за дотриманням законності на стадії досудового розслідування! А вже нинішня влада, в першу чергу та ж Верховна Рада, хоч і називає себе демократичною, подобається це комусь чи ні, повністю знищила прокурорський нагляд за додержанням законів на стадії досудового розслідування, спочатку прийнявши в 2014 році антиконституційний Закон «Про прокуратуру», а потім в 2016 році прийнявши більше як 300 голосами зміни до Основного Закону під видом проведення так званої «судової реформи», якими на прокурорів покладено основну функцію по організації і процесуальному керівництву досудовим розслідуванням. Про прокурорський нагляд за додержанням законів на стадії досудового розслідування, там вже і мови немає! І тому громоносні заяви Юрія Луценко на засіданні Регламентного комітету про те, що всі докази винуватості вказаних у поданнях народних депутатів, начебто, зібрані в установленому законом порядку, не гарантувались ні вимогами КПК України, ні Законом «Про оперативно-розшукову діяльність», в яких він, судячи з його виступу, не розуміється.

Так, а тепер по суті. Дійсно, я також погоджуюся, що єдиним поданням, яке можна було теоретично виносити на обговорення до Регламентного комітету, це щодо так званої «бурштинової справи». Але, і в ньому були очевидні прорахунки. Так, основним доказом винуватості нардепів Полякова і Розенблата (як і частково у справі Дейдея) Генпрокурор назвав (і навіть пішов на оприлюднення їх на засіданні Регламентного комітету) негласні слідчі (розшукові) дії, такі як аудіо-, відеоконтроль особи (чи спостереження за особою) та зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж (тобто, прослуховування телефонних розмов). В зв’язку з цим, хотів би відразу роз’яснити, що у відповідності до вимог ч. 3 ст. 482 КПК України (дослівно): «Обшук, затримання народного депутата України чи огляд його особистих речей і багажу, транспорту, жилого чи службового приміщення, а також порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції та застосування інших заходів, в т.ч. негласних слідчих (розшукових) дій, що відповідно до закону обмежують права і свободи народного депутата України, допускаються лише у разі, якщо Верховною Радою України надано згоду на притягнення його до кримінальної відповідальності».

Тому, твердження Генерального прокурора на Регламентному комітеті про те, що всі ці оприлюднені телефонні розмови названих народних депутатів або відеозйомки їх розмов, в т. ч. і з так званим «агентом Катериною», начебто, проводились на підставі ухвал слідчих суддів, а тому є законними, були і для мене непереконливими, бо явно проведені в порушення порядку, передбаченого КПК України, а тому такі докази є недопустимими і згідно ст. 86 Кримінального процесуального закону не могли бути враховані при прийнятті процесуальних рішень і на них не може посилатись суд при ухваленні судового рішення. Ті ж подальші намагання керівників ГПУ і САП переконати членів Регламентного комітету у законності здобутих доказів тим, що ці НСРД (бо Луценко плутався, називаючи так і оперативно-розшукові заходи, що не є одним і тим же) проводились з дозволу суду не відносно народних депутатів, а щодо інших осіб, теж є непереконливим доводом, бо ст. 248 КПК чітко вимагає, щоб слідчий чи прокурор у своєму клопотанні про проведення НСРД зазначали обґрунтування неможливості отримання відомостей про злочин та особу, яка його вчинила, в інший спосіб. А говорити про законність аудіо- та відеоконтролю особи чи місця у керівників ГПУ взагалі не було будь-яких підстав, бо такий аудіо- відеоконтроль здійснювався агентом НАБУ прихованою відеокамерою відносно того ж Розенблата безпосередньо (і це очевидно навіть із розповсюджених відеозаписів і фото, де фігурує лише один народний депутат, а другого співрозмовника не видно), що категорично було заборонено законом до зняття з нього депутатської недоторканності!

Як би мені не приємно було це визнавати, але таких відверто неправомірних заходів до громадян не застосовували навіть за часів Януковича, якого сьогодні притягують до кримінальної відповідальності, в т.ч. і за перевищення службових повноважень.

Далі. Дійсно визнаю, переконливими були не тільки для народних депутатів, як на засіданні Регламентного комітету, так і в сесійній залі, а тож нічого гріха таїти – і для суспільства в цілому, оприлюднені прокуратурою чи НАБУ в ЗМІ відеозаписи розмов ймовірно народного депутата Розенблата із «агентом Катериною», в яких останній повністю себе викривав у корупційній діяльності. Тому і питань у народних депутатів, які не є фахівцями в сфері правоохоронної діяльності і не зовсім володіють знаннями щодо з’ясування питання про законність джерел походження доказів, якими обґрунтовувались подання відносно названих фігурантів у «бурштиновій справі», щодо надання згоди на його затримання, арешт і притягнення до кримінальної відповідальності по даній справі не виникало. Але, на що можуть надіятись прокурори під час розгляду цієї справи в суді, де по-перше, ці наведені докази будуть визнані недопустимими з тих причин, про які я сказав вище, а по-друге, ГПУ і НАБУ були розголошені матеріали досудового розслідування, які компрометують честь і гідність людини, яка ще не визнана судом винною, за що навіть передбачена кримінальна відповідальність (ч.2 ст. 387 КК України).

Скажу більше. Дійсно, ст. 272 КПК України (Виконання спеціального завдання) передбачає, що під час досудового розслідування тяжких або особливо тяжких злочинів можуть бути отримані відомості, які мають значення для досудового розслідування, особою, яка відповідно до закону виконує спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації, або є учасником зазначеної групи чи організації, яка на конфіденційній основі співпрацює з органами досудового розслідування. Але, наскільки я зрозумів, озвучена Генпрокурором жінка-агент по імені «Катерина» під таку особу не підходить (бо по цій справі не вбачається ні організованої групи, ні тим більше – злочинної організації).

Навіть якщо допустити, що таку особу до проведення НСРД на стадії досудового розслідування залучали у відповідності до вимог ст. 275 КПК (використання конфіденційного співробітництва) , то і в такому випадку оприлюднені в ЗМІ деякі аудіозаписи її телефонних розмов із помічником народного депутата Полякова, а тим більше – неоднозначні розповіді Розенблата в ЗМІ про його стосунки із «Катериною», дають підстави стверджувати про її провокативні запитання і навіть пропозиції фактично вчинити злочин, що категорично заборонено ст. 271 КПК України (дослівно): «під час підготовки та проведення заходів з контролю за вчиненням злочину забороняється провокувати (підбурювати) особу на вчинення цього злочину з метою його подальшого викриття, допомагати особі вчиняти злочин, який вона би не вчинила, якби слідчий цьому не сприяв…».

Більше того скажу, якби у нас сьогодні діяв прокурорський нагляд за додержанням законів на стадії досудового розслідування, то той же процесуальний керівник (прокурор) був би зобов’язаний у відповідності до вимог КПК виявити обставини, які свідчать про провокування під час НСРД об’єкта на вчинення даного злочину, чого явно зроблено не було. В противному випадку ГПУ не послалась б на ці «докази».

Окрім того, хотілося б звернути увагу на питання законності одержаних доказів у вигляді аудіо і відеозаписів розмов народних депутатів Розенблата і Полякова, їх помічників і охоронців, а саме на те, що вони (може і частина з них) були одержані в ході оперативно-розшукових заходів в рамках оперативно-розшукової справи, яка була заведена ще до реєстрації кримінального провадження з метою викриття злочину, який готується, і осіб, які можуть його вчинити. Дійсно, таке право у НАБУ було і саме застосування таких методів і способів розкриття, попередження даної категорії корупційних злочинів заслуговує на повагу та схвалення. Але при цьому, потрібно пам’ятати про те, що у відповідності до вимог нині діючого КПК України доказ визнається допустимим, якщо він здобутий у порядку, встановленому цим Кодексом, який у свою чергу, регулює проведення процесуальних дій лише після реєстрації відповідного кримінального провадження. Тому, значна частина судів, в т.ч. і Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ, не визнають доказами відомості, одержані в порядку, передбаченому Законом «Про оперативно-розшукову діяльність».

Тим більше, що керівники ГПУ і САП на засіданні Комітету не уточнили, коли саме детективам вдалося під час проведення оперативно-розшукових заходів виявити відомості і обставини, які свідчили про вчинення злочину, і осіб, які його вчинили, а тому і зрозуміло чи дотримались слідчі (детективи) і прокурори вимог ст. 214 КПК України про обов’язковість реєстрації кримінального провадження до ЄРДР саме з цього моменту. В противному випадку, після встановлення ознак злочину, вони зобов’язані були зареєструвати кримінальне провадження, закрити відповідно ОРС і далі проводити процесуальні дії по документуванню злочину і дій осіб, які його вчинили, в порядку, встановленому КПК України. Цього, на жаль, ні Луценко, ні Холодницький на засіданні Комітету не розмежували, а тому і не були надто переконливі в обґрунтуванні ініційованих і направлених ними подань, ні тим більше – в законності джерел викладених доказів.

В зв’язку з цим змушений повідомити, що з приводу допустимості доказів, одержаних в ході проведення ОРС, тобто до реєстрації кримінального провадження, висловився зовсім нещодавно і Верховний Суд в своїй Постанові від 16.03.2017 року, де чітко зазначив:

«Визнаються допустимими і використовуються як докази в кримінальній справі тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою частиною забезпечення прав і свобод людини і громадянина у кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.

Відповідно до положень частини третьої ст. 9 КПК України закони та інші нормативно-правові акти України, положення яких стосуються кримінального провадження, повинні відповідати цьому Кодексу.»

Тому, Верховний Суд ще раз нагадав, що доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому КПК порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів і обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню (ч.1 ст. 84 КПК).

Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи і висновки експертиз.

Тобто, відповідно до вимог частини другої ст. 99 КПК України матеріали, в яких зафіксовані фактичні дані про протиправні діяння окремих осіб та груп, зібрані оперативними підрозділами з дотриманням вимог Закону «Про оперативно-розшукову діяльність» (№2135-ХІІ), є допустимими та можуть використовуватись в кримінальному проваджені як докази, але, лише за умови відповідності вимогам цієї статті КПК!!!

З цього, вибачте, випливає, що проведені детективами НАБУ прослуховування телефонних розмов осіб, їх аудіо- і відеоконтроль, контроль за вчиненням злочину та використання «агентів» в рамках ОРС, чим так хизувались названі вище керівники ГПУ на засіданні Комітету, можуть бути використані як докази в подальшому кримінальному провадженні лише в тому випадку, якщо порядок їх проведення і оформлення відповідали вимогам конкретних статей КПК України, в чому я глибоко сумніваюсь. Наприклад, як могли дотриматись правоохоронці тих же вимог ст. 271 КПК при винесенні прокурором постанови про проведення того ж контролю за вчиненням злочину, якщо у ній вони не могли назвати ні найменування кримінального провадження, ні його реєстраційний номер у зв’язку з невнесенням на цьому етапі відомостей про цей злочин до ЄРДР.

Тим більше, що пунктом 1 ч. 7 статті 271 КПК на прокурора покладено обов’язок у постанові про проведення зазначених заходів викласти обставини, які свідчать про відсутність під час цієї дії провокування особи на вчинення нею злочину. Наскільки я зрозумів із виступів правоохоронців на засіданні Комітету, подібних застережень антикорупційні прокурори не висловлювали!

І ще один момент. Верховний Суд також застеріг, що Європейський Суд з прав людини при вирішенні питання справедливості судового розгляду в цілому враховує, у тому числі, і спосіб отримання доказів. Не виключаючи можливість використання особливих слідчих методів – агентурних методів, що само по собі не порушує права на справедливий судовий розгляд , ЄСПЛ висловив позицію, що у зв’язку з ризиком підбурювання з боку поліції при застосуванні таких методів їх використання має бути обмежено чіткими рамками (справа «Раманаускас проти Литви»).

Саме у зв’язку з цим, Верховний Суд критично оцінив дії ВССУ у конкретній справі, що розглядалася в цей день, щодо визнання доказів, якими суд апеляційної інстанції обґрунтував доведеність вини обвинувачених у вчиненні злочинів, допустимими і отриманими відповідно до вимог кримінального процесуального закону. Зокрема, Верховний Суд не підтримав позиції касаційного суду в тій частині, що апеляційний суд обґрунтовано послався, як на доказ винуватості засуджених у вчиненні збуту наркотичних речовин, на постанови про проведення оперативної закупки та про проведення контролю за вчиненням злочину шляхом проведення оперативної закупки, незважаючи на те, що оперативна закупка наркотичних засобів у засуджених 29 вересня 2014 року проводилася в межах оперативно-розшукової справи до внесення відомостей до ЄРДР. Не став для Верховного Суду переконливим і вислів ВССУ про те, що в межах ОРС слідчим суддею надавався дозвіл на проведення негласних оперативно-розшукових дій, передбачених ст.ст. 260 і 263 КПК, з 06.09 по 06.11.2014 р. та з 17.12.2014 по 17.02.2015 р. (це щодо доводів Ю. Луценка і Н. Холодницького про законність оприлюднених оперативно-розшукових заходів, які були проведені з дозволу суду).

А саме: цей суд, на порушення положення ст. 404 КПК, не переконався у відповідності зазначених доказів вимогам ст. 86 КПК та не навів належних доводів, на підставі яких визнав їх такими, що оприлюднені в порядку, встановленому КПК (докази – матеріали оперативно-розшукової діяльності повинні бути отримані уповноваженими на це суб’єктами та з відомого, що може бути перевірений, і не забороненого законом джерела; зібрані у встановленому законом порядку та з дотриманням встановленої форми, що гарантує захист прав і законних інтересів громадян).

Більше того, у цій своїй постанові ВСУ дав відповідь і на справедливі доводи окремих членів Регламентного комітету щодо незаконності проведення НСРД відносно того ж Полякова, якого документували через його телефонні розмови із помічницею, відносно якої, за словами керівників ГПУ, і проводилось з дозволу суду зняття інформації із автоматизованих телекомунікаційних систем.

Так, за висновком найвищої судової інстанції нашої держави постанова про проведення оперативної закупки від 04.09.2014 р. була ухвалена щодо особи №2, тому правомірним було б використання доказової інформації, отриманої в такий спосіб, саме щодо неї. Водночас, відповідно до протоколу про результати здійснення оперативно-технічного заходів, оперативна закупка наркотичних речовин відбувалася одночасно як в особи №2, так і у особи №1, щодо якої такого дозволу не було! Тим більше, що, як з’ясував ВСУ, оперативно-розшукова справа відносно особи №1 також не заводилась.

Тобто, ці ж зауваження Верховного Суду України стосуються і народних депутатів Полякова і Розенблата, відносно яких не могли бути заведені ОРС до одержання дозволу на притягнення їх до кримінальної відповідальності, а тому і дозволи на проведення контролю за вчинення злочину і зняття інформації з їх телефонних розмов з іншими особами не могли бути надані відповідно слідчим суддею і прокурором, відповідно!

Не все переконливо і в позиції прокуратури щодо доведеності винуватості того ж Розенблата у вимаганні і одержанні достатньо великої загальної суми неправомірної вигоди, яка із різних джерел, в т.ч. і на засіданні Регламентного комітету, називалась досить по різному, але в цілому становила 200 тис. доларів США. На превеликий жаль, ніхто із членів Комітету не запитав у керівників ГПУ про джерело походження цих коштів і хто буде нести відповідальність за їх зникнення чи розтрату (вони ж не були вилучені ні у Розенблата, ні у його співучасників під час затримання «на гарячому» чи під час обшуків).

Додам від себе, що, вивчаючи судову практику з цього приводу, мені вдалося знайти ухвалу Вищого спеціалізованого суду України від 06.06.2016 р., в якій касаційний суд обгрунтовано зазначив, що докази, одержані з порушенням вимог статей 246 і 271 КПК, є недопустимими, зокрема: протоколи про проведення негласних слідчих (розшукових) дій, оскільки вони не містили письмової згоди залегендованої особи на проведення дій оперативного характеру та не вказували походження грошових коштів, що використовувались при оперативних закупках; матеріали аудіо- та відеофайлів, оскільки вони не містять інформації щодо технічних засобів, за допомогою яких здійснювалось фіксування оперативно-розшукових заходів і т.д.

Не переконливою була і озвучена Генпрокурором на Комітеті позиція щодо законності документування детективами НАБУ факту одержання Поляковим частини неправомірної вигоди в сумі 5 чи 7 тис. доларів США. Якщо допустити, що факт придбання Поляковим на одержані таким неправомірним чином долари США (начебто, неправомірну вигоду) в магазині мобільного телефону для своєї дружини мав місце до реєстрації провадження в ЄРДР, то виникають, як мінімум, кілька запитань:

  1. чому одразу не був зареєстрований факт вчинення ним цього злочину в ЄРДР, бо цього прямо вимагає ст. 214 КПК України і таку позицію займає Верховний Суд? Тобто, в зв’язку з цим, з цього моменту потрібно було закривати ОРС і проводити вже слідчі і негласні слідчі (розшукові) дії в порядку, передбаченому КПК, чого, як вбачається із обговорення даної проблеми на Комітеті, не було зроблено!!!

  2. чому не були вилучені одразу помічені кошти із магазину, хоча б із мотивів збереження цього речового доказу, а тим більше це потрібно було зробити одразу після реєстрації кримінального провадження, тобто після одержання відомостей про можливе вчинення злочину?

Тим більше, залишення таких коштів як речового доказу, у таких випадках, більше ніж на 6 місяців в магазині, де, начебто, отоварювався Поляков, викликає великі сумніви щодо достовірності їх походження.

А ще більш сумнівним в доказовому плані є сам спосіб вилучення самого цього мобільного телефону у дружини Полякова, бо наведені на засіданні доводи керівників ГПУ про законність цієї процесуальної дії мене особисто не переконали із наступних міркувань.

На превеликий жаль, наші правоохоронні органи протягом, особливо, останнього року (гадаю, що перебування Ю.Луценка на посаді Генпрокурора в цей час просто збіг обставин) всіляко ігнорують вимоги діючого КПК, де в ст. 234 чітко сказано, що обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді! І тільки в разі необхідності проникнення до житла чи іншого володіння особи слідчий і прокурор можуть туди увійти до постановлення ухвали слідчого судді і то лише у невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей чи майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину. І все. Тому, все це «шоу», яке в черговий раз влаштували працівники НАБУ без ухвали слідчого судді на сходовій клітці чи у фойє багатоквартирного будинку, під час якого із застосуванням сили (як стверджує Поляков) у його дружини вилучили згаданий мобільний телефон, а вже після цього, начебто, одержали дозвіл слідчого судді на проведення обшуку у фойє чи сходовій клітці, щоб узаконити свої попередні дії, закономірно викликали у членів Регламентного комітету несприйняття і недовіру. І не дивно, бо в ч.5 ст. 234 КПК України чітко, вибачте, «чорним по білому», зазначено, що слідчий суддя відмовляє у задоволенні клопотання про обшук, якщо прокурор, слідчий не доведе наявність достатніх підстав вважати, що «відшукувані речі, документи або особи знаходяться у зазначеному в клопотанні житлі чи іншому володінні особи», яким, знову ж таки, сходова клітка не являється! Тим більше, що в ході досудового розслідування цей телефон можна було вилучити в порядку ч. 2 ст. 163 КПК України шляхом одержання дозволу суду на тимчасовий доступ до речей і документів дружини Полякова.

І це лише деякі деталі, на які я звернув увагу при розгляді цього подання у Комітеті ВР. А їх, я в цьому переконаний, буде виявлено ще більше, якщо цю справу, все ж таки направлять до суду з обвинувальним актом. Я можу ще раз повторитись: у мене є великі сумніви щодо наявності судової перспективи засудження названих народних депутатів саме за цією підозрою.

А може, до чого схиляються дехто із експертів, саме так з самого початку і було задумано?! Час покаже.

Наостанок поясню коротко ціль цього мого посту. Ні в якому випадку я не є прихильником жодного названого вище народного депутата, чи політичних сил, до яких вони належать. Не зважаючи на їх прізвища і політичну приналежність, я звертаю увагу лише на сам факт документування протиправних дій і процесуальних порушень, які допускають наші правоохоронці у таких резонансних кримінальних провадженнях, неупереджено наголошую на промахах правоохоронців та відвертих фактах беззаконня з їх сторони, намагаючись таким чином звернути увагу моїх бувших колег, донести до суспільства свою точку зору щодо зазначених подій. Я не буду категорично заперечувати винуватість названих парламентарів, це вже завдання слідчого, прокурора доказати цей факт і обставини, я говорю про дотримання процедури притягнення цієї категорії осіб до кримінальної відповідальності.

Звичайно, з точки зору простого громадянина може виникнути закономірне питання: Як же тоді притягнути до відповідальності народного депутата, який явно вчинив кримінальне правопорушення, про що свідчили, наприклад, оприлюднені ГПУ і НАБУ матеріали ОРС чи негласних слідчих (розшукових) дій, якщо не можна його телефонні переговори прослуховувати, чи стежити за ним, без одержання попереднього дозволу ВР на проведення відносно нього таких заходів? Дійсно, якщо дотримуватися даної процедури, встановленої законом, то в такому випадку депутат буде попереджений про те, що його злочинну діяльність документують правоохоронці! Погоджуюсь, що така проблема існує та потребує розв’язання, але не шляхом умисного порушення вимог законів, як це запропонували зробити правоохоронці по даному кримінальному провадженню! Шлях, який я пропоную, вважаю найоптимальнішим і вигідним як з точки зору захисту прав українських парламентарів, так і з точки зору дотримання принципу невідворотності покарання за вчинений злочин, щоб в законний спосіб без порушення закону домогтися притягнення дійсно винних народних обранців до кримінальної відповідальності.

Саме тому вважаю за необхідне внести наступні зміни до ч. 3 ст. 482 КПК України, ч. 2 ст. 27 Закону України «Про статус народного депутата України», виклавши її в такій редакції: «Обшук, затримання народного депутата України чи огляд його особистих речей і багажу, транспорту, жилого чи службового приміщення, а також проведення порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції та застосування інших заходів, у тому числі негласних слідчих (розшукових) дій, що відповідно до закону обмежують права і свободи народного депутата України, за винятком випадків затримання народного депутата України під час вчинення злочину,допускаються лише в разі, якщо Верховною Радою України надано згоду на притягнення його до кримінальної відповідальності, якщо іншими способами одержати фактичні дані неможливо».

Далі буде…

baganets.com


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Еще больше легковерию прогрессивной и не очень публики и их желанию есть дерьмо ложками c видом как будто мёд, не делая при этом даже попыток рефлексии.

По “депутатскому делам”. Почти не одно дело не имеет НИКАКОЙ судебной перспективы, поскольку фейковые изначально.

1. Лозовой, Дейдей – законом не запрещено получать ссуды, на неограниченный срок, подарки,завещания. Первым, кто этим воспользовался был наш главный “борец с коррупцией” Лещенко. Его сразу прикрыл его друг Сытник. Главное иметь крышу в западных посольствах и в НАБУ.

2. Довгий – коллегиальное решение, за которое голосовало 65 депутатов. Плюс уже легализовано в судах через “проигрыш прокуратуры”. Плюс сроки давности.

3. Поляков-Розенблат. Так, а в чем состав преступления? В том, что они вносили правки в законопроект, который НЕ ПРИНЯТ? Так это в законе “О статусе народного депутата” прописано. Это работа у депутата такая – писать законы. Где событие преступления? Их рассказы какой то девушке, о том что они кого то знают? Где документы (разрешения), которые они за взятку ей принесли? Треп о том, что кто то кого то занет – это треп без фактов. Даже озвученное НАМЕРЕНИЕ к делу не пришьешь. Где ущерб? Так, какой ущерб нанесен? Такие вопросы начнет задавать адвокат средней руки и дело рухнет сразу. И будут орать, что суд виноват.

Я вижу НАБУ уже мега умные лазить по ресторанам и собирать типа “доказательства” не у непосредственно в исполнительной власти, которая больше всего и выдает разрешений по янтарю. Нет “агентов” и в Житомирской и Ровненской областях, где янтарь как добывался так и добывается. Всё уютно в Киеве. Интересно, сколько денег списали на этот бред?

Сорри, что не поддерживаю волну восторженного идиотизма. Привык оперировать фактами, а не эмоциями и домыслами. Еще сильно не люблю, когда меня за дурака держат. Это всё, что угодно, а не борьба с коррупцией.
Депутаты не ангелы, но это фейки изначально. Пипл хавает.


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

“Щоб мати результат, необхідно продовжувати судову реформу та створювати спеціалізований антикорупційний суд”, – наголосив директор НАБУ.

Директор Національного антикорупційного бюро України Артем Ситник вважає, що кругову поруку за політиків-корупціонерів почали долати. Про це він заявив в інтерв’ю DW, підбиваючи підсумки 2 років існування НАБУ, передають Патріоти України.

“Головний підсумок – ми розслідуємо справи та арештовуємо тих людей, яких досі ніхто ніколи не арештовував. Та кругова порука, яка існувала в Україні, – вона почала сипатися. Недоторканих тепер немає, і ми це показали”, – сказав Ситник.

За його словами, цих результатів вдалося досягти досить швидко в порівнянні з іншими державами: “Нам часто ставлять у приклад досвід Румунії, але наші колеги там почали розслідувати подібні справи лише на десятий рік свого існування”.

Станом на 30 квітня НАБУ вело 328 справ та подало до суду 65 обвинувальних актів.

Ситник повідомив: “На 30 квітня ми мали рішення судів стосовно 16 осіб, переважно – на основі угоди, коли обвинувачений не має конфронтації зі слідством”.

“Втім, важливими є вироки за масштабними справами, як от справа Онищенка, яку ми нещодавно передали до суду”, – зазначив директор НАБУ.

“Я розумію, що нас критикують за те, що ми нікого не посадили. Але ми постійно намагаємося донести, що ми не садимо – це справа суду. Деякі справи взагалі не рухаються в судах – валяються там по 12-14 місяців. І це говорить про те, що необхідно продовжувати судову реформу та створювати спеціалізований антикорупційний суд”, – наголосив він.

Читайте також: UAPORTAL.CZ – Портал українців Чехії

Попри перевірку майна судді Павла Вовка, нардепів Євгена Дейдея та Андрія Лозового, Ситник не став стверджувати, що електронні декларації – це дієвий інструмент викриття корупції.

“Про те, що це дієвий інструмент, ми зможемо ствердно сказати, коли будуть судові вироки, які наберуть чинності… Це перша хвиля таких справ. Зараз по них провели розслідування. Прокуратура також вважала, що там є підстави, тому, наприклад, з’явилися ці подання до Верховної Ради (про зняття недоторканості – ред.)”, – сказав він.

Коментувати призначення аудиторів НАБУ Ситник не став, але сказав, що аби це не стало інструментом контролю бюро з боку конкретних людей у владі, а не суспільства, треба провести належний конкурс.

“Я вважаю, що ті події, що до цього відбулися в парламенті, – вони дещо дискредитували цю ідею, на жаль”, – завив він.


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO