6 листопада о 15.00, в кінотеатрі «Планета кіно» (ТРЦ «БЛОКБАСТЕР» Адреса: м. Київ, проспект С. Бандери, 34В) відбудеться прес-конференція, присвячена прем’єрі документального фільму «Одесити на Донбасі».
У прес-конференції братимуть участь:
Пилип Іллєнко – голова Державного агентства України з питань кіно;
Сергій Неретін – заступник голови Державного агентства України з питань кіно;
А також творці фільму: Олександр Дріз (генпродюсер), Олександр Авшаров (режисер), Тарас Ткаченко (художній керівник).
Прокат фільму стартує з прем’єри, що відбудеться 8 листопада в Одесі (кінотеатр «Планета кіно»). Потім стрічку покажуть у Києві, Львові, Харкові та Сумах.
«Одесити на Донбасі» — повнометражний документальний фільм, створений Міжнародним продюсерським центром «Фор-Пост» на замовлення Державного агентства України з питань кіно.
Головні герої фільму — одесити, які брали участь у бойових діях в зоні АТО. Дмитро Олегович, Євген Титаренко, Роман Колдомасов, Євген Лата, Андрій Скороход, Віктор Погодін, Дмитро Васильєв. Всі вони дуже різні, й причини поїхати на фронт у кожного — свої. В кожного — своя «військова історія».
Хтось отримав тяжкі моральні та фізичні травми. А комусь навіть вдалося знайти в труднощах, що довелось пережити, додаткову мотивацію для життя та творчості. Хтось готовий повернутися в зону АТО та продовжувати боротьбу. А комусь ніколи більше не побачити рідне місто.
Деякі герої, що повернулися до мирного життя, зрозуміли, що війна для них, як і для країни, ще не закінчена. Тому що «свої» іноді можуть бути не менш жорстокими, ніж «чужі».
Зйомки фільму проходили в Києві, Дніпрі, Одесі, а також на передовій зони АТО.
Генеральний продюсер фільму — Олександр Дріз, керівник МПЦ «Фор-Пост», в активі якого ціла низка документальних фільмів на військову тематику (в цьому році, крім «Одеситів …», на телеекрани вийдуть картини «Перехрестя Балу» і «Заміновані вірністю» ).
Режисер – Олександр Авшаров (режисер циклу документальних фільмів для каналу «112. Україна», креативний продюсер телеканалу «ZiK»).
Художній керівник – Тарас Ткаченко (володар премії «Золота дзиґа» за фільм «Гніздо горлиці», режисер і сценарист).
Сценаристи – Олександр Лірчук, Юлія Коршунова. Оператори – Максим Савченко, Антон Борисюк.
Музика для фільму була надана відомим українським гуртом «АтмАсфера».
Российская хакерская группа Fancy Bear, кроме атак на почту Хиллари Клинтон пытались взломать ящики украинских политиков и российских оппозиционеров, сообщает Associated Press.
Агентство заявляет, что получило доступ к списку целей российских хакеров.
Среди украинских политиков это — президент Петр Порошенко и его сын Алексей, народный депутат Сергей Лещенко, министр внутренних дел Арсен Аваков и другие бывшие и нынешние министры. Всего — 545 аккаунтов.
Среди россиян — бизнесмен Михаил Ходорковский, участница группы Pussy Riot Мария Алехина, оппозиционный лидер Алексей Навальный и еще более ста общественных активистов.
В целом под прицелом в США были 573 почтовых ящика — двух экс-госсекретарей — Джона Керри и Колина Пауэлла, бывшего Верховного главнокомандующего НАТО генерала армии ВВС США Филиппа Брэдли, одного из его предшественников генерала армии США Уэсли Кларка, рабочих для оборонных подрядчиков, таких как Boeing, Raytheon и Lockheed Martin, разведчиков, известных наблюдателей в России, особенно демократов.
В общем, в планах хакеров было взломать почтовые ящики Gmail почти 4,7 тыс. пользователей во всем мире — от представителя Папы Римского в Киеве до панк-группы Pussy Riot в Москве, а еще – в США, Грузии, Сирии и других странах.
Экспертизы по делу «рюкзаков Авакова» установили, что стоимость одного рюкзака для Министерства внутренних дел составляла 555 грн, хотя по итогам тендерной процедуры их закупили по 2899 грн за штуку.
Об этом рассказал прокурор во время судебного слушанья по избранию меры пресечения для сына главы МВД Арсена Авакова Александра в Соломенском райсуде Киева, передает «УНН».
«В соответствии с проведенными экспертными исследованиями, стоимость одного рюкзака составляет 555 грн, при этом во время тендерной закупки за единицу было уплачено 2899 грн», — сказал прокурор.
Сторона обвинения также отметила, что следствие собрало достаточно доказательств, чтобы утверждать об обоснованности подозрения Александра Авакова в «совершении подстрекательства служебных лиц МВД к растрате бюджетных средств в особо крупных размерах при осуществлении государственных закупок».
По словам прокурора, в конце 2014 года во время встречи Александра Авакова с тогдашним замминистра внутренних дел Чеботарем в его кабинете обсуждалась возможность закупки за государственные средства рюкзаков.
«На просьбу подозреваемого Авакова пошив этих рюкзаков должен был осуществить другой соучастник правонарушения, товарищ Авакова Литвин. Замминистра на тот момент согласился на такое предложение. Они детально обсудили все элементы совершенного преступления, обсудили процедуру закупок. Во время этого разговора замминистра Чеботарь совершил телефонный звонок своему подчиненному Шевчуку, которому было поручено сотрудничать именно с Аваковым, а также лицом, которое он представляет», — рассказал прокурор.
Месяц назад СМИ облетела новость о том, что на территории заповедника Тузловские лиманы произошла стрельба, в которой пострадало четыре человека, в том числе, и сотрудник полиции. При этом, что странно, продолжения эта история не получила, а подробности так и остались неизвестными.
Тишина связана, прежде всего, с тем, что «замять дело» на местном уровне все это время пытаются виновники инцидента – им категорически не хочется, чтобы областные инстанции отреагировали на беспредел, происходящий в Татарбунарском районе, где местные браконьеры давно не брезгуют применять оружие и даже похищать людей.
Расстрел на базе отдыха
История со стрельбой на базе отдыха (так в простонародье называют местные причалы и рыбачьи домики) в курортном поселке Лебедевка шокировала всю область. В полицейской сводке указывалось, что 21 сентября в Татарбунарское отделение полиции поступило сообщение о том, что в селе Лебедевка идет стрельба. На место происшествия была направлена следственно-оперативная группа. Было установлено, что местные жители открыли огонь по безоружным одесситам, которые приехали на причал. В итоге применения оружия ранение получили трое гражданских и офицер полиции, прибывший на место происшествия для выяснения обстоятельств. Все четверо пострадавших с повреждениями разной степени тяжести были доставлены в больницу. Одному из пострадавших понадобилась срочная операция.
Чтобы достать осколок мужчине пришлось делать трепанацию черепа. Участковый также серьезно пострадал, когда пытался остановить местного бизнесмена Александра Дунаенко и забрать у него оружие. Казалось бы, после этого все правоохранители области должны были обрушить гнев на человека, который в лице полицейского покусился на государство и его безопасность, тем более все доказательства были. «Сделав выстрелы, он убежал с ружьем с места действий. Он был найден и доставлен в отделение полиции. 15 лиц-участников происшествия доставлены на место для дачи показаний», — сообщила представитель одесской полиции Любовь Гордиевская.
Спустя полтора месяца Александр Дунаенко и его сын Иван, которые открыли такую стрельбу, не понесли наказания. Буквально через считанные часы сбежавший с места Александр Дунаенко, несмотря на ранение полицейского был отпущен. Правоохранитель не дал против него показаний, а заявил, что все было случайно, хотя на месте были свидетели, которые опровергли эти данные. В Татарбунарах слово свидетелей не возымело действия, а о ранениях трех остальных пострадавших просто «забыли».
