Попередня стаття в деталях розкрила вплив олігархічного управління на внутрішню економіку. Тепер розглянемо, як знекровлюється наше суспільство махінаціями фінансових магнатів у зовнішній сфері.
Ми маємо сьогодні, на жаль, жалюгідні результати зовнішньоекономічної діяльності України. Після 2013 року щорічно знижуються основні параметри цієї діяльності: обсяги міжнародної торгівлі та експорту українських товарів і послуг впали за 3 останні роки майже удвічі, частка відносно високотехнологічних експортних поставок знизилася з 25 до 15%, залишок обсягів прямих іноземних інвестицій в українське господарство зменшився у 2014 р. з 54 до 43 млрд. дол. Після цього щорічний приріст ПІІ досягав 4 млрд.дол., а у 2017 р. він складе не більше 1,5-1,7 млрд. Нагадаємо, що у 2006-2008 рр. цей показник досягав 6-8 млрд. баксів. За три останні роки у небачених у світі масштабах був провалений валютний курс гривні – більш ніж у 3,4 рази. Паралельно нестримними темпами зростає зовнішній борг держави (щороку, мінімум, на 17-20%), який до кінця року перевищить 50 млрд.дол. Україна на шаленій швидкості несеться до дефолту по суверенних зовнішніх зобов’язаннях і немає ніяких надій хоча б на зупинку зростання чи якесь погашення цього боргу.
Чи є підстави стверджувати, що ці негативні показники є об’єктивним віддзеркаленням функціонування олігархічного ладу? Згадаймо, що в зовнішньо-економічній діяльності олігархи дотримуються таких цінностей і пріоритетів:
– вивести і продати за кордон усе, що можна і що там куплять – продукцію, електроенергію, землю, усе вирощене зерно (зараз воно в дефіциті і це в Україні!), необроблену деревину (кругляк), бізнес тощо;
– якомога меншу частину валютної виручки від продажів цінностей повернути в Україну, а більшу частину залишити за кордоном; для цього використовуються як легальні, так і нелегальні методи, як наприклад, відстрочки платежів за отриману продукцію, заниження митних цін на експортну продукції, кредитування закордонних покупців, укладання фіктивних чи дійсних офшорних угод та інше;
– основну частину інвестицій – і виробничих, і споживчих – вкладати в економіку інших країн, що свідчить не тільки про небажання легально працювати на Батьківщині, а й про зневіру фінансових магнатів у перспективу зростання нашого національного господарства, його фінансову стабільність і у стійкість купівельної спроможності гривні;
– не дозволяти включатися у процес приватизації державних підприємств, права на які продаються, як відомо, за заниженими цінами, іноземним інвесторам, аби самим захопити працюючі промислові об’єкти. Виключення робиться лише для росіян, за яких клопотає сам Путін (або до нього – Єльцин). В результаті морально застарілі виробництва радянської доби залишаються немодернізованими і неконкурентоспроможними на світових ринках, а підприємства, уступлені росянам, зупинені, знищені, демонтовані, вивезені у Федерацію або
працюють на вкрай малому обороті – це Запоріжські алюмінієвий і сталеплавильний, Одеський і Лисичанський нафтопереробні, Миколаївський глиноземний заводи, калушський концерн «Оріана» та інші;
– перепродати іноземцям максимум земель сільгосппризначення, які перебувають у довгостроковій оренді у латифундистів (до них відноситься і глава української держави), а до того – максимум зерна та інших продуктів землеробства, вироблених завдяки іноземним кредитам, експортувати на принизливих умовах, продиктованих кредиторами (модель «бананової республіки»); чисті прибутки зернотрейдерів досягаються при цьому за рахунок мінімізації орендної плати (це означає, що вони відбирають більшу частину абсолютної земельної ренти у селян-дрібних власників) і суми повернутого ПДВ (20% обсягів експорту);
– для максимізації надприбутків крупних агрохолдингів збільшувати продаж за кордон і зменшувати поставки їх продукції на внутрішний ринок (в основному це стосується виробників м’яса птиці); надприбутки цих агрохолдингів складаються з сум повернення ПДВ при експорті і отримання бюджетних дотацій (хоча агрохолдінги є високоприбутковими і без таких дотацій, оскільки птахофабрики використовують для кормів своє власне зерно і за потужністю є найбільшими у Європі, що дозволяє мінімізувати собівартість продукції);
– максимальний обсяг доходів, отриманих всередині країни, конвертувати в іноземну валюту з наступним вивозом за кордон, в тому числі за допомогою злочинних так званих «конвертаційних центрів»;
– добиватися проведення девальваційної монетарної політики в країні (їх утриманці – корупціонери ощасливили нас повідомленням про падіння курсу гривні у наступному році до 31 грн./дол.) і за рахунок різниці в курсах збільшувати свої номінальні гривневі надходження від експорту продукції та від інвалютних кредитів; хоча девальвація гривні збільшує витрати бюджету на обслуговування зовнішнього боргу, чиновники не хочуть про це чути і діють всупереч інтересам держави;
– отримувати максимально можливі обсяги комерційних кредитів у іноземній валюті як всередині країни, так і за її межами і при цьому гальмувати їх повернення, збільшуючи загальні суми заборгованості; фактично фінансові верховоди досягають капіталізації своїх компаній завдяки збільшенню валютного боргу;
– в умовах сьогоднішньої міжнародної некредитоспроможності українських корпорацій (відомо, що корпорації Ахметова і інших фінансових мародерів об’являли в 2013-2014 роках дефолти за своїми міжнародними облігаціями) валютне кредитування олігархічних банків здійснювати за допомогою державних іноземних запозичень, в тому числі і за рахунок траншів МВФ; отримання валютних позичок – основний пріоритет олігархату, задля цього влада готова виконувати будь-які умови кредитних угод з МВФ і Євросоюзом, щоб потім продавати або передавати її олігархату (через різні оборудки – конвертаційні операції, отримання державних замовлень, оформлення фіктивних імпортних поставок тощо);
Читайте також: Японка малює бійців ВСУ в стилі манга
Варто зазначити, що нестримне зростання зовнішнього боргу держави наближає нашу
економіку до дефолту і подальшого провалу валютного курсу гривні. Реструктуризація
повернень зовнішніх боргів, які здійснені урядом Яценюка у 2015 році (на
19 млрд.дол.) і урядом Гройсмана у 2017 році (на 3 млрд.дол.), які відклали виконання
зобов’язань – відповідно, на 5 і 12 років – мали наслідками зростання процентних
платежів, а також запровадження у першому випадку додаткових преміальних
відрахувань кредиторам (так званих деривативів). Фактично ці дві події
представляють собою дефолти – відмову вчасно повертати борги, а тому наша
сторона і змушена була підняти ставки. Надвисокі проценти ( з урахуванням
деривативів та премій посередникам – 8-9 %) треба буде оплачувати інвалютою. Її
треба буде або купувати на внутрішньому ринку, або брати нові позички за кордоном і
ще збільшувати зовнішній борг. Уряду потрібно буде купувати на внутрішньому ринку
щорічно, мінімум, 4 млрд. дол. і внаслідок такого зростання попиту на валюту курс гривні
провалюватиметься все глибше кожного року. Якщо ж влада для виплати відсотків за боргами
буде запозичати іноземну валюту, то сума міжнародного державного боргу України
зросте за 5 років на щонайменше на 20 млрд.дол., а щорічні відсотки за новими боргами
збільшаться ще на 2 млрд., тобто щорічно треба буде виплачувати не 4, а більше 6 млрд.
дол. Окрім того, без погашення раніше отриманих позичок і без прийняття бездефіцитного
бюджету продовжиться прогресивне наростання боргу і підштовхування ставок процентів
угору. Тим самим валютно-борговий зашморг на шиї України буде затягуватися усе сильніше.
А це вигідно іноземним кредиторам та їх українським «партнерам» – корупціонерам.
Заробляють усі, страждає – Україна. І це шлях у боргову безодню із загрозою часткової або
повної втрати державного суверенітету. Розраховуватися треба буде підприємствами,
територією, землею тощо.
– знайти собі тепле місце поза межами країни, перебазуватися в інші країни (перш за все – в країни західного світу), в тому числі купуючи там комерційні, виробничі, офісні та інші прибуткові об’єкти. Навіть в умовах війни вони вкладають інвестиції в економіку Росії – можна назвати корпорації Мотор-Січ, Рошен, Епіцентр та інші. Для олігархічних монстрів вивід капіталів – це процес оптимізації структури свого бізнесу, зокрема, в умовах банкрутства їхніх підприємств на українській території та через корупційно-силовий тиск, що йде від першої особи;
– важливіше накопичувати власне багатство ніж захистити українську державу, а тому на першому плані не допомога армії, а експорт найкращої зброї, нехай це має наслідком збільшення смертей наших героїв і загрожує збереженню країни. Ми досі не можемо укріпити оборону через недостатнє військово-технічне забезпечення, а також через корупційне розкрадання грошей на шляху від бюджета до передової – за даними іноземних спеціалістів, на цьому шляху втрачається до 2/3 фінансових фондів;
– краще не захищати Україну, а віддати частину території (як мінімум, Крим і Донбас) і державного суверенітету, якщо це допоможе збільшенню експорту їхньої продукції до ворожої держави, як це демонструють Пінчук, Ахметов, Новінський та деякі інші узурпатори нашої економіки;
– не сподіваючись на інші можливості просування свого бізнесу і отримання власних прибутків, окрім залучення зовнішніх валютних кредитів, не розглядати плани збільшення робочих місць для українців і бути абсолютно байдужими до виїзду робочої сили за кордон (зараз емігрувало біля 7 млн. чол.). Більше того, валютні переводи заробітчан збільшують внутрішню валютну базу країни, а отже дають більші можливості олігархам накопичувати долари для своїх закордонних потреб. Фактично їх владарювання виштовхує активну частину громадян за межі України, тим самим прискорюючи обезлюднення нашої землі;
– готові наймати і у свої фірми, і у виконавчі органи влади іноземних спеціалістів і політиків, платити їм високі гонорари, бо розглядають їх як провідників відносин із західними країнами і міжнародними фінансовими організаціями – основними кредиторами нашої країни (зокрема, американка Яресько і литовець Абромавічус, які займали посади ключових міністрів, представляють інтереси західних кредитно-інвестиційних компаній); при цьому у більшості випадків не настільки важливими є якості і кваліфікація іноземців, а тому ми й розчаровані у результатах їх діяльності на високих державних посадах;
– ще одна мета запрошення іноземних фахівців – прикрасити гучними іменами свою бездарну політику; для цього вони наймають за величезні гонорари бальцеровичей і бальчунів, не вимагаючи від них жодних «подвигів» в економіці. Роль цієї групи іноземців інша – пускати пил в очі безплідними апологетичними промовами. Проте, те ж саме роблять найняті владою українські «експерти», але у них інша проблема: як дивитися в очі своїх синів, коли ті запитають, чому ви побудували державу, за яку соромно?
Можна сказати, що у грошових мішків основні принципи: «все на продаж за кордон», «ніяких іноземних конкурентів у приватизації», «неповернення боргів як основне джерело капіталізації бізнесу», «максимальний вивіз капіталу і робочої сили», «перетворення гривні у цукерову обгортку » і «ми байдужі до результатів війни у Донбасі і Криму». Це економіка – навиворіт. Звичайно, за таких обставин ці негласні володарі країни діють проти національного господарства, проти прямих внутрішніх і зовнішніх інвестицій, проти твердої гривні, проти відродження України. Тому говорити сьогодні, в умовах олігархономіки про зміну тренда зовнішньоекономічних показників і відновлення країни – даремна справа. Або ми викорінемо владу товстосумів, або вони розпродадуть і знищать нас.
Європа : олігархам вхід заборонено
В контексті міжнародних економічних відносин напрошуються запитання: чому нам відмовляють у членстві і глибокій кооперації в Євросоюзі та навіть у підготовчих кроках, які наступають після виконання країною лісабонських критеріїв? Серед останніх: мінімальне відхилення за рік курсу національної валюти до євро від початкового, мінімальні рівні дефіциту держбюджету, торгівельного балансу і державного боргу та інші. Чому нашу торгівлю обмежили квотами, як Китай, П.Корею та інші неєвропейські країни?
Першопричина – в Європі немає політичного домінування олігархів, там недопустима кулуарно-корупційна приватизація і купівля фінансовими магнатами результатів виборів, як це має місце у нас. Їм не потрібні депутати і міністри від України у органах влади ЄС, які будуть пробивати там інтереси своїх монополістів і бариг. Вони бачать це і не можуть прийняти. В їх очах ми країна атавістична, неєвропейська.
Нас кинули в обійма МВФ, який в основному має справу з країнами третього світу (Азії, Африки, Латинської Америки) і відповідає за обслуговування їх боргів перед розвинутими країнами, в той час як в Європі є свої міжнародні фонди і банки, в тому числі ті, що працюють з колишніми соціалістичними державами. Нам МВФ і Євросоюз за кредити пропонують здійснити не реформації, а профанації (як пенсійна реформа і дозвіл на безмитний вивіз лісу-кругляка та інші), бо не вірять, що чинна влада здатна проводити європейського рівня трансформації (хоча ще десяток років назад питання стояло про імплементацію в нашій державі європейського права, бо планувалося входження України у ЄС).
Читайте також: Оплот №41 уже дефилирует на полигоне! — блогер
Якщо виходити з цієї логіки, то не важко спрогнозувати, що нам відводять роль
латиноамериканської країни, неспроможної впорядкувати державне управляння,
розрахуватися з іноземними боргами, зупинити розграбування країни своїми
узурпаторами і організувати рівну співпрацю із західними інвесторами і корпораціями.
Зокрема, прогресивне зростання зовнішнього боргу, аграрний бізнес на принципах
бананової республіки свідчать, що латиноамериканські перспективи вже не за горами.
Те ж саме може бути в паливно-енергетичному комплексі, де без іноземців ніби-то ми
не здатні видобувати газ і нафту на глибинах і шельфі. Як закінчуються
латиноамериканські режими відомо: військовими або соціалістичними переворотами
(Нікарагуа, Чилі, Куба, Венесуела, Парагвай, Аргентина, Панама, Гренада, та інші).
Нам це не потрібно, але поки що ми йдемо по тому ж шляху.
Навіть наші найближчі друзі – литовці – висловилися проти входження України в Євросоюз, очевидно, спостерігаючи нездатність і крадійкуватість нашого державного керівництва. Саме тому вони ініціюють надати нам спеціальну міжнародну фінансову допомогу обсягом до 5 млрд. євро на рік (гроші будуть надходити на зворотній основі), яка б виконала місію, аналогічну тій, яку після другої світової війни виконала програма США – так званий План Маршала.
Цю ініціативу треба вітати особливо в умовах, коли Голандія, Австрія та деякі інші країни Євросоюзу добилися включення в постанову про ратифікацію договора щодо асоціації Україна-ЄС положення про обмеження (фактично недопущення) військової і фінансової допомоги нашій країні. Литовці, мабуть, знають ще більше про негативне відношення до нас у Євросоюзі.
Позитивним є те, що інвестиції за Планом Маршала мають піти не у державний бюджет з прилипанням їх частини до рук чиновників, а у реальний сектор, у проекти відбудови, реконструкції, модернізації та інновацій. До міжнародних надходжень не можуть бути допущені і, я сподіваюсь, не будуть допущені українські корупціонери і фінансові барони. Якщо ж інвестиції транслюватимуться через уряд, то литовці та інші європейці й американці будуть сильно розчаровані. Українські чиновники постараються, аби інвестиції надійшли саме до об’єктів олігархів. Якщо так станеться, то увесь цей План перетвориться у фікцію і він буде зупинений. Кошти розтащать по «коморах», відновлення об’єктів буде лише частковим, стара деградована економіка залишиться домінуючою, а Україна – переферією світового процесу. Відношення ж до нас стане ще гіршим.
На мій погляд, громадськість повинна звернутися до литовців і запропонувати відкласти західні інвестиції за Планом (я теж включуся у ряди громадськості), бо вони будуть просто розкрадені. А наслідком стане тільки форсоване збільшення міжнародного боргу України при тому, що він і так наростає прискореними темпами. У підсумку Україна знову зганьбиться перед цивілізованим світом. Вже було сказано вище, що сьогоднішня владна камарілля орієнтована на розграбування кредитних надходжень і максимізацію державного боргу без жодних сумнівів щодо перекладання відповідальності на наступні кабміни і на плечі простих громадян.
Мені здається, що легше видалити з української політики фінансових магнатів-паразитів начолі з президентом-олігархом, ніж навчити і змусити наших урядовців виконувати норми європейської службової етики, несумісні з хабарництвом і казнокрадством.
Що ж нам, українцям, робити: дати розорювати країну і жебракувати на своїй землі, спокійно спостерігати за нахабним бізнесом олігархів і чекати у «сінях», коли європейці визнають нас рівними собі і запросять до світлиці?
Будь-ласка, європейці, не давайте маршалівські гроші корупціонерам. Американці, не
дозволяйте українському уряду випускати єврооблігації, ставки за якими приводять до
пограбунку країни. Давайте разом повернемо з офшорних рахунків в Україну вкрадені
корупціонерами долари і євро та розкриємо офшорні схеми утаємничення доходів, як це
зробили 5 років назад ФРН і Швейцарія, коли на прохання німецького уряду країна-
цитадель банків розкрила усі офшорні рахунки німецьких громадян на своїй території.
А наша задача – позбавити олігархів можливості заробляти на пограбуванні України та її розпродажі. Укріпити і переозброїти армію, відновити український суверенітет над окупованими територіями і дати людям нормально жити.
Чи отримаємо ми нову якість української політики після наступних виборів? Чи зможемо повернутися на шлях входження до Євросоюзу і пройти його, очистившись від фінансових паразитів і продажних політиків? Відповіді – у наступній статті.
(Далі буде)
Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!
Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!
Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!
Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO
Попередня
