Корупція (від лат. Corrumpere – розтлівати) – термін, зазвичай позначає використання посадовою особою своїх владних повноважень і довірених йому прав з метою особистої вигоди, що суперечить законодавству і моральним установкам

Однак важливі, як відомо, не події, а явища. Важливо не констатувати і навіть не описати саму подію, а пізнати справжню природу явища, виявити причини і умови, його породжують. Але саме тут серед вчених і практиків спостерігається значне розходження в думках. Існування корупції визнається всіма, але далі єдності в констатації цього факту справа не йде. Ні рівень корупції в різних країнах, ні її значення не оцінюються вченими однаково. Найчастіше те, що сприймається як корупція в одній країні, не сприймається як така в іншій. Такий стан пояснюється, по-перше, складністю вивчення корупції як соціального і етичного явища; по-друге, множинністю її проявів.

Небезпека корупції проявляється в різних аспектах: політичному, соціально-економічному, правовому, ідеологічному. Політична корупція завдає серйозної шкоди демократичному устрою суспільства. Як сказав ще в 1777 р видатний англо-ірландський державний діяч Едмунд Берк: «Свобода не може існувати довгий час в суспільстві, де процвітає корупція».

І хоча корупція не обов’язково призводить до краху демократії, вона, безсумнівно, викликає її деградації. Очевидно, що корупціонери при владі ніколи не допустять свободи слова, появи серйозної опозиції, проведення вільних виборів які можуть похитнути їхню владу. Політична небезпеку корупції виражається, перш за все, у зниженні керованості суспільства і неможливості функціонування державного апарату. Йдеться як про економічні втрати державного бюджету, що призводить до його дефіциту і, отже, до неможливості повноцінної реалізації функцій держави, по-друге до розкладання державного апарату внаслідок корупційної кадрової політики, по-третє – в зниженні авторитету держави і державних службовців серед населення, створення їх негативного, негативного образу, що часто призводить до соціально-політичних потрясінь. Одним із прикладів такого розвитку подій є відомі події, які отримали загальну назву як «помаранчеві революції”.

Досвід більшості країн світу свідчить про те, що традиційні спроби перемогти або обмежити корупцію тільки за допомогою жорстких правоохоронних заходів не дають задовільних результатів. На думку багатьох вчених, такий стан справ пояснюється тим, що корупція реалізується в сфері дії надактивні факторів мотивації поведінки людини – багатства і влади. На думку деяких дослідників, що відбувається в корупційній системі саморегулівних обмін матеріальними ресурсами і інформацією (управлінськими рішеннями) наділяє цю систему здатністю до самоорганізації та, отже, до стійкого самозбереження. До того ж самі офіційні заборони і санкції найчастіше є предметом купівлі-продажу і, чим вони суворіше, тим вище їх ціна. Такий стан справ змушує багатьох говорити про марність боротьби з корупцією і навіть про визнання її неминучим явищем і легалізації деяких форм корупційних відносин.

Аналізуючи корупцію в масштабах суспільства, потрібно, перш за все, мати на увазі те, що вона економічно обумовлена ​​і мотивована. Головним мотивом, який рухає корупціонером, є користь, що виражається в сумі матеріальних активів, які він має намір присвоїти. Навіть якщо в той чи інший момент на перші ролі в корупційному взаємодії можуть виступити й інші мотиви, все одно, в кінцевому рахунку, мова йде про користі. Цей момент якраз і полегшує протидію корупції. Справа в тому, що економічна діяльність досить формалізована, має досить чіткі фінансово-матеріальні параметри доступні зовнішньому контролю. Крім того, вона і визначає можливість певних ефективних форм покарання за корупційні правопорушення. Так, загальновизнано, що найбільш ефективними засобами кримінальної репресії за корупцію є не терміни позбавлення волі, навіть реальні, а такі як штраф у великих розмірах, конфіскація майна. Дані покарання позбавляють сенсу корупційні дії, не дають можливості подальшого використання результатів корупційних акцій.

Величезної шкоди, яку завдають корупцією в економічній сфері, перш за все можна оцінити в збільшенні вартості економічних угод. Як відзначають дослідники – як тільки можливість отримання особистої вигоди стає реальністю, в сторону відходять всі законні критерії укладання контракту: вартість, якість, умови поставки і т.д. Все це призводить до різкого завищення вартості всіх товарів і послуг, вироблених або наданих в країні. Причому потрібно мати на увазі, що сам продавець, як правило, хабарі не платити, а закладає їх у ціну товару. Це призводить до того, що справжнім платником корупційної «ренти» є кінцевий споживач, найчастіше пересічні громадяни. Тому населення в країні з розвиненою корупцією, ніколи не досягне гідного рівня добробуту, як би державна влада не ратувала за розвиток і модернізацію економіки. Норма прибутку корупціонерів нічим не обмежена крім їх жадібності і технічної можливості вилучення матеріально-фінансових цінностей. При підвищенні обсягу та кількості цих цінностей, створюваних суспільством, також буде підвищуватися і обсяг привласнюються суспільних багатств. Це положення чітко підтверджують наявні дані про обсяги нелегальних фінансових витоків з країни, які майже не корелюють з реальною ситуацією в економіці. Таким чином, корупція в економічній сфері призводить до деградації національного народного господарства, зубожіння мас населення, посилення соціальної нерівності.

Небезпека корупції в правовій сфері похідна від політичної та економічної корупції. Справа в тому, що право і правова система в певному сенсі «обслуговують» політику і економіку. Відповідно корупційні інтереси не дають розвинутися праву в напрямку створення такого правового режиму в країні, в якому були б немислимі значні корупційні прояви. Тут велике значення має активне лобіювання ними своїх інтересів, за допомогою корумпованих депутатів Верховної Ради.

Проблеми національної безпеки і корупції в теоретичному плані схожі в тому, що, не дивлячись на свою «популярність» мають досить розмиті теоретичні обриси. Незважаючи на те, що в їх основі не тільки доктринальні тексти, а й певна нормативна правова база, тим не менше, і національна безпека, і корупція є поняттями багато в чому невизначеними, що, звичайно, позначається і на розвитку їх теорії і в практичному втіленні відповідних теоретичних напрацювань в реаліях державно-правовому житті.

Не вдаючись зараз в конкретний аналіз поняття «національна безпека, зазначу тільки, що його основним недоліком є ​​досить широкий обсяг, який дозволяє застосовувати його в масштабах від класичної військової безпеки до проблем мовної ситуації в суспільстві. В цілому не заперечуючи значущості багатьох сучасних кризових явищ і їх потенційної небезпеки для розвитку суспільства, хочеться все ж більшої ясності по їх номенклатурі. В іншому випадку широта поняття національної безпеки, насиченого соціально-політичної експресією, може дезорієнтувати як суспільство, так і органи державної влади, що, в кінцевому рахунку, призведе і до девальвації вихідного поняття. Так, наприклад, в сфері кримінально-правової науки намітилася тенденція розглядати конкретні злочини як загрози національній безпеці, що, з огляду на той факт, що в особливій частині Кримінального кодексу міститься кілька тисяч складів злочинів, може привести до досить абсурдної ситуації.

Не краще становище з поняттям корупції. Як зазначалося раніше воно є каменем спотикання в багаторічних суперечках фахівців. Претензії до дефініції корупції приблизно ті ж що і до поняття національної безпеки – відсутність сутнісного критерію дозволяє чітко обмежувати це явища від явищ суміжних.

Разом з тим, навіть не маючи чіткого доктринального уявлення про феномени національної безпеки і корупції, громадськість і органи державної влади усвідомлюють про ту життєвої значущості явищ, які стоять за зазначеними термінами. Тому цілком зрозуміла та тривога і заклопотаність, якою наповнені нормативні та політичні тексти, присвячені цим проблемам.

Слід зазначити також, що при уважному вивченні національних стратегій національної безпеки і протидії корупції також виникають деякі питання про єдиний підхід до розуміння співвідношення цих явищ. У той час як в стратегії протидії корупції явно і недвозначно говориться про неї (корупції) як про одну із загроз безпеки України або навіть системних загроз безпеки, в стратегії національної безпеки корупція розглядається в ряду подібного роду явищ: злочинністю, тероризмом та екстремізмом. Тут виникає дисбаланс в розумінні важливості проблем.

У роботах сучасних дослідників з тривогою підкреслюються грізні ознаки російської корупції: системність, всеосяжність, структурованість, ієрархічність, латентність. Відзначається розвиток політичної корупції, зміцнення її міжрегіональних і міжнародних зв’язків, злиття з організованою злочинністю. Саме ці обставини породили сплеск антикорупційної активності федеральних органів влади. Однак цей сплеск має ті негативні риси, які вже багато разів виявлялися в подібного роду акціях. Йдеться про негативні риси будь-«кампанейшіни»: бюрократизм, некомпетентність, приписки, карьеристские спонукання і т.п. Взагалі слід розрізняти політичну кампанію і «кампанійщину». Держава не може тримати під постійним контролем всі сфери життєдіяльності суспільства. Тому державна політика часто будується на кшталт кампаній, тобто в залежності від важливості того чи іншого напрямку основні сили і засоби концентруються на цих ділянках. Далі після вирішення цих актуальних проблем, ставляться нові завдання. Яскравий приклад останніх років – т.зв. «Національні проекти». Будь-яка подібна кампанія будується за певним алгоритмом, що дозволяє досягти необхідних результатів. Однак будь-яку кампанію супроводжує «кампанейшіна», тобто набір негативних моментів пов’язаних з суб’єктивними потребами частини управлінців. Йдеться про прагнення зайняти нове службове становище, приховати свою некомпетентність, отримати нагороди, використовувати виділені матеріально-фінансові ресурси і т.п. Яскравий приклад «кампанейшіни» витрати сучасної ситуації: засоби масової інформації наповнені повідомленнями правоохоронних органів про різке зростання притягнутих до відповідальності корупціонерів, якими на перевірку виявляються лікарі, вчителі, працівники поліції і т.п. Назвати їх слідом за Президентом «ворогом номер один» нашої державності – очевидно неможливо. Однак статзвітність цілком благополучна. Тому слід відрізняти кампанію від «кампанейшіни», тим більше не підміняти першу другий. Зрозуміло, що сучасна боротьба з корупцією є актуальною політичною кампанією, і потрібно зробити все, щоб вона була більш ефективною.

Зазначене положення особливим чином висвічує положення корупції в системі загроз національній безпеці. Справа в тому, що багато загрози є об’єктивно вираженими, тобто зримими. Наприклад, відставання у військовій техніці, боєприпасах, падіння демографічного потенціалу, екстремізм і тероризм і т.п. чинники цілком очевидні, можуть бути схильні до суворому об’єктивного аналізу. Інша справа – корупція, яку часто порівнюють з внутрішньою хворобою державного організму. Наприклад, може існувати боєздатна військова частина, але з керівництвом ураженим корупцією (що межує зі зрадою) вона навряд-чи стане справжнім оплотом держави. Подібного роду факти мали місце в недавньому минулому. Приблизно само йде справа і в інших сферах. При зовнішньому благополуччі, керівництво або мозковий центр організаційних структур можуть бути вражені корупцією, що власне зведе нанівець ефективність цих сил забезпечення національної безпеки.

Проблема корупції як однієї із загроз національній безпеці вимагає свого переосмислення в напрямку більш чіткого розуміння негативної латентної ролі корупції в усіх системах національної безпеки. Тут необхідно виходити з родових ознак сучасної корупції: системності, ієрархічності, структурованість, зв’язку з організованою злочинністю, латентності. Наступним моментом, що є ключовим в роботі з протидії корупції є визнання провідним суб’єктивного людського фактора. Відомий з історії гасло «Кадри вирішують все!» Найкраще ілюструє антикорупційну політику держави. Рухаючись в цьому напрямку, і можливо говорити про підвищення ефективності заходів протидії корупції.

Небезпека корупції для сучасної демократичної держави визначається тим, що сучасна корупція має ряд особливостей значно підвищують її небезпека.

До таких особливостей відносять:

1. Інституціоналізація корупції – це перетворення її з розряду злочинів окремих чиновників в масове соціальне явище, яке стає звичним елементів соціально-економічної системи. У ситуації реформування значних сфер суспільних відносин, корупція здатна глибоко проникне в структури влади і економіки. Так, проведена раніше широка приватизація державних господарюючих суб’єктів в Україні та інших колишніх соціалістичних країнах породила небачену корупцію можна порівняти тільки з африканськими «банановим» режимами. Як відзначають дослідники велика частина колишньої загальнонародної, державної власності дісталася новим власникам за відверто злочинним корупційним схемам. Отримавши великі економічні активи, нові власники, звичайно ж, максимально налаштовані на їх утримання, для чого використовуються інші корупційні схеми для впливу на політику.

Інституціоналізація корупції породила таке її якість як системність і вертикальну інтегрованість. Як показують ті рідкісні випадки викриття великих корупційних формувань, всі вони будуються за принципом «піраміди», коли в її основі знаходяться рядові співробітники тих чи інших структур, котрі збирають «данину» з населення або підприємців і частина цих коштів передавалася на наступний рівень ієрархії. І, як правило, слідству ніколи не вдається дійти до верху такої корупційної «піраміди». Зрозуміло, що кожен вищий рівень не тільки жорстко контролює нижчий, але і забезпечує його захист, по крайней мере, в тих обсягах, які йому доступні.

2. В даний час відбулося зрощення корупційної злочинності з загальнокримінальної або організованою злочинністю. Таким чином, злочинність перейшла в новий якісний стан в порівнянні з 90-ми роками минулого століття. Організована злочинність забезпечує ефективність і безпеку корупційних схем, не гребуючи відверто кримінальними прийомами: найманими вбивствами, залякуванням свідків, вимаганням, викраденням людей. У складі сучасних корупційних мережевих структур аналітики виділяють три елементи:

– групи посадових осіб, які забезпечують прийняття для «замовників» вигідних рішень;

– комерційні або фінансові структури ( «замовники»), реалізують отримані пільги, вигоди, преференції і перетворюючи їх в гроші та інші матеріальні цінності;

– групи захисту діяльності корупційних мережевих структур, яку здійснюють посадові особи з правоохоронних органів і учасники кримінальних структур.

Як вірно помітили політики, організована злочинність – це якісно новий стан злочинності, коли вона вбудована в соціальну систему, робить істотний вплив на інші елементи системи: на економіку і політику.

3. Процеси глобалізації торкнулися і корупційної діяльності. Незважаючи на зусилля міжнародної спільноти до послуг корупціонерів офшорні зони, банківські технології перекладу і укриття злочинних грошей, можливості міжнародних злочинних співтовариств. У сучасному світі існує ряд держав влади, яких принципово не виконують норми міжнародного права, явно або неявно надаючи притулок злочинцям з інших країн.

4. Корупційна злочинність стала високоінтелектуальної, що виражається як у створенні витончених схем скоєння злочинів, так і відходу від відповідальності. Ті часто мізерні покарання, які отримують члени злочинних угруповань – це результат саме продуманої системи безпеки, яка розробляється стосовно тієї чи іншої злочинній схемі. До послуг затриманих корупціонерів послуги кращих адвокатів. В рамках цієї діяльності відбувається чітко координоване взаємодія різних сил: від кампаній в пресі, до погроз або підкупу стосовно працівників судово-прокурорських органів з метою мінімізації покарання, або взагалі звільнення від нього. Від провалився корупціонера потрібно тільки одне: нічого не розкривати і нікого не здавати. Тому вже нікого не дивують мінімальні терміни покарання для осіб, які вчинили значні корупційні злочини.

5. Сучасна корупція значно розширює «зони впливу» проникаючи в ті сфери, яка раніше від неї були закриті. Мова йде про суди, прокуратуру, органах державної безпеки. Є приклади прямого впровадження представників організованої злочинності в ці структури, починаючи з надходження до відомчих навчальних закладів. Неконтрольована кадрова політика дозволяє цим особам згодом займати високі керівні посади. Це не дуже складно, оскільки через механізми політичної корупції у вищих ешелонах влади присутні представники корупційних структур.

6. Корупція, глибоко втілившись у суспільні відносини, сама може породжувати страшні злочини, кількість яких зросла останнім часом. Йдеться про екстремізм і тероризм. Є принципово важливим те, щоб влада політична еліта суспільства зберігала вірність високим цивільним чеснот, а не загрузла в корупції. Ця проблема має наріжне значення для протидії розвитку ідеології екстремізму і як її наслідки – тероризму. Корупційне поводження «власть імущих» є для молоді вагомим обгрунтуванням неминучості терористичної та екстремістської діяльності.

7. Сучасна корупційна злочинність, володіючи великими економічними активами, може впливати і на ідеологію держави, впроваджуючи в свідомість співгромадян різні вигідні їм ідеологічні схеми. Так, наприклад, в пресі дуже мало матеріалів на теми успішної протидії корупції в інших країнах, проте постійно проводиться думка, що корупція це незнищенне явище. Інша тема подібного роду, це ідея одвічної корумпованості російської влади, упор на те, що хабарництво це ментальна характеристика російської свідомості. Ці ідеї аж ніяк не безневинні, оскільки не дають можливості повноцінно використовувати в боротьбі з корупцією енергію суспільства, паралізуючи всі спроби народної ініціативи в цій справі.

Розуміння боротьби з корупцією як боротьби не стільки з її проявами, скільки з умовами, її породжують, висуває на перший план рішення таких задач, як організація боротьби з корупцією на всіх її рівнях; звуження поля умов і обставин, що сприяють корупції; вплив на мотиви корупційної поведінки; створення атмосфери суспільного неприйняття корупції у всіх її проявах і ін.

В ряду пов’язаних з цим невідкладних заходів фахівці називають: жорсткий контроль зон корупційного ризику в державних і муніципальних органах (служби приватизації, митниці, податкові та правоохоронні органи і т.д.); гласність у сфері боротьби з корупцією; соціальний захист державних і муніципальних службовців; структурну стабілізацію державної і муніципальної служби на основі відмови від безперервних структурних перетворень.

Одним з найважливіших умов обмеження корупції в Україні може і повинно стати підвищення престижу державної і муніципальної служби, що неможливо без формування нової професійної етики у державній та муніципальній службі, яка дозволила б оздоровити моральну обстановку в сфері державної та муніципальної влади і управління та зменшити ймовірність скоєння корупційних дій.

Мізрах Ігор Аркадійович

Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO