Теги Posts tagged with "янукович"

янукович

Ответ на вопрос, кому были выгодны массовые убийства в Киеве 4 года назад, есть – для этого достаточно сложить несколько фактов.

Четыре года с событий на Майдане, где произошло одно из страшнейших преступлений в истории Украины за последние 26 лет. 125 погибших. Ни одного приговора о тюремном заключении убийц. 1461 день «окозамилювання» украинцев. Но ответ на вопрос, кому были выгодны массовые убийства в Киеве 4 года назад, есть – для этого достаточно сложить несколько фактов.  
 
Факт 1. Все убийства нынешняя власть «списала» на беглого президента, сказав, что именно ему так было выгодно. Но что получил Янукович от расстрелов, если он дал такую команду своим подручным? Дикую ненависть, непонимание со всех сторон (даже его апологетов), непринятие, признание преступником, травлю во всем мире. И он не мог этого не предвидеть. При действительном желании «задавить» Майдан, он сделал бы это на самых первых порах, причем, по полной программе: полиция была в его руках, внутренние войска – также, СБУ – у него, прокуроры, судьи – сюда же. Он выстроил для себя тогда все необходимые вертикали. Однако первые пули, в таком случае, получили так называемые лидеры Майдана. А ведь ни одного «кролика» не убили – погибли обычные люди. Случайное совпадение?
 
Факт 2. Тогда милиция, а сейчас полиция, получала табельное оружие, которое официально закреплено за каждым из милицейских, оно пронумеровано. Данные по абсолютно всем стволам внесены в пулегильзотеку – то есть, определить, из какого милицейского оружия был произведен выстрел, не составляет труда. В нашем же случае немалое количество жертв получили пули, смертельные ранения из оружия неустановленного образца. В то, что беркут выходил с обрезами (самодельное огнестрельное оружие), изъятыми у уголовников, верится с большим трудом.
 
Факт 3. Эксперты, изучавшие траекторию полета пуль (трасологи), указывают, что стрельба велась из зданий, которые на тот момент находились под контролем именно манифестантов. Об этом свидетельствуют и иностранные журналисты, которые видели открытые окна, откуда велась стрельба.
 
Факт 4. По итальянскому телевидению не так давно показали сюжет, где корреспондент беседует с двумя грузинами, которые четко рассказывают, что их наняли для участия в акциях Майдана и отдали приказ стрелять по всем, в том числе по протестующим. Видео прокрутили кругом, кроме украинского телевидения.
 
Сегодня ситуация еще более усугубляется, ведь эти грузины уже назвали и конкретных людей, на тот момент так называемых лидеров Майдана Пашинского, Парубия, Парасюка, которые сами производили выстрелы по другим людям (есть фотографии Пашинского со снайперским ружьем). На фоне этого хорошо бы вспомнить заявления Парасюка о том, что Украина не готова к правде о том, кто стрелял на Майдане.
 
Факт 5. Кто получил максимальный «эффект» от беды на Майдане? Ответ очень простой: те, кто потом получил власть. Янукович и тогдашние оппозиционеры-представители Майдана при содействии европейских дипломатов накануне всех стрельбищ договорились о досрочных перевыборах президента – определись, подписали бумаги, Янукович согласился на выдвинутые условия, понимая, что ему придется уйти.
 
Все как бы запускалось в более-менее цивилизованное русло – Майдан должен был быть распущен. Но такой итог устраивал не всех: кому-то нужно было довести ситуацию до той точки кипения, когда возврата уже не будет – и ее довели, и погибло 125 людей!
 
Царство небесное всем тем, кто полег тогда в центре города – и одетым в милицейскую форму, и гражданским людям.
 
P.S. Все, что произошло потом, Вы, сограждане, знаете и без меня. Каждый прочувствовал это на своем бизнесе, собственном опустевшем кошельке, когда украинская семья сегодня обеднела в 4 раза. Экономика развалилась напополам. Власти сейчас остается только врать и искать врагов – внешних и внутренних. Воспитывать в людях ненависть и нетерпимость, потому что достижений, которых ожидали люди, вышедшие на главную площадь страны, нет, вообще. Вряд ли те, кто искренне вышел на Майдан, ожидая позитивных изменений в стране, стремился к тому, что происходит сегодня. 

Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Продовжуючи свій аналіз причин відсутності  бажаних результатів по розслідуванню злочинів, інкримінованих  Януковичу В. Ф. і його найближчому оточенню,  в т.ч. і вчинених на Майдані Незалежності в м. Києві, які й призвели до уникнення винних осіб від кримінальної відповідальності, хочу також донести до суспільства і наступну об’єктивну інформацію.

Як би це «не різало комусь вуха», але, моє відсторонення в серпні 2014 року від організації роботи по розслідуванню справ Майдану на той час теж було очевидною помилкою тодішнього нового Генпрокурора. Дійсних мотивів такого його рішення я точно не знаю. З цього приводу було багато розмов і версій, але мені особисто, як докір, тоді було заявлено, що я надто суворо дотримуюсь вимог Кримінального процесуального кодексу, а тому забезпечую проведення слідства «по дуже вузькому коридору», який дозволяє цей новий КПК, в той час як суспільство вимагає негайно результатів, в т.ч. і по справах Майдану, і людям абсолютно без різниці, чи необхідні  результати будуть досягнуті суворо у відповідності до закону, чи це буде зроблено з порушенням його меж. Я намагався щось пояснити з цього приводу у відповідь, але мене ніхто не став слухати. Хоча і не виключаю, що таке рішення нового очільника ГПУ могло бути результатом його особистих амбіцій, бо йому дуже не сподобався мій рапорт, який я змушений був подати як  заперечення на його письмове розпорядження про те, що всі слідчі підрозділи ГСУ повинні були негайно передавати на вимогу його новопризначеного старшого  помічника будь-які кримінальні провадження для вивчення, надавати для ознайомлення цьому працівнику, який не мав будь-яких процесуальних повноважень (ви тільки вдумайтесь), всі наявні докази по кримінальних справах, в т.ч. і результати негласних слідчих (розшукових) дій, що є державною таємницею, обшуків, тимчасових доступів до документів і речей і т.д. Я дійсно намагався це пояснити новому Генпрокурору, на що він мені заявив, щоб я не читав йому лекцій!

Але, в подальшому, коли було об’явлено нові призначення на моє місце і на посаду начальника ГСУ, то я зрозумів, що, мабуть, у відстороненні мене і бувшого начальника слідчого  Главку від займаних посад у тодішнього Генпрокурора були зовсім інші причини, бо обидва наші наступники явно не відповідали цим посадам, нехай вони мене вибачають за таку думку, бо колись працювали у моєму підпорядкуванні і я знав добре їх рівень професійної підготовки, зокрема і організаційні можливості.

До речі, що ще хотілося доповнити з цього приводу. Я точно не пам’ятаю, чи Яремі, чи його наступнику – Шокіну один із бувших перших заступників Генерального прокурора України говорив, що вони можуть не любити Баганця за його характер, за його професійну впертість, але, лише він один спроможний довести кримінальні справи про злочини на Майдані до завершення і встановити істину, наскільки це буде об’єктивно можливо. Але і це, звичайно, не зупинило ні одного, ні другого, бо справи Майдану для них, як на мене, вже тоді не були головними та пріоритетними і тому втратили свою актуальність.

Так і сталося. Названі мною новопризначені на такі посади заступник Генпрокурора і начальник ГСУ повністю змінили саму організацію роботи по розслідуванню цих резонансних справ і це при тому, що обидва не знали взагалі ні вже зібраних матеріалів досудового розслідування, не знали і не хотіли, я так зрозумів, знати напрацьованих нами методик і стратегії по встановленню істини в подіях на Майдані. Спільне заслуховування проваджень про злочини як щодо протестувальників, так і вчинених в сфері економіки за часів Януковича, обов’язкове складання перед цим слідчими звітів про проведену роботу і планів розслідування на майбутнє та щотижневе обговорення їх при заступнику Генпрокурора одразу припинилось, а головне – ці справи з того часу (протягом майже 4-х місяців) втратили свою актуальність десь приблизно до листопада чи навіть до грудня 2014 року, фактично до тих пір, коли відбулись за ініціативою народних депутатів заслуховування ходу слідства по них на спільному засіданні двох профільних комітетів ВР. Лише після цього було створено управління спеціальних розслідувань, куди були передані, акцентую, всі ці кримінальні справи і були введені до штату більше 100 посад слідчих з особливо важливих справ, частину з яких ще треба було підібрати. Керівником управління був призначений Сергій Горбатюк, дійсно хороший слідчий, чесний і порядний, але, без достатнього досвіду адміністративної роботи, який на той момент ще не володів достатніми навиками ні по організації роботи по розслідуванню такої великої кількості злочинів взагалі, ні по контролю за виконанням планів розслідування, завдань і доручень величезною кількістю слідчих і т.д.

Тобто, таким чином вже тоді керівництво ГПУ створило необхідне підґрунтя, щоб зняти в майбутньому будь-яку  відповідальність із себе за відсутність результатів розслідування цих надзвичайно складних справ Майдану. При цьому, звертаю вашу увагу: начальник управління навіть «спеціальних розслідувань» не має будь-яких важелів впливу на підлеглих: ні процесуальних, ні тим більше – адміністративних. Я допускаю, що Сергій Горбатюк міг добитися значно більших результатів у цій роботі, якби йому допомагали в цьому сам Генпрокурор, куруючі його заступники і керівник ГСУ, але, цього не сталося. Таким чином, С. Горбатюк був тоді призначений «цапом-відбувайлом». Дійсно, а коли було новим керівникам ГПУ і ГСУ займатись,  в першу чергу, розслідуванням справ про злочини на Майдані,  якщо більш актуальними для них стали , наприклад, факти обману покупців на кілька гривень при заправці бензином на одній із АЗС, на підставі чого слідчими ГПУ було накладено арешти на кілька заправок цієї топливної компанії? Або яке відношення, наприклад, слідчі ГСУ ГПУ  могли мати до розслідування справи відносно бувшого працівника УБОЗ, якого як мінімум двічі в порушення вимог Закону затримували за підозрою, ви тільки вдумайтесь, у вчиненні розбійного нападу (?), брали під варту і головне тримали в СІЗО кілька місяців на показаннях однієї особи (так званого потерпілого)? А коли я відмовився виконувати вказівку Шокіна про продовження строку тримання його під вартою, то викликав у нього такий гнів, що за звільнення цього підозрюваного з-під варти було призначене службове розслідування. Зверніть увагу: ця справа в майбутньому очікувано була закрита за відсутністю події злочину, але, слідчі ГСУ затратили на її провадження зайвий час.

Не стали пріоритетом справи Майдану і для чергового нового Генпрокурора після призначення в лютому 2015 року, який виявився,  на мою думку, ще більш залежним від Президента України і його адміністрації, ніж його попередник. Хоча спочатку і мене він намагався переконати в тому, що збирається активізувати розслідування резонансних злочинів на Майдані. Навіть повернув мене на цю ділянку роботи вже 11 лютого, дозволивши повернути на свою посаду (начальника Главка) і Щербину І.В. Але, такого «натхнення» йому вистачило буквально на 1 місяць, бо коли я почав цікавитись розслідуванням кримінальних проваджень, по яких слідство фактично протягом 7 місяців було заблоковане,  більше того, відновив попередню організацію роботи, почав заслуховувати стан слідства по них  і планувати пришвидшення їх розслідування, то вже в 10-х числах березня місяця 2015 року проти мене була розгорнута в ЗМІ справжня інформаційна  компанія по дискредитації, до речі,  не тільки мене, а і всієї моєї сім’ї. В першу чергу, в цьому найбільш активну участь приймали 2 телеканали, належні одному із відомих олігархів України. Я розумів цю причину, бо їх власник теж був тісно пов’язаний із особами, які втекли із України в Росію після подій на Майдані та були дуже наближені до Януковича В.Ф. Саме ці «втікачі» вони і замовили цю інформаційну компанію проти мене, щоб перешкодити  відновленню активного розслідування кримінальних справ, в першу чергу, проти них. В зв’язку з цим, я повинен повідомити і про те, що приблизно в той період часу один із відповідальних керівників ГПУ говорив мені особисто про те, що в Україні є як мінімум десяток осіб, які готові заплатити будь-які гроші, щоб усунути мене із займаної посади.

Окрім того, треба врахувати, що інтереси замовників збіглись також  із бажаннями деяких представників Партії Регіонів, які залишились в Україні, тільки вже під іншими прапорами, але, також  боялись притягнення до кримінальної відповідальності за злочинні дії, вчинені ними за попередньої влади. Але, головним чином в організації цієї компанії виявився факт співпадіння інтересів замовників із бажаннями частини впливових представників вже нинішньої, так званої,  влади, які мали безпосередній вплив на Порошенка П.О. і також були зацікавлені у відстороненні мене від цієї ділянки роботи,  оскільки я на той час вже дуже багато знав і ще більше міг дізнатись. А підстави боятись, повірте, у них також були.

Для підтвердження своєї версії можу назвати такий приклад. За кілька днів до свого звільнення, усвідомлюючи, що без підтримки найвищих посадових осіб нашої влади така психологічна інформаційна атака на  мене не могла бути організована, я намагався переконати нинішнього Президента України дати мені час і можливість добитися позитивних результатів у розслідуванні злочинів на Майдані. Тому, при зустрічі із дуже впливовою особою із його оточення я попросив передати Петру Олексійовичу моє прохання і умови: я зараз (а це було десь в 20-х числах березня 2015 року) згоден написати  рапорт про звільнення із займаної посади, датуючи його 31.12.2015 роком, і з першого січня 2016 року на роботу вже не вийду, але, за цей час я обіцяю суттєво пришвидшити  розслідування значної частини цих резонансних справ і до кінця року добитися набагато кращих результатів ніж вони є. Я не знаю, передала ця особа  мої пропозиції Главі держави чи ні, але, через кілька днів мене терміново запросив один із найбільш довірених заступників Шокіна і запропонував подати добровільно рапорт про відставку. У мене склалося враження, що вони дуже поспішали і тому було видно, що моя доля вже була вирішена. Не буду говорити, яким ще чином він мене змушував подати рапорт про звільнення, але, я тоді подумав, що навіть при Пшонці проти неугодних прокурорів не використовували таких цинічних методів, тим більше, що, не дивлячись на те, що я своє слово стримав і тут же подав рапорт про звільнення, ні мій співрозмовник, ні Шокін своєї обіцянки не стримали.

Одразу зазначу, що таке відношення до прокурора, який хотів і міг забезпечити подальші результати в розслідуванні таких болючих для суспільства подій, не було для мене чимось новим.

Треба об’єктивно визнати, що мене вже не перший раз «зливала» так звана «демократична влада», яка приходила до керма по управлінню державою саме завдяки протестам народу. Хочу нагадати, як в далекому 2005 році, в лютому місяці, тобто після Помаранчевої революції, мене було призначено заступником Генерального прокурора України – прокурором Донецької області, де я пропрацював найбільш складний післяреволюційний період. Поясню чому. Буквально вже через півроку тодішній Президент України відправив у відставку свій перший помаранчевий уряд і фактично уклав мирову угоду із Януковичем та його командою, після чого через деякий час призначив на посаду Генпрокурора вихідця теж із Донецька. Вже буквально через рік моєї роботи на Донбасі в таких умовах, коли я зі своїми трьома іногородніми заступниками були чужими для так званої «місцевої еліти», яка отримала таку бажану для них тоді підтримку з боку помаранчевого Президента, на мене почалися «наїзди» з тим, щоб витіснити із Донеччини. Для реалізації цього плану, задуманого «донецькими», я спочатку був звільнений, за пропозицією новопризначеного Генерального прокурора України, із посади заступника Генпрокурора, залишившись на посаді  прокурора Донецької області. Як виявилось, це тактично необхідно було для того, щоб «відкрити дорогу» для подачі бувшим (донецьким) прокурором області заяви до суду про поновлення його на посаді, чого раніше він не міг зробити та і не було таких ініціатив збоку справжніх господарів Донецької області. Не дивлячись на те, що всі строки позовної давності для оскарження наказу про його звільнення вже пройшли, «слухняний» районний суд м. Донецька не тільки прийняв цей позов, але і через тривалий час задовольнив його, в результаті чого я був звільнений із займаної посади на підставі судового рішення. Звісно, що Генпрокуратура проти цього не заперечувала і зазначеного судового рішення не оскаржувала. Буквально протягом 1-2 місяців після цього були «видавлені» із займаних посад і мої три заступники, які не були вихідцями із Донецької області.

Дозволю собі висловити свої припущення: цим звільненням мене і трьох моїх заступників вже тоді «донецькі» готували Донбас для здачі Росії.

Тим більше, що паралельно із звільненням процесуального керівництва прокуратури Донецької області, за помаранчевого Президента України на посаду заступника Генпрокурора «повернувся із небуття» той же кум Януковича В.Ф. – майбутній Генеральний прокурор України, який тоді при зустрічі мені заявив приблизно таке: «Ну що, Олексію Васильовичу, ти вірою і правдою їм служив,  а помаранчеві тебе так легко і здали!».

Але, це для мене не стало уроком, бо я продовжував вірити в щирість намірів і зобов’язань «наших вождів», яких обирав народ, а тим більше, коли для зміни влади в січні-лютому 2014 року було стільки пролито людської крові.

Саме в зв’язку з цим,  говорячи сьогодні про причини відсутності результатів в розслідуванні справ про злочини на Майдані, хотів би у деяких наших політиків, особливо тих, які найбільше про це говорять, запитати: якщо Ви так переймались і сьогодні переймаєтесь тим, що суспільство не задоволене виконанням новою владою своїх обіцянок, чому Ви мовчали, коли в кінці березня-на початку квітня 2015 року фактично було знищено будь-яку надію на доведення зареєстрованих кримінальних проваджень про злочини на Майдані, коли на Ваших очах було зруйновано всю систему налагодженої роботи по організації досудового розслідування в ГПУ, тодішні відповідні керівники підрозділів ГСУ, які могли організовувати і розслідувати ці справи та вміли це робити,  а саме головне – та команда була здатна довести розслідування злочинів на Майдані, а також вчинених Януковичем та його оточенням в сфері економіки, до логічного завершення, була  відсторонена від виконання своїх обов’язків; коли куруючого заступника Генпрокурора (незалежно яке було в нього прізвище) і всю його сім’ю належні олігархам телеканали, а також явно замовлені і проплачені журналісти та інші «пройдисвіти» також  на замовлення дружно «поливали брудом», а відносно одного із його синів навіть зареєстрували кримінальне провадження, яке розслідувалось майже 7 місяців; коли останньому із помсти за батька в той же час  перешкоджали захистити кандидатську дисертацію, а потім і здати екзамени для одержання свідоцтва на право зайняття адвокатською діяльністю?!

Ще раз заявляю, питання не в тому, що цим заступником  Генпрокурора був я, на якого дійсно можна було махнути рукою, як це робили до цього часу як мінімум кілька разів, але, після вимушеної подачі мною рапорту 31.03.2015 року про відставку майже одночасно за вказівкою Шокіна був змушений (теж під тиском) подати у відставку і начальник ГСУ І. Щербина, а всі інші тодішні керівники структурних підрозділів ГСУ були понижені в посадах, а через деякий час частина з них змушені були взагалі написати рапорти про звільнення не тільки із займаних посад, а із органів прокуратури: і начальник управління з розслідування особливо важливих справ, і  начальник першого слідчого відділу і навіть його заступник! До речі, це всі ті, які були безпосередньо закріплені за всіма найбільш резонансними кримінальними справами в ГСУ! Хіба це не перешкоджання розслідуванню резонансних злочинів на Майдані?!

І це ще не все, що підтверджує мої висновки про навмисне  перешкоджання прокурорам, які могли добитись позитивних результатів в розслідуванні цих резонансних злочинів. В зв’язку з цим, хочу зазначити, що на той час було безліч заяв як наших високопосадовців та народних депутатів, так і  «громадських активістів», про те, що справи Майдану – для них є пріоритетом, що вони зацікавлені в ефективному і швидкому розслідуванні та встановленню винних у цих кривавих подіях, але це так і залишилось пустим «потрясінням повітря»!

Тому, в мене виникає закономірне питання: а де ж була держава Україна, її найвищі посадові особи, де були так звані «борці за правду» із числа перерахованих вище осіб,  коли відносно мене, як заступника Генпрокурора, який просто на відповідний запит Євросоюзу підписав в липні 2014 року на ім’я Кетрін Ештон  листа про те, що відносно одного із найбільш наближених до Януковича високопосадовців із попередньої влади розслідується одне конкретне кримінальне провадження (а таких листів, для відому, навіть значно більшого змісту – про розслідування відносно цієї особи, підкреслюю – кількох таких справ, європейським інституціям було направлено, окрім мене,  і самим Генеральним прокурором України та його іншими заступниками як мінімум кілька) в Брюсельському виправному суді держави Бельгія, на території якої я ніколи не був, за заявою головного юриста Януковича була порушена кримінальна справа. Ви тільки вдумайтесь, лише на підставі його заяви мене було заочно засуджено за вчинення завідомо неправдивого доносу органам влади, що за нашим законодавством не є злочином! Хіба це не  підтвердження факту помсти мені за активне розслідування кримінальних справ по Майдану і визнання того, що саме я міг добитись значно більших результатів в цій роботі ніж мої наступники, аби  я не був тоді звільнений і служби?! Для відому, коли мій адвокат звернувся до Міністерства юстиції України, міністерства закордонних справ України, до Генеральної прокуратури України та Уповноваженого Верховної Ради з прав людини з проханням підтримки мене в судовому процесі моїх заперечень на цей заочний вирок, то всі ці відомства від мене просто відмахнулись. Я на них надії і не мав, це була ініціатива адвоката. Та мені і не потрібна їх «допомога», я свої права і інтереси буду захищати сам.

Де ж також були наші «єврооптимісти», які так «переживають» за європейське майбутнє народу, який їх обрав до парламенту, коли відносно громадянина України, нехай і бувшого прокурора, за кордоном було винесено  заочний обвинувальний вирок, а головне, чого добивались і добиваються як виконавці, так і особливо – замовники цього переслідування, це морально-психологічний тиск і цькування мене цим фактом «засудження» за виявлені саме при мені і зареєстровані кримінальні провадження відносно основних фігурантів тодішнього режиму про злочини, які вчинила попередня влада проти народу України, за активне розслідування  цих справ і правильну організацію роботи по їх розслідуванню і т. д.?!

Треба визнати, що переслідуванням саме мене вони добилися свого: професійне розслідування злочинів на Майдані та вчинених Януковичем і його найближчим оточенням  в сфері економіки фактично було паралізоване, більше скажу – воно зайшло в глухий кут, а потенційні підозрювані у їх вчиненні потихеньку повернулись і продовжують провертатись в Україну.

Тому, хіба викладене мною вище не є реальними причинами відсутності результатів в розслідуванні подій на Майдані?! Якби відсторонення мене і інших названих службових осіб ГСУ від розслідування цих злочинів у серпні 2014 року та звільнення  нас взагалі із органів прокуратури в кінці березня – протягом квітня 2015 року дійсно дало відчутні результати у встановленні істини і виявленні винних в цих діяннях осіб, то я б погодився, що це потрібно було робити, хоча, знову ж таки, не такими методами, які були застосовані.

Але, хіба було коли тому ж Шокіну і його команді займатись розслідуванням справ по Майдану, якщо для них були більш важливішими кримінальні провадження відносно опозиційно налаштованих політиків: того ж народного депутата Ігора Мосійчука чи голови партії «Укроп» Геннадія Корбана, для розслідування яких було задіяно значну кількість слідчих ГПУ та інших правоохоронців?

А хіба не вплинули негативно на активність і результативність слідчих ГПУ прийняття ВР демократичного скликання нового Закону «Про прокуратуру», яким, в порушення Перехідних положень до Конституції України, прокуратуру позбавили повноважень по розслідуванню злочинів та передбачили одночасно скорочення працівників прокуратури з 20 000 до 10 000 осіб (тобто вдвічі), а новоприйняті в 2014 і 2015 роках Закони «Про НАБУ» і «Про  ДБР» не містили будь-яких норм про можливість подальшого працевлаштування в новостворених органах досудового розслідування хоча б тих слідчих ГПУ, які займалися розслідуванням злочинів, вчинених тодішньою владою , в т.ч. і на Майдані?! А якщо врахувати, що із більше ніж 10 слідчих з ОВС ГПУ не змогли пройти так званий «конкурс» в НАБУ, в т.ч. і отримавши  безпідставну відмову під час співбесіди із так званими «членами конкурсних комісій», то у них склалося таке враження, що вони взагалі тимчасові на своїх посадах в ГПУ і подальша їх доля нікого не цікавить! Хіба це добавило їм наснаги і ентузіазму в роботі? Звичайно, що ні.

А які позитивні результати в розслідуванні злочинів на Майдані можна було очікувати, коли  наш Президент та підпорядкована йому більшість Верховної Ради, які протягом 3-х років змінили 4-х Генеральних прокурорів України (а останній, 4-ий, взагалі не зрозуміло, якої він держави Генпрокурор), більше 4-х заступників Генпрокурора, які і були зобов’язані займатись організацією роботи по розслідуванню даних кримінальних проваджень, 3-х або навіть 4-х  начальників Головного слідчого управління, в підпорядкуванні яких перебували слідчі підрозділи, які займалися розслідуванням цих резонансних справ? І це, при тому, шановні друзі, що більшість із призначених на ці високі посади не були і не могли стати так швидко справжніми фахівцями у галузі досудового розслідування, частина взагалі не знали і не знають – що це таке, а «професійна підготовка» іншої частини ґрунтувалось на 10 річній чи навіть більшій перерві від роботи в прокуратурі, коли за цей час настільки змінилося законодавство, особливо кримінально-процесуальне та кримінальне, що його неможливо освоїти за короткий час, тим більше, в умовах величезних морально-психологічних і фізичних навантаженнях! Я вже мовчу про те, як могли фізично ці нові люди вивчити за короткий час, вибачте, сотні, а може і тисячі томів цих кримінальних справ!

А хіба думав наш Президент України та його адміністрація про якнайшвидшу люстрацію вже в 2014 році тих суддів, які завзято обслуговували злочинний режим Янукович, допомагали тодішній владі переслідувати опозиційних лідерів на стадії досудового розслідування та під час розгляду справ у судах, зокрема, беручи незаконно під варту тих же Ю.Тимошенко і Ю. Луценка та завідомо незаконно тримаючи їх у СІЗО роками, що підтвердив пізніше і Європейський суд із прав людини?! А хіба не повинні бути, як мінімум, звільнені із займаних посад ті судді, які брали під варту без будь-яких законних підстав громадян, яких бездоказово підозрювали лише у прийнятті участі у мирних акціях на Майдані? Значна частина із таких «слуг» до сьогодні здійснюють «правосуддя», навіть є підвищені у посадах.

Зокрема,  як Ви думаєте, чи перешкоджала успішному розслідуванню справ по Майдану та обставина, що слідчими суддями по розгляду всіх клопотань слідчих ГПУ про надання дозволів суду на проведення основних процесуальних дій були судді саме Печерського районного суду м. Києва, які за часів Януковича сприяли всіляко зміцненню цього режиму, приймаючи активну участь у переслідуванні опозиційних політиків,  в порушення вимог закону давали дозволи на їх взяття під варту та виносили завідомо неправосудні вироки? Тобто, сталася парадоксальна ситуація, коли клопотання наших слідчих розглядали судді, яких ми в цей же час перевіряли слідчим шляхом на причетність до злочинів, вчинених режимом Януковича. Звичайно, що вони чинили шалений опір розслідуванню, затягували розгляд клопотань, особливо  щодо надання дозволів на тимчасовий доступ до документів, на проведення обшуків, з великим трудом надавали дозволи на арешти майна та грошових коштів, а потім без будь-яких передбачених законом підстав знімали (як це було пізніше по справі Арбузова), намагались затягувати розгляд клопотань про взяття під варту, як абсолютно безпідставно двічі звільняли з-під варти  командира спецроти Київського «Беркуту» Садового, не дивлячись на те, що були беззаперечні докази про те, як він із автомата розстрілював мирних мітингувальників , які піднімались вверх по вул. Інститутській в м. Києві.

А висновок напрошується тільки один: мабуть такі «покладисті» судді потрібні були і нинішній владі, щоб виносити потрібні судові рішення, як це було і з тим же Сергієм Вовком, який головував у судовому процесу за надуманим обвинуваченням Юрія Луценка і іншими.

А що думав Петро Олексійович, коли своїм Указом в кінці 2017 року ліквідував 10 районних судів м. Києва, які, в т.ч.,  розглядають обвинувальні акти за обвинуваченням тих же «беркутівців» у вчиненні умисних вбивств на вул. Інститутській 20.02.2014 р., про державну зраду  Януковича та відносно інших осіб, які мають відношення до тих подій, в результаті чого у відповідності із законом ці судові розгляди можуть бути зупинені і лише після створення окружних судів в м. Києві і набору туди нових суддів, після повторного автоматизованого розподілу цих справ будуть визначені у цих провадженнях нові судді, які розпочнуть розгляд названих справ по-новому, тобто з самого початку? І чи  дочекається в такому випадку суспільство справедливого рішення судів у таких справах?  Звичайно, що ні.

Хіба не є тією ж причиною внесені в 2016 році, з метою надати можливість призначити на посаду Генпрокурора Юрія Луценка, зміни до Закону «Про прокуратуру», якими «відкрили дорогу» до цього специфічного, вузькоспеціалізованого правоохоронного органу не тільки особі взагалі без юридичної освіти обіймати, наголошую ще раз, не політичну, а процесуальну посаду, а ще й в додаток   всім без виключення, так званим, «іншим фахівцям в галузі права», причому одразу – у прокуратури областей (регіонів) і навіть до центрального апарату ГПУ? Тобто, завдяки цьому недолугому закону на посади тих же заступників Генпрокурора, які сьогодні майже всі керують розслідуванням справ по Майдану, а також на посади керівників департаментів ГПУ, прийшли випадкові в прокуратурі особи, які абсолютно не володіють ні  навиками в розслідуванні злочинів, ні в здійсненні прокурорського нагляду, я вже не говорю про здійснення процесуального керівництва і організацію підтримання державного обвинувачення! Нічого говорити і про володіння ними методиками розслідування злочинів, взагалі, та окремих їх категорій, зокрема. Тобто, завдяки цим шкідливим законодавчим змінам на ключових посадах в органах прокуратури, в т.ч. і в ГПУ, тепер працюють абсолютно некомпетентні люди! Тому, і чекати на результативність в розслідуванні злочинів на Майдані не має будь-яких підстав, особливо, якщо врахувати, що тепер при нинішньому очільнику ГПУ це слідство проводить більшість структурних підрозділів ГПУ, навіть міжнародно-правовий!

А хіба забезпечить невідворотність покарання за злочини на Майдані, в т.ч. і за  справами про вчинення кримінальних правопорушень в сфері економіки, якщо ГПУ на чолі із непрофесійним Генпрокурором  фактично «плодять» недопустимі докази шляхом складання завідомо незаконних угод  про визнання винуватості, чим найбільше гордиться той же Ю. Луценко, між найбільш простими, якщо можна їх так назвати, рядовими співучасниками так званих «злочинних організацій», які, за версією прокурорів, начебто, створив Янукович, Клименко, Курченко та інші бувші високопосадовці? Звичайно, що ні! Бо розгляд в судах обвинувальних актів навіть по таких нашвидкуруч «розслідуваних» (хоча і це слово я ледь вимовив) кримінальних провадженнях і затвердження таких «угод» суддями шляхом винесення, без проведення судового слідства, обвинувальних вироків не є преюдиціальним для справ, із яких такі епізоди виділялись в окреме провадження, а визнання вини такою особою не є доказом вини осіб, які участь у таких справах у суді не приймали!!! Як результат, такі справи в майбутньому будуть «розвалюватись» в судах, а це відкритий шлях до фактичної реабілітації Януковича і його співучасників! У мене в цьому сьогодні, на жаль, будь-яких сумнівів немає.

Також хотів запитати у наших законодавців, у нинішнього Генпрокурора, що вони собі думають і чи не зроблено це було навмисно, щоб остаточно «поховати» всі справи по Майдану, в т. ч і і відносно осіб, яким вже висунуті підозри (того ж Януковича та його найближчих соратників), маючи на увазі закінчення в найближчий час терміну дії деяких вимог п.20-1 Перехідних положень  до Кримінального процесуального кодексу України, у відповідності до яких можливість і далі проводити процедуру спеціального досудового розслідування та спеціального (заочного) судового провадження, а саме: не тільки в разі оголошення таких підозрюваних і обвинувачуваних в міжнародний розшук, чого в багатьох кримінальних провадженнях немає, а і тоді, коли такі особи більше 6-ти місяців переховуються від органів слідства та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або стосовно яких наявні фактичні відомості, що вони перебувають за межами України, на тимчасово окупованій території України або в районі проведення антитерористичної операцій!

Тому, змушений нагадати їм, що не пізніше дня початку діяльності Державного бюро розслідування названі мною підстави для застосування цієї спеціальної заочної процедури втратять свою силу і її можна буде застосовувати з дозволу суду лише при наявності факту оголошення підозрюваних і обвинувачених в міжнародний розшук, на що Інтерпол, як всім відомо, по справах Майдану реагує негативно!

І ще одне. А чому жоден із так званих новоявлених, завдяки таким законодавчим змінам, «фахівців в галузі правоохоронної діяльності» не хоче зважати і на те, в яких умовах прийшлось працювати слідчим ГСУ ГПУ в ті перші 3-5 місяці 2014 року, коли тиск на нас був неадекватний навіть фізичним нашим можливостям, коли я особисто  і керівництво ГСУ, в першу чергу Щербина І.В. і його два заступники, змушені були, якщо не щодня, так через день приймати громадян, які заявляли про одержання травм, тілесних ушкоджень від дій правоохоронців на Майдані і перевіряти цю інформацію, приймати в приміщенні ГПУ на вул. Різницькій і в приміщені ГСУ на вул. Борисоглібській різні групи громадських активістів, в т.ч. і Автомайдану та адвокатів потерпілих, реагувати на постійні пікети прокуратури різними «сотнями Майдану», причому, з діаметрально протилежними вимогами і т.д. А уявіть скільки часу забирали у нас зустрічі із різними представниками європейських держав, їх консульств, Євросоюзу, міжнародних організацій і т.д., куди теж потрібно було готуватися, що теж забирало значно багато часу. Відверто, я в ті місяці з роботи виходив не раніше 22.00-23.30! І так кожний день, окрім неділі, хоча і в такі вихідні дні мені, як і більшості моїх колег, теж приходилось виходити на роботу.

Хіба сьогодні хтось згадає про те, як наш новий демократичний уряд на чолі із Яценюком хотів «сприяти» розслідуванню даної категорії справ, коли вже в квітні-травні 2014 року почав обмежувати ГПУ у фінансуванні, в зв’язку з чим, слідчі втрачали мотивацію в довготривалому, позаурочному і у вихідні дні виконанні службових обов’язків, бо їм  майже раптово були урізані додаткові виплати, окрім посадових окладів, в зв’язку з чим, іногородні були змушені відмовитись від орендованих квартир, відвезти свої сім’ї по містах, де в них було житло,  а самі залишитись в Києві і шукали хоча б для себе доступне житло. І ці обставини суттєво теж негативно впливали і на можливості набирати нових  слідчих із областей, бо при такій оплаті праці частина із відряджених працівників просто відмовилась від таких пропозицій!

Не бажають визнавати або свідомо приховують наші «порохоботи» і той факт, що вже при новому керівництві державою законом від 13.05.2014 року,  без будь-якого обговорення в суспільстві, тодішньою Верховною Радою були внесені зміни до примітки до ст. 364 КК України, в зв’язку з чим, з того часу до кримінальної відповідальності за ст.ст. 364, 365 і 367 КК України, можна було притягнути посадових осіб  як органів державної влади, так і особливо правоохоронних органів, лише при умові, якщо їхніми діями з використанням свого службового становища було заподіяно істотної шкоди виключно у вигляді прямих матеріальних збитків!!! До речі, цей закон, ініційований і поданий представниками Партії регіонів, був направлений свідомо, з метою перешкодити притягненню до кримінальної відповідальності як представників влади, так і правоохоронних органів, винних,  в т. ч. у розгоні студентів 30 листопада, звірячому побитті 01 грудня 2013 року протестувальників на вул. Банковій, а також інших фактів незаконного застосування фізичної сили і спецзасобів. Але, не дивлячись на це, він був підписаний і Головою Верховної Ради, і в. о. Президента України.

Аналогічно, суттєво перешкодили слідчим ГПУ і прийняті Верховною Радою в 20-х числах лютого 2014 року два протирічливі навіть між собою закони про звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення конкретних злочинів, як протестувальників, так і працівників правоохоронних органів, тим більше, що процедура застосування цих законів протирічила вимогам КПК і була дуже суперечливою, що теж породило проблеми для слідчих і прокурорів.

Мене нерідко деякі допитливі журналісти та політики запитують: а що нам чекати в майбутньому по перспективі розслідування цих справ? На це можна дати відповідь, хоча би виходячи із внесених змін до КПК в результаті приведення його норм у відповідність до Конституції України, яка була змінена в червні 2016 року в зв’язку з, так званою, «судовою реформою», зокрема щодо зарахування до максимального терміну досудового розслідування для того чи іншого виду злочинів  часу, коли  досудове слідство проводилось відносно певної групи осіб, але, як пізніше з’ясувалося, один із злочинів чи кілька із них були вчинені іншою особою, відносно якої потрібно матеріали справи виділити окремо. В такому випадку, Ви тільки вдумайтесь, законодавець зобов’язав слідчих і прокурорів до строків розслідування виділеної справи, нехай і відносно однієї лише особи, включати і той період, протягом якого розслідувалася і головна справа! Більше того, якщо в такому випадку не буде передбаченої законом можливості продовжити терміни слідства по виділеній справі в окреме провадження, таке провадження взагалі підлягає закриттю!!! Ви тільки уявіть, скільки справ  Майдану буде закрито після 16 березня 2018 року, коли вступлять в дію ці законодавчі «новели», які без будь-яких докорів сумління підписав і наш Президент?!

А хіба не для цього наші законодавці прийняли закон, яким тепер встановлено максимальні терміни розслідування, причому, зараз строки слідства будуть обраховуватись не з моменту повідомлення про підозру,як це було раніше, а з моменту реєстрації кримінального провадження в ЄРДР?! Для прикладу, тепер максимальний термін розслідування до повідомлення осіб про підозру у кримінальних провадженнях щодо тяжкого або особливо тяжкого злочину становить 18 місяців. При цьому, за вимогами зміненого закону  досудове розслідування повинно бути закінчено протягом 2-х місяців з дня повідомлення про підозру. І навіть якщо слідство зупиняють (наприклад, через переховування підозрюваного від слідства і суду), то і цей строк включається у загальний строк досудового розслідування! І не дивлячись на те, що при наявності підстав можна буде теоретично продовжити строки ще до 12 місяців (але ця процедура буде набагато ускладнена), то всеодно після закінчення цього терміну, якщо обвинувальний акт по ній  не встигнуть направити до суду справа теж підлягатиме закриттю! Невже ви думаєте, що саме під ці зміни до КПК  не попадуть, в першу чергу, кримінальні провадження про злочини на Майдані,  а також всі інші про злочини, які інкриміновані Януковичу і  його найближчому оточенню?! Я навіть схиляюся до тих думок, що саме цю мету і переслідували законодавці і нинішній Президент!

Вибачте, хіба вони не розуміли складність розслідування багатьох проваджень саме цієї категорії, де тисячі потерпілих, більше 130 вбитих, більше 1-1,5 тисяч людей поранених, десятки тисяч свідків, три десятки тисяч оглядів місць подій та речових доказів, більше трьох десятків тисяч експертиз і т.д.?!

А хіба не навмисно (як Ви думаєте) та ж Верховна Рада, Президент і його адміністрація не ініціювали та не внесли своєчасно відповідних змін до КПК України щодо продовження повноважень прокуратури по виконанню функції досудового розслідування  до початку діяльності ДБР, яке так і не було створене до 20 лютого 2017 року, як того вимагав закон, що, звичайно, перешкодило подальшому розслідуванню,  в першу чергу,тих же справ по Майдану, бо всі процесуальні дії ГПУ по таких справах після вказаної критичної дати я вважаю незаконними! Теж саме потрібно сказати і по кримінальних справах про злочини в сфері економіки та пов’язані з корупцією, які інкримінують Януковичу і його найближчому оточенню, які після 20 листопада 2017 року потрібно протягом 3-х місяців передати за підслідністю до того ж НАБУ. Ви тільки уявіть, які будуть результати їх подальшого розслідування, коли в них напрацьовано за останні 4 роки сотні, якщо не тисячі томів матеріалів, які потрібно буде знову вивчити детективам НАБУ, як правило малодосвідченим, та і прокурорам САП, які також в більшості своїй не мають необхідного досвіду слідчої і прокурорської роботи? А головне, що вони навіть фізично не зможуть вивчити ці справи, тим більше в умовах скорочення строків слідства як до повідомлення про підозру, так і  особливо після того, як у справі з’явився хоча б один підозрюваний. На моє глибоке переконання, всі названі кримінальні провадження ГПУ передала або передасть в НАБУ фактично для закриття, а може навіть і для того, щоб паралізувати діяльність цього антикорупційного органу та надавити на його «іміджеві шлюзи». Але, висновок один: нинішня влада під керівництвом Президента України своєю діяльністю, в першу чергу – законодавчою, все зробила для того, щоб «розвалити» всі кримінальні справи про злочини на Майдані та ті, що інкриміновані Януковичу та його оточенню, більшість із яких були виявлені і зареєстровані ще при мені в перші місяці 2014 року!

А хіба не було свідченням втрати інтересу до розслідування подій на Майдані та злочинів, які інкримінують слідчі і прокурори ГПУ як тому ж Януковичу, так і іншим керівникам органів державної влади і правоохоронних органів того режиму, якщо вже в 2015 році тодішнім Генпрокурором Шокіним, Ви тільки вдумайтесь, було зареєстровано кримінальне провадження за фактом «перешкоджання розслідуванню кримінальних проваджень про злочини на Майдані»?! І це всього через рік після початку розслідування цих подій на Майдані! Тобто, замість посилення слідчих груп  ГСУ по розслідуванню сотень кримінальних справ про злочини, які інкримінувались у вину тому ж Януковичу і його прибічникам, Шокіним було створено ціле слідче управління із трьох слідчих відділів, яке почало допитувати всіх слідчих, прокурорів, керівників слідчих підрозділів, які  змушені були замість зосередження зусиль над розслідуванням тих резонансних справ в умовах відвертої протидії, ходити на допити до своїх нових колег і відволікатись від своєї основної роботи. Допитували і всіх бувших керівників ГСУ, його підрозділів, слідчих і навіть я був двічі на таких допитах!!! Зрозуміло, що такі підходи до організації розслідування, окрім відвертої шкоди, нічого не дали позитивного, але, свою негативну роль зіграли. І таких причин, повірте, було багато.

Але, про це пізніше.

Екс-заступник Генерального прокурора України,

кандидат юридичних наук, заслужений юрист України, адвокат

О.В. Баганець

baganets.com


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Дещо про об’єктивні і суб’єктивні причини відсутності бажаних результатів по розслідуванню злочинів, інкримінованих Януковичу В. Ф. і його найближчому оточенню, в т. ч. і вчинених на Майдані Незалежності в м. Києві, які й призвели як до уникнення винних осіб від кримінальної відповідальності, так і фактично до спотворення реальних подій в Україні в період кінця листопада-грудня 2013 року та січня-лютого 2014 року.

1-а частина

Аналізуючи всю інформацію, яка поширювалась протягом 2017 року в ЗМІ на провідних телеканалах та радіостанціях, а також в друкованих виданнях, в першу чергу, в мережі Інтернет, особливо показовою вона була до чергової 4-ої річниці трагічних подій 30 листопада та 1 і 2 грудня 2013 року в середмісті Києва (бо про перших загиблих протестувальників від вогнепальних поранень в січні 2014 року вже майже не згадують), з сумом приходжу до висновку про те, що як і нинішня влада через своїх народних депутатів, різного роду «експертів» і «політологів», яких в цілому дуже влучно в медіапросторі називають «порохоботами», так і прямо протилежні їм реваншистські сили всіляко намагаються приховати дійсні причини відсутності реальних результатів розслідування злочинів, вчинених попереднім режимом Януковича в 2010-2014 роках, в т.ч. умисних вбивств і поранень мітингувальників на площах і вулицях міст нашої держави під час Революції гідності в названий вище період часу.

З кожним роком все менше і менше людей збирається на Майдані Незалежності до кожної річниці від тих трагічних подій, все менше пафосу і урочистостей в діях і висловлюваннях найвищих посадових осіб нашої держави, які фактично завдяки пролитій людській крові в той період в середмісті столиці України і прийшли до влади, а обіцяний Президентом України меморіал загиблим в районі вулиць Інститутської і Грушевського так досі і залишається на папері. Зверніть увагу, що саме внаслідок невиконання протягом 4-х років обіцянок, які давалися з високої трибуни на Майдані, в першу чергу щодо невідворотності покарання винних у розстрілах та пораненнях мітингувальників, вже дійшло до того, що дехто із нових відверто проросійських молодих політиків в 2017 році відкрито заговорив, а точніше озвучив заготовлену в РФ фразеологію на рахунок того, що в Україні в лютому 2014 року відбулася ніяка не революція, а фактично державний переворот. Не маю бажання з цього приводу комусь читати лекцію, але я змушений спростувати цю нісенітницю, відкривши хоча б ту же Вікіпедію.

Державний переворот – це насильницька та неконституційна зміна влади в державі або збройний виступ армії проти державної влади внаслідок таємної змови. Державний переворот, зазвичай, здійснюється невеликою групою людей, частіше  – військовими, і не має підтримки більшості населення. Саме тому, про який «переворот» можна говорити, якщо тодішню владу змістив народ України, бо на Майдан у Києві з’їхались небайдужі люди із усієї нашої держави: як з сходу, так і з заходу, як і з півдня, так і з півночі, їх в середмісті столиці збиралось від сотні тисяч до мільйону і на Майдані вони знаходились не тиждень чи два, а кілька місяців, демонструючи серйозність своїх намірів. При цьому, рішення про вчинення найбільш активних, я б сказав, революційних чи навіть радикальних дій приймались самими мітингувальниками, а не так званим «штабом Майдану», який розміщався в Будинку профспілок.

Більше того, хотілося б нагадати, що тодішні «вожді» на Майдані навпаки намагались стримувати мітингувальників від активних дій, в т.ч. і той же П. Порошенко, коли 1 грудня 2013 року, стоячи на екскаваторі на вул. Банковій , закликав людей не штурмувати загони внутрішніх військ та «Беркуту», хоча більша частина учасників його не послухали. Або, для прикладу, хіба ви забули, як той же Яценюк, демонструючи свою прихильність до керівництва діями протестувальників, заявляв з трибуни на Майдані Незалежності про мирний характер акцій, при цьому лякаючи, мабуть, самого себе словами: «Куля в лоб, так куля в лоб», у відповідь на що мітингувальники після наступного заклику одного із учасників дружно рушили до Верховної Ради і Кабміну, де по дорозі вступили у зіткнення із правоохоронцями? І так далі.

Якби наші професійні політики, зокрема і ті, які називають себе «опозиційними», а фактично є послідовниками Партії регіонів і в більшості своїй орієнтовані на Росію, були максимально об’єктивними, то вони б не звинувачували огульно всіх мітингувальників на Майдані в протиправному захопленні державних установ, в блокуванні вулиць і площ, вчиненні опору працівникам міліції і застосуванні вогнепальної зброї, в результаті чого дійсно були вбиті 13 і кілька сотень поранених працівників міліції, що в цілому використовується названими особами ледь не як підстава для визнання тих же «беркутівців» як героїв.

Саме в зв’язку з цим, мені хотілося б звернути їх увагу на такі обставини.

По-перше. У світовій практиці існує таке поняття як «право на повстання», коли діюча влада настільки довела людей, що вони прийшли до висновку про відсутність у них реальних правових можливостей для захисту своїх прав, що є достатньою підставою для звільнення таких громадян від кримінальної відповідальності. Зауважу, що «право на повстання» (право на опір гнобленню, право на революцію) — це право громадян будь-якими засобами, аж до збройної боротьби, захищати свої права та свободи від узурпаторів. Тому і треба завжди пам’ятати можновладцям, що суспільство має таке природне право на захист своїх прав при порушенні народного суверенітету та людської гідності. «Право на повстання», як насильницька форма спротиву, розглядається як конституційний еквівалент права на необхідну оборону, крайній засіб, до якого звертаються у разі неможливості ефективно захистити свої права за допомогою правових механізмів, що реалізуються в умовах демократичного режиму. Найдієвішим механізмом такого захисту є відкликання влади народом, але, коли влада противиться цьому і не відбувається її заміна у правовому полі, народ має законне право на повстання і розв’язання проблеми збройним шляхом. Практику реалізації цього права підтримує і визнає Організація Об’єднаних Націй, низка європейських країн взагалі закріплює право на опір та повстання у своїх Конституціях (Естонія, Чехія, Німеччина, Словаччина, Литва, Греція, Португалія), а у Декларації Незалежності США повстання є не просто правом, а навіть обов’язком громадян.

При цьому, хотілося б звернути увагу і на ту обставину, що в той період протестів в середмісті Києва загинуло мирних громадян від вогнепальних поранень і інших тілесних ушкоджень більше 130 осіб, а поранених і скалічених – більше тисячі, що значно більше ніж працівників міліції та внутрішніх військ!

По-друге, хотілося б також зауважити, що нинішні «реставратори» попереднього режиму, які взялись за «відбілювання» його найбільш активних учасників, забули і про те, скільки людей були побиті по-звірячому тими ж беркутівцями на Майдані в ніч з 30 листопада на 1 грудня 2013 року, де постраждала маса молодих людей, в першу чергу студентів, які мирно протестували проти ухилення Уряду України від підписання Угоди про асоціацію із Євросоюзом. Забули ці «глашатаї» і відеокадри, на яких ті ж беркутівці, спочатку ховаючись за спинами співробітників внутрішніх військ 1 грудня 2013 року на вул. Банковій і закидаючи звідтіля натовп протестувальників димовими шашками і сльозо-точивими гранатами, після відступу мітингувальників, кинулись наздоганяти їх. При цьому, відставаючих по різних причинах спецназівці збивали з ніг і по-звірячому забивали лежачих людей на асфальті гумовими кийками і ногами і це в той час, коли потерпілі не те, що не чинили будь-якого опору, а взагалі були майже непритомні! А хіба забули ці так звані «опозиційні» політики, як ті ж «героїчні» правоохоронці часів Януковича знущались на морозі до 10 градусів з роздягненим догола козаком Гаврилюком, робячи з ним по черзі різного роду селфі?А хіба у відповідності до нашого законодавства (я вже мовчу про Європейську конвенцію із прав людини) наші так звані «правоохоронці» обливали людей із водометів водою при температурі повітря нижче 0 градусів?

З цього приводу хочу нагадати, як Уряд М. Азарова терміново завіз із РФ літаками світлошумові гранати і димові шашки посиленої дії і без висновку ГПУ та Міністерства охорони здоров’я на предмет відповідності їх загальним стандартам, дозволив їх застосувати проти мітингувальників, після чого ті ж «беркутівці» кидали ці набагато загрозливі для життя і здоров’я спецзасоби прямо в натовп людей, що категорично заборонено як вітчизняним законодавством, так і міжнародними нормами, в результаті чого було покалічено масу людей, частині з них навіть повідривало руки і ноги, частині з них повибивало очі, в результаті чого вони залишились сліпими!!!

По-третє, а тим більше, хіба забули наші співвітчизники про трагічні події на Майдані Незалежності в період 18-20 лютого 2014 року, коли кільце навколо мітингувальників поступово звужувалося, коли палав Будинок профспілок, коли загони «Беркуту» із застосуванням бронемашин і водометів атакували фактично беззахисних протестувальників, а в цей час тривожний голос ведучого Б. Ніщука із трибуни у мікрофон закликав киян прийти на підмогу,бо революція ось-ось захлинеться? Про який «переворот» Ви говорите, шановні? А хіба ви вже забули відеокадри, на яких чітко видно бійців роти спецпризначенців Київського «Беркуту» у чорній уніформі із жовтою стрічкою на руках, які відкрито розстрілювали із автоматів і снайперських гвинтівок на вул. Інтитутській беззбройних мітингувальників, які із дерев’яними щитами в руках підіймались уверх 20 лютого 2014 року і від отриманих куль падали, вибачте, як снопи, на асфальт?! Хіба це був героїзм правоохоронців, а з боку протестуючих – переворот? Ви що, шановні, з глузду з’їхали, до такого договорившись?!

По-четверте, а чи не забули ви про те, що за вказівкою керівництва МВС, яке переховується сьогодні в РФ, в ті трагічні дні зі складу мобілізаційного резерву Центрального складу матеріально-ресурсного забезпечення МВС «тітушкам», тобто цивільним особам, було видано тисячі автоматів Калашнікова і сотні тисяч бойових патронів для застосовування проти мирних громадян, які реалізовували своє право на мирний протест? Дійсно, не можу спростувати той факт, що коли кільце з працівників міліції почало звужуватися навколо барикад на Майдані, протестуючі вимушені були захищатись, за даними ЗМІ, за допомогою власних мисливських рушниць та карабінів, а також вони могли мати і пістолети «Макарова», які були захоплені невстановленими особами під час нападів на приміщення підрозділів міліції, під час зупинки на дорогах працівників міліції, які направлялися на допомогу київській владі подавити протести громадян в Києві. Я не виправдовую ці дії громадян по захопленню відділів міліції та по заволодінню вогнепальною зброєю, ці факти повинні бути розслідувані і по них прийняті законні рішення органами досудового розслідування, так само, до речі, як і за фактами загибелі працівників міліції і одержання ними вогнепальних поранень під час таких протистоянь. Я теж вважаю, що повинні бути суворо покарані і ті особи, які вчинили збройний напад на пост ДАІ біля Києва і розстріляли трьох працівників міліції, і ті, хто вчинив умисне вбивство працівника міліції, в той час, коли він повертався додому. Це злочин і злочинці повинні бути покарані.

Але, підкреслюю, нинішня влада так і не змогла дати відповідь на ці виклики, в першу чергу, з приводу об’єктивного і якнайшвидшого розслідування подій на Майдані та інших злочинів, які вчиняло вище керівництво держави за часів Януковича, в т.ч. і по розкраданню державного майна і коштів, в результаті чого значна частина чиновників попередньої влади, які переховувались за межами України протягом року і більше після Революції гідності, поступово спокійно повернулись в 2015-2016 роках додому, якби нічого і не сталося.

Саме відсутність результатів у розслідуванні цих злочинів на Майдані і призвела до того, що один із втікачів із України, людина, яка до останнього зберігала свою відданість Януковичу, вже навіть перестав заперечувати свою причетність до цих подій і, переховуючись за межами України, цинічно спочатку заявив про те, що, мовляв, мітингувальники себе самі і перестріляли, а потім відверто в образливій формі засудив людей, які там протестували проти порушення їх прав тодішнім режимом!

Тому, не треба і дивуватись, тим більше звинувачувати відому журналістку і телеканал, які вже в січні цього року надали цій особі можливість виступити в ефірі, під час якого свідомо чи ні фактично започаткували процес реабілітації найближчих соратників Януковича, чого раніше, наприклад, в першій половині 2014 року, ніхто б навіть не міг подумати зробити. Ще раз наголошую, що не винні ЗМІ в тому, що започаткована тенденція по фактичному «відбілюванню» режиму Януковича, бо саме нинішня влада, яка не виконала своїх обіцянок, не забезпечила належних розслідувань тих подій і збору достатніх доказів вини підозрюваних у вчиненні тих жахливих злочинів, а навпаки, зробила все можливе (знову ж таки не знаю, умисно чи ні), щоб ніхто і ніколи не з’ясував дійсних обставин злочинів, які беззаперечно були вчинені як на Майдані, так і протягом 2010-2014 років по розкраданню державного майна, а тим більше – всіх винних в цьому осіб.

Підтвердженням таких моїх висновків є і послідуюче надання телеефіру цій же особі і іншим телеканалом, який також позиціонує себе як опозиційний. Майже одночасно! Це вже тенденція!

Я не здивуюся, що при такому подальшому розвитку подій наступним гостем на цих телеканалах повинен стати і сам Янукович, відносно якого також ще не має обвинувального вироку і навряд чи буде з такими «успіхами» ГПУ, але, який тепер теж уже не зізнається в тому, чи давав він на засіданні тіньового штабу по придушенню акцій на Майдані безпосередню вказівку застосувати до протестувальників не тільки фізичну силу та спецзасоби, а і вогнепальну зброю!

Якби були успішні результати розслідування злочинів на Майдані, то, вибачте, не верзли б дурниць деякі політики та політологи про те, що з метою приховування речових доказів і слідів пострілів на вул. Інститутській, начебто, позрізали всі дерева і поміняли всі опори електропередач. Повна нісенітниця та брехня! Наголошую: всі ці об’єкти були оглянуті слідчими ГПУ ще в перші місяці 2014 року.

Тому, в зв’язку з цим, ще більш цинічним є те, що деякі народні депутати, до речі, не тільки із БПП, а і з інших фракцій парламенту, в т. ч. і тих, хто себе називає «опозиційними» або навіть «єврооптимістами», а також різного роду, вибачте, «порохоботи» намагаються перекласти свою вину на в. о. Генерального прокурора України Олега Махніцького, який на цій посаді перебував всього три місяці (!), і тодішню його команду.

Мені, вибачте, навіть соромно переповідати всі ті брехні і нісенітниці, які розповсюджуються протягом цього часу в ЗМІ, в т. ч. і з екранів телевізорів, про ті події, в яких я особисто волею долі змушений був приймати участь.

На відміну від своїх опонентів я нікому сьогодні не хочу висувати будь-яких обвинувачень, чи тим більше – виносити вироків, як це в нас полюбляють робити, бо в мене немає таких повноважень і головне – бажання. Це все історія, причому трагічна. Але, висловити свої думки з цього приводу мені ніхто не може заборонити, особливо з приводу дійсних причин того, чому розслідування злочинів, у вчиненні яких обґрунтовано підозрюється Янукович і його найближче оточення, не було ефективним і головне – результативним.

Одразу хочу уточнити, що на той час, коли Олег Махніцький був призначений в. о. Генерального прокурора України, сам Янукович і його найближчі соратники вже покинули не тільки Київ, а я думаю – і територію України.

Більше того скажу, що при перебуванні О. Махніцького на посаді в. о. Генерального прокурора України будь-якої протидії чи ухилення з його боку у сприянні розслідуванню подій на Майдані чи злочинів, вчинених тодішнім Президентом України з його найближчим оточенням, не було!

Разом з тим, інших причин, які дійсно перешкоджали проведенню активного розслідування названих вище злочинів, в той період часу було більше ніж потрібно. Про частину із них я писав в минулому році, до третьої річниці подій на Майдані =/ Про ще деяку частину таких причин хочу повідомити зараз.

Хоча, звичайно, викласти в повному об’ємі всі причини і умови, в яких тоді доводилось працювати, в межах однієї чи навіть кількох таких публікацій просто неможливо. Для цього потрібен інший формат. Але, про це пізніше.

Якщо не пам’ятають так звані «порохоботи» і інші «всезнайки», які хочуть звалити вину з хворої голову на здорову, то я змушений нагадати наступне.

Зокрема, як могли слідчі ГПУ на цьому початковому етапі зібрати всю необхідну доказову базу, якщо ті ж так звані «громадські активісти», деякі з яких навіть стали в майбутньому народними депутатами, в основному, в складі правлячої більшості у Верховній Раді, представники деяких «сотень Майдану», як вони себе тоді називали, а також інші деякі воєнізовані формування на кшталт «Правого сектору» , під час Революції гідності, особливо – в перші дні після її перемоги, вривались в різні офісні приміщення, в т. ч. і в офіс Партії регіонів, до резиденції Межигір’я, а також і в житлові будинки високопоставлених функціонерів попередньої влади, звідкіля масово забирали і вивозили документи, які могли мати відношення до предмету нашого розслідування. Не дивлячись на неодноразові перемовини з ними, в т. ч. і через звернення ГПУ по телебаченню, під час яких вони обіцяли надати слідчим вилучені матеріали, взяті на себе зобов’язання виконали далеко не всі. Нагадаю, що частина із вилучених під час таких «набігів» на названі об’єкти, належні регіоналам, які покинули Україну, документів так і залишились протягом перших 4-5 місяців того року не дослідженими Генпрокуратурою, хоча регулярно в перші місяці 2014 року вони частинами або витримки із них активно демонструвались у ЗМІ, на них неодноразово посилались деякі із названих вище «борців із злочинним режимом Януковича», різних політиків і громадських активістів. Хоча, я не виключаю і того, що такі компрометуючі документи були вилучені цими особами для саме зберігання до кращих часів, щоб або шантажувати в подальшому їх власників, або навіть для того, щоб пізніше повернути за оплату зацікавленим в їх приховуванні від слідства особам, чи ще щось інше, але, треба визнати, що подібна практика діяльності подібних «активістів» теж заподіяла на той час значної шкоди розслідуванню даної категорії злочинів.

Дійсно, після мого призначення 28.02.2014 року на посаду заступника Генерального прокурора України і покладення (точної дати цього наказу про розподіл обов’язків я не пам’ятаю) саме на мене повноважень по здійсненню організації роботи Головного слідчого управління (далі ГСУ) ГПУ (з одночасним покладенням на мене обов’язків по організації роботи ще двох Головних управлінь: по нагляду за спецпідрозділами по боротьбі із організованою злочинністю і корупцією, в складі якого теж знаходився окремий від ГСУ слідчий відділ, та по нагляду за розслідуванням злочинів слідчими територіальних органів прокуратури), я усвідомлював, яку відповідальність беру на себе за результати роботи, в першу чергу – по розслідуванню злочинів, вчинених попередньою владою на чолі із Януковичем В. Ф. Хоча це не завжди могло залежати від мого бажання, чи від моїх професійних можливостей, чи від мого особистого відношення до виконання своїх службових обов’язків, і навіть не від мого достатнього досвіду роботи як слідчої, так і прокурорської. Приблизно так і сталося.

Ради об’єктивності, треба одразу повідомити, що стан слідства в органах прокуратури почав занепадати приблизно із 1996 року, коли була прийнята нова на той час Конституція України, в якій функція досудового розслідування не значилася серед конституційних функцій прокуратури, а була передбачена лише в Перехідних положеннях Основного Закону на невизначений чітко період. Хоча, одразу зазначу, що завжди вважав і до сьогоднішнього дня вважаю це на той час помилкою, яка була допущена, знову ж таки, під тиском тих же європейських структур, хоча тоді вони ще діяли біль-менш делікатніше ніж зараз. Тоді ще ніхто відвертих ультиматумів Україні не висував, як це робиться зараз.

Саме завдяки тодішнім конституційним змінам, починаючи з того часу, в органах прокуратури України проведенню досудового слідства стали приділяти значно менше уваги: поступово, протягом приблизно 10 років, зникли із програм Інституту підвищення кваліфікації прокурорських працівників курси підвищення професійної майстерності слідчих, а з часу створення Академії прокуратури, у мене склалося таке враження, що перепідготовка слідчих прокуратури взагалі була припинена. Поступово почала занепадати і система підвищення кваліфікації слідчих і в прокуратурах областей, де майже зникли постійно діючі семінари для слідчих і припинила діяти школа молодих слідчих, в рамках яких слідчих прокуратури постійно навчали методиці і тактиці розслідування як взагалі, так і окремих категорій злочинів (Оговорюся на цьому моменті: я завжди цьому противився і продовжував займатися підвищенням кваліфікації слідчих прокуратури). Стали занепадати і підрозділи прокурорів-криміналістів, які постійно до цього займались розробкою методичних рекомендацій для слідчих і прокурорів, надавали практичну допомогу слідчим прокуратури в огляді місця події, в призначенні документальних ревізій і судових експертиз та проведенні найбільш важливих слідчих дій по складних кримінальних справах, особливо молодим слідчим. В кінці-кінців, підрозділи прокурорів-криміналістів взагалі ліквідували.

Одночасно з цим, почали звужувати в КПК України підслідність слідчих прокуратури. Наприклад, в 2007 році їх позбавили права розслідувати умисні вбивства, в т. ч. і вчинені при обтяжуючих обставинах, потім зробили альтернативну підслідність таких злочинів як розкрадання державного та комунального майна в особливо великих розмірах, в т. ч. і з використанням свого службового становища, а також постійно з року в рік почали скорочувати кількість посад слідчих в органах прокуратури.

Поряд з цим, прокурорами районів почали призначати осіб, які взагалі не мали досвіду слідчої роботи, а на посаду заступників прокурорів області – осіб, які не тільки ніколи не працювали слідчими, а і взагалі не володіли навіть навичками по організації роботи по розслідуванню злочинів.

Ще більш серйозного удару по можливостям і вмінню органів прокуратури розслідувати кримінальні справи було завдано скороченням в 2007-2009 роках посад слідчих в міських, районних і міжрайонних прокуратурах, що взагалі поставило під удар виконання прокуратурою цієї нехай і на перехідний період, але все-таки функції, передбаченої Основним Законом.

Це в сукупності суттєво підірвало можливості органів прокуратури України прийняти на себе виклики, пов’язані із перемогою Революції гідності, бо слідчі цього правоохоронного органу на той час не були готові в повній мірі професійно взяти на себе цей тягар по розслідуванню таких подій і злочинів, яких не було до цього в практиці слідчої і прокурорської роботи за всі роки існування України. Це у своєму звіті підтвердила і Міжнародна дорадча група (далі МДГ), створена Радою Європи для з’ясування фактів порушення прав людей під час цих подій.

Не менш важливою причиною, яка перешкоджала в перші післяреволюційні місяці добитись більш позитивних результатів в розслідуванні злочинів на Майдані, теж була кадрова. Нагадаю: на той час в Головному слідчому управлінні ГПУ існувало всього 2 слідчих відділи: по штату по 14 слідчих в кожному, а в дійсності їх було ще менше. Я вважав цю практику «розпорошення» слідчих по різних наглядових підрозділах ГПУ не зовсім вивіреною, бо на той час такі слідчі відділи існували і в інших Головних управліннях: по нагляду за додержанням і застосуванням законів (назву скорочено), по нагляду за додержанням законів спецпідрозділами по боротьби із корупцією і організованою злочинністю, а також у Главку по нагляду за додержанням законів у військові сфері. Мені лише в квітні чи навіть у травні 2014 року вдалося переконати О. Махніцького у необхідності передачі всіх слідчих підрозділів до складу ГСУ, але, реалізувати свою пропозицію не вдалося у зв’язку з його звільненням. Єдине, що встиг О. Махніцький, то це створити додатковий третій слідчий відділ в ГСУ, не дивлячись на фінансові і кадрові трудності. Він також встиг хоча б на два тижні передати мені в підпорядкування і управління процесуального керівництва. Але, і за це ми йому були вдячні.

Тому, нам приходилося на ходу в перші тижні нашої роботи паралельно із вивченням інформації та хоча б незначної кількості матеріалів, плануванням і розслідуванням цих резонансних злочинів вирішувати і кадрові питання: по заміні всіх керівників структурних підрозділів, які залишилися на цих посадах від попереднього керівництва ГПУ, яке комплектувалося, перш за все, за територіальним принципом (в основному вихідцями із Донецької області), по підбору нових, незаангажованих кадрів як на керівні посади в ГСУ, так і на рядові посади – слідчих з особливо важливих справ. Це було надзвичайно складно, бо в той час ми не могли укомплектуватись виключно за рахунок лише слідчих відділів прокуратур столиці і Київської області, в яких також не все було благополучно із кадровим забезпеченням. А бажаючі із інших областей не всі підходили нам із професійних міркувань, бо мали, як правило, невеликий досвід слідчої роботи. А ті, що нам підходили, в свою чергу, не завжди давали згоду переїхати на роботу в Київ із матеріальних і сімейних обставин.

Ще більш серйозною перешкодою у більш активному розслідуванні подій на Майдані була відсутність необхідних першочергових матеріалів по кожному випадку умисних вбивств, замахів на умисні вбивства та заподіяння тілесних ушкоджень мітингувальникам, бо слідчо-оперативні групи за попередньої влади на місця цих подій майже не виїзжали, а якщо і виїзжали, то протоколи оглядів належним чином не оформляли. В результаті цього, тіла потерпілих не фіксувались на місці вбивства чи отримання тілесних ушкоджень, речові докази (особливо кулі, гільзи) не вилучались, в багатьох випадках зник і одяг потерпілих, очевидці цих подій своєчасно не встановлювались, я вже не говорю про те, що і після нашого вступу у справу ми довгий час не могли потрапити на місця вчинення цих злочинів, бо там продовжували знаходитись барикади і був відкритий супротив доступу туди слідчих прокуратури, тим більше – для проведення не тільки огляду, а особливо – для проведення слідчих експериментів. Вилучені ж кулі, залишки картечі, які витягували з тіл померлих чи поранених в лікарнях, звідтіля за нез’ясованих обставин зникли, так як своєчасно слідчими ще за попередньої влади не були вилучені.

В результаті цього слідчі ГПУ могли надіятися та уточнити місця вчинення злочинів, лише на самих потерпілих або очевидців, особливо якщо мітингувальник загинув, щоб уточнити їх показання на місці під час слідчого експерименту. Але і в цьому також були проблеми, бо будь-яких узагальнених даних про конкретних вбитих і поранених ні в кого не було, частина потерпілих вже покинула Київ до часу проведення слідства, так як були іногородні, частина перебувала на лікуванні не тільки в Києві, а і по всій Україні, а також і за кордоном, а ще частина перебувала в такому стані, що не пам’ятали, де і при яких обставинах отримали ушкодження, або не зовсім бажали, з урахуванням свого психологічного стану, розповідати в той час про ті трагічні події. По частині вбитих взагалі не було очевидців, але, слідчі в межах своїх повноважень безупинно займались їх пошуком.

Треба також наголосити, що однією із основних причин, які не сприяли активізації досудового розслідування злочинів на Майдані, а також вчинених Януковичем і його оточенням в сфері економіки, в т. ч. і по фактичному розкраданню державних коштів і майна, була «зачистка» попередніми керівниками правоохоронних органів України за часів попередньої влади документальних підтверджень цих кримінальних правопорушень, в т. ч. і причетності конкретних винних осіб до застосування фізичної сили і тим більше – вогнепальної зброї до учасників тих протестів. Подавляюча більшість документів, які свідчили про організацію і керівництво всіма процесами по придушенню протестів в середмісті Києва, були знищені. Спалені були навіть оперативно-розшукові справи в МВС, більшість – в СБУ, хоча частина із них тодішніми керівниками спецслужби часів Януковича були заздалегідь вивезені в м. Сімферополь.

Але, серйозною перешкодою для належного просування слідства вперед по даній категорії справ в перші місяці була незрозуміла для мене взагалі протидія цьому процесу з боку керівництва МВС України. Підтвердженням цього висновку є безліч фактів. Назву лише кілька з них.

По-перше, це небажання і ухилення керівництва цього відомства, з яким прокуратура у всі часи свого існування працювала злагоджено, в першу чергу – в частині розкриття умисних вбивств і замахів на них, від проведення об’єктивного і якнайшвидшого службового розслідування за фактами застосування працівниками міліції насильства, спецзасобів і вогнепальної зброї по відношенню до людей на Майдані, за фактами видачі спецзасобів, вогнепальної зброї і боєприпасів так званим «тітушкам» і т.д. Підготовка цього «висновку» затягнулась на місяці, в зв’язку з чим ГПУ змушена була кілька разів надсилати Міністерству листи-зауваження як за моїм підписом, так і від О. Махніцького, та проводити міжвідомчі наради.

До речі, сьогодні чомусь ніхто також не згадує подій перших місяців після Революції, коли місце розташування того ж зкомпроментованого Київського полку «Беркуту» було перетворене на могутню фортецю: вікна і двері закладені мішками з піском, по периметру і на вході стояли озброєні бійці, більшість спецпризначенців там і проживали зі своїми сім’ями, там же знаходилися і закріплена за ними зброя. Для того, щоб викликати будь-якого бійця чи тим більше доставити його до слідчих ГСУ ГПУ не було навіть і мови. У мене тоді склалося враження, що навіть керівництво ГУМВС у м. Києві побоювалось бійців «Беркуту»!

Але, основним прикладом таких моїх висновків був епізод, коли слідчі ГПУ, підкреслюю, без будь-якої допомоги оперативних підрозділів, встановили причетність бійців роти спеціального призначення Київського «Беркуту» до розстрілу людей на вул. Інститутській в м. Києві 20 лютого 2014 року. Тоді, під моїм керівництвом була проведена оперативна нарада у приміщенні ГСУ ГПУ по вул. Борисоглібській, куди були запрошені, окрім членів слідчо-оперативних груп, всі причетні до цього розслідування керівники МВС, СБУ і Генпрокуратури, там були також присутні і Міністр внутрішніх справ А. Аваков та голова СБУ В. Наливайченко, а також їхні відповідальні заступники. Ми змушені були ознайомити і їх із розробленим нами планом викриття і затримання бійців так званої «чорної роти», які обгрунтовано підозрювались у причетності до цих злочинів. Обидва названі керівники правоохоронних органів погодились, але, взяті на себе зобов’язання ні МВС, ні СБУ в послідуючому не виконали. Фактично операцію по викриттю бійців цього спецпідрозділу у причетності до цього злочину було зірвано: на допит їх всіх у призначений час в Главк Київської міліції не доставили, а ті кілька осіб із беркутівців, які все таки з’явилися, слідчі не змогли повністю відпрацювати, тому що охорона їх кабінетів не була забезпечена спецпризначеннями СБУ, як це було обумовлено на нараді. На допити вривались керівники полку «Беркуту» та Київського спецпідрозділу УБОЗ, які погрожували слідчим прокуратури, забороняли допитуваним давати будь-які показання, при цьому обіцяли беркутівцям всіляку допомогу, аби вони не давали правдивих показань і т. п.

Більше скажу, це призвело навіть до того, що на ніч в той день приміщення ГУ МВС в м. Києві по вул. Володимирській було оточене озброєними бійцями Київського «Беркуту» з вимогою негайного звільнення затриманих 4 беркутівців. Під час переговорів з ними з боку бійців була навіть застосована фізична сила до одного із керівників Главка міліції і лише після зустрічі їх із прибувшим туди десь о 3-4 годині ночі начальником ГСУ ГПУ І. Щербиною вони випустили із двору ГУ МВС автомашини із затриманими бійцями названої спецроти.

А хіба не є свідченням супротиву розслідуванню цього епізоду той факт, коли один із цих беркутівців пішов на співпрацю із слідчим, почав давати визнавальні показання, навіть повідомив слідчого про те, що Міністр,начебто, обіцяв їм всіляку підтримку і захист від органу досудового розслідування ГПУ?! І тому після цього для нас вже не було дивним, що частина розмов між цим беркутівцем і його керівником, яка проходила у присутності слідчого і одночасно фіксувалась на підставі рішення суду, була відкоректована не встановленими особами в МВС.

Більше того, після повторного планування нами вже в липні чи серпні 2014 року відпрацювання тих же беркутівців, які обґрунтовано підозрювались у причетності до розстрілів на Майдані, слідчі ГСУ були відсторонені тодішнім новим керівництвом ГПУ від проведення цих процесуальних дій, а відповідальність за їх проведення на себе і своїх підлеглих прокурорів взяв новопризначений заступник Генпрокурора, який щойно почав відповідати за процесуальне керівництво розслідуванням цих справ. Через деякий час мені стало відомо, що цю «операцію» вони «провалили», ніхто із названих бійців спецроти на зустріч для виконання запланованих процесуальних дій з ними не з’явився, більше того, частина цих беркутівців після цього поспішно покинула територію України. Зі слів моїх підлеглих, тоді ж висувалась версія про те, що беркутівців хтось попередив і навіть обговорювалась інформація про попередню перед цим зустріч між керівництвом ГПУ і МВС.

Підтвердженням перешкоджання МВС розслідувати справи про злочини на Майдані могло слугувати і навмисне відрядження в зону АТО в той час разом із закріпленою за ними зброєю кількох беркутівців із цього числа, яких перевіряли на причетність до цих злочинів. Я вже мовчу про факт зникнення більше 20-ти автоматів Калашнікова, які 18-19 лютого 2014 року отримали названі мною спецпризначенці цієї «чорної роти», яких слідчі обгрунтовано підозрювали у причетності до розстрілу мирних людей на вул. Інститутській.

А хіба не є свідченням перешкоджання слідству факт завідомо незаконного звільнення з-під варти командира цієї спецроти Садового, який на той час (липень-серпень 2014 року) вже пішов на контакт із слідчим і навіть погодився дати правдиві свідчення про обставини участі його роти в подіях на вул. Інститутській? Для відому, намагання визволити його з-під варти і перешкодити викриттю всіх винних у розстрілах людей 20 лютого 2014 року на вул. Інститутській були і при мені (як я вже говорив), коли Печерський районний суд також звільняв його з-під варти, але, ми все зробили, щоб скасувати це незаконне рішення суду і не дати йому можливості втекти. А вже після мого відсторонення від організації роботи по розслідуванню цих резонансних злочинів в серпні 2014 року його не тільки знову звільнили з-під варти, а і надали можливість втекти за кордон і за це, підкреслюю, ніхто не поніс покарання!!!

І таких фактів, які підтверджують мій висновок про небажання МВС допомагати розслідувати злочини на Майдані, можна наводити безліч, але, навіть цих прикладів, я думаю, достатньо.

Для відому, та ж Міжнародна дорадча група Ради Європи теж звернула у своєму звіті увагу на факти ухилення МВС і СБУ від активної співпраці з слідчими прокуратури по розслідуванню цих резонансних злочинів на Майдані.

Немаловажливим серед всіх причин затягування в розслідуванні названих злочинів є і непродумана, а може навпаки – умисна, зміна в о. Генерального прокурора України О. І. Махніцького нашим новообраним Президентом , який не врахував (а може і не хотів на це звернути увагу) не тільки відсутності будь-якого прокурорського і слідчого досвіду в його нового кандидата на цю високу посаду (я підкреслюю, не політичну, а процесуальну), а і звичайної необізнаності нового Генпрокурора і його нової команди в цих резонансних справах, по яких вже було накопичено достатньо велику кількість матеріалів, і не дав можливості попередній команді допрацювати в такому складі хоча б один рік, щоб потім об’єктивно запитати про досягнуті результати її діяльності. На цей недолік, до речі, теж звернула увагу Міжнародна дорадча група РЄ.

Більше того, новий очільник ГПУ теж, на мою думку, наробив багато дурниць (я навіть не можу собі допустити, що він це робив умисно), коли практично протягом двох місяців ні кроку не зробив для того, щоб допомогти ГСУ в розслідуванні цих справ. То спочатку він змінив структуру ГПУ, щоб вивести весь склад Головного слідчого управління за штат і довго не перепризначав слідчих і керівників підрозділів на нові посади, в зв’язку з чим, вніс в той період часу в колектив нервозність і невпевненість в своєму майбутньому перебуванні на службі, тим самим свідомо чи несвідомо перешкоджаючи працівникам виконувати свої процесуальні функції, бо вони не могли в тій ситуації виконувати слідчі дії, звертатись до суду з клопотаннями і не могли приймати участь у судових засіданнях. Потім затіяв перевірку збереження речових доказів в ГСУ не за часів Януковича, а саме за післяреволюційний період, що особисто у мене викликало здивування, то перевіряв збереження гвинтокрилів, які слідчими були здані на відповідальне збереження на аеродромі на Трухановому острові, то перевіряв чи не по вині ГСУ Інтерпол відмовився оголосити в міжнародний розшук наших втікачів із України і т.д. Одночасно з цим, він одразу після свого призначення вивів із мого підпорядкування управління процесуального керівництва, яке підпорядкував новому заступнику, який не тільки не знав матеріалів всіх цих справ, а головне – не мав достатнього досвіду роботи на посаді слідчого (а може навіть взагалі його не мав) та не знав методів організації роботи по розслідуванню таких особливо тяжких злочинів проти особи, тим більше – вчинених високопосадовцями. Одночасно з цим, скориставшись зміною штатного розкладу (а може він це і затіяв саме з такою метою), новий Генпрокурор взагалі звільнив з посади начальника ГСУ, який перебував на цій посаді з першого дня після перемоги Революції, володів всіма здобутими за цей час матеріалами і доказами, а також саме через нього планувалася і координувалася вся узагальнена робота всіма трьома слідчими відділами по всіх справах, що теж суттєво ускладнило організацію роботи в Головному слідчому управлінні ГПУ. Я не виключаю і того, що таким чином новий Генпрокурор намагався тоді добитися і мого усунення із займаної посади.

Не краща ситуація склалася при зміні керівника ГПУ і з розслідуванням кримінальних проваджень, які були зареєстровані ГСУ ГПУ за фактами злочинів, вчинених в сфері економіки, в першу чергу за фактами розкрадання та розтрати державного майна, в т.ч і коштів із державного бюджету. При цьому, ще раз звертаю увагу, що інформацію і відповідні матеріали про ці кримінальні правопорушення слідчі ГПУ збирали самі, без будь-якої допомоги оперативних підрозділів МВС і СБУ, які пояснювали їх відсутність тим, що їм при попередній владі категорично заборонялося займатись документуванням таких злочинів. Тому, джерелами походження необхідної інформації про злочини даної категорії для реєстрації слідчими і прокурорами в ЄРДР були дані ЗМІ, журналістські розслідування, серед яких ми відсіювали явно замовні публікації так званої «жовтої преси», а використовували лише ті повідомлення, які могли відповідати дійсності.

Відверто скажу: суттєву допомогу ГСУ ГПУ в той час надавали Державна фініспекція на чолі з Миколою Гордієнком та Держфінмоніторинг України. Розуміючи, що попередня влада не тільки жорстоко подавляла протести на Майдані, застосовуючи неадекватне насильство, але і по-справжньому дерибанила протягом свого перебування «біля корита» державне майно, слідчі з перших днів своєї роботи під моїм керівництвом взялися перевіряти всі тендерні закупівлі матеріалів, комплектуючих і обладнання для підприємств «Нафтогаз Україна», спочатку вибрали лише матеріали виграних тендерів із закупками на суму не менше 500 000 грн. і встановили з допомогою ревізорів, що більшість таких тендерів вигравали по черзі одні і ті ж фірми, хоча, як з’ясувалось, вони і пропонували придбати необхідні матеріали в 60-70 разів дорожче (!) ніж їх вартість при придбанні у виробників. І за такими фактами нами було зареєстровано не менше 10-ти проваджень, зокрема, і по самому «Нафтогаз України», і по «Укргідроенерго», і по «Укренергоатому», і по «Укртрансгазу», і по «Укренерго», і т.д. По цих справах слідчим з великим трудом вдалося вилучити всю необхідну документацію, провести документальні перевірки по поставці названого обладнання вказаними підприємствами та отримати висновки спеціалістів, які підтверджували нашу версію про те, що під час цих тендерів було викрадено бюджетних коштів на мільярдні суми. По всіх цих фактах з дозволу суду слідчими були призначені із великими труднощами розпочаті документальні ревізії.

Але, треба об’єктивно вказати, що вже в той час, в перші місяці 2014 року, окрім чисто процесуальних проблем, долучилися і інші серйозні перешкоди як в роботі слідчих підрозділів ГПУ, так і Фінансової інспекції, бо вже тоді уряд Яценюка почав притісняти нас, суттєво зменшив грошове утримання як ГПУ, так і цього контролюючого органу, в зв’язку з чим, частину ревізорів змушені були відправити у вимушені відпустки, а пізніше – ще частину взагалі скоротити. Чи це робилося навмисно, щоб перешкодити її діяльності та участі у названих вище розслідуваннях, мені невідомо, але версії з цього приводу були різні.

Але, знову ж таки, довести ці перспективні справи про розтрату бюджетних коштів через тендерні закупівлі до суду нам не вдалося і по тій причині, що спочатку, після зміни керівництва ГПУ в червні та липні 2014 року за письмовою вказівкою Генпрокурора ми змушені були передати ці справи у Головне управління по нагляду за додержанням і застосуванням законів (повну назву цього підрозділу вже не пам’ятаю), начебто, для вивчення на предмет наявності в них даних про корупцію чи організовану злочинність. Але потім вони так і не були повернуті до ГСУ до тих пір, поки в серпні 2014 року новий очільник ГПУ не змінив і мені службових обов’язків і не відсторонив мене від керівництва слідчими ГСУ.

Яка подальша доля цих справ мені невідомо, але я впевнений, що ми були на правильному напрямку і за результатами цих розслідувань безперечно вийшли б на найближче оточення Януковича. Допускаю, що ці справи в подальшому так і не були розслідувані належним чином і винним особам вдалося уникнути відповідальності. Це мої припущення, але це теж причина відсутності результатів по розслідуванню злочинів, які інкримінують Януковичу і його найближчому оточенню. Точно також не знаю і подальшої долі вилучених нами під час проведених обшуків величезної суми іноземної валюти і коштовностей у одного із найближчих соратників Януковича, на які у встановленому порядку було накладено судом арешт і поміщено на відповідальне збереження в один із уповноважених банків. Та і як я можу про це знати, якщо я ще в серпні 2014 року був відсторонений від організації роботи на цьому напрямку.

Далі буде…

Политика


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Все это очень напоминает схему, как Янукович получил миллионы долларов в качестве гонорара за ненаписанные книгу…

В последний день года, 31 декабря прошла незамеченной новость о том, как Арсений Яценюк разбогател на 1,5 миллиона долларов.

На данный факт обратил сегодня внимание в ФБ народный депутат Сергей Лещенко.

Купив за 150 тысяч долларов акции канала «Эспрессо», через полгода он продал их в десять раз (!) дороже. То есть, доход составил 1000% за шесть месяцев!

Оказывается, все эти годы у Яценюка якобы был опцион от своего однопартийца Княжицкого на приобретение 30 процентов в телеканале «Эспрессо», причем закреплен в гривне.

А теперь вспомните, как депутат Княжицкий разрушал канал TVi — и реакцию Яценюка на это. А точнее, ее отсутствие.

Поэтому, даже если опцион и был, то в виде платы за молчание, когда в угоду Арбузову с Клименко тогдашние оппозиционеры уничтожили последний оплот свободы слова на телевидении.

Но, поскольку опцион никто не видел, с такой же вероятностью можно утверждать, что его не было. То есть родился он только сейчас для легализации денег.

И все это очень напоминает схему, как Янукович получил миллионы долларов в качестве гонорара за ненаписанные книгу.

Мною направлено заявление о преступлении в НАБУ в связи с опционом Яценюка. А пока — мой видеоблог на эту тему для 24 канала.

В останній день минулого року, 31 грудня пройшла непоміченою новина про те, як Арсеній Яценюк збагатів на 1,5 мільйона доларів. Купивши за 150 тисяч доларів акції каналу "Еспресо", через півроку він продав їх удесятеро (!) дорожче. Тобто дохід склав 1000% за шість місяців!Виявляється, усі ці роки в Яценюка начебто був опціон від свого однопартійця Княжицького на придбання 30 відсотків у телеканалі "Еспресо", при чому закріплений в гривні. А тепер пригадайте, як депутат Княжицький руйнував канал TVi – і реакцію Яценюка на це. А точніше, її відсутність. Тому, навіть якщо опціон і був, то у вигляді плати за мовчання, коли на догоду Арбузову з Клименком тодішні опозиціонери знищили останній оплот свободи слова на телебаченні.Але, оскільки опціон ніхто не бачив, з такою ж самою вірогідністю можна стверджувати, що його не було. Тобто народився він лише зараз для легалізації грошей. І все це дуже нагадує схему, як Янукович отримав мільйони доларів у якості гонорару за ненаписані книжку. Мною направлено заяву про злочин до НАБУ в зв'язку з опціоном Яценюка. А поки – мій відеоблог на цю тему для 24 Каналу.

Posted by Сергій Лещенко on Dienstag, 9. Januar 2018

24ua.net


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Перед смертью убитых пытали.

В пгт Великая Новоселка Донецкой области убили ближайших родственников кума беглого президента Виктора Януковича Валерия Ширы. Об этом Стране рассказали жители поселка.

Правоохранители обнаружили мужа, жену и их 23-летнего сына 6 декабря в их собственном доме, связанными и мертвыми. Перед смертью их пытали – на теле есть следы резаных ран.

“Валерий Шира был председателем Великоновоселковской районной администрации, а также близким другом и кумом экс-президента Виктора Януковича.  Убитая женщина была его дочерью, мужчина – зятем, а юноша – внуком”, – пишет СМИ.

По словам соседей, Шира сейчас живет в оккупированном Донецке.


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Продовжуючи аналіз застосованої ГПУ «схеми» щодо так званої «спецконфіскації», начебто,  коштів Януковича, зупинюсь на деяких аспектах судової практики, яку проігнорували як прокурори, так і судді.

На що мені, при цьому, хотілося б ще звернути увагу нинішніх правоохоронців, в першу чергу своїх бувших колег із ГПУ, застерігши їх від подальших негативних наслідків такої їх «діяльності», то це на професійно неправильну та, вибачте, незаконну практику укладання угод із одним (кількома) підозрюваним про визнання  винуватості з тим, щоб виписаний таким чином (як це було у справі того ж Кашкіна) обвинувальний вирок суду про її затвердження використати в подальшому як доказ вини осіб у головному провадженні, де проходять основні співучасники, які участі в судовому засіданні не приймали.

Пряма заборона такого способу збирання доказів міститься в п. 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ  (ВССУ) «Про практику здійснення судами кримінального провадження на підставі угод» від 11.12.2015 року, де чітко зазначено, що (дослівно): «вирок, ухвалений на підставі угоди, у такому випадку (стосовно однієї із декількох осіб) не має преюдиціального значення для кримінального провадження відносно інших осіб, а визнання винуватості першою особою не є доказом вини останніх».

Окрім того, проаналізувавши цілий ряд судових рішень по затвердженню таких угод про визнання винуватості, особливо це стосується кримінальних проваджень слідчих ГПУ і, в першу чергу, військової прокуратури, яка, як на мене, найбільше цим грішить, я приходжу до невтішного висновку про порушення прокурорами вимог ст. ст. 469 і 470 КПК України, а саме: ними укладаються такі угоди у провадженнях щодо особливо тяжких злочинів, які, згідно ч. 5 ст. 216 КПК України, віднесені до виключної підслідності НАБУ, розслідувати які органи прокуратури законом не уповноважені, про що в своєму листі від 13.09.2016 року справедливо зауважував і Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ. Окрім того, не завжди підозрювані у таких злочинах попередньо (тобто, до укладення угоди про визнання винуватості) викривали іншу особу у вчиненні злочину, знову ж таки, підслідного НАБУ, і головне, що ця інформація про вчинення злочину особою, яку викрито цим підозрюваним, підтверджувалася іншими доказами. На жаль, і суди, які своїми вироками затверджують такі угоди у подібних справах, не звертають уваги на відсутність тієї чи іншої обов’язкової умови, передбаченої КПК України, що є достатньою підставою для їх оскарження і відповідно — скасування вищестоящим судом.

Змушений також нагадати і про те, що суд у відповідності до ст. 474 КПК України повинен відмовити у затвердженні такої угоди, якщо її умови суперечать вимогам цього Кодексу або закону, а також, якщо умови угоди порушують права, свободи та інтереси сторін або інших осіб.

Тому, абсолютно законно колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних  справ Апеляційного суду м. Києва 15.02.2017 року прийняла до розгляду і задовольнила апеляційні скарги двох адвокатів, які не приймали участі у справі в суді першої інстанції,  в інтересах бувшого Генпрокурора України В. Пшонки про скасування обвинувального вироку Печерського районного суду м. Києва, яким було затверджено угоду про визнання винуватості Особи 8.

Перш за все, колегія суддів зазначила, що при цьому вона виходила із правової позиції Верховного Суду України (ВСУ), викладеної в Постанові від 03.03.2016 року, яка полягає в тому, що  особа, яка не була учасником судового розгляду у кримінальному провадженні щодо іншої особи, має право звернутись з оскарженням вироку, ухваленого на підставі угоди між прокурором та іншим обвинуваченим у цьому провадженні, якщо вирок стосується прав, свобод та інтересів особи, яка звертається із оскарженням.

Окрім того, апеляційний суд вказав дослівно: «викладаючи в мотивувальній частині вироку формулювання обвинувачення, висунуте Особі 8 згідно з обвинувальним актом, судом першої  інстанції стверджується і про вчинення іншою Особою 5 певних дій, які містять ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5ст. 191 КК України. Таким чином, при формуванні обвинувачення у вироку щодо Особа 8 судом першої інстанції констатовано, що обвинувачувана діяла у співучасті із особою, щодо якої кримінальне провадження у суді не розглядалось і яка не брала участі у судовому розгляді, але, при цьому, у вироку зазначено прізвище цієї особи».

Більше того, та ж колегія суддів апеляційної інстанції дослівно зазначила: «При затвердженні угоди про визнання винуватості між обвинуваченою Особа 8 і прокурором суд першої інстанції не звернув увагу на те, що в обвинувальному акті та в такій угоді про визнання винуватості при викладенні фактичних обставин кримінального провадження, вчиненого Особа 8, яке досудовим слідством вважаються встановленим, зазначено прізвища осіб, які не є учасниками даного кримінального провадження, в т.ч. і прізвище Особа 5. Також в цих документах вказуються конкретні дії, вчинені кожним із цих осіб, зокрема і Особа 5, а також інші дані стосовно посади Особа 5, його посадових обов’язків, тощо, тобто дані, за якими можна ідентифікувати особу».

На підставі наведених обставин колегія суддів скасувала зазначений вирок суду щодо Особа 8 з направленням даного кримінального провадження до органу досудового розслідування для подальшого розслідування в загальному порядку.

Наскільки мені відомо, по цій же «схемі» прокурорами ГПУ виділялись в окреме провадження і направлялись до суду для їх затвердження місцевими судами і угоди між підозрюваними та прокурорами про визнання винуватості і у інших кримінальних справах за підозрою того ж В. Януковича у створенні злочинної організації та протиправному заволодінні майном Межигір’я і урочища Сухолуччя, Сергія Курченка — у створенні злочинної організації та вчиненні ним інших злочинів і т.д.

Мій висновок про незаконність такої практики Генеральної прокуратури по збору доказів вини організаторів і найбільш активних учасників цих, так званих, «злочинних організацій» та «організованих злочинних груп», в т.ч. (допускаю) як і їх заочного засудження шляхом долучення до основних кримінальних проваджень таких обвинувальних вироків судів по затвердженню угод про визнання винуватості другорядних учасників цих злочинів, свідчить і постанова судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 03.03.2016 року, причому, теж у кримінальній справі, яка по незрозумілій для мене причині знову ж таки розслідувалась військовою прокуратурою, хоча інкриміновані у ній злочини і особи підозрюваних не мали ніякого відношення до її підслідності.

До речі, знаючи про обставини цього кримінального провадження не тільки із ЗМІ та Реєстру судових рішень, а і від своїх колег-адвокатів, я і раніше був впевнений у незаконному кримінальному переслідуванні, як мінімум, двох бувших керівників прокуратури Київської області, один з яких, ще раз підкреслюю,  по завідомо надуманій підозрі тривалий час знаходиться в розшуку, а відносно другого обвинувальний акт направлено до суду, де він і слухається вже більше 2-х років! Я переконаний, що, окрім виправдувального вироку  відносно цих двох осіб, іншого рішення суду і бути не може! І про це знає і нинішнє керівництво Генпрокуратури, але, будь-яких рухів на відновлення законності і справедливості  та захисту прав людини на свободу і особисту недоторканність, та забезпечення загальних засад кримінального провадження таких як: презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини,  а також  верховенство права, не вчиняє!!!

Але, повертаючись до проблеми збору таким неналежним способом (через укладення угод при визнання винуватості другорядними учасниками цих подій) доказів винуватості навіть нехай і найбільш одіозних осіб, в т.ч. і з числа найбільш активних учасників «злочинної організації» Януковича, хочу зазначити, що Верховний Суд у названій постанові ще раз підтвердив, що відповідно до ст. 304 КПК України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності слідчого, прокурора, слідчого судді і суду в порядку, передбаченому цим Кодексом, а також на перегляд вироку чи ухвали суду, які стосуються прав, свобод та інтересів особи, судом вищого рівня, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді, чи ні.

Обґрунтовуючи своє право на оскарження даного вироку, у цій справі військової прокуратури заявник (суддя, справа відносно якого слухається в суді вже більше 2-х років) послався на те, що зміст вироку, яким затверджено угоду про визнання винуватості  обвинуваченим (бувшим прокурором в процесі), недвозначно стверджує і про його (заявника) співучасть із засудженим у постановленні завідомо неправосудної ухвали про звільнення Особи 3 від подальшого відбування покарання і у такий спосіб створює преюдицію та всупереч презумпції невинуватості встановлює заздалегідь його (судді-заявника) винуватість у вчиненні зазначеного злочину.

Підтримуючи позицію цього заявника, Верховний Суд визнав, що дійсно преюдиційні факти не потребують повторного чи додаткового дослідження, але факт преюдиції розцінюється суддею-заявником як безспірний, встановлений компетентним органом,  і як такий, що спрощує оцінку даних. Саме в зв’язку з цим, констатуючи у вироку щодо бувшого прокурора його винуватість у вчиненні пособництва шляхом усунення перешкод у постановленні суддею (заявником), щодо якого матеріали виділені в окреме провадження, завідомо неправосудної ухвали, суд першої інстанції фактично зробив висновок про те, що цим суддею постановлено завідомо неправосудне рішення. При цьому, навіть відсутність у вироку вказівки на прізвище судді не означає неможливість його ідентифікації, так як усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виголошення і підписання, а прізвище суддів, які їх ухвалювали, не підпадають під «засекречення», згідно Закону «Про доступ до судових рішень». Тому, Верховний Суд констатував, що висновок суду першої інстанції у вироку про затвердження угоди про визнання винуватості прокурором Особа 2 у сприянні ним у постановленні завідомо неправосудного рішення щодо Особа 3 є підтвердженням винуватості судді Особа 1 у постановленні такого рішення!

Така преюдиція щодо винуватості судді у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 375 КК України, на думку Верховного Суду, не лише входить в колізію з нормами КПК щодо вільної оцінки доказів, а й суперечить передбаченим ст. 7 КПК загальним засадам кримінального провадження, зокрема верховенству права, законності, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини.

Все це неминуче веде до того, що усі голослівно вже «завершені», або ті, що скоро будуть закінчені, резонансні кримінальні справи в майбутньому будуть «розвалені» кваліфікованим захистом, як мінімум, у Європейському суді з прав людини і потягнуть за собою як нові матеріальні збитки для нашої держави, так і підрив іі іміджу і авторитету. «Комбайн» реалізації саме таких схем, на превеликий жаль, вже запущено. Залишилось лише одне питання, куди ж все таки поставлять кому високопоставлені судді у такому реченні: «конфіскувати неможна повернути»…..

На завершення свого аналізу щодо проведеної так званої «спецконфіскації коштів належних Януковичу», зверну Вашу увагу на і те, що нещодавно в ЗМІ з’явилась інформація, що Національне антикорупційне бюро намагається встановити місцезнаходження близько 156,8 мільйонів доларів США та 218,1 тис. грн, які, за їх версією, належали компанії Quickpace Limited, пов’язаній з нардепом Олександром Онищенком та були арештовані на рахунках в ПАТ «Ощадбанк» за рішенням суду від 24.05.2016 в рамках розслідування так званої «газової справи». Як встановили детективи НАБУ, станом на 17.10.2017, незважаючи на наявні обтяження (нескасоване та неоскаржене рішення суду про їхній арешт), дані кошти зникли з рахунків у ПАТ «Державний ощадний банк України. В «Ощадбанку» це пояснили тим, що кошти нібито були перераховані до Державного бюджету України на підставі вироку Краматорського суду Донецької області, яким було «затверджено угоду про визнання винуватості з громадянином Аркадієм Кашкіним».

Таким чином, до законності застосування військової прокуратурою процедури спеціальної конфіскації 1,5 млрд. доларів США виникає ще більше запитань: яким чином в дохід держави могли звернутись кошти, арештовані судом в рамках іншого кримінального провадження, яке розслідується НАБУ? Як могло таке статися, що одні і ті ж кошти арештовувалися судами двічі? Куди насправді зникли вказані кошти? Чи зникли з цих рахунків облігації на суму 123 млн. доларів США, які також належать компанії  Quickpace Limited?

Тому, вважаю, що правоохоронцям (зокрема, Генеральній прокуратурі) вкрай необхідно роз’яснити суспільству і своїм колегам дійсну долю цих коштів та відкрити завісу таємничості щодо реальної «спецконфіскації коштів Януковича». До речі, оприлюднені заступником Генерального прокурора Єніном причини засекреченості вироку Краматорського міського суду по справі не витримують ніякої критики.

«Солодкі» розповіді про найбільш результативну спецоперацію Генпрокуратури і суду по цій, вибачте, утаємниченій справі не додають правоохоронцям авторитету. Як би хто про це не повторював із експертів телеефіру.

АВТОР:
Екс-заступник Генерального прокурора України,
кандидат юридичних наук, заслужений юрист України,
адвокат
Олексій Васильович Баганець


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Чи дійсно є «перемогою» Генпрокуратури спецконфіскація так званих «коштів Януковича» в сумі 1,5 млрд. доларів США, за рішенням Краматорського міського суду Донецької області, та 200 млн. доларів США, за рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси? Чи це, навпаки, являється проявом авантюризму і свавілля нинішніх правоохоронців та суду? Чи, все ж таки, це лише піар-акція політичного гравця, а нині – Генпрокурора Ю. Луценка? І насамкінець: якими наслідками для держави може обернутись в майбутньому така «діяльність» Генеральної прокуратури і названих судів по «спецконфіскації» чужого майна?

На всі ці питання я намагатимусь дати відповіді у своєму розгорнутому аналізі.

Дійсно, справжньою сенсацією в ЗМІ виглядали і до сьогоднішнього дня сприймаються заяви прес-служби Генеральної прокуратури України і прес-конференції її нинішнього очільника Ю.Луценко, які підкріплюються його особистими відвідуваннями одного із банків та того ж Держказначейства з приводу підтвердження факту одержання державою конфіскованих за рішенням названого суду коштів і цінних паперів на загальну суму 1,5 млрд. доларів США, які, начебто, належали Віктору Януковичу, колишньому Президенту України.

В продовження цих «переможних» заяв тим же Ю. Луценком пізніше була оприлюднена і інформація про наступну «спецконфіскацію» вже 200 млн. доларів США, які також, начебто, належали Президенту-втікачу, але чомусь вже рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси. Звертаю Вашу увагу, що обидва ці судові рішення були на вимогу ГПУ засекречені, а тому і відсутні у Єдиному реєстрі судових рішень.

Звичайно, що такі здобутки правоохоронних органів можуть викликати лише схвалення, якщо було доведено, що  ці кошти дійсно викрадені із Державного бюджету, а тому і  повинні бути повернуті народу України і таким чином допомогти відновити як справедливість, так і забезпечити невідворотнє покарання для злочинців.

Разом з тим, у мене особисто ця історія викликає недовіру і скептицизм. Поясню чому.

Перше. Здивувало те, що конфісковані таким способом кошти, начебто, належали Януковичу-втікачу, в той час як кримінальні провадження (я маю на увазі обвинувальні акти) за його обвинуваченням у створенні злочинної організації і розкраданні державного майна (взяти хоча б епізоди заволодіння резиденцією Межигір’я і майновим комплексом Сухолуччя) до суду ще не направлені, в тому числі і в порядку заочного судочинства. Тому і незрозуміло для багатьох юристів, як можна конфіскувати належне Януковичу майно в іншому кримінальному провадженні, в якому останній участі не приймав.

Друге. Ще більше подиву у мене викликало прийняття такого рішення далеким від Києва по територіальності Краматорським міським судом Донецької області – з приводу 1,5 млрд. доларів США, а другої суми — в 200 млн. доларів США – Соснівським районним судом м. Черкаси. Якщо виходити з того,  що на сьогодні військова прокуратура може розслідувати будь-які кримінальні провадження, тобто не обов’язково про злочини у військовій сфері (що не тільки у мене одного викликає обґрунтовані сумніви у дотриманні правил підслідності, оскільки згідно Наказу ГПУ від 29 серпня 2014 року «Про особливості діяльності військових прокуратур» військова прокуратура не повинна розслідувати такі правопорушення), то зрозуміло звідки могла взятись така підсудність першої справи (це в тому випадку, якщо назване кримінальне провадження розслідувала, наприклад, військова прокуратура сил АТО). А  ось щодо іншого провадження, за яким була застосована спецконфіскація вже 200 млн. доларів США і які теж, начебто, належали тому ж Януковичу, то  для мене це взагалі загадка, як така справа могла слухатись в м. Черкаси?!

Третє. Ще більше мене насторожила інформація в ЗМІ про  те, що об’явились (чи вони були і раніше, але їх ні до розслідування, ні до цього судового процесу не залучали) справжні нинішні власники цих коштів (саме 1,5 млрд. доларів США) і навіть намагались реалізувати своє право на оскарження прийнятого названим судом рішення про  цю так звану «спецконфіскацію», але їм в цьому було відмовлено. Якщо такі особи існують і намагались отримати право на доступ до правосуддя, але їх такої можливості позбавили, то прокурор і суд повинні розуміти, що позбавлення можливостей зацікавлених осіб оскаржити вказане судове рішення буде беззаперечною підставою для визнання його  в майбутньому таким, яке прийняте з порушенням права на справедливий суд.

Четверте. Ще більш критичним у всій цій поведінці Генпрокуратури було прийняття нічим не передбаченого рішення про засекречення названих двох вироків судів про спецконфіскацію 1,5 млрд. і 200 млн. доларів США. Це була для мене дійсно «дивина», оскільки Конституція і КПК України передбачають дотримання основних засад кримінального провадження як верховенство права, недоторканність права власності, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, правосуддя, забезпечення права оскарження процесуальних рішень, гласність і відкритість судового провадження і т.д.  А головне, що судові рішення, ухвалені у відкритому судовому засіданні, повинні проголошуватись прилюдно. І навіть якщо в цій справі  і була інформація, яка охороняється законом (в чому я глибоко сумніваюсь), то лише вона могла бути не оприлюднена, а саме рішення суду підлягало оголошенню,  і, тим більше, мало бути розміщене протягом 1 доби у відповідному Реєстрі судових рішень. Це вимога закону. Тому, цілком закономірним було звернення тієї ж міжнародної організації Тransparency International до суду про визнання таких дій ГПУ (військової прокуратури) незаконними щодо заборони внесення до Єдиного реєстру судових рішень названого вище вироку Краматорського міського суду Донецької області.  І я схиляюсь до того, що їхня скарга буде судом  задоволена, якщо не в першій інстанції, то вищестоящими судами обов’язково!

П’яте. Саме в цю піар-концепцію про чергові «здобутки» Генпрокуратури вписується і послідуюча за цими подіями чергова «сенсація», оприлюднена знову ж таки ГПУ, про виявлення в одному із іноземних банків більше ніж півтони золота, яке теж, начебто, належало тому ж Януковичу. Але, щось в цій «новині» в подальшому пішло не так, бо Генпрокуратура цю «сенсацію» чомусь не стала надалі «роздмухувати» і піар-хід з цього приводу був призупинений.

І таких сумнівів щодо наведеної вище події  я міг би привести безліч, але мене сьогодні більше хвилює нинішній стан дотримання законності  в діяльності наших органів досудового розслідування, прокурорів і суддів та передчуття в майбутньому негативних наслідків від такого, вибачте, відвертого беззаконня. Все це дає мені достатні підстави  вважати, що ці дії  і рішення Генпрокуратури, в цілому, і військової прокуратури, зокрема, а також названих судів будуть в подальшому визнані незаконними (чи національними вищестоящими судами, чи тим же Європейським судом з прав людини)!  В такому випадку Україні прийдеться повернути власникам не тільки конфісковані кошти, а і відшкодування із Державного бюджету заподіяну їм матеріальну і моральну шкоду від такої «спецконфіскації». А головне, то це стане, як на мою думку, однією із основних підстав для фактичної реабілітації, як прийнято говорити – злочинного режиму Януковича і його найближчого оточення, які стануть виглядати ледь не потерпілими від дій так званої демократичної влади. Тим більше, що саме за 3 останніх роки було «похоронено» десятки кримінальних проваджень, які у свій час  мали судову перспективу, по яких уникнули від кримінальної відповідальності цілий ряд найбільш одіозних осіб попередньої влади.

Ні для кого не секрет, що обіцянки і декларації, якими буквально «засліпив» законодавців, політиків і наших найбільш довірливих громадян призначений в 2016 році новий Генеральний прокурор без юридичної освіти, а головне — без будь-якого досвіду роботи в органах прокуратури, зокрема, про зміну ним не тільки зовнішнього обліку, за його твердженням, ще «радянської прокуратури», але,  і очищення її від корупції шляхом наповнення її складу новими, так би мовити, «незаплямованими» працівниками. Для цього парламентська більшість на чолі із Президентом навіть нашвидкуруч «пропхали» у Верховній Раді необхідні зміни до Закону «Про прокуратуру», який був прийнятий ними в порушення вимог Конституції України, незадовго до цього проігнорувала його вимоги про обов’язкову попередню підготовку всіх працівників в Академії прокуратури України і без  необхідного досвіду роботи в органах прокуратури, тобто навіть для призначення на керівні посади в прокуратурах областей та центральний апарат Генпрокуратури, якими, насправді, в більшості своїй, виявилися бувші міліціонери, які працювали з Ю.Луценком в системі МВС за часів його перебування на посаді Міністра. Звичайно, що такі декларації і наслідки добору в органах прокуратури так званих «інших фахівців в галузі права» не принесли бажаного результату. В дійсності, на превеликий жаль, органи прокуратури під його керівництвом не тільки не забезпечили дотримання прав і свобод громадян іншими органами досудового розслідування, а і самі стали масово ігнорувати норми Конституції та законів України, що проявилось у незаконному затриманні громадян, коли їх застали на місці події, проведенню масових обшуків без санкції суду та вилученню документів і речей, на які суди дозволів не давали, численних фактах вручення необґрунтованих повідомленнях про підозру. А про масові безпідставні звернення до суду про обрання міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою взагалі мовчу!

Я дійсно теж мав надію, що Ю. Луценко, який особисто достатньо постраждав від завідомо незаконного переслідування з боку правоохоронних органів і судів часів Януковича і навіть тривалого тюремного ув’язнення, зробить все від нього залежне, аби не допустити нічого подібного вже в нинішній час, після Революції гідності, після стількох смертей і поранень серед мирного населення в середмісті столиці. Вірити в таку його здатність мене, наприклад, надихали навіть не стільки його обіцянки (тим більше, що він не прокурор, а політик), а насамперед —  хвилююче відвідування ним СІЗО і навіть камери, в якій він утримувався під вартою. Виходить, що я глибоко помилявся.

Але, зараз не про це. Ви всі пам’ятаєте, яке було велике бажання нинішньої влади протягом 2016-2017 року будь-яким способом конфіскувати названі вище кошти(точніше ОВДП на цю суму), які були заарештовані ГПУ ще в першій половині 2014 року, особливо, коли народні депутати від провладної фракції тієї ж партії «Народний фронт» навіть розробили кілька законопроектів щодо так званої «спецконфіскації» майна, яке могло бути, за даними прокурора, здобуте злочинним шляхом, де пропонувалось конфісковувати таке майно без підтвердження обвинувальним вироком суду вини конкретної особи (осіб) у вчиненні злочину. Зізнаюсь, і до мене для дачі правового висновку з приводу таких законопроектів кілька разів звертались народні депутати, але я такі пропозиції не підтримав і пояснив, що ці ініціативи протирічать як Основному Закону, так і Європейській Конвенції з прав людини. Тобто, навіть така велика спокуса отримати додаткові надходження до напівпорожнього бюджету достатньо солідної суми коштів необхідної кількості голосів народних обранців в залі ВР за цей закон зібрати не змогла. І це при тому, що наша влада за 1 млрд. доларів США кредиту від МВФ готова навіть на прийняття завідомо непопулярних рішень.

Разом з тим, цей «задум» вдалося втілити в життя, але, не через той нехай і сумнівний, але все ж таки законопроект, а через «схему» так званої «спецконфіскації по нашому», яка була придумана і реалізована вже при нинішньому Генпрокурорі, який, замість того, щоб з’ясувати: чому протягом 3-х років не закінчено розслідуванням кримінальне провадження, у якому і були ще в першій половині 2014 року заарештовані на цю суму облігації внутрішньої державної позики, чому не було направлено до суду обвинувальний акт по ньому, хоча б в порядку заочного засудження, чому не були встановлені дійсні власники цього майна, погодився на цю, я вважаю, авантюру і допустив її застосування підлеглими. Не виключаю, що Юрій Віталійович  і міг  благословити її реалізацію, керуючись як мотивом само піару, так  і політичною доцільністю, бажаючи допомогти нинішній владі подовше утриматись біля «керма».

До речі, з цього приводу є цікаве повідомлення  в ЗМІ народного депутата С. Лещенка про те, що в дійсності таке бажане для нинішньої влади рішення прийняв Краматорський суд шляхом, начебто, повторного засудження номінального власника однієї із фірм, належних сумновідомому  Сергію Курченко – Андрія Кашкіна.  Останній заробляв собі на життя тим, що за невеликі кошти надавав свої паспортні дані для призначення його фіктивним господарем тієї чи іншої компанії, за якими далеко від нього по ієрархії знаходилися справжні власники. За твердженням С. Лещенко, цього Кашкіна, на відміну від першої кримінальної справи, де він притягався до відповідальності лише за співучасть у фіктивному підприємництві,  вже у цій другій справі визнали повноцінним членом цілої «злочинної організації»  Януковича-Курченко, яких він, скоріше всього, і в  очі не бачив, але саме таке формулювання обвинувачення йому і дало підстави для застосування даної «спецконфіскації». Схиляючись до того, що така схема обернення в дохід держави названих ОВДП і вилучених після їх погашення коштів була задумана в обхід законного порядку, свідчить хоча б та обставина, що ні у прокуратури, ні у суду не викликав сумніву навіть той факт, що ці облігації внутрішньої державної позики були заарештовані багато місяців назад в рамках зовсім іншого кримінального провадження за підозрою колишнього Голови Нацбанку С. Арбузова. Тим більше, суспільству і сьогодні незрозуміло, яким чином матеріали даної справи «перекочували» до кримінального провадження відносно одного із фіктивних директорів фірм Сергія Курченка, виділеного в окреме провадження  із загальної справи за підозрою А. Кашкіна.

Далі, С. Лещенко, обґрунтовуючи незаконність цього рішення суду доводив, що Україна не може конфіскувати названі півтора мільярди доларів США, хоча б у зв’язку із не встановленням дійсного власника (чи власників) офшорних компаній, які і можуть приховувати справжнього власника цих цінних паперів, тим більше, що за його ж власною інформацією ці офшорні компанії на момент винесення названого вироку, яким і була застосована ця спецконфіскація, вже продали частину арештованих ОВДП третім особам, в т. ч., начебто, і нардепу Онищенко та російському бізнесмену Фуксу, що також може бути використано законними власниками в позові проти України в ЄСПЛ.

За повідомленням того ж Лещенка, названого вище Кашкіна саме у другій кримінальній справі визнали винним вже у причетності «до злочинної організації», але, так як він уклав угоду зі слідством про визнання винуватості, то суд лише затвердив її, але скориставшись цим, застосував у вироку так бажану для ГПУ «спецконфіскацію» названого майна у вигляді грошей та цінних паперів, які не були погашені. Тобто, народний депутат мав на увазі, що твердження ГПУ про конфіскацію цього майна виключно у вигляді коштів у сумі 1,5 млрд. доларів США теж не відповідало дійсності.

Окрім того, із додаткової інформації, одержаної із різних джерел в ЗМІ, які мали, наскільки я розумію, доступ до цього так утаємниченого вироку Краматорського міського суду Донецької області про затвердження угоди про визнання винуватості між військовим прокурором сил АТО та гр-ном Кашкіним, можна зробити і такі висновки.

Перш за все, в порушення вимог ст.ст. 469 і 470 КПК України, в описовій частині цього обвинувального вироку фактично викладена фабула обвинувачення Особи 1 та Особи 13, яких не складно впізнати по змісту інкримінованих їм кримінальних правопорушень, як то:

1) створення та керівництво злочинною організацією з метою вчинення тяжких і особливо тяжких злочинів у сфері економіки, в т.ч. проти державної власності, і участь у ній, по чому можна без будь-якого сумніву ідентифікувати тодішнього Президента України Януковича В.Ф.;

2) а також вибудування структури підконтрольного останньому окремого підрозділу цієї злочинної організації уповноваженим його учасником, який і керував ним, ким безсумнівно  являється вже названий Сергій Курченко, а вже через останнього та йому наближених Осіб 30 і 31 і був, начебто,  «залучений» для участі в цій «злочинній організації»  один із фіктивних директорів громадянин Кашкін, якого і схилили за грошову винагороду до вчинення ним фіктивного підприємництва шляхом придбання (по документах) всім відомого сумнозвісного суб’єкта підприємницької діяльності ТОВ «ГазУкраїна — 2020».

Більше того, сама фабула злочинів, які викладені в даному вироку (якщо вірити цій інформації і оприлюдненим витягам із вироків), в основному, стосується діяльності та звинувачення вже названих Осіб 1 (тобто Януковича) і 13 (Курченка) та інших, які не приймали участі в даному процесі і не могли від нього захищатись,  що є грубим порушенням загальних засад кримінального провадження. Більше того, із доступної інформації не вбачається, яке ж відношення мав Кашкін до закордонних (офшорних) компаній, які, начебто, через кількох підставних осіб, які фігурували в рамках іншого кримінального провадження, і придбали названі вище облігації  внутрішньої державної позики.

Знову ж таки, якщо допустити, що ці матеріали в ЗМІ відповідають дійсності, то окрім названих вище підстав для скасування цього вироку, яким затверджено угоду про визнання винуватості названого вище Кашкіна, вказане судове рішення є незаконним і по тій причині, що два із інкримінованих йому злочинів – ч. 3 ст. 209 і ч.1 ст. 255 КК України є особливо тяжкими злочинами і в такому разі угода про визнання винуватості могла бути затверджена тільки в разі, якщо ці злочини були підслідні НАБУ(а вони такими не є) і за умови викриття ним іншої особи у вчиненні злочину, віднесеного до підслідності НАБУ, і тільки у тому випадку, якщо інформація щодо вчинення такою особою злочину підтверджена доказами!

Я допускаю, що такої підстави, передбаченої ч.4 ст.469 КПК України, у цьому вироку не наведено, бо в противному випадку суд би не затвердив названу угоду про визнання винуватості. Сумнівною є і інша підстава — призначення Кашкіну основного покарання у вигляді позбавлення волі нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч.3 ст. 209 КК України, а особливо, якщо врахувати інформацію того ж нардепа С. Лещенка про те, що цей обвинувачений вже до цього притягався до кримінальної відповідальності за аналогічні діяння і відносно нього виносився обвинувальний вирок (цікаво, чи суд врахував цей факт,  а також і таку обтяжуючу його покарання підставу, як вчинення злочину організованою групою (ч.3 ст. 28 КК України)). В цьому я також глибоко сумніваюсь.

Зауважу і на тому, що ще більш сумнівним є, начебто, посилання суду в цьому вироку на факт врахування  прокурором у  названій угоді  вироку Оболонського районного суду м. Києва від 22.12.2016 року про засудження іншого учасника злочинної організації Сухомлина,  в якому були  названі компанії-резиденти і нерезиденти, які, начебто, визнані такими, що входять також до складу так званої «злочинної організації Януковича В. Ф.». Звертаю Вашу увагу, що текст і цього також вироку відсутній у Єдиному реєстрі судових рішень, а отже теж являється засекреченим. Виникає закономірне питання: чи не забагато секретів навколо такої «спецконфіскації»?!.

Окрім того, суд, начебто, прийняв до уваги і іншу інформацію, яка викладена в наданій прокурором угоді про визнання винуватості  Кашкіним, де мова іде і про  визнання рішенням Зіємельського районного суду м. Риги Латвійської республіки в іншому кримінальному провадженні того факту, що грошові кошти на рахунках цілого ряду компаній  (перелік яких  нібито також наведено прокурором в угоді) є майном, придбаним злочинним шляхом, мають злочинне походження та є частиною бюджету України і напряму пов’язані з розслідуванням злочинних дій Арбузова С. Г. та інших учасників «злочинної організації Януковича». І це при тому, що в самому вироку суду відносно Кашкіна, як, до речі, стверджував і сам Генпрокурор, наголошується, що у справі не встановлено осіб, у яких були б законні права на це майно!!!

Про свідому «схему» незаконного обернення чужого майна (названих коштів і це не погашених ОВДП) в дохід держави, завдяки такого змісту угоди про визнання винуватості Кашкіним свідчить і той факт, що суд не перевіряв  в судовому засіданні названих вище даних, які, тим більше, не мають жодного відношення до злочину, вчиненого названим вище обвинуваченим, і не були пов’язані саме з його протиправною діяльністю.

Таким чином, із викладеної вище інформації можна зробити невтішний висновок, що Краматорський міський суд, затверджуючи угоду про визнання винуватості Кашкіна, без проведення судового слідства, абсолютно безпідставно визнав, що майно, яке знаходиться у віданні та на рахунках цих компаній, насправді одержане внаслідок вчинення злочину або є доходами від такого майна, а також може були предметом злочину, у зв’язку з чим, застосував до нього в порушення основних засад кримінального провадження спеціальну конфіскацію, яка передбачена ст.ст. 96-1, 96-2  КК України. Таким майном виявились залишки на рахунках у цінних паперах (ОВДП), грошові кошти у гривні та доларах, які перебувають на рахунках вищевказаних компаній у ПАТ «Ощадбанк», а всього на загальну суму приблизно 1,5 млрд. доларів США.

Звичайно, що таке рішення суду про спецконфіскацію грошей і цінних паперів без доведення в судовому порядку їх злочинного походження, без залучення до судового процесу осіб-власників цього майна або тих, хто на нього пред’являє свої права, а тим більше відверте позбавлення права цих осіб на доступ до правосуддя і можливості оскаржити це судове рішення, є беззаперечною підставою для визнання такого вироку незаконним.

І головне, на що хотілося б звернути увагу: у відповідності до ст. 472 КПК України під час розгляду судом угоди про визнання винуватості не передбачено можливості вирішення питання про спецконфіскацію будь-якого майна, мова може йти лише про доведення і визнання винуватості названого обвинуваченого, а також про узгодження йому покарання! І все.

Далі буде…

АВТОР:
Екс-заступник Генерального прокурора України,
кандидат юридичних наук, заслужений юрист України,
адвокат
Олексій Васильович Баганець

vse.media


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Нашумевший тендер «Укрпочты» на предоставление услуг процессинга обрастает новыми скандальными подробностями.

Пока «временщик» «Укрпочты» Игорь Смелянский и половина топ-менеджмента испуганно отбиваются в соцсетях от обвинений общественности в несоблюдении деловой этики, апеллируя к формальному соблюдению тендерных процедур, эксперты уже раскопали прямы факты коррупционной сговора, которые однозначно заинтересуют Национальное антикоррупционное бюро.

Как выяснилось, компания «Укркарт», которая победила в тендере с предложением в 215 млн грн, не имеет права оказывать целый ряд услуг, которые она обязалась предоставить «Укрпочте», из-за отсутствия соответствующих лицензий и сертификатов.

Для внедрения любой услуги, продукта или функциональной возможности на процессинге «Укркарт», любой банк – клиент компании должен открыть в международных платежных системах соответствующий проект сертификации и внедрения продукта/услуги. После завершения проекта продукт, услуга или функциональная возможность распространяются  на всех клиентов процессингового центра «Укркарт».

Согласно условиям тендера, «Укркард» обязался предоставить «Укрпочте» услугу эмиссии бесконтактных карт. Однако по факту до сих пор ни один из банков – клиентов «Укркарта» не имеет возможности эмиссии бесконтактных карт. Один из крупных украинских банков пытался открыть такой проект в Mastercard, но после нескольких попыток внедрить бесконтактную карту проект был признан безнадежным из-за технологических особенностей компании «Укркарт». Проект был закрыт в платежной системе, и вторую попытку банк не предпринимал. Таким образом на сегодня у компании «Укркарт» нет сертифицированного решения, которое позволяет проводить эмиссию и обслуживание бесконтактных карт.

 

Кроме того, «Укркарт» предлагает «Укрпочте» создание и поддержку виртуальных терминалов с поддержкой технологий безопасных расчетов в Интернете международных платежных систем  (3D-Secure, Verified by Visa). Однако на сегодня, в связи с особенностями сертифицированного программного решения «Укркарт», ни один из клиентов компании не может воспользоваться такой услугой для своих клиентов, так как у «Укркарта» отсутствует сертификация на поддержку 3D-Secure и VerifiedbyVisa, и таким образом не обеспечиваются те самые безопасные расчеты.

Также «Укркарт» предоставил на тендер «Укрпочты» сертификаты соответствия требованиям платежных систем программного решения SmartVista, однако на сегодня компанией используется лишь BASE24. Ни один из банков-клиентов компании не открывал проект по замене программного решения процессингового центра «Укркарт» на SmartVista, таким образом, на сегодня единственным сертифицированным в платежных системах программным решениям для процессингового центра «Укркарт» является  устаревший BASE24.

Позиция руководства госпредприятия в этой ситуации обозначена более чем откровенно- Смелянский с коллегами намерены отстаивать интересы «Укркарта» до последнего. А вот в том, каким именно образом, находящаяся под уголовным преследованием, компания «Укркарт» изловчилась победить в тендере (о результатах которого Игорь Смелянский знал ещё в мае этого года) и «продавать» «Укрпочте» услуги и продукты, которых у нее нет, уже предстоит разобраться НАБУ и спецпрокуратуре.

Напомним, ранее Игоря Смелянского обвинили в давлении на участников рынка экспресс-доставки с целью монополизации рынка «Укрпочтой».

А о скандальных подробностях перехода компании «Укркарт» под контроль «Семьи» Виктора Януковича читайте здесь.


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Сопоставляя факты и анализируя ситуацию с момента аннексии Крыма и до сегодняшнего дня, я перелопатила кучу информации.

И на сегодня сказать вам, что Крым не был продан, подарен или сдан. Нет. И конечно же, полуостров было кому защищать.

Однозначно.

Почему не защищали? Почему отдали России? Почему никто во власти не стремится деоккупировать Украинскую Жемчужину?

В 1999 году Путин взошел на трон России. В том же году, в августе было Солнечное затмение, которое наблюдали во всей Европе. По мнению астрологов, «Черное Солнце» приводит к власти «черного» человека. И власть его заканчивается в следующее солнечное затмение сароса. Т.е. через 18 лет. Т.е., в этом году. В августе.

Я не буду долго о Путине. Я его вспомнила только лишь в контексте того, что он – человек «черной» тайны – человек КГБ, которого сформировал кооператив «Озеро», и с которым Путин с лихвой рассчитался за годы своего правления. О кооперативе «Озеро» снят не один фильм, поэтому если кому-то интересно, можете посмотреть «Рыба гниет с головы. Президент», «Кооператив Озеро» и «Ху из мистер Путин».

Так вот. К чему тут Украина?

А вот к чему. У Украины была уникальная возможность в реальности вырваться из клешней Российской империи. Именно в 1999 году.

Именно в том году. В марте месяце был убит Вячеслав Черновол. А в ноябре этого же года, за месяц ДО восшествия на престол Путина, на второй президентский срок был избран в Украине Леонид Кучма. Один из избирательных штабов Леонида Кучмы возглавлял Виктор Медведчук (в последующем – руководитель АП) вместе с Григорием Суркисом. Кстати говоря, Виктор Ющенко тоже принимал участие в предвыборной компании Леонида Даниловича, к которому довольно тепло относился. «Відношусь до нього, як до батька»…

Но речь не только и не именно о Кучме, или о Ющенко… Речь, скорее, пойдет об инфильтрировании в украинскую политику агентов влияния от КГБ.

Однажды я читала биографию Виктора Медведчука. То, что он – агент КГБ – не вызывает сомнений. Я бы даже сказала, что он не агент, а смотрящий от КГБ в Украине. Дочку «серого кардинала» Леонида Кучмы крестили – Владимир Путин и жена Дмитрия Медведева – Светлана. Собственно, до этого крещения, Медведчука и Путина связывало только КГБ, после – «Небеса обетованные».

В 1998 году в очередной раз была переформатирована партия СДПУо и головой партии был выбран Виктор Медведчук.

В первых рядах партии стояли – Леонид Кравчук (заведующий отделом агитации и пропаганды ЦК КПУ, член политбюро ЦК КПУ), Евгений Марчук (первый заместитель главы КГБ УССР, генерал КГБ), Георгий Суркис (друг Медведчука по КГБ), Виктор Медведчук (руководитель аппарата президента Кучмы), Александр Зинченко (руководитель аппарата президента Ющенко), Виктор Балога (руководитель аппарата президента Ющенко), Нестор Шуфрич, (друг и коллега Медведчука в политсовете партии, министр МЧС в кабмине Азарова), Михаил Папиев (министр соцполитики в кабмине Азарова), Петр Порошенко (член политсовета СДПУо, идейный вдохновитель ПР, министр экономики в кабмине Азарова).

Виктор Медведчук, будучи руководителем АП Кучмы, тщательно вел закулисную кадровую политику. Теоретически, конечно, можно допустить, что Кучма сам назначал и увольнял премьеров, но мне почему-то верится больше в то, что именно Виктор Медведчук был кузнецом кадров во второе пришествие Леонида Даниловича.

Итак, первым премьером во втором сроке Кучмы стал Виктор Ющенко, проходил воинскую службу в пограничных войсках КГБ СССР. В феврале 2001 г Ющенко вместе с Кучмой подписали «Обращение к украинскому народу», в котором участники акции «Украина без Кучмы» были названы фашистами.

Ющенко на посту премьера сменил Анатолий Кинах, которого тесно связывают с СДПУо, и который всерьез рассматривался кандидатурой № 2 на пост президента страны (если не получится с Януковичем). Кинах после отставки соберет новую партию «За Еду», в списке которой первым номером будет значиться Владимир Литвин (Все помнят принятие Харьковских соглашений и в контексте последних событий знают о братьях Литвиных. Сомнений в их причастности к КГБ не возникает).

Так же в список «За еду» попал Сергей Тигипко, который не скрывал своих дружеских отношений с агентами КГБ Суркисом и Медведчуком. Ну и еще все помнят его, как кандидата в президенты в 2010 году и «Сильную Украину»…

Кстати говоря, Тигипко в период становления своего политического будущего, заведовал отделом пропаганды и агитации в Днепропетровском обкоме комсомола. А после того, как он стал первым секретарем обкома, должность главного пропагандиста занял Александр Турчинов. Сказать, что эти должности могли существовать вне поля зрения КГБ – это соврать самой себе. Ибо я знаю, кем были секретари обкомов комсомола и отпетые стукачи и пропагандисты.

Третий премьер во второй президентский срок Кучмы – Виктор Янукович.

И последний. И.О. премьера – Николай Азаров. Сказать, что эти двое могли быть агентами КГБ- ничего не сказать. Это уже давно не секрет.

Итак из всех премьеров второго президентского срока Леонида Кучмы- каждый рассматривался на должность следующего президента страны.

Оранжевая революция.

Главная схватка – между Ющенко и Януковичем закончилась по итогу тем, что Ющенко агитировал в 2010 году избирателей голосовать за Януковича.

В оранжевом лагере в качестве политических тяжеловесов был Петр Порошенко, Николай Азаров (давний друг и соратник Порошенко), Инна Богословская, Геннадий Кернес, Александр Мороз, Анатолий Кинах, Юлия Тимошенко.

Интересно, не правда ли? Что двигало Николаем Азаровым. Например? Регионал Азаров, лидер ПР поддержал оранжевый Майдан?

Поддержал Ющенко, чтобы потом идти премьером к Януковичу? Богословская, Кернес, Кинах…. Что они делали в оранжевом лагере?

Контролировали процесс?

Или контролировали не они? Или контролировал тот, кто разыгрывал карту противостояния для раскола Украины?
Удобный Янукович.

Кабмин Азарова: Николай Янович – агент. Первый вицепремьер Арбузов – агент. Юрий Бойко – не сомневаюсь. Вилкул (вицепремьер) – однозначно. Захарченко (министр МВД) – агент. Клименко (минсдох) – агент. Министр образования и науки Табачник – агент. Министр здравоохранения Богатырева – агент. Министр экономики – Петр Порошенко – (святой человек). Министр обороны Саламатин – представитель российских спецслужб. Министр обороны Лебедев – агент.

Анатолий Матиос – заместитель руководителя Главного контрольного управления Администрации президента Януковича.

Виктор Муженко – заместитель начальника Генерального штаба ВС Украины. 24 августа 2012 года указом Президента Украины Виктора Януковича Муженко было присвоено воинское звание «генерал-лейтенант».

Пока я все осмысливала, мне попалась статья УП о «Фонде эффективной политики» РФ, с которой тесно сотрудничал Медведчук.

Статья, показывающая применение в Украине черных пропагандистских технологий, заканчивается так: «Россияне таки сделают выборы Украине. А может, и саму Украину. Официально подтвержден второй факт сотрудничества российских монстров пропаганды с украинской партией в рамках предвыборной кампании. В связях ФЭПа с СДПУ(О) созналась глава правления Фонда эффективной политики Марина Литвинович. Однако планы относительно Украины у них намного шире».

Статья была написана в 2001 году.

На сегодняшний день у меня нет сомнений в том, что с 1999 года, с момента второго пришествия Леонида Даниловича на президентский пост, в Украину таки зашли «черные пропагандистские технологии» Москвы в лице Виктора Медведчука- тени путина и его партии СДПУ0 – украинского кооператива «Озеро».

18 лет Украиной правит КГБ. Если кто-то в этом сомневается. Может проанализировать состав нашей «Минской группы» – Виктор Медведчук, Леонид Кучма, Евгений Марчук.

Среди присутствующих. Во всяком случае, на недавнем фото – отметился Нестор Шуфрич – давний друг и соратник Виктора Медведчука. А еще с недавнего времени – кум Владимира Кличко. Там, на переговорном процессе не хватает Суркиса и Тигипко для полного счастья. А президент «мира» Порошенко тоже там. Только в тени кооператива СДПУо.

Точно так же я на сегодняшний день не сомневаюсь в том, что Майдан был продуман от начала и до конца. Те, кто его возглавил- сейчас управляют страной на благо другой страны. Управляют под руководством все того же кооператива КГБ-СДПУо. И Крым был не сдан, не продан, не отобран. Крым был передан России. Просто отдан. КГБ так решило. Один очень хотел получить Крым, другой – кресло президента. Ченч состоялся.

Майдан был задуман ими с нескольких соображений.

Первое – поменять Януковича на Порошенко и сразу забрать Крым, т.к. Янукович, видимо, не оправдал надежд российского коллеги.

Второе- С Майдана начать ползучую оккупацию, чтобы прибрать к рукам всю Украину, или хотя бы Левобережную. Через военную агрессию мобилизовать украинцев для «утилизации» патриотов на войне. Одновременно утилизировать российский пьяный сброд.

Тех патриотов, которых не удастся убить, нужно будет посадить, для чего активно используется фигура «военного прокурора». С легкостью выиграть выборы, т.к. война дает высокий шанс на победу в президентской гонке тому, кто главным лозунгом сделает: «Закончить войну за 2 недели» и «За стол переговоров с террористами мы не сядем».

Если не получится Украину захватить военным путем, они решили ее поработить экономически. Опыт вхождения на трон во время войны и моральное подавление народа мифической террористической угрозой хорошо отыгран Путиным.

Минские соглашения.

Это та часть «гибридной войны» КГБ против Украины, которая направлена на изнурение не столько россиян, сколько украинцев. Для чего? Да вот как-раз для того, чтобы мы плюнули на Крым в надежде быстрее закончить «войну», в которой экономические таланты нашего гаранта вполне могут взять Нобелевскую премию на тему: «Если нельзя, но очень хочется-то можно. Главное, чтобы никто не знал».

На чем играет КГБ? Правильно. На человеческих пороках и слабостях.

Главное, что я хотела сказать:

Не надо искать, кто из политиков может иметь отношение к российским спецслужбам. Бессмысленно. Ответ прост и очевиден – ПЕРВЫЕ лица страны!!!

Вопрос: вернем мы Крым при этом президенте, премьере, парламенте?

Ответ- НЕТ! КГБ против.

В 1999 году Путин взошел на трон России. В том же году, в августе было Солнечное затмение, которое наблюдали во всей Европе. По мнению астрологов, «Черное Солнце» приводит к власти «черного» человека. И власть его заканчивается в следующее солнечное затмение сароса. Т.е. через 18 лет. Т.е., в этом году. В августе.

Я уже писала, что Медведчук – это тень путина. Когда исчезает тень? Правильно. Когда нет предмета, который ее отбрасывает. Вот и надеюсь я теперь на то, что август этого года станет фатальным не только для Российского КГБ, но и для его украинской дочки.

Лиза БОГУЦКАЯ

АНТИКОР


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Екс-прем’єра допитають як свідка.
Прокуратура в суді у справі про держзраді Віктора Януковича планує допитати в якості свідка екс-прем’єр-міністра Арсенія Яценюка, який на момент Революції Переваги очолював партію “Народний фронт” і мав безпосередні зустрічі з колишнім президентом. Про це повідомляє УНІАН.
“Яценюк був допитаний в якості свідка під час провадження досудового розслідування. Кличко і Тягнибок не допитувалися як свідки, тому що вони не володіють інформацією, яка є корисною для досудового розслідування відносно даного злочину. В суд буде викликати тільки Яценюк”, – сказав прокурор головної військової прокуратури Генпрокуратури України Руслан Кравченко, відповідаючи на питання, чи планується допит в суді Яценюка, Віталія Кличка та Олега Тягнибока.
При цьому він зазначив, що всього сторона звинувачення планує допитати 150 свідків у справі.
Нагадаємо, раніше в Генпрокуратурі заявили, що в разі обвинувального вироку Януковичу українські силовики зможуть доставити його в Україну відбувати покарання.


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO