Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду відправила під нічний домашній арешт колишнього начальника Головного управління Держгеокадастру у Київській області, а нині виконувача обов’язків голови Державного агентства резерву Дмитра Бабака. Про це повідомляє прес-служба ВАКС.
Зазначимо, що в суді не називають прізвище підозрюваного, проте, за інформацією «ElitExpert», йдеться саме про Дмитра Бабака.
«4 жовтня 2023 року АП ВАКС розглянула апеляційну скаргу сторони обвинувачення на ухвалу слідчого судді ВАКС від 23 серпня 2023 року щодо застосування до колишнього начальника Головного управління Держгеокадастру у Київській області запобіжного заходу у вигляді особистого зобов’язання. За результатами розгляду колегія суддів частково задовольнила апеляційну скаргу сторони обвинувачення, змінивши запобіжний захід підозрюваному на домашній арешт в нічний час з покладанням додаткових обов’язків», – інформує суд.
Раніше антикорупційний суд відпустив Бабака під особисте зобов’язання.
Нагадаємо, НАБУ і САП повідомили про підозру п’ятьом особам, серед яких голова Держрезерву Дмитро Бабак. За версією слідства, у 2018-2019 роках ці особи заволоділи майже 920 га державної землі у Фастові Київської області та близько 284 га ДП «Пуща-Водиця» поблизу міста Києва.
Рішення набрало законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Джерело – ElitExpert
Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!
Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!
Рейтинговое агентство ElitExpert продолжает серию публикаций, посвященных работе следственных органов и прокуратуры. В условиях военного времени любые факты, компрометирующие отдельных руководителей или сотрудников, сразу становятся достоянием общественности, подхватываются украинскими медиа и вызывают широкую огласку, а значит – бросают тень и на профессиональную деятельность таких чиновников.
Одним из таких громких случаев стала ситуация с элитной квартирой начальника Главного следственного управления Нацполиции Максима Цуцкуридзе, о которой написали практически все ведущие украинские СМИ.
ЭЛИТНОЕ ЖИЛЬЕ
И действительно, первый и главный вопрос, который возникает у общественности при ознакомлении с биографией Максима Цуцкиридзе: откуда у чиновника со скромной государственной зарплатой появилась возможность приобрести элитное жилье в самом сердце Киева?
Роскошная жизнь может быть вполне оправданной — правда, если речь идет о бизнесмене или политике, но никак не о госслужащем. Поэтому когда чиновник живет в элитном ЖК, а квартира стоимостью нескольких миллионов гривен записана на его тещу, не имеющую никакого бизнеса и дохода, это становится предметом для размышлений.
Цуцкиридзе проживает (и это отмечено в его декларации) в элитном ЖК в самом центре Киева. Как отмечалось в материале Дениса Бигуса, квартира площадью 145 кв. м записана на тещу Цуцкиридзе – Людмилу Залужную.
Как пишут «Наші гроші», в мае 2018 она получила квартиру с 30% скидкой – за 3,68 млн грн. В настоящее время такие квартиры стоят более девяти миллионов гривен. В октябре 2018 года Залужная докупила в этом ЖК хозяйственное помещение на 700 тыс. грн., а еще через год приобрела два машиноместа за миллион. Но эти объекты не указаны в декларации полицейского.
В целом теща руководителя Главного следственного управления Национальной полиции Максим Цуцкиридзе удивительно активно инвестировала в недвижимость. Всего за несколько лет она приобрела четыре объекта в ЖК на сумму в несколько миллионов гривен!
При этом Людмила Залужная не занимается бизнесом и не ведет предпринимательскую деятельность, даже живет в глубинке Кировоградской области, и доходов на покупку жилья в центре столицы у нее, разумеется, никогда не было.
Позже в СМИ появился комментарий высокопоставленного чиновника, согласно которому его теща продала предыдущую квартиру и потом купила другую.
Но самое главное в этой ситуации, что Главное следственное управление играет ключевую роль в обеспечении безопасности, правопорядка и защите интересов граждан. Поэтому к его деятельности выдвигаются особые требования — не только профессионализм и ответственность, но непорочная репутация.
Но если есть даже минимальные основания полагать, что кто-то из руководства может быть причастен к любым «серым» схемам, это автоматически ставит под сомнение все проводимые под его руководством расследования. Каково может быть доверие к результатам работы Следственного управления, если тень сомнения падает на самих руководителей? Вопрос остается открытым.
ДЕЛО ВАДИМА ЧЕРНОГО
Уже два года правоохранительная и судебная система ничего не делает для расследования дела, связанного с воровством корпоративных прав ООО «Басари» и ГП «Компромисс», принадлежащих общественной организации «Центр защиты инвалидов». Речь идет, прежде всего, о двух одесских бизнес-центрах: БЦ «Киевский» и подземный БЦ «Греческий».
Уголовное производство расследуется Главным следственным управлением Национальной полиции Украины под руководством И. Борца, но, как утверждает директор ОО «Центр защиты инвалидов» Аркадий Черный, следствие отказывается проводить расследование; Определений об отказе в проведении следственных действий больше, чем самих действий; нотариусу Татьяне Домбровской до сих пор не выписаны подозрения и она продолжает работать, хотя Приказом Министерства юстиции №4677/5, (https://minjust.gov.ua/files/general/2021/12/30/20211230104237-49.pdf) установлено, что ее действия были незаконными.
“Более того, государственный регистратор, зарегистрировавший фиктивный протокол общего собрания об изменении директора и всех участников схемы – на свободе и продолжает владеть собственностью «ЦЗИ». Необоснованное давление испытывает именно пострадавшая сторона, имущество организации «Центр защиты инвалидов» стало заложником ситуации, Приказ министерства юстиции, которым были отменены незаконные действия государственных регистраторов, игнорируется, а его действие блокируется по ходатайству прокурора Офиса Генпрокурора С. Пилипенко, руководящего расследованием”, — отмечает Аркадий Черный.
ОО «Центр защиты инвалидов» подал более 50 жалоб в суд на Главное следственное управление, о признании незаконным бездействие и принятии незаконных решений правоохранительными органами в уголовном производстве, где ОО «Центр защиты инвалидов» как потерпевшему нанесен ущерб на общую сумму 139 млн. грн ., причиненную в результате совершения преступных действий. Но до сих пор следствие не может расследовать простое преступление. В комментарии ElitExpert правоохранители утверждают, что «досудебное расследование по указанному уголовному производству продолжается» — без каких-либо подробностей.
Отметим, что редакцией ElitExpert было направлено несколько официальных запросов в адрес руководства Нацполиции, а также самому Цуцкиридзе с просьбой высказать свою позицию по данным вопросам.
«По месту моего проживания в соответствии со статьей 7 Закона Украины «О доступе к публичной информации» такая информация не является открытой, а согласно статье 14 Закона Украины «О защите персональных данных» ее распространение может производиться только по моему согласию», — сказано в ответы М.Цуцкиридзе.
НАБУ и САП продлили срок рассмотрения этих запросов еще на 30 дней, после чего должны предоставить свои ответы по этому поводу.
В заключение можно добавить, что инвесторы, в том числе и зарубежные, опасались инвестировать в Украину еще задолго до полномасштабного вторжения, что не в последнюю очередь обусловлено именно спецификой работы правоохранительных структур. Эта неуверенность связана с неэффективностью и медлительностью юридической системы, когда речь идет о защите прав и интересов инвесторов.
При возникновении юридических проблем или даже криминальных инцидентов, инвесторы и предприниматели часто сталкиваются с проволочками и затянутым расследованием, что не добавляет уверенности в безопасности вложения средств. Такой подход усугубляет ситуацию, создавая атмосферу риска, и, безусловно, сказывается на привлекательности Украины как объекта для инвестиций.
Поэтому просто необходима ревизия и улучшение правовой среды со стороны украинского правительства, чтобы создать условия, при которых инвесторы будут чувствовать себя уверенно и защищенно на всех уровнях. Это критически важно для стабилизации и роста экономики Украины, привлечения необходимых инвестиций, да и укрепления международного доверия к стране.
Джерело – ElitExpert
Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!
Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!
Чи ризиковано наразі українцям вкладати свої кошти в нерухомість за кордоном, які плюси та мінуси цієї сфери інвестування, які країни є більш привабливими для вкладень, а від яких потрібно триматися подалі, і чи важливо перед прийняттям рішення консультуватись у фахівців? Про це, та багато іншого, «ElitExpert» поговорив з експертом у сфері інвестування від Міжнародного експертного клубу Володимиром КУЦЕНКО – керівником успішної компанії «INVESTHOUSE INTERNATIONAL CLUB», а також професійним юристом з багаторічним досвідом роботи в нотаріаті та судових органах.
Останні дослідження Міжнародного експертного клубу та рейтингового агентства «ElitExpert» стосувалися інвестування, зокрема, у житлову та комерційну нерухомість як в Україні, так і за кордоном. Отже, чи вигідно сьогодні інвестувати і які ризики існують у цій сфері?
Інвестувати в нерухомість – це завжди вигідно. У довгостроковій перспективі, від 10 і більше років, будь-яке ваше вкладення в цю сферу здатне принести прибуток.
Якщо ми проаналізуємо ціни на нерухомість у будь-якій країні світу за останній десяток років, то побачимо періодичні коливання, але, зрештою, завжди активи зростають.
Глобально це пов’язано з інфляцією євро та долара, з постійним подорожчанням енергоресурсів та будівельних матеріалів. Крім того, змінюються й технології будівництва, зростає якість об’єктів.
Звичайно, існує можливість недобросовісного ставлення деяких девелоперів до своїх зобов’язань, але ці ризики мінімізуються скрупульозним вивченням ринку та забудовників.
Таким чином, при професійному підході та підтримці, довгострокові вкладення на 5-10 років завжди виявляються успішними.
Інвестиції на короткий термін, 1-2 роки, можуть бути іноді вигіднішими, але водночас ризиковими, оскільки залежать від короткострокових коливань ринку, економіки країни, політичної обстановки та природних катаклізмів. Дам пораду: якщо ви самостійно інвестували, наприклад, 100 тисяч євро, і через один-два роки ціна на ваш об’єкт впала до 60-70 тисяч, не панікуйте, не поспішайте позбутися його, а зачекайте ще кілька років, поки ринок вирівняється, тоді ви точно продасте дорожче, ніж купували.
ІНВЕСТУВАТИ В АЗІЮ АБО СТАРУ ЄВРОПУ
Передбачається, що для інвестування важливо правильно вибрати країну. Наприклад, у ТОПі останньогорейтингу МЕК — Туреччина, Німеччина, Кіпр, Фінляндія та Польща.
Справді, за багатьма інвестиційними рейтингами Туреччина — безперечний лідер. В останні кілька років вона давала близько 200% прибутку від інвестицій, причому у короткостроковому періоді. За 2-3 місяці можна було одержати від 50 до 70% прибутку від вкладень.
Європа завжди приваблює як забудовників, так і інвесторів своєю стабільністю та захищеністю на законодавчому рівні. Особливо це стосується Німеччини з її сильною та успішною економікою, Фінляндії та Нідерландів.
Польща має значно менший приріст, але попит та зростання цін там також позитивний.
Динамічно розвивається та залучає інвесторів Північний Кіпр, але, на мій погляд, нестабільність його політичного статусу та неприйняття міжнародною спільнотою роблять інвестиції туди досить ризиковими. Тому цінова планка входження на ринок Кіпру гранично низька. Але я рекомендував би інвестувати в нього тільки в короткостроковій перспективі, довго затримуватися з грошима там немає сенсу.
Критерії вибору країн: економічна та політична стабільність, розмір та зростання економіки, інфраструктура, боротьба з корупцією, як вони впливають на вибір інвестора?
Всі ці фактори важливі і вимагають вивчення, я додав би до них ще й екологічну ситуацію. Наприклад, Фінляндія, Голландія та Німеччина приділяють екології підвищену увагу, що робить їх об’єкти набагато конкурентоспроможнішими.
У нерухомості інвестиції не віртуальні. Ви купуєте реальний об’єкт, попит на який завжди більший у стабільній країні, без будь-яких політичних чи економічних катаклізмів.
Боротьба з корупцією – в інвестиційному сенсі це перевірка легальності походження ваших грошей. І чим жорсткіше держава це контролює та перевіряє, тим нижчі показники прибутковості інвестицій.
У країнах, де лояльніше ставляться до походження коштів інвестора – прибутковість вища. Сьогодні до сум до 1 мільйона євро не виникає особливих питань в Арабських Еміратах, Туреччині та Кіпрі — відповідно до них заходить більше грошей, підвищуючи попит та прибутковість короткострокових інвестицій.
Таким чином, довгострокові інвестиції в нерухомість європейських країн, з їх якісним законодавством та стійкою політичною ситуацією, мінімізують ваші ризики, гарантують стабільний, але невисокий дохід.
Інвестиції в нерухомість Туреччини, Північного Кіпру та Дубая покажуть набагато більшу прибутковість, але й ризики будуть вищими.
Формуючи оптимальні інвестиційні кейси для своїх партнерів у цих країнах, ми рекомендуємо інвестувати у короткострокові проекти на 3-6 місяців, максимум на рік.
Зі свого боку ми постійно вивчаємо економічну, політичну та екологічну ситуацію в регіоні, відстежуємо, наскільки дотримуються закони, щоб наші інвестори завжди могли відстояти свої права.
Чи варто українцям прагнути інвестувати саме за кордон? Адже цей процес має як позитивні, так і негативні сторони.
На мій погляд, сьогодні якраз той період, коли люди виходять із зони комфорту та готові пробувати нові напрямки бізнесу – адже війна показала, що немає нічого постійного та стабільного.
Українці могли б інвестувати за кордон більше, але їх зупиняє страх, відсутність досвіду та елементарне незнання чужого ринку. Але світ відкритий, а сучасні технології набагато спрощують пошук будь-якої інформації.
Інвестування за кордон — це не виведення капіталу, як вважають деякі, бо інвестор, громадянин України, залишається в країні, сплачує податки та витрачає гроші в Україні. При цьому він отримує можливість розширити свої горизонти, мати додатковий дохід і місце, куди може приїхати він або його сім’я у разі якихось катаклізмів.
Крім того, інвестор розуміє, як працює за кордоном бізнес, закони та податкова система, отримує новий фінансовий досвід. Адже будь-яка інвестиція – тимчасова. Ви щось купили, щось продали, вивчаєте та пробуєте різні країни, можливості.
До війни в Україні були практично ідеальні умови для роботи з нерухомістю. На оренді можна було заробити 10-12% річних порівняно з 5-6% у Європі. Також було зростання і на саму нерухомість – до 20-25% на рік, тому багато іноземців інвестували саме в Україну, яка давала великий прибуток. Сьогодні багато іноземних інвесторів вивели гроші і вклали їх в інші країни. Але як тільки українська ситуація стабілізується, внутрішній інвестиційний ринок оживе, гроші інвесторів повернуться додому і працюватимуть на відновлення нашої країни.
Нерухомість завжди потрібно побачити і торкнутися. Втім, якщо немає можливості зробити це особисто, то завжди є такі фахівці, як ми, які підкажуть та зорієнтують у всіх спірних питаннях. Наприклад, у будь-якому місті будь-якої країни є райони, які мають попит, і ті, які менш привабливі. І щоб не зіткнутися з проблемами, не придбати неліквід, інвестору важливо отримати консультацію незалежного експерта, який знає цей ринок і працює на ньому.
Або, ось, ви знаєте, що в Європі, Туреччині, дуже рідко буває, щоб забудовник не добудував об’єкт. За це передбачено кримінальну відповідальність. Але в деяких ситуаціях порушуються терміни – обіцяли побудувати за рік, а здали лише за два роки, і, відповідно, інвестор не отримав очікуваного прибутку. Тому наша компанія дуже ретельно вивчає кожного забудовника, всі його об’єкти та зобов’язання, щоб максимально убезпечити інвестора.
Нещодавно у нас була така ситуація в Європі: вивчивши об’єкт, ми зрозуміли, що забудовнику не вдасться у термін здати будинок. Ми повідомили про це свого клієнта і він вклав гроші в інший об’єкт. В результаті все саме так і сталося: піднялася кредитна ставка, продаж зупинився і будинок не був зданий у строк.
БУДИНОК ВАЖЛИВО НЕ ТІЛЬКИ КУПИТИ, АЛЕ Й УТРИМУВАТИ
Ваша компанія займається консультуванням: що ви пропонуєте потенційним інвесторам?
Перше питання, яке ми ставимо своїм клієнтам: «для чого ви хочете інвестувати і в які проекти?» Якщо ви хочете купити об’єкт для перепродажу через 6 – 12 місяців – це одне, а якщо придбати для себе та можливої здачі в оренду – зовсім інше.
Рік тому основний запит був «купити-продати», але сьогодні ситуація почала змінюватися, і приблизно 80% інвесторів хочуть купити нерухомість для себе.
І в цьому випадку, важливий нюанс, на який ми звертаємо увагу інвесторів: розуміння та врахування вартості утримання нерухомості.
У кожній країні свій рівень життя і, відповідно, різні суми витрат на житло. У них входить оплата за утримання будинку, вартість комунальних послуг та податки – три основні платежі. І якщо в Європі утримання однокімнатної квартири може коштувати від 500 до 1000 євро на місяць, то в тій же Туреччині – від 50 до 100 доларів.
Зараз наша компанія, в основному, займається об’єктами середнього цінового сегменту (80-100 тисяч євро), які мають великий попит. При цьому сьогодні на ринку Туреччини з’явилися об’єкти навіть по 30 тисяч євро — це кімнати-студії на березі моря, утримання яких обійдеться лише в 20-30 євро на місяць.
Такі об’єкти дуже цікаві для оренди. При вкладенні всього 30 тисяч євро ви отримаєте кімнату-студію на березі моря, куди в будь-який час зможете приїхати відпочити, а в решту часу здаватимете її з високою рентабельністю — 10-15% річних, від 300 євро на місяць взимку, до 500 євро у сезон.
Студії набагато дешевші за однокімнатні квартири, але мають все необхідне для життя. Крім того, забудовники з якими ми працюємо, вже пропонують послуги з управління орендою.
Сьогодні подібні кімнати-студії будуються на півдні Туреччини, в місті Мерсін, що перспективно розвивається. Для порівняння, в Аланії, такі студії коштують вже значно дорожче, але здаватимуться вони за ті самі 300-500 євро на місяць.
Тепер ви розумієте, наскільки важливо інвестору мати правильного консультанта, який розповість йому про подібні нюанси в кожному конкретному регіоні?!
ЧОМУ САМЕ НЕРУХОМІСТЬ
Добре, з країнами ми визначилися, але чому саме нерухомість є найперспективнішим інвестиційним вкладенням на сьогоднішній день, а не біржі, фінанси чи криптовалюти?
Нерухомість — це реальніші, стабільніші і зрозумілі інвестиції, на відміну бірж і криптовалют, де ринок максимально нестабільний і непередбачуваний.
Це інвестиції, якими ви зможете скористатися і за рік, і через 5, і через 20 років. Володіння нерухомістю не залишить вас із порожнім електронним гаманцем. Її завжди можна продати. А що у вас залишиться, якщо ви прогорите на біржі?
На відміну від інвестування в цінні папери, золото, технології майбутнього чи агросектор, вкладення грошей у нерухомість забирає найменше часу. Інвестиціями у щось складніше, щоб вони були успішними, потрібно займатися ретельно, постійно вивчати сферу та витрачати на це чимало часу. Наприклад, криптовалютами, сільським господарством чи іншим виробничим бізнесом слід займатися 24/7.
Інвестиції в нерухомість вимагають вашого часу тільки на етапі вкладення, коли необхідно вивчити ринок, проконсультуватися з фахівцями і прийняти рішення. Вирішили продати – знову вивчили ринок та продали. З орендою ще простіше: ви придбали, а далі усім займається керуюча компанія.
А як бути з прибутковістю?
Завжди потрібно пам’ятати головне правило — чим більша дохідність, тим вищі ризики. А далі кожен сам вирішує, наскільки він готовий ризикувати.
Я називаю це «етапами дозрівання інвестора». Інвестор-початківець з 50 тисячами, який хоче заробити мільйон, може пробувати себе в тій сфері, де більше і ризик, і прибутковість. А вже коли ви заробили мільйон, вам цього достатньо і потрібно першочергового його зберегти, ніж примножити, то краще ці гроші інвестувати у щось стабільне в стабільних країнах, хай навіть і з невисоким відсотком прибутку.
Рекомендуючи інвестувати в нерухомість, на що, як експерт ринку, радите звертати увагу в першу чергу?
Важливо наголосити на популярності регіону, тому що зростання нерухомості на ринку, як ми з вами з’ясували, не буває постійним, а завжди рухається з перепадами.
Дуже важливо заходити з інвестуванням не тоді, коли країна вже розкручена та йде пік вкладень, а трохи раніше. Після піку завжди йде спад, і інвестори можуть не встигнути вийти з прибутком. Так, можна здавати нерухомість в оренду і все одно бути в плюсі, але ви не отримаєте тих грошей, на які розраховували.
У кожній країні, на відрізку 10-20 років, ринок нерухомості має 1-2-3 стрибки піків і падіння цін. Причини та час виходу з таких піке для кожного регіону індивідуальні.
Наскільки стабільним є рейтинг найбільш привабливих інвестиційних напрямків у світі? Від чого ця стабільність залежить та як швидко цей рейтинг змінюється?
Я назвав би цей рейтинг помірно стабільним. Все залежить від економіки та політики, від соціальних процесів, міграції населення, виборів. Так, наприклад, у будь-якій країні перед виборами президента падає попит на ринку нерухомості, відбувається затишшя, ринок зупиняється та завмирає.
Новий проект рейтингового агентства «ElitExpert», який незабаром буде презентовано – це рейтинг стійкості будівельних компаній Одеського регіону. Як ви вважаєте, які критерії у ньому є основними? І загалом – стійкість будівельних компаній в Україні та за кордоном має визначатися за однаковими критеріями чи різними?
Підхід має бути практично однаковим у всіх країнах – природно, із поправкою на українські реалії. Перший важливий критерій – це репутація, активна присутність на ринку, а другий, і у світлі економічної нестабільності, найголовніший – наявність додаткового бізнесу та оборотних коштів. Щоб компанія була спроможною пройти кризу, вона повинна мати можливість добудовувати житло за відсутності зовнішнього фінансування від інвесторів.
Багато вітчизняних компаній звикли працювати або на позикові кошти, або на інвесторські, і, за сьогоднішньої ситуації, вони просто зупиняються і банкрутують. У своєму аналізі ми обов’язково зважаємо на ці фактори, розраховуючи ризики для інвестора.
Крім того, у нинішніх українських реаліях є компанії, які повністю залежать від влади, зав’язані на корупційній складовій під час отримання майданчиків та дозволів на будівництво. І важливо розуміти, що під час політичної турбулентності такі компанії дуже нестабільні.
Окреме питання – якість будівництва. Це важливий чинник, але він не гарантує стійкості компанії. За економічної кризи та обмеженої кількості коштів люди купуватимуть навіть неякісне житло. Отже, основним фактором стійкості є не так довголіття і професіоналізм будівельної компанії, як наявність у неї додаткових оборотних коштів.
У наш нестабільний час, я рекомендував би інвесторам тричі подумати, перш ніж вкладатися в компанію, кінцеві бенефіціари якої невідомі, а фінансові можливості не можна перевірити і оцінити.
Джерело – ElitExpert.ua
Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!
Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!
Понад півтора роки в Україні триває повномасштабна війна. При цьому, незважаючи на руйнівні військові дії, завдяки міжнародній підтримці, прихованим резервам, податковій політиці та стійкості ключових галузей Україні, всупереч усьому, вдалося врятувати економіку та забезпечити функціонування держави.
Однією з причин, що дозволили країні зберегти певну економічну активність, є її сільське господарство, яке покриває базові потреби національного ринку, а також забезпечує продовольчу безпеку та експорт аграрної продукції, навіть незважаючи на недавню зупинку «Чорноморського зернового коридору».
До того ж Україна зуміла активно залучити міжнародну підтримку. Десятки країн та організацій надають нашій країні фінансову, військову та технічну допомогу для того, щоб економіка держави залишалася на плаву – йдеться як про кредити від міжнародних фінансових інститутів та країн чи гуманітарну допомогу, так і про точкові інвестиції у ключові галузі.
Однак, незважаючи на деякі позитивні аспекти, невизначеність, брак інвестицій (скільки б їх не було, в умовах війни, їх завжди недостатньо), руйнування інфраструктури, торгових зв’язків та логістичних ланцюжків створюють серйозні обмеження для економічного зростання.
У країні зараз циркулює величезна маса грошей, які, хоч як парадоксально, сиплються з Держбюджету, як із рогу достатку. Видаткова частина Державного бюджету у 2023 році запланована на рівні 2,6 трлн гривень – це величезна сума, найбільша за весь час незалежності. Де ж держава взяла стільки грошей? Справа в тому, що лише половину цієї суми покривають внутрішні надходження від податків і зборів, друга ж покривається за рахунок фінансової допомоги міжнародних донорів і кредиторів. І такої допомоги надходить набагато більше, ніж було закладено у бюджеті. Наприклад, лише у червні цього року, згідно зі звітом Кабміну, до загального фонду Держбюджету надійшло 133,7 млрд. гривень (з них 44,4 млрд. міжнародної допомоги), тоді як планувалося отримати лише 84,1 мільярдів. Запам’ятайте цей факт!
Гроші буквально падають із неба, тому в українських чиновників виникає спокуса «освоїти» їх прямо тут і зараз, не замислюючись про економічну доцільність.
За інформацією, що періодично спливає у відкритих джерелах, державний бюджет постійно перекроюють, перекидаючи кошти з однієї статті витрат на іншу, внаслідок чого в ньому знаходяться гроші на явно необов’язкові витрати — типу перекладання бруківки та закупівлі барабанів у бомбосховища.
Такий стан речей не уникнув уваги МВФ — і в оновленому меморандумі з Фондом українська влада взяла зобов’язання припинити цю практику і повернутися до середньострокового бюджетного планування — дозволено буде переглядати лише оборонні витрати. Втім, ці нововведення набудуть чинності лише з 1 січня 2024 року, а поки що Україна живе в колишній реальності.
ЯК РОЗСТАВЛЯЮТЬ ПРІОРІТЕТИ
Для розуміння процесів, що відбуваються в країні, необхідно знати, на які основні сфери життєдіяльності держава витрачає свої гроші як у мирний, так і у воєнний час.
За даними Міністерства фінансів, найбільша частина державних витрат, до 2022 року, і, значна частина зараз, прямує на «соціалку». Тобто на пенсійні виплати, на забезпечення мінімального рівня життя для найбільш уразливих громадян, підтримку багатодітних сімей, інвалідів, допомоги по безробіттю, материнську та дитячу допомогу. Плюс до цього – витрати на медичну сферу, фінансування шкіл, вищих навчальних закладів тощо.
Водночас сьогоднішні реалії такі, що пріоритетними для держави є витрати на оборону — значна частина бюджетних коштів спрямовується на підтримку та модернізацію Збройних сил та підтримку національної безпеки.
Якщо говорити конкретніше, то йдеться про величезний спектр витрат — починаючи від закупівель військового обмундирування, озброєння, боєприпасів, техніки та зарплат військовослужбовцям та соціальних виплат сім’ям загиблих до якихось специфічних статей витрат типу проведення диверсійних операцій у тилу противника або вербування шпигунів .
ВІДСУТНІСТЬ КОНТРОЛЮ
Зі сторони здається, що державна машина, хай і неквапливо, хай із скрипом, але рухається у правильному напрямку, наскільки це можливо за умов війни. Усі витрати та доходи контролюються (апріорі передбачається, що міністерством фінансів), а держава має чіткий план дій.
При цьому складна військова обстановка значно впливає на процес формування та управління державним бюджетом України — в умовах військового стану багато цифр за видатками та доходами стають засекреченими, що створює великі складності у забезпеченні прозорості бюджетного процесу.
З тих самих причин, зрозуміти, хто які фінансові витрати і напрями курує, також неможливо, так само як і неможливо встановити реальну потребу у фінансуванні тієї чи іншої сфери — інформація суворо дозується.
Загалом проблема непрозорості бюджету та витрат держави системна і викликана поспіхом прийнятим Держбюджетом восени минулого року, коли майбутні перспективи країни були прикриті туманом війни.
Тому у Держбюджеті-2023 дуже мало конкретизовано видаткові статті, лише загальні напрями. Оскільки вони розписані узагальнено, то, залежно від ситуації та бажання того чи іншого відомства, витрати можна легко міняти місцями, урізати одні, додавати інші, заморожувати треті. І якщо це питання не контролювати, буйно розквітає корупційна складова.
Тим більше, що загального наглядового органу за цими витратами в державі, виявляється, немає. Кожне міністерство, кожна райадміністрація. кожна сільрада вариться у своєму котлі — і саме тому Міністерство освіти викидає сотні мільйонів гривень на ремонти музеїв та зйомки комедійних телесеріалів, Міністерство молоді та спорту витрачає 300 мільйонів гривень на будівництво тенісних кортів, а Дніпровська райадміністрація Києва закуповує ультрамодні електричні овочерізки по 130 тисяч грн за штуку та електричну сковороду вартістю 720 тисяч гривень для… бомбосховищ. Якщо ніякого контролю немає навіть на такому рівні, що ж казати про віддалені від столиці місцеві ради?
Крім того, як зазначає економіст Олексій Кущ, половина нинішнього держбюджету фінансується за рахунок міжнародних партнерів. По суті, в Україні зараз два бюджети: той, що базується на внутрішніх надходженнях від податків та зборів, і той, наповнення якого забезпечують міжнародні донори та кредитори.
«Основний бюджет верстався з розрахунку внутрішніх надходжень від податків і зборів, і був запланований переважно на фінансування оборонної сфери. Оскільки в надходженнях до бюджету з місць багато провалів, то штучно складається ситуація, коли запланованих грошей на видаткову частину не вистачає. Виходить, що два бюджети, один із яких на потреби армії, а другий на соціалку та все інше – фактично не перетинаються. І якщо у першому грошей не вистачає, то у другому їх – у надлишку. Тому й виходить, що на музеї та тротуари кошти є, а на зарплати військовим немає», – каже Олексій Кущ.
На думку експерта, не лише влада, а й громадянське суспільство має брати участь у контролі над ефективним управлінням бюджетом у період військового конфлікту.
Волонтерські та громадські організації також відіграють важливу роль у підтримці країни, тому просто необхідно забезпечити прозорість та звітність у використанні коштів, що надходять від волонтерів та міжнародних партнерів.
ПРЕЗИДЕНТА НЕ ПОЧУЛИ
А тепер ми переходимо до малоприємної, але об’єктивної правди — на сьогоднішній день у нашій державі немає єдиної, що пронизує всі сфери життя «лінії партії» на кшталт «Все для фронту, все для Перемоги», як було в роки Другої світової. Цей тренд, зрозуміло, іноді, озвучується великими і малими чиновниками, але до його практичної реалізації справа так і не дійшла. За великим рахункомгасло «все для фронту» не звучить у публічному просторі, і ніхто на жодному рівні влади не вимагає його виконання – саме тому місцеві ради не працюють на всеосяжну допомогу оборонній сфері, саме тому у тилових містах з’являються тендери на ремонт лавок чи висадку декоративних кущів за десятки мільйонів гривень.
Волонтери, які допомагають армії, справедливо зазначають, що кожна гривня, яка витрачається зараз на безглузде фарбування фасадів, могла б врятувати життя солдата, тому абсолютно незрозуміло, чому українська влада досі чітко не артикулювала, на що можна витрачати гроші, а на що — не можна. Звідси виникає неприємна для суспільства, але правдива відповідь на запитання, чи мають право громади викидати гроші на явно несвоєчасні закупівлі та ремонти. Мають, тому що загальнодержавного курсу на пріоритетність фронтових потреб – однаково для всіх, у країні не існує!
Як виняток можна навести лише єдине зверненняВолодимира Зеленського, який наприкінці липня закликав місцеві громади вважати пріоритетом і спрямовувати фінансування на оборону України, а не на заміну бруківки, оскільки «бруківкою ми ворога не виженемо». Але цей заклик пролунав чомусь лише на 17-му місяці війни, і, як можна констатувати, так і залишився просто гучними словами. Про це свідчать уже серпневі зовсім дикі тендери і витрати від місцевої влади, яка ніби й не чула слів президента.
НА ЩО МОЖНА ВИТРАЧАТИ?
Тепер переходимо до питання — а все ж на що, окрім оборони, має витрачати гроші держава, яка опинилася в нинішньому становищі?
Виходячи з досліджень американських економістів, а також думки опитаних експертів ElitExpert, крім підтримки Збройних сил, Україна, в період військового конфлікту, зобов’язана враховувати і направляти кошти на такі основні потреби:
Медична допомога. Військові дії призвели до кратного збільшення числа поранених та постраждалих цивільних. Тому фінансування медичних установ та забезпечення їх сучасним обладнанням, медикаментами та персоналом є найважливішою частиною бюджетних видатків.
Гуманітарна допомога. Вторгнення Росії викликало гуманітарну кризу, що включає вимушене переміщення населення, громадянські жертви та потребу у продовольстві, житлі та іншій допомозі. Бюджетні кошти мають бути спрямовані на забезпечення гуманітарних потреб постраждалих, адже за останніми даними, в Україні зараз проживають майже 5 мільйонів внутрішніх переселенців, які втекли від війни — це величезна цифра та величезні витрати.
Інфраструктура та відновлення. Бойові дії завдали величезних збитків інфраструктурі країни — від пошкоджених доріг до повністю зруйнованих міст та сіл. Ресурси необхідно виділяти на відновлення та ремонт інфраструктури, щоб забезпечити життєздатність міст та населених пунктів, втім – саме постраждалих від війни. Наприклад, відновлення зруйнованого під час війни мосту в Ірпені, що перервав пряме сполучення з Києвом, життєво необхідне сотням тисяч людей. А ось фарбування іншого мосту десь на Кіровоградщині у патріотичний жовто-блакитний колір – явно не життєво важливе.
Соціальна підтримка. Під час військового конфлікту багато верств населення стали особливо вразливими, наприклад, діти, люди похилого віку, інваліди та біженці. Фінансування соціальних програм, вкладених у забезпечення базових потреб цієї категорії громадян, має значення.
Освіта.Витрати освіти є стратегічним пріоритетом для України. Розвиток національної системи освіти сприяє підготовці кваліфікованих фахівців, інтелектуальному зростанню суспільства та конкурентоспроможності на світовій арені. Крім того, тисячі освітніх закладів також постраждали внаслідок воєнних дій та їх треба відновлювати.
Розвиток економіки. Навітьв умовах війни ця сфера є найважливішою для держави. Незважаючи на обмеженість ресурсів, підтримка певних секторів економіки та стимулювання підприємництва матиме довгострокові позитивні наслідки та сприятиме швидшому відновленню країни після завершення військових дій.
В останні місяці портовий пункт «Кілія», Усть -Дунайського порту Одеської області, прикувавдо себе увагу через юридичну суперечку між державними та приватними структурами. Гостроти ситуації додає той факт, що ця суперечка, з огляду на важливість роботи морських та річкових портів країни в умовах війни, безпосередньо впливає на економічну та соціальну ситуацію в південному регіоні України.
Як ми вже повідомляли в минулому матеріалі, на території портового пункту «Кілія» працюють три портові оператори: ДП «МТП « Усть-Дунайськ », ТОВ « Краншип » — групи компаній «Трансшип» та ТОВ «Зерновий термінал Кілія» (ТОВ «ЗТК»). На жаль, у момент продажу порту Фондом держмайна України належного узгодження між підприємствами проведено не було.
Стартова ціна лоту (60 млн. гривень) під час торгів зросла більш ніж утричі, тож переможець, вінницька компанія «Еліксир Україна», купила порт у Фонду держмайна (ФДМУ) за 201 млн грн. Фактично ж покупцю довелося заплатити майже 250 млн. грн., враховуючи ПДВ та 3% Prozorro.
Однак через те, що ФДМУ не провів коректний розподіл майна перед приватизацією порту, а стратегічні об’єкти портової інфраструктури, які не мали потрапити на аукціон, були включені до списку приватизації, одразу ж після аукціону покупець зіткнувся з великими проблемами та неможливістю оформлення придбаного об’єкту.
Згідно з відкритими джерелами, майновий комплекс порту розділений між ФДМУ та ТОВ «Морський порт Дунай Кілія» (ТОВ «МВДК»). При цьому 94/100 частки перебувають на балансі ДП «МТП «Усть-Дунайськ», а 6/100 – у власності ТОВ «МПДК» та в оренді ТОВ «ЗТК». Важливо відзначити, що ця частка була придбана на торгах у 2007 році і її правосуб’єктність двічі підтвердили судові рішення (рішення Кілійського районного суду від 2007 року та рішення Господарського суду Одеської області 916/2514/21).
Проте складність ситуації полягає в тому, що майно ТОВ «ЗТК» було включено в частку 94/100 комплексу будівель порту, виставлену на продаж державою, і під час підготовки порту до приватизації не було виключено з Реєстру прав на нерухоме майно.
Природно, що такий стан речей викликав серйозні питання щодо процедури приватизації та реєстрації майна, у зв’язку з чим нині у Господарських судах Одеської області та міста Києва розглядаються судові справи №№910/4588/23; 916/102/23; 916/186/23; 910/6314/23 про відміну аукціону, договору та наказів ФДМУ, виключення зайвих об’єктів з Реєстру, а також про розподіл власності співвласників.
Сподіваючись знайти справедливе та швидке вирішення ситуації, яке врахує інтереси всіх учасників процесу, ElitExpertопитав представників сторін, так чи інакше, залучених до цього конфлікту.
Зокрема начальник філії «Усть-Дунайськ» держпідприємства «Адміністрація морських портів України» Володимир Швидченко заявив, що сторонам потрібно домовлятися: «Чому не відбувається кінцевий етап оформлення документів? Потрібно сідати і упорядковувати ті невідповідності, які спливли під час продажу, і які побачили відповідні органи. Оформлення документів не відбулося, бо, напевно, є якісь невідповідності деяким нормам та законам України. Філія АМПУ «Усть-Дунайськ», зі свого боку, у цьому плані займає абсолютно конструктивну позицію та готова виконати всі дії, які допоможуть вирішити цю проблему».
Водночас в.о. директора ДП «МТП «Усть-Дунайськ» Олександр Попов відмовився відповідати на запитання ЗМІ та коментувати ситуацію, обмежившись стандартною відпискою на журналістський запит.
Ще один опитаний нами чиновник, голова Кілійської міської громади В’ячеслав Чернявський, на території якої розташований портопункт, вважає, що корінь усіх бід — в тому, що майно порту не було поділено раніше. «У цій ситуації, на мою думку, їм усім потрібно сісти за стіл і домовлятися — я маю на увазі всіх портових операторів або претендуючих на роботу в цьому порту. Не вийде домовитися, тоді йдіть до суду та не затягуйте це питання. І гадаю, що держава має включитися у вирішення цієї конфліктної ситуації».
У свою чергу власник компанії «ЗТК» Олександр Грамма роз’яснив нам, як саме його компанія бореться за своє майно.
«Ситуація проста: два співвласники майнового комплексу мають нерозділене єдине майно. І для правильного продажу ФДМУ мав виділити своє майно в окрему одиницю. Коли ми побачили механізм приватизації, то не погодилися з ним, оскільки тут явно порушуються наші майнові права. У зв’язку з цим, ми неодноразово зверталися до ФДМУ, Мініфраструктури , ДП «МТП «Усть-Дунайськ» із проханням правильно скласти пакет приватизації, але всі наші запити ігнорувалися. Також ми подали позов до Господарського суду міста Києва.
По-друге, у держреєстрі нерухомості зазначено перелік об’єктів частки держави, що становить 94/100 комплексу порту. Але в ньому знаходяться рухомі об’єкти, що належать нашому підприємству – ангар, підйомник і вагова. Це предмет другого судового спору, в якому ми намагаємося ці об’єкти виключити з реєстру», – зазначив Олександр Грамма.
Крім того, адвокати компанії ТОВ «МПДК» зазначають, що власники не перешкоджають приватизації і не намагаються зірвати цей процес, але водночас не хочуть, щоб у них відбирали майно, що їм належить.
«Практика Верховного суду говорить про те, що якщо до реєстру нерухомості внесені об’єкти, які не повинні там перебувати, а власником зазначено іншу особу, то така власність підлягає витребуванню. Саме це і відбувається зараз – власники витребовують своє майно.
Що ж до виділення часток, воно можливе лише двома способами — або рішенням суду, або нотаріально засвідченим договором. Фонд мав виділити частки та розподілити майно» , — наголосив адвокат ТОВ «МПДК» Олексій Згода.
У регіональному відділенні ФДМУ по Одеській та Миколаївській областях у відповідь на офіційний запит ElitExpert не визнали провину працівників Фонду в недбалій підготовці порту до продажу, заявивши, що процес приватизації був повністю відкритим і прозорим, проігнорувавши інформацію про кілька судових позовів проти ФДМУ. «Перелік майна, що належить державі та входить до складу об’єкта приватизації, підтверджений неодноразовими судовими рішеннями», – зазначили у Фонді.
Причиною того, що новий власник і досі не набув володіння об’єктом, там назвали той факт, що «покупець зобов’язаний отримати дозвіл Антимонопольного комітету України на придбання у власність акцій (часток) у розмірі перевищуваному 50% голосів у вищому органі управління відповідного об’єкта (дозвіл на концентрацію). А через пряму вказівку статті 26 Закону України «Про приватизацію», право власності на об’єкт переходить до покупця лише після того, як АМКУ надасть такий дозвіл.
У свою чергу Антимонопольний комітет України в коментарі ElitExpert зазначив, що в травні 2023 року почав розгляд цієї справи, зараз вона триває, і жодного рішення Комітетом ще не ухвалювалося.
ПЕРЕГОВОРНИЙ ПРОЦЕС ПІШОВ
В останні дні ситуація почала зрушувати з мертвої точки. Антимонопольний комітет, який зараз розглядає дозвіл на концентрацію, організував зустріч усіх зацікавлених сторін – за участю представників Фонду держмайна, компанії-покупця, ДП «АМПУ» та портових операторів. Трохи пізніше аналогічну зустріч з ініціативи ТОВ «ЗТК» провела і філія ФДМУ в Одеській та Миколаївській областях.
За словами керівника «ЗТК» Олександра Грамми, позиція його компанії залишається незмінною і простою – не виступаючи проти приватизації як такої, портовий оператор не хоче, щоб вона була здійснена за його рахунок: «Якщо сторони мають конструктивне бажання вирішити це питання, то ми пропонуємо простий і законний вихід із ситуації: спочатку розділити в натурі частки у майновому комплексі порту, а вже після цього підписувати з покупцем акт приймання-передачі. У такому разі всі зацікавлені сторони в максимально короткий термін нотаріально врегулюють всі спірні моменти, а проблема буде вичерпана назавжди. Покупець отримає саме те, за що заплатив і не прихопить чужого майна».
Цю позицію компанії підтримав і Антимонопольний комітет. Однак у процесі переговорів з’ясувалося, що навіть за формальної згоди чиновників Фонду держмайна на поділ існує різне розуміння того, як це майно необхідно ділити. У Фонді схиляються до принципу – «на тобі, Боже, що нам не гоже». Проте, нагадаємо, що у 2007 році компанія придбала у держави саме об’єкти, а не частки. На сьогоднішній день, ТОВ «ЗТК» має першочергове право на конкретні об’єкти майнового комплексу (зокрема, капітальні будівлі на території порту – будівля Усть -Дунайського морвокзалу, офісні приміщення та ін.). Нині ж вони, згідно з Реєстром, перебувають у спільній власності у ФДМУ та ТОВ «МПДК» («ЗТК»), і можуть стати одноосібною власністю лише після того, як майно буде поділено. Ось чому правильне трактування поняття «майно» таке важливе в даній ситуації.
Крім того, на зустрічі в Антимонопольному комітеті було порушено питання про чесну конкуренцію. Усі портові оператори, які працюють у портопункті – ДП «МТП «Усть-Дунайськ», «ЗТК» та «Краншип» – є конкурентами і повинні мати рівні можливості працювати без утиску своїх прав, незалежно від того, хто є власником того чи іншого об’єкту на території порту. Тому, наприклад, неприпустима ситуація, коли «МТП «Усть-Дунайськ», дублюючи функції АМПУ, також починає видавати перепустки на територію портопункту іншим операторам. Це та інші подібні питання, що стосуються конкуренції, критично важливі для роботи порту загалом, оскільки порушують норми антимонопольного законодавства, що може стати причиною відмови від концентрації. Складається враження, що ДП «МТП «Усть-Дунайськ» навмисне провокує ситуацію так, щоб було більше питань до аукціону та торгів, що точно не сприяє завершенню приватизації.
На другій зустрічі, організованій одеським відділенням ФДМУ, компанії домовилися про те, що покупець майнового комплексу порту «Усть-Дунайськ», ТОВ «Еліксир-Україна» у відповідь на цілком обґрунтовану претензію ТОВ «ЗТК» надасть своє бачення досудового вирішення ситуації.
Таке закінчення спору було б оптимальним для всіх, проте публічна позиція переможця аукціону – «приватизація пройшла прозоро та публічно відповідно до чинного законодавства України», – на жаль, змушує сумніватися у його бажанні вирішити проблему конструктивно.
Швидше за все, «Еліксир-Україна» не має наміру чекати на нотаріальний поділ майна, а розраховує прийняти в користування комплекс порту прямо зараз, з усіма спірними моментами. І вже потім, ставши повноправним власником своєї частини порту, почати розбиратися з майном «ЗТК». Однак у сумлінності та порядності «Еліксиру» партнери з компанії «ЗТК» можуть сумніватися, а отже, навряд чи допустять порушення своїх прав на обіцянку розібратися «потім».
Можливість прийняти об’єкт «чистим», з чітко виділеними частками і без судових суперечок, чомусь не є пріоритетною для компанії-переможця аукціону.
Проводячи журналістське розслідування, ми з’ясували, що деякі зацікавлені особи, які не мають відношення до майнового комплексу порту, працюють на затягування процедури приватизації шляхом юридичного та виробничого хаосу, що також породжує нові та нові судові справи. А тому, що довше триває процедура приватизації, то довше наживатимуться на ній окремі особи. (І про це ElitExpert розповість у наступних матеріалах).
Якщо наші припущення вірні, приватизація майна Усть -Дунайського порту може остаточно ув’язнути в купі судових справ та кримінальних проваджень. Що, зрозуміло, невигідно ні портовим операторам, ні покупцеві, ні тим більше – державі .
Джерело – Олена Овчиннікова, Олександр Шорохов для ElitExpert
Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!
Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!
Видання ElitExpert продовжує знайомити вас із людьми, які займаються волонтерством, служать у Збройних силах України та ведуть іншу діяльність, спрямовану на боротьбу з ворогом, вносячи свій внесок у спільну перемогу України.
Сьогодні ми говоримо з воїном ЗСУ з багаторічним досвідом, інструктором, сертифікованим за стандартами НАТО у навчальному центрі Європи, начальником розвідки одного з бойових підрозділів, Денисом Карташевим – про службу, війну, волонтерство, корупцію у владі та перемогу.
До 24 лютого більшість українців не вірили, що Росія може напасти на нас. Які у вас були думки щодо цього?
На момент повномасштабного вторгнення я лише трохи більше тижня перебував в Україні. Повернувся з іншого континенту, трохи розслабився, і навіть я мав сумніви, що це станеться. Хоча ще з 2014 року ми розуміли та казали, що так буде.
Я пам’ятаю, як «ватники» сміялися з нас, щодо розмов і чуток про можливий напад РФ. Але ми з побратимами розуміли, що рано чи пізно це станеться. Тому я особливо не здивувався. Мене більше вразило, що в Дубаї, на початку лютого, досить високопоставлений еміратський чиновник впевнено сказав мені, що ми матимемо війну, я не повірив — це неможливо, але настало 24 лютого…
Ви з 2014 року в АТО, розкажіть про ваш бойовий досвід, чим сьогодні живе наша армія, в яких умовах ви воюєте?
Служу у морській піхоті. Деталі служби та бойових завдань я розкривати не можу, але розвію деякі міфи. На початку війни були ситуації, коли новобранці розповідали, що їх із автоматами посилають на танки. Це все від страху … Ти його питаєш: «Танк ти хоч бачив?», — «Ні!». Тоді чому ти стверджуєш, що тебе послали на танк із автоматом?
Щоб уникнути подібних ексцесів, наш командир бригади і ухвалив рішення про створення додаткового підрозділу інструкторів, які займаються підготовкою солдатів та допомагають навчальним центрам.
Потрібно, щоб наші солдати були живі та здорові у всіх сенсах, у ментальному та моральному теж, це дуже важливо для високого морального духу бійців та перемоги. Ми переживаємо за особовий склад та робимо все, щоб він був боєздатним та максимально ефективно виконував бойові завдання.
У нас не буває такого, щоб мобілізованого привезли на дві години на полігон, дали 30 набоїв, одну гранату, дозволили вистрілити раз із гранатомета, а за дві години він уже їде на передову.
Прибулі навчаються від кількох тижнів до місяця, проходять додаткову підготовку і лише після цього вирушають на виконання бойових завдань. У тому числі, разом з нами – ми їздимо з ними, показуємо та розповідаємо все на практиці.
Тому, як на мене, у нас менше бойових втрат, ніж у інших бригад з інших родів військ. І дай Боже, щоб їх було взагалі якнайменше.
ПРО КОРУПЦІЮ ТА ПОЛІТИКУ
Україна з початку війни отримує велику фінансову та військову допомогу від країн Заходу. З цього приводу ходить багато чуток про розкардання та корупцію. На вашу думку, яка частина з коштів, що отримуються країною, «губиться», а яка все-таки доходить за цільовим призначенням?
На мою думку, все, що йде на оборону України, приходить за призначенням. Ми це бачимо на полі бою та у забезпеченні ЗСУ. Щодо коштів, що йдуть на відновлення зруйнованих будинків та інфраструктури, ймовірно, на цих підрядах є і завищення цін, і корупція.
Згадався ще довоєнний приклад, який чітко характеризує діяльність наших чиновників — «Дунайська стратегія розвитку» в Одеській області. Підписавши цю стратегію з міжнародними організаціями та країнами, чиновники нічого більше не зробили. Хоча за програмою була можливість відправляти молодь на навчання за грантові кошти до Європи, розвивати нашу Бессарабію, але оскільки це були контрольовані іноземні гроші, які неможливо вкрасти, то місцева влада просто нічого не зробила… Ніхто вчитися не поїхав, проекти так і не були запущені.
Щодо підписаних угод та меморандумів з іншими країнами щодо відновлення інфраструктури наших міст після війни, я думаю, що там не буде тотальної корупції, бо всі вони будуть під серйозним контролем, навіть на місцевому рівні. Проте, все одно, хтось спробує щось вкрасти – так уже влаштований наш менталітет, який дуже важко перемогти.
Про це зараз говорить і президент Зеленський, до речі, ваше ставлення до нього змінилося за останні півтора роки?
Однозначно. Раніше в мене було певне неприйняття до нього – через те, що він та його команда – не державники, без досвіду держслужби, суцільні спортсмени, кухарі та фотографи.
Але після того, як Верховний головнокомандувач залишився на своєму місці, не пішов, як Порошенко, домовлятися, він справді став моїм президентом. Багато хто намагається зараз влаштовувати провокації, порівнювати його з іншими політиками, з деякими військовими – на мою думку, це зайве. Він опинився у потрібний час, у потрібному місці. Саме в ролі головнокомандувача він виявив себе більш ніж гідно. І він точно увійде в історію, на відміну від Кучми та Тимошенко, які обікрали країну, розікрали та розвалили армію. Більше того, я сподіваюся, що колись порушать питання про бомбардувальників, які були обмінені ними на російський газ, і які зараз бомбардують нашу країну. Я впевнений, за це ще доведеться відповідати.
А що ви скажете про чиновників, які працюють за сьогоднішньої влади? Корупційних скандалів менше не стає, навпаки ми все більше дізнаємося про злочини влади під час війни. Україна колись вирішить цю проблему?
На мою думку, основна проблема в тому, що зараз до влади прийшла певна кількість абсолютно незрозумілих людей, випадкових, особливо це стосується тих, хто пройшов за списками депутатів Верховної Ради. Багатьох із них там взагалі не повинно бути, але вони потрапили у владу, і ми бачимо результати їхньої роботи.
Наприклад, екс-глава Одеської ОДА Максим Марченко. Він нічим не запам’ятався як в армії, так і на посаді голови області. Марченко до 28-ї бригади прийшов на все готове і нічого хорошого там не зробив. Особисто знаю людей, які багато неприємного про нього можуть розповісти.
Коли його призначили головою регіону у березні 2022 року, я був у нього. Заходжу до кабінету, там сиділи Борис Волошенков та Сергій Гриневецький, і Марченко ставить мені питання, де знаходиться один із підрозділів Сил спеціальних операцій – при цих людях! Це багато говорить про нього.
Чому Марченко так довго протримався на своїй посаді? Тому що ніхто не хотів розхитувати човен минулого року, була негласна команда – не чіпати. Але коли вони так крадуть…
У мене є знайомий спеціаліст-масажист, до нього привозили Марченка на процедури. Тож у цей час його охорона перекривала весь квартал, розумієте рівень?
Якось я піднімаюся на 5-поверх ОДА, а йому на візку обід везе власний кухар. Ну що це взагалі? І я не один можу це підтвердити.
І, звичайно, корупція: він не контролював процеси, гадаю, усім керував Гриневецький, як і раніше. Коли йому ставили з цього приводу питання, він казав – я переймаю досвід, він мене вводить у курс справи, я ж військовий.
Сподіваюся, що після нашої перемоги таких наздоганятимуть. Я переконаний, що відповідні структури на кожного мають «папку», і по всіх працюють. Просто зараз не час займатися цим, у нас інше завдання – перемогти ворога та захистити свою країну.
Якщо ми говоримо про політику, як ви думаєте, чи буде створена після війни політична партія військових?
Я думаю, щось подібне станеться, але це виходитиме з Офісу Президента. За Порошенка намагалися створити партію військових, але, як бачимо, не зрослося. На мою думку, таку політсилу буде створено в орбіті президента. Ми заслужили на партію своєю кров’ю і маємо право голосу як ніхто інший. І навіть якщо це моє припущення, я вважаю, що так має бути це нормально. Люди, які змогли керувати армією, змогли перемогти – вони мають бути у владі. Так ми точно зможемо навести лад під куполом Верховної Ради.
ПРО ВОЛОНТЕРСТВО
Поговоримо про волонтерів. Як ви оцінюєте їхній внесок у нашу перемогу? Чи змінився після 24 лютого волонтерський рух в Україні?
Я ніколи не був волонтером, цим займається моя дружина, хоча я є засновником благодійного фонду, який допомагає ЗСУ.
Загалом, у плані взаємодопомоги наша країна однозначно змінилася, і навіть не за рік війни, а за місяці. Хто втік, той втік, але ті, хто залишився, консолідувалися і об’єдналися. Навіть деякі «ватники» перевзулися, щиро перевзулися — я сам це спостерігав.
Є думка, що багато хто почав втомлюватися від війни, від допомоги, але справжні патріоти України продовжують допомагати і розуміють, що треба працювати до перемоги, все ще попереду, і треба набратися терпіння.
Існують різні види волонтерів та волонтерства. У 2014-2015 роках в армії нічого не було, і тоді ми вистояли саме завдяки волонтерам.
Волонтерський рух трансформувався. Він ділиться на тих, хто працює багато років, хто вирішив стати волонтером минулого року, та тих, хто тільки створює видимість роботи. На жаль, багато хто з волонтерів краде або користується цим статусом для особистих цілей. Деяким із них давно настав час стати до лав Збройних сил.
Важливо розуміти суть та завдання волонтерської діяльності. Наприклад, моя дружина – волонтер зі стажем, чудово розуміє, коли та що потрібно, перед весною вона купує дощовики тощо. І робить усе це дуже ефективно.
А молоді волонтери часто не розуміють, що є речі, які простому солдатові чи матросу не потрібні. Перш ніж щось передавати, треба розуміти, в якому підрозділі служить солдат і які завдання виконує.
Часто просять те, що реально не потрібне. Ось, наприклад, простий звичайний боєць вимагає 11 рацій. Навіщо вони йому? Волонтери не думають про це і просто їх передають. Таких випадків багато. А потім ці горезвісні рації спливають на сайтах інтернет-продажів.
Або улюблена казка рядового складу: якщо ви нам передасте щось офіційно, то це заберуть у нас офіцери. Якщо передасте нам машину за актом прийому-передачі, на ній їздитимуть люди у Генеральному штабі. Купившись на це, люди збирають гроші, передають їх у нікуди, бо навіть не розуміють реальних потреб частини.
Є й інші проблеми у волонтерському русі, коли люди на кшталт Сергія Притули чи Стерненка просто обманюють народ…
Але опускаючи все це, я впевнено можу сказати, що, на мій погляд, ми вже маємо нову армію, вона — №1 у Європі, і весь світ це бачить. Виросло вже нове покоління офіцерів та фахівців, які здобули бойовий досвід.
МОВНЕ ПИТАННЯ
Сьогодні питання мов в Україні постає досить гостро, у ЗМІ часто з’являються резонансні матеріали на цю тему. На вашу думку, така проблема існує, і в армії, в тому числі, чи це пропаганда ворога та маніпуляції?
На мою думку, категорично неприпустимо, щоб люди типу Ірини Фаріон розповідали нам, воїнам, про те, якою мовою говорити. Вони не мають на це морального права. Як сказав один боєць в інтерв’ю (і так думає більшість), якщо всі російськомовні військові підуть із ЗСУ, то наступного дня, Фаріон та інші можуть прокинутися у складі колонії Російської Федерації, от і все.
Насправді, з мовним питанням взагалі немає проблем – у військах принаймні. На Донбасі, точно не важливо, якою мовою розмовляти та воювати.
Зараз з’явилася нова маніпуляція: мовляв, військовослужбовців це не стосується, але решта має змінити мову спілкування, бо в Європі російськомовні українці нас ганьблять, а поляки не можуть зрозуміти, де — українці, де — росіяни. На мій погляд, це нісенітниця.
Насправді серед тих, хто втік, досить багато «ватників», але про це ніхто не думає. Ватників уже не переробиш, цим питанням треба було займатися з 1991 року. І не треба плутати їх із тими, хто поїхав по нужді: самотні жінки, мами з дітьми, старі.
Конституція захищає наші права, і ми говоримо в повсякденному житті тією мовою, якою нам зручно. А мовні маніпуляції – дурість, розгойдування човна у дуже лихоліття для країни. Хіба має значення якою мовою говорю я, воюючи на Донеччині? Колись я гаряче сперечався у Фейсбуці на цю тему – «диванних експертів» не цікавило, що я їм, де і як сплю, а лише те, якою мовою я розмовляю в окопі. Всі ці товариші, які «дискутують» із цього приводу, нехай приїдуть сюди і проживуть із нами бодай три доби.
Коли я служив інструктором у спецназі, то навчав солдатів військової науки російською мовою, і це нікому не заважало. Ми розуміли одне одного та успішно виконували бойові завдання.
Вважаю, що зараз не час розколювати людей та полювати на відьом. Це перемогу точно не наблизить.
З іншого боку, в країні існує реально багато людей, які перейшли самостійно на українську мову, і це правильно. Зрозуміло, що й в державних органах влади треба спілкуватися виключно державною мовою, бо ми живемо в Україні.
ПИТАННЯ КОМПЕНСАЦІЙ ТА ВИПЛАТ ДО ЗСУ
Кілька разів у ЗМІ з’являлася інформація, що людина отримала поранення або навіть загинула, але виплат та компенсацій від держави не отримує ні вона, ні її родина. Починаються бюрократичні кола пекла. Що ви скажете про це, виходячи зі свого досвіду?
Все залежить від бригади, в якій людина служить і від тих обставин, за яких вона отримала травму чи поранення, або, не дай Боже, загинула. Адже мало хто знає, що насправді сталося. Може, просто напився, злякався і його взяли в полон, п’яного чи сплячого – тоді це недбалість.
Звичайно, є й інші приклади, наприклад наші хлопці на «Азовсталі». Хто хотів здатися, той здався з самого початку, а решта боролася до кінця. Ну і як сім’ї «азовця» не дати належних виплат? Тож це завжди різні ситуації, тому треба враховувати абсолютно всі обставини, а не слухати стогони та плітки. Завжди проводиться службове розслідування, встановлюються факти та причини того, що сталося. Якщо вони встановлені та об’єктивні, то проблем із виплатами немає.
Як ви вважаєте, процес реабілітації солдатів в Україні налагоджено добре, адже рахунок потерпілим бійцям іде вже на тисячі?
Ця робота державою проводиться. Я особисто знаю хлопців, яким поставили найсучасніші протези, навіть очні. Але знову-таки є люди, які пішли добровольцями, вже маючи проблеми зі здоров’ям. Комусь стало на службі погано, і лікарська комісія не завжди може сказати – людина отримала травму внаслідок знаходження безпосередньо на лінії зіткнення, або у неї була вроджена вада, або хронічне захворювання. Тому в цьому питанні також є нюанси.
«АГРЕСИВНА» МОБІЛІЗАЦІЯ
У соцмережах множаться відео, в яких військкоми на вулицях забирають усіх підряд.
Звичайно, є багато питань до керівників військ щодо корупції та хабарів. Порядні хлопці є і серед них, але це одиниці, виняток із правил. Більшість же керівників ТЦК, на мою думку, минулого року нормально «заробили». Починаючи від схем виїзду за кордон, закінчуючи роздачею «білих» квитків.
А тепер їм сказали, що якщо 500 людей на місяць не мобілізуєш, поїдеш сам на нуль. Ось вони й ловлять людей на вулицях. Потрібно повністю вигнати старих військкомів, бо те, що вони роблять – це повний безлад.
Водночас багато українців не розуміють, чому вони повинні йти воювати – мовляв, нехай інші служать. Але вони забули, що інші вже починають закінчуватися, багато хлопців поранено. Кожен громадянин нашої країни має принести користь і зробити свій внесок у перемогу. Хто може – з автоматом у руках. Хтось у тилу допомагатиме, але, головне – щось робити. А у нас виходить, що хтось сидить у Буковелі і розмірковує про мову та армію, а хтось бореться.
Щодо тих хто втік та поїхав. Я позбавляв би багатьох із них громадянства і просто прощався, наприклад, з тими, хто спокійно перетнув кордон, бо його тато відремонтував полігон прикордонникам… До речі, якщо ви про це напишите, цей «хтось» зрозуміє, що я маю на увазі. Звичайно, жінок і дітей, що виїхали, це абсолютно не стосується, адже цілком природно — боятися загинути.
Але мене дуже злить, коли люди дзвонять з інших країн та розповідають, як наші співвітчизники поводяться у центрах допомоги, як вони там вимагають щось. Ці гламурні тітки у тій самій Польщі. Для того, щоб щось вимагати, потрібно поставити собі запитання: що я зробив, щоб мені були винні?
Я залишився в Україні, моя дружина підтримує армію, і сьогодні, багатьом зі свого оточення, я говорю, що у моєї дружини набагато більше духу, ніж у них. Захист вітчизни – це дуже важливий моральний аспект, показник того, наскільки ти відбувся як громадянин та як особистість.
ПРО ЗБРОЙНІ СИЛИ УКРАЇНИ ТА РОСІЇ
Як ви вважаєте, чи варто нам принижувати можливості противника і як взагалі ви оцінюєте армію РФ?
Принижувати армію ворога дуже зручно і навіть необхідно з метою пропаганди та інформаційної війни. Але всі повинні пам’ятати, що росіяни мають достатньо професійних і досвідчених підрозділів, які створюють нам серйозні проблеми.
Так, з одного боку, вони нас просто закидають м’ясом, навіть трупи своїх солдатів не забирають. Але говорити про те, що вони не вміють воювати, не варто. Мобілізовані – так, найчастіше, це тупо «м’ясо», але росіяни мають сильні і боєздатні частини, які пройшли війни в Сирії, Чечні та Грузії. Те, що вони всі виродки, це факт — без честі та гідності. Але вони мають і непогані сучасні зразки техніки, і стрілецьку зброю. Все ж решта — просто надуті щоки.
З нашого ж боку, багато талановитих командирів, які виявили свої найкращі якості під час війни, справжніх професіоналів. Думаю, на нашому континенті сьогодні ні в кого немає таких збройних сил, як в Україні, тому що набутий нами досвід, хай навіть таким важким шляхом, безцінний. Про це ще писатимуть книги, і наша тактика увійде до підручників.
Війна змінила ваше ставлення до життя, людей, бізнесу чи політики?
Моє ставлення змінилося лише до певних людей, які переконували мене впродовж довгих років, що вони – патріоти, але у складний момент показали себе по-іншому. Змінилося ставлення до деяких політиків – злетіли останні маски.
Іноді просто соромно дивитися, як деякі наживаються на чужому горі. Хтось перепродає генератори, гуманітарку – немає жодної порядності та цінностей. Я думаю, що такі гроші щастя не принесуть і розплатяться за це вони здоров’ям близьких. Такої війни, що її відчула майже кожна сім’я в Україні, не було 70 років. І ті, хто на цьому наживається, просто злочинці. Їх обов’язково притягнуть до кримінальної відповідальності. Я в цьому впевнений.
На щастя, в країні є багато порядних людей, бізнесменів, волонтерів, які підтримують армію і при цьому не кричать про свою допомогу на кожному розі. Мовчки допомагають, роблять все для того, щоб наблизити нашу перемогу. А вона – обов’язково буде!
Джерело – Олена Овчиннікова для ElitExpert
Фото з особистого архіву Дениса Карташева
Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!
Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!
Ввечері 6 червня 2023 прокурор САП О.І. Макар самостійно виявив правопорушення в діях прем’єр-міністра України Дениса ШМИГАЛЯ та міністра юстиції Дениса МАЛЮСЬКИ і порушив кримінальне провадження за ознаками злочинну передбаченого ч.5 ст.191 ККУ (Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем; Дії, передбачені частинами першою, другою, третьою або четвертою цієї статті, якщо вони вчинені в особливо великих розмірах або організованою групою, –
караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна).
Ви можете запитати: а до чого тут колишній міністр юстиції Павло Петренко?
Справа в тому, що ШМИГАЛЬ і МАЛЮСЬКА тільки завершили злочин, а самі злочинні дії розпочалися вісім років тому в 2015 з легкої руки тодішнього міністра юстиції Павла ПЕТРЕНКА.
2 березня 2015 року НБУ оголосив ПАТ «Кредитпромбанк» неплатоспроможним. Між іншими на ДЕПОЗИТАХ цього банку зберігалося близько 8 (восьми) мільйонів $ нідерландської компанії «Сіті-Стейт Н.В.», та українських TOB «КУА «Практика», ТОВ «Кристалл-Інвест» та ТОВ «Продіз» які всі пов’язані з українським бізнесменом Анатолієм ЮРКЕВИЧЕМ.
Після банкрутства банка усвідомлюючи, що ДЕПОЗИТ законним шляхом повернути неможливо ЮРКЕВИЧ оголошує ці кошти своїх компаній МІЖНАРОДНИМИ ІНВЕСТИЦІЯМИ (😂тупа брехня адже всі міжнародні інвестиції проходять реєстрацію в Нацбанкі) і звертається з скаргою до Міжнародного центру по врегулюванню інвестиційних спорів (Нью-Йорк, Вашингтон, округ Колумбія, США).
Звичайно якби українська держава в особі Мінюсту яким тоді Керував ПЕТРЕНКО повідомив Міжнародний центр по врегулюванню інвестиційних спорів, що ці кошти ДЕПОЗИТ і предмету для арбітражу немає, то все б скінчилося так і не почавшись.
Але ж ніт! Мін’юст діючи всупереч інтересам держави дає згоду на участь в арбітражі і оголошує тендер на надання в ньому юридичних послуг.
Тендер виграє Міжнародна юридична фірма «Foley Hoag AARPI» і отримує з державного бюджету за свої послуги 450 000,00 (чотириста п’ятдесят тисяч євро) без ПДВ.
В одне засідання ця юридична компанія швиденько від імені України програє арбітраж компаніям ЮРКЕВИЧА і ось вже у вересні 2019 адвокати ЮРКЕВИЧА звертаються до Київького апеляційного суду з метою легалізації рішення міжнародного арбітража.
І ось… 16 вересня 2019 року за участі (схоже у вигляді меблів) представника Мін’юста який вже очолює Денис Малюська Київський апеляційний суд виносить Ухвалу: Заяву Компанії «Сіті-Стейт Н.В.» (Сity-State N.V.) про визнання та надання дозволу на виконання рішення Міжнародного центру по врегулюванню інвестиційних спорів від 26 липня 2018 року у складі голови трибуналу – пана Кавіндера Булла, СР, арбітра – пана Станіміра Александрова, арбітра – професора Бріджит Штерн в справі № АRB/14/19 за позовом Компанії «Сіті-Стейт Н.В.» (Сity-State N.V.), товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Практика», товариства з обмеженою відповідальністю «Кристалл-Інвест», товариства з обмеженою відповідальністю «Продіз» до держави Україна про стягнення коштів задовольнити.
Друзі, УВАГА, якщо ви знайдете за номером вказане в Ухвалі рішення арбітража, з мене пляшка гарного вина)
Не знайдете, бо під № АRB/14/19 знаходиться якесь рішення по Сенигалу яке до України немає жодного відношення!
Не дивлячись на це Мін’юст під керівництвом МАЛЮСЬКИ доплачує за послуги в арбітражі міжнародній юридичній фірмі 4 млн 475 тис. грн. з держбюджету… а крім цього особисто МАЛЮСЬКА ледь не на 40 сторінках готує обґрунтування для Кабінета міністрів, чому треба виплатити фірмам ЮРКЕВИЧА кошти з держбюджету які лежали на депозиті в збанкрутілому банку.
Відповідною постановою Кабінету міністрів під головуванням прем’єра Дениса ШМИГАЛЯ від 21.12.2020 р. за #1284 згідно бюджетною програмою 3601170 «Платежі на виконання рішень закордонних юрисдикційних органів, прийнятих за наслідками розгляду справ проти України” з фонду боротьби з гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2, та її наслідками, компаніям ЮРКЕВИЧА було виплачено майже 9 (дев’ять) мільйонів доларів США.
Зв’язуючим ланцюгом між корупціонерами минулої та нинішньої влади, і бізнесменом ЮРКЕВИЧЕМ являється юрист-рішала станом на сьогодні заочно арештований ВАКС Андрій ДОВБЕНКО.
ДОВБЕНКО дружив з ПЕТРЕНКО, здійсненював незаконний продаж арештованого майна через АРМА та ДП “СЕТАМ” як при новій так і старій владі, і саме ДОВБЕНКО розривав, розпродував майно націоналізованого 25 лютого 2022 року українського філіала «СБЕРБАНКА РОСІЇ» в заставі в якого перебували практично всі активи бізнесмена ЮРКЕВИЧА включно з вищезгаданими компаніями які незаконно отримали відшкодування з держбюджета.
ЗАВІСА!🎭
Ця історія здається фантастичною але за кожним моїм словом в цьому дописі є документ!
Залишається сподіватися, що САП і НАБУ не обмежаться кримінальним провадженням, а далі буде підозра, суд і вирок адже корупція вбиває точно так як і ворожі кулі!
ВІДЕО👉 https://www.tiktok.com/t/ZGJ4XXEHa/
ТЕЛЕГРАМ👉 https://t.me/mosiychuk72/27679
Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!
Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!
Керівництво Адміністрації морських портів України в порту “Південний” притягується до відповідальності за службову недбалість зі збитками майже у пів мільярда гривень.
Як повідомили в Офісі Генерального прокурора, посадовці держпідприємства у травні 2017 року уклали договір підряду на виконання днопоглиблювальних робіт в акваторії морського порту «Південний». В межах контракту вони прийняли та оплатили роботи за завищеною ціною. Це призвело до нанесення збитків державному підприємству на суму майже 100 млн грн. Крім того, наразі триває досудове розслідування за фактом вчинення цими ж посадовцями держпідприємства аналогічного злочину. Їх дії призвели до нанесення майже 360 млн грн збитків держпідприємству.
Прокурори звинувачують керівництво у службовій недбалості (ст. 367 КК України). 27 червня проведено обшуки за місцем їх проживання та повідомлено про нову підозру керівнику та двом посадовцям держпідприємства.
джерело – https://culturemeter.od.ua/uk/kerivnyka-yuzhnenskoyi-filiyi-administratsiyi-morsʹkykh-portiv-pidozryuyut-u-zbytkakh-na-100-mln-hryven-192066/?fbclid=IwAR1Crmu_TkuYa8RSiujECZFQACo59gyNaDwTgymGfOjb8TwrztGaHZmyt-c_aem_AZWGQx6zojt_RJgJvgkzyUN7gZ3LaJfSLX4sLDvlG_FR9NCsDScHDGDLqIGGl9WDUB4
Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!
Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!
NAVI – второй самый дорогой клуб Украины после “Шахтера”. Об этом сообщает портал новостей DELO.ua с ссылкой на источник.
По словам спортивного комментатора Виталия Волочая, киберспортивный клуб NAVI оценивается в более чем 100 миллионов долларов, что делает его дороже киевского “Динамо”. Это значительное превосходство в стоимости подчеркивает важность и влияние киберспорта в Украине.
В своем интервью Роману Бебеху на Youtube канале “Бомбардир” Волочай также отметил, что за NAVI выступает самый титулованный игрок по CS:GO –Александр S1mple Костылев, который до трансфера Михаила Мудрика в “Челси” собственно был самым дорогим украинским спортсменом.
Наверное, немногие ожидали, что киберспортивный клуб станет таким дорогим и привлечет такое количество фанатов. Но NAVI не просто организация, она является ярким примером того, как киберспорт стал массовым явлением и востребованным бизнесом. Статус международного клуба, большое количество зарубежных болельщиков и спонсорские контракты с международными компаниями делают киберспортивный клуб NAVI лидером в своей области.
Одним из ключевых факторов успеха NAVI является присутствие Александра S1mple Костылева в команде.S1mple – это не только самый титулованный игрок по CS:GO, но и иконическая фигура в мире киберспорта. Его талант, профессионализм и преданность клубу привлекают внимание не только украинских, но и мировых поклонников.
Но успех NAVI невозможен без поддержки и инвестиций Максима Криппы, владельца клуба. Его финансовая поддержка и стратегические решения помогли клубу достичь высоких результатов и привлечь внимание киберспортивного сообщества. Капитализация клуба значительно выросла благодаря умелым инвестициям и управлению.
Киберспортивный клуб Максима Криппы стал символом растущего влияния и значимости киберспорта в Украине и мире. Он показывает, что киберспорт не просто развлечение, а серьезная индустрия с огромным потенциалом и возможностями для развития. Большое будущее ждет NAVI и другие киберспортивные клубы, и они продолжат привлекать внимание как молодежи, так и инвесторов, вкладывающих в перспективы этой быстрорастущей отрасли.
Напомним, что новым владельцем киберспортивного клуба NAVI стал украинский предприниматель и инвестор Максим Криппа в 2018 году, но из-за растянутости сделки во времени официально клуб объявил о смене владельца лишь летом 2022 года.
Винахідник та автор дрону-камікадзе Cobra, який має скласти конкуренцію іранським Shahed-136 та Shahed-131 Віталій Бризгалов планує запустити свою розробку на москву 9 травня.
«Проаналізував принципову можливість брати участь у московському параді 9 травня. Завдання складне, навіть надскладне. Але є натхнення, трошки відволікти вороже ППО від фронту, треба цим скористатись. План у Кривому Розі складено, параметри визначені. Потрібні спонсори, бо апарат має бути заряджений. Рекламного місця на крилах вдосталь», — пише винахідник у Facebook.
Під це завдання наразі доопрацьовують двигун до еконорм «євро 5».
«Ні не заради екології, заради економії. Бо летіти далеко, тож інжектор — саме те, що треба», — каже винахідник.
За словами Бризгалова, такий задум на 9 травня має не він один.
«Шоу ППО над московією буде! Уже знаю конкурентів, і вони неймовірно круті, — повідомляє винахідник у соцмережах.
Так Віталій разом з іншими дронарями позмагається за 20 млн грн, обіцяних співзасновником monobank Володимиром Яценком тому, хто посадить свій дрон на червоній площі в москві 9 травня.
Братья и Сёстры из сражающейся Украины!
Чеченцы понимают вашу боль как никто другой. По всей Европе ширится движение по набору добровольцев в защиту Украины: уже...
Попередня
