Теги Posts tagged with "політика"

політика

«Якби у британців свого часу був запит лише на «нові обличчя», а не на Черчілля, невідомо якою була б історія сучасної Європи»

Повальна мода на нові обличчя у політиці останнім часом нагадує позицію «краще гірше, аби інше». Приміром, пропрезидентська партія «Слуга народу» здивувала появою у своєму списку 25-річної тусовщиці та нікому невідомих хлопців. Цим грішать і інші політичні проекти, які під зав’язку «напакували» експертами різного гатунку, головна перевага яких – вони раніше не займали жодних посад та не були у парламенті.  Лише деякі партії включили до списків виключно тих людей, які мають політичний та управлінський бекграунд. Одна з них – «Сила і честь» Ігоря Смешка. До першої десятки списку партії увійшли сам Смешко – колишній голова спецслужби та дипломат, трійка нардепів від «Самопомочі», колишній голова Генштабу, двоє вчених-економістів, голова Меджлісу кримськотатарського народу, колишній перший заступник голови СБУ. Замикає десятку  «Сили і честі» Анатолій Макаренко – один з найвідоміших українських митників, ексголова Держмитслужби та колишній заступник голови Фіскальної служби.

В інтерв’ю «Главкому» Анатолій Макаренко розповів, як ставиться до нових облич української політики та до президента Зеленського зокрема, чого очікує від Верховної ради 9-го скликання, а також дав рецепт реанімації української митниці.

У суспільстві зараз сформувався запит на нові обличчя. Вважаєте у людей, які вже раніше працювали в уряді, які є досвідченими але не є новими, є шанс пройти у владу?

На жаль, великий шанс потрапити у парламент є сьогодні у реваншистів — людей, які вийшли з Партії регіонів, хто добре почувався у період президентства Віктора Януковича. Певний шанс мають і ті, для кого смак влади за останні роки був дуже солодким.

Але, є шанс і для таких, як я. Шанс для людей, які об’єктивно хочуть щось змінити – принаймні, у тих галузях, в яких вони фахово розбираються. Дійсно, в суспільстві сформоване очікування змін і ці зміни асоціююють з новими обличчями. Але, на мій поляд, між фейсбуком та інстаграмом, де формуюються зараз «нові обличчя» та реальною політикою та економікою дуже значна дистанція. А країна, яка у війні, не має права перетворити Верховну Раду в школу підготовки майбутніх фахівців. Професійні, складні рішення потрібно приймати сьогодні і зараз.

Якби у британців свого часу був запит лише на «нові обличчя», а не на Черчілля, невідомо якою  була б історія сучасної Європи.

Список Смешка називають «командою пізніх дітей Кучми». Що краще: повернути людей-управлінців часів Кучми чи розвалити систему, яка є?

Я не люблю слово «команда», бо знаю, що таке справжня команда. Вона буває або на підводному човні, яка або разом перемагає, або разом гине, або ж команда на футбольному полі – із мотивацією забити гол. Всі ніші колективи — це соратники, партнери, співробітники. Соратники, партнери бувають надійними чи навпаки. Співробітники бувають ефективні чи не ефективні. Тому до словосполучення «політична команда» я ставлюся обережно. Щодо «пізніх дітей Кучми» зауважу: всі, хто тоді був у владі за Кучми чи пізніше мають шрами на репутації, несуть хрести тієї епохи. Повірте, не застраховані від них і «нові обличчя», і майбутні «наднові».

Зараз, на мій погляд, питання полягає в іншому: наскільки ті люди, які прийдуть у парламент, яких би ярликів на них не було, будуть ефективними для законотворчої роботи, до державного управління? Наскільки вони вмотивовані на зміни, наскільки зможуть працювати швидко, а не входити в курс справ впродовж років. Якщо вони не зможуть швидко зорієнтуватися, то ми просто отримаємо нових невігласів, депутатськими картками яких будуть маніпулювати олігархічні ляльководи.

Загальносвітова тенденція така: до влади приходять люди, які нібито відчувають суспільство і його запити. А зараз запит суспільства один – розвалити колишню систему. Чому так стається?

Я однозначно стою на тому, що потрібні швидкі, ефективні і зрозумілі зміни для людей, які вони зможуть побачити і відчути. Але у мене є великі сумніви, наскільки фахово та ефективно зможуть спрацювати так звані «нові обличчя». Я спостерігав це в багатьох галузях за останні п’ять років, куди вони приходили щоб «зруйнувати» стару систему — і окрім фактичної руйнації ми нічого не бачили. У мене є серйозні побоювання, що «нові обличчя», які не мають жодного управлінського досвіду, будуть тільки руйнувати. А коли ж будемо будувати?

Країну руйнують фактично з початку здобуття незалежності. Був невеличкий період всередині 90-х, коли ми намагалися щось будувати, а потім пішла стагнація, розподіл країни між олігархами, дерибан, профанація. У мене таке відчуття, що з чиєїсь недоброї волі ми продовжуємо цю бескінечну депрофесіоналізацію влади. Або, як написав у своїй книзі Володимир Горбулін, кадровий шабаш. Сьогодні у нас майже немає системи управління державою. «Нові обличчя» з Instagram — це не нові обличчя, які відбулись в тій чи іншій галузі. Це просто люди, які вважають що вони можуть щось зроб, і крім цього бажання в них немає нічого — ні досвіду, ні знань.

Для вас Зеленський — це символ руйнації чи символ змін на майбутнє?

Для мене Зеленський — це символ шансу на зміни. Принаймні, я себе у цьому переконую. На сьогодні я ще не зневірився.

І де ця точка, коли ви зневіритесь?

На жаль, точка зневіри у Революції Гідності у мене настала в 2015 році. В кінці 2014 року, на початку 2015-го я відчув сутність усіх тих, хто на крові Майдану прийшов на вищі щаблі влади. Це була точка глибокого розчарування, а потім — зневіри. Поки що аналогічних відчуттів у мене немає, як і немає ейфорії.

З яких кроків ви зрозумієте, що молоді і амбітні люди, які зайшли у владу, вже наломали дров?

Це будуть кроки у зовнішній політиці. Індикатором для мене буде позиція керівництва країни щодо конфлікту на Сході. Якщо керівництво країни буде поступатися реваншистам (а ми відчуваємо, що нас схиляють йти на переговори на умовах реваншу), тоді я буду вважати, що керівництво держави робить щось не так. Питання миру нагальне. Це завдання №1. Люди не повинні гинути. А завдання керівництва держави — напрацювати таку формулу, яка не принизить нашу гідність і не підірве наш суверенітет, але в той же час припинить війну. Це складно. Чи здатне нинішнє керівництво держави на це? Сподіваюся.

До речі, у десятці «Сили і честі» немає жодного спеціаліста з міжнародних питань. Чому так?

Ви помиляєтесь. Нашу партію і нашу «десятку» очолює фаховий дипломат — Ігор Петрович Смешко, який впродовж багатьох років працював, в тому числі, за кордоном, виконуючи надскладні завдання в інтересах України.

Смешка позиціонують як майбутнього прем’єр-міністра, а не як людину, яка може взяти на себе тягар відповідальності за зовнішню політику.

Ви запитали, чи є у нас фахівці з міжнародної політики, — я вам сказав, що керівник партії справді є спеціалістом в цьому напрямку. Також вважаю, що рівень його досвіду, всебічних фахових знань дозволить Ігорю Петровичу бути надзвичайно ефективним керівником уряду.

За який напрямок особисто ви хотіли б відповідати, якщо так станеться що Смешко отримає посаду прем’єр-міністра?

Я багато років працював в митній системі і дуже добре знаю цей напрямок. Як мені видається, непогано знаюся на практиці роботи правоохоронних органів, контролюючих структур на кордоні,  Тому питання зовнішньоекономічних стосунків, сприяння міжнародній торгівлі, питання митниці, питання боротьби з контрабандою, питання координації правоохоронних сил на кордоні — це мої фахові питання. Я до них готовий.

Чи зверталася до вас команда нового президента за консультацією з цих питань?

Не зверталася.

А якби звернулася, що б ви порекомендували, аби реанімувати митницю?

Ми тісно комунікуємо з міністерством фінансів. І в період, коли відбувається трансформація Державної фіскальної служби, намагаюся бути корисним тим, хто дійсно хоче реальних змін. Я б порекомендував би команді президента детально розібратися з проблемами митниці. Дійсно, «митний блок» належить до компетеції уряду. Але митниця – це і елемент суверенітету, і безпеки, і репутації держави. А це, на мій погляд, зона особливої уваги керівника держави.

Тож я би порадив визначити посадову особу рангом не нижче заступника голови Адміністрації президента, яка б опікувалась поряд з іншим і питаннями митної справи в Україні. На жаль, останній, з ким я спілкувався на тему митної проблематики, був покійний генерал Андрій Таранов з Адміністрації президента (Порошенка). Після того я взагалі не знаю, хто там опікувався цим питанням.

Кабмін працює до цього часу і ще не пішов у відставку, як того вимагав президент. Це зараз плюс чи мінус?

Вважаю, що мінус. На мою думку, Кабмін зараз працює на своє реноме і свою участь у виборчій кампанії. На цей період оптимальним варіантом перехідного періоду було б створення технічного уряду. Він міг би ефективно працювати, натомість ми маємо «недоуряд»: одна частина урядовців  вже бачать себе у парламенті, інша — на кращих курортах світу. Я вважаю, що цей уряд повинен був піти.

Аналізуючи кадри, які прийшли до Адміністрації президента, чи не вважаєте ви що зараз у Зеленського дуже коротка лава запасних для того, щоб перезапустити уряд?

Та кадрова політика, яку я спостерігаю, підтверджує ваші слова.

Тобто ви вважаєте, що хай уряд буде поганий, але технічний?

Тим, хто відповідає за кадрову політику президента, не треба боятися старих облич і використовувати їх для «пробивання шлюзів» тим людям, які будуть заходити у владу. Треба міксувати. А селекція покаже, хто ефективний, хто ні.

Після виборів ходили чутки, що Смешко пропонували очолити Службу безпеки України. Ви можете це підтвердити?

Це неправда. Я знаю це особисто від Ігоря Петровича.

Тобто ніяких пропозицій після виборів йому не надходило?

Ні.

Є думка що уряд так просто не хоче йти і намагається залишити після себе «смотрящих». Наприклад, Максима Нефьодова, призначення якого головою митної служби заблокував Окружний адміністративний суд. Чи справді конкурс був підігнаний під Нефьодова?

Я особисто відмовився від участі в цьому конкурсі, коли дізнався, що є кандидат, якого заздалегідь бачать переможцями конкурсу. Як виявилось, не помилився. Не вважаю Максима Нефьодова невдалим або небажаним кандидатом на посаду очільника Митної служби. Мені складно давати йому оцінку як майбутньому керівнику. Якщо керівником служби стане Нефьодов чи інший кандидат, то підставлю йому плече. Якщо керівник, який очолить цю структуру, захоче зробити з неї цивілізовану європейську митницю, я — його союзник. Не має значення, з яким урядом він працював і де до цього був. Але, якщо ми отримаємо чергового «фунта» для телешоу, або для формування чергових тіньових потоків, в моїй особі він отримає потужного опонента.

«У митній службі – трагедія»

Вас називають одним з лобістів повернення до окремої структури національної митної служби.

Так, це правда.

Ви впевненні що на часі розділення цього «трьохголового змія», який був створений за часів Олександра Клименка? Чи треба акумульовувати в одних руках всі потоки від надходжень до бюджету?

Я впевнений, що розділити митницю і податкову треба було ще п’ять років тому, одразу ж після Революції Гідності. Як керівник митного напрямку, я ще тоді хотів дати можливість зайти туди новим кадрам, повернути практику наборів з колишньої Академії митної служби та інших вузів. На жаль, цього не відбулося, бо у керівництва держави було інше бачення – йому дуже подобалася система «трьохголового змія», тому що створювала болото, в якому дуже легко було вирішувати свої корупційні інтереси.

У міжнародній практиці є багато варіантів: є митниця, об’єднана з податковою службою, є митниця окремо, є митниця, об’єднана із прикордонною службою. Але скрізь митниця має сильний державний законодавчий статус. На сьогодні у нас цей статус розмитий, зведений нанівець — як в соціальному захисті, так і в правоохоронному.  Зараз митниця — просто фіскальний пилосмок. В митній службі трагедія: скоро не залишиться фахівців за напрямками роботи, починаючи з питань митного контролю і закінчуючи ІТ-складовою. Все це стало наслідком так званого об’єднання.

Чи не здається вам, що початок реформування Митної служби потрібно розпочати по тому ж принципу, як починали реформу Національної поліції? В першу чергу — виправити імідж митників, оскільки в суспільстві їх сприймають як жорстких фіскалів, а то і просто хабарників.

Я саме для цього і йду в парламент, щоб переконати суспільство і депутатів у необхідності прийняття окремого закону про національну митницю: покласти на стіл чистий аркуш і почати заново писати історію митниці через фахове кадрове оновлення. Без цього ми не зможемо відновити репутацію і статус митниці.

На початку все було дуже красиво, всі фотографувалися з поліцейськими. Але історії, щоб хтось фотографувався з митником на кордоні, важко згадати.

Зі мною фотографуються всі. (посміхається)

Вважаю, що немає іншого варіанту, крім прийняття окремого закону про митницю, тому що надзвичайно багато протиріч в законодавчій базі. Сьогодні в Митному кодексі написано, що митники — це не митники, а співробітники органів доходів та зборів. Самих органів доходів та зборів вже давно нема, міністерство ліквідовано, а у Митному кодексі досі написано «співробітники органів доходів та зборів». Законодавство з митної справи містить масу протиріч, які треба прибрати через оновлений Митний Кодекс, через Закон про Національну митницю.

Прикладом прозорої роботи митниці ви неодноразово називали грузинський досвід. Які перші кроки мають бути зроблені для того, щоб в найближчі місяці українська митниця наблизилась до стандартів Грузії?

За два-три місяці вона не наблизиться до стандартів Грузії чи Європи — для цього потрібні роки. Водночас той безлад, який зараз є в митній системі, можна припинити дуже швидко.

Перше, що необхідно, аби відбудовувати систему європейської митниці, — визначити її статус в системі державних органів управління. Друге — відновити управлінську вертикаль, поставити там людей, які щиро хочуть змінити митницю на краще, дати їм певний термін, після закінчення якого запитати про конкретні результати. Третє — мінімізувати людський фактор, це можна зробити лише через запровадження електронних сервісів. Це потребує значних ресурсів, на жаль, у нас їх зараз немає. Четвертий крок – прибрати від митниці всіх тих, хто на ній сьогодні фактично «вампірить» і створює негативний імідж.

Це кого?

Відповідальність за все негативне, що відбувається на кордоні, ми покладаємо на митницю. Однак насправді на кордоні сьогодні утворився цілий корупційний конгломерат: правоохоронці, політичне лобі, місцеві кримінальні еліти тощо. Митник вплетений в цю ситуацію. Потрібно припинити ганебну практику, коли лейтенант СБУ керує митним оформленням. Він це робить тому, що касує «чорний нал», який йде через митницю.

І останнє: необхідно дати нормальний соціальний статус людям, які працюватимуть у новій митній службі.

«Консерватор не зруйнує свою хату, доки не збудує нову»

Існує думка, що «Силу і честь» утворили колишні працівники спецслужб. Кажуть, що перевірка керівників штабів на місцях відбуваються за тими ж принципами, що і у спецслужбах. Це правда?

У першій десятці є тільки два кандидати в депутати, які пов’язані зі спецслужбами: це генерал Смешко і генерал Володимир Тимошенко. Я ще не знайомий зі всім списком.  Але я переконаний, що там дуже мало людей, пов’язаних зі спецслужбами. Позиція Ігоря Смешка полягає в тому, що ми не повинні бути партією силовиків, і наша перша десятка свідчення реалізації цієї позиції. Там є фахові юристи, економісти, спеціалісти інших галузей.

Головне, щоб не партія співаків.

Хай краще буде партія людей, які знають, що таке служба, а не вокал.

А Білоножків у першій двадцятці хіба не буде? Вони ж збиралися.

Знаю, що в передвиборчих списках партії є тільки Віталій Білоножко. До речі, давно знаю Віталія як справжнього патріота країни.

Хто в партії приймає рішення?

Керівник партії, політрада.

Але вас оголошували на з’їзді як людину, яка допомагала створенню організації з самого початку.

Так, я допомагав. Я є членом цієї партії. Але до керівних органів не вхожу .

Наскільки давно ви знаєте самого Смешка?

Понад десять років.

Ви познайомились ще до того, як він був на посаді СБУ?

Пізніше.

У нас багато партій, в тому числі БЮТ, БПП і так далі, які наповнювали цей виборчий фонд через людей, які гадки не мали, що вони перераховують гроші. Як буде наповнюватися виборчий фонд Смешка?

Є проблема з фінансуванням партії, бо партію не підтримав жоден із «грошових мішків». Фактично, фонд наповнюється за рахунок внесків громадян, представників малого і середнього бізнесу. Ви не побачите на вулицях наших бордів чи телевізійних роликів. Все це коштує чималих грошей. Тому, рішення просте – йдемо до людей напряму, або через можливі засоби комунікації.

Як ви будете вирішувати питання фінансування?

Наявними ресурсами.

Тобто особистими ресурсами партійців?

Особистими ресурсами, особистими стосунками. Є волонтерський рух, є підтримка людей, але фінансова ситуація справді складна.

На скільки мандатів розраховує ваш штаб?

Я думаю, всі штаби розраховують на максимум.

Максимум для вас  — це скільки?

Ігор Петрович фактично отримав в президентській кампанії біля десяти відсотків, з яких, як ми розуміємо, майже чотири були вкраденими. Якщо ми вийдемо на цей показник, це буде чесно.

Президентська кампанія – не парламентська.

Тим не менше, якщо всі ті хто, тоді підтримав Смешка, підтримають партію, це було б чудово.

Тобто близько 30 мандатів?

Чим більше, тим краще. І, повірте, це той самий випадок, коли краще для країни.

Тим не менше, соціологи стверджують, що партія Смешка може розраховувати на 4,3%. Як за найближчі тижні Ігор Петрович збирається підвищувати цей показник?

Соціологи давали Смешку менше 1% в президентських перегонах, а він, навіть, за даними ЦВК набрав в шість разів більше. Я тільки за, якщо такий «соціологічний тренд» буде збережено і в парламентській кампанії.

Чому у Смешка таке прихильне ставлення до «Самопомочі»? У першій десятці аж три депутати від цієї партії: Олена Сотник, Ігор Мирошниченко та Ірина Сисоєнко.

У мене також прихильне ставлення до цих депутатів. Кожен з них є успішною людиною в своєму напрямку. Мені надзвичайно приємно, що Олена Сотник в десятці — це одна з найбільш працелюбних і яскравих депутатів чинного скликання. Я вважаю, що це круто, що така людина прийшла в партію «Сила і честь», і якщо вона буде знову пройде у Верховну Раду від нашої партії, це буде надзвичайно ефективний депутат.

Інші партії, крім «Сили і честі», вам пропонували долучатися?

Ні.

Юлія Тимошенко, з якою ви особисто знайомі, пропонувала вам місце у списку

Ні, не пропонувала.

Як ви вважаєте, чи буде «Батьківщина» конкурувати з «Силою і честю» за один і той самий електорат?

Всі будуть конкурувати з усіма. Зараз дуже складно робити градацію електорату.

Є теорія, що зараз багато партій записали в перші десятки-двадцятки людей з чудовою репутацією, аби набрати якомога більше голосів. Але олігархи розраховують частину з цих незаплямований просто перекупити вже в парламенті. Чи не бачите ви в цьому загрози?

Не знаю, що там розраховують робити олігархи з «новими обличчями». Але, я впевнений, нашій політсилі свою волю не зможе диктувати ніхто з них.

У вашій політичній силі буде демократія, чи як сказав лідер — так і буде?

Я думаю, що в нашій політичній силі буде консервативна демократія, як і написано в програмі. Косерватор не зруйнує свою хату, доки не збудує нову.

Чи не виникає у вас побоювання, що на іміджі партії негативно відіб’ється поява у першій десятці Володимира Замани, якого зараз судять за державну зраду?

А чи немає у вас побоювання, що генерала Заману судять не за державну зраду, а за намагання зберегти країну, утримати Крим? А ще — через те, що Замана дуже обізнаний з тими процесами, які відбувалися у нас в 2014-2015 роках. У мене такі побоювання є.

А чому він тоді мовчав цілих п’ять років?

Про це треба запитати у генерала Замани. Я вважаю, що для нашої політичної сили його присутність у десятці — великий плюс. Один з небагатьох військових вищого рівня, який абсолютно обізнаний з військовою справою, знає реальну ситуацію і користується беззаперечним авторитетом у більшості військових України.

Який стосунок до «Сили і честі» має Володимир Семиноженко – політик з неоднозначною репутацією, один із засновників Партії регіонів?

Я бачив його на з’їзді партії, думаю, він приходив як гість. Наскільки я знаю, його прізвища немає в списках кандидатів і він не є членом партії.

Партія буде виставляти своїх представників в округах?

Так, буде.

На яких округах буде найбільш гостра конкуренція з представниками «Слуги народу» чи «Голосу»?

Скрізь. Я прогнозую, що зараз конкуренція буде всіх з усіма і на всіх округах. Усе залежить від авторитетності і ресурсності кандидата на окрузі.

І ваша партія чим братиме?

А чим ще, якщо грошей мало, гречкою ми не засіваємо? Будемо брати моральністю і авторитетом.

Наталія Сокирчук

glavcom.ua


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

8 червня  у гостинній залі «Українського дому» відбувся 13-й позачерговий З’їзд Політичної Партії «ПАТРІОТ».

На З’їзді висунуто список кандидатів  у народні депутати України по багатомандатному виборчому округу та висунуто кандидатів у одномандатних округах. До списку партії увійшли представники громадськості, учасники АТО, науковці, професійні правники, економісти, освітяни, лікарі, діячі мистецтв та підприємці, потужних фахівців, професіоналів та справжніх патріотів України, які готові творити новітню, квітучу Україну, для яких гідність, честь, відповідальність є абсолютним внутрішнім переконанням, життєвими принципами і цінностями.

Тези передвиборної програми партії на позачергових виборах народних депутатів України презентував Голова Партії Микола Голомша:

Нині, вступаючи в реальні політичні процеси, які відбуваються в державі, ми маємо чітко усвідомлювати, що наші сподівання і мрії, наші погляди і цінності, нарешті отримали шанс бути трансформованими у місію, роль і місце в тих історичних процесах, які переживає Україна.

Ця виключна місія базується на розумінні викликів, які ставлять перед Україною історичні обставини.

Це розуміння базується на трьох запитаннях.

Якою ми бачимо нашу Україну сьогодні?

Якою ми бачимо її у майбутньому?

Як ми маємо забезпечувати це майбутнє?

Найчастіше прості ззовні запитання мають складні відповіді. Тим більше зараз. Адже обставини змінились. В країні, ми щиро на це сподіваємось, з’явились паростки нової реальності.

Отже –

Якою ми бачимо нашу країну сьогодні?

У нинішній, до межі напруженій у всіх прошарках суспільства ситуації, український політикум завмер напередодні кардинальних змін, перерозподілів сил і впливів. Деякі політики вже зникли з олімпу в небуття, а багатьом ще буде необхідно розпрощатися зі своїми насидженими місцями. Їхнє місце стрімко займає «молода інколи, часто нерозумна поросль». Хто цілком по заслугах, а набагато частіше – випадково і нелогічно, лише опинившись у потрібний час у потрібному місці.

Суспільство вперше за майже три десятиліття Незалежності, обрало позасистемну владу. Під позасистемністю маю на увазі її непричетність до правил життя постколоніального політикуму, який десятиліттями грабував країну і змоделював державу, яка є інструментом забезпечення потреб кількох відсотків людей, що відносять себе до так званої «еліти».

Люди зробили переважно протестний вибір, погодившись навіть на відсутність у носіїв нової влади політико-управлінського досвіду.

Тому сьогодні як ніколи суспільство вимагає і нових ідей, і нових лідерів, і нових рішень подальшого свого розвитку!

Питання забезпечення такого розвитку нині є ключовим. Не тільки з точки зору нинішніх вкрай складних соціально-політичних та економічних умов, які є нульовою відміткою руху у напрямі перетворень, а й через кілька актуальних небезпек.

Перш за все – це спроби реваншу так званих «еліт», які досі у владі і не здадуться без бою. Не тільки знов прориваючись до крісел в українському парламенті. А й пробуючи на міцність нову владу, лукаво пропонуючи скористатись старим перевіреним досвідом життя за правилами політичної і економічної корупції.

