Після 3-х років і 2-х місяців на державній службі в Міністерстві юстиції співзасновник Arzinger Сергій Шкляр планує повернутися в юридичний бізнес. Він розповів «ЮГ» про причини повернення, реформу виконавчого провадження та плани на майбутнє.

– Пане Сергію, чому Ви вирішили повернутися в юридичний бізнес? Чи легко Вам далося це рішення?

– Насправді, я все життя в юридичному бізнесі. Щоб відповісти на це питання, потрібно розповісти історію нашого становлення. Починав я ще студентом у відомій компанії, потім працював керівником юридичного напрямку у великих компаніях, на держслужбі в різних відомствах. З Тімуром Бондарєвим, моїм однокурсником (співзасновник Arzinger – прим. ред.) ми почали працювати разом в юридичній компанії «Хартман та Партнери», яка була першою німецькою юридичною компанією в Україні. Однак нас ніколи не залишала ідея створити власний юридичний бізнес.

Вищу освіту ми отримали в КІМО, де основною іноземною мовою для нас була німецька. У той час робота з німецькомовними клієнтами була перспективним напрямком, тому ми вирішили діяти. Ми розробили бізнес-план, переклали на німецьку та розіслали його найбільшим німецьким юридичним компаніям із пропозицією співпраці та виходу на український ринок. Олександр Коваленко, один із наших партнерів на той час, навчався у Німеччині. Він провів зустрічі з серйозними юридичними компаніями, частина з яких виявилася зацікавлена у співпраці.

Зазначу, що на той час ми були добре працевлаштовані. Я працював у ТНК-ВР (British Petroleum), де опікувався корпоративними питаннями та питаннями власності. Тімур на той момент вже звільнився, але до того працював у компанії «Сибірський Алюміній». Після того як кілька компаній відгукнулися на наш бізнес-план та виявили зацікавленість у співпраці з нами, нас запросили приїхати на перемовини. Я взяв відпустку, ми сіли в машину і поїхали до Німеччини.

Цікаво, що серед тих компаній, які відгукнулися на нашу пропозицію, не було Arzinger, хоча це була одна з найбільших юридичних компаній у Східній Німеччині. Проте коли ми вже перебували в Німеччині, то випадково познайомилися з Райнером Арцінгером. В результаті з нами погодилися працювати декілька компаній, але Райнер Aрцінгер та його команда виявилися найшвидшими та вже через тиждень приїхали в Україну. Їх цікавила Східна Європа, більшість їхніх адвокатів вільно розмовляли російською, а пан Райнер володів шістьма мовами. На той час, окрім Німеччини, вони мали свої представництва у восьми інших країнах. Отже, наша історія в Arzinger почалася з ними. Після трагічної загибелі Райнера ми вийшли з мережі Arzinger, тому що мали різні погляди з партнерами інших офісів на шляхи подальшого розвитку бізнесу. Ми стали по суті національною компанією.

Коли я йшов на державну службу, для мене це був певний виклик. У той час багато представників бізнесу йшли на державні посади, щоб проводити реформи та допомагати країні. Для мене це було своєрідне відрядження. Партнери мене зрозуміли та підтримали моє рішення. До того ж я розраховував, що повернуся через рік (максимум півтора), але це зайняло 3 роки і 2 місяці. Зі свого досвіду можу сказати, що реформи, на жаль, швидше не робляться. Хто може показати кращий результат, будь ласка, є вільні місця. Я буду лише вдячний, адже цього потребує держава. Кожен, хто займається реформами, має змінювати країну на краще для всіх, тому що нам тут жити. Я мав змогу змінити країну проживання, але ніколи про це не замислювався.

– Скажіть, 3 роки – це багато чи мало? Яке місце у своїй професійній біографії Ви відводите періоду роботи в Міністерстві? Який досвід Ви там отримали?

– Тепер мені зрозуміло, як у нашій країні розробляються та ухвалюються закони. Коли я прийшов на посаду, то не розумів, що таке український Парламент та як голосуються закони (тобто внутрішню парламентську кухню). Наприклад, всі законопроекти, які вносяться на порядок денний на п’ятницю, як виявилося, вважаються провальними. Для того, щоб твій законопроект ухвалили, бажано, щоб він був поставлений у порядку денному в той день, коли депутати максимально присутні на засіданні, або після законопроекту, який 100% буде ухвалено тощо.

Раніше я вважав, що достатньо просто написати класний законопроект, внести до Парламенту і за нього проголосують. Однак виявилося, що це була хибна думка. Законопроект ще потрібно лобіювати, ходити на засідання комітетів, спілкуватися з головами фракцій, іноді пояснювати деякі базові речі, про щось домовлятися, йти на якісь компроміси та ін. Тепер я розумію ці питання не лише теоретично, але й практично. До того ж в державній виконавчій службі, якою я керував як профільний заступник, працювало 8 тис. осіб, а це колосальний управлінський досвід.

Командою Мін’юсту, до речі, ми зробили не лише реформу системи виконання судових рішень, а й створили СЕТАМ – перший прозорий електронний майданчик торгівлі арештованим майном. Так, не всі від цього у захваті. Іноді нам навіть дорікають, що СЕТАМ – це монополіст і таке інше. Проте, як фахівець із конкурентного права, можу стверджувати, що монополії не є злом і вони не заборонені в багатьох країнах. Заборонено лише зловживання монопольним становищем.

Впровадження СЕТАМ вбило корупцію в системі торгівлі арештованим майном. Адже до цього в Україні існували 4 компанії, які проводили ці торги, кожен міг купити на корупційній основі все, що хотів; за ту ціну, за яку він хотів. При цьому затратна частина для стягувача становила 18%. Зараз все прозоро, а затратна частина для стягувача становить лише 5%. Зробили ми реформу чи ні? Відповідь очевидна. І це окрім багатьох інших реформ, які команда Мін’юсту запровадила або впроваджує наразі. Наприклад, ми вдало реформували систему державної реєстрації в країні. Я впевнений, що найближчим часом реформи пенітенціарної системи та пробації також будуть реалізовані.

– Як Ви вважаєте, чи відбулася реформа виконавчого провадження?

– Поки що не до кінця, але реформа пройшла точку неповернення – з’явився інститут приватних виконавців. Для того, щоб реформа відбулася, на мою думку, країні потрібно 2-2,5 тис. приватних виконавців, кожен з яких може мати 4-5 помічників, тото ми говоримо про 10-12 тис. нових робочих місць. Поступово потрібно скорочувати кількість державних виконавців. Наприклад, у Болгарії успішно працюють як приватні, так і державні виконавці. Перші займаються питаннями відібрання, передачі дітей, вселенням та виселенням фізичних осіб, інші – більше питаннями бізнесу.

Я вважаю, що вже потрібно починати поступово вносити зміни в чинне законодавство та передавати до приватних виконавців частину тих категорій виконавчих проваджень, які поки що залишалися в компетенції державних виконавців. Хоча це може відбутися і без ухвалення зазначених змін. Якщо в країні відбудеться приватизація державних підприємств (у що я вірю), то приватні виконавці зможуть стягувати борги з приватних підприємств.

– Що було найважчим у реалізації реформи?

– Найважчим було те, що ДВС її не чекала. Коли ми (Рада з питань судової реформи – прим. ред.) почали реформувати судову систему, то на першому засіданні Ради були представники суддівського корпусу, які стверджували, що не потрібно нічого реформувати, а потрібно «дещо покращити». Якби ми їх тоді послухали, де б ми зараз були? Аналогічне ставлення було також до реформи ДВС (навіть на рівні керівників областей). Лише одиниці з великої кількості людей вірили, що вона відбудеться. Це було найважчим – невіра людей у реформу.

Ми прийшли зі своєю командою та залучили до роботи адекватних співробітників ДВС. Ми намагалися залишити кращих. Я не вважаю, що у разі зміни влади або революції потрібно звільняти всіх, адже де потім взяти нові підготовлені кадри? Це питання вже підіймалося, коли пропонували звільнити всіх суддів, але де б ми взяли 8 тис. нових суддів? До складу Верховного Суду не вдалося набрати необхідну кількість суддів, що вже говорити про суди першої та апеляційної інстанції.

Хоча деякі європейські країни мали інший досвід. Коли об’єднувалася Німеччина, суспільство не довіряло суддям Східної Німеччини, вважаючи, що ті є прихильниками соціалістичного права, яке не визнавало права приватної власності. Тож їх усіх замінили на суддів із Західної Німеччини, але у них була така можливість. Були й інші, але не такі вдалі приклади. В одній із країн Східної Європи замінили всіх суддів (близько 200 осіб) на суддів з Німеччини. Через певний час вирішили перевірити рівень корупції в судах і були шоковані, оскільки він зріс. З’ясувалося, що проблема була не в суддях. Річ у тім, що ці судді не знали мови країни, в якій працювали, тому в кожного був перекладач. Саме перекладачі займалися хабарництвом. Легко філософствувати, розмовляти про реформу на дивані чи у соціальних мережах, а зробити щось корисне та практичне – це насправді важко.

– Назвіть головне Ваше досягнення та головний недолік на держслужбі?

– Я вважаю всі реформи Мін’юсту історіями успіху. Тією чи іншою мірою я долучався до всіх реформ, хоча безпосередньо опікувався реформою системи виконання судових рішень та судовою реформою. З того, що не вдалося, не можу відзначити нічого глобального. Однак деякі речі дійсно не вдалося відстояти. Наприклад, коли одразу ухвалили нове законодавство, у приватних виконавців не було обмеження в сумах щодо одного виконавчого провадження, з яким вони можуть працювати. Потім з’явилася ініціатива від народних депутатів, яка встановила таке обмеження, яке щороку поступово збільшує суму допустимого стягнення на один виконавчий документ.

Я був противником цього, на жаль, мені не вдалося переконати депутатів у протилежному, тому що так ринок запрацював би швидше. Хоча, з іншого боку, подивившись на це, я дійшов висновку, що в такий моделі, можливо, є сенс. Наприклад, якби виконавці одразу почали працювати без обмежень, то могла статися ситуація, коли нечистий на руку виконавець стягнув би умовно 10 млн доларів та втік би з ними в країну, яка не має договору про екстрадицію з Україною. Отже, в нинішній ситуації є певна гарантія, що люди, які прийшли в професію, налаштовані на серйозну і довготривалу роботу. Власне, так я і думав, коли виступав проти обмеження, я розраховував на порядність приватних виконавців та їх чесну роботу, а не на рейдерство, порушення законодавства тощо.

– Які головні висновки Ви для себе зробили?

– Якщо хочеш щось покращити, візьми це і зроби. Насправді, це лозунг однієї з політсил. Напевно, він правильний. Необхідно демонструвати зміни на власному прикладі. Якщо ми дійсно хочемо щось змінити, потрібно не лише брати, але й віддавати державі та суспільству.

– Як Ви вважаєте, наскільки змінився рівень довіри суспільства до судової системи?

– Він поступово зростає. Особливо це відчуває бізнес, зокрема щодо роботи нового ВС. Це відбувається не лише через «нових» суддів, багато чого позитивного роблять судді, які працюють давно. Я знаю, що на суддів ВС намагаються тиснути, «підкупати» тощо, адже суспільство не змінилося миттєво. Однак, безперечно, новий ВС запрацював набагато краще, у порівнянні з минулим. Маючи багаторічний досвід представництва в суді та читаючи рішення, я раніше міг сказати, чи є в ньому елемент корупції. Зараз я приємно здивований рішеннями нового ВС. Сподіваюся, що така тенденція буде також у судах першої та апеляційної інстанції.

– Що побажаєте своєму наступнику в Міністерстві?

– Хочу побажати успіхів усій команді Міністерства на чолі з Міністром юстиції Петренком, з якою мені було дуже приємно працювати. Також я хочу побажати успіхів своїй наступниці. Це молода, професійна, командна людина. Якщо я зможу чимось допомогти, то зроблю це залюбки. Це людина, призначення якої дуже позитивно сприйняли, а отже, діалог між Міністерством та іншими відомствами буде продовжуватися. Адже дуже важливо, коли є порозуміння. Отже, я переконаний, що моя наступниця з усім впорається.

– На чому Ви зосередите свою професійну увагу в Arzinger?

– Після повернення до Arzinger я планую, як і раніше, займатися судовим представництвом (дію адвокатського свідоцтва я вже поновив) та конкурентним правом. Це завжди були дві ключові практики компанії, які я свого часу запровадив і розвивав з моїм партнером Тімуром Бондарєвим. Переді мною знову відкрилися широкі горизонти. Потрібно захистити докторську (тема дисертації – «Контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції в Україні: адміністративно-правові засади організації та функціонування»). Крім того, я член кількох наглядових рад великих підприємств, голова спостережної ради за виконанням вимог Закону України «Про фінансову реструктуризацію», член Ради з питань судової реформи при Президентові України (Указ Президента України №826/2014), член Науково-консультативної ради при Верховному Суді України. Отже, роботи вистачає! Я планую активно включитися після хорошого відпочинку.

Єгор Желтухін

Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO