Невірне (радше, неповне) розуміння природи нашої великої війни з московією досі дає свої результати, породжуючи сумніви, претензії та певний сумбур в оцінках глобального значення того, що відбувається.

Насправді все просто. На рівні земної цивілізації наша битва за незалежність, свободу та власну гідність є навчальним полігоном Західного світу у боротьбі з тираніями, які у 21 столітті нікуди не поділися і продовжують втілювати у життя тривожні фантазії англійського фантаста Орвелла.

Протягом останнього часу світ все більш впевнено розділявся на вільні країни та диктатури, які традиційно виправдовують безправ’я та бідність власного населення великою історичною місією та відданістю фантомним ідеалам.

Ідеалізувати демократію західного типу, звісно, не слід, про неї однозначно висловився ще великий прем’єр Британії Черчилль. Соціально-політичні моделі вільних країн дуже різні і часом далекі від ідеалу, політики раз у раз хитрують і йдуть на злочини, а майнова нерівність часто сягає неприпустимого рівня.

Але, за всіх своїх недоліків і перекосів, країни демократії не просто випереджають диктатури за рівнем життя та торжеством справедливості. Народовладдя та тоталітаризм перебувають на протилежних полюсах життєвих переконань, і те, що у вільному світі викорінюється, як пережиток минулого, у диктаторських країнах проголошується нормою життя та основою державності.

Хоч би як це звучало, конфлікт протилежностей на планеті Земля не міг не вилитися в криваве протистояння. Імперські диктатури через свою природу не витримують змагання з вільним світом, тому розповзаються планетою, як ракова пухлина, нав’язуючи цивілізованим націям свій табірний режим.

Це не метафора, після Другої Світової війни СРСР прирік на російську неволю поляків і чехів, народи Балтії та румунів, болгар та східних німців, які заплатили за прихід російського ваньки на їхню землю рабством та приниженням кількох поколінь.

Головна помилка західних країн у 21-му столітті полягала в тому, що вони сподівалися відсидітися у своєму затишному світі тюльпанів та фольксвагенів, задобрюючи російську бензоколонку досягненнями сучасної цивілізації, а не готувались до битви з нею на полі бою.

Це не спрацювало і не могло спрацювати. У природі будь-якої тиранії захоплювати чуже і знищувати неугодне, грабувати і поневолювати, і гасло «можем повторіть» це не черговий інструмент кремлівської пропаганди, а глибинна суть ведмежого російського мислення.

Наша велика війна стала не просто національним горем та випробуванням, а й життєво необхідним цивілізованому світові військовим тренажером. Саме на українських фронтах Захід навчається вести велику битву за майбутнє світу, за людські закони та цивілізовані правила життя. Саме наша війна дозволяє йому занести до військових посібників всі сильні та слабкі сторони ворога.

Завдяки нам, всі бачать, що могутність російської армії міфологізована, її військове виробництво є кволим і залежним, зв’язок ненадійним, логістика тупою та плутаною, а тактика ведення боїв безнадійно застарілою. Крім того, Росії заважають воювати генеральські інтриги, власні імперські міфи, тотальне розкрадання бюджетних коштів та закореніла російська розхлябаність.

Ці недоліки кремля компенсує тим, що закидає фронт десятками тисяч непідготовлених до війни призовників, випускає з в’язниць карних злочинців, на повну силу застосовує страшну практику загороджувальних загонів, лютує на тимчасово захоплених територіях і б’є ракетами по об’єктах цивільної української інфраструктури та житлових багатоповерхівках.

До того ж, з’ясувалося, що росіяни взагалі не відправляли на переплавку старе озброєння. На український фронт вже прибули сотні танків Т-54 1947 року випуску, а російські ідеологи кричать про те, що можуть сформувати дивізію зі знятих з меморіальних постаментів “тридцятьчетвірок”.

За цим поверхневим перерахуванням постає реальна картина того, “як росіяни воюють», і всі ці та інші відомості ретельно вивчаються нашими союзниками, стають рядками у військових рапортах і вписуються стратегами НАТО до військових підручників та службових циркулярів.

Можна обурюватися з приводу того, що західні тактичні довідники пишуться кров’ю українських героїв. Але будьмо справедливими – Україна надто довго намагалася сидіти на двох політико-економічних стільцях, водночас прагнучі до сучасної Європи і не розлучаючись із туземними традиціями покійної УРСР. Ми за 30 років і два Майдани не перебудували злочинну державну машину та олігархічну економіку і, як наслідок, вчасно не вступили до Північноатлантичного Альянсу, як це зробили всі нормальні країни Східної Європи.

Тепер за помилки та упущення періоду Незалежності ми платимо випробуваннями та кров’ю, і маємо бути щиро вдячні Заходу, який, звісно, використовує нас як військову лабораторію, але при цьому надає нам масштабну допомогу, без якої нам було б у сто разів важче протистояти російській навалі.

Крім того, оскільки ми зробили європейський вибір, ми теж зацікавлені у виробленні чіткої загальної доктрини протистояння тираніям. Все більш активно беручи участь у війні на нашому боці, цивілізований світ вивчає російські військові та політичні хитрощі, навчається застосовувати найбільш ефективні економічні санкції та протидіяти ідеологічним диверсіям кремлівських агітаторів.

В принципі, йдеться вже не лише про Росію. Відчуваючи неминучість конфлікту, диктатури різного штибу теж виявили несподівану єдність. Росія, КНР, Корея Кім Чен Іна, Іран і людожерські режими Африки дуже різні у своїх дикунствах і злочинах, але їх поєднує спільна диктаторська сутність, протистояти якій сучасний західний світ вчиться, спостерігаючи та аналізуючи всі сторони та аспекти нашої війни.

Тож використання поля бою з російськими орками в якості військового тренажеру це не цинічне знущання з української мужності, а рятівний процес, необхідний сьогодні і незамінний у майбутньому.

Світ не кинув Україну віч-на-віч із російським звіром та його союзниками. А бути світовою лабораторією боротьби зі злом це висока честь і незамінний історичний досвід.

Крім того, тісна взаємодія з урядами та арміями найбільш передових країн світу виключає післявоєнне скочування нашої країни в її просякнуте корупцією та брехнею довоєнне буття.

Країна, на землі якої спільними зусиллями пишеться підручник майбутнього Землі, приречена на щастя та добробут.