Небезпекою є і війна, яку Україна веде вже п’ять років. Війна, якою користаються казнокради, списуючи на неї стрімке падіння рівня життя народу і прикриваючи нею ж космічну швидкість власного збагачення. Хоча насправді, як не дивно, війна мала б бути стрижневим аргументом для прискорених темпів розвитку, перш за все інноваційно-економічного.

Небезпекою є і кричущий дефіцит фахівців в системі державного управління. У законодавчій та виконавчій владі, у правоохоронній системі, в правових інститутах, в системі соціального захисту, – все наскрізь просочено неофітами, набраними за ознаками особистої відданості або кумівства.

Отже, маємо вибухонебезпечний мікс: нульова «мітка», з якої має розпочатись напрацювання власного позитивного досвіду прогресивного розвитку, але й – загрозу реваншу зрадливих політичних банкрутів, затяжну війну та кричущу професійну непридатність державного апарату.

Для нас, патріотів це час вступати у реальну політику. І наша роль може і має стати виключною, вирішальною!

У лавах партії «Патріот» – тисячі першокласних фахівців, багато з яких – зі світовим ім’ям. Система роками вичавлювала із державних інститутів фахових, чесних і патріотичних управлінців, які не сприймали правила гри постколоніальної «еліти». Ці люди – носії знань, досвіду, переконань, принципів і цінностей, які нині є уособленням запиту суспільства.

Фактично ці принципи і цінності є складовими того унікального досвіду, якого не вистачає сучасній Україні.

Розуміння державних інститутів як сервісу для громадян.

Розуміння людини і якості її життя як найвищої цінності для держави.

Розуміння права як основи будь-яких рішень і життя взагалі.

Розуміння власної відповідальності за все, що ти робиш.

І саме такі люди – ядро нашої партії. І саме ми маємо стати парламентською силою, яка наповнить реальними смислами наше бачення майбутнього України.

Якою ж ми бачимо нашу країну?

Вимоги найближчої перспективи – відкриття соціальних ліфтів в державі, оновлення політикуму і управлінської сфери чесними, принциповими, патріотичними людьми. Тільки позбавивши корупціонерів політичного даху, «вимивши» із влади їхніх лобістів і агентів впливу, ми поборемо корупцію як системне явище і створимо законні умови розвитку країни,  повернення награбованого корупціонерами у власність держави і народу.

У перспективі розгорнутій, базовим для нас є фактор успішності держави. Її економічна міць та ефективні соціальні інститути.

Державний апарат має розглядатись як сервіс, який надається громадянину для реалізації його прагнень і талантів. Філософія вільної національної економіки має базуватись на державній політиці, за якої людина, можливості її розвитку і реалізації є головною домінантою.

Диктатура закону, рівність перед ним мають стати основою суспільних відносин. Часи, коли влада крутить правом, як циган сонцем, діючи часом всупереч Конституції, мають закінчитись!

Має бути забезпечений рівний доступ громадян до національних багатств, які належать народові. Ресурси країни мають запрацювати на державу, а не на купку патронованих владою олігархів, які через непрозорі механізми приватизації отримали у своє розпорядження багатства нашої землі. Диктату олігархічних монополій, які під дахом політичної корупції грабують людей, продаючи їм газ, тепло, воду по захмарних цінах, має бути покладено край.

За великим рахунком, мова іде про стимулювання переорієнтації держави на принципи людиноцентризму.

Який і визначатиме сенс існування держави як такої.

Який примушує правильно розставляти акценти.

Скажімо, не просто вступ до НАТО як глобальна ціль, а власна армія, власними силами озброєна за стандартами НАТО!

Не просто забезпечення миру, а запровадження розумної і ефективної політики – мілітарної, дипломатичної, правової, нормотворчої для повернення наших територій та закріплення зовнішньополітичної суб’єктності держави.

Не просто розвиток та інвестиції, а суверенний розвиток, ефективне застосування внутрішніх інвестицій і ресурсів та мінімізація зовнішніх позик, кредитів і, відповідно, впливів та залежності.

Не просто абстрактні меми про «боротьбу з корупцією», а професійне (підкреслюю – професійне!) забезпечення правопорядку в усіх сферах життя і невідворотності покарання для усіх без виключення.

Не просто якісна освіта і сприятливий бізнес-клімат, а стимулювання розвитку особистості, її талантів і забезпечення можливості реалізації, аби припинити катастрофічну «втечу» з України найбільш продуктивного і освіченого населення за кордон.

Не тільки тужливі роздуми про ідентичність, а нова політика національного відродження, внутрішньої і зовнішньої промоції національної культури як одного з найголовніших пріоритетів стратегії сталого розвитку України.

Чи реально це? І скільки часу потрібно, аби такі перспективи стали реальністю?

Відповідь на це – у нашому плані дій.

Як ми маємо забезпечити таке майбутнє?

Ми, патріоти, виступимо із кількома пакетами законодавчих ініціатив, спрямованими на руйнацію старої політичної системи та на забезпечення розбудови ефективної нової.

Перш за все ми наполягатимемо на проведенні детального аналізу усіх хвиль приватизації, який дасть нам можливість урегулювати, щоб все приватизоване запрацювало на народ і державу в цілому.

Ми маємо намір покласти край законодавчим маніпуляціям. Шлях перетворень має бути забезпечено сталим, прогресивним, якісним законодавством. Яке не змінюється з політичної доцільності або з інших ситуативних причин.

Стабільність законодавчого поля гарантує лише кодифікація вітчизняного законодавства, тому партія «Патріот» вийде з ініціативою такого процесу, запропонувавши наступні Кодекси:

– Виборчий кодекс;

– Земельний кодекс;

– Мовний кодекс;

– Правоохоронний кодекс;

– Безпековий кодекс;

– Кодекс культурної спадщини;

– Кодекс громадянства;

– Кодекс використання надр держави;

– Кодекс використання людського потенціалу;

– Кодекс екосистеми держави (водний, лісовий, повітряний);

– Кодекс цифрових трансформацій держави і суспільства.

Далі ми запропонуємо нові неординарні шляхи розвитку держави та швидкого відродження економіки. Адже ідемо до Парламенту, на відміну від партій, що звично оперують пустими брехливими гаслами, із готовим проектом Програми «За 7 років – процвітаюча Україна». Виконано розрахунки по роках на інтервал у 7 років. По кожній проривній технології розроблені п’ятирічні програми. Ми зробили те, чого не зробить ніякий Кабінет Міністрів і ніяка Академія Наук. У цій програмі чітко викладено, як житиме Народ, за рахунок чого, коли це здійсниться.

Ми пропонуємо зміну державної системи в цілому. Нова Конституція, новий державний устрій, принципово нова податкова система, кредитно-грошова, інвестиційна політика і банківська система – є опорними точками змін.

Нова державна система управління з переходом на чисто президентську-парламентську модель, де Президент має не формувати, а очолити виконавчу владу. Але при цьому маємо чітко прописаний механізм зняття Президента народом у разі невиконання представленої народу Програми розвитку України і порушення ним або членами його команди етичних норм поведінки. Обгрунтовуються нова структура міністерств і комітетів та їх принципово нові завдання і функції виходячи з ресурсного підходу до управління економікою (відмова від фрідманської і адамосмітовської теорії і перехід на принципи фізичної економіки);

Принципово нова податкова система побудована на ресурсному підході, із запровадженими стимулами менше брати від природи, менше їй виснажувати, менше споживати трудових ресурсів, що змушує всіх учасників різноманітних ринків прагнути до самовдосконалення, інноваційності і технологічності.

Все це ми можемо запропонувати і реалізувати в ці стислі терміни. Для цього не потрібні грошові запозичення від Західних фінансових структур.

Зараз ми готові довести Народу, що через 7 років Україна здатна стати однією з найбільш процвітаючих країн Світу, не озираючись особливо ані на Захід, ані на Схід.

Ми ставимо на інновації, технології, національний інтелект. На новий устрій держави, на нові правила життя.

На сучасному історичному етапі запровадження нової політичної культури, у якій домінують принципи честі, совісті, патріотизму, любові до рідної землі – є нашою місією, нашим покликанням.

62056441_1195520233951108_8613276047036645376_o
62089600_1195518283951303_155943540893941760_o
62180864_1195510013952130_1453277737371303936_o
62204935_1195530200616778_4118972030269784064_o
62245465_1195510677285397_3598721451999363072_o
photo_2019-06-08_19-43-50
photo_2019-06-08_19-46-48 (2)

З Україною в серці і душі – ми переможемо!

Політична Партія “ПАТРІОТ”


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Единственный путь прекратить военные действия на Донбассе и установить мир в Украине – выполнить «комплекс мер по выполнению минских соглашений». Это имел в виду Президент Беларуси Александр Лукашенко, когда в очередной раз предложил свою помощь в урегулировании ситуации на Востоке Украины.

Об этом в прямом эфире на телеканале NewsOne заявил Ростислав Дубовой, глава Луганской региональной организации Политической партии «Оппозиционная платформа – За життя» https://youtu.be/poSxUkTAo9g .

« Мы единый славянский народ, мы родные – родственные узы, общие обычаи, традиции и так далее. Это во-первых. Во-вторых, конфликт в Украине оказывает опасное влияние на Беларусь. Много граждан передвигаются через границу с оружием – вырос незаконный оборот оружия в Украине из-за военных действий на Донбассе, которое в том числе попадает на территорию Беларуси. В-третьих, господин Лукашенко в очередной раз призвал  Президента Украины договариваться с Президентом РФ – это единственный путь, так как это проблема не европейцев, не американцев, а славянского народа. Т. е. прекращение военных действий должно стать результатом договорённости между Украиной и Россией, при участии Беларуси».

Политик заверил, что «Оппозиционная платформа – За життя» будет продолжать делать шаги по прекращению военный действий на Донбассе и установлению мира в Украине. 

« План-концепция по урегулированию кризиса на Юго-Востоке Украины, который презентовал Виктор Медведчук, предусматривает сочетание гарантий безопасности жителям неподконтрольных территорий и создание автономии является единственным реальным и реализуемым механизмом, позволяющим восстановить мир»,- сказал Дубовой.

Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Співачка мала виступити на місцевому святі

Христина Соловій на своїй сторінці у Facebook розповіла про скасування концерту у місті Зміїв, який мав відбутися вчора, 7 липня.

Причина — використання імені Соловій для піару двох політиків, які були причетні до організації свята:

Я не виступаю на підтримку політиків та політичних партій. Організатори порушили умову контракту, використавши моє ім’я без моєї згоди для реклами, ще й політичної

У коментарях Соловій додала афішу заходу, на якій було зазначено, що концерт та інші активності стали можливими за підтримки народного депутата України Євгена Мураєва, та депутата Харківської обласної ради Валерії Мураєвої.

Нагадаємо, цього року Соловій випустила оновлену версію пісні «Fortepiano» разом із піаністом Любомиром Мельником.

Фото: офіційна сторінка Христини Соловій у Facebook

karabas.live


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Жорстко і неминуче. Менш ніж за рік. Більше вони б не протримались….

Просто ці “азійські тигри” не мають десятків мільонів тон пшениці, кукурудзи, руди, металобрухту, лісу-кругляку, для продажу за кордон щороку. Справа не в релігії, культурі чи традиціях. Там влада фізично не змогла б паратизувати на сировинній ренті і цинічно маскувати провальну економічну політику, старі схеми та нові договорняки.

Ні Японія, ні Сінгапур не можуть дозволити собі “безболісно” експортувати мільйон-два талантів і робочих рук, щоб “заткнути” їх грошовими переказами багатомільярдну діру торговельного балансу.

А Україна може! Бо ми одна з найбагатших країн Європи – і людьми, і природними ресурсами. Правда, з рекордно слабким державним менеджментом. Нещадно виснажуємо власні природні ресурси, торгуємо сировиною та людьми замість товарів… Набираємось державних боргів замість приватних інвестицій… І слухаємо таких нафталінових закордонних радників, яких вдома вже давно “пустили б на мило”….

Віктор Галасюк


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

“Ти можеш зайняти позицію скептичного критика, але крім тебе ніхто нічого не зробить: ні Порошенко, ні Гройсман, ні якісь активісти, адже “активіст” – це саме ти”, – вважає літератор, перекладач та громадський діяч Сергій Жадан.

Окрім літератури та музичних проектів “Жадан і собаки” та Лінія Маннергейма, Сергій активно включається в суспільно-політичне життя Харкова та України. У 2004 році він був комендантом Майдану в Харкові, в 2013-14 роках був активістом Харківського Євромайдану.

Зараз Сергій багато гастролює зі своїми музичними проектами Україною та країнами Європи. Для надання освітньої, культурної та медичної допомоги прифронтовим містам заснував благодійний фонд, який уже не перший рік допомагає громадам та жителям територій, уражених війною.

Ми зустрілися з Сергієм в одній із харківських кав’ярень і поговорили про важливість внутрішнього туризму, про його стосунки з державою та владою, про просвіту й суспільний запит на самосуд, про розвиток інституцій і зміну виборчих правил.

 

“Інсталювання несистемних людей в систему”, можливо, здатне щось змінити”

– Ти багато подорожуєш країною, в тебе навіть у текстах є багато впізнаваних геолокацій. Якщо була б можливість укласти путівник “Пізнай Україну”, то які б 5 локацій рекомендував Сергій Жадан?

– Донецьк, Харків, Одеса, Дніпро, Львів.

– Що варто подивитися в Донецьку?

– Донецьк – сам як велика експозиція, як інсталяція. Довоєнний Донецьк, ясна річ. Я собі слабко уявляю, що зараз там відбувається. Востаннє там був у травні 2014 року, тобто майже 4 роки тому. Але Донецьк завжди для мене був важливим, і він здається показовим для України, для розуміння лівобережжя України, Сходу України. Можу назвати якісь локації, але враховуючи те, наскільки змінилися обставини, думаю, все це вже не актуально.

– А що подивитися в Харкові? Які ключові точки?

– У Харкові я б радив пройтися галереями і музеями – і новими, і старими державними, – хоча б для того, щоб порівняти стан державних культурних інституцій і нових незалежних. Мені здається, це цікаво й пізнавально. Усі журналісти питають, як ми змінилися за чотири роки.

Щоб зрозуміти, як ми змінюємося, варто подивитися стан наших державних і незалежних інституцій. Мені здається, це доволі точно характеризує стан суспільства. Є державні інституції, де працюють хороші, розумні люди, але це частина державної системи. Вона прогальмовує і в багатьох випадках не працює. А недержавні інституції, які з’являються сьогодні, працюють набагато ефективніше в плані менеджменту, в плані якихось ініціатив і проектів.

– Маєш приклади такої роботи?

Ми нещодавно виступали в Одесі в Художньому музеї. У нас є проект “Лінія Маннергейма”, ми поїхали виступати в Одесу, в нас був клубний виступ, і це саме не державна, а приватна інституція. Ти просто приїжджаєш у клуб, за квитки працюєш, і все це доволі ефективно діє.

Але перед тим в Одесі була вся ця епопея з призначенням Олександра Ройтбурдадиректором Художнього музею, і це було теж достатньо показово для сьогоднішнього нашого суспільства: як його призначали, як рішення скасовували, яким був тиск з боку суспільства, як його знову призначили.

– Чи не є ризиком будувати паралельні інституції замість того, щоби всім дружно напружитися і поставити Ройтбурдів у всі музеї всіх обласних центрів?

– Можливо, так дійсно було б краще. Мені здається, більш перспективним є варіант, коли незалежні люди, “люди з вулиці” пробують іти в державні структури. Я теж повторюю разом зі всіма, що нам потрібно ламати систему, система не працює, система неадекватна, але слабко собі уявляю, аби в найближчій перспективі ця машина змінилася сама собою.

По-перше, я не зовсім бачу механізми її зміни, а, по-друге, не зовсім розумію, чим у разі чого цей вакуум заповнити. Тому що так чи інакше, але крім креативного Ройтбурда має бути 30 тітоньок, які будуть сидіти в залах і дивитися, аби картини не попсували. А сторож не обов’язково має бути ІТ-шником чи хіпстером, і, очевидно, сторож не буде слухати “Один в каное”, Radiohead чи “Лінію Маннергейма”, і це не проблеми сторожа, це, скоріше, проблеми Radiohead.

 

ФОТО: ГАННА ГРАБАРСЬКА

– Так що ти пропонуєш?

Мені здається, що все це “інсталювання несистемних людей в систему”, можливо, дійсно здатне щось змінити. Інша річ, що якісь точкові зміни відтягують цей процес у часі й часто сам процес роблять не дуже ефективним.

Для мене в цьому сенсі знаковою й важливою була ситуація з Танею Терен та Інститутом книги. Те, що Таня звідти звільнилася, мабуть, не ставить хрест на Інституті книги, хоча й сильно обламує.

Але це просто означає, що нам усім, для кого це важливо, потрібно більш активно включатися в роботу й допомагати тому, хто прийде на її місце, тому що це наш Інститут книги, це не Інститут книги Петра Порошенка чи Володимира Гройсмана, і потрібно щось робити, аби наступний директор все-таки втримався і ця структура запрацювала.

– У тебе є такі рядки: “Що головне в цьому житті? Знаходити однодумців. Себто тих людей, які ненавидять ті самі речі, що і ти“. Українці часто й ефективно виходять із вимогою відставки корумпованих чиновників чи силовиків, але не за суспільно-політичні зміни.

–  Ну так – у багатьох випадках нас об’єднує саме спільний ворог. Але є ще одна тенденція, і вона мені здається не дуже позитивною і конструктивною: ми часто об’єднуємося один проти одного. Влаштовуємо полювання на відьом серед людей, з якими мали б радше об’єднуватися, чи, принаймні, вести якусь розмову. Ми частіше об’єднуємося, щоб дружити один проти одного.

– Але це традиційна для країни ситуація, коли, умовно кажучи, для того, щоб скинути Януковича, на Майдан виходять і “праві”, і ЛГБТ, але після того, як зникає Янукович, в одних починаються доволі серйозні претензії до інших, з погромами виставок, кінопоказів тощо. Як нам зробити оцей наступний стрибок довіри?

– Та не може бути стрибка довіри між “правими” і ЛГБТ. Ну як? Вони ж існують на тих позиціях, які одна одну заперечують. Це неможливо.

– Принаймні, щоб не шкодили.

– Вони не можуть не шкодити одне одному. “Ліві” з “правими” завжди будуть воювати, вони ж від початку визначають свою ідентичність, виходячи з того, що ось я буду протистояти “лівим”, а я буду протистояти “правим”.

Це закон джунглів: хижаки і травоїдні так чи інакше завжди будуть антагоністами. Це правила гри, це гра, в якій гинуть живі люди. Інакше просто не може бути. В іншому випадку ти просто говориш собі – я в ці ігри не граю, не займаю жодної з цих позицій, оскільки розумію, що стаючи на ту чи іншу позицію, змушений буду керуватися цією риторикою, яка часто є обмеженою і передбачуваною.

Це риторичні речі, закладені в саму основу цієї гри, це прописано стратегами, які ці ігри складали. Мені здається, наївно і безпідставно вимагати від них “помиритися”, це неможливо. Для того, щоб вони помирилися, їм треба вийти зі своїх рольових образів і десь на нейтральній території існувати.

“Харківський рівень добробуту: сидиш у холодному помешканні й підтримуєш місцеву владу, яка тобі це влаштувала”

– Поговорімо про Харків. Нещодавно вийшло четверте муніципальне опитування, за результатами якого Харків входить до трійки міст, для жителів яких добробут важливіший за демократію. Як так сталося при такій тривалій історії культурних проектів, театрів, музеїв, університетів?

– Мабуть, так сталося тому, що останні 25 років історії Харкова – це дуже серйозні соціальні трансформації. По-перше, Харків до 1991 року був індустріальним центром, і цей статус, очевидно, змінився: більшість заводів уже не працюють або ледь животіють. Себто, 90-ті роки по Харкову сильно вдарили в економічному і соціальному плані, і для людей питання добробуту – це не якась абстракція, це щось таке, з чим вони зіткнулися і змушені були якось давати собі раду.

В принципі, мені здається, що в увазі до добробуту нічого поганого немає. Інша річ, коли питання добробуту вирішується за рахунок питань демократії.

Тут ще є специфіка харківської регіональної політики, яка йшла на зачищення інформаційного поля і на укріплення цього ось електорату, зацикленого на добробуті. У нас, з одного боку, є міський голова, який постійно акцентує на тому, що він поза політикою, що він перш за все займається господарством та інфраструктурою, а з іншого боку, в Харкові, як це не парадоксально (хоча, мабуть, саме не парадоксально) – величезні проблеми саме з цим останнім.

– А саме?

– Якщо ви стежили, за останній місяць у Харкові кілька разів були прориви труб із водою, і цілі райони міста лишались у холоді. Це був кінець лютого, коли стояли морози. Мені здається, це і є теперішній харківський рівень добробуту: сидиш у холодному помешканні й підтримуєш місцеву владу, яка тобі це влаштувала. Чи вдарило це по рейтингах харківського міського голови? Дуже сумніваюсь. Це парадокс Харкова.

Очевидно, що в мера настільки міцний та спаяний електорат, що люди будуть у прорваній трубі на своєму подвір’ї звинувачувати Порошенка чи Гройсмана, а не комунальні служби, які підпорядковуються Кернесу.

– На чому ця любов базується?

– Любов базується на довірі, на роботі з цим електоратом, тобто для них це їхній персональний політик, а не людина абстрактна. Харківський міський голова доволі хитрий політик, він знає, як сподобатися своїм виборцям, і вміло цим користується.

– За тим же опитуванням, Харків входить до трійки міст, жителі яких переконані, що справи в місті йдуть у правильному напрямку. Ці люди не читають газет, не читають інтернет, де пишуть, як активістам, які досліджують корупцію в місцевих комунальних підприємствах, проламують череп?

– Ти так говориш, ніби інтернет дає єдину правильну відповідь. Дивись, наскільки пам’ятаю, пару місяців тому було ухвалене рішення про якісь інвестиції, що в нас, у Харкові, будуть будувати станцію метро й туди інвестують 320 мільйонів євро. І зверни увагу – цей факт, як свій політичний успіх, приписали собі і президент України, і прем’єр-міністр, і голова обладміністрації, і харківський міський голова.

Кожен це приписав собі. Відповідно, якщо ти симпатизуєш губернатору – ти кажеш, що це наша перемога, якщо ти симпатизуєш міському голові – ти кажеш, що знову господарник Кернес показав усім, як керувати містом. Тобто, кожен користується своїми інформаційними каналами, тими каналами, які йому більш комфортні.

Інформації як такої немає в принципі – є те, що ти вважаєш інформацією, і те, що ти готовий сприймати за інформацію. У цьому разі всі чотири сторони по-своєму праві. Тобто це успіх і Порошенка, і Гройсмана, і Світличної, і Кернеса. Питання в протиставленні, в тому, що ми змушені протиставляти політиків один одному і обирати для себе найменше зло.

Суспільство й далі перебуває в стані стресу, протистояння, у стані внутрішнього конфлікту. Очевидно, що політикам це вигідно, тому що це забезпечує їм успіх. У нас за рік вибори, й укріплюючи свій особистий рейтинг, завалюючи рейтинг суперника, люди займаються своєю роботою, а ми з вами їм допомагаємо це робити.

 

ФОТО: ГАННА ГРАБАРСЬКА

“У стосунках з президентом як уособленням влади мають бути ще якісь аргументи, крім криків “ганьба”

– Поговорімо про “Собак у Космосі”. Якщо слухати в перспективі, то, на мій погляд, зникла протестна риторика, в останніх альбомах вона не несеться так, наприклад, як у “Зброї пролетаріату”.

– Ну як же? В останньому альбомі “Пси” є пісня “Заїбали”. Чи ти про те, що там немає прізвища Ляшка?

– Ні, там немає заклику валити кривавий режим.

– Тому що той режим, який існував на час виходу альбому “Пси” (це вже 14-й рік), – це режим, за який голосували безпосередньо ми. Тобто я голосував за президента Порошенка. Безвідповідально за півроку після виборів кричати: “Давайте валити кривавий режим Порошенка“.

– Але водночас ти долучаєшся до публічної кампанії щодо боротьби з корупцією. А всі міжнародні дослідження та аналітичні роботи показують, що корупція не сконцентрована на рівні дільничного лікаря, а зосереджена довкола перших осіб держави.

– Я ж не виступаю адвокатом президента Порошенка. Я говорю про те, що, коли я за нього голосував, то, очевидно, маю нести за нього відповідальність. І в мене в стосунках з ним як уособленням влади мають бути ще якісь аргументи, крім криків “ганьба”.

– Договір про ненапад?

– Навпаки, про напад. Але тут слово “напад”, скоріше, не зовсім точне. Тиск – безперечно, критика – безперечно, чим я і займаюся, але просто кричати “Геть кривавий режим” – це означає, що цей кривавий режим обрав хтось інший, а я просто стою збоку і кричу. Не зовсім відповідально, мені здається. Зовсім нещодавно намагався це все сформулювати після того, як розігнали наметове містечко біля Верховної Ради, навіть написав про це.

Важлива річ, що відбувається останні чотири роки, – зміна ставлення багатьох із нас до держави як такої. Тобто, до 2014 року це було суто і виключно так: “Геть кривавий режим! Геть кривавих політиків! Геть усіх! Це не моя держава! Це не мої органи влади! Я до цього не маю жодного стосунку!”, і великою мірою в усіх нас були підстави так говорити.

Натомість у 2014 році відбулися президентські та парламентські вибори, і, наскільки розумію, більшість людей, що виходили на Майдан, проголосували за партії, які прийшли до влади, в парламент, сформували Кабмін і так далі. І це, виходить, вже наша відповідальність, це не відповідальність “шахтарів Донбасу”, “ватників з Криму”, “русифікованих люмпенів зі Сходу”. Це наша відповідальність, ми всі голосували і за Ляшка, і за “Народний фронт”, і за “Самопоміч”, це ж усі “наші”, нам відповідати за них.

Себто, я до того, що ти далі намагаєшся змінити своє ставлення до цієї держави, а держава дуже часто не дає шансів змінити до себе ставлення, держава діє методами Януковича, вона й далі ігнорує твою присутність, ігнорує твою думку. І цей конфлікт надзвичайно печальний, тому що він нівелює багато важливих речей, що відбуваються в нашій свідомості, починаючи з 2014 року.

– Перейдемо до суспільно-політичного життя. У тебе є такий рядок: “Демократія – це вибір між двома мудаками“. Як нам вийти з цього зачарованого кола?

– Мабуть, еволюційним шляхом, обираючи щоразу меншого мудака, це в якийсь час призведе до того, що гірші мудаки просто вимруть, як динозаври. Хоча самої еволюції, мабуть, недостатньо.

– Просто менший мудак потрапляє в систему, яка опромінює його своєю мудакуватістю.

– Насправді, більшість таких рядків, вирваних з контексту, в самому тексті звучать, скоріше, іронічно. Очевидно, що демократія – це не завжди вибір між двома мудаками, або вибір не лише між двома мудаками. Насправді, іноді це вибір цілком нормальний і прийнятний.

Я згадував останні місцеві вибори, коли до мене звернулися кандидати, які йшли від “Самопомочі”. Для мене це і досі якась прозора і зрозуміла історія: я підтримав людей, яким довіряв, і, що найприємніше, в цих людях за три роки не розчарувався.

Коли були вибори президента України, то я в якийсь момент визначився, що буду голосувати за кандидата Порошенка, але агітувати за цього кандидата був не готовий, оскільки не був упевнений, що через рік у мене не буде до нього питань. Так і сталося.

– Які якості повинна мати людина, щоб письменник, поет і рок-виконавець Сергій Жадан пішов до нього довіреною особою на вибори президента?

– Не знаю, немає якихось стандартів. Треба дивитися, що за людина, що за команда, що за фінансування.

– Тобто для тебе суттєвим є питання політичних фінансів?

– Ну а як? Якщо людина говорить, що йде боротися з олігархами, але фінансується Ахметовим, то які в неї шанси? І за кого вона всіх нас має?

 

ФОТО: ГАННА ГРАБАРСЬКА

– Ось ще твоя цитата з пісні про “Укрзалізницю”: “Воювали по мережі, аж спільноти закипіли, потім бачимо парламент, що це, сука, за дебіли“. Чому так стається, що ми ставимо собі такі питання?

– Мені здається, тому, що розуміння і відчуття культури виборів як в електорату так званих проєвропейських сил, так і в електорату, умовно кажучи, “Партії регіонів” і комуністів, приблизно однакові. Ми можемо скільки завгодно сміятися з тих, хто голосував за Януковича, але, великою мірою, більшість із нас, йдучи на вибори, керуються тими самими принципами, що й електорат Януковича.

– Картинкою з телевізора?

– Картинкою з телевізора, так. Ми купуємося на риторику, купуємося на обіцянки, які в принципі неможливо виконати. Себто мінімум включання аналітики, максимум включання емоцій і це постійне бажання створити собі месію. То месію Ющенка, то месію Порошенка. Як на мене, це шкідливо і дуже нерозумно.

Оцю пісню, яку ти цитуєш – “Заїбали”, – її часто використовують на протестних мітингах, оскільки багато хто помилково думає, що ця пісня проти політиків. Але вона не проти політиків, вона проти виборців, проти нашої безглуздості, проти невміння нормально думати, нормально аналізувати і відповідально підходити до таких речей, як вибір політика, з яким тобі доведеться жити наступні п’ять років.

А це складно – спроектувати на себе недоліки і претензії. Дуже легко претензії висловлювати комусь іншому, а щоб висловлювати їх собі, потрібно мати якусь сміливість, знаходити якісь контраргументи, і з самим собою потім домовлятися.

– Як нам принести раціональність у політичний вибір українців?

– Мабуть, займатися побутовим політичним просвітництвом, безнадійним і безкінечним. Ну а як інакше? Працювати з людьми, розмовляти, пояснювати, а як інакше це все зробиш? Ніяк.

– Тобто нових виборців нам ніхто не завезе?

– Ніхто їх нам не завезеі нових політиків також, що найпечальніше.

– Тоді очевидно, що виборці мають підвищувати вимоги до політиків?

– Мені здається, що вимоги більш ніж завищені, просто ці вимоги настільки відірвані від реальності, як і обіцянки політиків. Це така гра. Політик, йдучи на вибори, обіцяє пенсії 500 доларів, а виборець дивиться, наскільки тюнінговано виглядає політик, і вибирає його таким чином.

Зробила Юлія Володимирівна нову зачіску – голосують за Юлію Володимирівну. Прийшов Олег Валерійович у новому піджаку – голосують за Олега Валерійовича. Насправді, це іноді до смішного доходить.

– Трошки більше року тому я був на одному твоєму поетичному вечері, і найбільший резонанс в залі викликали рядки:

Толку з ваших мирних зборів?

Краще різати мінтів і прокурорів,

валити суддів, вішати дільничних“.

За кілька днів після того я прочитав соціологію, яка показувала, що є цей запит на самосуд, і він навіть більший, ніж у березні 2014 року.

– Якщо суд не працює, то виникає потреба самосуду, це ж зрозуміло.

– І при наявній кількості зброї на руках та при непрацюючих інституціях правоохоронної та судової системи ми можемо дуже швидко перетворитися в Сомалі.

– Не думаю, що до цього дійде, але те, що це може викликати серйозні проблеми – безперечно. Країна п’ятий рік знаходиться в стані стресу, в стані відкритого збройного конфлікту з сусідньою країною. І очевидно, що це не той час, коли влада могла б собі дозволяти таку розкіш як відсутність чесних судів. Не знаю, чому вони на це не реагують.

– Так, але з іншого боку – це наше суспільство. У нас на мітинг по судовій реформі приходить в 100 разів менше людей, ніж на мітинг за “справедливі тарифи”.

– Такий ми народ.

 

ФОТО: ГАННА ГРАБАРСЬКА

“Ти бачив список, але далі п’ятого прізвища не став читати і перевіряти”

– Повернімося до Ляшка. Один із моїх колег сказав, що найважливіший просвітницький вклад у виявлення проблем української політичної системи зробив Сергій Жадан рядками: “Головне потрапити до прохідної частини списку, а там що хочеш роби. Можеш навіть в сесійній залі курити свої гриби“.

– Не знаю, чи зробив цим якийсь вклад, але те, що це правда, точно. Приклад Дмитра Добкіна є прямою ілюстрацією цих слів.

– Але Дмитро Добкін пройшов по мажоритарці.

– Та яка різниця – в результаті все одно можна безкарно “в сесійній залі курити свої гриби”. Я про цей рядок.

– Тобто це твоє розуміння поточної політичної системи, що система заточена так, що потрібно лише виграти мажоритарку в Первомайському районі, а далі ти п’ять років роби, що хочеш, хоч ховайся за колоною у Верховній Раді?

– Так, або можеш взагалі не приходити у Верховну Раду, тобто не ховатися за колону, і тобі ніхто нічого не зробить. Український парламент викликає в багатьох навіть не обурення, бо обурюватися можна там, де ти не чекав, де ти був не готовий, і де ти готовий щось різко змінити. А тут всі знають, що так буде, що в списках пройде купа людей, яких ти, по-перше, не знаєш, по-друге, про них краще не дізнаватися, бо це тебе сильно напружить.

Але ти все одно голосуєш, вони проходять, і ти сидиш і на все це дивишся, не розуміючи, як так сталося, “що це, сука, за дебіли“. Хоча ти за цих дебілів місяць тому проголосував. Ти бачив список, але далі п’ятого прізвища не став читати і перевіряти.

– Зараз парламент веде дискусію з приводу переходу на відкриті регіональні списки на виборах до Верховної Ради.

Чи можуть відкриті регіональні списки дати більшу суб’єктність виборцям, яка б не призводила в результаті до ситуації, коли громадянин дивиться на Верховну Раду і питає себе: “що це, сука, за дебіли”?

– Можливо. Те, що потрібно щось міняти і шукати якісь варіанти – очевидно. Насправді, вибори дуже дивно відбуваються. Я пам’ятаю останні вибори, і таке враження, що частина партій навіть не намагається тут, на Харківщині, щось робити. Це враження суто суб’єктивне, але справді можна подумати, що хтось просто поділив сфери впливу.

Мовляв, давайте ми підемо тут, і ви нам не заважайте, а ми вам не будемо заважати там. На Заході Україні ви беріть своє, на Сході ми візьмемо своє, нам важливо не втратити свій шматок пирога. Таке враження, що частина політичних сил навіть не намагається сюди зайти і щось тут робити.

Тобто, про якісь чесні вибори, про якусь нормальну постійну роботу з виборцями, про якусь зміну політичного обличчя не йдеться. Йдеться про дерибан, про політику як бізнес, коли кожен має свій сегмент цього ринку, і ставиться до нас усіх – до 40 мільйонів громадян – як до частини цього ринку, як до споживачів, яким потрібно втюхати свій товар.

– Чи є конкретно в Харкові групи людей, з якими б могли працювати інші політики, окрім Кернеса та “Опоблоку”?

– Очевидно, є. І це не тільки ІТ-шники чи люди, що виходили на Майдан. Харків, як мені здається, не є аж таким прокернесівським містом. Якщо підняти статистику, то найбільша проблема була не в тому, що більшість харків’ян голосували за Кернеса, а в тому, що більшість харків’ян не голосували взагалі, вони просто не прийшли на вибори. Прийшов доволі невисокий відсоток, з якого більшість голосувала за нинішнього міського голову.

– Я люблю цю країну навіть без кокаїну“. Але часто люди, які вирішують тут питання на різних рівнях, трохи топчуться по цій любові у гумових чоботах.

– Абсолютно точно. Це ж і є питання конфлікту громадянина і держави – ти не хочеш протиставляти себе цій країні, ти хочеш, щоб вона мінялася, ти хочеш нормально в ній жити і її любити. А вона натомість не дуже хоче, щоб ти її любив, принаймні, створює купу якихось варіантів і випадків, коли можливість цієї любові ставиться під сумнів.

Мені здається, що ця любов і є зараз одним із психологічних конфліктних пунктів в Україні. І розчарування саме звідси йде, мені здається.

– Але що може ставати тим кокаїном, який допоможе знівелювати байдужість влади, корумпованість чиновників, щоб не втратити любов до країни?

– Відповідальність наша. Коли ти розумієш, що ти можеш відступити в бік, що ти можеш зайняти позицію скептичного, цинічного спостерігача і критика, але крім тебе ніхто нічого не зробить.

Не буде за тебе робити ні Порошенко, ні Гройсман, ні якісь активісти, адже “активіст” – це ти. І якщо ти не вийдеш на вулицю, буде мінус один активіст, мінус одна можливість щось змінити. Я говорю доволі утопічні речі, але мені здається, що саме вони в нашій ситуації і мають підстави стати реальними.

vybory.pravda.com.ua


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

В студії програми «Пульс України» Святослав Пискун, український політичний діяч, тричі Генеральний прокурор України, Голова Союзу юристів України

«Пульс України» – програма для тих, хто вміє думати, аналізувати та приймати обґрунтовані та виважені рішення. Святослав Пискун (Sviatoslav Piskun) – щиро, емоційно та креативно про гучні справи та гру в теніс. А також про екологію, командну роботу та про аналіз ситуації, щоб можна було нарешті зрозуміти: в Україні політика в праві, чи право у політиці!

Пульс України


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Чиновники не хочуть проводити реформи, бо розуміютьякщо країна зміниться, то їм у ній не буде місця, вважає топовий HR-менеджер та екс-голова Нацагентства з питань державної служби

Денис Бродський відомий у світі великого бізнесу як професіонал з управління персоналом. За його плечима – досвід у таких бізнес-гігантах, як “Miratech” “Platinum Bank”, “GlaxoSmithKline” та інші.

Після Майдану він проміняв розвиток крупних корпорацій на державну службу. Зокрема, очолив одну з найбільш застарілих за ментальністю структур – Національне агентство з питань державної служби.

Його боротьба з бюрократією була відчайдушною, але короткою. Топовий HR-менеджер пропрацював на державу близько шести тижнів. І пішов – І пішов – бо зрозумів, що зсередини цю битву не виграти.

Ми зустрічаємося з Денисом Бродським через чотири роки після цих подій. Нині він успішно працює в бізнесі, де правила гри йому близькі та зрозумілі. Але щойно мова заходить про чиновників, він, навіть через стільки часу, не стримує емоцій на їхню адресу.

Що вразило успішного бізнесмена в державній системі? Який він – типовий український чиновник? І чи здатна виборча реформа запустити соціальний ліфт в Україні?

Денис Бродський розповідає спецпроекту “Вибори вибори”.

 

– Ви працювали в Нацагентстві з питань державної служби менше місяця. Чому пішли?

– Досвід був жахливий, але цінний. А пішов з дуже простої причини. Оскільки маю голову на плечах, достатньо швидко зрозумів, що всі люди, яких затягли тоді в уряд і навколо нього, були ширмою.

– Для кого?

– Для Петра Олексійовича ПорошенкаАрсенія Петровича Яценюка та інших політиків. Вони ніколи не хотіли виконувати те, що заявляли у з трибуни Майдану.

Нікому не потрібні були ці реформи. Потрібен був косметичний ремонт – завести нові обличчя, бо запит був величезний. А далі треба було зробити так, щоб ці нові обличчя нічого не могли зробити.

Витрачати своє життя на безглузду роботу мені не хотілося.

– Ви відчули спротив?

– Ні, спротив можна подолати. Не було запиту. От ти приходиш, і є якісь політичні лідери – люди, покликані визначати напрямки змін.

Коли ти працюєш з людьми, яким на цей напрямок начхати… І єдине, що їх цікавить, – щоб Європа дала кредити, а для цього треба мати якусь там фікцію, що щось там десь відбувається. То навіщо все це?

У нас країна тільки зараз остаточно зрозуміла, з якою владою ми маємо справу. Вона, на мій погляд, з моральної точки зору гірша за попередню. Ті хоч прийшли до влади шляхом типу виборів. А Петро Олексійович на крові. У нього моральний обов’язок такий, як у нікого.

Мав достатньо часу поспілкуватися з цими людьми близько і зрозуміти, що нічого людського в них немає. І досвід усіх цих реформ та невеличких змін у країні за останні чотири роки – це досвід того, як люди намагаються щось зробити, а система пручається.

Ти можеш написати найпрекрасніший закон, який не буде виконуватися. Або в нього напхають таких правок, що він не буде працювати.

 

– Ваше перше враження від чиновницької системи?

– Люди без змісту, без сенсу, без совісті.

Було сподівання, що в країні щось зміниться. Але я не для цього залишав роботу, жив на власні заощадження, економив на всьому, не їздив у відпустку.

Коли був у центрі великих урядових подій, спочатку здавалося, що ці люди просто не знають, що і як робити. Що треба їм підказати, розказати. Жахливим було визнання того, що вони краще за мене знають, як треба. І для них це загроза.

Вони чітко усвідомлюють, що якщо зробити реформи, то буде інша країна, у якій їм немає місця. Вони все знають!

Думаєте, Петро Олексійович з командами своїх радників не знають, як побудувати нормальну систему прокуратури? Знають!

Чи не знають, як побудувати Державне бюро розслідувань, провести судову реформу? Все вони знають. Просто живуть з іншою метою. Тому весь свій досвід і знання будуть використовувати проти нас.

Нема нічого більш жахливого, ніж професійні покидьки. Це люди з дуже якісними професійними знаннями і дуже поганими моральними стандартами. Вони всю міць своїх знань використовують проти нас і проти країни.

– Чи схожий принцип підбору персоналу в бізнесі та на державній службі?

– Якщо казати про великий, успішний бізнес, то він працює зовсім за іншими принципами. Там від людей потрібні професійність, знання, відповідальність, порядність.

А на держслужбі в Україні потрібні лояльність, безхребетність, вміння не ставити питання і тихенько робити те, що тобі сказали. Вчитися красти, шукати своє місце в системі.

Є така теорія соціальних ліфтів. Соціальний ліфт – це шлях, яким людина просувається, аби досягти успіху, суспільного визнання і чималого прибутку.

Якщо подивитися на цивілізовані країни, що є в суспільстві соціальними ліфтами? Військова служба, наприклад. Зіркові генерали США стають найвищими посадовцями країни. Це люди, яких потім забирає приватний бізнес.

У нас таке є? Немає. Наука, освіта – кращі науковці працюють на величезні державні інституції, аналітичні центри. Економісти-науковці працюють де? У Всесвітньому банку або у Федеральній резервній системі. А в нас? Немає.

Партійне життя в більшості країн стає соціальним ліфтом.

А хто в нас у країні досягає успіхів? Чиновники, прокурори, судді. І їхні діти. У нас побудовано соціальний ліфт для касти покидьків.

Єдине, де це не працює, – бізнес. Там інший соціальний ліфт. Якщо ти професійний, порядний, відповідальний – ти досягаєш успіху. Тому ми й живемо в паралельних світах – бізнес окремо, держава окремо.

Соціальні ліфти зруйновано. Якщо кожні чотири роки під час виборів люди хоча б трішки замислюються про своє майбутнє, вони в розпачі. Немає за кого голосувати. Немає лідерів у країні.

І це свідомо побудована система. Бо якщо ці соціальні ліфти будуть працювати, то на зміну цим покидькам прийдуть нормальні люди. Ця влада буде опиратися і робити все можливе, щоб нормальних людей не було. Ця система працює на випередження.

 

– Саме через це бізнесмени, які після Майдану намагалися реформувати владу, пішли з посад?

– Знаєте, державне управління – це ієрархічна система. Є президент, є люди які йдуть за ним, – голова уряду, члени Кабміну, державні секретарі тощо. Це ієрархічна система, у якій завжди хтось є головним.

Наприклад, у хорошого керівника у бізнесі є важлива функція щодо людей, йому підпорядкованих, – бути “парасолькою”. Бути людиною, яка допомагає своїм підлеглим досягти успіху. Коли треба – захищає.

Державні управлінці цю функцію “парасольки” виконують, але в кримінальному розумінні як “криші”, а не як “парасольки”, яка прикриває своїх людей, допомагає своїм підлеглим досягти успіху.

Ви думаєте, якщо в моїх підлеглих щось не виходить, я їм не допомагаю? Я піднімаю цю “парасольку” і захищаю їх. Тож, коли відчуваєш, що ти там один на один з системою, що ніхто згори тебе не захистить, не допоможе, навіть слова не скаже, коли тебе будуть жерти… То навіщо?

– Можливо, питання в зарплаті? Якщо зробити їх високими, чи буде це запобіжником?

– Це є необхідним, але не є достатнім.

– Що тоді треба зробити?

– Начальство має не красти. Приклад подавати. І все. Для початку.

Знаєте, діти навчаються від батьків, підлеглі – від керівників, від лідерів навчаються нації. Моральний приклад треба.

Петро Олексійович свого часу втратив фантастичну важливість. У нього кредит довіри був шалений.

Він міг прийти у Верховну Раду і сказати: “Мені чхати, що вас тут 450 пишуть закони. За мною Майдан стоїть, за мною мільйони. Завтра ви ухвалюєте оцей, оцей і оцей закони. Завтра в нас новий закон про вибори, післязавтра – новий закон про прокуратуру. За тиждень у нас новий закон про держслужбу. Я змінюю країну! Я не краду і ви не крадете!“.

Депутати після Майдану були налякані.

Згадую часи, коли ця гідра почала потрошку оговтуватися. Спочатку в тебе в телефоні тиша. А потім дзвонить якийсь там Сергій Ківалов і каже: “Ну, у нас там є проект співпраці, ми давно працюємо з вашою агенцією, хотіли б організувати такий-то захід“.

Ти сидиш, у тебе вуха червоніють, волосся дибки стає. Кажу: “Вибачте, але поки я в цьому кріслі, з вами не буде жодних справ!“. А потім з’ясовується, що за законом ми таки зобов’язані щось там з ними робити. І цих дзвінків стає все більше і більше.

Вони трішки пересиділи, зрозуміли, що нічого не змінилося, подивилися на приклад… І все пішло так само, країна така, як була.

 

 У листопаді 2017 року Верховна Рада ухвалила зміни до закону про держслужбу. Тепер президент “вручну”, без конкурсного відбору може призначати губернаторів…

– У державному управлінні все набагато складніше, ніж ухвалення законів. Закон – це дорожня карта, типу “має бути зроблено те і те”. Є купа підзаконних актів і купа органів, яким надано повноваження.

Знову ж таки, у нас дивна, викривлена законодавча система. У цивілізованому світі ця система працює від Конституції, яка каже яка ідея. Через закон, який каже які правила. До процедури, яка встановлює порядок.

У нас закони в принципі є тим, що в Європі або США називали би кодексами або процедурами. Тому що вони дуже детально описують якісь речі.

Знову ж таки, конкурсну систему зруйновано. Набирають кого завгодно. Де ця ефективність?

Останнє, що я бачив, займаючись системою, це як створювалися директорати. Пишуть так: “Організаційна структура Міністерства освіти – є департаменти такі-то. Наприклад, Департамент закупівлі ліків“.

Їм кажуть: “Напишіть місію департаменту“.

Вони пишуть: “Місія – закуповувати ліки. Адже ми перейменовуємо його з департаменту в директорат закупівлі ліків“. Ох, реформу провели. Молодці!

Повна профанація!

Не знаю, скільки валер’янки треба випити, щоб це витримати. При цьому за чотири роки в нас створився прошарок професійних “реформаторів”. Це люди, зацікавлені в тому, щоб реформи ніколи не закінчувалися. І вони підтримують такі “реформи”.

– Що робити з цією армією чиновників?

– Якби сьогодні їх не стало, ми б із вами не помітили. Практично всіх треба розігнати. Нічого не зміниться. Гірше вже не буде.

– Чи здатна влада ухвалити виборчу реформу?

– Їх будуть спонукати до змін. І вони ухвалять мінімальні зміни такі, які б на поверхні виглядали як зміна виборчого законодавства. Але залишиться все, як є.

Вони ж не сидять з метою: “Ми мріємо про те, щоб Україна була іншою! Щоб до влади приходили чесні, нові люди. Щоб виборці могли висловити свою точку зору і все було прозоро, без фальсифікацій!“.

Вони думають так: “Ага, зміна виборчого законодавства. Де тут шпаринки, де ми можемо залишити все, як було? А давайте тут ще впишемо оце, і тоді нам буде легше контролювати виборчий процес“.

Знову повертаємося до моєї тези – це професійні покидьки. Вони працюють проти нас. Працюють дуже професійно.

Але я не кажу, що треба скласти лапи і нічого не робити. Якщо буде законодавство краще за попереднє – це вже крок уперед.

Маємо тиснути. Треба усвідомити, що не можна йти з ними на компроміс.

– Хоча, здавалося б, влада має бути працівниками, обслуговуючим персоналом. А народ – роботодавцями.

– Тут ніколи такого не було. Цей державний апарат побудовано за часів Петра І. Він тоді був інституціолізований. Але в нього закладено принцип, який дістався нам у спадщину від монголо-татарського іга – ярлик на правління.

Ось тобі територія, ось тобі хлібне місце. Ти тому, хто дав тобі ці повноваження, “відстьогуєш”, решта твоє. Так було побудовано Монголо-татарську імперію. І єдиний простір у світі, де ця модель живе досі, – пострадянські країни.

Ніколи жоден з цих людей не був із ментальністю служителя. У нас були слуги народу за радянських часів? Ні. Сервісного менталітету ніколи не було.

 

– Чи реально це змінити?

– Змінити не можна. Можна тільки замістити. Новим урядом, дійсно новими законами, а не косметично підфарбованими. Я б уже зараз ухвалював окремий закон про реформу державного управління трирічної дії. Який давав би повноваження всіх цих покидьків повиганяти, набрати інших людей, платити інші заробітні платні.

Я би будував це не на засадах законодавчих, а на засадах добровільного контракту.

Хочеш на державну службу – підписуєш добровільний контракт. Що ти береш на себе дуже високі зобов’язання в обмін на високу платню.

Маєш чеки складати, декларувати своє майно, будеш позбавлений посади на таких і таких умовах. Ні за який закон не сховаєшся – є тільки твій контракт із державою.

Треба радикальні зміни. Переписувати межу втручання держави, відмовлятися від усього, що не працює, бо воно не потрібно.

– А що робити з ментальністю людей?

– Людей можна змінити, але не всіх. І це теж шлях, який ми маємо пройти. Шлях довгий. Болісний.

Я не вважаю, що Майдан був даремно. Він був необхідний саме для цих ментальних змін. Якби не два Майдани, ми б все ще жили в “совку”.

Так, це не ті досягнення, на які ми сподівалися. Але навіть це краще, ніж нічого. Завдяки цим струсам ми живемо в іншій країні. Вона змінюється. Я все ж позитивно налаштований.

Просто не буде так гарно, як хотілося. Буде інакше. Ми – сильна країна.

vybory.pravda.com.ua


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Польсько-українські взаємини у дні, коли західні сусіди відзначали День незалежності, відчутно погіршилися. У ЗМІ з’явилися повідомлення про кілька міждержавних скандалів одразу.

По-перше, приїзд 5 листопада до Львова Міністра закордонних справ Польщі Вітольда Ващиковського ознаменувався відвертим дипломатичним демаршем останнього. Гість відмовився увійти до Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів “Тюрма на Лонцького”, не сприймаючи позицію його директора щодо того, що Польща окупувала Західну Україну у 1918 році.

По-друге, під час круглого столу в краєзнавчому музеї Рівного віце-консул Польщи Марек Запур назвав Львів “польським містом”.

А от дев’ятого листопада Польща заборонила в’їзд до країни голові Українського інституту національної пам’яті Володимиру В’ятровичу та оголосила про підготовку списку персон нон-грата, які є відвертими прихильниками УПА та дивізії “Галичина”. 

Володимир В’ятрович, фото – інтернет

“Вже кілька років є персоною нон-ґрата в Росії. Нині, кажуть, отримав заборону в’їзду в Польщу. Мене більше непокоїть не обмеження власного пересування, а те, що демократична Польща зазвучала в унісон з авторитарною Росією”, – написав з цього приводу В’ятрович на своїй сторінці у Facebook. 

Польсько-українська криза не була б для нас такою несподіваною новиною, якби ми звертали увагу на більш дрібні прояви конфлікту. Таку думку в інтервю виданню Persona.Top висловив  експерт з питань безпеки Юрій Михальчишин — народний депутат 7-го скликання, радник Голови СБУ 2015-2016 років.

Юрій Михальчишин, фото – інтернет

  —  Якими були передумови цієї ситуації, чи було таке різке «похолодання» у стосунках України та Польщі передбачуваним?

— Великою помилкою є сприймати існуючу ситуацію, як щось окреме від процесу, котрий тривав вже років п’ятнадцять. В польському суспільстві великодержавний польський шовінізм був присутнім як фактор політичного процесу і мотивації прийняття політичних рішень, а зараз він кристалізувався. Це трапилося за останніх три роки, з часу приходу до влади польських нібито національно-консервативних, а насправді великодержавних шовіністичних політичних сил. І їхнє ставлення до України чітко проявляє паралелі з ідеологією їхніх попередників. Мова йде про школу польської політичної думки Романа Дмовського,  у якій українцям відведено дуже підпорядкований і вкрай принизливий для нас статус – це статус фактично будівельного матеріалу для спорудження великої польської державності від Чорного моря до Балтійського.

В ЦІЛОМУ, ЯКЩО МИ ПРОАНАЛІЗУЄМО СТАН МАСОВОЇ СВІДОМОСТІ ПОЛЬСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА, ТО БАЧИМО, ЩО СТАВЛЕННЯ ДО УКРАЇНЦІВ, ЯК ДО ЧОГОСЬ ДРУГОРЯДНОГО, ТАМ ПЕРЕВАЖАЄ

Те, що відбувається останні кілька місяців, є свідченням ескалації процесу і переходу польської зовнішньої і, можливо, оборонної та безпекової політики до нової якості, а саме до прискорення процесу розгортання агресії проти України. Спершу — в сфері інформаційній, у сфері двосторонніх взаємин, національної пам’яті та символіки, а зараз уже озвучуються твердження, які можуть бути трактовані, як посягання на нашу територіальну цілісність.

— Чи може бути прецедент, коли європейська держава, носій демократичних цінностей, наважиться на збройний конфлікт або гібридне протистояння?

— Цілком. Ми бачимо зараз, що європейські політичні та безпекові інститути перебувають у доволі неактивному, а почасти — паралізованому стані. Бачимо досить мляву реакцію на події так званої «російської весни» 2014 року, окупацію Кримського півострова та агресію на Донбасі, абсолютно безпомічну реакцію на сирійські процеси, бачимо проблеми масштабного міграційного потоку у Європу, який не можна трактувати, як успішні з точки зору безпеки процеси. На додачу до цього треба згадати і той факт, що Польща користується підтримкою США і недвозначно підкреслює свою окремішність від традиційних європейських центрів прийняття рішень.

— Але ж у нас ніби теж непогані стосунки із США?

— Наш статус у цьому процесі зовсім різний. Польща є повноправним союзником Штатів, в тому числі й військовим, це ми бачимо по розміщенню протиракетних комплексів на території цієї держави. Роль України є виключно буферною для стримування російської агресії, а Польща – активний інструмент американської зовнішньої політики на європейському континенті – в тому й різниця. Військова співпраця з США у Польщі спрямована виключно на Балтійський напрямок, тому чекати захисту України у цьому контексті — марно.

— Чи може змінитися риторика зі зміною влади у Польщі, чи антиукраїнські настрої вже мають настільки широке суспільне поширення, що процес є незворотнім?

— Безперечно, політичний курс залежить від розподілу політичних сил в парламенті та балансу політичних партій у законодавчому органі. У випадку проведення виборів, які якісно змінять склад польського політикуму, ці процеси зможуть дещо загальмуватися. Але в цілому, якщо ми проаналізуємо стан масової свідомості польського суспільства, то бачимо, що ставлення до українців, як до чогось другорядного, там переважає. І ідеї про певні територіальні претензії, або навіть, якщо взяти ширше – геополітичний реванш щодо України — є зараз домінуючими серед польського населення.

НАЙБІЛЬШ ПРОГРАШНА ПОЗИЦІЯ В ДАНОМУ ВИПАДКУ – ЦЕ ПОЗИЦІЯ СТРАУСА, ЯКИЙ ХОВАЄ ГОЛОВУ В ПІСОК, А НАСПРАВДІ ПІД НОГАМИ НЕ ПІСОК, А БЕТОННА ДОЛІВКА, І ПОТІМ СТАЄ БОЛЯЧЕ

— Яку позицію зараз варто зайняти Україні? Як в офіційних колах, так і серед пересічних користувачів соцмереж. Одні хочуть миритися і «не роздмухувати», інші беруться доводити історичну справедливість – як нам себе поводити?

— Найбільш програшна позиція в даному випадку – це позиція страуса, який ховає голову в пісок, а насправді під ногами не пісок, а бетонна долівка, і потім стає боляче. Тут треба діяти найперше в дипломатичній площині: польського посла викликати на консультацію в Міністерство закордонних справ України і вручити йому розлогу ноту протесту, а не обмежуватися виступами прес-секретаря МЗС. А також відкликати і замінити на посаді посла України у Варшаві, який крім виконання пісеньки про Путіна більше нічим у останні роки не відзначився. Жодного конкретного руху чи бодай дипломатичної заяви. Очевидно, що його роль, як посла, вичерпала себе.

Зрештою, необхідно те, чим займається кожна держава, яка дбає про свій суверенітет — нормальна контррозвідувальна діяльність і робота в інформаційній сфері. Крім того, ми повинні нагадати, що з 2014 року українські збройні сили достатньо зросли якісно і кількісно не лише для того, аби на Сході утримувати ситуацію під контролем, а і для того, щоб утримувати її і на Заході.

ТУТ ТРЕБА ДІЯТИ НАЙПЕРШЕ В ДИПЛОМАТИЧНІЙ ПЛОЩИНІ: ПОЛЬСЬКОГО ПОСЛА ВИКЛИКАТИ НА КОНСУЛЬТАЦІЮ В МІНІСТЕРСТВО ЗАКОРДОННИХ СПРАВ УКРАЇНИ І ВРУЧИТИ ЙОМУ РОЗЛОГУ НОТУ ПРОТЕСТУ, А НЕ ОБМЕЖУВАТИСЯ ВИСТУПАМИ ПРЕС-СЕКРЕТАРЯ МЗС

Очевидно, що треба покращувати стан інформаційної політики, перспективне планування оперативних дій Служби безпеки України, протидію польським спецслужбам в західних областях України, подивитися в динаміці, як відбувалося горезвісне роздавання сумнозвісних «карт поляка». Треба перевірити держслубовців на предмет володіння таким сумнівним і двозачним документом, який дає право на отримання польського громадянства. Наявність у держслужбовця карти поляка, яка має на увазі взаємини на державному рівні з Польщею, можна розцінювати у розрізі зради національниїх інтересів. Це питання треба оперативно врегульовувати на рівні законодавства.

— Чи може взагалі впливати Україна на питання видачі “карти поляка”?

— Для початку ми повинні визначитися, скільки реально є власників “карт поляка” в Україні. Останні повідомлення польської сторони чомусь цю цифру зменшили — зараз мова йде про близько 70 тисяч виданих карт, у той час як раніше повідомлялося про понад 100 тисяч. Питання потрібно ретельно проаналізувати, зібрати дані в державної прикордонної служби, державної міграційної служби, Служби безпеки України, напрацювати зміни до законодавчої бази і розглядати це питання з точки зору адміністративної, а можливо, і кримінальної відповідальності, якщо мова йде про те, що ця роздача документів супроводжувалася вербувальними пропозиціями.

ПИТАННЯ… ВИДАЧІ КАРТИ ПОЛЯКА ПОТРІБНО РЕТЕЛЬНО ПРОАНАЛІЗУВАТИ… З ТОЧКИ ЗОРУ АДМІНІСТРАТИВНОЇ, А МОЖЛИВО, І КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ, ЯКЩО МОВА ЙДЕ ПРО ТЕ, ЩО ЦЯ РОЗДАЧА ДОКУМЕНТІВ СУПРОВОДЖУВАЛАСЯ ВЕРБУВАЛЬНИМИ ПРОПОЗИЦІЯМИ

— Які є прецеденти операцій польських спецслужб у західних регіонах України?

— Вони зазвичай широко не афішуються. Але, наскільки мені відомо, у останні два роки відбулися резонансні акції вандалізму памятників, у тому числі й польських, на території України. До цих випадків мали дотичність польські радикальні організації за завданням спецслужб — польських і не тільки. Сподіваюся, що цю інформацію буде незабаром оприлюднено в Україні, а в цілому, слід зосередитись  на проблемах прикордонних територій, зокрема — контрабанди. Це корупційно уразлива ділянка нашого кордону і наших правоохоронних органів.

— Як у контексті теперішніх подій буде розвиватися процес навколо утворення Балто-Чорноморського союзу, про який активно говорить східноєвропейський політикум,  і польський президент в тому числі?

— На превеликий жаль, у цій ситуації, яка складається, зрозуміло, що реалістичність цього проекту при збереженні при владі правлячої партії у Польщі ще на одну каденцію — відкладається.  Звичайно, це прикро.  Геополітична доцільність Балто-Чорноморського союзу — однозначна, доцільність технологічна — очевидна, військово-стратегічні вигоди — беззаперечні, лише ключовий елемент зараз відсутній — політична воля з боку Польщі. Таке враження, що американський енергетичний проект “Іntermarium”  поєднання енергетичних проектів з транспортування американського скрапленого газу з політичною співпрацею — настільки захопило поляків, що вони розраховують на те, що зможуть реалізувати цей проект без України. У Гданську будується термінал для зберігання скрапленого газу і далі він буде транспортуватися до країн Західної Європи. Якщо на початку мова йшла про три моря: Балтійське, Адріатичне і Чорне, то на сьогоднішній день, як я розумію, прийнято його звузити до терміналів у Польщі, Хорватії на Адріатичноиму узбережжі, і можливо, в Румунії, на чорноморському узбережжі, а Україна з цієї схеми випадає.

У ОСТАННІ ДВА РОКИ ВІДБУЛИСЯ РЕЗОНАНСНІ АКЦІЇ ВАНДАЛІЗМУ ПАМЯТНИКІВ, У ТОМУ ЧИСЛІ Й ПОЛЬСЬКИХ, НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ. ДО ЦИХ ВИПАДКІВ МАЛИ ДОТИЧНІСТЬ ПОЛЬСЬКІ РАДИКАЛЬНІ ОРГАНІЗАЦІЇ ЗА ЗАВДАННЯМ СПЕЦСЛУЖБ — ПОЛЬСЬКИХ І НЕ ТІЛЬКИ

— Можливо, ця ситуація, коли з Росією у нас війна, а співпраця з Польщею зривається, дає нам шанс виокремитися та збудувати самодостатню безвекторну державу?

— Так, це можливо, у нас з’явився шанс збудувати політику, економіку та оборону на засадах самодостатності. Багато держав саме так свого часу вчинили і зараз активно розвиваються. Ми можемо згадати Іран, Ізраїль, Францію часів Шарля де Голля, тобто у нас зараз нема приводу для відчаю чи опускання рук. У нас зараз є можливість налагодити контакти з іншими державами, які до нас дружньо налаштовані. Як от, наприклад, Литва. У наших держав складаються добрі взаємини, і ми можемо вибудувати співпрацю навіть без Польщі.

 Отож, ситуація у політичних відносинах між Україною та Польщею поки далека від вирішення. Однак,  кроки в цьому напрямку принаймні здійснюються. Так вже цього тижня у Кракові відбудеться надзвичайне засідання Консультаційного Комітету президентів України та Республіки Польща на рівні зовнішньополітичних радників. Його було ініційовано Петром Порошенком та погоджено на рівні президнтів двох держав. А вже у грудні Україна готується до візиту президента Польщі Анджея Дуди до Харкова.

Автор: Ірина Басенко для persona.top


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Політичною сенсацією стало об’єднання партії “ВОЛЯ”, якою керує нардеп Юрій Дерев’янко, з партією “Рух нових сил”, якою опікується колишній президент Грузії Міхеіл Саакашвілі. Для чого об’єднались партії? Чи підтримають їх Садовий і Гриценко? Чи призведе це до передчасних виборів? І як Банкова і БПП починає предвиборну роботу, впливаючи на цей процес.

Вели перемовини

 Три місяці тому по Фейсбуку гуляли фотографії, як Саакашвілі пив каву разом з очільником “Самопомочі” Андрієм Садовим і керуючим “Демократичного альянсу” Василем Гацько. Всі тоді заговорили про об’єднання кількох партії. Сам Саакашвілі навіть зробив пост у себе на сторінці, що почав серію зустрічей з головними політичними фігурами нашої країни. Говорили про дострокові вибори до ВР, що потрібно покласти край барижному дерибану землі.

Гацько прокоментував чаювання так: “Якщо читати пост Саакашвілі, то там йдеться про те, що Саакашвілі проводить зустрічі, шукаючи партнерів по достроковим виборам. Тому, якби така домовленість була досягнута, то очевидно, що про неї було б заявлено спільно”.Але поки політологи висказували свої думки з цього приводу, Саакашвілі знову зустрівся з Садовим і Гацько. До цієї зустрічі долучився Анатолій Гриценко, очільник “Громадянської позиції”. Чаювали. Обговорювали план об’єднання.

Після цього політолог Тарас Березовець пророкував, що не бачить сенсу в об’єднанні Саакашвілі і Садового. Мовляв, політики мають однаковий електорат.Анатолій Гриценко в свою чергу, під час відвідуваня Вінниці, сказав, що кілька партій мають схожі цінності. І щоб уберегти нашу країну від хаосу і розвалу, ці партії можуть об’єднатись в одну команду.А вже в кінці березня Саакашвілі провів збори з партійцями Юрія Дерев’янко (ВОЛЯ).

Ще через місяць відбулось об’єднання партій. Але про це згодом.

А що ж Садовий і Гриценко?

 Анатолій Гриценко в ефірі одного з каналів підтвердив, що питання “спільної ідеї” нікуди не ділось. Як каже політик, потрібно все прорахувати, тому що вибори будуть важкими, що об’єднатись потрібно в кулак, а не йти з розчепіреними пальцями. Політик має наметі брати владу, формувати уряд і змінювати країну, а не зайти в Раду з 15 депутатами.

“Наразі ідуть переговори і з Саакашвілі, і з Садовим, і з “Європейською партією”, і з “Народним контролем”, і з партією “ВОЛЯ”, і з “Демальянсом” і з нами об’єднання, – мовив Анатолій Гриценко на початку квітня. – Я оптиміст. І вірю, що об’єднання відбудеться. Я сказав своїм колегам, і вони це поділяють. Якщо ми це не зробимо – то ми самі “кончені”. Тоді наша турбота про країну – то все “бла-бла-бла”.

 

А що з “Самопоміччю? Тут все складніше. Мера Львова взяли на гачок за допомогою сміттєвої блокади. З міста в область не дозволяли вивозити сміття. Так відбувалось до того моменту, поки у Львів не завітав Володимир Гройсман. Після цього блокада була тимчасово знята. Але після зустрічей з опозиційно налаштованими лідерами інших партій знову відновилась. Політологи впевнені – це такий собі шантаж з боку Києва.

“Йдеш в опозицію – місто буде в смітті”. І після зняття сміттєвої блокади у квітні такий важливий для Саакашвілі союзник Садовий “притримав коней”. Цим, ймовірно, роздражнив грузина. Додав емоцій і лідер фракції “Самопомочі” Олег Березюк, який вихваляв уряд Гройсмана. За його словами, цей уряд кращий за той, який був при Яценюку. Це обурило Саакашвілі. Він назвав це “реверансом туди-сюди”, і сказав, що грати в наперстки з українським народом не вийде.

Політолог Анатолій Октисюк в свою чергу впевнений, що Андрій Садовий має добре терпіння і витримує паузу. І як результат цієї паузи може бути повернення “Самопоміччі” до провладної коаліції. Тобто Садовий зі своєю партією може стати не союзником Саакашвілі, а запеклим ворогом.

А що Тимошенко і її “Батьківщина”?

 Як показують соціологічні дослідження Центру Разумкова, наразі довіру в країні у людей викликають військові – у них 70%. У уряду довіра коливається на позначці в 13%, у парламенту – 10%.

І цим неабияк користується Юлія Тимошенко. На кожних виступах вона говорить про те, що потрібно провести позачергові вибори до парламенту, що нинішня влада вже відіграла своє. При цьому глумиться з прем’єр-міністра Володимира Гройсмана, називаючи його “голосною пупиришкою”. Каже, що антинародна політика влади стала причиною такого маленького рівня довіри. Як показує соціологія, Тимошенко має дуже високий рейтинг.  Якщо б завтра були президентські вибори, вона змогла б і виграти їх.

Як кажуть, “вона працює”. Тимошенко знайшла для себе тему, з якою іде у маси. Вона виступає проти купівлі-продажу землі і за проведення всеукраїнського референдуму з цього приводу. І поки в Україні повним ходом іде робота щодо цього питання, Тимошенко вже два рази літала у Вашингтон. Порошенко не літав, а “вона” літала. І як каже політолог Руслан Бортнік, вона хоче заручитись підтримкою Дональда Трампа, вкладуючи в його вуха свою позицію і ідею дострокових виборів в Україні.

Але, піднявшись, рейтинг Тимошенко падає.  Провладні партії котяться вниз з нищівною швидкістю. Здебільшого саме на Західній Україні.І це “на руку” іншим партіям – таким, як “ВОЛЯ”, Рух нових сил, “Самопоміч”.  Біло-червоні не будуть грати в одну гру з Саакашвілі і Дерев’янко. Скоріше за все, “Батьківщина” піде на вибори самостійно. Або заручиться підтримкою таких партій, як “Укроп” і “Свобода”.

БПП втрачає позиції, Банкова стурбована

 На сьогоднішній день в БПП криза, а влада і справді почуває себе слабкою. З парламентської коаліції щомісяця виходять по кілька депутатів. “Блок Петра Порошенка” і “Народний фронт” нараховують лише 221 депутата (хоча більшість має складатися з 226). І як впевнений політичний експерт Михайло Павлів, влада втрачає підтримку, а спроби розширити коаліцію будуть невдалими і занадто дорогими. І як раз в коаліцію зможе влитись або “Радикальная партія”, або “Самопоміч”. Від Батьківщини (це зрозуміло) і Опозиційного блоку (який по-іншому привязаний до чинної влади, тому що на гачку у кишенькових правоохоронців) такого очікувати не варто.

Банкова стурбована. Порошенко втрачає свої позиції, можуть відбутись дострокові вибори, і взагалі Майдан-3 ще ніхто не відміняв.І як стверджують експерти, Банкова вже запустила підготовку до виборів, щоб підняти рейтинг як Порошенка, так і БПП.“Стратегія Порошенка справді потребує оновлення. Будувати все на запровадженні для України безвізового режиму з ЄС – уже замало для успіху Президента. Потрібна нова мета”, – каже політичний експерт Віталій Кулик.

Порошенко створює аналітичні групи, які будуть розробляти стратегію на наступні вибори. Одну з груп очолить колишній голова фракції БПП Ігор Гринів. І як каже політичний експерт Ярослав Макітра, Гринів знається на політичних технологіях. Саме він очолював штаб Петра Порошенка на президентстких виборах у 2014 році.

Якщо “ВОЛЯ” і Рух Саакашвілі не продажні, то це й є опозиція

 Отже, “ВОЛЯ” і Рух нових сил об’єдналися. Саакашвілі знає толк в проведені реформ у Грузії. У Банкової великі проблеми, тому що БПП і Порошенко втратили рейтинг. Українці не довіряють владі і прагнуть змін. Це все грає на руку справжній опозиції. Але якщо до них не долучаться ще хоча б декілька партій – нічого не вийде. Давайте переглянемо, який у них план, якщо Міхеіл Саакашвілі насправді не є технічним гравцем свого кума Порошенка і не має на меті відтягнути протестний електорат на себе, щоб потім самому служити «цинічним баригам».

Народний депутат від партії “ВОЛЯ” Юрій Дерев’янко впевнений, що нові люди з партій Рух нових сил і “ВОЛЯ” таки мають здатність змінити Україну.

– Ми створимо ту альтернативу, яка може замінити діючу владу і витягнути Україну до перемоги. Ми зможемо зробити справжні реформи, показати результат, — впевнений Юрій Дерев’янко.

В свою чергу лідер Руху нових сил Міхеіл Саакашвілі каже, що українців вже 25 років “розводять” з будівлі Верховної Ради. Він впевнений, що якщо в парламент прийде адекватна більшість – можна буде за перший тиждень зняти недоторканість з народних депутатів і “пересадити” усіх, кого тільки можна.

До речі, в новому об’єднанні не зможуть працювати колишні “регіонали” і люди з Опозиційного блоку. Також вхід заборонено людям, які працювали помічниками цих людей. Прописано у відповідному документі «стоп» і для чиновників, які не зможуть довести походження своїх статків.

Якщо це об’єднання дійсно не є продажним, маємо шанс, що в Україні на наступних  виборах більшість отримає справжня опозиція.

 

Сергій Рахманін

Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO