Теги Posts tagged with "Баганець"

Баганець

Я чітко усвідомлюю, що нинішня влада впертоне звертає увагу на стан криміногенної обстановки в державі, яка погіршується з року в рік, починаючи із 2014 року.

Спочатку вищі посадові особи України пояснювали це війною на Донбасі, потім почали перекладати вину за ріст злочинності, особливо пов’язаної із застосуванням вогнепальної зброї та вибухівки, на Росію і т.д. В цьому році керівники правоохоронних органів дещо змінили тактику і стали заспокоювати суспільство тим, що,начебто, зростання злочинності не тільки припинилось, а навіть спостерігається деяке їїзменшення. За їх доводами навіть розкриття злочинів покращилось станом на листопад місяць цього року по зрівнянню із минулим роком.

Більше того, керівництво МВС та Нацполіціїдоговорилось до того, що їх відомству вдалосядосягти «небачених» результатів,  а саме:забезпечення розкриття тих же умисних вбивств майже до 90%!

Про те, що це обман і маніпуляція статистикою з тим, щоб пропіаритись, свідчить хоча б той факт, що перший заступник  Міністерства внутрішніх справ на ток-шоу «Народ проти» заявив про такий «високий  відсоток розкриття» всієї злочинності в Україні! Ви тільки уявіть, 90% розкриття!Фантастика. Йому пощастило, що там був присутній директор департаменту комунікаційМВС України Артем Шевченко і коректно виправив його (я допускаю) помилкові твердження.

Хоча, знову ж таки, на превеликий жаль, глядачам і учасникам цієї телепрограми так і не прийшлось почути від усіх там присутніх заступників керівників правоохоронних органів нашої держави ні про реальний стан злочинності в державі, ні про причини стабільного погіршення криміногенної обстановки, ні про заходи, які необхідно негайно вжити, щоб забезпечити дотримання принципу верховенства права, задекларованого в Основному Законіщо саме людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю,  а права і  свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, і головне: утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави!!!

А що ж насправді? Для відому, цього року Україна увійшла до списку країн з найвищим рівнем організованої злочинності і зайняла 113 місце в списку із 137 країн. Про це свідчать дані рейтингу, складеного фахівцями Світового економічного форуму. Так, для наглядностів групі країн з найвищим рівнем організованої злочинності Україна опинилася поруч з державами Південної таЛатинської Америки і Африки. Про який спад злочинності тоді можна говорити?

Я продовжую стверджувати, що наша нинішня влада не хоче виправляти свої очевидні помилки в так званому «реформуванні» правоохоронних органів, що фактично призвело до знищення самої правоохоронної системи, коли прокуратуру в жовтні 2014 року в порушення вимог Конституції України позбавили функцій як нагляду за додержанням правоохоронцями законів по боротьбі із злочинністю, так і фактичного арбітра такоординатора в діяльності тепер вже окремо розкиданих «по хуторам» правоохоронних органів, які розбалансовані, дезорганізовані та очевидно безпорадні перед такою навалою злочинності в обстановці безкарності і вседозволеності, а точніше – повної анархії на цьому напрямку діяльності нашої держави.

І тому, не тільки у мене одного виникають такі закономірні запитання.

Невже ні в кого із відповідальних за стан боротьби із злочинністю високопосадовців і до цих пір не сформувалось об’єктивної думки  про те, що таким «реформуванням» вони підривають основи нашої державності?! Невже вони не думають про майбутнє нашої держави, коли свідомо позбавилинаших правоохоронців (в першу чергу поліцію і прокуратуру, які завжди перебували на передньому краї боротьби із злочинністю) всіх до цього існуючих пільг, в т.ч. на вислугу років та достроковий вихід на пенсію, на достатній її розмір в майбутньому (нагадую: максимальний  розмір якої для всіх громадян, в т. ч. тепер і для правоохоронців, окрім військових, складає приблизно 10 000 гривень, купівельна спроможність якої, в результаті інформації до кінця 2017, знизилась до катастрофічної відмітки при сплаті комунальних послуг, на безоплатне одержання житла, на безоплатний поїзд в міському транспорті і т.д.?!

Ще раз звертаюся до наших можновладців, в т.ч. Президента, Прем’єр-Міністра та Верховної Ради, із роз’ясненням, що при такій оплаті праці і прирівненні слідчих, прокурорів і оперативних працівників до всіх звичайних громадян у пенсійному і соціальному забезпеченні, Ви не зможете мотивувати йти на службу в правоохоронні органи кращих фахівців і спеціалістів в галузі права, які одержали вищу юридичну освіту та хороші знання, Ви не зможете утриматиякнайдовше на службі тих досвідчених правоохоронців, які можуть навчити молодь та допомогти їм розкривати і розслідувати злочини!

Про яке розкриття і розслідування злочинів, особливо вчинених в умовах неочевидності, тим більше — в складі організованих груп та, тим більше, злочинних організацій, з застосуванням вогнепальної зброї та вибухових речовин,  особливо «по гарячих слідах» і в найкоротші терміни, Ви говорите, якщо це досягти можна лише при наявності достатньої кількості підготовлених професійно слідчих, прокурорів і оперативних працівників, які, до того, ж мають відповідний досвід, володіють методикою і організацією роботи по розкриттю і розслідуванню таких злочинів і будуть мотивовано працювати з повною віддачею сил і вміння, не рахуючись із особистим часом, без відпочинку, цілодобово, без вихідних і святкових днів?!

Я вже не говорю про те, що позитивного результату у боротьбі із злочинністю Ви не досягнете без негайного внесення відповідних змін і доповнень до діючого законодавства, відновлення прокурорських функцій по здійсненню нагляду за додержанням законів всіма правоохоронними органами, в т.ч. і НАБУ, з наданням права Генпрокурору і йому підпорядкованим прокурорампроводити у всіх піднаглядних правоохоронних органах перевірки на предмет дотримання законівпо боротьбі із злочинністю, вносити за результатами перевірок їх керівникам документипрокурорського реагування з вимогою усунення виявлених порушень закону та притягнення винних правоохоронців до відповідальності. І ще раз наголошую: без негайного об’єднання зусиль всіх правоохоронних органів під керівництвом Генпрокурора шляхом координації їх спільних дій не вдасться добитись позитивних результатів у боротьбі із злочинністю! 

Єдине, оговорюся, що це можна дійсно реалізувати лише у випадку перебування на посаді Генпрокурора не політика, а саме досвідченого і професійно підготовленого фахівця, при чому рівновіддаленого від будь-яких політичних сил, який повинен мати достатній досвід роботи на прокурорських посадах, в т.ч. і адміністративних! Аналогічно таким вимогам повинні відповідати і його заступники, прокурори регіонів та керівники місцевих прокуратур. Але це можливо реалізувати, коли буде  припинена ганебна практика застосування квотного (від політичних сил та АП) призначення осіб на такі посади і негайного скасування ганебних змін до Закону «Про прокуратуру», якими було надано можливість призначення на посади прокурорів будь-яких інших «фахівців в галузі права» без будь-якої спеціальної підготовки, а тим більше — в прокуратури регіонів і до центрального апарату – без будь-якого прокурорського досвіду! Окрім шкоди для держави і суспільства від таких змін по комплектуванню прокуратур законодавці породили для ГПУ і проблему, яку намагаються вирішити, на якій підставі присвоювали прокурорські класні чини бувшим міліціонерам, або «іншим фахівцям в галузі права», якими заповнили цілий ряд керівних посад в органах прокуратури за час перебування Ю. Луценка на посаді Генпрокурора.

Окрім того, до яких пір наша бездарна, безініціативна, і вибачте за такі словааморальна іготова на все, аби продовжити своє існування в такому складі, Верховна Рада буде бездіяти і не ініціювати внесення край необхідних змін до Кримінального процесуального кодексу України, який був розроблений «визначними» юристами Януковича  і проголосований вночі 45-минародними депутатами та фактично «зав’язав по руках і ногах» дії правоохоронцівде було передбачено цілу низку норм, які тепер не дають можливості слідчим, прокурорам і оперативним працівникам об’єднувати зусилля в якнайшвидшому та в короткі строки розкритті і розслідуванні  злочинів?

Для прикладу, візьміть хоча б ту ж статтю 214 КПК України, яка зобов’язує слідчих і прокуроріввносити в ЄРДР всі без виключення «заяви і повідомлення про злочини», причому негайно, не дивлячись на те, що в більшості своїй вони не єтакими в дійсності! Не дивлячись на те, що такі «заяви про злочини» можуть бути написані тими ж недоброзичливцями, чи на замовлення, чи навіть психічно хворими людьми, ця вимога закону змушує слідчих і прокурорів, замість зосередження зусиль над розкриттям і розслідуванням реальних, очевидних злочинів,  в першу чергу тяжких і особливо тяжких, в т.ч. і проти особи, відволікатись та проводити формальні слідчі дії з метою перевірки таких «сигналів», а інколи і відверто «доносів», а після затрат на це значного часузакривати такі провадження за відсутності події злочинуХіба цього не знають наші керівники держави чи ті ж народні депутати? Допускаю, що знають, бо все кивають на того ж Портнова, хоча з того часу пройшло 5 років, але, таких необхідних змін до КПК про скасування таких гальмівних для слідства норм до цих пір так і не внесли.

А хіба не відвертим шкідництвом та фактично усуненням оперативно-розшукових підрозділів правоохоронних органів від розкриття злочинів є введені в 2012 році норми КПК про наділення, Ви тільки вдумайтесь, саме слідчих повноваженнями на проведення негласних слідчих (розшукових) дій,форми і методи проведення яких таємними,  а більшість слідчих навіть такого предмету у ВУЗахне вивчали! В той же час, оперативні працівники того ж, наприклад, карного розшуку, які можуть і вміють це робити, бо вони вивчали у своїхнавчальних закладах цей предмет, навчались цьому «ремеслу» у своїх досвідчених наставників і набули відповідний досвід роботивже протягом 5 років усунуті фактично від самостійного проведення оперативно-розшукових заходів чи негласних слідчих (розшукових) дій після реєстрації кримінального провадження в ЄРДР, обмежившись лише  виконання доручень слідчих і прокурорів! 

Для відому, в зв’язку із прийнятим нового КПК в такій редакції були внесені зміни і в Закон «Про оперативно-розшукову діяльність», де до повноважень оперативних підрозділів було віднесено проведення оперативно-розшукових заходів, в основному, лише з метою виявлення злочинів, які лише готуються, та осіб, які їх готують. Це теж одна із причин, чому в нас така катастрофічна ситуація із розкриттям злочинів. Ви можете запитати: а чому ж тоді оперативні підрозділи правоохоронних органів не попереджають вчинення нових злочинів з урахуванням їх нинішньої компетенції? А це вже питання до законодавців та нинішніх керівників правоохоронних органів. Вони про це чомусь сором’язливо мовчать, бо похвалитись нічим, такяк оперативні працівники не налаштовані зосереджувати свої зусилля на виявлення і розкриття злочинів, які лише можуть готуватись!

Якщо Ви сподівались, що наші державні мужі (законодавці, Президент, керівники правоохоронних органів), в кінці кінців, прозріють і будуть намагатися тверезо, виходячи, перш за все,  із національних інтересів, а не в угоду різнимзакордонним центрам впливу (як хочете, так їх іназивайте), виправити цю ситуацію, то Ви помиляєтесь. І поясню чому. 

Замість негайного вжиття край необхідних заходів до покращення діяльності правоохоронних органів у боротьбі із злочинністю, в т. ч. і корупцією, нинішня влада продовжує їх фактично доруйновувати. Чого тільки варті обіцянки сьогоднішнього очільника Національної поліції України, якого, на відміну від більшості інших нинішніх керівників правоохоронних органів, я вважаю професіоналом, змінити порядок комплектування підрозділів кримінальної поліції, куди він планує набрати до 80% працівників виключно (Ви тільки вдумайтесь) із патрульної поліції! Не мені Вам розповідати, яким чином до неї набирали і продовжують набирати кандидатів фактично з вулиці, без будь-якої юридичної освіти, а на підготовку таких «поліцейських» витрачають всього аж 3 місяці, кидаючи фактично цих не підготовлених працівників під кулі і ножі нинішніх злочинців, як правило, озброєних, інколи маючихнавіть бойовий досвід в зоні АТО. І таких трагічних випадків вже достатньо!

І лише приблизно 20-25% кадрів нової кримінальної поліції  будуть набирати після одержання спеціальної освіти. І виходячи із таких намірів керівника Нацполіції, Ви можете уявити собі, хто буде в майбутньому захищати наших громадян від злочинців, хто із таким рівнемпідготовки «поліцейських» зможе протистояти справжній лавині злочинності: як правило, озброєній та оснащеній, а головне – організованій і добре проінформованій?!

Більше того, замість розробки нових законодавчих норм про повернення оперативним підрозділам Нацполіції повноважень по проведенню оперативно-розшукових заходів  з метою розкриття хоча б тяжких і особливо тяжких злочинів, в першу чергу, таких як умисні вбивства,  в т. ч. і з застосуванням вогнепальної зброї та вибухівки, і після реєстрації таких кримінальнихпроваджень в ЄРДР, керівництво МВС і поліціїпроводять, особисто для мене, незрозумілі експерименти зі створення в деяких містах і областях України не передбачених законом для цього відомства «підрозділів детективів», які здійснюють одночасно як негласні слідчі (розшукові) дії, так і слідчі дії. На запевненнякерівників Нацполіції, що такі їх нововведення, начебто, знаходять підтримку серед прокурорів таслідчих суддів, можу їх розчарувати, бо суди при розгляді обвинувальних актів по суті у справах, по яких докази здобували такі «детективи», будуть визнавати їх недопустимими з усіма витікаючиминаслідками!

А щодо прокурорів, які підтримують проведення слідчих дій не уповноваженими на це особами, краще промовчу, бо прокуратура сьогодні фактично зруйнована, прокурорський нагляд за додержанням законів органами досудового розслідування фактично відсутній, як би мені не було сумно це визнавати. Тому, не дивуйтесь таким «прокурорам», які підтримують подібні «експерименти». А щоб Ви уявили, про яких «детективів» іде мова у повідомленнях СергіяКнязева, то він озвучив їх подальші наміри комплектувати такі підрозділи із розрахунку: 70% —із кримінального розшуку і лише 30% – із слідчих. В зв’язку з цим, теж виникає закономірне запитання: Ви можете собі уявити, який буде рівень досудового розслідування в Нацполіції в майбутньому, коли цю функцію будуть виконувати такого рівня «фахівці»? Яке тоді покращення протидії злочинності можна очікувати?! Одним словом: жах!

Підтвердженням таких моїх песимістичних прогнозів щодо подальшого погіршення стану діяльності органів досудового розслідування свідчать і наміри Уряду України ввести до цього часу нікому не відомий так званий «аудит діяльності правоохоронних органів щодо розслідування кримінальних правопорушень!». Правда, незрозуміло, хто і на якій підставі буде його здійснювати. І це все робиться замість того, щоб відновити повноваження прокурорів по здійсненню нагляду за додержанням всіма правоохоронними органами законів по боротьбі із злочинністю, які раніше, до так званих «реформ»здійснювались шляхом проведення таких перевірокв органах досудового розслідування, за результатами чого вживались адекватні заходи реагування на відновлення законності в діяльностіправоохоронців. Але, урядовці, в першу чергу, МВС і Нацполіціявідверто бояться прокурорського нагляду, бо в такому разі їм би не довелося так вільно і безтурботно себе  почувати при такому катастрофічному стані дотримання законності, в тому числі і в сфері бюджетного законодавства, і злочинності в державі і т.д.

Окрім сміху і повного розчарування у здатності нинішньої влади  організовувати протидію злочинності свідчить і пропозиція Мінюсту про створення так званих «комісій з числа громадських організацій, які будуть встановлювати порушення законів правоохоронцями під час проведення ними слідчих дій». Ви тільки вдумайтесь у зміст даної пропозиції: яким чином такі «комісії» можуть бути присутніми на місці проведення процесуальних дій?

А хіба не є свідченням катастрофічних наслідків від так званих «реформ» визнання зовсім недавно Міністром внутрішніх справ А. Аваковимтого факту, що в цьому році втричі чи навіть в чотири рази більше громадян загинуло в результаті ДТП на автошляхах України, ніж за цей час в зоні АТО?! І в той же час, зверніть увагу, що пропонує МВС і Уряд України з метою покращення ситуації на дорогах: збільшити  штрафи за порушення правил дорожнього руху в рази і обмежити швидкість в населених пунктах до 50 км/год! Не дивлячись на те, що ліквідація тих же підрозділів ДАІ себе не виправдала, а навіть стала основною причиною такої кількості смертей громадян в результаті ДТП, будь-якої реакції щодо відновлення таких чи створення нових подібних підрозділів дорожньої поліції саме для забезпечення дотримання ПДР немає. Тобто, незрозуміло хто саме буде контролювати дотримання ПДР, щоб виявити їх порушення, щоб застосувати такі штрафи?! 

На думку вже багатьох експертів (до яких і я приєднуюсь), якщо ще рік-два буде існувати такий стан безпеки на наших дорогах, то можна буде знімати всі знаки дорожнього руху і їздити, як їздять автомашини в самих низько розвинутих країнах Індонезії чи Африки! А з цим будуть пов’язані і наступні проблеми в нашій державі і суспільстві: як потім переконати наших громадян-водіїв, які звикли до такої анархії на дорогахзновудотримуватись правил дорожнього руху?! Повіртеце буде дуже складно, бо до «бєзпредєла» дуже швидко можна звикнути, а ось відвикнути від таких «привілеїв» — це проблема. Тому, нехай мене вибачать, але я із недовірою відношуся до запевнень МВС та Нацполіції про зростаючий рейтинг новоствореної патрульної поліції!

Не замінять таких підрозділів дорожньої поліції по забезпеченню виконання ПДР і відеокамериякінам обіцяють розмістити урядовці вже який рік (мабуть третій чи четвертий), навіть в кількості кількох тисяч, бо ними неможливо забезпечити всі вулиці у містах і селах, а тим більше – всі автошляхи України. Це утопія. Тим більше, що при такій кількості завезених до нашої держави із-за кордону кілька сотень тисяч вживаних автомобілів «на бляхах», по яких неможливо ідентифікувати водія, я вже не говорю про власниказастосування таких відеокамер не принесе ніякої користі для наведення правопорядку на дорогах!

Злочинність побороти не можливо, але протистояти їй держава зобов’язана! Правда, не таким шляхом.

Екс-заступник Генерального прокурора України,
кандидат юридичних наук, заслужений юрист України, адвокат
О.В. Баганець


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Продовжуючи аналіз застосованої ГПУ «схеми» щодо так званої «спецконфіскації», начебто,  коштів Януковича, зупинюсь на деяких аспектах судової практики, яку проігнорували як прокурори, так і судді.

На що мені, при цьому, хотілося б ще звернути увагу нинішніх правоохоронців, в першу чергу своїх бувших колег із ГПУ, застерігши їх від подальших негативних наслідків такої їх «діяльності», то це на професійно неправильну та, вибачте, незаконну практику укладання угод із одним (кількома) підозрюваним про визнання  винуватості з тим, щоб виписаний таким чином (як це було у справі того ж Кашкіна) обвинувальний вирок суду про її затвердження використати в подальшому як доказ вини осіб у головному провадженні, де проходять основні співучасники, які участі в судовому засіданні не приймали.

Пряма заборона такого способу збирання доказів міститься в п. 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ  (ВССУ) «Про практику здійснення судами кримінального провадження на підставі угод» від 11.12.2015 року, де чітко зазначено, що (дослівно): «вирок, ухвалений на підставі угоди, у такому випадку (стосовно однієї із декількох осіб) не має преюдиціального значення для кримінального провадження відносно інших осіб, а визнання винуватості першою особою не є доказом вини останніх».

Окрім того, проаналізувавши цілий ряд судових рішень по затвердженню таких угод про визнання винуватості, особливо це стосується кримінальних проваджень слідчих ГПУ і, в першу чергу, військової прокуратури, яка, як на мене, найбільше цим грішить, я приходжу до невтішного висновку про порушення прокурорами вимог ст. ст. 469 і 470 КПК України, а саме: ними укладаються такі угоди у провадженнях щодо особливо тяжких злочинів, які, згідно ч. 5 ст. 216 КПК України, віднесені до виключної підслідності НАБУ, розслідувати які органи прокуратури законом не уповноважені, про що в своєму листі від 13.09.2016 року справедливо зауважував і Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ. Окрім того, не завжди підозрювані у таких злочинах попередньо (тобто, до укладення угоди про визнання винуватості) викривали іншу особу у вчиненні злочину, знову ж таки, підслідного НАБУ, і головне, що ця інформація про вчинення злочину особою, яку викрито цим підозрюваним, підтверджувалася іншими доказами. На жаль, і суди, які своїми вироками затверджують такі угоди у подібних справах, не звертають уваги на відсутність тієї чи іншої обов’язкової умови, передбаченої КПК України, що є достатньою підставою для їх оскарження і відповідно — скасування вищестоящим судом.

Змушений також нагадати і про те, що суд у відповідності до ст. 474 КПК України повинен відмовити у затвердженні такої угоди, якщо її умови суперечать вимогам цього Кодексу або закону, а також, якщо умови угоди порушують права, свободи та інтереси сторін або інших осіб.

Тому, абсолютно законно колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних  справ Апеляційного суду м. Києва 15.02.2017 року прийняла до розгляду і задовольнила апеляційні скарги двох адвокатів, які не приймали участі у справі в суді першої інстанції,  в інтересах бувшого Генпрокурора України В. Пшонки про скасування обвинувального вироку Печерського районного суду м. Києва, яким було затверджено угоду про визнання винуватості Особи 8.

Перш за все, колегія суддів зазначила, що при цьому вона виходила із правової позиції Верховного Суду України (ВСУ), викладеної в Постанові від 03.03.2016 року, яка полягає в тому, що  особа, яка не була учасником судового розгляду у кримінальному провадженні щодо іншої особи, має право звернутись з оскарженням вироку, ухваленого на підставі угоди між прокурором та іншим обвинуваченим у цьому провадженні, якщо вирок стосується прав, свобод та інтересів особи, яка звертається із оскарженням.

Окрім того, апеляційний суд вказав дослівно: «викладаючи в мотивувальній частині вироку формулювання обвинувачення, висунуте Особі 8 згідно з обвинувальним актом, судом першої  інстанції стверджується і про вчинення іншою Особою 5 певних дій, які містять ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5ст. 191 КК України. Таким чином, при формуванні обвинувачення у вироку щодо Особа 8 судом першої інстанції констатовано, що обвинувачувана діяла у співучасті із особою, щодо якої кримінальне провадження у суді не розглядалось і яка не брала участі у судовому розгляді, але, при цьому, у вироку зазначено прізвище цієї особи».

Більше того, та ж колегія суддів апеляційної інстанції дослівно зазначила: «При затвердженні угоди про визнання винуватості між обвинуваченою Особа 8 і прокурором суд першої інстанції не звернув увагу на те, що в обвинувальному акті та в такій угоді про визнання винуватості при викладенні фактичних обставин кримінального провадження, вчиненого Особа 8, яке досудовим слідством вважаються встановленим, зазначено прізвища осіб, які не є учасниками даного кримінального провадження, в т.ч. і прізвище Особа 5. Також в цих документах вказуються конкретні дії, вчинені кожним із цих осіб, зокрема і Особа 5, а також інші дані стосовно посади Особа 5, його посадових обов’язків, тощо, тобто дані, за якими можна ідентифікувати особу».

На підставі наведених обставин колегія суддів скасувала зазначений вирок суду щодо Особа 8 з направленням даного кримінального провадження до органу досудового розслідування для подальшого розслідування в загальному порядку.

Наскільки мені відомо, по цій же «схемі» прокурорами ГПУ виділялись в окреме провадження і направлялись до суду для їх затвердження місцевими судами і угоди між підозрюваними та прокурорами про визнання винуватості і у інших кримінальних справах за підозрою того ж В. Януковича у створенні злочинної організації та протиправному заволодінні майном Межигір’я і урочища Сухолуччя, Сергія Курченка — у створенні злочинної організації та вчиненні ним інших злочинів і т.д.

Мій висновок про незаконність такої практики Генеральної прокуратури по збору доказів вини організаторів і найбільш активних учасників цих, так званих, «злочинних організацій» та «організованих злочинних груп», в т.ч. (допускаю) як і їх заочного засудження шляхом долучення до основних кримінальних проваджень таких обвинувальних вироків судів по затвердженню угод про визнання винуватості другорядних учасників цих злочинів, свідчить і постанова судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 03.03.2016 року, причому, теж у кримінальній справі, яка по незрозумілій для мене причині знову ж таки розслідувалась військовою прокуратурою, хоча інкриміновані у ній злочини і особи підозрюваних не мали ніякого відношення до її підслідності.

До речі, знаючи про обставини цього кримінального провадження не тільки із ЗМІ та Реєстру судових рішень, а і від своїх колег-адвокатів, я і раніше був впевнений у незаконному кримінальному переслідуванні, як мінімум, двох бувших керівників прокуратури Київської області, один з яких, ще раз підкреслюю,  по завідомо надуманій підозрі тривалий час знаходиться в розшуку, а відносно другого обвинувальний акт направлено до суду, де він і слухається вже більше 2-х років! Я переконаний, що, окрім виправдувального вироку  відносно цих двох осіб, іншого рішення суду і бути не може! І про це знає і нинішнє керівництво Генпрокуратури, але, будь-яких рухів на відновлення законності і справедливості  та захисту прав людини на свободу і особисту недоторканність, та забезпечення загальних засад кримінального провадження таких як: презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини,  а також  верховенство права, не вчиняє!!!

Але, повертаючись до проблеми збору таким неналежним способом (через укладення угод при визнання винуватості другорядними учасниками цих подій) доказів винуватості навіть нехай і найбільш одіозних осіб, в т.ч. і з числа найбільш активних учасників «злочинної організації» Януковича, хочу зазначити, що Верховний Суд у названій постанові ще раз підтвердив, що відповідно до ст. 304 КПК України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності слідчого, прокурора, слідчого судді і суду в порядку, передбаченому цим Кодексом, а також на перегляд вироку чи ухвали суду, які стосуються прав, свобод та інтересів особи, судом вищого рівня, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді, чи ні.

Обґрунтовуючи своє право на оскарження даного вироку, у цій справі військової прокуратури заявник (суддя, справа відносно якого слухається в суді вже більше 2-х років) послався на те, що зміст вироку, яким затверджено угоду про визнання винуватості  обвинуваченим (бувшим прокурором в процесі), недвозначно стверджує і про його (заявника) співучасть із засудженим у постановленні завідомо неправосудної ухвали про звільнення Особи 3 від подальшого відбування покарання і у такий спосіб створює преюдицію та всупереч презумпції невинуватості встановлює заздалегідь його (судді-заявника) винуватість у вчиненні зазначеного злочину.

Підтримуючи позицію цього заявника, Верховний Суд визнав, що дійсно преюдиційні факти не потребують повторного чи додаткового дослідження, але факт преюдиції розцінюється суддею-заявником як безспірний, встановлений компетентним органом,  і як такий, що спрощує оцінку даних. Саме в зв’язку з цим, констатуючи у вироку щодо бувшого прокурора його винуватість у вчиненні пособництва шляхом усунення перешкод у постановленні суддею (заявником), щодо якого матеріали виділені в окреме провадження, завідомо неправосудної ухвали, суд першої інстанції фактично зробив висновок про те, що цим суддею постановлено завідомо неправосудне рішення. При цьому, навіть відсутність у вироку вказівки на прізвище судді не означає неможливість його ідентифікації, так як усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виголошення і підписання, а прізвище суддів, які їх ухвалювали, не підпадають під «засекречення», згідно Закону «Про доступ до судових рішень». Тому, Верховний Суд констатував, що висновок суду першої інстанції у вироку про затвердження угоди про визнання винуватості прокурором Особа 2 у сприянні ним у постановленні завідомо неправосудного рішення щодо Особа 3 є підтвердженням винуватості судді Особа 1 у постановленні такого рішення!

Така преюдиція щодо винуватості судді у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 375 КК України, на думку Верховного Суду, не лише входить в колізію з нормами КПК щодо вільної оцінки доказів, а й суперечить передбаченим ст. 7 КПК загальним засадам кримінального провадження, зокрема верховенству права, законності, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини.

Все це неминуче веде до того, що усі голослівно вже «завершені», або ті, що скоро будуть закінчені, резонансні кримінальні справи в майбутньому будуть «розвалені» кваліфікованим захистом, як мінімум, у Європейському суді з прав людини і потягнуть за собою як нові матеріальні збитки для нашої держави, так і підрив іі іміджу і авторитету. «Комбайн» реалізації саме таких схем, на превеликий жаль, вже запущено. Залишилось лише одне питання, куди ж все таки поставлять кому високопоставлені судді у такому реченні: «конфіскувати неможна повернути»…..

На завершення свого аналізу щодо проведеної так званої «спецконфіскації коштів належних Януковичу», зверну Вашу увагу на і те, що нещодавно в ЗМІ з’явилась інформація, що Національне антикорупційне бюро намагається встановити місцезнаходження близько 156,8 мільйонів доларів США та 218,1 тис. грн, які, за їх версією, належали компанії Quickpace Limited, пов’язаній з нардепом Олександром Онищенком та були арештовані на рахунках в ПАТ «Ощадбанк» за рішенням суду від 24.05.2016 в рамках розслідування так званої «газової справи». Як встановили детективи НАБУ, станом на 17.10.2017, незважаючи на наявні обтяження (нескасоване та неоскаржене рішення суду про їхній арешт), дані кошти зникли з рахунків у ПАТ «Державний ощадний банк України. В «Ощадбанку» це пояснили тим, що кошти нібито були перераховані до Державного бюджету України на підставі вироку Краматорського суду Донецької області, яким було «затверджено угоду про визнання винуватості з громадянином Аркадієм Кашкіним».

Таким чином, до законності застосування військової прокуратурою процедури спеціальної конфіскації 1,5 млрд. доларів США виникає ще більше запитань: яким чином в дохід держави могли звернутись кошти, арештовані судом в рамках іншого кримінального провадження, яке розслідується НАБУ? Як могло таке статися, що одні і ті ж кошти арештовувалися судами двічі? Куди насправді зникли вказані кошти? Чи зникли з цих рахунків облігації на суму 123 млн. доларів США, які також належать компанії  Quickpace Limited?

Тому, вважаю, що правоохоронцям (зокрема, Генеральній прокуратурі) вкрай необхідно роз’яснити суспільству і своїм колегам дійсну долю цих коштів та відкрити завісу таємничості щодо реальної «спецконфіскації коштів Януковича». До речі, оприлюднені заступником Генерального прокурора Єніном причини засекреченості вироку Краматорського міського суду по справі не витримують ніякої критики.

«Солодкі» розповіді про найбільш результативну спецоперацію Генпрокуратури і суду по цій, вибачте, утаємниченій справі не додають правоохоронцям авторитету. Як би хто про це не повторював із експертів телеефіру.

АВТОР:
Екс-заступник Генерального прокурора України,
кандидат юридичних наук, заслужений юрист України,
адвокат
Олексій Васильович Баганець


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Чергова зміна риторики Президента України (тепер уже щодо необхідності створення Вищого антикорупційного суду, а не антикорупційної палати) як свідчення неприйнятності і шкідливості «реформ», нав’язаних Україні із-за кордону

Ви пам’ятаєте, як наш гарант Конституції нещодавно переконував лідерів (нехай і в минулому) західних держав і тих же США про відсутність будь-яких підстав для створення Вищого антикорупційного суду в Україні, абсолютно вірно зауважуючи про відсутність таких судів як у США, так і у Європі, про затратну фінансово і у часі процедуру створення такого суду, в зв’язку з чим і заявляв, що для боротьби із корупцією будуть створені спеціалізовані антикорупційні палати у судах всіх ланок, які і будуть спеціалізуватись на розгляді корупційних справ.

Аналогічну позицію займав і Генеральний прокурор Ю. Луценко, в т.ч. і під час виступу на так званому «Ялтинському форумі» в м. Києві у вересні місяці цього року. Підтвердженням саме такого підходу до цієї, я вважаю, надуманої проблеми, нав’язаної ззовні нашими «дружніми» партнерами і впроваджуваної залежними від них різними «грантоїдами», являється законопроект, підготовлений і внесений до Верховної Ради народним депутатом від президентської фракції БПП Алєксєєвим.

Але, раптом, буквально за якийсь тиждень – чи два той же Петро Олексійович змінив кардинально свою точку зору  з цього приводу і вже почав стверджувати про необхідність створення саме Антикорупційного суду в Україні. Хоча я не чув висловлювань на цю тему залежного від нього Генпрокурора, разом з тим, я впевнений, що і Ю.Луценко тепер також раптово «прозрів» і «відмовився» від своїх попередніх переконань на цю тему.

Той же зорієнтований вже давно на позицію США їх європейських партнерів керівник НАБУ навіть «спочатку не повірив» у таку раптову зміну настроїв нашого Президента, тому, кривлячи душею, пояснив це саме «послідовністю» НАБУ в реалізації ідеї створення Антикорупційного суду та проведеними по всіх містах України експертними дискусіями  багатьох громадських організацій та  міжнародних «донорів». Хоча, я думаю, що А. Ситник при цьому лукавив, бо знає вже дуже добре нашого Президента, який схильний до піддатливості в разі тиску на нього з боку європейських чи заокеанських структур, забуваючи в таких випадках навіть про інтереси своєї держави.

Заради збереження себе на посаді, як стверджують деякі авторитетні експерти, наш Гарант вже не звертає увагу навіть на ті вимоги Європейського Союзу і США, які прямо протирічать нашій Конституції і являються нічим іншим як втручанням у наші внутрішні справи. Безапеляційні вимоги таких «друзів» зводяться навіть до того, що «Вищий антикорупційний суд повинен бути створений як незалежна і окрема установа від існуючої судової влади». І це в той час, коли в ст. 125 Основного Закону чітко зазначено, що саме Верховний Суд є найвищим судом в системі судоустрою України, а створення надзвичайних і особливих судів не допускається!!!

Не зовсім коректним і точним є пояснення того ж Європейського Союзу (ЄС) з приводу змісту висновку Венеціанської комісії, на два наданих законопроекти про такий новий суд, де, в обґрунтування такої необхідності, начебто, міститься посилання на «європейські стандарти створення спеціалізованих антикорупційних судових органів», хоча ті ж високоповажні європейці та представники США на вказаній вище «Ялтинській конференції» не змогли дати відповідь нашому Президенту з приводу того, чи є у їх країнах такі «антикорупційні суди». А оскільки таких «органів» у них дійсно немає, то  невідомо звідки могли з’явитись в Європі такі «стандарти».

Мене особисто ще більше зачепили коментарі Європейського Союзу, в яких нам нав’язують свою допомогу навіть у відборі суддів до цього надуманого «антикорупційного суду». Тому і не дивно, що наш директор НАБУ також пообіцяв свою «допомогу» у підборі необхідних кандидатів до такого суду, головне, щоб вони були «слухняні» і «закривали очі» на поширені порушення детективами кримінального процесуального законодавства,  в першу чергу загальних засад кримінального провадження, особливо таких як верховенство права, рівність всіх перед законом, недоторканність, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини!

Більше того, хотів би розчарувати тих, хто надто захопився «рекомендаціями» ЄС з приводу створення антикорупційного суду в такому вигляді, як це подано у їх названому коментарі, бо Венеціанська комісія,  в дійсності, цей новий судовий орган бачить дещо по-іншому і тому поданий групою народних депутатів О.Сироїд, Е. Соболєвим та С. Лещенком законопроект запропонувала відкликати для внесення відповідних змін, інакше його, на її думку, може бути визнано антиконституційним.

Абсолютно обґрунтовано фахівці Венеціанської комісії зазначили, що ініціатива створення, ліквідації і реорганізації судів є виключною компетенцією Президента України, лише який і має право подавати до Верховної Ради такі законопроекти після консультацій із Вищою радою правосуддя (ст. 125 Конституції України). Нагадаю, що саме за таку редакцію Основного Закону і проголосувала нинішня Верховна Рада в червні 2016 року конституційною більшістю (тобто, більш ніж 300-ми голосами народних обранців), тому невдоволення ініціаторів створення Антикорупційного суду з цього приводу є, по крайній мірі, недоречними.

Цілком справедливим є і занепокоєння Венеціанської комісії пропозиціями про порядок формування конкурсних комісій по відбору антикорупційних суддів, бо такі члени комісій не можуть призначатись політичними особами чи інституціями (Президентом, Верховною Радою і Міністром юстиції), як це було запропоновано в законопроекті названих нардепів. Більше того, така практика мала місце і раніше при проведенні конкурсів по підбору кадрів на посади  керівників місцевих прокуратур і їх заступників, при призначенні Голови НАБУ і його заступників і т.д., що, на думку експертів цієї авторитетної європейської інституції, є свідченням впливу законодавчої і виконавчої влади на судову владу,  а тому буде викликати сумніви у законності  цих процесів. Головною ж претензією з їх бокут до запропонованого нардепами проекту являється те, що у відповідності до Основного Закону України ні у Президента, ні у Верховної Ради, а тим більше – Міністра юстиції, немає таких конституційних повноважень, що підтверджено тепер і Венеціанською комісією!

Позитивним, як на мене, є і те, що ця авторитетна європейська структура, рішення чи висновки якої, до речі, не є обов’язковими для виконання, схиляється до того, що «судді (Вищого антикорупційного суду)  повинні мати необхідну компетенцію та досвід,  а принцип їх обрання повинен передбачати потужні запобіжники щодо їх незалежності». Хочу також наголосити, що така вузька спеціалізація і закритість системи антикорупційних органів і суду у майбутньому може потягнути за собою надто тісні відносини між спеціалізованими суддями та  іншими учасниками цього процесу (детективами НАБУ, прокурорами САП),  втрату системи стримувань і противаг в нашому суспільстві, ризик зворотнього ефекту в розмежуванні статусу спеціалізованих суддів і суддів загальних судів.  Зазначу, що, перш за все, ефективність спеціалізованого антикорупційного суду значною мірою залежить від ефективності органу досудового розслідування (тобто — НАБУ), а корумповані еліти можуть і не втручатись в роботу Антикорупційного суду, але, при цьому, мати достатній вплив на ці спеціалізовані правоохоронні органи, або скористатись їх неналежною професійною підготовкою та невмінням збирати належно докази, їх перевіряти і оцінювати, що і забезпечить їм в майбутньому цілком законне уникнення від серйозного переслідування.

Водночас, деякі пропозиції  Венеціанської комісії викликають тривогу та несприйняття. Зокрема, не дивлячись на встановлений внесеними в 2016 році змінами до Конституції України порядок призначення суддів, експерти цієї європейської інституції пропонують призначати суддів до цього спеціалізованого суду із деякими «відхиленнями» від загальної процедури, встановленої Основним Законом, що потягне за собою обов’язкову потребу внесення нових змін до нього! Хоча, Венеціанська комісія і визнає, що такі певні відхилення від загальних правил призначення потрібно теж обмежити!

Тому, непереконливою є мотивація відступу від встановлених «судової реформою» загальних правил добору суддів, яку Венеціанська комісія виклала в такому вигляді: «Антикорупційний суд розглядатиме також корупційні справи щодо суддів. Тому, було б вкрай проблематично, і з огляду на конфлікт інтересів , і через суспільне  сприйняття, добирати його суддів за звичайною процедурою, яка ґрунтується лише на рішенні суддівського самоврядування».

Можна погодитися із рекомендацією Венеціанської комісії про те, що під час створення антикорупційного суду необхідно докласти зусиль, щоб «уникнути можливого враження, що антикорупційні судді відрізняються від інших, що вони є привілегійованими суддями або їх призначають за процедурою, не визначеною особливістю цих судів», та застерігатись, щоб особлива процедура створення антикорупційного суду не перетворила його на «єдиний правильний суд в Україні».

Так, зокрема, експерти цієї Комісії абсолютно вірно розкритикували ідею названих вище нардепів створити власну систему самоуправління для антикорупційного суду, на що я вже раніше висловлював свої застереження.

Окрім того, погоджуюсь я і з тим, що Венеціанська комісія не підтримує і занадто завищені суми заробітних плат для суддів такого суду та зазначає, що їх винагорода не повинна надто відхилятись від загальних правил, як це, зокрема, проявилось у нас при створенні НАБУ і САП, коли зарплати працівників цих нових антикорупційних органів  «в рази» перевищують оплату праці аналогічних працівників інших правоохоронних органів.

Підтримую заперечення експертів цієї структури і щодо неприйнятності запропонованої названими нардепами системи притягнення суддів антикорупційного суду до відповідальності, яку я теж раніше критикував, а також інших норм, які пропонували ввести ці народні обранці. Це дійсно могло справити враження про те, що новий Антикорупційний суд стане елітним органом судочинства в Україні, що заборонено нашою  Конституцією. Тим більше, що принцип «елітних» судів порушує і міжнародні принципи судочинства, стандартні навіть для Ради Європи.

Ще більш неприйнятним і таким, що протирічить законодавству і національним інтересам України, що вже підтвердила трьохрічна практика призначення іноземців на ключові державні посади в Україні, є нав’язування нам, і Венеціанською комісією в тому числі, практики залучення іноземних громадян не тільки для формування «критично важливих органів правосуддя»,  а навіть для призначення на посади!!!

Зауважу, шановним читачам, що для того, щоб судді цього антикорупційного суду  не «їли даремно свій хліб», потрібно, щоб в такий суд направлялись детективами НАБУ кримінальні справи  з обвинувальними актами ч.5 ст.216 КПК України, для чого ці органи  і створювалися. А оскільки за майже 2 роки існування цього відомства до суду на сьогоднішній день було направлено лише 92 справи, які, в основному, стосуються районних і міських суддів, рядових прокурорів, адвокатів, ректорів навчальних закладів, керівників та службовців держпідприємств (яких найбільша кількість), військового лісгоспу, сільських голів та інших рядових посадовців, то ціль та обґрунтування необхідності антикорупційного суду не відповідає такій результативності органу досудового розслідування саме для чого  і хочуть створити Вищий антикорупційний суд України!

На додачу до неефективної результативності НАБУ є і «скромні» статистичні дані про те, що за направленими детективами НАБУ кримінальними провадженнями (нагадаю майже за 2 роки!) судами винесено лише 20 обвинувальних вироків (3- по справі Мартиненка, 9- по справі Онищенка, 2 – щодо кіотських грошей, 6 — інші дрібні справи), якими затверджені угоди прокурорів із другорядними підозрюваними про визнання винуватості! Тобто, звертаю увагу, що за повною судовою процедурою розгляду та дослідження всіх доказів суд не розглядав жодної антикорупційної справи!

Тому, мені хотілося нагадати   і нашому шановному Президенту, і такій не менш шановній Верховній Раді, що хіба це не  Венеціанська комісія в 2012 році одобрила нині діючий Кримінальний процесуальний кодекс України, який був проголосований вночі приблизно 50-ма присутніми в залі народними депутатами, і який фактично перешкоджає і до сьогодні ефективно та швидко проводити досудове розслідування, в т. ч. і щодо злочинів на Майдані та вчинених Януковичем і його найближчим оточенням (хоча це далеко не один приклад). Хіба не Венеціанка підтримала і ту ж «судову реформу» Януковича-Портнова, коли з метою усунення тодішнього незалежного Верховного Суду України було запроваджено чотирьохланкову судову систему, коли були створені спеціалізовані суди (той же Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ) і тим самим позбавлено права Верховного Суду України, як найвищої судової інстанції, касаційних повноважень і введено відверто маразматичне правило перегляду судових рішень У ВСУ лише з дозволу тих же нижчестоящих касаційних судів і т.д.!!!

В зв’язку з викладеним, пропоную при вирішенні цього законодавчого питання дуже обережно підходити до нав’язуваних  ззовні пропозицій по створенню такого суду в Україні, щоб ми самі своїми руками не знищили незалежність нашої держави, щоб ми не сформували на законодавчому рівні закриту і безконтрольну судову-правоохоронну систему, де нехай і під благовидними мотивами, будуть масово порушуватись права наших громадян, вина яких ще не доведена в установленому порядку і не підтверджена обвинувальним вироком суду.

А до цього, на превеликий жаль, ми йдемо семимильними кроками,  в той час як відсутність реальних результатів у боротьбі із корупцією саме у вищих ешелонах влади пов’язана не з тим, що у нас не створено Антикорупційний суд,  а з зовсім іншими причинами, на що ні Європа, ні США, ні їх профінансовані «грантоїди» не звертають уваги та і не хочуть цього робити. Теж саме робить і нинішня влада на чолі із Президентом. Кожен зі своїми мотивами.

Отак і живемо…

Автор: Олексій Баганець

politica.com.ua


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

«Судова реформа»: що далі буде…

або

Приведення нормативних актів до нової редакції Конституції України: аналіз законодавчих змін в руслі «судової реформи»

Конституція кожної демократичної європейської держави являється фундаментом успіху та розквіту країни. Від її змісту, форми та правової визначеності норм залежить усе національне законодавство, яке регулює кожний вид правовідносин, встановлює загальнодержавні принципи існування та високі стандарти дотримання прав громадян.

Варто визнати, що вже стільки років поспіль кожний із новообраних наших президентів намагався «перекроїти» Основний Закон, зробити його більш гнучким та зручним для себе з тим, щоб гарантувати собі, так званий, «імунітет» вічної влади (повноважень). Не виключенням стала і «конституційна реформа» за нинішньої влади, яка почалась з фальшстарту, а саме із внесення у червні 2016 року змін до Конституції України в частині правосуддя (а точніше прийняття Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)»), які, за визначенням багатьох експертів, направлені, перш за все, на значне розширення повноважень нинішнього Глави держави, а тому дійсно несуть у собі ризики майбутньої узурпації останнім влади.

Нагадаю, що останніми змінами до Основного Закону були введено адвокатську монополію, триланкову судову систему, змінено та оновлено Верховний Суд України, неконституційно розширено повноваження і можливості Президента України, як найвищої посадової особи виконавчої влади, щодо формування іншої гілки влади – судової, а відповідно і посилено з його боку (нехай і протягом 2-х років) впливу на неї. Так, зокрема, змінився і порядок призначення на посаду суддів, шляхом надання Президенту України виключних повноважень за поданням Вищої ради правосуддя призначати суддів безстроково (ст. 126, 128 Конституції України). Одночасно з цим, призначення суддів на 5-річний строк було скасовано, що не зовсім однозначно сприйнято суспільством, якого, до речі, про це ніхто і не запитував. Верховну Раду, як представника народу України, фактично позбавили повноважень брати будь-яку участь як у процесі призначення на посаду суддів, так і у наданні згоди на їх арешт чи затримання (це питання тепер також буде вирішуватись Вищою радою правосуддя), тим самим відсторонивши сам народ, як носія влади, від реалізації наданого йому «права голосу». У цьому законі також не визначено: чи реалізація Главою держави такого повноваження є його правом, чи обов’язком, а тому виходить, що Президент України може як призначити кандидата на посаду судді, так і проігнорувати чи затягнути вирішення даного питання.

Окрім цього, згідно частини 7 пункту 16-1 «Перехідних положень» до цього Закону, Глава держави також наділений повноваженнями упродовж двох років здійснювати переведення суддів з одного суду до іншого (до цього він здійснював переведення лише суддів в межах п’ятирічного строку з дня їх призначення). Тобто, цією нормою Президент фактично отримав можливість формувати склад будь-якого суду, що може негативно відобразитись на справедливості та об’єктивності судових рішень.

Більше того, частиною 6 пункту 16-1 «Перехідних положень» цього Закону за Президентом закріплюється і повноваження протягом двох років на власний розсуд утворювати, реорганізовувати та ліквідовувати суди. Це ще один додатковий важіль впливу на судову систему.

Таким чином, прийняття таких змін зосереджує у нашого Глави держави надмірні повноваження у сфері формування судової влади, що неодмінно призведе до її безпосередньої залежності від нього.

Така тенденція створює передумови для порушення базових конституційних приписів про те, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (ст. 6 Конституції України), незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України, вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється (ст. 126 Конституції України), судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону (ст. 129 Конституції України) та може призвести до обмеження права громадян і юридичних осіб на судовий захист, гарантованого статтею 55 Основного Закону України.

Окрім цього, останні зміни до Конституції України містять ще ряд численних «реформаторських нововведень», які можуть призвести до беззаконня в країні, бо сприяють неоднозначному трактуванню норм Основного Закону.

Зокрема, введено обов’язковий досудовий порядок урегулювання спору, що може стати підставою для відмови у розгляді справи судом, виключено принцип законності (!) як основної засади судочинства, позбавлено учасників судового процесу права на оскарження судових ухвал окремо від рішення суду, ліквідовано загальну судову юрисдикцію, впроваджено конституційні скарги і т.д. 

Зауважу, що понад рік політики, експерти та політологи обговорювали та дискутували, як ввести у дію всі ті «новели», які вже прийняті і існують в оновленій Конституції, в зв’язку з чим, навіть готувалися декілька законопроектів по приведенню деяких законодавчих актів України у відповідність до Основного Закону, частина з них навіть виносилися на голосування у Верховній Раді України, де закономірно «провалювались», після чого знову готувались і лише у червні 2017 року ситуація, начебто, зрушилась з «мертвої точки»…

20 червня 2017 року Парламент прийняв за основу проект закону «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (№6232), а 3 жовтня було проголосовано за даний законопроект в другому читанні та в цілому. Даним документом викладаються в новій редакції Господарський та Цивільний процесуальні кодекси, Кодекс адміністративного судочинства України, вносяться зміни до Кримінального процесуального кодексу та до понад 25 інших законодавчих актів, оскільки без них неможлива робота нового Верховного Суду та подальша реалізація так званої «судової реформи». Народними депутатами було підготовлено близько 5 000 тисяч поправок до даного документу, який викликав багато резонансу серед експертної спільноти, проте в сесійній залі підтримані були лише 1500.

Окрім того, нагадаю, що вже декілька місяців проходить конкурсний відбір кандидатів на зайняття посад у новому Верховному Суді. Конкурс відбувається, начебто, відкрито, з залученням громадськості та з широким висвітленням у ЗМІ, разом з тим, з численними скандалами. Тому і не дивно, що багато недоброчесних суддів, в першу чергу тих, які виносили завідомо незаконні рішення по активістам Майдану, відкрито співпрацювали з попереднім режимом Януковича та приймали участь у незаконному переслідуванні його політичних опонентів, успішно проходять усі конкурсні завдання та впевнено прямують до крісел суддів Верховного Суду. Зауважу, що, згідно даних Вищої ради правосуддя, лише 10% (35 осіб з 351) суддів було звільнено з роботи за «справами Майдану», решта, а це на хвилинку більше 300, досі займають відповідні посади у судовій владі та продовжують здійснювати правосуддя в країні. Таким чином, можна припустити, що на сьогоднішній день створюються належні умови, в тому числі і зі сторони законодавчого забезпечення, щоб подібні «слуги Феміди», будучи заплямованими, а тому і більш уязвивими, могли безперешкодно «здійснювати судочинство» і в інтересах вже нинішньої влади.

Варто нагадати, що при прийнятті нових процесуальних кодексів як розробникам цих правових актів, так і головне – нашим законодавцям слід усвідомлювати, що судочинство — це комплексна система інститутів, стадій, процесуальних проваджень, в яких процедури, процесуальні дії мають вчинятися за чітко окресленою процесуальною формою й не повинні суперечити одна одній. Ідеальний процесуальний кодекс повинен вирізнятися певною системністю, узгодженістю, взаємопов’язаністю та уніфікованістю норм як у самому кодексі, так і щодо інших процесуальних кодексів.

Тому, оцінюючи усі ці запропоновані в даному законопроекті норми по приведенню названих вище законодавчих актів до Конституції України, назву лише декілька найбільш кричущих моментів, які завдають чергового удару по дотриманню конституційних прав громадян, адже цей документ (внесений Президентом України) містить забагато оціночних суджень, проявів правової невизначеності, інших недоліків і прогалин, а отже, безперечно внесе хаос у процесуальні процедури, а тим самим і в реалізацію громадянами України своїх конституційних прав, а саме:

– загальним недоліком усіх змін до процесуальних кодексів експертами називається суттєве обмеження права особи на подання касаційної скарги, оскільки відсутність чіткого та однозначного переліку справ, які розглядатимуться в касаційній інстанції, несе корупційні ризики та не відповідає принципу правової визначеності;

– незрозуміло також за яких умов особа матиме право звернутися до Європейського суду з прав людини (тобто, коли будуть вважатись вичерпаними всі національні способи судового захисту);

– впровадження понять «суспільний інтерес», «малозначність справ» та застосування суддями інших оціночних суджень стануть своєрідними «фільтрами» для розвантаження судів від великої кількості справ, що неминуче призведе до порушення права особи на судовий захист та доступ до правосуддя;

– впровадження електронного суду (оприлюднення і надання процесуальних документів в електронному режимі) та виклик осіб через мережу Інтернет можуть створити цілу низку зловживань і не забезпечити реального повідомлення сторін та надання учасникам судового процесу матеріалів справ;

– у вищих спеціалізованих судах (а таких може бути лише два: Вищий суд з питань інтелектуальної власності та Вищий антикорупційний суд) планують створити апеляційні палати. Таким чином, зазначені суди будуть одночасно судами і першої, і апеляційної інстанції, тобто один і той самий суд буде приймати рішення і одночасно здійснюватиме їх перегляд, що не може забезпечити незалежний і справедливий апеляційний процес, і є очевидним порушенням інституційної процедури;

–  суд буде мати право відмовляти у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), про розгляд скарг на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, приватного виконавця, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не буде мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Із таких норм вбачається, що навіть якщо суди попередніх інстанцій і неправильно застосували норми матеріального та/або процесуального права, то касаційний суд може відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо його рішення не матиме значення для формування єдиної правозастосовчої практики, що не відповідає принципу правової визначеності та передбачуваності законодавства;

– в господарському процесі суд може визнати зловживанням учасниками процесу процесуальними правами такі дії: заявлення безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, які спрямовані на затягування розгляду справи, подання завідомо безпідставного позову, чи позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидний штучний характер, умисне не повідомлення про осіб, яких мають залучити до участі у справі. Такі норми також мають оціночний і нечіткий характер, тому можуть застосовуватися як незаконний вплив з боку суддів на сторони. Окрім того, внесення запропонованих змін буде порушувати змагальний характер судового процесу;

– у ст. 81 ГПК також передбачається, що якщо обсяг доказів є надмірним, то їх можна буде не надсилати іншим учасникам у справі. Такі норми можуть мати застосування по різному на практиці, а натомість позбавлять інших учасників процесу можливості належним чином підготуватися до судового засідання;

– суддям надаються значні повноваження щодо накладання штрафів за дії, які їм будуть «здаватися» порушенням чи зловживанням, що в сьогоднішніх умовах судової системи може обернутися проти добросовісних учасників процесу  (ч. 149 ЦПК, ст. 149 КАС, ст. 136 ГПК у редакції законопроекту);

– суд не буде прилюдно проголошувати судові рішення, ухвалені за наслідками закритого судового засідання (ч. 18 ст. 7 ЦПК, ч. 17 ст. 10 КАС, ч. 18 ст. 9 ГПК у редакції законопроекту), що є порушенням статті 6 Європейської конвенції з прав людини, де зазначено, що судові рішення в будь-якому випадку проголошуються прилюдно;

– порушення процедури прийняття даних змін одним законопроектом, що в подальшому може стати підставою для визнання їх нелегітимними, оскільки такі зміни повинні вноситись окремими законопроектами.

Ще більше зауважень у експертної спільноти і у мене, зокрема, виникає до запропонованих змін до КПК України, а саме:

– строк досудового розслідування відраховуватимуть з моменту реєстрації інформації в Єдиному реєстрі досудових розслідувань, а не з моменту повідомлення про підозру, як тепер (ст. 219 КПК у редакції законопроекту). Такий крок фактично паралізує діяльність органів досудового розслідування, особливо по розкриттю і розслідуванню злочинів, вчинених в умовах неочевидності (тих же умисних вбивств), кримінальних правопорушень, вчинених організованими злочинними групами та злочинними організаціями, тим більше – в економічній сфері та з ознаками корупції, що матиме катастрофічні наслідки для потерпілих,суспільства і держави в цілому, слідчі і прокурори будуть змушені більше займатись підготовкою матеріалів та клопотань про продовження строків досудового розслідування, чим збором і закріпленням слідів злочину та доказів винуватості підозрюваних, і не виключно, що в зв’язку з таким нововведенням вони будуть змушені ухилятися від реєстрації і початку розслідування таких злочинів, оскільки розслідувати їх швидко в такі обмежені терміни буде неможливо. Тому, в такому випадку більшість кримінальних проваджень будуть закриватись, а винні особи ухилятимуться від відповідальності, оскільки розслідувати їх за три чи навіть шість місяців буде просто неможливо, особливо з урахуванням нинішніх навантажень на одного слідчого і тим більше – на прокурорів, які здійснюють процесуальне керівництво досудовим розслідуванням. Ці зміни зроблять неможливою ефективну роботу усіх органів досудового розслідування, що призведе до ще більшого погіршення криміногенної обстановки та безкарності в державі, а відповідно і розгулу злочинності. Ви тільки вдумайтесь у таку норму: якщо у 6-ти місячний термін у справі про тяжкий чи особливо тяжкий злочин не буде нікому повідомлено про підозру, то таке кримінальне провадження підлягає закриттю?!

– ще більш небезпечним для суспільства є пропозиція скоротити строки досудового розслідування, а саме: два місяці – з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину. Зауважу, що встановлення таких надзвичайно коротких строків по всіх без виключення кримінальних правопорушень (а вони є різними за складністю доказування) неминуче призведе як до безпідставного закриття чималої кількості злочинів без встановлення підозрюваного, так і до поспішного направлення до суду обвинувальних актів по фактично нерозслідуваних провадженнях і без наявності достатньої кількості доказів винуватості обвинувачених, що потягне за собою масові порушення прав громадян та незаконне притягнення невинних осіб до кримінальної відповідальності. Такі норми фактично «похоронять» кримінальні провадження про злочини на Майдані та вчинені Президентом-втікачем і його найближчим оточенням (а може так і задумано) ;

– сторони кримінального провадження позбавляються права самостійно обирати та залучати експерта для проведення експертизи, що є істотним обмеженням права сторони в процесі збирати докази. На мою думку,такі зміни мають на меті знищити конкурентність кримінального процесу та спрямовані на створення штучних перешкод для сторін у реалізації їх прав. У випадку прийняття цих змін буде зруйновано принцип змагальності, де кожна сторона має право самостійно залучати обраного експерта, отримувати висновки експертизи та доводити за їх допомогою свою позицію перед судом;

– розгляд заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами та за виключними обставинами пропонується здійснювати тим самим складом суду, що ухвалив рішення, яке переглядається. Такі зміни беззаперечно також приведуть до суб’єктивності винесених рішень та будуть порушувати право громадян на справедливий суд, що є неприпустимим;

– встановлення вини судді у вчиненні злочину або зловживання слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду під час кримінального провадження, внаслідок якого було ухвалене судове рішення, може бути підтверджене вироком суду, який набрав законної сили, але, обставини зловживання вказаних осіб під час кримінального провадження, у разі неможливості ухвалення вироку суду, можуть бути підтверджені і матеріалами розслідування. Дані зміни являються також неприпустимими, оскільки порушують принцип презумпції невинуватості та права особи захищати себе у судовому процесі;

– суд, який розглядає кримінальне провадження у касаційному порядку, передає таке провадження на розгляд об’єднаної палати, якщо ця колегія вважає необхідним відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених раніше в ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії судді з іншої палати, тобто, фактично буде створена подвійна судова практика, яка дозволить суддям зловживати прийнятими рішеннями та повність знівелює рішення Верховного Суду України як найвищої судової інстанції, які повинні бути остаточними і обов’язковими для всіх інших судів;

Не можу обійти і відверто не грамотних норм, які протирічать іншим, вже діючим законам, як наприклад, коли пропонується надати право на продовження строку розслідування «районним, міським» прокурорам, яких вже не існує майже два роки; про надання права на продовження строку слідства до 3-х місяців керівнику місцевої прокуратури і чомусь лише заступнику Генерального прокурора, в той час як такого права позбавлено незрозуміло чому керівника регіональної прокуратури та його заступників; не усунуто протиріччя між пропозицією встановити максимальний 12-ти місячний строк розслідування після повідомлення особі про підозру і наявною нормою КПК про те, що прокурор зобов’язаний після повідомлення особі про підозру «в найкоротший термін» закрити провадження чи направити його до суду з обвинувальним актом; незрозуміло звідкіля в пропозиціях законодавці знайшли прокурора, який «здійснює нагляд за додержанням законі під час проведення досудового розслідування», якщо такої функції прокуратури нинішньою редакцією Конституції не передбачено і т.д.

Ще більше мене здивували «розробники» цього законопроекту від Президента України тим, що не запропонували відповідних і давно назрілих змін, у зв’язку із так званою «судовою реформою», до КПК і закону України «Про прокуратуру» хоча б в частині змінених Конституцією України функцій органів прокуратури. Мало того, що прокуратуру віднесли до органів судової влади, основною її функцією тепер (окрім підтримання публічного обвинувачення в суді) є «організація і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням та вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, а також нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку». Дійсно, підтверджую, що потуги внести подібні зміни до названих мною законів мали місце, коли в кінці 2016 року 7-ма народними депутатами був підготовлений, нехай і недосконалий, але все ж таки цільовий законопроект № 5177 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» в частині забезпечення реалізації функцій прокуратури» і навіть був направлений на розгляд Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України. Але, далі ніякого руху по його розгляду не було зафіксовано. А дарма.

Тому, абсолютно нагальним для законодавців на сьогодні залишається роз’яснити правоохоронцям і суспільству в чому ж полягає поняття «процесуальне керівництво досудовим розслідуванням», бо в нині діючих КПК і Законі «Про прокуратуру» мова до цих іде про здійснення прокурором «нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва»! В той час, нова редакція Основного закону не містить таких повноважень прокурора.

А тим більше незрозумілою є нова функція органів прокуратури під назвою «організація та процесуальне керівництво досудовим розслідуванням», про що в згаданих двох законах не згадується. Чи співпадають ці дві частини між собою? Про що все таки іде мова: про «організацію досудового розслідування» чи про «організацію процесуального керівництва»?!

Незрозумілим є і поняття «нагляду за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку». Можна лише допустити, що законодавці мали на увазі нагляд з боку прокурора за додержанням вимог Закону «Про оперативно-розшукову діяльність». Дійсно така норма в цьому законі залишилась дійсною. Але тоді виникає закономірне питання: чи співпадають між собою поняття «орган досудового розслідування» і «орган правопорядку»? А тому і незрозумілим є для багатьох фахівців: чи продовжує здійснювати в таких умовах прокурор нагляд за додержанням вимог Конституції та КПК України під час проведення досудового розслідування? Чи сьогодні прокуратуру перетворили на орган, який здійснює організацію проведення досудового розслідування, а тому і повинен нести повну відповідальність як за розкриття злочинів і доведення винуватості підозрюваних і обвинувачених осіб, так і за дотриманням прав і свобод учасників процесу? Хто ж тоді зобов’язаний та має повноваження здійснювати нагляд за дотриманням законності при проведенні досудового розслідування?!

Я не є політиком, але категорично впевнений, що нинішня Верховна рада України повністю себе вичерпала як законодавчий орган. Настільки непрофесійними народні депутати, як цього скликання, ще ніколи не були. Чомусь ніхто не бажає і не робить елементарний аналіз зауважень і претензій тих же Головних науково-експертного і юридичного управління ВР, які постійно висловлюють на запропоновані нинішніми законодавцями законопроекти серйозні зауваження, в т.ч. і на предмет їх невідповідності Конституції, бо якби це було зроблено, то суспільство б жахнулось від такої правової безграмотності!

Більше того, нинішня Верховна Рада продемонструвала на кількох прикладах відвертий правовий нігілізм, більше того навіть і систематичну неповагу до Основного Закону України та відкрите його ігнорування, приймаючи систематично закони, які їй прямо протиріччять, або навпаки – роками не приводять вже існуючі закони до вимог діючої Конституції нашої держави.

Ви тільки вдумайтеся, законопроект про внесення таких змін до процесуальних кодексів розглядався у Верховній Раді лише зараз, а до цього (більше року) Україна жила практикою подвійних стандартів, застосовуючи старі норми процесуального законодавства, які не відповідали чинній Конституції України, або ж застосовували приписи Основного Закону, які досі не знайшли свого відображення у вітчизняному законодавстві! Фактично, можна стверджувати, що на сьогодні в нашій країні відбувається справжній правовий колапс (і це протягом останніх трьох років) і всі рішення, прийняті за неузгодженою з Конституцією України процедурою, можна визнати недійсними, з усіма витікаючими наслідками!

Я зауважу, що успіх будь-якої держави, перш за все, залежить від незмінності, стабільності та ефективності Основного Закону, який має найвищу юридичну силу і гарантує верховенство права. А про яке верховенства права ми можемо говорити зараз, якщо ні Верховна Рада, яка затягує прийняття відповідних законів, ні Президент України, як Гарант Конституції, не турбуються про єдність, правову визначеність та легітимність прийняття усіх без виключення законодавчих рішень в країні?

На думку приходить лише один вислів, який повністю точно характеризує всю нинішню ситуацію у нашій країні: “Ми вже думали, що опустилися на саме дно, але тут знизу постукали”.

Олексій Баганець


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO