Нове покоління військових стратегів України виросло в боях на Донбасі.
Журнал Новое Время розповідає про шість знакових воєначальників сучасної України, які очолили найважливіші військові операції на Донбасі, передають Патріоти України.
1. Євген Межевікін, заступник командира 1-ї окремої танкової бригади, підполковник, Герой України, 35 років
Нагороди: орден Золота Зірка, орден Богдана Хмельницького II та III ступенів, орден Народний Герой.
Євген Межевікін, танкіст з позивним Адам, бився в найгарячіших точках на сході країни – під Пісками, Авдіївкою та Донецьким аеропортом. Його машина, яку він називає “ластівкою”, палила ворожу техніку і прикривала українських військових.
Але розповідає про все це він неохоче, немов про звичайну роботу. “Так ми цілими днями моталися там і тут, ходили без прикриття однією машиною. Ходили і через сепарів, і по мінних полях, і через їхні пастки, – згадує він. – Пишаюся лише тим, що голови не опускали, не ховалися за спини. А під час виконання завдань не було жодної втрати ні серед моїх безпосередніх підлеглих, ні серед тих, кого прикривали”.
У 2017-му кіборг Адам закінчив Національний університет оборони і пішов на підвищення – став заступником командира 1-ї бригади. Найближчим часом він знову вирушить в зону АТО.
2. Михайло Забродський, командувач високомобільних десантних військ, генерал-лейтенант, Герой України, 44 роки
Нагороди: орден Золота Зірка, орден Богдана Хмельницького III ступеня, орден Данила Галицького.
“Найдовший рейд у військовій історії світу”, – такими словами Філіп Карбер, американський військовий експерт, назвав те, що влітку 2014 року зробив Михайло Забродський зі своїми підлеглими на Донбасі.
Кілька сотень бійців 95-ї окремої аеромобільної бригади Забродського майже за 20 днів пройшли 470 км, в тому числі по тилах контрольованої сепаратистами території. Вони вивели з оточення 3 тис. своїх соратників і 250 одиниць бронетехніки. А крім того, знищили кілька російських артилерійських підрозділів, захопивши їхню техніку і озброєння.
“Поки противник з’ясовує, що у нього в тилу відбувається, ти завдаєш наступного удару. А потім – наступного, не зупиняючись на місці”, – пояснює Забродський свою тактику, засновану на швидкості і скритності.
Його 95-та бригада відзначилася не тільки цим рейдом, а й узяла участь у багатьох ключових боях на сході: десантники відбивали телевежу на горі Карачун, блокували тоді ще окуповані Слов’янськ і Краматорськ, воювали біля Донецького аеропорту, брали шахту Бутівка.
Бойові успіхи десантників обернулися для їхнього командира стрімким підвищенням – той за два роки пройшов шлях від полковника до генерал-лейтенанта і став керувати всіма високомобільними військами.
3. Віктор Ніколюк, начальник 169-го навчального центру сухопутних військ Десна, полковник, 42 роки
Нагороди: орден Данила Галицького, орден Богдана Хмельницького III ступеня.
Для ЗМІ Віктор Ніколюк, позивний Вітер, – це перш за все командир 92-ї окремої механізованої бригади, який разом з підлеглими особисто полонив двох співробітників російського ГРУ – Олександра Александрова і Євгена Єрофєєва. Обох згодом обміняли на Надію Савченко.
Для самого Ніколюка вся ця історія – лише крихітний епізод трьох років війни. Зі своєю бригадою він пройшов її з самого початку.
Все почалося ще навесні 2014-го, коли підрозділ Ніколюка, розташований у Харківській області, по кілька разів на тиждень блокували місцеві проросійські “громадяни”, погрожуючи вторгненням сил північного сусіда.
Навесні цього року Ніколюк очолив головний навчальний центр сухопутних військ: ділиться бойовим досвідом, змінює підходи до підготовки особового складу. Завантажений повністю, але сумує за передовою. Бо війна, за його словами, оголює людину. “Тут [в тилу] ти можеш ходити свій хлопець, пизд**ий пацан, – каже він. – А там ти прийшов – і обісрався. Там менше місця зраді і кулуарним розмовам. Там розумієш, навіщо потрібна армія”.
4. Олег Мікац, командир оперативно-тактичного угруповання Луганськ, генерал-майор, 41 рік
Нагороди: орден Богдана Хмельницького III ступеня.
Олег Мікац – перший український генерал, який ніколи не служив у радянській армії. У нього за плечима – участь у миротворчих операціях і служба на чолі одного з найбільш боєздатних підрозділів ЗСУ – 93-ї окремої мехбригади.
Саме з цим підрозділом Мікац, тоді ще комбриг, в 2014-2015 роках керував обороною Донецького аеропорту.
93-тя бригада вирушила в Донецьку область відразу після початку АТО і брала участь в боях по всьому регіону. “Уже в травні, прямуючи на схід, ми розуміли, що Росія – агресор, – каже генерал. – Ми не зупинили її в Криму. Тому повинні були зупинити на Донбасі, щоб не довелося робити це ближче до центральних областей”.
Зараз Мікац очолює угруповання українських сил на луганському напрямку. За його словами, в цілому обстановка стабільна, а за останні місяці обстріли скоротилися на 90%. І це хороший знак: стійке припинення вогню – перший крок, який дозволить політикам врегулювати ситуацію, повернути Донбас, а потім і Крим. “Військового вирішення конфлікту на сході на даний момент вже немає”, – підкреслює захисник Донецького аеропорту.
5. Василь Осипчук, командир 59-ї окремої мотопіхотної бригади, полковник, 48 років
Нагороди: орден Данила Галицького, орден Богдана Хмельницького.
Останні півроку 59-та бригада захищає одну з найгарячіших ділянок на Донбасі – маріупольський напрямок. Незважаючи на Мінські угоди, обстріли тут – особливо в Широкино і Водяному, – не вщухають. Говорячи про це, Василь Осипчук усміхається: “Головне, що на адекватну відповідь у нас є право”.
Він закінчував військове училище ще при Радянському Союзі. Як і багато представників цього покоління, після 25 років служби Осипчук вийшов у відставку. “Мені було некомфортно: армії як такої вже майже не залишилося, на посадах росли люди зі знайомствами, – згадує командир. – Щоб робити кар’єру, потрібно було вислужитися. Я цього не хотів”.
Думку свою він змінив після Майдану, в якому брав активну участь. Після анексії Криму і початку бойових дій на Донбасі пішов добровольцем до військкомату. Там інтересу не викликав: мовляв, для полковника посад немає. Але врешті місце знайшлося: Осипчук очолив 10-й батальйон територіальної оборони в Житомирській області.
Батальйон довелося формувати з нуля: спочатку в нього не було нічого – ні озброєння, ні транспорту, ні кадрів. Осипчук підключив свої зв’язки, волонтерів, місцевий бізнес. Два місяці, поки формувався підрозділ, він називає тепер “вирвані роки”.
Однак уже в середині липня 2014 року підрозділ вирушив захищати лінію розмежування з Кримом у Херсонській області. А взимку 2015-го опинився в зоні АТО. У підсумку на базі батальйону в тому ж році сформували цілу бригаду з Осипчуком на чолі.
Вона більше 20 місяців виконувала різні завдання в зоні АТО: воювала, крім іншого, під Старогнатівкою, Волновахою і Гранітним. Саме бійці Осипчука відволікали на себе сили противника, коли з оточення під Дебальцевим виходили українські з’єднання.
6. Дмитро Делятицький, командир 36-ї окремої бригади морської піхоти, полковник, 41 рік
Нагороди: орден Данила Галицького.
Дмитро Делятицький виявився одним з перших представників української армії, які зіштовхнулися з російською агресією. Сталося це в Криму, де він служив командиром 1-го окремого батальйону морської піхоти.
На початку березня 2014 року його військову частину заблокували російські військові, прикриваючись місцевим населенням – переважно похилого віку, жінками і дітьми. Поки офіційний Київ зберігав мовчання або віддавав суперечливі накази, кримські морпіхи 25 днів утримували оборону частини.
Після того як оборона пала, Делятицький вивів з собою на материк половину підлеглих, втративши при цьому квартиру в Феодосії і майже рідний Крим, де прослужив понад 15 років.
Опинившись на материку, кримські морпіхи майже відразу вирушили в зону АТО і провели там в цілому більше трьох років. Останні два – у складі 36-ї бригади, створеної на базі виведених з півострова підрозділів. В основному захищали лінію розмежування на маріупольському напрямі. Саме вони звільнили Широкине і Водяне, а також “потіснили” позиції противника на 5-7 км у бік українсько-російського кордону.
“Для мене висновок однозначний: це не війна за Донбас, це війна за всю країну, – каже комбриг. – Якщо ми підемо звідти, завтра вони [вороги] опиняться в Миколаєві чи Херсоні”.
Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!
Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!
Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!
Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO
Попередня