Одесская поддержка татарбунарских коллег
Позднее от адвоката пострадавших стало известно, что полиция посчитала, что пока люди находятся в больнице и на операциях, невозможно установить степень тяжести телесных повреждений. Мол, трепанация черепа не является доказательством хотя бы средних телесных повреждений. Виновные по сей день гуляют на свободе, а между тем пострадавшие уже подали необходимые заявления и медицинские документы о том, что их травмы говорят средние и тяжкие телесные повреждения.
Из материалов жалобы в прокуратуру Одесской области, которую написала владелица указанного причала (Дунаенко арендует в прибрежной заповедной зоне участок косы, на котором располагаются указанные домики, но строения его мать продала еще несколько лет назад одесситке) мы узнали, что данные по стрельбе на территории причала до сих пор не квалифицировали как преступления и не внесли в ЕРДР.
«Граждане приехали в гости к владелице причала, но получили огнестрельные ранения из огнестрельного оружия, что подтверждается медицинскими справками. Пострадавшие и жалобщик неоднократно обращались в Службу Безопасности Украины, Прокуратуру Одесской области и в Главное управление Нацполиции с просьбой принять меры и привлечь Александра Дунаенко к ответственности, открыть уголовное производство, внести данные в ЕРДР,и передать дело с Татарбунарского отдела полиции в ГУНП и Прокуратуру Одесской области. Однако этого не произошло», — отмечает в своем письме владелица причала.
Любопытно, что преступник, который стрелял, считает себя пострадавшим, так как у него якобы есть ранения поясничной области, которые по данным экспертизы были сделаны из оружия, уничтоженного в 2015 году.
Владелец домиков уверена, что уходить от ответственности Дунаенко помогает «кумовство и коррупционные связи», которые тянутся не только ко многим татарбунарским чиновникам, но и судя по всему связаны с Одессой. Ведь Приморский отдел полиции не ведет расследование и другого уголовного дела против Дунаенко. Он незаконно арендует землю в 50 соток, на которой расположены домики. Новый владелец имеет права на переоформление земли, но от чиновников Одесской ОГА получает только отписки, а не разрешение на оформление участка. А ведь все чиновники заявляют о том, что аренда земли – один из важных источников наполнения бюджета. Подчиненные Максима Степанова находят формальные возможности отказать, к примеру, ссылаясь на «старые» решения судов».
С молчаливого согласия
Стрельба стала печальным последствием затянувшегося конфликта, который так и не смогли решить через органы власти и правоохранителей, несмотря на обращения к руководствуОдесской прокуратуры, полиции и облгосадминистрации.
Одесситка купила причал, а точнее, комплекс сооружений площадью 114 кв. м. у семьи Дунаенко (он оформил строения на мать Софию). Тем не менее, он не выселился с домиков, и мешает занимать его новым владельцам. Более того, так как Дунаенко арендует государственную землю, то через суды от себя, а не в интересах государства, он требует сноса домиков. Таким образом, получается правовой нонсенс – арендатор требует снести собственность.
Чиновники упорно игнорируют все обращения, а в итоге преступники, чувствуя безнаказанность, продолжают с помощью оружия и угроз действовать, получая еще и немалую поддержку у местных чиновников и силовиков. Вот в такой обстановке власти заставляют жить и работать в районах всех жителей.
А в этом время конфликты в Лебедевке продолжаются, а собственник не может использовать имущество. Законный владелец опасается, что Дунаенко просто уничтожит ее собственность, так как решения о сносе уже принимал и отменял суд.
За последний месяц Дунаенко предпринял ряд попыток захвата базы, привлекая местную полицию.
Причем ни одного решения суда на руках у полиции не было. Последний раз, несколько дней назад такие действия мотивировали решением Татарбунарскогосуда об освобождении земельного участка. Однако есть решение Одесского апелляционного суда, который отменил предыдущее. Но это не останавливает местных татарбунарских чиновников и правоохранителей принимать решения в пользу Дунаенко.
Як не дивно, але в Москві вартість автомобіля Lanos стартує з позначки в 5130 доларів.
При цьому, покупець в подарунок отримує страховку, салонні килимки, комплект зимової гуми, а також оплату проїзду від Запоріжжя до Москви, – передає Автотема.
Як відомо, в Україні мінімальна ціна автомобіля Sens в даний час складає 176 800 гривень, що в перерахунку на американську валюту становить $ 6671. Неймовірно, але в одному з найдорожчих мегаполісів світу – Москві, Lanos можна придбати на 1500 доларів дешевше, ніж на заводі «ЗАЗ», де він виготовляється. Напрошується питання, хто встановлює такі низькі ціни для москвичів?
Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!
Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!
Госпредприятие «Укрпочта» начала поэтапное повышение заработных плат работникам предприятия до уровня рыночных.
Об этом сообщили в пресс-службе компании, пишет «Слово и Дело».
Так, операторам почтовой связи, работающим в отделениях, будет повышена ставка почти в 2 раза – до 7,5 тыс. Начальникам и заместителям отделений почтовой связи, в зависимости от обеспечения объемов бизнеса, а также при условии дальнейшего наращивания объемов и показателей эффективности – примерно в 2,5 раза – до 14,5 тыс. грн.
Отмечается, что помимо повышения размера ставки компания запускает новую систему премирования (например, за выполнение плана, за продажи и др.).
Помимо повышения размера ставок, компания продолжает внедрение сдельной формы оплаты труда для работников дирекций по обработке и перевозке почты.
Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!
Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!
Експертизи в “справі рюкзаків Авакова” встановили, що їхня собівартість становила 555 грн, тоді як МВС за підсумками тендера купувало їх за 2899 грн за штуку. Частина рюкзаків була пошита в тюрмі.
Про це в Солом’янському районному суді Києва, який розглядає запобіжний захід синові голови МВС Олександру Авакову заявив представник прокуратури.
Як зазначив прокурор, товариш Авакова-молодшого Володимир Литвин, також затриманий у “справі рюкзаків”, повинен забезпечити їхнє шиття, “причому якість нікого не хвилювала, оскільки ніяких проблем із прийманням цих рюкзаків МВС виникнути не повинно було”.
“Згідно з проведеними експертними дослідженнями, зокрема, товарознавчими експертизами, вартість одного рюкзака становить 555 грн, тоді, коли під час тендерної закупівлі за одиницю було сплачено 2899 грн”, – сказав він.
Крім того, зазначив прокурор, частина рюкзаків для МВС була пошита у виправних установах. Собівартість одного такого рюкзака – від 60 до 130 грн.
І я вимушений дати певні пояснення стосовно особливостей мусульманського обряду поховання.
Поперше, її поховали не вчора, а сьогодні. У мусульман, за каноном, вночі не ховають померлих. Поховали не в Києві. Ніякого таемного молебну вчора в мечеті Ісламського культурного центра Києва не відбувалось. Поховальний джаназа-намаз здійснюється лише в присутності тіла померлої людини. Оскількі родичи та близькі люди Аміни, з міркувань безпеки вирішили не привозити її для здійснення джаназа-намазу у мечеть, то вчора джаназа-намаз не здійснювався. Вчора ми дійсно очікували, що її привезуть, тому я вийшов, і повідомив зібравшимся людям, що буде лише молитва. Але потім мені повідомили, що близькі люди Аміни вирішили зробити по-іншому, і я повідомив зібравшимся, що нічого не відбуватиметься.
Родина має право сама вирішувати, як їм все зробити, тому втручатися в такі питання не корректно, і недоречно. Наші жінки-мусульманки Luda Lukashevich, Olya Bashey Kroxa, Tanya Shcherbak власноруч зробили омовіння тіла загиблої відповідно до канонів Ісламу. Близькі прощаються з людиною до того, як буде зроблено омовіння, і тіло завернуто у кафан (саван). Після цього, обличчя людини вже не відкривається. Тому побачити людину після обряду омовіння та завертання у саван, вже не можна.
Аміну щойно поховали за її власним заповітом, поруч з її командиром Ісою Мунаєвим. Нехай до них обох буде милостивим Всевишній Аллаг!
Минає четвертий рік російської окупації Кримського півострова…
Журналісту видання Persona.Top пощастило зустрітися з людиною, яка 17 років очолювала українське видавництво у Криму. Василь Крохмаль, котрому нині 74 роки, свого часу видавав газету Військово-Морського флоту «Флот України», а також видав разом із колегами збірку резонансних і сміливих газетних публікацій історика, політолога та публіциста Ігоря Лосєва. Книга «Севастополь — Крим — Україна: хроніка інформаційної оборони» спричинила у 2008 році справжній інформаційний вибух на півострові.
Сьогодні ця книга в єдиному екземплярі (два наклади по 1000 екземплярів розійшлися ще в перші роки) подорожує разом із видавцем Василем Крохмалем Україною та вражає читачів.
Фото Автора
– Як працювалося видавництву в часи незалежності? Якою мовою виходила газета українського флоту?
– Видавництво було засноване одразу, як тільки народився український флот. Спочатку при газеті була малесенька друкарня, начальник якої звався начальником видавництва, а коли я прийшов на роботу, нас почали скорочувати. Мою друкарню скоротили, а в мене залишилось дві чи три людини, от ми і були видавництвом. Газету видавали українською, та були й російськомовні статті. Чому? Тому що нам було потрібно, аби вони читали. Найчастіше писали політичні та історичні матеріали, це наша улюблена тема. Але основна задача – висвітлення життя флоту, оцього маленького, «тюльчиного», але українського флоту, і ми писали, як є.
– Чи втручалася у вашу редакційну політику російська влада?
– Тиск на нас був, і не тільки на газету, а й взагалі на військово-морські сили. Російська влада завжди пробувала влазити у нашу політику, тиснути, але ми досить досвідчені люди – давали відсіч. З того моменту, коли перебування у Криму Чорноморського флоту було продовжене фактично довічно, активізувалася робота спецслужб. Могли підійти якісь хлопці досить кремезної статури і спитати: «Чого це ви тими книжками бавитесь?».
ПІСЛЯ ПІДПИСАННЯ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКИХ УГОД ПО ЧОРНОМОРСЬКОМУ ФЛОТУ У 1997 РОЦІ, ЗА СЛОВАМИ ІГОРЯ ЛОСЄВА, У КРИМУ РОЗПОЧАЛАСЯ СПРАВЖНЯ ЕКСПАНСІЯ, ЯКА ПЕРЕЙШЛА У СФЕРИ ОСВІТИ, КУЛЬТУРИ ТА МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ.
– Ви зазнавали переслідувань під час окупації?
– За місяць до того, як прийшла Росія, мене скоротили. Я сидів собі вдома і майже нічого не робив, тоді прийшли з російської газети «Флаг Родины» і запропонували мені працювати в них. Кажуть: «Ти ж про Україну писав, тепер пиши про Росію». Я їхню пропозицію не прийняв. Через деякий час мене зустрів один знайомий і порекомендував мені покинути межі Севастополя. Я виїхав, а через три дні до моєї жінки прийшли і спитали, де я. Вона сказала, що не знає, де я – можливо, поїхав у Львів. Я дійсно дуже люблю це місто, багато там бував. Але я поїхав спочатку на Вінниччину, потім – на Одещину, в Ізмаїл. Там мені запропонували роботу, і досить цікаву, але пропозиція йшла від Української православної церкви Московського патріархату, і я відмовився.
– Ваша родина, дружина – лишилися в Криму? Їм не погрожують?
– Ні, дружина, як тільки що, співає їм: «Я родилась в Сибири», і її не чіпають, у газеті вона не працювала, ніякою політикою ніколи не займалася. До речі, я теж ніколи не вважав, що займаюся політикою. Це просто була моя робота, і я її виконував. Після анексії Криму я ще прожив там два роки, поки мене не зачіпали. Сидів тихесенько.
Правда, був учасником мітингу 3 березня 2014 року біля Верховної Ради Криму. Це сталося так: я йшов по Сімферополю, і поруч ішла колона кримських татар з прапорами. Я приєднався до них, і ми пішли на мітинг під парламент. Це був той день, коли кримчани перекрикували один одного, вигукуючи «Україна!» та «Росія!».
– Ви працювали у військових колах. Як ви оціните рівень патріотизму на той час у ВМФ та ЗСУ?
– Якщо вірити тому, що говорили – мовляв, жоден з офіцерів не продався і не перейшов у російську армію, – то я б так не сказав. Я знаю дуже багато військових частин, де 95-97% військовослужбовців перейшли під прапори Росії. Але потім трапилося те, чого вони не очікували. Вони прижилися в Севастополі (дехто там і народився), росіяни на них подивилися і сказали: «Шановні, у нас крім Чорноморського є ще Тихоокеанський, Північний і Балтійський флот». Їх розкидали по різних напрямках. Але якщо прийняв присягу, то вже діватися нікуди. Наприклад, мені моя старша донька, яка живе в Росії, на мій сором, сказала: «Папа, ты изменил России». Хоча я ніякій Росії ні в чому не присягався.
– Що сталося з вашою редакцією?
– Редакція потроху переїхала в Одесу, але я не став шукати там прихистку і просити, щоб мене взяли під своє крило – це не в моєму стилі. Та й газету, наскільки я знаю, скоротили, адже від флоту майже нічого не лишилося – нема про що писати. У нашому колишньому приміщенні в Севастополі тепер оселилася санепідемслужба. Вони й тоді були нашими сусідами, а потім просто змінили прапор і «розширилися». У Криму більшість установ так зробили – просто змінили прапори і таблички на фасадах.
Фото автора
– Повертатися назад у Крим не збираєтеся?
– Туди повертатися – це, по-перше, негарно, а по-друге – небезпечно. Запросто отримаю «десятку», а десять років у російській тюрмі, та ще й у моєму віці – ну, самі розумієте. Там можуть і не арештовувати, найчастіше буває так, що була людина, а потім – пропала. І все.
– Книга публіциста Ігоря Лосєва укладена з публікацій у вашій газеті. Назва досить смілива, та й матеріали не менш сміливі, якщо зважати, що вона видана майже десять років тому. Що в цій книзі?
– Книга видана у двох томах на громадських засадах, гроші шукали, де тільки можна і де не можна. Ми друкували наші матеріали в газеті, і комусь прийшла в голову думка: а чому б не об’єднати це все і не зробити книжку? Так і зробили отаку добірку. Російському флоту вона дуже не сподобалася.
ЧЕРЕЗ КІЛЬКА РОКІВ ВИКЛАДЕНЕ У КНИЗІ СТАЛО ЗВУЧАТИ ЯК ПРОРОЦТВО, ХОЧА АВТОР ЛИШЕ ВДАЛО ПРОАНАЛІЗУВАВ І ЗМОДЕЛЮВАВ НАЯВНУ НА ТОЙ ЧАС СИТУАЦІЮ
Туди увійшли історичні, патріотичні матеріали. Там не треба шукати щось таке «велике», але ось нещодавно одна розумна дівчинка написала: «Никогда мы не будем братьями» – то ми на цьому наголошували ще тоді. Писали про те, що ми не один народ із росіянами, що у нас є історико-культурні відмінності. Ми публікували матеріали, які розвінчували міфи і показували, що Росія розвивалась одним шляхом, а Україна – іншим. Зараз ця книга лишилась у мене в єдиному екземплярі, ми їх видавали двома тиражами, і всі книги розійшлися по країні.
Братья и Сёстры из сражающейся Украины!
Чеченцы понимают вашу боль как никто другой. По всей Европе ширится движение по набору добровольцев в защиту Украины: уже...
Прокат фільму стартує з прем’єри, що відбудеться 8 листопада в Одесі (кінотеатр «Планета кіно»). Потім стрічку покажуть у Києві, Львові, Харкові та Сумах.
Попередня
