47-річний Геннадій Кроча візуально нагадує лікаря Айболита: добрі очі з-під окулярів, неквапливі рухи й бажання вирушати на допомогу. Але Геннадій не лікар, а простий дрібний підприємець з Умані, який останні кілька місяців нічого спільного із зароблянням грошей не має.
Він – волонтер, яких зараз в Україні сотні. Геннадій збирає в різних місцях через знайомих посилки для бійців і відвозить на передову. Однак Крочі не пощастило – він відчув на собі “ризики” цієї роботи. У буквальному значенні слів “відчув на собі”: 1 серпня чоловік потрапив до рук ДНРівців у Мар’їнці.
За три тижні полону – спочатку в Донецькому СБУ, далі в Шахтарську – чоловік кілька разів подумки прощався з життям, клав до кишені записку для рідних і постійно продумував план втечі, хоча розумів, що це нереально. Його було звільнено з полону 24 серпня.
…На свободі Кроча встиг відпочити, синяки на тілі зажили. І лише довгий шрам на переніссі (слід від прикладу) і біль у нирках нагадують про події серпня.
Але чоловік не сумує, а знову планує вилазку на передову. Хоча й зізнається, що після всього пережитого йому вже більше хочеться у військо.
ЗНАЙШЛИ КАПСУЛИ ВІД ШЛУНКУ: ПОЛОВИНА ЧОРНА, А ІНША ЧЕРВОНА. “ПРАВИЙ СЕКТОР!” – КРИЧАТЬ
Я їхав разом з Іваном Кривенком у батальйон “Луганськ-1”. Івану 57, він – архітектор, мені 47, я – підприємець. У цьому батальйоні служать багато наших давніх знайомих із Майдану, ми везли їм гуманітарку. А ще нам передали посилку для одного бійця в Гранітному – його колеги з роботи зібрали все, що потрібно: бронежилет, каска, налокітники, цигарки й 5 аптечок.
Тому після “Луганськ-1” ми їхали в Гранітне через Червоноармійськ. Було темно, вирішили заночувати – і по новинах почули, що Донецьк взяли в кільце, Мар’їнка наша. Мій напарник каже: “Я там усе знаю, поїдемо через Мар’їнку”.