Теги Posts tagged with "прокуратура"

прокуратура

Чи дійсно є «перемогою» Генпрокуратури спецконфіскація так званих «коштів Януковича» в сумі 1,5 млрд. доларів США, за рішенням Краматорського міського суду Донецької області, та 200 млн. доларів США, за рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси? Чи це, навпаки, являється проявом авантюризму і свавілля нинішніх правоохоронців та суду? Чи, все ж таки, це лише піар-акція політичного гравця, а нині – Генпрокурора Ю. Луценка? І насамкінець: якими наслідками для держави може обернутись в майбутньому така «діяльність» Генеральної прокуратури і названих судів по «спецконфіскації» чужого майна?

На всі ці питання я намагатимусь дати відповіді у своєму розгорнутому аналізі.

Дійсно, справжньою сенсацією в ЗМІ виглядали і до сьогоднішнього дня сприймаються заяви прес-служби Генеральної прокуратури України і прес-конференції її нинішнього очільника Ю.Луценко, які підкріплюються його особистими відвідуваннями одного із банків та того ж Держказначейства з приводу підтвердження факту одержання державою конфіскованих за рішенням названого суду коштів і цінних паперів на загальну суму 1,5 млрд. доларів США, які, начебто, належали Віктору Януковичу, колишньому Президенту України.

В продовження цих «переможних» заяв тим же Ю. Луценком пізніше була оприлюднена і інформація про наступну «спецконфіскацію» вже 200 млн. доларів США, які також, начебто, належали Президенту-втікачу, але чомусь вже рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси. Звертаю Вашу увагу, що обидва ці судові рішення були на вимогу ГПУ засекречені, а тому і відсутні у Єдиному реєстрі судових рішень.

Звичайно, що такі здобутки правоохоронних органів можуть викликати лише схвалення, якщо було доведено, що  ці кошти дійсно викрадені із Державного бюджету, а тому і  повинні бути повернуті народу України і таким чином допомогти відновити як справедливість, так і забезпечити невідворотнє покарання для злочинців.

Разом з тим, у мене особисто ця історія викликає недовіру і скептицизм. Поясню чому.

Перше. Здивувало те, що конфісковані таким способом кошти, начебто, належали Януковичу-втікачу, в той час як кримінальні провадження (я маю на увазі обвинувальні акти) за його обвинуваченням у створенні злочинної організації і розкраданні державного майна (взяти хоча б епізоди заволодіння резиденцією Межигір’я і майновим комплексом Сухолуччя) до суду ще не направлені, в тому числі і в порядку заочного судочинства. Тому і незрозуміло для багатьох юристів, як можна конфіскувати належне Януковичу майно в іншому кримінальному провадженні, в якому останній участі не приймав.

Друге. Ще більше подиву у мене викликало прийняття такого рішення далеким від Києва по територіальності Краматорським міським судом Донецької області – з приводу 1,5 млрд. доларів США, а другої суми — в 200 млн. доларів США – Соснівським районним судом м. Черкаси. Якщо виходити з того,  що на сьогодні військова прокуратура може розслідувати будь-які кримінальні провадження, тобто не обов’язково про злочини у військовій сфері (що не тільки у мене одного викликає обґрунтовані сумніви у дотриманні правил підслідності, оскільки згідно Наказу ГПУ від 29 серпня 2014 року «Про особливості діяльності військових прокуратур» військова прокуратура не повинна розслідувати такі правопорушення), то зрозуміло звідки могла взятись така підсудність першої справи (це в тому випадку, якщо назване кримінальне провадження розслідувала, наприклад, військова прокуратура сил АТО). А  ось щодо іншого провадження, за яким була застосована спецконфіскація вже 200 млн. доларів США і які теж, начебто, належали тому ж Януковичу, то  для мене це взагалі загадка, як така справа могла слухатись в м. Черкаси?!

Третє. Ще більше мене насторожила інформація в ЗМІ про  те, що об’явились (чи вони були і раніше, але їх ні до розслідування, ні до цього судового процесу не залучали) справжні нинішні власники цих коштів (саме 1,5 млрд. доларів США) і навіть намагались реалізувати своє право на оскарження прийнятого названим судом рішення про  цю так звану «спецконфіскацію», але їм в цьому було відмовлено. Якщо такі особи існують і намагались отримати право на доступ до правосуддя, але їх такої можливості позбавили, то прокурор і суд повинні розуміти, що позбавлення можливостей зацікавлених осіб оскаржити вказане судове рішення буде беззаперечною підставою для визнання його  в майбутньому таким, яке прийняте з порушенням права на справедливий суд.

Четверте. Ще більш критичним у всій цій поведінці Генпрокуратури було прийняття нічим не передбаченого рішення про засекречення названих двох вироків судів про спецконфіскацію 1,5 млрд. і 200 млн. доларів США. Це була для мене дійсно «дивина», оскільки Конституція і КПК України передбачають дотримання основних засад кримінального провадження як верховенство права, недоторканність права власності, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, правосуддя, забезпечення права оскарження процесуальних рішень, гласність і відкритість судового провадження і т.д.  А головне, що судові рішення, ухвалені у відкритому судовому засіданні, повинні проголошуватись прилюдно. І навіть якщо в цій справі  і була інформація, яка охороняється законом (в чому я глибоко сумніваюсь), то лише вона могла бути не оприлюднена, а саме рішення суду підлягало оголошенню,  і, тим більше, мало бути розміщене протягом 1 доби у відповідному Реєстрі судових рішень. Це вимога закону. Тому, цілком закономірним було звернення тієї ж міжнародної організації Тransparency International до суду про визнання таких дій ГПУ (військової прокуратури) незаконними щодо заборони внесення до Єдиного реєстру судових рішень названого вище вироку Краматорського міського суду Донецької області.  І я схиляюсь до того, що їхня скарга буде судом  задоволена, якщо не в першій інстанції, то вищестоящими судами обов’язково!

П’яте. Саме в цю піар-концепцію про чергові «здобутки» Генпрокуратури вписується і послідуюча за цими подіями чергова «сенсація», оприлюднена знову ж таки ГПУ, про виявлення в одному із іноземних банків більше ніж півтони золота, яке теж, начебто, належало тому ж Януковичу. Але, щось в цій «новині» в подальшому пішло не так, бо Генпрокуратура цю «сенсацію» чомусь не стала надалі «роздмухувати» і піар-хід з цього приводу був призупинений.

І таких сумнівів щодо наведеної вище події  я міг би привести безліч, але мене сьогодні більше хвилює нинішній стан дотримання законності  в діяльності наших органів досудового розслідування, прокурорів і суддів та передчуття в майбутньому негативних наслідків від такого, вибачте, відвертого беззаконня. Все це дає мені достатні підстави  вважати, що ці дії  і рішення Генпрокуратури, в цілому, і військової прокуратури, зокрема, а також названих судів будуть в подальшому визнані незаконними (чи національними вищестоящими судами, чи тим же Європейським судом з прав людини)!  В такому випадку Україні прийдеться повернути власникам не тільки конфісковані кошти, а і відшкодування із Державного бюджету заподіяну їм матеріальну і моральну шкоду від такої «спецконфіскації». А головне, то це стане, як на мою думку, однією із основних підстав для фактичної реабілітації, як прийнято говорити – злочинного режиму Януковича і його найближчого оточення, які стануть виглядати ледь не потерпілими від дій так званої демократичної влади. Тим більше, що саме за 3 останніх роки було «похоронено» десятки кримінальних проваджень, які у свій час  мали судову перспективу, по яких уникнули від кримінальної відповідальності цілий ряд найбільш одіозних осіб попередньої влади.

Ні для кого не секрет, що обіцянки і декларації, якими буквально «засліпив» законодавців, політиків і наших найбільш довірливих громадян призначений в 2016 році новий Генеральний прокурор без юридичної освіти, а головне — без будь-якого досвіду роботи в органах прокуратури, зокрема, про зміну ним не тільки зовнішнього обліку, за його твердженням, ще «радянської прокуратури», але,  і очищення її від корупції шляхом наповнення її складу новими, так би мовити, «незаплямованими» працівниками. Для цього парламентська більшість на чолі із Президентом навіть нашвидкуруч «пропхали» у Верховній Раді необхідні зміни до Закону «Про прокуратуру», який був прийнятий ними в порушення вимог Конституції України, незадовго до цього проігнорувала його вимоги про обов’язкову попередню підготовку всіх працівників в Академії прокуратури України і без  необхідного досвіду роботи в органах прокуратури, тобто навіть для призначення на керівні посади в прокуратурах областей та центральний апарат Генпрокуратури, якими, насправді, в більшості своїй, виявилися бувші міліціонери, які працювали з Ю.Луценком в системі МВС за часів його перебування на посаді Міністра. Звичайно, що такі декларації і наслідки добору в органах прокуратури так званих «інших фахівців в галузі права» не принесли бажаного результату. В дійсності, на превеликий жаль, органи прокуратури під його керівництвом не тільки не забезпечили дотримання прав і свобод громадян іншими органами досудового розслідування, а і самі стали масово ігнорувати норми Конституції та законів України, що проявилось у незаконному затриманні громадян, коли їх застали на місці події, проведенню масових обшуків без санкції суду та вилученню документів і речей, на які суди дозволів не давали, численних фактах вручення необґрунтованих повідомленнях про підозру. А про масові безпідставні звернення до суду про обрання міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою взагалі мовчу!

Я дійсно теж мав надію, що Ю. Луценко, який особисто достатньо постраждав від завідомо незаконного переслідування з боку правоохоронних органів і судів часів Януковича і навіть тривалого тюремного ув’язнення, зробить все від нього залежне, аби не допустити нічого подібного вже в нинішній час, після Революції гідності, після стількох смертей і поранень серед мирного населення в середмісті столиці. Вірити в таку його здатність мене, наприклад, надихали навіть не стільки його обіцянки (тим більше, що він не прокурор, а політик), а насамперед —  хвилююче відвідування ним СІЗО і навіть камери, в якій він утримувався під вартою. Виходить, що я глибоко помилявся.

Але, зараз не про це. Ви всі пам’ятаєте, яке було велике бажання нинішньої влади протягом 2016-2017 року будь-яким способом конфіскувати названі вище кошти(точніше ОВДП на цю суму), які були заарештовані ГПУ ще в першій половині 2014 року, особливо, коли народні депутати від провладної фракції тієї ж партії «Народний фронт» навіть розробили кілька законопроектів щодо так званої «спецконфіскації» майна, яке могло бути, за даними прокурора, здобуте злочинним шляхом, де пропонувалось конфісковувати таке майно без підтвердження обвинувальним вироком суду вини конкретної особи (осіб) у вчиненні злочину. Зізнаюсь, і до мене для дачі правового висновку з приводу таких законопроектів кілька разів звертались народні депутати, але я такі пропозиції не підтримав і пояснив, що ці ініціативи протирічать як Основному Закону, так і Європейській Конвенції з прав людини. Тобто, навіть така велика спокуса отримати додаткові надходження до напівпорожнього бюджету достатньо солідної суми коштів необхідної кількості голосів народних обранців в залі ВР за цей закон зібрати не змогла. І це при тому, що наша влада за 1 млрд. доларів США кредиту від МВФ готова навіть на прийняття завідомо непопулярних рішень.

Разом з тим, цей «задум» вдалося втілити в життя, але, не через той нехай і сумнівний, але все ж таки законопроект, а через «схему» так званої «спецконфіскації по нашому», яка була придумана і реалізована вже при нинішньому Генпрокурорі, який, замість того, щоб з’ясувати: чому протягом 3-х років не закінчено розслідуванням кримінальне провадження, у якому і були ще в першій половині 2014 року заарештовані на цю суму облігації внутрішньої державної позики, чому не було направлено до суду обвинувальний акт по ньому, хоча б в порядку заочного засудження, чому не були встановлені дійсні власники цього майна, погодився на цю, я вважаю, авантюру і допустив її застосування підлеглими. Не виключаю, що Юрій Віталійович  і міг  благословити її реалізацію, керуючись як мотивом само піару, так  і політичною доцільністю, бажаючи допомогти нинішній владі подовше утриматись біля «керма».

До речі, з цього приводу є цікаве повідомлення  в ЗМІ народного депутата С. Лещенка про те, що в дійсності таке бажане для нинішньої влади рішення прийняв Краматорський суд шляхом, начебто, повторного засудження номінального власника однієї із фірм, належних сумновідомому  Сергію Курченко – Андрія Кашкіна.  Останній заробляв собі на життя тим, що за невеликі кошти надавав свої паспортні дані для призначення його фіктивним господарем тієї чи іншої компанії, за якими далеко від нього по ієрархії знаходилися справжні власники. За твердженням С. Лещенко, цього Кашкіна, на відміну від першої кримінальної справи, де він притягався до відповідальності лише за співучасть у фіктивному підприємництві,  вже у цій другій справі визнали повноцінним членом цілої «злочинної організації»  Януковича-Курченко, яких він, скоріше всього, і в  очі не бачив, але саме таке формулювання обвинувачення йому і дало підстави для застосування даної «спецконфіскації». Схиляючись до того, що така схема обернення в дохід держави названих ОВДП і вилучених після їх погашення коштів була задумана в обхід законного порядку, свідчить хоча б та обставина, що ні у прокуратури, ні у суду не викликав сумніву навіть той факт, що ці облігації внутрішньої державної позики були заарештовані багато місяців назад в рамках зовсім іншого кримінального провадження за підозрою колишнього Голови Нацбанку С. Арбузова. Тим більше, суспільству і сьогодні незрозуміло, яким чином матеріали даної справи «перекочували» до кримінального провадження відносно одного із фіктивних директорів фірм Сергія Курченка, виділеного в окреме провадження  із загальної справи за підозрою А. Кашкіна.

Далі, С. Лещенко, обґрунтовуючи незаконність цього рішення суду доводив, що Україна не може конфіскувати названі півтора мільярди доларів США, хоча б у зв’язку із не встановленням дійсного власника (чи власників) офшорних компаній, які і можуть приховувати справжнього власника цих цінних паперів, тим більше, що за його ж власною інформацією ці офшорні компанії на момент винесення названого вироку, яким і була застосована ця спецконфіскація, вже продали частину арештованих ОВДП третім особам, в т. ч., начебто, і нардепу Онищенко та російському бізнесмену Фуксу, що також може бути використано законними власниками в позові проти України в ЄСПЛ.

За повідомленням того ж Лещенка, названого вище Кашкіна саме у другій кримінальній справі визнали винним вже у причетності «до злочинної організації», але, так як він уклав угоду зі слідством про визнання винуватості, то суд лише затвердив її, але скориставшись цим, застосував у вироку так бажану для ГПУ «спецконфіскацію» названого майна у вигляді грошей та цінних паперів, які не були погашені. Тобто, народний депутат мав на увазі, що твердження ГПУ про конфіскацію цього майна виключно у вигляді коштів у сумі 1,5 млрд. доларів США теж не відповідало дійсності.

Окрім того, із додаткової інформації, одержаної із різних джерел в ЗМІ, які мали, наскільки я розумію, доступ до цього так утаємниченого вироку Краматорського міського суду Донецької області про затвердження угоди про визнання винуватості між військовим прокурором сил АТО та гр-ном Кашкіним, можна зробити і такі висновки.

Перш за все, в порушення вимог ст.ст. 469 і 470 КПК України, в описовій частині цього обвинувального вироку фактично викладена фабула обвинувачення Особи 1 та Особи 13, яких не складно впізнати по змісту інкримінованих їм кримінальних правопорушень, як то:

1) створення та керівництво злочинною організацією з метою вчинення тяжких і особливо тяжких злочинів у сфері економіки, в т.ч. проти державної власності, і участь у ній, по чому можна без будь-якого сумніву ідентифікувати тодішнього Президента України Януковича В.Ф.;

2) а також вибудування структури підконтрольного останньому окремого підрозділу цієї злочинної організації уповноваженим його учасником, який і керував ним, ким безсумнівно  являється вже названий Сергій Курченко, а вже через останнього та йому наближених Осіб 30 і 31 і був, начебто,  «залучений» для участі в цій «злочинній організації»  один із фіктивних директорів громадянин Кашкін, якого і схилили за грошову винагороду до вчинення ним фіктивного підприємництва шляхом придбання (по документах) всім відомого сумнозвісного суб’єкта підприємницької діяльності ТОВ «ГазУкраїна — 2020».

Більше того, сама фабула злочинів, які викладені в даному вироку (якщо вірити цій інформації і оприлюдненим витягам із вироків), в основному, стосується діяльності та звинувачення вже названих Осіб 1 (тобто Януковича) і 13 (Курченка) та інших, які не приймали участі в даному процесі і не могли від нього захищатись,  що є грубим порушенням загальних засад кримінального провадження. Більше того, із доступної інформації не вбачається, яке ж відношення мав Кашкін до закордонних (офшорних) компаній, які, начебто, через кількох підставних осіб, які фігурували в рамках іншого кримінального провадження, і придбали названі вище облігації  внутрішньої державної позики.

Знову ж таки, якщо допустити, що ці матеріали в ЗМІ відповідають дійсності, то окрім названих вище підстав для скасування цього вироку, яким затверджено угоду про визнання винуватості названого вище Кашкіна, вказане судове рішення є незаконним і по тій причині, що два із інкримінованих йому злочинів – ч. 3 ст. 209 і ч.1 ст. 255 КК України є особливо тяжкими злочинами і в такому разі угода про визнання винуватості могла бути затверджена тільки в разі, якщо ці злочини були підслідні НАБУ(а вони такими не є) і за умови викриття ним іншої особи у вчиненні злочину, віднесеного до підслідності НАБУ, і тільки у тому випадку, якщо інформація щодо вчинення такою особою злочину підтверджена доказами!

Я допускаю, що такої підстави, передбаченої ч.4 ст.469 КПК України, у цьому вироку не наведено, бо в противному випадку суд би не затвердив названу угоду про визнання винуватості. Сумнівною є і інша підстава — призначення Кашкіну основного покарання у вигляді позбавлення волі нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч.3 ст. 209 КК України, а особливо, якщо врахувати інформацію того ж нардепа С. Лещенка про те, що цей обвинувачений вже до цього притягався до кримінальної відповідальності за аналогічні діяння і відносно нього виносився обвинувальний вирок (цікаво, чи суд врахував цей факт,  а також і таку обтяжуючу його покарання підставу, як вчинення злочину організованою групою (ч.3 ст. 28 КК України)). В цьому я також глибоко сумніваюсь.

Зауважу і на тому, що ще більш сумнівним є, начебто, посилання суду в цьому вироку на факт врахування  прокурором у  названій угоді  вироку Оболонського районного суду м. Києва від 22.12.2016 року про засудження іншого учасника злочинної організації Сухомлина,  в якому були  названі компанії-резиденти і нерезиденти, які, начебто, визнані такими, що входять також до складу так званої «злочинної організації Януковича В. Ф.». Звертаю Вашу увагу, що текст і цього також вироку відсутній у Єдиному реєстрі судових рішень, а отже теж являється засекреченим. Виникає закономірне питання: чи не забагато секретів навколо такої «спецконфіскації»?!.

Окрім того, суд, начебто, прийняв до уваги і іншу інформацію, яка викладена в наданій прокурором угоді про визнання винуватості  Кашкіним, де мова іде і про  визнання рішенням Зіємельського районного суду м. Риги Латвійської республіки в іншому кримінальному провадженні того факту, що грошові кошти на рахунках цілого ряду компаній  (перелік яких  нібито також наведено прокурором в угоді) є майном, придбаним злочинним шляхом, мають злочинне походження та є частиною бюджету України і напряму пов’язані з розслідуванням злочинних дій Арбузова С. Г. та інших учасників «злочинної організації Януковича». І це при тому, що в самому вироку суду відносно Кашкіна, як, до речі, стверджував і сам Генпрокурор, наголошується, що у справі не встановлено осіб, у яких були б законні права на це майно!!!

Про свідому «схему» незаконного обернення чужого майна (названих коштів і це не погашених ОВДП) в дохід держави, завдяки такого змісту угоди про визнання винуватості Кашкіним свідчить і той факт, що суд не перевіряв  в судовому засіданні названих вище даних, які, тим більше, не мають жодного відношення до злочину, вчиненого названим вище обвинуваченим, і не були пов’язані саме з його протиправною діяльністю.

Таким чином, із викладеної вище інформації можна зробити невтішний висновок, що Краматорський міський суд, затверджуючи угоду про визнання винуватості Кашкіна, без проведення судового слідства, абсолютно безпідставно визнав, що майно, яке знаходиться у віданні та на рахунках цих компаній, насправді одержане внаслідок вчинення злочину або є доходами від такого майна, а також може були предметом злочину, у зв’язку з чим, застосував до нього в порушення основних засад кримінального провадження спеціальну конфіскацію, яка передбачена ст.ст. 96-1, 96-2  КК України. Таким майном виявились залишки на рахунках у цінних паперах (ОВДП), грошові кошти у гривні та доларах, які перебувають на рахунках вищевказаних компаній у ПАТ «Ощадбанк», а всього на загальну суму приблизно 1,5 млрд. доларів США.

Звичайно, що таке рішення суду про спецконфіскацію грошей і цінних паперів без доведення в судовому порядку їх злочинного походження, без залучення до судового процесу осіб-власників цього майна або тих, хто на нього пред’являє свої права, а тим більше відверте позбавлення права цих осіб на доступ до правосуддя і можливості оскаржити це судове рішення, є беззаперечною підставою для визнання такого вироку незаконним.

І головне, на що хотілося б звернути увагу: у відповідності до ст. 472 КПК України під час розгляду судом угоди про визнання винуватості не передбачено можливості вирішення питання про спецконфіскацію будь-якого майна, мова може йти лише про доведення і визнання винуватості названого обвинуваченого, а також про узгодження йому покарання! І все.

Далі буде…

АВТОР:
Екс-заступник Генерального прокурора України,
кандидат юридичних наук, заслужений юрист України,
адвокат
Олексій Васильович Баганець

vse.media


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

А.Панкова и А.Давискибу проверит НАЗК и прокуратура.

10 октября с.г., в интернет издании «Наші гроші» вышла публикация о том, что якобы городской голова Краматорска Андрей Панков сокрыл и не указал в декларации о своих доходах имущество которым владеет он и его супруга Галина Панкова. «Новости Краматорска» публиковали её в полном объёме. Скрин ниже с той целью что бы не повторятся. Ввиду того, что городской голова не счёл за необходимость хоть как-то прокомментировать публикацию журналистов, то мною сегодня было оформлено и написано заявление в НАЗК и НАБУ для организации и проведения проверки. Возможно журналисты «Наші гроші» обладают не достоверной информацией, а сам Андрей Викторович не имеет никакого отношения к опубликованному.  Точку поставит в «деле» проверка.

Также 18 октября в СМИ города появилась информация о том, что якобы управляющий делами Краматорского городского совета Андрей Давискиба написал заявление в прокуратуру сам на себя. При этом самого текста обращения Андрей Николаевич журналистам не показал. Для того чтобы подтвердить или опровергнуть и данную информацию мною был сделан информационный запрос в прокуратуру дать информацию о том было ли действительно Андреем Давискибой написано заявлениеи внесено ли оно в ЕРДР.

Что же, пока патриоты собирают митинги в поддержку «Большой реформы» и не видят происходящего в городе,  обычные люди  (Владимир Подыбайло и я, ваш покорный слуга) реально что-то делают и борются с произволом в городе.

Автор: Андрей Гринь

hi.dn.ua

 З якою метою та на якій правовій основі Генпрокурором проводились так звані «кущові» оперативні наради в містах Житомирі  і Дніпрі та до якого результату вони могли призвести?

Криміногенна ситуація, яка склалася в Україні, перетворилася у найбільш небезпечне соціальне лихо, що створює серйозну загрозу розбудові незалежної держави, а небувале зростання злочинності – загрозу для законослухняних громадян та їх конституційних прав і законних інтересів. Її сучасний стан характеризується значним зростанням кількості тяжких злочинів проти життя та здоров’я громадян, проти власності, застосуванням вогнепальної зброї та вибухівки, збільшенням рецидивної злочинності, а також значним зниженням рівня протидії злочинності з боку правоохоронців (більше 70% злочинів залишаються не розкритими). Саме тому, зважаючи на такий критичний стан речей, держава повинна була негайно вжити адекватні заходи щодо врегулювання даної проблеми та забезпечити дотримання законності та захист своїх громадян.

Однак, протягом останніх 3 років спостерігається фактичне згортання діяльності правоохоронних органів по боротьбі із злочинністю, в т.ч. і організованою, а сприятливим підґрунтям цього виявились непродумані і бездарні «реформи» та заполітизована кадрова робота з підбору, підготовки та розстановки кадрів, задіяних саме на цьому напрямку.

Я продовжую наполягати, що однією з основних причин погіршення криміногенної обстановки в державі є прийняття в жовтні 2014 року антиконституційного закону «Про прокуратуру», яким органи прокуратури були позбавлені конституційної функції нагляду за додержанням прав і свобод громадян та повноважень, які були передбачені Перехідними положеннями Основного Закону України, щодо продовження здійснення нагляду за додержанням законів, в тому числі і  правоохоронними органами по боротьбі із злочинністю. В результаті таких, вибачте, «реформ», була знищена сама правоохоронна система, а кожен правоохоронний орган, який залишився чи новостворений в результаті таких «перетворень» або зруйновані або професійно не здатні, існує кожен сам по собі, а тому  і не виконує належним чином покладених на кожного із них завдань.

А самим неприйнятним є те, що сьогодні ніхто не в змозі і не вправі відреагувати на їх бездіяльність чи відсутність результатів в роботі, ніхто в системі органів державної влади не може проаналізувати, вивчити та виявити причини такої бездіяльності і встановити винних службових осіб із числа відповідальних керівників цих відомств, які неналежним чином виконують покладені на них завдання по розкриттю і розслідуванню злочинів. Фактично відсутня і координація діяльності всіх правоохоронних органів у боротьбі із злочинністю, в т. ч. і з корупцією, організацією якої раніше займались Генеральний прокурор і його підлеглі. Тобто, головне чого добилися «реформатори», то це усунули Генерального прокурора і підпорядкованих йому прокурорів від виконання функцій арбітра у питаннях додержання  у правоохоронній діяльності вимог законів.

Все це неминуче призвело (я про це попереджав ще в 2014 році), зокрема, до безконтрольного використання коштів Державного бюджету, в зв’язку з чим і відчувається брак матеріально-технічного і військового забезпечення в Збройних силах та інших воєнізованих формуваннях (в період фактичних бойових дій на Сході держави), і при  будівництві, утриманні і ремонті тих же автодоріг, стан яких дійсно катастрофічний, в геометричній прогресії зростають проблеми охорони навколишнього середовища, в першу чергу повітря, річок,  озер і  лісів,  що призводить до масової загибелі риби та іншої живності, масового отруєння людей, варварської вирубки лісів і насаджень. З іншого боку, це стало причиною суттєвого погіршення діяльності правоохоронних органів  у боротьбі зі злочинністю та, як наслідок, – до розгулу злочинності (назвіть хоча б один день, коли в тому ж Києві не лунали постріли чи вибухи на вулицях), в результаті чого громадяни фактично залишились беззахисними від злочинних посягань.

Ще гіршим показником таких непродуманих «реформ» є масове порушення прав і законних інтересів громадян на стадії досудового розслідування (це і масові в основному необґрунтовані обшуки, це і масові незаконні, без санкції слідчого судді, затримання громадян, це і вручення абсолютно необґрунтованих підозр, а про масові клопотання  слідчих, детективів і прокурорів до судів про обрання виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та застосування судами непомірних сум застав годі й говорити). Якщо чесно, то складається враження, що на загальні засади кримінального провадження, передбачені ст. 7 КПК України ніхто навіть і уваги не звертає! Все це в цілому дає обґрунтовані підставі для експертів стверджувати про те, що правоохоронні органи в нинішній час діють не в правовому полі.

Одним із таких наслідків непродуманого позбавлення прокурорів повноважень по здійсненню нагляду за додержанням законів правоохоронними органами, в цілому, і слідчими, детективами та оперативними працівниками, зокрема, є і очевидні факти бездіяльності керівництва МВС та Національної поліції на трагічні випадки загибелі поліцейських в Миколаївській області, містах Дніпрі та Києві від рук злочинців, а тим більше – в результаті перестрілки між різними підрозділами поліції в с. Княжичі Київської області з багаточисленними жертвами, чого раніше в практиці бувшої міліції ніколи не було.

Навіть не дивлячись на неодноразові заяви в ЗМІ того ж Генерального прокурора за результатами розслідування останнього факту про необхідність притягнення вищих керівників Національної поліції в м. Києві до відповідальності, відповідної реакції вищестоящого керівництва МВС і Нацполіції не послідувало і ніхто із винних у цій трагедії службових осіб поліції так і не був покараний! А реагувати відповідно на таку безвідповідальність в системі МВС та Нацполіції  нинішня прокуратура позбавлена діючим законодавством можливостей. Ось Вам і відкрите поле для зловживання, корупції та беззаконня, легалізоване нинішньою владою (я маю на увазі і , мов би, демократичну, проєвропейську Верховну Раду і обраного демократичним шляхом Президента).

Треба визнати, що після проведених таких нищівних «реформ» залишилась лише єдина можливість хоч якось вплинути на керівників правоохоронних органів з метою  спільно проаналізувати  стан злочинності в державі, з’ясувати причини зростання злочинності та розробити дієві адекватні заходи реагування на цю ситуацію – це координація діяльності правоохоронних органів з питань протидії злочинності, яка в дуже обмеженому вигляді  зазначена в ст. 25 нового Закону «Про прокуратуру». Але, з моменту прийняття цього закону ні одним із Генеральних прокурорів вона не реалізувалась належним чином,  в т. ч. із причин відсутності передбачених законом важелів впливу прокурорів на занадто заполітизованих перших керівників правоохоронних органів.

Так, у відповідності із вимогами цієї норми закону, порядок організації роботи з координації діяльності правоохоронних органів, взаємодії органів прокуратури із суб’єктами протидії злочинності повинен визначатися Положенням, що затверджується спільним наказом Генерального прокурора, керівників інших правоохоронних органів і підлягає реєстрації у Міністерстві юстиції України. Проте, такий нормативний документ протягом 3-х років так і не був розроблений, хоча за цей час нинішнім Президентом вже призначений третій  Генпрокурор, а в самій Генеральній прокуратурі з цих питань діє (Ви тільки вдумайтесь) наказ від 16.01.2013 №1/1гн, підписаний ще  очільником ГПУ часів Януковича – Пшонкою В.П.!!!  На жаль, немає відповідних змін і при нинішньому очільнику ГПУ, хоча, відповідно до наказу ГПУ №166 від 06.06.2017 питання координації діяльності правоохоронних органів у сфері протидії злочинності покладено безпосередньо на нього.

Про відвертий розвал в організації роботи Генеральної прокуратури (чого мабуть і добивалась парламентська більшість у Верховній Раді і її соратники із числа так званих «грантоїдів», а на додачу до них і наш Гарант Конституції) свідчить і той факт, що галузеві накази Генпрокурора щодо організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляду за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку (згідно нової редакції Основного Закону), як це вбачається з сайту ГПУ, діють ще з грудня 2012 – березня 2013 років, тобто з часів Януковича, хоча вже за нинішньої влади прийнятий абсолютно новий Закон «Про прокуратуру», яким прокуратура позбавлена більшості своїх функцій, в тому числі і конституційних. Ще більш ганебним є явище, яке пов’язане з неприведенням до цього часу галузевих наказів ГПУ та самого і Закону «Про прокуратуру» до вимог фактично нової Конституції України, яка була суттєво змінена в 2016 році в зв’язку з проведенням так званої «судової реформи» і якою прокуратуру тепер позбавили взагалі функції прокурорського нагляду навіть за додержанням законів на стадії досудового розслідування!!!

Більше скажу: непродуманим і головне – шкідливим було позбавлення права Генпрокурора та керівників регіональних (обласних) прокуратур створювати такі дорадчі органи, як колегії, на яких раніше обговорювали найбільш важливі питання діяльності прокуратур, результати діяльності прокурорів за звітні періоди (рік і півроку) або найбільш актуальні проблеми по окремих напрямках, з залученням представників влади та місцевого самоврядування, керівників правоохоронних органів, кадрові питання і т.д. Тож, в зв’язку з цим, мені взагалі незрозуміло, як Генпрокурор у відповідності  до вимог ст. 8 Закону зможе тепер організовувати та координувати діяльність усіх органів прокуратури з метою забезпечення ефективного виконання функцій прокуратури, коли він позбавлений такого потужного і ефективного арсеналу повноважень?!

Тому, за таких обставин проведення влітку п.р. так званих «кущових» оперативних нарад за участю регіональних і місцевих прокурорів, на яких повинні були обговорюватись загальні проблемні питання в діяльності органів прокуратури, залишаються чи не єдиним заходом, який може хоч якось повпливати на покращення результативності та ефективності роботи цього відомства.

В зв’язку з цим, я позитивно оцінюю ініціативу і проведення Ю.Луценком «кущових» нарад прокурорів в містах Житомирі та Дніпрі, навіть не дивлячись на те, що у нього самого могли бути зовсім інші мотиви, ніж ті, які я виклав вище.

Разом з тим, зміст обговорень результатів роботи органів прокуратури, а фактично дійства, яке більше було схоже на  «театр одного актора», бо фактично звітів прокурорів не було, бо говорив лише Ю.Луценко, оцінка ним діяльності прокурорів та його вимоги до своїх підлеглих  викликали у мене повне розчарування. Поясню чому.  Сама постановка запитань до своїх підлеглих, оцінка їх роботи з питань протидії злочинності, досудового розслідування і процесуального керівництва та, тим більше, претензії очільника ГПУ з цього приводу не ґрунтувались на вимогах діючого законодавства та їх повноваженнях і тому об’єктивно не могли бути сприйняті як беззаперечний план дій по їх виконанню тією частиною прокурорів областей, які явно не відповідають займаним посадам, а у іншої частини, дійсно професійно підготовлених керівників регіонів, могли  викликати хіба що подив. Ще раз наголошую: проведення таких нарад з участю лише прокурорів, які сьогодні фактично безправні в частині реагування на беззаконня та «відверті» провали в роботі інших правоохоронних органів, не мають будь-яких важелів впливу на стан злочинності в державі та не мають у своєму підпорядкуванні ні оперативно-розшукових, ні оперативно-технічних підрозділів, не дасть бажаних результатів,  а тому і експертами сприйняте як чергова піар-акція нинішнього Генпрокурора.

Не хочу нікого повчати, але впевнений в тому, що стан боротьби зі злочинністю, стан досудового розслідування  і процесуального керівництва повинен обговорюватись і розглядатись виключно на координаційних нарадах із керівниками всіх правоохоронних органів, на кого, в першу чергу, і покладені законодавством повноваження по боротьбв зі злочинністю.

В зв’язку з цим, «кущові» наради прокурорів, які були проведені без участі керівників правоохоронних органів, більше нагадували мені розширені колегії бувшого МВС і тому будь-якої користі в частині покращення ефективності чи результативності в діяльності правоохоронних органів принести не принесли і принести не могли.

Зокрема, про яку користь від таких нарад можна говорити, якщо Генпрокурором  необґрунтовано ставилась в провину саме прокурорам неналежна протидія злочинності в державі, в той час як ці повноваження закріплені за Нацполіцією, СБУ та іншими  правоохоронними органами?

Про який «нагляд» за Нацполіцією та іншими правоохоронними органами на цих нарадах вів мову Ю.Луценко мені не відомо, бо таких повноважень  сьогодні ні він, ні підпорядковані йому прокурори не мають. Взяти хоча б вимоги очільника ГПУ до процесуальних керівників (як він їх полюбляє часто називати «процкерами») про необхідність перевіряти в органах поліції стан дотримання законів, які зобов’язують поліцію здійснювати нагляд за особами, які звільнились з місць позбавлення волі? Хіба важко команді нинішнього Генпрокурора ознайомити свого керівника із повноваженнями тих же процесуальних керівників і їх вищестоящих  прокурорів, які передбачені ст. 36 Закону «Про прокуратуру»?

Далі, невідомо на підставі яких норм закону Генпрокурором на цих нарадах ставилось завдання перед органами прокуратури про необхідність проведення перевірок дотримання законності з питань екології, використання лісів 1 категорії, земель, права власності, цільового використання коштів місцевих бюджетів, обґрунтованості застосування тарифів та інше, в той час як прокурорський нагляд за додержанням законів вже був відсутній в Законі «Про прокуратуру» з жовтня 2014 року і виключений остаточно із Конституції України в червні 2016 року, за що,  до речі, голосував і тодішній голова найбільшої в парламенті фракції пропрезидентської партії!

Не дивлячись на те, що відповідно до ст. 24 Конституції та ст. 10 КПК  не може бути привілеїв чи обмежень у процесуальних правах, передбачених цим Кодексом, за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних чи інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, громадянства, освіти, роду занять, а також за мовними або іншими ознаками, Генпрокурор на «кущових» нарадах неодноразово чомусь наголошував, що «бізнес – священна корова для України», і тому ледь не забороняв реєструвати і розслідувати кримінальні провадження відносно суб’єктів підприємницької діяльності.

При цьому, ним називалися навіть приклади такого «тиску» на бізнес (Дніпровський та Солом’янський райони м. Києва, Київська, Житомирська, Запорізька та деякі інші області), але, жодного факту притягнення когось із прокурорів до відповідальності за це Генпрокурором чомусь не було наведено.

Не зовсім можна погодитися і з претензіями Ю. Луценка до прокурорів в частині проведення обшуків у суб’єктів підприємницької діяльності, бо відповідно до КПК дозвіл на проведення обшуків та тимчасового доступу до речей і документів надається на вимогу слідчого чи прокурора слідчим суддею, а не прокурорами, як неодноразово чомусь заявляв про це на нарадах Генпрокурор і ставив їм це у провину. Якось неприємно вразила слух і вимога керівника ГПУ до прокурорів вибачатись перед бізнесменами  в разі проведених безрезультатних обшуків!

Тоді ж незрозуміло, а хто ж вибачиться перед сотнями громадян за необґрунтовано проведені у них безрезультатні обшуки, в т.ч. і слідчими ГПУ, під час яких не було знайдено чи вилучено жодного документу чи речового доказу, про наявність яких у місці проведення таких процесуальних дій у своїх клопотаннях до суду переконували слідчі та прокурори? Для прикладу: а хто буде вибачатись перед тими десятками бізнесменів і інших громадян із Миколаївської області, де нещодавно було проведено більше 90 обшуків, хоча претензії у слідства були виставлені в своїх підозрах лише до 5-ти осіб?! Твердження того ж Генпрокурора про те, що проведення такої кількості обшуків було продиктовано необхідністю встановлення істини у справі, не відповідає вимогам ні Конституції, ні КПК України.

Не дивлячись на неодноразові зауваження, в. т. і  самого Генпрокурора, до «старої прокуратури радянського зразку», я нагадаю, що у ст. 43 Закону «Про прокуратуру» визначено, що прокурора може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності лише в порядку дисциплінарного провадження.

Незважаючи на визначений Законом порядок притягнення прокурорів до дисциплінарної відповідальності, Генпрокурор на вказаних нарадах чомусь зобов’язував регіональних прокурорів проводити службові перевірки за фактами порушень, начебто, допущених їх підлеглими, та вживати заходів реагування до таких прокурорів. Більше того, прокурора м. Бердянська Запорізької області, що взагалі не допустимо в «оновленій» нинішньою владою вже не «радянській» прокуратурі, він вигнав з наради!

Звертає на себе увагу і той факт, що Юрій Віталійович мабуть також «забував» про свої обмежені повноваження відповідно до оновлених в Конституції функцій, коли попереджав прокурорів про те, що за незаконне видобування піску та бурштину – будуть звільнені керівники місцевих прокуратур, а за виявлені порубки лісу та незаконне використання земель також будуть відповідати прокурори.

Я допускаю, що все це відбувалось у зв’язку з тим, що Генпрокурор зрозумів помилковість поспішного і непродуманого позбавлення органів прокуратури правозахисної функції, а також перетворення його посади більш схожої тепер на функції «англійської королеви», в т.ч. і в частині  шкідливості позбавлення його можливостей і повноважень оперативно впливати на нерадивих прокурорів, тому, мабуть, в зв’язку з цим він, забігаючи наперед, зобов’язав прокурорів Житомирської та Запорізької областей вжити заходів реагування до керівників місцевих прокуратур, близькі родичі яких (Бердичів, Бердянськ), начебто,  займались бізнесом, прикриваючись впливом останніх.

Мабуть тому плутався Генпрокурор і у питанні про види дисциплінарних стягнень, які можуть застосовуватись до прокурорів, зокрема, вимагаючи покарати якогось прокурора «суворою доганою», коли відповідно до ст. 49  Закону «Про прокуратуру» на прокурора можуть бути накладені лише такі дисциплінарні стягнення: 1) догана; 2) заборона на строк до одного року на переведення до органу прокуратури вищого рівня чи на призначення на вищу посаду в органі прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду (крім Генерального прокурора); 3) звільнення з посади в органах прокуратури.

Більше того, хіба не свідчать про відсутність конкретної стратегії в діяльності нинішніх органів прокуратури України  і незнання їх дійсних проблем, в умовах проведення  так званих «реформ», заяви того ж Генпрокурора про його звернення до Вищої кваліфікаційної комісії суддів з вимогою вжити необхідних заходів по укомплектуванню судів, які сьогодні не справляються із навантаженнями по розгляду клопотань слідчих і прокурорів на стадії досудового розслідування і тим більше – під час розгляду кримінальних справ по суті? Вибачте, а хто ж тоді майже силою «продавив» через Верховну Раду проголосовану конституційною більшістю нинішніх нардепів так звану «судову реформу», завдяки якій стан правосуддя в державі не тільки не покращилося, а навпаки сьогодні його фактично довели до такого стану, якому більше пасує поняття «кривосуддя»,  в результаті чого сьогодні судді деморалізовані і залякані, а незалежність судової системи відсутня. Єдине, з чим можна погодитись, так це із висновком багатьох провідних експертів про те, що зазначені зміни в Основному законі лише дозволили підпорядковувати суди виконавчій владі, обираючи до того ж Верховного Суду «своїх людей», що аналогічне і відбувається і з Конституційним Судом. Цього, на жаль, на згаданих «кущових нарадах»  Генпрокурор не обговорював, а треба було, бо ці обставини теж суттєво впливають на результати діяльності слідчих і прокурорів.

Аналогічне можна сказати і щодо некомпетентних (в послідуючому) вимог того ж Генпрокурора до Прем’єр-міністра  України звільнити із займаної посади Міністра фінансів Данилюка, про анонсоване Ю. Луценком повідомлення на адрес Кабміну про виявлення органами прокуратури «дірки» в оборонному бюджеті і т. д, бо подібні  його дії  в умовах нинішнього законодавства є просто «потрясінням повітря» і ні до чого і нікого не зобов’язують, оскільки, наголошую ще раз, сьогодні прокуратура не здійснює наглядових повноважень і на її подібні звернення, в т. ч. і до найвищих органів виконавчої влади , ніхто не повинен реагувати.

Причина одна, вона банальна, я думаю, що сьогодні вона всім  відома. Такі «проколи» нинішнього і наступних керівників ГПУ будуть і надалі, бо нинішня влада, як  і частина нашої, так званої, опозиції та  цілий ряд, так званих, «громадських» і навіть «міжнародних організацій» зуміли обманути українське суспільство після перемоги Революції гідності в тому, що прокуратуру, як державний орган, треба було негайно обмежити в правах і повноваженнях, в першу чергу і по захисту прав і законних інтересів громадян, що необхідно витіснити із її рядів під різними приводами досвідчених і професійних прокурорів та слідчих, а взамін  відкрити туди дорогу, так званим іншим «фахівцям в галузі права», які, начебто, і зможуть змінити сутність і методи роботи цього колись правозахисного органу і побороти в ньому корупцію. Це, повірте, відвертий обман, про що я вже неодноразово писав і говорив, а тому для мене очевидно, що саме такий заздалегідь помилковий підхід і оман призведе сьогодні фактично до повного розвалу органів прокуратури, а як результат – до погіршення криміногенної обстановки в державі та залишення наших громадян беззахисними від чиновницького свавілля та злочинних посягань.

Окрім того, в мене після усього почутого на цих 2-х прокуроррських «нарадах» виникає  закономірне питання: які висновки повинен зробити для себе регіональний прокурор, після повернення із них на своє робоче місце та які заходи повинен негайно вчинити? Як він сьогодні в змозі покращити результативність в розслідуванні кримінальних проваджень, наприклад, про злочини, вчинені в складі організованих груп чи тим більше – злочинних організацій, якщо в нього немає в підпорядкуванні ні оперативно-розшукових підрозділів, які б займались (спеціалізувались) виявленням саме такої категорії кримінальних правопорушень; якщо в нього немає і будь-яких повноважень повпливати  на оперативно-розшукові підрозділи інших правоохоронних органів, які не забезпечують виявлення і документування такої категорії злочинів; якщо спецпідрозділи по боротьбі із організованою злочинністю (УБОЗ) вже давно абсолютно безпідставно ліквідували; якщо ті ж підрозділи поліції по боротьбі із економічною злочинністю  (УБЕЗ) тепер не підпорядковані на місцях керівникам обласних управлінь поліції і т.д.?

Звідкіля ще, як не від інших правоохоронних органів, прокурори можуть сьогодні одержати необхідні відомості чи матеріали про вчинення таких злочинів, виявляти і розслідувати які і вимагав Генпрокурор? Звідкіля ще прокурор регіону чи місцевий може одержати необхідні матеріали чи відомості про можливо вчинені кримінальні правопорушення в тій же сфері службової діяльності,  в бюджетній сфері, в сфері охорони довкілля, якщо ще Урядом Яценюка практично були знищені органи державного контролю, які раніше займались перевіркою дотримання стану виконання тих же галузевих законів, і про виявлені правопорушення повідомляли органам прокуратури,  а тим небагаточисельним, фактично обезкровленим, які ще залишаються заборонили проводити такі перевірки?!

Що в такому випадку змушений буде робити сьогодні прокурор, після таких «наганяїв» Генерального прокурора, аби залишитися на роботі? Звичайно, що частина з них (як мінімум) будуть змушені фальсифікувати такі провадження, будуть ініціювати безпідставні обшуки, що вже стало обов’язковим показником так званої «активності» правоохоронців, об’являти чи навіть примушувати своїх підлеглих виносити необґрунтовані підозри та направляти клопотання до суду про обрання запобіжних заходів, хоча передбачені законом підстави для цього відсутні! Я неодноразово чув і про те, що деякі прокурори, щоб справити позитивне враження на свого вищестоящого керівника, (щоб вислужитися перед ним) готові навіть на те, щоб направляти  до суду з обвинувальним актом провадження, де достатніх доказів винуватості таких підозрюваних і близько немає, мовляв, доки така справа у наших «недореформованих» судах буде тягнутись роками – нікому буде і відповідальність нести за таке беззаконня. Це просто жах, шановні друзі, а може навіть  і катастрофа!

І ще один момент, на який хотілося б звернути увагу: це на оплату праці прокурорів. За ці останні три роки так звані «реформи» довели до того, що з прокуратури звільнились майже всі досвідчені і професійно підготовлені прокурори, але і та небагаточисельна частина, що залишилася, на яких прокуратура ще хоч якось тримається, скоро розбіжиться, особливо, якщо врахувати такі надмірні навантаження на них та постійне шельмування в ЗМІ, плюс позбавлення всіх до того існуючих пільг, в т.ч. і внесеними змінами до вже нового Закону «Про прокуратуру» (зокрема, щодо пенсійного забезпечення і пільговий вік, до якого прокурори можуть і не дожити, і т.д.).

До речі, починаючи із жовтня 2014 року, кожний рік прокурорських працівників «годували обіцянками» про підвищення їм заробітної плати, в т.ч. і за рахунок суттєвого скорочення кількості працівників, але це все залишалося лише на словах. На днях Генпрокурор несподівано анонсував, що Кабінет Міністрів все таки погодив підвищення посадових окладів прокурорським працівникам. Правда, мотивацію такого рішення, яку озвучив Ю.Луценко я, як і більшість експертів, не розділяю,  бо вона не відповідає дійсності. Вибачте, ну не покращилась результативність і, тим більше – ефективність діяльності органів прокуратури.

Дуже погано, що наше суспільство заведене в оману, ось вже скільки часу людей зомбують тим, що прокурори повинні отримувати таку ж заробітну плату і пенсію, мати такий страховий стаж для виходу на пенсію як і всі. Це повний маразм! Акцентую Вашу увагу, що, працюючи в таких надзвичайно складних  умовах, понаднормативно, не маючи ніякої віри  в майбутнє (та ж подавляюча більшість слідчих прокуратури, які з листопада т.р.,  після запровадження Державного бюро розслідувань, змушені будуть залишитись без роботи) і отримуючи, при цьому, зарплату в сумі 7-9 тисяч гривень, ні один професійний слідчий чи прокурор не буде напружуватись та викладатись сповна, щоб розкрити злочин, тим більше – в частині  поновлення прав громадян! Якщо прокурори, як і всі громадяни, будуть приходити на роботу о 9:00,  в13:00 йти на обідню перерву,  а у 18:00, перервавши допит важливого свідка, закривати кабінет і йти додому, ми вже через зовсім нетривалий час будемо жити як у Гватемалі чи Гондурасі!

Ще раз нагадаю: у всіх розвинутих країнах діє система стимулювань правоохоронних працівників, система заохочень та стримувань від одержання хабарів. Чи то поліцейський, чи то прокурор, чи то слідчий – вони всі вважаються за кордоном авторитетною фігурою у суспільстві і у їх присутності громадяни почувають себе у безпеці, оскільки впевнені, що їх кваліфіковано захистять. Там правоохоронці забезпечені достатньою заробітною платою, вони наділяються повним пакетом медичного страхування для усієї сім’ї, мають житлові та пенсійні пільги, тому при такому рівні соціального забезпечення  і захисту  на відповідному рівні знаходиться і всі вибудована сотнями років правоохоронна система,  в т.ч. і прокуратура, маючи при цьому до 80% довіри  у населення! І це ті показники, до яких потрібно прагнути!

Тому, хочу закликати наших громадських активістів, політиків і владу, не потрібно обманювати народ і «замилювати очі» на нагальні проблеми сьогодення, усі промахи в так званому «реформуванні» вже стали настільки явними, що будь-які, навіть і «куплені» ЗМІ та так звані «політологи», не допоможуть їх приховати. Тепер вже на вулицю страшно вийти, кожного дня, навіть у провінційних місцевостях,  вчиняються, як не вбивство, так пограбування чи угон автомашини, але поліція і прокуратура бездіють із причин, викладених вище, а люди, як результат, залишаються один на один зі своїми проблемами!

І ще одне, в т.ч. і для відома Генпрокурору. Забезпечити успішне розкриття злочинів,  особливо  в сфері економіки  та організованих формах, а тим більше – пов’язаних із корупцією, можливо лише тоді, коли слідчий буде працювати під керівництвом і спільно із прокурором-процесуальним керівником  та у тісній взаємодії  із оперативними працівниками, які будуть мотивовано зацікавлені у належному виконанні доручень слідчих чи прокурорів ,  в т. ч. і під час оперативно-розшукової діяльності до реєстрації злочину в ЄРДР.

При цьому, всі названі троє учасників сторони обвинувачення повинні бути професійно підготовленими . І немаловажливу роль в цьому процесі розкриття злочинів і в доказуванні винуватості підозрюваних повинні займати професійно підготовлені вищестоящі прокурори від керівника місцевої прокуратури до Генерального прокурора, чого сьогодні немає і в найближчій перспективі навряд чи станеться!

Ось в цьому і головна причина всіх негараздів, а тому ефективність таких  «кущових» нарад, вибачте,  можна прирівняти до нуля.

Екс-заступник Генерального прокурора України,

кандидат юридичних наук, заслужений юрист України, адвокат

О.В. Баганець

baganets.com