Теги Posts tagged with "прокуратура"

прокуратура

З моменту проголошення незалежності України минуло двадцять сім років, впродовж яких ідея національної державності набула реального змісту та конкретного спрямування. 

Коли українська держава обрала курс на побудову демократичного суспільства, найголовнішим із своїх завдань визначила постійне зміцнення правопорядку та законності, захист інтересів суспільства та особистості вцілому, від порушень норм права.

Починаючи з 24 серпня 1991 року Верховна Рада Української РСР проголосила створення незалежної самостійної української держави — України. З того часу, почалась активна боротьба за створення правової бази України.

Верховною Радою 5 листопада 1991 року приймається Закон України «Про прокуратуру», за допомогою цього закону на сьогоднішній день визначені основні завдання, функції, та повноваження органів прокуратури.

Згідно Закону України «Про прокуратуру», виходячи із встановленої системи органів прокуратури, її очолює Генеральний прокурор України.

Для прикладу, у статті 5 Закону, там чітко прописані основні функції, які виконує прокуратура:

  1. 1) нагляд за додержанням законів усіма органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами та громадянами;
  2. 2) нагляд за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу зі злочинністю та іншими правопорушеннями і розслідують діяння, що містять ознаки злочину;
  3. 3) розслідування діянь, що містять ознаки злочину;
  4. 4) підтримання державного обвинувачення, участь у розгляді в судах кримінальних, цивільних справ і справ про адміністративні правопорушення і господарських спорів у арбітражних судах;
  5. 5) нагляд за виконанням законів у місцях попереднього ув’язнення, при виконанні покарань і застосуванні інших заходів примусового характеру, які призначаються судом;
  6. 6) нагляд за додержанням законів у Збройних силах і органах Служби національної безпеки України.
    Крім вказаних функцій, у Законі визначається, що на прокуратуру не можуть покладатися функції, не передбачені законами України.

Якщо, брати Конституцію України, яка була прийнята Верховною Радою від 28 червня 1996 року, передбачено ряд положень про прокуратуру. Так, для прикладу статті 121-123 Конституції України визначають прокуратуру як єдину систему, її основні функції, окремо прописано порядок призначення і звільнення Генерального прокурора, та строк його повноважень. З урахуванням вимог Конституції Верховною Радою України були внесені відповідні зміни до Закону “Про прокуратуру”.

Ст. 5 Закону “Про прокуратуру” визначає функції, які цілком відповідають функціям, передбаченим ст. 121 Конституції України, а саме:

  1. 1) підтримання державного обвинувачення в суді;
  2. 2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, передбачених законом;
  3. 3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство;
  4. 4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Стосовно, Перехідних положень Конституції України передбачається, що прокуратура продовжує виконання відповідно до чинних законів функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів та функцію попереднього слідства – до введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів, щодо контролю за додержанням законів, і до сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування.
До Закону України «Про прокуратуру», від 12 липня 2001 року додається ще одна функція яку повинна виконувати прокуратура, а саме: координація діяльності, щодо боротьби зі злочинністю.

Закон України “Про прокуратуру” чітко визначає завдання прокурорського нагляду за додержанням законів, принципи організації та діяльності прокуратури, Гарантії її незалежності в здійсненні повноважень та ін.

Слід зазначити, що передбачений Конституцією України (ст. 122) порядок звільнення з посади Генерального прокурора України не сприяє поліпшенню діяльності всієї прокурорської системи. Звільнити Генерального прокурора з посади може Президент України, а Верховна Рада України – висловити йому недовіру, що має наслідком його відставку з посади. Якщо, говорити про Закон, в ньому не передбачено механізму взаємних стримувань і противаг, і це приводить до того, що Генеральний прокурор, займаючи таку важливу державну посаду, не може впевнено виконувати свої службові обов’язки, організовувати систему органів прокуратури й управляти нею, та її перспективно розвивати. Наслідки таких законодавчих «упущень» є постійна зміна Генеральних прокурорів України.

За роки самої незалежності України, з 1991 до 2003 роки, на посаді Генерального прокурора вже змінилося сім осіб.

Зміна Генеральних прокурорів, тягне за собою зміну прокурорів областей, міст і районів, що негативно впливає на діяльність органів прокуратури України.

В Україні наразі триває процес реформування органів прокуратури. Він зобовязаний здійснюватися з урахуванням умов, що склались у державі в галузі забезпечення законності, захисту прав і свобод громадян, інтересів самої держави.

Беручи, до уваги той факт, що деякі “реформатори-стратеги” намагаються віднести прокуратуру до однієї з гілок влади, не беручи до уваги того, що за 27 років незалежності України вона переконливо довела спроможність ефективно та самостійно виконувати свої функції, співпрацювати згідно закону з будь-якою гілкою влади.

В головному Законі України, закріплено права, свободи й обов’язки людини та громадянина, які відповідають сучасним міжнародним стандартам, але не мають детальних гарантій для їх реалізації. Це, і є вимогою для органів прокуратури значно ефективніше захищати конституційні права і свободи громадян України. У наглядовій діяльності органів прокуратури одним із головних завдань повинен бути захист гарантованих Конституцією України прав і свобод громадян.

На сьогодні, сучасна держава потребує встановлення і зміцнення режиму законності, та підтримання прав людини та громадянина.

Автор: Ігор Мізрах

ПРОКУРОРСКАЯ ПРАВДА


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Про обезкровленість прокуратури, незалежність якої невигідна можновладцям, не розкриття резонансних злочинів через політиків, знищення оперативної бази та секретних співробітників бесідуємо з люстрованим екс-прокурором з багаторічним досвідом Олександром Шморгуном.

Олександр Семенович також пояснив, чому державі потрібно ліквідувати незаконні збройні формування, чому Україна не готова до викорінення корупції та чому депутати не знімуть з себе недоторканність…

Банки тріщать лише тоді, коли видаються кредити знайомим, які не планують їх повертати, фото – Дмитрий Бургела

 Як ви вважаєте, чому не розслідуються як належне – з результатами, такі публічні справи, як, наприклад, вбивство сотні людей на Майдані, спалення одеситів в будинку Профспілок 2 травня 2014 року, відповідальність генералів за Іловайський «котел» і «котел» в Дебальцеве, справа банків, які розорив НБУ, вбивство Бузини і Шеремета?

– Причин для цього може бути багато. Спробую озвучити основні з них. У нашій країні завжди існувала проблема з розкриттям резонансних злочинів. Тому що в більшості випадків вони так чи інакше переплітаються з політикою. Озвучені вами наскрізь політичні, тому, припускаю, що вони не розслідуються саме тому, що в цих справах можуть бути «замішані» люди, які займали (або займають) ті чи інші посади в органах влади.

Крім того, політична ситуація в країні постійно змінюється — проводяться сумнівні, недолугі зміни в організації роботи правоохоронних органів, такі, як, наприклад, реформа поліції, яка була проведена в 2015 році, коли велика кількість керівних посад була заміщена новими людьми. Тут варто розуміти, що зміни в будь-якій структурі здатні дещо «призупинити» роботу відомства, і суспільство це відчуло.

Також часто самі судді не бажають братись за розгляд тієї чи іншої справи, і це зрозуміло, адже кожен хоче працювати і спати спокійно.

З-поміж інших є ще одна причина — про резонансні справи політикам час від часу вигідно згадувати. І це відбувається насамперед тоді, коли потрібно відвернути увагу народу від життєвих проблем або ж просто «згадати» про неї, коли приходить час для популістських дій та гасел. У цьому випадку резонансна справа може слугувати так званою лялькою-неваляйкою.

Восени цього року, згідно закону, розпочало свою роботу ДБР (Державне Бюро розслідувань), і тепер резонансні справи будуть розслідуватись саме цим органом – це злочини, здійснені посадовими особами органів влади, тобто керівниками міністерств, відомств, депутатами, суддями, прокурорами, правоохоронцями та іншими. Але це на папері, а як і коли цей орган почне розслідувати справи насправді, невідомо. Адже Держбюро фактично ще не розпочало своєї роботи. Уже існує такий жарт: «Хто очолює, така й перспектива – Труба».

Якщо ж, наприклад, взяти справи про Майдан, то тут є декілька причин. Часто самі правоохоронці саботують їх розслідування. В правоохоронних органах країни ще й досі працюють особи, причетність яких до тих подій і нині перевіряється. Крім того, в нашій країні бракує ресурсів для злагодженої роботи органів слідства. Не вистачає кадрового потенціалу – і через скорочення в прокуратурі в тому числі.

Резонансні справи в Україні будуть розслідувані як належне лише тоді, коли за них візьмуться міжнародні фахівці

Якщо говорити про справи ліквідованих банків, то очевидно, що банк ніколи не може бути в програші, враховуючи відсоткову різницю між депозитами та кредитами. Банки тріщать лише тоді, коли видаються кредити знайомим, які не планують їх повертати. Такими схемами в Україні винищили 82 банки. Але, що найстрашніше, ні один із власників, керівників не поніс покарання.

Резонансні справи в Україні будуть розслідувані як належне лише тоді, коли за них візьмуться міжнародні фахівці. Це може статися після виборів президента.

– Нещодавно Генпрокурор Юрій Луценко повідомив, що в Україні залишаються нерозкритими 10 тисяч справ про вбивства, 61 тисяча нерозкритих грабежів, 9 тисяч розбоїв, 33 тисячі незаконних заволодінь транспортними засобами і ще 10 тисяч справ, пов’язаних з корупцією. Що ви можете сказати щодо такої статистики?

– Це страшна статистика, й у значній мірі – це результати «реформ». Криміногенна ситуація дуже напружена. Я живу під Києвом і постійно чую розповіді сусідів про пограбування. Якщо сьогодні ми не повернемося обличчям до правоохоронних органів та не відновимо ті структури, які повинні боротися зі злочинами, буде біда. Прикро за те, що за їх наслідки немає з кого запитати – ініціатори виїхали з країни.

Юрій Луценко визнав, що маємо дуже великі проблеми зі слідством. Ми знищили серйозний потенціал міліції, УБОЗ, які мали своїх секретних співробітників. Для того, щоб оперативник володів інформацією, він має 3-4 роки пропрацювати на одному місці, щоб напрацювати інформаторів, зрозуміти криміногенну ситуацію, яка існує саме в цьому районі. Повинен знати, як йому діяти в тому чи іншому випадку. А в нашій країні за три місяці підготували до роботи поліцейських, і це жахливо!

Треба визнати, що правоохоронні органи втратили контроль над криміногенною ситуацією. І «реформа» міліції в певній мірі «посприяла» цьому. Колишні міліціонери знали «явки та паролі», тобто вони володіли інформацією, наприклад, про те, де найчастіше відбуваються крадіжки, в якому районі міста найнебезпечніше вночі, в якому підвалі збираються наркомани, де дислокується криміналітет тощо. В них були свої «донощики», а також відпрацьовані на багаторічній практиці схеми розкриття злочинів. Не «книжні» знання американців, а реальний досвід оперативної роботи саме в нашій країні.

Поки що, на жаль, нова правоохоронна система працює гірше за ту, яка залишилась у спадок від радянського минулого, фото – Дмитрий Бургела

Одного разу був особисто присутній при невеличкому ДТП, і поліцейський, який приїхав на місце події, навіть не поцікавився наявністю техпаспортів на автомобілі та водійських посвідчень в учасників аварії. Він почав складати протокол з їх слів. У іншому випадку після необґрунтованої зупинки та перевірки документів почув у відповідь: «Дядьку їдьте! Хіба я не бачу, чи що?».

Так, ми живемо в час змін. Довгий час в нашій країні існувала криміналістична система, яка залишилась у спадок від радянського минулого. Зараз же стару систему поступово змінює нова, проте вона лише вкорінюється, приживається. Вона далеко не ідеальна. І поки що, на жаль, працює гірше за «радянську». Ми творимо реформи, часто не задумуючись над тим, чи принесуть вони суспільству реальну користь.

Ми недієво боремось також з корупцією. Її викорінення, як правило, зводиться до гучних гасел та маніпуляцій з антикорупційним законодавством. В законі й досі існує багато «шпаринок», через які «просочується» можливість уникнути реального покарання. Можна «прикинутись» невиліковно хворим, потім вчасно втекти за кордон, або ж скористатися таким запобіжним заходом, як внесення застави.

Якщо брати показники всесвітнього рейтингу CPI (англ. Corruption Perceptions Index – індекс сприйняття корупції), то сьогодні за рівнем корупції Україна стоїть на одній сходинці разом з Росією, Іраном, Казахстаном та Непалом. І ця статистика насправді є дуже невтішною.

В нашій країні бракує ресурсів для злагодженої роботи органів слідства

– Прокурор представляє сторону обвинувачення в суді, і поліція спільно з СБУ повинні з ним узгоджувати кожну свою дію на всіх етапах слідства. Від прокурора залежить: відкривати справу чи ні, за якою статтею кваліфікувати ті чи інші дії і що говорити суддям під час судового процесу. Чи згодні ви, що в Україні прокурори, так само як і судді, перетворилися в «недоторканних» напівбогів?

– Не зовсім згоден. Якщо взяти роль прокурора в кримінальному процесі, то перелічені вами обов’язки дійсно є його роботою, проте не варто забувати і про інших його учасників – про поліцію, яка займається досудовим слідством, СБУ, котра розслідує справи, що загрожують національній безпеці нашої держави.

Прокуратура існує для того, щоб здійснювати нагляд за дотриманням норм закону органами досудового слідства.

З 1 грудня в прокуратурі мало залишитися лише 10 тисяч працюючих: у прокуратури забрали «руки» і «ноги». Після створення так званих місцевих прокуратур один прокурор очолює 5-7 прокуратур. Це при тому, що реформування не торкнулося судів та поліції.

Для прикладу: у Піщанському районі Вінницької області без змін залишилися суд і поліція, а прокуратури немає, тому що тепер вона знаходиться в Бершаді, а це за 76 кілометрів. Як прокурор може працювати в таких умовах? Важко ж володіти реальною ситуацією на відстані.

Думаю, було б доречніше спочатку провести адміністративно-територіальну реформу, а вже потім реформувати прокуратуру.

Викорінення корупції в Україні зводиться до гучних гасел та маніпуляцій з антикорупційним законодавством, фото – Дмитрий Бургела

Нам безперестанку показують на Європу, але, вважаю, що спочатку потрібно навести лад у себе та навчитись працювати з тим ресурсом, який зараз є в Україні, а вже потім переймати досвід інших.

Згадую, як під час малої судової реформи ми робочою групою їздили в Іспанію, вивчати їхній досвід. Як ми можемо рівнятися до Європи, в якій, щоб стати прокурором чи суддею, потрібно 17 років навчатися? Так от, на той час секретар прокурора області в Україні після закінчення інституту на заочному відділені через півроку стала суддею. Вражаюча різниця. Ми з Європою живемо в абсолютно різних реаліях. Тут доречне українське прислів’я: «Коня кують, а жаба ногу наставляє».

– На папері наша країна – одна з небагатьох у світі, де прокуратура – це незалежний орган влади. Згідно законодавства, вона не належить ні до однієї гілки: ні законодавчої, ні виконавчої, ні судової. Українські прокурори підвладні тільки своєму ж прокурорському керівництву. А як на практиці? Чи відповідає ця норма закону дійсності?

– По-перше, фраза про незалежну прокуратуру – це тільки гасло. Через те, що орган по суті є нічийним. То, в одному випадку, Верховна Рада відправляла генпрокурора у відставку, а в іншому – президент сам ставив питання про відставку. Ми проголосили прокуратуру незалежною, але вона ніколи не мала гарантій самостійності. Хіба Луценко нині самостійний? Повинні бути прописані гарантії Конституції – чіткі та нерушимі.

Очевидно те, що незалежна прокуратура невигідна високопосадовцям

На жаль, у ці буремні часи український політикум не в змозі визначитись, якою повинна бути прокуратура в Україні. І очевидно те, що незалежна прокуратура невигідна високопосадовцям. На цьому підґрунті й виникають проблеми в реформуванні правоохоронних органів: з одного боку, участь у ЄС вимагає приведення державних органів у відповідність до Євростандартів, а з іншого – людям «зверху» не зрозуміло до кінця, як їх втілити в життя так, щоб було і нашим, і вашим…

Візьмемо навіть ті ж самі скорочення, які відбуваються в усіх прокуратурах. Мало того, що прокурори і так працюють понаднормово, їх ще й скорочують. На сьогодні в прокуратури також забрали повноваження загального нагляду, слідчі функції, які передали ДБР.

Згідно з дослідженням міжнародного фонду «Відродження», проведеного протягом 2016-2017 років, «Роль прокурора на досудовій стадії кримінального процесу», лише 11 прокурорів в Україні вважають себе незалежними. В ході дослідження проведено фокус-групи з адвокатами, прокурорами, суддями, слідчими та іншими; опитано 503 прокурорів.

Сьогодні за рівнем корупції Україна стоїть на одній сходинці разом з Росією, Іраном, Казахстаном та Непалом, фото – Дмитрий Бургела

Це означає, що в обхід норм закону вищі за посадою прокурори жорстко керують внутрішньою роботою підпорядкованих їм адміністративно прокуратур, що суперечить нормам Закону «Про прокуратуру». Проте, згідно з цим нормативним документом, прокурори вищого рівня мають право лише на дачу вказівок та доручень виключно з питань управління та адміністративної діяльності.

 Як прокуратурі працюється в ситуації, коли частенько принципи революційної справедливості переважають над законністю? Років п’ять тому навіть уявити було складно, щоб люди безкарно били депутатів і чиновників, кидаючи їх у сміттєві баки. А зараз такий підхід заохочується навіть Генпрокурором….

– Я великий противник подібних речей, і мені взагалі незрозуміло, хто такі активісти? Згадайте тільки ситуацію, коли на кордоні з Кримом активісти зупиняли машини, забирали паспорти та погрожували зброєю. Хто утримує таких активістів, за який кошт? Ці формування поза межею законодавства, і держава зобов’язана ліквідувати їх.

Вони перешкоджають будівництву, калічать людей за гроші… і я не розумію, чому влада допускає подібне. Громадськість дозволяє собі впливати на суди та прокурорів, влаштовувати бійки під час засідань.

Згадується ситуація, коли Конституційний суд намагався розглядати Закон про люстрацію. «Єгорка» зібрав натовп раз, другий, третій… і суд злякався, і перейшов розглядати закон у закритому режимі. Вже три роки розглядає, але рішення так і не винесене. Варто задуматися про користь для країни від такої громадськості…

– Дайте коротко оцінку реформі прокуратури.

– Прокурор фактично позбавлений права витребувати кримінальне провадження, скасувати повідомлення про підозру, відкликати звинувачення.

Також важливо, що ключові посади в прокуратурі займають колишні працівники міліції. Тобто ті, хто раніше був під наглядом прокуратури. З точки зору етики та організації роботи – це абсолютно неправильно.

Нині людина вимушена платити гроші за найменшу послугу, надану юристами та нотаріусами, а прокуратура має право на представництво в суді лише осіб з фізичними чи психічними вадами

Згадується, як раніше прокуратура мала право займатися представництвом інтересів пересічного громадянина в суді. Нині людина вимушена платити гроші за найменшу послугу, надану юристами та нотаріусами, а прокуратура має право на представництво в суді лише осіб з фізичними чи психічними вадами. Ці зміни, з точки зору практики, є абсолютно невиправданими, оскільки позбавляють людей додаткового захисту. Такі обмежуючі фактори абсолютно не сприяють розвитку держави та суспільства в цілому.

В Європі, щоб стати прокурором чи суддею, потрібно 17 років навчатися, фото – Дмитрий Бургела

– Розкажіть про найцікавіші епізоди своєї багаторічної прокурорської кар’єри. Наскільки типовий кіношний образ співробітника служби відповідає реальному?

– Звичайно, кіно значно відрізняється від реальності. Насправді робота прокурора не сказати, що рутинна, але дуже кропітка. Значна частина зайнятості витрачається на підготовку документів та часто невиправданої кількості інформації для прокуратури вищестоящого рівня.

Займаючи посади прокурора в різних областях, визначився, що кожен регіон має свою специфіку. В Луганській області пріоритетним завданням були нелегальні вугільні копанки. Спочатку не зовсім розумів, про що йде мова, але достатньо швидко зорієнтувався в проблематиці і побачив, які потужні фінансові потоки ховаються в тіньовій економіці.

Мова йде про 2006 рік, тоді із 48 шахт 22 вже були закриті. Але шахта вважається повністю закритою, коли проведена рекультивація. Закрити шахту коштує дорожче, ніж побудувати нову, тому якісній рекультивації ніхто особливо уваги не приділяв. Раніше існувала технологія, коли при добуванні вугілля його промивали та мілку фракцію скидали у природні балки, які заповнювали водою, щоб запобігти загоранню. Згодом, за допомогою податкових інспекцій так звані «бізнесмени» зверталися в райдержадміністрацію для визнання шламів безхазяйними. Потім згадувану мілку фракцію вугілля купували по 50 копійок за тонну. Екскаватор подавав на берег шлам, залитий водою, вода стікала і через декілька днів сухий шлам вивозили на гірничо-збагачувальні фабрики.

На той час в Україні працювало 8 ТЕС, і вагони з вугіллям для них завантажувалися по такому принципу: 1/3 вагону завантажувалася енергетичним вугіллям,1/3 – згадуваним шламом, потім зверху це все знову покривали енергетичним вугіллям.

Собівартість шламу була близько 25 гривень за тонну, а державі його продавали по 300 гривень. ТЕСи не виставляли постачальникам претензій у зв’язку з неякісним вугіллям із зрозумілих причин. Напрошується питання: чому держава не використовувала шлами?

Ще один вид копанок. Знімається верхній прошарок ґрунту товщиною 1-1,5 м і під ним залягає пласт вугілля, яке екскаватором вантажиться на автомобілі і вивозиться до занепадаючих шахт, щоб створити ілюзію їх роботи і отримати завищену ціну через те, що на той час видобуток вугілля державою дотувався на 70%.

Виходило, що вугілля добували незаконно, та ще й держава компенсувала серйозні гроші.

За перші три місяці роботи я порушив 32 кримінальні справи, в тому числі щодо відомих О.Єфремова та В.Тихонова, після чого мене перевели працювати до Вінниці, де розслідував справу про контрабанду продуктів з Придністров’я, яка після вилучення невідомо куди зникала.

З’ясував, що в Тульчині працював завод по утилізації вилученого. Тому зобов’язав, щоб при процедурі знищення був присутній представник прокуратури району. Після цього в місцевих ЗМІ з’явилися публікації, нібито я «кришую» контрабанду, хоча все було навпаки – я займався її викоріненням.

Зацікавила мене також ситуація, чому 70% закордонних авто середнього класу завозяться через Вінницьку область. З’ясувалося, що при покупці автомобіля за кордоном фірмами, що цим займалися, вказувалась невиправдана ціна. Таким чином, при його розмитненні вони отримували значну компенсацію з бюджету за кожен автомобіль. За нашого втручання виплати прикоротилися, і фірми, що займались цим бізнесом, перестали існувати.

– Як зміниться суспільство, якщо вмить звільниться від корупції? І чи готові ми до цього?

– Дуже багато говоримо про корупцію… Для отримання будь-якого дозволу люди шукають знайомих, не шкодують «нагород». Для прикладу, згадайте гучну справу про викриття газових схем за участю Олександра Онищенка, відповідно до яких ціна на газ завищувалася на 5-6 тисяч гривень. Минуло вже більше року, як він втік через це з країни. Проте ціна на газ так і не впала. Це говорить про те, що схеми і нині в дії, і хтось отримує ці надприбутки.

В Україні існує система, в якій невигідно чесно працювати та жити, а також мати прозорий бізнес. Якщо ми говоримо про викорінення корупції, то повинні розуміти, що потрібно починати не лише з корупціонерів, необхідно міняти систему. І починати ми повинні насамперед з самих законотворців, які мають приймати відповідні закони, але ж в людей немає поваги до влади, до державних установ. Нормальний рівень життя асоціюється в людей з багатством та олігархами. А порушення законів або їх обхід – гарантією добробуту.

Коли корупція стає сутністю державної системи, то її викорінення загрожує ввести країну в хаос, як це сталось із Бразилією і Італією свого часу.

Тут необхідний цілий комплекс заходів, у тому числі, повернення довіри до влади і посилення відповідальності за корупцію. Тому вважаю, що Україна ще не готова до повного її викорінення. Бо неможливо викорінити те чи інше явище без усунення його причини.

В світі я знаю лише кілька країн, яким вдалося викорінити корупцію. Це Сингапур, який піднявся під проводом Лі Куан Ю, Естонія, яку тягли з корупційної ями всі уряди, починаючи з 1990 року (зараз вона на 32 позиції, згідно рейтингу сприйняття корупції, поруч з Бутаном та Іспанією), Фінляндія, в законодавстві якої поняття «корупція» взагалі відсутнє, Гонконг, рівень корумпованості якого в 1974 році становив 94% чиновників, зараз всього 2-3%, що нижче, ніж, наприклад, в США і Японії.

Приклад цих держав доводить, що викорінення корупції або ж її мінімізація можлива. Це робота не одного року, проте вона в змозі привести країну до процвітання та економічного росту.

Мало того, що прокурори і так працюють понаднормово, їх ще й скорочують, фото – Дмитрий Бургела

Країна без корупції – це країна, в якій панує чесність та згуртованість суспільства, коли воно націлене на розвиток держави. Думаю, Україна без корупції стане сильною європейською державою, в якій процвітатиме бізнес та яка стане привабливою для інвесторів. Як результат, в ній з’явиться багато робочих місць.

– Протести перед Верховною Радою ознаменували один з перших великих зрушень у вітчизняній політиці з 2014 року: цілий ряд політичних сил, які підтримували тоді Майдан, зараз виступили проти проєвропейського президента. Як ви вважаєте, мітинги під Верховною Радою – це проплачене шоу з прицілом на вибори чи дійсно мирний прояв невдоволення чинною владою?

– Важко сказати… Але скажу, що досить потужно підтримував і перший Майдан, і другий. В 2014 році працював у Генеральній прокуратурі, і сильно ризикував, допомагаючи провізією та грошима Майдану.

Чому я підтримував Майдан? Тому що, аналізуючи діяльність українських олігархів – таких, як Фірташ, Бойко та Ахметов, чітко розумів, яким чином вони прийшли до свого потенціалу. Вони торгують газом та електроенергією, брати Клюєви, наприклад, сонячною енергією. Ці люди нічого не побудували для суспільства, і вся їхня діяльність – це торгівля. Чого не можна було одразу сказати про Петра Олексійовича, який зберіг та активізував потенціал в частині харчової промисловості. До теперішнього часу його автобуси «Богдан» користуються успіхом. Я завжди думав, що ця людина зможе створити потужну економіку в країні. Але сталося інакше…

Якщо згадати часи Януковича, то він «обилечивал богатых», і якщо ти, наприклад, заробляв 500 тисяч, то 50 тисяч з них мав віддати. Проте ціни на газ та електроенергію не росли, а долар коштував менше 10 гривень.

В Україні існує система, в якій невигідно чесно працювати та жити, а також мати прозорий бізнес

Натомість маємо хвалений «безвіз», проте скористатися ним я не можу – навіть при своїй пенсії. Ось такі пост-майданівські реалії.

Долар та євро катастрофічно високі, ціни в магазинах ростуть, а більшість українців живуть поза межею бідності. Люди, стомлені від владних обіцянок, шукають виходу із свого становища, і одним із них є ось такі зібрання…

– Чи згодні ви з думкою, що, якщо суспільство «проковтне» пропозицію зняти недоторканність в 2020-му, то її не зніматимуть і через три роки? Як ви вважаєте, чому депутати так противляться зняттю недоторканності і чи зможе її скасування ще більше посилити тиск гаранта на Верховну Раду?

– Мало хто пам’ятає часи, коли у 2005-2006 роках до кримінальної відповідальності не можна було притягнути навіть депутата сільської чи районної ради. В ці роки я працював прокурором у Луганській області, брав участь у багатьох засіданнях обласної ради, представляючи подання про притягнення депутатів сільських та міських рад до кримінальної відповідальності, проте жодного разу сесія не дала згоди. Коли я звернувся до голови облради Тихонова з запитанням: «Чому депутати не дають згоди на притягнення до відповідальності порушників закону?», отримав відповідь: «Майже всі вони (депутати) пройшли через коридори прокуратури». Звідси висновок – або прокуратура, розслідуючи ці справи, працювала непрофесійно, або упереджено, або якісний склад обласної ради складався з депутатів, наближених до стану справ.

Тому переконаний, що в Україні недоторканність з нардепів ніхто не зніме, а якщо колись таке й станеться, то це не гарантуватиме притягнення їх до відповідальності. Не так давно Верховна Рада дала багато дозволів на притягнення до відповідальності народних обранців, проте дотепер немає жодного вироку. Де результати та де ці справи?

Згадаймо хоча б Юхима Звягільського, якого в 1994 році народні депутати позбавили недоторканності. Тоді йому інкримінували зловживання службовим становищем. 300 мільйонів доларів було вивезено ним нелегально до Ізраїлю. Історія закінчилась тим, що він жив на ці гроші в Ізраїлі, а через три роки, після зняття звинувачень, повернувся до України.

Хіба можна говорити про викорінення корупції в країні, в якій народні депутати звикли до безкарності за свої діяння?

– Склалася ситуація, коли низи вже не хочуть далі терпіти, а верхи майже не в змозі що-небудь робити. Чи може влада вважатися повноцінною, якщо їй не довіряє вже більше 80% громадян? Який ваш прогноз на рахунок стабільності влади, яка прийшла керувати нашою державою після Майдану? Що потрібно міняти?

– Недивлячись ні на що, я вважаю Порошенка досить потужною особистістю, і те, що за його правління я потрапив під люстрацію, нічого не міняє. Петро Олексійович прекрасно розуміє і знає про справжнє відношення людей до влади.

І все одно, на жаль, влада займається політиканством: піднімає зарплати та пенсії, незважаючи на занепад економіки. Для того, щоб в українців з’явилися реальні доходи, необхідний ріст товарного виробництва, щоб ринок був насичений товарами народного споживання. Тільки за цієї умови можна підвищувати пенсії, в іншому випадку гроші вкрай знеціняться.

На жаль, влада займається політиканством: піднімає зарплати та пенсії, незважаючи на занепад економіки

Також тривожним сигналом для країни є третя хвиля приватизації. Мене дуже вразило обговорення депутатами протягом цілого дня питання, чи потрібно долучати іноземних спеціалістів для оцінки майна чи ні. Але жоден з них, на превеликий жаль, не встав і не запропонував проаналізувати результати перших двох хвиль приватизації. Що ми реально отримали, окрім грубих порушень закону?

Навіть зараз можна ставити питання про повернення майна державі, адже для цього не існує терміну давності. Працівникам підприємств видали ваучери на приватизацію. Їх скупили на базарах по 10-15 гривень. Підприємства перестали існувати. Вважаю, що у такий спосіб приватизовувати державні підприємства не можна, тому що це робочі місця і економічний потенціал країни. Виходячи з цієї ситуації, виникає питання: чи потрібна нам така кількість мовчазних та нерішучих депутатів Верховної Ради?

Що міняти? Потрібно, в першу чергу, припинити війну на сході. Також варто посилити соціальний захист громадян, покращити правоохоронну систему, привести всі закони у відповідність до Конституції, підтягнути охорону здоров’я, забезпечити молодь доступною вищою освітою, створити кращі умови для розвитку бізнесу та інвестицій.

Щоб країна процвітала, в ній має переважати верховенство права.

Сьогодні за рівнем корупції Україна стоїть на одній сходинці разом з Росією, Іраном, Казахстаном та Непалом, фото – Дмитрий Бургела

Витяги з статті доцента Шморгуна О. С. «Шляхи удосконалення діяльності прокуратури» (Київський національний університет технологій та дизайну):
«Основною проблемою прокуратури в Україні є те, що на рівні Конституції досі не визначено її правову сутність в системі гілок державної влади (державної, виконавчої та судової). Як наслідок, прокуратуру постійно «реформують» у найгіршому розумінні цього слова, без елементарного державознавчого розуміння функціональної ролі даної інституції, яка покликана дбати про законність в усіх сферах суспільного життя».

«Наступною проблемою, яка істотно знижує ефективність діяльності прокуратури, є відсутність професіоналізму на рівні кадрової ідеології. Як приклад, ліквідовано підготовку спеціалістів у Національній академії прокуратури. Практично функції Національної академії прокуратури зведені нанівець, у той час коли такі структури, як МВС та СБУ здійснюють повну підготовку фахівців у своїх учбових закладах».

«Як спосіб вирішення проблеми політизованості прокуратури, коли її використовують задля усунення конкурентів, так і для власного уникнення відповідальності, пропонується запровадження юридичного механізму, який виключав би будь-яку особисту залежність працівника прокуратури від рішень чи діяльності трьох гілок державної влади, органів місцевого самоврядування, політичних сил та бізнесу».

«Не менш важливою проблемою є непосильне навантаження на працівників прокуратури, що породжує неможливість своєчасно і якісно реагувати на порушення вимог кримінального закону. Відомо, що в даний час діє редакція Закону, де в статті 14 передбачено: “Загальна чисельність працівників органів прокуратури становить 15 000 осіб зі зменшенням кількості прокурорів з 1 січня 2018 року до 10 000 осіб».

– Бути чесним і тримати слово – чи приводять ці якості до успіху в житті і кар’єрі?

– Ці якості необхідні в житті. Але так сталося, що люди, які дотримуються принципів честі, в реаліях сьогодення мають матеріальні проблеми. Їх не можна назвати успішними.

– Що означає для вас поняття «особиста свобода»? Ви готові її обмежити? За яких обставин?

– Свого часу вивчав класиків Маркса та Енгельса. В Маркса дуже широке поняття свободи. Шлях до «справжньої» свободи, на думку Маркса, пролягав не через збільшення свободи індивіда, а через відмову від неї. В Енгельса досить коротке визначення: «Свобода – это осознанная необходимость». Для мене в цих словах закладена потужна істина. Якщо говорити про обмеження своїх свобод, то на користь суспільству та держави я б пішов на це в певній мірі.

– Які цінності для вас непохитні?

– Я – людина слова, яка не схильна до обману.

– Вам важко виходити із зони комфорту? Як справляєтесь із стресовими ситуаціями на роботі і в звичайному житті?

– Одного разу я їхав на мотоциклі та зламав ногу. Чотири місяці ходив на милицях, а на роботу мене заносили на руках. Для мене це був важкий період, після якого багато чого переосмислив. Тоді познайомився з гарним тренером і почав реабілітацію ноги. З того часу, вже більше шести років, після роботи ходжу до спортивної зали. Там ти відключаєшся і додому їдеш із зовсім іншим настроєм. Спорт – це мій спосіб життя, який допомагає впоратися з різними стресами.

Автор: Галина Панкратьева


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Я чітко усвідомлюю, що нинішня влада впертоне звертає увагу на стан криміногенної обстановки в державі, яка погіршується з року в рік, починаючи із 2014 року.

Спочатку вищі посадові особи України пояснювали це війною на Донбасі, потім почали перекладати вину за ріст злочинності, особливо пов’язаної із застосуванням вогнепальної зброї та вибухівки, на Росію і т.д. В цьому році керівники правоохоронних органів дещо змінили тактику і стали заспокоювати суспільство тим, що,начебто, зростання злочинності не тільки припинилось, а навіть спостерігається деяке їїзменшення. За їх доводами навіть розкриття злочинів покращилось станом на листопад місяць цього року по зрівнянню із минулим роком.

Більше того, керівництво МВС та Нацполіціїдоговорилось до того, що їх відомству вдалосядосягти «небачених» результатів,  а саме:забезпечення розкриття тих же умисних вбивств майже до 90%!

Про те, що це обман і маніпуляція статистикою з тим, щоб пропіаритись, свідчить хоча б той факт, що перший заступник  Міністерства внутрішніх справ на ток-шоу «Народ проти» заявив про такий «високий  відсоток розкриття» всієї злочинності в Україні! Ви тільки уявіть, 90% розкриття!Фантастика. Йому пощастило, що там був присутній директор департаменту комунікаційМВС України Артем Шевченко і коректно виправив його (я допускаю) помилкові твердження.

Хоча, знову ж таки, на превеликий жаль, глядачам і учасникам цієї телепрограми так і не прийшлось почути від усіх там присутніх заступників керівників правоохоронних органів нашої держави ні про реальний стан злочинності в державі, ні про причини стабільного погіршення криміногенної обстановки, ні про заходи, які необхідно негайно вжити, щоб забезпечити дотримання принципу верховенства права, задекларованого в Основному Законіщо саме людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю,  а права і  свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, і головне: утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави!!!

А що ж насправді? Для відому, цього року Україна увійшла до списку країн з найвищим рівнем організованої злочинності і зайняла 113 місце в списку із 137 країн. Про це свідчать дані рейтингу, складеного фахівцями Світового економічного форуму. Так, для наглядностів групі країн з найвищим рівнем організованої злочинності Україна опинилася поруч з державами Південної таЛатинської Америки і Африки. Про який спад злочинності тоді можна говорити?

Я продовжую стверджувати, що наша нинішня влада не хоче виправляти свої очевидні помилки в так званому «реформуванні» правоохоронних органів, що фактично призвело до знищення самої правоохоронної системи, коли прокуратуру в жовтні 2014 року в порушення вимог Конституції України позбавили функцій як нагляду за додержанням правоохоронцями законів по боротьбі із злочинністю, так і фактичного арбітра такоординатора в діяльності тепер вже окремо розкиданих «по хуторам» правоохоронних органів, які розбалансовані, дезорганізовані та очевидно безпорадні перед такою навалою злочинності в обстановці безкарності і вседозволеності, а точніше – повної анархії на цьому напрямку діяльності нашої держави.

І тому, не тільки у мене одного виникають такі закономірні запитання.

Невже ні в кого із відповідальних за стан боротьби із злочинністю високопосадовців і до цих пір не сформувалось об’єктивної думки  про те, що таким «реформуванням» вони підривають основи нашої державності?! Невже вони не думають про майбутнє нашої держави, коли свідомо позбавилинаших правоохоронців (в першу чергу поліцію і прокуратуру, які завжди перебували на передньому краї боротьби із злочинністю) всіх до цього існуючих пільг, в т.ч. на вислугу років та достроковий вихід на пенсію, на достатній її розмір в майбутньому (нагадую: максимальний  розмір якої для всіх громадян, в т. ч. тепер і для правоохоронців, окрім військових, складає приблизно 10 000 гривень, купівельна спроможність якої, в результаті інформації до кінця 2017, знизилась до катастрофічної відмітки при сплаті комунальних послуг, на безоплатне одержання житла, на безоплатний поїзд в міському транспорті і т.д.?!

Ще раз звертаюся до наших можновладців, в т.ч. Президента, Прем’єр-Міністра та Верховної Ради, із роз’ясненням, що при такій оплаті праці і прирівненні слідчих, прокурорів і оперативних працівників до всіх звичайних громадян у пенсійному і соціальному забезпеченні, Ви не зможете мотивувати йти на службу в правоохоронні органи кращих фахівців і спеціалістів в галузі права, які одержали вищу юридичну освіту та хороші знання, Ви не зможете утриматиякнайдовше на службі тих досвідчених правоохоронців, які можуть навчити молодь та допомогти їм розкривати і розслідувати злочини!

Про яке розкриття і розслідування злочинів, особливо вчинених в умовах неочевидності, тим більше — в складі організованих груп та, тим більше, злочинних організацій, з застосуванням вогнепальної зброї та вибухових речовин,  особливо «по гарячих слідах» і в найкоротші терміни, Ви говорите, якщо це досягти можна лише при наявності достатньої кількості підготовлених професійно слідчих, прокурорів і оперативних працівників, які, до того, ж мають відповідний досвід, володіють методикою і організацією роботи по розкриттю і розслідуванню таких злочинів і будуть мотивовано працювати з повною віддачею сил і вміння, не рахуючись із особистим часом, без відпочинку, цілодобово, без вихідних і святкових днів?!

Я вже не говорю про те, що позитивного результату у боротьбі із злочинністю Ви не досягнете без негайного внесення відповідних змін і доповнень до діючого законодавства, відновлення прокурорських функцій по здійсненню нагляду за додержанням законів всіма правоохоронними органами, в т.ч. і НАБУ, з наданням права Генпрокурору і йому підпорядкованим прокурорампроводити у всіх піднаглядних правоохоронних органах перевірки на предмет дотримання законівпо боротьбі із злочинністю, вносити за результатами перевірок їх керівникам документипрокурорського реагування з вимогою усунення виявлених порушень закону та притягнення винних правоохоронців до відповідальності. І ще раз наголошую: без негайного об’єднання зусиль всіх правоохоронних органів під керівництвом Генпрокурора шляхом координації їх спільних дій не вдасться добитись позитивних результатів у боротьбі із злочинністю! 

Єдине, оговорюся, що це можна дійсно реалізувати лише у випадку перебування на посаді Генпрокурора не політика, а саме досвідченого і професійно підготовленого фахівця, при чому рівновіддаленого від будь-яких політичних сил, який повинен мати достатній досвід роботи на прокурорських посадах, в т.ч. і адміністративних! Аналогічно таким вимогам повинні відповідати і його заступники, прокурори регіонів та керівники місцевих прокуратур. Але це можливо реалізувати, коли буде  припинена ганебна практика застосування квотного (від політичних сил та АП) призначення осіб на такі посади і негайного скасування ганебних змін до Закону «Про прокуратуру», якими було надано можливість призначення на посади прокурорів будь-яких інших «фахівців в галузі права» без будь-якої спеціальної підготовки, а тим більше — в прокуратури регіонів і до центрального апарату – без будь-якого прокурорського досвіду! Окрім шкоди для держави і суспільства від таких змін по комплектуванню прокуратур законодавці породили для ГПУ і проблему, яку намагаються вирішити, на якій підставі присвоювали прокурорські класні чини бувшим міліціонерам, або «іншим фахівцям в галузі права», якими заповнили цілий ряд керівних посад в органах прокуратури за час перебування Ю. Луценка на посаді Генпрокурора.

Окрім того, до яких пір наша бездарна, безініціативна, і вибачте за такі словааморальна іготова на все, аби продовжити своє існування в такому складі, Верховна Рада буде бездіяти і не ініціювати внесення край необхідних змін до Кримінального процесуального кодексу України, який був розроблений «визначними» юристами Януковича  і проголосований вночі 45-минародними депутатами та фактично «зав’язав по руках і ногах» дії правоохоронцівде було передбачено цілу низку норм, які тепер не дають можливості слідчим, прокурорам і оперативним працівникам об’єднувати зусилля в якнайшвидшому та в короткі строки розкритті і розслідуванні  злочинів?

Для прикладу, візьміть хоча б ту ж статтю 214 КПК України, яка зобов’язує слідчих і прокуроріввносити в ЄРДР всі без виключення «заяви і повідомлення про злочини», причому негайно, не дивлячись на те, що в більшості своїй вони не єтакими в дійсності! Не дивлячись на те, що такі «заяви про злочини» можуть бути написані тими ж недоброзичливцями, чи на замовлення, чи навіть психічно хворими людьми, ця вимога закону змушує слідчих і прокурорів, замість зосередження зусиль над розкриттям і розслідуванням реальних, очевидних злочинів,  в першу чергу тяжких і особливо тяжких, в т.ч. і проти особи, відволікатись та проводити формальні слідчі дії з метою перевірки таких «сигналів», а інколи і відверто «доносів», а після затрат на це значного часузакривати такі провадження за відсутності події злочинуХіба цього не знають наші керівники держави чи ті ж народні депутати? Допускаю, що знають, бо все кивають на того ж Портнова, хоча з того часу пройшло 5 років, але, таких необхідних змін до КПК про скасування таких гальмівних для слідства норм до цих пір так і не внесли.

А хіба не відвертим шкідництвом та фактично усуненням оперативно-розшукових підрозділів правоохоронних органів від розкриття злочинів є введені в 2012 році норми КПК про наділення, Ви тільки вдумайтесь, саме слідчих повноваженнями на проведення негласних слідчих (розшукових) дій,форми і методи проведення яких таємними,  а більшість слідчих навіть такого предмету у ВУЗахне вивчали! В той же час, оперативні працівники того ж, наприклад, карного розшуку, які можуть і вміють це робити, бо вони вивчали у своїхнавчальних закладах цей предмет, навчались цьому «ремеслу» у своїх досвідчених наставників і набули відповідний досвід роботивже протягом 5 років усунуті фактично від самостійного проведення оперативно-розшукових заходів чи негласних слідчих (розшукових) дій після реєстрації кримінального провадження в ЄРДР, обмежившись лише  виконання доручень слідчих і прокурорів! 

Для відому, в зв’язку із прийнятим нового КПК в такій редакції були внесені зміни і в Закон «Про оперативно-розшукову діяльність», де до повноважень оперативних підрозділів було віднесено проведення оперативно-розшукових заходів, в основному, лише з метою виявлення злочинів, які лише готуються, та осіб, які їх готують. Це теж одна із причин, чому в нас така катастрофічна ситуація із розкриттям злочинів. Ви можете запитати: а чому ж тоді оперативні підрозділи правоохоронних органів не попереджають вчинення нових злочинів з урахуванням їх нинішньої компетенції? А це вже питання до законодавців та нинішніх керівників правоохоронних органів. Вони про це чомусь сором’язливо мовчать, бо похвалитись нічим, такяк оперативні працівники не налаштовані зосереджувати свої зусилля на виявлення і розкриття злочинів, які лише можуть готуватись!

Якщо Ви сподівались, що наші державні мужі (законодавці, Президент, керівники правоохоронних органів), в кінці кінців, прозріють і будуть намагатися тверезо, виходячи, перш за все,  із національних інтересів, а не в угоду різнимзакордонним центрам впливу (як хочете, так їх іназивайте), виправити цю ситуацію, то Ви помиляєтесь. І поясню чому. 

Замість негайного вжиття край необхідних заходів до покращення діяльності правоохоронних органів у боротьбі із злочинністю, в т. ч. і корупцією, нинішня влада продовжує їх фактично доруйновувати. Чого тільки варті обіцянки сьогоднішнього очільника Національної поліції України, якого, на відміну від більшості інших нинішніх керівників правоохоронних органів, я вважаю професіоналом, змінити порядок комплектування підрозділів кримінальної поліції, куди він планує набрати до 80% працівників виключно (Ви тільки вдумайтесь) із патрульної поліції! Не мені Вам розповідати, яким чином до неї набирали і продовжують набирати кандидатів фактично з вулиці, без будь-якої юридичної освіти, а на підготовку таких «поліцейських» витрачають всього аж 3 місяці, кидаючи фактично цих не підготовлених працівників під кулі і ножі нинішніх злочинців, як правило, озброєних, інколи маючихнавіть бойовий досвід в зоні АТО. І таких трагічних випадків вже достатньо!

І лише приблизно 20-25% кадрів нової кримінальної поліції  будуть набирати після одержання спеціальної освіти. І виходячи із таких намірів керівника Нацполіції, Ви можете уявити собі, хто буде в майбутньому захищати наших громадян від злочинців, хто із таким рівнемпідготовки «поліцейських» зможе протистояти справжній лавині злочинності: як правило, озброєній та оснащеній, а головне – організованій і добре проінформованій?!

Більше того, замість розробки нових законодавчих норм про повернення оперативним підрозділам Нацполіції повноважень по проведенню оперативно-розшукових заходів  з метою розкриття хоча б тяжких і особливо тяжких злочинів, в першу чергу, таких як умисні вбивства,  в т. ч. і з застосуванням вогнепальної зброї та вибухівки, і після реєстрації таких кримінальнихпроваджень в ЄРДР, керівництво МВС і поліціїпроводять, особисто для мене, незрозумілі експерименти зі створення в деяких містах і областях України не передбачених законом для цього відомства «підрозділів детективів», які здійснюють одночасно як негласні слідчі (розшукові) дії, так і слідчі дії. На запевненнякерівників Нацполіції, що такі їх нововведення, начебто, знаходять підтримку серед прокурорів таслідчих суддів, можу їх розчарувати, бо суди при розгляді обвинувальних актів по суті у справах, по яких докази здобували такі «детективи», будуть визнавати їх недопустимими з усіма витікаючиминаслідками!

А щодо прокурорів, які підтримують проведення слідчих дій не уповноваженими на це особами, краще промовчу, бо прокуратура сьогодні фактично зруйнована, прокурорський нагляд за додержанням законів органами досудового розслідування фактично відсутній, як би мені не було сумно це визнавати. Тому, не дивуйтесь таким «прокурорам», які підтримують подібні «експерименти». А щоб Ви уявили, про яких «детективів» іде мова у повідомленнях СергіяКнязева, то він озвучив їх подальші наміри комплектувати такі підрозділи із розрахунку: 70% —із кримінального розшуку і лише 30% – із слідчих. В зв’язку з цим, теж виникає закономірне запитання: Ви можете собі уявити, який буде рівень досудового розслідування в Нацполіції в майбутньому, коли цю функцію будуть виконувати такого рівня «фахівці»? Яке тоді покращення протидії злочинності можна очікувати?! Одним словом: жах!

Підтвердженням таких моїх песимістичних прогнозів щодо подальшого погіршення стану діяльності органів досудового розслідування свідчать і наміри Уряду України ввести до цього часу нікому не відомий так званий «аудит діяльності правоохоронних органів щодо розслідування кримінальних правопорушень!». Правда, незрозуміло, хто і на якій підставі буде його здійснювати. І це все робиться замість того, щоб відновити повноваження прокурорів по здійсненню нагляду за додержанням всіма правоохоронними органами законів по боротьбі із злочинністю, які раніше, до так званих «реформ»здійснювались шляхом проведення таких перевірокв органах досудового розслідування, за результатами чого вживались адекватні заходи реагування на відновлення законності в діяльностіправоохоронців. Але, урядовці, в першу чергу, МВС і Нацполіціявідверто бояться прокурорського нагляду, бо в такому разі їм би не довелося так вільно і безтурботно себе  почувати при такому катастрофічному стані дотримання законності, в тому числі і в сфері бюджетного законодавства, і злочинності в державі і т.д.

Окрім сміху і повного розчарування у здатності нинішньої влади  організовувати протидію злочинності свідчить і пропозиція Мінюсту про створення так званих «комісій з числа громадських організацій, які будуть встановлювати порушення законів правоохоронцями під час проведення ними слідчих дій». Ви тільки вдумайтесь у зміст даної пропозиції: яким чином такі «комісії» можуть бути присутніми на місці проведення процесуальних дій?

А хіба не є свідченням катастрофічних наслідків від так званих «реформ» визнання зовсім недавно Міністром внутрішніх справ А. Аваковимтого факту, що в цьому році втричі чи навіть в чотири рази більше громадян загинуло в результаті ДТП на автошляхах України, ніж за цей час в зоні АТО?! І в той же час, зверніть увагу, що пропонує МВС і Уряд України з метою покращення ситуації на дорогах: збільшити  штрафи за порушення правил дорожнього руху в рази і обмежити швидкість в населених пунктах до 50 км/год! Не дивлячись на те, що ліквідація тих же підрозділів ДАІ себе не виправдала, а навіть стала основною причиною такої кількості смертей громадян в результаті ДТП, будь-якої реакції щодо відновлення таких чи створення нових подібних підрозділів дорожньої поліції саме для забезпечення дотримання ПДР немає. Тобто, незрозуміло хто саме буде контролювати дотримання ПДР, щоб виявити їх порушення, щоб застосувати такі штрафи?! 

На думку вже багатьох експертів (до яких і я приєднуюсь), якщо ще рік-два буде існувати такий стан безпеки на наших дорогах, то можна буде знімати всі знаки дорожнього руху і їздити, як їздять автомашини в самих низько розвинутих країнах Індонезії чи Африки! А з цим будуть пов’язані і наступні проблеми в нашій державі і суспільстві: як потім переконати наших громадян-водіїв, які звикли до такої анархії на дорогахзновудотримуватись правил дорожнього руху?! Повіртеце буде дуже складно, бо до «бєзпредєла» дуже швидко можна звикнути, а ось відвикнути від таких «привілеїв» — це проблема. Тому, нехай мене вибачать, але я із недовірою відношуся до запевнень МВС та Нацполіції про зростаючий рейтинг новоствореної патрульної поліції!

Не замінять таких підрозділів дорожньої поліції по забезпеченню виконання ПДР і відеокамериякінам обіцяють розмістити урядовці вже який рік (мабуть третій чи четвертий), навіть в кількості кількох тисяч, бо ними неможливо забезпечити всі вулиці у містах і селах, а тим більше – всі автошляхи України. Це утопія. Тим більше, що при такій кількості завезених до нашої держави із-за кордону кілька сотень тисяч вживаних автомобілів «на бляхах», по яких неможливо ідентифікувати водія, я вже не говорю про власниказастосування таких відеокамер не принесе ніякої користі для наведення правопорядку на дорогах!

Злочинність побороти не можливо, але протистояти їй держава зобов’язана! Правда, не таким шляхом.

Екс-заступник Генерального прокурора України,
кандидат юридичних наук, заслужений юрист України, адвокат
О.В. Баганець


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Чи дійсно є «перемогою» Генпрокуратури спецконфіскація так званих «коштів Януковича» в сумі 1,5 млрд. доларів США, за рішенням Краматорського міського суду Донецької області, та 200 млн. доларів США, за рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси? Чи це, навпаки, являється проявом авантюризму і свавілля нинішніх правоохоронців та суду? Чи, все ж таки, це лише піар-акція політичного гравця, а нині – Генпрокурора Ю. Луценка? І насамкінець: якими наслідками для держави може обернутись в майбутньому така «діяльність» Генеральної прокуратури і названих судів по «спецконфіскації» чужого майна?

На всі ці питання я намагатимусь дати відповіді у своєму розгорнутому аналізі.

Дійсно, справжньою сенсацією в ЗМІ виглядали і до сьогоднішнього дня сприймаються заяви прес-служби Генеральної прокуратури України і прес-конференції її нинішнього очільника Ю.Луценко, які підкріплюються його особистими відвідуваннями одного із банків та того ж Держказначейства з приводу підтвердження факту одержання державою конфіскованих за рішенням названого суду коштів і цінних паперів на загальну суму 1,5 млрд. доларів США, які, начебто, належали Віктору Януковичу, колишньому Президенту України.

В продовження цих «переможних» заяв тим же Ю. Луценком пізніше була оприлюднена і інформація про наступну «спецконфіскацію» вже 200 млн. доларів США, які також, начебто, належали Президенту-втікачу, але чомусь вже рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси. Звертаю Вашу увагу, що обидва ці судові рішення були на вимогу ГПУ засекречені, а тому і відсутні у Єдиному реєстрі судових рішень.

Звичайно, що такі здобутки правоохоронних органів можуть викликати лише схвалення, якщо було доведено, що  ці кошти дійсно викрадені із Державного бюджету, а тому і  повинні бути повернуті народу України і таким чином допомогти відновити як справедливість, так і забезпечити невідворотнє покарання для злочинців.

Разом з тим, у мене особисто ця історія викликає недовіру і скептицизм. Поясню чому.

Перше. Здивувало те, що конфісковані таким способом кошти, начебто, належали Януковичу-втікачу, в той час як кримінальні провадження (я маю на увазі обвинувальні акти) за його обвинуваченням у створенні злочинної організації і розкраданні державного майна (взяти хоча б епізоди заволодіння резиденцією Межигір’я і майновим комплексом Сухолуччя) до суду ще не направлені, в тому числі і в порядку заочного судочинства. Тому і незрозуміло для багатьох юристів, як можна конфіскувати належне Януковичу майно в іншому кримінальному провадженні, в якому останній участі не приймав.

Друге. Ще більше подиву у мене викликало прийняття такого рішення далеким від Києва по територіальності Краматорським міським судом Донецької області – з приводу 1,5 млрд. доларів США, а другої суми — в 200 млн. доларів США – Соснівським районним судом м. Черкаси. Якщо виходити з того,  що на сьогодні військова прокуратура може розслідувати будь-які кримінальні провадження, тобто не обов’язково про злочини у військовій сфері (що не тільки у мене одного викликає обґрунтовані сумніви у дотриманні правил підслідності, оскільки згідно Наказу ГПУ від 29 серпня 2014 року «Про особливості діяльності військових прокуратур» військова прокуратура не повинна розслідувати такі правопорушення), то зрозуміло звідки могла взятись така підсудність першої справи (це в тому випадку, якщо назване кримінальне провадження розслідувала, наприклад, військова прокуратура сил АТО). А  ось щодо іншого провадження, за яким була застосована спецконфіскація вже 200 млн. доларів США і які теж, начебто, належали тому ж Януковичу, то  для мене це взагалі загадка, як така справа могла слухатись в м. Черкаси?!

Третє. Ще більше мене насторожила інформація в ЗМІ про  те, що об’явились (чи вони були і раніше, але їх ні до розслідування, ні до цього судового процесу не залучали) справжні нинішні власники цих коштів (саме 1,5 млрд. доларів США) і навіть намагались реалізувати своє право на оскарження прийнятого названим судом рішення про  цю так звану «спецконфіскацію», але їм в цьому було відмовлено. Якщо такі особи існують і намагались отримати право на доступ до правосуддя, але їх такої можливості позбавили, то прокурор і суд повинні розуміти, що позбавлення можливостей зацікавлених осіб оскаржити вказане судове рішення буде беззаперечною підставою для визнання його  в майбутньому таким, яке прийняте з порушенням права на справедливий суд.

Четверте. Ще більш критичним у всій цій поведінці Генпрокуратури було прийняття нічим не передбаченого рішення про засекречення названих двох вироків судів про спецконфіскацію 1,5 млрд. і 200 млн. доларів США. Це була для мене дійсно «дивина», оскільки Конституція і КПК України передбачають дотримання основних засад кримінального провадження як верховенство права, недоторканність права власності, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, правосуддя, забезпечення права оскарження процесуальних рішень, гласність і відкритість судового провадження і т.д.  А головне, що судові рішення, ухвалені у відкритому судовому засіданні, повинні проголошуватись прилюдно. І навіть якщо в цій справі  і була інформація, яка охороняється законом (в чому я глибоко сумніваюсь), то лише вона могла бути не оприлюднена, а саме рішення суду підлягало оголошенню,  і, тим більше, мало бути розміщене протягом 1 доби у відповідному Реєстрі судових рішень. Це вимога закону. Тому, цілком закономірним було звернення тієї ж міжнародної організації Тransparency International до суду про визнання таких дій ГПУ (військової прокуратури) незаконними щодо заборони внесення до Єдиного реєстру судових рішень названого вище вироку Краматорського міського суду Донецької області.  І я схиляюсь до того, що їхня скарга буде судом  задоволена, якщо не в першій інстанції, то вищестоящими судами обов’язково!

П’яте. Саме в цю піар-концепцію про чергові «здобутки» Генпрокуратури вписується і послідуюча за цими подіями чергова «сенсація», оприлюднена знову ж таки ГПУ, про виявлення в одному із іноземних банків більше ніж півтони золота, яке теж, начебто, належало тому ж Януковичу. Але, щось в цій «новині» в подальшому пішло не так, бо Генпрокуратура цю «сенсацію» чомусь не стала надалі «роздмухувати» і піар-хід з цього приводу був призупинений.

І таких сумнівів щодо наведеної вище події  я міг би привести безліч, але мене сьогодні більше хвилює нинішній стан дотримання законності  в діяльності наших органів досудового розслідування, прокурорів і суддів та передчуття в майбутньому негативних наслідків від такого, вибачте, відвертого беззаконня. Все це дає мені достатні підстави  вважати, що ці дії  і рішення Генпрокуратури, в цілому, і військової прокуратури, зокрема, а також названих судів будуть в подальшому визнані незаконними (чи національними вищестоящими судами, чи тим же Європейським судом з прав людини)!  В такому випадку Україні прийдеться повернути власникам не тільки конфісковані кошти, а і відшкодування із Державного бюджету заподіяну їм матеріальну і моральну шкоду від такої «спецконфіскації». А головне, то це стане, як на мою думку, однією із основних підстав для фактичної реабілітації, як прийнято говорити – злочинного режиму Януковича і його найближчого оточення, які стануть виглядати ледь не потерпілими від дій так званої демократичної влади. Тим більше, що саме за 3 останніх роки було «похоронено» десятки кримінальних проваджень, які у свій час  мали судову перспективу, по яких уникнули від кримінальної відповідальності цілий ряд найбільш одіозних осіб попередньої влади.

Ні для кого не секрет, що обіцянки і декларації, якими буквально «засліпив» законодавців, політиків і наших найбільш довірливих громадян призначений в 2016 році новий Генеральний прокурор без юридичної освіти, а головне — без будь-якого досвіду роботи в органах прокуратури, зокрема, про зміну ним не тільки зовнішнього обліку, за його твердженням, ще «радянської прокуратури», але,  і очищення її від корупції шляхом наповнення її складу новими, так би мовити, «незаплямованими» працівниками. Для цього парламентська більшість на чолі із Президентом навіть нашвидкуруч «пропхали» у Верховній Раді необхідні зміни до Закону «Про прокуратуру», який був прийнятий ними в порушення вимог Конституції України, незадовго до цього проігнорувала його вимоги про обов’язкову попередню підготовку всіх працівників в Академії прокуратури України і без  необхідного досвіду роботи в органах прокуратури, тобто навіть для призначення на керівні посади в прокуратурах областей та центральний апарат Генпрокуратури, якими, насправді, в більшості своїй, виявилися бувші міліціонери, які працювали з Ю.Луценком в системі МВС за часів його перебування на посаді Міністра. Звичайно, що такі декларації і наслідки добору в органах прокуратури так званих «інших фахівців в галузі права» не принесли бажаного результату. В дійсності, на превеликий жаль, органи прокуратури під його керівництвом не тільки не забезпечили дотримання прав і свобод громадян іншими органами досудового розслідування, а і самі стали масово ігнорувати норми Конституції та законів України, що проявилось у незаконному затриманні громадян, коли їх застали на місці події, проведенню масових обшуків без санкції суду та вилученню документів і речей, на які суди дозволів не давали, численних фактах вручення необґрунтованих повідомленнях про підозру. А про масові безпідставні звернення до суду про обрання міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою взагалі мовчу!

Я дійсно теж мав надію, що Ю. Луценко, який особисто достатньо постраждав від завідомо незаконного переслідування з боку правоохоронних органів і судів часів Януковича і навіть тривалого тюремного ув’язнення, зробить все від нього залежне, аби не допустити нічого подібного вже в нинішній час, після Революції гідності, після стількох смертей і поранень серед мирного населення в середмісті столиці. Вірити в таку його здатність мене, наприклад, надихали навіть не стільки його обіцянки (тим більше, що він не прокурор, а політик), а насамперед —  хвилююче відвідування ним СІЗО і навіть камери, в якій він утримувався під вартою. Виходить, що я глибоко помилявся.

Але, зараз не про це. Ви всі пам’ятаєте, яке було велике бажання нинішньої влади протягом 2016-2017 року будь-яким способом конфіскувати названі вище кошти(точніше ОВДП на цю суму), які були заарештовані ГПУ ще в першій половині 2014 року, особливо, коли народні депутати від провладної фракції тієї ж партії «Народний фронт» навіть розробили кілька законопроектів щодо так званої «спецконфіскації» майна, яке могло бути, за даними прокурора, здобуте злочинним шляхом, де пропонувалось конфісковувати таке майно без підтвердження обвинувальним вироком суду вини конкретної особи (осіб) у вчиненні злочину. Зізнаюсь, і до мене для дачі правового висновку з приводу таких законопроектів кілька разів звертались народні депутати, але я такі пропозиції не підтримав і пояснив, що ці ініціативи протирічать як Основному Закону, так і Європейській Конвенції з прав людини. Тобто, навіть така велика спокуса отримати додаткові надходження до напівпорожнього бюджету достатньо солідної суми коштів необхідної кількості голосів народних обранців в залі ВР за цей закон зібрати не змогла. І це при тому, що наша влада за 1 млрд. доларів США кредиту від МВФ готова навіть на прийняття завідомо непопулярних рішень.

Разом з тим, цей «задум» вдалося втілити в життя, але, не через той нехай і сумнівний, але все ж таки законопроект, а через «схему» так званої «спецконфіскації по нашому», яка була придумана і реалізована вже при нинішньому Генпрокурорі, який, замість того, щоб з’ясувати: чому протягом 3-х років не закінчено розслідуванням кримінальне провадження, у якому і були ще в першій половині 2014 року заарештовані на цю суму облігації внутрішньої державної позики, чому не було направлено до суду обвинувальний акт по ньому, хоча б в порядку заочного засудження, чому не були встановлені дійсні власники цього майна, погодився на цю, я вважаю, авантюру і допустив її застосування підлеглими. Не виключаю, що Юрій Віталійович  і міг  благословити її реалізацію, керуючись як мотивом само піару, так  і політичною доцільністю, бажаючи допомогти нинішній владі подовше утриматись біля «керма».

До речі, з цього приводу є цікаве повідомлення  в ЗМІ народного депутата С. Лещенка про те, що в дійсності таке бажане для нинішньої влади рішення прийняв Краматорський суд шляхом, начебто, повторного засудження номінального власника однієї із фірм, належних сумновідомому  Сергію Курченко – Андрія Кашкіна.  Останній заробляв собі на життя тим, що за невеликі кошти надавав свої паспортні дані для призначення його фіктивним господарем тієї чи іншої компанії, за якими далеко від нього по ієрархії знаходилися справжні власники. За твердженням С. Лещенко, цього Кашкіна, на відміну від першої кримінальної справи, де він притягався до відповідальності лише за співучасть у фіктивному підприємництві,  вже у цій другій справі визнали повноцінним членом цілої «злочинної організації»  Януковича-Курченко, яких він, скоріше всього, і в  очі не бачив, але саме таке формулювання обвинувачення йому і дало підстави для застосування даної «спецконфіскації». Схиляючись до того, що така схема обернення в дохід держави названих ОВДП і вилучених після їх погашення коштів була задумана в обхід законного порядку, свідчить хоча б та обставина, що ні у прокуратури, ні у суду не викликав сумніву навіть той факт, що ці облігації внутрішньої державної позики були заарештовані багато місяців назад в рамках зовсім іншого кримінального провадження за підозрою колишнього Голови Нацбанку С. Арбузова. Тим більше, суспільству і сьогодні незрозуміло, яким чином матеріали даної справи «перекочували» до кримінального провадження відносно одного із фіктивних директорів фірм Сергія Курченка, виділеного в окреме провадження  із загальної справи за підозрою А. Кашкіна.

Далі, С. Лещенко, обґрунтовуючи незаконність цього рішення суду доводив, що Україна не може конфіскувати названі півтора мільярди доларів США, хоча б у зв’язку із не встановленням дійсного власника (чи власників) офшорних компаній, які і можуть приховувати справжнього власника цих цінних паперів, тим більше, що за його ж власною інформацією ці офшорні компанії на момент винесення названого вироку, яким і була застосована ця спецконфіскація, вже продали частину арештованих ОВДП третім особам, в т. ч., начебто, і нардепу Онищенко та російському бізнесмену Фуксу, що також може бути використано законними власниками в позові проти України в ЄСПЛ.

За повідомленням того ж Лещенка, названого вище Кашкіна саме у другій кримінальній справі визнали винним вже у причетності «до злочинної організації», але, так як він уклав угоду зі слідством про визнання винуватості, то суд лише затвердив її, але скориставшись цим, застосував у вироку так бажану для ГПУ «спецконфіскацію» названого майна у вигляді грошей та цінних паперів, які не були погашені. Тобто, народний депутат мав на увазі, що твердження ГПУ про конфіскацію цього майна виключно у вигляді коштів у сумі 1,5 млрд. доларів США теж не відповідало дійсності.

Окрім того, із додаткової інформації, одержаної із різних джерел в ЗМІ, які мали, наскільки я розумію, доступ до цього так утаємниченого вироку Краматорського міського суду Донецької області про затвердження угоди про визнання винуватості між військовим прокурором сил АТО та гр-ном Кашкіним, можна зробити і такі висновки.

Перш за все, в порушення вимог ст.ст. 469 і 470 КПК України, в описовій частині цього обвинувального вироку фактично викладена фабула обвинувачення Особи 1 та Особи 13, яких не складно впізнати по змісту інкримінованих їм кримінальних правопорушень, як то:

1) створення та керівництво злочинною організацією з метою вчинення тяжких і особливо тяжких злочинів у сфері економіки, в т.ч. проти державної власності, і участь у ній, по чому можна без будь-якого сумніву ідентифікувати тодішнього Президента України Януковича В.Ф.;

2) а також вибудування структури підконтрольного останньому окремого підрозділу цієї злочинної організації уповноваженим його учасником, який і керував ним, ким безсумнівно  являється вже названий Сергій Курченко, а вже через останнього та йому наближених Осіб 30 і 31 і був, начебто,  «залучений» для участі в цій «злочинній організації»  один із фіктивних директорів громадянин Кашкін, якого і схилили за грошову винагороду до вчинення ним фіктивного підприємництва шляхом придбання (по документах) всім відомого сумнозвісного суб’єкта підприємницької діяльності ТОВ «ГазУкраїна — 2020».

Більше того, сама фабула злочинів, які викладені в даному вироку (якщо вірити цій інформації і оприлюдненим витягам із вироків), в основному, стосується діяльності та звинувачення вже названих Осіб 1 (тобто Януковича) і 13 (Курченка) та інших, які не приймали участі в даному процесі і не могли від нього захищатись,  що є грубим порушенням загальних засад кримінального провадження. Більше того, із доступної інформації не вбачається, яке ж відношення мав Кашкін до закордонних (офшорних) компаній, які, начебто, через кількох підставних осіб, які фігурували в рамках іншого кримінального провадження, і придбали названі вище облігації  внутрішньої державної позики.

Знову ж таки, якщо допустити, що ці матеріали в ЗМІ відповідають дійсності, то окрім названих вище підстав для скасування цього вироку, яким затверджено угоду про визнання винуватості названого вище Кашкіна, вказане судове рішення є незаконним і по тій причині, що два із інкримінованих йому злочинів – ч. 3 ст. 209 і ч.1 ст. 255 КК України є особливо тяжкими злочинами і в такому разі угода про визнання винуватості могла бути затверджена тільки в разі, якщо ці злочини були підслідні НАБУ(а вони такими не є) і за умови викриття ним іншої особи у вчиненні злочину, віднесеного до підслідності НАБУ, і тільки у тому випадку, якщо інформація щодо вчинення такою особою злочину підтверджена доказами!

Я допускаю, що такої підстави, передбаченої ч.4 ст.469 КПК України, у цьому вироку не наведено, бо в противному випадку суд би не затвердив названу угоду про визнання винуватості. Сумнівною є і інша підстава — призначення Кашкіну основного покарання у вигляді позбавлення волі нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч.3 ст. 209 КК України, а особливо, якщо врахувати інформацію того ж нардепа С. Лещенка про те, що цей обвинувачений вже до цього притягався до кримінальної відповідальності за аналогічні діяння і відносно нього виносився обвинувальний вирок (цікаво, чи суд врахував цей факт,  а також і таку обтяжуючу його покарання підставу, як вчинення злочину організованою групою (ч.3 ст. 28 КК України)). В цьому я також глибоко сумніваюсь.

Зауважу і на тому, що ще більш сумнівним є, начебто, посилання суду в цьому вироку на факт врахування  прокурором у  названій угоді  вироку Оболонського районного суду м. Києва від 22.12.2016 року про засудження іншого учасника злочинної організації Сухомлина,  в якому були  названі компанії-резиденти і нерезиденти, які, начебто, визнані такими, що входять також до складу так званої «злочинної організації Януковича В. Ф.». Звертаю Вашу увагу, що текст і цього також вироку відсутній у Єдиному реєстрі судових рішень, а отже теж являється засекреченим. Виникає закономірне питання: чи не забагато секретів навколо такої «спецконфіскації»?!.

Окрім того, суд, начебто, прийняв до уваги і іншу інформацію, яка викладена в наданій прокурором угоді про визнання винуватості  Кашкіним, де мова іде і про  визнання рішенням Зіємельського районного суду м. Риги Латвійської республіки в іншому кримінальному провадженні того факту, що грошові кошти на рахунках цілого ряду компаній  (перелік яких  нібито також наведено прокурором в угоді) є майном, придбаним злочинним шляхом, мають злочинне походження та є частиною бюджету України і напряму пов’язані з розслідуванням злочинних дій Арбузова С. Г. та інших учасників «злочинної організації Януковича». І це при тому, що в самому вироку суду відносно Кашкіна, як, до речі, стверджував і сам Генпрокурор, наголошується, що у справі не встановлено осіб, у яких були б законні права на це майно!!!

Про свідому «схему» незаконного обернення чужого майна (названих коштів і це не погашених ОВДП) в дохід держави, завдяки такого змісту угоди про визнання винуватості Кашкіним свідчить і той факт, що суд не перевіряв  в судовому засіданні названих вище даних, які, тим більше, не мають жодного відношення до злочину, вчиненого названим вище обвинуваченим, і не були пов’язані саме з його протиправною діяльністю.

Таким чином, із викладеної вище інформації можна зробити невтішний висновок, що Краматорський міський суд, затверджуючи угоду про визнання винуватості Кашкіна, без проведення судового слідства, абсолютно безпідставно визнав, що майно, яке знаходиться у віданні та на рахунках цих компаній, насправді одержане внаслідок вчинення злочину або є доходами від такого майна, а також може були предметом злочину, у зв’язку з чим, застосував до нього в порушення основних засад кримінального провадження спеціальну конфіскацію, яка передбачена ст.ст. 96-1, 96-2  КК України. Таким майном виявились залишки на рахунках у цінних паперах (ОВДП), грошові кошти у гривні та доларах, які перебувають на рахунках вищевказаних компаній у ПАТ «Ощадбанк», а всього на загальну суму приблизно 1,5 млрд. доларів США.

Звичайно, що таке рішення суду про спецконфіскацію грошей і цінних паперів без доведення в судовому порядку їх злочинного походження, без залучення до судового процесу осіб-власників цього майна або тих, хто на нього пред’являє свої права, а тим більше відверте позбавлення права цих осіб на доступ до правосуддя і можливості оскаржити це судове рішення, є беззаперечною підставою для визнання такого вироку незаконним.

І головне, на що хотілося б звернути увагу: у відповідності до ст. 472 КПК України під час розгляду судом угоди про визнання винуватості не передбачено можливості вирішення питання про спецконфіскацію будь-якого майна, мова може йти лише про доведення і визнання винуватості названого обвинуваченого, а також про узгодження йому покарання! І все.

Далі буде…

АВТОР:
Екс-заступник Генерального прокурора України,
кандидат юридичних наук, заслужений юрист України,
адвокат
Олексій Васильович Баганець

vse.media


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

А.Панкова и А.Давискибу проверит НАЗК и прокуратура.

10 октября с.г., в интернет издании «Наші гроші» вышла публикация о том, что якобы городской голова Краматорска Андрей Панков сокрыл и не указал в декларации о своих доходах имущество которым владеет он и его супруга Галина Панкова. «Новости Краматорска» публиковали её в полном объёме. Скрин ниже с той целью что бы не повторятся. Ввиду того, что городской голова не счёл за необходимость хоть как-то прокомментировать публикацию журналистов, то мною сегодня было оформлено и написано заявление в НАЗК и НАБУ для организации и проведения проверки. Возможно журналисты «Наші гроші» обладают не достоверной информацией, а сам Андрей Викторович не имеет никакого отношения к опубликованному.  Точку поставит в «деле» проверка.

Также 18 октября в СМИ города появилась информация о том, что якобы управляющий делами Краматорского городского совета Андрей Давискиба написал заявление в прокуратуру сам на себя. При этом самого текста обращения Андрей Николаевич журналистам не показал. Для того чтобы подтвердить или опровергнуть и данную информацию мною был сделан информационный запрос в прокуратуру дать информацию о том было ли действительно Андреем Давискибой написано заявлениеи внесено ли оно в ЕРДР.

Что же, пока патриоты собирают митинги в поддержку «Большой реформы» и не видят происходящего в городе,  обычные люди  (Владимир Подыбайло и я, ваш покорный слуга) реально что-то делают и борются с произволом в городе.

Автор: Андрей Гринь

hi.dn.ua

 З якою метою та на якій правовій основі Генпрокурором проводились так звані «кущові» оперативні наради в містах Житомирі  і Дніпрі та до якого результату вони могли призвести?

Криміногенна ситуація, яка склалася в Україні, перетворилася у найбільш небезпечне соціальне лихо, що створює серйозну загрозу розбудові незалежної держави, а небувале зростання злочинності – загрозу для законослухняних громадян та їх конституційних прав і законних інтересів. Її сучасний стан характеризується значним зростанням кількості тяжких злочинів проти життя та здоров’я громадян, проти власності, застосуванням вогнепальної зброї та вибухівки, збільшенням рецидивної злочинності, а також значним зниженням рівня протидії злочинності з боку правоохоронців (більше 70% злочинів залишаються не розкритими). Саме тому, зважаючи на такий критичний стан речей, держава повинна була негайно вжити адекватні заходи щодо врегулювання даної проблеми та забезпечити дотримання законності та захист своїх громадян.

Однак, протягом останніх 3 років спостерігається фактичне згортання діяльності правоохоронних органів по боротьбі із злочинністю, в т.ч. і організованою, а сприятливим підґрунтям цього виявились непродумані і бездарні «реформи» та заполітизована кадрова робота з підбору, підготовки та розстановки кадрів, задіяних саме на цьому напрямку.

Я продовжую наполягати, що однією з основних причин погіршення криміногенної обстановки в державі є прийняття в жовтні 2014 року антиконституційного закону «Про прокуратуру», яким органи прокуратури були позбавлені конституційної функції нагляду за додержанням прав і свобод громадян та повноважень, які були передбачені Перехідними положеннями Основного Закону України, щодо продовження здійснення нагляду за додержанням законів, в тому числі і  правоохоронними органами по боротьбі із злочинністю. В результаті таких, вибачте, «реформ», була знищена сама правоохоронна система, а кожен правоохоронний орган, який залишився чи новостворений в результаті таких «перетворень» або зруйновані або професійно не здатні, існує кожен сам по собі, а тому  і не виконує належним чином покладених на кожного із них завдань.

А самим неприйнятним є те, що сьогодні ніхто не в змозі і не вправі відреагувати на їх бездіяльність чи відсутність результатів в роботі, ніхто в системі органів державної влади не може проаналізувати, вивчити та виявити причини такої бездіяльності і встановити винних службових осіб із числа відповідальних керівників цих відомств, які неналежним чином виконують покладені на них завдання по розкриттю і розслідуванню злочинів. Фактично відсутня і координація діяльності всіх правоохоронних органів у боротьбі із злочинністю, в т. ч. і з корупцією, організацією якої раніше займались Генеральний прокурор і його підлеглі. Тобто, головне чого добилися «реформатори», то це усунули Генерального прокурора і підпорядкованих йому прокурорів від виконання функцій арбітра у питаннях додержання  у правоохоронній діяльності вимог законів.

Все це неминуче призвело (я про це попереджав ще в 2014 році), зокрема, до безконтрольного використання коштів Державного бюджету, в зв’язку з чим і відчувається брак матеріально-технічного і військового забезпечення в Збройних силах та інших воєнізованих формуваннях (в період фактичних бойових дій на Сході держави), і при  будівництві, утриманні і ремонті тих же автодоріг, стан яких дійсно катастрофічний, в геометричній прогресії зростають проблеми охорони навколишнього середовища, в першу чергу повітря, річок,  озер і  лісів,  що призводить до масової загибелі риби та іншої живності, масового отруєння людей, варварської вирубки лісів і насаджень. З іншого боку, це стало причиною суттєвого погіршення діяльності правоохоронних органів  у боротьбі зі злочинністю та, як наслідок, – до розгулу злочинності (назвіть хоча б один день, коли в тому ж Києві не лунали постріли чи вибухи на вулицях), в результаті чого громадяни фактично залишились беззахисними від злочинних посягань.

Ще гіршим показником таких непродуманих «реформ» є масове порушення прав і законних інтересів громадян на стадії досудового розслідування (це і масові в основному необґрунтовані обшуки, це і масові незаконні, без санкції слідчого судді, затримання громадян, це і вручення абсолютно необґрунтованих підозр, а про масові клопотання  слідчих, детективів і прокурорів до судів про обрання виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та застосування судами непомірних сум застав годі й говорити). Якщо чесно, то складається враження, що на загальні засади кримінального провадження, передбачені ст. 7 КПК України ніхто навіть і уваги не звертає! Все це в цілому дає обґрунтовані підставі для експертів стверджувати про те, що правоохоронні органи в нинішній час діють не в правовому полі.

Одним із таких наслідків непродуманого позбавлення прокурорів повноважень по здійсненню нагляду за додержанням законів правоохоронними органами, в цілому, і слідчими, детективами та оперативними працівниками, зокрема, є і очевидні факти бездіяльності керівництва МВС та Національної поліції на трагічні випадки загибелі поліцейських в Миколаївській області, містах Дніпрі та Києві від рук злочинців, а тим більше – в результаті перестрілки між різними підрозділами поліції в с. Княжичі Київської області з багаточисленними жертвами, чого раніше в практиці бувшої міліції ніколи не було.

Навіть не дивлячись на неодноразові заяви в ЗМІ того ж Генерального прокурора за результатами розслідування останнього факту про необхідність притягнення вищих керівників Національної поліції в м. Києві до відповідальності, відповідної реакції вищестоящого керівництва МВС і Нацполіції не послідувало і ніхто із винних у цій трагедії службових осіб поліції так і не був покараний! А реагувати відповідно на таку безвідповідальність в системі МВС та Нацполіції  нинішня прокуратура позбавлена діючим законодавством можливостей. Ось Вам і відкрите поле для зловживання, корупції та беззаконня, легалізоване нинішньою владою (я маю на увазі і , мов би, демократичну, проєвропейську Верховну Раду і обраного демократичним шляхом Президента).

Треба визнати, що після проведених таких нищівних «реформ» залишилась лише єдина можливість хоч якось вплинути на керівників правоохоронних органів з метою  спільно проаналізувати  стан злочинності в державі, з’ясувати причини зростання злочинності та розробити дієві адекватні заходи реагування на цю ситуацію – це координація діяльності правоохоронних органів з питань протидії злочинності, яка в дуже обмеженому вигляді  зазначена в ст. 25 нового Закону «Про прокуратуру». Але, з моменту прийняття цього закону ні одним із Генеральних прокурорів вона не реалізувалась належним чином,  в т. ч. із причин відсутності передбачених законом важелів впливу прокурорів на занадто заполітизованих перших керівників правоохоронних органів.

Так, у відповідності із вимогами цієї норми закону, порядок організації роботи з координації діяльності правоохоронних органів, взаємодії органів прокуратури із суб’єктами протидії злочинності повинен визначатися Положенням, що затверджується спільним наказом Генерального прокурора, керівників інших правоохоронних органів і підлягає реєстрації у Міністерстві юстиції України. Проте, такий нормативний документ протягом 3-х років так і не був розроблений, хоча за цей час нинішнім Президентом вже призначений третій  Генпрокурор, а в самій Генеральній прокуратурі з цих питань діє (Ви тільки вдумайтесь) наказ від 16.01.2013 №1/1гн, підписаний ще  очільником ГПУ часів Януковича – Пшонкою В.П.!!!  На жаль, немає відповідних змін і при нинішньому очільнику ГПУ, хоча, відповідно до наказу ГПУ №166 від 06.06.2017 питання координації діяльності правоохоронних органів у сфері протидії злочинності покладено безпосередньо на нього.

Про відвертий розвал в організації роботи Генеральної прокуратури (чого мабуть і добивалась парламентська більшість у Верховній Раді і її соратники із числа так званих «грантоїдів», а на додачу до них і наш Гарант Конституції) свідчить і той факт, що галузеві накази Генпрокурора щодо організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляду за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку (згідно нової редакції Основного Закону), як це вбачається з сайту ГПУ, діють ще з грудня 2012 – березня 2013 років, тобто з часів Януковича, хоча вже за нинішньої влади прийнятий абсолютно новий Закон «Про прокуратуру», яким прокуратура позбавлена більшості своїх функцій, в тому числі і конституційних. Ще більш ганебним є явище, яке пов’язане з неприведенням до цього часу галузевих наказів ГПУ та самого і Закону «Про прокуратуру» до вимог фактично нової Конституції України, яка була суттєво змінена в 2016 році в зв’язку з проведенням так званої «судової реформи» і якою прокуратуру тепер позбавили взагалі функції прокурорського нагляду навіть за додержанням законів на стадії досудового розслідування!!!

Більше скажу: непродуманим і головне – шкідливим було позбавлення права Генпрокурора та керівників регіональних (обласних) прокуратур створювати такі дорадчі органи, як колегії, на яких раніше обговорювали найбільш важливі питання діяльності прокуратур, результати діяльності прокурорів за звітні періоди (рік і півроку) або найбільш актуальні проблеми по окремих напрямках, з залученням представників влади та місцевого самоврядування, керівників правоохоронних органів, кадрові питання і т.д. Тож, в зв’язку з цим, мені взагалі незрозуміло, як Генпрокурор у відповідності  до вимог ст. 8 Закону зможе тепер організовувати та координувати діяльність усіх органів прокуратури з метою забезпечення ефективного виконання функцій прокуратури, коли він позбавлений такого потужного і ефективного арсеналу повноважень?!

Тому, за таких обставин проведення влітку п.р. так званих «кущових» оперативних нарад за участю регіональних і місцевих прокурорів, на яких повинні були обговорюватись загальні проблемні питання в діяльності органів прокуратури, залишаються чи не єдиним заходом, який може хоч якось повпливати на покращення результативності та ефективності роботи цього відомства.

В зв’язку з цим, я позитивно оцінюю ініціативу і проведення Ю.Луценком «кущових» нарад прокурорів в містах Житомирі та Дніпрі, навіть не дивлячись на те, що у нього самого могли бути зовсім інші мотиви, ніж ті, які я виклав вище.

Разом з тим, зміст обговорень результатів роботи органів прокуратури, а фактично дійства, яке більше було схоже на  «театр одного актора», бо фактично звітів прокурорів не було, бо говорив лише Ю.Луценко, оцінка ним діяльності прокурорів та його вимоги до своїх підлеглих  викликали у мене повне розчарування. Поясню чому.  Сама постановка запитань до своїх підлеглих, оцінка їх роботи з питань протидії злочинності, досудового розслідування і процесуального керівництва та, тим більше, претензії очільника ГПУ з цього приводу не ґрунтувались на вимогах діючого законодавства та їх повноваженнях і тому об’єктивно не могли бути сприйняті як беззаперечний план дій по їх виконанню тією частиною прокурорів областей, які явно не відповідають займаним посадам, а у іншої частини, дійсно професійно підготовлених керівників регіонів, могли  викликати хіба що подив. Ще раз наголошую: проведення таких нарад з участю лише прокурорів, які сьогодні фактично безправні в частині реагування на беззаконня та «відверті» провали в роботі інших правоохоронних органів, не мають будь-яких важелів впливу на стан злочинності в державі та не мають у своєму підпорядкуванні ні оперативно-розшукових, ні оперативно-технічних підрозділів, не дасть бажаних результатів,  а тому і експертами сприйняте як чергова піар-акція нинішнього Генпрокурора.

Не хочу нікого повчати, але впевнений в тому, що стан боротьби зі злочинністю, стан досудового розслідування  і процесуального керівництва повинен обговорюватись і розглядатись виключно на координаційних нарадах із керівниками всіх правоохоронних органів, на кого, в першу чергу, і покладені законодавством повноваження по боротьбв зі злочинністю.

В зв’язку з цим, «кущові» наради прокурорів, які були проведені без участі керівників правоохоронних органів, більше нагадували мені розширені колегії бувшого МВС і тому будь-якої користі в частині покращення ефективності чи результативності в діяльності правоохоронних органів принести не принесли і принести не могли.

Зокрема, про яку користь від таких нарад можна говорити, якщо Генпрокурором  необґрунтовано ставилась в провину саме прокурорам неналежна протидія злочинності в державі, в той час як ці повноваження закріплені за Нацполіцією, СБУ та іншими  правоохоронними органами?

Про який «нагляд» за Нацполіцією та іншими правоохоронними органами на цих нарадах вів мову Ю.Луценко мені не відомо, бо таких повноважень  сьогодні ні він, ні підпорядковані йому прокурори не мають. Взяти хоча б вимоги очільника ГПУ до процесуальних керівників (як він їх полюбляє часто називати «процкерами») про необхідність перевіряти в органах поліції стан дотримання законів, які зобов’язують поліцію здійснювати нагляд за особами, які звільнились з місць позбавлення волі? Хіба важко команді нинішнього Генпрокурора ознайомити свого керівника із повноваженнями тих же процесуальних керівників і їх вищестоящих  прокурорів, які передбачені ст. 36 Закону «Про прокуратуру»?

Далі, невідомо на підставі яких норм закону Генпрокурором на цих нарадах ставилось завдання перед органами прокуратури про необхідність проведення перевірок дотримання законності з питань екології, використання лісів 1 категорії, земель, права власності, цільового використання коштів місцевих бюджетів, обґрунтованості застосування тарифів та інше, в той час як прокурорський нагляд за додержанням законів вже був відсутній в Законі «Про прокуратуру» з жовтня 2014 року і виключений остаточно із Конституції України в червні 2016 року, за що,  до речі, голосував і тодішній голова найбільшої в парламенті фракції пропрезидентської партії!

Не дивлячись на те, що відповідно до ст. 24 Конституції та ст. 10 КПК  не може бути привілеїв чи обмежень у процесуальних правах, передбачених цим Кодексом, за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних чи інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, громадянства, освіти, роду занять, а також за мовними або іншими ознаками, Генпрокурор на «кущових» нарадах неодноразово чомусь наголошував, що «бізнес – священна корова для України», і тому ледь не забороняв реєструвати і розслідувати кримінальні провадження відносно суб’єктів підприємницької діяльності.

При цьому, ним називалися навіть приклади такого «тиску» на бізнес (Дніпровський та Солом’янський райони м. Києва, Київська, Житомирська, Запорізька та деякі інші області), але, жодного факту притягнення когось із прокурорів до відповідальності за це Генпрокурором чомусь не було наведено.

Не зовсім можна погодитися і з претензіями Ю. Луценка до прокурорів в частині проведення обшуків у суб’єктів підприємницької діяльності, бо відповідно до КПК дозвіл на проведення обшуків та тимчасового доступу до речей і документів надається на вимогу слідчого чи прокурора слідчим суддею, а не прокурорами, як неодноразово чомусь заявляв про це на нарадах Генпрокурор і ставив їм це у провину. Якось неприємно вразила слух і вимога керівника ГПУ до прокурорів вибачатись перед бізнесменами  в разі проведених безрезультатних обшуків!

Тоді ж незрозуміло, а хто ж вибачиться перед сотнями громадян за необґрунтовано проведені у них безрезультатні обшуки, в т.ч. і слідчими ГПУ, під час яких не було знайдено чи вилучено жодного документу чи речового доказу, про наявність яких у місці проведення таких процесуальних дій у своїх клопотаннях до суду переконували слідчі та прокурори? Для прикладу: а хто буде вибачатись перед тими десятками бізнесменів і інших громадян із Миколаївської області, де нещодавно було проведено більше 90 обшуків, хоча претензії у слідства були виставлені в своїх підозрах лише до 5-ти осіб?! Твердження того ж Генпрокурора про те, що проведення такої кількості обшуків було продиктовано необхідністю встановлення істини у справі, не відповідає вимогам ні Конституції, ні КПК України.

Не дивлячись на неодноразові зауваження, в. т. і  самого Генпрокурора, до «старої прокуратури радянського зразку», я нагадаю, що у ст. 43 Закону «Про прокуратуру» визначено, що прокурора може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності лише в порядку дисциплінарного провадження.

Незважаючи на визначений Законом порядок притягнення прокурорів до дисциплінарної відповідальності, Генпрокурор на вказаних нарадах чомусь зобов’язував регіональних прокурорів проводити службові перевірки за фактами порушень, начебто, допущених їх підлеглими, та вживати заходів реагування до таких прокурорів. Більше того, прокурора м. Бердянська Запорізької області, що взагалі не допустимо в «оновленій» нинішньою владою вже не «радянській» прокуратурі, він вигнав з наради!

Звертає на себе увагу і той факт, що Юрій Віталійович мабуть також «забував» про свої обмежені повноваження відповідно до оновлених в Конституції функцій, коли попереджав прокурорів про те, що за незаконне видобування піску та бурштину – будуть звільнені керівники місцевих прокуратур, а за виявлені порубки лісу та незаконне використання земель також будуть відповідати прокурори.

Я допускаю, що все це відбувалось у зв’язку з тим, що Генпрокурор зрозумів помилковість поспішного і непродуманого позбавлення органів прокуратури правозахисної функції, а також перетворення його посади більш схожої тепер на функції «англійської королеви», в т.ч. і в частині  шкідливості позбавлення його можливостей і повноважень оперативно впливати на нерадивих прокурорів, тому, мабуть, в зв’язку з цим він, забігаючи наперед, зобов’язав прокурорів Житомирської та Запорізької областей вжити заходів реагування до керівників місцевих прокуратур, близькі родичі яких (Бердичів, Бердянськ), начебто,  займались бізнесом, прикриваючись впливом останніх.

Мабуть тому плутався Генпрокурор і у питанні про види дисциплінарних стягнень, які можуть застосовуватись до прокурорів, зокрема, вимагаючи покарати якогось прокурора «суворою доганою», коли відповідно до ст. 49  Закону «Про прокуратуру» на прокурора можуть бути накладені лише такі дисциплінарні стягнення: 1) догана; 2) заборона на строк до одного року на переведення до органу прокуратури вищого рівня чи на призначення на вищу посаду в органі прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду (крім Генерального прокурора); 3) звільнення з посади в органах прокуратури.

Більше того, хіба не свідчать про відсутність конкретної стратегії в діяльності нинішніх органів прокуратури України  і незнання їх дійсних проблем, в умовах проведення  так званих «реформ», заяви того ж Генпрокурора про його звернення до Вищої кваліфікаційної комісії суддів з вимогою вжити необхідних заходів по укомплектуванню судів, які сьогодні не справляються із навантаженнями по розгляду клопотань слідчих і прокурорів на стадії досудового розслідування і тим більше – під час розгляду кримінальних справ по суті? Вибачте, а хто ж тоді майже силою «продавив» через Верховну Раду проголосовану конституційною більшістю нинішніх нардепів так звану «судову реформу», завдяки якій стан правосуддя в державі не тільки не покращилося, а навпаки сьогодні його фактично довели до такого стану, якому більше пасує поняття «кривосуддя»,  в результаті чого сьогодні судді деморалізовані і залякані, а незалежність судової системи відсутня. Єдине, з чим можна погодитись, так це із висновком багатьох провідних експертів про те, що зазначені зміни в Основному законі лише дозволили підпорядковувати суди виконавчій владі, обираючи до того ж Верховного Суду «своїх людей», що аналогічне і відбувається і з Конституційним Судом. Цього, на жаль, на згаданих «кущових нарадах»  Генпрокурор не обговорював, а треба було, бо ці обставини теж суттєво впливають на результати діяльності слідчих і прокурорів.

Аналогічне можна сказати і щодо некомпетентних (в послідуючому) вимог того ж Генпрокурора до Прем’єр-міністра  України звільнити із займаної посади Міністра фінансів Данилюка, про анонсоване Ю. Луценком повідомлення на адрес Кабміну про виявлення органами прокуратури «дірки» в оборонному бюджеті і т. д, бо подібні  його дії  в умовах нинішнього законодавства є просто «потрясінням повітря» і ні до чого і нікого не зобов’язують, оскільки, наголошую ще раз, сьогодні прокуратура не здійснює наглядових повноважень і на її подібні звернення, в т. ч. і до найвищих органів виконавчої влади , ніхто не повинен реагувати.

Причина одна, вона банальна, я думаю, що сьогодні вона всім  відома. Такі «проколи» нинішнього і наступних керівників ГПУ будуть і надалі, бо нинішня влада, як  і частина нашої, так званої, опозиції та  цілий ряд, так званих, «громадських» і навіть «міжнародних організацій» зуміли обманути українське суспільство після перемоги Революції гідності в тому, що прокуратуру, як державний орган, треба було негайно обмежити в правах і повноваженнях, в першу чергу і по захисту прав і законних інтересів громадян, що необхідно витіснити із її рядів під різними приводами досвідчених і професійних прокурорів та слідчих, а взамін  відкрити туди дорогу, так званим іншим «фахівцям в галузі права», які, начебто, і зможуть змінити сутність і методи роботи цього колись правозахисного органу і побороти в ньому корупцію. Це, повірте, відвертий обман, про що я вже неодноразово писав і говорив, а тому для мене очевидно, що саме такий заздалегідь помилковий підхід і оман призведе сьогодні фактично до повного розвалу органів прокуратури, а як результат – до погіршення криміногенної обстановки в державі та залишення наших громадян беззахисними від чиновницького свавілля та злочинних посягань.

Окрім того, в мене після усього почутого на цих 2-х прокуроррських «нарадах» виникає  закономірне питання: які висновки повинен зробити для себе регіональний прокурор, після повернення із них на своє робоче місце та які заходи повинен негайно вчинити? Як він сьогодні в змозі покращити результативність в розслідуванні кримінальних проваджень, наприклад, про злочини, вчинені в складі організованих груп чи тим більше – злочинних організацій, якщо в нього немає в підпорядкуванні ні оперативно-розшукових підрозділів, які б займались (спеціалізувались) виявленням саме такої категорії кримінальних правопорушень; якщо в нього немає і будь-яких повноважень повпливати  на оперативно-розшукові підрозділи інших правоохоронних органів, які не забезпечують виявлення і документування такої категорії злочинів; якщо спецпідрозділи по боротьбі із організованою злочинністю (УБОЗ) вже давно абсолютно безпідставно ліквідували; якщо ті ж підрозділи поліції по боротьбі із економічною злочинністю  (УБЕЗ) тепер не підпорядковані на місцях керівникам обласних управлінь поліції і т.д.?

Звідкіля ще, як не від інших правоохоронних органів, прокурори можуть сьогодні одержати необхідні відомості чи матеріали про вчинення таких злочинів, виявляти і розслідувати які і вимагав Генпрокурор? Звідкіля ще прокурор регіону чи місцевий може одержати необхідні матеріали чи відомості про можливо вчинені кримінальні правопорушення в тій же сфері службової діяльності,  в бюджетній сфері, в сфері охорони довкілля, якщо ще Урядом Яценюка практично були знищені органи державного контролю, які раніше займались перевіркою дотримання стану виконання тих же галузевих законів, і про виявлені правопорушення повідомляли органам прокуратури,  а тим небагаточисельним, фактично обезкровленим, які ще залишаються заборонили проводити такі перевірки?!

Що в такому випадку змушений буде робити сьогодні прокурор, після таких «наганяїв» Генерального прокурора, аби залишитися на роботі? Звичайно, що частина з них (як мінімум) будуть змушені фальсифікувати такі провадження, будуть ініціювати безпідставні обшуки, що вже стало обов’язковим показником так званої «активності» правоохоронців, об’являти чи навіть примушувати своїх підлеглих виносити необґрунтовані підозри та направляти клопотання до суду про обрання запобіжних заходів, хоча передбачені законом підстави для цього відсутні! Я неодноразово чув і про те, що деякі прокурори, щоб справити позитивне враження на свого вищестоящого керівника, (щоб вислужитися перед ним) готові навіть на те, щоб направляти  до суду з обвинувальним актом провадження, де достатніх доказів винуватості таких підозрюваних і близько немає, мовляв, доки така справа у наших «недореформованих» судах буде тягнутись роками – нікому буде і відповідальність нести за таке беззаконня. Це просто жах, шановні друзі, а може навіть  і катастрофа!

І ще один момент, на який хотілося б звернути увагу: це на оплату праці прокурорів. За ці останні три роки так звані «реформи» довели до того, що з прокуратури звільнились майже всі досвідчені і професійно підготовлені прокурори, але і та небагаточисельна частина, що залишилася, на яких прокуратура ще хоч якось тримається, скоро розбіжиться, особливо, якщо врахувати такі надмірні навантаження на них та постійне шельмування в ЗМІ, плюс позбавлення всіх до того існуючих пільг, в т.ч. і внесеними змінами до вже нового Закону «Про прокуратуру» (зокрема, щодо пенсійного забезпечення і пільговий вік, до якого прокурори можуть і не дожити, і т.д.).

До речі, починаючи із жовтня 2014 року, кожний рік прокурорських працівників «годували обіцянками» про підвищення їм заробітної плати, в т.ч. і за рахунок суттєвого скорочення кількості працівників, але це все залишалося лише на словах. На днях Генпрокурор несподівано анонсував, що Кабінет Міністрів все таки погодив підвищення посадових окладів прокурорським працівникам. Правда, мотивацію такого рішення, яку озвучив Ю.Луценко я, як і більшість експертів, не розділяю,  бо вона не відповідає дійсності. Вибачте, ну не покращилась результативність і, тим більше – ефективність діяльності органів прокуратури.

Дуже погано, що наше суспільство заведене в оману, ось вже скільки часу людей зомбують тим, що прокурори повинні отримувати таку ж заробітну плату і пенсію, мати такий страховий стаж для виходу на пенсію як і всі. Це повний маразм! Акцентую Вашу увагу, що, працюючи в таких надзвичайно складних  умовах, понаднормативно, не маючи ніякої віри  в майбутнє (та ж подавляюча більшість слідчих прокуратури, які з листопада т.р.,  після запровадження Державного бюро розслідувань, змушені будуть залишитись без роботи) і отримуючи, при цьому, зарплату в сумі 7-9 тисяч гривень, ні один професійний слідчий чи прокурор не буде напружуватись та викладатись сповна, щоб розкрити злочин, тим більше – в частині  поновлення прав громадян! Якщо прокурори, як і всі громадяни, будуть приходити на роботу о 9:00,  в13:00 йти на обідню перерву,  а у 18:00, перервавши допит важливого свідка, закривати кабінет і йти додому, ми вже через зовсім нетривалий час будемо жити як у Гватемалі чи Гондурасі!

Ще раз нагадаю: у всіх розвинутих країнах діє система стимулювань правоохоронних працівників, система заохочень та стримувань від одержання хабарів. Чи то поліцейський, чи то прокурор, чи то слідчий – вони всі вважаються за кордоном авторитетною фігурою у суспільстві і у їх присутності громадяни почувають себе у безпеці, оскільки впевнені, що їх кваліфіковано захистять. Там правоохоронці забезпечені достатньою заробітною платою, вони наділяються повним пакетом медичного страхування для усієї сім’ї, мають житлові та пенсійні пільги, тому при такому рівні соціального забезпечення  і захисту  на відповідному рівні знаходиться і всі вибудована сотнями років правоохоронна система,  в т.ч. і прокуратура, маючи при цьому до 80% довіри  у населення! І це ті показники, до яких потрібно прагнути!

Тому, хочу закликати наших громадських активістів, політиків і владу, не потрібно обманювати народ і «замилювати очі» на нагальні проблеми сьогодення, усі промахи в так званому «реформуванні» вже стали настільки явними, що будь-які, навіть і «куплені» ЗМІ та так звані «політологи», не допоможуть їх приховати. Тепер вже на вулицю страшно вийти, кожного дня, навіть у провінційних місцевостях,  вчиняються, як не вбивство, так пограбування чи угон автомашини, але поліція і прокуратура бездіють із причин, викладених вище, а люди, як результат, залишаються один на один зі своїми проблемами!

І ще одне, в т.ч. і для відома Генпрокурору. Забезпечити успішне розкриття злочинів,  особливо  в сфері економіки  та організованих формах, а тим більше – пов’язаних із корупцією, можливо лише тоді, коли слідчий буде працювати під керівництвом і спільно із прокурором-процесуальним керівником  та у тісній взаємодії  із оперативними працівниками, які будуть мотивовано зацікавлені у належному виконанні доручень слідчих чи прокурорів ,  в т. ч. і під час оперативно-розшукової діяльності до реєстрації злочину в ЄРДР.

При цьому, всі названі троє учасників сторони обвинувачення повинні бути професійно підготовленими . І немаловажливу роль в цьому процесі розкриття злочинів і в доказуванні винуватості підозрюваних повинні займати професійно підготовлені вищестоящі прокурори від керівника місцевої прокуратури до Генерального прокурора, чого сьогодні немає і в найближчій перспективі навряд чи станеться!

Ось в цьому і головна причина всіх негараздів, а тому ефективність таких  «кущових» нарад, вибачте,  можна прирівняти до нуля.

Екс-заступник Генерального прокурора України,

кандидат юридичних наук, заслужений юрист України, адвокат

О.В. Баганець

baganets.com