Статті

!Jan. 17th, 2016

Как известно, еще 31 декабря в Европу из американского порта в Корпус-Кристи была отправлена танкером “Theo T” первая партия техасской нефти от компании ConocoPhillips, предназначенной для швейцарской трейдинговой группы Vitol. Тогда это стала первая экспортная отправка “черного золота” в ЕС после отмены сорокалетнего запрета на экспорт и, казалось бы, основным покупателем американского сырья будет Европа, но – нет…

Так, к концу недели появились первые сообщения о закупке Китаем нефти у США. По началу эти сообщения казались не совсем соответствующими действительности, ведь зачем Пекину покупать “черное золото” у Вашингтона, когда под боком есть высокодуховная россиюшка? Тем не менее, продажа таки имела место и даже более того!

Вместе с информацией о закупках Катаем американской нефти, всплыли и некоторые детали заключенной еще на прошлой неделе интересной сделке. Дело в том, что китайская компания Sinopec заключила 7 января десятилетний договор аренды нефтяных терминалов с американской Limetree Bay Terminals. Теперь КНР сможет пользоваться терминалами общей емкостью более 10 млн. баррелей, размещенными аж на Виргинских островах.

Вот такой вот удар, то ли в спину, то ли еще куда-то там. Покупать нефть у США, в то время как в лишней копеечке так нуждается братская Россия. Ну, разве так можно? Да еще и накануне большого нефтяного коллапса.

 

Увага патріотам и тим, хто хоче підтримати Украіну! Підтримай українский проект –лайк на сторінку!!!

POLITINFO https://www.facebook.com/politinfo.com.ua

UKRPOSHTA https://www.facebook.com/ukrposhta/

WEBCALL https://www.facebook.com/webcalltoday

Проект Money Center  современная система денежных переводов.

https://money-center.cc/?r=MC627511419

КІБОРГИ

90 Окремий Десантний Батальон
 
27 жовтня 2015 р. о 16:40 ·
 
ВОСКРЕСШИЙ З ПЕКЛА
Їх відчайдушний прорив на МТЛБ до терміналу , прийти на допомогу побратимами , закінчився пекельно-кошмарною ніччю переповненою містикою.І ось сьогодні голос тієї проклятої ночі , роздираючий душу , який приходив в сни і не давав спокою , зняв камінь з душі.Сьогодні я зустрівся з ГЕРОЄМ ! Станіслав Паплінський пройшов пекло і вижив тієї ,повної кошмарів , ночі.
 
 
Коли Рахман прийшов до нас на пожарку в нього все обличчя було залите кров’ю, Виглядало так ніби він обгорів,Рахман запитав “я сильно уродлив?”ми відповіли:”змиється кров і будеш красавчик”в цей час сєпери обстрілювали шквальним вогнем МТЛБ на якому вони прибули.мКоли припинився вогонь ми почули чийсь голос”Помогите я живой” ми хотіли забрати пораненого,але почався інтенсивний обстріл і змушені були повернутись ,щоб зайняти оборону пожежної частини .Під час обстрілу до нас долітали слова”Помогите я еще живой”. Цей голос розривав наші душі,ми були безпорадні і не мали змоги допомогти.Коли почав взриватись боєкомплект їхньої машини голос затих..
Коли вже все затихло він ще хриплим голосом прокричав “Помогите я еще живой” наші свідомості було чути останні слова цього солдата, ці слова і дотепер приходять у сни- немає нічого страшнішого ніж безпорадність і неможливість прийти на допомогу побратимам. І залишається почуття провини перед загиблими .В умі запитання “ЧОМУ ТАК ?” ???????????
12509582_1561581777498547_7777164501558088285_n
неділя о 11:30
 
Станислав Паплинский
 
Я остался в том МТЛБ. РАХМАН ушел.
 
И я не сдох. Я выжил.
 
И огонь не убил меня. И боеприпас который рвал, и обстрел Сепаров, и потом плен длиною в 197 суток не убил. Я опять повторю Я ЕЩЕ ЖИВОЙ
 
Пусть в ваши сны больше это не приходит, я выжил
 
Только рахман не сам ушел с ним ушел андрей мерешко.
 
неділя о 11:43 · Надіслано з мобільного
12509833_1561581960831862_2534500952394335655_n
Сио Аваталик
 
їх до нас прийшло троє ,ми спитали чи є ще хтось живий.Рахман сказав:”Ми всіх передивились, остальні мертві”.Коли ми почули голоси то сказали Рахману, що хтось живий ,кричить Рахман сказав що це сєпери роблять пастку щоб ми вийшли з пожарки.Якщо я чув твій голос то я дуже радий що ти живий.Вибачай але ми були не в кращій ситуації і ми думали що дійсно всі мертві так як пояснив Рахман.Ми також чудом вижили.
 
неділя о 11:45
 
Станислав Паплинский
 
Да. То был я
 
неділя о 11:46 · Надіслано з мобільного
 
Сио Аваталик
 
З того кошмару що ми тоді бачили,коли чули той голос вижити було нереально.Але слава Богу в тебе все добре обійшлося.Ще раз вибач, повір це великий камінь з плеч. Радий що ти живий.Повір ми також не получили відповіді на наші запитання.
 
неділя о 11:56
 
Станислав Паплинский
 
В ноге 1 осколок, в спине 2 один вынимать не будут, 5 осколков в голове, все что под броником фиолетовое и забитое от стрелкотни, контузии и сотрясения так вообще не в счет. Все это результат той ночи
 
Вы ни в чем не виноваты. Я вас не виню
 
Чего вас не выводили до 24 числа. Уже 21 был конец. Утром ребят с терминала взяли, меня под вечер с максом, мы держались до темноты чтоб выйти. Не дождались считаные минуты.
 
Без оружия и тяжело раненным взяли в плен. Была бы граната хоть одна, было бы весело.
 
Сио Аватал
10287038_1561584170831641_7415742738229997500_o
Нас сім чоловік в аеропорту тримали пожежну частину. По рації нам передали:”Ви лишились самі крайні,в аеропорту вже нікого з наших нема.Пробуйте вийти своїм ходом до релес. Там вас зустріне Прокурор.”Ми неуявляли де це знаходиться ,за нами прийшов связіст ,позивний Окунь. Після всіх днів боїв в аеропорту для нас Окунь був ,як ангел. Останні дні сєпери випускали псів і коли пси бачили когось хто вибирався вони гавкали і сєпери ті місця обстрілювали. І під веселі звуки канонади танків, зеніток ,градів по коліна в болоті Окунь вивів нас до РЛС. Де зустрів нас з зажигалкою,так як ночі там дуже темні, Прокурор. Почуття радості неможна передати словами. Командир нашого взводу Максим Ридзанич “АДАМ” сказав: “Парні ми вийшли з пекла.”Хоча пекло для нас лиш починалось, так як в аеропорту можна було хоч за якийсь камінчик заховатись. Під час перемир’я з мого взводу загинуло чотири бійця решту було поранено, контужено. Загинув і легендарний командир Адам Ридзанич – 20 березня .Словами не описати як бійці легендарного 90го батальйону, які знаючи ситуацію в аеропорту пробували втримати позиції. Слава всім бійцям легендарного 90го батальйону третьої мобілізації, а тим кого на превеликий жаль з нами нема ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ. Бійці 90го батальйону достойно себе проявили і ще раз доказали про незламний дух українців.
Героям Слава!

Увага патріотам и тим, хто хоче підтримати Украіну! Підтримай українский проект –лайк на сторінку!!!

POLITINFO https://www.facebook.com/politinfo.com.ua

UKRPOSHTA https://www.facebook.com/ukrposhta/

WEBCALL https://www.facebook.com/webcalltoday

Проект Money Center  современная система денежных переводов.

https://money-center.cc/?r=MC627511419

ГВОЗДИ БЫ ДЕЛАТЬ ИЗ ЭТИХ ЛЮДЕЙ
Тарас Пономаренко: “Когда мы мчались на угнанном российском танке, очень переживали, чтобы свои же не подбили”
32-летний доброволец 128-й бригады год назад без потерь вывел свое подразделение из-под Дебальцево, а сейчас служит в ужгородской полиции Накануне Нового года патрульный получил повышение — стал заместителем командира роты. Но Тарас не стремится сделать карьеру, а хочет по-настоящему изменить страну к лучшему. Хотя признался, что после демобилизации у него была мысль уехать из Украины. «Я вернулся домой и увидел: большинство людей не понимают, что идет война, — говорит Тарас.
— Столкнулся с ложью чиновников, их наглостью. Мне в глаза говорили: «Ты же сам выбрал службу в армии, мы тебя туда не посылали». К счастью, ужгородец все же нашел для себя занятие в мирной жизни. В Национальной полиции таких ценят. Ее возглавляют офицеры, прошедшие жестокие бои, получившие ранения, знающие, ради чего они рисковали жизнью, и готовые наводить порядок в мирной части страны.
— В ужгородской полиции служит замечательный боец Тарас Пономаренко, — рассказывает начальник Департамента патрульной полиции Украины Евгений Жуков. — Я о нем слышал от других ребят. Во время торжественного запуска работы патрульных экипажей в Ужгороде познакомился лично. Здорово, что такие ребята после демобилизации из армии пополняют ряды патрульной полиции Украины. — Я в новом подразделении с 28 ноября, — говорит Тарас Пономаренко. — А накануне Нового года меня повысили. Я не рвусь стать начальником. Чтобы понимать, как управлять новой системой, нужно поработать патрульным полицейским, изучить все нюансы. Мне пока не хватает опыта. Нарушителей не боюсь. А вот тому, как правильно оформлять протоколы, как применять на практике требования законодательства, нужно еще подучиться. Но я стараюсь.
— Когда вы демобилизовались?
— 18 сентября 2015 года. И первое время мне все дома не нравилось. Обстановка стала только хуже, бюрократия ужасная. Правда, я не опустил руки и все же добился выделения положенного по закону участникам АТО надела земли. Получил также удостоверение участника боевых действий. Но все это пришлось добывать с боями. А вот государственных наград для моих побратимов, которые держали оборону Дебальцево, так и не выбил. А ведь мы небольшой группой противостояли механизированной роте россиян! В военкомат Тарас пришел сам сразу после того, как Украина потеряла Крым. Но призвали его в третью волну мобилизации. — Пять лет после военного института я отслужил в 1-м и 13-м батальонах 95-й житомирской аэромобильной бригады, — рассказывает Тарас. — Уволился в 2011 году. При мобилизации просил, чтобы меня отправили к десантникам. Но распределили в первый артиллерийский самоходно-гаубичный дивизион 128-й бригады заместителем командира 3-й батареи по работе с личным составом. В зону АТО мы зашли осенью 2014 года. И обстреляны были возле Артемовска, в уже вроде бы мирной зоне. От колонны техники отстали две самоходные установки и два КамАЗа с боекомплектом. Меня с бойцами отправили за ними. Когда вытаскивали грузовики, из дальней лесопосадки нас накрыли… Тогда четко понял: война. Сначала батарею поставили под Попасной. За полтора месяца бойцы не сделали ни одного выстрела из пушек, нацеленных на Первомайск, ведь было так называемое перемирие. При этом украинцев от души обстреливали. — В двух километрах от нас серьезно пострадала минометная батарея, — продолжает Тарас. — К счастью, наши позиции враг так и не вычислил. В ноябре мы выдвинулись на Дебальцево. Расположились в ложбинке.
Самоходные артиллерийские установки бьют на 17 километров. А мы стояли гораздо ближе к врагу. При этом у батареи не было своей охраны. Мы ее сами организовали. Хорошо, была вышка, которая служила нам наблюдательным пунктом. С нее далеко просматривалась вся округа. Обустраивались мы там надолго. Сразу окопали «саушки» (самоходные артиллерийские установки), вырыли и утеплили блиндажи, сделали баню. Обстрелы шли постоянно. Нас пытались достать даже фугасными противоблиндажными снарядами «крот». Они зарываются в землю на два метра и только после этого разрываются. Мы регулярно гоняли диверсионные группы. Причем они, как правило, активизировались в праздники. Шестого декабря, в День украинской армии, был ранен командир батареи лейтенант Артем Примак. Он пришел к нам после окончания военного института. Артиллерист от Бога. Вообще, я на этой войне встретил много молодых перспективных офицеров.
В ближайшее время они станут костяком армии, благодаря чему и произойдут качественные перемены. Понимаете, когда я раньше служил в армии, мы же воевали против фанерного врага, а фанера в ответ не стреляет. А эти офицеры сразу оказались в боевой обстановке, вынуждены были принимать решения, думать о сохранении бойцов. Для армии эти кадры бесценны. Когда враг попал по нашему расположению, техника не пострадала. Артема, который бегал, отдавал команды личному составу, ранило осколками, он был сильно контужен. Даже меня не узнавал какое-то время… Насколько я знаю, он уже вернулся на службу. После 19 декабря вновь все затихло. На Новый год я съездил домой. Вернулся 10 января. И началось… Помню, Дебальцево так обстреляли фосфорными снарядами, что весь город светился и горел.
— Вы знали, что фактически находитесь в котле?
— Понимал, будут серьезные события, но старался не думать об этом, а делать свое дело. Иначе можно сойти с ума. Я даже смирился с тем, что могу погибнуть. Нас направили в подкрепление второму дивизиону на Ольховатку. Там я и понял, что идет наступление на Дебальцевском направлении. Чуть позже вернулся в район Коммуны возле Дебальцево. И там со стороны Углегорска на нас вышел батальон «Мираж». Так было написано на шевронах врага. Также на форме солдат был флаг Новороссии. Три дня нас обстреливали из пяти танков. Еще против нас воевали два БМП и БТР. Врагов было человек сто против нас шестидесяти. Нам удалось поджечь два танка и бронированные машины. Уцелевшие танки развернулись и уехали. А один враги спрятали в небольшой ложбинке. Экипаж понял: если выскочат оттуда, мы подобьем. Этот «Мираж» разозлил нас конкретно. Наше командование обещало подкрепление в виде пяти танков, но мы их так и не дождались. А обороняться нужно было. Поэтому рискнули и пошли на авантюру: за вражеским танком отправилась группа из семи человек. Механик-водитель Сергей Косакивский, специалист от Бога, знал, как управлять танком Т-72, которого нет на вооружении украинской армии. Когда мы тихонько подошли, экипаж сидел на броне танка. Кто-то из нас клацнул затвором, и танкисты просто сбежали, бросив даже свое оружие. Сергей завел танк. И мы рванули к своим позициям. Ехали и понимали: свои же могут подбить, увидев российский танк. Поэтому я кричал в рацию: «Это я, «Феликс», Тарас Пономаренко! Старший лейтенант. Моя мама — учитель географии».
Говорил о себе все подробности, чтобы наши поняли — свои едут. И услышал в ответ: «Это что, Тарас на танке едет?
Передайте ему, что он е… нутый. У нас тут у всех штаны мокрые». В танке был еще и полный боекомплект, также мы привезли два автомата с патронами. На деталях машины была дата выпуска: 2014 год, Россия. Когда мы выходили из окружения, танк помог нам вывезти пушки — «Пионы» и «Акации». На перекрестке с Мироновским он затем охранял позицию. Причем мы быстро сформировали экипаж. Водитель у нас уже был. Наводчика нашли. Но главное, что моя рота вышла из котла без потерь. — Говорят, вы за танк даже деньги получили. — Да. Около сорока тысяч разделили на семерых человек, принимавших участие в его угоне. Я получил 5 тысяч 800 гривен. Еще до того, как нам их начислили, договорились, что отдаем деньги Александру Донецкому, получившему ожоги в «самоходке», когда загорелся артиллерийский порох. Поэтому как только мне пришли деньги за танк, я перебросил их на карточку Сане. Вспоминая первые дни после выхода из котла, Тарас говорит, что заходил в кафе города Артемовска только ради туалетов: «По унитазу соскучился…» — Волонтерам, помогающим фронту, нужно памятник поставить, — говорит Тарас. — Они нас и одевали, и кормили. Хорошо, государство давало боеприпасы и топливо.
— Где сейчас ваш танк?
— Не знаю. Мы его оставили в Артемовске, на базе военной техники. А нас после дебальцевских событий отправили в отпуск. Как только я оказался дома и расслабился, у меня тут же начались проблемы со здоровьем: воспаление почек, легких… Долго лечился, проходил реабилитацию. В зону АТО так и не вернулся.
— Чем вы занимались до войны? — У нас с женой был свой магазинчик одежды. После армии я занялся предпринимательством. А почему ушел из армии? Ну как десантники могут прыгать с парашютом за свой счет? Мы сбрасывались деньгами и нанимали самолет… Форму приходилось покупать тоже самим.
Куда это годится? — Почему же вы выбрали для себя армию? — Когда я пришел после школы в военкомат, чтобы стать на учет, мне попался опытный психолог. Он убедил меня: «У тебя есть все данные стать хорошим офицером». И я поступил в военный институт. Да и мой старший брат служил в ВДВ. Его рассказы меня вдохновляли. Во время службы мне казалось, что я на своем месте. Но система «перемелет» любого. Вот сейчас мне очень нравится новая полиция. Обеспечение на высшем уровне. Все по-честному. Отношения между людьми хорошие. Только приходится воевать с девчатами по поводу макияжа и причесок, да еще сережки просим их снимать во время дежурств. А вдруг при задержании зацепится за одежду? Это правила безопасности! Для меня сейчас служба в полиции — последний шанс остаться в стране. Я люблю Украину, но ненавижу власть.
Чувствовать себя в своей стране эмигрантом — нехорошо. — Много в ужгородской полиции ребят, прошедших войну? — Около сорока человек. Они никого не боятся, не паникуют. Умеют использовать оружие. Для меня, например, это крайний метод. Хотя в воздух стрелять уже приходилось. Надеюсь, больше не нужно будет доставать пистолет. У нас тихий город. И в нем будет порядок.
Уже напоследок Тарас признался, что они с женой ждут первенца. Очень хочется верить, что в этой семье вырастет еще один патриот Украины. И не возникнут обстоятельства, которые вынудят героя войны выехать на родину жены — в Венгрию. Такие граждане нужны самой Украине.
Виолетта КИРТОКА
image (5)

Увага патріотам и тим, хто хоче підтримати Украіну! Підтримай українский проект –лайк на сторінку!!!

POLITINFO https://www.facebook.com/politinfo.com.ua

UKRPOSHTA https://www.facebook.com/ukrposhta/

WEBCALL https://www.facebook.com/webcalltoday

Проект Money Center  современная система денежных переводов.

https://money-center.cc/?r=MC627511419

С Россией произойдет то же, что с Советским Союзом.
– Она утонет?
– Да, постепенный развал страны. ..Ведь почему развалился СССР? «Ах, Ельцин засел в Беловежской Пуще и распустил Союз!» – так могут говорить только те, кто держит народ за идиотов. Ну как могут 3 человека распустить страну? Уж если они ее и распустили, то, видимо, так рвалась каждая часть наружу, что и не надо было предпринимать никаких усилий. Каким образом отвалились Грузия, Эстония, Литва, Украина? Никто не захотел быть с нами в одной стране, потому что невыгодно. Мы с них драли, не давали им принимать самостоятельные решения. Все диктовалось из Кремля
.– С экрана телевизора нам все время врут! Только этим телевидение и занимается – врет с утра до ночи! Помните, у Булгакова в «Мастере и Маргарите»: «Я вошел в приемную редактора, где меня встретила окосевшая от ежедневного вранья секретарша». Точно так же и мы уже окосели от ежедневного вранья! О чем бы ни зашла речь – нам всё врут!
– Так уж обо всем?
– Иногда недоговаривают. А так всё врут! Муха пролетела – нам говорят, что не пролетела. Уже привыкли врать и по-другому не могут.Зачем это? Нельзя врать по каждому поводу! Это какая-то повальная болезнь, как чума.

-Олег Басилашвили 14.01.2016. http://sobesednik.ru/politika/20160114-oleg-basilashvili-my-uzhe-okoseli-ot-ezhednevnogo-vranya?luchshee

Увага патріотам и тим, хто хоче підтримати Украіну! Підтримай українский проект –лайк на сторінку!!!

POLITINFO https://www.facebook.com/politinfo.com.ua

UKRPOSHTA https://www.facebook.com/ukrposhta/

WEBCALL https://www.facebook.com/webcalltoday

Проект Money Center  современная система денежных переводов.

https://money-center.cc/?r=MC627511419

Вікторія Василевська практично весь свій час витрачає на волонтерську діяльність у центрі на Фроловській 9/11, до якого колись сама зверталась за допомогою як переселенка.
Київ – Родина Василевських переїхала з Луганська до Києва влітку 2014, коли бойові дії тільки починали розгортатися у місті. Тоді Вікторія та Вадим Василевські вирішили покинути все своє майно, квартиру, в якій щойно завершили ремонт, роботу, щоб урятувати від війни трьох своїх дітей, найменшому було півтора року. Вікторія вже понад рік займається волонтерською діяльністю – допомагає таким самим переселенцям, як і вона. Але через свою діяльність луганка не змогла приїхати додому на похорон матері, бо їй натякнули, що назад вона може не вернутися. Вікторія Василевська розповідає, що не чекали розвитку бойових подій, а тільки дізнались, що в місто зайшла військова техніка, вирушили до Києва.
Вирушали в найбільшу спеку, щоб військових на блокпостах було менше. Від того часу Вікторія тричі поверталась до рідного міста за речами. Вирішила, що безпечніше, якщо поїде сама, без чоловіка. Останній день, коли ходили поїзди Перша її поїздка припала на останні дні існування залізничного сполучення із її рідним містом. Пізніше вже Вікторія дуже пошкодувала про своє рішення, бо саме коли люди чекали на поїзди, почався обстріл залізниці. Люди тільки заскочили в поїзд, він відразу почав рух, не чекав жодної секунди. Провідник скомандував, щоб всі лягли на підлогу, накрилися матрацами і ще півгодини ми так лежали на підлозі «Люди були нажахані – кидали сумки, дітей, бо обстріл був божевільний. І дивом так сталося, що почали подавати мій поїзд, один з трьох, і весь потік людей ринувся до нього.
Люди тільки заскочили в поїзд, він відразу почав рух, не чекав жодної секунди. Провідник скомандував, щоб всі лягли на підлогу, накрилися матрацами і ще півгодини ми так лежали на підлозі. Коли від’їхали подалі, то різна реакція в людей була: хтось плакав, в когось істерика починалась, хтось радів. Я набрала чоловіка і сказала, що все нормально, я на безпечній території», – згадує луганка.
Під час другого її візиту було затишшя, але зранку почалися обстріли околиці. Вікторія була спантеличена і спостерігала з балкону за тим, як вибухають будинки, проте сусідка їй зробила зауваження, що ховатися треба у ванній кімнаті. Під час третього повернення було тихо, але люди стали дуже насторожені, і навіть знайомі радили їй покинути місто, казали, що «всі бачать по телевізору, чим ти займаєшся в Києві», згадує Вікторія Василевська. Вирішальна зустріч Займається луганка в Києві волонтерством. Вона допомагає переселенцям в одному з найбільших центрів, який розташований на вулиці Фролівській 9/11.
Шість днів на тиждень Вікторія Василевська працює на громадських засадах. «Відверто кажу, що я сюди приходжу, бо перебуваю у декретній відпустці до 6 років із третьою дитиною. Отримую декретні гроші, виплати для переселенців, і мій чоловік влаштувався на роботу наступного ж дня, як приїхав до Києва», – пояснює своє рішення мати трьох дітей. Про те, що може зайнятися волонтерством, Вікторія на початку свого перебування в Києві, не здогадувалась. Так сталося, що сама змушена була звернутися по допомогу одного дня, коли всі діти серйозно захворіли, а купити дорогі ліки сім’я не могла. Того року мої діти не бачили влітку ні черешні, ні полуниці Єдина, хто відгукнулася тоді – Леся Литвинова, не питаючи вік дітей, чи я з чоловіком, який бік я підтримую, а просто сказала написати в повідомленні список ліків. Наступного дня вранці вона стояла з усіма медикаментами «Того року мої діти не бачили влітку ні черешні, ні полуниці.
Це був перший дзвіночок, коли я зрозуміла, що мені доведеться звернутися по допомогу. На той момент була шалена кількість різних фондів. Причому про них я не чула більше ніколи. Набираєш, оператор ввічливо спілкується, питає твої дані, дехто просив записати дані зі свідоцтв. Півтора року минуло, і жоден з тих фондів не зателефонував. Єдина, хто відгукнулася тоді, – Леся Литвинова (засновниця волонтерського центру на Фролівській 9/11 — ред.), не питаючи вік дітей, чи я з чоловіком, який бік я підтримую, а просто сказала написати в повідомленні список ліків. Наступного дня вранці вона стояла з усіма медикаментами. Крім того, вона привезла дитяче харчування та памперси, іграшки, бо з назв ліків було зрозуміло, що дитина маленька. І, дійсно, це все було дуже необхідно», – відзначає переселенка. Друга зустріч із Лесею Литвиновою стала вирішальною для Вікторії Василевської – вона сама захотіла допомогти, побачивши який величезний обсяг роботи виконують декілька людей. Доки старша дочка наглядала за найменшою дитиною, мама допомагала у волонтерському центрі. Спочатку приходила декілька днів на тиждень, згодом почала працювати всі шість днів. За півтора року Вікторія Василевська виконувала роботу у всіх відділах, які існують у центрі.
Зараз вона відповідальна за роботу з переселенцями та волонтерами, крім того, впродовж останніх чотирьох місяців є ще й оператором гарячої лінії. Вона розуміє, як важко буває людям просити про допомогу, бо сама колись збиралась із силами, щоб зателефонувати. Багатьом людям складно зателефонувати і промовити цю фразу: «Я переселенець з Донбасу, чи можна звернутись за допомогою «Складно, коли ти розумієш, що тобі треба звернутися по допомогу. Ще складніше, коли у тебе в руках уже є номер телефону і необхідно його набрати, але ти не знаходиш тих самих слів, фраз. Як сприйматимуть це з того кінця телефону? Багатьом людям складно зателефонувати і промовити цю фразу: «Я переселенець з Донбасу, чи можна звернутись по допомогу?». І я їх дуже розумію. Дехто каже, що їм нічого не треба, лише б тільки курточку для дитини або ліки. Це жахливо, насправді. Ти розумієш, що люди жили і могли все це собі дозволити, все це мати без чиєїсь допомоги», – зазначає Вікторія Василевська.
Волонтерство закрило шлях додому Вікторія не уявляє, як склалося б її життя на новому місці, якби не волонтери і діяльність у центрі, де в неї з’явилися друзі і гарний колектив. А в перемінах життя бачить нові можливості, зізнається переселенка. Проте її діяльність закрила для неї шлях додому, що стало дуже болісним для волонтерки. Нещодавно в неї померла мама, яка жила в Луганську, і Вікторія не змогла потрапити на похорон. Я допомагаю своїм землякам, щоб їм було легше. Але там інакше вважають. Коли все скінчиться і я зможу повернутися додому, все одно я буду зрадницею там, тому що поїхала «Я набрала сусідку і сказала, що хочу виїжджати, що спробую виїхати через Росію, тому що перепустки не робила. На що вона мені розповіла, що сусіди дуже агресивно налаштовані проти мене, і це може закінчитися бідою. Люди, на жаль, зникають там. Поставивши на ваги: бути доброю дочкою, але тут можуть залишитися троє дітей без мами… Ти розумієш, що їхати додому всього дванадцять годин, але навіть не можеш туди поїхати. Я допомагаю своїм землякам, щоб їм було легше.
Але там інакше вважають. Коли все скінчиться і я зможу повернутися додому, все одно я буду зрадницею там, тому що поїхала. Там багато хто вважає себе героєм лише через те, що не залишили своє місто», – ділиться волонтерка. Нові можливості Так сталося, що і чоловік, і старша дочка родини Василевських змушені були покинути власні досягнення і починати все спочатку.Чоловік Вікторії Василевської Вадим – спортсмен, у Луганську працював головним тренером у спортклубі. Як професійний бодібілдер неодноразово представляв Україну на змаганнях, завоював титул чемпіона Європи, є суддею міжнародного класу, ділиться з Радіо Свобода його дружина. Роботу в столиці знайшов швидко, влаштувався у спортивний центр, завоював довіру клієнтів у короткий термін і, вже перебуваючи в Києві, здобув золото на чемпіонаті України. «Чоловіки набагато складніше переживають цей момент. Він був упевнений у завтрашньому дні, ми заводили третю дитину, бо знали, що можемо собі це дозволити. А це був довгоочікуваний син, тому чоловік дуже радів. Він дуже переживав, що ми не зможемо йому дати те, що могли би дати вдома.
Чоловіки дуже важко переживають ці моменти, але знову ж таки, поруч повинна бути жінка, яка може його підтримати. Треба дивитись на це, як на те, що в тебе є нові можливості», – пояснює луганка. Старша дочка Настя входила в збірну України з художньої гімнастики, коли родина жила в Луганську. У Києві для неї мали зберегти це місце, але коли переїхали до столиці, батьки зрозуміли, що школу олімпійського резерву фінансово не потягнуть, поки шукали іншу, дитина тимчасово зупинила тренування, згадує мати. Випадково батько Насті дізнався про нову можливість для дочки – вступити до команди черлідінгу. З того часу Настя разом із командою стали чемпіонками Європи, світу, також брали золото і в Україні, ділиться її мати. «Тренер з Луганська забрала всю команду з десяти дівчат віком 14-16 років і перевезла їх до Києва. Хтось із батьками, хтось без них зміг переїхати. Федерація надала їм гуртожиток. Настю запросили на огляд, вона підійшла», – зазначає мама. «Дива на кожному кроці» Вікторія не шкодує про квартиру, яка залишилась, зазначає вона в коментарі для Радіо Свобода.
Хоча перед тим, як у Луганську розгорнулись військові дії, родина щойно завершила ремонт і утеплила стіни. Всі збереження витратили на це та на відпочинок закордоном напередодні. При цьому волонтерка не припиняє дякувати долі за ти дива, які з нею трапляються і які вона бачить у житті. У мене траплялись дива на кожному кроці. Торік 31 грудня в мене був телефонний дзвінок вранці і запитали, що мої діти писали у листах до Діда Мороза. Дівчина представилась і сказала, що хоче бути нашим Дідом Морозом. О десятій вечора вона вже подзвонила в двері з тими подарунками, які замовили діти «У мене траплялись дива на кожному кроці. Торік 31 грудня в мене був телефонний дзвінок вранці і запитали, що мої діти писали у листах до Діда Мороза. Дівчина представилась і сказала, що хоче бути нашим Дідом Морозом. О десятій вечора вона вже подзвонила в двері з тими подарунками, які замовили діти. У мене була чудова приятелька Лілія, яка протягом трьох місяців допомагала мені матеріально. Я не знаю, як вона мене обрала, але вона просто мені допомагала. Минулого року на Різдво ми їздили у Львів до людей, яких до цього ніколи в житті не знали.
Після допису на Facebook від Лесі нас запросила Людмила до Львова, її дочка виявилась екскурсоводом, сама господиня займається стародавнім одягом, і ми Різдво зустрічали в стародавніх вишиванках минулих століть, які коштують шалених грошей. Класно і чарівно! І в мене багато було таких моментів», – розповідає переселенка. Вікторія Василевська продовжує практично весь свій час витрачати на волонтерську діяльність у центрі на Фролівській 9/11. Що таке «волонтерське вигорання» вже відчула на собі, адже і її сім’я і вона сама втомилися від нескінченного потоку роботи та покладених на себе обов’язків. Допомогли впоратися із цим тренінги та психологічні семінари. Зараз кількість волонтерів, задіяних у центрі значно зменшилася, порівняно з минулим роком, так само як і обсяги допомоги від громадян. Проте найбільшим відкриттям для себе на новому місці волонтерка з Луганська вважає саме киян та гостей міста – їхню щедрість і готовність прийти на допомогу після допису у соцмережі. Зараз, паралельно зі своїми обов’язками, Вікторія Василевська ініціювала дитячий майданчик, на якому проводить із дітьми різноманітні заходи.
Серед волонтерів центру багато переселенців: один із таких за віком не може вступити до лав армії, а допомогу в центрі вважає гідною альтернативою, розповідає Вікторія Василевська. За півтора року волонтери прийняли 14 тисяч людей, обслужили 55 тисяч заявок, повідомляє вона. Волонтерський центр допомоги ВПО «Фролівська, 9/11» є проектом громадської мережі підтримки та захисту народу України «Свої».

Увага патріотам и тим, хто хоче підтримати Украіну! Підтримай українский проект –лайк на сторінку!!!

POLITINFO https://www.facebook.com/politinfo.com.ua

UKRPOSHTA https://www.facebook.com/ukrposhta/

WEBCALL https://www.facebook.com/webcalltoday

Проект Money Center  современная система денежных переводов.

https://money-center.cc/?r=MC627511419

Вчера Академик, Герой России, глава Региона Рамзан Кадыров назвал меня «врагом России» и призвал отдать под суд. Назвал именно меня, так как я сейчас занимаюсь политикой, но не состою ни в одной системной партии. Я, конечно, не один такой – таких как я много – но когда я вчера прочитал это заявление, то сразу отнёс его к себе.

Так вот, что я хочу сказать этому Академику и Герою.

– Рамзан, ты позор России. Ты дискредитировал все, что можно. Ты дискредитировал звание Академика, так как, имея 3 класса образования, носишь звание, которое носили величайшие умы России. Ты поставил себя в один ряд с Ломоносовым, Менделеевым, Ландау и другими великими. У меня 3 высших образования, и эти дипломы достались мне с большим трудом. И мне стыдно, когда у нас такие Академики.

Ты дискредитировал звания Героя России. Я помню те времена, когда мы здесь в Красноярске собирали помощь нашим парням, которые ехали воевать в Чечню. Ты тогда бегал по горам и убивал наших ребят. Они теперь лежат в земле, а ты герой России.

Ты дискредитировал должность главы региона, когда стал отбирать у бюджетников часть зарплаты и переводить эти деньги в частный фонд. Чечня на 90% живёт на дотации из Москвы, а Москва забирает эти деньги у нас сибиряков. И нам не жалко когда эти деньги идут на зарплаты учителям и врачам. Но когда ты отбираешь у бюджетников деньги и строишь себе дворцы, то это уже за гранью добра и зла.

Так, что иди ты подальше, академик и герой, и не мешай нормальным, честным, работящим людям обустраивать свою любимую Россию.

546076_139128876221022_1967465103_n

Константин Сенченко, депутат Красноярского городского совета.

Источник: http://www.aboutru.com/2016/01/22934/

Увага патріотам и тим, хто хоче підтримати Украіну! Підтримай українский проект –лайк на сторінку!!!

POLITINFO https://www.facebook.com/politinfo.com.ua

UKRPOSHTA https://www.facebook.com/ukrposhta/

WEBCALL https://www.facebook.com/webcalltoday

Проект Money Center  современная система денежных переводов.

https://money-center.cc/?r=MC627511419

 

Мы, украинцы, в общей своей массе незлопамятные и склонные прощать своих врагов люди.
Слишком незлопамятные, слишком добрые. На протяжении столетий мы прощали своим врагам и позволяли им раз за разом входить к нам в доверие и предавать нас снова и снова.Можно по разному трактовать исторические сведения, но события тех дней, которые пережили и продолжаем переживать мы, не должны быть забыты и неправильно истрактованы.Сейчас население северо-восточной территории, отчаявшись взять нас силой и понимая, что без нас им не выжить, взяло курс на так называемое примирение. Весь интернет засран заявлениями, тегами и фейковыми сайтами про адиннарот и мыжебратьев. Они, видите ли, готовы нас простить за все, что мы натворили и снова принять к себе в братья. Как всегда, как они привыкли, они переворачивают ситуацию строго наоборот – вверх ногами. Что лишний раз доказывает, что ничего они не поняли. Но кое-кто из нас уже готов идти хибным путем, видимо, не понимая до конца, что такое они из себя представляют. Готовы простить им, например, если они принесут извинения. Не сомневайтесь, они принесут. Их приспособляемость не уступает их беспринципности и лживости. Как только они поймут, что заставить нас извиниться не выйдет, они начнут извиняться и каяться сами. Они пойдут на все, чтобы вернуть нас.

Поэтому я хочу зафиксировать следующее.

Я, украинец, всегда буду помнить и никогда не прощу их за то что они:
– С начала Майдана всеми способами пытались дискредитировать стремление нашего народа к свободе. Называли целый народ фашистами, карателями, хунтой. Рассказывали, что украинского народа не существует, что украинский язык придумали австрийцы. Что Майдан организовали американцы. Издевались над гибелью Небесной Сотни.
– В самый сложный для нашей страны момент отобрали Крым, нарушив все свои обещания и гарантия и обрекая тем самым на ничтожное существование в непризнанной территории тысячи наших граждан. После захвата Крыма преследуют, мучают и убивают патриотов Украины.
– Развязали войну на Донбассе, снова и снова рассказывая, что ихтамнет, а война, которую они ведут и питают, гражданская.

А так же:
– За мучения сотен тысяч мирных граждан Украины, в том числе тех, которых они одурачили и убедили в том, что Киев хочет их убить. За гибель тысяч из них. За само это одурачивание.
– За то, что считали и называли наш народ унтерменшами и относились соответственно.
– За лживые методы ведения войны – непризнание присутствия собственных войск, издевательство над пленными, использование мирного населения как щита, несоблюдение договоренностей.
– За удар в спину из-за границы во время проведения АТО.
– За обман и нарушение офицерского слова во время Илловайска.
– За обман и нарушение только что заключенных договоренностей во время Дебальцево.
– За наших лучших ребят, не вернувшихся живыми и вернувшихся покалеченными, как телом, так и душой.
– За украинских детей, которые никогда уже не увидят своих отцов.
– За то, что наши дети просят на Новый Год не подарков, а чтобы не было войны. Войны, которую нам принесли они.
– За взрослый взгляд шестилетнего ребенка, потерявшего дом. Ребенка, которого они лишили детства.
– За их постоянную ложь, за их обман, за их фейки.
– За то, что прекрасно зная правду, они делали вид, что не в курсе происходящего, поддерживая своего царя.
– За то, что они поставили рабскую приверженность царю выше родной крови и предпочли порвать с украинскими родственниками, но не с преступным государством.
– За “убивать хохлов”, за “чтобы с вашими детьми все с голоду подохли”, за “холодомор”, за всю их слепую, и не очень, ненависть к нам.
– За уничтожение мирного Боинга и за бесчисленные попытки переложить вину на нас.
– За наших пленных – Савченко, Сенцова и за тех наших, которые навсегда уже сгинули в подвалах ФСБ.
– За многое другое, что я просто не могу перечислить в документе вменяемого размера.

И я, как украинец и как живой свидетель происходившего и происходящего, клянусь, что никогда не поверю:
– В то, что они не знали.
– В то, что их обманули.
– В то, что они считали, что так лучше.
– В то, что нас стравили правительства, а народы всегда дружили и будут дружить.
– В то, что мы один народ.
– В то, что во всем виноваты американцы, евреи или инопланетяне.
– В то, что они искренне раскаялись.
– В то, что они больше не будут.
– В то, что они считают нас братьями.
– В то, что они изменились.
– В то, что они были плохими, но их дети и внуки будут совсем другими.
– В то, что виновато только руководство, а сами они всегда были за нас.
– В то, что они просто боялись.
– В то, что они не виноваты – по любой причине.
– В любое иное их оправдание.

Я всегда буду помнить, что они, реже своим бездействием, чаще – активной поддержкой, дали полный карт-бланш своему правительству на враждебные действия против Украины. И несут полную ответственность за его действия. Все вместе и каждый персонально.

Я не требую от них извинений.

Мне глубоко насрать на их мнение о нас, собственно как и на их извинения.
На то, как оно меняется.
Я не хочу тут высказывать и свое мнение о них, равно как и аргументы и доказательства вышенаписанного – время аргументов прошло, желающие без труда найдут их и у меня в блоге и во всем интернете.

Я хочу зафиксировать только одно – мы не братья и никогда ими не были.
С момента основания киевским князем Москвы, она – от правителей до народа, всегда вела себя враждебно по отношению к Киеву.
В принципе, не только к Киеву, но и ко всему миру, но к Киеву – особенно.
И нет ни одного основания или повода считать, что такое отношение изменится в лучшую сторону.
Более того, есть множество оснований считать, что это не изменится никогда.
Бывали времена, когда добродушные и человечные украинцы хорошо относились к тем, кого сейчас мы называем россиянами, и прощали им многое, даже отношение к себе свысока и грязные шутки – как прощают ребенку неразумному. Но не было времен, когда бы “россияне” хорошо относились к украинцам. Многие из них заявляют, что это не правда, и они, лично, всегда хорошо относились. Но их “хорошо” отводит нам роль младших и жадных недоумков-салоедов, этакой недонации, которая смешная, когда ведет себя послушно и которая фашисты, когда нас перестает устраивать такая роль. Так можно сказать, что хорошо относятся к собаке, но не к человеку, не к равному.

Сколько раз они вмешивались в наши дела? Сколько раз – когда интригами, а когда и силой не давали создать собственное сильное и независимое государство?! Сейчас у нас есть шанс это сделать – последний, по-крайней мере для ныне живущих поколений. И этот шанс они снова хотят нам не дать, вновь присосавшись под видом братьев.

Поэтому, этим Манифестом я заявляю – хватит!
Каждый, кто будет вести с ними разговоры о примирении, прощении, понимании и любом сближении – либо враг, либо провокатор, либо просто неосознанно действует во вред Украине.

Без условий, обсуждений, исключений и попыток объяснить.
Без оглядки на должности, политические необходимости и что бы то ни было еще.

Да будет так.

Киев, 11/01/2016.

Источник: a_s_k_e_t January 12th, 9:00

Увага патріотам и тим, хто хоче підтримати Украіну! Підтримай українский проект –лайк на сторінку!!!

POLITINFO https://www.facebook.com/politinfo.com.ua

UKRPOSHTA https://www.facebook.com/ukrposhta/

WEBCALL https://www.facebook.com/webcalltoday

Проект Money Center  современная система денежных переводов.

https://money-center.cc/?r=MC627511419

 

 

Девізом школи, в якій навчалися мої діти, був вислів Еммануїла Канта: «Май мужність користуватися власним розумом.»

По технічним причинам я рівно тиждень не мав доступу до Facebook. Сьогодні зранку, зайшовши в мережу дізнався, що за останні 10 днів я у «рейдерський спосіб» захопив пів-України.

Особливо розчулила новорічна історія про криваве захоплення фабрики «Житомирські ласощі». Я можливо б і не реагував на цю примітивну брехню, але в особисті повідомлення було дуже багато подібних дописів, як, наприклад від такого собі Дмитра Щеглова:

«Пашинский вы со своим рейдерством опозорили всю страну снова. Извольте обясниться…» (авторська орфографія збережена)

Шановний Дмитро і всі ті, хто з таким завзяттям копіює проплачений рейдерами бруд! Вчіться користуватися власним розумом!

Історія рейдерського захоплення «Житомирських ласощів» почалася ще у 2010 році, коли в американських інвесторів нахабно відібрали їх власність. Дуже докладно про це ще у 2013 році написали журналісти «Голосу Америки»: http://www.golos-ameriki.ru/…/cis-ukraine-zhit…/1629952.html

Подібне розслідування також було проведено раніше, у 2012 році, на інформаційному ресурсі «Лівий берег»: http://lb.ua/…/133277_obezdoleni_strashni_istorii_na_nich.h…

До речі, після цього розслідування на головного редактора сайту – Соню Кошкіну – було сфальшовано кримінальну справу, а сам сайт був на межі закриття.

В квітні 2010 року я допомагав звільнити з під варти голову правління ЗАТ «Житомирські ласощі», оскільки я був впевнений, що його затримання мало політичне підґрунтя – колектив фабрики підтримував Юлію Тимошенко на президентських виборах 2009-2010-го року. В цей час, згідно заяви голови спостережної ради та акціонера ЗАТ «Житомирські ласощі» – Лєшинського Ю. Л., такий собі пан Ігор Бойко (на той момент він мав відношення до управління підприємством) та Андрій Портнов захопили дане підприємство. При чому зроблено це було в зухвало-кримінальний спосіб. Підприємство ЗАТ «Житомирські ласощі» було ліквідовано, а його майно було приєднано до ТОВ «Будстайл», яке належало Бойку.

Після усунення Януковича від влади, враховуючи що подібних історій було десятки, під моїм головуванням в березні 2014 року була створена міжвідомча робоча група про запобігання та ліквідацію фактів рейдерства під час правління режиму Януковича – http://www.president.gov.ua/…/vidbulosya-zasidannya-robocho…

Згідно інформації співвласника швейцарської компанії Delta Capital, власника 95% ЗАТ «Житомирські ласощі» – Лєщинского Ю. Л., робота цієї групи дала необхідний поштовх у відновленні законності навколо ситуації щодо ЗАТ «Житомирські ласощі» – http://censor.net.ua/…/sovladelets_jitomirskih_lasoschv_les…

23 грудня 2015 року Вищий Адміністративний Суд поставив крапку в цій справі – http://censor.net.ua/…/vasu_prinyal_reshenie_po_povodu_vlad… , але крапка ця була виключно в юридичній площині. Фактично, наскільки я розумію, станом на сьогодні ЗАТ «Житомирські ласощі» не відновило свою роботу, тому що кримінальна банда, яка захопила підприємство ще у 2010 році не збирається віддавати вкрадене. Перед новорічними святами для перешкоджання рішення суду на територію фабрики Бойком та його подільниками було загнано сотні так званих «тітушок». Використання даних методів – неприпустиме. І я вважав і вважаю, що правоохоронні органи ЗОБОВ’ЯЗАНІ в рамках Закону оперативно реагувати на подібні провокації.

Такий собі Ігор Бойко (його та Андрія Портнова власники фабрики звинувачують в рейдерському захопленні) та його кримінальні подільники, користуючись колосальними фінансовими ресурсами вкраденого підприємства, останнім часом стали частими гостями та головними спонсорами псевдо-анти-корупційних форумів (http://blogs.pravda.com.ua/authors/chornovol/567bd1366a6b3/), витрачають шалені гроші на всілякі замовні журналістські матеріали та прикормили цілу плеяду штатних «борців з корупцією».

Враховуючи величезний суспільний резонанс навколо цієї теми, я зроблю все можливе, щоб всі злочини цих панів були об’єктивно розслідувані, а ЗАТ «Житомирські ласощі» були повернуті законним акціонерам.

http://censor.net.ua/video_news/362679/sovladelets_jitomirskih_lasoschv_leschinskiyi_oproverg_informatsiyu_o_reyiderskom_zahvate_fabriki_pashinskim

Джерело : Сергій Пашинській сторінка у Фесбуці

В пресі останнім часом піднімаються питання ЗАТ “Житомирські ласощі”, причому робиться цеь с шаленими викривленнями фактів та причетних осіб. Тому я хочу надати роз’яснення щодо того, що там наразі відбувається мовою фактів, а не замовного піару.

Станом на 2010 рік власником 95% акцій ЗАТ “Житомирскі ласощі” була швейцарська компанія Delta Capital SA, яка в свою чергу належала на 75% американським інвесторам – вихідцям з України, які у 2006 році вирішили вкласти кошти в бізнес на батьківщині, і на 25% – громадянину Росії Бойку.

Прим. 25% – це звичайна ставка, яка сплачується на Заході менеджерам, які не вкладають фінансів, проте доглядають бізнес для інвестора.

Навесні 2010 року Бойко І.Я. вирішив заволодіти підприємством за змовою з призначеним за його рекомендацією Головою Правління Гамовим та за допомогою відомого на ниві рейдерства фахівця А.Портнова.

Спочатку він за допомогою Гамова, на підставі підроблених документів та підробленої печатки змінив розпорядника рахунку в цінних паперах ЗАТ з американського інвестора на себе. Коли це стало відомо і Наглядова Рада відсторонила Гамова, в гру включили суд і суддя Богунського районного суду м. Житомира Шелепа А.А. у справі № 2-3819/2010 заборонив виконувати рішення Наглядової ради ЗАТ “Житомирські ласощі” щодо відсторонення Голови правління Гамова Є.Б. та заборонив іншим особам виконувати обов’язки Голови правління (!).

Прим. Суддя А.А. Шелепа був арештований СБУ 14 лютого 2012 при отриманні хабара у розмірі 35 тисяч доларів США.

Далі за вказівкою Бойка І.Я. акції ЗАТ “Житомирські ласощі” було переведено на відкритий ним рахунок у цінних паперах в ПАТ “Агрокомбанк”, з яким в нього були домовленості.

Одночасно було здійснено рейдерське силове захоплення фабрики із залученням охоронної фірми “Флагман-1”, встановленням грат, цілодобовою охороною по периметру фабрики, введенням суворого пропускного режиму для недопущення дійсних власників фабрики та керівництва на територію.

Тоді ж Бойко І.Я. та почав вчиняти тиск на мажоритарних власників ЗАТ “Житомирскі ласощі” з метою передачі йому всіх акцій компанії.

Під час “переговорів” Бойка представляли юристи А.В. Портнова: І. Гранцев, партнер Портнова по ТОВ “Юридична Фірма “Корпоративні Технології” та Марк Вейт (Швейцарія).

Однак американські інвестори відмовились віддавати свої акції за запропоновану Бойком ціну, яка була в 5 разів нижча від фактичної. У відповідь почули: “втратите все одно”.

І дійсно, 27 липня 2010 року суддя Окружного адміністративного суду м. Києва Федорчук А.Б. скасовує випуски акцій ЗАТ “Житомирські ласощі” на користь американських інвесторів та їх швейцарської компанії Delta Capital SA, анулює більше 28 млн. акцій, та наказує привести систему реєстру ЗАТ в стан, який існував на 01.01.2000 року, а статутний капітал ЗАТ “Житомирські ласощі” зменшити з 14 млн.грн. до 3 млн.грн.

Прим. Це рішення на сайті Єдиного державного реєстру судових рішень на не розміщувалось, інформація про нього стала відома компанії Delta Capital SA лише в кінці.2010 року.

На 20.11.2010 року Бойко призначив акціонерні збори ЗАТ “Житомирські ласощі”. На які власників 97,5 відсотків акцій ЗАТ не допустили, повідомив їх про те, що в товариства вже нові мажоритарні акціонери – три офшорні компанії, зареєстровані напередодні зборів, які були педставлені на зборах Бойком. Тобто ось так, “з повітря”, в реєстр акціонерів ЗАТ “Житомирські ласощі” Бойком та особами з якими він вступив в змову, було вписано три офшорні компанії з акціями “на пред’явника”, які вирішили долю підприємства.

Скажімо так, дуже неелегантний спосіб рейдерства, можливий лише за умови, коли судова система “прогнута під тебе”. Що не дивно, враховучи склад злочинної групи, яка захопила підприємство.

Від імені фіктивних акціонерів Бойко та його довірена особа на тих зборах прийняли рішення про ліквідацію ЗАТ “Житомирські ласощі” шляхом приєднання його до ТОВ “Будстайл-ХХІ”, належного Бойку, та створення ТДВ “ЖЛ”.

В Торговому домі ТОВ “Будстайл-ХХІ” було віддано 64,7%, а решта була поділена між трьома фіктивними офшорними акціонерами. Саме через викуп їх долей Бойко згодом розрахувався з подільниками, отримавши для цього кредит в розмірі 20 мільйонів доларів США в БТА Банку (Україна), юристом власника якого, Мухтара Аблязова, був свого часу Портнов.

Далі тривали судові спори між інвесторами та компаніями І. Бойка.

Успішні для інвесторів за кордоном і програшні в Україні.

А в кінці 2013 року, коли почалися зворушення, і спільники Бойка почали готуватися до втечі, він перевів кредит БТА Банку на державний “Укрексімбанк”, адже борг перед Україною (який можна не погашати) та борг перед казахськими власниками БТА – це “дві великі різниці”.

Після того, як особи, які допомогали Бойку, залишили країну, ситуація почала повертатися в законне русло.

30 вересня 2014 Антимонопольний комітет України визнав, що Торговий дім “Житомирські ласощі” вчинив порушення під час злиття ЗАТ “Житомирські ласощі” і ТОВ “Будстайл-ХХІ” без отримання дозволу Антимонопольного комітету України, наявність якого необхідна.

12 листопада 2014 Член конгресу США Майкл Грімм звернувся до Вікторії Нуланд щодо захисту американських інвестицій та активів за кордоном та донесення ситуації навколо іноземних інвестицій у ЗАТ “Житомирські ласощі” до уваги уряду України.

27 листопада 2015 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців було поновлено записи стосовно ЗАТ “Житомирські ласощі”.

А 23 грудня 2015 року Вищий адміністративний суд України прийняв остаточне рішення та визнав незаконність злиття ЗАТ “Житомирські ласощі” з ТОВ “Будстайл-ХХІ” і створення Торгового дому, та відновив державну реєстрацію ЗАТ “Житомирські ласощі” з засновником на 97,5 % Delta Capital SA, в якій 75% належіть американським інвесторам.

Здавалося б, “хеппі енд”. Але не в Україні.

Коли власники прийшли на завод з рішенням суду, там їх зустріла озброєна охорона Бойка, а частина його людей “заварилася” в адмінбудівлі. Інвестори звернулися до Житомирської державної служби охорони, яка мали забезпечити звільнення території. Проте натомість та почала охороняти загарбників і двічі незаконно заводила їх на територію заводу (зрозуміло, що за 5 років Бойко в області “пригодував” не одну людину). Причому обидва рази були кумендно-хрестоматийні: попереду на завод йшли бабусі, за ними молодики зі зброєю. “На всілякий випадок”.

Кульмінація трапилася кілька днів назад, вночі, коли між найнятою вже приватною охороною законних власників ЗАТ “Житомиські ласощі” та близько 200-ми титушками (деякі з шевронами (нашивками) батальона К1) трапився бій. І вже після його закінчення на місце прибув підрозділ Головного управління Національної поліції Житомирської області, який почав затримувати … охоронців фабрики, які відбили її від озброєних титушок. А на очищену таким чином від охорони територію місцева державна служба охорони знову завела титушок Бойка. Згодом, правда, ситуація була відкорегована після втручання Києва.

Сам же Бойко за цей час абсолютно безкарно вторгався на територію фабрики, порвав посвідчення начальника житомирського відділу міліції, погрожуючи йому, намагався вивезти з фабрики кілька вантажівок з майном, та платить по 30 тисяч доларів США за ефіри на телеканалах, на яких намагається викривити картину на свою користь.

Цікаво, що проплачена програма була навіть по російському телебаченню. Очевидно там репутаційні ризики значно більші.

Питання: в якій ще країні люди, які винні у: рейдерстві, хабарництві, створенні злочинної групи, розбої, зловживанні службовим становищем, крадіжках, нанесенні тілесних ушкоджень, винесенні завідомо неправосудних рішень тощо, є настільки безкарними? І замість перебування за гратами “висять” на телеекранах в проплачених ефірах?

Де прокуратура? Де МВС? Хоча це риторичне питання. Правоохоронна система розрушена. Країна переходить на самооборону.

Тому наразі ситуація за зверненням законних власників ЗАТ “Житомирські ласощі” додатково розбиратиметься прокуратурами інших країн.

Прим. Блог написано на підставі первинних матеріалів, наданих на моє прохання юристами американських інвесторів, внаслідок замовних публікацій в пресі, які торкалися осіб, з якими мене традиційно повязують. Тому помилки у викладенні фактів та висновках не можливі.

 

В поезде Интерсити из Киева едет милая женщина и говорит по телефону:

– Люда, я так устала, я хочу домой, это ужас. Он, конечно, хороший зять и зарабатывает вроде неплохо, но я так устала – все не по-людски, Люда, все не по-человечески.

Все автоматизировано, Люда, везде подсветка, я тарелки помыла – скандал: мама, зачем вы тратите горячую воду, у нас счетчик, есть же посудомойка, ничего не трогайте. Я пошла, купила отличное моющее, называется “Эконом” – запаковали мне обратно везти домой: мы таким не пользуемся. Люда, это же ужас.

И главное, она ему подгавкивает, в рот ему заглядывает, Боренька то, Боренька сё, мне и слова нельзя ему поперёк сказать. Хотела ребёнка на Рождество отвести в церковь на службу – хоть немного постоять, ей же интересно – не пустили. Сказали, церковь московская. Та какая разница, кто там смотрит, какая она, на ней что, написано, что она московская? Церковь и церковь.

И главное, малáя уже сто каких-то колядок выучила, поёт мне “Пане господарю”, ещё что-то, я не запомнила, а нормальной песни ни одной не знает. Я её давать учить “Маленькой елочке холодно зимой” – опять скандал: песня не та. Я говорю – это хорошая песня, ласковая, я её в детстве сама пела – нельзя. Я хожу, пою “Весело, весело встретим Новый год”, а зять перепевает: “Весело, весело, встретим майонез”. Майонез, Люда! И она ему во всем потакает, ещё и смеётся. И малáя теперь тоже ходит и поёт: “Весело, весело встретим майонез”. И смеётся. Представляешь?

Майонез купила – не притронулись. Едят такое – сказать стыдно. Вместо хлеба – бумага туалетная прессованная. Называется “Хлебцы”. Хлебцы, Люда! Люда, они едят хлебцы и запивают их водой без газа. Я так хочу домой, Люда! Я так хочу домой, я так устала!

Билет на поезд зять сам купил, через интернет, расплатился карточкой, я говорю – распечатать надо или сходить выкупить, говорит – не надо, я вам, мама, картинку в телефон закачаю, вы проводнику покажете. Ты представляешь? Проводник придёт билеты проверять, а я ему картинки буду показывать, Люда!

Так и не дал распечатать. И она, главное, смеётся, мол, все нормально, мама. Так в поезд и посадили. Я говорю, а если картинка не откроется? А если телефон сядет? А если проводнику нужны распечатанные билеты? Я так тряслась, Люда! Проводник зашёл билеты проверять – я думала, у меня сердце выскочит. Как будто в детстве зайцем еду в трамвае, а на линии контроль. Вспотела вся.

Я эту картинку от самого Киева почти не закрывала в телефоне, чтобы не потерять. Проводнику показываю, он там каким-то лазером щёлкает по ней и говорит – Женщина, вам плохо?

Я говорю – мне хорошо, говорю, только воды хочется выпить. А он говорит – вода за мной едет на тележке, покупайте. Люда, ты знаешь, почём у них вода? Люда! Алло! Алло, Люда!.. Наверное, заехали, где нет связи… Люда!

André Alexin

27131

 

 

 

 

 

 

 

Увага патріотам и тим, хто хоче підтримати Украіну! Підтримай українский проект –лайк на сторінку!!!

POLITINFO https://www.facebook.com/politinfo.com.ua

UKRPOSHTA https://www.facebook.com/ukrposhta/

WEBCALL https://www.facebook.com/webcalltoday

Проект Money Center  современная система денежных переводов.

https://money-center.cc/?r=MC627511419